КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КИЗИМЕНКО ІРИНА ОЛЕКСІЇВНА

УДК 94 (477): 329 (093) ” 1990 / 1999 ”

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ РУХИ В УКРАЇНІ

(90-ТІ РОКИ ХХ СТ.): ІСТОРІОГРАФІЯ

Спеціальність 07.00.06 – історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

КИЇВ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ЛИТВИН ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ,

академік НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

КОЦУР АНАТОЛІЙ ПЕТРОВИЧ,

завідувач кафедри української історії та етнополітики

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук, доцент

ТАРАНЕНКО МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ,

завідувач кафедри історії України

Київського міського педагогічнного університету

імені Бориса Грінченка

Провідна установа: Інститут історії України НАН України

Захист дисертації відбудеться 22.12.2003 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий 21.11.2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент БОЖКО О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Загальний обсяг дисертації 176 сторінок. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури ( 22 сторінки, 277 найменування).

Вступ. Актуальність дослідження. Відродження та розбудова української державності, формування її політичної системи, необхідність проведення конституційної реформи зумовлюють збільшення ролі політичних партій та громадських організацій. Саме їх зусиллями повинно розвиватися в нашій державі громадянське суспільство, притаманне розвинутим демократіям. Вищезгадані процеси потребують об’єктивного, всебічного вивчення вітчизняними науковцями. Зважаючи на це значення частина українських вчених, насамперед гуманітарного профілю зосередилась на аналізі виникнення та розвитку багатопартійності в Україні, становлення та трансформації її політичної системи, діяльності профспілкових, жіночих, молодіжних організацій. Ці проблеми стали темами досліджень провідних українських вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ.

Актуальність дослідження та його наукове значення зумовлюється необхідністю підбиття підсумків, осмислення тих аспектів сучасної історії України, які пов’язані з досвідом та уроками державного будівництва 1990 – 1999 рр.

Історіографія суспільно-політичних рухів в Україні 90-х роках ХХ століття є складовим компонентом історіографії новітньої історії України, без неї не можливо простежити тенденції розвитку української історичної думки, встановити закономірності приросту і збагачення історичних знань, примноження методів історичного пізнання.

Сучасна українська історична наука має своїм завданням ретельно проаналізувати науковий доробок вітчизняних вчених, які займаються згаданими питаннями, визначити головні напрямки та етапи досліджень українського суспільно-політичного руху, розкрити основні методи та підходи науковців до вивчення цих проблем, показати вплив суб’єктивного чинника на розробку цієї досить заполітизованої теми.

Необхідність історіографічної розробки даної теми посилюється також і відсутністю спеціального її дослідження.

Об’єктом дослідження є сукупність основних груп історіографічних джерел, основні напрямки, концепції, підходи, дослідницькі методи вітчизняної історіографії політичних партій та громадських організацій в 90-х роках ХХ століття.

Предметом дисертаційного дослідження є основні напрями, тенденції та закономірності розвитку знань і формування діяльності суспільно-політичних рухів в Україні в 90-х роках ХХ століття.

Стан наукової розробки теми. Суспільно-політичний рух в Україні 90-х років ХХ століття є одним з недостатньо вивчених явищ в її новітній історії. Існує ряд дисертаційних досліджень, в яких автори торкаються окремих аспектів суспільно-політичних рухів. Їх можна поділити на три основні групи: розвідки, присвячені

історіографії становлення багатопартійності в Україні Астахова К.В. Виникнення багатопартійності в СРСР (1985 – 1991): Дис... д-ра іст. наук. – К., 1991; Богомаз К.Є. Громадсько-політичні рухи і партії в Україні в другій пол. 80-х – початок 90-х рр.: Дис... д-ра іст. наук. – К., 1992., дослідження з історіографії питання місця і ролі політичних партій та громадських організацій у процесі формування української державності Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті (Історико-політологічний аналіз основних періодів): Автореф. дис… канд. політ. наук. - К., 1995; Корнієвський О. А. Молодіжний рух в новітній історії України (ІІ полов. 80-х – початок 90-х рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук. – К., 1993; Коляка І.В. Студентський рух в Україні (кінець 80-х – початок 90-х рр. ХХ століття): Дис… канд. іст. наук. – К., 1994; Саламатіна Т.М. Проблеми аграрних відносин в діяльності сучасних політичних партій України: Дис… канд. політол. наук. – К., 1993; Томенко М.В. Проблема государственности в программных документах и деятельности современных политических партий Украины (историко-политический анализ): Дис …канд. политол. наук. – К., 1992., історіографічні роботи з питань трансформації партійної системи та аналізу ідеологічних орієнтацій політичних партій Бабій С.І. Формування багатопартійної системи в Україні: порівняльний аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду: Дис… канд. політол. наук., Одес. держ. юрид. акад. – Одеса, 1999; Гарань О.В. Становлення та діяльність політичної опопзиції в Україні у 1989 – 1991 р.р. Дис… д-ра іст. наук. – К., 1996; Ковтун В.М. Політичні партії сучасної України: аналіз ідеологічних орієнтацій: Дис… канд. політол. наук. – К., 1996; Малярчук В.А. Проблемы представительства политических партий Украины во властных структурах (90-е годы): Дис… канд. политол. наук. – Донецк, 1996; Марчук В.В. Національно-демократичні традиції в державотворчому процесі України (др. пол. 80-х – перша пол. 90-х рр.): Дис… канд. політол. наук. – К., 1996; Пуфлер Є.Ф. Партійна система сучасної України: сутність, тенденції подальшої трансформації: Дис… канд. політол наук. – К., 1998; Терзі О. С. Питання організації державної влади в програмних документах та діяльності сучасних політичних партій України (1989 – 1996 рр.): Дис… канд. іст. наук. – Донецьк, 1997; Шведа Ю.Р. Формування багатопартійної системи в Україні: Дис… канд. іст. наук. – Львів, 1996.

.

У працях першої групи, подано короткий аналіз історичних праць початку 1990-х років, в яких висвітлено історію створення політичних партій та громадських організацій, боротьба за своє утвердження. Ці роботи суттєво розширюють загальну картину еволюції суспільно-політичних рухів, дають можливість порівняти основні підходи та тенденції їхнього розвитку в історичній науці.

Роботи другої групи багатосторонньо та досить критично висвітлюють політичне життя України, роль і місце політичних партій та громадських організацій у історико-політологічних дослідженнях. Їх цінність полягає у вивченні основних поглядів та участь у державотворчому процесі, у тематичному охопленні значної кількості аспектів становлення політичних структур.

Дисертаційні дослідження, в яких подається історіографія з питань трансформації партійної системи та аналізу ідеологічних орієнтацій політичних партій характеризують собою ідеологічно-пошукові орієнтири лідерів і рядових членів партій, політиків, науковців. У них аналізуються можливості, основні ідеологічні та практичні завдання політичних партій та обгрунтовується історичний досвід національно-державного будівництва. Ці праці є основою для розуміння ідеологічних постулатів політичних партій, вони є поясненням багатьох аспектів їх діяльності. Особливе значення мають узагальнюючі видання з історіографії історії України, які розкривають особливості та результати історичної науки на тому чи іншому її етапі, висвітлюють діяльність історичних наукових установ і закладів Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України: Курс лекцій. – Чернівці, 1999; Україна за роки незалежності 1991 – 1998 / Є. Григоренко, Л. Мусіна, О. Бондар та ін., / Під ред. В.М. Литвина, П.І. Гайдуцького. – К., 1999., а також наукові роботи, в яких грунтовно описано процес формування суспільно-політичних рухів в Україні, створення гуртків, об’єднань, організацій та трансформування їх у партії Литвин В.М. Політична арена України: Дійові особи та виконавці (суспільно-політичний розвиток України у др. полов. 80-х – перш. п. 90-х рр.): Дис… д-ра іст. наук – К., 1995; Литвин В.М. Украина: политика, политики, власть: на фоне политического портрета Л. Кравчука. – К., 1997..

Отже, в сучасній українській історичній науці стан розробки теми представлено в недостатньо широкій мірі, і лише по деяких аспектах дає змогу дослідити еволюцію історико-політологічної думки суспільно-політичних рухів в Україні в 90-х рр. ХХ століття.

Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному та об’єктивному аналізі історіографії суспільно-політичного руху в Україні в 90-х роках ХХ століття, розкритті основних підходів, методик та особливостей вивчення цієї проблеми вітчизняними науковцями.

Відповідно до поставленої мети визначено основні дослідницькі завдання:

- встановити й обґрунтувати головні етапи та напрямки історіографії суспільно-політичного руху в Україні у 90-х роках ХХ століття;

- дослідити наукові підходи до вивчення проблеми впливу політичних партій та громадських організацій на процес становлення та розбудови незалежної української держави;

- визначити та проаналізувати наукові дослідження діяльності українських політичних партій, спроба їх класифікації, становлення та розвитку політичної та партійної систем;

- охарактеризувати підходи вчених до проблем становлення громадянського суспільства в Україні та місця й ролі у цьому процесі громадських організацій;

- окреслити основні тенденції у вивченні вітчизняними науковцями сучасного профспілкового руху;

- розглянути історіографію українського жіночого руху в 90-ті роки ХХ століття;

- проаналізувати особливості та характерні риси історіографії українського молодіжного руху;

- виявити недостатньо вивчені питання, які потребують подальшої наукової розробки й, таким чином, окреслити перспективні напрямки дослідження сучасного суспільно-політичного руху в Україні.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1990 р. по листопад 1999 р. Нижня межа – проголошення Декларації про державний суверенітет України, формування багатопартійності, а верхня – завершення виборів Президента України, як перехідного етапу в діяльності українського політикуму, підведення підсумків, визначення помилок та засобів їх недопущення у майбутньому.

Методологічною основою роботи є принципи історизму, об’єктивності, всебічності та сукупності загальнонаукових і спеціалізованих методів, властивих історії та історіографії. Загальнонаукові методи, а саме, історичний, логічний, абстрагування, системно-структурний, дозволили комплексно вивчити об’єкт і предмет дослідження, виокремити основні напрямки та етапи українського суспільно-політичного руху в 90-х роках ХХ століття.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняній історичній науці зроблено спробу на основі комплексного підходу дослідити тему, яка не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення українськими істориками. В ній проаналізовано головні напрямки, тенденції та етапи вивчення суспільно-політичного руху в нашій державі у 90-х роках ХХ століття, розкрито основні підходи та методики розробки цієї проблеми, вплив суб’єктивних факторів на значну частину наукових досліджень.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її основні положення та висновки можуть бути використані при розробці нормативних та спеціальних курсів з новітньої історії України, політологічних дисциплін, з теорії та методології сучасної історичної науки, при підготовці підручників та навчальних посібників для вищої та загальноосвітньої школи. Основні положення та висновки дисертації можуть використовуватись українськими державними та політичними діячами, членами та керівництвом партій та громадських організацій.

В дисертації визначені недосліджені чи недостатньо вивчені аспекти історіографії суспільно-політичного руху в Україні у 90-х роках ХХ століття, які можуть стати перспективними напрямками дослідження істориків та політологів.

Наукова апробація головних положень дисертації була проведена при обговоренні на засіданні кафедри новітньої історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні висновки дослідження також доповідались на Міжнародній науковій конференції „Українська історіографія на рубежі століть”, що відбулась 25-26 жовтня 2001 р. в м. Кам’янці-Подільскому.

Основні матеріали дисертаційного дослідження викладені у 3-х наукових публікаціях загальним обсягом 2 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі дисертації „Дослідження ролі та місця суспільно-політичних рухів в громадсько-політичному житті суспільства” розглянуто основні результати аналізу вітчизняної наукової літератури, що висвітлює роль та місце суспільно-політичних рухів в громадсько-політичному житті незалежної України.

Суспільно-політичні процеси в Україні протягом років незалежності стали предметом особливої уваги з боку вітчизняної історіографії. Свій внесок в осмислення подій останнього десятиліття зробили політологи, соціологи, правники, культурологи, філософи.

Політичне життя української держави в цей період характеризується виникненням і поступовим удосконаленням багатопартійної політичної системи, діяльністю багатьох політичних партій і громадських організацій, громадсько-політичних рухів, які виражали соціально-економічні, політичні та національні інтереси як усього українського народу, так і певних соціальних верств та груп населення і намагалися впливати на державотворчий процес.

У центрі уваги науковців опинилися процеси зародження і становлення демократичної системи в країні. Значний інтерес в багатьох вчених викликала історія здобуття незалежності, роль політичних партій та громадських об’єднань у формуванні української держави, аналіз результатів президентських і парламентських виборів, конституційного процесу, тощо1 Корнієвський О.А., Якушик В.М. Молодіжний рух та політичні об’єднання в сучасній Україні. – К., 1997; Головаха Є.І. Стратегія соціально-політичного розвитку України. – К., 1994; Литвин В.М. Політична арена України: дійові особи та виконавці. – К., 1994; Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К., 1993; Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність / Під.ред. Ю.Шемшученка. – К., 1997; Паніна Н.В., Головаха Є.І. Тенденції розвитку українського суспільства (1994 – 1998 рр.): Соціолог. показ. – К., 1999; Парламент України: вибори 98 (документи, статистика, бібліографія). – К., 1998; Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. – К., 1998. Україна за роки незалежності 1991-1998 / Є.М. Григоренко, Л. Мусіна, О. Бондар та ін.; В.М. Литвин, П.І. Гайдуцький (наук. ред. вступ.) – 2 вид. перероб., доп. та розшир. – К., 1999; Русначенко А.М. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х – початок 1990-х років. – К ., 1998. .

Відродження політичного життя українського суспільства, пом’якшення радянського режиму на кінець 1980-х – початок 90-х pp., а згодом розпад СРСР, мало наслідком зростання впливу на суспільне життя новостворених політичних партій, які виступили за незалежність України, її демократизацію, розбудову нової держави. Державотворчий процес в Україні не є можливим без подальшої демократизації суспільства, важливим елементом якої є розвиток партійної системи, формування громадянського суспільства. Нагальна потреба сьогодні – визначити роль і місце політичних партій в державотворенні, актуалізувати наукові дослідження з партійно-політичної тематики.

У працях вітчизняних дослідників розглядаються важливі аспекти ролі суспільно-політичного руху у формуванні незалежної держави. Однак, з-поміж опублікованих робіт немає жодної, де хоча б ставилося завдання всебічно проаналізувати хід державного будівництва в Україні та вплив політичних партій і громадських організацій на цей процес. Крім того, як правило, це робилось відповідно до ідеологічних позицій авторів, тому їх висновки відображають здебільшого суб’єктивне бачення.

Проаналізувавши праці українських істориків можна дійти висновку, що вони надають великого значення впливу громадських об'єднань та організацій на державотворчі процеси в Україні, особливо на початковому їх етапі. Професійні спілки, на думку голови Федерації профспілок України О. Стояна, хоча не керувалися і не керуються політичними амбіціями, однак саме вони є провідною силою в забезпеченні соціально економічних прав працюючого населення, що є необхідною соціальною основою всіх інших процесів в державі.

Більшість дослідників українського жіночого руху звернули увагу, що в ньому є досить сильна національна державницька складова й одну з його течій можна визначити, як м'який національний фемінізм, однак на думку цих вчених в Україні недостатньо реалізовується потенціал, як жіночих організацій, так і жіноцтва в цілому. Причинами цього є ігнорування, як багатьма державними структурами, так і більшістю політичних сил проблем українського жіноцтва, а також криза жіночого політичного лідерства.

Дослідники українського молодіжного руху схиляються до думки, що молодіжні громадські організації на початку 90-х років відігравали одну з провідних ролей в боротьбі за незалежність та розбудову української держави, були школою виховання громадянської позиції, з якої вийшла низка яскравих політичних та громадських лідерів.

У другому розділі „Політичні партії України у вітчизняній історіографії” подано аналіз вітчизняної історіографії, що досліджувала процес партійного будівництва в Україні, класифікацію політичних партій, формування партійної системи, визначення її суті та основних ідеологій.

Ліквідація монополії КПРС - КПУ на політичну владу і виникнення нових партій, рухів та політичних об’єднань зумовили суттєвий інтерес вітчизняних дослідників до проблеми багатопартійності в Україні.

Сучасну вітчизняну історіографію можна хронологічно поділити на три основні періоди: 1-й період – 1990-1993 pp. – роботи пов’язані з процесом становлення демократизації та партійного будівництва: 2-й – 1994-1996 pp. – дослідження, в яких аналізується процес багатопартійності в Україні; 3-й – 1997-1999 рр. – роботи, що узагальнюють досвід політичного розвитку незалежної української держави.

Розглядаючи питання історіографії політичних партій України 90-х pp. XX століття, можна виділити досить велике коло проблем, які досліджують науковці.

Одне з центральних питань, якому присвячено найбільше наукових робіт, стосується питання становлення багатопартійності та аналізу суспільно-політичних рухів України.

Після десятиліть панування однопартійної системи дух свободи та демократії охопив різні політичні сили. В країні за відносно короткий проміжок часу (1991 – 1994 рр.) сформувались нові політичні партії, що активно висвітлювалося вітчизняними науковцями. В цей період з’явились журнальні статті, в яких вчені досліджували розвиток багатопартійності та аналізували діяльність суспільно-політичного руху в Україні. Цим проблемам присвятили свої статті В. Литвин, Т. Кузьо, М. КириченкоЛитвин В.М. Новейшие политические партии и рабочие движения // Политика и время. – 1991. - № 3; С. 25-54; його ж. Феномен партії // Віче. – 1992. - № 6. – С. 57-61; його ж. Партии как форма политической организации общества // Политика и время. – 1992. - № 1. – С. 62-102; його ж. Левые, правые и центр // Политика и время. – 1992. – № 4. – С. 65-71; Кузьо Т. Багатопартійна система в Україні: проблеми і конфлікти // Політол. читання. – 1993. – № 1. – С. 9-16; Кириченко М. Багатопартійність. Процес пішов – інша справа – куди // Віче. – 1993. - №9. – С. 23-29..

Розглянувши наукові праці, в яких піднімаються питання становлення та трансформації політичної та партійної систем нашої держави (В. Черепанов,

М. Примуш, Є. Пуфлер) Черепанов В.О. Роль партійно-політичного спектру в розвитку суспільства // Актуальні проблеми державного управління. – 1999. – № 3 (5). – С. 43-49; Примуш М. Типи партій та партійних систем // Схід. – 1999. – № 3 (27). – С. 9; Пуфлер Е.Ф. Партійна система сучасної України: сутність, тенденції подальшої трансформації: Дис… канд. політ. наук. – К., 1998. можна дійти висновку, що їх автори стверджують те, що ці політичні структури перебувають лише в процесі становлення і остаточне їх формування є справою майбутнього.

Проаналізувавши дослідження окремих напрямків українського політикуму можна дійти висновку, що українські науковці вважають досить перспективними такі напрямки українського політикуму, як консерватизм (С. Гелей) Гелей С. Консерватизм у політичній практиці сучасної України // Укр. варіанти. – 1998. – № 1 – С. 11-14; Гарань О., Майборода О. Деякі питання ідеологічної ідентичності лівих політичних партій України // Волинь у новітній історії української державності: Зб. наук. праць. – Луцьк, 1999. – С. 253-267., соціал-демократія (М. Попович, В. Медведчук) Попович М. Демократична і соціалістична ліва в Україні і чи є у неї майбутнє? // Відродження соціал-демократії в Україні: можливості і перспективи. – К., 1997. – С. 3-16; Медведчук В. Дух і принципи соціал-демократії: українська перспектива. – К., 2000.. На їх думку, незважаючи на теоретично сприятливі умови їх розвитку, на кінець 90-х років ці течії не набули відповідного впливу у суспільстві й не здобули відповідних симпатій електорату. Через недостатню структуризацію українського суспільства та недовіру, як до партій загалом, так і до окремих осіб в їх лавах зокрема (Є. Головаха) Головаха Е. Сучасний стан українського суспільства і перспективи соціал-демократії. Современное состояние и перспективы социал-демократии // Відродження соціал-демократії в Україні: можливості і перспективи. – К., 1997. – С. 17-26..

Занепокоєння українських політологів викликало зростання електорального впливу лівих партій (О. Гарань та О. Майборода) Гарань О., Майборода О. Деякі питання ідеологічної ідентичності лівих політичних партій України // Волинь у новітній історії української державності: Зб. наук праць. – Луцьк, 1999. – С. 253-267., а також лівих та правих

радикалів (Ю. Махінла, Т. Базюк) Махінла Ю. Політичний радикалізм у сучасній Україні: маргінальні угрупування чи реальна сила? // Нова політика. – 1997. – № 2 (10). – С. 16-18; Базюк Т. СНПУ – ГКУ. Партійне оформлення регіонального сепаратизму? // Українські варіанти. – 1997. – № 1. – С. 28-30.. Це пояснюється популістськими гаслами вищезгаданих політичних сил, соціально-економічними проблемами в країні, а також ностальгічними настроями електорату.

Вивчивши історіографію діяльності Народного Руху України (О. Ковтун, О. Гарань, Г. Гончарук) Ковтун В.М. Історія Народного руху України. – К., 1995; Гарань О.В. Убити дракона: З історії Руху та нових партій України. – К., 1993; Гончарук Г.І. Народний Рух України. Історія. – Одеса, 1997. можна стверджувати, що в ній домінує думка про визначальний вклад Народного Руху в боротьбу за незалежність та становлення української державності, але з другої половини 90-х років він втратив частину свого впливу, оскільки не зміг виробити нові програмні засади та методи політичної боротьби, які б відповідали тодішнім умовам.

Значна частина дослідників акцентувала увагу на незначному впливі українських партій на суспільство, проаналізувала причини цих негараздів й покладала значні сподівання на запровадження в 1998 році пропорційно-мажоритарної системи виборів до Верховної Ради (С. Бабій, О. Бриндак, І. Калмакан, О. Майборода) Майборода О. Політичній простір України // Вітчизна. – 1998. – № 1-2 – С. 13-14; Бабій С.І. Формування багатопартійної системи в Україні: порівняльний аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду: Дис… канд. політол. наук. – Одеса, 1999; Калмакан І.К., Бриндак О.Б. Виникнення та еволюція національної партійної системи в Україні в ХХ ст.: Дослідження. – Одеса, 1997., однак, на думку В. Базіва, вибори 1998 року не спричинили значні зрушення в процесі політичної структуризації суспільства та не зумовили значних об’єднавчих процесів в партійному середовищі Базів В.А. Політичні партії в незалежній Україні: ґенеза і типологія. – Львів, 1999..

У третьому розділі „Історіографія профспілкового, жіночого та молодіжного руху” аналізуються загальні питання історіографії громадських об`єднань та організацій, вітчизняні наукові праці профспілкового жіночого та молодіжного рухів.

Проблема громадських обєднань широко аналізується українською суспільною наукою. Найбільш глибоко її розробляють А. Білоус, В. Бебик, В. Журавський, В. Кремінь, В. Якушик, Л. Угрин, М. Михальченко, М. Томенко, О. Корнієвський,

С. Рябов, Т. Базовкін, Ф. Рудич Базовкін Т., Кремінь В., Партії та громадські обєднання України. – К.,1994; Бебик В., Основи теоретичної та практичної політології. Підручник. – К.,1994; Білоус А., Політичні обєднання України. – К.,1993; Журавський В. Політична система України: проблеми становлення і розвитку (правовий аспект). – К., 1999; Корнієвський О., Якушик В. Молодіжний рух та політичні обєднання в сучасній Україні. – К., 1997; Михальченко М., Журавський В., Танчер В., Соціально-політична трансформація України: реальність, міфогологеми, проблеми вибору. – К., 1997; Рябов С. Політологія: Словник термінів і понять. – К., 1996; Рябов С., Томенко М. Основи теорії і політики. – К., 1996; Томенко М.В. Абетка українського політика. – К., 1997; Угрин Л. Екологічні організації, рухи та партії в системі суспільних обєднань України. – Автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02. / Львівський державний університет ім. І.Франка. – Львів. – 1997; Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол.: Ф.М. Рудич (голова) та ін. – К., 1998..

Перелічені автори займаються загальними питаннями даної проблеми: характеристика, становище, оцінка, формування та становлення громадського руху.

Здобутком сучасної української історіографії можна вважати те, що дослідники характеризували загальний стан громадського руху, дали класифікації його основних складових, а також запропонували визначення поняття „громадянське суспільство” та „громадська організація”. Зокрема, громадський рух визначається як один із засобів участі у суспільних процесах через колективні форми прояву соціальної активності на засадах спільних інтересів (О. Корнієвський) Корнієвський О.А. Молодіжний рух в новітній історії України (друга полов. 80-х – початок 90-х рр.). Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.03 / Київський ун-т ім. Т. Шевченка. К., 1993. . А. Романюк переконаний, що невід'ємними ознаками громадської організації є незалежність від держави та неприбутковість Романюк А. Що таке громадська організація // Громад. ініціативи. – 1998. – Вип. 7 – С. 5..

Вітчизняні дослідники схиляються до думки, що громадянське суспільство – це суспільство з великим рівнем політичної соціалізованості індивідуумів, в якому громадяни можуть добровільно та незалежно захищати як власні інтереси, так і інтереси суспільства в цілому (М. Дейчаківський) Дейчаківський М. Громадянське суспільство і недержавні організації // Пост Методика. – 1997. – № 2 (16). – С. 8 - 12. . Також в публікаціях на згадану тему домінує думка, що як кількісні, так і якісні показники свідчать, що громадянське суспільство в Україні перебуває лише в процесі становлення.

Українські дослідники досить ґрунтовно охарактеризували загальний стан громадського руху та провели класифікацію громадських об'єднань, розкрили суть поняття „громадська організація”. О. Корнієвський та В. Якушик Корнієвський О.А., Якушик В.М. Молодіжний рух та політичні об’єднання в учасній Україні. – К., 1997. визначили громадський рух як один із засобів участі у суспільних процесах через колективні форми прояву соціальної активності на засадах спільних інтересів.

Дослідники профспілкового руху схиляються до думки про необхідність дотримання соціального партнерства, взаємодії, досягнення розумних компромісів у співпраці профоб’єднань з роботодавцями та Урядом України. Однак, наукові дослідження з цих питань торкаються майже виключно діяльності Федерації профспілок України й водночас відсутні роботи в яких би розглядались інші професійні спілки, підходи щодо забезпечення своїх членів, як правило, відмінні від ФСП, й носять інколи радикальний характер. Вивчення саме цієї тематики є дуже перспективним й актуальним напрямком подальших наукових досліджень.

Одним з чільних напрямків досліджень суспільно-політичного руху є вивчення історії, ідейних витоків, теоретичного підґрунтя та сучасного стану і перспектив українського жіночого руху. Роботи з цієї проблематики відзначаються оригінальними підходами та прагненнями до подолання стереотипів, однак іноді вони є феміністично заангажовані, що досить часто стає на заваді неупередженій розробці проблеми. Більшість науковців схиляються до думки, що, незважаючи на значні традиції та об’єктивну необхідність розвитку жіночого руху в Україні, йому перешкоджають недостатня демократичність українського суспільства, патріархальні стереотипи як української інтелігенції, так і широкого загалу, ігнорування інтересів українського жіноцтва багатьма державними структурами, а також недостатня законодавча база.

Значне місце у дослідженнях українських вчених займає вивчення проблем молодіжного руху. На початку 90-х років перші ґрунтовні збірники довідково-документального характеру на цю тему було підготовлено та видано міністерством України у справах молоді і спорту та Українським НДІ з проблем молоді.

В першій половині 90-х років І.О. Андрусів, В.А. Головенько, І.В. Коляка, О.А. Корнієвський, О.О. Єригін Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті (історико-політологічний аналіз основних періодів): Автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України ін-т нац. відносин і політології. – К., 1995; Корнієвський О.А. Молодіжний рух в новітній історії України (ІІ полов. 80-х – початок 90-х рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.02 / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1993; Єригін О.О. Особливості формування і діяльності студентських громадсько-політичних обєднань в умовах становлення багатопартійності в Україні. Автореф. дис… канд. філос. наук: 09.00.11 / Харківський пед. ін-т ім. Г. Сковороди. – Х., 1993; Коляка І.В. Студентський рух в Україні (кінець 80-х – початок 90-х рр. ХХ століття): Дис… канд. іст. наук. - К., 1994; Андрусів І.О. Західноукраїнські молодіжні товариства “ Сокіл”, “Січ”, “ Пласт”, “Луг”. – Івано-Франківськ, 1992. у своїх наукових працях дослідили історію українського молодіжного руху протягом ХХ століття, участь студентської молоді у політичній боротьбі, їх взаємодію з партіями та громадськими організаціями. Згадані дослідники звернули увагу на високу громадську активність молодих людей в цей період й значний їх вплив на український політикум.

Українські дослідники другої половини 90-х років М. Бебик, М. Головатий,

Д. Диновський, Диновський Д.М. Регіональне управління у сфері ювенальної політики України // Регіональна політика України: наук. основи, методи, механізми: Зб. наук. пр. – Л., 1998. – ч. 11; Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. Політична культура сучасної молоді. – К., 1996. досить ґрунтовно досліджували як окремі аспекти молодіжних рухів, так і його основні тенденції та перспективи. Всі вони схиляються до думки, що незважаючи на зростання кількості молодіжних організацій, молодь бере дедалі меншу участь у суспільно-політичному житті країни. Як засіб покращення згаданої ситуації пропонується активізація виконання національних програм патріотичного виховання молоді, підвищення рівня її політичної освіти.

У результаті проведеного дослідження автор дійшов наступних висновків:

- Важливою проблемою, яка викликала значний інтерес науковців, є роль суспільно-політичного руху у процесі формування Української незалежної держави. Особлива увага приділялась початку 1990-х років, коли саме новостворені партії та громадські організації були рушієм боротьби за незалежність України та розбудови її державності. Одні з перших приділили увагу цим процесам представники Київської наукової школи В. Бебик, О. Корнієвський, В. Кремень, А. Слюсаренко, О. Соскін, М. Томенко;

- В дослідженнях середини 90-х років Д. Видріна, Ф. Джоса, В. Журавського, В. Литвина, В. Піховшика, Д. Табачника, М. Томенка, звертається головна увага на вплив політичних сил щодо трансформації політичного устрою, становлення правової держави та громадянського суспільства в Україні, взаємовпливи нації та держави;

- Як окремий напрямок дослідження можна виділити роботи, в яких проаналізовано питання становлення та діяльності політичної опозиції в кінці 80-х на початку 90-х років ХХ століття (К. Богомаз, О. Гарань, Г. Гончарук, В. Євдокимов, М. Самойлик, О. Терзі та ін.). В першу чергу в них розглядаються проблеми виникнення НРУ та його місце у державотворчих процесах цього періоду. Науковці також звернули увагу, що саме в рухівському середовищі сформувалися такі яскраві лідери загальнонаціонального масштабу, як І. Драч, Л. Лук'яненко, Д. Павличко, В. Чорновіл, В. Яворівський, котрі пізніше стали провідниками українських політичних партій;

- Значний вклад у розробку проблеми внесли учені, які зосередились на аналізі підходів різних політичних течій до проблеми державного будівництва. М. Примуш переконаний, що лібералізм орієнтується на парламент, а консерваторам до вподоби сильна виконавча влада. У соціалістів, на його думку, немає стійких схильностей до підтримки тих чи інших гілок влади, оскільки будь-яка система влади, за умов їх контролю над нею, не суперечать їхнім завданням. Ю. Махінла, розглянувши підходи радикальних політичних сил, звернув увагу на їх антидемократичний, а в ультралівих й антидержавний характер. Автор також переконаний у зростанні впливу радикалів на суспільне життя країни. На його думку, завданням національної демократії є витіснення цих сил з політичного поля України. Досить оригінальними підходами відрізняється Ф. Джос, який стверджує, що як ліві, так і праві політичні партії початку 90-х років ХХ століття прагнули до утвердження української державної незалежності, що правда, мали різні методи та відмінні тактичні завдання;

- Теоретики та лідери українських політичних партій активно звертаються до політичного досвіду західноєвропейських країн, досить часто ідентифікуючи себе з відповідними напрямками західноєвропейського політикуму. Найбільш характерні такі спроби для СДПУ(о), яка в процесі передвиборчих перегонів досить часто апелювала до здобутків соціал-демократичних партій країн Заходу. Хоча такі матеріали мають досить кон’юнктурний характер, однак, вивчення досвіду зарубіжних держав, аналіз можливостей його перенесення на український ґрунт є досить цікавими й мають певне практичне значення. Вищезгадані тенденції прослідковуються, в першу чергу, в роботах лідера СДПУ(о) В. Медведчука;

- В науковій літературі прослідковується думка, що важливу роль у боротьбі за незалежність України та розбудові її державності зіграли громадські об'єднання та організації. В книзі голови Федерації профспілок України О. Стояна „Наш гіркий мед” всебічно розглядаються складні взаємини профспілок з їх головним опонентом – Урядом України в процесі боротьби проти масової затримки виплати заробітної плати, зубожіння більшості населення України. В ній автор наголосив, що профспілки не керувалися і не керуються політичними амбіціями і повинні дотримуватись принципів соціального партнерства, вирішення складних проблем шляхом переговорів, а не силовими методами;

- Дослідники вітчизняного жіночого руху звернули увагу, що в ньому існує досить сильна національна складова. Н. Зборовська переконана, що український фемінізм включає досить сильну державницьку компоненту, яка визначається як м'який національний фемінізм. О. Рибак та Н. Кутузова звернулися до спадщини ідеологів українського жіночого руху, зокрема Н. Кобринської, ідеї якої мають сильне національне забарвлення. В статті О. Лень та В. Підгорної детально проаналізована співпраця жіночих неурядових організацій з виконавчою та законодавчою владою і наголошено на недостатньому забезпеченні нею прав українських жінок. Водночас згадані автори зазначили, що ці організації є недостатньо численні та впливові й тому не можуть представляти та лобіювати інтереси всіх українських жінок;

- Дослідник українського молодіжного руху О. Корнієвський переконаний, що саме зорганізована молодіжна спільнота на початку 1990-х років виявила себе індикатором оцінки загальної ситуації в суспільстві. Молодіжні організації стали школою виховання громадянської позиції, в якій сформувалася низка політичних та громадських лідерів загальноукраїнського масштабу.

Основні положення дисертації знайшли своє відображення у таких публікаціях:

1.

2.

3.

Анотація

Кизименко І.О. Суспільно-політичні рухи в Україні (90-ті роки ХХ ст.): Історіографія. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2003.

Дисертація присвячена комплексному та об`єктивному аналізу вітчизняної історіографії суспільно-політичного руху в Україні в 90-х роках ХХ століття, розкрито основні підходи, методики та особливості вивчення цієї проблеми українськими науковцями. Подана детальна характеристика історичної та політичної літератури з питань становлення багатопартійності та формування партійної системи в 90-х роках ХХ століття в Україні, аналізуються їх основні історіографічні етапи, визначаються актуальні проблеми подальших наукових розвідок з історії політичних партій, громадських організацій, профспілкового, жіночого та молодіжного рухів. Автор висвітлює ряд дискусійних питань та історіографічних проблем.

Ключові слова: Україна, суспільно-політичний рух, багатопартійність, політичні партії, профспілки, жіночий рух, молодіжні організації, історіографія.

Аннотация

Кизименко И.А. Общественно-политические движения в Украине (90-е гг. ХХ в.): Историография. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 – историография, источниковеденье и специальные исторические науки. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. – Киев, 2003.

Диссертация посвящена комплексному и объективному анализу отечественной историографии общественно-политического движения в Украине в 90-е годы ХХ столетия, раскрыты основные подходы, методики и особенности изучения этой проблемы украинскими учеными. Дана подробная характеристика исторической и политологической литературы по вопросам становления многопартийности и формирования партийной системы в 90-е годы ХХ столетия в Украине, анализируются их основные историографические этапы, определяются актуальные проблемы дальнейшего научного развития по истории политических партий, общественных организаций, профсоюзного, женского и молодежного движений.

На основе широкой базы источников (главное место, в которой занимают мемуары, материалы научных конференций) определен идеологический смысл, историческая традиция и предпосылки становления многопартийности в Украине, а также формирования партийной системы. Анализируются основные подходы отечественных ученых по данным вопросам.

Отмечено, что историографию общественно-политического движения в Украине в 90-е годы ХХ века, как за количественной характеристикой, так и за научно-теоретическим уровнем работ, это направление одно из ведущих в исторических и политических исследованиях, которые относятся к современному развитию Украины.

В работе исследована, важная проблема, которая вызвала большой интерес