НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

КІЗЬ Ольга Богданівна

УДК 159.9: 37.015.3

ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ

ВИХОВАНЦІВ ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ

ДО СТВОРЕННЯ СІМ’Ї

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі психології Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Міністерство освіти та науки України.

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент

Кікінежді Оксана Михайлівна,

Тернопільський державний педагогічний

університет імені Володимира Гнатюка,

доцент кафедри психології

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Боришевський Мирослав Йосипович,

Інститут психології імені Г.С.Костюка,

завідувач лабораторії психології особистості

імені П.Р.Чамати;

кандидат психологічних наук, доцент

Осьмак Любов Петрівна,

Рівненський інститут слов’янознавства

Київського славістичного університету,

доцент кафедри психології.

Провідна установа: Дрогобицький державний педагогічний

університет імені Івана Франка, кафедра

психології, Міністерство освіти і науки

України, м. Дрогобич.

Захист відбудеться 16 квітня 2003 року о 1430 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.053.02 в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, 01601, м.Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, м.Київ,

вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано 14 березня 2003 року.

Вчений секретар Л.В.Долинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Трансформація соціально-економічних умов життя українського суспільства неоднозначно позначилась на функціонуванні сім’ї як виховному інституті, породила виникнення нових проблем, пов’язаних з втратою таких загальнолюдських вартостей як родина, рід, батьківство, материнство, що спричинило значне зростання кількості сиріт при живих батьках та неповнолітніх, позбавлених батьківського піклування. Виховання таких дітей в умовах закладів інтернатного типу, при відсутності змалку адекватних зразків соціорольової поведінки негативно позначається на характері становлення ідентичності дітей, засвоєнні ними ролей і обов’язків чоловіків і жінок в сім’ї та суспільстві, що у сукупності виокремлюється гостроактуальною проблемою вікової та педагогічної психології.

Діти-сироти залишаються однією з найбільш соціально занедбаних і найменш психологічно захищених спільнот нашої країни, а сирітське середовище акумулює в собі найскладніші проблеми психологічного, соціального становлення особистості чоловіка та жінки. Звуженість соціального оточення в інтернатних закладах, брак соціально-адекватних моделей статеворольової поведінки, недостатня психолого-педагогічна підготовленість вихователів до роботи з депривованими дітьми створюють несприятливі умови для розвитку у них психологічної готовності до самостійного життя та створення сім’ї.

Аналіз наукової літератури з питань соціалізації дітей в умовах депривації дає підстави стверджувати, що на даний час проблема підготовки до створення сім’ї, а отже, і соціальної адаптації вихованців закладів інтернатного типу є недостатньо розробленою. Зазначимо, що в працях Я.Гошовського, І.Дубровіної, Н.Карасьова, В.Мухіної, Л.Осьмак, А.Прихожан, А.Рузської, О.Сухолєнової, В.Толстих, Т.Юферєвої частково висвітлена специфіка психічного та особистісного розвитку депривованих підлітків. Проте спеціальних досліджень, метою яких було б комплексне вивчення усіх аспектів психологічної готовності до шлюбу та сім’ї вихованців загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, раніше не проводилось.

Окремі аспекти підготовки учнівської молоді до шлюбу та сім’ї висвітлювались в дослідженнях М.Алексєєвої, Т.Буленко, М.Вовчик-Блакитної, Т.Говорун, І.Горпінченка, І.Гребеннікова, І.Дубровіної, О.Кікінежді, В.Кравця, З.Кісарчук, І.Трухіна, В.Чудновського, З.Шкіряк-Нижник, І.Юнди та інших. При цьому у проблематиці вікової та педагогічної психології не знайшли глибокого теоретичного й експериментального обґрунтування і надалі залишаються малодослідженими такі важливі аспекти розвитку статевої свідомості депривованого юнацтва, як сформованість уявлень щодо основних функцій та типів сім’ї, організації подружньої взаємодії, взаємин між батьками і дітьми тощо. Досі не знайдено оптимальних шляхів спрямування ґендерного та психосексуального розвитку, дітоцентричних настановлень юнаків і дівчат, які зростають у деприваційних умовах.

Звідси випливає значущість підготовки вихованців шкіл-інтернатів до сімейного життя. Необхідність цілеспрямованого теоретичного та експериментального вивчення зазначених питань та їх актуальність в умовах сьогодення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Формування психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до створення сім’ї”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках державного замовлення Міністерства освіти та науки України Тернопільському державному педагогічному університету імені Володимира Гнатюка на тему: “Психолого-педагогічні основи підготовки майбутніх педагогів до статевого виховання дітей та юнацтва як передумова формування особистості сім’янина” (реєстраційний номер 0100И002413). Робота була складовою низки грантових програм, як-то: “Адаптація дітей-сиріт до самостійного життя у сім’ї та суспільстві” (реєстраційний номер САР-U00-S1-26 Альянс Партнерства Каунтерпарт), “Підтримка та збереження репродуктивного здоров’я дітей-сиріт, планування родини” (реєстраційний номер СІ-U01-H1-16 Каунтерпарт Інтернешнл), “Соціально-психологічні фактори формування ґендерних орієнтацій депривованих підлітків” (реєстраційний номер СUGF-01/02-15, Канадсько-український ґендерний фонд).

Тема дисертації затверджена вченою Радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол №7 від 25.02.1999 року) та рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №7 від 16.11.2000 року).

Об’єкт дослідження – психологічна готовність вихованців інтернатних закладів до шлюбно-сімейних стосунків.

Предметом дослідження виступили особливості формування психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до створення сім’ї.

Мета роботи полягає в експериментальному виявленні розвитку структурних компонентів психологічної готовності депривованого юнацтва до шлюбно-сімейних стосунків та обґрунтуванні і апробації системи її формування.

В основу дослідження покладено припущення про те, що:

1. В умовах депривації батьківсько-дитячих взаємин вихованці інтернатних закладів виявляють психологічну неготовність до створення сім’ї.

2. Процес формування їхньої психологічної готовності до шлюбно-сімейних стосунків як цілісного особистісного утворення перебуває під динамічним впливом взаємозв’язків і залежностей між її структурними одиницями.

3. Позитивна динаміка компонентів психологічної готовності досягається за умови впливу на характеристики образу Я засобами активного соціально-психологічного навчання.

У відповідності з метою та висунутою гіпотезою були визначені завдання дослідження:

1. Визначити сутність та структуру психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до шлюбно-сімейних стосунків.

2. Виявити особливості розвитку структурних компонентів їхньої психологічної готовності до створення сім’ї.

3. Визначити та науково обґрунтувати соціально-психологічні чинники, які сприяють успішному статеворольовому самовизначенню депривованого юнацтва у сфері шлюбу та сім’ї.

4. Розробити та апробувати систему роботи з формування психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до створення сім’ї засобами активного соціально-психологічного навчання.

Теоретико-методологічні засади дослідження випливають із системної інтеграції відомих положень психологічної науки про становлення особистості та органічний взаємозв’язок свідомості та самосвідомості (М.Боришевський, К.Платонов, С.Рубінштейн, П.Чамата), єдність психіки та діяльності, детермінацію психіки соціальними факторами (Л.Виготський, Г.Костюк, С.Максименко), закономірності функціонування і розвиток мотиваційно-потребової сфери особистості (О.Леонтьєв, В.Роменець), здатність кожного індивіда до самореалізації та особистісного зростання (А.Маслоу, К.Роджерс). Ми також виходили з методологічних засад розвитку особистості, викладених у працях К.Абульханової-Славської, концепції про сутність готовності до діяльності (Б.Ананьєв, В.Крутецький, В.Мясіщев), а також науково-психологічних уявлень про закономірності підліткового та юнацького віку (М.Алексеєєва, Л.Божович, В.Васютинський, Т.Говорун, О.Кікінежді, І.Кон, Л.Осьмак, М.Савчин, Н.Толстих, Д.Фельдштейн тощо).

Методи дослідження. У ході дослідження застосовано комплексний підхід, який полягав у поєднанні теоретичного аналізу наукових джерел із застосуванням констатуючого та формуючого експериментів. До психодіагностичного інструментарію увійшли взаємодоповнюючі психологічні методи вивчення проблеми: стандартизовані опитувальники, проективні тести, експертні оцінки, інтерв’ю, включене спостереження. Для обробки емпіричних даних використовувалися кореляційний та факторний аналізи.

База дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалась впродовж 1999-2002 рр. на базі Коропецької школи-інтернату Тернопільської області, Тернопільського Центру адаптації дітей-сиріт, Медико-психологічної служби для дітей-сиріт та загальноосвітніх шкіл №2 і №16 м.Тернополя. У дослідженні прийняли участь 349 старшокласників. З них 179 досліджуваних виховувались в школі-інтернаті і 170 – у сім’ях. На основі аналізу біографій опитуваних обох груп та їх життєвих доль була сформована остаточна вибірка, яку склали 219 юнаків і дівчат (школа-інтернат – 110 осіб та загальноосвітня школа – 109 осіб).

Вірогідність та надійність отриманих результатів забезпечувалась методологічним обґрунтуванням вихідних теоретичних положень, цілісною організацією дослідження, використанням взаємодоповнюючих методів, адекватних меті, предмету та завданням дослідження, репрезентативністю вибірки, поєднанням статистичних методів обробки експериментальних даних з якісним психологічним їх аналізом.

Наукова новизна та теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що:

–

–

–

–

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що обґрунтовані та апробовані в дослідженні нові альтернативні моделі підготовки вихованців до самостійного життя можуть виступити засадничими стосовно: ефективного поширення в Україні досвіду створення Центрів адаптації для дітей-сиріт з метою покращення підготовки даної категорії неповнолітніх до самостійного життя та шлюбно-сімейних стосунків; впровадження в освітньо-виховний процес шкіл-інтернатів новітніх виховних технологій з метою створення сприятливих соціально-психолого-педагогічних умов особистісного розвитку; теоретико-методичного забезпечення з надання психологічної підтримки дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. Розроблені тренінгові програми можуть використовуватись психологами-практиками у роботі зі старшокласниками шкіл-інтернатів. Матеріали дослідження можуть бути включені у навчальні пограми з підготовки практикуючих психологів для закладів освіти.

Особистий внесок здобувача полягає у розробці теоретичних та методичних засад проблеми, у визначенні напрямку досліджень та їх безпосередній організації і проведенні, аналізі, інтерпретації та узагальненні отриманих даних, впровадженні результатів наукової роботи у практику шляхом створення нових альтернативних моделей підготовки випускників інтернатних закладів до сімейного життя – Центру адаптації для дітей-сиріт та Медико-психологічної служби. У спільних публікаціях використано ідеї та результати експериментального дослідження автора дисертації.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження доповідались та отримали схвалення на V Міжнародній науково-практичній конференції “Духовність і проблеми розвитку особистості” (м.Житомир, 1999р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Вона та він у змісті гуманітарної освіти: погляд у третє тисячоліття” (м.Тернопіль, 2000р.), Міжнародному семінарі “Соціальна реабілітація і адаптація дітей із соціально неблагополучних сімей і випускників дитячих державних навчально-виховних закладів” (Білорусія, м.Гродно, 2000р.), науково-практичній конференції “Сучасна родина в системі самовідтворення української нації” (м.Івано-Франківськ, 2001р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Збереження репродуктивного здоров’я сирітської молоді: проблеми та перспективи” (м.Тернопіль, 2002р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Досвід та перспективи соціальної роботи: Україна – Німеччина” (м.Київ, 2002р.), ІХ Всеукраїнських педагогічних читаннях “Василь Сухомлинський і сучасність: Батьківська педагогіка” (м.Тернопіль, 2002р.), Всеукраїнській конференції “Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика” (м.Київ, 2002р.), звітних конференціях науково-педагогічних працівників та аспірантів Тернопільського державного педагогічного університету (м.Тернопіль, 2000-2002рр.). Результати дисертаційного дослідження були представлені на Всеукраїнському конкурсі наукових студентських та аспірантських робіт з ґендерної тематики і відзначені дипломом Міністерства освіти та науки України (м.Одеса, 2002р.).

Результати дослідження впроваджено у роботу Коропецької школи-інтернату з метою оптимізації навчально-виховного процесу (довідка №76 від 2.12.02 року), у навчальні програми Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка №01/397 від 6.12.02 року), у діяльність Тернопільського Центру адаптації для дітей-сиріт (довідка №222 від 6.12.02 року) та Тернопільської Медико-психологічної служби для дітей-сиріт (довідка №221 від 5.12.02 року), а також у навчальні програми “Психологія сімейного життя”, “Психологія статі”, “Вікова та педагогічна психологія” Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка для кваліфікаційних рівнів спеціалістів та магістрів (довідка №594-34/03 від 3.12.2002 року).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження представлені у 14 публікаціях, серед яких 4 статті у фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України, навчально-методичний посібник, методичні рекомендації та матеріали конференцій.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (278 найменувань) та додатків. Основний зміст роботи викладений на 204 сторінках. Включає 14 таблиць, 12 рисунків на 12 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність проблеми дослідження, сформульовано його об’єкт, предмет, основну мету, гіпотезу й завдання, методологічні та методичні підходи, розкривається наукова новизна, теоретична і практична цінність роботи, висвітлено апробацію та впровадження одержаних результатів, наведено дані про структуру роботи.

Перший розділ “Теоретичні підходи до проблеми психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до самостійного життя” присвячено аналітичному огляду теоретичних та експериментальних досліджень з питань формування особистості в умовах депривації, впливу деприваційних умов виховання на образ Я та специфіку його формування у вихованців інтернатних закладів, особливостям ґендерної та сексуальної поведінки юнаків та дівчат, позбавлених батьківського піклування. Готовність юнацтва до шлюбу та створення сім’ї розглянута як психолого-педагогічна проблема.

Визначення теоретичних засад дослідження проблеми соціалізації депривованого юнацтва було спрямовано на пошук тих психологічних категорій, які акумулюють в собі і водночас віддзеркалюють поступ підростаючої особистості на шляху асиміляції культури міжстатевих стосунків.

Однією з найголовніших категорій в контексті нашого дослідження виступив “депривований образ Я”(Я.Гошовський, С.Мещерякова, А.Прихожан, Н.Толстих). Серед небагатьох досліджень, присвячених образу Я підлітка, рельєфно висвітлюють його структуру в умовах депривації роботи Я.Гошовського (образ Я вихованців інтернатних закладів), Л.Осьмак (особливості самоствердження депривованих підлітків), Т.Дмитрової (образ Я як регулятор міжособистісних стосунків у ранній юності), Д.Гошовської (самоакцептація дівчат-підлітків інтернату), І.Слободянюка (адекватність образу Я в підлітковому віці), М.Буянова, А.Прихожан (специфіка образу Я в умовах депривації), О.Сухолєнової (образ Я у дівчат із неповних сімей) та інші.

Тривала депривація призводить до ускладненого й нестабільного розвитку, що зокрема проявляється у заниженому позитивному уявленні про себе, неадекватній системі самооцінювання, неконгруентності образу Я (М.Аралова, О.Виноградова, В.Каган, В.Мухіна). Позбавлення батьківської опіки на фоні звуженого поля соціалізації та нівелювання індивідуальності дисгармонізує образ Я, спотворює його змістовні характеристики. Як наслідок – слабкість концепції Я, конформізм у поведінці, непослідовність дій, інфантилізм намірів та вчинків (О.Кікінежді, І.Кон, Л.Осьмак, Т.Юферєва).

Становлення образу Я вихованців інтернатних закладів відбувається у специфічний спосіб (Г.Бевз, Я.Гошовський, З.Матейчек, Л.Осьмак, А.Прихожан), що не може не позначитися на психологічній готовності юнаків та дівчат до шлюбу та створення сім’ї (І.Дубровіна, Т.Юферєва).

Дослідження готовності юнацтва до створення сім’ї представлені широким спектром даних, які висвітлюють соціологічні, педагогічні, медичні, етико-психологічні аспекти розвитку особистісних властивостей майбутнього сім’янина. Медико-психологічні аспекти підготовки до сімейного життя є найбільш поширеними і представленими в науковій літературі (Л.Богданович, М.Вовчик-Блакитна, І.Горпінченко, Д.Ісаєв, В.Каган, Д.Колесов, Е.Непочатова-Курашкевич, А.Хрипкова, З.Шкіряк-Нижник, І.Юнда). Морально-педагогічні проблеми готовності висвітлені у працях В.Барського, О.Киричука, М.Стельмаховича, В.Сухомлинського, І.Трухіна, В.Чудновського та ін. Соціально-педагогічні, етичні питання підготовки молоді до сімейного життя, а також компоненти психологічної готовності до створення сім’ї досліджували М.Алексєєва, Т.Афанасєва, E.Бeрн, Дж.Брадзов, Т.Буленко, І.Гребенніков, Т.Гурко, Д.Джонсон, І.Дубровіна, В.Зарайченко, К.Ізард, Р.Кеттел, З.Кісарчук, В.Кравець, М.Мацковський, Д.Немировський, Дж.Роланд, А.Cуворова. Формування статевої свідомості, ідентичності та їх ролі у психологічній готовності до шлюбу представлені у дослідженнях М.Боришевського, В.Васютинського, Т.Говорун, О.Кікінежді, І.Кона, Л.Мороз, Т.Титаренко та ін.

Готовність до будь-якої діяльності у сучасній філософській, психологічній та педагогічній літературі пов’язується з рівнем розвитку особистості, який включає переконання, погляди, ставлення, мотиви, почуття, вольові та інтелектуальні якості, знання, вміння, настановлення, налаштованість на певну поведінку (Ю.Алферов, М.Дяченко, Л.Кандибович, В.Осовський, Ю.Самарин та ін.). Саме поняття “готовність” трактується психологами як наявність здібностей (Б.Ананьєв, О.Бодальов, Г.Костюк), набуття певних якостей особистості (М.Левітов, К.Платонов), їх своєрідний синтез (В.Крутецький, В.Мясіщев) тощо.

Аналізуючи зміст поняття “психологічна готовність” через призму суб’єктивного образу “Я – майбутній сім’янин” ми приділяли особливу увагу тим психологічним доробкам, в яких воно розглядалось в контексті рівня розвитку особистості, зрілості її статевої самосвідомості, гармонійності концепції Я. На нашу думку, категорія “готовність” має виступати інтегральною характеристикою особистості, давати змогу здійснювати цілісну оцінку рівня і особливостей розвитку статевої самосвідомості, статеворольового Я.

Базуючись на системно-інтегративному підході, ми визначаємо поняття “психологічна готовність до створення сім’ї” як складне особистісне утворення, комплекс характеристик самосвідомості особистості, її образу Я. Залежно від того, яке функціональне навантаження несуть змістовні його характеристики, їх можна звести у певні системні блоки (компоненти готовності): мотиваційно-ціннісний, що знаходить своє вираження в смисловій сфері Я – життєвих орієнтаціях, переконаннях, моральних настановленнях, перспективах особистісного зростання, спонукальних засадах діяльності у різних сферах людського буття; когнітивний як наявність системи знань, належного рівня поінформованості щодо функціонування сім’ї; емоційно-регулятивний як здатність до рефлексії та саморегуляції поведінки і психічних станів; поведінковий як сукупність соціально-психологічних умінь та навичок, необхідних для шлюбно-сімейної взаємодії.

На основі представлених теоретичних засад стало можливим створення системи емпіричних індикаторів психологічної готовності до створення сім’ї і, як наступний крок, створення відповідної психодіагностичної методики дослідження.

У другому розділі “Дослідження психологічної готовності депривованого юнацтва до створення сім’ї” аналізуються теоретичні аспекти емпіричного вивчення проблеми, подається загальна процедура організації дослідження, обґрунтовується система методичних прийомів, закладених у його зміст, наводяться результати кількісного та якісного аналізу даних і основні його висновки.

Дослідження проводилось впродовж 1999-2001р.р. і було спрямоване на ранньоюнацьку вікову групу, оскільки даний віковий період має вирішальне значення в психосексуальному та ґендерному розвитку індивіда, в становленні особистості майбутнього сім’янина. Вибірку зі школи-інтернату становили 110 вихованців, які навчались у 9, 10 та 11 класах, тривалий час перебували в умовах депривації (від народження, дошкільного або молодшого шкільного віку). Основною вимогою для включення у вибірку 109 старшокласників загальноосвітньої школи була відсутність деприваційних умов виховання у батьківській сім’ї: наявність батька та матері, інших кровних родичів (братів, сестер, бабусь, дідусів), сприятливий психологічний клімат у родині, повноцінна батьківсько-дитяча взаємодія.

Основною тенденцією побудови констатуючого експерименту був підбір методів і методик, які дали змогу якомога об’єктивніше охопити сутнісні характеристики усіх компонентів психологічної готовності до створення сім’ї. Дослідження складових мотиваційно-ціннісного компоненту здійснювалось за допомогою методики ціннісних орієнтацій за М.Рокічем, контент-аналізу творів на тему “Як я уявляю своє майбутнє”, методу незакінчених речень “Мені вже 30. Я вже…”, вільних описів на тему “Найхарактернішими для усіх жінок (чоловіків), незалежно від віку, є такі риси...”. Інтерв’ювання, індивідуальні та групові бесіди з метою визначення змістового наповнення наявної системи знань щодо функціонування сім’ї, а також опитувальник щодо виявлення належного рівня поінформованості про сексуальне і репродуктивне здоров’я слугували методами вивчення когнітивного компоненту. Для дослідження складових емоційно-регулятивного компоненту використовувались методики вивчення самоставлення за С.Пантилєєвим, локусу контролю за Д.Роттером, рівня суб’єктивного почуття самотності Д.Рассела та М.Фергюсона, показників та форм агресії А.Басса-А.Дарки. Складові поведінкового компоненту досліджувались за допомогою методики діагностики проявів ґендерної поведінки С.Бем, спостереження за поведінкою у фіксованих ситуаціях спілкування з однолітками, методу експертних оцінок (останніми виступили вихователі, психологи школи-інтернату) та ретроспективного аналізу життєвих доль.

Експериментальне дослідження мотиваційно-ціннісного компоненту засвідчило, що основу життєвої концепції вихованців інтернатних закладів складають ті термінальні цінності, які у власній долі депривованих юнаків та дівчат реалізувались далеко не повною мірою (що зумовило відповідне рангове місце R) : “здоров’я” (RтI), “щасливе сімейне життя” (RтII), “матеріально забезпечене життя” (RтIII), “цікава робота (RтIV)”. На відміну від інтернатного виховання батьківсько-дитячі взаємини спонукають юнацтво до орієнтації на значущість тих життєвих цінностей, які співвідносяться з мотивами самоствердження. Зокрема у респондентів досліджуваних груп простежуються значні розбіжності між рангами окремих термінальних цінностей. Для учнів загальноосвітніх шкіл такими ж значущими є “здоров’я” (RтІ), “щасливе сімейне життя” (RтІІІ), та втрачає свою актуальність “матеріально забезпечене життя” (RтХ). У них досить пошанованою виявилась така життєва цінність, як “наявність хороших та вірних друзів” (RтІІ), в той час як у вихованців інтернатних закладів вона є однією із найменш значущих (RтХІV). Якщо діти із сімей поціновують “активне діяльне життя” (RтVII), “cуспільне визнання” (RтVI), то їх депривовані однолітки не визнають їх такою ж мірою актуальними (відповідно RтXIII та RтXI). При цьому значення коефіцієнта рангової кореляції Спірмена все ж демонструє значне співпадання розподілу рангових оцінок термінальних цінностей респондентів обох груп (r=0,66, р<0,01).

Засобами досягнення життєвих цілей у вихованців інтернатних закладів виступають ті інструментальні цінності, які в першу чергу виражають позицію людини в системі інтерперсональних зв’язків: “вихованість” (RiI), “чесність” (RiII), “акуратність” (RiIII), “ефективність у справах” (RiIV). Така дисконкордантність цінностей пояснюється засвоєним в інтернаті способом оцінки людини за зовнішніми проявами як основними в педагогічній діяльності вчителів та вихователів. В учнів загальноосвітньої школи засобами досягнення життєвих цілей виступили насамперед цінності, які характеризують силу та активність Я – “сміливість у відстоюванні своєї думки” (RіІ), “самоконтроль” (RіІІ), “освіченість як широта знань” (RіІІІ), “незалежність як здатність діяти самостійно” (RіІV). Отже, сімейне виховання орієнтує дітей насамперед на оцінку внутрішніх детермінант поведінки. Неспівпадання ієрархії інструментальних цінностей респондентів двох досліджуваних груп (r= -0,08<rкрит.) свідчить про значні розбіжності поглядів щодо пріоритетності способу дії та оцінки вибору засобів у різних життєвих ситуаціях.

Контент-аналіз матеріалів, отриманих за допомогою вербальних проективних методик, виявив, що 96% вихованців виявили бажання в майбутньому створити сім’ю. Значна частина вихованців інтернату уявляють своє сімейне щастя, не замислюючись над шляхами його побудови. При цьому образи майбутнього орієнтовані на результат, який не ґрунтується на оцінці об’єктивних і суб’єктивних ресурсів, які для нього знадобляться. Так, високий рівень соціальних домагань не підкріплюється адекватно високими професійними та освітніми спрямуваннями, а у сфері просування по службі і матеріального благополуччя він переважно носить неадекватний, ідеалізований характер. Сьогоднішні випускники майже не обізнані з собівартістю грошей, не мають досвіду розподілу бюджету на задоволення навіть базових потреб.

В ході вивчення емоційно-регулятивного компоненту досліджуваної готовності встановлено статистично значущі відмінності між групами респондентів, соціалізація яких проходила в різних умовах (у повній батьківській сім’ї чи в умовах депривації дитячо-батьківських взаємин). Зокрема, самоставлення вихованців інтернатних закладів у порівнянні зі старшокласниками загальноосвітніх шкіл за шкалою “закритість-відкритість” характеризується більш слабшою здатністю до саморефлексії та самоаналізу (t=2,64, р<0,01). Захисним психологічним механізмом при цьому виступає ухильна поведінка, недовіра та приписування оточуючим недобрих намірів. Депривовані юнаки та дівчата за шкалою “самовпевненість” відзначаються невпевненістю в собі, своїх потенціях і можливостях, сумнівами щодо здатності викликати повагу оточуючих (t=2,98, р<0,01), а показники за шкалою “самоцінність” засвідчують наявність установок щодо своєї малозначущості, відсутність зацікавленості своїм внутрішнім світом, низькі виміри цінності власного Я для себе та інших (t=3,15, Р<0,01). Вихованцям інтернатних закладів більшою мірою притаманна внутрішня конфліктність (t=2,82, р<0,01), самозвинувачення (t=2,89, р<0,01), самоїдство. Це пояснюється звуженим соціальним віддзеркаленням власної поведінки, збідненим досвідом оцінки власної діяльності з боку значущих інших. Наведені у дисертації дані засвідчують, що в умовах депривації батьківсько-дитячої взаємодії формується таке емоційно-ціннісне ставлення юнацтва до себе, яке через свою дифузність може дестабілізуючи впливати на можливість самореалізації у майбутньому сімейному житті.

Результати експериментального дослідження доводять, що особливістю бачення життєвих перспектив вихованцями інтернатних закладів є переважання екстернального типу локусу контролю над інтернальним у більшості сфер життєдіяльності. Показники за шкалою загальної інтернальності засвідчують значно нижчий, у порівнянні з учнями загальноосвітніх шкіл, рівень суб’єктивного контролю над будь-якими значущими ситуаціями (Із: t=2,71, p<0,01), що говорить про відсутність відчуття власної відповідальності за те, як складається їхнє життя в цілому. Якщо невдачі вихованці вважають здебільшого результатом невезіння, то старшокласники загальноосвітніх шкіл поряд із провиною інших помічають і свою власну некомпетентність (Ін: t=2,09, р<0,05). Порівняння даних за шкалою інтернальності у сфері сімейних взаємин засвідчує, що депривовані юнаки та дівчата не вважають себе здатними впливати на значущі ситуації, які виникають у родині, і не готові взяти на себе відповідальність за події, які відбуваються у сімейному житті (Ісв: t=2,63, р<0,01), що підкреслює їхню психологічну неготовність до налагодження конструктивних взаємин із партнером у шлюбі. Аналогічно значно нижчими виявились показники інтернатського учнівства за шкалами інтернальності в сфері міжособистісних взаємин (Імв: t=1,99 , р<0,05) та у сфері здоров’я (Із: t=2,12, р<0,05). Такі психологічні установки на майбутнє породжують пасивно-ухильну поведінку, очікувальну позицію щодо влаштування власного життя, а також нездатність молодих людей протистояти труднощам та самостверджуватись в різних сферах після виходу зі стін інтернату.

Аналіз результатів діагностики переживання самотності показав, що серед дівчат-вихованок високий рівень засвідчили 18,2%, а серед старшокласниць загальноосвітньої школи таких було у 2,5 рази менше. Низьким рівнем оцінили свою самотність 35,7% дівчат із сімей, що у 2 рази перевищує депривованих респонденток. Зазначено, що жоден із опитаних юнаків із сімей не оцінив своє переживання самотності високим рівнем, в той час як 12,5% їх депривованих однолітків його зазначило. Отже, депривація повноцінних батьківсько-дитячих стосунків призводить до психологічної та емоційної самотності, що перешкоджає формуванню суб’єктивного ядра особистості.

Дослідження вияву форм і видів агресії засвідчило, що у вихованців інтернатних закладів агресивність за своєю силою є нижчою за усіма субшкалами (загальний індекс агресивності 46,37 проти 71,23 учнів загальноосвітньої школи) (відмінності статистично значущі на рівні р<0,01). Винятком є лише почуття провини, яке шкалює до індексу 77,7, перевищуючи показники дітей із сімей (р<0,05). Показники депривованих юнаків та дівчат (схильність до недовіри, обережне ставлення до людей, недоброзичливе ставлення до оточуючих, почуття гніву) свідчать, що вони не виявляють сили у захисті свого Я, в той час як їхнім одноліткам із сімей імпонує самостійна, незалежна поведінка, метою якої є уточнення і закріплення меж свого Я. Старшокласники загальноосвітньої школи вороже сприймають будь-які зазіхання на свободу їхнього Я, при цьому їхня агресивність має більш конструктивний характер і позитивно корелює з самовпевненістю, вірою у свої сили. У дітей, позбавлених батьківського виховання, агресивність має більш руйнівний характер і позитивно корелює з необдуманими вчинками, провокуванням конфліктних ситуацій та неприхованою озлобленістю.

Експериментальне дослідження вказало, що особливості набуття ґендерної ідентичності у дитячі та юнацькі роки в умовах депривації зумовлені звуженим колом соціального впливу та змістом визначених закритим закладом нормативів статеворольової поведінки. Зміст ґендерних уявлень депривованого юнацтва багато в чому збігається із традиційним образом маскулінності та фемінності. Це яскраво проявляється у поглядах на роль жінки у сім’ї і суспільстві, згідно з якими у жіночості вбачається слабкість, покірність і залежність від чоловіка, а ділові якості, які є умовою професіоналізму, освіченості, ефективного виконання ролей громадського діяча, керівника або не згадуються взагалі, або ж лише у поодиноких випадках.

Значення коефіцієнту рангової кореляції Спірмена підтверджує, що серед юнаків та дівчат значне співпадання розподілу якостей за їх значущістю у ґендерному образі жінки спостерігається у групах Юінт-Дінт (r=0,91, р<0,01) та Юзош-Дзош (r=0,82, р<0,01). Отже, саме умови соціалізації є визначальними у формуванні уявлень щодо маскулінності-фемінності. Виявлено значні розходження рангових оцінок якостей ґендерного образу жінки у групах Юінт-Дзош (r=-0,04), Дінт-Юзош (r=0,03), та різні його змістові ядра у групі Дінт-Дзош (r=-0,33). Якщо вихованці інтернатних закладів акцентують увагу на тому, що жінка передовсім повинна бути берегинею домівки, доброю господинею, вірною дружиною, люблячою мамою, ніжною і терплячою (протилежною до тих, яких вони споглядали в реальному житті), то учні загальноосвітньої школи висловлювали думку, що вона повинна бути ще й діловою, незалежною, самостійною, освіченою, активною, енергійною.

Провідним чинником ґендерної соціалізації вихованців інтернатних закладів є депривація батьківсько-сімейної взаємодії та відсутність рольових зразків для ґендерної ідентифікації, внаслідок чого синтезується образ маскулінності-фемінності із стосунків з вихователями та вчителями (переважно жіночим контингентом, який у більшості демонструє чоловічий стиль поведінки), а також із досвіду спілкування з асоціальними батьками. За методикою діагностики проявів ґендерної поведінки Сандри Бем виявлено, що близько 30% депривованих дівчат змогли ідентифікувати у собі статевотипізовані жіночі і 28% юнаків – чоловічі якості. Тільки 2% дівчат і 3% юнаків ідентифікували андрогінні якості. При цьому 3% дівчат ідентифікували маскулінні і 4% хлопців – фемінні якості. Для решти вихованців характерний недиференційований тип статеворольової поведінки (відмінності статистично значущі на рівні р<0,05). Зокрема, хлопцям-вихованцям важко внутрішньо змінити “жіночу” ідентифікацію на чоловічу за зразком значущих дорослих чоловіків або соціо-культурних стандартів маскулінності. В результаті ґендерна ідентичність у них формується перш за все як результат ототожнення себе з певною статусною позицією, або соціальним міфом “яким повинен бути справжній чоловік” або ж як “плутанина ролей”. Створена на такому підґрунті ґендерна ідентичність є дифузною, розмитою, не персоніфікованою, вразливою. Вихованці інтернатних закладів знаходяться на роздоріжжі статеворольового самовизначення. Експериментальне дослідження доводить, що набуття ґендерної ідентичності юнаками та дівчатами в умовах депривації характеризується неадекватністю засвоєння зразків статевих стереотипів, що призводить або до статевонедиференційованого дифузного ґендерного образу Я, або до гіпермаскулінності дівчат.

Дослідження засвідчило у 98% депривованого юнацтва низький рівень поінформованості в питаннях культури сексуального та репродуктивного здоров’я, що є важливою складовою когнітивного компоненту психологічної готовності. Зокрема, у 83% опитаних виявлено обмежені знання щодо фізіологічних змін розвитку організму, у 78% – щодо профілактики можливих ускладнень та факторів ризику у його функціонуванні, у 82% – щодо планування сім’ї, що у сукупності зумовлює високу тривожність в оперуванні сексологічними знаннями та дисгармонізує побудову концепції “Я – сім’янин”. Нігілістичне ставлення юнаків та дівчат до підтримки влас-ного сексуального та репродуктивного здоров’я обумовлене нешанобливим ставленням до власного тіла, прини-женням його функції в цілому, а особливо сексуальної. У цьому вбачаємо сучасні проблеми статевої соцілізації в умовах школи-інтернату: девальвацію цінностей сім’ї, продовження роду, батьківства і мате-ринства.

Виходячи із змісту компонентів досліджуваної готовності, було розроблено критерії для оцінки рівнів їх сформованості за встановленими параметрами, які демонструє табл.1.

Таблиця 1

Характеристика рівнів сформованості психологічної готовності до створення сім’ї

Рів

-ні | Компоненти психологічної готовності до створення сім’ї

Мотиваційно-ціннісний | Когнітивний | Емоційно-регулятивний | Поведінковий

Високий | Сім’я визнається важливою життєвою цінніс-тю; сформована система настановлень щодо шляхів побудови шлюбно-сімейних взаємин; високий рівень соціальних домагань узгод-жується з освітніми та професійними спряму-ваннями; орієнтація на партнерські взаємини та егалітарний шлюб; інструментальні цінності відображають оцінку внутрішніх детермінант в досягненні життєвих цілей. | Достатній рівень знань щодо функціонування сім’ї; високий рівень поін-формованості щодо сек-суального та репродуктив-ного здоров’я; наявність стійкого інтересу до нових знань з проблеми шлюб-но-сімейних взаємин. | Інтернальний тип локусу кон-тролю; самоставлення харак-теризується міцним відчуттям самоповаги, та любові до себе; низький рівень переживання самотності; агресивність має конструктивний характер і спрямована на закріплення меж свого Я. | Андрогінний тип ґендерної пове-дінки; високий рівень сформо-ваності соціаль-но-психологіч-них вмінь.

Середній | Сім’я поступається за значущістю іншим життєвим цінностям; недостатньо сфор-мована система настановлень щодо шляхів побудови шлюбно-сімейних взаємин; високий рівень соціальних домагань не підкріплюється адекватно високими освітніми та професійними спрямуваннями; орієнтація на статевотипізовані сімейні ролі; іструментальні цінності відображають оцінку зовнішніх детермінант в досягненні життєвих цілей. | Посередній рівень знань щодо функціонування сім’ї; середній рівень поінформованості щодо сексуального та репродуктивного здоров’я; помірний інтерес до нових знань з проблеми шлюбно-сімейних взаємин. | Значення локусу контролю у межах 5-5,4 стени; самоставлення загалом позитивне; середній рівень переживання самотності; агресивність має збалансований характер із середніми рівнями індексів ворожості та загальної агресивності. | Статевотипізований (маскулінний чи фемінний) тип ґендерної пове-дінки; середній рівень сформо-ваності соціаль-но-психологіч-них вмінь.

Низький | Сім’я не визнається важливою життєвою цінністю; несформована система настанов-лень щодо шляхів побудови шлюбно-сімей-них взаємин; неготовність до постановки ре-альних життєвих цілей, освітніх і професійних планів; орієнтація на статевотипізовані сімей-ні ролі; інструментальні цінності не система-тизовані як засоби досягнення життєвих цілей. | Низький рівень знань що-до функціонування сім’ї; низький рівень поінфор-мованості щодо репро-дуктивного та сексуаль-ного здоров’я; відсутній інтерес до оволодіння знань з проблеми шлюб-но-сімейних взаємин. | Екстернальний тип локусу контролю; самоставлення характеризується малоцінністю та малозначущістю; високий рівень переживання самотності; агресивність має деструктивний характер із низьким індексом загальної агресивності та високим індексом ворожості . | Недиференційо-ваний чи статево-невідповідний тип ґендерної поведін-ки; низький рівень сформованості соціально-психоло-гічних вмінь.

На основі вказаних критеріїв та показників виявлено низький рівень психологічної готовності у 75% вихованців інтернатних закладів та у 29% старшокласників загальноосвітньої школи, середній рівень – у 25% та 56% відповідно, та високий рівень – лише у 15% юнаків та дівчат, які зростали у батьківській сім’ї.

Таким чином, дані експериментального вивчення структурних компонентів психологічної готовності депривованого юнацтва до створення сім’ї засвідчили, що виховання в умовах закладів інтернатного типу негативно впливає на становлення особистості майбутнього сім’янина, через що юнаки та дівчата є психологічно неготовими до конструктивної побудови шлюбно-сімейних стосунків та самореалізації у шлюбі.

У третьому розділі “Шляхи формування психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до шлюбно-сімейного життя” показана динаміка досліджуваної готовності під впливом формуючого експерименту – комплексної тренінгової програми. Розкриті шляхи активізації розвитку шлюбно-сімейних настановлень депривованого юнацтва в умовах Центру адаптації для дітей-сиріт. Комплексна тренінгова програма була спрямована на формування стійкої позитивної мотивації створення сім’ї, актуалізацію знань, соціально-психологічних умінь і навичок, необхідних для реалізації базових функцій сім’ї, розвиток особистісних якостей сім’янина, здатності до емпатійного розуміння партнера і самовладання, конструктивну і самостверджуючу поведінку.

Першим етапом реалізації програми формуючого експерименту було створення Тернопільського Центру адаптації для дітей-сиріт та реалізація річної програми “Адаптація дітей-сиріт до самостійного життя у сім’ї та суспільстві” (1999-2001 рр.). У Центрі адаптації було створено сприятливі соціально-психолого-педагогічні умови, які спрямовували розвиток здатності до самовизначення депривованого юнацтва у сфері шлюбу та сім’ї. Планування роботи відділів Центру адаптації (психологічного та юридичного консультування, соціальної служби, Школи молодої сім’ї та Клубу “Братерство”) стало ґрунтовним формуючим соціально-психологічним експериментом в соціальній адаптації вихованців закладів інтернатного типу до майбутнього сімейного життя.

Важливим етапом формуючого експерименту стало створення на базі Центру адаптації Медико-психологічної служби для дітей-сиріт, яка працювала за річною програмою “Підтримка та збереження репродуктивного здоров’я дітей-сиріт, планування родини” (2001-2002 рр.). Мета програми полягала у розширенні можливості навчання депривованого юнацтва для їх самовизначення у системах: людина-сім’я, людина-реподуктивне здоров’я, людина-культура сексуальної поведінки, людина-сексуальна сфера.

У формуючому експерименті взяли участь 32 вихованці інтернатних закладів. Для роботи з ними розроблено 4 тематичні тренінгові блоки, які були впроваджені у діяльність Центру адаптації як складові комплексної тренінгової програми: 1) “Шлюб і сім’я: погляд зблизька” (9 занять тривалістю 3,5 години кожне) для формування уявлень про шлюбно-сімейні взаємини та закономірності перебігу подружнього життя, соціальні функції, які виконує сім’я, господарсько-економічні засади її функціонування, а також правничі знання основ сімейного законодавства та формування адекватних уявлень щодо виконання родинних ролей, передусім подружніх та батьківських; 2) “Я і моє майбутнє” (10 занять тривалістю 4 години кожне) для розвитку життєвих перспектив; 3) “Я – особистість” (5 занять тривалістю 3,5 години кожне) для розширення сфери самосвідомості через зміцнення відчуттів самоповаги та любові до себе (емоційний аспект самосвідомості), актуалізацію самоспостереження, самопізнання, самоаналізу та саморозуміння (когнітивний аспект), розвиток навичок саморегуляції, самоконтролю (поведінковий аспект); 4) “Моє сексуальне та репродуктивне здоров’я” (9 занять тривалістю 4 години кожне) для активізації самовизначення у таких сферах, як маскулінність-фемінність та етика міжстатевих стосунків, сексуальна поведінка, безпечне материнство та відповідальне батьківство. Окремим блоком тренінгової програми було навчання 30 вихованців у літній школі волонтерів “Діалог рівних” (7 днів, тривалість занять 5 годин на день) для їх підготовки до поширення базових знань щодо підтримки та збереження репродуктивного здоров’я та формування здорового способу життя серед однолітків за методом “рівний-рівному”.

Результати дослідження засвідчили, що комплексна тренінгова програма мала позитивний вплив на формування психологічної готовності вихованців інтернатних закладів до створення сім’ї. Формування складових мотиваційно-ціннісного компоненту знайшло своє вираження в динаміці змістовних характеристик самосвідомості. Вихованці у більшості почали виявляти здатність до постановки реальних життєвих цілей, формування освітніх, професійних планів, перспектив створення сім’ї. Майбутнє сімейне життя визнається ними важливою життєвою цінністю. Засобами досягнення основних термінальних цінностей у них починають виступати ті цінності, які характеризують силу та активність “Я” – “вміння настояти на своєму, не відступати перед труднощами” (RіІІІ), “самоконтроль” (RіV), “освіченість як широта знань” (RіVI), “високий рівень домагань до життя” (RіVII). При цьому коефіцієнт рангової кореляції Спірмена показує більше співпадання інструментальних цінностей респондентів (r=0,34, р<0,05).

Зафіксовано вплив тренінгової програми на складові емоційно-регулятивного компоненту досліджуваної готовності. Позитивні якісні зміни простежуються у емоційних установках щодо себе, в особливостях саморегуляції поведінки, самокерівництва та самоорганізації життєдіяльності, емоційного самопочуття (табл.2).

Таблиця 2

Вплив формуючого експерименту на складові емоційно-регулятивного компоненту

Групи | СКЛАДОВІ ЕМОЦІЙНО-РЕГУЛЯТИВНОГО КОМПОНЕНТУ (І та ІІ зрізи)

Локус контролю(в стенах) | Самоставлення (в стенах) | Почуття самотності (%)

Із | Ід | Ін | Ісв | Інк