національна юридична академія україни

імені ярослава мудрого

КОЛЕСНИК КАТЕРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 342. 537

ПАРЛАМЕНТСЬКА ПРОЦЕДУРА в зарубіжних країнах:

ПОРІВНЯЛЬНО – ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного і міжнародного права Національного університету внутрішніх справ, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор Ярмиш Олександр Назарович, Національний університет внутрішніх справ, перший проректор, член-кореспондент АПрН Укрїни.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Георгіца Аурел Зіновійович, Чернівецький національний університет імені Ю.Федьковича, завідувач кафедри міжнародного права і порівняльного правознавства;

- кандидат юридичних наук, доцент Заяць Ігор Ярославович, Львівський національний університет імені І.Франка, доцент кафедри конституційного, адміністративного і фінансового права.

Провідна установа – Національна академія внутрішніх справ України, кафедра конституційного права, Міністерство внутрішніх справ України, м. Київ.

Захист відбудеться 23 червня 2003 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

Автореферат розісланий 20 травня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Спасибо-Фатєєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У ході дискусії з приводу політичної реформи в Україні на перше місце висунулася проблема модернізації парламенту, зміни парламентської процедури. Життєздатність парламенту як загальнонаціональної виборної установи здатна породити конфлікти і зіткнення. Саме тому, для представницького органу влади більш, ніж для будь-якого іншого державного органу, важливі правила, встановлені ним самим, і якими дотримуються всі інші учасники процедури. Звичайно, це повинні бути правила, створені на основі вивчення сучасної технології парламентаризму, засвоєння передових світових зразків парламентського провадження.

Відсутність стійких демократичних традицій парламентської діяльності у роботі Верховної Ради України, а інколи і недостатня обізнаність членів парламенту із зарубіжною практикою розв’язання проблем, аналогічно до тих, з якими зіткнулася Україна, вимагає ретельного вивчення досягнень зарубіжного парламентаризму і введення новацій, що відповідають національним традиціям. Особливого значення набуває критичне осмислення проблем процедури і організації діяльності Верховної Ради як з точки зору підтримання позитивного досвіду, так і з позиції врахування недоліків, виправлення помилок у роботі всіх її структурних органів.

Ще більше актуалізується окреслена тема дослідження в силу її недостатньої розробленості у зарубіжній, та особливо у вітчизняній літературі з конституційного права. Незважаючи на те, що світовій практиці постійні правила парламентської процедури відомі вже давно, однак наукових праць, які б узагальнили принципи і процедурний порядок діяльності парламенту обмаль. Із публікацій з цих проблем особливо слід відмітити праці відомих політичних діячів і учених Т.Джефферсона, Генрі М.Роберта (США), Е.Мея, І.Бентама (Великобританія), М.Амеллєра (Франція). Вже в наш час активно розробляється проблематика парламентського права в публікаціях відомих російських правознавців А.С.Автономова, С.А.Єгорова, О.Д.Керимова, О.І.Ковлєра, Б.С.Крилова, Н.С.Крилової, М.А.Крутоголова, Б.М.Топорніна, Ю.П.Ур’яса та інших. Окремі аспекти теоретичних засад українського парламентського права, його функцій, місця і ролі в національній правовій системі розглядаються в працях учених-юристів і політичних діячів, і в першу чергу О.М.Бандурки, С.Б.Гавриша, А.З.Георгіци, О.В.Городецького, В.С.Журавського, Л.Т.Кривенко, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики, О.Ф.Фріцького, М.В.Цвіка, В.М.Шаповала, Ю.С.Шемшученка, О.Н.Ярмиша та ін. Проте комплексної праці монографічного характеру в якій висвітлювалися би вузлові питання процесуально-правового аспекту діяльності Верховної Ради України, а іншій держави не має.

Усе викладене дозволяє зробити висновок про актуальність даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у відповідності з планами наукових досліджень кафедри конституційного та міжнародного права Національного університету внутрішніх справ, а також з планами пріоритетної проблематики фундаментальних і прикладних досліджень Національного університету внутрішніх справ. Окрім цього, робота виконана згідно з Комплексною цільовою програмою “Проблема вдосконалення організації і діяльності органів законодавчої і виконавчої влади та самоврядування в Україні” (державний реєстраційний № 0186. 0. 070865).

Мета і задачі дослідження. Головна мета дослідження полягає в науковому визначенні поняття, змісту та значення парламентської процедури, розкритті особливостей кожної із її складових, їх взаємозв’язку, і на цій основі - у розробці висновків, рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення теоретико-правових аспектів парламентаризму в Україні.

Визначена мета передбачає вирішення наступних наукових задач:

·

·

·

·

·

·

·

·

Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються в процесі встановлення, функціонування і реалізації парламентської процедури.

Предметом дисертаційного дослідження є правові й теоретико-практичні проблеми, поняття та елементи парламентської процедури, реалізація основних елементів цього організаційно-правового інституту парламентаризму та їх правове врегулювання.

Методи дослідження. Методологію дисертаційного дослідження складає система взаємодоповнюючих загальнонаукових, часткових та спеціальних методів і засобів наукового дослідження, застосування яких забезпечує достовірність знання та вирішення поставлених перед дослідником цілей та завдань. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний метод, який дає можливість проаналізувати інститут парламентської процедури у динаміці його становлення та розвитку. Із застосуванням системного методу, розглядається роль та місце парламентської процедури в організації діяльності вищих представницьких органів влади, системно-структурного і формально-логічного виділяються та досліджуються чинники, що визначають сутність і значення парламентської процедури та її реалізацію, порівняльно-правового – порівнюється нормативно-правове регулювання парламентської процедури сучасних демократичних країн і тенденції його розвитку, історичного – аналізуються етапи еволюції та юридичного оформлення парламентської процедури, методу тлумачення норм парламентського права з’ясовується та роз’яснюється зміст правових норм, регулюючих парламентську процедуру в демократичних державах.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній науці науковим дослідженням, в якому комплексно, системно в порівняльно-правовому аспекті розглядаються теоретичні і практичні проблеми формування та функціонування парламентської процедури.

Новими найсуттєвішими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

7)

8)

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що на їх основі у поєднанні з іншими науковими розробками цього спрямування, здійснюватиметься позитивний вплив на процес модернізації і реформування парламентської процедури. Висновки і рекомендації можуть використовуватися як у практичній діяльності Верховної Ради України, так і при подальшому удосконаленні чинного законодавства щодо встановлення та функціонування парламентської процедури.

Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані:

1) у науково-дослідницьких цілях - для подальшого опрацювання загальних і спеціальних питань організаційно-правових основ функціонування парламентської процедури;

2) у законодавчій діяльності - при визначенні стратегії, тактики законотворчості, а також як теоретичний матеріал для вдосконалення законодавчої і контрольної діяльності парламенту України, правового статусу його органів, для належної організації їх роботи;

3) у правозастосуванні - для вдосконалення діяльності Верховної Ради України та її органів у досягненні взаємодії різних гілок державної влади в даній сфері взаємовідносин. Результати цього дослідження сприятимуть практичному забезпеченню реалізації елементів парламентської процедури;

4) у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з конституційного права України, конституційного права зарубіжних країн у викладанні навчальних дисциплін “Конституційне право України” та “Конституційне право зарубіжних країн”, в науково-дослідній роботі студентів, слухачів та курсантів. Висновки та пропозиції дисертації можуть бути використані для вдосконалення навчальних програм перспективного і поточного характеру, навчальних та тематичних планів дисциплін “Конституційне право України” та “Конституційне право зарубіжних країн”;

5) у правовиховній роботі серед населення дисертація може слугувати підвищенню рівня правової культури громадян України, вихованню у населення поваги до Конституції України, до конституційно-правових цінностей.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були апробовані автором під час проведення наступних конференцій та конгресів:

1. Науково-практичній конференції “Проблеми реформування законодавства в Україні” - Запорізький Державний університет, 14–16 квітня 2000 р.;

2. ІІІ наукового конгресу “Державне управління та місцеве самоврядування” - м. Харків, Українська Академія державного управління при Президентові України, 23 лютого 2003 р. (тези опубліковано).

Основні положення і висновки дисертаційного дослідження неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права Національного університету внутрішніх справ. Результати роботи автором дисертації використовуються у процесі викладання курсу “Конституційне право України” та “Конституційне право зарубіжних країн” Національного університету внутрішніх справ України, зокрема, при читанні лекцій і проведенні семінарських занять.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у чотирьох наукових статтях у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць.

Структура та обсяг дисертації визначається предметом і логікою дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, що об’єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаної літератури – усього 194 джерел. Обсяг рукопису - 197 сторінок друкованого тексту. Повний обсяг – 213 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовується актуальність обраної теми, суть дослідження, його об’єкт і предмет, визначаються мета та завдання, обґрунтовуються його методологія та теоретична база, характеризуються наукове і практичне значення одержаних результатів, визначається структура дисертації, формулюються ос-новні положення, що виносяться на захист.

Розділ 1 “Проблеми процедури і організації діяльності законодавчих органів” містить два підрозділи.

У підрозділі 1.1. “Чинники, що визначають сутність парламентської процедури” аналізується поняття, особливості та ознаки парламентських процедур розвинених зарубіжних країн, їх вплив на ефективність роботи парламентів. Визначено та систематизовано на основі вітчизняного й зарубіжного досвіду основні підходи до розгляду сутності парламентської процедури.

Запропоновано авторське визначення поняття парламентської процедури як сукупності самостійно розроблених парламентом правил, встановлених прийомів та засобів, які регулюють організаційно-правові аспекти його діяльності, сприяють перетворенню в життя конституційних принципів державного механізму та забезпечують конструктивну та безперебійну роботу законодавчого органу.

Зазначається, що в основу порівняльного аналізу парламентських процедур покладено вивчення питань загального, особливого і одиночного у парламентських процедурах парламентів різних країн. Так, якщо загальні характеристики виражають головні типові риси парламентських процедур, то особливе виражає риси, властиві окремим парламентським процедурам. Одиночне в парламентській процедурі віддзеркалює її різноманітність. Виявлення ж загальних рис і особливостей веде до наступного кроку - оцінки її корисності, до висновку про ефективність або неефективність, доцільність або недоцільність того чи іншого елемента парламентської процедури. По-друге, обєктом порівняльного аналізу виступають як власне парламентська процедура, так і її окремі елементи. По-третє, врахування умов історичного розвитку та становлення парламентської процедури. Саме з таких позицій у дисертаційній роботі проаналізовано теоретичні та практичні аспекти парламентської процедури демократичних країн.

У дисертаційному дослідженні обґрунтовується, що парламентська процедура залежить від наступних чинників: реального становища парламенту в системі органів державної влади, форми правління, системи правління, компетенції законодавчого органу, його структури; від інтенсивності та порядку утворення в парламенті партійних фракції і груп; рівня взаємовідносин між парламентською більшістю і так званою опозицією, тобто меншістю; порядку розміщення депутатів в залі засідання парламенту та чисельного складу представницького органу. Вищезгадані фактори визнані такими, що мають вирішальний вплив, оскільки дозволяють виявити загальні закономірності та відповідні особливості парламентської процедури, які притаманні конкретним державам.

У підрозділі 1.2. “Юридичне оформлення парламентської процедури” акцентується увага на тому, що сутність парламентської процедури вирішальною мірою визначається і ступенем її юридичного оформлення. З таких позицій, у дисертаційній роботі зроблено висновок про існування трьох основних нормативних документів, які закріплюють правила парламентської процедури: 1) Конституція (Основний Закон) держави; 2) органічний закон; 3) регламент, що відноситься до парламенту в цілому (якщо однопалатний) чи до однієї палати (якщо двопалатний). Визначено, що вказані вище нормативні акти відрізняються не тільки за своєю юридичною силою, а й за обсягом і змістом закріплення процедурних правил. З’ясовано, що закріплення на конституційному рівні окремих правил парламентської процедури надає їм першочергового значення. Доповнюються деякі процедурні правила положеннями органічних законів, які приймаються на основі бланкетних норм Конституції. В повному обсязі всі правила парламентської процедури визначаються регламентом, велике значення якого зумовлено його історичним розвитком.

Аналіз процедурного регулювання діяльності парламентів зарубіжних країн на конституційному рівні, надав змогу виділити пять основних аспектів конституційного регламентування окремих процедур організації діяльності представницьких органів: 1) визначення нормами Конституцій процедури скликання парламентів; 2) закріплення на конституційному рівні процедури проведення засідань парламентів; 3) закріплення процедури встановлення кворуму; 4) конституційне регламентування контрольних парламентських процедур; 5) закріплення процедури створення слідчих комісій.

У дисертаційному дослідженні обґрунтовано, що зміст і обсяг закріплення парламентських процедур на конституційному рівні неоднаковий. Розходження в обсязі закріплення процедури в конституціях залежить від наступних чинників: форми правління в державі; місця і ролі відведених парламенту в державному механізмі країни; партійних структур, особливостей взаємовідносин законодавчої та виконавчої гілок влад тощо.

Розділ 2 “Правові та організаційні питання сесійної діяльності парламентів” складається із шести підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Проведення засідань парламентів” з’ясовано, що діяльність сучасних парламентів відбувається в певних організаційних формах. Розглядаючи під таким кутом зору парламенти розвинутих демократичних держав, зроблено висновок про існування двох видів організаційних форм їх роботи - сесійної та постійної.

Автором поглиблено визначення поняття сесії, під яким пропонується розуміти організаційну форму порядку роботи парламенту, яка відбувається протягом встановленого часу і забезпечує вирішення в повному обсязі найважливіших питань компетенції законодавчого органу держави шляхом проведення засідань;

На підставі положень конституцій розвинутих демократичних країн та регламентів їх парламентів виділено три варіанти порядку зібрання парламентарів: 1) для скликання парламентів на чергові сесії не потрібен ніякий акт глави держави чи уряду, законодавчий орган в змозі засідати необмежений час (Болгарія, Італія); 2) скликання потребує акту глави держави (Великобританія); 3) Основні Закони держав визначають час початку і закінчення чергової сесії (Франція, Україна).

Аналіз процедурних правил засідань сучасних парламентів дозволив виділити два основних різновиди засідань - установче (організаційне) та пленарне (звичайне). Дослідження процедур проведення установчого засідання парламентами різних держав надало змогу зробити висновок про те, що загальне призначення організаційного засідання полягає в визнанні повноважень депутатів, формуванні керівних органів палат (парламенту) та обранні голови. Водночас існування особливостей в процедурі проведення організаційного засідання парламентами різних країн зумовлюється формою правління, силою традиції, діловими міркуваннями та політичною ситуацією. У свою чергу головними критеріями проведення пленарного засідання є його публічність та наявність кворуму.

У підрозділі 2.2. “Встановлення порядку денного” зазначається, що для того, щоб усі питання різних сфер парламентської діяльності отримали ефективне вирішення, їх потрібно добре організувати. У процесі відбору питань порядку денного, перевага надається як самому органу, що здійснює відбір питань, так і положеннями, якими він керується незалежно від того, передбачені вони конституцією, регламентом чи набуті досвідом.

Робиться висновок, що порядок денний встановлюється наступними суб’єктами: 1) урядом (“пріоритетний порядок денний” парламенту Франції); 2) головою палати (парламенту) за погодженням із парламентськими фракціями (США, Україна); 3) органом палати (ФРН, Італія). З метою вдосконалення регламенту Верховної Ради України, акцентовано увагу на доцільності запозичення досвіду встановлення порядку денного у Бундестазі за участю “трьох” - парламенту, фракції та уряду, а також процедури стадійного розгляду питань у палатах Конгресу США.

У підрозділі 2.3. “Процедура парламентських дебатів” досліджуються процедурні види парламентських дебатів, що мають місце у більшості демократичних країн.

Робиться висновок щодо наступних правил процедури парламентських дебатів: 1) тільки пропозиція, висунута у встановленому порядку, може стати предметом обговорення (Обговорення одночасно двох пропозицій допускається тільки в деяких парламентах); 2) обмеження тривалості дебатів та тривалості виступів парламентарів (США, ФРН, Франція, Україна); 3) керівництво дебатами здійснюється головою (спікером) палати або парламенту, обсяг повноважень якого в різних країнах не однаковий; 4) голова палати ставить на розгляд тільки одне питання, яке сформульовано у формі, запропонованій особою, що його внесла; 5) обговорення питання продовжується до того часу, доки голова палати не оголосить про перехід до іншого питання і не поставить його на розгляд всієї палати; 6) з метою економії часу обговорення в парламентах використовуються спрощені процедури: закриття дебатів, обмеження тривалості стадій процедури обговорення, відкладення дебатів, постановка попереднього питання та вибір запропонованих поправок, значення яких проаналізовано на практиці парламентів Великобританії, США, Італії, ФРН, Франції, України. З’ясовано, що наявність цих правил дозволяє контролювати хід обговорення пропозицій і виключає можливість відхилятися парламентарями від теми дебатів і самовільно змінювати порядок денний.

У підрозділі 2.4. “Проведення голосування” підкреслюється особливе значення процедури голосування, як показника ефективності законодавчої роботи парламентів. Зазначене положення ґрунтується на тому, що прийняття будь –яких ухвал у парламенті проводиться саме шляхом голосування за допомогою якого виявляється думка більшості з обговорюваного питання, а відповідно до демократичних принципів думка більшості має перевагу перед думкою меншості і стає обов'язковою для всіх громадян. Цей прояв волі народу охороняється і регулюється правилами, дія яких спрямована на виключення будь-якої можливості випадковості або помилки, а також надає виборцям можливість певною мірою контролювати діяльність членів парламенту.

Ознайомлення з парламентською практикою демократичних держав, застосування різних видів і методів голосування дозволило автору визначити наступні закономірності у здійснені парламентами процедури голосування: 1) застосування двох видів голосування - таємного або відкритого; 2) парламенти англійського зразку найчастіше застосовують усне голосування і голосування шляхом розподілу депутатів, парламенти континентальної Європи та інших державах світу практикують проведення голосування шляхом підняття рук, уставання парламентарів з місця та поіменного переклику; 3) запровадження голосування із застосуванням електронних систем, що, з одного боку - забезпечує швидкість голосування і сприяє економії часу, але з іншого – має низку вад, оскільки при певних умовах може сфальсифікувати підсумки голосування.

У підрозділі 2.5. “Проведення засідань комітетів (комісій) парламентів” визначаються сутність, особливості та види процедур проведення засідань комітетів (комісій) парламентів ближнього та дальнього зарубіжжя.

Зроблено пояснення щодо застосування термінів “комітет” і “комісія”. Так, з’ясовано, що вживання того чи іншого терміну залежить від відповідної національної терміносистеми. У країнах, які сприйняли англосаксонську систему права, для визначення цього органу використовується термін “комітет”, а в тих, де панує континентальна система права – “комісія”. Визначено, що комітети мають більш складну структуру так, як у їх складі утворюються підкомітети з основних напрямків їх діяльності, і на відміну від комісій відіграють більш важливу роль у діяльності палат.

Зазначається, що проведення засідань комітетів (комісій) є однією з найважливіших форм роботи законодавчих органів розвинутих демократичних держав. А тому питання, які включаються до порядку денного пленарних засідань палати (парламенту), мають бути ретельно підготовленими. Від цього залежатиме ефективність діяльності вищих представницьких органів влади, їх здатність приймати необхідні, а найголовніше - дієві рішення, яких очікують виборці та все суспільство.

Встановлені чинники, які впливають на роботу комітетів (комісій). По - перше, у зв’язку із великою кількістю питань, що стоять перед кожною державою, парламент має підвищувати ефективність законотворення. Це завдання вирішується саме в комітетах, які розробляють законопроекти, що підлягають подальшому прийняттю на пленарному засіданні парламенту. По - друге, у комітетах, які складаються з депутатів - фахівців, можливе поглиблене опрацювання складних законопроектів. З такої позиції роль комітетів (комісій) у діяльності вищих представницьких органів влади досить значна. Їх існування – це необхідний елемент палати (парламенту), який багато в чому визначає ефективність діяльність представницького органу.

У підрозділі 2.6. “Контрольні парламентські процедури” досліджено різновиди, особливості та значення контрольних парламентських процедур у законотворчій діяльності парламентів зарубіжних країн.

Проаналізована світова практика свідчить, що головним обєктом парламентського контролю є діяльність уряду, яка здійснюється в різноманітних юридичних формах. Найчастіше контрольні парламентські процедури виявляються у таких формах, як запити депутатів, звернення до глави уряду або окремих міністрів; інтерпеляція та наближені до неї процедури; звіти уряду та міністрів про їхню діяльність; парламентські слухання; постановка питання про довіру (недовіру) урядові.

У дисертаційному дослідженні підкреслено, що при характеристиці контрольних парламентських процедур за діяльністю уряду необхідно перш за все звертати увагу на процедури, які стосуються діяльності органів виконавчої влади у сфері доходів та видатків держави. У цьому контексті виділено дві основні форми контрольних парламентських процедур за фінансовою діяльністю уряду: 1) процедура надання урядом фінансових доповідей і звітів; 2) процедура затвердження урядових звітів про виконання державного бюджету за минулий фінансовий рік. Обґрунтовано, що зазначені вище контрольні процедури є ефективними важелями здійснення парламентських прерогатив у сфері фінансового контролю, оскільки забезпечують стабільність бюджету країни.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дисертаційного дослідження автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення розуміння парламентської процедури як одного із провідних інституцій ефективної законотворчої діяльності парламенту. Основними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:

1. Дається авторське визначення парламентської процедури як сукупності самостійно розроблених парламентом правил, встановлених прийомів та засобів, які регулюють організаційно-правові аспекти його діяльності, сприяють перетворенню в життя конституційних принципів державного механізму та забезпечують конструктивну та безперебійну роботу законодавчого органу.

2. Вноситься пропозиція доповнити ст.75 Конституції України наступною тезою: “Верховна Рада України – парламент України – представницький і єдиний законодавчий орган держави, що здійснює верховний контроль за усіма справами у державі”.

3. Розуміння сутності парламентської процедури, її складових частин вирішальною мірою повязане із визначенням певних чинників, що зумовлюють її становлення та функціонування. Враховуючи важливий вплив таких чинників на формування парламентської процедури та позитивний світовий досвід з окремих питань пропонується удосконалення деяких положень Регламенту Верховної Ради, зокрема, розробки процедурних правил, направлених на збереження цілісності парламенту України.

4. Закріплення на конституційному рівні окремих правил парламентської процедури надає їм першочергового значення. Доповнюються деякі процедурні правила положеннями органічних законів, які приймаються на основі бланкетних норм Конституції. В повному обсязі всі правила парламентської процедури визначаються регламентом, велике значення якого зумовлено його історичним розвитком.

5. Поглиблено зміст теоретичного поняття сесії, під якою у дисертаційній роботі розуміється організаційна форма порядку роботи парламенту, яка відбувається протягом встановленого часу і забезпечує вирішення в повному обсязі найважливіших питань компетенції законодавчого органу держави шляхом проведення засідань.

6. Запропоновано закріпити у вітчизняних законодавчих актах принцип обовязкової участі депутата Верховної Ради України у голосуванні. З метою вдосконалення положень Регламенту парламенту України запропоновано внести деякі доповнення щодо вирішення проблеми голосування питань пакетом, а саме: визначити головні критерії об’єднання в пакеті питань та закріпити доцільність в тому чи іншому випадку проведення голосування пакетом.

7. Обґрунтовано, що найбільш ефективним засобом здійснення парламентського контролю є діяльність постійних, спеціальних, слідчих комітетів (комісій), процедура організації діяльності яких, як правило, встановлюється: положеннями Основних Законів держав, регламентами палат парламенту та поточними законами. З позиції окресленого питання пропонується вдосконалення законодавчого закріплення процедурної діяльності слідчих комітетів Верховної Ради України шляхом прийняття відповідного закону, який має визначити їх конституційно – правовий статус та врегулювати порядок організації їхньої діяльності, як з урахуванням світової практики, так і з позиції власного досвіду.

8. Сучасні вищі представницькі органи держав у більшості своїй володіють досить різноманітними та ефективними парламентськими процедурами, завдяки яким вони протягом пленарних засідань здійснюють притаманну їм контрольну функцію. Як свідчить політико-правовий досвід країн з усталеними демократичними традиціями, саме парламентський контроль забезпечує проведення законодавчо оформленого політичного курсу, визначення необхідних змін у програмах та діяльності уряду, запобігання проявам корупції та марнотратства. Найважливішими контрольними парламентськими процедурами за діяльністю виконавчої влади у різних сферах державного життя є ті, що стосуються доходів і видатків держави, застосування яких забезпечує стабільність бюджету країни.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ:

1. Колесник К.О. Сутність та характеристика парламентської процедури // Вісник Університету внутрішніх справ / Відп. ред. О.М.Бандурка. – Харків, 2000. – № 11 – С.229-232.

2. Колесник К.О. Сесія, як динамічна форма організації діяльності парламенту // Вісник Запорізького юридичного інституту / Відп. ред. В.Г.Лукашевич. – Запоріжжя, 2000. – № 3. – С.89-93.

3. Колесник К.О. Удосконалення нормативного забезпечення парламентських процедур в Україні // Вісник Національного університету внутрішніх справ / Відп. ред. О.М.Бандурка. – Харків, 2001. – № 15 – С.234-237.

4. Колесник К.О. Визначення порядку денного в сучасних парламентах // Вісник Запорізького юридичного інституту / Відп. ред. В.Г.Лукашевич. – Запоріжжя, 2001. – № 1. – С.55-60.

5. Колесник К.О. Щодо з’ясування теоретичних понять “взаємодія” та “координація” в сфері взаємодії державних та самоврядних органів управління регіональним розвитком // Актуальні проблеми державного управління: Матеріали третього міжнародного наукового конгресу “Державне управління та місцеве самоврядування”/ Відп. ред. М.М.Сорокун. – Харків: Акад. держ.управ. при Президентові України, 2003. - Вип.2. Ч.1. – С.150-155.

АНОТАЦІЇ

Колесник К.О. Парламентська процедура в зарубіжних країнах: порівняльно-правовий аналіз. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право. – Національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2003.

Дисертацію присвячено теоретичним і практичним питанням порівняльно-правового аналізу організації та здійснення парламентської процедури зарубіжних країн. Досліджено сутність та значення парламентської процедури, чинники, що впливають на зміст парламентської процедури. Проаналізовано різні, а подекуди і протилежні підходи до розуміння теоретичних понять парламентської процедури. Узагальнено вітчизняний та зарубіжний досвід, правові акти та існуючі в науковій літературі погляди щодо функціонування парламентської процедури як у зарубіжних країнах так і в Україні. Уточнено основні теоретичні моделі парламентської процедури, з’ясовано їх місце та роль у представницькій та законотворчій діяльності сучасних парламентів, піддано аналізу правові та організаційні питання сесійної діяльності парламенту, сформульовано пропозиції щодо внесення конкретних змін і доповнень до чинного законодавства.

Ключові слова: парламентська процедура, парламент, сесійна діяльність, нормативне забезпечення, правове регулювання, правовий інститут, порядок денний, дебати, голосування, комітети, комісії, парламентська відповідальність.

Колесник Е.А. Парламентская процедура в зарубежных странах: сравнительно-правовой анализ. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 – конституционное право. – Национальный университет внутренних дел. - Харьков, 2003.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим вопросом сравнительно-правового анализа организации и осуществление парламентской процедуры в зарубежных странах. В работе подчёркивается, что парламент в любом государстве способен выполнить социальное назначение, оправдать возложенные на него надежды только в том случае, если его организация и деятельность будут определены демократическими и рациональными правилами. Организация деятельности парламента непременно требует ясности и четкости парламентской процедуры.

Под парламентской процедурой в диссертационном исследовании понимается совокупность самостоятельно разработанных парламентом правил, установленных приемов и средств, которые регулируют организационно-правовые аспекты его деятельности, оказывают содействие воплощению в жизнь конституционных принципов государственного механизма и обеспечивают конструктивную и бесперебойную работу законодательного органа. Исследована сущность и значение парламентской процедуры, факторы, которые влияют на содержание парламентской процедуры.

Обосновано, что на формирование парламентской процедуры влияют следующие факторы: положение парламента в системе органов государственной власти (форма и система правления); компетенция парламента; структура высшего законодательного органа; образование в парламенте партийных групп (фракций); уровень взаимоотношений между парламентским большинством и так называемой оппозицией, то есть меньшинством; порядок размещения депутатов в зале заседания парламента; численность представительного органа.

Обобщенно отечественный и зарубежный опыт, правовые акты и существующие в научной литературе взгляды относительно функционирования парламентской процедуры, как в зарубежных странах, так и в Украине. Уточнены основные теоретические модели парламентской процедуры, выяснено их место и роль в представительной и законотворческой деятельности современных парламентов.

В основу сравнительного анализа парламентских процедур положены: во-первых, изучение общих и специальных (частных) вопросов парламентских процедур парламентов разных стран; во-вторых, объектом сравнительного анализа выступают как парламентская процедура в целом, так и её отдельные элементы; в-третьих, учет условий исторического развития и становления парламентской процедуры. Именно основываясь на таких позициях в диссертационной работе проанализированы теоретические и практические аспекты парламентской процедуры парламентов разных стран.

На основании результатов исследование, теоретических и практических выводов внесены конкретные предложения относительно усовершенствования нормативно-правовой основы парламентской процедуры, повышение эффективности деятельности парламентариев на современном этапе представительной и законотворческой деятельности парламентов зарубежных стран в целом, так и в Украине в частности.

Ключевые слова: парламентская процедура, парламент, сессионная деятельность, нормативное обеспечение, правовое регулирование, правовой институт, повестка дня, дебаты, голосование, комитеты, комиссии, парламентская ответственность.

Kolesnik K. Parliamentary Procedure In Foreign Countries: Comparative and Legal Analysis. – Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by specialty 12.00.02 – constitutional law. – National University of Internal Affairs. - Kharkiv, 2003.

Thesis is devoted to theoretical and practical problems of organization and fulfillment comparative and legal analysis of foreign countries’ parliamentary procedure. Essence and meaning of parliamentary procedure, factors influencing the contents of parliamentary procedure are studied. Home and foreign experience, legal acts and existing in scientific literature outlooks on parliamentary procedure’s functioning as in foreign countries as well as in Ukraine are generalized. The main theoretical models of parliamentary procedure are specified; their place and role in representative and legislative activity of modern parliaments are ascertained. Concrete propositions on the base of research results, theoretical and practical deduction as to normative and legal ground of parliamentary procedure’s improvement, its effectiveness on the modern stage of representative and legislative parliaments’ activity of foreign countries in general and in Ukraine in particular are introduced in this work.

Key words: parliamentary procedure, parliament, session activity, normative guarantee, legal regulation, legal institution, agenda, debate, voting, committees, and parliamentary responsibility.

Відповідальний за випуск

кандидат юридичних наук

Сироєд Т.Л.

Підписано до друку 14.05.2003 р. Формат 60х90 1/16

Папір офсетний. Віддруковано на ризографі. Ум.друк.арк. 0,7.

Облік.вид. арк. 0,9. Тираж 100. Зам. № 1684.

Друкарня

Національної юридичної академії України

Імені Ярослава Мудрого

61024, Харків, вул. Пушкінська, 77.