Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ (м.Одеса) ім. К.Д.УШИНСЬКОГО

УДК: 3000.54+301+152.32

Котляров Леонід Петрович

ДЕВІАНТНІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ СОЦІАЛЬНО-

ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія

та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

 

Одеса – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному

університеті ( м.Одеса ) ім. К.Д.Ушинського, Міністерство освіти та науки України

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

????????? ???????? ????????

Південноукраїнський державний педагогічний

університет ( м.Одеса) ім.К.Д.Ушинського,

завідувач кафедри філософії і соціології

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Єршова-Бабенко Ірина Вікторівна,

Одеський державний медичний університет,

завідувач кафедри філософії

 

кандидат філософських наук, доцент

Довгополова Оксана Андріївна

Одеська державна морська академія,

доцент кафедри морського права

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України

Захист відбудеться “2“ липня 2003 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої

вченої ради К 41.053.02 в Південноукраїнському державному педагогічному універси-

теті ( м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65021, м.Одеса, вул..Старопортофран-

ківська, 26.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Південноукраїнського державного

педагогічного університету ( м.Одеса ) ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65021, м.Одеса,

вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий “ 30 “ травня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Г.Мисик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Аналітична оцінка тих форм соціальної діяльності, поведінки і вчинків людей, які не відповідають загальноприйнятим нормам, відхиляються від них, являють собою виняток з правил соціальної життєдіяльності, є однією з проблем, що стоять сьогодні перед соціальною філософією. Ця проблема вже давно привертала до себе увагу соціологів і психологів, але в останні десятиліття її актуальність ще більше зросла в зв'язку з глобалізацією ряду негативних процесів, що представляють загрозу вже не окремим народам чи країнам, а усьому світовому співтовариству (міжнародний наркобізнес, міжнародний тероризм, незаконна торгівля зброєю в рамках транснаціональних злочинних угрупувань і т.д.). Особливої гостроти даній проблемі додав розпад соціалістичного табору і Радянського Союзу, що супроводжувався військовими конфліктами, зростанням злочинності, поширенням корупції на всіх соціальних рівнях і іншими негативними явищами.

Осмислення зазначених проблем через категорії соціальної філософії припускає також філософсько-правовий підхід до них. У руслі радянської філософської традиції таке осмислення здійснювалося у жорстких рамках “принципів партійності” і “класовості”. Усе, що поза ними, проголошувалося ідеалістичним чи буржуазним. Тепер філософія права реабілітована в очах пострадянських філософів і на базі методології соціальної філософії вирішує ті питання і завдання, які вимагають їх комплексного вивчення спільно із соціологами, антропологами, політологами і психологами. До числа таких відносяться питання девіантної поведінки особистості і соціальних груп, розглянутих у даному дослідженні крізь призму соціально-філософських та філософсько-правових категорій і понять.

Щоб філософія права змогла самостійно зайнятися вивченням даної проблеми, її необхідно забезпечити відповідним методологічним інструментарієм. Аналогічне можна сказати й про соціальну психологію, яка своїми методологічно значущими поняттями входить у контекст соціальної філософії. У компетенцію сучасної соціальної психології входить також проблематика юридичної психології, що не може не відбитися на філософському трактуванні особистості і соціальної групи в сфері соціальної філософії.

Актуальність дослідження проблеми девіантності зумовлюється також вивченням тих негативних процесів, що мають місце в українському суспільстві, але які до цього часу більше привертали увагу політиків і журналістів, ніж філософів, соціологів та психологів.

Незважаючи на багатоаспектне дослідження проблеми девіантної поведінки як особистості, так і соціальних груп, невивченими залишаються ще багато сторін даного соціального явища. Крім того, кожна епоха, кожний конкретний історичний період розвитку суспільства завжди характеризуються властивими лише для них чинниками і детермінантами девіантності, соціально-філософське осмислення яких дасть можливість на теоретичному і практичному рівнях виявити можливості вирішення багатьох соціальних проблем, повязаних з девіантною поведінкою особистості і соціальних груп.

Отже, соціальна значущість і недостатня дослідженість проблеми саме у соціально-філософському аспекті зумовили вибір теми дисертаційного дослідження, його мету і завдання.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках наукової тематики кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м.Одеса) ім.К.Д.Ушинського “Інноваційність в методології та технології наукового і соціального пізнання” (затверджено на засіданні вченої ради університету, протокол № 5 від 25.12.1997 року) і є одним з аспектів соціально-філософського дослідження буття людини у пострадянському суспільстві.

Мета і задачі дослідження. Метою даного дослідження є соціально-філософський аналіз проблем девіантності особистості і соціальної групи.

Обрана мета визначає і ті конкретні задачі, що зумовлені взаємозв'язком різних соціальних наук у єдиному концептуальному полі, створюваному на засадах понятійного апарата соціальної філософії, а також з визначенням базисних категорій для розуміння феномена девіантності й оцінкою можливостей практичного використання теоретичних знань для контролювання і регулювання девіантними процесами в суспільстві.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні задачі:

1. Провести концептуальний аналіз методологічних засад співпричетних до соціальної філософії наук (соціальної антропології, соціальної психології, соціології та філософії права), акцентуючи при цьому увагу на розгляді ключових для даного дослідження питаннях.

2. Розкрити соціально-філософську сутність поняття “девіантність” та здійснити порівняльний аналіз його з поняттям “консеквентність”.

3.Виявити чинники та детермінанти, які найбільше впливають на девіантну поведінку особистості і соціальної групи.

4. Здійснити соціально-філософську інтерпретацію результатів дослідження девіантної поведінки особистості і соціальних груп іншими галузями науки.

5. Охарактеризувати з позицій філософсько-правового підходу кримінально-девіантні дії особистості і соціальних груп в сучасному суспільстві.

Обект дослідження – девіантність як соціальне явище.

Предмет дослідження – девіантність особистості та соціальної групи у соціально-філософському осмисленні

Методи дослідження: оскільки дослідження проблеми девіантності здійснювалося в системному аспекті на засадах як соціальної філософії, так і філософії права, соціології, соціальної психології, соціальної антропології, то з метою реалізації такого підходу використовувалися методи порівняльного аналізу даного соціального явища, що сприяло різносторонності та повноті розкриття проблеми; історико-філософський та конкретно-історичний методи дали можливість простежити особливості проявів девіантності в різних соціальних і політичних ситуаціях; використовувалися також загальновживані методи соціологічного дослідження, що зумовлювалося необхідністю обґрунтування теоретичних положень та інші.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше здійснено розробку нової концептуальної соціально-філософської методологічної бази для аналізу феномена девіантності особистості і соціальної групи в умовах трансформування суспільства, яке супроводжується нестабільністю, конфліктністю, напруженістю у соціальних і політичних відносинах, створює сприятливі умови для виникнення і проявів девіантності.

Проведено експлікацію поняття “девіантність” у соціально-філософському аспекті і визначено його основну значущість у характеристиці особливостей даного явища з позицій різних соціальних наук. Вперше з цією метою комплексно використано специфіку їх наукових засобів і методів розкриття сутності даного соціального феномена, що сприяло всебічності і конкретності дослідження девіантності особистості і соціальних груп у зміненому соціальному середовищі.

Результатом дослідження стали також положення, що мають наукову значущість та новизну:

- соціальний статус особистості зумовлюється не лише середовищем, у якому вона живе і діє, але й швидкістю її переміщень по соціальній “горизонталі” і “вертикалі”. Багатоликість соціуму, наявність у ньому різних соціальних груп, в тому числі і маргінальних, припускає розмаїтість соціальних типологій, знання яких дає можливість певним чином впливати на діяльність і поведінку девіантних особистостей і соціальних груп;

- категорія “девіантність” у соціально-філософському аспекті буде розкрита більш повно, якщо її розглядати у порівнянні з категорією протилежного характеру, якою у нашому дослідженні виступає категорія “консеквентність”: якщо девіантність указує на відхилення від прийнятих норм, ідеалу раціональності, то в противагу їй категорія консеквентності вказує на більш-менш формальну відповідність певним нормам та вимогам ідеалу. Парність категорій “девіантність – консеквентність” озброює нас більш визначеним пізнавальним інструментом, який дозволяє здійснювати порівняння явищ протилежного характеру, покладаючись не на інтуїцію, а на відповідний методологічний базис. Визначення девіантності особистості чи соціальної групи стосовно відповідних законодавчих чи правових норм повинно здійснюватися у порівнянні з консеквентними формами поведінки, які відповідають існуючим законам, нормам і правилам громадського життя;

- соціально-філософський аналіз девіантності як суспільного феномена повинен враховувати не тільки характерні риси особистості і соціальних груп, але і загальний соціальний контекст, у якому відбуваються різноманітні девіантні процеси, одні з яких стимулюють суспільний розвиток, а інші гальмують його. Тому необхідно враховувати і такі важливі для соціальної життєдіяльності фактори, як орієнтованість суспільства на власні культурні традиції і особливості національного способу життя.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні узагальнення і практичні рекомендації, що представлені у дисертаційному дослідженні, націлені на вирішення актуальної і соціально значущої проблеми вивчення особистості і соціальних груп з формами дій, що відхиляються від прийнятих у суспільстві норм і правил. Для рішення зазначеної проблеми необхідний комплексний підхід, тому автор обґрунтовує можливості плідної взаємодії соціальної філософії із соціологією, соціальною психологією, соціальною антропологією і філософією права. Такий підхід може бути використаний для започаткування подальших досліджень інших аспектів цієї важливої проблеми.

Крім того, матеріали дисертаційного дослідження можуть бути включені до складу курсів і спецкурсів з соціальної філософії, соціології і філософії права, соціальної психології, використовуватися при читанні лекційних курсів, проведенні семінарських занять, при підготовці методичних розробок та в інших формах навчально-виховної діяльності усіх типів освітніх закладів.

Здійснене дослідження показує, що соціально-філософський аналіз девіантності має стати постійнодіючим “барометром” для працівників державних і особливо правоохоронних органів, який визначає ступінь відхиленості особистості і соціальних груп від установлених норм і правил суспільної життєдіяльності.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані на Всеукраїнській науковій конференції “Інтелігенція та влада” (Одеса, березень 2002 року ), на міжнародній науковій конференції, присвяченої 10-річному ювілею кафедри філософії та соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського "Інновації наукового та соціального пізнання" (2002 р.); у виступах на методологічних семінарах кафедри філософії та соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м.Одеса) ім.К.Д.Ушинського, методологічних семінарах кафедри соціально-економічних дисциплін Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ; в лекціях і семінарах, на студентських і професорсько-викладацьких наукових конференціях.

Публікації. Основні ідеї і положення дослідження висвітлені у 3-х наукових публікаціях, вміщених у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків та переліку використаної літератури. Матеріал викладений на 166 сторінках, крім цього список використаних джерел (265 найменувань) нараховує 18 сторінок. Загалом 184 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, зясовано стан її наукового опрацювання, визначаються мета, завдання, обєкт, предмет та методи дослідження, розкривається наукова новизна та практична значущість його результатів, вказується їх апробація, структура і обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі “Діяльність і поведінка особистості з позицій соціально-філософської оцінки” розглядаються теоретико-методологічні засади дослідження проблеми девіантності, соціального статусу особистості і соціальної групи в сучасному світі, простежуються епістемологічні проблеми в контексті інтерпретації їх соціально-психологічних якостей.

У першому підрозділі “Соціальний статус особистості в сучасному світі” відзначається, що проблема людини як вихідного і неподільного компонента людського суспільства почала розглядатися у філософії відносно недавно (за мірками історичного часу). Її поява відноситься до рубежу XVIII-XIX століть. Саме тоді зароджується філософська антропологія як самостійна філософська галузь. Представники філософської антропології розглядали поняття “людина” у якості центрального філософсько-світоглядного поняття і стверджували, що, тільки виходячи з цього, можна розробляти систему філософських уявлень про світ.

?????? ??????????????? ??????? ? ????????? ???? ? ??????????? ??????????? ????????? ????????? ????????? ?????? ?. ????????, ?? ?????? ???? ??????? ??????? ??????? ? ????????????? ?????????. ????? ?? ??????????? ???????? ???????????? ???????????? ??? ????????? ??????? ???? ?????, ???? ?????? ??????? ?????? ? ???????? ???????????? ?????????? ? ?????????? ???????? (??????????? ??????????). ????? ??????????? ??????????? ??????? ?? ???????? ????? ????????? ?????? ???????????, ?? ?????????? ????????? ? ?????????, ???? ? ???????? ? ?????? ????? ???????????? ?????????? ???????? ???????????. ?????? ? ???????, ??? ??????? ???????? ????????? ????????? ?? ???????? ??????, ?? ????????? ? ???????????, ????????? ?? ????? ? ????.

В другій половині ХХ століття поняття "антропологія" стало вживатися в назві найрізноманітніших і часом взаємовиключаючих філософських шкіл і течій. Але в будь-якому випадку філософська антропологія мислиться її творцями як особлива філософська наука, що відповідає на питання людини про саму себе й поглиблює і розвиває її самосвідомість.

Сучасна філософська антропологія намагається синтезувати абстрактні філософські і релігійно-богословські положення, психологію і біологію в єдине ціле, незважаючи при цьому, що між ними існують значні розбіжності, зумовлені вибором предметних пріоритетів і відповідних їм пізнавальних інструментів.

Своєрідним підсумком розвитку філософської антропології в другій половині ХХ століття стала поява культурної антропології, творці якої (Е.Ротхакер, М. Ландман і ін.) спробували об'єднати різні галузі філософської антропології.

У дисертації підкреслюється, що певну роль у створенні соціології і психології особистості відіграли дослідження в галузі психопатології і соціологічного вивчення індивідуальних і колективних форм поведінки, що відхиляються від соціальних норм, адже знання “винятків із правил” допомагають краще зрозуміти самі “правила” (норми, цінності і т.п.). Подібне відношення до досліджуваних об'єктів не може не торкнутися і методологічної проблематики філософії, особливо соціальної філософії. Традиційно ця проблематика має справу з “позитивними” даними, тобто з такими, що піддаються раціональній оцінці їхньої істинності чи хибності. Однак у цьому складному світі далеко не завжди вдається дати однозначну оцінку явищам і процесам, особливо в тих випадках, коли “виключень” із правил набагато більше, ніж самих “правил”, що свідчить про явне неблагополуччя в галузі методології наукового пізнання. Тут варто відзначити, що філософи воліють уникати “патологій”, а коли цього зробити неможливо, намагаються втиснути їх у прокрустові схеми традиційних уявлень, говорячи про боротьбу протилежностей, конфлікти, антагонізми, про закономірність і випадковість, про раціональне й ірраціональне і т.д. Тому філософські рекомендації є корисними для соціологів і психологів, які мають справу не з абстрактними, а з емпіричними явищами і процесами, досліджуваними конкретними, обєктно орієнтованими методами. Очевидно, прийшов час, коли філософія повинна впритул зайнятися дослідженням різних патологій, тому що планета усе більше страждає від різних “хвороб” (соціальних, політичних, економічних, ідеологічних та екологічних), а перспективи соціального розвитку сьогодні виглядають аж ніяк не настільки райдужними, якими вони здавалися на початку ХХ століття. Це рівною мірою стосується проблем особистості і соціальної групи.

В другому підрозділі “Сучасні епістемологічні проблеми в аспекті інтерпретації соціально-психологічних якостей особистості” увага зосереджується на методологічних питаннях соціального пізнання і відзначається, що вивчення соціально-психологічних якостей особистості – актуальна, але і дуже важка проблема, зокрема з тієї причини, що дотепер не існує ясності і визначеності в рішенні даної проблеми між соціологами, психологами і філософами. Це й зрозуміло, тому що всі зазначені фахівці є представниками різних шкіл, напрямків, не говорячи вже про те, що вони належать до різних культурних співтовариств, так чи інакше орієнтовані на різні цінності і т.д. Тому їм дуже важко знайти спільну мову в суперечках навіть не з принципових питань. Усе це добре відомо, ніким із учених не заперечується. Разом з тим, науковий світ одностайний у визнанні того, що об'єктивність досліджуваної ними предметності – безсумнівний факт, інтерпретація якого залежить від пізнавальних установок, методологічної оснащеності дослідників, умов дослідницької діяльності і т.д. Якщо відвернутися від специфіки пізнавальної діяльності, виявиться великий набір пізнавальних тем, у рамках яких ставляться відповідні задачі і фігурують тематично обумовлені проблеми.

Кожна наука характеризується не тільки своїм соціальним статусом у низці інших наукових галузей, але і тільки їй властивим методологічним інструментарієм, що відповідає предмету дослідження. Якщо тема дослідження охоплює гранично обмежену сферу застосування потенційних сил суб'єктів пізнавальної діяльності, то предмет дослідження більш конкретний і локальний, тому що з ним пов'язується задоволення цілком конкретних, соціально значущих потреб (матеріальних чи духовних). Задоволення тих чи інших потреб за допомогою науки припускає наявність конкретних способів, методів оволодіння відповідним предметом. Таким чином, говорячи про філософсько-антропологічний підхід до проблем людини, ми тим самим припускаємо даність деякої предметної сфери дослідження, доступної філософському аналізу. Оскільки філософія є багатовекторною наукою, остільки варто опиратися на одну з таких філософських наук, що найбільше відповідає предмету дослідження, яким є людська особистість як соціальна істота. Такою наукою є соціальна філософія, яка включає у свій склад філософську антропологію і тісно пов'язана із соціологією і соціальною психологією. Останнє дуже важливо мати на увазі, тому що саме соціологія і психологія (соціальна психологія зокрема) у якості антропологічно спрямованих наукових галузей найбільш значимі для соціально-філософського аналізу людської особистості.

Другий розділ “Девіантність як соціальний феномен і предмет соціально-філософського аналізу” присвячений розкриттю сутності понять “девіантність” і “консеквентність” та їх соціально-політичної зумовленості.

У першому підрозділі “Девіантність особистості і її соціально-філософська оцінка” відзначається, що однією з особливих рис життєдіяльності сучасних розвинутих суспільств є підвищення ролі людської особистості, зростання соціальної значущості всіх проблем, пов'язаних з людиною. Це зумовлюється багатьма факторами, включаючи ускладнення форм соціального спілкування в умовах прогресуючого поділу праці під впливом нових технологій, збільшення інформаційного навантаження на психіку людини, зміну систем і способів керування соціальними і технічними процесами і т.д. Відповідно, задачі, які людині необхідно вирішувати, стають усе більш складнішими, багатоплановішими, багатовимірнішими. Природно, у цих умовах збільшується значення особистого досвіду, особистого внеску в сукупну соціальну практику. Підвищується й особиста відповідальність людини перед оточуючими його людьми (соціальними групами, виробничими колективами і т.д.) і суспільством у цілому. Одночасно підвищується роль особистості в житті суспільства і значення міжособистісних стосунків.

Сучасна людина промислово і культурно розвинутих країн, яка сформувалася на принципах демократизму, не терпить знеособленості, що асоціюється в неї з приниженням прав людини, людської гідності, нівелюванням індивідуальної самобутності. Така людина вимагає особливого ставлення до себе, яке має враховувати її особистісні якості та вільний вибір життєвих шляхів.

Але було б явним перебільшенням концентрувати увагу тільки на зростанні ролі особистісних факторів у житті сучасного суспільства, ігноруючи значення соціальної групи, самого суспільства і їх вплив на індивідуальну життєдіяльність, а також ті негативні процеси в суспільстві, що пов'язані з антисоціальними формами поведінки людей, які користуються демократичними законами, щоб уникнути відповідних покарань за свої протиправні чи аморальні дії. Тому сьогодні особливої гостроти набувають питання контролю за негативними формами поведінки особистості та соціальної групи, які можуть представляти серйозну соціальну загрозу. Не випадково, що в даний час психологія і психіатрія переживають період бурхливого розвитку і займають усе більш важливе місце в комплексі наук про людину. Будь-яке відкриття в галузі цих наук є не тільки новим кроком на шляху до самопізнання людини, але й впливає на рішення багатьох соціальних проблем.

У світовій науці існують різні підходи до вивчення девіантної поведінки окремих особистостей і соціальних груп. Одним з них є розгляд девіантності через процес соціалізації індивіда чи соціальної групи, сформульований представниками Чикагської школи (А.Коен). Дана концепція основана на положенні про те, що девіантна поведінка виникає у окремих індивідів чи соціальних груп, для яких основними життєвими цінностями є такі, які потенціально містять у собі елементи девіантності. Індивіди, які соціалізувалися у такому середовищі, часто стають носіями девіантної поведінки.

Існують й інші концепції. Е.Дюркгейм, зокрема, розглядав дану проблему через її взаємозвязок з соціальним здоровям і соціальними хворобами суспільства; Р.Мертон досліджував дану проблему через особливий морально-психологічний стан індивідуальної і суспільної свідомості; Е.Лембер, Г.Беккер, Е.Гофман та інші вивчали проблему девіантності як наслідок негативної соціальної реакції тощо.

У зарубіжній суспільній науці використовувалися також релятивістський, позитивістський, соціально-позитивістський, біологізаторський, соціально-психологічний, функціоналістський та багато інших підходів до вивчення явищ девіантності поведінки окремої особистості і соціальних груп.

Не обминули увагою дану проблему й вітчизняні вчені, в тому числі і сучасні українські, які також досліджують її у різних аспектах і концепціях.

Так, у загально філософському аспекті проблема девіантної поведінки простежувалася у взаємозвязку з вивченням особистості як суспільної істоти, її потреб, інтересів, цінностей, соціальної ролі (П.Копнін, В.Шинкарук, І.Бойченко, І.Бичко, К.Жоль, М.Мокляк, А.Мисуно, А.Чунаєва, Е.Гансова та ін. ); у соціально-філософському аспекті та у звязку з формуванням теоретичної і буденної свідомості, із соціальними змінами в суспільстві дану проблему розглядають В.Андрущенко, Г.Дашутін, М.Дмитрієва, М.Михальченко, А.Кавалеров, С.Наумкіна, А.Уйомов та ін.

Значна частина досліджень соціологічного характеру присвячена проблемі девіантої поведінки особистості і соціальних груп (П.Сорокін, О.Донченко, А.Овчаров, І.Попова, О.Ручка та ін.). Особливу увагу їй приділяли і продовжують приділяти соціальні психологи (Т.Шибутані, Л.Божович, Л.Буєва, Ю.Клейберг, І.Кон та інші ).

Окремо досліджувалися процесуальні та кримінальні аспекти аналізу проявів явища девіантності (П.Біленчук), філософсько-правові (К.Кульгар, В.Лапаєва, Д.Луковська, М.Мельник та інші). Крім того, дана проблема виходить за рамки соціальної філософії і філософії права і торкається філософської антропології, психології, медицини, психіатрії та інших галузей науки, обєктом яких є людина.

Завдяки досягненням сучасної психології і психіатрії, а також низки інших галузей знання, що відносяться до так званих поведінкових наук (нейрофізіологія, нейропсихологія і т.д.), постійно збільшуються можливості цілеспрямованого регулювання психічної діяльності людини. В міру того як задача регуляції поведінки малих і великих соціальних груп набуває важливого політичного значення, зростає значущість психологічних вчень, які пропонують свої засоби досягнення цієї мети. Особливо в цьому плані відзначається біхевіоризм, одним із найбільш яскравих представників якого є американський вчений Б. Ф. Скиннер. Саме йому належать наукові дослідження в галузі “поведінкової інженерії”, за допомогою якої він вважав за можливе покінчити з війнами, насильством і іншими соціальними недугами. На думку Скиннера, для цього досить виробити відповідну систему заохочень і покарань, які будуть регулювати поведінку людей. Надалі в руслі скиннерівської програми “поведінкової інженерії” сформувалася теорія і практика “модифікації поведінки”, що викликало багато дорікань і критики з боку демократичної наукової громадськості, стурбованої тим, що методи “модифікації поведінки” можуть використовуватися в антигуманних цілях.

У підрозділі акцентується увага на актуальності проблем, повязаних з вивченням особистості, з поясненням причин неможливості окремих людей пристосуватися до вимог зміненого суспільства й ефективно функціонувати в ньому, причин паталогічних та неадекватних стилів поведінки. Відзначається, що вивчаючи людину, завжди необхідно розрізняти, з одного боку, психологічний аспект людського поводження, а з іншого боку - брати до уваги зовнішні форми його прояву. Характер психічних переживань визначає характер вчинків. Тому, аналізуючи соціальні явища під кутом зору поведінки особистості чи соціальної групи, варто завжди враховувати дані аналізу тих психічних переживань, якими супроводжуються ті чи інші акти поводження людини. Цей аналіз дає ключ до розуміння вчинків людини, із сукупності яких складається її поведінка, в тому числі і девіантна.

Поняття “девіантність” (від старолат. deviatio – відхилення, від лат. de – від + лат. via – дорога; відхилення від норми, відхилення від основного шляху руху, від правильної лінії); у термінологічному значенні “девіація” використовується у фізиці (наприклад: відхилення магнітної стрілки компаса від лінії магнітного меридіана внаслідок впливу близько розташованих намагнічених тіл), у радіотехніці (наприклад: девіантні частоти – відхилення (максимальне) від середнього значення частоти електричних коливань при частотній модуляції), у біології (наприклад: різновид філоембріогенеза, коли зміна в розвитку органа відбувається на середніх стадіях його формування і приводить до відхилення в структурі цього органу в дорослому організмі), у судноплавстві, авіації і т.д. (наприклад: відхилення від заданого курсу корабля, літака і т.п. під впливом яких-небудь зовнішніх причин). Великого поширення дане поняття набуло у соціології і психології, де під девіантним розуміється таке поводження, що порушує загальноприйняті в даному суспільстві норми і правила. Звичайно, до категорії девіантного поводження відносять різні правопорушення, злочинність, наркоманію, самогубство й ін.

Як констатують сучасні дослідники, нині в соціології і соціальній психології не існує єдиного підходу до вивчення явища девіантності. Так, наприклад, концепція соціалізації, сформульована представниками Чикагської школи заснована на твердженні, що девіантна поведінка відтворюється деякими людьми в процесі засвоєння культури відповідних соціальних груп, де вважаються нормальними цінності, що привертають до девіації (відхилення). Відповідно до теорії аномії (фр. anomie – відсутність закону, організації), якщо індивіди мають загальні цілі, але узаконені засоби для досягнення цих цілей доступні не всім рівною мірою чи зовсім недоступні для деяких соціальних груп, то в суспільстві варто очікувати високого рівня девіантності.

Що стосується поняття “аномія”, то воно виражає відношення індивідуумів і соціальних груп до норм і моральних цінностей визначеної соціальної системи, у якій вони живуть і діють. Крім того, дане поняття означає, по-перше, стан суспільства, при якому для його членів втрачена значимість соціальних норм, розпоряджень і тому відносно висока частота саморуйнівного поводження, аж до самогубства. По-друге, воно означає відсутність еталонів, стандартів порівняння з іншими людьми, що дозволяє оцінити свій соціальний стан і вибрати зразки поводження та залишає індивідуума в невизначеному (“декласованому”) стані, без почуття солідарності з конкретною соціальною групою, а останньої – з соціумом. По-третє, поняття “аномія” означає невідповідність, розрив між універсальними цілями і очікуваннями, визнаними в даному суспільстві, і соціально прийнятними (“санкціонованими”) засобами їхнього досягнення, що в силу практичної їх недоступності для всіх штовхає багатьох людей на незаконні шляхи їхнього досягнення.

В другому підрозділі “Соціально-політична зумовленість девіантної поведінки соціальних груп і особистостей як обєктів державно-управлінського впливу” розглядається право як важлива складова механізму соціального регулювання, за допомогою якого здійснюється планомірний і цілеспрямований вплив керуючого суб'єкта на суспільні відносини. У зв'язку з цим особливого значення набуває питання ефективності права, що розуміється не тільки в юридичному аспекті (скажемо, як відповідність поведінки людини тим чи іншим юридичним нормам), але й у більш широкому аспекті - досягнення соціальних результатів, що не входять безпосередньо в сферу правового регулювання. Досягнення такої ефективності неможливе без вивчення механізму соціальної дії права, ролі права у формуванні світоглядних цінностей, що стимулюють вироблення відповідального ставлення до себе і оточення.

Розглядаючи механізм соціальної дії права, у підрозділі використовується думка дослідників, які стверджують, що сукупність правових норм впливає на свідомість і поведінку людей, а через них – на об'єктивні суспільні відносини і процеси. У даному випадку необхідно розрізняти два підходи до соціальних процесів – юридичний і соціологічний. Юридичний підхід до вивчення механізму дії права характеризується вивченням соціальних змін, що відбуваються тільки у вузькій сфері юридичного впливу на поведінку і діяльність людей, коли на суб'єкта покладаються відповідні права й обов'язки. При цьому не зачіпаються соціально-психологічні фактори, що безпосередньо не впливають на юридичні зв'язки і відносини. Соціологічний чи соціально-психологічний підходи, навпаки, припускають дослідження суспільних явищ і процесів у широкому діапазоні фактичного стану справ. Комплексне застосування соціологічного, соціально-психологічного і юридичного підходів до соціальних реалій дозволяє уникати, з одного боку, небезпеки впасти в правовий догматизм, а з іншого боку – недооцінки специфіки, що відрізняє соціальні процеси, які протікають у правовій галузі, від інших суспільних процесів.

Для того щоб правові норми могли виконувати регулятивні і мотивуючі функції, необхідно здійснити їхню трансляцію адресату з метою інформування його про практичну значущість даних норм. На базі отриманої інформації в людини (адресата) формуються відповідні психологічні установки, ціннісні орієнтири та мотиви поведінки. У результаті інтеріоризації (перетворення зовнішнього у внутрішнє) правових норм та під впливом інших внутрішніх причин (конформізм, звички, страх перед покаранням і т.п.) абстрактна модель поведінки наповнюється конкретним змістом, що визначає зміст і характер вчинків і дій особистості та соціальних груп.

Третій підрозділ “Соціально-праксеологічний сенс поняття “консеквентність” і його значення у соціальному пізнанні” акцентує увагу на особливостях практичної діяльності людей, що будується на двох видах правил, один з яких чітко і добре уявляємо, а інший вид не типологізуємо в силу своїх індивідуальних (випадкових) особливостей. Щоб краще розуміти правила, ми не повинні ставитися до винятків із них як до чогось випадкового, що не потребує спеціального аналізу. Додаткові знання допоможуть тоді, коли раціонально сконструйовані моделі почнуть хибити. Але все-таки головним у науковому пізнанні є побудова раціональних експліцитних моделей досліджуваних явищ і процесів, які дають можливість точно виявити норми і описати відповідні правила. У нашому дослідженні на роль такого “конструктора теоретичних моделей” претендує праксеологія.

До сучасного праксеологічного словника відноситься поняття “консеквентність”. Поняття “консеквентний”, “консеквентне” використовуються в різних наукових контекстах (філософському, соціологічному, психологічному і логічному). У психології під консеквентною розуміється така поведінка, яка послідовно випливає з відповідних психологічних установок індивідуума. Установки ніби програмують той чи інший тип раціональної поведінки навіть у людини із серйозними психічними відхиленнями, тобто у визначеному змісті раціональною може бути й ірраціональна поведінка (з погляду існуючих у суспільстві стандартів і норм), оскільки послідовність дій, вчинків контролюється не нормально функціонуючою свідомістю, а несвідомою установкою.

Усе більш широке застосування поняття “консеквентний”, “консекветність”, “консеквенціалізм” одержують у сучасній соціальній психології і соціології, повз що не може пройти й соціальна філософія. Окремі зарубіжні вчені (П.Гомберг) під поняттям “консеквентціалізм” розуміють практичний імператив створення і застосування життєвих планів, тобто принцип поведінки, запрограмованої людьми наперед. Гомберг вважає, що консеквентціальні ідеї, які стосуються особистості і її способу життя, сьогодні більш актуальні, ніж ідеї так званого здорового глузду. У зв'язку з цим пропонуються відповідні аргументи на користь консеквентціалізму. Серед них аргументи аксіологічного характеру, обумовлені поняттями “потреби” і “інтереси”. Як правило, консеквентціалізм великого значення надає людським інтересам. Якщо інтереси людей збігаються, тоді інтереси однієї людини збільшують можливість реалізації інтересів іншої. А якщо ці інтереси розвиваються в сторону дискретності, тобто в сторону абстракції, у цьому випадку добробут чи успіх однієї людини, швидше за все, не впливають на інтереси іншої. Більш того, якщо вони розвиваються в конфліктних напрямках, то для одного вони виявляться добром, а для іншого – злом.

Третій розділ “Соціально-філософський і філософсько-правовий підходи до проблеми людської особистості присвячений аналізу біологічних, соціокультурних і психологічних чинників девіантності особистості та злочинних угрупувань.

У першому підрозділі “Біологічні, соціокультурні і соціально-психологічні фактори в житті людини з точки зору соціальної філософії і філософії права” головна увага зосереджується на взаємозв'язках біологічних, соціальних і психологічних факторів у формуванні типу поведінки людини. З біологічної точки зору людина є вищим етапом еволюції живих істот. Її біологічна своєрідність пов'язується з прямоходінням, вільними верхніми кінцівками, артикуляційною мовою, високорозвиненою центральною нервовою системою і т.д. Деякі вчені вказують на 15 органів, які відрізняють людину від вищих тварин, інші – на 17 тощо. Перелічуються також рудиментарні, зайві і навіть шкідливі для сучасної людини органи, які вказують на її зв'язок із своїми “волохатими предками”. У зв'язку з цим робиться висновок, що людина в одних випадках розвивається, в інших - ні, а в третіх - навіть деградує. Тому однолінійна і прогресуюча біологічна еволюція людської істоти сьогодні розцінюється як примітивна і безповоротно застаріла еволюційна модель.

Людині властиво багато специфічних соціокультурних і соціально-психологічних рис: лише вона серед усіх живих істот здатна плакати і сміятися, переживати яскраві емоції і виражати їх за допомогою символів, висловлювати свої почуття і думки за допомогою мови; тільки вона у змозі прагнути до істини, добра і краси. Що ж стосується людської соціальності з психологічної точки зору, то ця риса в порівнянні з аналогічними рисами тварин (мурах, бджіл і ін.) менш виражена, тому що люди більш конфліктні і менше знаходять спільну мову між собою.

Однак, як тільки ми виходимо в сферу соціологічних і соціально-філософських оцінок людських якостей порівняно з якостями тварин, пізнавальна ситуація різко змінюється. Як відзначають антропологи, природа, зважаючи на все, не раз робила спроби створити щось людиноподібне за своїми психічними якостями, але усі відростки від тваринного стану до людського зникали, поки не вижив визначений біологічний вид, здатний концентруватися не тільки на меті, що його цікавила, але і на засобах її досягнення. Такими засобами з'явилися знаряддя праці, що при сприятливих збігах обставин (примітивна рука, розвинутий інстинкт співтовариства, будівля мозкових півкуль і т.д.) змогли утриматися саме у власній якості знарядь праці і тим самим покласти початок олюдненню (соціалізації) наших далеких пращурів.

Тварини не здатні до постійного застосування знарядь праці. Перебуваючи у безпосередньому тілесному спілкуванні з навколишнім середовищем, вони біологічно пристосовують свій організм до нього. Організм тварини за своєю зовнішньою формою і за характером органів здатний виконувати деякі спеціалізовані функції для забезпечення існування і продовження роду. Тому тварини не мають потреби в додаткових функціях, що дозволяють використовувати знаряддя праці.

Знаряддя праці як посередник і як засіб діяльності є винятково перевагою лише людини. Суперечки про те, чи здатні тварини застосовувати знаряддя праці, і докази того, начебто деякі з них (мавпи, слони і т.д.) уміють користуватися деякими предметами (гілки, каміння й ін.) як знаряддями праці, по суті марні і нічого не доводять. Питання не в тім, чи доходить тварина при виняткових обставинах до використання предметів як знарядь праці, а в тім, чи може подібний спосіб дії стати необхідним для тварини, чи потрібно це їй, чи мають знаряддя праці для тварин перевагу перед їх природними органами. Яку перевагу має опосередкована дія перед безпосередньою?

Перевага полягає в тому, що за допомогою штучного знаряддя праці можна виконувати безліч різноманітних функцій. Тварини ж, що мають у своєму розпорядженні лише те, що даровано їм природою, обмежені у власній діяльності. Природні органи ніби приросли до їхнього тіла і складають з ним одне ціле. Їх не можуть вони замінити в міру потреби іншими знаряддями, не можуть пристосувати до інших функцій і до іншого виду діяльності. Розраховуючи тільки на природні органи, тваринам доводиться підкорятися їхнім можливостям і жити в колі речей, приступність яких не виходить за рамки функцій цих органів.

Людина ж завдяки застосуванню штучних знарядь праці здатна поєднати різнобічні способи дій, інтегрувати в собі функції різних видів діяльності, якими природа обдарувала інших істот. Вона може виконувати дії, які біологічно суперечать її сутності. Різнобічністю своєї діяльності людина остаточно переборює біологічну обмеженість як своєї фізичної природи, так і духовної.

Зазначена різнобічність не є чимось раз і назавжди даним; вона розвивається, а разом з нею розвивається і вся структура людської психіки, включаючи емоції, які впливають на поведінку людини, на вибір нею способів і засобів досягнення поставленої мети. Разом з тим дана різнобічність має і свої негативні аспекти, тому що в процесі розвитку особистісних якостей і виділення людини із суспільства, автономізації її особистої життєдіяльності з'являються можливості діяти всупереч суспільним інтересам відносно своєї особистої вигоди. Інакше кажучи, вже в самому факті різнобічності людської діяльності закладений досить широкий спектр девіантних стосовно суспільства дій. Але оскільки різнобічність цієї діяльності не тотожна відцентровому спектру власне людських (соціально-культурних) функцій, а має інтегративний характер, то головним показником цієї інтегративності є консеквентність (раціональність, раціональна послідовність) виконуваних функцій і їх органічний (раціональний) взаємозв'язок.

Важливим при розкритті соціальної сутності людини є соціально-філософський аналіз, що дозволяє наповнити конкретним змістом інтегровану в єдине ціле різнобічність соціально-культурних, біопсихічних, соціально-психічних функцій людини, розглянутої як особистість, вписану у визначені соціально-історичні і природні рамки.

В другому підрозділі “Філософсько-правовий підхід до оцінки кримінально-девіантних дій правопорушників, організованих злочинних і терористичних угрупувань” відзначається, що у філософії права однією з центральних і постійних проблем є питання природи і теоретичної бази виправдання соціальної практики застосування покарань. Соціально-філософським у даному випадку є той його аспект, що стосується інституціалізації покарання як такого, оскільки справа торкається не юридичної проблематики у її різноманітності і конкретності, а соціального аспекту юридичної діяльності, що представляє інтерес як для філософів, так для соціологів і психологів. Саме філософи формулюють питання: чи можна виправдати покарання? Наскільки воно виправдано, щоб суспільство могло систематично піддавати позбавленням волі і стражданням деяких своїх членів, що не


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

Бджоли роду Оsmia (Hymenoptera, Megachilidae), особливостi їх бiологiї, екологiї та промислового розведення i використання в умовах Лiсостепу України - Автореферат - 24 Стр.
Створення біологічно-активних продуктів на основі стабілізованого каротину біотехнологічного походження - Автореферат - 51 Стр.
Формування ринку конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції - Автореферат - 28 Стр.
ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ І МУЗИКИ ДО МУЗИЧНО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ - Автореферат - 27 Стр.
ЗБУРЕННЯ НАВКОЛОЗЕМНОГО КОСМІЧНОГО ПРОСТОРУ, ВИКЛИКАНІ НАЗЕМНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ ЕНЕРГІЇ - Автореферат - 23 Стр.
ХУДОЖНІЙ ЧАС ЯК ПРОБЛЕМА ОНТОЛОГІЇ МИСТЕЦТВА - Автореферат - 24 Стр.
ХІМІЧНЕ ФОРМУВАННЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ КОМПОЗИТІВ НА ОСНОВІ УРЕТАНОВМІСНИХ ПОЛІМЕРІВ ТА ПОХІДНИХ ЦЕЛЮЛОЗИ - Автореферат - 24 Стр.