НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ
Науково-дослідний економічний інститут
Міністерства економіки та з питань європейської
інтеграції України
УДК 338.45:330.341.1
Кондрашов Олександр Миколайович
Організаційно-економічний механізм регулювання інноваційної діяльності в промисловості україни
Спеціальність: 08.07.01. – Економіка промисловості
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ – 2003
Дисертація є рукописом.
Робота виконана в Науково-дослідному економічному інституті Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України
Науковий керівник: |
доктор економічних наук, професор
Пашута Микола Тимофійович,
Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, головний науковий співробітник.
Офіційні опоненти: |
доктор економічних наук, професор
Александрова Валентина Петрівна,
Інститут економічного прогнозування НАН України, провідний науковий співробітник відділу техно-логічного прогнозування та інноваційної політики
кандидат економічних наук, старший науковий співробітник
Клюка Юрій Борисович,
Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, провідний науковий співробітник відділу проблем програмно-цільового управління, науково-технологічної та інноваційної політики
Провідна організація |
Одеський національний політехнічний університет МОН України, кафедра економіки підприємства
Захист відбудеться " 15 " травня 2003р. о 1430 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.801.01 Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України за адресою: 01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, 28, 5-й поверх, зал засідань.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, за адресою: 01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, 28, перший поверх.
Автореферат розісланий 11 квітня 2003 р.
Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради,
доктор економічних наук О.Ю. Рудченко
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Забезпечення конкурентоспроможності як окремих суб'єктів господарювання, так і національної економіки в цілому та їх інтеграцію у світове співтовариство можна досягти лише при умові активізації інноваційної діяльності. Разом з тим зараз в Україні цей визначальний фактор економіки використовується недостатньо, що зумовлено вкрай несприятливими умовами для здійснення інноваційної діяльності. Її недостатні темпи пояснюються нестачею коштів і ресурсів для впровадження нововведень, слабою зацікавленістю виробників у впровадженні нових розробок, руйнуванням виробничого апарату в промисловості і в інших галузях економіки, що стало причиною зупинки і закриття багатьох підприємств. Саме тому особливого значення набуває вдосконалення діючого організаційно–економічного механізму регулювання інноваційної діяльності.
Розробці теоретичних та практичних аспектів проблем управління науково–технічною сферою, фінансування інноваційних процесів і впровадження нових розробок присвячені роботи багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів. В їх роботах висвітлені питання сучасної теорії інноваційної діяльності, умови взаємозв'язку інновацій, науки і техніки, розвитку інноваційної діяльності підприємств, державне регулювання інноваційних процесів та ін.
Позитивно оцінюючи наукові результати дослідження проблеми управління інноваційними процесами, слід одночасно відзначити, що багато питань організаційного, правового, фінансового, інформаційного забезпечення та економічного стимулювання інноваційної діяльності ще не розв'язані. Про актуальність питань поглиблення інноваційної діяльності свідчить виступ Президента України Л.Д. Кучми на засіданні державної комісії з питань стратегії економічного та соціального розвитку 18 лютого 2002 року, в якому він зазначив, що на поточне де-сятиріччя, необхідне обгрунтування нової моделі економічної політики нашої держави. Головна вимога – підготовка Комплек-сної програми, яка має визначити не тільки загальну перспективу ук-раїнської економіки, а і виробити ефективні механізми, які б за-безпечили не лише прискорене ви-ведення економіки на траєкторію сталого зростання, а й утвердження інноваційної моделі розвитку. Все це обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Обраний напрямок дисертаційної роботи узгоджується з Концепціями науково-технологічного та інноваційного розвитку України та промислової державної політики України, Програмою структурної перебудови економіки України на 2002 – 2015 роки та Законом України "Про інноваційну діяльність".
Дослідження пов'язано з планом НДР Науково-дослідного економічного інституту (НДЕІ) Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України по темах: "Аналіз та прогноз розвитку ринку промислової продукції та її конкурентоспроможності" (том "Машинобудування та металообробка") (№0100U006053) та "Дослідження тенденцій ринків промислової продукції та прогноз їх розвитку" (№0101U004907). У першій темі автором проаналізовані тенденції експортних та імпортних поставок продукції машинобудування, дана оцінка зовнішнього та внутрішнього ринків продукції машинобудування і визначені пріоритетні напрями та науково-технічна політика розвитку галузі; у другій - викладені тенденції розвитку галузі, динаміка виробництва продукції машинобудування по обмеженому колу видів, внутрішнє споживання, прогноз розвитку галузі та пріоритетні напрямки виробництва продукції машинобудування.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в розробці теоретичних, методичних та практичних питань щодо вдосконалення державного регулювання інноваційною діяльністю, що сприятиме впровадженню інноваційної моделі та забезпеченню сталого економічного розвитку національної економіки.
Для досягнення зазначеної мети в дисертації вирішувались наступні завдання:
·
поглибити теоретичне обґрунтування економічної суті інноваційної діяльності;
·
визначити роль і місце державного регулювання інноваційної діяльності на терені ринкових відносин;
·
провести аналіз та узагальнити досвід інноваційної діяльності в промисловості України;
·
обґрунтувати методичні підходи щодо економічного стимулювання та фінансової підтримки інноваційної діяльності в промисловості України;
·
визначити пріоритети інноваційної діяльності, механізми та засоби їх реалізації;
·
розробити пропозиції щодо вдосконалення механізму державного регулювання інноваційних процесів шляхом коригування нормативно-правової бази, розвитку системи фінансування і посилення економічного стимулювання інноваційних проектів.
Об’єктом дослідження є інноваційна діяльність в промисловості України.
Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні питання регулювання інноваційної діяльності та її активізації для забезпечення сталого економічного розвитку.
Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дисертаційної роботи склали наукові праці і методичні розробки провідних вітчизняних і зарубіжних спеціалістів у галузі теорії ринкової економіки та управління інноваційними процесами. В дослідженні використовувались логічно-діалектичні методи наукового пізнання, методи системного аналізу та логічного узагальнення (вони дозволили уточнити поняття інновацій, визначитись з напрямками вдосконалення механізмів їх регулювання), методи економічного і порівняльного аналізу (обгрунтувати принципи економічного стимулювання та фінансової підтримки, оцінити ефективність інноваційної діяльності в промисловості країни), експертних оцінок (визначити пріоритети інноваційної діяльності), графічний та ін.
Наукова новизна дослідження полягає в наступних основних положеннях:
одержано вперше:
·
визначено нову сутність інновацій, під якими слід розуміти новостворені, вдосконалені (модернізовані) високотехнологічні, конкурентоспроможні, екологічно чисті види продукції, безпечні, енерго- та ресурсозберігаючі технології, високоякісні послуги, організаційно-технічні заходи виробничого, адміністративного чи комерційного характеру, які істотно поліпшують структуру виробництва, якість продукції чи соціальну сферу;
·
визначено нові методи фінансової підтримки інноваційної діяльності шляхом створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ, які необхідно підпорядкувати спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади;
·
запропоновано для здійснення фінансової підтримки місцевих та регіональних інноваційних програм створювати комунальні спеціалізовані небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи і підпорядковувати їх виконавчим органам місцевого самоврядування. Кошти цих установ слід формувати за рахунок відповідних місцевих бюджетів;
удосконалено:
·
формування інноваційної політики та визначення пріоритетів інноваційної діяльності, зокрема, до них віднесені ресурсозберігаюче устаткування та технологічні процеси для базових галузей економіки; авіаційну, ракетно-космічну техніку та технології спеціального призначення; техніку та технології для агропромислового комплексу; судно- та автомобілебудування тощо.
отримали подальший розвиток:
·
система оподаткування суб'єктів, що займаються інноваційною діяльністю, шляхом введення 50 відсоткової пільгової ставки оподаткування прибутку, доданої вартості та землі. Запропоновано кошти, що одержані від застосування таких пільг, залишати у розпорядженні платника податків і зараховувати на його спеціальний рахунок з метою використання їх виключно на фінансування інноваційної діяльності;
·
система застосування прискореної амортизації з метою активізації інноваційної діяльності на цілі оновлення і технічного вдосконалення виробництва;
·
пільгове митне регулювання суб’єктів підприємництва, які здійснюють інноваційну діяльність, зокрема звільнення від сплати ввізного мита та податку на додану вартість продукції та товарів, які призначенні для інноваційної діяльності.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати досліджень, викладених в дисертації, оприлюднені та пройшли апробацію на міжнародних науково-практичних конференціях: "Інноваційний менеджмент: проблеми формування в умовах перехідної економіки" (Київ, жовтень 2001р.), "Актуальні проблеми корпоративного управління в Україні" (Київ-Львів, листопад 2002р.).
Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки, що розроблені автором та викладені в дисертації, використані в процесі аналізу, розробки рекомендацій та прогнозів інноваційної діяльності, про що свідчать довідки про впровадження результатів досліджень (довідка НДЕІ №16/665 від 26 грудня 2002 р., Міністерства промислової політики України № 01/3-1-8 від 8 січня 2003 р. та Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 8 квітня 2003р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою роботою, у якій представлено авторський підхід і особисто одержані теоретичні та практичні результати, обгрунтування та вдосконалення організаційно-економічного механізму регулювання інноваційної діяльності в промисловості.
Одержані дисертантом результати досліджень знайшли відображення в роботах, які опубліковані як самостійно, так і в співавторстві. Внесок автора в колективні публікації конкретизовано в їх переліку.
Публікації за результатами виконаних досліджень. Основні ідеї, положення та результати досліджень висвітлені в 6 опублікованих роботах загальним обсягом 10,3 друк.арк., в тому числі 6,8 друк.арк. належить особисто автору. Всі публікації здійснено в наукових фахових виданнях.
Структура і обсяг роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи складає 213 сторінок, у тому числі: 20 таблиць, 4 рисунки, перелік використаних джерел з 110 найменувань, 3 додатки.
Основний зміст дисертації
У першому розділі “Теоретичні основи економічного регулювання інноваційної діяльності” викладені теоретичні та методичні засади здіснення інноваційної діяльності, значна увага приділена місцю та ролі науково-технічного прогресу (НТП) як бази цієї діяльності, удосконаленню понятійно-термінологічного апарату та принципів функціонування цієї сфери економіки з позицій вимог сучасного етапу соціально-економічного розвитку держави.
Серед теоретичних питань економічного регулювання інноваційної діяльності важливе місце відводиться принципам прискорення розвитку промислового виробництва України. Одним з них є принцип зростаючого внеску науково-технічного прогресу в соціально-економічний розвиток суспільства. Виконані американськими вченими розрахунки на основі статистичних даних з використанням функції Кобба-Дугласа стверджують, що внесок НТП в забезпечення економічного росту перевищує частку двох інших факторів виробництва - праці та капіталу, складаючи, за різними оцінками, від 33% до 78%, тобто НТП є магістральним шляхом розвитку продуктивних сил.
Змістом сучасного НТП є формування системи "наука-техніка-виробництво". Успішне функціонування цієї системи залежить від подолання об'єктивних суперечностей між її складовими. На подолання подібних суперечностей спрямована інноваційна діяльність, яка в науковій літературі отримала визначення як об'єднуючий елемент. Інновації є найважливішою ланкою доведення наукових та технічних знань до стадії їх використання у виробництві з метою отримання прибутку.
Першість у введенні терміну "інновація" в науковий обіг належить відомому вченому економісту Й.Шумпетеру. Квінтесенцією його наукового аналізу та систематизації інноваційного процесу є відома шумпетерівська "тріада" - поділ процесу на послідовні стадії: винахід-нововведення-розповсюдження (дифузія).
Розповсюдження інновацій відбувається за двома формами: дифузія - в тих галузях, для яких вони призначалися з самого початку, та трансфер нововведень із одних галузей в інші.
Стрижнем впровадження інновацій в ринковій економіці є конкуренція фірм, зацікавлених у виживанні, розширеному відтворенні та максимізації сфери впливу в умовах змінної кон'юнктури. Підприємець, впроваджуючи інновацію, одночасно стає тимчасовим монополістом на її використання, захищеним комерційною таємницею або патентом, що забезпечує йому отримання надлишкового прибутку і конкурентні переваги аж до завершення її дифузії.
Дослідження сутності, закономірностей та суперечностей НТП, інноваційної діяльності підводить до обгрунтування необхідності їх державного регулювання, яке доповнює дію ринкових регуляторів, попиту і пропозиції, конкуренції, мотиваційних механізмів у сфері науки і техніки, що є передумовою розвитку сучасних інновацій та економічного росту. При цьому діє принцип – що підвладне ринку, те не перекладається на плечі держави.
Державне регулювання НТП є вибірковим і в межах такої системи чільне місце займає формування пріоритетів. Помилки у їх визначенні призводять до втрат на макроекономічному рівні, величина яких пропорційна розмірам витрачених на них ресурсів (принцип втраченої вигоди).
Інноваційна діяльність займає чільне місце в прискоренні розвитку промисловості. Інновації можна розглядати як взаємодію між знаннями в технічній та технологічній сферах і потребами, що зумовлюють необхідність реалізацій даних ідей.
За декілька останніх десятиліть виникли глибокі зміни у структурі інновацій. В першу чергу вони породжені процесом “саєнтифікації” ( від англійського “science” – наука) технологій – посилення їх наукового компоненту. Досить вказати на бурхливий розвиток за останні роки електроніки, інформатики, дослідження космосу. Ці напрямки значно вплинули на всі галузі промисловості.
Нові технології (засоби інформації, автоматизації, біотехнології тощо) легко адаптуються до умов ринків збуту, що, звичайно ж, обумовлюється їх гнучкістю. Це є однією з характерних рис “саєнтифікації” інновацій.
Активна реалізація інноваційних процесів, залучення науково-технологічних інновацій (НТІН) - один із способів відновлення традиційних галузей. Він полягає у вливанні в них рушійних сил, здатних забезпечити їхню конкурентоздатність і створити нові робочі місця шляхом цілеспрямованого розвитку всієї технологічної бази.
Важливим є системний підхід до використання високих технологічних інновацій. Його значимість яскраво видно на прикладі космічних програм США і колишнього Радянського Союзу. Мається на увазі створення нових систем, технічних засобів і методів керування, які забезпечили координацію в часі і просторі фізичної і розумової діяльності значної кількості людей, котрі брали участь у реалізації цих програм. Таким чином, інновації - це результат взаємодії між розробниками і споживачами.
У розвинутих країнах саме галузі, що використовують високі технології, створюють велику частину доданої вартості. Виробництво й експорт наукомісткої продукції дозволяють розвивати економіку швидкими темпами, про що свідчить досвід Японії, Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, Сінгапуру, Чилі, Іспанії, та інших країн.
Технологічна відсталість ряду галузей промисловості України обумовлює низьку продуктивність праці, високу ресурсо- і енергоємність продукції. Таким чином, поряд зі створенням власних, необхідне залучення сучасних високих технологій, розроблених в інших країнах. Для України важливо застосувати вже випробуваний у багатьох країнах метод злиття "нових" і "старих" технологій. Він створить сприятливі можливості для об'єднання якості і гнучкості, закладених у потенціалі нових технологій, із вже досягнутими перевагами традиційних, що дозволяє знаходити інноваційні рішення, які найкраще відповідають потребам України.
В другому розділі “Стан законодавчої та науково-технічної бази інноваційної діяльності в промисловості України” проаналізовано законодавче та нормативно-правове забезпечення переходу промисловості України на інноваційну модель розвитку. Крім Конституції України, норми щодо інноваційної діяльності містяться в багатьох актах різних галузей законодавства.
Проведений аналіз діючого законодавчого та нормативно-правового забезпечення переходу промисловості України на інноваційну модель розвитку показав, що таких документів в нашій державі нараховується близько сімдесяти. Але кожний з них має ті чи інші недоліки і не вирішує проблеми комплексно. І тільки поява Закону України “Про інноваційну діяльність” покликана вирішити більшість проблем.
В дисертації проаналізовано стан науково-технічного потенціалу як бази розширення інноваційної діяльності в промисловості України. Дані про науковий потенціал наведені в табл. 1.
Таблиця 1
Основні показники науково-технічного потенціалу промисловості і його частка в науковій системі України (за відомчим розподілом)
Станом на 01.01.2002 р.
Показники |
Одиниця
виміру |
Україна,
всього | в т. ч. по промислових міністерствах,
об'єднаннях тощо | з них
Міністерство промислової політики України | Міністерство палива та енергетики України
абс. | в % до України в цілому | абс. | в % до проми-словос-ті в цілому |
абс. | в % до проми-словос-ті в цілому
Організації, які виконують наукові
дослідження і розробки |
одиниць | 1479,0 | 280,0 | 18,9 | 242,0 | 16,4 | 38,0 | 2,6
Кількість працівників науково-технічної діяльності | тис. осіб | 181,5 | 52,2 | 28,7 | 47,4 | 26,1 | 4,8 | 2,6
з них: докторів наук | тис. осіб | 4,0 | 0,1 | 2,5 | 0,9 | 22,5 | 0,2 | 5
кандидатів наук | тис. осіб | 17,4 | 1,3 | 7,4 | 1,0 | 5,7 | 0,3 | 1,7
Фінансування наукових та науково-технічних робіт | млн. грн. | 2432,5 | 851,4 | 35 | 802,5 | 33,0 | 48,9 | 2,0
Обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами організацій | млн. грн. | 2275,0 | 836,9 | 36,8 | 791,8 | 34,8 | 45,1 | 1,9
Кількість виконаних наукових розробок | тис. розробок | 35,7 | 5,3 | 14,8 | 4,3 | 12,0 | 1,0 | 2,8
Як видно з табл.1 науково-технічний потенціал двох міністерств України в 2001 р. – це 18,9% всіх організацій промисловості, де проводиться науково-технічна діяльність, в яких працює понад 28,7% загальної кількості працівників цієї сфери, забезпечуючи майже 36,8% обсягів виконаних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.
Мережа наукових організацій промислового комплексу являє собою досить розгалужену систему організацій різних типів - науково-дослідних інститутів, спеціальних конструкторських бюро, проектно-конструкторських, технологічних інститутів, наукових центрів і т.ін.
Україна належить до 7 країн світу, які мають необхідний науково-технічний потенціал для створення і виробництва конкурентноспроможної авіаційної техніки. Суднобудування - одна з найважливіших пріоритетних підгалузей економіки, яка дозволяє задовольнити потреби замовників в будівництві та ремонті суден і кораблів практично всіх типів і класів. Україна володіє значним верстатобудівним комплексом – електронним приладобудуванням, електротехнічною промисловістю.
В Україні, що здавна була розвинутою аграрною країною, галузь сільськогосподарського машинобудування має достатньо могутній науково-технічний потенціал і визначена Урядом як один з пріоритетних напрямів розвитку країни.
Оцінюючи кадровий потенціал науки Мінпромполітики України насамперед, слід відзначити тенденцію його реального скорочення (табл.2).
Таблиця 2
Чисельність працюючих, їх кваліфікаційна структура наукових установ і організацій Мінпромполітики України у 1995-2001 рр.
осіб
Роки | Кількість працівників, які зайнятті науково-технічною діяльністю | З них виконують наукові дослідження і розробки | у тому числі з науковим ступенем
доктора наук | кандидата наук
1995 | 144596 | 83032 | 264 | 3331
1998 | 83819 | 46092 | 155 | 1845
1999 | 65528 | 35682 | 137 | 1501
2000 | 54433 | 31057 | 104 | 1150
2001 | 47376 | 25853 | 94 | 970
Як видно з табл. 2 кількість працівників науково-технічної діяльності Мінпромполітики України за 1996-2001 рр. скоротилася на 97,2 тис. осіб, в тому числі фахівців, які виконували наукові дослідження і розробки – майже на 57,2 тис. осіб. Не уникнули скорочення науковців практично всі підгалузі машинобудування, навіть такі пріоритетні як авіаційна, оборонна, суднобудівна, промисловість засобів зв’язку тощо.
В дисертації розглянуто стан фінансування та витрат на інноваційну діяльність в промисловості України. За підрахунками обсяги щорічного фінансування (у порівняних цінах) наукових досліджень і розробок з усіх джерел з 1993р. по 2002р. скоротилися в наукових організаціях промисловості більш, ніж у чотири рази.
Одночасно відбулися зміни в структурі джерел фінансування наукових досліджень і розробок. У 2000 році практично зведені нанівець обсяги і роль Держіннофонду України у фінансуванні наукових і науково-технічних робіт, а його правонаступниця - Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, переживаючи процес становлення, не спромоглася одразу зайняти вільне місце серед інших джерел і надати потрібні фінансові ресурси для діяльності наукових організацій (табл.3).
Таблиця 3
Обсяги і структура джерел фінансування наукових і науково-технічних робіт в наукових організаціях промислових міністерств
України у 1995-2000 р.р.
Показники | Мінпромполітики України | Міністерство палива та енергетики України
1995 р | 2000 р. | 1995 р | 2000 р.
Всього коштів, тис.грн | 304701,8 | 669592,3 | 26311,8 | 49471,4
% | 100 | 100 | 100 | 100
з них за рахунок асигнувань:
держбюджету, тис.грн | 64707,5 | 87090,8 | 1657,8 | 8107,7
% | 21,2 | 13,0 | 6,3 | 16,4
коштів місцевих бюджетів, тис.грн | 10772,3 | 1518,1 | 5645,8 | 174,0
% | 3,5 | 0,2 | 21,4 | 0,4
за госпдоговорами, тис.грн | 209100,0 | 497271,9 | 17005,1 | 39702,9
% | 68,7 | 74,3 | 64,6 | 80,3
в тому числі:
підприємств і організацій
України, тис.грн | 131270,6 | 269170,9 | 14752,2 | 32135,9
% | 43,2 | 40,3 | 56,0 | 65,0
іноземних держав, тис.грн | 77829,4 | 228101,0 | 2252,9 | 7567,0
% | 25,5 | 34,0 | 8,6 | 15,3
позабюджетних фондів, тис.грн | 8308,2 | 65,0 | 1408,5 | 57,0
% | 2,7 | 0,1 | 5,4 | 0,1
фондів науково-технічного та соціального розвитку, тис.грн | - | 2725,0 | - | 174,3
% | - | 0,4 | - | 0,3
власних коштів, тис.грн | 10292,5 | 19407,8 | 546,3 | 184,7
% | 3,4 | 2,9 | 2,1 | 0,3
інших джерел, тис.грн | 1521,4 | 61513,7 | 49,1 | 1070,8
% | 0,5 | 9,1 | 0,2 | 2,2
Результат інноваційної діяльності характеризується станом та обсягами її впровадження в промислове виробництво держави. Не дивлячись на систематичне скорочення обсягів фінансування науки, чисельності організацій і працюючих в них, погіршення стану матеріально-технічної бази досліджень, за даними Держкомстату України, у 2000 р. науковими організаціями Мінпромполітики України і Міністерства палива та енергетики України закінчено і прийнято замовниками 5887 договорів проти 16825 у 1995 р., або на 65 % менше; робіт по створенню нових видів техніки, технологій, матеріалів - відповідно з 10163 до 2266, або на 78% менше.
Починаючи з 1995 року відбулося абсолютне і відносне скорочення кількості підприємств промисловості, які активно впроваджували інновації, що відображено на рис. 1.
Одночасно із скороченням кількості інноваційно активних підприємств зменшувалися конкретні результати їх діяльності в цьому напрямі.
Рис. 1. Динаміка кількості підприємств, що впроваджували інновації
З одинадцяти представлених у табл. 4. видів впровадження інновацій по шести з них простежуються тенденції систематичного скорочення кількісних показників. Так, в 2001 році в порівнянні з 1995 р. скоротилася в 1,3 рази кількість введених в дію механізованих та автоматичних ліній. До 2,2 разів скоротилася за цей період кількість маловідходних, ресурсозберігаючих і безвідходних технологій.
Таблиця 4
Основні показники інноваційної діяльності промислових підприємств
в Україні
Види інноваційної діяльності | 1995р. | 1996р. | 1997р. | 1998р. | 1999р. | 2000р. | 2001р.
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8
Комплексно механізовано і автоматизовано дільниць, цехів | 169 | 129 | 101 | 102 | 103 | 98 | 113
в % до 1995 р. | 100 | 76,3 | 59,8 | 60,4 | 60,9 | 58,0 | 66,7
Введено в дію механізованих потокових та автоматичних ліній | 217 | 170 | 140 | 174 | 147 | 179 | 168
в % до 1995 р. | 100 | 78,3 | 64,5 | 80,2 | 67,7 | 82,5 | 77,4
Впроваджено:
- гнучких виробничих систем | 4 | 3 | 1 | 5 | 10 | 5 | 8
в % до 1995 р. | 100 | 75 | 25 | 125 | 250 | 125 | 200
- гнучких виробничих модулів | 1 | 1 | 3 | 4 | 48 | 7 | 19
в % до 1995 р. | 100 | 100 | 300 | 400 | 4800 | 700 | 1900
- роботизовано технологічних комплексів | 2 | 2 | 3 | 2 | 1 | - | -
в % до 1995 р. | 100 | 100 | 150 | 100 | 50 | - | -
- промислових роботів | 15 | 9 | 7 | 2 | 19 | 4 | 1
в % до 1995 р. | 100 | 60 | 46,7 | 13,3 | 126,7 | 26,7 | 6,7
- металорізальних верстатів з ЧПУ | 108 | 30 | 57 | 43 | 43 | 66 | 45
Продовження табл. 4
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8
в % до 1995 р. | 100 | 27,8 | 52,8 | 39,8 | 39,8 | 61,1 | 41,7
- нових прогресивних технологічних процесів | 2936 | 2138 | 1905 | 1348 | 1203 | 1403 | 1421
в % до 1995 р. | 100 | 72,8 | 64,9 | 45,9 | 41,0 | 47,8 | 48,4
-
із них маловідходних, ресурсозберігаючих і безвідходних | 1044 | 688 | 600 | 467 | 423 | 430 | 469
в % до 1995 р. | 100 | 65,9 | 57,5 | 44,7 | 40,5 | 41,2 | 44,9
Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань | 11472 | 9822 | 10379 | 10796 | 12645 | 15323 | 19484
в % до 1995 р. | 100 | 85,6 | 90,5 | 94,1 | 110,2 | 133,6 | 169,8
- з них товарів народного споживання | 9398 | 7981 | 8431 | 9074 | 10140 | 12539 | 14509
в % до 1995 р. | 100 | 84,9 | 89,7 | 96,6 | 107,9 | 133,4 | 154,4
Проте навіть існуючі масштаби інноваційної діяльності свідчать про позитивний вплив впроваджених інновацій на економічні показники виробництва. За даними Держкомстату, у 2001 році більше 90 % підприємств, що впроваджували інновації, одержали приріст продукції, підвищили її конкурентоспроможність та розширили ринки збуту: майже 60% замінили застарілу продукцію новими її видами; більше 40% - знизили матеріало- та енергомісткість продукції та понад 30% - впровадили нові технології, направлені на охорону навколишнього середовища.
В третьому розділі “Шляхи вдосконалення організаційно-економічного механізму регулювання інноваційної діяльності в промисловості України” викладені: основні складові інноваційної політики та вибір пріоритетів і стимулювання конкретних напрямів наукових досліджень, створення на їх основі нових технічних систем і технологій, оновлення виробничого потенціалу, випуску нової конкурентоспроможної продукції.
В підготовлений і переданий для розгляду та затвердження Кабінетом Міністрів України перелік включені такі пріоритети:
- ресурсозберігаюче устаткування та технологічні процеси для базових галузей економіки:
- авіаційна, ракетно-космічна техніка та технології спеціального призначення;
- електронні, інформаційні технології та системи зв’язку;
- функціональні і конструкційні матеріали та вироби з них;
- медичні діагностичні системи, профілактичні та лікувальні засоби;
- техніка і технології для агропромислового комплексу.
Крім того, опрацьовані та визначені наступні основні напрями інноваційної діяльності в реальному секторі економіки країни:
у паливно-сировинному комплексі - розробка і впровадження сучасних методів пошуку і моніторингу запасів стратегічних і дефіцитних видів мінеральної сировини, підвищення рівня їх видобутку з надр і переробки, а також створення високонадійних і екологічно безпечних систем транспортування;
у електроенергетиці - створення і використання парогазових установок або газотурбінних надбудов паросилових блоків;
у металургії - створення наскрізних технологічних циклів виробництва, що забезпечують максимальне ресурсо- і енергозбереження. Зокрема, питомі витрати паливно-енергетичних ресурсів скоротяться у цілому по металургії на 10-15 %. До 2005 року практично на всіх підприємствах будуть досягнуті діючі в даний час екологічні норми і нормативи;
у хімічній і нафтохімічній промисловості - в результаті реалізації інноваційної політики до 2005 року питома вага прогресивних технологій може скласти майже 50%, обсяг промислової продукції, що випускається за ресурсозберігаючими технологіями, збільшиться на 15-18 %, а частка нових видів продукції - на 10-12%;
у мікробіологічній промисловості - створення технологічних процесів, що забезпечують зниження енерго - і матеріалоємності виробництв;
у машинобудуванні - виробництво конкурентоздатної за ціною і якістю продукції. Питома вага продукції машинобудування, отриманої із застосуванням високих технологій, у загальному обсязі виробництва до 2005 року прогнозується в розмірі 42 %;
у виробництві товарів народного споживання довгострокового користування - створення і розвиток технологій по випуску імпортозамінних компонентів і матеріалів. Це дозволить забезпечити відновлення повного циклу виробництва конкурентоздатних вітчизняних кольорових телевізорів, автоматичних пральних машин та інших видів складної побутової техніки.
Як показує аналіз розвитку економіки, головним джерелом фінансування інноваційної діяльності є відновлення та розширення вітчизняного промислового виробництва.
Формою створення економічно вигідних умов для участі наукових організацій та підприємств в розробці принципово нових технологій, техніки та матеріалів є державне замовлення та державна контрактна система.
Як показав аналіз, в світовій практиці для підтримки інноваційних проектів широко використовуються різні фонди. З цією метою у відповідності до статті 19 Закону України "Про інноваційну діяльність" за поданням спеціально уповноваженого Центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності Кабінет Міністрів України створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи для здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності за рахунок коштів Державного бюджету України.
З метою забезпечення зацікавленості комерційних банків у кредитуванні привабливих інноваційних проектів, у збільшенні обсягів заощаджень населення через підвищення довіри до банківських установ, а також для покращання ситуації з кредитуванням реального сектору економіки планується створити пріоритетне середовище для креди-тних організацій, які проводять активну інвестиційну політи-ку щодо інноваційних виробництв.
Важливим завданням державного регулювання є створення умов для залучення такої групи джерел фінансування інноваційної діяльності, яку становлять іноземні інвестиції, міжнародна науково-технічна допомога, міжнародний лізинг, франшиза, міжнародні і національні наукові і венчурні фонди.
Інноваційна діяльність підприємств промисловості в сучасних ринкових умовах України потребує застосування нових форм організації економічної роботи. У першу чергу це стосується розробки економічної стратегії діяльності економіки в майбутньому, важливою складовою якої є удосконалення податкового регулювання.
В розвинених країнах Заходу важливе місце в системі інноваційної діяльності компаній займають пільги двох напрямів щодо проведення власних НДДКР. За першим напрямом вони надаються при перевищенні обсягів досліджень, що проводилися у поточному році, по відношенню до минулих років. Інший напрямок полягає в тому, що витрати на НДДКР повністю або частково вираховуються з доходу, який підлягає оподаткуванню.
В країнах Заходу для оновлення і технічного вдосконалення виробництва широке застосування знаходить прискорена амортизація. Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” дозволяється її запроваджувати, але тільки до групи "3" основних фондів.
Як на нашу думку, найбільш повно вимогам оподаткування відповідає прийнятий в липні 2002р. Закон України “Про інноваційну діяльність”.
В дисертаційній роботі запропоновано структуру механізму регулювання інноваційної діяльності (рис. 2), який охоплює:
організаційне забезпечення шляхом створення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади та його структур в міністерствах та місцевих державних адміністраціях;
економічне стимулювання та фінансову підтримку шляхом створення державних та комунальних фінансово-кредитних установ для підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності;
Рис.2. Схема організаційно-економічного механізму регулювання
інноваційної діяльності
правове забезпечення шляхом удосконалення законодавчих та нормативно-правових документів;
пільгове оподаткування суб'єктів, що займаються інноваційною діяльністю шляхом введення 50% ставки на прибуток, додану вартість та землю.
ВИСНОВКИ
В дисертації викладені теоретичні основи організаційно-економічного механізму регулювання інноваційної діяльності в промисловості України, проведено аналіз нормативно-правового забезпечення, зрушення в кадровому складі та матеріально-технічній базі, обсяги фінансування та витрат, обсяги впровадження інновацій та шляхи вдосконалення економічного стимулювання фінансової підтримки та податкового регулювання інноваційної діяльності, що дало змогу зробити наступні висновки.
1. Забезпечення сталого економічного розвитку можливе лише при проведенні активної інноваційної політики за умови врахування як інтересів суб'єктів цього процесу, так і усвідомлення ними відповідальності за долю держави та її місце в світовій співдружності.
2. Дослідження сутності та закономірностей інноваційної діяльності підводить до висновку, що вона може бути ефективною, якщо буде задіяно такий важливий фактор як державне регулювання, яке доповнює дію ринкових регуляторів (попиту і пропозиції, конкуренції, мотиваційних механізмів) у сфері розвитку науки і техніки, оскільки воно являється фундаментом сучасних інновацій.
3. Однією із основних складових інноваційної політики є вибір пріоритетів та стимулювання конкретних напрямів наукових досліджень, створення на їх основі нових технічних систем і технологій, оновлення виробничого потенціалу, випуску нової конкурентоспроможної продукції.
Ми вважаємо за необхідне в першу чергу до них віднести ресурсозберігаюче устаткування та технологічні процеси для базових галузей економіки; вважати інноваційними пріоритетами характерні для економіки України такі підгалузі та виробництва машинобудування: авіаційна та ракетно-космічна техніка; технології спеціального призначення; техніка для сільськогосподарського виробництва; судно- та автомобілебудування.
4. Формою створення економічно вигідних умов для участі наукових організацій та підприємств в розробці принципово нових технологій, техніки та матеріалів є державне замовлення та державна контрактна система, так як вони забезпечуються фінансами і матеріально-технічними засобами, а головне - передбачається гарантований збут продукції.
5. Серед заходів підвищення ефективності управління інноваційною діяльністю важливе місце займає розробка законодавчих актів і нормативних документів.
Проведений аналіз діючого законодавчого та нормативно-правового забезпечення переходу промисловості України на інноваційну модель розвитку показав, що таких документів в нашій державі нараховується близько сімдесяти. Але кожний з них має ті чи інші недоліки і не вирішує проблему комплексно. І тільки поява Закону України “Про інноваційну діяльність” покликана вирішити більшість зазначених проблем.
6. В роки незалежності відбулося погіршення кількісних характеристик кадрового потенціалу науки промисловості, яке супроводжувалося значними структурними змінами. Насамперед, необхідно відмітити погіршення вікової структури наукових кадрів, особливо найбільш висококваліфікованих фахівців, а промисловий сектор продовжує втрачати свій найцінніший потенціал – наукові кадри.
7. Головним джерелом фінансування інноваційної діяльності являється господарські договори спрямовані на відновлення та розширення вітчизняного промислового виробництва. Зростання обсягів його замовлень в майбутньому вирішуватиме не лише проблему оптимізації структури фінансування науки і інноваційної діяльності, але одночасно сприятиме підвищенню рівня наукоємності та конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.
8. З метою забезпечення зацікавленості комерційних банків у кредитуванні привабливих інноваційних проектів необхідно підвищити довіру до банківських установ, щоб збільшити обсяги надходження заощаджень населення.
Важливим завданням державного регулювання є створення умов для залучення такої групи джерел фінансування інноваційної діяльності, яку становлять зарубіжні інвестиції, міжнародна науково-технічна допомога, міжнародний лізинг, міжнародні, національні наукові та венчурні фонди.
9. Необхідно забезпечити організаційний механізм регулювання інноваційної діяльності. З цією метою пропонується ввести спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в сфері інноваційної діяльності та його підрозділи в міністерствах та органах місцевого самоврядування.
10. Доцільно запровадити фінансову підтримку інноваційної діяльності шляхом створення спеціалізованих державних фінансово-кредитних установ, які необхідно підпорядкувати спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади.
11. З метою фінансової підтримки місцевих та регіональних інноваційних програм доцільно створити комунальні спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні установи і підпорядкувати їх виконавчим органам місцевого самоврядування. Кошти цих установ формувати за рахунок відповідних місцевих бюджетів.
12. В розвинених країнах Заходу важливе місце в системі інноваційної діяльності компаній займають пільги щодо проведення власних НДДКР. Тому доцільно забезпечити пільгову систему оподаткування суб'єктів, що займаються інноваційною діяльністю, шляхом введення 50% ставки податку на прибуток, додану вартість та землю;
13. Важливим елементом економічного стимулювання інноваційної діяльності є забезпечення митного регулювання суб'єктів підприємництва, які здійснюють інноваційну діяльність, шляхом звільнення від сплати ввізного мита та податку на додану вартість продукції та товарів, що призначені для інноваційних проектів.
14. Вважати передчасною ліквідацію Держіннофонду України. З метою забезпечення фінансування інноваційних процесів слід відновити його діяльність.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Кондрашов О.М. Лізинг як форма підприємницької діяльності // Формування ринкових відносин в Україні: Зб. статей молодих вчених. Вип. 7. – К.: НДЕІ Мінекономіки України, 1999. Стр.167-177. (0,63 друк. арк.)
2. Кондрашов О.М., Пашута М.Т. Стан та ефективність інноваційної діяльності в промисловості України – К.: Наук. світ, 2001. –51с. (5,83 друк. арк., в т.ч. автора 2,63 друк. арк.). Особисто автору належать розділи: "Стан нормативно-правової бази інноваційної діяльності держави", "Стан та ефективність інноваційної діяльності в промисловості" та ряд висновків.
3. Кондрашов О.М., Пашута М.Т. Законодавче та нормативно-правове забезпечення переходу промисловості України на інноваційну модель розвитку // Формування ринкових відносин в Україні: Зб. Наук. праць. Вип. №14 – К.: НДЕІ Мінекономіки України, 2001. Стр.81-86. (0,62 друк. арк.). Особисто автору належить аналіз законодавчих документів про науково-технічну діяльність.
4. Кондрашов О.М. Інноваційна діяльність – необхідна складова прискореного розвитку промислового виробництва // Формування ринкових відносин в Україні: Зб. Наук. праць. Вип. №16 – К.: НДЕІ Мінекономіки України, 2001. Стр. 88-93. (0,68 друк. арк.).
5. Кондрашов О.М. Оподаткування як фактор посилення інноваційної діяльності // Формування ринкових відносин в Україні: Зб. Наук. праць. Вип. №18. - К.: НДЕІ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, 2002. Стр. 165-168 (0,56 друк. арк.)
6. Кондрашов О.М. Основні напрями та пріоритети інноваційної діяльності в промисловості України. – К.: Наук. світ, 2002. –29с. (1,99 друк. арк.)
АНОТАЦІЇ
Кондрашов О. М. Організаційно - економічний механізм регулювання інноваційної діяльності в промисловості України. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.01 - економіка промисловості. Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Київ, 2002.
В дисертації розкрита теорія та принципи регулювання інноваційної діяльності й розглянуто її
