НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Жорнокуй Юрій Михайлович

УДК 347.471 + 347.440.52

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЕНЧУРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

(ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі правових основ підприємницької діяльності Національного університету внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор

Шишка Роман Богданович, професор

кафедри цивільно-правових дисциплін

Національного університету внутрішніх

справ.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Підопригора Оксана Опанасівна,

заступник проректора Новокаховської філії

Відкритого Міжнародного університету

розвитку людини “Україна”.

кандидат юридичних наук, доцент

Крижна Валентина Миколаївна,

доцент кафедри цивільного права №2

Національної юридичної академії

ім. Ярослава Мудрого.

Провідна установа – Одеська національна юридична академія,

кафедра цивільного права, Міністерство

науки і освіти (м. Одеса)

Захист відбудеться “26 ” лютого 2004 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “ 24 ” січня 2004 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Ю.І. Чалий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі побудови громадянського суспільства в Україні особливого значення набуває використання об’єктів права інтелектуальної власності у виробництві, а значить вільного “продукування” і реалізації права інтелектуальної власності і захисту прав творця (ст. 3, 41, 42 Конституції України).

Економічні передумови. Необхідність значних витрат на створення інтелектуального потенціалу і об’єктів інтелектуальної власності набула самостійного та специфічного характеру. Проявом цього є створення нових суб’єктів, які професійно займаються венчуром. Не менш важливим є залучення іноземних та повернення вітчизняних інвесторів на ринок науково-технічного продукту.

Юридичні передумови. Право займатися підприємництвом у сфері інтелектуальної власності спричинило венчурний бізнес. Відносини у цій сфері підлягають правовій регламентації. Вони є специфічними, що зумовлено особливостями створення об’єктів права промислової власності. Тому головним напрямком нашого дослідження є встановлення специфіки підприємницьких відносин у сфері створення зазначених об’єктів та реалізації майнових прав на їх використання.

Правове забезпечення венчурного підприємництва та гарантії його здійснення практично відсутні. Необхідно провести детальний аналіз та розробити однотипні вимоги, які мають застосовуватися до всіх учасників такої діяльності. Зокрема, необхідно встановити однозначне тлумачення та здійснити нормативно-правове закріплення таких понять, як: венчурне підприємництво, об’єкт венчурного підприємництва, організаційно-правова форма здійснення венчурного підприємництва та суб’єкт венчурного підприємництва. При цьому необхідно врахувати такі концептуальні основи:

1) венчурне підприємництво є прикладним, має приватний характер і, по суті, являє собою індивідуальну діяльність;

2) позитивне законодавство не містить достатніх імперативів для захисту прав та законних інтересів учасників венчурних відносин;

3) підприємець не завжди рахується з володільцями майнових прав інтелектуальної власності;

4) така діяльність здійснюється за рахунок власних коштів підприємця або за рахунок залучених інвестицій.

Рівень наукової розробки даної теми на базі чинного в Україні цивільного законодавства є недостатнім. Реалізації права інтелектуальної власності в підприємницькій (господарській) діяльності присвятили свої праці багато радянських вчених, зокрема, Ч.Н. Азімов – “Договорные отношения в области научно-технического прогресса”, М.П. Ринг – “Хозрасчётная система создания и внедрения новой техники. Правовые проблемы”, С.Д. Волошко – “Договор на передачу научно-технических достижений”, О.А. Підопригора – “Правове регулювання науково-технічного прогресу” та інші, але при цьому необхідно врахувати, що ці праці ґрунтуються на законодавстві, що діяло в Україні раніше – Основи цивільного законодавства СРСР і Цивільний кодекс УРСР.

У зв’язку із становленням нових економічних відносин, проголошенням курсу на рівноправність усіх форм власності, на розвиток підприємництва, змінився також підхід і до визначення правового становища деяких суб’єктів підприємницької діяльності, що провадять діяльність у сфері науково-технічного прогресу, об’єктів їх діяльності та порядку реалізації прав, що випливають із права промислової власності.

Крім цього, слід зауважити, що сьогодні йде активний розвиток цивільного законодавства України в контексті інтеграції та вироблення однотипних норм з країнами Європейського Союзу.

В Україні за роки незалежності з’явилося лише декілька наукових праць, присвячених дослідженню окремих питань ведення венчурного підприємництва. Вони розглядалися у працях О. Яновського “Венчурний бізнес. Особливості та переваги”, В. Будянського “Инновационная деятельность и проблемы совершенствования ее правового регулирования”, Р.Б. Шишки “Правова охорона нових об’єктів права інтелектуальної власності”, в кандидатських дисертаціях О.А. Чобота “Ноу-хау” и договор на его передачу” (1994) та С.Ю. Погуляєва “Передача технології як вклад в просте товариство” (2002). Проте комплексне дослідження, присвячене порядку ведення венчурного підприємництва, відсутнє. Недостатність сучасних наукових розробок із зазначеної проблематики і відповідних практичних рекомендацій негативно впливають на формування правового поля для реалізації фізичними та юридичними особами права на заняття деякими видами підприємницької діяльності і реалізації права на розпорядження об’єктами такої діяльності (у нашому випадку – об’єктами промислової власності). Наукові дослідження, проведені після отримання Україною незалежності, мають здебільшого економічний характер, стосуються не всіх аспектів досліджуваної теми або висвітлюють лише договірні зв’язки.

Усе вищевикладене дозволяє окреслити новий спектр проблем:

1) визначення правової природи венчуру;

2) законодавче врегулювання діяльності суб’єктів венчурного підприємництва (оскільки існує лише загальне законодавство, яке регулює діяльність підприємств в Україні);

3) теоретичне осмислення правового регулювання венчурного підприємництва, оскільки:–

раніше споріднена проблематика стосувалася діяльності лише юридичних осіб публічного права або їх відокремлених підрозділів, що займались розробками безпосередньо під замовлення державних органів;–

з нормативним закріпленням рівності всіх форм власності з’явились нові суб’єкти, що виступають як самостійні учасники цивільного обороту (вони діють від власного імені і на власний ризик), виникла проблема правового врегулювання їх діяльності (визначення правового статусу);

4) виявлення специфіки договірних відносин між суб’єктами венчурного підприємництва.

Таким чином, виникає необхідність у проведенні комплексного наукового дослідження питань, пов’язаних з юридичною природою венчурного підприємництва, порядком створення і функціонування суб’єктів такої діяльності, їх договірними зв’язками, що становлять основу венчурного підприємництва, та концепціями інноваційного та науково-технічного розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з Посланням Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011рр.”, п.49 Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2002–2003 роки, пп.1–13 Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002–2005 роки, затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, п.1.1, п.1.3, п.1.4 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 роки.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз законодавства України по правовому регулюванню відносин, що виникають у процесі реалізації суб’єктами венчурного підприємництва своїх суб’єктивних прав при створенні і реалізації прав на об’єкти промислової власності.

Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження: 1) виявити правову природу венчуру; 2) з’ясувати правове становище суб’єктів венчурного підприємництва; 3) установити загальні принципи реалізації права промислової власності суб’єктами венчурного підприємництва; 4) визначити договірні засади здійснення венчурного підприємництва та їх специфіку.

Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються при веденні венчурного підприємництва, реалізації об’єктів такої діяльності та загальнотеоретичні проблеми їх здійснення.

Предметом дисертаційного дослідження є позитивне регулювання відносин у сфері венчурного підприємництва і захисту об’єктів промислової власності, наукові доктрини, літературні джерела, судова практика з розгляду спорів, пов’язаних із порядком ведення венчурного підприємництва і реалізацією прав на об’єкти промислової власності.

Методами дослідження є сукупність теоретико-методологічних засобів і прийомів пізнання суспільних явищ і процесів. У процесі дисертаційного дослідження застосовувалися діалектичний, системно-функціональний, порівняльно-правовий та історичний методи дослідження. Зокрема, методом порівняльно-правового аналізу досліджувалися нормативно-правові акти України та інших країн світу. За допомогою історичного методу встановлено джерела виникнення, розвитку та нормативно-правового закріплення основних засад здійснення венчурного підприємництва. Системний метод дозволив вивчити об’єкт дослідження як єдине ціле, виявити різноманітні типи зв’язків у ньому та об’єднати їх у теоретичних положеннях. У роботі широко застосовувалися категорії і засоби формальної логіки: поняття, визначення, спростування, докази, аналіз, порівняння і т. ін.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у наступних основних положеннях:

1. Венчурне підприємництво, на сучасному етапі, – вид підприємництва, якому властиві ознаки останнього. Відстоюється теза про поліаспектність венчурного підприємництва та його розвиток за декількома напрямками: як підприємницька діяльність; як інвестиційна діяльність; як діяльність, спрямована на створення об’єкта права інтелектуальної власності (безпосередньо промислової).

2. Дістало подальшого розвитку уточнення, що суб’єктами венчурного підприємництва є фізичні та юридичні особи, які займаються науковими дослідженнями, внаслідок чого може бути створено об’єкт права промислової власності.

3. Отримала подальший розвиток теза, що венчурне підприємство має двояку юридичну природу, оскільки воно може виступати юридичною особою, що здійснює венчурне підприємництво, так і об’єктом цивільно-правових відносин. Враховуючи специфіку здійснення венчурного підприємництва, обстоюється позиція, що юридичні особи, які займаються такою діяльністю, можуть бути створені виключно у формі підприємницьких товариств. Організаційно-правовими формами такого роду діяльності є тільки акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та виробничі кооперативи. Підкреслено, що венчурне підприємство в цивільному обороті може виступати і як об’єкт цивільно-правових відносин, якщо на нього буде поширено статус, передбачений ст.191 ЦК України. При цьому зазначено, що таке положення застосовується у випадку, коли підприємство, як майновий комплекс, визнається нерухомістю.

Відстоюється теза, що до активів підприємства, як майнового комплексу, слід відносити також і нематеріальні активи, якими є майнові права на використання об’єктів права інтелектуальної власності.

4. Об’єктом венчурного підприємництва є майнові права на втілений у матеріальний носій інтелектуальний продукт, створений унаслідок фундаментальних і прикладних наукових досліджень, який має практичне застосування, здебільшого промислове, і може бути використаний для потреб суспільства у будь-якій корисній діяльності людей.

5. Отримала подальший розвиток теза, що серед багатьох договірних конструкцій, що опосередковують діяльність суб’єктів венчурного підприємництва, саме договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт є основою проведення такої діяльності (далі – договір на виконання НДДКР).

6. Обґрунтовано позицію, що предмет договору на виконання НДДКР є складним. До його складу, крім виконання робіт і їх результату, який цікавить замовника (незалежно від того, чи позитивний він, чи негативний), необхідно відносити і майнові права на його використання.

7. Не всі норми Цивільного кодексу України про договір на виконання НДДКР (ч. 2 ст. 896), у їх сучасному вигляді, можуть бути повністю застосовані до діяльності суб’єктів венчурного підприємництва. Необхідно обов’язково робити поділ отримуваних за договором результатів на матеріальні і нематеріальні (об’єкти права промислової власності). Матеріальні результати повинні передаватись повністю замовнику або, якщо це передбачено договором, необхідна виконавцю частина може залишатись у його розпорядженні. Водночас, нематеріальні результати поділяються на: результати, створені безпосередньо виконавцем, і результати, отримані у третіх осіб для виконання договору. Майнові права на використання результатів, створених безпосередньо виконавцем, і майнові права на використання результатів, отриманих у третіх осіб для виконання договору, переходять до замовника. Особисті немайнові права повністю належать виконавцю.

8. Договори на виконання НДДКР мають ризиковий характер, що впливає на відповідальність контрагентів. До особливостей таких договорів слід віднести: можливість застосування принципу відповідальності без вини, який опосередковує підприємницькі правовідносини; відповідальність може бути поширена на виконавця лише до або відразу після першого випробовування розробленого об’єкта промислової власності.

9. З огляду на сучасну кодифікацію цивільного та господарського законодавств України, обґрунтовано наявність споріднених договірних конструкцій – договору на виконання НДДКР (ст. 892 ЦК України) і договору на створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331 Господарського кодексу України). Запропоновано, для їх розмежування, в якості предмету договору на створення і передачу науково-технічної продукції визнавати модифіковану науково-технічну продукцію та майнові права на її використання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у роботі положення, висновки, рекомендації та пропозиції можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, при доопрацюванні законодавства України про порядок ведення венчурного підприємництва, при підготовці розділів підручників і навчальних посібників з цивільного права та права інтелектуальної власності. Так, запропоновано внести зміни до ч.1 та ч.2 ст.331 Господарського кодексу України і викласти її в такій редакції: “За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов’язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи і передати результати проведених робіт та майнові права на їх використання замовнику, а замовник зобов’язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх”. Виходячи з такого тлумачення договору на створення і передачу науково-технічної продукції, ч.2 ст.331 необхідно викласти в такій редакції: “Предметом договору на створення і передачу науково-технічної продукції є модифікована науково-технічна продукція та майнові права на її використання”. Ряд положень дисертації можуть використовуватись у навчальному процесі під час читання лекцій і проведення практичних занять за курсами “Право інтелектуальної власності”, “Підприємницьке право” та “Цивільне право” для студентів вищих навчальних закладів юридичного профілю.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію підготовлено на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, де неодноразово проводилося її обговорення. Основні наукові висновки були викладені в публікаціях і пройшли апробацію на таких конференціях: науково-практична конференція “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків” (Харків, Українська Академія державного управління при Президентові України, 17.02.2000 р.); науково-практична конференція “Проблеми цивільного права України” (Харків, НУВС, 21.05.2002 р.); науково-практична конференція “Актуальні проблеми правового захисту інтелектуальної власності в Україні” (Харків, НУВС, 21.03.2003 р.)

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображено в шести наукових статтях.

Структура дисертації визначена її метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які включають десять підрозділів, висновків до кожного підрозділу, а також загальних висновків і списку використаної літератури (199 джерел). Повний обсяг дисертації становить 195 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; висвітлюються ступінь наукової розробки проблеми дослідження, його науково-теоретична основа; показується зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами; визначаються предмет, об’єкт, основна мета та конкретні завдання дисертації, її методологічна основа; розкривається особистий внесок дисертанта; наводяться дані про апробацію результатів дослідження; формулюються в концептуальному вигляді наукова новизна, теоретичне і практичне значення результатів, досягнутих у ході дослідження.

Розділ 1. “Загальна характеристика венчурного підприємництва” складається із трьох підрозділів і одного підпункту. У підрозділі 1.1. “Розвиток, поняття та юридична сутність венчурного підприємництва” автором на основі аналізу розвитку як загальних, так і безпосередніх передумов виникнення венчурного підприємництва, досліджено специфіку відносин, пов’язаних із реалізацією права на заняття таким специфічним видом діяльності. У цьому процесі можна виділити історичний і соціальний аспекти. Перший був обумовлений економічно і визначався потребою розвитку виробничих сил і необхідністю регулювати його правовими засобами. Другий аспект більшою мірою пов’язаний із соціальним розвитком у контексті поступу людства взагалі і науково-технічного прогресу зокрема.

Автор робить висновок, що пріоритет у розвитку суспільства надається науково-технічній діяльності і її складовій – інноваційній діяльності. Автором обґрунтовано доцільність вживання терміна “венчурне підприємництво”. Указано на необхідність проведення різниці між поняттями “інноваційна діяльность”, що визначене чинним законодавством, та “венчурне підприємництво”, що співвідносяться між собою як загальне та спеціальне. На основі наведених критеріїв автором викладено власне бачення поняття “венчурне підприємництво” і вказано на необхідність розрізнення його ініціативного і договірного видів.

Звернено увагу на необхідність урегулювання відносин у сфері венчурного підприємництва нормами цивільного права. По-перше, будь-які правовідносини виникають між власниками майна або суб’єктами, які мають право на розпорядження таким майном, – це один із аспектів приватноправових відносин, що здебільшого регулюються нормами цивільного права. По-друге, наука і техніка, особливо прикладного спрямування, постійно можуть розвиватися лише за умов “здорової” конкуренції. Це положення спонукає до встановлення відносин між контрагентами на умовах рівності сторін.

У підрозділі 1.2. “Суб’єкти венчурного підприємництва” доведено необхідність поділу всіх суб’єктів, діючих у сфері створення і комерціалізації об’єктів інтелектуальної діяльності, на фізичних і юридичних осіб України, фізичних і юридичних осіб іноземних держав, осіб без громадянства, об’єднання цих осіб, які ведуть в Україні таку діяльність або залучають майнові і інтелектуальні цінності, вкладують власні або залучені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів. Зроблено застереження про необхідність врахування деяких особливостей, що виникають при створенні об’єкта права промислової власності (набуття статусу автора) та реалізації майнових прав на його використання.

Обґрунтовується існування двох основних груп правовідносин у венчурному підприємництві – внутрішніх, що виникають між власником венчурного підприємства і автором або співавторами та зовнішніх, що виникають між венчурним підприємством і споживачем його послуг. Підкреслено необхідність у встановленні право- та дієздатності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у веденні такого роду діяльності і звертається увага на актуальність конструкції секундарної правоздатності, під якою у венчурному підприємництві необхідно розуміти виникнення у особи, яка наділяється правом авторства, права на розпорядження результатами своєї інтелектуальної діяльності (наприклад, створення кожного окремого об’єкта права інтелектуальної власності). Правом авторства може наділятися будь-яка особа, але особливе значення має можливість реалізації майнових прав на використання створеного об’єкта.

Фізичні особи – суб’єкти венчурного підприємництва – є винятком із загального правила і можуть виступати в такій якості безпосередньо або опосередковано. Безпосередність має прояв за умови наявності статусу суб’єкта підприємницької діяльності чи здійснення такої діяльності de facto. Опосередкована діяльність матиме місце у випадку, коли вказаний суб’єкт матиме статус суб’єкта підприємницької діяльності, але буде здійснювати свою діяльність через представників (інститут представництва).

Зроблено висновок, що фізична особа, як суб’єкт венчурного підприємництва, є особою, яка спеціалізується на проведенні науково-технічних та конструкторських робіт за вузькою притаманною їй спеціалізацією, внаслідок чого створюється об’єкт промислової власності з метою подальшої реалізації права на його використання зацікавленим особам на підставі договорів цивільно-правового характеру.

Автором обстоюється необхідність віднесення тимчасових творчих колективів до фізичних осіб, оскільки їх створення передбачає об’єднання навколо одного винахідника групи осіб, які виконують допоміжні функції. Після отримання необхідного результату організація – венчурний інвестор – має право взяти на себе оперативне управління діяльністю творчого колективу, включаючи рішення кадрових питань.

Розглядаючи юридичну особу в якості суб’єкта венчурного підприємництва, автор робить висновок, що суб’єктом венчурного підприємництва – юридичною особою – виступають комерційні організації, які створюються і функціонують у вигляді самостійних малих підприємств або відокремлених підрозділів великих підприємств (на правах юридичної особи), діяльність яких зводиться до впровадження інноваційних ідей у конкретні проекти з метою отримання прибутку або отримання інших нематеріальних вигод.

У підрозділі 1.2.1. “Юридичні особи, що здійснюють венчурне підприємництво” розглядаються особливості здійснення венчурного підприємництва юридичними особами, спеціально створеними для цього.

Автор робить ряд висновків стосовно правового становища юридичної особи, яка займається венчурним підприємництвом. Так, двояка природа підприємства зумовлює необхідність розгляду його правової форми участі в економічних відносинах у якості як юридичної особи, так і об’єкта цивільних відносин. Незважаючи на позицію розробників ЦК України, згідно з якою підприємство є виключно об’єктом цивільних правовідносин, існують інші погляди на специфіку правового статусу юридичної особи, що займається венчурним підприємництвом (венчурне підприємство).

Відзначено, що відносно організаційно-правових форм венчурних підприємств існують деякі винятки, у зв’язку з чим обстоюється думка про необхідність застосування виключно таких організаційно-правових форм як: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та виробничий кооператив.

Запропоновано в якості юридичної особи у сфері венчурного підприємництва розглядати акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю або виробничий кооператив з визначеними галуззю діяльності та типом функціонування, діяльність якого спрямована на заняття прикладними науковими дослідженнями, розробками, проектно-конструкторською діяльністю з метою подальшого впровадженням технічних нововведень, технологічних винаходів у виробництво і організацію за розробками випуску наукоємної продукції у перспективних галузях з метою отримання прибутку.

Традиційно, правова структура ведення венчурного підприємництва зводилась законодавством до майнових способів, за допомогою яких підприємство могло виконувати поставлені перед ним завдання.

Зауважується, що як об’єкт цивільно-правових відносин венчурне підприємство є майновим комплексом, що може бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів, пов’язаних із установленням, зміною та припиненням речових прав.

Запропоновано до активів підприємства відносити матеріальні і нематеріальні об’єкти. Особливу увагу звернено на те, що нематеріальними об’єктами є майнові права на використання об’єктів права інтелектуальної власності та інші права вимог.

У підрозділі 1.3. “Об’єкти венчурного підприємництва” розкрито загальну характеристику об’єкта цивільно-правових відносин, об’єктів відносин у сфері інтелектуальної власності і зроблено висновки, пов’язані з установленням безпосередньо об’єкта венчурного підприємництва.

Розглядається специфіка застосування до результатів творчої діяльності прав володіння, користування і розпорядження. Стверджується, що оскільки об’єкти права інтелектуальної власності набули товарного характеру за допомогою права, то у зв’язку з цим усі три іпостасі власності (володіння, користування і розпорядження) наповнюються іншим змістом.

Запропоновано і обґрунтовано авторське визначення поняття “об’єкт венчурного підприємництва” як абсолютних майнових прав на втілений у матеріальний носій інтелектуальний продукт, створений унаслідок фундаментальних і прикладних наукових досліджень, результати якого (в матеріальній або нематеріальній формі) мають практичну придатність, здебільшого промислову, і можуть бути використані для потреб суспільства в будь-якій доцільній діяльності людей.

Запропоновано ознаками об’єкта венчурного підприємництва вважати: а) майнове право на використання продукту інтелектуальної творчості; б) інтелектуальний продукт, тобто об’єкт творчої діяльності; в) такий продукт повинен бути втілений у матеріальний носій; г) основою створення такого продукту є проведення наукового дослідження; д) обов’язковою є вимога практичної придатності результатів наукових досліджень для потреб суспільства; е) результати проведених досліджень можуть бути використані в будь-якій доцільній діяльності людей.

Розділ 2. “Договори в сфері венчурного підприємництва” складається із шести підрозділів. У підрозділі 2.1. “Загальна характеристика договірних відносин у сфері венчурного підприємництва” проведено детальний аналіз договірних конструкцій, що опосередковують діяльність суб’єктів венчурного підприємництва. Автор стверджує, що за своєю юридичною природою договори, що укладаються суб’єктами такої діяльності, відносяться до цивільно-правових.

У ході дослідження договірних зв’язків, що виникають у процесі створення об’єкта промислової власності, зазначено, що правовою основою ведення венчурного підприємництва є саме підприємницький договір, тобто угода, що укладається між фізичними і юридичними особами, зареєстрованими в якості суб’єктів підприємницької діяльності, для передачі майна, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку або особистих переваг матеріального характеру у взаємовідносинах із конкурентами.

Відзначається, що договірні конструкції, які застосовуються під час ведення венчурного підприємництва, мають дещо різне призначення і використовуються залежно від тих чи інших обставин, що спонукають до реалізації того чи іншого етапу діяльності.

Залежно від створення венчурних структур і порядку ведення такого роду діяльності автор пропонує їх поділ за такими групами: а) залежно від створення венчурних структур – на підставі установчого договору або договору про спільну діяльність; б) беручи до уваги безпосередню розробку та випробування об’єкта промислової власності – договір на виконання НДДКР; в) розглядаючи реалізацію прав на використання отриманого об’єкта – ліцензійний договір або договір про передачу ноу-хау.

Зроблено висновки: 1) договори, що стосуються створення та організації діяльності венчурних підприємств, не мають суттєвого впливу на встановлення самої юридичної природи здійснення такої діяльності; 2) ліцензійний договір та договір про передачу ноу-хау лише опосередковують процес передачі прав на використання об’єктів венчурного підприємництва; 3) у сфері створення, виробництва і реалізації прав на використання інноваційних продуктів найважливіше місце займають договори на виконання НДДКР, що найбільш ґрунтовно відображають процес винайдення і розробки об’єкта промислової власності та правову природу ведення венчурного підприємництва.

У підрозділі 2.2. “Поняття і юридична природа договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт” автором досліджено місце договору на виконання НДДКР у системі зобов’язального права і встановлено ознаки, що дозволяють стверджувати про його самостійність і відмежування від однотипних договорів.

Автор стверджує, що, незважаючи на наявність однотипних і споріднених ознак, договір на виконання НДДКР посідає самостійне місце в системі зобов’язального права.

Під час розгляду договору на виконання НДДКР зроблено висновок, що його структура містить у собі два підвиди: договір на виконання науково-дослідних робіт і договір на виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт, що пояснюється їх різним призначенням та метою. Проте наявність відмінних ознак і мети, з якою укладаються договори на виконання НДДКР, не свідчить про необхідність їх окремого дослідження. Це положення підтверджується нерозривністю процесу, задля якого установлювався вказаний вид договірних зв’язків.

Характерною рисою договору на виконання НДДКР є віднесення його до договорів інвестиційного характеру. Це зумовлюється по-перше, тим, що відповідно до ст.4 Закону України “Про інвестиційну діяльність” об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності і майнові права, а, по-друге, тим, що інвестування передбачає своїм результатом досягнення соціального ефекту або отримання прибутку, що містить у собі певний ризик.

Значну увагу приділено договору про створення і передачу науково-технічної продукції. Обрання автором цієї договірної конструкції ґрунтується на її однотипності та спорідненості з договором на виконання НДДКР. Тлумачення цих договорів, закріплене в чинному законодавстві, дає підстави говорити про їх тотожність. Тому автор пропонує: 1) конкретизувати предмет договору про створення і передачу науково-технічної продукції, отже предметом договору на створення і передачу науково-технічної продукції є модифікована науково-технічна продукція та майнові права на її використання; 2) дати таке тлумачення договору - за договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи і передати результати проведених робіт та майнові права на їх використання замовнику, а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

У підрозділі 2.3. “Умови договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт” досліджується характеристика умов договору. Особлива увага приділяється його предмету, що має деякі особливості при укладенні такої договірної конструкції у венчурному підприємництві.

Запропоновано умови цього договору розташувати наступним чином:

1. Суттєві умови – предмет договору, в тому числі рівень майбутнього дослідження або розробки; сторони за договором; строки виконання робіт, при цьому враховуючи і виконання окремих етапів, якщо це прямо передбачено умовами договору; порядок розподілу ризиків за договором; конфіденційність інформації, яка передається з виконаними роботами, але на яку не видано охоронний документ (патент або свідоцтво).

2. Звичайні умови – ціна договору, порядок здійснення розрахунків (враховуючи особливості, коли провадиться поетапна оплата робіт) та умови здачі і приймання виконаних робіт.

3. Випадкові умови – розподіл майнових прав на використання об’єкта права промислової власності.

Під час аналізу умов договору особливу увагу приділено його предмету. Автором зроблено висновок, що предмет договору на виконання НДДКР є складним, його складовими частинами є: виконання робіт, їх результат і, найголовніше, що нас цікавить, майнове виключне право на його використання. Таке бачення ґрунтується на тому, що з урахуванням особливостей здійснення венчурного підприємництва предмет договору на виконання НДДКР може бути подвійним (робота; результат) або навіть потрійним (додається передача майнових прав). Відносно передачі майнових прав як предмета договору необхідно зауважити, що це є юридичним виразом договору у венчурному підприємництві.

Автор стверджує, що нематеріальні об’єкти (майнові права на їх використання), створені безпосередньо виконавцем, повинні належати замовнику, оскільки він був ініціатором їх створення і безпосередньо інвестором. У договорі повинно бути вказано, що виключні майнові права на використання такого об’єкта на весь строк дії таких прав без будь-яких територіальних обмежень належать замовнику.

З урахуванням особливостей здійснення венчурного підприємництва та особливостей правового становища замовника (інвестора) автор пропонує обмежити дію п.2 ч.2 ст.896 ЦК України, що пояснюється необхідністю передачі замовнику виключного права на використання майнових прав на об’єкт, отриманий в результаті проведення науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт. Права виконавця пропонується здійснювати в межах п.2 ч.1 цієї ж статті (право виконавця використовувати одержаний результат для власних потреб).

У підрозділі 2.4. “Порядок укладення і форма договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт” розкривається як загальний порядок укладання договорів, так і специфічні риси укладання договору на виконання НДДКР, а також встановлено форму, якій повинен відповідати такий договір.

Автор доходить висновку, що укладенню договору на виконання НДДКР повинні передувати певні передумови, однією з яких є проведення виконавцем патентних досліджень з метою встановлення науково-технологічного рівня майбутніх робіт і доцільності їх проведення.

Обстоюється позиція, відповідно до якої за згодою замовника проект договору на виконання НДДКР повинен розроблятися безпосередньо виконавцем. Таке бачення цього питання ґрунтується на необхідності в подальшому укладати договори із співвиконавцями.

У підрозділі 2.5. “Виконання договорів на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт” автором досліджено загальні вимоги цивільного та господарського законодавства щодо порядку й умов виконання даної договірної конструкції.

Зроблено висновок, що зобов’язання визнаються виконаними, якщо в установлений строк виконавець надав виконане замовлення, а замовник оплатив його. Якщо робота виконується в декілька етапів, то дата складення акта здачі-приймання або поетапної звітності і підписання їх замовником повинні розглядатися як момент виконання зобов’язання на даному етапі.

Пропонується датою виконання зобов’язання за договорами на виконання дослідно-конструкторських робіт вважати: а) за ескізним і технічним проектом – дату підписання замовником висновку про затвердження проекту; б) за робочими проектами для виготовлення дослідних зразків – дату узгодження із замовником усього комплекту документації відповідно до встановленого переліку; в) за дослідним зразком – дату підписання акта матеріально-технічного приймання представниками замовника і виконавця.

У підрозділі 2.6. “Відповідальність сторін за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт” розглядається питання відповідальності за договорами на виконання НДДКР, які укладаються у сфері венчурного підприємництва.

Зроблено узагальнення точок зору стосовно поняття цивільної відповідальності, її ознак та порядку застосування. Автором відзначено, що як для замовника, так і для виконавця відповідальність за договорами на виконання НДДКР настає на загальних підставах, встановлених цивільним законодавством України і міжнародними договорами, підписаними і ратифікованими Україною.

Серед підстав застосування цивільно-правової відповідальності досліджується поняття і зміст збитків, а також установлюються їх особливості стосовно кожного контрагента за даною угодою. Зроблено висновок, що цивільно-правова відповідальність може бути поширена на виконавця лише до або відразу після першого випробовування розробленого об’єкта промислової власності.

Розглядаючи практику вирішення господарськими судами спорів, які виникають у процесі укладання та виконання договорів на виконання НДДКР, зроблено висновок, що для більш детального та обґрунтованого вирішення спорів у сфері розробки та впровадження об’єктів права промислової власності необхідно створення колегій у справах інтелектуальної власності, а в їх складі – судів з інноваційних спорів. Це пояснюється необхідністю спеціальних знань у сфері інтелектуальної власності та необхідністю, в більшості випадків, призначення науково-технічної експертизи, відповідно до якої або з урахуванням результатів якої можна було б винести правильне і обґрунтоване рішення.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи вищевикладене, відзначимо, що у дисертації крізь призму реформи цивільного та господарського законодавства розв’язано нову актуальну проблему. Дослідження правовідносин у сфері венчурного підприємництва і вивчення його договірної основи дало змогу сформулювати декілька наукових положень, що можуть служити підвищенню ефективності інноваційної діяльності в Україні. На основі висновків у кінці кожного підрозділу дисертації зроблено загальні підсумки, зауваження і рекомендації.

1. Венчурне підприємництво для України є новим і недостатньо дослідженим, що пояснюється: по-перше, історичним розвитком правовідносин між суб’єктами такої діяльності (основу даного виду підприємництва в Україні було закладено наприкінці 1980-х років ХХ століття); по-друге, правовим забезпеченням останньої (законодавча база венчурного підприємництва в Україні стала розвиватися з початку 1990-х років ХХ століття).

2. Комплексний характер урегулювання відносин у сфері науки і техніки пояснюється використанням здебільшого норм приватного права і посилення гарантій їх дотримання нормами публічно-правового характеру. Тому венчурне підприємництво має здійснюватись на загальних засадах підприємницької діяльності з урахуванням положень цивільного права та в деяких питаннях прямо передбачених законодавством норм, регулюючих владно-розпорядчі функції органів державної влади.

3. Венчурне підприємництво – це спеціальний вид підприємництва, заснований на наявності у підприємця здатності акумулювати з різних джерел кошти, орієнтований на практичне використання технічних і технологічних нововведень, які оцінюються як високорентабельні, і спрямований як на завершення науково-технічних проектів, ще не випробуваних на практиці, так і на вдосконалення вже існуючих з метою реалізації прав інтелектуальної власності і отримання прибутку та (або) іншого ефекту (переваг).

4. Фізична особа – суб’єкт венчурного підприємництва – є особою, яка спеціалізується на виконанні науково-технічних і конструкторських робіт за вузькою, притаманною їй, спеціалізацією, внаслідок чого створюється об’єкт промислової власності з метою подальшої реалізації майнових прав на його використання зацікавленим особам на підставі договорів цивільно-правового характеру.

5. Фізичні особи – суб’єкти венчурного підприємництва – є винятком із загального правила і можуть виступати в такій якості безпосередньо або опосередковано. Безпосередність буде мати місце за умови наявності статусу суб’єкта підприємницької діяльності чи здійснення такої діяльності de facto. Опосередкована діяльність матиме місце у випадку, коли суб’єкт венчурного підприємництва матиме статус суб’єкта підприємницької діяльності, але буде здійснювати свою діяльність через представників (інститут представництва).

6. Суб’єктом венчурного підприємництва – юридичної особою – виступають комерційні організації, які створюються і функціонують у вигляді самостійних малих підприємств або відокремлених підрозділів великих підприємств (на правах юридичної особи), діяльність яких зводиться до втілення інноваційних ідей у конкретні проекти з метою отримання прибутку або нематеріальних вигод.

7. Юридичні особи, які займаються венчурним підприємництвом, можуть бути створені у формі виключно підприємницьких товариств. Організаційно-правовими формами такого роду діяльності є акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та виробничі кооперативи.

8. Специфіка запатентованих об’єктів зумовлює певне правове становище власників охоронних документів. На відміну від права власності на майно, яке є безстроковим і не обмежене якимись територіальними рамками, права власників патентів із самого початку обмежені в часі і просторі. Так, патентування об’єктів фактично може призвести до розкриття інформації, яку вільно зможуть використовувати будь-які зацікавлені особи.

9. Ознаками об’єкта венчурного підприємництва є: а) це майнові права; б) майнові права на інтелектуальний продукт; в) такий інтелектуальний продукт має бути втілений у матеріальний носій; г) цей об’єкт має бути створений у результаті наукового дослідження; д) результати таких наукових досліджень повинні мати практичну придатність, здебільшого промислову, при використанні для потреб суспільства; е) результати таких досліджень можуть бути використані в будь-якій доцільній діяльності людей.

10. Договори на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт являють собою самостійний вид договірних зобов’язань, що випливає з проведеного аналізу і підтверджується наявними специфічними ознаками, які відрізняють їх від існуючих на сьогодні в цивільному праві інших видів договірних зобов’язань.

11. Характерною рисою договору на виконання НДДКР є віднесення його до договорів інвестиційного характеру, оскільки саме через замовлення на виконання науково-технічної роботи і отримання об’єкта права промислової власності можуть бути залучені кошти для проведення такої роботи.

12. Особливістю договору на виконання НДДКР є опосередкування виконання не матеріально-технічних, а науково-технологічних робіт, які провадяться з метою подальшої передачі прав на використання результатів цих робіт у матеріальному виробництві.

13. Визначено, що укладенню договору на виконання НДДКР передує: а) проведення виконавцем, в обов’язковому порядку, патентних досліджень з метою встановлення науково-технологічного рівня майбутніх робіт і доцільності їх проведення; б) розробка технічного завдання.

14. Зобов’язання визнаються виконаними за договором на виконання НДДКР якщо в установлений строк виконавець надав виконане замовлення, а замовник оплатив його. Якщо робота виконується в декілька етапів, то моментом виконання зобов’язання на даному етапі є дата складання акта здачі-приймання або поетапної звітності і підписання їх замовником.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ.

1. Жорнокуй Ю.М. Промислова власність як основа венчурного бізнесу // Вісник університету внутрішніх справ.– 2000.– Спецвипуск.– С. 211–213.

2. Жорнокуй Ю.М. Право на технічну творчість як елемент венчуру // Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків.– Х.: УАДУ (ХФ).– 2000.– С. 134–138.

3. Жорнокуй Ю.М. Поняття та ознаки об’єкта венчурного підприємництва // Вісник Національного університету внутрішніх справ.– 2002.– Випуск 20.– С. 295–301.

4. Жорнокуй Ю.М. Договірна основа здійснення венчурного