МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

КАРАГОДІНА Олена Геннадіївна

УДК 616.89–008–07 + 616–058 + 615.89 + 61:159.961

ПСИХОПАТОЛОГІЧНИЙ ТА СОЦІОКУЛЬТУРАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ФЕНОМЕНУ ЦІЛИТЕЛІВ-ЕКСТРАСЕНСІВ

14.01.16 – психіатрія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора медичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Науковий консультант: | доктор медичних наук, старший науковий співробітник
Первомайський Віталій Борисович,

Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділ судово-психіатричної експертизи, завідувач відділом

Офіційні опоненти:
доктор медичних наук, професор Бітенський Валерій Семенович, Одеський державний медичний університет МОЗ України, кафедра психіатрії, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор Михайлов Борис Володимирович,
Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра психотерапії, завідувач кафедри

доктор медичних наук, доцент Чабан Олег Созонтович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділення пограничних станів та соматоформних розладів, завідувач відділення

Провідна установа: Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ України, м. Сімферополь

Захист відбудеться “26” червня 2003 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

Автореферат розісланий “24” травня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук Гриневич Є.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Наукові розвідки останніх років, присвячені обговоренню різних аспектів біопсихосоціальної моделі психіатрії, дедалі частіше стосуються соціокультуральних чинників психічного здоров’я населення (О.С. Чабан, 1997; В.А. Абрамов, 2000; Л.Н. Юрьева, 2001, 2002; В.Ф. Москаленко, Є.М. Горбань, С.І. Табачніков, 2002 та ін.). Серед цих факторів як українські, так і зарубіжні дослідники вирізняють впливи релігійно-духовного, культового або ритуального характеру, пов’язуючи з ними патоморфоз психічних розладів, зокрема, зміни змісту маячних переживань (І.М. Грига, 1997; Е.В. Клембовская и др., 1999), розвиток реактивних станів (В.А. Гурьева, Е.В. Макушкин, 1998; Л.К. Хохлов и др., 1999; V. Burt, M. Rudolph, 2000), актуалізацію латентної психотичної симптоматики (Ю.И. Полищук, 1999) та формування залежної поведінки (Ф.В. Кондратьев, 1997; О.М. Моховіков, 1999). З іншого боку, певні дослідження свідчать про те, що релігійна віра і практики можуть відігравати роль складових долаючої поведінки і сприяти пом’якшенню проявів психічних розладів (M. Strizenec, 2000; K.I. Pargament et al., 2000; И.А. Хахина и др., 2000; О.С. Чабан та ін., 2001). Таким чином, вивчення саногенної складової релігійних і ритуально-культових практик визнається актуальним напрямом теоретичних і практичних розробок у сучасній психіатрії (Б.В. Михайлов та ін., 2000, L Sparr, F. Fergusson, 2000).

На думку багатьох дослідників, дискусія щодо релігійних та обрядово-культових впливів на психічне здоров’я особи й суспільства загалом має охоплювати й питання діяльності “екстрасенсорних”, “духовних” або біоенергоінформаційних цілителів (Ф.В. Кондратьев, 1994; М.М. Решетников, 2000; N. Waring, 2000; A.U. Ty, 2002). Біопсихосоціальний підхід передбачає, що будь-яка система охорони психічного здоров’я повинна враховувати особливості “етномедичних” традицій, отже, проблема взаємодії психіатричних служб з місцевими системами зцілювання вважається актуальною для багатьох країн світу (Р. Дежарле и др., 2001).

Протягом останнього десятиліття у вітчизняних наукових публікаціях неодноразово констатувалась необхідність вивчення зв’язків між цілительством і станом психічного здоров’я загальної популяції й осіб з психічними розладами (П.В. Волошин, 1995; Л.К. Хохлов и др., 1995; Б.В. Михайлов та ін. 1999; Ф.В. Кондратьев, 2001). Окремі аспекти даної проблематики обговорювались у роботах В.В. Іванова (1991), Т.В. Шнуренка (1991), В.І. Литвиненка (1995), В.П. Самохвалова (1998), Н.І. Долишньої, О.О. Мороз (1995), А.М. Бачерикова та ін. (1999), однак до теперішнього часу її не можна вважати вичерпаною (В.С. Підкоритов, 2002).

Нагальна потреба в подібних розробках зумовлена не тільки значним розповсюдженням практик народного цілительства в українському суспільстві, а й кваліфікацією альтернативного зцілювання як феномена, пов’язаного з докорінними змінами колективної і індивідуальної свідомості, зсувом ціннісних орієнтирів та світоглядних настанов, що відбулися в суспільствах постсоціалістичного простору (В.І. Полтавець, 1995; М.М Решетников, 2000; Ф.В. Кондратьев, 2001; Б.С. Положий, 2001). Розвиток соціальної психіатрії та її методологічних основ, використання нових теоретичних підходів, адекватних багатовимірному розумінню етіології та патогенезу психічних розладів (Н.Ю. Пятницкий, 2000, 2001; Е.А. Ромек, 2001; В.П. Самохвалов, 2002; А.М. Морозов, 2002), спонукають до комплексних дослідження цієї актуальної проблеми. Таким чином, питання впливу альтернативного зцілювання на стан психічного здоров’я може бути розглянуте крізь призму загальної проблематики соціальної психіатрії, а також одного з її актуальних аспектів – динаміки індивідуального й колективного психічного здоров’я на тлі духовних (релігійних) практик.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи є ініціативною. Дисертація виконана відповідно до напряму наукових досліджень Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, затверджена Вченою радою інституту (протокол № 2 від 28.02.1995 р.) і пов’язана з плановою темою “Розробити нові методи немедикаментозного лікування соматизованих невротичних порушень у дорослих та дітей” (1996 – 1999 рр., шифр ЦД-96.10.03.7, № держ. реєстрації 0196U010069). Виконання дисертаційного дослідження відповідало також плановій тематиці відділу проблем релігійних процесів Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди “Релігійний чинник у контексті етносоціальних і політичних процесів в Україні” (1997 – 1998 рр., шифр внутрішньої реєстрації 4.21.5.3) та відділу філософії релігії Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди “Феномен релігії: історіософське осмислення” (1998 р., шифр внутрішньої реєстрації 8–397).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження – розробка моделі соціально-психіатричної кваліфікації феноменів духовної практики (на прикладі біоенергоінформаційного цілительства) задля вдосконалення психіатричної діагностики та оптимізації взаємовідносин між психіатрією і біоенергоінформаційним цілительством.

Для реалізації мети роботи було поставлено наступні задачі:

1. Проаналізувати соціальні чинники й тенденції розвитку цілительства в Україні.

2. Виявити особливості містичного мислення біоенергоінформаційних цілителів у порівнянні з мисленням маячним.

3. Вивчити особливості феноменів зміненого сприйняття, що супроводжують практику біоенергоінформаційного зцілювання, та виявити чинники, що сприяють їх формуванню.

4. Вивчити особистісні характеристики цілителів за даними тесту СМДО і простежити динаміку показників їхньої соціальної адаптації в процесі цілительської практики.

5. Оцінити стан психічного здоров’я цілителів та його динаміку на тлі цілительської практики.

6. Виявити основні фактори, які спричиняють звернення осіб із загальної популяції до цілителів і зумовлюють зміни їхнього самопочуття в процесі зцілювання.

7. Вивчити чинники звернення до цілителів осіб з галюцинаторно-маячними розладами і дослідити характер впливу практик альтернативного зцілювання на перебіг та тяжкість їхньої психопатологічної симптоматики.

8. Визначити напрями оптимізації взаємовідносин між психіатрією й біоенергоінформаційним цілительством.

Об’єкт дослідження – феномен біоенергоінформаційного цілительства як проблемне поле сучасної соціальної психіатрії.

Предмет дослідження – вплив практики біоенергоінформаційного зцілювання на стан психічного здоров’я цілителів і їхніх пацієнтів.

Методи дослідження. Для розробки принципів психіатричної кваліфікації феноменів, що супроводжують практику біоенергоінформаційного зцілювання, використовувались клініко-психопатологічний, анамнестичний і катамнестичний методи, структурний психопатологічний аналіз (М.И. Рыбальский, 1992), патопсихологічний метод із застосуванням СМДО (Л.Н. Собчик, 2000) та PANSS (S.R. Key et al., 1987), соціологічні методи (структуроване інтерв’ю, анкетування, моніторинг активності цілителів та різноманітних оздоровчих і релігійних угруповань). Аналіз психотерапевтичної складової зцілювання та процедури експертизи біоенергоінформаційних здібностей здійснено за результатами спостереження і включеного спостереження. Для статистичної обробки даних використовувалась оцінка достовірності різниці вибіркових середніх і часток, кореляційний і факторний аналіз. Математична обробка здійснювалася на персональному комп’ютері за допомогою прикладних пакетів Excel, SPSS for Windows.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в українській психіатрії поставлено завдання комплексного соціально-психіатричного дослідження біоенергоінформаційного цілительства, спричинене необхідністю напрацювання адекватної моделі психіатричної кваліфікації станів, пов’язаних із практикою зцілювання та користуванням послугами альтернативних (біоенергоінформаційних) терапевтів, а також оптимізації взаємовідносин між психіатрією й біоенергоінформаційним цілительством. Завдяки такому підходу вперше доведено, що біоенергоінформаційне цілительство слід розглядати як складову більш загального соціального феномену, і визначено певні субкультуральні орієнтири, необхідні для розмежування норми й патології при оцінці стану психічного здоров’я осіб, які практикують означені види зцілювання.

Вперше проаналізовано механізми формування специфічної світоглядної концепції цілительства й доведено їх схожість на процес поступового релігійного навернення. Для аналізу містичного мислення вперше запропоновано модель, базовану на антропологічних ознаках, і розроблено критерії диференційної діагностики непатологічного містичного мислення як світоглядного феномену й маячних ідей з “архаїчною” тематикою.

Вперше для вивчення особливостей генезу перцептивних феноменів, що супроводжують практику біоенергоінформаційного зцілювання, використано комплексний соціокультуральний підхід, завдяки якому розкрито процес їх формування та адаптивну значущість для осіб з розладами сприйняття в анамнезі.

Вперше показано, що практикування біоенергоінформаційного зцілювання сприяє покращанню показників загального функціонування, а також виявлено поведінкові і психологічні чинники підвищення рівня соціальної адаптації цілителів з особистісними девіаціями, соматичними та соматоформними розладами.

На підставі комплексного соціально-психіатричного підходу вперше розроблено і застосовано принципи культурально-чутливої психіатричної кваліфікації станів осіб, що займаються біоенергоінформаційним зцілюванням, які дозволяють уникнути гіпердіагностики психічних та особистісних розладів. Доведено, що психіатрична кваліфікація їхнього стану має враховувати особливості світогляду, специфіку сполучених зі зцілюванням феноменів зміненого сприйняття і свідомості та виходити з розуміння цілительства як соціального феномену і водночас форми релігійно-містичної або духовної практики.

Вперше вивчено мотивацію користування послугами цілителів осіб із загальної популяції і висвітлено значущість специфічних світоглядних настанов для звернення до цілителів, закріплення настанови на зцілювання та досягнення його позитивного суб’єктивного ефекту.

Вперше здійснено аналіз основних технологічних складових процесу та прийомів біоенергоінформаційного зцілювання й доведено їх схожість на елементи психотерапевтичної взаємодії. Водночас описано магічні, або метафізичні компоненти цілительства й обгрунтовано необхідність реорганізації експертизи цілительських здібностей на міждисциплінарних засадах.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в реальній можливості їх застосування для подальшої трансформації психіатрії, впровадження її біопсихосоціальної парадигми, вдосконалення діагностики психічного стану осіб, які займаються духовними практиками, оптимізації взаємовідносин між психіатрією та біоенергоінформаційним цілительством. Прикладні аспекти роботи полягають у розробці моделі оцінки містичного мислення й диференційно-діагностичних критеріїв світоглядних і маячних феноменів, а також у напрацюванні принципів і процедури культурально-чутливої психіатричної кваліфікації психічного стану пацієнтів з нетрадиційними релігійними або світоглядними настановами.

У процесі дослідження розроблено й відпрацьовано методику збирання інформації про духовні проблеми та релігійний досвід пацієнтів, необхідну для підвищення якості діагностики, експертизи та планування реабілітаційних заходів у випадках, пов’язаних із духовними або обрядовими практиками.

Впровадження результатів роботи у практику сприятиме розвиткові етичних і методологічних засад психіатричного дослідження. Одержані у процесі розвідки дані та сформульовані автором висновки призначені для застосування у практичній роботі загальних і судових психіатрів, психологів і соціальних працівників, а також у навчальній підготовці означених фахівців на етапах перед- і післядипломної освіти.

Результати дисертаційного дослідження використано для підготовки навчального посібника “Релігійний анамнез у структурі діагностичного опитування осіб з психічними розладами та психологічними проблемами” і впроваджено в навчальний процес кафедри психіатрії Медичного інституту Української асоціації народної медицини, кафедри соціальної роботи та практичної психології АПСВ ФПУ, кафедри дитячої, соціальної та судової психіатрії КМАПО ім. П.Л. Шу-пика та в роботу лікувального об’єднання “Дніпропетровський комунальний міжобласний клінічний психоневрологічний центр”.

Матеріали дисертації застосовано в роботі міжвідомчої комісії з питань впливу нових релігійних течій на психічне здоров’я МОЗ України і Державного комітету України у справах релігій (1998 – 1999 рр.).

Особистий внесок здобувача. Дисертантка самостійно виконала аналітичний огляд літературних наукових джерел відповідно до теми роботи, розробила соціологічний інструментарій дослідження, особисто обстежила всіх респондентів, сформувала бази даних, здійснила їх статистичну обробку, аналіз та інтерпретацію. Здобувач особисто розробив основні практичні й теоретичні положення роботи. Авторові належить методика збирання релігійного анамнезу, необхідна для впровадження культурально-чутливого підходу до психіатричної кваліфікації феноменів, які супроводжують духовну або релігійну практику. Внесок здобувача в публікації в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, написані у співавторстві, полягав у наступному: у роботах № № 9, 14 зі списку праць, наведених наприкінці автореферату, написаних спільно з Я.С. Варшавським, автором поставлено мету й завдання дослідження, розроблено відповідний інструментарій, проведено обстеження хворих з галюцинаторно-маячними розладами, оброблено одержані дані і здійснено їх інтерпретацію; у роботі № 12 дисертанткою викладено власний досвід практичного вивчення та теоретичного осмислення феномену “Новий Вік” в Україні і висвітлено позицію щодо психіатричної кваліфікації даного явища; у роботі № 16 нею здійснено теоретичне узагальнення проблем сучасної психіатрії, виявлених у процесі дисертаційного дослідження, й окреслено перспективи їх розв’язання; внесок дисертантки у статтю № 20 полягав у викладенні специфічних етичних проблем, що виникли у процесі дослідження, та обгрунтуванні знайдених шляхів їх вирішення.

Апробація результатів дисертації. Проблеми та висновки дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях відділу судово-психіатричної експертизи (протоколи № 1 від 22.05.2001 р., № 1 від 20.05.2002 р.), вченої медичної (протокол № 7 від 29.05.2002 р.) та апробаційної (протокол № 1 від 26.02.2003 р.) рад УНДІ ССПН, а також на наступних конференціях, симпозіумах, семінарах та круглих столах:

міжнародних – на ІІ конгресі “Народна медицина Росії – минуле, сучасне, майбутнє” (Москва, 1995); симпозіумі “Християнство. Гуманізм. Здоров’я” (Сімферополь, 1995); науковій конференції “Релігія в контексті суспільних і духовних реалій сьогодення” (Київ, 1995); круглому столі “Історія релігій в Україні” (Львів, 1996); симпозіумі “Націоналізм в Європі. Націоналізм у Галісії” (Ла Коруна, Іспанія, 1997); IV конференції “Церковно-державні відносини у Центральній та Східній Європі” (Краків, 1997); ІХ конгресі Асоціації європейських психіатрів (Копенгаген, 1998); міждисциплінарній науково-практичній конференції “Жінка. Освіта. Демократія” (Мінськ, 1999); XVII конференції з еволюції людини “Мода, звичай, ритуал” (Сімферополь, 2000); семінарі “Новий Вік у Старому світі” (Боссей, Швейцарія, 2000); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми соціальної і судової психіатрії та наркології” (Київ, 2001); науково-практичній конференції “Біопсихосоціальна модель як нова парадигма розвитку психіатрії в Україні” (Сімеїз, 2002); ІІ симпозіумі з біоетики (Київ, 2002);

українських – на I національному конгресі невропатологів, психіатрів і наркологів України (Харків, 1996); щорічних наукових конференціях НаУКМА “Україна: людина, суспільство, природа” (Київ, 1995, 1997); круглому столі “Соціальна політика в умовах економічних і політичних реформ українського суспільства” (Київ, 1999); ІІ республіканському навчальному семінарі “Кризові стани: сучасні уявлення, діагностика, терапія” (Київ, 2000); міжвідомчій школі-семінарі “Охорона здоров’я дітей та підлітків” (Київ, 2002).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 39 наукових робіт, у тому числі 23 статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України (з них
18 одноосібних), і 11 – у матеріалах конференцій, тезах доповідей з’їздів, круглих столів та симпозіумів.

Cтруктура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, аналітичного огляду літератури, матеріалів і методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, узагальнення результатів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Її викладено на 374 сторінках машинописного тексту (289 сторінок – основний зміст роботи і 85 сторінок – таблиці, рисунки, список використаних джерел і додатки). Список використаних джерел містить 424 праці, з яких 295 україномовних і російськомовних авторів, 129 – зарубіжних авторів. Роботу проілюстровано 43 таблицями, 21 рисунком, 3 повними описами досліджених випадків та 17 частковими описами історій обстежених респондентів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. В основу роботи покладено результати дослідження осіб, які в 1994–1995 рр. проходили експертизу цілительських здібностей з біоенергоінформотерапії в атестаційно-експертній комісії УАНМ, осіб із загальної популяції, які у 1996–1997 рр. лікувались у біоенергоінформаційних цілителів, та осіб з психотичною симптоматикою різного генезу, які перебували на стаціонарному лікуванні в ЛПО “Дніпропетровський комунальний міжобласний клінічний психоневрологічний центр” (2001 р.).

Група респондентів-цілителів (100 осіб, з них 58 жінок) добиралася таким чином, щоб вибіркова сукупність відповідала розподілу цілителів за статтю у генеральній сукупності (згідно з даними статистичної звітності УАНМ за відповідний строк). Застосовувані в цій групі анкетування та структуроване інтерв’ю були спрямовані на отримання комплексу соціально-демографічних та анамнестичних відомостей, релевантних завданням і гіпотезам дослідження. Оцінка психічного статусу респондентів-цілителів здійснювалась за допомогою структурного психопатологічного аналізу, базованого на принципах систематики критеріїв клінічної дефініції основних симптомів розладів сприйняття, адаптованих М.І. Рибальським (1992) для комп’ютерної діагностики сенсопатій.

Для кількісної оцінки рівня соціального функціонування респондентів-ціли-телів використовувалась шкала, розроблена автором на основі осі V DSM–III–R. Її критерії було доповнено даними про самопочуття та результатами оцінки вегетативного статусу. Оцінка загального функціонування здійснювалась для трьох часових проміжків: періоду, що передував цілительству, на момент першого й повторного анкетування.

Патопсихологічне дослідження респондентів-цілителів здійснювалось за допомогою повного варіанту опитувальника СМДО (566 тверджень). Результати тестування розглядалися згідно з принципами цілісного підходу, що враховує загальну конфігурацію профілю й уможливлює аналіз показників соціальної адаптації (Л.Н. Собчик, 1990, 2000).

Середній вік респондентів-цілителів становив 41,9+9,9 років; середній стаж цілительської практики – 4,3+3,1 роки, для більшості респондентів (78 осіб) він не перевищував 5 років. Жоден з респондентів-цілителів раніше не звертався до психіатра (в кожному випадку цей факт підтверджено відповідною довідкою з психоневрологічного диспансеру за місцем проживання). У вибірці переважали міські жителі (89%). Більшість досліджених (46) під час опитування не мали офіційного місця роботи, 22 особи обіймали посади, не пов’язані з практикою зцілювання, і 32 респонденти працювали в якості біоенергоінформаційних терапевтів. Більшість досліджених (65%) мали середню освіту. Серед 33 обстежених з вищою освітою 5 осіб мали ступінь кандидата технічних наук. Жоден з респондентів-цілителів не мав вищої медичної освіти, 15 осіб закінчили середні медичні навчальні заклади.

Виявлено, що 95% цілителів вважали себе фахівцями в галузі біоенергетики, а решта 5% пов’язували біоенергоінформаційне зцілення з іншими видами впливу (наприклад, з лікуванням за допомогою молитов або замовлянь). Головним лікувальним чинником у цілительській практиці 66% респондентів вважали біологічну енергію, 64% – силу власного духу, 61% – космічну енергію, 48% – вплив Вищого розуму, 79% – вплив божественної сили, 29% – дію природних факторів (як-от компонентів рослин, кристалів, магнітного поля); 24% досліджуваних поряд з переліченими вказували й інші лікувальні чинники (мислеформу, керований медитативний вплив, фізичний вплив під час масажу, дію гомеопатичних засобів). Найчастіше цілителі використовували власні навички для лікування захворювань внутрішніх органів (95%), нервової (91%), кісткової та м’язової (78%) систем. У 42% спостережень цілителі стверджували, що надають допомогу при психічних розладах і у 31% спостережень – при пухлинних захворюваннях.

При збиранні катамнезу (строк 1,5 – 2 роки) зі 100 анкет повернуто 61. Група катамнестичного дослідження відповідала загальній групі респондентів-цілителів за віком, середньою тривалістю цілительської практики та статтю. Згідно з катамнестичними даними майже всі (58, 95,1%) досліджені продовжували практику зцілювання.

При організації вибірки пацієнтів цілителів використовувався суцільний метод. Вона складалася зі 150 осіб, які лікувались у шістьох біоенергоінформаційних терапевтів із групи, сформованої в УАНМ. Досліджувалися особи, які вперше зверталися по допомогу до фахівця, що практикує альтернативну медици-ну. Анкетування здійснювалось двічі – на початку та по закінченню зцілювання.

Серед пацієнтів цілителів було 38 чоловіків (25,3%) і 112 жінок (74,7%); більшість з них (148, 92,0%) проживали у містах. Їх середній вік становив 40,8+13,8 років. Вищу та неповну вищу освіту мали 46 (30,7%), середню та середню спеціальну – 93 (62,0%) і неповну середню – 11 (7,3%) пацієнтів. Серед усіх респондентів цієї групи 5 (3,3%) отримали вищу медичну освіту і працювали лікарями, 12 жінок (8,0% від усієї групи і 10,7% від підгрупи жінок) мали середню медичну освіту, 7 (4,7%) закінчили курси молодших медичних сестер і 126 (84,0%) досліджуваних не мали ніякої медичної освіти.

Більшість пацієнтів (111, 74,0%) відвідували біоенерготерапевта через необхідність лікування конкретного захворювання або сукупності захворювань. Найчастіше пацієнти зверталися до цілителів з приводу захворювання шлунково-кишкового тракту (57,5%), серцево-судинної системи (42,0%), нервових та психічних розладів (40,3%). Для 28 (18,7%) респондентів мотивом для відвідування цілителя було бажання “зміцнити здоров’я в цілому”. Поряд із прагненням покращити здоров’я 25 (16,7%) респондентів сподівалися знайти допомогу у вирішенні власних психологічних проблем, причому такий мотив спостерігався у жінок частіше за чоловіків (p<0,05).

У 123 (82,0%) пацієнтів звертанню до цілителя передувало лікування в медичних закладах. Тривалість захворювання до моменту даного обстеження становила 8,9+4,2 року, а середня тривалість лікування у фахівців офіційної медицини – 6,9+4,0 роки. На задовільність результатів попереднього лікування у фахівців офіційної медицини вказали лише 25 (20,3%) обстежених.

Частка осіб, які раніше не відвідували медичні заклади, але в якості мотиву звернення до цілителя вказали на “необхідність лікування від якогось захворювання”, становила 10% від усієї групи (15 респондентів). Середня тривалість захворювання в них була достовірно меншою (p<0,05), ніж у тих, хто раніше отримував медичну допомогу в медичних закладах. Підгрупи тих пацієнтів, хто раніше лікувався, і тих, хто не лікувався в медичних закладах, суттєво не розрізнялися за показником “середній вік”. Виявлено, що особи, які захворіли впродовж останніх 5 років, не частіше за осіб з більшим строком захворювання зверталися до цілителів, нехтуючи послугами офіційної медицини. Окрім цього, для 15 респондентів, які пояснили звернення до цілителів наявністю конкретного захворювання, але раніше не отримували медичної допомоги, цей мотив не був основним – для них важливіше було “зміцнити здоров’я в цілому” або вирішити питання, не пов’язані зі здоров’ям. Доведено, що найбільшу кількість пацієнтів цілителів складали особи з тривалими захворюваннями, які не отримували очікуваних результатів лікування у фахівців офіційної медицини.

Групу хворих сформовано з 55 осіб, які в липні 2001 р. перебували в діагностичних відділеннях ЛПО з галюцинаторно-параноїдними або маячними розладами й одержували стаціонарну допомогу вперше, вдруге або втретє. Процедура дослідження хворих на психічні розлади респондентів полягала в одержанні інформованої згоди на участь у проекті, проведенні структурованого психопатологічного інтерв’ю, у процесі якого особлива увага приділялася збиранню релігійного анамнезу, заповненні спеціальної реєстраційної карти дослідження та бланку реєстрації позитивних і негативних синдромів за шкалою PANSS.

Серед обстежених хворих (середній вік 38,1+12,5 років) було 20 (36,4%) чоловіків і 35 (63,6%) жінок. З усіх досліджених 26 (47,3%) осіб перебували на лікуванні вперше, 21 (38,2%) – вдруге і 8 (14,5%) – втретє. Тривалість даного перебування у стаціонарі до моменту обстеження коливалася від 1 до 129 діб і становила в середньому 37,0+30,2 доби; тривалість проміжку після попереднього стаціонарного лікування для тих, хто поступив на лікування вдруге і втретє, становила 17,6+14,2 місяці. У групі переважали особи з середньою та середньою спеціальною освітою (36, 65,4%); у більшості випадків досліджені психічно хворі не працювали (40, 72,7%).

За діагнозами, вказаними в історіях хвороб, група характеризувалася таким чином: 22 (40,0%) – шизофренія, 26 (47,3%) – шизоафективний та гострий шизофреноподібний психотичний розлад, 3 (5,5%) – судинний психоз та розлади органічного генезу, 3 (5,5%) – хронічний маячний розлад, 1 (1,8%) – біполярний афективний розлад. Переважну більшість тут складали особи з параноїдною симптоматикою: 16 (29,1%) – з параноїдним, 14 (25,5%) – з галюцинаторно-параноїдним синдромом і 9 (16,6%) – з синдром Кандинського-Клерамбо. Cеред решти респондентів у 1 (1,8%) спостерігався паранойяльний, у 6 (10,9%) – парафренний, у 3 (5,5%) – депресивно-маячний, у 1 (1,8%) – маніакально-маячний і у 5 (9,1%) – афективно-маячний синдром. Середній показник тяжкості проявів позитивних симптомів становив 24,9+4,5, тяжкості негативних симптомів – 17,3+4,9, тяжкості загальних психопатологічних синдромів – 43,5+5,3; сумарна оцінка психопатологічних розладів – 85,8+9,6 балів.

У третьому розділі роботи досліджено генезис формування світогляду респондентів-цілителів і визначено концептуальні орієнтири, необхідні для психіатричного аналізу цілительства в Україні як соціального феномену. На підставі інтерпретації даних анкетування та структурованого інтерв’ю доведено, що залучення респондентів до практики зцілювання спричинялося до поступової зміни їхніх світоглядних настанов від переважно раціоналістичних до переважно ірраціоналістичних, нагадуючи процес поступового релігійного навернення. Лише 8% респондентів-цілителів були неформально релігійними з дитинства, 63% виховувались у безрелігійному або атеїстичному середовищі. Під час опитування 92% цілителів вірили в Бога як триєдину сутність, ніхто не вважав себе атеїстом, 52% віднесли себе до категорії активно релігійних, 34% повідомили про належність до християнських конфесій. Поряд зі складовими традиційно християнського світогляду респонденти-цілителі мали вірування іншого характеру (80% – в існування Вищого розуму як позаособистісної сутності, 69% – в дію закону карми та переселення душ; 100% – у подібність одиничного й загального, єдність особистості і Всесвіту завдяки енергоінформаційній взаємодії; 94% – у зіпсуття; 82% – у чаклунство). Характер вірувань дещо змінювався залежно від стажу цілительської практики: серед респондентів, які займались цілительством не більше 5 років, частіше зустрічалися віра у Вищий розум, реінкарнацію та існування інопланетних цивілізацій (p<0,05).

Становлення ірраціоналістичного світогляду цілителів відбувалося за такими етапами: 1) виникнення готовності сприйняти ірраціональні погляди, пов’язане з дією середовищних чинників (відомостей з літератури, засобів масової інформації, спілкування з практикуючими цілителями); 2) формування припущень про власні парапсихологічні здібності та пошуки їх доказів; 3) підкріплення припущень у процесі практики; 4) формування містичних уявлень або вірувань у можливість контакту з надприродним; 5) виникнення або підкріплення релігійних вірувань християнського типу; 6) розширення системи релігійних вірувань за рахунок поглядів орієнталістського типу; 7) формування синкретичної релігійно-містичної концепції, яка поєднує християнські й орієнталістські вірування з елементами парапсихологічної теорії.

Дія середовищних чинників була необхідною передумовою йводночас важливим механізмом формування світогляду нового типу. Поряд із макросоціальними факторами на його становлення впливали й мікросоціальні обставини: власні соматичні хвороби (у тому числі стан клінічної смерті) – 20%, хвороба або смерть близьких – 15%. Віра у надприродне підкріплювалась у зв’язку із застосуванням психотехнічних прийомів, зануренням у стани зміненої свідомості, на тлі яких виникали феномени зміненого сприйняття.

Виявлено, що світогляд і специфічна практика біоенергоінформаційних цілителів відповідають основним критеріальним ознакам соціально-духовного явища Нового Віку. Про це свідчать наступні дані. При первинному анкетуванні 39% обстежених респондентів-цілителів повідомили про віру в настання Ери Водолія, при повторному анкетуванні частка таких тверджень збільшилась до 55,7% (34). В існування так званого “керівництва згори”, яке здійснюється завдяки контактуванню, вірили 94% респондентів-цілителів, до контактерів себе віднесли 45 осіб; у реінкарнацію вірили 69% обстежених. Більшість досліджених (79%) не виключали цілющої сили кристалів. Дослідження довело, що цілительство не вичерпується проблематикою оздоровлення, воно перетворюється на спосіб “буття у світі”, охоплюючи поведінкові патерни, мотиваційну сферу, систему вірувань та цінностей особи, яка його практикує. Механізми формування цієї системи вірувань з притаманною їй особливою мовою, езотеризмом та певними практиками суттєво не відрізнялись від тих, що характерні для інших утворень Нового Віку (J.G. Melton, 1993, P. Heelas, 1996, Д.І. Бондаренко, 2000).

Протягом періоду дисертаційного дослідження було виявлено певну динаміку метафізичного аспекту концепцій та практик біоенергоінформаційного зцілювання, притаманну й іншим духовно-оздоровчим утворенням Нового Віку в Україні: 1) тенденція до “поглиблення” езотеричної частини платформи, пошуку дедалі більш стародавніх і таємних джерел окультного знання; цьому сприяв видавничий бум, постійне збільшення кількості видань окультно-містичного змісту, міжнародні контакти; 2) нове тлумачення таємної мудрості на підставі паранаукових знань, залучення досягнень сучасної науки до підтвердження окультних догматів; умоглядні пошуки подібності між стародавнім езотеричним і сучасним науковим знанням; 3) розвиток доктрини через знання, отримане інтуїтивним або позачуттєвим шляхом. До цього належать відомості, які надходять до адептів під час інсайтів, контактування з “вчителями” через зорові або слухові канали, внаслідок автоматичного письма тощо; 4) тенденція до “гіперсинтезу” технік особистісного зростання, які об’єднують ритуальні (культові) дії і численні психотехнічні прийоми, постійно збагачуються внаслідок їх комбінування та індивідуально-практичного урізноманітнення.

На підставі моніторингу активності атестаційно-експертної комісії УАНМ, аналізу нормативних документів, наукових і дискусійних публікацій, результатів інтерв’ювання та двократного анкетування респондентів-цілителів показано, що набуття цілительством в Україні рис соціального феномену обумовлено з одного боку дією низки суто кризових чинників: соціально-економічною дестабілізацією, втратою ціннісних орієнтирів (аномією), падінням престижу офіційної медицини, погіршенням рівня психічного здоров’я населення та незадовільним станом надання медичної, зокрема психіатричної та психотерапевтичної, допомоги. З другого боку для становлення концепції та практик біоенергоінформаційного цілительства важливе значення мали розповсюдження нових ідей в науці, розширення міжнародних контактів, зміна світоглядних орієнтирів широкого загалу і, нарешті, юридичне закріплення офіційного статусу народної медицини, процедури тестування цілительських здібностей і порядку одержання дозволу на практику зцілювання для осіб, що не мають медичної освіти.

Показано також, що існуюча процедура експертизи цілительських здібностей потребує вдосконалення, адже феномен біоенергоінформаційного впливу повинен вивчатися з мультидисциплінарних позицій.

Всупереч висловлюваній раніше думці (Ф.В. Кондратьев, 1994, 1997) доведено, що концепцію цілительства не слід розглядати як “штучне” утворення, просту компіляцію розрізнених фактів, вірувань та переконань, а значне підвищення попиту на магічні методи зцілювання та відповідне зростання кількості практиків альтернативної медицини – як тимчасове явище, характерне лише для періоду локальної соціально-економічної кризи в суспільстві. Кваліфікуючи біоенергоінформаційне цілительство як прояв більш загального соціально-духов-ного феномену Нового Віку, слід визнати, що його поширення в Україні обумовлено як специфічними соціально-економічними чинниками, так і глобальними тенденціями розвитку суспільства, що в межах макросоціологічного підходу пояснюється закономірними процесами зміни культури чуттєвого типу, орієнтованої на примат раціоналізму та позитивізму, на культуру ідеалістичного типу – переважно надраціональну, надчуттєву та релігійну (П. Сорокин, 1992).

У межах аналізу макро- і мікросоціальних чинників формування світогляду цілителів розглянуто особливості мислення респондентів. Запропоновано використання моделі містичного мислення, базованої на антропологічних критеріях, що враховують вплив особливої “містичної реальності”, в якій живе людина (Л. Леві-Брюль, 1930). Плідність такого підходу, вперше обгрунтованого автором у 1997 р., підтверджено його застосуванням у пізніших роботах з феноменології містичного мислення (В.А. Жмуров, 2002). Виділено такі його визначні характеристики: грунтованість на вірі, обумовленість особливими колективними уявленнями, підпорядкованість закону партиципації (сопричастя), які разом спричиняють специфічну асоціативну готовність, не зрозумілу з точки зору логіки мислення раціонального.

У процесі аналізу змістовних характеристик мислення респондентів-цілителів констатовано, що теорія енергоінформаційного зцілювання збігається з уявленням про містичну реальність у визначенні Л. Леві-Брюля. Партиципація як можливість явища бути водночас і самим собою і чимось іншим реалізувалася, зокрема, в розумінні респондентами сутності Божественного: близько 80% досліджених сприймали Бога водночас як особистість і як Космічний розум, або Абсолют, енергетичну субстанцію, що пронизує Всесвіт. З позиції закону сопричастя можна пояснити також безконтактне або дистанційне зцілювання: більше третини респондентів намагалися лікувати, використовуючи фотографії, малюнки, особисті речи або імена пацієнтів. Прийоми катартичної, числової та контагіозної магії, лікувальне застосування молитов та інших ритуальних дій базувалося на уявленнях про неподільність фізичної, енергетичної і духовної складових особистості, її зображення, імені, думок і дій. Виділено 3 категорії фабул цілительства з відносно схожим розумінням сутності лікувального впливу: біоенергетичну, біоенергоінформаційну, спіритуалістичну.

За формальними характеристиками мислення респондентів-цілителів відповідало критеріям аутистичного, афективного та символічного. Проілюстровано такі його особливості, як небажання звертати увагу на суперечність з дійсністю, суб’єктивність інтерпретації подій, нехтування законами формальної логіки, застосування специфічної символіки мовлення, використання символіки задля тлумачення сновидінь, пояснення різних видів магії та ритуалів. У 21 випадку зафіксовано докладність, подібну до маячної, яка виявлялася через надмірну деталізацію при описі явищ “містичної реальності”.

Мисленню цілителів були властиві характерні особливості мислення маячного: воно будується на “іншій логіці”, відмінній від логіки мислення раціонального; його умовиводи не потребують доказів, необхідних для обгрунтування раціональних ідей, а також не піддаються переконанню й не відповідають об’єктивній реальності. В ньому наявні складові всіх трьох основних форм маячіння: сприйняття, уяви та інтерпретації. Констатовано, що психопатологічна дефініція індивідуального містичного мислення не може виходити лише зі змісту та інших внутрішньо притаманних йому характеристик (як-от афективна обумовленість, аутистичність або символізм) і повинна спиратися на розуміння субкультурального контексту, особистісну значущість переконань суб’єкта та показники його соціального функціонування.

У четвертому розділі здійснено цілісний психопатологічний аналіз психічного стану респондентів-цілителів, вивчено їх патопсихологічні характеристики та показники соціальної адаптації.

У всіх респондентів-цілителів спостерігались розлади сприйняття: у 98% – кінестетичні, 63% – зорові, 37% – слухові. Вони характеризувалися значним поліморфізмом, тому піддавались аналізу в межах відносно однорідних груп, сформованих з огляду на генетичний зв’язок даних феноменів з процедурою діагностики та лікування і, таким чином, з урахуванням їхньої залежності від особливостей мислення, станів зміненої свідомості та афективного стану досліджених. Наявність у частині випадків таких ознак, як пороблення, відсутність зв’язку з певним рецептором, відсутність асиміляції об’єктами реального оточення вказувало на необхідність відмежування даних явищ від псевдогалюцинацій, які поряд з іншими переживаннями втрати контролю над психічними функціями або тілом належать до категорії симптомів шизофренії І рангу за К. Шнайдером.

Виявлено, що сенсопатії кінестетичної модальності не можна віднести до категорії псевдогалюцинаторних: вони відповідали критеріям псевдогалюцинацій лише за основними загальними діагностичними ознаками (стан свідомості, особливості мислення, критичність). У більшості спостережень (78,6%) були наявні такі властиві псевдогалюцинаціям ознаки, як нереалістичність та неприродність відчуттів. Однак тактильні сенсопатії завжди вважалися респондентами такими, що реально існують, і супроводжувалися адекватною афективною реакцією. Вони не сприймалися як неприємні, прикрі або суб’єктивно нездоланні. Вельми характерне для псевдогалюцинацій відчуття “пороблення” було виявлено лише у 6,1% досліджених; у 89 (90,8%) випадках специфічні тактильні феномени були довільними й виникали лише у зв’язку з лікувально-діагностичною практикою.

Сенсопатіям зорової модальності (СЗМ) також були властиві основні загальні діагностичні ознаки, які наближали їх до псевдогалюцинаторних переживань: виникнення на тлі незміненої або звуженої свідомості, тісний зв’язок з особливостями мислення, некритичність до факту “галюцинування”. СЗМ, що актуалізувалися під час лікувально-діагностичної процедури (т. зв. близьковидіння), спостерігались у 33 осіб (52,4% у даній підгрупі). Вони були представлені видінням аури і внутрішніх органів. Перцептивні феномени останнього типу описано нами як гетеровісцероскопічні сенсопатії. Подібно до псевдогалюцинацій ці зорові образи локалізувалися в інтрапроекції або в уявному просторі, не були асимільовані об’єктами реального оточення, у ряді випадків виізнялися нереалістичністю й неприродністю оформлення, виникали поза зв’язком з часом доби, у 45,5% випадків сприймалися “внутрішнім зором”. Однак такі важливі їх особливості, як реальність для суб’єкта переживання, умовна довільність (їх виникнення опосередковувалось певною ситуацією, контролювалося вольовими зусиллями), зв’язок з домінуючими ідеями й позитивний критерій соціальної впевненості не відповідали класичним уявленням про зорові псевдогалюцинації.

Зорові переживання, не пов’язані безпосередньо зі зцілюванням, виявлено у 30 респондентів (47,6% від підгрупи осіб із зоровими сенсопатіями). Вони, як правило, мали фантастичні або релігійні сюжети й достовірно частіше за сенсопатії, пов’язані з практикою зцілювання, мали такі ознаки, як “інтрапроекція”, “локалізація образів у суб’єктивному просторі”, “пороблення”, “відсутність критерію соціальної впевненості”. Отже, сенсопатії другого роду більше нагадували псевдогалюцинаторні переживання, однак принаймні у 2/3 спостережень не відповідали повному набору їх діагностичних критеріїв.

Аналіз сенсопатій слухової модальності (ССМ) виявів, що ці переживання значно рідше опосередковувалися процедурою діагностики та лікування, ніж тактильні й зорові сенсопатії: вони виникали спонтанно у 20 осіб (54,1% від підгрупи з ССМ). Лише у 5 (13,5%) респондентів аудіальні феномени виникали переважно у зв’язку з практикою зцілювання, їх зміст вичерпувався відомостями про стан пацієнтів. У решти респондентів ССМ мали релігійно-фантастичні (19, 51,4%) або побутові (13, 35,1%) сюжети. У переважній більшості спостережень (78,4%) ССМ були позбавлені природності, властивої об’єктам реального оточення, і, як правило, локалізувалися поза межами чуттєвого обрію (наприклад, надходили від Вчителя, з Космосу). Крім того, у 70,3% випадків аудіальні переживання були позбавлені сенсорного забарвлення, у 91,9% сприймалися без участі слухового аналізатора, а в 51,4% супроводжувалися почуттям пороблення відчуттів. Отже, в більшості випадків аудіальним сенсопатіям були притаманні найбільш характерні ознаки псевдогалюцинаторних переживань.

Частина респондентів-цілителів (45 осіб) стверджувала, що має здатність до проскопії, ретроскопії або ясновидіння. Ця здатність частіше була пов’язана з наявністю зорових, ніж слухових сенсопатій: у 33,3% (21) від усіх респондентів із СЗМ і 62,2% (23) від осіб з ССМ, p<0,01. При цьому така особливість достовірно частіше (p<0,01) зустрічалась у підгрупі респондентів із зоровими сенсопатіями, не пов’язаними з діагностикою та лікуванням (15, 50,0% спостережень), ніж у підгрупі цілителів з гетеровісцероскопічними сенсопатіями (6, 18,2% спостережень). У цілителів із сенсопатіями слухової модальності пророкування часто пов’язувалося з