КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Кулєшова Людмила Миколаївна

УДК 801.559.3:808.2

ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНА КАТЕГОРІЯ

МОДАЛЬНОСТІ ІСТИННОСТІ В РОСІЙСЬКІЙ МОВІ

(НА МАТЕРІАЛІ НАУКОВО-ГУМАНІТАРНОГО ДИСКУРСУ)

Спеціальність 10.02.02 – російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Черкаському державному університеті імені Богдана Хмельницького (кафедра загального і російського мовознавства).

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Мусієнко Валентина Павлівна,

Черкаський державний університет,

завідувач кафедри загального

і російського мовознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Озерова Ніна Григорівна,

Інститут мовознавства імені Олександра

Потебні НАН України, завідувач відділу

російської мови;

кандидат філологічних наук,

Соколова Світлана Олегівна,

старший науковий співробітник Інституту

української мови НАН України.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, кафедра загального та російського мовознавства

Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “19” вересня 2003 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (02033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63).

Автореферат розіслано “15” серпня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради МЕДВЕДЄВА Л.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Суттєвою особливістю сучасної лінгвістики є звернення до мови як засобу пізнання людиною довкілля (когнітивна парадигма). Іншим важливим принципом вивчення мови сучасною наукою є функціоналізм, тобто дослідження функцій мовних одиниць у процесі мовленнєвої діяльності, у комунікації. Особлива увага при цьому приділяється суб’єкту мовленнєвої діяльності, мовній особистості, відбувається антропологізація мовознавства на тлі аналогічного процесу в інших гуманітарних науках. Для розуміння мови у вказаних аспектах надзвичайно значущим є вивчення функціонально-семантичної категорії модальності. Актуальність такого вивчення визначається тим, що модальні відносини у мові виявляють комунікативні інтенції і ролі учасників мовленнєвого спілкування, їх когнітивне ставлення до дійсності, відносини між мовним суб’єктом та мовою.

Незважаючи на активне дослідження проблем мовної модальності (П.Адамець, В.Г.Адмоні, Т.Б.Алісова, Н.Д.Арутюнова, Ш.Баллі, О.І.Бєляєва, Е.Бенвеніст, В.М.Бондаренко, О.В.Бондарко, В.В.Виноградов, М.Грепл, Р.Зимек, Г.О.Золотова, В.Б.Касевич, А.Мен’є, Г.П.Нємець, В.З.Панфілов, М.Є.Петров, Б.В.Хричиков, Р.О.Якобсон, Є.С.Яковлева та ін.), ця тема досі залишається багато в чому дискусійною. Важливою проблемою є уточнення меж цього явища, що потребує більш чіткої класифікації видів мовної модальності.

Одним із недостатньо досліджених видів мовної модальності є оцінка мовцем відношення змісту висловлювання до дійсності з точки зору їх взаємної адекватності, інакше кажучи, модальність істинності у мові та мовленні. Різні аспекти цього мовного явища репрезентовані у сучасній мовознавчій літературі під назвами епістемічної модальності (Ф.Р.Палмер), модальності достовірності (О.І.Бєляєва), персуазивної модальності (В.З.Панфілов), модальності істинності (М.Грепл). Без з’ясування модальних відносин істинності неможливе розв’язання ряду найважливіших мовознавчих проблем, пов’язаних із модальністю взагалі та з логічною структурою мови. Істинність – необхідний, конструктивний аспект мовлення, тому дослідження модальності істинності дозволяє глибше розкрити комунікативну організацію дискурсу, позиції та функції учасників мовленнєвого акту.

Категорія істинності у її застосуванні до мови за останні десятиліття все більше привертає увагу лінгвістів (Т.Б.Алісової, Н.Д.Арутюнової, Д.Болінджера, Т.В.Булигіної, Х.Вайнріха, В.Г.Гака, В.П.Мусієнко, А.І.Полторацького, Ю.С.Степанова, В.М.Труба, Ого, Ю.С.Степанова, В.М.Труба, Аовленнєвого акту. Д.Шмельова). Втім істинність розглядається у них як культурний концепт (семантика поняття істинності) або як логічне значення висловлювання (вираження логічних відносин у природній мові). Хоча окремі аспекти істинності як феномена мовної модальності порушуються у Теорії функціональної граматики (1991) і Російській граматиці (Прага, 1979), однак мовна модальність істинності не стала предметом спеціального комплексного дослідження у русистиці. Вивчення категорії, яка має логічну основу, є найконструктивнішим у руслі функціоналізму. Тому особливої актуальності набуває розгляд категорії істинності як модальної характеристики мовленнєвих одиниць (висловлювання і тексту). Крім того, залишається поза увагою дослідників прояв модальності істинності у конкретних видах мовленнєвої діяльності, зокрема, у наукових та науково-гуманітарних текстах.

Вивчення вказаних проблем дозволяє повніше осмислити відношення між мовою та дійсністю, мовою та мисленням. Аналіз такого суттєвого аспекту мовленнєвої діяльності, як модальність істинності, дозволяє також розширити уявлення про зміст лінгвістичної прагматики, теорії мовної особистості. Велике значення таке дослідження має для лінгвістики тексту, для теорії дискурсу. Виникає можливість уточнення функціональних потенцій різних мовних одиниць, понять модальності, функціонально-семантичного поля тощо. Актуальність теми посилює перспектива розв’язання за її допомогою ряду міждисциплінарних проблем теорії пізнання, теорії комунікації, філософського розуміння істинності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає профілю наукових досліджень кафедри загального та російського мовознавства факультету російської філології Черкаського державного університету імені Б.Хмельницького та узгоджується з науковими темами кафедри “Когнітивна лінгвістика”, “Мовні одиниці в системі та тексті”.

Метою дисертаційного дослідження є виявлення семантичної структури функціонально-семантичної категорії модальності істинності, опис мовних засобів її репрезентації, а також встановлення закономірностей її функціонування у науково-гуманітарних текстах.

Досягнення цієї мети передбачає розв’язання низки завдань:

1. Встановлення обсягу і змісту поняття модальності істинності.

2. Уточнення основних напрямків семантичної інтерпретації категорії істинності в культурі й мові.

3. Аналіз структури значень категорії істинності.

Інвентаризація структури мовних засобів вираження модальної оцінки істинності змісту висловлювання.

4. Визначення впливу окремих видів мовних засобів на модальне значення істинності висловлювання.

5. Встановлення принципів і форм взаємодії модальних засобів вираження істиннісної оцінки у тексті.

6. Дослідження особливостей реалізації засобів вираження модальності істинності у науково-гуманітарному тексті.

Об’єктом дослідження є мовленнєві відрізки, у яких проявляється модальність істинності. Це висловлювання – елементарні частини тексту, текстові фрагменти і цілісні тексти, в яких містяться повідомлення про деякі предмети і події, а також оцінки істинності цих повідомлень з точки зору автора. Об’єктом дослідження виступає найбільш показовий вид мовленнєвої діяльності як вияв модальності істинності – науково-гуманітарний дискурс. Для аналізу та ілюстрації положень дисертації взято тексти російського вченого, етнографа, історика та географа Л.М.Гумільова (1912–1992), а також ряд інших текстів вчених-гуманітаріїв, фахівців з історії, психології, естетики (В.Ф. Асмус, М.М. Бахтін, А.Я. Гуревич, О.Ф. Лосєв, Ю.М. Лотман, Р.Г. Скринников, Б.Ф. Поршнєв та ін.) загальним обсягом 3,8 тис. сторінок. Ці тексти відзначаються одночасно суворою науковістю і вільним, комунікативно орієнтованим викладом. Вони репрезентативні у плані дослідження модальності істинності у російському науково-гуманітарному дискурсі.

Предметом дослідження є мовні засоби, які реалізують модальність істинності у висловлюванні і тексті. Ці засоби розглядаються у двох аспектах: семантичному (з точки зору їх значень істинності) та функціональному (з точки зору їх граматичних та модальних функцій у мовленнєвих відрізках). Предмет дослідження складають прості розповідні речення, лексеми зі значеннями істинності у модальних та немодальних позиціях; морфологічні форми (час і спосіб дієслів), складні синтаксичні конструкції (із сурядним та підрядним зв’язком), а також текст як складне лексико-граматичне ціле, об’єднане комунікативною метою.

Вибір методів дослідження зумовлений специфікою об’єкта, метою і завданнями дисертації. У дисертаційному дослідженні використані такі методи: метод семантико-прагматичної інтерпретації тексту, описово-аналітич-ний метод, порівняльно-зіставний метод, таксономічний. Метод семантико-прагматичної інтерпретації тексту полягає у фіксації зв’язків мовних одиниць усередині тексту, між текстом і контекстом, між текстом і автором із підпорядкуванням двох перших останньому. Цей метод застосовується у дисертації при комплексному аналізі науково-гуманітарного тексту Л.М. Гумільова. Описово-аналітичний метод спрямований на вияв окремих фактів мови і мовлення, на відокремлення їх один від одного. У дисертації він застосовується при описі семантики істинності і функцій мовних засобів реалізації модальності істинності. Порівняльно-зіставний метод полягає у визначенні спільного та відмінного у мовних одиницях. Його застосування у дисертації дозволяє встановити семантичні і функціональні зв’язки між засобами вираження модальної оцінки істинності і, таким чином, описати структуру функціонально-семантичного поля модальності істинності. Таксономічний метод є методом класифікації лінгвістичних об’єктів, що відображає ієрархічну організацію системи таких об’єктів. У дисертації цей метод застосовується при виявленні ієрархічних рівнів і визначенні основних видів мовних засобів, які встановлюють та модифікують модальне значення істинності змісту висловлювання.

Наукова новизна результатів дослідження. Дисертація є першим комплексним описом функціонально-семантичної категорії модальності істинності в російській мові на матеріалі науково-гуманітарних текстів. Крім цього, наукова новизна результатів дослідження зумовлена тим, що:

- уточнено поняття модальності істинності як функціонально-

семантичної категорії мови;

- виділено чотири основні інтерпретації категорії істинності у мові

й науковому дискурсі;

- уточнена, деталізована і конкретизована структура модального

поля істинності;

- показана принципова ієрархічність будови модального поля істинності,

взаємозв’язок і асиметрична залежність різнорівневих засобів репре-

зентації мовної модальності істинності;

- більш повно проаналізовано взаємозв’язок модальності висловлювання

і модальності тексту;

- доведено на мовленнєвому матеріалі домінування текстових чинників

при реалізації модальної оцінки істинності у висловлюванні;

- розширено уявлення про функціонування модальності істинності у

тексті шляхом її аналізу в науково-гуманітарному дискурсі;

- визначені основні особливості реалізації модальності істинності

у текстах Л.М. Гумільова.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що в ній розроблені актуальні питання теорії мовної модальності. Проведене дослідження поширює розуміння мовної модальності, включаючи до неї модальність істинності. Результати дослідження дозволяють інтерпретувати категорію істинності не лише в логічному сенсі, але і у плані її реалізації у мові і мовленні. Дисертація може бути корисна при подальших дослідженнях у сфері теорії мовної модальності, мовних аспектів істинності, мови науки, при дослідженні творчості Л.М. Гумільова. Її висновки можуть бути використані у різних галузях лінгвістики – у стилістиці, функціональній граматиці, теорії дискурсу, логічному аналізі мови, семасіології, а також у міждисциплінарних дослідженнях проблем логіки, філософії мови, історії культури.

Практичне значення. Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані у навчальному процесі, при читанні курсів лінгвістики тексту, морфології, синтаксису, стилістики, культури мовлення, риторики для студентів філологічних спеціальностей ВНЗ, проведенні спецкурсів з теорії модальності, комунікативної лінгвістики та логічного аналізу мови. Дисертацію можна також використовувати при підготовці підручників і навчальних посібників із сучасної російської мови і загального мовознавства, при редагуванні наукових текстів. Її можна використовувати для уточнення деяких лінгвістичних термінів при складанні спеціалізованих та загальних словників. Крім того, можливе застосування результатів дисертаційного дослідження в галузях діяльності, де застосовується арґументативне мовлення – у науковій, культурно-освітній роботі, засобах масової інформації, у політичній діяльності.

Апробація результатів дослідження. Результати наукового дослід-ження обговорювались на засіданнях кафедри загального та російського мовознавства Черкаського державного університету, а також на конференціях “Діалог культур в аспекті проблем навчання у вищій школі” (Луганськ, 2001); “Акту-альні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2001); “Мова у слов’янському культурному просторі” (Умань, 2002); “Функціонування мовних одиниць у художньому та публіцистичному мовленні” (Херсон, 2002), “Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2003).

Публікації. Матеріали дисертації відображені у 12 публікаціях, з них 6 – у спеціалізованих фахових виданнях.

Структура дисертації складається зі вступу, двох розділів, які об’єд-нують одинадцять підрозділів, висновків, списку літератури та використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 198 сторінок, списки літератури та використаних джерел – 17 сторінок (234 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дається визначення теми роботи, обґрунтовується її актуальність, формулюється мета і основні завдання дисертаційного дослідження, визначаються об’єкт, предмет і методи дослідження, розкривається його наукова новизна, показується практичне та теоретичне значення роботи, подаються відомості про її структуру.

Розділ 1 “Зміст модальної категорії істинності” присвячений формуванню теоретичних основ виділення модальної категорії істинності, дослідженню семантики цієї категорії, істиннісних значень, які застосовуються для оцінки змісту висловлювань у науково-гуманітарних текстах.

Підрозділ 1.1. “Істинність як мовна модальна категорія”. У підрозділі дається визначення функціонально-семантичної категорії модальності як інтелектуальної та емоційно-вольової оцінки мовцем змісту висловлювання. У структурному плані ця категорія визначається як група функціонально-семантичних полів, що включають сукупність споріднених мовних значень і засобів їх вираження. Серед функціонально-семантичних полів модальності виділяється поле модальності істинності. Правомірність його виділення обґрунтовується існуванням особливого типу висловлювань, які містять оцінку (з боку мовця) істинності їх змісту. Під істинністю розуміються відношення відповідності/невідповідності між мовленневими одиницями, передусім висловлюваннями, і тими фрагментами реальності, з якими вони співвідносяться, тобто їх референтами. Наприклад, мовні засоби (лексеми, синтаксична структура речення), які складають висловлювання Огромный патриотический подъём охватил страну (Манфред), мають семантичні ознаки, які включають значення слів огромный, патриотический, подъём, охватывать, страна, ознаку віднесеності процесу (охватил) до об’єк-та (страну), ознаку реальності (існування) процесу та об’єкта. За умови, що всі ці ознаки знайдено у референта, можна говорити про відповідність мовного виразу (висловлювання) своєму референтові.

Підрозділ 1.2. “Особливості прояву модальності істинності у наукових і науково-гуманітарних текстах”. Характер прояву модальних значень істинності залежить від дискурсивних особливостей тексту, в якому реалізується це значення. Дискурсивні особливості відображають соціальну функцію тексту, його “ідеологію”, тобто провідні ідеї, цінності, принципи побудови, прийняті автором. Крім того, як показує зіставлення залучених до аналізу текстів різних авторів, дискурсивні особливості тексту відображають специфіку авторського дискурсу, інакше кажучи, завдання, які ставить перед собою автор, звичний для нього вибір мовних засобів, що виражають інтенції та психологічні риси автора. Дискурсивні особливості проявляються у способах композиції загального модального значення, в особливому акценті на тих чи інших засобах вираження істиннісної оцінки, у наборі (широкому чи вузькому) модальних значень, що використовуються, у контрастивності їх протиставлення, у наявності або відсутності конотативних відтінків, у перевазі тих чи інших варіантів оцінки істинності. В аспекті впливу дискурсивних особливостей тексту на реалізацію в них модальних значень істинності показовими є наукові тексти взагалі і зокрема тексти досліджень у гуманітарних науках. Стандартні наукові тексти передбачають вузький вибір істиннісних значень, який в ідеалі зводиться до двозначної логіки (істина – хиба), мінімум конотативних відтінків істинності, суворі правила побудови тексту, його одноманітність, описовість, а звідси – значну міру збереження модальних значень окремо взятих висловлювань при включенні до тексту, що забезпечує “прозорість тексту”. Науково-гуманітарний дискурс відзначається значною специфікою порівняно з іншими науковими текстами. Він характеризується діалогічністю, комунікативною спрямованістю, суб’єктивністю, допускає значно ширший спектр істиннісних значень, вплив особистості автора і соціокультурного контексту, а тому в ньому більш різко виражене домінування текстових факторів реалізації модальності істинності над внутрішньофразовими.

Підрозділ 1.3. “Семантика субмодальних категорій істинності в одиницях мовлення”. Усередині функціонально-семантичної категорії модальності істинності на основі відповідних інтерпретацій поняття істини, притаманних історичній традиції та сучасній науково-філософській думці, виділяються чотири основних різновиди модальних оцінок, що складають семантичний компонент чотирьох субмодальностей істинності. По-перше, це істинність висловлювань, тобто відповідність мовної форми висловлювань та їх смислу (сигнифікату) до фрагмента реальності (референта), який ними позначається. По-друге, це істинність речей, яка репрезентує властивість референтів відповідати висловлюванням за ознакою дійсності існування. По-третє, це істинність сутності як властивості референтів висловлювань, що полягає у їх відповідності до своєї сутності, тобто до еталонного, поняттєвого, аксіологічного або метафізичного смислу. По-четверте, це аналітична істинність як властивість висловлювань мати смислову відповідність до пов’язаних з ними інших висловлювань. Існують як імпліцитні засоби реалізації субмодальності істинності висловлювань – інтенція мовця та контекст, так і експліцитні засоби, які складають модус висловлювання і є, як правило, лексемами з епістемічними значеннями. У науково-гуманітарних текстах субмодальність істинності висловлювань пов’язана з оцінкою викладених положень, арґументів, висновків, ідей, які можуть належати як самому автору, так і іншим вченим або джерелам матеріалу, що аналізується: Знак, как правильно рассуждаеет В.А.Звегинцев, всегда однозначен, чего совершенно нельзя сказать о слове, которое всегда полисемантично (Лосєв). Засобами вираження істинності речей є також інтенція мовця, контекст та модальні експлікатори, наприклад, перцептивні предикати. У науково-гуманітарних текстах модальність істинності речей реалізується висловлюваннями, які мають функцію повідомлень про факти з досліджуваної галузі дійсності: В 1566 году в Москву явились польские послы с предложением о прекращении войны (Cкринников). Імпліцитні оцінки істинності сутності реалізуються у висловлюваннях, семантична структура яких забезпечує віднесення емпіричного об’єкта до певного класу еталонних об’єктів; експліцитні оцінки здійснюються за допомогою модальної лексики зі значеннями досконалості, еталонності, повноти втілення певних якостей (дійсний, істинний, справжній, зразковий, абсолютний, повний, чистий та ін.). У науково-гуманітарних текстах така відповідність предмета певному еталону, сутності, зразку передає відношення досліджуваних емпіричних об’єктів до теоретично сконструйованих ідеалізацій цих об’єктів: Истинное произведение искусства возникает таинственным, загадочным, мистическим образом “из художника” (Кандинський). Аналітична істинність реалізується дефінітивними висловлюваннями, а крім того – висловлюваннями, в яких експліцитно виражена мовна еквівалентність їх елементів за допомогою модальних слів і словосполучень иначе говоря, иными словами, одним словом, короче говоря, как говорят та ін. У науково-гуманітарних текстах ця субмодальність пов’язана з нормативним або нетрадиційним використанням наукових понять, яке залежить від попереднього їх використання, від конвенцій, що мають місце в науці щодо них: Знак – это материально выраженная замена предметов, явлений, понятий в процессе обмена информацией в коллективе (Лотман).

Підрозділ 1.4. “Шкала істиннісних значень”. Встановлено, що значення, які складають функціонально-семантичну категорію модальності істинності, є континуумом, котрий можна уявити у вигляді шкали міри прояву якості істинності. Базовими, протилежними значеннями для цієї шкали є значення істина і хиба, а варіативними – проміжні між істиною і хибою оцінки. Поняття істини визначається як повна, максимальна відповідність, а поняття хиби – як повна і максимальна невідповідність висловлювань і реальності, яку вони відображають. У континуумі проміжних значень на шкалі істина – хиба виділені групи значень: а) близьких до істини; б) середніх – частково істинних, частково хибних; в) близьких до хиби. До першої групи віднесені значення очевидності, вірогідності, впевненості; до другої – можливості, припустимості, неповної впевненості; до третьої – сумніву, малої вірогідності, ілюзорності. Сфера часткової відповідності висловлювань та їх референтів має недискретний характер, кожна оцінка може уточнюватись, “зсуватись” у тому чи іншому напрямку.

Розділ 2 “Мовна маніфестація модальної категорії істинності” присвячений розгляду граматичних, лексико-граматичних і текстових засобів вираження модальності істинності, які складають структуру відповідного функціонально-семантичного поля, та містить аналіз композиції модальних значень істинності у науково-гуманітарних текстах на прикладі фрагмента тексту Л.М. Гумільова.

Підрозділ 2.0. “Принципи опису мовної репрезентації оцінки істинності”. Дослідження показує, що структура функціонально-семантичного поля модальності істинності будується за двома принципами: за рівнями ієрархії мовних засобів вираження модальності істинності і за аспектами (способами, характерними особливостями) реалізації істиннісних значень. Виділені 4 основні аспекти реалізації модальних значень істинності: а) субмодальність (істинність речей, істинність висловлювань, істинність сутності, аналітична істин-ність); б) розподіл модальних значень на шкалі між значеннями істини та хиби; в) об’єм модальної оцінки (що дорівнює частині висловлювання, висловлюванню або перебільшує висловлювання); г) спосіб модифікації модального значення тим чи іншим мовним засобом (посилення, послаблення, протиставлення модальної оцінки). Послідовно протестовано 5 типів мовних засобів вираження модальності істинності, які являють собою рівні ієрархії структури функціонально-семантичного поля. Це прості розповідні речення; морфологічні засоби – спосіб і час дієслів; лексеми з модальними, епістемічними і перцептивними значеннями, модальні слова і словосполучення; складносурядні і складнопідрядні синтаксичні конструкції; текстові модальні засоби. Встановлено, що мовні засоби вищого рівня доповнюють, видозмінюють та ускладнюють значення істинності, визначене мовними засобами нижчих рівнів.

Підрозділ 2.1. “Базовий рівень організації засобів вираження модальних значень істинності у простих реченнях”. Тут арґументовано, що базовим носієм модальності істинності можна вважати індикатив простого розповідного речення. Це проста, нічим не ускладнена передача наявної інформації, яка завжди містить в собі, крім акту повідомлення про щось, акт декларування істинності того, про що говориться. Преференціальним модальним значенням немаркованого простого речення є позитивна оцінка істинності: Судьба феодальных верхов Казани и Астрахани складывалась неодинаково (Скринников) = Истинно то, что судьба феодальных верхов Казани и Астрахани складывалась неодинаково. Аналіз найпоширеніших у науково-гуманітарних текстах типів простих розповідних двоскладних речень з дієслівним присудком та двоскладних з іменним присудком показує, що для перших більш характерними є субмодальні значення істинності висловлювань: Робеспьер явно чувствовал это нарастание угрозы изнутри (Манфред) та істинності речей: Поручик артиллерии Наполеон Бонапарт в молодости был беден (Гумільов), для других, особливо з присудком – іменником, також істинності сутності: “Война свободы против тирании” – вот в чём сущность “революционного правления” (Манфред) та аналітичної істинності: А ведь история без психики – это история без живых людей (Поршнєв). Речення з присудком – іменником характеризуються, крім того, об’ємом оцінки, яка перевищує висловлювання: Руссо – провозвестник нашего времени (Асмус). Свої модальні особливості мають прості заперечні речення, їх специфіка полягає у експліцитній репрезентації засобів вираження як істини, так і хиби. Якщо у стверджувальних реченнях лише імпліцитно передбачається можливе хибне протилежне висловлювання, то у заперечних реченнях таке висловлювання є частиною речення поза елементами заперечення: Мы не одиноки в мире (Гумільов) = Неверно, что мы одиноки в мире. Одночасно у заперечних реченнях присутнє й інше модальне значення – ствердження істини заперечення: Истинно, что мы не одиноки в мире.

Підрозділ 2.2. “Морфологічні категорії як носії модальності істинності”. Найважливішими з них є спосіб і час дієслів, істиннісні потенції яких продемонстровано на різноплановому фактичному матеріалі. Функцією будь-якого дієслівного способу є співвіднесення дії та її актантів з умовами, за яких дія та її актанти реальні, тобто істинні у значенні істинності речей. Особливістю дійсного способу є те, що показані умови вважаються наявними. Дійсний спосіб стверджує істинність змісту висловлювання для конкретних умов місця, часу та інших обставин. Він домінує у науково-гуманітарних текстах, виражаючи дійсні факти і перевірені твердження. Умовний спосіб використовується при висуванні і обґрунтуванні гіпотез або при описі гіпотетичних ситуацій у процесі арґументації. Умовний спосіб безпосередньо не оцінює дію як реальну або можливу, а відносить її до умови, за якої дія виявляється реальною. Стан справ оцінюється одночасно як істинний – реальний для певної ситуації і неістинний – нереальний для наявної ситуації. Умовний спосіб ослаблює модальну оцінку, виражену дійсним способом, повідомляючи, що не за всіх обставин зміст висловлювання є істинним. Переважною його інтерпретацією є субмодальність істинності висловлювань, оскільки вибір умов, за яких зміст висловлювання стає істинним, як правило, є справою мовця.

Морфологічна категорія часу дієслова також суттєво впливає на модальну оцінку істинності. Форма теперішнього часу посилює і доповнює позитивну істиннісну оцінку. Найрепрезентативніші у науково-гуманітарному дискурсі теперішній постійний і теперішній абстрактний час. На відміну від теперішнього актуального вони не прив’язують модальну оцінку до моменту мовлення. Часто вживаються у науково-гуманітарних текстах (особливо історичних) теперішній історичний, а також форми минулого часу. Форма минулого часу дієслів недоконаного виду позначає дію, яка цілком відірвана від мовця, що посилює об’єктивність, епічність оцінки, надає їй значення істинності речей. Об’єм оцінки обмежений замкненим відрізком минулого. Форма минулого часу дієслів доконаного виду пов’язує дію з теперішнім часом, актуалізує значення істинності результату. Значний вплив на модальну оцінку здійснює позиція мовця, переважним є тлумачення цієї оцінки у субмодальності істинності висловлювань. Форми майбутнього часу пов’язані з прогностичною функцією наукових текстів, вони виражають дію, яка ще не існує і про істинність якої можна говорити у плані суб’єктивної впевненості – невпевненості або об’єктивної можливості.

Підрозділ 2.3. “Лексично-граматичні засоби вираження модальності істинності”. Модальні значення істинності можуть бути експліковані за допомогою лексем повнозначних частин мови із відповідною семантикою, які входять до складу суб’єкта і предиката висловлювання або займають позицію модальних слів та словосполучень у вставних реченнях. У підрозділі розглянуто три групи лексем, об’єднаних а) семантикою істинності і синтаксичною функцією модальних слів і словосполучень; б) семантикою істинності при немодальному положенні лексем; в) епістемічними та перцептивними значеннями. Встановлено, що модальні слова і словосполучення з позитивним значенням істинності в основному лише експлікують це позитивне значення, вносячи до нього емоційно-комунікативні відтінки впевненості автора наукового тексту в істинності змісту висловлювання, а також бажання переконати реципієнта. Група модальних лексем із негативними або проміжними значеннями істинності модифікує модальну оцінку в бік її ослаблення або зміни на протилежну. Немодальні лексеми здатні надавати висловлюванню найрізноманітніших відтінків істинності, що є особливо важливим для точної істиннісної оцінки викладеного матеріалу в науковому тексті. Об’єм модальної оцінки залежить від місця цих лексем у складі речення; у позиції суб’єкта або об’єкта вони обмежують оцінку тим елементом семантичної структури речення, у складі якого вони знаходяться. У позиції предикативної ознаки вони, навпаки, поширюють оцінку на весь зміст висловлювання. Епістемічним дієсловам, які використовуються у науково-гуманітарних текстах як з метою самооцінки автора, так і з метою оцінки пізнавальних дій інших авторів, притаманна найдетальніша градація істиннісних значень через їх численність і семантичну різноманітність. Переважним субмодальним значенням епістемічних дієслів є істинність висловлювань: Аристотель полагал, что возможность ощущения обусловлена восприятием “формы” предмета (Асмус). Близькими до епістемічних є перцептивні дієслова, хоча, на відміну від перших, вони передають переважно оцінку істинності речей: В античном искусстве Шиллер видел норму ещё не нарушенной целостности (Асмус).

Підрозділ 2.4.“Специфіка прояву модальних оцінок істинності у складних синтаксичних конструкціях”. Однією з особливостей наукового мовлення є перевага в ньому складних синтаксичних конструкцій. Необхідність зв’язного викладу фактів, ідей, арґументів, їх систематизації, зіставлення, об’єднання чи протиставлення призводить до подальшого ускладнення модального істиннісного значення висловлювання, пов’язаного з переходом від простого речення до складних синтаксичних конструкцій. Виявлені три типи дії сурядного зв’язку на модальність істинності простих речень, які цим зв’язком сполучаються: посилення, ослаблення і протиставлення модальної оцінки. Посилюється істиннісна оцінка у складносурядних реченнях зі сполучниками и, а, то есть, а именно, потому, поэтому, следовательно з різноманітними лексичними конкретизаторами. Обидві частини складного речення мають з необхідністю однакове значення за шкалою істини – хиби: Древние правители уже не властны и бессильны по сравнению с новым Богом, а потому им более и не поклоняются (Гуревич). Ослаблюють істиннісну оцінку складносурядні конструкції зі значенням неабсолютного протиставлення двох і більше частин, яке реалізується сполучниками и, а, но, однако, зато, тем не менее, впрочем, всё-таки із єднальним значенням при негативній кваліфікації зв’язку. Для цих конструкцій характерна наявність в одній частині речення модального значення істини або хиби, а в іншій – або проміжного значення неповної істини (хиби), або аналогічного модального значення при розбіжності й певній суперечливості змісту обох частин складного речення: Вырванная деталь, заменяя целое, становится метонимией. Она изоморфна миру, однако мы не можем забыть, что она все же деталь какой-то реальной вещи (Лотман). Протиставлення модальних оцінок істинності характерне для опису ситуацій, які об’єктивно виключають одна одну. Воно реалізується сурядним зв’язком, вираженим сполучниками а, или з лексичними конкретизаторами акцентованого протиставлення: Встав на этот путь, они отнюдь не обретали личной свободы, а наоборот, они теряли даже ту, которую имели в весьма ограниченных пределах (Гумільов).

Підрядний зв’язок компонентів складного речення також впливає на їх істиннісне значення. Сферою модифікації модальної оцінки може бути як головна, так і підрядна частина речення. У з’ясувальних реченнях з прислівним зв’язком, сферою оцінки є підрядна частина. Структурна схема речення являє собою модальну рамку і визначає оцінку істинності (переважно de dicto). В інших реченнях з прислівним зв’язком сферою оцінки є головна частина, підрядна - презумптивна. Вони репрезентують аналітичну істинність шляхом обмеження, уточнення, визначення, впливаючи на вияв оцінки. У реченнях розчленованого типу взаємодія відносно самостійних частин складного речення призводить до посилення або ослаблення істиннісної оцінки в обох або одній частині. Посилюють модальну оцінку в головній частині складнопідрядного речення означальні, займеннико-зіставні, причинні, цільові, речення з невласне-умовним значенням, порівняльні. У цих реченнях підрядна частина показує, що зміст головної не випадковий. Підрядні відносини тут вносять відтінок об’єктивного зв’язку ситуацій: Этот парадокс имеет фундаментальное значение, ибо именно на нем основывается то, что поэты называют “чудом искусства” (Лотман). У підрядній частині складного речення модальна оцінка посилюється поширювальними конструкціями пояснювального типу, наслідковими реченнями. Головна частина складного речення тут знаходиться поза фокусом модальної оцінки, вона презумптивна, тобто її істинність передбачається: Силой своего таланта он показал, чем может и чем должен быть язык (Рутенбург). Взаємне посилення модальної оцінки здійснюють умовні та зіставні речення. У фокусі оцінки тут знаходиться зіставлення двох частин речення, співвідношення фактів або тверджень, а не самі факти або твердження: Я буду счастлив, если эти указания не останутся без отклика (Кандинський). Ослаблення істиннісної оцінки у головній частині складнопідрядного речення здійснюють допустові речення. Часові речення підтверджують і локалізують істиннісну оцінку.

Підрозділ 2.5. “Текстові засоби модального вираження істинності”. На модальне значення висловлювання в науково-гуманітарному тексті впливає не лише його внутрішня структура, але і надфразові чинники, які виникають внаслідок перебування висловлювання у зв’язному тексті. Роль текстових модальних модифікаторів виконують лексеми і лексичні групи з істиннісною семантикою у модальних і немодальних позиціях. Вони поширюють дію модальної оцінки за межі речення, охоплюючи нею надфразову єдність або весь текст. Текстові модальні модифікатори цього виду дозволяють експліцитно виразити будь-який різновид модальності істинності. При позитивному їх значенні посилюються одразу всі модальні оцінки у відповідному фрагменті тексту, в тому числі взаємно суперечливі. При негативному значенні модальні оцінки в окремих висловлюваннях змінюються на протилежні.

Засобами модальної істиннісної оцінки є також повтори слів, словосполучень, фраз, які створюють єдиний модальний смисл, переносячи своє значення на нове мовне оточення. Повтори посилюють будь-яке модальне значення. Коли модальна оцінка у повторюваних елементах тексту не експлікована, повтор передбачає посилення позитивної оцінки істинності. Якщо при появі у тексті зміст мовленнєвої одиниці оцінюється як думка автора, то друге входження надає йому смисловий відтінок встановленого стану справ, а при наступних входженнях до нього апелюють як до незаперечного факту: Адаптивные способности человека на порядок больше, чем у прочих животных (Гумільов) – Отмеченные адаптивные способности человека не просто повышены сравнительно с его предками, а связаны с особенностью, отличающей человека от прочих млекопитающих (Гумільов). Текстовим засобом модальної оцінки є також анафора, яка відноситься не лише до певного референта, але і його контексту. При цьому істиннісна оцінка, що міститься у анафорі, якщо вона не збігається з попередньою, домінує у тексті як більш пізня.

Інші виявлені текстові засоби модальної оцінки – вказівка на відомий реципієнтам контекст і посилання на факт, думку, ідею, які містяться у іншому тексті, з позначенням тексту – джерела. Звертання до загальнокультурного контексту посилюють істиннісну оцінку, оскільки рідко сприймаються як хибні або сумнівні. Загальноприйнятні думки інтерпретуються у модальності істинності висловлювань, твердження про загальний порядок речей – у модальності істинності сутності, висловлювання про відомі факти – у модальності істинності речей, висловлювання про значення мовних одиниць – у модальності аналітичної істинності. Звертання до спеціально наукового контексту – відомостей, істинність яких визнається певним колом фахівців, надають відтінку думки, а не знання змісту висловлювань, формуючи конвенційне значення істинності. Посилання можуть оформлюватись у вигляді прямого або непрямого мовлення. У будь-якому разі вони відносяться до субмодальності істинності висловлювань. Пряме цитування без авторських коментарів передбачає цілковиту солідарність автора з цитованим джерелом. Те, що це чуже мовлення, лише посилює модальне значення істинності. Введення посилання з коментарем розділяє думку автора та джерела, відносини між ними можуть бути встановлені експліцитно за допомогою вставних слів.

Як показано у підрозділі, структура тексту, тобто послідовність і відношення між відносно завершеними частинами, є засобом модальної оцінки істинності. Висловлюється припущення, що незмінність модального значення істинності у межах текстового континууму за відсутності модальних модифікаторів не просто допускається, а створюється і підтримується континуумом тексту. Для будь-якого зв’язного тексту без експліцитних модальних маркерів передбачається позитивна істиннісна оцінка його змісту. З іншого боку, зв’язність тексту надає його змісту субмодального відтінку істинності висловлювань, навіть якщо у тексті міститься об’єктиво-ваний опис фактів у субмодальності істинності речей, бо зв’язність тексту є проявом позиції автора, його бачення предмета.

Підрозділ 2.6. “Прояв функціонально-семантичної категорії модальності істинності у тексті Л.М. Гумільова”. Наведені вище ознаки науково-гуманітарного дискурсу яскраво проявляються у творчості Л.М. Гумільова, як показує аналіз підрозділу “Піднесення і занепади” розділу 30 монографії Л.М. Гумільова “Етногенез і біосфера Землі”. Для модально-істиннісних оцінок у тексті Л.М. Гумільова найхарактернішими є: а) особлива, посилена роль текстових чинників у визначенні модального значення. Істиннісні оцінки вплетені у процес роздумів, прив’язані до текстового цілого. Майже цілком відсутні остаточні, такі, що не припускають дискутування, істини; б) здійснення негативної істиннісної оцінки, в основному, на рівні тексту. Для авторського стилю Л.М. Гумільова не характерне експліцитне вираження оцінки хиба. Така оцінка здійснюється, головним чином, на текстовому рівні через надання висловлюванню значення сумнівності у певному контексті і фактичного спростування зробленого у висловлюванні твердження наступним викладом; в) обмежене використання модальної лексики; серед зафіксованої переважає, головним чином, лексика з перцептивними епістемічними значеннями бачення очевидно, видно, ясно, упускается из виду та ін. Виражається, таким чином, істинність внутрішнього бачення об’єкта автором, а не чисто інтелектуального ставлення до нього; г) обов’язкове використання комунікативно-орієнтованих мовних засобів при оцінюванні істинності того, що повідомляється: лексем считать, пояснять, привычно; вставних фраз что касается, по сути дела, можно сказать, не без оснований; питальних, наказових речень. Істиннісні оцінки Л.М.Гумільова ґрунтуються на передбачуваному взаєморозумінні і згоді з читачем, образ якого автор постійно відтворює у тексті; д) супровід істиннісної оцінки емоційними, експресивними конотаціями, що виражають почуття і настрої автора. До засобів вираження емоційного сприйняття істинності відноситься лексика (дивный, чудный, творческий, напряжённый, трагичный); цитування; займенники і прислівники міри (так, столь, настолько, крайне); синтаксичні конструкції протиставлення (не…, а; не только…, но даже). Отже, істини набувають у Л.М.Гумільова суб’єктивного смислу прийняття, неприйняття, схвалення, осудження, задоволення, цікавості, розчарування та ін.

У висновках узагальнюються основні положення, що випливають з дисертаційного дослідження:

1. Дослідження показує, що модальність істинності є реальним мовним явищем і виступає як важливий компонент мовленневої діяльності. Модальністю істинності слід називати оцінку мовцем відповідності змісту висловлювань до тих фрагментів реальності, з якими вони співвідносяться. Відповідність слід розуміти як збіг ознак об’єкта, вказаних мовними засобами, і ознак, що належать самому об’єкту. Модальна оцінка істинності змісту висловлювання суб’єктивна, тобто виражає інтенцію мовця, його комунікативну мету, а також перспективу сприйняття висловлювання реципієнтом. Модальна оцінка залежить як від екстралінгвістичних чинників (інтенцій мовця і реципієнта, комунікативних цілей, контексту), так і від лінгвістичних чинників – мовних засобів імпліцитного та експліцитного вираження модальності істинності. Сукупність мовних засобів модальної оцінки істинності утворює функціонально-семантичне поле. Двома складовими цього поля є структура значень істинності, які виражаються мовними засобами, і структура граматично зв’язаних мовних одиниць, що реалізують модальну оцінку.

2. Установлено, що семантика модальних оцінок істинності залежить від основних типів тлумачення поняття істини у науковому дискурсі і мовленнєвій практиці. Виділено чотири основні інтерпретації поняття істини і, відповідно, чотири різновиди модальних оцінок істинності або чотири субмодальності істинності: істинність висловлювань, істинність речей, істинність сутності, аналітична істинність. Єдність всіх субмодальностей зумовлена їх належністю до спільної функціонально-семантичної категорії істинності, наявністю спільних засобів їх вираження, що відрізняються завдяки контексту або намірам мовця. Разом з тим, існують і специфічні засоби вираження субмодальних значень істинності.

3. Оцінки істинності змісту висловлювання з боку мовця відрізняються також за критерієм міри відповідності висловлювання та його референта, тобто міри істинності. Вивчення мовного матеріалу дало можливість розташувати модальні оцінки у вигляді шкали істинності, крайніми значеннями якої є значення істина та хиба, а проміжними значеннями – значення очевидності, вірогідності, впевненості, можливості, припустимості, неповної впевненості, неочевидності, сумніву, малої ймовірності, ілюзорності. Сфера часткової відповідності/невідповідності висловлювань та їх референтів має недискретний характер.

4. У дисертаційному дослідженні показано, що існують елементарні мовні засоби (прості розповідні речення), які виражають основну, базову оцінку істинності, завжди імпліцитно притаманну цим мовним засобам. Така базова оцінка позитивна і невизначена у субмодальному плані. Ускладнення мовних засобів модифікує модальне значення істинності у висловлюванні. Визначені основні види такої модифікації: посилення, ослаблення, протиставлення, обмеження або розширення об’єму оцінки. Показано, що морфологічні форми, зокрема, форми часу і способу дієслів, змінюють модальну оцінку істинності у висловлюванні. Такий самий