НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

УДК 331.101.6:622.3

КРАВЧУК НАДІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

Організаційно-економічний механізм управління продуктивністю праці
на вугільних підприємствах

Спеціальність 08.06.01 – Економіка, організація і
управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк - 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькому національному технічному університеті Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк) на кафедрі бухгалтерського обліку і аудиту.

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Гавриленко Валентин Андрійович,

Донецький національний технічний університет

Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк),

завідуючий кафедрою бухгалтерського обліку і аудиту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Прокопенко Микола Дмитрович,

Інститут економіки промисловості НАН України

(м. Донецьк), головний науковий співробітник

відділу проблем економіки підприємств;

кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник

Братков Єгор Миколайович,

Донецький науково-дослідний вугільний інститут

Міністерства палива та енергетики України
(м. Донецьк), керівник Галузевого центру економічних досліджень.

Провідна установа – Донбаський гірничо-металургійний інститут Міністерства освіти і науки України (м. Алчевськ), кафедра економіки і управління.

Захист відбудеться “25” грудня 2003 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, Донецьк, вул. Універ-ситетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “8” листопада 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М. Кузьменко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ринкові відносини потребують від суб'єктів підприємницької діяльності постійного забезпечення як конкурентоздатності продукції, що випускається, так і підприємства в цілому на основі підвищення ефективності виробництва. Одним з основних напрямів у вирішенні цих задач є інтенсивне зростання продуктивності праці, оскільки одержання прибутку і надприбутку за рахунок зростання цін себе в значній мірі вичерпало. Ціни на окремі види сировини і продукції вже в даний час в Україні вище світових. Для вугільної промисловості нашої держави такий напрям має особливу значущість, тому що продуктивність праці в 2002 р. на шахтах, навіть у порівнянні з 1990 р., зменшилася більш ніж удвічі. І це при тому, що, як показують дослідження, на наших підприємствах є величезні внутрішні резерви поліпшення даного показника.

Правильність вибору цього напряму підтверджується досвідом роботи економічно розвинених зарубіжних країн, які мають значні успіхи на основі зростання продуктивності праці. Так, вже в 80-ті роки минулого століття роль цього показника в економічному розвитку Німеччини становила 100%, Японії – 80, США – 34%, тоді як в економіці України вона невиправдано мала, становить близько 12%. Це зумовлено тим, що в основу розвитку економіки України було закладено екстенсивні методи, які використовуються до цього часу. Виправлення цього становища вимагає застосування нової технічної, технологічної, організаційної і соціально-економічної політики на підприємствах. Така політика повинна сприяти оптимізації факторів, які істотно впливають на продуктивність праці. До них, насамперед, відносяться: застосування оптимальної технічної і амортизаційної політики; впровадження тих чи інших режимів праці і відпочинку трудящих; рівень організації праці і виробництва, що формує коефіцієнт структури штату; розміри фінансування соціальних мір і заходів; упровадження науково-технічних розробок; підвищення мотивації до праці.

Пошуку ефективних методів і механізмів управління, у тому числі й управління продуктивністю праці, були присвячені роботи багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених. Однак недостатня наукова і прикладна розробленість цих питань обумовила актуальність обраної теми, логіко-структурну побудову дисертаційної роботи, її мету, задачі й напрями дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в Донецькому національному технічному університеті Міністерства освіти і науки України відповідно до планів науково-дослідних робіт за темами: “Розробка економічного механізму та конкретних рекомендацій щодо забезпечення зростання ефективності роботи шахт” (номер держреєстрації 01910013518, 1991-1996 рр.), у рамках якої автором визначено стан продуктивності праці, відтворення основних фондів, втрати часу з різних причин на вугільних підприємствах, соціальне становище гірників, виявлено можливі напрями підвищення продуктивності праці; “Теоретичне та методичне забезпечення переходу бухгалтерського обліку господарської діяльності на національні та міжнародні стандарти” (М-2-99, 1999-2002 рр.), при виконанні якої автором поновлено статистичні дані, здійснено критичний аналіз основних методів оцінки продуктивності праці та її вимірювання, підготовлено науково-практичні рекомендації з розрахунку та використання оціночних показників, розроблено організаційно-економічний механізм управління продуктивністю праці на вугільних підприємствах.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є подальший розвиток і обґрунтування теоретичних положень і підходів у розробці методичного інструментарію щодо виявлення внутрішніх резервів зростання продуктивності праці, а також у створенні організаційно-економічного механізму управління продуктивністю на основі виявлення причинно-наслідкових зв'язків, які утворюються в процесі формування цього показника.

Відповідно до мети в роботі поставлено й вирішено такі задачі:

узагальнено досвід вітчизняних і зарубіжних авторів у вирішенні теоретичних питань, пов'язаних із визначенням поняття продуктивності праці, обґрунтуванням сукупності факторів, що на неї впливають;

удосконалено класифікацію причин і факторів, які впливають на механізм формування й управління продуктивністю праці на сучасному етапі функ-ціонування підприємств;

виявлено закономірності зміни продуктивності праці під впливом встановлених причин, які покладено в основу формування організаційно-економічного механізму управління нею;

обґрунтовано комплексний вплив відтворювальних процесів на продуктивність праці;

змодульовано, тобто здійснено кількісну оцінку впливу факторів на даний показник, і розроблено на цій основі теоретичні положення щодо виявлення внутрішніх резервів зростання продуктивності праці, які є основою для визначення важелів управління;

підтверджено розрахунками на конкретних підприємствах теоретичні положення щодо виявлення резервів зростання продуктивності праці і механізму управління ними;

розроблено організаційно-економічний механізм управління внутрішніми резервами зростання продуктивності праці на вугільних шахтах.

Об'єкт дослідження – організаційна та економічна діяльність підприємства з формування і управління продуктивністю праці та її резервами на вуглевидобувних підприємствах.

Предмет дослідження – організаційно-економічні методи, положення і методика аналізу існуючого механізму управління продуктивністю праці.

Методи дослідження. Методологічну основу досліджень з обраної теми складає діалектичний підхід, що базується на виявленні всіх причинно-наслідкових зв'язків, які утворюються в процесі формування продуктивності праці й управління нею. Процес обґрунтування теоретичних положень засновувався на якісному аналізі та синтезі (при визначенні ролі продуктивності праці у підвищенні ефективності виробництва; уточненні основних категорій теорії продуктивності праці як об’єкта управління; уточненні й доопрацюванні класифікації факторів, які є складовою частиною механізму управління і впливають на продуктивність праці), економіко-математичних методах (при виявленні закономірностей впливу на продуктивність праці досліджуваних факторів, на підставі яких формується організаційно-економічний механізм управління), системному підході та формальній логіці (при формуванні структури організаційно-економічного механізму управління продуктивністю праці), які дозволили забезпечити вірогідність і обґрунтованість одержаних результатів досліджень.

Практичні результати одержано за допомогою методів: екстраполяції і інтерполяції, трендового аналізу, індексного, порівняльного, балансового методів, формальної та діалектичної логіки. Інформаційно-правове забезпечення базувалося на законодавчих актах Верховної Ради України, декретах і постановах Кабінету Міністрів України, указах Президента України.

Джерелами інформації для проведення досліджень стали дані оперативного і статистичного обліку підприємств вугільної промисловості; матеріали галузевих і міжнародних конференцій з питань продуктивності праці, ефективності суспільного виробництва; дані статистичної звітності щодо професійної захворюваності працівників галузі; результати досліджень провідних медичних установ з питань травматизму і профзахворювань шахтарів.

Наукова новизна одержаних результатів. Основним науковим результатом дисертаційної роботи є формування науково-практичного інструментарію для вирішення питань щодо розробки організаційно-економічного механізму управління продуктивністю праці на вуглевидобувних підприємствах.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у такому:

виявлено закономірності зміни продуктивності праці під впливом таких факторів, як способи відтворення основних засобів, амортизаційна політика, рівень соціального фінансування, режими праці та відпочинку трудящих, концентрація виробництва;

визначено основні важелі щодо реалізації механізму управління продуктивністю праці на сучасному етапі, які полягають у впровадженні раціональних режимів праці, застосуванні способу повного відтворення техніки, оптимальної амортизаційної політики, підвищенні концентрації виробництва.

удосконалено:

поняття “продуктивність праці” на основі обґрунтування необхідності врахування зміни додаткового продукту стосовно норми прибутку. Різниця між додатковим продуктом та нормою прибутку повинна ураховуватися при визначенні продуктивності праці;

класифікацію причин і факторів, які викликають зниження продуктивності праці і впливають на формування організаційно-економічного механізму управління цим показником;

дістали подальшого розвитку:

основні принципи і теоретичні положення щодо розробки організаційно-економічного механізму управління продуктивністю праці на основі виявлення і максимального використання внутрішніх резервів ;

обґрунтування основних напрямів зростання продуктивності праці в умовах ринкової трансформації, що пов’язані з відновленням основних засобів, амортизаційною політикою, режимами праці, фінансуванням соціальних заходів;

моделювання кількісного впливу основних причин і факторів, що можуть викликати зниження продуктивності праці.

Практичне значення одержаних результатів. Практична значущість дисертаційної роботи полягає у можливості при застосуванні запропонованого організаційно-економічного механізму та важелів щодо його реалізації виявляти основні причини, які викликають зниження продуктивності праці, і визначати їхній кількісний вплив на даний показник. Обґрунтовано шляхи реалізації конкретних мір і заходів щодо усунення негативного впливу виявлених причин. На цій основі викладено порядок визначення внутрішніх резервів зростання продуктивності праці в умовах конкретних підприємств, запропоновано важелі управління ними.

Практичну значущість результатів дисертаційного дослідження та можливість їх використання підтверджено відповідними довідками і листами: ДВАТ “Шахта ім. С.М. Кірова” (довідка №10/87 від 22.02.2002 р.) з розрахунковим економічним ефектом 247,8 тис. грн., ДВАТ “Шахта “Північна” ДХК “Макіїввугілля” (довідка № 05-54/183 від 21.02.2002 р.) з розрахунковим економічним ефектом 478 тис. грн., ДВАТ “Шахта ім. М. Горького” ДХК “Донвугілля” (довідка № 347 від 27.05.2002 р.) з розрахунковим економічним ефектом 656 тис. грн.

Окремі положення дисертації використовуються у навчальному процесі Донецького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України (довідка № 268-51.4 від 15.09.2002 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі результати, які представлені в дисертаційній роботі, одержано здобувачем самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано тільки ті ідеї та положення, що одержані в результаті індивідуальних досліджень. Особистим внеском здобувача в цих роботах є конкретизація специфіки формування факторів, під впливом яких створюється організаційно-економічний механізм управління продуктивністю праці на сучасному етапі розвитку суспільства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися і одержали схвалення на Міжнародній конференції “Підприємництво в Україні: проблеми, шляхи розвитку” (20-25 березня 2000 р., м. Львів); регіональній конференції “Актуальні проблеми економіки й управління: період трансформації” (30 жовтня 2002 р., м. Донецьк), міжнародній науково-практичній конференції “Інноваційні технології в сучасній освіті: стан і перспективи” (2-3 листопада 2002 р., м. Донецьк).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження автором опубліковано 13 наукових праць загальним обсягом 8,1 д.а., з яких особисто автору належать 4,7 д.а., у тому числі: 7 статей у наукових журналах та збірниках наукових праць, 2 тези доповідей наукових конференцій.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків. Повний обсяг роботи – 187 сторінок. Вона містить 36 таблиць на 28 сторінках, 30 рисунків на 15 сторінках, список використаних джерел зі 165 найменувань на 12 сторінках, 7 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У дисертаційній роботі викладено основні теоретико-методологічні положення, методичні рекомендації з підвищення продуктивності праці у вугільній галузі України. У вступі до дисертаційної роботи обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, задачі й предмет дослідження, дано характеристику наукової новизни і практичного значення роботи.

Розділ 1. Загальнотеоретичні основи управління продуктивністю праці. Механізм управління – складна економічна категорія, яка включає цілі, фактори, методи та ресурси управління. Для кожного об’єкта повинен бути розроблений свій конкретний механізм управління, який стосується і продуктивності праці. Його ґрунтовне визначення потребує розкриття політекономічної сутності як самого об’єкта, так і складових частин організаційно-економічного механізму управління.

Неоднакові тлумачення понять продуктивної сили праці й продуктивності праці призвели до різних точок зору в оцінці їхнього співвідношення, що не сприяло виробленню ефективних підходів у виявленні й оцінці внутрішніх резервів її зростання. Якщо вважати, що продуктивна сила праці, як це відзначено в ряді літературних джерел, відображає потенційні можливості робочої сили, і з цим не можна не погодитися, то досягнутий її рівень являє собою фактичну ефективність використання цієї праці. Співвідношення між цими економічними категоріями вказує на ступінь освоєння потенційних можливостей робочої сили, а різниця між ними – на наявність внутрішніх резервів.

Слід зазначити, що жоден із запропонованих у літературі методів оцінки самої продуктивності праці не дозволяє повною мірою враховувати кількість і якість вкладеної праці. Справа в тому, що в процесі діяльності підприємства відбуваються істотні зміни в рівнях ефективності праці, що викликає значні відхилення створюваного додаткового продукту від норми прибутку, закладеної у відпускних цінах, які в обов'язковому порядку повинні враховуватися при визначенні всього створеного сукупного продукту. У такому розумінні продуктивність праці являє собою загальну величину сукупного продукту в розрахунку на одного працівника, що складається з необхідного і додаткового продукту, скорегованого на його відхилення від встановленої в ціні норми прибутку.

Недостатня вивченість змісту і закономірностей зміни продуктивності праці наклала відбиток і на розбіг у класифікації причин або факторів, що знайшли відображення в багатьох літературних джерелах. У них відсутні такі найважливіші фактори, як вибір і застосування того чи іншого способу відтворення основних засобів і амортизаційної політики, ефективних режимів праці і відпочинку трудящих; недостатність фінансування оплати праці, соціальних заходів і заходів охорони праці та техніки безпеки, оздоровлення і лікування працівників; упровадження досягнень науково-технічного прогресу. На сучасному етапі розвитку економіки ці фактори мають найсуттєвіший вплив на продуктивність праці.

Слід відмітити, що тільки застосування способу “часткового” відтворювання техніки докорінно змінює стан основних засобів і показників, від них залежних. Результати досліджень дозволили зробити висновок, що застосування способу часткового відтворювання техніки, заснованого на виконанні багаторазових капітальних ремонтів, негативно впливає на продуктивність праці у двох напрямах. З одного боку, відбувається непродуктивне збільшення техніки, що викликає розширення ремонтної служби підприємства і відповідно збільшення чисельності допоміжних робітників. З іншого боку, знижується надійність техніки, що призводить до зростання її аварійності і зменшення обсягів виробництва, збільшення чисельності ремонтників і падіння продуктивності праці. У загальному вигляді негативний вплив способу часткового відтворювання техніки на продуктивність праці представлено на рис.1.

Впливає на продуктивність праці і вибір оптимальної амортизаційної політики: це виявляється через установлення термінів служби техніки і норм амортизації. Саме від обґрунтованості цих параметрів залежить ефективність застосування того чи іншого способу відтворювання техніки, а також рівень досліджуваного показника. Як критерій вибору оптимальної амортизаційної політики обрано мінімум витрат на амортизаційні відрахування та капітальні ремонти у собівартості випуску продукції.

Рис 1. Негативний вплив відтворювального процесу на продуктивність праці

Істотно впливають на чисельність робітників основного виробництва і їх продуктивність праці режими роботи й відпочинку. Застосування неефективних, тобто екстенсивних, режимів праці завжди призводить до збільшення підмінного складу і чисельності робітників. Особливо це негативно проявляється у тому випадку, коли на підприємстві існують значні внутрішні втрати робочого часу у видобувні дні. Тільки в результаті переходу вугільних підприємств на безперервний режим праці і збільшення відпусток коефіцієнт облікового складу зріс із 1.13 у 1961-1963 рр. до 1.9 – 2.0 у 1991 р. і залишається на цьому рівні по цей час. Тобто сформувався подвійний штат робітників, що призвело до різкого падіння продуктивності праці.

Не менш значущим фактором є і рівень фінансування оплати праці, соціальних витрат на охорону праці, техніку безпеки, оздоровлення і лікування трудящих. Вплив цього фактора позначається на фізіологічному стані трудових ресурсів, травматизмі, захворюваності, невиходах через різні причини, що в остаточному підсумку призводить до відволікання робітників від процесу виробництва і до зниження продуктивності праці. Підтвердженням відміченому є дані про величину загального соціального фінансування, включаючи заробітну плату, й невиходи через різні причини за період з 1981 по 2001 р. Так, у 1981 р. при розмірі фінансування в гривневому еквіваленті 7000 грн. на одного працюючого загальні невиходи із усіх причин становили 6,8%, а при фінансуванні 72,6 грн. на людину в 2001 р. невиходи зросли до 23-27%, тобто непрацездатними виявилися майже третина всіх трудящих.

Негативно впливає на даний показник слабка механізація виробничих процесів вуглевидобувних підприємств. Про це свідчить той факт, що при зростанні рівня механізації на 10-15% продуктивність праці на більшості шахт підвищувалася на 7-8%.

Викладене дає підставу стверджувати, що основними напрямами зростання продуктивності праці є: науково-технічний прогрес, перехід до способу повного відтворення техніки, вибір оптимальної амортизаційної політики, ефективного режиму праці й відпочинку трудящих, збільшення соціального фінансування до оптимальних параметрів. Усі перелічені закономірності вказують на великий діапазон коливань чисельності працівників підприємства під впливом цих факторів, що створює умови для формування організаційно-економічного механізму управління продуктивністю праці.

Розділ 2. Закономірності впливу факторів на формування організаційно-економічного механізму управління продуктивністю праці. За результатами аналізу використання існуючих способів відтворювання основних засобів на шахтах визначено, що на більшості з них превалює спосіб часткового відновлення. Це обумовлено недостатньою кількістю амортизаційного фонду як головного джерела відновлення основних засобів і зниженням фінансування з інших джерел, зокрема держпідтримки. На шахтах Донбасу більш 80% техніки має 3 і більше капітальних ремонтів, що значно знижує коефіцієнт відновлення техніки. Порівняно з 1991 р. він зменшився в 4 рази. Також зросли періоди відновлення до 20 і більш років, що відповідає 8-10 нормативним термінам служби і 6-8 капітальним ремонтам цієї техніки. У свою чергу, зростання кількості капітальних ремонтів устаткування, з одного боку, спричинило підвищення його зносу до 85-90% і адекватне зниження надійності. Наслідком цього стали значні простої, що досягають 9 годин на одну годину машинного часу. Зниження надійності призвело до збільшення чисельності ремонтників у 3 рази і зменшення навантаження на лаву в 5 разів. В остаточному підсумку це збільшило деконцентрацію виробництва і коефіцієнт структури штату до 16,7. А це означає, що на одного гірника очисного вибою приходиться більше 16 чоловік допоміжного і ремонтного персоналу. З іншого боку, недостатній розмір амортизаційного фонду на реновацію, зниження коефіцієнта структури техніки в середньому до 0,47 свідчить про те, що в роботі знаходиться всього 47% усієї техніки. Це стало причиною зростання кількості бездіяльного обладнання до 30, а на окремих підприємствах – до 40 і більше відсотків від загальної вартості активної частини основних фондів, додаткового розширення ремонтної служби підприємства в 2,5 рази і адекватного збільшення чисельності ремонтного персоналу. Комплексний вплив відтворювальних процесів, що характеризується коефіцієнтом відновлення техніки, на відносну чисельність допоміжного персоналу показаний у табл.1 і на рис. 2.

Таблиця 1

Динаміка коефіцієнта структури штату під впливом відтворювального
процесу по шахтоуправлінню “Донбас”

Показники | Роки

1981 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001

Усього робітників ПВП, чол. | 1509 | 6408 | 6307 | 6298 | 6000 | 5632 | 5758

У тому числі – основних, чол. | 254 | 568 | 482 | 447 | 397 | 330 | 304

Чисельність допоміжних робітників, чол. | 877 | 4041 | 4148 | 4138 | 4254 | 4403 | 5077

У тому числі - ремонтників, чол. | 231 | 1010 | 1412 | 1579 | 1790 | 2132 | 2934

Коефіцієнт відновлення техніки (Квт) | 0,27 | 0,057 | 0,038 | 0,025 | 0,019 | 0,011 | 0,009

Загальний коефіцієнт структури штату (Ксш) | 0,91 | 7,2 | 8,6 | 9,26 | 10,71 | 13,34 | 16,7

Ксш - ремонтники | 0,68 | 1,78 | 2,93 | 3,53 | 4,5 | 6,46 | 9,65

Рис.2. Зміна коефіцієнта структури штату залежно
від коефіцієнта відновлення техніки

На основі даних табл.1 побудовано модель з використанням ліній тренду (рис.2), за допомогою яких можна наочно відобразити тенденції зміни даних, що дозволяє спростити їх аналіз і прогнозування. Продовжуючи лінію тренду, можна оцінити значення, які знаходяться за межами фактичних даних. Розрахунки показали, що змінювання коефіцієнта оновлення техніки підпорядковується логарифмічному закону розподілу, тоді як коефіцієнт структури штату змінюється за зворотно степінним законом. Таке співвідношення підтверджує тезу, що чим менше коефіцієнт оновлення, тим більше допоміжних робочих необхідно мати для нормального функціонування підприємства.

Адекватно змінюється і продуктивність праці: зі зростанням коефіцієнта оновлення техніки вона зростає, а зі зростанням коефіцієнта структури штату – знижується. Виявлені закономірності дозволяють зробити висновок, що у своїй технічній і амортизаційній політиці підприємства повинні орієнтуватися на поступове відмовлення від капітальних ремонтів і перехід до способу повного відтворювання основних фондів.

Застосування на більшості шахт екстенсивних режимів виробництва з безперервним семиденним робочим тижнем при дуже низькій інтенсивності праці і величезних внутрішньозмінних втратах часу призвели до необґрунтованого зростання коефіцієнта облікового складу на більшості підприємств приблизно на 50%, збільшення чисельності підмінного штату, а також адекват-ного зниження продуктивності праці. Розрахунки свідчать, що додаткове збільшення на один день роботи підприємства над тривалістю робочого тижня робітників призводить до зростання коефіцієнта облікового складу на 0,266, тобто на кожну 1000 робітників додається ще 266 чоловік підмінного штату, збільшення тривалості відпустки тільки на один день вимагає додатково ще 9 чоловік підмінного штату на цей період.

Ринок поставив господарюючі суб’єкти в умови, коли довелося робити вибір між фінансуванням поточних виробничих проблем і соціальних заходів щодо поліпшення умов праці. Порівняно з 1981 р. загальні обсяги фінансування соціальних заходів скоротилися у 30 разів (усі витрати приведено до гривневого еквіваленту через порівняння офіційних прожиткових мінімумів), у тому числі по заробітній платі – в 4 рази і по інших заходах, включаючи охорону праці, техніку безпеки, оздоровлення і лікування – у 28 разів. Зниження рівня життя, тобто реальної заробітної плати, до 0,24 прожиткового мінімуму (у розрахунку на одного члена родини) і купівельної спроможності, впровадження практики платного медичного обслуговування, вищої освіти, побутових послуг призвели до того, що велика частина шахтарів виявилися в усіх відношеннях соціально незахищеними. Наслідок цього – зростання травматизму в 4 рази порівняно з 1981 р., усіх видів захворюваності – у 6 разів, у тому числі і професійної – у 5 разів, кількості прогулів – у 10 разів і плинності кадрів – у 3 рази. Загальні тенденції зміни всіх невиходів залежно від фінансування соціальних заходів наведено в табл. 2. Загальна кількість невиходів за всіма перерахованими причинами зросла з 6% у 1981 р. до 27% у 2001 р., що свідчить про відволікання з виробничого процесу близько 30% робітників. Розрахунки показали, що при зниженні соціального фінансування на 460 грн. (у розрахунку на одного працівника) кількість невиходів збільшується на 1%.

Таблиця 2

Середні значення обсягів фінансування соціальних заходів
і невиходів на шахтах ДХК “Донвугілля”

Показники | Роки

1981 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001

Загальні обсяги соціального фінансування на одного працюючого, крб.

грн. |

919 |

444 |

380 |

273 |

342 |

234

У тому числі заробітна плата (у розрахунку на одного члена родини), крб.

грн. |

82 |

122 |

90,7 |

123 |

135 |

148

Коефіцієнт приведення до прожиткового мінімуму |

18,4 |

6,35 |

5,43 |

1,24 |

0,89 |

0,61

Загальні обсяги фінансування соціальних заходів у гривневому еквіваленті |

4634 |

907 |

775 |

177 |

127 |

86

Заробітна плата (у розрахунку на одного члена родини), грн. |

2442 |

1535 |

1313 |

300 |

215 |

148

Рівень цілоденних невиходів до загальної кількості виходів, % |

6,8 |

16,1 |

16,7 |

18,0 |

19,2 |

21,4

Як показали дослідження, основними джерелами мотивації до праці повинні бути рівень і системи оплати праці, фінансування заходів з охорони праці, поліпшення її умов і оздоровлення трудящих, що в сукупності підвищить соціальну захищеність цієї категорії громадян і членів їхніх родин. Закономірність зміни питомих невиходів залежно від розміру фінансування соціальних заходів одержана методом апроксимації експериментальних даних і трендового аналізу з використанням програм Microsoft Excel.

Значною мірою питома чисельність працівників на 1000 т видобутку вугілля залежить від рівня механізації праці, яка коливається по шахтах від 20 до 55%. Розрахунки показують, що збільшення рівня механізації на 1% призводить до скорочення чисельності робітників на 0,279%, це підтверджують і дані аналізу економіко-математичних моделей, побудованих за методом апроксимації з використанням Microsoft Excel вкладених функцій. Виявлені закономірності вказують на значні внутрішні резерви щодо вивільнення чисельності робітників і зростання продуктивності праці.

Розділ 3. Удосконалення організаційно-економічного механізму управління продуктивністю праці на вугільних підприємствах. Розробці організаційно-економічного механізму управління передує моделювання впливу основних, найбільш значущих факторів на організаційну систему. Для продуктивності праці як організаційної системи такими факторами є: спосіб відтворення основних засобів і амортизаційна політика; режими праці й відпочинку трудящих; упровадження досягнень науково-технічного прогресу; концентрація виробництва; рівень фінансування соціальних заходів і мотивація до праці.

Дослідження показали, що механізм управління продуктивністю праці є багаторівневим, у якому об’єднані складові різної природи: організаційні, технічні, економічні, соціальні. Виділити будь-який “чистий” однорідний механізм, у який би не втручалися риси іншої природи, неможливо. Тому найбільш вдалим є саме організаційно-економічний механізм управління продуктивністю праці, бо він містить найбільшу кількість різнорідних механізмів у їх поєднанні.

Одним із найважливіших принципів моделювання є виявлення основних видів перетворень, які мають місце в організаційній системі з метою управління ними для підвищення продуктивності праці, а разом з цим і продуктивності усієї організаційної системи загалом. При цьому необхідно мати механізм оцінки, регулювання зворотного зв’язку та планування змін обраного показника. Кількісна оцінка впливу тих чи інших факторів на продуктивність праці потребує моделювання причинно-наслідкових зв’язків, які утворюються при формуванні цього показника. Такий підхід ґрунтується на виявленні закономірностей, які показують, що продуктивність праці є результатом багатоскладового впливу великої кількості взаємообумовлених факторів і обставин.

На підставі виявлених закономірностей можна зробити висновки, що найбільший вплив на продуктивність праці чинить процес відтворення основних фондів і пов’язана з ним амортизаційна політика, причому цей вплив здійснюється у двох напрямах. Перш за все це збільшення простоїв техніки через її аварійність, які призводять до деконцентрації виробництва і зростання чисельності допоміжних робітників. По-друге, це непродуктивне зростання активної частини основних фондів у вигляді зайвої техніки, яке потребує розширення ремонтної служби підприємства, додаткового обслуговування цих машин і механізмів. Це теж призводить до збільшення чисельності допоміжного персоналу.

Зменшення навантаження на один вибій, яке пов'язане з відтворювальними процесами, обумовлюється внутрішньозмінними втратами часу через аварійність техніки, тобто через зниження її надійності. Для їх прогнозування та відповідного зниження продуктивності праці під впливом відтворювального процесу доцільно визначати й аналізувати такий показник, як коефіцієнт відновлення техніки (Квтj). Як показують дослідження, від швидкості відновлення техніки безпосередньо залежать терміни заміни устаткування (Тзj), які розраховуються за формулою: . Так, при коефіцієнті відновлення вугільного комбайна 0,12 період заміни становить більш 8 років, а при його значенні 0,04 – 25 років. При нормативних термінах служби робочих машин, які складають 3-4 роки, підприємства змушені експлуатувати їх від 3 до 16 таких строків. Як показують розрахунки, це призводить до втрат ресурсу техніки на 80-85%, що адекватно її зносу, і зниженню коефіцієнта готовності (Кг) до 15%. При таких коефіцієнтах зносу і готовності навантаження на одну лаву зменшується у декілька разів (3-4). Порядок розрахунку цих показників наведено на рис.3.

Зниження навантаження на вибій примушує підприємства при великих внутрішньозмінних втратах часу збільшувати кількість діючих лав, укомплектовуючи їх видобувною та допоміжною технікою. А застосування на всіх, без винятку, вуглевидобувних підприємствах способу часткового відтворення основних фондів потребує утримання ще більшої кількості додаткового обладнання, яке зумовлено необхідністю частої його заміни через капітальні ремонти. При цьому збільшується кількість бездіяльного устаткування, яке потребує догляду, технічного обслуговування. Його кількість визначається через зниження коефіцієнта структури техніки. Оцінка кількісного впливу способу часткового відтворення і неефективної амортизаційної політики на продуктивність праці в зазначених двох напрямах визначається системою моделей у їхньому взаємозв’язку, що наведена на рис.3.

Таким чином, складаються певні зв’язки між факторами управління та об’єктом. Кількісно їх характеризують виявлені закономірності, а узагальнюючу модель побудовано на поєднанні методів формальної логіки та математичного моделювання з використанням індексного методу.

Результуючий вплив відтворювального процесу на продуктивність праці розраховується таким чином:

; (1)

, (2)

деД?1 – зменшення продуктивності праці через зниження видобутку; Д?2 – зменшення продуктивності праці через непродуктивне збільшення штату робітників; Qф – фактичний видобуток вугілля в розглянутому періоді; Пф – фактична продуктивність праці; Шсф – фактичний обліковий штат на підприємстві.

Рис.3. Модель кількісної оцінки впливу відтворювального процесу
на збільшення чисельності допоміжних робітників

Умовні позначки: Квтj – коефіцієнт відтворювання j-го виду техніки; Sпуj – вартість придбаного устаткування j-го виду в розглянутий період; Фоаj – вартість активної частини основних засобів j-го виду на кінець розглянутого періоду; Nнтj – кількість нормативних термінів служби j-го виду техніки за період заміни; – нормативний термін служби j-го виду устаткування; ДTртj – зниження ресурсу j-го виду техніки, Кзj – коефіцієнт зносу j-го виду техніки; Кгj – коефіцієнт готовності j-го виду техніки; Тфмj – фактичний машинний час роботи j-го виду техніки; t`прj – питомі простої j-го виду техніки на 1 годину машинного часу її роботи; Q – втрата видобутку; Пп – продуктивність праці; Тпрj – простої j-го виду техніки за весь період експлуатації; Д?он3 – надлишок устаткування через зниження ресурсу техніки; Nтрj – кількість j-го виду техніки у роботі; Nmj – загальна кількість j-го виду техніки; Д?он1 – непродуктивне збільшення активної частини основних фондів через погіршення структури техніки; Кстj – коефіцієнт структури j-го виду техніки; Д?он2 – збільшення техніки через зростання кількості допоміжного устаткування.

Наслідком збільшення простоїв є і деконцентрація виробництва. Вимушені дотримуватися плану видобутку вугілля і не маючи змоги відновити техніку, шахти мусять збільшувати кількість діючих очисних вибоїв. Це супроводжується необхідністю утримувати зайві допоміжні виробки. Так, при зниженні навантаження на вибій у 2-2,5 рази довжина гірничих виробок на 1000 т видобутку за останнє десятиріччя у середньому по шахтах збільшилася у 2,7 рази и складає близько 123 км. Це також призводить до збільшення чисельності допоміжних робітників, які зайняті їх підтримкою. Вона зростає пропорційно збільшенню довжини виробок на 1000 т видобутку вугілля і може бути розрахована за формулою

(3)

де Кстф та Кстб - відповідно фактичний і базовий коефіцієнт структури техніки; Шор – штат основних робітників.

Виходячи з виявлених раніше закономірностей вплив нераціональних режимів праці і відпочинку робітників на їхню чисельність розраховується за такою формулою:

, (4)

де Д?ос - збільшення штату працюючих при використанні нераціональних режимів праці та відпочинку; Шяф - фактична явочна чисельність робітників; Шяр - явочна чисельність робітників на безперервних процесах; Д?ос - збільшення коефіцієнта облікового складу при нераціональних режимах праці та відпочинку.

З приведеної моделі видно, що збільшення чисельності робітників під впливом даного процесу відбувається через збільшення підмінного штату, тобто коефіцієнта облікового складу (?Кос), що розраховується як

, (5)

де Косф і Крос – відповідно фактичний і раціональний коефіцієнт облікового складу.

Раціональним варто вважати такий режим праці, при якому число днів роботи підприємства максимально наближається до числа днів роботи його робітників.

Для вугільних шахт при великих внутрішньозмінних простоях раціональним режимом праці і відпочинку може бути п’ятиденний робочий тиждень, і тоді коефіцієнт облікового складу знизиться до 1,18 , що дозволить скоротити чисельність робітників на 30 - 40% (формула 2).

Недостатність фінансування соціальних заходів виявляється у зростанні наднормативних невиходів (ДNнн), обумовлених травматизмом, професійною і загальною захворюваністю, прогулами. Вони розраховуються за формулою

Nнн=Nф – Nн , (6)

де Nф – фактична кількість невиходів у звітному періоді; Nн – нормативна чисельність невиходів, закладена при розрахунку коефіцієнта облікового складу.

Зростання наднормативних невиходів призводить до відволікання робітників з виробничого процесу в такому відношенні:

. (7)

Механізм впливу на продуктивність праці цього фактора відображено на рис.4.

Рис. 4. Механізм оцінки впливу зниження обсягів фінансування
на невиходи і продуктивність праці

Вітчизняні системи мотивації праці не мають достатньої гнучкості і не створюють необхідного мотиваційного ефекту, слабко стимулюють підвищення продуктивності праці. Вони формувалися у період швидкого зростання обсягів виробництва за рахунок екстенсивних факторів і за відсутності конкурен-ції. Тому вони слабко стимулюють ощадливе використання ресурсів, підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників і допускають перевищення темпів зростання заробітної плати над темпами зростання продуктивності праці й ефективності виробництва в цілому.

Для забезпечення дієвої винагороди за працю і стримування інфляційних процесів в Україні доцільно впровадити державне і договірне регулювання оплати праці, яке б виходило з того, що основою для прийняття постанов про рівень мінімальної заробітної плати має бути перш за все прожитковий мінімум. Його врахування необхідно розповсюджувати не тільки на робітника, а й на непрацюючих членів його родини. Такий порядок повинен зберігатися до моменту, коли держава зможе повністю взяти на себе соціальний захист своїх громадян.

Вплив рівня механізації виробничих процесів на продуктивність праці визначається виходячи з можливого вивільнення працівників, розрахованого на основі розроблених конкретних заходів щодо впровадження нової техніки.

Правильність теоретичних положень, адекватність розроблених моделей реальним економічним і соціальним процесам, практичну їхню прийнятність підтверджено результатами розрахунків щодо визначення причин зниження продуктивності праці в умовах конкретного підприємства.

Розрахунки, які виконані на прикладі кількох підприємств галузі, підтвердили ефективність запропонованих моделей, дозволили кількісно оцінити наявні на підприємстві резерви зростання продуктивності праці.

На підставі виявлених причин розроблено механізм управління продуктивністю праці, який у загальному вигляді представлений на рис. 5.

Рис.5.Механізм управління продуктивністю праці
на вугільних підприємствах

Виявлені закономірності і розроблені моделі свідчать, що резервами зростання продуктивності праці можна вважати ефективне управління через вибір оптимальної амортизаційної політики, перехід до способу повного відтворення техніки, упровадження досягнень науково-технічного прогресу і раціональних режимів праці і відпочинку трудящих, підвищення фінансування соціальних мір і заходів, а також посилення мотивації праці, що дозволять максимально скоротити чисельність допоміжних робітників і забезпечать зростання продуктивності праці.

Для скорочення внутрішньозмінних втрат робочого часу необхідно поступово, а в перспективі повністю перейти до способу повного відтворення основних засобів, використання оптимальної амортизаційної політики підприємства, в якій термін корисного використання техніки і відповідні йому норми амортизації повинні бути оптимальними. Для переходу на такий варіант необхідно мати достатні первинні інвестиції, без яких такий перехід неможливий. І тільки після забезпечення необхідної надійності техніки можна переводити підприємства на раціональні режими праці і відпочинку трудящих. Поряд із створенням необхідних технічних умов зростання продуктивності праці треба підвищити розмір фінансування соціальних заходів до необхідного рівня. Розрахунки свідчать, що цей рівень повинен бути близько 1500 грн., що сприятиме створенню необхідних умов для мотивації праці.

Перехід до способу повного відтворення техніки й оптимальної амортизаційної політики дозволить значно скоротити бездіюче устаткування за рахунок зменшення його кількості у капітальних ремонтах, монтажах, демонтажах тощо до значного скорочення ремонтної служби підприємств і чисельності ремонтних робочих у 3-5 разів. У зв’язку з цим перехід на раціональні режими праці і відпочинку за рахунок скорочення внутрішньозмінних втрат часу призведе до зменшення коефіцієнта облікового складу з 1,9 до 1,3 , тобто на 0,6 , що зменшить загальну чисельність робочих на 50-60%. Підвищення рівня соціального фінансування, як показали розрахунки, дозволить додатково знизити невиходи з 33 до 4-5%, вивільнити до третини сукупного персоналу та буде сприяти посиленню мотивації праці.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення задач щодо виявлення внутрішніх резервів зростання продуктивності праці та управління ними в межах розробленого організаційно-економічного механізму. Основні науково-практичні результати дисертаційної роботи зводяться до такого:

1. Доведено відмінність понять “продуктивність” і “продуктивна сила праці”. Різниця між ними полягає у внутрішніх резервах зростання продуктивності праці. Визначається продуктивність праці як загальна величина сукупного продукту в розрахунку на одного працівника, який складається з необхідного і до-
даткового продукту, скорегованого на його відхилення від норми прибутку.

2. Виявлено відсутність серед задіяних факторів, які впливають на продуктивність праці, найважливіших на сучасному етапі розвитку економіки, а саме: вибір і обґрунтування ефективного способу відтворення основних засобів і амортизаційної політики, достатність цілеспрямованого фінансування соціальних заходів, режимів праці і відпочинку робітників, рівня механізації виробничих процесів. Визначено,