Міністерства економіки та з питань європейської

інтеграції України

Катрушин Богдан Миколайович

УДК 338.9

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РЕФОРМУВАННЯ

ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 08.02.03 – Організація управління,

планування і регулювання економікою

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ-2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-дослідному економічному інституті (НДЕІ) Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України

Науковий

керівник: | доктор економічних наук, Рудченко Олександр

Юрійович, Науково-дослідний економічний

інститут Міністерства економіки та з питань

європейської інтеграції України, завідувач відділом

доктор економічних наук,

Офіційні опоненти: |

доктор економічних наук

Денисенко Микола Павлович,

ВАТ “Хімнафтомашпроект”,

начальник управління зовнішньоекономічною діяльністю

кандидат економічних наук, старший

науковий співробітник

Корнєєв Володимир Вікторович,

Науково-дослідний фінансовий інститут при

Міністерстві фінансів України,

провідний науковий співробітник.

Провідна організація: |

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра управління зовнішньоекономічною діяльністю

Захист відбудеться 24 квітня 2003 року об 13 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.801.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України за адресою: 01103, м.Київ-103, бульвар Дружби народів, 28, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці НДЕІ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

Автореферат розісланий 21 березня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук О.Ю. Рудченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Важливою умовою формування в Україні двохсекторної моделі соціально орієнтованої ринкової економіки є здійснення процесів реформування відносин власності. Разом з тим, в Україні ці процеси проходять недостатньо динамічно, що зумовлено їх складністю та багатоаспектністю, відсутністю належної орієнтації на ефективність виробництва та узгодженості з іншими напрямками ринкових перетворень. В результаті спостерігається, з одного боку, недостатня ефективність функціонування підприємств недержавного сектора, а з другого – втрата керованості державним сектором. Тому зараз необхідно вдосконалити механізм державного регулювання реформування відносин власності з урахуванням особливостей сучасного етапу ринкових перетворень та з позицій його орієнтації на підвищення ефективності функціонування підприємств; сприяти залученню фінансових ресурсів на інвестування реального сектора економіки.

Теоретичним, методичним та практичним питанням реформування відносин власності присвячена значна кількість праць як в світовій, так і в вітчизняній науці. Спираючись на результати досліджень в цій сфері та враховуючи особливості сучасного етапу реформування відносин власності, коли, з одного боку, до приватизації залучаються стратегічно важливі підприємства, а з другого - необхідно підвищити ефективність функціонування підприємств державного сектора економіки, актуальним є подальша розробка як теоретичних, так і методичних та практичних аспектів даної проблеми.

В даному дослідженні увага акцентується на вдосконаленні механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності з широких позицій, тобто здійснення не тільки роздержавлення і приватизації , але й вдосконалення структури та розмірів державного секторів економіки, а також визначення державного впливу на об’єкти, від діяльності яких в значній мірі залежить сталий розвиток економіки України в цілому. Актуальність та важливість даної проблеми зумовила вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження було виконано згідно з планами науково-дослідних робіт Науково-дослідного економічного інституту (НДЕІ) Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України протягом 2000-2001 рр., зокрема пов’язане з виконанням наступних тем: “Проведення моніторингу стратегічно важливих підприємств та підприємств-монополістів” (№ держреєстрації 0101U004719); “Аналіз соціально-економічних наслідків реформування відносин власності та пропозиції щодо формування державної політики” (№ держреєстрації 0101U004721). У розробці даних тем здобувач брав участь в якості співвиконавця. Ним проведено дослідження питань державного регулювання процесів реформування відносин власності, аналізу ефективності функціонування підприємств державного та недержавного секторів економіки і обгрунтування механізму державного регулювання цього аспекту ринкових перетворень.

Об'єкт та предмет дослідження. Об’єктом дослідження виступали державний та недержавний сектори економіки України, а його предметом - теоретичні, методичні та практичні питання регулювання процесів реформування відносин власності.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є розробка науково-методичних основ і механізму регулювання процесів реформування відносин власності з позицій забезпечення сприятливих умов формування державного та недержавного секторів економіки України.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення наступних основних завдань:

узагальнення теоретичних питань відносин власності та їх реформування з позицій забезпечення ефективного функціонування як недержавного, так і державного секторів економіки;

опанування іноземного досвіду реформування відносин власності, розміру та структури державного сектору;

оцінка законодавчої бази та методичного забезпечення процесів реформування відносин власності;

проведення аналізу здійснення процесів реформування відносин власності, ефективності функціонування підприємств державного та недержавного секторів економіки України;

обгрунтування механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності та оцінка його дієвості;

визначення напрямків та розробка рекомендацій щодо вдосконалення механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є логічно-діалектичні методи наукового пізнання, методи системного аналізу, а також спеціальні методи, зокрема логічного узагальнення (дозволили вдосконалити понятійний апарат процесів реформування відносин власності, напрямки покращання механізму його регулювання), порівняльного економічного аналізу (оцінити ефективність функціонування підприємств секторів економіки), експертних оцінок (спрогнозувати розміри державного сектору), статистичні методи (визначити стан і ефективність функціонування стратегічно важливих підприємств) та інші.

Наукова новизна дослідження полягає в наступних основних положеннях:

одержано вперше:

- визначено поняття “стратегічно важливі підприємства” з позицій їх якісної оцінки, розроблені відповідні критерії, що враховують особливості цих підприємств. Це дозволить більш чітко визначити перелік стратегічно важливих підприємств та запровадити стосовно них відповідні механізми державного регулювання;

- розроблені методичні рекомендації щодо обгрунтування доцільності зміни в межах державного сектору підпорядкування об'єктів права державної та комунальної власності на основі бізнес-плану (фінансово-економічного обгрунтування) з урахуванням особливостей цих об’єктів та перспектив їх розвитку, що сприятиме впорядкуванню процесів управління ними, а також їх ефективному функціонуванню;

удосконалено:

- сутність та економічний зміст процесу реформування відносин власності, котре розглядається не лише як роздержавлення і приватизація, але й як вдосконалення режимів діяльності і підпорядкування державних підприємств з позиції поліпшення управління ними та ефективного їх функціонування;

- механізм державного регулювання реформування відносин власності, що грунтується на широкій трактовці цього аспекту ринкових перетворень і передбачає уточнення концептуальних положень державної політики в цій сфері, визначення економічного, організаційного, правового та інформаційного забезпечення та комплексу заходів, спрямованих на поліпшення процесів формування та підвищення ефективності функціонування державного та недержавного секторів економіки;

- понятійний апарат стосовно визначення державного сектору та його елементів, а також уточнено співвідношення між державним і недержавним секторами економіки з позицій врахування процесів здійснення державного підприємництва, власності держави у господарських товариствах, де їй належить понад 50% акцій (паїв). На відміну від діючого положення це дозволить більш чітко визначити розміри державного сектору та підвищити рівень управління ним;

дістали подальший розвиток :

- питання регулювання орендних відносин стосовно доцільності запровадження цієї організаційно-правової форми господарювання щодо об’єктів державної власності, що не підлягає приватизації, з додатковим встановленням обмежень, що спрямовані на запобігання можливості прояву колективного егоїзму з боку орендарів;

- визначення економічного змісту націоналізації та розроблені основні підходи щодо механізму її регулювання. Націоналізація визначається як примусове виняткове оплатне відчуження об’єктів права приватної власності (як правило стратегічно важливих підприємств, підприємств-монополістів, що діють на загальнодержавних ринках, а також підприємств, що мають регіональне значення) на користь держави (територіальної громади) з мотивів суспільної необхідності на умовах, визначених законодавством. Її слід розмежовувати із банкрутством і поверненням у державну власність майна, приватизованого з порушенням чинного законодавства. Це дозволить більш обгрунтовано регулювати процеси оптимізації державного сектора економіки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в обгрунтованості висновках і пропозиціях щодо реформування відносин власності. Основні результати роботи доведені до рівня конкретних механізмів, заходів і пропозицій та використані в практиці державного регулювання, про що свідчать довідки про впровадження результатів дослідження від Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (довідка № 23-23/1591 від.29.07.2002р.) та Фонду державного майна України (довідка № 10-18-9497 від.26.07.2002р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи були викладені на науково-практичній конференції за міжнародною участю "Державне управління в умовах інтеграції Україні в Європейський Союз” (Київ, 2002р.), ІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Інвестиції ХХІ століття: проблеми ефективності” (Умань,2002р.).

Публікації. Основні положення роботи були викладені у 8 публікаціях (з них 6 одноосібних), в тому числі 6 – наукових фахових виданнях (5 одноосібних) . Загальний обсяг публікацій - 3,8 друкованих аркушів, з яких належить автору 2,8 друкованих аркушів .

Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібно виконаною науковою працею, в якій автором особисто розроблені наукові положення, методичні підходи та практичні рекомендації щодо реформування відносин власності. В роботах, написаних у співавторстві, особистий внесок зазначено у списку опублікованих праць.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (100 найменувань). Загальний обсяг роботи викладено на 162 сторінках, в тому числі 20 таблиць, 3 рисунки.

Основний зміст дисертації

У першому розділі дисертації “Теоретичні основи реформування відносин власності” основна увага приділяється оцінці та удосконаленню понятійного апарату, а також підходів до аналізу процесів ринкових перетворень. Економічна сутність категорії “власність” розглядається як сукупність відносин та пучка правочинностей, що відбиває одне й те ж об’єктивне явище, однак на різних рівнях аналізу. Ці підходи не тотожні, а віддзеркалюють різні рівні дослідження цього явища. Першим рівнем є розгляд власності як сукупності відносин між господарськими суб’єктами з приводу привласнення (відчуження) конкретних об’єктів. На другому рівні власність може розглядатися через призму таких аспектів як “володіння”, “використання”, “розпорядження”. При цьому оцінка здійснюється з позицій, що відбивають об’єктивні відносини зазначеної тріади, які мають на меті конкретизувати відносини привласнення (відчуження). Конструктивним в цьому підході є конкретизація відносин до рівня пучка правочинностей. Саме з цих позицій необхідно підходити до оцінки процесів реформування відносин власності, визначення доцільності застосування до конкретного об’єкту відповідного режиму функціонування.

Реформувати відносини власності в Україні необхідно з урахуванням світових тенденцій та особливостей сучасного стану національної економіки, зокрема забезпечувати оптимальне співвідношення різних секторів економіки та їх сталий динамічний розвиток, демократизацію відносин власності, інтеграцію капіталів, підвищення ролі інтелектуальної власності, а також надійність підприємництва, гарантію захисту прав власності.

Сучасна ринкова економіка є двохсекторною, тобто представляє собою динамічне співіснування державного і недержавного секторів. У цьому зв’язку важливим є уточнення поняття “державне підприємство” та “державний сектор” з позицій врахування процесів здійснення державного підприємництва. На наш погляд, державним слід визначити підприємство (господарське товариство), що є самостійним господарюючим статутним суб’єктом з правами юридичної особи, який заснований на державній власності та володіє закріпленим за ним державним майном на праві повного господарського відання чи оперативного управління, або державі належить понад 50% акцій (паїв); здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність чи здає майно в оренду (без права приватизації) з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Державний сектор необхідно розглядати у широкому і вузькому тлумаченні цього поняття. У вузькому розумінні, що необхідно статистично відстежувати, державний сектор складається лише з підприємств державної та комунальної форм власності (в тому числі й тих, майно яких здано в оренду без права наступної приватизації), а також підприємств (господарських товариств) з державною часткою понад 50% - так зване ядро державного сектору; у широкому - до них слід додати підприємства приватного сектору, на які впливає держава завдяки корпоративного контролю (при наявності пакету акцій, що менший за 50%); надання їм державного замовлення на виробництво продукції чи виконання визначених видів робіт та послуг.

У другому розділі “Методичні та аналітичні аспекти реформування відносин власності” аналізуються питання здійснення ринкової трансформації секторів економіки країни. Реформування відносин власності розглядається в широкому змісті цього поняття, тобто не лише як роздержавлення і приватизація, але й як процеси формування оптимального розміру державного сектору, вдосконалення його структури, зокрема підпорядкування державних підприємств у відповідності з вимогами ефективного їх функціонування та управління ними. Надання пріоритету та прискорення процесів приватизації для створення критичної маси недержавного сектора, розглядання її як панацеї від усіх негараздів в економіці та зменшення уваги до державного сектора, його структури та функцій привели до втрати його керованості та загострення кризових явищ в економіці.

Оцінка методичних аспектів реформування відносин власності свідчить про те, що воно, не зважаючи на продекларовані мету та принципи, зорієнтовано переважно на процеси приватизації і не стільки на цілі підвищення ефективності функціонування підприємств, скільки спрямовані на задоволення політичних завдань незворотності ринкових перетворень (особливо на першому етапі приватизації) та фіскальних інтересів держави. Крім того, недостатньо враховується необхідність створення сприятливих умов для інвестиційно-інноваційного розвитку реформованих підприємств та недооцінюється роль і місце в цьому процесі трудового колективу. Важливим фактором, що не сприяє дієвості ринкових перетворень, є відсутність взаємоузгодженості процесів реформування відносин власності з промисловою політикою, зокрема стратегією ринкової адаптації і розвитку окремих галузей економіки, а також раціоналізації обсягу та структури державного сектора, що негативно впливає на ефективність як останнього, так і економіки країни в цілому.

Аналіз процесів ринкової трансформації секторів економіки країни свідчить, що найважливішими її наслідками є формування потужного недержавного сектору економіки при ліквідація державної монополії в багатьох галузях, створення основ ринкової конкуренції, а також такі економічні характеристики діяльності, які є проявом якісних змін виробництва (зокрема, підвищення ефективності приватизованих підприємств, активізація підприємницької діяльності, поповнення бюджету тощо). Так, у 2001 р. питома вага недержавного сектора складала за кількістю підприємств – 94,4%, основними засобами (за залишковою вартістю) - 47,7%, чисельністю працівників – 74,5%, чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – 81,6% (за нашими розрахунками, виходячи з запропонованих підходів до визначення розміру державного сектора, ці значення дещо нижчі – відповідно 94,2, 42,2, 70,1 та 77,1%).

Незважаючи на те, що сформовано потужній недержавний сектор економіки, ефективність його функціонування ще недостатня. Більш високу ефективність підприємства недержавного сектора (порівняно з державним) досягли за показниками рентабельності основних засобів, ресурсів та чистої норми прибутку в 2001р. лише у добувній промисловості, будівництві, зв’язку та на транспорті. Разом з тим, відносно високі показники державних підприємств окремих видів економічної діяльності зумовлені тим, що у державній власності залишаються як правило потужні підприємства.

Недостатній позитивний вплив реформування відносин власності на стан національної економіки зумовлений, по-перше, незавершеністю процесів приватизації, в результаті чого у багатьох випадках не сформовано так званого ефективного власника, який був би зацікавлений у ефективному довгостроковому функціонуванні приватизованого підприємства. По-друге, не вдалось забезпечити проведення виваженої стратегії стосовно формування та ефективного управління державного сектора економіки.

В третьому розділі роботі “Державне регулювання реформування відносин власності” наводяться розроблені автором питання формування цілісної системи регулювання цього важливого напрямку ринкових перетворень. На основі запропонованих методологічних підходів розроблено механізм державного регулювання процесів реформування відносин власності (рис.1). Концептуальні підходи до реформування відносин власності передбачають здійснення цих процесів з широких позицій, тобто як формування недержавного сектору економіки, що здійснюється переважно в процесі приватизації, так і реформування державного. Державне регулювання цих процесів повинно мати на меті вирішення таких питань як забезпечення плюралізму форм власності і господарювання, активізацію рушійних сили ринкового господарства, формування і ефективне функціонування недержавного сектора економіки переважно шляхом приватизації державного майна; реформування державного сектору виходячи як з особливостей притаманних йому функцій забезпечення умов нормального функціонування економіки в цілому, так і враховуючи сфери державного підприємництва (тобто тих, де держава виступає як рівноправний суб’єкт підприємницької діяльності).

Особливістю сучасного етапу здійснення процесів реформування відносин власності є проведення грошової приватизації, перш за все стосовно реформування стратегічно важливих підприємств та підприємств-монополістів; вирішення питань сприяння ефективному функціонуванню приватизованих підприємств та їх адаптації до ринкового середовища; посилення уваги до оптимізації розміру державного сектора як з позицій визначення підприємств, заснованих виключно на державній власності, так і формування організаційних структур холдингового типу та акціонерних товариств, де держава здійснює підприємницькі функції поряд з недержавними суб’єктами господарювання; посилення вимоги до управління і ефективності функціонування об’єктів державної форми власності. Необхідно передбачати не тільки можливість приватизації, але й націоналізації, а також банкрутства (відновлення платоспроможності), котре може передбачати доцільні зміни в структурі власності. Крім того, важливим є

те, що й досі не визначені положення стосовно державного підприємництва, зокрема розвиток нових форм підприємницької діяльності на основі різних форм поєднання державної та приватної власності. Важливість цього аспекту ринкового розвитку зумовлене тим, що без взаємодії з державою та державної підтримки національні підприємці ще не в змозі самостійно забезпечити переоснащення та фінансове оздоровлення реального сектору економіки.

Необхідність вдосконалення процесів реформування відносин власності зумовлює доцільність розробки та реалізації комплексу заходів, спрямованих як на підвищення обгрунтованості механізму приватизації, так і забезпечення оптимізації державного сектора, ефективного управління державним майном. Вдосконалення процесів приватизації доцільно здійснювати у таких напрямах як: узгодження приватизаційних процесів із загальними програмами реформування відповідних галузей, формування відповідного регуляторного середовища; створення сприятливих умов для прийняття участі у приватизації зацікавлених інвесторів (як промислових, стратегічних, так і портфельних, зокрема банків, пайових та корпоративних інвестиційних фондів, пенсійних, страхових компаній); забезпечення прозорості приватизаційних процесів, захисту майнових прав інвесторів; посилення інвестиційної спрямованості приватизаційних процесів, використання коштів, отриманих від приватизації, на передприватизаційну підготовку об’єктів та інвестування (кредитування) приватизованих підприємств, перш за все стратегічно важливих; посилення контролю за дотриманням інвесторами інвестиційних зобов’язань; підвищення рівня підготовки підприємств до приватизації, реструктуризація їх боргів; гармонізація законодавства в сфері приватизації і банкрутства та відновлення платоспроможності підприємств, що унеможливлює застосування тіньових схем приватизації, відчуження активів привабливих підприємств за борги.

Серед напрямку забезпечення оптимізації обсягу і структури державного сектора та ефективного управління державним майном слід відзначити такі, як: оптимізація кількості державних підприємств; подальше скорочення переліку об‘єктів державної власності, які не підлягають приватизації, та таких, які не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані; перетворення державних підприємств у акціонерні товариства з метою залучення до них недержавних інвестицій; розмежування повноважень з формування державної політики і управління господарською діяльністю між центральними органами виконавчої влади та відповідними державними об‘єднаннями (національними акціонерними та холдинговими компаніями); посилання відповідальності керівників державних підприємств, представників держави та уповноважених осіб у господарських товариствах за ефективність управління об‘єктами державної власності та розроблення механізму відповідальності перед державою членів спостережних рад суб‘єктів господарювання, в яких державі належать акції (паї), визначення їх повноважень та забезпечення гарантій їх діяльності.

Для цілей державного регулювання необхідно чітко визначити поняття “стратегічно важливі підприємства”, їх якісні критерії та перелік таких підприємств. На наш погляд, під стратегічно важливими підприємствами слід розуміти сукупність підприємств, діяльність яких суттєво впливає на загальні умову функціонування галузей економіки, безпеку країни та життєдіяльність населення; розвиток науково-технічного, інноваційного та експортного потенціалу; виконання містоутворюючих функцій; виробництво прогресивної, конкурентноспроможної, імпортозамісної або соціально значущої продукції; забезпечення зайнятості населення, поповнення бюджетів, а також тих, що мають унікальні виробництва завдяки природним, екологічним, історичним чи культурним чинникам. Показники структури та діяльності стратегічно важливих підприємств України, наведено в табл.1.

Важливим питанням оптимізації структури державного сектора економіки та підвищення рівня управління є врегулювання підпорядкованості об’єктів права державної та комунальної власності.

В роботі розроблені методичні рекомендації щодо обгрунтування доцільності зміни в межах державного сектору підпорядкування об'єктів права державної та комунальної власності на основі бізнес-плану (фінансово-економічного обгрунтування) з врахуванням особливостей цих об’єктів та перспектив їх розвитку. Їх впровадження в практику господарювання сприятиме впорядкуванню цих об’єктів, а також ефективному функціонуванню.

Підвищення ефективності функціонування державних підприємств може бути забезпечене завдяки передачі їх в оренду. Ця форма господарювання показала достатньо високу ефективність і, як правило, не поступається результатам діяльності державних підприємств. В разі, коли підприємство включено до переліку тих, що не підлягають приватизації, доцільним є розгляд можливості передачі його в оренду (без права викупу) із включенням в договір оренди відповідних пунктів, котрі з врахуванням статусу об’єкта регламентують особливості відносин між державою і орендарем, а також запобігають можливостям прояву колективного егоїзму за рахунок відповідного контролю окремих сторін фінансово-господарської діяльності об’єкта.

Для створення ефективних важелів державного регулювання діяльності державного сектора необхідно передбачити можливість націоналізації. Їх слід розглядати як примусове виняткове оплатне відчуження об’єктів права приватної власності на користь держави (територіальної громади) з мотивів суспільної необхідності на умовах, визначених законодавством. Об’єктами націоналізація повинні бути як

Таблиця 1

Показники діяльності стратегічно важливих підприємств України за формами власності у 2001 році (%)

Показники | У к р а ї н а

усього | державні підприємства | Недержавні підприємства | з них –приватизовані підприємства

Кількість підприємств | 100,0 | 35,5 | 64,5 | 57,9

Активи | 100,0 | 32,9 | 67,1 | 62,3

Доход (виручка) від

Реалізації продукції | 100,0 | 24,5 | 75,5 | 70,8

Фінансові результати від

Звичайної діяльності до

Оподаткування | 100,0 | 60,9 | 39,1 | 39,6

Чистий прибуток

(збиток) | 100,0 | 67,1 | 22,8 | 39,6

Наявність основних

Засобів | 100,0 | 42,8 | 57,2 | 52,7

Ступінь придатності

Основних засобів | 43,5 | 42,6 | 44,3 | 44,7

Фондовіддача, коп./грн. | 43,0 | 28,1 | 54,1 | 54,1

Чисельність працівників | 100,0 | 42,7 | 57,3 | 53,4

Чисельність працівників

на 1 підприємстві,

осіб/од. |

2267 |

2727 |

2014 |

2090

Продуктивність праці, тис.грн./особу | 42,6 | 28,0 | 53,5 | 53,0

Прибутковість праці,

тис.грн./особу | 0,8 | 1,2 | 0,4 | 0,6

Прибутковість операційної діяльності | 3,3 | 6,4 | 2,3 | 2,2

Прибутковість активів | 0,9 | 1,9 | 0,5 | 0,6

Рентабельність продажу | 11,5 | 15,5 | 10,1 | 9,7

Рентабельність капіталу | 2,0 | 3,1 | 1,4 | 1,6

правило стратегічно важливі підприємства, підприємства-монополісти, що діють на загальнодержавних ринках продукції (товарів, робіт), а також підприємства, що мають регіональне значення. Процеси націоналізації доцільно розмежувати із банкрутством, цільовою купівлею пакету акцій підприємств чи інвестуванням приватних підприємств за рахунок бюджетних коштів, а також таким аспектом реприватизації як повернення у державну власність майна, приватизованого з порушенням чинного законодавства. При цьому в процесі націоналізації доцільно передбачити врахування умов виникнення об’єкта, що підлягає націоналізації (тобто в процесі приватизації чи підприємницької діяльності, а також методи оцінки вартості майна та строки оплати), та пріоритетне право колишнього власника (у разі, якщо він забезпечував ефективне функціонування об’єкта) на участь в наступній денаціоналізації об’єкта. Функції здійснення націоналізації доцільно покласти на ФДМУ, законодавчо доповнивши при цьому його функції. Доцільним також передбачити розробку бізнес-плану розвитку об’єкта націоналізації.

Врахування зазначених положень та прийняття Закону України “Про націоналізацію” буде сприяти вдосконаленню механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності та забезпеченню важелів оптимізації державного сектору економіки.

ВИСНОВКИ

Дисертаційна робота спрямована на розв’язання важливої економічної проблеми розробки механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності. Вона узагальнює і розвиває науково-методичні питання реформування відносин власності та містить пропозиції стосовно вдосконалення їх державного регулювання.

Виконане дослідження дозволяє зробити наступні висновки.

1. Реформування відносин власності необхідно розглядати в широкому змісті цього поняття, тобто не лише тільки як зміна власника державного майна, скорочення втручання держави в економіку, але й як процес формування оптимального розміру і структури державного сектора, зокрема вдосконалення режимів діяльності і підпорядкування державних підприємств у відповідності з вимогами їх ефективного функціонування та управління ними. Надання пріоритету та прискорення процесів приватизації, розглядання її як панацеї від усіх негараздів в економіці та зменшення уваги до структури та функцій державного сектора, привели до втрати його керованості та загострення кризових явищ в економіці.

2. Уточнення економічного змісту процесу реформування відносин власності дозволяє більш грунтовно підходити до розробки механізму державного регулювання цим важливим напрямком економічної політики. Цьому повинно сприяти коригування концептуальних положень, визначення економічного, організаційного, правового та інформаційного забезпечення, а також реалізація комплексу заходів, спрямованих на поліпшення формування і підвищення ефективності функціонування державних та недержавних секторів економіки та раціонального їх співвідношення.

3. Методичне забезпечення регулювання процесу реформування відносин власності повинно враховувати необхідність створення сприятливих умов для ефективного функціонування підприємств, їх інвестиційно-інноваційного розвитку. Важливим фактором, що не сприяє дієвості ринкових перетворень, є відсутність взаємоузгодженості процесів реформування відносин власності з промисловою політикою (зокрема, стратегією ринкової адаптації і розвитком окремих галузей економіки), а також недостатня обгрунтованість реформування державного сектора, що негативно впливає на ефективність як останнього, так і економіки країни в цілому.

4. Підвищення дієвості державного регулювання процесів ринкової трансформації може бути забезпечено за рахунок впровадження розроблених підходів до визначення поняття “стратегічно важливі підприємства” з позицій їх якісної оцінки на основі запропонованих критеріїв, зокрема частки на ринку, кількості зайнятих, розміру основних засобів, надходжень до бюджету та інших чинників. Це дозволить чітко визначити перелік стратегічно важливих підприємств та запровадити стосовно них відповідні механізми державного регулювання (зокрема, інвестиційну підтримку, націоналізацію тощо).

5. На сучасному етапі здійснення процесів реформування відносин власності необхідним є вирішення питань сприяння ефективному функціонуванню приватизованих підприємств та їх адаптації до ринкового середовища; посилення уваги до оптимізації розміру державного сектора як з позицій визначення підприємств, заснованих виключно на державній власності, так і формування організаційних структур холдингового типу та відкритих акціонерних товариств, де держава здійснює підприємницькі функції поряд з недержавними суб’єктами господарювання; посилення вимоги до управління і ефективності функціонування об’єктів державної форми власності.

6. Необхідно скоригувати механізм приватизації, посиливши увагу як до присутності держави як акціонера та засобу корпоративного контролю, так і до ролі трудового колективу, а також аутсайдерів (перш за все таких інституціональних інвесторів, як інвестиційні, страхові та пенсійні компанії, банки). Слід законодавчо визначити нижню межу коштів (на рівні не менше 30-35%), отриманих від приватизації, для спрямування на цілі інвестиційно-інноваційного розвитку, перш за все стратегічно важливих підприємств.

7. Важливими аспектами державного регулювання є чітке визначення поняття “державне підприємство”, а також оптимізація структури державного сектора економіки та підвищення рівня його управління. Запропоновані методичні рекомендації щодо обгрунтування доцільності зміни в межах державного сектора підпорядкування об’єктів права державної та комунальної власності побудовані на розробці бізнес-плану (фінансово-економічного обгрунтування) з урахуванням особливостей об’єктів та перспектив їх розвитку.

8. Підвищення ефективності функціонування державних підприємств, що не підлягають приватизації, може бути забезпечене при їх оренді. При цьому доцільним є включення в договір оренди відповідних пунктів, котрі з врахуванням статусу об'єкта регламентують особливості відносин між державою і орендарем, а також запобігають можливостям прояву колективного егоїзму за рахунок відповідного контролю окремих сторін фінансово-господарської діяльності об'єкта.

9. Для забезпечення оптимального розміру державного сектору слід запровадити механізм націоналізації. Її необхідно розглядати як примусове виняткове оплатне відчуження об’єктів права приватної власності на користь держави (територіальної громади) з мотивів суспільної необхідності на умовах, визначених законодавством. Об’єктами націоналізація повинні бути як правило стратегічно важливі підприємства, підприємства-монополісти, що діють на загальнодержавних ринках продукції (товарів, робіт), а також підприємства, що мають регіональне значення.

Список опублікованих праць за темою дисертації

у наукових фахових виданнях:

1. Катрушин Б.М. Питання реформування відносин власності: угорський досвід // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 10 /Наук. ред. І.К.Бондар. – К.- НДЕІ. - 2000. – С.145-149.

2. Катрушин Б.М. Проблеми приватизації стратегічно важливих об’єктів// Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 15 /Наук. ред. І.К.Бондар. – К.- НДЕІ. - 2001. –С.137-140.

3. Катрушин Б.М. Відтворення основного капіталу та інвестиційна діяльність стратегічно важливих підприємств та підприємств-монополістів // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Спеціальний випуск.17/Наук. ред. І.К.Бондар.Ч.1–К.- НДЕІ.-2002. –С.120-121.

4. Катрушин Б.М. Концептуальні питання реформування відносин власності в Україні // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 18 /Наук. ред. І.К.Бондар.– К.- НДЕІ.- 2002. –С.36-38.

5. Усенко Я.Б., Рудченко О.Ю., Катрушин Б.М. Деякі питання функціонування орендних підприємств в Україні //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 2002. - № 8. - С. 43-46. (особистий внесок автора – пропозиції стосовно необхідності врегулювання питань рівня витрат на оплату праці та розвитку орендних відносин для підприємств, що не підлягають приватизації).

6. Катрушин Б.М. Питання визначення стратегічно важливих підприємств для економіки та безпеки країни // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 19 /Наук. ред. І.К.Бондар.– К.- НДЕІ.- 2002. –С.103-106.

в інших виданнях:

7. Рудченко А., Омельянчик Н., Катрушин Б. Приватизация – 2001: проблемы и перспективы // Акционер. – 2001.- №3.- С.15-21. (особистий внесок автора – пропозиції щодо вдосконалення механізму приватизації).

8. Катрушин Б.М. Реформування державного сектора економіки // “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз”: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнародною участю.-К.:Вид-во УАДУ,2002.-С.284-285.

АнотаціЯ

КАТРУШИН Б. М. Науково-методичні основи реформування відносин власності в Україні

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 – Організація управління, планування і регулювання економікою - Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Київ, 2002.

Робота присвячена розробці механізму державного регулювання реформування відносин власності. Цей процес розглядається в широкому змісті цього поняття, тобто не лише тільки як зміна власника державного майна, скорочення втручання держави в економіку, але й як процес вдосконалення режимів функціонування і підпорядкування державних підприємств у відповідності з вимогами ефективного їх управління і функціонування.

В дисертації уточнені поняття “державне підприємство”, “державний сектор”, ”стратегічно важливі підприємства”, “націоналізація”. Розроблені методичні рекомендації щодо обгрунтування доцільності зміни в межах державного сектору підпорядкування об'єктів права державної та комунальної власності на основі бізнес-плану (фінансово-економічного обгрунтування) з урахуванням особливостей цих об’єктів, а також перспектив їх розвитку.

Розглянуті питання подальшого розвитку орендних відносин стосовно доцільності запровадження цієї організаційно-правової форми господарювання щодо об’єктів державної власності, що не підлягає приватизації.

Ключові слова: реформування, відносини власності, роздержавлення, приватизація, націоналізація, державний сектор, недержавний сектор, стратегічно важливі підприємства, державні підприємства.

АННОТАЦИЯ

КАТРУШИН Б. Н. Научно-методические основы реформирования отношений собственности в Украине

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.02.03 – Организация управление, планирование и регулирование экономики. – Научно-исследовательский экономический институт Министерства экономики и по вопросам европейской интеграции Украины, Киев, 2002.

В работе раскрыта экономическая сущность реформирования отношений собственности, которое рассматривается с широких позиций, то есть не только как формирование негосударственного сектора экономики, но и как обеспечение совершенствования режимов функционирования и подчинения государственных предприятий в соответствии с требованиями эффективного их управления. Уточнены понятие “государственное предприятие”, а также структура государственного сектора с позиций учета процессов осуществления государственного предпринимательства, а также собственности государства в хозяйственных товариществах, где ему принадлежит более 50% акций (паев). Рассматривается зарубежный опыт реформирования отношений собственности и целесообразность его использования в Украине. Значительное внимание уделяется анализу институциональных преобразований, формированию и эффективности функционирования государственного и негосударственного секторов экономики Украины.

Важная роль уделена формированию механизма государственного регулирования процессов реформирования отношений собственности. Помимо рассмотрения направлений совершенствования приватизационных процессов с позиций их ориентации на эффективность функционирования предприятий в постприватизационном периоде, усиления инвестиционной направленности приватизации, в работе значительное внимание уделено методическим вопросам регулирования структуры государственного сектора. Разработаны методические рекомендации обоснования целесообразности передачи объектов государственной и коммунальной собственности на основе бизнес-плана (финансово-экономического обоснования) с учетом особенностей объектов, а также перспектив их развития. Уточнено понятие “стратегически важные предприятия” и критерии их определения, что позволяет более четко определить их круг и применять соответствующие рычаги государственного регулирования.

Значительное внимание в работе уделено национализации, которая рассматривается как принудительное исключительное оплатное отчуждение объектов по мотивам общественной необходимости на условиях, определенных законодательством. При этом процессы национализации разграничиваются с банкротством, а также с возвратом в государственную собственность имущества, приватизированного с нарушением действующего законодательства. Объектами национализации должны быть как правило стратегически важные предприятия, предприятия-монополисты, действующие на общегосударственных рынках, а также предприятия, имеющие региональное значение.

Обоснована целесообразность сдачи в аренду предприятий, которые не подлежат приватизации. При этом в договорах аренды в случае убыточной работы арендованных предприятий необходимо предусмотреть ограничения удельного веса оплаты труда в себестоимости продукции на уровне не больше среднего его размера на прибыльно работающих предприятий отрасли за последний отчетный период.

Ключевые слова: реформирование, отношения собственности, разгосударствление, приватизация, национализация, государственный сектор, негосударственный сектор, стратегично важные предприятия, государственные предприятия.

ABSTRACT

KATRUSHYN B.M. Scientific and methodical principles of property relation reforming in Ukraine. -Manuscript.

Thesis on obtaining of a scientific degree of the candidate of economical sciences on a specialty 08.02.03 - Organization of Management, Planning and Regulation of the Economy.- The Scientific Research Economic Institute under the Ministry of Economy and European Integration of Ukraine, Kyiv, 2002.

The Thesis is devoted to improvement of mechanism of state regulation of property relations reforming. This process is considered in broad meaning of this concept that is not only as change of state property owner, reduction of state interference in Economy, but also as process of improvement of functioning and subjecting regimes of state enterprises in accordance with the demands of their efficient management and functioning.

In Thesis the concepts as “state enterprise”, “state sector”, “strategically important enterprise”, “nationalization” are specified.The methodical recommendations are worked out for grounding the expediency of transmission of subjects of right of state and municipal ownership on the ground of business plan (financial-economical basis) taking into account objects` peculiarities, defining their efficiency and also development perspectives.

The basis of application of the mechanism of nationalization is worked out and the main questions of further development of rent relations are considered as to expediency of introduction of this organization-legal form of management as to state property objects that are not subjects of privatization.

Key-words: reformation, property relations, disposal of state property, privatization, nationalization, state sector, non-state sector, strategically important enterprises, state enterprises.