ХАРКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Жданенко Світлана Борисівна

УДК 316.3: 316.6 + 130.3 + 13

ПАРТНЕРСЬКА ВЗАЄМОДІЯ

У ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ громадянського СУСПІЛЬСТВА

(СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор філософських наук, професор Данильян Олег Геннадійович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Чаплигін Олександр Костянтинович, Харківський національний автомобільно-дорожній університет, завідувач кафедри філософії та політології;

кандидат філософських наук, професор Рибалко Веніамін Кузьмич, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, професор кафедри філософії.

Провідна установа:

Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, кафедра філософії, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться " 5 " червня 2003 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.702.05 при Харківському військовому університеті за адресою: 61043, м. Харків, вул. Динамівська, 6, ауд. Д - 606.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського військового університету за адресою: 61043, м. Харків, майдан. Свободи, 6.

Автореферат розісланий " 5 " травня 2003 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор Мануйлов Є. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Формування громадянського суспільства є одним з пріоритетних завдань для держав, які прагнуть до демократичних перетворень на основі цінностей європейської політичної культури. Такі цінності можуть бути реалізовані тільки на підставі послідовного утвердження демократичних основ розвитку суспільства, прав і свобод людини у всіх їхніх проявах, побудови правової держави, становлення громадянського суспільства. Особливо це завдання актуальне для країн СНД і, зокрема, для України, яка конституційно закріпленим орієнтиром обрала побудову демократичної, соціальної, правової держави.

Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується глибокими, докорінними змінами у всіх основних сферах громадського життя. Ці зміни зумовлюють гостру необхідність гармонізації інтересів різних соціальних груп, суспільства в цілому і владних структур цивілізованим неконфліктним шляхом, що забезпечує можливості для формування і розвитку громадянського суспільства. Таким шляхом є, насамперед, утвердження суспільних відносин партнерського типу. Тому аналіз проблеми партнерської взаємодії як фактора, що створює умови для збереження політичної стабільності, динамічного розвитку економіки і соціальної сфери, формування громадянського суспільства набуває особливої актуальності.

Разом з тим, потреба в дослідженні партнерської взаємодії виникає не тільки при вирішенні безпосередньо практичних проблем у різних сферах людської діяльності, але вимагає, насамперед, теоретичного осмислення. Партнерський характер відносин між соціальними суб'єктами останнім часом стає властивим багатьом сферам соціального життя і частково є теоретично осмисленим. Дослідження партнерства в конкретних сферах людської діяльності здійснюється спеціальними соціальними науками, але при цьому перевага віддається інструментальному значенню партнерської взаємодії.

У той же час існує потреба у дослідженні, яке дозволить вирішити проблему партнерської взаємодії з позиції ціннісного орієнтира, ідеальної моделі належного. Така модель повинна служити методологічною підставою для теоретичних досліджень прикладного рівня й орієнтиром для практичних дій щодо створення умов для становлення громадянського суспільства. Це завдання може бути вирішене тільки в межах соціально-філософського дослідження. Аналіз філософської і спеціально-наукової літератури свідчить, що проблема партнерства в ній представлена фрагментарно або імпліцитно, що не дозволяє вести мову про існування комплексного соціально-філософського аналізу даного соціального феномена.

Таким чином, актуальність соціально-філософського аналізу партнерської взаємодії обумовлена існуючим протиріччям між ступенем опрацювання партнерства як універсального способу соціальної взаємодії і необхідністю створення ідеальної моделі партнерської взаємодії як нормативно-ціннісного орієнтира, що має як методологічне, так і практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Обраний напрямок дослідження є частиною комплексної цільової програми науково-дослідної роботи (НДР) Соціально-філософські та філолофсько-правові проблеми розвитку суспільства”, яку здійснює кафедра філософії Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (державний реєстраційний номер 0186.0.070870).

Проблеми, розглянуті в дисертації, тісно пов'язані з реалізацією положень Конституції України стосовно формування демократичної, соціальної, правової держави. Деякі результати дослідження знайшли відображення в проміжних звітах про НДР.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Партнерська взаємодія стала об'єктом наукового дослідження в останні десятиліття, хоча про існування даного феномена ведуть мову, принаймні, з кінця ХІХ століття. Приблизно з цього періоду у вивченні партнерства можна виділити два рівні наукової рефлексії.

Перший рівень рефлексії ґрунтується на аналізі партнерства в конкретних сферах як досить чітко визначених феноменів людської практики. Ці дослідження здійснюються у спеціальних соціальних (нефілософських) науках і носять переважно прикладний характер. Цей рівень дослідження є найбільш розвиненим і можна вести мову про розробку в межах цих наукових дисциплін спеціально-наукових теорій партнерства. До числа таких теорій можуть бути віднесені: а) теорія партнерства в соціально-трудовій сфері (теорія соціального партнерства), проблеми якої розглядають як закордонні дослідники (В.Сімон, Е.Дюркгейм, Л.Ерхард, Р.Дарендорф, Ф.Тейлор, Е.Мейо та ін.), так і вітчизняні вчені (Г.Семигін, Г.Задорожний, О.Коврига, В.Смоловик, Л.Михайлова, Ю.Одегов, Г.Руденко, М.Митрофанов та ін.); б) теорія партнерства в міжнародних відносинах, яка досліджується в роботах таких учених як П.Циганков, Д.Фельдман, К.Гаджіев та ін.; в) теорія політичного партнерства, у розробку якої вагомий внесок внесли роботи таких вчених, як О.Панарін, В.Васильєв та ін.

Другий рівень наукової рефлексії проблеми партнерської взаємодії пов'язаний з аналізом структурних елементів даного соціального феномена. Тут партнерство досліджується як характеристика (властивість, атрибут) соціальної взаємодії. Такі дослідження здійснюються в межах соціально-філософських і соціологічних теорій і концепцій. Основні характеристики соціальної взаємодії як категорії загального рівня розроблені у працях П.Бурдьє, М.Вебера, Е.Гідденса, Н.Смелзера, П.Сорокіна, Т.Парсонса та ін. Аналізу соціальних відносин як міжособистісних комунікацій присвячені роботи К.-О.Апеля, М.Бубера, Ж.-П.Сартра, В.Франкла, Ю.Хабермаса, К.Ясперса та ін. Ідеї солідарності, соціальної злагоди і співробітництва досліджені в роботах А.Авер’янова, Е.Дюркгейма, О.Конта, П.Кропоткіна, К.Момджяна, Г.Спенсера, П.Сорокіна, К.Тахтарєва та ін. Значний внесок у розробку проблеми з позиції діалогізму і спілкування здійснений у працях М.Бахтіна, В.Біблера, Л.Буєвої, М.Кагана, Б.Ломова, Б.Паригіна, С.Франка та інших дослідників.

Дослідженням проблем співвідношення влади, держави і права, громадянських і політичних свобод, розподілу влади як показника рівня становлення громадянського суспільства присвячені роботи П.Новгородцева, О.Панаріна, С.Алексєєва та ін.

Підкреслюючи обґрунтованість і високий рівень досліджень вітчизняних і закордонних вчених, високо оцінюючи їх наукову і практичну значущість, а також внесок у вивчення даної проблеми, варто відзначити, що в даний час відсутнє комплексне соціально-філософське дослідження даного соціального феномена, яке дозволило б розглянути проблему партнерської взаємодії з позиції ідеальної моделі належного.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у соціально-філософському аналізі сутності партнерської взаємодії з точки зору ідеальної моделі, дослідженні механізму партнерства і визначенні його ролі як фактора становлення і розвитку громадянського суспільства.

Реалізації даної мети підпорядковане вирішення наступних дослідницьких завдань:–

дослідити генезис феномена партнерства у сучасному розумінні, що передбачає аналіз різних наукових поглядів на проблему партнерської взаємодії, її відпрацювання на матеріалах провідних західних і вітчизняних досліджень;–

визначити сутність і сформулювати поняття партнерства як специфічної форми соціальної взаємодії через систему взаємозв'язків із суміжними і протилежними соціально-філософськими поняттями і категоріями;–

розкрити багатомірність і універсальність феномена партнерства шляхом розробки типології форм партнерської взаємодії;–

виявити ціннісні установки партнерської свідомості з погляду суб'єктивних умов партнерської взаємодії як фактора становлення громадянського суспільства;–

дослідити механізм партнерської взаємодії в контексті розвитку громадянського суспільства на сучасному етапі;–

розкрити діалектику загального й особливого в механізмах реалізації партнерської взаємодії в окремих сферах соціальної практики (на прикладі соціального і політичного партнерства).

Об'єктом дослідження є партнерська взаємодія як форма міжсуб’єктної взаємодії.

Предметом дослідження виступає сутність і механізм партнерської взаємодії як фактора становлення громадянського суспільства.

Методологічні і теоретичні основи дослідження. З огляду на складний, багаторівневий характер предмета дослідження у роботі використовуються філософські, загальнонаукові і спеціальні методи. Методологічні підстави дисертації складають загальні принципи і методи соціальної філософії: соціально-онтологічний для визначення природи партнерської взаємодії, діалектичний для розкриття процесу реалізації сутності партнерства в соціальних формах партнерської взаємодії, феноменологічний для дослідження установок партнерської свідомості. Особливе значення для даної роботи має діяльнісно-комунікативний підхід, що припускає дослідження феномена партнерства з позиції інтерсуб’єктивізму. У роботі використовуються загальнонаукові методи: аналіз і синтез, аналогія, узагальнення, типологізація.

Теоретичною базою дослідження послужили роботи класиків філософії (Аристотель, Т.Гоббс, Ж.-Ж.Руссо, І.Кант, Г.Гегель, К.Маркс, Ф.Енгельс та ін.), українських учених (О.Єрмоленко, Е.Головаха, О.Данильян, Г.Задорожний, О.Коврига, С.Максимов В.Смоловик, Л.Ситниченко та ін.), російських філософів (А.Авер’янов, М.Бахтін, М.Бердяєв, В.Біблер, І. Ільїн, М.Каган, В.Лекторський, М.Мамардашвілі, В.Міхєєв, К.Момджян, П.Новгородцев, Е.Соловйов та ін.), а також праці закордонних дослідників таких напрямків як екзистенціалізм (А.Камю, Ж.-П.Сартр, М.Бубер та ін.), комунікативна філософія (К.-О.Апель, В.Кульман, Ю.Хабермас та ін.), соціологія (Е.Дюркгейм, М.Вебер, Г.Спенсер, К.Поппер та ін.).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дане дослідження є одним з перших в Україні і СНД, у якому здійснений комплексний аналіз партнерської взаємодії в контексті формування громадянського суспільства. У роботі викладений авторський підхід і вперше здійснений соціально-філософський аналіз феномена партнерства як особливої форми соціальної взаємодії, що характеризується рівністю автономних суб'єктів, їхнім взаємним визнанням і довірою, взаємною відповідальністю і добровільністю.

У дисертації сформульовано ряд положень, які конкретизують наукову новизну дослідження:–

виявлено, що поняття “партнерська взаємодія” має самостійний значеннєвий статус, не зводиться до змісту таких подібних понять як “комунікація”, “спілкування”, “співробітництво” і має концептуальне значення, оскільки воно точніше передає специфіку взаємодії суб'єктів як автономних і рівноправних;–

вперше визначена сутність партнерства як іманентна кооперативній природі людини форма соціальної взаємодії, що формується в комунікативному дискурсі і ґрунтується на компромісі;–

вперше здійснений системний аналіз форм партнерської взаємодії і розроблена типологія партнерства на підставі структури міжсуб’єктної взаємодії, що включає такі елементи як суб'єкти, об'єкт, простір і час, що дозволило зробити висновок про універсальний характер досліджуваного соціального феномена;–

вперше досліджені суб'єкти партнерства у феноменологічному аспекті, що дозволило виявити ціннісно-нормативні установки партнерської свідомості як суб'єктивні (антропологічні) основи і умови партнерської взаємодії й охарактеризувати суб'єкт партнерства з позиції ідеальної моделі належного;–

охарактеризований механізм партнерської взаємодії з точки зору свідомого регулювання взаємин між суб'єктами, що містить у собі такі процедурні елементи, як діалог, компроміс, консенсус, розподіл видів діяльності, кооперація і спрямований на досягнення соціальної злагоди;–

досліджений потенціал соціального і політичного партнерства як необхідної умови становлення громадянського суспільства і соціальної, правової держави в умовах сучасних реалій українського суспільства, яке трансформується, що полягає у формуванні суб'єктів громадянського суспільства, а також у запобіганні і врегулюванні конфліктних ситуацій цивілізованим шляхом.

Теоретичне і практичне значення дослідження визначається новизною і сукупністю положень, що конкретизують наукову новизну, і полягає в тому, що розроблені в ньому положення є певною методологічною базою для подальшого вивчення проблеми партнерської взаємодії і вирішення проблем, що стосуються становлення громадянського суспільства і правової держави. Результати дослідження можуть послужити основою для розробки методик проведення прикладних досліджень.

Практичні рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть сприяти реалізації положень Конституції України щодо побудови демократичної, соціальної, правової держави. Ці рекомендації можуть бути використані державними органами, органами місцевого самоврядування, некомерційними громадськими організаціями у формуванні демократичного громадянського суспільства.

Результати проведеного соціально-філософського аналізу партнерської взаємодії можуть використовуватися у педагогічній практиці при розробці навчальних програм і спеціальних курсів з соціальної філософії, філософії права, конфліктології, соціології.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Матеріали дослідження, а також основні ідеї дисертації апробовані у виступах на Міжрегіональній конференції молодих вчених і здобувачів “Правове регулювання державного будівництва в Україні і проблеми удосконалювання законодавства” (Харків, 1992), на науково-практичній конференції за підсумками науково-дослідних робіт, виконаних професорсько-викладацьким складом Української юридичної академії у 1992 році (Харків, 1993), на “Перших Харківських політологічних читаннях” (Харків, 1993), на науковій конференції, присвяченій 50-й річниці Загальної Декларації прав людини (Харків, 1998), на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених Харківщини” (Харків, 2000), на “ХІІ Харківських політологічних читаннях” (Харків, 2001), на Міжнародній конференції “Современная социально-философская культура: проблема раціонального и внерационального” (Бєлгород, 2002), на Міжнародній науковій конференції “Методологічні проблеми правової науки” (Харків, 2002). Найважливіші положення й анотації дисертації українською, російською і англійською мовами опубліковані за допомогою мережі Інтернет у телеконференціях (alt. philosophi. debate; relkom. sci. philosophi; humanities. philosophi. objectivism).

Публікації. Основні положення дисертації відображені автором у 7 статтях, з них 4 у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Структура і послідовність викладу результатів дослідження відповідають внутрішній логіці розробки проблеми. Дисертація складається із вступу, двох розділів, перший з який містить три підрозділи, а другий – чотири підрозділи, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 202 стор., з них 190 стор. основного тексту. Список літератури містить 187 найменувань, розміщених на 12 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається об'єкт, предмет, мета і задачі дослідження, формулюється новизна, теоретичне і практичне значення результатів дисертації, наводяться дані про їхню апробацію.

Перший розділ “Природа партнерської взаємодії і проблема її типологізації” присвячений аналізу генезису феномена партнерства, визначенню сутності і змісту партнерської взаємодії, класифікації його типів. Розділ містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. “Джерела й ідейно-теоретичні передумови феномена партнерства: історико-філософська рефлексія” досліджується генезис проблеми партнерської взаємодії в історико-філософській традиції. Показано, що предтечею ідеї соціального партнерства, що ґрунтується на договірному характері відносин між соціальними суб'єктами, є концепції “суспільного договору”, що розроблялися представниками Нового часу й Просвітництва – Т.Гоббсом, Дж.Локком, Ж.-Ж.Руссо, І.Кантом. Ними були розроблені ідеї, що мають фундаментальне значення для розвитку теорії партнерської взаємодії. Такими ідеями варто визнати ідею рівності людей, ідею суспільного договору, договірних відносин людей з державою на підставі принципу злагоди (добровільності), ідею автономної особистості, здатної добровільно і вільно приймати рішення і нести за них відповідальність. Підкреслюється значення концепції громадянського суспільства як противаги сваволі держави. Усі ці концептуальні ідеї як би у прихованій формі містять фундаментальні принципи партнерської взаємодії – рівноправності і рівної відповідальності суб'єктів взаємодії. У той же час, на підставі соціально-філософського аналізу робиться висновок, що в цей період осмислення проблеми партнерства як самостійної не відбулося, у працях мислителів класичної філософії відсутній і сам термін “партнерство”.

Подальше дослідження проблеми показало, що ідея партнерської взаємодії в межах соціуму у некласичній філософській парадигмі кінця ХІХ – першої половини ХХ століття формується в контексті проблем соціальної злагоди, солідарності, порядку. Власне кажучи, теоретико-концептуальні основи соціального партнерства знаходять своє втілення у розробці теорій соціальної дії, соціальної солідарності, а також таких близьких і досить часто уживаних понять, як соціальна злагода, соціальна згуртованість. Розробкою цих проблем займалися такі відомі філософи, як О.Конт, Е.Дюркгейм, М.Вебер, Т.Парсонс, П.Сорокін, П.Новгородцев, Л.Ерхард. Відзначено, що в цей період проблема соціального партнерства розглядається крізь призму відносин між “працею” і “капіталом” в умовах капіталістичного способу виробництва і втілюється в теоріях “класового співробітництва” (Дж.Мілль, Ж.Сей, Е.Бернштейн), “індустріального суспільства” (Р.Арон, Дж.Гелбрейт, Д.Перру) та ін.

Доводиться, що для сучасного розуміння соціального партнерства в історико-філософській думці була створена досить велика теоретична база, що містить підходи до різних аспектів даного феномена. У той же час, феномен партнерської взаємодії у працях представників некласичної філософії не є самостійним предметом соціально-філософського осмислення.

Аналіз проблемного поля партнерської взаємодії як особливого типу соціально-трудових відносин, властивого ринковій економіці, здійснений у працях сучасних вітчизняних учених Г.Семигіна, В.Михєєва, Г.Задорожного, О.Ковриги, В.Смоловика, які досліджують феномен соціального партнерства з позиції його інструментального значення. У дисертації відзначається, що ці дослідження носять переважно прикладний характер і не торкаються сутнісного аспекта досліджуваного феномена.

Обґрунтовано, що проблема соціального партнерства, на перший погляд, виглядає досить розробленою як у закордонній, так і у вітчизняній науковій літературі. Однак за межами дослідження залишаються сутнісні підстави партнерства. Ці підстави у дисертації розкриваються за допомогою звернення до методології інтерсуб’єктивізму, зокрема, до концепції діалогізму (М.Бахтін, М.Бубер, М.Бердяєв, В.Біблер, С.Франк та ін.), філософії екзистенціалізму (К.Ясперс, А.Камю, М.Хайдеггер, М.Мюллер) і комунікативної філософії (К.-О.Апель, Ю.Хабермас, В.Кульман та ін.), які дозволяють з різних точок зору обґрунтувати акт визнання партнерами один одного як основний принцип партнерської взаємодії.

Показано, що осмислення партнерства у досліджених концепціях здійснювалося переважно у площині соціологічного підходу, який акцентує увагу на зовнішній стороні феномена, що обумовлює необхідність теоретичного осмислення сутності партнерської взаємодії в межах соціально-філософської методології.

У підрозділі 1.2. “Сутність і зміст партнерської взаємодії з позиції соціально-філософського аналізу” визначається поняття партнерської взаємодії у сфері наявного буття й у сфері рефлексії. Соціально-філософський аналіз феномена партнерства дозволив автору зробити висновок, що поняття “партнерська взаємодія” співвідносне з такими суміжними поняттями соціальної філософії, як “соціальна взаємодія”, “спільна діяльність”, “співробітництво”, “сприяння”, “соціальне спілкування”, “комунікація”, “соціальний діалог”. Зроблено висновок, що, незважаючи на те, що поняття “партнерство” дуже близьке за змістом розглянутим поняттям, воно жодному з них не тотожне і має самостійний значеннєвий статус, оскільки має набір специфічних рис. Обґрунтовано, що такими специфічними рисами-ознаками, які роблять партнерство особливим, є автономія і рівність суб'єктів, їхнє взаємне визнання і довіра, добровільно прийнята взаємна відповідальність і орієнтація на соціально значущі цілі. Співставлення поняття “партнерство” з такими соціально-філософськими поняттями, як “конкуренція”, “суперництво”, “боротьба” дозволило розглядати їх як антитезу партнерству, як альтернативні типи соціальної взаємодії. Показано, що поняття “партнерство” має методологічне значення, оскільки може виступати як належний зразок партнерської взаємодії, а також як критерій визначення відповідності фактичної міжсуб’єктної взаємодії партнерській.

Дослідження сутності партнерства здійснюється в антропологічній і інтерсуб’єктивістській парадигмальних проекціях. Доведено, що в самій природі людини закладені потенційні основи партнерства у вигляді кооперативного начала чи соціальної її природи, у діалогічності свідомості і самосвідомості. Інакше кажучи, партнерство затребуване як фактор становлення людини, особистості, суб'єкта і найважливіша умова її самореалізації.

Партнерська взаємодія з позиції інтерсуб’єктивізму розглядається як незавершений процес, у перебігу якого на основі компромісу й аргументативного дискурсу досягається згода між суб'єктами щодо основних норм співробітництва. Ці норми (принципи) формуються щоразу на новому етапі розвитку культури як базові цінності суспільної свідомості і потім відтворюються і перевіряються у конкретній партнерській взаємодії. Апріорною умовою партнерської взаємодії як інтерсуб’єктивного акта є взаємне визнання партнерів як рівноправних. Вимога взаємного визнання виражає сутнісну характеристику людської суб'єктивності, що може сформуватися лише при зустрічі з іншою суб'єктивністю, і тому партнерство виступає необхідною формою співіснування суб'єктів.

Соціально-філософський аналіз партнерської взаємодії дозволяє констатувати, що партнерство – достатньо складний соціальний феномен, природа якого інтерсуб’єктивна і який зовні представлений як особливий тип соціальної взаємодії, що базується на принципах рівноправності автономних суб'єктів, їхнього взаємного визнання і взаємної відповідальності. Через складність розглянутого феномена виникає потреба його типологізації.

У підрозділі 1.3. “Типологія партнерської взаємодії” з метою значеннєвого упорядкування соціальних відносин партнерського типу здійснена класифікація форм партнерської взаємодії. Використовуючи метод типології, заснований на розчленовуванні системи об'єктів та їх угрупованні, і виходячи зі структури соціальної взаємодії (суб'єкт, об'єкт, простір і час), автором виділені наступні підстави типологізації партнерської взаємодії: а) суб'єктивність; б) змістовність; в) рівнева градація; г) темпоральність.

З точки зору суб'єктивної підстави досліджені форми партнерської взаємодії залежно від емпірично визначених суб'єктів, що беруть участь у ній, і виділені міжособистісне, міжгрупове, міждержавне (міжнародне) і змішане партнерство. Залежно від змісту партнерської взаємодії проаналізовані економічний, політичний, соціальний, культурний, екологічний та інші типи партнерства. Відзначено, що партнерська взаємодія може здійснюватися на індивідуальному, регіональному, загальнонаціональному, міжнародному рівнях. За тривалістю партнерська взаємодія може бути короткостроковою, довгостроковою і перспективною. У роботі розкриті особливості кожного типу партнерської взаємодії і відзначена відносність їхнього відокремлення.

Підкреслюється, що дана типологія є логічним узагальненням фактичного матеріалу, накопиченого прикладними науками, які вивчають феномен партнерства, і являє собою теоретичну абстракцію, що виконує, насамперед, пізнавальну (теоретичну) функцію.

На основі типологічного аналізу констатується, що палітра партнерської взаємодії широка і різноманітна. Партнерські відносини присутні практично в усіх людських взаєминах, що дозволяє вести мову про універсальний (у межах соціальної форми) їх характер.

Другий розділ “Партнерство як феномен сучасного громадянського суспільства” присвячений дослідженню суб'єктивних основ партнерства і розгляду інституційних форм партнерської взаємодії як практичного механізму формування і взаємодії суб'єктів громадянського суспільства, зокрема, автономної особистості і громадських організацій.

У підрозділі 2.1. “Ціннісно-нормативні імперативи суб'єкта партнерських відносин” акцентована увага на характеристиці ознак особистості як суб'єкта-партнера, з метою виявлення ціннісно-нормативних установок свідомості суб'єкта партнерського відношення. У даному контексті установки партнерської свідомості в об’єктивованому вигляді набувають форми принципів партнерської взаємодії, і як такі присутні в суспільній свідомості і регулюють партнерські відносини. Спираючись на дослідження В.Бачиніна, С.Максимова, П.Рікьора, В.Лекторського, О.Хьоффе та ін., обґрунтовано, що такими імперативами є визнання іншого як рівноправного, рівноцінного партнера; толерантне відношення до інакшості партнера; установка на відмову від силових способів впливу на партнера, за винятком сили аргументів; добровільність і чесність співробітництва; готовність нести відповідальність за свої вчинки і результати партнерської взаємодії. Усі ці імперативи характеризують суб'єкта як автономну особистість і притаманні як індивідуальному, так і колективному суб'єктам. Дослідження показало, що реальні суб'єкти можуть не мати якостей автономної особистості, але партнерський тип відносин припускає ці якості і запитує саме такий образ суб'єкта як ідеал. Таке обґрунтування опирається на принцип інтерсуб’єктивності і поєднує у собі антропологічні й етичні моменти.

Сформульовано ряд умов формування суб'єктивності партнера: економічних (формування почуття власника, ініціативного і відповідального відношення до своєї власності), правових (визнання і реальне забезпечення прав і свобод людини), політичних (наявність демократичних основ здійснення політичної влади, розвинених форм та інститутів демократії) умов. Важливе значення для формування особистості партнера має соціокультурний контекст (освіта, виховання, традиції, менталітет), що забезпечує формування духовності особистості. Становлення особистості партнера означає формування в людині, насамперед, почуття власної гідності і визнання гідності іншого.

Показано, що формування суб'єктивності партнера (укорінення у свідомості суб'єкта принципів партнерства) є необхідною суб'єктивною умовою становлення громадянського суспільства, внаслідок чого актуалізується необхідність аналізу партнерства як механізму забезпечення соціальної злагоди (праксеологічний аспект).

Підрозділ 2.2. “Партнерство як механізм забезпечення соціальної злагоди”. Тут механізм розглядається з погляду свідомого регулювання процедури взаємодії суб'єктів. Тому виділяються такі його елементи, що, у той же час, є стадіями здійснення партнерської взаємодії: діалог, компроміс, консенсус, розподіл видів діяльності (компетенції), кооперація. Мета підрозділу полягає в тому, щоб простежити процес партнерської взаємодії у динаміці.

У партнерській взаємодії діалог виконує функцію забезпечення взаєморозуміння і смислоутворення шляхом виявлення адекватних змістів і здійснюється на індивідуальному рівні у формі переговорів, медіації (двохсторонні переговори за участю посередника) і фасилітації (багатосторонні переговори за участю посередника). На загальнонаціональному і регіональному рівнях діалог розглядається як дискурс, що набуває форм конференцій, різного роду “круглих столів”, обговорення актуальних проблем у пресі, на телебаченні, телеконференцій і дискусій за допомогою мережі Інтернет за участю представників державних органів, неурядових громадських організацій, представників бізнесу, наукового співтовариства, фінансових установ, представників різних соціальних груп і засобів масової інформації. У цьому контексті партнерська взаємодія виступає як фактор формування громадянського суспільства, забезпечуючи прямі й зворотні зв'язки інститутів громадянського суспільства і державних структур. Діалог розглядається в роботі як форма партнерської взаємодії.

У ході діалогу на основі неупередженого обговорення між соціальними суб'єктами досягається консенсус щодо потреб, інтересів і цілей, а також щодо способів їхнього досягнення. Консенсус означає, що в конкретний момент часу між суб'єктами встановлюється однакове визначення ситуації. Консенсус розглядається як метод партнерства.

Згода (консенсус) між партнерами досягається шляхом знаходження компромісу, у якому реалізуються основні імперативи (принципи) партнерської взаємодії: добровільності, рівноправності, взаємної корисності, спільного пошуку взаємоприйнятного результату, взаємної відповідальності. Доводиться, що компроміс, будучи способом урегулювання конфлікту, є, насамперед, процедурою цивілізованої партнерської взаємодії, оскільки припускає взаємні поступки сторін, як прояв їхнього взаємного визнання.

Показано, що партнерство не зводиться тільки до досягнення домовленостей між суб'єктами, а й передбачає практичну діяльність, у результаті якої досягаються загальні та індивідуальні цілі і реалізується практичний інтерес. При цьому практична діяльність здійснюється шляхом розподілу (відокремлення) видів діяльності і кооперації.

Партнерську взаємодію слід розглядати як безупинний процес, стадіями якого є діалог, заснований на компромісі, досягнута в діалозі згода або консенсус, безпосередньо практична діяльність, що припускає розмежування (спеціалізацію) і кооперацію дій і праці. Єдність цих стадій утворюють цикл партнерської взаємодії, але не його закінчення. У ході практичної діяльності (реалізації домовленостей) виникають нові інтереси, фактори, неузгодженість, і цикл повторюється. Таким чином, обґрунтовується, що механізм партнерської взаємодії характеризує динамічну структуру партнерської взаємодії, що дозволяє використовувати його для визначення ролі партнерства у процесі становлення громадянського суспільства.

У підрозділі 2.3. “Роль соціального партнерства як фактора становлення громадянського суспільства” відстоюється ідея про те, що партнерство атрибутивно присутнє у механізмі взаємодії суб'єктів громадянського суспільства, яке являє собою сферу самодіяльності і самоорганізації вільних і рівноправних громадян і їхніх добровільних формувань (об'єднань).

Обґрунтовано, що громадянське суспільство здійснює свої функції, зокрема, з інтеграції суспільства, створення базових форм міжособистісної солідарності, опрацювання механізмів узгодження розбіжних інтересів і врегулювання конфліктів, за допомогою партнерського механізму. Інтеграція суспільства забезпечується завдяки досягненню соціальної злагоди на основі відкритого і неупередженого дискурсу і утвердження у суспільній свідомості цінності неконфронтаційної взаємодії. Соціальне партнерство є механізмом узгодження інтересів різних прошарків населення, представлених у соціальній структурі, шляхом реалізації цільових соціальних програм, спрямованих на забезпечення соціального захисту населення. Показано, що найефективнішою формою партнерської взаємодії органів влади з некомерційними організаціями (суб'єктами громадянського суспільства) у цьому напрямку є соціальне замовлення, тобто комплекс конкретних заходів, спрямованих на реалізацію загальнодержавних і місцевих цільових програм і соціальних проектів, виконавцем яких є некомерційна організація. Тим самим соціальне партнерство сприяє відмові держави від патерналістської моделі організації соціальної політики і сприяє розвитку громадянської ініціативи.

Соціально-філософський аналіз соціально-трудової сфери показав, що трудові відносини є найбільш конфліктогенною сферою соціальних відносин у перехідному суспільстві. Тут соціальне партнерство виконує функції запобігання конфліктів і врегулювання конфліктних ситуацій за допомогою укладення колективних договорів, переговорів, здійснення примирливих процедур. Особливе значення для запобігання конфліктів у трудовій сфері має діяльність Національної служби посередництва і примирення.

На підставі соціально-філософського аналізу робиться висновок про те, що соціальне партнерство залежно від суб'єктів, що беруть участь у ньому, має два взаємозалежних вектори здійснення: по-перше, соціальна сфера суспільства, де взаємодіють держава, представники бізнесу і некомерційні громадські організації, і, по-друге, сфера трудових відносин, де основними суб'єктами є держава, роботодавці і наймані робітники. У дисертації відзначається, що в Україні система соціального партнерства знаходиться в стадії становлення і підкреслюється, що для утвердження його як норми соціальної взаємодії необхідні зусилля як з боку держави (насамперед, правове забезпечення), так і з боку громадянського суспільства, що формується.

У підрозділі 2.4. “Місце політичного партнерства в процесі формування правового суспільства в Україні” розглядаються особливості партнерської взаємодії у політичній сфері суспільства, що трансформується. Відзначається, що політичне партнерство, яке розуміється як здійснення політики на принципах партнерства і утвердження відносин партнерського характеру між суб'єктами політики, є атрибутом (ознакою) правової держави й універсальним механізмом, засобом досягнення соціальної злагоди, а тому своєрідною ідеологією, що відповідає правовій державі.

Доведено, що в демократичному суспільстві політичне партнерство повинне здійснюватися на всіх рівнях політичної практики. По-перше, у відносинах між громадянським суспільством і державою, коли громадянське суспільство впливає на створення і функціонування державних органів у власних інтересах, формує політично активного громадянина, забезпечує політичний плюралізм і змагальність політичних партій і рухів, а держава створює умови для становлення і розвитку громадянського суспільства. По-друге, усередині державної влади при здійсненні взаємодії між гілками влади механізм партнерства виявляється у процесах переговорів, узгоджень, взаємного контролю і взаємного впливу різних гілок влади з метою забезпечення збалансованості їхньої діяльності. По-третє, усередині кожної окремої гілки влади, особливо в діяльності парламенту між комітетами, політичними блоками й ін. У сфері виконавчої влади партнерство розглядається як така взаємодія між різними рівнями владних структур, коли, з одного боку, повинен йти процес делегування повноважень на нижні рівні управління, а з іншого боку – всебічна підтримка вищими рівнями тих ініціатив і проектів, що зароджуються на нижніх рівнях управління.

У той же час, соціально-філософський аналіз показав, що партнерська взаємодія у політичній сфері має деякі особливості, які обумовлені асиметричністю впливу суб'єктів один на одного (відносини влади-підпорядкування). Ці особливості особливо виявляються у суспільстві, яке трансформується, при переході від етатистської політичної культури до культури партнерства і полягають у фрагментарності партнерської взаємодії між суб'єктами політики.

Стверджується, що партнерство в політиці сприяє розвитку демократії, оскільки припускає різноманіття політичних суб'єктів і встановлення між ними конструктивного діалогу. Партнерство припускає взаємний пошук такого рішення, що влаштовувало б усіх учасників політичного процесу. Більше того, таке рішення є результатом формування думки і волі партнерів, а не нав'язується ззовні. Тому партнерство сприяє консолідації суспільства і повинне розглядатися як ідеологія, яка відповідає правовій державі.

Впровадження принципу партнерства у політичну практику означає формування високого рівня політичної і правової культури.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються основні результати дослідження, пропонуються рекомендації теоретичного і науково-методичного характеру.

Результати дослідження конкретизовані у наступних положеннях:

1. Партнерська взаємодія є особливою формою соціальної взаємодії, що відрізняється рівноправністю автономних суб'єктів, їхнім взаємним визнанням і взаємною відповідальністю, добровільністю співробітництва й орієнтацією на соціально значущі цілі. Партнерство визначається не стільки об'єктивними ознаками, скільки суб'єктивними, стрижневим з яких є взаємне визнання суб'єктів як рівних.

2. Антропологічною передумовою партнерської взаємодії є природна для людини потреба в Іншому як факторі соціалізації і формування свідомості, у визнанні з боку Іншого, у співіснуванні з іншими. Ця потреба є вираженням кооперативної природи людини, а партнерство затребуване як фактор становлення особистості, суб'єкта.

3. Партнерство має інтерсуб’єктивну природу, оскільки основні його принципи формуються щоразу на новому етапі розвитку культури (у трансцендентальному комунікативному дискурсі) як базові цінності суспільної свідомості і потім відтворюються і перевіряються на значущість у конкретному партнерському дискурсі (взаємодії).

4. Суб'єкт партнерської взаємодії у феноменологічному плані характеризується наступними ціннісними установками: визнання Іншого як рівноправного, рівноцінного партнера; терпиме (толерантне) відношення до інакшості партнера; установка на відмову від силових способів впливу на партнера, за винятком сили аргументів; добровільність і чесність співробітництва; готовність нести відповідальність за свої вчинки і результати партнерської взаємодії. Тут суб'єкт представлений як ідеальна модель, що співвідноситься з поняттям “автономна особистість”. Формування суб'єктивності партнера можливе при наявності економічних, правових, політичних і соціокультурних умов.

5. Партнерська взаємодія присутня в усіх сферах соціального життя, що дозволяє вести мову про її універсальний характер. Вона здійснюється як на рівні міжособистісної взаємодії, так і на загальнонаціональному рівні і виражається у певному поведінковому механізмі. Основу цього механізму складають діалог, компроміс, консенсус, розподіл видів діяльності і кооперацію. У єдності вони характеризують партнерську взаємодію як безупинний процес і відображають його динамічну структуру.

6. Втілення механізму партнерської взаємодії у соціальній і політичній сферах сприяє формуванню громадянського суспільства і правової держави в Україні. Найперспективнішим напрямком партнерства у соціальній сфері є соціальне замовлення, яке спрямоване на реалізацію загальнодержавних і місцевих цільових програм і соціальних проектів. Виконавцем соціального замовлення є такий суб'єкт громадянського суспільства як некомерційна організація. У сфері праці соціальне партнерство забезпечує запобігання і врегулювання конфліктів, які виникають між працівниками і роботодавцями. У практиці партнерської взаємодії формуються і суб'єкти громадянського суспільства (автономна особистість і громадські формування), і саме громадянське суспільство, як саморегулюючий організм.

7. Ствердження партнерських відносин на всіх рівнях політичної діяльності сприяє зміцненню демократії і розвитку суспільства цивілізованим шляхом. Партнерство спирається на механізм консенсусу як систему узгодження думок і позицій. Його можна розглядати як універсальний демократичний принцип, об'єктивно обумовлений потребами сучасної суспільної свідомості у вільному розвитку усіх форм соціальної активності і їхній гармонічній взаємодії при вирішенні політичних проблем.

Основні положення і висновки дисертації відображені

у публікаціях автора:

1. Жданенко С.Б. Онтологические основания партнерства // Вестник Харьковского государственного политехнического университета. Вып 67. Философия. – Харьков, 1999. – С. 17-24.

2. Жданенко С.Б. К вопросу о субъектах партнерских отношений // Вісник Харківського університету № 456. – 2000. Серія: Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених м. Харкова. Частина 1. – Харків, 2000. – С. 262-265.

3. Жданенко С.Б Антропологическое обоснование партнерства // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна № 486. – 2000. Серія: Філософія. – Харків, 2000. – С. 186-190.

4. Жданенко С.Б. Партнерство як соціальний інститут // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Харків: ХВУ, 2002. – Вип. ХV. – С. 85-89.

5. Бородай С.Б. Партнерство как способ взаимодействия социальных субъектов // Актуальные вопросы правотворческой и правоприменительной деятельности: Темат. сб. науч. трудов. – К.: НМК ВО, 1992. – С.3-8.

6. Жданенко С.Б. Социальное партнерство как институционально-правовая форма партнерства // Проблеми законності. Вип. 37. – Харків: НЮАУ, 1999. – С. 7-13.

7. Жданенко С.Б. Политическое партнерство как признак правового государства // Українська державність: становлення, досвід, проблеми: Збірник наук. статей (За матер.ХХІІ Харківських політологічних читань) – Харків: Право, 2001. – С. 57-58.

8. Жданенко С.Б. Партнерство как сущностный признак правового государства // Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доповідей до наук. конф. молодих учених та аспірантів – 12 грудня 1998 р. – Харків: НЮАУ, 1998. – С. 14-16.

9. Бородай С.Б. Компромисс в системе социального партнерства // Правовое регулирование государственного строительства в Украине и проблемы совершенствования законодательства. Краткие тезисы докладов и научных сообщений межрегиональной конференции молодых ученых и соискателей. – Харьков: УЮА, 1992. – С. 13-14.

10. Бородай С.Б. Социальное партнерство и его функции // Сб. кр. тезисов научно-практической конференции по итогам НИР 4-5 марта 1993 г. – Харьков: УЮА, 1993. – С. 13-15.

11. Жданенко С.Б. Партнерство как социальный диалог // Современная социально-философская культура: проблема рационального и внерационального: Сб. материалов Междунар. науч. конф. В 2 ч. Ч.ІІ. – Белгород: Изд-во БелГУ, 2002. – С.41-43.

АНОТАЦІЇ

Жданенко С. Б. Партнерська взаємодія у процесі становлення громадянського суспільства (соціально-філософський аналіз) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Харківський військовий університет, Харків, 2003.

Дисертацію присвячено соціально-філософському аналізу партнерської взаємодії, її сутності та природи, а також потенціалу як фактора становлення громадянського суспільства. В дисертації здійснено системний аналіз та розроблена типологія форм партнерства. Особлива увага приділена аналізу суб’єктивних засад партнерства, а також умов формування суб’єктивності партнера. Визначено, що партнерська взаємодія виражає природну потребу людини у співробітництві на паритетних засадах, у взаємному визнанні людей одним одного. Доведено, що ствердження партнерських відносин на усіх рівнях політичного та соціального життя є суттєвим фактором становлення та розвитку громадянського суспільства.

Ключові слова: соціальна взаємодія, партнерство, громадянське суспільство, консенсус, компроміс, діалог.

Жданенко С.Б. Партнерское взаимодействие в процессе становления гражданского общества (социально-философский анализ) – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Харьковский военный университет, Харьков, 2003.

Диссертация посвящена исследованию партнерского взаимодействия, его сущности и природы, а также потенциала как фактора формирования гражданского общества и правового государства. В работе осуществлен комплексный социально-философский анализ феномена партнерства в пределах антропологического, интерсубъективистского, функционального подходов, что позволяет избежать одностороннего эмпирического видения исследуемого феномена.

В результате социально-философского анализа установлено, что партнерство характеризуется наличием комплекса специфических признаков, позволяющих отграничить его от таких схожих понятий, как “социальное общение”, “коммуникация”, “сотрудничество”. Данные признаки (критерии) в исследовании разделяются на объективные (автономность субъектов; их социальное, в том числе правовое, равенство; совместность действий; непосредственный контакт субъектов в форме общения; наличие взаимных интересов; свобода выбора партнера) и субъективные (субъективное восприятие другого как равного; взаимное доверие; взаимная ответственность; ценностные установки сторон