Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





НАЦIОНАЛЬНА АКАДЕМIЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦIОНАЛЬНА АКАДЕМIЯ НАУК УКРАЇНИ

IНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ

ТА ЕТНОЛОГIЇ iм. М.Т.РИЛЬСЬКОГО

На правах рукопису

ЖИЦЬКА ТЕТЯНА ВАЛЕНТИНІВНА

УДК 792.02

СПИРИДОН ЧЕРКАСЕНКО I ТЕАТР

Спецiальнiсть 17.00.02 "Театральне мистецтво'

АВТОРЕФЕРАТ

дисертацiї на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

КИЇВ - 1998

Робота виконана на кафедрi театрознавства Київського державного

iнституту театрального мистецтва iм. I.К.Карпенка-Карого

Науковий керiвник: член-кореспондент Академiї мистецтв України,

кандидат мистецтвознавства, професор, ректор

Київського державного iнституту театрального

мистецтва iм. I.К.Карпенка-Карого Р.Я.Пилипчук

Офiцiйнi опоненти: член-кореспондент НАН України, доктор фiлоло-

гiчних наук, професор, зав.вiддiлом нової та

давньої лiтератури Iнституту лiтератури iменi

Т.Г.Шевченка НАН України О.В.Мишанич;

кандидат мистецтвознавства, старший науковий

спiвробiтник вiддiлу театрознавства Iнституту

мистецтвознавства, фольклористики та етнологiї

iм. М.Т.Рильського НАН України Л.А.Дашкiвська

Провiдна установа: Iнститут народознавства НАН України /м.Львiв/

Захист вiдбудеться 17 листопада 1998 р. о 12 год. на засiданнi

Спецiалiзованої вченої ради К 01.57.01 по захисту дисертацiй на здо-

буття наукового ступеня кандидата наук при Iнститутi мистецтвознавства,

фольклористики та етнологiї iм. М.Т.Рильського НАН України за адресою:

252001, Київ-1, вул. Грушевського, 4, IУ поверх.

З дисертацiєю можна ознайомитись в бiблiотецi Iнституту.

Автореферат розiсланий 12 жовтня 1998 р.

Вчений секретар Спецiалiзованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства Л.I.Барабан

1

Сучасний сплеск iнтересу українського загалу до власних iсторич-

них, фiлософських i духовних джерел, викликаний потребою народу у са-

мопiзнаннi i самоусвiдомленнi себе в контекстi свiтової культурної ко-

мунiкацiї, примусив по-новому переосмислити ту концепцiю iсторiї нацi-

ональної культури, яка культивувалась протягом декiлькох останнiх де-

сятилiть.

За той час українська наука взагалi i театрознавство зокрема про-

дукували чималий багаж праць, якi, зважаючи на їх обсяг, повиннi були

б повною мiрою задовольнити виниклу цiкавiсть. Однак, як це не прикро

визнавати, дослiдження i розвiдки, якi iснують сьогоднi, попри усi зу-

силля, докладенi вченими, не дають вичерпних вiдповiдей на численнi

запитання, що стосуються як проблем загально-iнтегративного характе-

ру, так i окремих фактiв.

Звiсно, наявнiсть таких "прогалин" пояснюється аж нiяк не профе-

сiйною неспроможнiстю чи "короткозорiстю" театрознавчої науки, а тiєю

атмосферою духовної несвободи, в умовах якої витворювалась i осмислю-

валась нацiональна культура. Разом з тим усвiдомлення справжнiх /без-

перечно, зумовлених об'єктивними обставинами/ причин "обмежень" у ви-

борi розглядуваних дослiдниками сторiнок театрально-мистецького життя,

не звiльняє вiд необхiдностi заново, вводити в науковий обiг незаслу-

жено вилучених i взагалi забутих тем, явищ, постатей.

Однiєю з таких, позбавлених права на пошанування i пам'ять на-

щадкiв, мистецьких постатей був поет, прозаїк, драматург, публiцист,

педагог, громадський i культурний дiяч - Спиридон Черкасенко /1876-

1940/, творчiсть якого i стала об'єктом даного дослiдження.

С. Черкасенко належить до тiєї генерацiї українських драматургiв,

яка яскраво i переконливо заявивши про себе на початку XX сторiччя,

намагалось розширити рамки нацiонально-культурницької парадигми. Йду-

чи в руслi модерних, як на свiй час, естетичних розвiдок, вони, твор-

чо переосмислюючи здобутки попередникiв, прагнули своєю творчiстю

сприяти формуванню нової естетичної свiдомостi.

Процеси, пов'язанi iз зародженням i узвичаєнням у художнiй прак-

тицi українського театру естетики раннього українського модернiзму,

лише вiднедавна стали об'єктом наукового осмислення i ще не пiддава-

лись ретельному i всебiчному театрознавчому аналiзовi. Тому спроба

концептуального прочитання творчостi Черкасенка-драматурга не тiльки

розширить наше уявлення про його особисту роль в утвердженнi модернi-

стичної поетики, а й дозволить краще осягнути фiлософсько-мистецькi

горизонти репрезентованої ним культурної доби в цiлому.

СТАН ДОСЛIДЖЕНОСТI теми даної дисертацiї. У критичнiй лiтературi

2

першої чвертi нашого вiку драматургiчному доробковi Черкасенка вiдво-

дилось одне з прiоритетних мiсць. Практично одразу виокремивши вiзiї

цього митця iз загального потоку драматичної лiтератури, сучасна йому

театрально-критична думка продукувала чимало статей i рецензiй, якi,

хоч i не вiдзначались систематичнiстю висновкiв i спостережень, пере-

конливо засвiдчили непiдробний iнтерес до запропонованої Черкасенком

моделi освоєння художнього досвiду. Але згодом змiни суспiльно-духов-

ної атмосфери, що вiдбувались на теренах УРСР у 30-х роках, призвели

до примусового вилучення iменi драматурга з мистецької мапи України.

Деякi загальнi оцiнки його творчостi i згадки про окремi факти

бiографiї, правда, зустрiчаються в розвiдках учених з української

дiаспори, де про Черкасенка не забували нiколи. Однак цi працi iз

зрозумiлих причин залишались невiдомими читачам i дослiдникам в Укра-

їнi, а отже, не могли прорвати ту штучно зведену "загату" мовчання,

яка кiлька десяткiв рокiв поспiль тiсним колом оточувала iм'я драма-

турга.

У наш час, коли стало можливим не тiльки називати забороненi ра-

нiше iмена українських митцiв, а й висловлювати неупередженi, не рег-

ламентованi iдеологiчними мiркуваннями, оцiнки їхньої творчостi, вiд-

бувся справжнiй сплеск iнтересу до творчої особистостi С.Черкасенка.

Практично усi працi, присвяченi iсторiї українського театрального ми-

стецтва початку XX ст., що з'явились протягом останнiх рокiв, мiстять

бiльш чи менш об'ємнi згадки про його внесок в iнтелектуальний та ку-

льтурний рух своєї естетичної доби. З'явилось декiлька нарисiв, ста-

тей i дисертацiйних робiт, у яких об'єктом дослiдження стала безпосе-

редньо творчiсть Черкасенка-драматурга. Однак усi цi дослiдження, на

жаль, торкаються лише окремих сторiн i аспектiв драматургiчного до-

робку С. Черкасенка, що, яскраво висвiтлюючи окремi гранi творчої iн-

дивiдуальностi драматурга, не дозволяє все ж повною мiрою осягнути

усього масштабу його мистецької постатi.

Таким чином, АКТУАЛЬНIСТЬ ТЕМИ пропонованої дисертацiї визнача-

ється вiдомою невдоволенiстю станом її дослiдженостi в iснуючiй кри-

тичнiй лiтературi i, отже, необхiднiстю грунтовного наукового вивчен-

ня життєвого i творчого шляху драматурга в контекстi художнiх шукань

його духовно-естетичної епохи.

НАУКОВА НОВИЗНА. Оскiльки драматургiчна спадщина С. Черкасенка

i досi не була предметом узагальненого мистецтвознавчого аналiзу,

дане дослiдження являє собою першу спробу комплексно осмислити його

творчий внесок у поступ нацiонального мистецтва. У зв'язку з цим роз-

глядається широке коло iдей та тенденцiй, пов'язаних з утвердженням

3

у нацiональнiй культурнiй парадигмi модерної естетики, що мали

вiдчутний вплив на формування свiтобачення драматурга.

Узагальнюєтьсядосвiд мистецько-критичного осмислення доробку

Черкасенка в iсторич-нiй i рецептивнiй перспективi i робляться

суттєвi уточнення та поправки.

На вiдмiну вiд iснуючих сьогоднi розвiдок, де драматургiчна спа-

дщина С. Черкасенка розглядається передусiм як суто лiтературне явище,

в даному дослiдженнi п'єси драматурга пiддаються насамперед театроз-

навчому аналiзовi, що дозволяє виявити мiру їх сценiчної вартiсностi.

Так само вперше подається детальний лiтопис сценiчних втiлень драма-

тичних творiв Черкасенка i виокремлено розглядаються i аналiзуються

здобутки Черкасенка - театрального критика, що, в свою чергу, дозво-

ляє вперше максимально достотно визначити роль драматичних творiв

С. Черкасенка i репрезентованого ними естетичного напрямку в художнiй

практицi нацiонального театру.

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ роботи зумовлюється, насамперед, можливiстю

подальшого використання зроблених у нiй висновкiв i спостережень у

лекцiйних курсах з iсторiї українського театру i театральної критики,

при читаннi спецкурсiв i проведеннi семiнарiв з проблем драматургiї,

в едиторськiй практицi. Окрiм того, її матерiали можуть прислужитися

при написаннi якiсно нової iсторiї українського мистецтва /потреба у

якiй сьогоднi надзвичайно висока/, що не можливо без "портретного"

окреслення окремих мистецьких постатей в контекстi сучасних їм худож-

нiх шукань.

МАТЕРIАЛОМ ДЛЯ ЦIЄЇ ДИСЕРТАЦIЇ, окрiм текстiв п'єс драматурга i

праць, присвячених власне Черкасенковi та його творчостi, послужили

архiвнi матерiали /переважна бiльшiсть яких була донедавна закрита

для дослiдникiв/, численнi публiкацiї в українськiй перiодичнiй пресi

початку сторiччя, дивом збереженi театральнi програмки, афiшi, свiд-

чення театральних дiячiв, епiстолярiя, мемуарна лiтература тощо.

АПРОБАЦIЯ РОБОТИ. Дисертацiя в цiлому обговорювалась на засiдан-

нi кафедри театрознавства Київського державного iнституту театрально-

го мистецтва iм. I.К.Карпенка-Карого. Окремi аспекти роботи були вис-

вiтленi пiд час виступiв на традицiйних щорiчних читаннях у Будинку-

музеї М.Заньковецької /18.12.1995 р., 24.12.1996 р./ i у доповiдях

на науково-теоретичнiй конференцiї, присвяченiй 140-рiччю з дня на-

родження М.К.Садовського /25.12.1996 р./ та науково-теоретичнiй кон-

ференцiї, присвяченiй 120-рiччю вiд дня народження I.Мар'яненка /I3.

05.1998 р./.

СТРУКТУРА I ОБСЯГ ДИСЕРТАЦIЙНОЇ РОБОТИ зумовленi метою даного

4

дослiдження i випливають з його завдань. Загальний обсяг тексту, який

включає в себе вступ, три роздiли i висновки, становить 178 сторiнок.

Бiблiографiчне оформлення роботи становлять "Список основної викорис-

таної лiтератури i неопублiкованих джерел", до якого входить 372 пози-

цiї, i два додатки /Додаток А - "Перелiк театрально-критичних статей

та рецензiй С.Черкасенка"; Додаток Б - "Псевдонiми i криптонiми

С.Черкасенка"/.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ РОБОТИ

У ВСТУПI насамперед обгрунтовується звернення до обраної теми i

мотивується її наукова актуальнiсть. Стисло подається огляд критич-

ної лiтератури, яка бiльшою чи меншою мiрою висвiтлює цю тему. Визна-

чається новизна, методи, мета i завдання пропонованого дослiдження,

а також його практична та теоретична цiннiсть.

Окрiм того, наводиться узагальнена i уточнена хронiка життєпису

С.Черкасенка, в контекстi якої подається деталiзований вислiд iсторiї

написання ним своїх драматичних творiв.

РОЗДIЛ 1. ЕСТЕТИЧНI ЗАСАДИ ДРАМАТУРГIЇ С.ЧЕРКАСЕНКА. Однiєю з

центральних проблем театрального розвитку, яку творча свiдомiсть i

практика початку столiття видiлили з-помiж iнших, була проблема есте-

тичного "оновлення" театрального органiзму. Зумовлена прагненням моло-

дої генерацiї українських митцiв зруйнувати штучно утворений навколо

нацiональної драматургiї ореол провiнцiйностi, яскраво окреслена орi-

єнтованiсть на "європейську" культурну парадигму спонукали вiдчутну

iнтенсифiкацiю видозмiн художньо-естетичної константи, що конкретизу-

вались у зародженнi i становленнi раннього українського модернiзму.

Опiзнавальнi знаки цього естетичного напрямку проявляються в тво-

рчостi таких вiдомих творчих особистостей, як Людмила Старицька-Черня-

хiвська, Володимир Винниченко, Олександр Олесь, Гнат Хоткевич i ще цi-

лої когорти незнаних сьогоднi широким загалом митцiв. Творчiсть С.Чер-

касенка в цьому ряду також являє собою яскравий приклад самореалiза-

цiї свiтоглядних та естетичних зрушень в українськiй драматургiї, що

спостерiгались на початку XX сторiччя.

Поява вже першої його п'єси - драматичного нарису "В старiм гнiз-

дi" /1907/ переконала сучасну митцевi критику у тому, що українська

драматургiя збагатилась ще одним "небуденним" талантом. Модернiстична

спрямованiсть Черкасенка-драматурга, на думку рецензентiв, найбiльш

сконцентровано проявилась у датованих 1908 роком одноактiвках "метер-

лiнкiвського вiдтiнку": ескiзi "Жах" i драматичних етюдах "Повинен"

та "Нi, нi!". Iз загального ряду написаних ним творiв також виокремлю-

5

ються п'єси, якi тематично об'єднуються у своєрiднi трiади. Це - дра-

ми, в основу яких покладено канонiзованi в свiтовiй лiтературi сюжети:

"Прометей" /1914/, "Еспанський кабальєро Дон Хуан i Розiта" /1928/,

"Цiна кровi" /1930/ та п'єси на iсторичну тему: "Коли народ мовчить...

/Гетьман Iван Мазепа/" /1927/, "Северин Наливайко" /1928/, "Вельможна

панi Кочубеїха" /1936/.

Окрiм оригiнальних драматичних творiв, мистецький набуток С.Чер-

касенка включає в себе i iнсценiзацiї вiдомих прозових творiв. Цiкаво,

що за якимось незбагненним збiгом обставин ця група також об'єднує

три твори: "Страшна помста /за М. Гоголем/" /1914/, "Чорна Рада /за

П.Кулiшем/" /1915/ та "Гайдамаки /за Т.Шевченком/" /1917/. Наразi най-

бiльш вiдомими творами Черкасенка-драматурга безумовно стали драма

"Казка старого млина" /1913/ i трагедiя "Про що тирса шелестiла...."

/1916/, якi, на переконання i театральної громадськостi, i читачiв, i

критики, обгрунтовано зажили слави його "вiзитної картки". Принагiд-

но треба вiддати належне рецензентам, якi вже в перших спробах дра-

матурга-початкiвця спромоглись розгледiти потенцiал творчої iндивiду-

альностi С.Черкасенка, у якiй поєднались найiстотнiшi риси своєї ес-

тетичної доби.

Осягнення людського iндивiда у єдностi його духовної i емпiрич-

ної сутностей, компромiси мiж свiдомiстю та iнстинктом, мiж обов'яз-

ком та почуттям, iмпульсивнi вибухи в глибинах людської пiдсвiдомос-

тi неупокорених соцiумними нормами прагнень, iсторична "неминучiсть"

i "самодостатнiсть" особистостi, кохання i зрада, ренегатство i само-

вiдданiсть - все це стає об'єктом мистецького зацiкавлення С.Черка-

сенка. Вiдкидаючи застереження i вагання, вiн бере з життя такi ха-

рактери й долi, такi колiзiї та конфлiкти, такi тематичнi пласти,

якi нацiональна художня свiдомiсть тiльки-но починала освоювати.

Однак, наголошуючи на тяжiннi С.Черкасенка на новацiйних, як на

свiй час форм драми, необхiдно зазначити, що модернiстичнi тенденцiї,

якi окреслювали один з домiнантних на початку сторiччя векторiв роз-

витку нацiонального мистецтва, не набув у творчостi драматурга само-

достатнього характеру. Специфiчною властивiстю художнього всесвiту,

створеного i безкорисливо подарованого нам митцем, була яскраво ок-

реслена "двомiрнiсть" /з огляду на ступiнь суб'єктивацiї свiту/ його

п'єс.

Зрушення, якi вiдбувались у художнiй свiдомостi на початку сто-

рiччя, зумовили, без сумнiву, докорiнний перегляд i переоцiнку прак-

тично усiх елементiв, якi визначають параметри парадигматичної стру-

ктури мистецтва. Не стала винятком i система жанротворення. Вiдмови-

6

вшись визнавати догмат канонiзованих жанрових тлумачень i тих формаль-

них ознак, якi за ними стояли, українськi митцi стали придiляти вели-

ку увагу авторським визначенням жанру своїх творiв, проявляючи у

цьому питаннi неабияку винахiдливiсть.

Ескiз, драматичний етюд, драма-казка, iсторична драма, драмовий

роман, iнтермедiя, драматичний нарис, драматична фантазiя з живим об-

разом, драматична картина - це далеко не повний перелiк привнесених

жанрових утворень, використаних С.Черкасенком. Незвичнiсть i спонтан-

нiсть створених драматургом комбiнацiй не залишає сумнiвiв, що це не

запозичення, а оригiнальнi, цiлком авторськi визначення. Важливо та-

кож пiдкреслити, що та увага, яку вiн придiляє визначенню жанру своїх

драматичних творiв, продиктована не бажанням вразити чи продемонстру-

вати свою творчу дотепнiсть. Це - вiдбиток наполегливих творчих пошу-

кiв драматурга.

Енергiя перетворення, яка живила мистецтво Черкасенка-драматурга

i його творчих однодумцiв, позначилась i на такому, здавалось би, суто

допомiжно-службовому компонентi драми, як ремарки. Аналiз структурної

будови п'єс С.Черкасенка дає всi пiдстави говорити про значне розши-

рення функцiй ремарок у його п'єсах. Долаючи усталенi функцiонально-

прагматичнi обмеження, С.Черкасенко примушує ремарки працювати на ство-

рення вiдповiдного емоцiйного iмпульсу, який, за задумом драматурга,

повинен визначати потрiбний настрiй i ритм драматичної дiї. Створена

ним система ремарок дає уявлення i про атмосферу, i про психоемоцiйний

стан героїв, i про iнтонацiйну партитуру реплiк. А вiдтак опосередкова-

но дозволяє скласти уявлення i про авторське ставлення до колiзiї, яка

лежить в основi всiєї п'єси.

Смислоутворюючим стрижнем драматичних колiзiй у п'єах С.Черкасен-

ка постає протистояння споконвiчних морально-етичних засад людського

спiвiснування, поза якими поняття i явища людської особистостi, власне,

втрачають сакральний сенс. Концентруючи свою увагу переважно навколо

амбiвалентного освоєння морального та психологiчного змiсту життя, дра-

матург розглядає своїх героїв як носiїв тих чи iнших моральних катего-

рiй. Схильнiсть С.Черкасенка до узагальнення i "унiверсалiзацiї" змiс-

ту своїх п'єс дозволяє йому реалiзувати заявленi антитези не тiльки в

обмежених iндивiдуальною конкретикою регiстрах, а й виявити тi iмпульси,

якi лучать цi колiзiї з загальносвiтовим етико-гуманотворчим iмперати-

вом. Вiн дає нам вiдчути безмежнiсть людських можливостей, тверезо су-

дить про суще, змальовує своїх героїв так, що ми здогадуємось, якими

вони могли б стати, i не залишає сумнiвiв щодо того, якими вони є нас-

правдi. Ми вiдчуваємо, чого саме багато з його персонажiв вартi, i ося-

7

гаємо те, на що вони приреченi.

Акцентуючи увагу на ролi чуттєво-емоцiйного начала в запропонова-

нiй Черкасенком драматичнiй концепцiї дiйсностi, треба, однак, уточни-

ти, що все це нiякою мiрою не означає, що його п'єси хибують вiдсутнi-

стю динамiзму "зовнiшньої" дiї, яка визначає напругу драматичної iнт-

риги. Якщо спробувати /звичайно, умовно/ каталогiзувати подiї, якi вiд-

буваються в Черкасенкових п'єсах, то мимоволi доходиш висновку, що їх

з надлишком вистачило б на декiлька гостросюжетних драм. /Звучать пос-

трiли, вирує пожежа, вiдбуваються спроби звести рахунки з життям, роз-

лiтаються на друзки надiї й iлюзiї... А скiльки зрад, скандалiв, непо-

розумiнь, нещасливих закоханостей.../. Iнша справа, що цi традицiйно

вирiшальнi подiї у драмах С.Черкасенка нiчого не вирiшують. Навiть за-

гибель одного з героїв /як правило, найвищий емоцiйним момент/ у Чер-

касенка не обов'язково збiгається з розв'язкою трагедiї i ще не озна-

чає поразки тiєї цiннiсно-смислової позицiї, яку цей персонаж, за за-

думом автора, репрезентує.

П'єси С.Черкасенка, як, власне, i вся модернiстична драматургiя

на початку XX сторiччя, представляють собою доволi неоднорiдне явище -

i за вибором тем i сюжетiв, i за арсеналом зображальних засобiв, i за

ступенем суб'єктивацiї свiту. Перейнявшись новими "вiяннями", що бук-

вально сколихнули нацiональне мистецтво, С.Черкасенко вiдмовляється

визнавати догмат будь-яких регламентацiйно-естетичних обмежень. Вiн

обирає шлях активних творчих пошукiв, якi конкретизуються в доволi сво-

єрiдному синтезi прийнятних i близьких його свiтобаченню елементiв мо-

дернi стичної поетики. Ця, загалом характерна для раннього українського

модернiзму, тенденцiя до диференцiацiї рiзноступеневих стилiстичних

рядiв у залежностi вiд тих конкретних завдань, якi ставить перед собою

митець, працюючи над кожним окремим твором, проявилась у творчостi

С.Черкасенка досить рельєфно. Залучаючи до створення своїх драматич-

них творiв кожного разу новi, вiдмiннi за своїми естетичними парамет-

рами iнтенцiї, С.Черкасенко, - попри усю їхню внутрiшню "рiзнiсть", а

iнодi i вiдверту стилiстичну суперечливiсть, - домагається ефекту "сте-

реофонiчностi" змiсту своїх п'єс, що, вочевидь, є тiєю домiнантною вла-

стивiстю творчого обдарування драматурга, яка визначає самобутнiсть i

"нестандартнiсть" його художнього мислення.

Разом з тим таке щедре розмаїття стилiстично-жанрових комбiнацiй

зумовлює естетичну неодноякiснiсть драматургiчних вiзiй митця /до ре-

чi, часто вiдокремлених зовсiм незначними промiжками часу/, що мимово-

лi створює враження естетичної "нерiвностi" i, якщо можна так сказати,

"хаотичностi" доробку Черкасенка-драматурга. На перший, поверховий,

8

погляд, може навiть здатися, що драматургiчна творчiсть цього митця,

котрий, як i його творчi однодумцi, наполегливо намагався сприяти урi-

зноманiтненню арсеналу зображально-виражальних засобiв, взагалi бракує

того єднального стрижня, тiєї внутрiшньої логiки, яка зазвичай саме i

допомагає дослiдниковi осягнути творчi закони, якi встановив для себе

митець.

Насправдi ж, хоч поставленi в один, хронологiчно зумовлений ряд,

i драми С.Черкасенка дiйсно не дають плавної картини стилiстичної еволю-

цiї, його творчий набуток - це цiлiсна естетична система. Просто мiж

окремими п'єсами С.Черкасенка, попри усю їхню художньо-стилiстичну

"самодостатнiсть", iснує глибокий внутрiшнiй зв''язок, який простежу-

ється лише на рiвнi узагальнюючих тенденцiй художнього методу i в де-

яких "наскрiзних" мотивах, якi нiколи не зникають з творчостi драма-

турга, хоч i значною мiрою модифiкуються у вiдповiдностi до тих твор-

чих завдань, якi вiн ставить перед собою.

Гостре вiдчуття духу часу дозволило С.Черкасенковi вловити i вiд-

творити основнi рушiйнi тенденцiї, характернi для своєї соцiо-культур-

ної епохи. Але iсторичнi суперечностi доби проявились не тiльки в ху-

дожнiй тканинi його творiв, а й у його свiдомостi i, зрештою, особис-

тiй долi. Розпочавши драматургiчну творчiсть у 1907 роцi, Черкасенко

залишився вiрним цьому вадовi лiтературної дiяльностi до останку свого

багатого на випробування життя, яке нiколи не було анi безтурботним,

анi безжурним. Тому майже п'ять десяткiв написаних ним i вiдомих нам

сьогоднi п'єс, це, вочевидь, лише частина того, що могло б "вiдбутись",

якби життєвi обставини склались бiльш сприятливо для митця. Однак i тi

драматичнi твори, якi С.Черкасенковi вдалося написати, засвiдчують, що

його звернення до драматургiї було виправданим i що зроблене ним, без-

перечно, заслуговує на увагу наших сучасникiв.

РОЗДIЛ 2. СЦЕНIЧНЕ ВТIЛЕННЯ ДРАМАТИЧНИХ ТВОРIВ С.ЧЕРКАСЕНКА.

Загальновiдомо, що взаємостосунки драматурга театру є виявом онтоло-

гiчно зумовленого дуалiзму. Адже, потрапляючи в театр, п'єса з оригi-

нальної i цiлком самостiйної художньої епiстеми несамохiть перетворюєть-

ся на первiсну матрицю, на базi якої театр витворює власний творчий

продукт - виставу. Але, незважаючи на те, що сценiчне втiлення невiд-

воротно "нiвелює" самодостатнiсть драматургiчного твору, переводячи

його в ранг "лiтературної основи", за всiх часiв кiнцевою метою твор-

чих зусиль драматурга був кiн. Саме кiн залишався тим мiрилом, тим

безкомпромiсним iндикатором, який наочно засвiдчує плiднiсть творчих

iдей автора п'єси i вселяє впевненiсть у тому, що драматичний твiр

сповна виконав своє мистецьке призначення, ставши фактом не тiльки лi-

9

тературного, а й театрального життя.

С.Черкасенко належить до тих драматургiв, чий творчий доробок ус-

пiшно здолав випробування театром. Майже всi його драматургiчнi вiзiї

мали сценiчну iсторiю, а деяким з них судилося стати справжнiми подi-

ями у театральному життi свого часу. Його п'єси охоче виставлялись ук-

раїнськими театрами i завжди мали стабiльний касовий успiх. Вiн спра-

ведливо вважався репертуарно-популярним драматургом. Якби ж свого часу

проводили моднi сьогоднi рейтинговi дослiдження, то у цьому гiпотетич-

ному "конкурсi" першi мiсця /за кiлькiстю здiйснених постановок/ без-

перечно вибороли б драма "Казка старого млина", трагедiя "Про що тир-

са шелестiла..." та iнсценiзацiя Гоголiвського твору "Страшна помста".

П'єси С.Черкасенка впевнено увiйшли до репертуару i професiйних

театральних колективiв, i численних аматорських гурткiв /у роздiлi по-

дається характеристика усiх вистав, про якi є iнформацiя/, де вони на-

були тiєї повноти естетичного буття, якої драматургiчний твiр набуває

тiльки на сценi. Не буде перебiльшенням сказати, що для багатьох дос-

тойникiв української сцени зустрiч з Черкасенковою драматургiєю стала

важливою вiхою у їхнiй творчiй бiографiї.

Послiдовно, крок за кроком, простежуючи сценiчну iсторiю драма-

тичних вiзiй С.Черкасенка, мимоволi натрапляєш на своєрiдну тенденцiю:

переважна бiльшiсть митцiв, яким хоча б одного разу протягом сценiчної

практики довелось вiдчути на собi магiю творчостi драматурга, рано чи

пiзно знову звертались до його драматургiї. До тих, кого захопило "си-

лове поле" художнього всесвiту С.Черкасенка, належать такi режисерськi

особистостi, як М.Садовський, I.Мар'яненко, Л.Сабiнiн, I.Сагатовський,

А.Ратмиров, М.Тiнський, В.Василько, Й. Сiрий /Манзенко/, Й.Стадник,

М.Бенцаль, I.Дудич, А.Возiян, Ю.Шерегiй. З-помiж акторiв, якi грали у

виставах за п'єсами С.Черкасенка, варто видiлити М.Садовського, М.Зань-

ковецьку, Г.Затиркевич-Карпинську, Л.Лiницьку, Г.Борисоглiбську, I.Ма-

р'яненка, С.Панькiвського, К.Рубчакову, Л.Курбаса, Л.Хуторну, О.Король-

чука, А.Бучму, В.Василька, Б.Романицького, Л.Кривицьку, К.Козак-Вiрлен-

ську, 0. Сердюка, Н.Ужвiй.

Такий яскраво означений сценiчний успiх, закрiпивши за С.Черкасен-

ком статус репертуарного драматурга, несамохiть внiс iстотнi корективи

у ставлення широкого загалу i до репрезентованого ним естетичного нап-

рямку в цiлому. Не секрет, що на початку сторiччя так званi "салоннi

п'єси" з великими труднощами приживалися на тодiшнiй українськiй сце-

нi /що пояснюється горезвiсною специфiчнiстю умов розвитку нацiональної

культури/. Тому, широкий розголос, що виник навколо театральних поста-

новок п'єс С.Черкасенка, засвiдчивши перехiд проблеми функцiонування

10

"нової" драматургiї на українському конi iз суто умоглядної у практич-

ну площину, став непереборним за своєю переконливiстю аргументом, який

наочно спростовував поширений мiф про апрiорну умогляднiсть, а вiдтак

несценiчнiсть модернiстичної драматургiї. Ця ж обставина, у свою чергу,

стала опосередкованим стимулом поступових, але цiлком конкретних i вiд-

чутних змiн у репертуарнiй полiтицi українських труп.

Наразi /як це не парадоксально прозвучить/, треба зазначити, що

кiлькiсно-вiдчутне збiльшення в художнiй практицi нацiонального театру

вистав, здiйснених за п''єсами, освяченими реформаторською естетичного

енергiєю, викликало у С.Черкасенка, як власне i у його творчих одно-

думцiв, серйознi занепокоєння. Справа в тому, що ревно мрiючи бачити

рiдну культуру рiвноправною складовою загальноєвропейського мистецько-

го процесу, вiн не був схильним недооцiнювати реально iснуючi в теат-

ральнiй практицi проблеми. Маючи досвiд постановок власних драматич-

них творiв /бiльшiсть з яких вiн мав можливiсть бачити/, Черкасенко

добре усвiдомлював, що поява на афiшi нової назви ще не була гарантом

змiн у пiдходах до сценiчного вирiшення драматичного матерiалу. А вiд-

так, визнаючи прогресивним сам факт появи в репертуарi п''єс, якi, роз-

суваючи естетично-фiлософськi i тематичнi рамки, давали театрам можли-

вiсть "одiйти вiд рутинних планiровок", не мiг закривати очi на те, що

естетика значної частки таких вистав вiдверто суперечить тiй iдеї за-

ради якої вiн ревно працював у царинi драматургiї.

Говорячи це, заради справедливостi треба, однак, уточнити, що ок-

ремим акторським особистостям, завдяки своєрiдностi їх психофiзичних

даних, удавалось-таки здолати бар'єри iснуючих штампiв i наблизитись

у вирiшеннi ролi до модернiстичної моделi свiтопочування. Скористав-

шись тими можливостями, якi щедро надавала їм "нова" драматургiя /ре-

презентована, зокрема, п'єсами С.Черкасенка, який, нагадаємо, небез-

пiдставно вважався на початку сторiччя репертуарно-популярним драма-

тургом/, вони заповзято демонстрували незвичнi для тодiшньої україн-

ської сцени пiдходи до вирiшення ролей, власним прикладом засвiдчуючи

принципову можливiсть адекватного сценiчного прочитання так званих

"салонних п'єс". Тому, хоч такi "прориви" виглядали на тлi "соковитих",

колоритних образiв, створених їх партнерами як зухвалi острiвцi у без-

межному океанi стереотипiв, випрацьованих українською сценою, було б

несправедливо недооцiнювати їх значущiсть з точки зору актуалiзацiї

проблеми оновлення естетичних засад виконавської майстерностi.

Таким чином, означаючи сутнiснi параметри побутування творчостi

Черкасенка-драматурга в контекстi театральних шукань його iсторико-

культурної доби, доречно буде пiдкреслити, що попри усю складнiсть i

11

неоднозначнiсть стосункiв митця з сучасним йому Театром, саме його

драматургiї судилося стати одним з тих визначальних чинникiв, якi зре-

штою дозволили модернiстичнi й естетицi реально "вторгнутись" у сферу

театральної практики, додавши їй новий iмпульс i збагативши поняття i

навички. Не уособивши революцiйно-кардинальних перетворень засад вико-

навського мистецтва, сценiчне буття Черкасенкових п'єс вочевидь стало

точкою вiдлiку якiсних /хоч, можливо, i малопомiтних для сучасникiв/

змiн у повсякденнiй сценiчнiй практицi. Виконуючи завбачене долею при-

значення, драматичнi вiзiї Черкасенка поспiль сприяли "легалiзацiї"

на українському конi нової сценiчної естетики, що робило його мистец-

тво збудливо-актуальним стосовно запитiв i iмпульсiв часу, у якому

вiн жив i виходячи з потреб якого творив.

Разом з тим, оглядаючи з часової дистанцiї лiтопис сценiчних втi-

лень Черкасенкової драматургiї, не можна не помiтити, що iнтерес укра-

їнського театру до п'єс, якi, ще раз наголосимо, створювались у цiлком

конкретних соцiокультурних умовах i були безпосереднiм вiдгуком автора

на сучаснi йому театральнi шукання, не обмежується якимись часовими чи

географiчними рамками. /Цiкаво, до речi, що "запорукою" сценiчної жит-

тєздатностi драм митця, зрештою, стали саме тi естетичнi параметри його

творчостi, якi засвiдчували суголоснiсть запропонованої ним художньої

програми основним реформотворчим тенденцiям своєї культурної епохи/.

Театральна доля, неначе вирiшивши компенсувати всi iншi життєвi нега-

разди, щедро обдарувала драматичнi випестки Черкасенка довгим, хоч i

не безпроблемним, буттям на українському конi.

Сценiчна iсторiя п'єс С. Черкасенка якомога предметнiше iлюструє

залежнiсть твору мистецтва як вiд об'ективних, зумовлених саморегуля-

тивними процесами культурної константи, так i суб'єктивних, позаесте-

тичних за своїм характером чинникiв. Але, незважаючи на енергiйне пе-

реакцентування парадигматичних орiєнтирiв естетичного самовиявлення,

викликане калейдоскопом суспiльно-полiтичних змiн на теренах України,

п'єси Черкасенка продовжували активно функцiонувати в українському

театрально-мистецькому просторi, який включав як театри, що працювали

в УРСР 20-х рокiв, так i колективи, утворенi заходами українських мит-

цiв на захiдноукраїнських землях у 20-30 роках, а також на українськiй

територiї, окупованiй нiмецькими вiйськами у 1941-1944 рр., i в дiас-

порi /де нiколи не забували про С. Черкасенка i де, як це не прикро виз-

навати, цензурнi умови, були кращими нiж на узурпованiй радянською вла-

дою батькiвщинi/. Ретроспекцiя iсторiї сценiчних втiлень драматичних

творiв С.Черкасенка достотно засвiдчує, що постановки Його п'єс, зге-

нерованi творчою енергiєю наступних мистецьких поколiнь, не втратили

12

здатностi викликати художнiй резонанс i поза своїм часом.

У правотi цього твердження переконує i сьогоднiшнiй досвiд нацiо-

нального театру. Адже ставши фактом сьогочасного театрального буття,

постановки п'ес, створених драматургом ще на свiтанку нашого вiку, ви-

явились цiкавими i сучасному театровi, i сучасному глядачевi. Причому,

як виразно засвiдчила у численних вiдгуках на цi вистави критика, цi-

кавими не тiльки i не стiльки як суто лiтературно-меморiальна пам'ят-

ка своєї культурної епохи, а насамперед як своєрiдна художня модель,

яка допомагає бiльш "об'ємно" осмислити тривоги i прагнення кiнця XX

сторiччя. Таким чином, запропонованi нам сьогоднi, в час активного пе-

реосмислення українством своєї духовної генеалогiї, сценiчнi прочитан-

ня драматургiї С.Черкасенка /хоч i не такi чисельнi, як у минулому/,

не просто номiнальне продовжили "естафету" сценiчних втiлень його п'єс,

а й переконливо довели, що запропонована митцем концепцiя художнього

бачення свiту, попри увесь нагромаджений людською спiльнотою iсторич-

ний i естетичний досвiд, не втратила анi своєї художньої принадностi,

анi естетико-сугестивної збудливостi. А отже, це дає всi пiдстави спро-

гнозувати, що вписана в наш час до iсторiї Театру Спиридона Черкасенка

сторiнка не стане завершальною.

РОЗДIЛ 3. С.ЧЕРКАСЕНКО - ТЕАТРАЛЬНИЙ КРИТИК. У значнiй за обсягом

публiцистичнiй спадщинi С.Черкасенка, який на початку сторiччя активно

спiвпрацював майже з усiма вiдомими на той час україномовними перiо-

дичними виданнями, його театрально-критичнi статтi i рецензiї станов-

лять скромну /у кiлькiсному вираженнi/, але органiчну складову частину.

Перше, що звертає на себе увагу в театрально-критичних дописах

Черкасенка - це надзвичайна експресивнiсть i образнiсть вислову. Текс-

ти його рецензiй настiльки емоцiйно забарвленi, стиль їх настiльки iн-

дивiдуальний, що мимоволi починаєш сприймати їх не тiльки як зразки

публiцистики, а й, до певної мiри, як продовження його художньої твор-

чостi. Водночас ця своєрiдна риса, яка, безперечно, надає творчому по-

черку критика iндивiдуального шарму, не означає вiдсутностi чiтко сфор-

мульованої позицiї автора щодо розгладуваних ним фактiв театрально-

мистецької дiйсностi.

В основi його критичних суджень про театр лежить iдея про доко-

нечну потребу у реформуваннi української сцени. Послiдовно i наполег-

ливо, протягом усiєї своєї рецензентської практики, Черкасенко-критик

намагався утвердити в суспiльнiй свiдомостi думку про необхiднiсть

оновлення iснуючої системи театральних iдей. Оцiнюючи конкретнi подiї

i проблеми мистецького життя, вiн дотримувався основного критерiю:

якщо дослiджуване явище, з його точки зору, хоч на крок просуває театр

I3

у напрямi європейських мистецьких стандартiв, воно заслуговує на його

пiдтримку; якщо ж нi - пiдлягає критицi.

Значну частку своїх критичних публiкацiй Черкасенко присвятив

аналiзовi стану однiєї з визначальних складових театрального процесу -

драматургiї. Саме оновлення репертуару, на його переконання, повинно

було стати тим первинним iмпульсом, який здатен стимулювати освоєння

українським театром нової, як на свiй час, сценiчної естетики.

Рецензуючи переважно сучасну драматичну продукцiю, Черкасенко пiд-

креслено вiтає прагнення авторiв вирватись за рамки сiльської, "хлоп-

ської" тематики, адже поява на українськiй сценi нових героїв i ори-

гiнальних колiзiй, несамохiть примусить i виконавцiв, i глядачiв поз-

бавлятись напрацьованих стереотипiв. Йому iмпонують п'єси з наявнiстю

психологiчного вмотивування вчинкiв героїв, з яскраво прокресленою

драматичною дiєю, написанi лiтературною мовою, не переобтяженi етног-

рафiчно-побутовими iнтермедiями, без дешевих "зовнiшнiх ефектiв" на

кшталт голосiння, рiзанини та душогубств.

З рецензiй С.Черкасенка на вистави українських театрiв, сценiчна

практика яких завжди залишалась основним об'єктом уваги критика, вид-

но, що вiн мав значний глядацький багаж. Обгрунтовуючи свої оцiнки

"театральних постановок", вiн часто i щедро користується порiвняннями

i аналогiями. За легкiстю i елегантнiстю, з якою вiн перекiщає мiсточ-

ки вiд виконавця до виконавця, вiд одного театрального колективу до

iншого, вiдчувається, що вiн добре орiєнтується у сучаснiй йому теат-

ральнiй ситуацiї. У той же час, узагальнюючи рецензентський досвiд

С.Черкасенка, доходиш висновку, що рiзним частинам сценiчного дiйства

вiн придiляє далеко не однакову увагу.

Так, з його публiкацiй важко зрозумiти, яка атмосфера панувала

на сценi пiд час тiєї чи iншої вистави. Абсолютно вiдсутнiй i опис

мiзансцен. Iнодi згадуючи про художнє чи музичне оформлення вистави,

вiн обмежується однозначними оцiнками. Не зустрiчаються в його рецен-

зiях згадки про якусь важливу деталь реквiзиту чи театрального костюма.

Дещо бiльше уваги придiлено режисурi. Серед "досягнень" режиГсераС. Черкасенко виокремлює вмiння вдало розподiлити мiж виконавцями ролi,створення правдоподiбних i вражаючих уяву глядача масових сцен, а та-кож творче взаєморозумiння i згуртованiсть акторського ансамблю. Крiмтого, вiн визначав за режисером право "вiдредагувати" текст п'єси, ско-ротивши довготи i додавши, таким чином, виставi динамiчностi. Цiкаво, що згадуючи в рецензiях про режисерiв, Черкасенко нiколине називає конкретних прiзвищ. В його статтях режисура носить анонiм-ний, або, так би мовити, знеособлений характер, що пояснюється скорiш

14за все тим, що в свiдоцтвi Черкасенка, як i у бiльшостi його колег,успiх чи неуспiх вистави не пов'язувався з якимось одним конкретнимiм'ям. Основну вiдповiдальнiсть за успiх чи провал вистави Черкасенкопокладає на актора. Його рецензiї /до речi, здебiльшого присвяченi ак-торським бенефiсам/ мiстять своєрiднi галереї акторських портретiв.Своєрiднiсть же полягає в тому, що цi портрети вiн створює за допомо-гою всього лише кiлькох епiтетiв. Не даючи розгорнутого аналiзу актор-ських робiт, вiн за допомогою яскравих штрихiв, вихоплених деталей,домагається влучної i точної характериики.

Аналiзуючи акторську творчiсть, Черкасенко-критик незмiнно звер-

тає увагу на здатнiсть актора вiдтворити на сценi не тiльки зовнiшню

канву ролi, а й домогтися створення повнокровного психологiчного малюн-

ка образу. Вiн цiнує в акторському виконаннi щирiсть, виразнiсть, пе-

реконливiсть створеного образу, лаконiчнiсть у використаннi сценiчних

засобiв виразностi, виваженiсть i вивiренiсть кожного жесту i руху.

До акторiв, якi однаково впевнено почували себе в ролях чи то

"побутового", чи то психологiчного, чи навiть умовного характеру, вiн

зараховував насамперед I.Мар'яненка i Л.Лiницьку, якi пiдкоряли його

самостiйнiстю художнього мислення i гнучкiстю свого хисту, а також

здатнiстю постiйно самовдосконалюватись, їх прагнення до точної i ре-

тельної обробки психологiчних деталей, дбайливе ставлення до створен-

ня на сценi вiдповiдного настрою, С. Черкасенко розглядав як запоруку

можливих змiн у нацiональному театральному мистецтвi, на якi вiн, як

i всi прогресивно мислячi українськi дiячi, покладав особливi надiї.

Не раз опинялась у центрi уваги Черкасенка-критика i надзвичайно

актуальна на той час проблема глядача. Усвiдомлюючи усю складнiсть i

неоднозначнiсть iснуючої ситуацiї, Черкасенко не намагається запропо-

нувати якесь просте чи радикальне рiшення цiєї болiсної проблеми. З

одного боку, описуючи публiку, жадiбну до бездумних видовищ, вiн, бе-

ручи на озброєння сарказм, не шкодує рiзких i навiть подекуди без пе-

ребiльшення безжальних фарб. Водночас, засуджуючи примiтивiзм духовних

потреб розбещеного сурогатним мистецтвом чисельних "русско-малорусских"

труп натовпу, С. Черкасенко зауважує, що "культурна публiка" не з'яви-

ться сама по собi, що її треба наполегливо i терпляче виховувати. А

займатись цим має сам театр. Це завдання, на переконання Черкасенка,

йому якраз по силах. Адже рiвень впливу справжнього "високого мистец-

тва" важко переоцiнити.

Характерною ознакою творчого почерку Черкасенка-критика вочевидь

була його послiдовна активна позицiя щодо розглядуваних явищ i проб-

15

лем театрального життя. Добре усвiдомлюючи, що очiкуванi змiни на кра-

ще не настануть самi по собi, вiн намагається в мiру власних сил i мо-

жливостей "пiдштовхнути" розвиток процесу у бажаному напрямi. У його

критичних дописах повсякчас простежується бажання пiдказати, застерег-

ти вiд помилки, надихнути, заохотити. Разом з тим, рiзко полемiзуючи

з тими, хто не бажає бачити перспектив розвитку театрального мистецт-

ва взагалi i української драматургiї зокрема, С.Черкасенко нiколи не

збивається на повчальний, безапеляцiйний тон. Його рецензiї незмiнно

залишають вiдчуття непiдробної зацiкавленостi автора у пiднятих ним

проблемах, що зайвий раз засвiдчує щире i непiдробне бажання критика

бачити рiдну сцену в одному ряду з кращими європейськими театрами.

ВИСНОВКИ. Охоплюючи поглядом зроблене С.Черкасенком протягом непо-

вних чотирьох десяткiв рокiв, можна лише подивуватись його працьовито-

стi, заповзятостi i практично невичерпнiй творчiй енергiї. Прийшовши

в драматургiю на зламi естетичних епох, вiн, щиро перейнявшись iдеєю

"європеїзацiї" нацiонального мистецтва, намагався внести свiй посиль-

ний вклад у процес оновлення художнього мислення, що виявилось у напо-

легливому i цiлеспрямованому розсуваннi естетико-стильових обрiїв.

Бодай побiжне знайомство з його драматургiчним доробком переко-

нує, що проникнення в авторський задум неможливе без врахування транс-

цедентного, не зумовленого повсякденним досвiдом, осягнення розглядува-

них явищ i проблем. Пiдносячись над поточним моментом iсторiї, С.Чер-

касенко, як i кожен справжнiй митець, гостро вiдчував її рух на знач-

них часових вiдстанях i намагався зазирнути у "пiдтекст" подiй, влови-

ти зв''язки мiж рiзнопланними i вiддаленими одне вiд одного у часi i про-

сторi явищами, щоб зображаючи життя, вiдтворити поряд з безпосередньо

вiдчутними його ознаками i явица "потенцiйної дiйсностi". Iншими слова-

ми, вiн не стiльки фiксував дiйснiсть, скiльки моделював її можливi

прояви, прагнучи виявити саму сутнiсть процесiв, вивiльнивши їхню енер-

гiю з-пiд непроникної для пересiчного погляду емпiричної оболонки.

Багатозначна, в рiзнi сторони розгалужена образнiсть, що включає

в себе найновiшi для своєї культурної доби засоби виразностi i мiфоло-

гiю фольклору, розкрита, майже простодушна, поетична iнтонацiя i вра-

жаючi уяву своєю всеохопнiстю соцiокультурнi i iсторичнi реалiї, роб-

лять мистецтво Черкасенка-драматурга збудливо-актуальним не тiльки для

обмеженого промiжку часу, а й у широкiй iсторичнiй перспективi.

Художнiй свiт, створений С.Черкасенком, попри всi розбiжностi

iдейно-художнiх завдань, яким вiдповiдають його окремi твори, вiдзна-

чається, насамперед, наявнiстю певного iндивiдуального начала i водно-

час є свiдченням плiдностi прагнень спростувати мiф про "генетичну"

16

обмеженiсть нацiональної драматургiї. Однак, долаючи свiй письменниць-

кий шлях, Черкасенко-драматург прагнув не тiльки власного об'єктивного

"прочитання" свiту, а й домагався утвердження в суспiльнiй свiдомостi

апрiорного права творчої особистостi на самобутню, нiким i нiчим не

регламентовану манеру письма.

Таким чином, уважне прочитання творчостi Черкасенка, його погля-

дiв на театр i його практичної дiяльностi в театрi в координатах нацiо-

нального культурного процесу першої третини столiття дозволяє не тiль-

ки бiльш повно окреслити "портретне" наповнення цiєї неоднозначної i

бурхливої мистецької доби, а й чiткiше висвiтлює проблему становлення

в нацiональнiй естетико-культурнiй парадигмi такого примiтного всеєв-

ропейського явища, як модернiзм.

Основнi положення дисертацiї вiдбито в таких публiкацiях:

1. Листи Спиридона Черкасенка до Миколи Вороного: [Передмова, публi-

кацiя i коментарi Т.Жицької] // Сучаснiсть.- 1993.- № 5 (травень) .-

С. 146-155.- (Спадщина).

2. З епiстолярiї С. Черкасенка: [До iсторiї написання трагедiї "Про що

тирса шелестiла..."] // Київська старовина.- 1996.- № 2-3 (бере-

зень-квiтень).- С. 100-104.

3. Л.Курбас i С.Черкасенко // Український театр.- 1997.- № 6.- С.20-21.

4. Майже казкова iсторiя драматичної казки // Вiтчизна.- 1998.-

№3-4.- С. 131-135.

5. Знахiдки на узбiччi пам''ятi: (Драматургiчна творчiсть Спиридона

Черкасенка в оцiнцi сучасникiв) // Київ.- 1998.- № 7-8.- С. 146-150.

6. Драматургiя Спиридона Черкасенка на сценi народного театру //

Народна творчiсть та етнографiя.- 1998.- № 4.- С. 74-78.

17

Жицька Т. Спиридон Черкасенко i театр.- Рукопис.

Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознав-

ства за спецiальнiстю 17.00.0^ "Театральне мистецтво".- Iнститут мис-

тецтвознавства, фольклористики та етнологiї iм. М.Т.Рильського НАН Ук-

раїни.- Київ, 1998.

Дисертацiя є першою спробою комплексно осмислити, проаналiзувати

i систематизувати творчий набуток С.Черкасенка /1876-1940/, iм'я якого

впродовж тривалого часу було вилучено iз мистецького i наукового обiгу.

Основна увага придiлена дослiдженню таких аспектiв: визначенню естети-

чних засад драматургiї С.Черкасенка, аналiзовi сценiчних втiлень його

п'єс i розгляду здобуткiв Черкасенка-критика. Крiм того, принагiдно на-

водиться уточнена i узагальнена хронiка життєпису С.Черкасенка. Таким

чином, це дослiдження, заповнюючи одну з численних "прогалин" в iсто-

рiї нацiональної культури, зможе прислужитись при написаннi якiсно но-

вої iсторiї українського мистецтва, потреба у якiй сьогоднi надзвичай-

но висока.

Ключовi слова: українська драматургiя, сценiчне втiлення, теат-

ральна критика.

Жицкая Т. Спирадон Черкасенко й театр.- Рукопись.

Диcсертация на соискание научной степени кандидата искусствоведе-

дения по специальности 17.00.02 "Театральное искусство".- Институт ис-

кусствоведения, фольклористики й этнологии им. М.Ф.Рыльского НАН Укра-

инн.- Киев, 1998.

Диcсертация является первой попиткой комплексно осмислить, проана-

лизировать й систематизировать творчество С. Черкасенко /1876-1940/,

имя которого на протяжении длительного времени бнло изьято из художе-

ственного й научного обращения. Основное внимание уделено исследованию

таких аспектов: определению эстетических основ драматургии С. Черкасен-

ко, анализу сценических воплощений его пьес и рассмотрению достижений

Черкасенко-критика. Кроме того, приводится уточненная и обобшенная

хроника жизнеописания С. Черкасенко. Таким образом, данное исследова-

ние, заполняя один из "пробелов" в истории национальной культури, смо-

жет бить полезным при написании качественно новой истории украинского

искусства, потребность в которой сегодня необычайно внсока.

Ключевме слова: украинская драматургия, сценическое воплощение, театральная критика.

18

T.Zhytska. Spyrydon Cherkasenko and theatre.- Manuscript.

Thesis fоr reseiving of Master's degree in art-criticism in the

field 17.00.02 of "The art of the theatre".- Institute of art-criti-

cism, folk-lore and ethnography by M.T.Rylsky of NAS of Ukraine.-

Kyev, 1998.

Thesis is the first attempt to comprehend, analise and sustema-

tize the creative work of


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

НАДПРОВІДНІ ТА НЕНАДПРОВІДНІ КУПРАТНІ ОКСИДИ В НАПІВПРОВІДНИКОВИХ ГЕТЕРОСТРУКТУРАХ - Автореферат - 43 Стр.
МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ГОСПОДАРСЬКО-ЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ГАЛУЗІ - Автореферат - 24 Стр.
ЗАТРИМКА СТАТЕВОГО РОЗВИТКУ У ХЛОПЦІВ-ПІДЛІТКІВ ТА ПІДХОДИ ДО ЇХ РЕАБІЛІТАЦІЇ - Автореферат - 29 Стр.
Віруси та вірусні хвороби представників родини Orchidaceae Juss. - біологічні характеристики та розповсюдження на території України - Автореферат - 23 Стр.
Українські “панські” килими XVII-XVIII ст. (Історія та стилістика) - Автореферат - 27 Стр.
ТЕОРІЯ РОЗВ’ЯЗНОСТІ І НАБЛИЖЕНЕ РОЗВ’ЯЗАННЯ СИНГУЛЯРНИХ ІНТЕГРАЛЬНИХ РІВНЯНЬ ТА ЇХ СИСТЕМ У ВИНЯТКОВОМУ ВИПАДКУ - Автореферат - 16 Стр.
НЕЧІТКІ МОДЕЛІ ТА АЛГОРИТМИ ДЛЯ ОПТИМІЗАЦІЇ МАРШРУТІВ І ТРАЄКТОРІЙ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ - Автореферат - 26 Стр.