КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Козак Людмила Василівна

УДК 338.433

Формування ринку конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції

Спеціальність 08.07.02 –

Економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті “Острозька академія”,

Кабінет Міністрів України.

Науковий керівник доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН

Андрійчук Василь Гаврилович,

Київський національний економічний університет,

професор кафедри аграрного менеджменту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік УААН,

заслужений діяч науки і техніки

Шпичак Олександр Михайлович,

Українська академія аграрних наук,

академік-секретар відділення аграрної

економіки і земельних відносин

кандидат економічних наук, доцент

Камілова Сюзанна Різаївна,

Інститут аграрної економіки УААН,

заступник завідувача відділу

ціноутворення та кон’юнктури ринку

Провідна установа Інститут економіки Національної академії наук України, відділ економічних відносин АПК

Захист відбудеться “23” травня 2003 року о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.006.04 Київського національного економічного університету: 03680, м. Київ, пр. Перемоги, 54/1, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету: 03680, м. Київ, пр. Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “23” квітня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, професор Федонін О.С.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Забезпечення ефективної роботи аграрного сектора та його конкурентоспроможності слід вважати визначальною умовою продовольчої безпеки країни, зниження соціальної напруги, стабілізації національної економіки. Для України це також використання порівняльних переваг у ресурсній забезпеченості, зокрема землею та трудовими ресурсами на селі, підвищення здатності протистояти міжнародній конкуренції та поліпшення позицій країни у міжнародному поділі праці.

В останні роки органи влади прийняли низку законодавчих актів, які сприяли ринковій трансформації сільського господарства, передусім реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств у нові організаційно-правові форми ринкового типу. Реформування дало поштовх до активізації виробничої діяльності в аграрній сфері, проте не справило відчутного впливу на підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора, оскільки таку ситуацію не варто вважати виключно як наслідок нерозвиненості відносин власності в галузі. Саме тому в 2000-2002рр. державою здійснено заходи щодо розбудови аграрного ринку, які свідчать про те, що для подолання агропродовольчої кризи необхідно застосовувати системний підхід. Успіх аграрної реформи залежить від оптимального поєднання реформування відносин власності з цивілізованими механізмами формування ринку сільськогосподарської продукції, що для умов України є принципово новим явищем.

Розробці теоретичних питань формування організованого аграрного ринку, удосконалення його державного регулювання присвячені праці вітчизняних учених, зокрема, Андрійчука В., Гайдуцького П., Дем’яненка М., Дем'яненка С., Коваленка Ю., Лукінова І., Маліка М., Мостового П., Нелепа В., Павленка А., Пасхавера Б., Саблука П., Сороки Л., Черевка Г., Шеремети А., Шморгуна В., Худолій Л., Юрчишина В. та інших учених. Їх зусиллями створений міцний теоретико-методологічний фундамент дослідження названої проблеми, вирішено багато її методичних та прикладних аспектів. Проте окремі питання цієї багатогранної проблеми досліджені не достатньо. Зокрема, дискусійними залишаються ступінь і характер державного втручання в діяльність аграрного ринку, принципи раціональної побудови та управління продуктовими ринками. Комплексно не вивчені процеси ціноутворення продукції сільськогосподарського виробництва в умовах недосконалого ринку, а також питання кількісної і якісної оцінки впливу макроекономічних чинників на конкурентоспроможність галузі.

Значимість вказаної проблематики, необхідність її вирішення обумовили вибір теми дисертаційного дослідження та його напрями.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана як складова комплексної науково-дослідної теми “Науково-методологічні та організаційні засади формування конкурентоспроможності національної економіки в ринкових умовах” (номер державної реєстрації 0102U005190), що виконується в Національному університеті “Острозька академія”. Особисто автором підготовлено розділ “Формування конкурентних товарних ринків та удосконалення підприємницької та ринкової інфраструктури”.

Мета і завдання досліджень. Основна мета проведених досліджень полягає в удосконаленні методологічних і методичних засад, розробці практичних рекомендацій щодо формування організованого аграрного ринку, підвищення конкурентоспроможності та удосконалення ціноутворення на продукцію сільськогосподарського виробництва. Для досягнення цієї мети в ході дослідження вирішено такі завдання:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження виступають трансформаційні процеси у сфері розподілу та товарного обміну в аграрному секторі економіки України.

Предметом дослідження є сукупність чинників та зв’язків, що впливають на формування ринку сільськогосподарської продукції та визначають її конкурентоспроможність.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження становить діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних явищ.. У процесі роботи використовувались такі методи дослідження: абстрактно-логічний, монографічний, розрахунково-конструктивний, економіко-статистичний та експертних оцінок, що дозволило одержати достовірні, науково обґрунтовані результати і на їх основі сформулювати реальні висновки та конкретні пропозиції.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження визначається сукупністю теоретичних, методологічних та прикладних положень, висновків і пропозицій щодо формування організованого ринку сільськогосподарської продукції, підвищення її конкурентоспроможності та удосконалення системи ціноутворення на продукцію АПК і полягає в такому:

- поглиблено теоретичне трактування понять “ринок” та “товарний

ринок”, визначено особливості ринку сільськогосподарської

продукції, головними з яких є його монопсонічна будова та специфіка

формування цін, розроблено модель коливань маркетингової націнки;

-

-

-

-

Практичне значення отриманих результатів. Висновки та положення дисертаційної роботи доведені до рівня конкретних рекомендацій та прикладних заходів і можуть застосовуватись при реформуванні аграрного сектора. Одержані в процесі дослідження результати використані Головним управлінням економіки Рівненської облдержадміністрації при розробці регіональних програм соціально-економічного розвитку, зокрема, підтримки малого підприємництва, інноваційної та інвестиційної діяльності, розвитку експортно-імпортного потенціалу (довідка впровадження № 01/1-1367 від 29.11.01р.), Головним управлінням сільського господарства та продовольства Рівненської облдержадміністрації при розробці довгострокової програми “Зерно” та “Тваринництво”(довідка впровадження № 1/1058 від 29.11.01р.), а також у навчальному процесі в Національному університеті “Острозька академія” при викладанні курсів “Ціноутворення”, “Маркетинг”, “Бізнес-планування” (довідка впровадження № 79 від 15.03.02р.).

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження апробовані на науково-практичних конференціях викладачів та аспірантів Національного університету “Острозька академія” (1998-2001 рр.), а також на науково-практичній конференції “Реформування агропромислового комплексу України: проблеми теорії та практики” (м. Запоріжжя, 2000р.), на ХІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Стратегічні пріоритети розвитку регіонів у системі економічної політики в Україні” (м. Чернівці, 2001р.), регіональній науково-практичній конференції “Фінансова система України: проблеми становлення та функціонування”(м. Острог, 2002р.).

Публікації. За результатами проведених досліджень опубліковані 8 наукових статей загальним обсягом 4,16 друк.арк., у тому числі автору належить 4,11 друк.арк., з них у наукових фахових виданнях – 4, у матеріалах конференцій – 4.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг роботи – 212 сторінок, у тому числі 25 таблиць на 12 сторінках, 11 додатків на 13 сторінках. Список використаних джерел складається із 172 найменувань і займає 13 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, предмет і об’єкт дослідження, наукову новизну та практичне значення роботи, подано відомості щодо апробації її результатів,

У розділі 1 “Теоретичні і методологічні основи ринку сільськогосподарської продукції та її конкурентоспроможності” досліджуються основні чинники формування ринку продукції аграрного виробництва. Науковий підхід до створення організованого ринку сільськогосподарської продукції вимагає поглибленого визначення його сутності та особливостей функціонування. Автором теоретично поглиблено трактування понять “ринок” та ”товарний ринок”, визначено специфіку ринку сільськогосподарської продукції. В широкому розумінні “ринок” - це складне полісистемне утворення з відповідною економічною системою господарювання, яке має ряд специфічних, лише йому властивих ознак. З іншого боку, під ринком розуміють сферу обміну товарів та послуг. Ці підходи органічно поєднані, оскільки певна економічна система забезпечує відповідні умови для ефективного функціонування конкретного ринку товарів і послуг. Для країн з перехідною економікою названі умови здебільшого є вирішальним чинником розвитку. Саме тому вивчення будь-якого товарного ринку, на думку автора, необхідно починати з характеристики макроекономічної ситуації країни.

Ринок сільськогосподарської продукції є специфічним товарним ринком. В дисертації зроблено висновок що при визначенні чинників, які обумовлюють пропонування на ринку, необхідно розглядати специфіку галузі, а саме: випередження витрат у часі і неможливість здійснення відтворення без кредитування; сезонність і повільний оборот капіталу; ризикованість і непередбачуваність результатів виробництва через вплив погодних і кліматичних умов; абсолютну цінову нееластичність пропонування в короткостроковому періоді. Особливості формування попиту і пропонування на ринку спричиняють виникнення таких проблем, як різкі коливання обсягів виробництва і доходів сільськогосподарських виробників у короткостроковому періоді та формування диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію в довгостроковому періоді.

Дана ситуація ускладнюється монопсонічною будовою ринку. Певною мірою механізм формування ринкових цін на сільськогосподарську продукцію пояснює розроблена автором модель коливань маркетингової націнки. Користуючись ринковою владою, переробні та заготівельні підприємства проводять політику ціноутворення на сільськогосподарську продукцію при зміні попиту на неї таким чином, щоб їх частка (маркетингова маржа) в роздрібних цінах продуктів переробки була незмінною. При збільшенні пропонування сільськогосподарської продукції маркетингова маржа зростає, а доходи виробників знижуються. Відтак, без відповідних регулятивних заходів держави, спрямованих на підтримку цін на сільськогосподарську продукцію, аграрний сектор стає неконкурентоспроможним.

Формування ефективного ринку сільськогосподарської продукції обумовлюється багатьма економічними, соціальними та політичними чинниками, а в умовах відкритої економіки певною мірою визначається здатністю країни (товаровиробника) протистояти конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Тому для характеристики даної проблеми автором обрані теоретичні моделі, де застосовується системний підхід. У наведених моделях дослідження суто національних (внутрішніх) джерел економічного розвитку поєднано з ключовими зовнішніми чинниками, проте зроблено наголос на визначальному впливі саме національних передумов. Однією з них є модель конкурентних переваг країни “Даймонд” М. Портера, розвинута пізніше А. Ругманом та Дж. Даннінгом. Згідно з останньою, середовище, яке сприяє чи гальмує створення конкурентного ринку, є динамічною системою змінних, де параметри кожної тісно взаємопов’язані із станом інших. В дисертації доведено, що конкурентоспроможність сільського господарства залежить від таких чотирьох національних детермінант:

-

-

-

-

До зовнішніх чинників економічного розвитку слід віднести рівень міжнародної ділової активності, зокрема вплив іноземного капіталу, а також ступінь інтегрованості країни з економіками інших країн.

На основі зазначених особливостей автором опрацьована схема маркетингового дослідження ринку сільськогосподарської продукції, методична цінність якої полягає в тому, що вона може бути застосована для дослідження інших товарних ринків, особливо споживчих товарів.

У розділі 2 “Основні тенденції розвитку та фактори формування ринку сільськогосподарської продукції” здійснено детальний аналіз чинників, що визначають механізм ціноутворення та формування конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції. Глибока агропродовольча криза, яка відбувалась на фоні стагнації сільського господарства, не могла не позначитись на сучасному стані сільськогосподарського ринку. В досліджуваному регіоні виробництво валової продукції сільського господарства за 1990-2001рр. скоротилось на 41 %, в тому числі в суспільному секторі - на 76 %. Поряд з падінням обсягів виробництва відбулися значні структурні зрушення в галузі. Виробництво м’яса, молока, картоплі, овочів та плодоягідних культур перемістилось у приватний сектор, який нині займає найвищу питому вагу (72,9 %) у валовій продукції сільського господарства регіону. Проте виробництво в особистих селянських господарствах є низько товарним і здійснюється здебільшого для задоволення власних потреб.

Ринкове пропонування сільськогосподарської продукції забезпечує в основному суспільний сектор. В умовах затяжної кризи скорочення обсягів реалізації сільськогосподарської продукції відбувалося швидшими темпами, ніж її виробництво, що свідчить про щорічне звуження ємкості регіонального ринку сільськогосподарської продукції. Так, за весь аналізований період ринкове пропонування зерна скоротилось в 1,5, цукрових буряків - в 3,5, молока – в 3,6, м’яса – в 6,2, овочів – в 12,3, картоплі - в 28,5 раза. Причиною такого становища є втрата зовнішніх ринків реалізації, включаючи експорт і міжобласний обмін, а також значне зниження доходів населення та зменшення його чисельності. За нашими дослідженнями, коефіцієнт еластичності попиту за доходом на м’ясопродукти становить 0,82, на молокопродукти – 0,76, на яйця – 0,37. Отже, падіння сукупного попиту особливо позначилось на ринку тваринницької продукції. Виникнення надлишкової пропозиції на ринку було однією з причин різкого падіння цін. В аграрному секторі почала складатися така ситуація, коли доходи сільськогосподарських товаровиробників не покривали їх витрат. Це спричинило мультиплікативну реакцію - деінтенсифікацію технологій та зниження конкурентоспроможності галузі.

Виявлені в процесі дослідження тенденції в розвитку ринку сільськогосподарської продукції Рівненської області значною мірою обумовлені чинниками макросередовища. Фінансова нестабільність, незбалансована структура української економіки з початку реформ, а також високий ступінь її монополізації спричинили виникнення величезного диспаритету цін на промислову та сільськогосподарську продукцію. Так, індекс цін реалізації сільськогосподарської продукції заготівельним організаціям за 1990-1996 рр. був у 2,5 рази нижчим від темпів інфляції, у той час як темпи росту цін на продукцію промисловості, яка споживається АПК, у 2,2 раза перевищували темпи інфляції. Розрив темпів зростання сільськогосподарських і промислових цін стабілізувався протягом 1997–1999 рр., а в 2000 році дещо скоротився, водночас порівняно із 1990 роком ще зберігається більш як 5-кратний розмір цінового диспаритету.

Сучасна протекціоністська політика держави стосовно вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника не знівелювала негативного впливу макросередовища. Навпаки, прослідковується тенденція до зменшення фінансової підтримки аграрного сектора. Нині цільове фінансування з бюджету та позабюджетних фондів складає досить мізерну частку у фінансових ресурсах сільськогосподарських підприємств: 1,5% у 2001 році проти 68,9% у 1994 році. Проведений за методикою ГАТТ/СОТ комплексний аналіз цінових методів державної підтримки показує, що сільськогосподарські товаровиробники підлягають прихованому оподаткуванню, негативний результат від якого певною мірою компенсується неціновими методами. Зокрема, застосований з цією метою номінальний протекціоністський показник 1999 року показує, що український товаровиробник недоотримував досить значну різницю в ціні порівняно зі світовою за аналогічний товар. Внутрішні ціни реалізації на пшеницю м’яку ІІІ класу були нижчими на 21,6 %, а на велику рогату худобу - на 53,5% порівняно зі світовими (табл.1). У 2001 році механізм цінової підтримки товаровиробників зерна був ефективним, оскільки значення номінального протекціоністського показника є додатнім (+25,6%). Цьому сприяло прийняття низки законодавчих актів щодо регулювання ринку, зокрема часткове застосування заставних цін і запровадження більш прозорих експортних операцій на зерно. Проте цього не можна сказати стосовно яловичини, на яку різниця між внутрішніми та світовими цінами становить 24,7%.

Дійсний протекціоністський показник характеризує умовні доходи товаровиробників від сукупного впливу державного втручання в торгівлю сільськогосподарською продукцією і матеріально-технічними ресурсами для її виробництва. Політика держави, спрямована на здешевлення постачання ресурсів для сільського господарства, також була малоефективною щодо виробників тваринницької продукції, оскільки названий показник має від’ємне значення і залишається досить високим (-493,0 % у 1999 році та –165,2 % у 2001 році). Щодо ринку зерна, то Уряду вдалось значно пом’якшити цінову ситуацію в 1999 році і повністю знівелювати негативний вплив від високих цін на вхідні ресурси у 2001 році.

Таблиця 1

Система протекціоністських показників за деякими видами сільськогосподарської продукції*

Показники | Пшениця м’яка ІІІ класу | В.р.х. (жива вага)

1999р. | 2001р. | 1999р. | 2001р.

Номінальний протекціоністський показник (NPRi ), % -21,6 | +25,6 | -53,5 | -24,7

Дійсний протекціоністський показник (ЕPRi ), % | -2,8 | +76,1 | -493,0 | -165,2

Еквівалент дотацій виробникові (PSEi ), % | +31,6 | +60,1 | -53,5 | +21,6

* Розраховано за методикою Світового банку “Визначення протекціоністських критеріїв”, прийнятої Уругвайським Раундом Генеральної Угоди по Тарифах і Торгівлі

У дослідженні використано і такий показник протекціоністської політики, як еквівалент дотацій виробникові, в якому відображені фактичні бюджетні витрати, а також оцінюються доходи і втрати суб’єктів ринку через заходи цінового та нецінового втручання держави. Щодо такої пріоритетної для країни галузі, як зерновиробництво, сума тарифних та нетарифних заходів підтримки є досить суттєвою. Показник еквіваленту дотацій є додатнім і складає в 1999 та 2001рр. відповідно 31,6 % та 60,1 % від вартості виробленої продукції (табл.1). Натомість цього не можна сказати про м’ясне скотарство, де втрати від державного втручання в 1999 році досягли 53,5% вартості продукції вирощування великої рогатої худоби. У 2001 році негативний ефект від цінових заходів вдалося компенсувати, про що свідчить додатне значення показника еквіваленту дотацій (+21,7%). Разом з тим слід відзначити, що переважання нетарифних методів регулювання характеризує низький рівень протекціоністської політики уряду, оскільки аграрний сектор повинен отримувати максимум вигод саме з цінових переваг. Це дасть сільськогосподарським товаровиробникам не тільки “живі гроші”, але й можливість швидко реагувати на потреби ринку.

Як зазначалось раніше, однією із причин виникнення диспаритету цін та зниження доходів сільськогосподарських товаровиробників є монопсонічна будова ринку, яка значною мірою обумовлює особливості ціноутворення на сільськогосподарську продукцію. Здійснені нами дослідження структури роздрібних цін показують, що із скороченням сукупного попиту і цін на продукти харчування зменшувалась частка доходів сільськогосподарських виробників у ціні за рахунок збільшення грошових надходжень тієї ланки маркетингового ланцюга, яка має ринкову владу(рис.1). Структура експортних цін на окремі види сільськогосподарської продукції показує, що частка гуртового посередника є доволі високою (13,3% по пшениці та 25,9% - по великій рогатій худобі в живій вазі). Це свідчить про те, що посередницька маржа в Україні в декілька разів перевищує її світовий рівень (5-10%). Звідси випливає, що ринкова інфраструктура суттєво чинила тиск на рівень сільськогосподарських цін, встановлюючи при цьому максимальні ціни на свої послуги. Це певною мірою негативно вплинуло на конкурентоспроможність галузі.

Рис.1 Динаміка структури роздрібних цін на Рівненщині

Зважаючи на могутній експортний потенціал вітчизняного аграрного сектора, досить актуальною є проблема визначення його потенційної міжнародної конкурентоспроможності. Аналіз технологій виробництва, собівартості та цін на окремі види сільськогосподарської продукції дає підставу зробити такі висновки. Застосовувані технології виробництва в Україні є вкрай низько інтенсивними та малопродуктивними порівняно із зарубіжними аналогами. Однак, саме обмежене використання ресурсів дозволяє утримувати виробничу собівартість на нижчому рівні, ніж у конкурентів. Це свідчить про потенційну конкурентоспроможність вітчизняного аграрного сектора на світовому ринку. Дана ситуація може бути збережена і при застосуванні більш інтенсивних технологій, оскільки в Україні є можливості впродовж деякого часу утримувати заробітну плату сільськогосподарських працівників на порівняно нижчому рівні. Основна причина неконкурентоспроможності галузі є несформоване адекватне ринкове середовище, що призвело до вкрай низьких цін. Порівняльний аналіз їх рівня в країнах Європейського Союзу, США та в Україні підтверджує даний висновок. Крім того, за прибутковістю авансованого капіталу сільське господарство України є найменш привабливим серед інших галузей народного господарства, а виробництво цукрових буряків, м’яса та вовни є збитковим. За сукупністю вказаних причин проблема формування конкурентного ринку сільськогосподарської продукції та забезпечення конкурентоспроможності аграрного сектора економіки стає надзвичайно складною і вимагає комплексного підходу до її розв'язання. Розглядати дану проблему слід в тісній взаємодії з багатьма економічними змінними національного “даймонду”, що вимагає її інтенсивної розробки та практичного здійснення за допомогою відповідної державної політики, спрямованої на розвиток ринкової інфраструктури, пов’язаних з АПК галузей, запровадження ефективних економічних стимулів активізації сільськогосподарського виробництва та технологічну його переорієнтацію. Принципово важливим є удосконалення відносин власності та розподілу створеної в аграрній сфері доданої вартості.

У розділі 3 “Організаційно-економічні умови підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції ” обґрунтовано методи та визначено шляхи забезпечення конкурентоспроможності продукції сільськогосподарського виробництва. Організаційно-економічні заходи з трансформації початкових порівняльних переваг вітчизняного аграрного сектора у стійку його конкурентоспроможність повинні розпочинатись із створення передумов для мотивації виробництва в аграрній сфері.

У дисертаційній роботі обґрунтовано такі складові мотиваційної системи:

- удосконалення відносин власності на селі, завершення реструктуризації сільськогосподарських підприємств і забезпечення законодавчо-правової бази цих процесів;

- формування підприємницького мислення та підвищення освітнього рівня сільськогосподарських працівників шляхом створення відповідної освітньої інфраструктури;

- розробка і запровадження державної програми підтримки цін, ефективної системи оподаткування та фінансово-кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників;

- удосконалення матеріального стимулювання сільськогосподарських працівників.

Цінова політика в аграрному секторі економіки в теоретичному і практичному аспектах була і залишається однією із основоположних ринкових проблем.

При визначенні основних принципів реформування цінового механізму доцільно виходити з того, що найбільш адекватною для умов України є соціально-орієнтована змішана модель ринкової економіки. В таких умовах особливого значення набуває принцип активного впливу держави на платоспроможний попит населення. Досвід нашої країни показує, що істотне відставання платоспроможного попиту населення зумовлює штучну кризу перевиробництва сільськогосподарської продукції. У розвинутих країнах коефіцієнт еластичності попиту за доходом на продовольство не перевищує позначки 0,15-0,25, а в Україні, за нашими власними дослідженнями, цей показник за окремими видами продовольства коливається в межах 0,6-0,8. Тому ціновий механізм повинен знаходитись у тісному взаємозв’язку із платоспроможним попитом населення.

Принцип комплексного підходу до формування цінового механізму в АПК вимагає розробки єдиної методологічної бази формування цін в сільському господарстві та пов’язаних з ним галузях. Різні методологічні підходи не тільки не забезпечують еквівалентність обміну, але й роблять проблематичним його аналіз.

У ринкових умовах регулятором виробництва виступає прибуток на авансований капітал. Саме за показниками довгострокової віддачі капіталу вимірюється інвестиційна привабливість певної галузі. При цьому вважається, якщо прибутковість інвестицій в галузь більша-рівна конкурентній нормі, то галузь є інвестиційно привабливою, якщо менша – навпаки. З метою реалізації ідеї вирівнювання доходів на авансований капітал у сільському господарстві та пов’язаних галузях, нами пропонується методологічний підхід до розбудови моделі ціни. Особливістю його є те , що за конкурентну норму приймається середня по народному господарству норма прибутку авансованого капіталу із коректуванням її на ризикованість виробництва в тій чи іншій галузі та швидкість обігу капіталу. Запропонований підхід вимагає конкретних методичних розрахунків щодо величини окремих складових моделі ціни, але це не входило до мети нашого дослідження. Ці проблемні питання можуть стати предметом окремого дослідження. Виходячи із міркувань, наведених вище, нами пропонується така модель ціни:

Рі =АТСі + АТСі· Nта+ R ,

де : Рі – ціна і-тої продукції, грн;

АТСі – нормативна собівартість і-тої продукції, розрахована на базі середніх по галузі витрат, грн.;

Nта – середня по народному господарству норма прибутку на авансований капітал, %;

R –премія за ризикованість виробництва, %;

Vта – швидкість обороту авансованого капіталу у j-тій групі галузей (наприклад, зерновиробництво, молочне скотарство, хімічна чи молочна промисловість), разів на рік.

Перевагою даного підходу є те, що він забезпечує єдину методологічну основу розрахунку цін для всіх галузей АПК і, разом з тим, є відносно простим для застосування на практиці.

Складовою цінової політики також має бути формування дієвої системи цін в АПК і механізму їх регулювання. Щодо продукції галузей, які постачають ресурси для сільського господарства, то тут достатньо, на нашу думку, встановлення максимальних індикативних цін, які б забезпечували підприємству-постачальнику середній по народному господарству прибуток при середньо галузевій оборотності капіталу. Якщо окремий постачальник бажає бути більш конкурентним на ринку, він вишукує резерви економії витрат і встановлює ціни на власну продукцію нижче індикативних. Враховуючи сезонність пропозиції сільськогосподарської продукції, система цін має складатись із заставних цін, розрахованих за моделлю, поданою вище, та мінімальних і максимальних індикативних цін, за яких повинні розпочинатись інтервенційні операції на ринку. Підтримання ринкових цін на сільськогосподарську продукцію на рівні заставних має здійснюватись через діяльність інтервенційних фондів, які необхідно створити. Досвід розвинутих країн показує, що бюджетні кошти для їх функціонування необхідні тільки на початковій стадії, а надалі вони функціонують на умовах самоокупності, оскільки скуповують сільськогосподарську продукцію за найнижчими цінами, а продають за найвищими.

Державними програмами щорічно повинні визначатися обсяги квот на відповідні види продукції, що мають підтримуватись через ціни. Квоти повинні розподілятися між товаровиробниками на конкурсних засадах. Решта продукції може пропонуватись на ринок через систему біржової торгівлі чи в інший спосіб за ринковими цінами. Для регулювання доходів сільськогосподарських товаровиробників необхідно створити фонд державної підтримки сільськогосподарських цін та передбачити відповідні кошти в державному та місцевих бюджетах.

Першочерговим завданням фінансово-кредитної політики має бути забезпечення пільгового кредитування в необхідних обсягах. Вирішення даної проблеми вимагає адекватних кроків держави щодо розширення кола кредитних установ для обслуговування АПК, сприяння розвиткові недержавної кредитної кооперації тощо. Крім того, механізм кредитного забезпечення галузі необхідно доповнити новими елементами. Передусім потрібно ввести пільгове оподаткування та знизити економічні нормативи комерційним банкам у частині, яка стосується кредитного обслуговування сільськогосподарських товаровироб-ників, запровадити систему страхового забезпечення діяльності кредитно-фінансових структур та всіх різновидів застави.

Реформаційні процеси в аграрній сфері також доцільно доповнити заходами цілеспрямованої організації сільськогосподарського ринку. Її складовими мають бути: структуризація та раціональна побудова продуктових ринків; формування ефективної ринкової інфраструктури; розробка прозорих механізмів державного втручання в обмінні процеси.

Для здійснення названих заходів, поряд з існуючими органами управління агропромисловим комплексом, доцільно створити національні органи управління окремими продуктовими ринками, які мають об’єднувати у своєму складі представників відповідних галузевих міністерств і громадських організацій з боку попиту та пропонування певного виду сільськогосподарської продукції. Оскільки названі органи на демократичних засадах послідовно об’єднують усіх операторів продуктових ринків, стосовно них неможливо буде застосувати методи адміністрування. Вони не повинні мати власних доходів і не можуть бути суб’єктами підприємництва. Держава може здійснювати підтримку діяльності даних установ, однак фінансуватись вони можуть за рахунок внесків членів цих об’єднань.

Головним напрямком діяльності названих органів управління має бути внутрішньогалузева координація підприємств продуктового підкомплексу, розробка принципів побудови та визначення розподільчих механізмів продуктового агропромислового ланцюга. Названі установи повинні мати широкі права представництва інтересів операторів продуктового ринку та внесення пропозицій уряду щодо регулювання обмінних і розподільчих процесів у них. Для цього необхідна детальна законодавча регламентація їх завдань, прав, обов’язків, порядку створення і діяльності, ліквідації та реорганізації. Це дасть можливість протидіяти монопольному тиску пов’язаних із сільським господарством галузей та лобіювати власні інтереси для сільськогосподарських товаровиробників.

Визначальний вплив на конкурентоспроможність продукції сільськогосподарського виробництва має інфраструктурна складова ринку. Для її розвитку і підвищення ефективності функціонування доцільно здійснити такі заходи:

- визначення на державному рівні контрагентів, які б виконували функції інтервенційних фондів з метою підтримки сільськогосподарських цін;

- розробка заходів по зміцненню матеріально-технічної бази ринкової інфраструктури сільськогосподарського ринку:

- створення державної системи збору та розповсюдження кон’юнктурної інформації, здійснення поглибленого аналізу ринку;

- раціональна побудова продуктових ринків;

- опрацювання прозорих механізмів державного втручання в розподільчі процеси.

У світлі вищевикладеного слід критично оцінити всі наслідки функціонування сільськогосподарського ринку за умов відкритості під впливом стихійних ринкових регуляторів. Предметом особливої уваги має бути підвищення ефективності державного регулювання аграрного сектора, запровадження дієвої системи мотивації виробничої діяльності в сільському господарстві, формування продуктових ринків та ефективної ринкової інфраструктури.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розв’язанні теоретичних, методологічних, методичних і прикладних проблемних питань з формування ринку сільськогосподарської продукції та її конкурентоспроможності.

Основні висновки та пропозиції, що є результатом дослідження, зводяться до такого:

1. Проблеми формування ринку сільськогосподарської продукції недостатньо чітко виражені у вітчизняній науці та практиці. Ринок сільськогосподарської продукції є специфічним товарним ринком, особливості функціонування якого полягають у монопсонічній його будові та нееластичності за ціною попиту та пропонування. Названі особливості обумовлюють механізм ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, рівень доходів сільськогосподарських товаровиробників, і, як наслідок, інтенсивність застосовуваних в аграрному секторі технологій та рівень його конкурентоспроможності.

2. За аналізований період скорочення обсягів реалізації сільськогосподарської продукції відбувалося швидшими темпами, ніж її виробництво, що свідчить про щорічне звуження ємкості ринку сільськогосподарської продукції. Причиною такого становища є втрата зовнішніх ринків реалізації, включаючи експорт і міжобласний обмін, а також значне зниження доходів і зменшення чисельності населення. Виявлені в процесі дослідження тенденції на ринку сільськогосподарської продукції значною мірою обумовлені чинниками макросередовища. Сучасна протекціоністська політика стосовно вітчизняною товаровиробника не знівелювала негативного впливу макросередовища. Навпаки, простежується тенденція до зниження фінансової підтримки аграрного сектора. В таких умовах особливої ваги набуває підвищення ефективності державного регулювання аграрного сектора.

3. Для підвищення конкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектора та його цілеспрямованого розвитку доцільно на державному рівні здійснити розробку та впровадження заходів щодо формування сучасної ринкової інфраструктури і розвитку пов’язаних з АПК галузей, що забезпечило б створення повного виробничого циклу з виробництва і переробки сільськогосподарської продукції; прискорення реалізації права приватної власності на землю, створення відповідних умов для здорової конкуренції в сільському господарстві та пов’язаних галузях. Особливої ваги має формування новітніх факторів виробництва в аграрній сфері, зокрема підвищення рівня людського капіталу. З метою формування підприємницького мислення сільськогосподарських працівників і підвищення їх освітнього рівня необхідно створити відповідну інформаційно-консультаційну та освітню інфраструктуру, зокрема сітку “бізнес-інкубаторів” і наукових центрів з розробки та освоєння нових технологій;

4. За прибутковістю авансованого капіталу сільське господарство є найменш привабливим серед інших галузей народного господарства, що є однією з причин скорочення обсягів виробництва в галузі. З метою підвищення мотивації виробничої діяльності в аграрній сфері важливо здійснити розробку єдиної методологічної бази формування цін в сільському господарстві та пов’язаних галузях; опрацювати дієву систему цін в АПК і механізм їх регулювання, зокрема встановити заставні ціни на основні види сільськогосподарської продукції. Підтримка ринкових цін на рівні заставних має здійснюватись через діяльність інтервенційних фондів. Державними програмами щорічно повинні визначатись обсяги квот на відповідні види сільськогосподарської продукції, що мають підтримуватись через ціни. Квоти повинні розподілятись між товаровиробниками на конкурсних засадах.

5. Удосконалення системи кредитного забезпечення підприємств АПК має бути спрямоване на забезпечення пільгового кредитування в необхідних розмірах, розширення кола кредитних установ для обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, а також зниження економічних нормативів і запровадження пільгового оподаткування комерційним банкам у частині, яка стосується кредитного обслуговування аграрного сектора; розробку системи страхового забезпечення діяльності кредитно-фінансових установ, що обслуговують аграрний сектор, запровадження страхування кредитів і всіх видів застав, включаючи землю.

6. Подолання негативних наслідків монопсонічної будови ринку сільськогосподарської продукції вимагає удосконалення розподільчих відносин в аграрній сфері, структуризації та запровадження диференційованого підходу до організації, управління і державного регулювання окремими продуктовими ринками. З цією метою доцільне здійснення заходів щодо поділу ринку сільськогосподарської продукції на окремі підсистеми за продуктовою ознакою з урахуванням маркетингових властивостей товару та виду ринкової інфраструктури, яка його обслуговує; розробку принципів побудови та визначення відповідних розподільчих механізмів для кожного продуктового ринку таким чином, щоб вони стимулювали всіх суб’єктів ринку збільшувати обсяги виробництва і підвищувати якість своєї продукції; організації на демократичних засадах галузевих товариств виробників, національних міжгалузевих органів управління, які забезпечували б рівноправні інтереси всіх суб’єктів продуктового ринку; опрацювання чіткого та прозорого механізму втручання держави в обмінні процеси в аграрній сфері з урахуванням особливостей кожного продуктового підкомплексу.

7. Створення конкурентної інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції вимагає здійснення заходів щодо зміцнення її матеріально - технічної бази; формування державної системи збору та розповсюдження кон’юнктурної інформації, здійснення поглибленого аналізу ринку; удосконалення нормативно правової бази організації ринку сільськогосподарської продукції, зокрема антимонопольного законодавства в частині, що стосується діяльності господарських товариств, підвищення відповідальності за виконання угод.

Запровадження вищезгаданих заходів сприятиме підвищенню ефективності функціонування ринку сільськогосподарської продукції, формуванню в аграрній сфері здорової конкуренції і кращому використанню порівняльних переваг у забезпеченості сільськогосподарськими ресурсами, що має велике економічне, політичне та соціальне значення.

Список опублікованих праць за темою дисертації

у наукових фахових виданнях:

1. Козак Л.В. Особливості функціонування сільського господарства в умовах переходу до ринку // Наукові записки “Острозької Академії”: Зб. наук. пр. – Серія “Економічні науки”. - Острог, 1998. – Т.І. – ч.ІІ. – С.246-250 (0,5 друк. арк.).

2. Козак Л.В. Аналіз та умови формування пропозиції сільськогосподарської продукції на Рівненщині // Наукові записки “Острозької Академії”: Зб. наук. пр. – Серія “Економічні науки”. - Острог, 1999. – Т.ІІ. – ч.І. – С.239-241(0,38 друк. арк.).

3. Козак Л.В. Вплив структури сільськогосподарського ринку на доходи товаровиробників // Наукові записки “Острозької Академії”: Зб. наук. пр. – Серія “Економічні науки”. - Острог, 2000. – Т.ІІІ. – ч.ІІ. – С.289-295(0,49 друк. арк.).

4. Козак Л.В. Роль людського капіталу в ринковій трансформації сільського господарства // Наукові записки “Острозької Академії”: Зб. наук. пр. – Серія “Економічні науки”. - Острог, 2000. – Т.ІІІ. – ч.ІІ. – С.238-244(0,45 друк. арк.).

в інших виданнях:

1. Безтелесна Л.І., Козак Л.В. Макроекономічні чинники конкурентоспроможності продукції сільськогосподарського виробництва // Науковий вісник ЧТЕІ КНТЕУ: Зб. наук. пр. (За матеріалами ХІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Стратегічні пріоритети розвитку регіонів у системі економічної політики України”). – Чернівці, 2000. – Вип. ІІ. – С.28-33(0,53 друк. арк., з них особисто дисертантом – 0,48 друк. арк. – розрахована система показників оцінки протекціоністської політики держави щодо вітчизняного товаровиробника сільськогосподарської продукції).

2. Козак Л.В. Ринкова влада та доходи суб’єктів сільськогосподарського ринку // Наукові записки “Острозької Академії”: Зб. наук. пр. (За матеріалами звітної науково-практичної конференції викладачів та аспірантів Національного університету “Острозька академія”) – Серія “Економічні науки”. - випуск 2.- Острог, 2001. – С.54-67(0,68 друк. арк.).

3. Козак Л.В. Оцінка конкурентоспроможності сільського господарства // Приложение №2(17) к журналу “Персонал”(За матеріалами науково-практичної конференції “Реформування агропромислового комплексу України: проблеми теорії та практики” м. Запоріжжя) - 2001. – №12 (72) – С.23-28 (0,5 друк. арк.).

4. Козак Л.В. Формування ефективної інфраструктури ринку як чинник конкурентоспроможності продукції сільськогосподарського виробництва// Наукові записки “Острозької Академії”: Зб. наук. пр. (За матеріалами регіональної науково-практичної конференції “Фінансова система України: проблеми становлення та функціонування”) – Серія “Економіка”. - випуск 3.- Острог, 2002. – С.138-149 (0,63 друк. арк.).

Анотація

Козак Л.В. Формування ринку конкурентоспроможної продукції сільськогосподарського виробництва. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 –Економіка сільського господарства і АПК. – Київський національний економічний університет. Київ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню макро- та мікроекономічних чинників формування ринку сільськогосподарської продукції та її конкурентоспроможності. У процесі дослідження розглянуто теоретичні, практичні та організаційні аспекти проблеми, узагальнено світовий досвід створення організованого аграрного ринку.

В роботі поглиблено теоретичне трактування понять “ринок” та “товарний ринок” і визначено особливості ринку сільськогосподарської продукції, головними з яких є його монопсонічна будова та специфіка формування цін; розроблено модель коливань маркетингової націнки; обґрунтовано теоретико-методичний підхід до комплексної оцінки конкурентоспроможності продукції сільськогосподарського виробництва, головними засадами якого є системний аналіз внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку галузі; проведено комплексний аналіз протекціоністської політики уряду стосовно вітчизняного сільськогосподарського виробника, в результаті якого дана оцінка доходів і втрат суб’єктів ринку через заходи цінового та нецінового втручання.

За результатами проведеного дослідження обґрунтовано шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції сільськогосподарського виробництва, подано низку пропозицій з удосконалення державного регулювання та організації