НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
КОРЕЦЬКИЙ Микола Христофорович
УДК 338.824.5
ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК
СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ
25.00.02 - механізми державного управління
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління
КИЇВ - 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.
Науковий консультант - | доктор економічних наук, професор,
член-кореспондент НАН України
Безчасний Леонід Костянтинович,
Інститут економіки НАН України,
заступник директора.
Офіційні опоненти: | доктор наук з державного управління, доцент
Біла Світлана Олексіївна,
Приазовський державний технічний університет, завідувач кафедри економічної теорії;
доктор економічних наук, професор,
академік УААН
Саблук Петро Трохимович,
Інститут аграрної економіки УААН, директор;
доктор економічних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України
ЗАВАДСЬКИЙ Йосип Станіславович,
Національний аграрний університет, завідувач кафедри менеджменту.
Провідна установа - | Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, відділ проблем економічної стратегії, прогнозування та регулювання економіки, м. Київ.
Захист відбудеться “12” грудня 2003 р. о 1400 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 201.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).
Автореферат розісланий “11” листопада” 2003 р.
Учений секретар спеціалізованої
вченої ради В.К. Майборода
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Однією із складових аграрної реформи є трансформація економічної діяльності держави як суб’єкта аграрного виробництва. Вихідним елементом цього процесу стало його роздержавлення, надання всім агроформуванням економічної і правової самостійності. Їх економічні взаємозв’язки в основному почали регулюватися не державою, а ринком. У зв’язку із цим виникла потреба в перебудові аграрної політики держави. Йдеться про те, що інститути державного регулювання сільського господарства діють паралельно з процесом ринкової самоорганізації, не заміщуючи їх, а знаходять свою нішу в загальному регулюванні аграрного виробництва. При цьому основним завданням є досягнення оптимальної взаємодії ринку і держави. На практиці це завдання виявилося досить складним і суперечливим. Повністю воно не вирішене до цього часу. Це ж стосується проблеми досягнення системного ефекту від впровадження аграрної політики держави.
За таких умов розробка наукових засад системи державного регулювання аграрного виробництва, адекватного ринковій само-орга-нізації, набуває особливої актуальності. Економічна діяльність держави в цілому і така її важлива складова, як аграрна політика, в умовах перехідної економіки привертали до себе пильну увагу вітчизняних і зарубіжних дослідників.
Ґрунтовне дослідження різних аспектів економічної діяльності держави, у тому числі в аграрному секторі, здійснили у своїх працях Л.І.Абалкін, Д.П.Богиня, В.Г.Бодров, М.П.Вітковський, П.І.Гайдуцький, А.С.Гальчинський, Й.С.Завадський, О.В.Крисальний, Ю.Я.Лузан, І.І.Лукінов, П.М.Макаренко, В.М.Малес, Л.Ю.Мельник, О.М.Могильний, О.М.Онищенко, П.Т.Саблук, В.В.Юрчишин та інші.
Визнаючи безперечні досягнення вітчизняних і зарубіжних науковців з теорії економічної діяльності держави та її важливої складової - аграрної політики, зазначимо, що поза їх увагою залишаються деякі теоретико-методологічні та практичні питання. Систематизація існуючих розробок з питань державного регулювання економіки сьогодні дає змогу обґрунтувати доцільність розгляду теорії економічної діяльності держави як цілісного наукового напряму. Для цього є потреба у визначенні сутності її категоріального апарату. Ключовим завданням залишається розробка наукових засад щодо системи державного регулювання аграрного виробництва, забезпечення ефективності цього процесу, що дасть можливість побудувати конкурентоспроможну національну модель аграрної економіки ринкового типу, забезпечити її сталий розвиток і на належному рівні - продовольчу безпеку України. Особливого значення набуває роль держави у створенні ринкової інфраструктури, регулювання технічного оснащення сільського господарства, інноваційна політика, забезпечення ефективного використання землі, збереження і підвищення її родючості.
Отже, проблема формування ефективної системи державного регулювання аграрної сфери економіки та її подальшого розвитку зумовлена:
концептуальною та методологічною значущістю системи державного регулювання аграрної сфери економіки і, що особливо важливо, в умовах реформування земельних відносин і відносин власності в Україні;
недостатністю розвитку вітчизняної науки про теорію економічної діяльності держави в цілому і щодо аграрної сфери економіки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану Комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0200U0041030); пов’язана з темою “Механізми регулювання ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0101U003345) Української Академії державного управління при Президентові України; у рамках держбюджетної наукової тематики економічного факультету Дніпропетровського державного аграрного університету і скоординована з тематикою робіт Інституту аграрної економіки Української академії аграрних наук “Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкових умовах” (номер державної реєстрації 0196U16303), в розробці яких здобувач брав безпосередню участь.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування методологічних засад і практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи державного регулювання аграрного сектора економіки в умовах ринкової трансформації й пореформеного розвитку.
Для досягнення мети дослідження поставлені і вирішуються такі завдання:
дослідити необхідність формування наукового напряму “Теорія економічної діяльності держави”, визначити сутність і взаємозв’язок низки категорій щодо нього;
розглянути об’єктивну зумовленість втручання держави в ринкову економіку;
обґрунтувати концептуальні засади досягнення оптимального співвідношення ринку і держави та визначення ефективності економічної діяльності держави;
узагальнити пріоритетні напрями, механізми і важелі державного регулювання ринкової економіки у розвинутих країнах;
розкрити необхідність, зміст і основні напрями державного регулювання аграрного виробництва у країнах з розвинутою ринковою економікою;
здійснити аналіз трансформації аграрної політики держави у перехідній економіці України, результатів цього процесу в контексті ефективності господарювання аграрних підприємств;
обґрунтувати подальші пріоритетні напрями аграрної політики в пореформений період - регулювання технічної забезпеченості сільського господарства, розвитку аграрного ринку, інвестиційно-інноваційної діяльності, земельних відносин;
запропонувати ефективні заходи і важелі впливу держави на реалізацію зазначених напрямів її аграрної політики відповідно до вимог стратегічної мети - забезпечення продовольчої безпеки України.
Об’єктом дослідження є система і функції державного регулювання аграрного сектора національної економіки та його окремих складових.
Предметом дослідження є теоретичні і методологічні проблеми формування і розвитку системи державного регулювання аграрного сектора економіки в періоди її ринкової трансформації та пореформеного функціонування.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що регулятивні функції держави поряд із ринковим саморегулюванням є необхідною умовою ефективного функціонування аграрного сектора в національній економіці. Розробка концепції, критеріїв і механізмів функціонування аграрного сектора економіки в контексті його державного регулювання є одним із основних напрямів подальшого становлення ринкових відносин в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської й економічної і споріднених з ними наук. У роботі використано: монографічний метод - при вивченні літературних джерел і дослідженні еволюції поставлених проблем та ступеня їх розв’язання; абстрактно-логічний - для теоретичного і методологічного узагальнення, визначення сутності, місця і ролі державного регулювання економіки та формування висновків; статистико-економічний - для аналізу сучасного стану державного регулювання аграрної сфери економіки України; розрахунково-конструктивний та економіко-математичний - для розробки системи інформаційно-аналі-тичного забезпечення комплексного територіального розвитку й управління земельними ресурсами; системно-аналітичний - для розробки концептуальних положень і заходів стратегії розвитку земельної реформи і формування багатоукладного земельного ладу в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в науковому обґрунтуванні теоретично-методологічних засад формування та розвитку економічної діяльності держави у ринковій і перехідній економіці, зокрема в її аграрному секторі. За результатами дослідження виділяються пріоритетні напрями аграрної політики держави в пореформений період, обґрунтовуються практичні рекомендації щодо їх удосконалення.
У межах проведеного дослідження щодо розв’язання наукової проблеми в роботі вперше:
обґрунтовано доцільність розгляду теорії економічної діяльності держави як цілісного наукового напряму, що реалізується не тільки через діяльність державних установ (усіх гілок влади), в яких працюють державні службовці, а й одночасно як багатоплановий процес з виділенням таких елементів: економічні функції держави, механізм державного регулювання економіки, масштаби економічної діяльності держави;
подано визначення таких категорій, як “економічна діяльність держави”, “економічна політика держави”, “економічні функції держави”, “масштаби економічної діяльності держави”, “державний механізм регулювання економіки” та інші;
запропоновано узагальнену класифікацію економічних функцій держави: державне регулювання недержавного сектора; господарська діяльність держави (держсектор); регулювання державою національної економіки;
обґрунтовано положення щодо неідентичності понять “еко-но-мічна діяльність держави”, “державне регулювання економіки” і “державний сектор економіки”;
розроблено концептуальний підхід до сучасної моделі аграрної економіки України і визначені її критеріальні ознаки: форми власності на землю та інші виробничі ресурси; форми господарювання; механізми, які регулюють сільське господарство;
рекомендовано визначати ступінь керованості регіонів через інте-гральний показник оцінки економічних і адміністративних методів управління з боку держави та її виконавчих органів;
удосконалено:
концептуальний підхід до визначення оптимуму в співвідношенні рин-кового й державного механізмів регулювання сучасних моделей економіки ринкового типу. Він може бути забезпечений за умови знаходження кожним з них такої “ніші”, в якій найбільш повно прояв-ляються переваги й нейтралізуються недоліки. При цьому йдеться про формування комбінованої структури регулювання національної економіки, тобто держава не є надбудовою над ринковим саморегулюванням, менеджером на рівні підприємств, а поєднується з ними;
набули подальшого розвитку:
концептуальні засади і критерії щодо визначення ефективності економічної політики держави, яка визначається за критеріями мінімуму витрат на її здійснення та показниками сталого розвитку економіки. Головною умовою ефективного втручання держави в економіку є систем-ність державного регулювання, вибір пріоритетів, “точок” зростання, механізмів їх реалізації (податкова, цінова, фінансово-кредитна політика, прогнозування, програмування, індикативне планування);
оцінка аграрної кризи в 1991-1999 роках у контексті державного регулювання й реформування аграрної сфери, коли держава як головний “режисер” не зуміла провести її раціонально і головне - не надала належної підтримки аграріям;
дослідження системоутворюючих факторів нової державної схеми управління власністю в аграрній сфері. Виділено три основні форми державного регулювання діяльності економічних суб’єктів багатоукладної аграрної економіки: затвердження єдиних правил поведінки для всіх економічних суб’єктів незалежно від форми власності; встановлення різних правових режимів для окремих груп економічних суб’єктів (залежно від форм власності); використання індивідуальних форм і способів впливу на економічні суб’єкти;
обґрунтування правового й технічного забезпечення сільського господарства через уточнення функцій держави як стратегічного інвестора аграрної сфери, виділення нових методів державної інноваційної політики в цій сфері: перенесення, запозичення, нарощування;
заходи з формування ефективного багатоукладного земельного ладу через політику державного регулювання створення сучасних моделей ринку землі й нерухомості, пов’язаної з нею.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані автором результати дослідження спрямовані на формування механізмів ефек-тив-ного державного регулювання аграрної сфери економіки.
Запропоновані науково-практичні розробки можуть бути використані в діяльності:
суб’єктів законодавчої та виконавчої влади, зокрема Президента України, народних депутатів України та Кабінету Міністрів України при підготовці та прийнятті відповідних законодавчих актів щодо управління аграрною сферою економіки;
органів місцевого самоврядування при підготовці статутів тери-торіальних громад та інших нормативних актів стосовно удосконалення механізмів розвитку відповідних інституцій у сільському господарстві;
при створенні концепцій подальшого реформування й розвитку аграрної сфери, продовольчої безпеки України;
у навчальному процесі як дидактичний матеріал під час викла-дання дисциплін з підготовки фахівців у галузі державного управління та державної служби.
Результати досліджень щодо вдосконалення механізмів державного регулювання аграрного сектора економіки України впроваджені:
Комітетом з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України у процесі регулювання земельних відносин та аграрного ринку зерна, а також взаємовідносин органів державної влади і товаровиробників (довідка № 06-13/15-83 від 09.06.2003 р.);
Департаментом економічної політики Кабінету Міністрів України для вдосконалення механізмів державного регулювання аграрного вироб-ництва (довідка № 03/486 від 26.06.2003 р.);
Міністерством фінансів України при проведенні державної політики фінансової підтримки агропромислового комплексу в 2002-2003 роках (довідка № 03160-25 від 13.05.2003 р.);
при реалізації Програм стабілізації та розвитку агропромислового комплексу Дніпропетровської, Донецької, Запорізької областей на період до 2010 року (довідка №15-1103 від 07.07.03 р., довідка № 398/12 від 04.06.2003 р., довідка № 911-06 від 10.06.2003 р.);
фермерськими господарствами Василівського району Запорізької області (довідка № 16/03 від 06.05.2003 р.);
у практичній діяльності аграрних підприємств Дніпропетровської, Донецької, Запорізької областей: ТОВ “Нова Хортиця”; ТОВ “Агрофірма “Дабл ю Джей Донбас”, ТОВ “Ольга”, ТОВ “Агротехпром”, АТЗТ “Екопрод А.Т.” (акти від 16-25.11.2002 р.).
Дисертант є співавтором розробки інформаційно-програмного комплексу “Земля”, який впроваджений у Запорізькій області (довідка № 03-01/780 від 30.05.2003 р.).
Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Дніпропетровського державного аграрного університету при викладанні таких дисциплін: “Економіка сільського господарства і АПК”, “Мікроекономіка”, “Макроекономіка”, “Управління сільськогосподарським виробництвом” (довідка № 16-11-483 від 06.06.2003 р.).
Особистий внесок здобувача у співавторських роботах (номери [2-10; 23; 36; 40; 50; 54; 56] зі списку літературних джерел, що поданий в авторефераті) такий: визначено ефективність діяльності фермерських господарств [2]; виділено напрями інвестиційного забезпечення відтво-рення основних засобів [3]; вивчено елементи ринку [4]; встановлено стри-му-вальні фактори інноваційної діяльності, ринкові механізми інвестування інно-вацій та напрями їх державної підтримки, інноваційну інфра-струк-туру [5]; досліджено наукові засади державного регулювання розвитку економіки, відносин власності в ринкових умовах [6]; вказано основні напрями ринкового регулювання аграрного сектора економіки [7]; розгля-нуто сучасний стан ринкової економіки [8]; визначені шляхи активізації економічної діяльності держави в умовах ринку [9]; проаналізовано фінансове становище підприємства [10]; здійснено аналіз інвестування аграрного сектора у Донецькому регіоні [23]; розраховано ефективність інвестиційних проектів підприємств [36]; досліджено роль держави в економічній системі [40]; виділено проблеми іноземного інвестування агропромислового комплексу [50]; визначено показники інвестиційної діяльності підприємства [54]; з’ясовано вплив держави на підвищення конкурентоспроможності підприємств АПК [56].
Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались і обговорювались на 17 науково-теоретичних і науково-практичних міжнародних, всеукраїнських і регіо-нальних конференціях, конгресах і семінарах, зокрема: “Економічні та фінансові проблеми сільськогосподарського виробництва в перехідний період до ринку” (Дніпропетровськ, 1997); “Наука і освіта” (Дніпро-петровськ, 1998, 1999); “Економіка України: сучасні проблеми фінансу-вання та кредитування” (Умань, 2000); “Фінансові важелі економічного зростання України на сучасному етапі” (Чернівці, 2000); “Вековой поиск модели хозяйственного развития России” (Волжськ, 2000); “Прогностичні оцінки і аналіз впливу діяльності спільних та багатонаціональних компаній на економіку України” (Полтава, 2000); “Сучасна економічна теорія та економічна політика” під егідою Міжнародного Фонду “Відродження” (Київ, 2000); “Моделирование и анализ в сложных системах” (Санкт-Петербург, 2001); “Механізми господарювання і економічна динаміка в АПК” (Харків, 2001); “Причерноморье на пороге ХХІ столетия: тенденции глобализации и регионизации социально-экономического развития” (Феодосія, 2001); “Теорія та практика управління у трансформаційний період” (Донецьк, 2001); “Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи розвитку)” (Ірпінь, 2001); “Вдосконалення методів та засобів управління економічними процесами в регіоні в контексті сучасного етапу ринкової трансформації економіки України” (Одеса, 2002); “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (Запоріжжя, 2002); “Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації”, “Актуальні проблеми розвитку відкритої економіки України” (Київ, 2002), “Україна у світовій економічній спільноті” (Дніпропетровськ, 2003).
Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 72 наукових працях загальним обсягом 231 обліково-видавничий аркуш, з них авторських - 151 обліково-видавничий аркуш, у тому числі в 10 монографіях (одна - авторська), 24 статтях у наукових фахових виданнях з державного управління, 33 статтях в інших фахових наукових виданнях, 14 - в інших наукових публікаціях за темою дисертації.
Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, семи розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг роботи - 433 сторінки, з них: 9 рисунків займають 7 сторінок, 31 таблиця - 19, список використаних джерел (268 найменувань) - 23, 12 до-датків - 13 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв’язується; обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження; визначено мету й завдання досліджень, а також наукову новизну і практичну корисність одержаних результатів; наведено результати апробації основних результатів та їх опублікування.
У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади аналізу сутності та умов економічної діяльності держави” - досліджене питання про доцільність розгляду цілісного наукового напряму “Теорія економічної діяльності держави”, і, відповідно, з’ясовано сутність і взаємозв’язок низки категорій, що безпосередньо стосуються держави як суб’єкта економіки, об’єктивну зумовленість втручання держави в економіку, ефективність цього процесу, пріоритетні напрями, механізми і важелі здійснення реформ у країнах з розвинутою ринковою економікою.
Економічна діяльність держави - це найбільш загальне поняття, яке характеризує її як суб’єкт економіки. Воно охоплює всі економічні явища і процеси, в яких держава бере безпосередню участь або так чи інакше втручається в них (регулює, стимулює або гальмує їх розвиток). Близьким за змістом є поняття “економічна політика держави”, в якому акцентується увага на суб’єктивності процесу “економічної діяльності держави” (на відміну від ринку, що діє в автоматичному режимі). Тобто економічна політика держави реалізується через діяльність державних установ (усіх гілок влади), в яких працюють державні службовці.
Економічна діяльність (політика) держави - багатоплановий процес. До його складу входять такі елементи (об’єкти): економічні функції держави; механізм державного регулювання економіки, який охоплює методи (інструментарій) реалізації останнього; масштаби економічної діяльності держави.
При визначенні економічних функцій держави в роботі пропонується застосувати загальний (концептуальний) і більш конкретний підхід, тобто виділяти вузькі і більш широкі напрями економічної діяльності держави. У першому випадку економічні функції держави групуються за трьома напрямами: так чи інакше держава виступає як зовнішня сила щодо недержавних суб’єктів національної економіки, у той чи інший спосіб втручається в їх господарську діяльність, регулює її або надає підтримку; безпосередня економічна (господарська) діяльність держави; державне регулювання національної економіки, тобто регулювання економічних процесів у державному і недержавному секторах економіки з метою стабільного розвитку економіки, досягнення найбільш можливого рівня в її ефективності, соціалізації і справедливості.
Механізм державного регулювання економіки визначається як система засобів, важелів, методів і стимулів, за допомогою яких держава регулює економічні процеси, забезпечує реалізацію соціально-економічних і правових функцій. Інакше кажучи, державний механізм включає політико-правові, організаційно-управлінські засоби і важелі управління (регулювання) господарською діяльністю суб’єктів ринкової економіки. Масштаби економічної діяльності держави зумовлюють кількісну визначеність цього процесу.
В економічній науці не існує єдності поглядів щодо обсягів та масштабів економічної діяльності держави. В роботі виділяються і аналізуються дві концепції: 1) втручання держави в економіку має бути мінімальним; 2) значні обсяги економічної діяльності держави згідно з кейнсіанською парадигмою.
Особливого значення в сучасних умовах набуває проблема пошуку оптимуму у співвідношенні ринку і держави. Концептуально напрям її розв’язання можна визначити в такому положенні: держава повинна пом’якшувати негативні наслідки дії ринкового механізму і, по можли-вості, їх усувати, втручатися в економіку там, де інші регулюючі механізми діють недостатньо або менш ефективно, або їх не можна застосовувати взагалі. При цьому дуже важливо враховувати те, що економічні, соціальні і політичні чинники, які зумовлюють державне втручання в економіку, досить динамічні, не є раз і назавжди заданими, а тому масштаби і функції економічної діяльності держави не можуть бути постійними і визначеними на довготривалий період.
Внаслідок значної одержавленості сучасних моделей економіки ринкового типу, в тому числі аграрного виробництва, особливо актуальною є економічна ефективність цього процесу. В роботі зазначається, що ефективність як економічної, так і соціальної політики держави не може бути визначена за відомою формулою щодо окремих господарських суб’єктів “результати - витрати”. У загальному вигляді її характеризують три критерії: рівень ефективності національної економіки; її стабільність; соціальна справедливість. Такі критерії зумовлені діями всіх суб’єктів економіки. Однак в умовах її значної одержавленості це переважно визначається чинною економічною політикою держави.
На сьогодні господарське право цивілізує ринкову економіку, а держава, яка його створює і контролює виконання, виступає посередником і гарантом в економічних відносинах різних суб’єктів господарювання.
У другому розділі - “Система державного регулювання аграрного сектора в розвинутій ринковій економіці” - досліджується необхідність державного втручання в аграрну сферу ринкової економіки і акцентується увага на пріоритетних напрямах цього процесу - державному регулюванні земельних відносин і аграрного ринку.
Необхідність втручання держави в систему ціноутворення аграрного сектора в загальній формі пояснюється тим, що у сільськогосподарському виробництві економічний процес відтворення завжди пов’язаний з природним. Підприємства І і ІІІ сфер агропромислового комплексу щодо сільського господарства мають можливість диктувати йому ціни і часто її використовують. Вирішити цю кардинальну проблему може, насамперед, держава. Іншого шляху для нормального розвитку аграрного виробництва не існує.
У дисертації ставиться питання про можливість бездотаційності цін у цьому секторі економіки. Адже в економічному аспекті дотування цін у сільському господарстві є нераціональним, якщо виходити з інтересів всього суспільства. Кошти, які направляються в сільське господарство, отримуються в результаті перерозподільчих процесів, посилення податкового тиску на інших суб’єктів економіки. Стосовно сільського господарства це гальмує прогресивний з економічного погляду процес концентрації виробництва, послаблює конкуренцію, знижує економічну зацікавленість і відповідальність аграрних товаровиробників. Сьогодні існують різні варіанти розв’язання проблем аграрного ринку. Один з них - бездотаційне його функціонування щодо фермерських господарств.
Об’єктивна необхідність державного регулювання сільського господарства і надання йому допомоги визначається сукупністю умов і факторів. В роботі виділяються основні з них.
1. У сільському господарстві основним виробничим ресурсом є земля. Виснаження сільськогосподарських угідь, що перебувають у приватній власності, набуло в деяких країнах загрозливих масштабів.
2. Кожна країна прагне, наскільки це можливо, забезпечити себе власним продовольством, і держава підтримує національних товаровиробників, захищає їх від дешевого імпорту. Це зумовлює регулювання державою зовнішньоекономічних зв’язків стосовно аграрного виробництва з метою забезпечення продовольчої безпеки. Тим більше, низька цінова доступність продовольства в Україні зумовила зниження рівня споживання основних продуктів харчування (табл. 1).
Водночас держава бере активну участь у регулюванні аграрної сфери; збереженні і підвищенні родючості ґрунтів; техніко-технологічному його розвитку; науковому забезпеченні; підготовці кадрів. В роботі обґрунтовано положення, що економічні, соціальні і політичні чинники, які зумовлюють державне втручання в аграрну економіку, досить динамічні, а тому обсяги економічної діяльності і функції держави в аграрній сфері не можуть бути постійними і визначеними на довготривалий період. Перед державою повсякчас виникає проблема посилення або послаблення тих чи інших механізмів аграрної політики, забезпечення оптимуму в співвідношенні ринку і держави. І, напевне, головною і постійною проблемою аграрної політики є забезпечення її ефективності. Тепер стає очевидним, що важливі не стільки масштаби економічного втручання в аграрну сферу, скільки його ефективність.
У третьому розділі - “Трансформація економічної діяльності держави в аграрній сфері перехідної економіки” - розглянута перебудова аграрної політики держави у період з 1990 по 2002 рік. При цьому головна увага зосереджена на роздержавленні і правовій забезпеченості аграрної економіки в Україні. Це пояснюється тим, що одержавлений суспільний сектор аграрної економіки поступався ринково-підприємницькому, оскільки в першому немає реального (персоніфікованого) господаря-власника. В такій моделі аграрної економіки відсутня висока мотивація до ефективної, продуктивної і творчої праці, їй не притаманна реальна економічна відповідальність за результати господарської діяльності.
Таблиця 1*
Споживання основних продуктів харчування на одну особу за рік, кг
Показники | 1990 | 1995 | 1999 | 2000 | 2001 | 2001 у відсот-ках до 1990
М’ясо та м’ясопродукти | 68,2 | 38,9 | 33,0 | 32,5 | 31,1 | 45,6
Молоко та молочні
продукти | 373,2 | 243,5 | 209,9 | 197,7 | 205,2 | 55,0
Яйця, штук | 272 | 171 | 163 | 164 | 180 | 66,2
Хлібні продукти | 141,0 | 128,4 | 121,8 | 124,1 | 129,5 | 91,8
Картопля | 131,0 | 123,7 | 121,9 | 134,5 | 139,5 | 106,5
Овочі та баштанні | 102,5 | 96,6 | 95,9 | 101,0 | 104,8 | 102,2
Плоди і ягоди | 47,4 | 33,4 | 22,1 | 29,1 | 26,4 | 55,7
Риба та рибні
продукти |
17,5 |
3,6 |
7,2 |
8,3 |
11,0 | 62,9
Цукор | 50,0 | 31,6 | 32,6 | 36,5 | 39,4 | 78,8
Олія | 11,6 | 8,2 | 8,9 | 9,3 | 10,0 | 86,2
* Розраховано за даними: Сільське господарство України за 2001 рік: Стат. щорічник. - К.: Держ. ком. статистики України. - 2002. - С. 109.
Модель економіки, що почала формуватися в Україні з початку 90-х років ХХ століття, дістала назву “перехідної” (трансформаційної). В роботі запропоновано розглядати її сутність з двох поглядів: статичного (структурного) і динамічного розвитку (вектор руху). Стосовно динаміки перехідної економіки важливим є визначення її стратегічної, пореформеної моделі. До цього часу на державному рівні така модель не розроблена навіть контурно. Практично загальновизнаним є положення, згідно з яким пореформена модель економіки не повинна бути ринковою, як це властиво епосі вільної конкуренції. В роботі визначається, що пореформеній моделі економіки в Україні при всіх її національних особливостях мають бути притаманні спільні для всіх сучасних моделей економіки ринкового типу ознаки: поліформічність щодо реформ власності та господарювання, механізмів, які її регулюють; соціалізація економічних процесів; одержавленість у раціональних межах. Це стосується і аграрної сфери економіки.
У дисертації зазначається, що стосовно нашої дійсності і з огляду на первісний зміст поняття “приватний” (від латинського privatus - приватний) приватизація означає політико-правовий акт, спрямований на перехід об’єктів державної власності в будь-яку форму недержавної. Тому приватизація являє собою один з напрямів роздержавлення, що забезпечує економічну самостійність новому власнику.
Іншим способом роздержавлення є комерціалізація підприємств, що належать державі. Умовно тут можна виділити нижчу (мінімальну) і вищу межі, в яких держава не виключається з відносин власності і господарювання, а державному підприємству надається економічний і юридичний статус підприємця.
У роботі розмежовуються процеси приватизації і паювання. Приватизуватися можуть лише об’єкти державної власності, що передаються недержавним юридичним і фізичним особам. Вони стають їх приватними власниками. Паювання стосовно колишніх колгоспів являє собою реформування відносин власності в рамках однієї і тієї самої форми. Природа її не змінюється. Кожний, хто входив до складу колгоспу, був власником нарівні, його частка в спільному майні не визначалася. Паювання - це персоніфікація колективної власності, її перехід у колективно-приватну.
З урахуванням того, що в Україні аграрну реформу ініціювала і визначала напрями її здійснення держава, в дисертації значна увага приділяється трансформації економічної діяльності держави щодо аграрного виробництва. При цьому визначаються конкретні напрями і важелі здійснення такого процесу, а також те, які із цих напрямів будуть діяти і в пореформеній моделі аграрної економіки, а які відімруть.
Створення державою правового поля, необхідного для встановлення і розвитку ринково-підприємницького середовища в аграрній сфері економіки, є головним напрямом аграрної політики. В роботі обґрунтовується теза, згідно з якою господарське право безпосередньо стосується економіки і певною мірою є його складовою. Сучасна правова “мережа”, що регулює аграрну сферу економіки, має чимало недоліків, які обов’язково слід усувати. Це стосується практично всіх її складових. Недоліком господарського права є те, що багато його елементів недостатньо узгоджені між собою, а іноді й суперечать один одному. Головною вадою господарського права є відсутність розробленої на державному рівні та офіційно схваленої доктрини подальшого розвитку аграрної сфери економіки. У зв’язку із цим необхідно прийняти закон про сільське господарство. Важливою є розробка ефективного правового поля не тільки для сільського господарства, а й для І і ІІІ сфер агропромислового комплексу з метою регулювання їх зв’язків із сільським господарством; збільшення фінансування виконання більшості прийнятих законодавчих актів і нормативів .
Законодавство щодо сільського господарства сьогодні покликане розв’язати такі проблеми: по-перше, прийняти в пакеті низку законів, які необхідні для післяреформеного розвитку аграрної сфери (аграрною партією вже подано на розгляд пакет з 18 законів), по-друге - низку законів у руслі прийнятого Земельного Кодексу (2001 р.). І, головне, необхідно узгодити між собою законодавчі акти, забезпечити їх виконання економічними і адміністративними методами.
У четвертому розділі - “Аграрна реформа в контексті її державного регулювання”- визначені основні ознаки сучасної моделі аграрної економіки України, витоки глибокої аграрної кризи і розроблені пропозиції щодо державного регулювання ефективності господарювання агроформувань.
У середині 90-х років минулого століття вчені-аграрії почали підбивати підсумки аграрної реформи в Україні. При цьому пропонувались різні критерії і показники її оцінки. На сучасному етапі розвитку з’явилася можливість не тільки більш повно її оцінити, але вести мову про закінчення трансформаційного процесу і розбудову моделі аграрної економіки ринкового типу. В дисертації вона досліджується за такими критеріями: форми власності та господарювання і механізми, які регулюють аграрний сектор; його продуктивність і ефективність порівняно із “соціалістичною” моделлю аграрної економіки; соціальна спрямованість сучасної аграрної економіки. В роботі на підставі проведеного дослідження зроблені такі висновки: сучасна модель аграрної економіки є трьохукладною за формами власності і багатоукладною щодо організаційно-правових форм господарювання. Вона регулюється трьома механізмами: ринковим, менеджментом на рівні окремих господарчих осередків і частково державним. І за цими ознаками сучасна модель аграрної економіки належить до ринкового типу і аналогічна “західним”.
В Україні сформована і функціонує різноманітна за організаційно-правовими формами структура агроформувань. У роботі запропонований їх поділ на три сектори за ознакою форм власності: 1) приватно-інди-відуальний, який охоплює господарства населення, селянські (фермерські) господарства, приватні підприємства; 2) приватно-спільний, що скла-дається з товариств різного типу (з обмеженою відповідальністю, повних, командитних, відкритих і закритих) і виробничих кооперативів; 3) дер-жавний сектор, який сьогодні не відіграє помітної ролі в аграрному виробництві.
Водночас згідно з тими функціями, які цей сектор виконує, його потрібно зберегти. Йдеться, насамперед, про навчально-дослідні державні господарства (при аграрних навчальних закладах і держгоспи, що підпорядковані Українській академії аграрних наук).
Про економічну “вагомість” окремих секторів і їх складових певне уявлення дають дані табл. 2.
Таблиця 2*
Питома вага основних категорій агроформувань у виробництві валової продукції сільського господарства у 2001 році
(у порівнянних цінах 2000 року, %)*
Показники | Валова продукція
Всього | У тому числі продукція
рослинництва | тваринництва
Приватний сектор | 67,9 | 62,3 | 76,9
У тому числі: господарства населення | 58,7 | 50,1 | 72,6
Приватні (приватно-орендні) підприємства | 6,1 | 7,5 | 3,8
Селянські (фермерські) господарства | 3,1 | 4,7 | 0,5
Приватно-спільний сектор (господарські товариства, кооперативи та інші недержавні підприємства, установи та організації) | 29,7 | 34,8 | 21,7
Державний сектор | 2,4 | 2,9 | 1,4
* Розраховано за даними: Сільське господарство України за 2001 рік: Стат. щорічник. - С. 42.
Серед суб’єктивних факторів першопричиною кризового стану аграрної економіки, на наш погляд, слід вважати неправильний вибір моделі переходу до ринкових відносин. При цьому не були створені належні умови для розбудови малих і середніх приватних підприємницьких агроформувань. Результатом такої аграрної політики і стала небачена в мирних умовах аграрна криза суспільного сектора.
У розділі обґрунтовується положення, згідно з яким і сьогодні найбільш актуальним залишається питання розробки науково обґрунтованої системи раціонального поєднання державного і ринкового механізмів з метою підвищення продуктивності та ефективності аграрного виробництва.
Ефективний розвиток і взаємодія різних форм власності можливі тільки за умови реалізації принципу субсидіарності (верхній рівень управління вирішує тільки ті завдання, що не може вирішити нижній).
Розкриваються три основні форми державного регулювання діяльності економічних суб’єктів багатоукладної аграрної економіки: по-перше, затвердження єдиних правил поведінки для всіх економічних суб’єктів незалежно від форми власності; по-друге, установлення різних правових режимів для окремих груп економічних суб’єктів (залежно від форм власності); по-третє, використання індивідуальних форм і способів впливу на економічні суб’єкти.
Наголошується на тому, що розвиток системи державного регулювання економічної діяльності сільгоспвиробників має відбуватися одночасно в напрямі посилення відповідальності органів виконавчої влади. Нами пропонується створення постійно діючих комісій по районах з роз’яснювальними та контролюючими функціями, до складу яких увійшли б працівники всіх ланок оргструктури. Причому роз’яснювальні функції мають виконувати нижчі ланки, а контрольні - середні та вищі, представники яких мають періодично перевіряти ефективність господарювання. Пропонуємо застосовувати інтегральний показник керованості, який по кожній з областей обчислюється за формулою
(1)
де - статистична вага показників керованості за експертними оцінками; - показники керованості відносно середнього рівня по регіонах України (виробництво продукції сільського господарства, валової продукції сільського господарства на душу населення; рівень рентабельності сільськогосподарських підприємств; прибуток (збиток)).
Інтегральні показники керованості по областях наведені у табл. 3.
Таблиця 3
Інтегральні показники керованості по областях
Область | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001
Запорізька | 0,4805 | -0,0514 | 0,0991 | 0,2626 | 0,1981 | 0,5462 | 1,3796
Дніпропет-ровська | 0,2719 | 0,0174 | 0,034 | 0,0265 | 0,0467 | -0,0578 | 0,8099
Донецька | 0,417 | -0,0312 | -0,03 | -0,025 | -0,0362 | -0,0443 | 0,5659
Динаміку зміни аналізованих інтегральних показників керованості по областях проаналізовано на рисунку. З рисунка видно, що спад за показниками керованості подоланий лише в Запорізькій області. В Донецькій та Дніпропетровській областях, хоча ці показники стабілізувались, але на дуже низькому, практично нульовому рівні, причому для Донецької області навіть цей рівень є збитковим.
Додатковий приріст інтегрального показника керованості по Запорізькій області слід віднести також і за рахунок створення запропонованих комісій з контрольно-пояснювальними функціями.
У п’ятому розділі - “Проблеми технічної і технологічної забезпеченості сільського господарства та розвитку аграрного ринку і напрями їх вирішення в контексті державного регулювання” - науково обґрунтовано необхідність і пропонуються заходи щодо вдосконалення напрямів аграрної політики держави. Пріоритетним напрямом аграрної політики є техніко-технологічне забезпечення і, по можливості, переозброєння сільськогосподарського виробництва. Його стабілізація і подальший розвиток неможливі без вирішення цього питання. Тенденція до зменшення кількості сільськогосподарської техніки в Україні є визначальним чинником, що гальмує підвищення продуктивності та ефективності аграрної сфери, зумовлює її кризу, яка поглиблюється через деградацію наявної технічної бази (табл. 4).
Таблиця 4*
Парк тракторів, зернозбиральних комбайнів та вантажних автомобілів сільськогосподарських підприємств на кінець року, тис. шт.
Вид техніки | 1990 | 1995 | 1999 | 2000 | 2001 | 2001 у відсотках до 1990
Трактори | 495 | 469 | 347 | 319 | 296 | 59,8
Зернозбиральні комбайни | 107 | 91 | 70 | 65 | 61 | 57,0
Вантажні автомобілі | 296 | 278 | 245 | 227 | 209 | 70,6
* Розраховано за даними: Сільське господарство України за 2001 рік: Стат. щорічник. - С. 166.
Зношеність техніки в середньому становить 60%. Більша частина сільськогосподарської техніки - це давно застарілі конструкції. В аграрному секторі відчувається хронічний дефіцит техніки нового покоління.
При цьому держава може сприяти купівлі зарубіжної техніки, причому лише тієї, що не виробляється в Україні, або створенню вітчизняного машинобудівного комплексу сільськогосподарського призначення.
Проблема дефіциту коштів, безперечно, зумовлює раціональне їх використання. На жаль, поки що цього не спостерігається. Йдеться про те, що головною проблемою розвитку вітчизняного машинобудування сільськогосподарського призначення на сьогодні є відсутність єдиної технічної політики, концентрація зусиль товаровиробників на виробництві певних видів техніки. Держава тут припустилася стратегічної помилки: не розробила єдиної програми перебудови і розвитку сільськогосподарського машинобудування, не виділила пріоритетні його напрями і потрібні для цього кошти.
Установлено, що держава може використовувати такі основні напрями та заходи технічної політики щодо сільського господарства.
1.
Розробити і затвердити на державному рівні комплексну програму виробництва в Україні сільськогосподарської техніки, яка не поступалася б кращим світовим стандартам, була б конкурентоспроможною на внутрішньому і зовнішньому ринках.
2.
Увести диференційований податок на імпорт техніки - пільговий на машини і елементну базу до тих, які або зовсім не виробляються в Україні, або випускаються, але мають низький технічний рівень; підвищений - на машини низького технічного рівня, аналоги яких випускаються в Україні. Перелік таких машин має щорічно затверджуватись за поданням Міжвідомчої експертної ради, яку доцільно створити при Головному управлінні технічної політики Міністерства аграрної політики.
3.
Сприяти створенню різних організаційних форм спільного використання техніки для більш ефективної експлуатації високопродуктивної техніки, виконання енерго- та трудомістких і спеціальних робіт. Спільне використання технічних засобів може здійснюватись на основі як індивідуального, так і групового володіння. На базі вітчизняної техніки або створення спільних підприємств з’явиться більше можливостей для широкого застосування лізингу, який, безумовно, відкрив усім агроформуванням широкий доступ до сучасної техніки і прогресивних технологій.
4.
Вдосконалити механізми лізингу, особливо державних лізингових операцій. Цілком можливо, що державі краще
