ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

КОЖЕМ’ЯКІНА ОКСАНА МИКОЛАЇВНА

УДК 17.316.422

СУСПІЛЬНИЙ ДОСВІД: СТРУКТУРА,

ПРОБЛЕМИ СПРИЙНЯТТЯ ТА СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Черкаському державному технологічному університеті

Міністерства освіти і науки України (кафедра суспільних дисциплін і права)

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Богданов Володимир Семенович,

Черкаський навчальний центр Одеської національної

юридичної академії, директор, Міністерство освіти і

науки України

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Крисаченко Валентин Семенович,

Національний інститут стратегічних

досліджень при Президенті України,

завідуючий відділом етнополітики

кандидат філософських наук, доцент

Бойченко Михайло Іванович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри філософії

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені

М.П.Драгоманова Міністерства освіти і науки України,

кафедра філософії, м. Київ

Захист відбудеться 19.12.2003 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м.Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м.Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Автореферат розісланий 17.11.2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук Ситниченко Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. В переломні періоди життя суспільства відбувається переосмислення надбань попередньої доби, зміна багатовікових духовних орієнтацій, зміщення соціальних акцентів, ідеалів, провідних цілей. Такий стан суспільства породжує нові духовні чинники розвитку особистості і становлення української держави як активного учасника цивілізаційного процесу. Суспільні зміни в Україні органічно вплетені у світовий процес глобалізації, що знаменує появу нового типу світопорядку. Це спричинює, з одного боку, сприйняття універсальності соціокультурних смислів, а з другого – духовну реформацію, перетворення, зміну смисложиттєвих орієнтирів та перехід їх у нові якості. Відбувається трансформація відносин у системі “індивід-суспільство”, особистість формується в умовах соціальної невизначеності, без усталених орієнтирів, а процес успадкування суспільного досвіду набуває складного, іноді суперечливого характеру нелінійності. В цей час сама дійсність вимагає критичного ставлення до попереднього розвитку суспільства, пошуку нових підходів до розв’язання суспільних проблем конфлікту поколінь, стає необхідною критична оцінка, а іноді і переоцінка досвіду минулого для уникнення помилок та пошуку нових варіантів та моделей соціальної поведінки, взаємозв’язку інноваційного та традиційного.

В епоху сучасної суспільної трансформації, коли відбувається розрив інформаційних зв’язків між минулим та майбутнім, виникає проблема збереження вкорінених в глибинах національного буття та свідомості соціокультурних здобутків, наближення та пристосування їх до мінливої сучасної соціальної реальності. Тому досить актуальним є теоретичне дослідження суспільного досвіду як соціально-спресованої пам’яті поколінь, як збережених і зафіксованих досягнень людства, як механізму самооновлення суспільства. В умовах сучасної соціальної невизначеності виникає багато питань стосовно подальшого становлення як окремої особистості, так і суспільства в цілому. В цьому контексті особливо актуалізується значення суспільного досвіду як соціального чинника процесу індивідуального та суспільного розвитку, адже людина саме в процесі творчої інтерпретації, мобілізації свого та чужого досвіду вибудовує свій життєвий шлях.

Зважаючи на складність, багаторівневість суспільного досвіду та зміни в процесі соціокультурного наслідування виникає потреба в уточненні його змісту в межах соціально-філософської науки, дослідженні взаємодії суспільного та індивідуального досвіду, виявленні проблем його сприйняття та прояву соціальних наслідків процесу спадкоємності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з плановою науковою тематикою Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України “Громадянське суспільство і правова держава в Україні: проблеми та перспективи становлення” (номер державної реєстрації – 0101U001468). Дисертація виконана в рамках планів наукових досліджень кафедри філософії та кафедри суспільних дисциплін і права Черкаського державного технологічного університету. В зв’язку з гуманітаризацією освітніх процесів та введенням у навчальні плани нових курсів актуалізується проблема послідовного соціально-філософського осмислення феномена суспільного досвіду.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є системний аналіз суспільного досвіду, означення його сутності, соціокультурних проявів, чинників формування та особливостей сприйняття.

Здійснення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:

- простежити еволюцію соціально-філософських уявлень про роль суспільного досвіду в контексті розвитку особистості та суспільства;

- визначити етнонаціональну специфіку суспільного досвіду, розкрити його сутність та структуру;

- окреслити механізми та шляхи наслідування суспільного досвіду;

- здійснити комплексний аналіз сутності поняття “суспільний досвід”;

- з’ясувати функціональні особливості суспільного досвіду;

- прослідкувати взаємовплив суспільного та індивідуального досвіду;

- виявити роль суспільного досвіду в процесі формування українського суспільства в умовах сучасного трансформаційного процесу;

- висвітлити проблеми сприйняття суспільного досвіду молодим поколінням на сучасному етапі.

Об’єктом дослідження є суспільство в динаміці соціального часу.

Предметом дослідження є суспільний досвід, його структура, проблеми формування, сприйняття та його соціальне значення в умовах суспільної трансформації.

Методи дослідження. Окреслюючи сутність суспільного досвіду, його функціональне навантаження та відтворюючи механізм його наслідування, було використано метод об’єктивності, системності, структурно-функціональний метод. Метод герменевтичної інтерпретації як засіб відновлення та відшукування істинного змісту дозволив дослідити проблеми розуміння, тлумачення суспільного досвіду з точки зору його використання та вдосконалення. Застосування історичного методу дало змогу прослідити рефлексію суспільного досвіду як феномена історії і культури. Генетичний метод дозволив вивчити специфічні витоки формування і передачі суспільного спадку від покоління до покоління. При розгляді співвідношення суспільного та індивідуального досвіду, традиційного та новаторського використано компаративний метод. Оскільки в дисертаційному дослідженні наводяться деякі статистичні дані, які потребують систематизації, застосовується статистичний метод.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

- дається цілісне визначення суспільного досвіду як результативно-процесуального утворення соціокультурного розвитку суспільства; це система накопичених знань, вмінь, оцінок, ідеалів, висновків, цінностей та установок, які детермінують суспільну та індивідуальну життєдіяльність. Визначено, що поряд з конкретними, реальними значеннями в суспільному досвіді чинне місце належить емоційно-ціннісним та ідеальним феноменам;

- встановлено, що суспільний досвід в контексті соціального часу постає інтегруючим чинником консервативного (відображаючи усталеність, укорінення в минулому) та інноваційного (ґрунтуючись на інтерпретації та спрямовуючись в майбутнє) компонентів;

- уточнено змістовну відмінність суспільного та соціального досвіду, яка зумовлена приналежністю першого до конкретного суспільного буття, притаманністю йому етнонаціональної специфіки, архетиповості, концепції соціальної долі, а також органічним взаємозв’язком загальнолюдського та національно-своєрідного;

- в якості основних елементів функціонального навантаження суспільного досвіду наведено соціальну солідарність як основу колективного існування членів суспільства та інтегративність, що відображає забезпечення цілісності соціуму;

- вдосконалено схему передачі суспільного досвіду в поколінневому аспекті на синхронічному та діахронічному рівнях, що дозволило розкрити, окрім відображення послідовної зміни етапів наслідування, місце особистого сприйняття, інтерпретації суспільного спадку;

- запропоновано розглянути як один зі шляхів передачі суспільного досвіду механізм імпрінтінгу в якості гіпотези системного механізму накопичення і закріплення соціальних процесів в генетичній пам’яті людини;

- розроблено схему інтерпретаційного механізму наслідування суспільного досвіду у вигляді герменевтичного кола, яке дає можливість диференціювати істинні, життєдайні та хибні елементи досвіду з точки зору його використання та вдосконалення на конкретному етапі соціального часу;

- обґрунтована генераційна парадигма спадкоємності суспільного досвіду, яка відображає селекційно-спадкоємний процес його наслідування та має на увазі становлення та реалізацію молодого покоління як активного суб’єкта суспільної діяльності та осередку інноваційного потенціалу.

Практичне значення отриманих результатів. Теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані для подальшої розробки проблеми співвідношення суспільного та індивідуального, минулого та майбутнього, національно-специфічного та загальнолюдського. Узагальнені результати дисертаційного дослідження спрямовуються на поглиблення існуючих уявлень про сутність суспільного досвіду та, зокрема, про проблеми його успадкування та сприйняття. Теоретичні висновки можуть бути використані при читанні лекцій з соціальної філософії, історії української філософії, соціології, соціальної психології.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорені на засіданнях кафедри філософії та кафедри суспільних дисциплін і права Черкаського державного технологічного університету, кафедри політології та культурології Черкаського державного університету. Результати дисертаційного дослідження доповідались на наукових конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Національна ідея: витоки і сьогодення” (м. Умань, жовтень 1999 р.); 5-й Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму” (м. Київ, травень 1999 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Ідея правової держави: історія та сучасність” (м. Луганськ, жовтень 2000 р.); 7-й та 8-й щорічних наукових конференціях НАУКМА “Україна: людина, суспільство, природа” (м.Київ, січень 2001 р. та січень 2002р.); 6-й Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість свободи як свобода творчості” (м. Київ, травень 2001р.); Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави” (м. Київ, квітень 2001 р.); VIII Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Обрії комунікації та інтерпретації” (м. Харків, вересень 2001 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Українська історична наука та національна свідомість” (м. Черкаси, квітень 2002 р).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 14 публікаціях (5 у наукових фахових виданнях) загальним обсягом 5 друк. арк. Серед публікацій 7 статей, решта – тези та матеріали доповідей конференцій.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 169 сторінок. Робота містить 2 рисунки. Список використаної літератури містить 209 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ дисертації

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, означуються мета і завдання дослідження, сформульована наукова новизна отриманих результатів, окреслене практичне й теоретичне значення роботи.

У першому розділі “Історико-філософське осмислення поняття “суспільний досвід ” розглянуті різні підходи до аналізу феномена суспільного досвіду у взаємозв’язку з категоріями “соціальний прогрес”, “соціальне наслідування”, “традиція”, “покоління”, “виховання”.

У першому підрозділі “Еволюція соціально-філософських уявлень про роль суспільного досвіду в розвитку особистості і суспільства” простежується генезис поглядів на проблему досвіду, представлених в різних філософських системах, починаючи з часів античності та закінчуючи початком ХХ ст. Автором дисертації здійснена спроба висвітлення проблеми бачення сутності та соціального наслідування досвіду, співвідношення традиційного та новаторського, культурного та природного в людині, представлених в філософських концепціях Платона, Арістотеля, Н.Макіавеллі, Ж.-А.-Кондорсе, І.Канта, Ф.Шеллінга, Г.Гегеля, Й.Фіхте, Й.Ф.Гербарта. Оригінальне тлумачення ролі, сутності та значення досвіду відображене в концепціях представників позитивізму, еволюціонізму, емпіріокритицизму, історизму, феноменологізму, екзистенціоналізму. В контексті означених концепцій кінця ХIХ – поч. ХХ ст. окреслюються декілька аспектів проблеми детермінації розвитку особистості суспільним буттям та співвідношення соціального та індивідуального в площині особистісної свідомості: 1) традиційна концепція передбачає, що сильною є держава з таким суспільним устроєм, що ґрунтується на демократичних засадах і зорієнтований на оптимізацію індивідуального та соціального досвіду, на збереження традицій, які є необхідними умовами для успішного розвитку особистості; 2) суб’єктивно – ідеалістична концепція, яка акцентує увагу на незалежності індивіда від суспільства, заперечує значення і будь-який позитивний вплив на особистість суспільних моральних цінностей та традицій. Окреслені концепції бачення ролі, функцій суспільного досвіду та його впливу на особистість відображені в теоретичних положеннях О.Конта, Г.Спенсера, Ф.Ніцше, Р.Авенаріуса, М.Штірнера, М.Вебера, А.Швейцера, О.Шпенглера, Е.Дюркгейма, М.Шелера.

В численних вітчизняних та зарубіжних сучасних дослідженнях зазначеної проблематики виокремлюється ряд аспектів, в межах яких аналізуються різні прояви досвіду. В ракурсі соціокультурного аспекту досліджується проблема спадкоємності, а також специфіка співвідношення досвіду і культурних феноменів у працях Є.І.Андроса, Є.А.Баллера, В.С.Біблера, Є.К.Бистрицького, Л.П.Буєвої, К.К.Жоля, В.П.Іванова, Л.Н.Когана, С.Б.Кримського, В.С.Лісового, В.В.Ляха, В.А.Малахова, В.І.Муляра, В.С.Пазенка, М.В.Поповича, Я.К.Ребане, А.Я.Флієра, С.Л.Франка, В.І.Шинкарука. Соціально-філософський аспект досвіду розглянуто в дослідженнях В.П.Андрущенка, В.С.Богданова, І.В.Бойченка, М.І.Бойченка, Л.В.Губерського, А.М.Єрмоленка, В.Й.Коцю-бинського, В.Г.Кременя, В.С.Крисаченка, А.М.Лоя, М.І.Михальченка, М.М.Мокляка, Л.А.Ситниченко, В.Г.Табачковського. Дослідження проблеми суспільного досвіду в історії української філософії базується на працях А.К.Бичко, І.В.Бичка, В.С.Горського, І.Гузар, В.С.Лісового, В.Скуратівського, Д.І.Чижевського. Соціологічні аспекти феномена суспільного досвіду досліджують в своїх роботах М.В.Бебик, В.П.Бех, М.Ф.Головатий, Є.І.Головаха, С.Катаєв, С.О.Макеєв, І.Попова, П.Сорокін, В.І.Тарасенко, І.Черненко. З соціально-психологічних позицій досвід аналізують О.А.Донченко, І.С.Кон, О.Н.Леонтьєв, С.А.Маленко, Л.Н.Москвичов, Ю.Романенко, А.М.Руткевич, Л.В.Сохань. В аспекті дослідження співвідношення суспільного досвіду і традиції необхідно відзначити роботи Л.В.Абізової, В.Б.Власової, В.І.Воловика, О.О.Гуревича, А.М.Дондюка, М.В.Дяченка, Д.Б.Зільбермана, І.Т.Касавіна, Є.С.Маркаряна, В.Д.Плахова, І.В.Суханова, В.В.Толкачова, С.І.Чукут. Плідні ідеї з приводу співвідношення та раціонального обгрунтування елементів суспільного досвіду та етичних категорій висуваються представниками комунікативної етики: К.-О.-Апелем, Д.Бьолером, Ю.Габермасом, Г.Йонасом, В.Кульманом, В.Хьосле. В західно-філософських дослідженнях проблема передачі досвіду та сприйняття традицій як його складових висвітлена в роботах М.Вебера, Г.Гадамера, Е.Дюркгейма, Х.Ортеги-і-Гасета, К.Поппера. Необхідно виокремити праці К.С.Кітанова, П.А.Кравченка, Л.Г.Ніколаєнко, В.Г.Панова, А.А.Сидорова, М.Т.Степики, А.Я.Флієра, В.В.Шукліна, в яких безпосередньо досліджуються різноманітні прояви досвіду.

Пошуки філософської думки в напрямку дослідження феномена досвіду означують як домінанту проблему розвитку особистості в суспільстві, соціально-історичну детермінацію життєбуття особистості суспільним досвідом, а в цьому контексті проблема майбутнього людства та вивчення досвіду минулого стає досить актуальною.

В другому підрозділі “Генезис поняття суспільного досвіду у вітчизняних соціально-філософських концепціях” простежується бачення сутності та ролі суспільного досвіду в становленні української держави в працях вітчизняних філософів. Автор дисертації, спираючись на думку, що українська філософія є світоглядним відображенням культурно-історичного життя українського народу, вважає, що цим зумовлені її специфічні риси в поглядах на особистість і суспільство, а значить, і на проблему суспільного досвіду.

З етико-гуманістичних позицій розглядає досвід Г.Сковорода. В дисертації аналізується передусім його етично-моральне вчення, а в соціальному імперативі Сковороди “пізнати себе” означає: “пізнай свій рід” - “пізнай свій народ” - “пізнай землю” - “пізнай всесвіт” чітко означується суспільний акцент. У філософській концепції М.Костомарова аналізується національно-своєрідне підґрунтя в розумінні досвіду, який постає відображенням пам’яті предків.

При дослідженні позицій П.Юркевича простежується примат культурних традицій в суспільному досвіді. Відзначається, що досвід є сукупністю загальних правил, певних орієнтирів, при засвоєнні яких виявляється родова властивість душі, тобто таке духовне явище, яке спільне людській душі з будь-якою іншою. Родові форми набувають в інтенціональному просторі людини особливого універсального та найдовершенішого характеру, і саме в цих родових формах відкривається моральнісна особистість людини. Відродження національних ідей, увага до культурної спадщини народу, поєднуючи в суспільному досвіді національне і загальнолюдське, означується в працях М.Драгоманова.

Досліджуючи філософські концепції І.Франка, відзначається, що саме суспільний досвід, в якому збережені найкращі традиції, звичаї, ідеали та настанови, є сховищем ідей асоціації та об’єднання, є основою та умовою відродження і консолідації нації, без чого жодний народ, якою б сильною не була держава, не може існувати. Докладно розглядається історіософія В.Липинського, центральною темою якої є національне відродження України, що базується на творчому відтворенні традицій.

Отже, становлення та проблеми суспільного досвіду, його творення та “соціальні естафети” в поглядах українських філософів на особистість і суспільство є відображенням перш за все національного духу України, з характерними йому головними ідеями – кордоцентризму, емоціоналізму, принципу морального вдосконалення. Суспільний досвід бачиться як збережені традиції, звичаї, ідеали, переконання, моральнісні настанови попередніх поколінь українського народу, але безумовно в поєднанні із загальнолюдськими досягненнями досвіду всієї цивілізації.

У другому розділі “Теоретико-методологічні засади онтології суспільного досвіду” розглядаються загальні характеристики суспільного досвіду, з’ясовується його сутність, функціональне навантаження, взаємодія зі спорідненими категоріями.

У першому підрозділі “Сутність та функції суспільного досвіду” суспільний досвід розглядається як основа і стабілізаційне підґрунтя існування суспільства. Відзначається, що поняття “суспільний досвід” (в вузькому розумінні) і “соціальний досвід” (який є більш широким) близькі за значенням. Але використовуючи термін “суспільний досвід”, автор дисертації бачить його з іншого сенсового ракурсу розуміння: підкреслюється саме приналежність досвіду до конкретного суспільства; виокремлюється його етно-національна специфіка, архетиповість; звертається увага на етнічне, емоційно пережите, на єдність загальнолюдського та національно-своєрідного. Звернення до етнічного в суспільному досвіді обумовлене тим, що саме в етно-ментальному постає своєрідна концепція соціальної долі, відображається пережите, болюче, вистраждане, омріяне. Застосування соціоетнічної парадигми суспільного досвіду дозволяє увідповіднити його реаліям конкретного суспільства. Суспільний досвід в дисертації розглядається як підсумок соціокультурного розвитку суспільства; це накопичені знання, вміння, оцінки, висновки (їх рефлексія та варіанти практичного використання), це національні ідеали та роздуми попередніх поколінь, це збережені і зафіксовані досягнення людства. Це й стійкі загальновизнані стереотипи поведінки, які корегують суспільну діяльність індивідів. Таким чином, поряд з конкретними, реальними значеннями, в суспільному досвіді чинне місце займають і емоційно-оцінні феномени (переживання, цінності, висновки), і ідеальні (мрії, побажання, ідеали).

Докладно розглядаються визначення та основні аспекти бачення сутності досвіду в працях В.П.Іванова, К.С.Кітанова, П.А.Кравченка, Л.Г.Ніколаєнко, В.Г.Панова, А.А.Сидорова, М.Т.Степики, А.Я.Флієра, В.В.Шукліна.

В процесі дослідження різноманітних проявів суспільного досвіду звертається увага на його складну структуру та множинність проявів, на його поліфункціональну синкретичність, тобто єдність різноманітних функцій та ролей. Внутрішні функціональні зв’язки забезпечують динаміку суспільного досвіду, його варіативність та мобільність (тобто здатність видозмінюватись, пристосовуватись до різних, мінливих умов). В контексті існуючих розробок, які засвідчують багатогранність суспільного досвіду, необхідно виокремити такі його функції: соціальна солідарність (суспільний досвід є історично сформованою і інформаційною основою колективного існування членів соціуму як певний комплекс прагматичних підвалин та економічних стимулів до колективної життєдіяльності); інтегративність (забезпечення цілісності суспільства за рахунок об’єднання навколо національної ідеї, захисту етно-ментальних феноменів); інформативність (спрямована на найбільш оптимальне та ефективне засвоєння соціально значимої інформації, знань, вмінь, навичок, оволодіння категоріями мислення, які були емпірично здобуті попередніми поколіннями); функції соціального контролю, адаптивна, комунікативна, прогностична та ін.

Для більш повного відображення сутності суспільного досвіду простежується його співвідношення з категорією культури. Відзначено, що культура є більш широким поняттям, оскільки містить в собі і стале, результативне, і рухливе, живе – творчу діяльність людини; не тільки соціально-типові форми, а й індивідуально своєрідне їх застосування та розвиток.

У другому підрозділі “Теоретичні основи взаємодії суспільного та індивідуального досвіду” обґрунтовується звернення до аналізу співвідношення категорій суспільного та індивідуального досвіду. Такий підхід дає змогу прослідити процес соціалізації особистості (як члена суспільства), що має два своєрідні соціальні виміри: індивідуальний життєвий світ духовного зросту та соціокультурне макросередовище, яке детермінує розвиток духовних потенцій особистості. Суспільний досвід постає загальною формою розкриття сутнісних сил та потенціалу людини, а індивідуальний досвід бачиться як результат такого розкриття, механізм переведення суспільного досвіду з категорії можливого в категорію дійсного.

Суспільний досвід характеризується як проблемне та складне соціальне утворення: стале і змінне, конкретне і загальне, процесуальне і результативне. При цьому означується така його риса, як нероздільна двоєдність: позачасовість – часовий розвиток, свобода – покора, творчість – зберігання.

У третьому підрозділі “Складові суспільного досвіду та механізм його передачі” наводяться наступні елементи суспільного досвіду: 1) архетипи, неусвідомлювані елементи; 2) знання, вміння, навички; 3) традиції, звичаї, обряди, ритуали; 4) норми, цінності, оцінки, принципи, парадигми (як складні зразки); 5) проективні детермінанти – мрії, ідеали, сподівання. Здійснено глибокий аналіз категорії “традиція”, а порівнюючи традицію та звичай відзначено, що звичай формує певну сукупність стереотипних та автоматичних дій, що повторюються, а традиція формує складні звички – певну керованість та координацію суспільної та індивідуальної поведінки. Доведено, що традиція та звичай – це своєрідні соціально-інформативні канали, що історично йдуть поряд, саме вони реально відображають механізми взаємодії поколінь в процесі передачі і засвоєння суспільного досвіду.

В дисертації виокремлено декілька взаємодоповнюючих шляхів передачі, або трансляції суспільного досвіду: 1) традиційний, через безпосередню передачу від покоління до покоління в процесі соціалізації та опосередковано за рахунок кодування та розкодування соціальної інформації; 2) соціо-психологічний, через колективне несвідоме, архетипи, в яких втілюються формальні зразки поведінки, що визначають напрям психічних процесів та будову як індивідуального, так і суспільного життя; 3) соціобіологічний, через імпрінтінг як один з можливих варіантів накопичення і трансляції соціальної інформації в генетичній пам’яті людини.

В ракурсі співвідношення “традиційне – новаторське” останнє розуміється як творчий процес збереження та розвитку успадкованих необхідних традиційних елементів, і створення принципово нових, актуальних утворень, їх осучаснення та інтерпретація.

В четвертому підрозділі “ Архетиповість в руслі психосоціального вектору аналізу категорії “суспільний досвід” здійснена спроба дослідити проблему індивідуального сприйняття суспільного досвіду в контексті психоаналітичних теорій К.Юнга, А.Адлера, Е.Фромма.

Далі дисертант розкриває архетиповість суспільного досвіду, з’ясовуючи суть феномена архетипа. Відзначено, що саме архетипи є глибинними конструктами суспільного досвіду, що визначають його спрямування, знаходячи своєрідне наповнення. Архетипи є ядром суспільного досвіду, його загальними підвалинами, які визначають і контролюють всі психосоціальні процеси, ілюструючи позачасовість, до яких кожне покоління додає власні відмінності та досягнення. Отже, архетипи визначаються як фундамент, як глибинні психосоціальні структури суспільного досвіду, певні колективно-спадкові образи, моделі, потенціали, форми, що є підґрунтям для осягнення світу та утворення думок та почуттів як індивідуального життя, так і існування соціуму та людства взагалі.

В третьому розділі “Роль суспільного досвіду в процесі формування українського суспільства” суспільний досвід розглядається як духовний чинник розвитку особистості і становлення української держави як активного учасника цивілізаційного процесу.

В першому підрозділі “Проблеми сприйняття суспільного досвіду в умовах сучасного трансформаційного процесу” аналізується термін “трансформація” через розгляд понять зникнення, розвиток, перетворення, перехід, трансплантація, переміщення, інтерпретація. Під трансформацією розуміється множинність прогресуючих змін, структурне перетворення базових елементів суспільного середовища, в якому органічно поєднуються традиційні, але здатні до модернізації та адаптації, та інноваційні елементи. Тобто це одночасно і внесення змін, і пристосування до них.

Оскільки спадкоємність суспільного досвіду від покоління до покоління відбувається в часових вимірах, дисертант звертається до розгляду категорії “соціальний час”, яка є досить складною та маловивченою. Саме соціальний час є одним з основних чинників структурації суспільного досвіду, забезпечуючи його інтерпретоване або вибіркове сприйняття, інноватизацію процесу його спадкоємності на базі імперативності соціокультурної творчості та трансгресивності.

З’ясовано, що інноваційні процеси породжуються на підґрунті постійного порівняння та перетворення традиційного, тобто відбувається процес творчої трансформації. Відбираються окремі елементи з суспільної спадщини, які в нових комбінаціях та змінених соціально-культурних умовах набувають рис вищого порядку, переходять в якісно новий стан.

В другому підрозділі “Інноватизація процесу спадкоємності як соціальний імператив” обгрунтовується творче, трансгресивне, інновативне сприйняття досвіду. Трансгресивність розглядається як природна властивість особистості, що полягає в прагненні подолати встановлені межі, усталені норми та правила. Трансформація успадкованого суспільного досвіду, його варіативне та інтерпретоване використання є одним з ключових моментів даного дослідження. Розуміння постає як особливе пізнавальне відношення до успадкованих елементів суспільного досвіду, як проблема їх використання та застосування в індивідуальній діяльності. Відзначено, що саме молоде покоління з його енергійним відкиданням існуючих стереотипів і шаблонів задає напрям майбутнього розвитку суспільства, але використовуючи як основу, опору той пласт суспільного досвіду, що не втратив своєї цінності і відповідає потребам сьогодення. Під інтерпретацією суспільного досвіду розуміється своєрідний спосіб бачення, сприйняття, особистісного перевідкриття елементів соціального спадку представниками молодого покоління. Розроблено схему інтерпретації досвіду (герменевтичне коло).

В третьому підрозділі “Деякі аспекти генераційної парадигми наслідування суспільного досвіду в сучасному українському соціумі” відображена концепція селекційно-спадкоємного процесу наслідування досвіду, що має на увазі становлення та реалізацію молодого покоління як суб’єкта суспільної діяльності, як осередку інноваційного потенціалу в межах культурно-історичної дійсності, на духовно-моральних засадах нації.

Аналізується поняття покоління, визначаються особливості бачення ролі та функцій молоді в рамках ювенологічних досліджень. Розглядаються деякі аспекти мезосоціалізації (виховання, освіта, розвиток в сім’ї), політизації та духовної соціалізації. Поняття “покоління” розуміється як певна активна інтелектуальна і соціально-політична цілісність, що формується в результаті етнопсихогенетичного процесу та характеризується спільними моральними, соціально-психологічними та віковими рисами, єдиними умовами формування та розвитку, має типові життєві орієнтири та специфічні особливості соціально-політичного способу життя. Вивчаються проблеми сприйняття досвіду молодим поколінням та проблеми конфлікту поколінь; наводяться статистичні дані про міжгенераційні розбіжності. Так, для попереднього покоління були характерні більшою мірою моральні і суспільно значимі якості. У сучасної молоді переважають особистісні та інтелектуально вагомі риси.

В результаті підсумкових узагальнень формулюється висновок про те, що суспільний досвід є дієвим чинником розвитку особистості і становлення української держави в складний трансформаційний період.

У висновках викладені основні результати дисертаційного дослідження, підкреслюється їх теоретична і практична значимість.

ВИСНОВКИ

Результати дисертаційного дослідження конкретизовані в наступних висновках:

1. На основі теоретичного аналізу проблеми сформульовано дефініцію поняття “суспільний досвід”. Суспільний досвід – це результативно-процесуальне утворення соціокультурного розвитку певного суспільства; це система накопичених знань, вмінь, оцінок, ідеалів, висновків, цінностей та установок, які детермінують суспільну і індивідуальну життєдіяльність. Суспільний досвід розглядається як етно-ментальний феномен конкретного соціуму, спираючись на єдність національно-своєрідного та загальнолюдського.

2. Визначено критеріальні характеристики суспільного досвіду, а саме: а) архетипи, неусвідомлювані елементи; б) знання, вміння, навички; в) норми, цінності, оцінки, принципи; г) традиції, звичаї, обряди, ритуали; д) проективні детермінанти – мрії, ідеали, сподівання.

3. В якості основних елементів функціонального навантаження суспільного досвіду наводяться функції соціальної солідарності як основи колективного існування членів конкретної етнонаціональної спільності; інтегративної функції, що відображає забезпечення цілісності суспільства за рахунок об’єднання навколо національної ідеї та захисту етно-національних феноменів, об’єднання навколо спільної мети; прогностичної функції як здатності суспільного досвіду визначати майбутнє.

4. Своєрідність суспільного досвіду детермінується як соціальними, так і індивідуальними, особистісними регуляторами; суспільний досвід постає загальною формою розкриття сутнісних сил та потенціалу людини, а індивідуальний досвід бачиться як результат такого розкриття, механізм переведення суспільного досвіду з категорії можливого в категорію дійсного; особистість в своїх глибинних надрах репрезентує свій час, культуру свого народу та свою націю. Таким чином, однією з найважливіших ознак суспільного досвіду є кумулятивність, яка детермінує в суспільній свідомості збереження справжніх, істинних досягнень багатьох поколінь, які в сконцентрованому вигляді означуються в окремій особистості.

5. Визначено декілька шляхів трансляції суспільного досвіду:

1) через безпосередню передачу від покоління до покоління в процесі соціалізації;

2) через збережені в колективному несвідомому архетипи, в яких втілюються формальні зразки поведінки, що визначають напрям психічних процесів та будову індивідуального і суспільного життя;

3) через імпрінтінг як один з можливих варіантів накопичення і трансляції соціальної інформації в генетичній пам’яті людини.

6. Суспільний досвід є відображенням перш за все національного духу України. Самобутність української нації визначається внутрішніми національними критеріями та іманентними, своєрідними чинниками, серед яких чільне місце займає феномен суспільного досвіду. Саме він відіграє роль “історико-соціального транзиту”, який дозволяє зберегти і примножити ті соціально-культурні надбання, які дають змогу поєднувати національне та загальнолюдське, а саме, зберегти свої слов’янські корені української нації в контексті процесу глобалізації.

7. В ситуації сучасного соціально-трансформаційного процесу, коли відбувається руйнація усталених ціннісних та світоглядних орієнтацій, саме інноваційне сприйняття молодим поколінням досвіду суспільства є соціальним імперативом, умовою суспільної еволюції. Необхідним є варіативне використання елементів суспільного здобутку для створення нового, такого, що відповідає новим потребам в умовах, що постійно змінюються. Традиційний принцип пасивного сприйняття, імітації замінюється принципом раціональної інновації, принципом безперервного вдосконалення, але не шляхом неконтрольованих змін та втрати соціальної спадкоємності, зв’язку з попередніми поколіннями, а шляхом розумної гармонійної побудови новоутворень молодого покоління на основі збереженого дійсного, істинного досвіду в межах суспільних і загальнолюдських інтересів.

8. В дослідженні обґрунтована генераційна парадигма, яка є сукупністю теоретичних положень, що відображають селекційно-спадкоємний процес наслідування поколіннями суспільного досвіду, який виконує визначальну роль в актах самоідентифікації молоді. На перехідному етапі розвитку України суспільна спадщина зазнає якісних трансформацій, фільтрується та оновлюється, але зберігаючи та плекаючи вічні істини та дійсні досягнення. І саме молоде покоління є чинником оновлення суспільства, осередком інноваційного потенціалу в ракурсі національної культуротворчої спрямованості та на засадах свободи особистості.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1. Кожем’якіна О.М. Еволюція філософських уявлень про роль суспільного досвіду в розвитку особистості та суспільства // Вісник Черкаського університету. Випуск 20. Серія “Філософія”. - Черкаси, 2000. – С. 97 – 104.

2. Кожем’якіна О.М. Суспільний досвід як історико-соціальний чинник національної самоідентичності (в контексті вітчизняної філософської думки) // Україна і слов’янський світ: історія та сучасність. Науковий збірник. - Рівне, 2001. – С. 68 – 76.

3. Кожем’якіна О.М. Генезис проблеми суспільного досвіду в контексті вітчизняних соціально-філософських концепцій XVIII-XX століть // Практична філософія. - 2001. - №3. – С. 195 – 201.

4. Кожем’якіна О.М. Теоретичні основи взаємодії суспільного та індивідуального досвіду // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип.16. – К.: Укр. Центр духовної культури, 2000. – С. 42 – 53.

5. Кожем’якіна О.М. Чинники взаємодії особистості та суспільного досвіду // Вісник Черкаського університету. Випуск 14. Серія “Філософія”. - Черкаси, 1999. – С. 120 – 126.

6. Кожем’якіна О.М. Проблема індивідуального сприйняття суспільного досвіду в контексті деяких психоаналітичних та неофрейдистських концепцій // Людина: мислення і реальність. Монографія. – К.: Ін-т філософії НАНУ, 2001. – С. 182 – 189.

7. Кожем’якіна О.М. Суспільний досвід та його роль у творенні української нації // Українська національна ідея: витоки і сьогодення: Матеріали доповідей Всеукр. наук.-прак. конф. – К.: Знання, 2000. – С. 32 – 35.

8. Кожем’якіна О.М., Богданов В.С. До проблеми особистісно-творчої інтерпретації соціального досвіду // Матеріали 5-ї Міжнародної наук.-прак. конф. “Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму”. Ч.2. - К.: НТУУ “КПІ”, 1999. – С. 131 – 133.

9. Кожем’якіна О.М. Суспільний досвід як функція соціалізації молодого покоління // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць. – К.: Знання, 2001. – Випуск 3. – С. 187- 189.

10. Кожем’якіна О.М. Творча соціалізація особистості як синтез індивідуального та соціального // Матеріали 6-ї Міжнародної наук.-прак. конф. “Творчість свободи як свобода творчості”. - К.: НТУУ “КПІ”, 2001. – С. 203 - 204.

11. Кожем’якіна О.М. Творче сприйняття суспільного досвіду в сучасній Україні на шляху до морального ідеалу (на матеріалах філософської спадщини П.І.Новгородцева) // Ідея правової держави: історія і сучасність: Зб. наук. праць. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – С. 57 – 61.

12. Кожем’якіна О.М. Інноватизація процесу спадкоємності суспільного досвіду як соціальний імператив // Антропоцентризм і віталізм: сучасний синтез: Монографія. - Луцьк, Надстир’я, 2000. – С. 160 –167.

13. Кожем’якіна О.М. Герменевтичне коло як метод соціальної репрезентації суспільного досвіду // Обрії комунікації та інтерпретації. Матеріали VIII Харківських міжнародних Сковородинівських читань. – Харків: Екограф, 2001. – С. 112 – 114.

14. Кожем’якіна О.М. Деякі аспекти генераційної парадигми наслідування суспільного досвіду в сучасному українському соціумі // Практична філософія. - 2002. - №2. – С. 85 – 91.

АНОТАЦІЇ

Кожем’якіна О.М. Суспільний досвід: структура, проблеми сприйняття та соціальні наслідки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. – соціальна філософія та філософія історії. Інститут філософії НАН України. – Київ, 2003.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню феномена суспільного досвіду, а саме виявленню його структурних компонентів, означенню сутності, соціокультурних проявів в динаміці соціального часу, чинників формування та особливостей сприйняття. У роботі здійснено системний аналіз поняття “суспільний досвід”, простежено еволюцію соціально-філософських уявлень про роль досвіду в розвитку особистості та суспільства. Визначено, що суспільний досвід - це результативно-процесуальне утворення соціокультурно-го розвитку певного суспільства. Суспільний досвід розглядається як етно-ментальний феномен конкретного соціуму, спираючись на єдність національно-своєрідного та загальнолюдського. Особлива увага приділяється аналізу проблем його сприйняття та інтерпретації в умовах сучасного трансформаційного періоду.

Ключові слова: суспільний досвід, традиція, цінність, архетип, покоління, інтерпретація, трансформація.

Кожемякина О.Н. Общественный опыт: структура, проблемы восприятия и социальные последствия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. - социальная философия и философия истории. Институт философии НАН Украины. - Киев, 2003.

Диссертация посвящена выявлению структурных компонентов общественного опыта, определению его сущности и социокультурных проявлений в динамике социального времени, факторов формирования и особенностей восприятия. В работе осуществлен системный анализ понятия “общественный опыт”, прослежена эволюция социально-философских взглядов на роль опыта в развитии и взаимодействии личности и общества, представленных в различных зарубежных и отечественных концепциях. Определено, что общественный опыт - это результативно-процессуальный феномен социокультурного развития определенного общества, это система накопленных знаний, умений, оценок, идеалов, ценностей и установок, которые детерминируют индивидуальную и общественную жизнедеятельность. Общественный опыт рассматривается как этно-ментальный феномен определенного общества, базируясь на единстве национально-самобытного и общечеловеческого.

Выделены структурные элементы общественного опыта: архетипы, традиции, обычаи, ценности, нормы, идеалы, мечты. В качестве основных функций общественного опыта отмечены функции интеграции, социальной солидарности, прогностическая и коммуникативная функции. Прослежено соотношение понятий общественного и индивидуального опыта. Рассмотрена гипотеза импринтинга как механизма социобиологического наследования, который объединяет в себе социальную и биологическую программы развития человека и отражает воздействие общества на генетическую организацию индивида. Осуществлен социально-философский анализ традиции как одного из приоритетных элементов общественного опыта. Традиция, рассматриваясь в качестве смыслово поливариантной по своей сути, задает инновационные параметры развития общества, служит основой для нового.

Существенное место в работе отводится раскрытию особенностей феномена архетипа как глубинной структуры опыта в качестве неких коллективно-наследуемых образов, моделей, потенциалов, форм, которые своеобразно наполняются и проявляются на разных исторических этапах развития социума.

Особенное внимание уделяется анализу проблем восприятия опыта и его интерпретации в условиях современного трансформационного периода. Проанализированы понятия социального времени, поколения, трансформации, интерпретации. В диссертации предложена схема интерпретации опыта (герменевтический круг), которая позволяет дифференцировать истинные, жизнеспособные, и ошибочные элементы опыта с точки зрения его использования и усовершенствования на конкретном этапе социального времени. Утверждается, что именно социальное время есть одним из главных факторов структурации общественного опыта, обеспечивая его интерпретиро-ванное восприятие.

Прослежены особенности восприятия опыта молодым поколением в современной Украине в контексте глобализации. Доказывается, что именно в сложных, противоречивых, хаотичных современных общественных процессах обостряется проблема конфликта поколений. Утверждается, что на современном этапе необходима замена традиционного способа слепого наследования принципом непрерывного гармоничного усовершенствования, инновационного восприятия, развития самосознания и ответственности личности перед последующими поколениями.

Ключевые слова: общественный опыт, традиция, ценность, норма, архетип, поколение, интерпретация, трансформация.

Kozhemyakina O.M. Public experience: structure, problems of perception (recognition) and social consequences. - Manuscript.

The dissertation for candidates degree of philosophical sciences by speciality 09.00.03. - Social Philosophy and Philosophy of History. The Institute of Philosophy. National Academy of Sciences of Ukraine. - Kiev, 2003.

The dissertation is devoted to revealing of public experience, definition of its essence and socio-cultural structural components in social time dynamic, factors of formation and features of perception. In this work the attempt of the system analysis of "public experience" concept, in dissertation project retraced evolution of socio-philosophical sights about experience consequence in development and interaction of the individual and society has been realized. It has determined, in this project that public experience is a consequential – of the procedure the phenomenon of the socio-cultural development of the certain society. The special attention is given to the analysis of problems of its perception and interpretation in conditions of the modern transformation period.

Key words: public experience, tradition, value, norm, archetype, generation, interpretation, transformation.