ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КУЗІНА Наталія Вікторівна

УДК 947.7-25 (051.4) “19”

РОЛЬ “ЛІТЕРАТУРНО-НАУКОВОГО ВІСНИКА”

В НАЦІОНАЛЬНОМУ ВІДРОДЖЕННІ УКРАЇНИ

(КИЇВСЬКИЙ ПЕРІОД 1907-1919 рр.)

Спеціальність 07.00.01 – Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

КИЇВ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Київського

національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Миронець Надія Іванівна, завідувач відділу джерел новітньої

історії України Інституту української археографії та джерелознавства

імені М.С. Грушевського НАН України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Андрусишин Богдан Іванович, завідувач кафедри теорії та історії держави

і права, декан соціально-гуманітарного факультету Національного

педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Кандидат історичних наук Гонюкова Лілія Василівна, доцент

кафедри політології Української Академії державного управління

при Президентові України.

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться 20 січня 2003 року о 10 годині на засідання

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 19 грудня 2002 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради, к.і.н., доцент Божко О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації зумовлена її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертаційного дослідження - 213 с., список використаних джерел та літератури - 20 с. (287 найменувань).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Найважливішою ознакою національного відродження поч. ХХ ст. стало поєднання політичного і культурного напрямків українського руху в єдине ціле. Ідеї українського конституціоналізму, пріоритету прав людини і громадянина, національного самовизначення знаходять розвиток у програмах політичних партій, працях вітчизняних мислителів. Провідна роль у цих процесах належала пресі. Отже, вивчення української періодики поч. ХХ ст. уможливлює створення науково-обґрунтованої історії національно-визвольного руху. У зв’язку з цим набуває актуальності комплексне дослідження київського періоду “Літературно–наукового вісника” (далі - ЛНВ), редакція якого зробила вагомий внесок у процес консолідації українського суспільства.

Наукову актуальність посилює узагальнення та переосмислення цінного наукового та художнього доробку видатних українських істориків і діячів культури – фундаторів, співробітників та авторів часопису, а також аналіз впливу матеріалів часопису на формування національної свідомості українців, як синтезуючої форми уявлень національно-етнічної групи, сукупність цінностних орієнтацій та ідеалів, які відображають особливості життєдіяльності нації. Необхідність дослідження ролі ЛНВ в національному відродженні поч. ХХ ст. обумовлена також потребою більш глибокого аналізу процесів, що відбувалися в українському суспільстві у досліджуваний період для можливої їх екстраполяції на сучасні процеси в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема досліджувалася згідно з планом науково-дослідних робіт історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за темою “Історичні та етнічні засади розвитку української нації у ХХ столітті” (державний реєстраційний номер 97173).

Об’єктом дослідження є “Літературно-науковий вісник”, опубліковані на його сторінках матеріали історико-публіцистичного та літературного характеру, архівні документи редакції.

Предметом дослідження є роль київського періоду “Літературно-наукового вісника” в процесі національного відродження в Україні 1907-1919 рр.

Хронологічні рамки дослідження обумовлені часом виходу ЛНВ в Києві: 1907-14 та 1917-19 рр. У 1907 р. видання ЛНВ перенесено зі Львова до Києва, а у 1914 р. з введенням воєнного стану було припинено. Відновлення журналу відбулося в 1917 р. в умовах національно-демократичної революції. У грудні 1919 р. випуск журналу в Києві припинено з наказу більшовицької влади.

Мета дисертаційної роботи полягає в об’єктивному відтворенні історії київського періоду ЛНВ та аналізі змісту його матеріалів як важливої складової процесу національного відродження періоду 1907-19 років. Для реалізації цієї мети автором були визначені такі основні завдання:

- проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми в українській вітчизняній та зарубіжній історіографії, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення;

- з’ясувати передумови перенесення видання ЛНВ до Києва, вивчити умови видавництва та розповсюдження часопису;

- на основі аналізу публіцистики ЛНВ визначити її місце і роль в процесі українського національного відродження та розробці ідей української державності;

- показати вплив науково-публіцистичних творів М.Грушевського, опублікованих на сторінках ЛНВ, на українське національне відродження;

- розкрити на основі матеріалів часопису й архівних документів редакції значення діяльності ЛНВ для розвитку української мови та літературного процесу як чинників культурно-національного відродження.

Методологічною основою дослідження стали принципи об’єктивності, системності та історизму. При вирішенні поставлених задач використовувались такі наукові методи дослідження: проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, аналітичний та метод критично-об’єктивного аналізу джерел.

Наукова новизна дослідження полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці. На основі широкого кола вперше залучених до наукового обігу документальних матеріалів та опублікованих джерел в дисертації здійснено комплексне дослідження історії видання ЛНВ в Києві та його впливу на національне відродження поч. ХХ ст. В роботі висвітлено історію видання ЛНВ в Києві з позицій його впливу на українське суспільство, що дозволило поглибити наукові уявлення про еволюцію українського національно-визвольного руху та взаємодію його елементів, зокрема, вперше досліджено архівні матеріали книгарні ЛНВ, яка була координуючим центром у взаємозв’язках між його лідерами та суспільством. Проаналізовано основні концепції українського національного відродження, які викладені в статтях, опублікованих у ЛНВ. Дістало подальший розвиток дослідження проблеми впливу публіцистики, представленої на сторінках ЛНВ, на розвиток українського національного відродження та розробці ідей української державності. Одержано нові дані щодо громадсько-політичної діяльності О.Олеся, зокрема, вперше досліджено матеріали його архіву, що стосуються його діяльності на посаді завідувача київським виданням ЛНВ. Визначено механізм підтримки ЛНВ фінансовими інвесторами, зокрема, на невідомих раніше документах досліджено допомогу Товариства підмоги науці, літературі, штуці. Вивчення публікацій та архівних матеріалів ЛНВ дозволило виявити роль часопису в розвитку української мови та літератури, як важливих чинників культурно-національного відродження. Окрім того, виявлено ряд неточностей, які мали місце в історіографії.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал, основні положення й висновки дисертації можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць, розробці нормативних, спеціалізованих курсів з історії України та історії національної преси. Узагальнений досвід видання ЛНВ у Києві може бути використаний в сучасних умовах для розвитку української періодики.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та методологічні положення і результати дисертації доповідались автором на науково-практичних конференціях, зокрема: Науково-практична конференція викладачів та студентів Сумського державного університету (Суми, 1995 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Жінки України: сучасний статус і перспективи” (Одеса, 1995 р.); Міжнародна наукова конференція “Михайло Грушевський і сучасність” (Київ, 1996 р.); Всеукраїнська наукова конференція “Конституцію в життя” (Київ, 1997 р.); Міжнародна наукова конференція “Європа на порозі ХХІ століття” (Київ, 1999 р.); Міжнародна наукова конференція “Україна, українці, українознавство на межі тисячоліть” (Київ, 1999 р.); Міжнародна наукова конференція “Україна: поступ у майбутнє” (Київ, 2000 р.); Міжнародна наукова конференція “Розвиток історичної науки в Україні (до 10-річчя незалежності України” (Київ, 2001 р.). Основні результати дисертації викладені у 8 наукових публікаціях загальним обсягом 3,2 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі дисертації “Стан наукової розробки і джерельна база дослідження” проаналізовано літературу, присвячену історії ЛНВ, у хронологічних межах виходу журналу в Києві, та оцінці його ролі в національному відродженні України поч. ХХ ст., міститься характеристика джерельної бази дослідження.

Історіографічний аналіз літератури з досліджуваної проблеми засвідчує, що вивчення теми розпочалося вже в період виходу журналу в Києві. Перші відгуки на перенесений до Києва М.Грушевським часопис з’явились в тогочасній пресі. У них найбільшу увагу акцентовано на факті перенесення видання ЛНВ Доманицький В. Українська преса в 1906 році // Україна. - 1907. - Т. 1. - С. 48-65; Сріблянський М. Українська преса й громадянство // Українська хата. - К., 1910. - Ч. 6. - С. 396-405..

Оцінюють та аналізують діяльність ЛНВ його співробітники та автори. Першу спробу визначення ролі ЛНВ в українському культурно-національному русі робить в 1910 р. М.Залізняк Залізняк М. Російська Україна і її відродження. – Львів, 1910.. С.Єфремов звертається до публіцистичної діяльності М.Грушевського, визначає її значення для процесу національного відродження Єфремов С. На страже национального достоинства // Украинская жизнь. – 1916. - №12. – С. 53; його ж. Історія українського письменства. – К., 1919. – Т. ІІ.. Для цих публікацій характерний певний суб’єктивізм, оскільки вони належать перу безпосередніх видавців україномовних видань.

У перші десятиліття радянської влади започатковано наукові оцінки внеску часопису в процес українського національного відродження. Акцент було зроблено на висвітленні особистого внеску М.Грушевського в українське національне відродження та оцінці його наукового доробку, представленому в ЛНВ Ювілей академіка Грушевського (1866-1926) - К., 1927; Ювілейний збірник на пошану академіка М.С.Грушевського з нагоди 60-ї річниці життя та сорокових роковин наукової діяльності / Українська АН. – К., 1928. - Ч. 3. – 1929..

Із 1930-х років політика тоталітарного режиму призводить до переведення більшої частини примірників журналу на спецзберігання. Спостерігається майже повне замовчування ЛНВ у радянській історіографії. В радянських енциклопедіях ЛНВ оцінюється як ліберально-буржуазний (1907-14 рр.) та буржуазно-націоналістичний (1917-19 рр.) орган Українська радянська енциклопедія. – Т. 8. – К., 1962. – С. 220.. У той час коли матеріали львівського періоду журналу, який в радянській історіографії отримав назву “франківського”, продовжували широко використовуватись дослідниками української філології, на вивченні історії журналу київського періоду, особливо часу національно-демократичної революції 1917-19 рр., лежало суворе табу Дей О. Іван Франко і перша російська революція. – Львів, 1955; Гуменний М. Публіцистика “Літературно-наукового вісника” (1898-1906): Дис… канд. філол. наук. – Дніпропетровськ, 1973..

Значний науковий інтерес становлять публікації про ЛНВ представників української еміграції. Серед них принципове значення має “Огляд української історіографії” Д.Дорошенка, який, заклав методологічну основу щодо оцінки ЛНВ як провідника культурно-національної роботи на Україні Дорошенко Д. Огляд української історіографії. – Прага, 1923.. У своїх дослідженнях українські зарубіжні історики підкреслюють значення ЛНВ для національного відродження. Історію часопису висвітлює Ю.Тищенко-Сірий, показуючи процес становлення ЛНВ в Києві та підкреслюючи роль М.Грушевського в його організаційно-видавничій діяльності Сірий Ю. З історії видавничої і книгарської справи в Україні. - Прага, 1940.. Найбільш детально висвітлено роль ЛНВ в розвитку процесу національного відродження в дослідженнях А.Животка Животко А. Нарис історії української преси. Курс лекцій. - Подебради, 1937; його ж. Історія української преси. – Мюнхен, 1989-90; його ж. Історія української преси. – К., 1999.. Значний внесок у вивчення представленої на сторінках ЛНВ науково-публіцистичної спадщини М.Грушевського, особливо тієї, що стосується періоду національно-демократичної революції 1917-19 рр., зробив Л.Винар Винар Л. Вступ до науки грушевськознавства // Український історик. – 1996. – Т. 33. – С. 41-43; його ж. Наукова iсторична спадщина Грушевського // Зб. наук. пр. - Львiв, 1994. – С. 16-20; його ж. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації (статті і матеріали). К., 1995.. Відзначаючи безперечне значення названих публікацій, необхідно зазначити, що вони базуються на обмеженому колі джерел.

Проголошення України суверенною державою відкрило для науковців можливості неупереджено, без ідеологічної заангажованості, вивчати питання становлення і розвитку української нації, національного відродження, ґенези та ідейно-політичного оформлення національного руху. Ці проблеми розглядаються в працях В.Верстюка, Я.Грицака, С.Єкельчика, В.Колесника, І.Колесник, О.Реєнта, В.Сарбея, В.Солдатенка, Н.Солонської, М.Тимошика, ряді колективних робіт Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Бібл. довідник. – К.,1996; Єкельчик С. Пробудження нації. До концепції історії української нації ХІХ-ХХ ст. (Навч. посіб.). – Мельбурн, 1994; Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. (Навч. посіб.). – К., 1996; Нариси історії української інтелігенції: перша половина ХХ ст.: У 3 кн. – К., 1994; Колесник І. Українська історіографія (ХVIII – поч. ХХ ст.). – К., 2000; “Українське питання” в Російській імперії (кінець ХІХ-початок ХХ ст.); В 3 частинах. – К., 1999; Солдатенко В. Українська революція: Історичний нарис. – К., 1999..

Спостерігається концентрація уваги істориків і безпосередньо на проблемах діяльності ЛНВ. І.Гирич на основі вивчення архіву родини Грушевських, зокрема аналізу листів М.Грушевського до визначних діячів українського національно-визвольного руху, робить висновок, що основною причиною перенесення ЛНВ до Києва було прагнення до соборності України Гирич І. Архів М.С.Грушевського як джерело для вивчення діяльності визначних постатей українського руху: Дис...канд. іст. наук. – К., 1996; його ж. М.Грушевський і С.Єфремов на тлі суспільно-політичного життя кінця ХІХ – 20-их років ХХ ст. // Український історик. – 1996. - № 1-4. – С. 142-187..

Проблема київського періоду діяльності ЛНВ частково знайшла відображення в дисертаційних дослідженнях. Ряд нових висновків щодо ролі преси в процесі національного відродження в умовах відсутності державності та інших політичних атрибутів, зроблено в дисертаційному дослідженні В.Меші, який серед видань, що сприяли розвитку даного процесу називає, також ЛНВ Меша В.Г. Українське національне відродження. (1905-1914) Історіографія проблеми: Дис…канд. іст. наук. – Донецьк, 1996.. В дисертаціях філолога Г.Корбич, журналіста М.Леськової, київський період часопису розглядається в порівнянні з досліджуваними ними іншими періодами діяльності ЛНВ Корбич Г. “Літературно-науковий вісник” (1898-1906) і український літературний процес: Дис…канд. філол. наук. – К., 1995; Леськова М. “Літературно-науковий вісник” як культурологічне джерело духовного відродження української нації (20-40 роки ХХ ст.): Дис…канд. філол. наук. – К., 1996.. Зроблена спроба розкрити роль часопису в літературному процесі як складової частини національного відродження. Фрагментарно, як ілюстративний матеріал, подано ЛНВ в дисертаційних дослідженнях, в яких аналізуються суспільно-політичні процеси в Україні поч. ХХ ст. Березинець В. Історіографія Михайла Грушевського: Дис… канд. філософ. наук. – К., 1996; Корогод Л. Концепція української національної свідомості в політичних поглядах М.Грушевського: Дис… канд. політ. наук. – К., 1994; Сініцький А. Антиукраїнська політика російського самодержавства (1900-1914): Дис… канд. іст. наук. – К., 1997; Коцур А.Б. Ідея державності в історичній думці та суспільно-політичному житті України кінця XVIII – поч. XX ст.: Дис… д-ра іст. наук. – К., 2000.

Столітній ювілей від заснування ЛНВ, який відзначався в 1998 р., спонукав до появи нових праць про часопис. Побачив світ показчик повного змісту “Літературно-наукового вісника”, укладений Б Ясінським Ясінський Б. Літературно-науковий вістник. Показчик змісту. Том 1-109 (1898-1932). – К., 2000.. Найбільш повно систематизовано праці М.Грушевського в бібліографії Б.Грановського М.Грушевський – перший президент України, академік: Бібліографія, (1885-2000 рр.) / Б.В.Грановський (уклад.) – К., 2001.. З появою цих видань значно полегшилась робота над вивченням матеріалів, розміщених в ЛНВ.

Монографія Ю.Шаповала присвячена вивченню ролі часопису в консолідації української нації навколо державницьких ідеалів, у прилученні її до скарбів національної та світової культури. Через призму формування часописом державницької ідеології українства автор аналізує матеріали київського періоду ЛНВ Шаповал Ю. ”Літературно-Науковий Вістник” (1898-1932 рр.): Творення державницької ідеології українства. – Львів, 2000.. Відмічаючи важливе значення монографії журналіста Ю.Шаповала для вивчення впливу ЛНВ на формування національної позиції українства, слід зазначити, що досі подібних історичних досліджень даної проблеми не існує.

Таким чином, історіографічний аналіз свідчить, що період видання ЛНВ в Києві ще недостатньо вивчений, тому дана дисертація присвячена комплексному дослідженню історії ЛНВ київського періоду в контексті його внеску в національне відродження.

Основу джерельної бази дисертаційного дослідження складають друковані матеріали ЛНВ з 1907 по 1919 рр. (37-75 томи журналу ЛНВ), архівні неопубліковані та опубліковані документи, спогади співробітників редакції та авторів ЛНВ.

Першоджерельну вартість мають матеріали особистісного походження, серед них науково-публіцистичні статті М.Грушевського, особливо періоду національно-демократичної революції 1917-19 рр., які в переважній більшості невідомі широкому колу дослідників. Важливе значення для осмислення ролі журналу в процесі національного відродження відіграють наукові статті з проблем націотворення, широко представлені на сторінках часопису, а також численні публікації на історичні теми, що розглядають еволюцію національного відродження.

Для аналізу українського літературного процесу як специфічного чинника національного відродження використані твори провідних українських письменників, опублікованих в київський період ЛНВ. Серед них особливе значення належить творам періоду 1917-19 рр. як своєрідним історичним джерелам, що відобразили емоційний стан безпосередніх учасників революційних подій.

Найбільш чисельну групу використаних документальних джерел складають матеріали Центрального державного історичного архіву України у м.Києві (ЦДІА України), Інституту рукопису НБУ імені В.І.Вернадського (ІР НБУВ), відділу рукописів Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України. Більшість документальних матеріалів вводиться до наукового обігу вперше. Особливістю архівних матеріалів ЛНВ є знаходження більшості з них, до недавнього часу, в спецфонді, що ускладнює їх дослідження через відсутність детальних описів. Особливо це стосується особового фонду О.Олеся та фонду книгарні ЛНВ ІР НБУВ, ф.15, частину фонду передано у відділ спецзберігання актом від 2 серпня 1968 р. і каталог складено лише до № 426; ІР НБУВ, ф.246, передано із відділу спецзберігання до Інституту рукопису НБУ в 1993 р..

Виключне значення для відтворення історії журналу, характеристики його діяльності та внеску в процес національного відродження мають вперше введені в науковий обіг матеріали фонду книгарні “Літературно-наукового вісника” (ІР НБУВ, ф.246). Справи фонду містять дані про співробітників ЛНВ, списки авторів журналу та виплати гонорарів, облік видатків редакції за 1912, 1917-18 рр., проспект видання ЛНВ на 1915 р. та на 1919 р. Документи дозволяють більш детально показати умови видання та організаційну діяльність редакції часопису ІР НБУВ, ф.246, № 1, 2, 3, 8. .

Важливим джерелом для дослідження особливостей функціонування книгарні ЛНВ у Києві, діяльність якої належить до маловідомих сторінок в розвитку української преси, стали справи про опис рухомого майна книгарні, грошові рахунки за 1909-14 рр., відрізні купони грошових переказів за 1911-17 рр. Там само, ф.246, № 4-7. Про широку репрезентацію та активну діяльність за межами України свідчать звернення до книгарні ЛНВ від Білоруської видавничої спілки, Української книгарні в Петрограді, Української книгарні в Канаді, Українського земляцтва при Московському університеті. Висвітленню діяльності книгарні щодо сприяння розвитку національної свідомості українців слугують листи, написані до неї В.Липинським, Д.Дорошенком, а також листи від українських громадських організацій та періодичних видань. Доказом великої, проте малодослідженої, роботи ЛНВ по розповсюдженню української книги є діяльність книжкового магазину ЛНВ Там само, ф.246, № 23, 32, 38, 75-78, 145-146, 153-154, 176, 201, 211-213, 217..

Суттєво доповнює джерела дослідження епістолярна спадщина співробітників та авторів часопису. Листування М.Грушевського знайомить нас із проблемами, що стояли перед ЛНВ у Києві. Зокрема, листи показують взаємодію редактора М.Грушевського із завідуючим виданням О.Олесем щодо добору статей, підбору авторів, розміщення матеріалу і своєчасності виходу окремих книжок журналу ІР НБУВ, ф.15, № 1055-1057, 2571-2574, 2566-2569.. Характеристику особистих зв’язків О.Олеся доповнює його листування з постійними авторами ЛНВ: Ю.Сірим, Є.Чикаленком, В.Винниченком, Л.Старицькою-Черняхівською, О.Грушевським, Д.Дорошенком, Х.Алчевською, В.Гнатюком Там само, ф.15, № 1575-1594, 1658-1659, 1688, 1718-1721, 1731, 2331-2336, 2440-2455, 2339-2355..

В період 1917-19 рр. О.Олесь відігравав значну роль у виданні журналу, виконуючи обов’язки редактора, тому у його особовому фонді (ІР НБУВ, ф.15) знаходяться багато листів, адресованих редакції ЛНВ, щодо друкування творів. Неопубліковані публіцистичні твори розкривають громадянську позицію поета Там само, ф.15, № 992, 1008, 2697, 2699.. В роботі проаналізовані справи, які містять підрахунки боргів ЛНВ за 1917-18 рр. та грошові розрахунки редакції Там само, ф.15, № 2576-2578, 2579, 2680, 3042.. Усі названі документи дають можливість створити загальну характеристику громадсько-політичної та поетичної діяльності О.Олеся в ЛНВ.

Листування з редакцією Х.Алчевської, М.Могилянського, Н.Романович-Ткаченко містить цінну інформацію щодо діяльності редакції ЛНВ в період національно-демократичної революції 1917-19 років ІР НБУВ, ф.246, № 16-17, 92, 94, 206-207.. На особливу увагу заслуговує лист М.Ященка про видання його показчика до ЛНВ Там само, ф.246, № 244.. Хоча текст самого показчика нами не знайдено, сам факт його складання в 1919 р., на нашу думку, є беззаперечним свідченням значного місця ЛНВ серед українських періодичних видань.

Документи епістолярного характеру характеризують відносини редакції з громадськими організаціями (ІР НБУВ, ф.114) та читачами (ЦДІАУ, ф.1235; ІР НБУВ, ф.15, ф.246.) Окрім архівних матеріалів, при вивченні цієї проблеми були враховані матеріали видання серії “Епістолярні джерела грушевськознавства” Листування Михайла Грушевського / За ред. Винар Л. - К., 1997. - Т. 1.. Співставлення матеріалів особових фондів з іншими джерелами дозволяє отримати більш об’єктивне відтворення тих чи інших подій в історії ЛНВ.

Вивченню історії видання ЛНВ в Києві сприяють матеріали державних органів влади та офіційних установ, що зберігаються в ЦДІАУ у м. Києві. Документи Тимчасового Комітету у справах друку (ф.295) містять значний фактичний матеріал про нагляд офіційної влади за видавництвом ЛНВ та журналом. Про це свідчать грошове стягнення з редактора С.Веселовського та судова справа М.Гехтера, дані про заборону творів, опублікованих в ЛНВ, арешти та конфіскацію примірників журналу, заборона видання журналу на час дії військового стану ЦДІАУ, ф.295, оп.1, спр.175, 187, 315, 363, 439.. Внесок ЛНВ в пропаганду ідеї культурно-національної автономії України оцінюється в доповідній записці Управління в справах друку про прийняття заходів по обмеженню поширення даної ідеї Там само, ф.295, оп.1, спр.78, 172, 261.. Справи з фонду Київської судової палати (ф.318) доповнюють дані про репресії щодо ЛНВ.

Значну роль у дослідженні відіграють матеріали фонду “Грушевські – історики та філологи” (ЦДІАУ у м. Києві, ф.1235, оп.1.). Взаємодію ЛНВ з іншими періодичними виданнями дозволяють прослідкувати матеріали фонду газети “Рада” (ІР НБУВ, ф.44.).

Всього в дисертаційному дослідженні використано матеріали 9 фондів з 3 архівів та Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. Документи дають можливість достовірно відтворити історію видання ЛНВ в Києві та визначити його вплив на національне відродження.

Відчути атмосферу часу і авторське бачення подій дозволяють мемуари. Звичайно, що автор намагався враховувати суб’єктивізм, яким страждає мемуарна література. Своєю інформаційністю виділяються спогади Є.Чикаленка, Д.Дорошенка, які аналізують роль журналу в концентрації літературних сил всієї України Дорошенко Д. Мої спомини. Про давнє-минуле. (1901-1914) – Вінніпег, 1949; Чикаленко Є. Спогади. – Львів, 1926; його ж. Щоденник (1907-1917). – Львів, 1931.. Спогади А.Франко-Ключко, хоча і становлять певний інтерес, але передають упереджене ставлення авторки до особи М.Грушевського Франко-Ключко А. І.Франко і його родина. – Торонто, 1956. – С. 75-76..

У цілому, оцінюючи стан джерельної бази досліджуваної проблеми, варто зауважити, що ступінь її документального забезпечення є достатньою. Наявні історичні джерела хронологічно охоплюють період з початку до 60-х років ХХ ст. Тематично документальний матеріал є досить різноманітним, має різні джерела походження, що дає можливість повністю і достовірно реконструювати історію київського періоду ЛНВ. Порівняння документів, їх аналіз та синтез дозволяють визначити внесок часопису в процес національного відродження України поч. ХХ ст.

У другому розділі “Налагодження роботи “Літературно-наукового вісника” в Києві 1907-1919 рр.” досліджуються зміни в суспільних процесах, які обумовили перенесення видання ЛНВ до Києва. У цьому відношенні умови видання ЛНВ були характерні для початкового етапу розвитку української періодики на Наддніпрянській Україні загалом.

Виявлено, що вже на початковому етапі зародження українських видань на Наддніпрянській Україні серед свідомої інтелігенції поширюється розуміння необхідності розвитку національної преси як важливого фактора національного відродження.

У дисертації зазначено, що з 1907 р. центром видавничої справи на Наддніпрянській Україні стає Київ, куди також переноситься зі Львову в січні 1907 року видання “Літературно-наукового вісника”. Основна мета перенесення М.Грушевським до Києва видавництва ЛНВ була спрямована на об’єднання зусиль у справі видання та розповсюдження українських книжок та збереження ЛНВ статусу загальноукраїнського часопису.

У роботі показано, що особливо важливою проблемою на той час було створення видавничої бази для української преси в Києві. З цією метою у вересні 1907 року засновується книгарня “Літературно-наукового вісника”.

Підкреслено, що характерною ознакою становлення ЛНВ у Києві була матеріальна незабезпеченність. Переважна більшість громадян байдуже ставилась до своєї преси, що в порівнянні з російськомовною, яку особливо активно розповсюджували та фінансували серед національних окраїн, була ще не конкурентоздатною. Свідомі українці, переважно громади та політичні засланці, бажали отримувати журнал для ознайомлення з українським національним рухом в переважній більшості безкоштовно, мотивуючи це відсутністю коштів ІР НБУВ, ф.114, № 134; там само, ф.246, № 7, арк. 1-7.. Тому редакція ЛНВ з огляду на матеріальний стан деяких категорій населення: учнів, студентів, сільських вчителів, службовців, робітників та селян - надавала пільги при передплаті, коли вона здійснювалась безпосередньо з контори ЛНВ.

У дисертації зазначено, що значною перешкодою для розвитку часопису були цензурні установи. За наказом генерал-губернатора було покладено “надзвичайно пильний нагляд за редагованим М.Грушевським журналом та його лiтературними творами, якщо такi будуть видаватись у м. Києвi” ЦДIАУ, ф.295, оп.1, спр.20, арк. 3, 5-8, 11-15.. ЛНВ увесь час сприймався тогочасною владою як тенденцiйний часопис, що сповiдує українську нацiональну iдею, а тому вона вживала офіційних заходів, щоб обмежити його діяльність в Києві.

У роботі констатовано, що однією з особливостей видання ЛНВ в 1907-14 рр. було одночасне видання часопису в Києві та Львові. Це породило ряд непередбачуваних труднощів. Перебуваючи переважну бiльшість часу у Львовi, М.Грушевський через листування продовжував бути в курсi всiх справ редакцiї - вiд фiнансових проблем до змiсту кожної окремої книги. Проведений нами аналiз документiв, опублiкованих у листуваннi М.Грушевського, та вивчення архівних матерiалiв редакцiї дають пiдстави зробити висновок, що ця обставина була однiєю з основних труднощiв у керівництві київським видавництвом часопису. Варто наголосити, що тема видання ЛНВ присутня у багатьох листах М.Грушевського 1907-19 рр., особливо прiоритетною вона стає в листуваннi зі спiвробiтниками редакцiї. Керування Грушевським роботою над журналом через листування стало характерною особливiстю дослiджуваного перiоду ЛНВ.

Доведено, що у квiтні 1912 р. фактично було створено Редакцiйний Комiтет, до складу якого увiйшли, крiм М.Грушевського, О.Олесь, Л.Старицька-Черняхiвська, П.Лавров, якого пiзнiше як завiдувача редакцiйними справами заступив I.Лизанiвський. Аналіз архівних матеріалів дозволяє зробити припущення, що його склад постійно змінювався. У сiчнi 1915 р. видання журналу на час дiї воєнного стану було призупинено, але редакція ще сподівалася на відновлення випуску журналу, про що свідчить об’ява для передплатників ЛНВ та чорновик проспекту видання журналу на 1915 р., написаний рукою М.Грушевського ІР НБУВ, ф.246, № 8, арк. 1-2..

Відновлення видання ЛНВ стало можливим лише в березні 1917 р. На основі архівних матеріалів, виявлено співробітників, причетних до видання журналу в 1917-19 рр.: редактор з січня по грудень 1918 р. – О.Олесь, секретар та завідуюча конторою – Н.Ткаченко-Романович, бухгалтер – П.Мокроус, співробітник редакції – М.Мочульський. У грудні 1919 р. книгарня була націоналізована і випуск журналу припинено більшовицькою владою.

Підсумовуючи, можемо зробити висновок, про те, що, незважаючи на несприятливі умови для становлення та функціонування, перенесений до Києва “Літературно-науковий вісник” налагодив свою діяльність на новому місці, що стало запорукою його впливу на суспільно політичне життя в Україні в цілому.

У третьому розділі “Публіцистика ЛНВ в контексті національного відродження початку ХХ століття” зосереджено увагу на вивченні публіцистичних матеріалів, опублікованих в ЛНВ, які впливали на формування національної свідомості українців. Дослідження публіцистичних творів ЛНВ, що стосуються проблеми національного відродження України, засвідчив багату палітру її проблематики. Причому, вона охоплює собою цілісний логічний ряд: специфічні умови розвитку української ідеї, в тому числі й регіональні; сутність, структуру та характер впливу на націнальний рух. В публіцистиці ЛНВ має місце і поєднання загальноісторичних та філософських оцінок всієї ідеологічної атмосфери суспільства з конкретним персоналістичним аспектом досліджень, тобто аналізом творчості видатних українських ідеологів.

У дисертації показана еволюція поглядів М.Грушевського на основі його 86 публіцистичних праць, надрукованих в ЛНВ з 1907 по 1919 рр. Доведено, що найбільш комплексно концепція національного відродження в 1907-14 роках сформульована М.Грушевським у циклі статей “На українські теми”, який включає 36 праць вченого. Підкреслено важливе значення науково-публіцистичних праць М.Грушевського для оцінки національно-демократичної революції 1917-19 рр, не дивлячись на їх малочисельність (12 статей).

Виходячи з особливості ЛНВ як наукового часопису доведено, що для його публіцистики стає характерним наукове висвітлення теоретичних аспектів світового досвіду з національного питання. Окреме місце в публіцистиці ЛНВ займає вивчення позитивного досвіду малих “недержавних” народів та способів їх боротьби за національне відродження, які могли були використані в Україні.

Особлива специфiка видання часопису у Львовi та Києвi дозволяла бiльш детально ознайомлювати з подробицями життя українцiв, роздiлених Австро-Угорською та Росiйською iмперiями. Тому значне мiсце в журналi придiлено висвiтленню проблем Захiдної України. Для аналiзу розвитку нацiонально-визвольного руху на Надднiпрянськiй Українi, своєчасної оцiнки позитивних та негативних явищ у цьому процесi була спецiальна рубрика “З українського життя”. Для сучасних дослiдникiв огляди становлять певний iнтерес як джерело до вивчення маловiдомих фактiв українського життя, зокрема переселенський рух на Українi, емiграцiя з України тощо. Традицiйними стають для журналу пiдсумковi огляди стану українського життя за минулий рiк.

Одним iз важливих складових елементiв процесу нацiонального вiдродження України було утвердження позицій нацiональної iсторичної школи, до створення та розвитку якої був причетний ЛНВ. Характерною особливiстю iсторичних розвідок в ЛНВ була їх направленнiсть на широкi кола українського суспiльства. Це робило публікації бiльш популярними, анiж науковими. Таким чином був знайдений шлях донесення проблем нацiонального розвитку до широких верств населення.

Таким чином, публіцистика ЛНВ сприяла формуванню поглядів українського народу на суть українського національного відродження, яка полягала в наповненні політико-правовим змістом визрівшого ідеалу – повернення собі державності.

В четвертому розділі “Роль “Літературно-наукового вісника” в поширенні української мови та розвитку українського літературного процесу досліджується період, коли літературознавство відвойовувало думку про самодостатність української літератури, оскільки історія подібним чином відвойовувала право самої України на її власне минуле. В умовах відсутності державності та неможливості розвитку відповідних ідеологічних структур, для українських письменників преса була єдиною існуючою можливістю для пропаганди української ідеї. Значну роль у цьому процесі відіграв “Літературно-науковий вісник”.

Особлива трудність у розвитку української літератури досліджуваного періоду полягала в тому, що не завжди письменник через матеріальні труднощі міг реалізувати себе. Відповідно до такої ситуації редакція ЛНВ зайняла чітко визначену позицію – необхідність підтримувати всіма можливими засобами письменників і особливо тих, що своїми творами сприяють процесу національного усвідомлення українців. Редакція звичайно сама не могла забезпечувати додаткові гонорари, тому виключну роль у цьому процесі відіграли меценати - В.Симиренко, Є.Чикаленко, В.Леонтович. Аналіз архівних матеріалів редакції ЛНВ дозволяє окремо виділити роль Товариства підмоги науці, літературі і штуці, яка особливо проявилась в 1912-17 рр. ІР НБУВ, ф.246, № 2, арк.59; № 5, 36, 207.

Важливий суспільно-політичний резонанс мали дослідження в галузі мовознавства, широко представлені на сторінках ЛНВ у працях М.Грушевського, І.Франка, І.Огієнка, І.Стешенка та інших. Вони довели окремішність української мови, а у тодішньому розумінні зв’язку між мовою і політикою визнання мови як самостійної підтверджувало право українців на окреме культурне існування, а в перспективі – на державну самостійність.

Новий світогляд в українській літературі на сторінках часопису репрезентували такі історики й теоретики літератури як С.Єфремов, О.Грушевський, М.Зеров та інші. Вони довели, що українська література є природним продуктом місцевого розвитку і ґрунтується на властивій лише їй системі естетичних образів. Наближення до трансформації з новітніми світовими тенденціями виражено в творчості М.Коцюбинського, Л.Українки, В.Винниченка, М.Вороного, О.Олеся. Одним із шляхів зближення з світовими досягненнями культури, обраним редакцією ЛНВ, був переклад кращих творів західноєвропейських митців на українську мову. Жодному тогочасному часопису не вдалося досягти такого високого рівня перекладів. У дисертації підкреслено, що найпоширенішими жанрами літературно-художньої критики у ЛНВ були оглядові статті, які відзначалися широкою постановкою проблеми, критичні статті, для яких характерними були глибокі узагальнення, а також рецензії на окремі новини, які визначали тенденції літературного процесу.

У висновках сформульовані підсумки дослідження, які виносяться на захист:

- Історіографічний аналіз показав, що історія видання ЛНВ у Києві в 1907-1919 рр. в науковій літературі висвітлена неповно. На сьогодні помітно зріс інтерес дослідників до поставленої проблеми, але відсутні сучасні історичні дослідження впливу київського періоду ЛНВ на процес національного відродження поч. ХХ ст.;

- Обґрунтовано, що перенесення ЛНВ до Києва було зумовлено необхідністю подолання в національному розвитку негативного впливу державно-територіальної розмежованості та створенням умов для національного відродження на основі єдиної української ідеї. Своєю діяльністю в Києві ЛНВ сприяв розвитку духовної спільності та соборності українців. Діяльність редакції, книгарні та магазину ЛНВ була спрямована на поширення української друкованої продукції в маси, що стало важливим чинником формування національної свідомості українців;

- З’ясовано, що “Літературно-науковий вісник” в 1907-19 рр. виконував роль часопису, який формував громадську думку українського суспільства в духовній, суспільній та політичній сферах, викристалізовував елементи національного життя, сприяв відродженню української самосвідомості, як основи ментальності нації. Пропаганда націотворчих ідей найбільш широко представлена в публіцистиці і була характерною для всього київського періоду часопису. Публіцистика журналу сприяла формуванню теоретичних основ розвитку української нації, що знайшло своє втілення на сторінках ЛНВ в науково-публіцистичних статтях провідників українського культурно-національного руху – М.Грушевського, І.Франка, В.Липинського та інших. Національна ідея, виражена в публіцистиці та літературних творах на сторінках часопису, постає як національно-культурний ідеал, що в період національно-демократичної революції трансформувався в державницький;

- Доведено, що ЛНВ активно сприяв процесу формування української національної наукової та мистецької інтелігенції. Основна його мета полягала у перетворенні її в провідну верству українського суспільства, тому важливе місце у часописі відводиться проблемам розвитку української школи та впровадженню українознавства у вищій школі. Журнал сприяв розвитку теоретичних основ формування української літературної мови, що були виражені в опублікованих на сторінках ЛНВ науково-публіцистичних працях І.Франка,І.Огієнка, І.Стешенка та інших;

- Виявлено, що проблема духовного відродження українців була нерозривно пов’язана із проблемою національного самоствердження. На сторінках часопису широко репрезентовані твори передових українських письменників, які були виразниками української національної ідеї, тому ЛНВ сприяв становленню генерації митців, здатних творити самосвідому, високоосвічену суспільність. Важливим для дослідження процесу національного відродження залишається вивчення творчості письменників періоду 1917-1919 рр., твори яких опубліковані на сторінках ЛНВ, що освітлюють події революції в Україні, особливо ті, які показують ставлення до більшовицького режиму, які не були оцінені літературною критикою в силу знаходження примірників часопису у спецфонді. Необхідно зазначити, що літературні твори, опубліковані на сторінках ЛНВ, сприяли процесу європеїзації української культури, формуванню ціннісних орієнтирів письменників, основаних на українській ідеї, що дозволяло зібрати в єдиний справді соборний чинник усі прояви культури, серед яких неодмінно поставало питання відродження.

Основний зміст дисертації відображено у публікаціях:

Висвітлення в літературі діяльності М.С.Грушевського по перенесенню “Літературно-наукового вісника” до Києва // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України (АПСВ). - 1998. - № 2. - С. 151-156. (співавтор Капелюшний В.П.)

Проблема національного відродження в публіцистиці М.С.Грушевського на сторінках “Літературно-наукового вісника” в 1907-1914 рр. // Вісник АПСВ. - 1999. - № 1. - С. 168-172.

Ідея національно-державного відродження України в добу Центральної Ради на сторінках “Літературно-наукового вісника” // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. - 1999. - Вип. 3. - С. 61-67.

Публіцистика київського періоду ЛНВ як джерело до вивчення процесу національного відродження поч. ХХ ст. // Вісник АПСВ. Спецвипуск за матер. міжнар. наук. конф. “Україна: поступ у майбутнє”. - К., 2000. - С.24-27.

Діяльність редакційного комітету “Літературно-наукового вісника” в Києві в 1912-1919 рр. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – К., 2000. - Вип. 47. - С. 38-40.

Українська ідея в літературі ЛНВ київського періоду // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – К., 2002. - Вип. 63-64. – С. 101-102.

Додатково відображають зміст дисертації:

Редакційна діяльність М.С.Грушевського в “Літературно-науковому віснику” в 1907-08 рр. //