НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Коротка Олена Миколаївна

УДК 349.233(477)

УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В УМОВАХ

РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Спеціальність 12.00.05 – трудове право;

право соціального забезпечення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеню

кандидата юридичних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор,

Венедиктов Валентин Семенович, Національний університет внутрішніх справ, перший проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Процевський Олександр Іванович,

Інститут економіки і права Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди, завідуючий кафедрою цивільно-правових дисциплін

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітника

Хуторян Наталія Миколаївна,

Інститут держави та права ім. В.М.Корецького НАН України, старший науковий співробітник відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права

Провідна установа: Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля, кафедра правознавства, Міністерство освіти і науки України, м. Луганськ

Захист відбудеться “23” грудня 2003 року о “1400” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50 річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50 річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий “ 21” листопада 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Шишка Р.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Подальша демократизація суспільного життя та становлення правової держави в умовах розвитку ринкової економіки потребує наведення належного порядку в сфері нормативного забезпечення соціально-трудових відносин, оскільки праця є єдиним джерелом поліпшення доброту людей, зміцнення могутності та процвітання незалежної України. Трансформація суспільного життя відповідно до цілей та принципів побудови демократичної, правової, соціальної держави, розвиток на цій підставі зовсім іншого, що відповідає цивілізованим стандартам, правового забезпечення трудової діяльності прямо й безпосередньо торкається нормативного регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору.

Сьогодні, в умовах реформування трудового законодавства, даний різновид трудових правовідносин вимагає глибокого комплексного дослідження з метою розробки концепції розвитку правовідносин з матеріальної відповідальності, усунення колізій та прогалин у чинному законодавстві, та норм, які за своїм змістом не відповідають ринковим відносинам. Наукове дослідження питань правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору покликане допомогти удосконаленню як національного законодавства в сфері регулювання загальних питань матеріальної відповідальності, так і відповідних відомчих нормативно-правових актів. Означене набуває ще більшої ваги за умов пріоритетного окреслення Конституцією України прав і свобод людини, у зв’язку з чим гостро постає проблема розробки та прийняття нового Трудового кодексу України, де б знайшли своє віддзеркалення теоретичні розробки з правового регулювання гарантій та захисту трудових прав.

Неоднорідність правового закріплення матеріальної відповідальності в різних сферах трудової діяльності, а саме: підстав і умов матеріальної відповідальності, порядку визначення розміру шкоди та процесуального порядку відшкодування шкоди і зумовили актуальність теоретичного дослідження основних рис цього інституту трудового права, розгляду можливості вдосконалення відповідної сфери правовідносин.

Дослідження матеріальної відповідальності сторін трудового договору вимагає проведення комплексного аналізу: з одного боку - шляхом розгляду всіх матеріальних і процесуальних норм зазначеного інституту трудового права, які складають певні його елементи та законодавчі гарантії їх здійснення, з іншого - реальних питань реалізації матеріальної відповідальності в трудових правовідносинах, що дозволить обґрунтувати можливість введення до нормативних актів деяких положень, здатних вплинути на розвиток і вдосконалення даного виду юридичної відповідальності. Незважаючи на особливу важливість проблем регулювання матеріальної відповідальності, її науковий аналіз ускладнюється у зв’язку із неналежним правовим регулюванням, включаючи положення, що стосуються саме порядку визначення розміру шкоди та процесуального порядку її відшкодування.

Аналізуючи наукові дослідження, присвячені проблемам регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору, можна зробити висновок, що, хоча на даний час у вітчизняній і зарубіжній літературі проблемам удосконалення правового регулювання зазначеного інституту трудового права приділялася певна увага, багато важливих аспектів матеріальної відповідальності залишилися поза увагою дослідників. Це не дозволяє отримати належне науково-методологічне підґрунтя для удосконалення нормативно-правової бази та перешкоджає розвитку науки трудового права, що і обумовлює актуальність глибокого і всебічного дослідження правового регулювання матеріальної відповідальності в умовах ринкової економіки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з планами наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ (п.п.1.3.1 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на період 2001-2005 рр.), а також планів наукових досліджень кафедри трудового, екологічного й аграрного права і науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і особливостей правового регулювання матеріальної відповідальності за трудовим законодавством України, в розробці конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно було вирішити наступні основні завдання:

-

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин України.

Предметом дослідження є теоретично-методологічні засади, нормативна основа та механізм реалізації матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є система взаємодоповнюючих філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, призначених для отримання об’єктивних достовірних результатів. Теоретичною основою дослідження є аналіз основної проблематики з позицій системного підходу й структурно-функціонального аналізу. Основними джерелами дослідження є нормативно-правові акти, що регулюють правовідносини в сфері матеріальної відповідальності сторін трудового договору.

За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат досліджуваної проблеми (підрозділи 1.1-1.3), виокремлено окремі складові матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин (підрозділ 1.2, 2.1). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження загальних і спеціальних ознак матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин в Україні (підрозділи 1.2, 2.2). За допомогою історико-правового методу досліджувалися процеси правового регулювання матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин на різних історичних етапах розвитку нашого суспільства (підрозділ 1.1, 1.2). Системно-структурний метод використано для визначення видів матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин в Україні (підрозділ 2.1). Статистичний і документальний аналіз застосовувались для визначення недоліків правового регулювання матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин в Україні (підрозділи 3.1-3.3).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертаційної роботи склали наукові праці із загальної теорії права і держави, розробки фахівців в галузі трудового права - М.Г.Александрова, С.С.Алексєєва, В.С.Андрєєва, Є.С.Бєлінського, Н.Б.Болотіної, В.С.Венедиктова, Н.К.Воєво-денко, В.Я.Гоца, Л.Я.Гінцбурга, С.О.Іванова, С.С.Каринського, Є.О.Кльонова, Ю.М.Коршунова, О.В.Лавриненка, Л.І.Лазор, Р.З.Лівшиця, В.Г.Малова, Л.А.Муксінової, Л.Я.Островського, А.Є.Пашерстника, О.С.Пашкова, П.Д.Пилипенка, В.І.Прокопенка, О.І.Процевського, В.П.Сі-лаєва, О.Ф.Скакун, В.М.Скобєлкіна, О.І.Ставцевої, П.Р.Стависького, Л.О.Сироватської, Н.М.Хуторян, Г.І.Чанишевої, О.І.Шебанової, Б.О.Ше-ломова та ін. Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, а також нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці теоретичних положень щодо особливостей правового регулювання матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин в умовах ринкової економіки. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення і висновки, які виносяться на захист:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що на їх основі, у поєднанні з іншими науковими розробками цього спрямування, здійснюватиметься позитивний вплив на функціонування та реформування інституту матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин в Україні в умовах ринкової економіки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:

1)

2)

3)

4)

Апробація результатів дослідження здійснювалась за допомогою видавничої, навчальної, пропагандистської роботи, шляхом розробки проектів нормативних актів та внесення пропозицій щодо змін у чинному законодавстві. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки знайшли відображення у наукових публікаціях автора. Основні положення і висновки дисертації були оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми управління персоналом ОВС України” (24 жовтня 2002 р., м. Харків,), „Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки (19–20 травня 2003 р., м. Сімферополь). Окрім того, основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на теоретичних семінарах науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України та кафедри трудового, екологічного та аграрного права Національного університету внутрішніх справ, наукових семінарах та “круглих столах” у Національному університеті внутрішніх справ. Теоретичні напрацювання автора дисертації використовуються у процесі викладання курсу “Трудове право”, зокрема, при читанні лекцій і проведенні семінарських занять.

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені у п’яти статтях, опублікованих у визнаних фаховими збірниках наукових праць.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів‚ висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 184 сторінки. Список використаних літературних джерел складається із 169 найменувань і займає 13 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі зазначається актуальність теми дослідження, визначаються його мета та завдання, питання, які необхідно вирішити, обґрунтовується методологія, на базі якої було проведено науковий аналіз, викладаються ос-новні положення, що виносяться на захист, підкреслюються теоретична і практична значущість роботи, наводяться дані, що свідчать про апробацію дисертації та її наукових висновків.

Розділ 1 “Соціально-правова характеристика матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин в умовах ринкової економіки” містить три підрозділи. У підрозділі 1.1 “Місце, роль та поняття матеріальної відповідальності сторін трудового договору в умовах ринкової економіки” аналізуються поняття, особливості та ознаки матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин. Визначено та систематизовано функції матеріальної відповідальності, до яких віднесено наступні: відшкодування, гарантійну, виховну, попереджувальну та стимулюючу функції.

В роботі підкреслюється, що практика правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору обумовлює необхідність глибокого і всебічного врахування того нового, що відбувається в реальному житті. Перехід до ринкових відносин в економіці потребує розробки й прийняття нового Трудового кодексу України, в якому мають бути закріплені юридичні гарантії трудових прав найманих працівників, зокрема і у випадку притягнення їх до матеріальної відповідальності. Тому особливе місце в цьому процесі займає правове регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору як необхідного атрибуту суспільно корисної діяльності.

Дослідження точок зору стосовно пізнання сутності, юридичної природи матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин дозволило виокремити наступні основні ознаки матеріальної відповідальності як інституту трудового права. По-перше, матеріальна відповідальність – це самостійний різновид юридичної відповідальності і може застосовуватись поряд з іншими видами юридичної відповідальності, такими, як дисциплінарна, адміністративна та кримінальна. По-друге, це двосторонній взаємний обов’язок відшкодувати шкоду, заподіяну своїми протиправними, винними діями іншій стороні трудового правовідношення. По-третє, вона виникає лише за фактом вчинення майнового правопорушення, внаслідок якого була причинена пряма майнова шкода іншій стороні трудового правовідношення. По-четверте, матеріальна відповідальність сторін трудового договору виникає лише за заподіяну шкоду у зв’язку з виконанням трудових чи службово-трудових обов’язків. По-п’яте, метою встановлення матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин є відвернення виникнення шкоди і одночасно захист заробітку працівника від необґрунтованих утримань. По-шосте, за своєю юридичною природою матеріальна відповідальність являє собою санкцію за трудове майнове правопорушення, скоєне працівником або власником чи уповноваженим ним органом внаслідок невиконання своїх трудових обов’язків.

Детальний аналіз філософського, соціологічного та правового (юридичного) підходів до розуміння матеріальної відповідальності сторін трудового договору надав змогу визначити поняття матеріальної відповідальності як самостійного різновиду юридичної відповідальності, що полягає в обов'язковому відшкодуванні збитків у вигляді прямої майнової шкоди іншій стороні трудового правовідношення у межах і порядку, визначених законодавством України про працю.

У підрозділі 1.2 “Основні теоретично-методологічні підходи до пізнання сутності та юридичної природи матеріальної відповідальності у науці трудового права” акцентується увага на тому, що з’ясування суті, соціальної природи та юридичного характеру матеріальної відповідальності передбачає дослідження основних ознак, властивостей не лише відповідальності за трудовим правом, але й взагалі юридичної відповідальності.

З’ясовано, що для усіх різновидів юридичної відповідальності загальними є наступні якості. По-перше, юридична відповідальність віддзеркалює специфіку усіх правових явищ. По-друге, вона завжди пов'язана з державно-владною діяльністю, з її державно-правовим волевиявленням. По-третє, юридична відповідальність обіймає два аспекти: позитивний і негативний. По-четверте, підставою ретроспективної відповідальності є правопорушення (дійсне або передбачуване). По-п'яте, усі види юридичної відповідальності здійснюються на підставі нормативних конструкцій, які являють собою єдність норм матеріального і процесуального права. По-шосте, юридичну відповідальність можна охарактеризувати як особливий відповідальний правовий стан суб'єктів правовідносин. По-сьоме, аналіз існуючих в правовій літературі суджень щодо поняття юридичної відповідальності та сучасний стан правової науки дозволяє зробити висновок, що загальна концепція юридичної відповідальності має базуватись на соціальному й філософському її розумінні, адже в противному випадку можна дійти до хибних висновків, однобічного чи неповного її трактування.

У дисертаційному дослідженні підкреслюється, що матеріальна відповідальність сторін трудового правовідношення є видовим поняттям щодо більш загальної категорії науково-понятійного апарата трудового права - трудової юридичної відповідальності. Це пояснено тим, що: вона виникає у вже існуючих трудових правовідносинах; її суб'єктами виступають суб'єкти цих трудових правовідносин; вона є наслідком факту порушення одним із суб'єктів трудових обов'язків, у випадку, якщо це порушення завдало матеріальної шкоди іншій стороні трудового договору чи контракту; її виникнення породжує новий зв'язок, додаткові права й обов'язки у цих же суб'єктів правовідносин; вона реалізується усередині вже існуючих правовідносин шляхом відшкодуванням одним суб'єктом правовідносин заподіяної шкоди іншому; вона регламентується нормами галузі права, що регулює відносини, у яких ця відповідальність виникла, а не якоїсь іншої галузі загальноохоронного характеру.

У підрозділі 1.3 “Стан нормативно-правового забезпечення сторін трудових правовідносин матеріальної відповідальності” з’ясовано особливості правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору, визначено недоліки правового регулювання зазначеного інституту трудового права та намічено шляхи їх викорінення.

Доведено, що в умовах побудови правової, демократичної держави оцінка надзвичайно важливих економічних, політичних, національних, культурних та інших соціальних процесів неможлива без врахування впливу на них права та його нормативної юридичної форми – законодавства. Нормативно-правове регулювання стає необхідною передумовою цілеспрямованої демократичної організації суспільних відносин, надання їм певної рівноваги, упорядкованої свободи та соціальної справедливості. Визначено, що юридичною формою закріплення матеріальної відповідальності і методом її правового регулювання в широкому розумінні виступає закон. Водночас важливу роль в регламентації матеріальної відповідальності сторін трудового договору відіграють локальні нормативні акти. Так, як укладаючи трудовий договір, працівники, включаючись до відповідного колективу, беруть на себе обов’язок виконувати певну трудову функцію з додержанням правил внутрішнього трудового розпорядку.

У дисертаційній роботі з’ясовано, що джерела матеріальної відповідальності як правового інституту галузі трудового права – це офіційні форми вираження, закріплення, зміни чи відміни правових норм, регламентуючих відносини в сфері матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин.

Розділ 2 “Види, підстава і умови матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин в умовах ринкової економіки” складається із трьох підрозділів в яких аналізуються основні підходи до вичленення видів, підстави та умов матеріальної відповідальності сторін трудового договору у науці трудового права.

У підрозділі 2.1 “Види матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин” з’ясовано, що розмаїтість поглядів науковців стосовно видів матеріальної відповідальності сторін трудового договору чи контракту зумовлюється багатогранністю, багатоаспектністю даного соціально-юридичного явища. Саме його складна природа, змістовна наповненість найрізноманітнішими за характером і якістю елементами, суб’єктивне сприйняття останніх дослідниками перешкоджають складенню науково обґрунтованої та практично виваженої класифікації видів матеріальної відповідальності, потрібність у якій на сучасному етапі розвитку трудового права гостро відчувається суб’єктами відповідного правозастосування. Відсутність цієї класифікації у Кодексі законів про працю України значно погіршує ефективність застосування правових норм у сфері матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин, створює умови для довільного трактування змісту тих чи інших її різновидів, перешкоджає подальшому удосконаленню нормативних приписів інституту матеріальної відповідальності галузі трудового права.

До основних різновидів матеріальної відповідальності у дисертаційній роботі віднесено наступні: індивідуальну матеріальну відповідальність; колективну матеріальну відповідальність; матеріальну відповідальність працівника перед роботодавцем; матеріальну відповідальність роботодавця перед працівником; матеріальну відповідальність в межах середнього місячного заробітку; повну матеріальну відповідальність; підвищену матеріальну відповідальність.

У підрозділі 2.2 “Підстава та умови матеріальної відповідальності за трудовим правом” здійснено аналіз підстави, умов та особливостей матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин в Україні.

У роботі визначено, що підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення, під яким у дисертаційному дослідженні розуміється винне, протиправне невиконання чи недбале виконання однією із сторін трудового договору своїх трудових обов’язків, наслідком якого є заподіяння іншій стороні майнової прямої дійсної шкоди.

До умов виникнення матеріальної відповідальності віднесено: вину, пряму дійсну шкоду, протиправну поведінку однієї з сторін трудового договору, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і результатом такої у формі прямої дійсної шкоди. З’ясовано, що ці три умови мають об'єктивну якість, адже водночас вони є ознаками об'єктивної сторони правопорушення. Вина ж має суб'єктивну якість, оскільки є складовою суб'єктивної сторони правопорушення.

У зазначеному підрозділі дисертаційного дослідження обґрунтовано те, що: по-перше, будь-яке правопорушення має певний склад, тобто сукупність його головних, визначальних елементів, виділених законодавцем як типових, необхідних і у той же час достатніх для притягнення до юридичної відповідальності; по-друге, майнове правопорушення, скоєне однією з сторін трудового договору (контракту), має суб'єкт і суб'єктивну сторону, об'єкт і об'єктивну сторону; по-третє, сукупність цих ознак є достатньою для настання матеріальної юридичної відповідальності за трудовим правом; умови матеріальної відповідальності є найважливішими ознаками об'єктивної та суб'єктивної сторони елементного складу майнового правопорушення. Вищевикладене надало змогу зробити висновок про те, що підстава і умови матеріальної відповідальності суб'єктів трудових правовідносин тісно поєднані і знаходяться у діалектичному розвитку й взаємодії.

Розділ 3 “Удосконалення порядку реалізації матеріальної відповідальності сторін трудового договору в умовах ринкової економіки”, який складається з трьох підрозділів, присвячено характеристиці порядку визначення розміру шкоди та удосконаленню процесуального порядку відшкодування шкоди.

У підрозділі 3.1 “Порядок визначення розміру шкоди” з’ясовано, що розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. Таким чином, для визначення розміру суми, що підлягає стягненню з сторін трудового договору за завдану шкоду, у кожному конкретному випадку необхідно встановлювати дійсний розмір шкоди. Доведено, що саме розмір дійсної шкоди становить той критерій, за допомогою якого у подальшому з урахуванням виду відповідальності, конкретної обстановки, за якої було завдано шкоду, точно встановлюється сума, що підлягає відшкодуванню. Підставою ж для визначення прямої дійсної шкоди є дані бухгалтерського обліку.

Проведено порівняльну характеристику термінів “обсяг” і “розмір” матеріальної шкоди. З’ясовано, що обсяг можна характеризувати з економічної (вартісної) і юридичної (види збитків) сторони відшкодування матеріальної шкоди. Розмір стосується тільки економічної (вартісної) сторони. У свою чергу поняття “обсяг” і “розмір” відшкодування зберігаються в тій мірі, у якій шкода піддається грошовій оцінці. Розбіжність між обсягом і розміром шкоди виявляється й у тім, що суд має право при винесенні рішення зменшувати розмір відшкодування шкоди, що підлягає відшкодуванню, з урахуванням ступеня вини, конкретної обстановки, в якій шкода була заподіяна, майнового положення працівника у відповідності зі ст.137 Кодексу законів про працю України.

Внесено цілий ряд пропозицій по удосконаленню ст. 135-3 Кодексу законів про працю України під назвою “Визначення розміру шкоди”. Так, наприклад, зміст норм, зазначених у цій статті, зорієнтований на визначення майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації винними протиправними діями працівників. Однак, відповідно до ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України однією із сторін трудового договору є власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган та працівник. У зв'язку з цим і стаття 135-3 Кодексу законів про працю має містити порядок визначення розміру як шкоди, заподіяної власнику чи уповноваженому ним органу, так і шкоди, заподіяної іншій стороні трудового договору - працівнику.

У підрозділі 3.2 “Удосконалення процесуального порядку відшкодування шкоди” з’ясовано, що порядок відшкодування шкоди заподіяної працівником внаслідок вчинення майнового правопорушення, залежить від її фактичного розміру та узгодження інтересів сторін трудового договору чи контракту. Розглянуто три способи відшкодування шкоди: а) добровільний; б) за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу чи за розпорядженням вищого у порядку підпорядкованості органу шляхом утримання із заробітної плати працівника; в) судовий. У зв’язку з цим ст. 136 Кодексу законів про працю України запропоновано викласти у такій редакції: “Відшкодування шкоди відбувається: а) добровільно; б) за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу чи за розпорядженням вищого у порядку підпорядкованості органу шляхом утримання із заробітної праці працівника; в) у судовому порядку”.

У даному підрозділі дисертаційного дослідження обґрунтована доцільність надання права власнику чи уповноваженому ним органу, враховуючи конкретні обставини, за яких була заподіяна шкода, повністю або частково відмовитися від стягнення її з винного працівника і здійснити відшкодування шкоди за рахунок коштів підприємства. У разі, коли за чинним законодавством або статутом підприємства на відшкодування шкоди за рахунок коштів підприємства необхідна згода представницького органу трудового колективу, відмова роботодавця від стягнення шкоди з винного працівника може мати місце за наявності згоди цього органу.

У підрозділі 3.3 “Напрямки подальшого удосконалення нормативно-правового забезпечення матеріальної відповідальності за трудовим правом” внесено пропозиції щодо удосконалення діючих та розробки нових нормативно-правових актів в сфері нормативно-правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин.

Доведено, що в сучасних умовах підхід до правового регулювання матеріальної відповідальності не може бути традиційним. Адже змінюється саме розуміння права і його місця в суспільстві, по-новому співвідносяться право і влада, право і юридична норма і, безперечно, право і трудова діяльність. Наповненість правового регулювання таким змістом повинна відноситись у перше чергу до належного забезпечення умов праці, які безпосередньо впливають на дисципліну праці.

Враховуючи означене, у дисертаційному дослідженні запропоновано змінити структуру і назву інституту матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин; доповнити даний інститут новими статтями, змінити й удосконалити діючі; повністю врегульовувати суспільно-трудові відносини, які виникають внаслідок заподіяної власником чи уповноваженим ним органом майнової шкоди працівнику. Необхідно полегшити засвоєння нормативно-правового забезпечення матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин, зробити його більш прозорим, доступним розумінню, усунути неупорядковану чисельність відповідних правових джерел шляхом систематизації накопиченого за останні роки нормативного матеріалу, відбору й виокремлення з нього найбільш суттєвих і важливих положень, концентрації їх у єдиному законодавчому акті. Така кодифікаційна робота повинна супроводжуватися ліквідацією окремих неузгодженостей і протиріч з-поміж різними нормами, звільненням нормативних актів від застарілих понять, приведенням термінології у відповідність до нових понять.

Обґрунтовано, що в умовах розвитку ринкової економіки необхідним є те, щоб: по-перше, норми юридичної відповідальності враховували вимоги сьогодення, були не статичними, а динамічними, тобто пристосованими до соціально-економічних і політичних змін; по-друге, матеріальна відповідальність сторін трудових правовідносин повинна формуватися тільки в ретроспективному аспекті як відповідальність за правопорушення в єдності всіх його елементів; по-третє, матеріальна відповідальність має бути внутрішньою для кожного виду правопорушень, і базуватися не на загальнообов'язкових, а на спеціальних нормах, які регулюють тільки певний вид суспільних відносин однієї із галузей права; по-четверте, матеріальна відповідальність повинна наставати незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення розуміння та правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору в Україні. Основні з них такі:

1. Обґрунтовано, що інститут матеріальної відповідальності сторін трудового договору - це комплексний інститут трудового права, який містить у собі як матеріальні, так і процесуальні норми, що регулюють механізм настання даного виду юридичної відповідальності. Комплексний характер інституту матеріальної відповідальності виражається також і в тому, що в ньому органічно поєднані міри юридичної відповідальності (обов’язок відшкодувати шкоду) і міри, спрямовані на охорону заробітної плати працівників від необґрунтованих надмірних утримань, а також в тому, що розмір відшкодування визначено у нормах трудового права.

2. Матеріальну відповідальність сторін трудового договору визначено як самостійний різновид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язковому відшкодуванні збитків у вигляді прямої майнової шкоди іншій стороні трудового правовідношення у межах і порядку, визначених законодавством України про працю.

3. Запропоновано власне поняття юридичної відповідальності, під якою у дисертаційному дослідженні розуміється врегульований нормами права відповідальний стан суб’єктів суспільних відносин, спрямований на забезпечення реалізації їх суб’єктивних прав та обов’язків.

4. Трудову юридичну відповідальність визначено як врегульований нормами трудового права відповідальний стан суб’єктів трудових та щільно з ними пов’язаних правовідносин, спрямований на забезпечення реалізації їх суб’єктивних трудових прав та обов’язків.

5. До особливостей нормативно-правового забезпечення матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин у дисертаційному дослідженні віднесено наступні. По-перше, виникнення джерел правового інституту матеріальної відповідальності галузі трудового права зумовлено цілим рядом соціальних, економічних, юридичних та психологічних факторів. По-друге, джерелам даного інституту трудового права України властиві такі особливості: а) вони містять норми в сфері матеріальної відповідальності сторін трудового договору чи контракту; б) нормативно-правові акти, які належать до джерел матеріальної відповідальності, поділяються на загальне і спеціальне законодавство; в) таке співіснування загальних і спеціальних норм віддзеркалює особливості співвідношення єдності і диференціації правового регулювання матеріальної відповідальності суб'єктів трудових правовідносин; г) до них входять акти, які приймаються роботодавцями самостійно або ж в узгоджувально-договірному порядку з найманими працівниками; д) у відповідній нормотворчості активну участь приймає Міністерство праці та соціальної політики України. По-третє, джерела матеріальної відповідальності сторін трудового договору (контракту) характеризуються зовнішньою об'єктивізацією, державним санкціонуванням, гарантованістю держави. По-четверте система юридичних джерел в сфері матеріальної відповідальності за трудовим правом побудована на принципі ієрархії. Він являє собою порядок розміщення джерел права та законодавства в системі залежно від їх юридичної сили і зводиться до наступних вимог: пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої та судової влади; перевага актів вищих органів у порівнянні з нижчими органами; наявність первинних і вторинних актів; відповідність локальних актів державно-правовим актам; можливість зупинення і скасування неправомірних актів. По-п’яте, ієрархія нормативно-правових актів, як джерел правового інституту матеріальної відповідальності галузі трудового права, базується на підпорядкованості органів, що приймають акти.

6. Запропоновано власне поняття майнового правопорушення, під яким розуміється винне, протиправне невиконання чи недбале виконання однією з сторін трудового договору своїх трудових обов’язків, наслідком якого є заподіяння іншій стороні майнової прямої дійсної шкоди.

7. Внесено наступні пропозиції щодо удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору:

- по-перше, запропоновано назву глави ІХ Кодексу законів про працю України “Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації” викласти у наступній редакції: “Матеріальна відповідальність суб’єктів трудових правовідносин”;

- по-друге, глава Кодексу законів про працю України за назвою “Матеріальна відповідальність суб’єктів трудових правовідносин” має містити статті, у яких чітко будуть визначеними індивідуальна матеріальна відповідальність та матеріальна відповідальність роботодавця перед працівником. Дана глава повинна також визначити: поняття матеріальної відповідальності за трудовим правом, суб’єктів даного різновиду юридичної відповідальності, види матеріальної відповідальності, підставу і умови останньої, повний процесуальний порядок визначення і застосування такої до винної сторони трудового договору;

- по-третє, необхідно розробити і затвердити проект Положення про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність;

- по-четверте, є сенс доповнити Кодекс законів про працю України окремою статтею, яка б вирішувала нормативним шляхом усі питання, пов’язані з матеріальною відповідальністю роботодавців перед працівниками підприємств, установ, організацій. Дана стаття має визначати випадки матеріальної відповідальності роботодавців, підставу і умови такої відповідальності, основні елементи процесуального порядку стягнення на користь працівника завданої йому протиправними діями адміністрації матеріальної шкоди;

- по-п’яте, слід доповнити Положення “Про матеріальну відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації” таким випадком повної матеріальної відповідальності посадової особи, як незаконне звільнення або переведення працівника на іншу роботу;

- по-шосте, ст.130 Кодексу законів про працю України доцільно викласти у наступній редакції: “Підстава і загальні умови матеріальної відповідальності сторін трудового договору”. Зміст зазначеної статті має відбивати не лише загальні умови даного різновиду юридичної відповідальності, але й елементарний склад майнового правопорушення: суб’єкт, суб’єктивну сторону та об’єкт, об’єктивну сторону. Окрім цього, ст. 130 Кодексу законів про працю України доцільно доповнити поняттям крайньої необхідності та переліком обставин, за яких сторони трудового договору звільняються від матеріальної відповідальності;

- по-сьоме, запропоновано статтю “Матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну роботодавцю” викласти у такій редакції: “Працівник зобов'язаний відшкодувати роботодавцю пряму дійсну шкоду, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, належного роботодавцю або орендованого ним, а також необхідність для роботодавця здійснити витрати для відновлення, придбання майна чи інших цінностей або здійснити непередбачені грошові витрати.

Працівник несе матеріальну відповідальність за пряму дійсну шкоду, коли його діями шкода була заподіяна безпосередньо роботодавцю або коли останній відповідно до чинного законодавства відшкодував шкоду, заподіяну іншим особам з вини працівника під час виконання ним трудових обов'язків.

За наявністю передбачених цим Кодексом умов матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника незалежно від притягнення його до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності”;

- по-восьме, з метою надійного забезпечення прав власника (роботодавця) запропоновано варіант наступної статті: “Працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, несе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення цілості таких цінностей, що ввірені йому на підставі спеціального письмового договору.

З працівником, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, укладається спеціальний письмовий договір про повну індивідуальну або про повну колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Договори про повну відповідальність можуть укладатися з особами, яким виповнилося вісімнадцять років.

На посади (роботи), пов'язані з повною матеріальною відповідальністю, забороняється приймати осіб, що мають судимість за розкрадання майна, хабарництво та інші корисливі злочини. Перелік категорій працівників, з якими може укладатися договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, та перелік підрозділів, де при спільному виконанні робіт працівниками, які безпосередньо обслуговують грошові і товарні цінності, може вводитися колективна матеріальна відповідальність, встановлюються колективним договором або угодою роботодавця з представницьким органом працівників.

Договір про повну індивідуальну, бригадну або іншу колективну матеріальну відповідальність конкретизує обов'язки сторін трудового договору по забезпеченню збереження цінностей, що ввірені працівникові (колективу), і встановлює їх додаткові права, обов'язки і відповідальність. За договором про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність за заподіяну незабезпеченням цілості цінностей шкоду кожен член колективу (бригади), що уклав цей договір, відповідає пропорційно після останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди, якщо інший порядок розподілу шкоди не встановлений цим договором. При доведенні, що шкода заподіяна певними членами колективу (бригади), матеріальна відповідальність покладається на них. Член колективу (бригади), який доведе свою непричетність до заподіяння шкоди, звільняється від відповідальності”;

- по-девяте, запропоновано встановити наступну норму права щодо матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну з вини декількох працівників: “Шкода, заподіяна власнику чи уповноваженому ним органу з вини кількох працівників, з якими не укладено договір про колективну (бригадну) відповідальність, відшкодовується кожним з них з урахуванням ступеня його вини в її заподіянні та виду матеріальної відповідальності”.

- по-десяте, обґрунтовано необхідність закріплення обов'язку власника (уповноваженого ним органу) відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну внаслідок незаконного позбавлення його можливості працювати, виклавши відповідну статтю у такій редакції: “Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відшкодувати працівникові не одержаний ним заробіток у будь-якому випадку незаконного позбавлення його можливості працювати. Такий обов'язок, зокрема, настає, якщо працівник не одержав заробіток внаслідок: незаконної відмови в прийнятті на роботу; незаконного відсторонення від роботи; незаконного звільнення або переведення на іншу роботу; несвоєчасного виконання рішення органу по розгляду трудових спорів, що призвело до вимушеного прогулу працівника; неправильного формулювання причини звільнення, якщо воно перешкоджало працевлаштуванню працівника; затримки видачі трудової книжки; труднощів у працевлаштуванні працівника за спеціальністю в зв'язку з поширенням будь-яким способом (включаючи видачу необ'єктивної характеристики) неправдивих відомостей, що ганьблять працівника”;

- по-одинадцяте, вважається доцільним ст.134 Кодексу законів про працю України викласти у наступній редакції: “Між працівником і власником чи уповноваженим ним органом відповідно до статей 135-1 та 135-2 Кодексу законів про працю України має бути укладено письмовий договір про повну індивідуальну або колективну (бригадну) матеріальну відповідальність за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, відповідно до якого працівник зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Коротка О.М. Нормативно-правове забезпечення в сфері матеріальної відповідальності // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – № 18. – С. 403-406.

2. Коротка О.М. Поняття та роль матеріальної відповідальності сторін трудового договору // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – № 19. – С. 246-250.

3. Коротка О.М. Підстава і умови матеріальної відповідальності за трудовим правом України // Право і безпека. – 2002. - № 2. – С. 74- 76.

4. Коротка О.М. Удосконалення процесуального порядку відшкодування шкоди // Право і безпека. – 2002. - № 4. – С. 73- 76.

5. Коротка О. Вдосконалення порядку визначення розміру збитків // Вісник Прокуратури. – 2003. - № 8(26). – С.106-110.

АНОТАЦІЇ

Коротка О.М. Удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності в умовах ринкової економіки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення. – Національний університет внутрішніх справ, Україна, Харків, 2003.

Дисертацію присвячено теоретичним і практичним питанням правового регулювання матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин. Досліджено місце, роль та поняття матеріальної відповідальності сторін трудового договору. Проаналізовано різні, а подекуди і протилежні підходи до розуміння теоретичного поняття “матеріальна відповідальність”. Обґрунтовано позитивний і ретроспективний аспекти матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин. Набуло подальшого розвитку дослідження особливостей нормативно-правового забезпечення матеріальної відповідальності у трудових правовідносинах. Надано класифікацію видів і умов матеріальної відповідальності суб’єктів трудових правовідносин та визначено її підставу. Розширено існуючі в науці трудового права функції та ознаки матеріальної відповідальності. Узагальнено і