ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ АПН УКРАЇНИ

КОЛОНЬКОВА ОЛЕНА ОЛЕКСІЇВНА

УДК 373.5.033

ВИХОВАННЯ У СТАРШОКЛАСНИКІВ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ

13.00.07 – теорія та методика виховання

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті проблем виховання Академії педагогічних наук України.

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Пустовіт Наталія Афанасіївна

Інститут проблем виховання АПН України,

завідувач лабораторії екологічного виховання

Офіційні опоненти: - доктор психологічних наук,

Рибалка Валентин Васильович

Інститут педагогіки і психології професійної освіти

АПН України, старший науковий співробітник,

завідувач відділу психології трудової і професійної

підготовки;

- кандидат педагогічних наук, доцент

Левчук Наталія Василівна,

Вінницький державний педагогічний університет

ім. Михайла Коцюбинського, доцент кафедри

біології

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний

університет ім. В.Винниченка, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград.

Захист відбудеться “28” жовтня 2003 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, Київ, вул. М. Берлинського, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України (04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розіслано “26” вересня 2003 р.

Вчений секретар

cпеціалізованої вченої ради Г.П. Пустовіт

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасні тенденції екологічного виховання пов’язуються з розумінням природи не лише як суспільної, а й як особистісної цінності та, відповідно, - формуванням ціннісного ставлення до її об’єктів. Актуальним у цьому зв’язку є виховання ціннісного ставлення до природи в учнів старших класів, оскільки цей вік характеризується самовизначенням особистості, формуванням відносно усталеної системи цінностей, яка визначатиме сенс подальшого життя та майбутньої професійної діяльності.

У Національній доктрині розвитку освіти України та Державній національній програмі “Освіта” серед пріоритетів державної політики провідним є формування в особистості національних та загальнолюдських цінностей, оскільки їх система є головним регулятивом діяльності та ставлення людини до навколишнього світу.

В результаті аналізу наукових джерел з’ясовано, що ціннісне ставлення старшокласників до природи – це внутрішня готовність учнів до екологічно доцільної взаємодії з природою, яка базується на усвідомленні самоцінності об’єктів природи, їх цінності для суспільства і кожної людини зокрема.

Зміст поняття “цінність” розглядали В.О.Василенко, Юр.Вейденгаммер, Д.О.Леонтьєв, Е.А.Подольська, М.Шелер та інші вчені. Психологічне підгрунтя виховання ціннісного ставлення особистості складають роботи Б.Г.Ананьєва, Л.С.Виготського, І.С.Кона, Д.О.Леонтьєва, Є.А.Подольської, С.Л.Рубінштейна. Структуру “ціннісного ставлення” та механізми формування цієї якості досліджували І.Д.Бех, Л.І.Божович, А.Г.Здравомислов, О.Л.Кононко, О.І.Самсін та інші науковці. На їх думку, ціннісне ставлення відбивається у світогляді, переконаннях, рефлексивних рисах особистості, воно є свідомим компонентом структури особистості і сприяє творчому освоєнню світу.

Дослідники проблеми виховання ціннісного ставлення особистості до природи (А.М.Кочергін, Ю.Г.Марков, М.Г.Васильєв, Н.Б.Ігнатовська, Т.Б.Баранова та ін.) вважають, що виховати ціннісне ставлення до природи можна за умови залучення особистості до такої перетворювальної діяльності, яка, окрім всього, оптимізує взаємовідносини людини і природи.

Тому ціннісне ставлення до природи ми розглядаємо як невід’ємну складову екологічної культури особистості. У Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991 р.), у Концепції екологічної освіти України (2002р.) наголошується, що формування екологічної культури особистості є найголовнішим завданням екологічної освіти та виховання.

Теоретичним та практичним аспектам екологічного виховання учнів у шкільному та позашкільному навчально-виховному процесі надається значна увага. Про це свідчать праці А.Н.Захлєбного, І.Д.Звєрєва, І.Т.Суравєгіної, (методологічні положення екологічної освіти і виховання), А.С.Волкової, Г.П.Волошиної, В.В.Коваль, С.Г.Лебідь, Н.А.Пустовіт, А.Й.Сиротенка, В.Д.Шарко (особливості екологічної освіти і виховання в процесі вивчення окремих шкільних предметів), Н.В.Левчук, А.Уразалієва (факультативне вивчення екологічних проблем), Г.П.Пустовіта (дослідницька робота учнів з екології в позашкільних установах) тощо.

Проблема ставлення особистості до природи досліджувалася у працях Н.І.Бутенко, С.І.Жупаніна (формування естетичного ставлення до природи), Н.І. Ільїнської (формування морально-естетичного ставлення до природи), Г.С.Марочко, З.П.Плохій, З.М.Шевчів (формування бережливого ставлення до природи) тощо. Характерною особливістю зазначених досліджень є спрямування формуючих впливів на пізнавальну активність, чуттєву сферу та екологічно доцільну діяльність дітей та учнів.

Формування ціннісного ставлення до природи молодших школярів досліджувалось О.Є.Вінокуровою (Росія). Окремі аспекти проблеми вивчалися Г.С.Тарасенко. Характерною особливістю цих досліджень є спрямування виховних методик на задіяння механізмів суб’єктифікації об’єктів природи, внутрішнє прийняття учнями цих об’єктів до системи особистісних цінностей, екологічно доцільну поведінку у природі.

Вивчення й узагальнення науково-педагогічної літератури показало, що виховання ціннісного ставлення до природи найменш розкрите стосовно учнів старшого шкільного віку.

Проведене експериментальне дослідження дає підстави для висновку про недостатню сформованість у більшості старшокласників ціннісного ставлення до природи. Це зумовлено протиріччями між: усвідомленням учнями необхідності розв’язувати екологічні проблеми і нерозумінням особистої ролі в цьому процесі; авторитетом батьків (вчителів, друзів тощо), вчинки яких не завжди екологічно доцільні, та особистою екологічною позицією; усвідомленням школярами необхідності збереження природи та негативним ставленням до окремих об’єктів та явищ природи; бажанням здійснювати практичні екологічні заходи та недостатньою підтримкою друзів, дорослих, місцевої влади тощо; завданнями екологічного виховання та недостатньою моральною і професійною готовністю вчителів до їх розв’язання; змістом виховної роботи та негативними проявами у ставленні до природи громадян. Процес виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи потребує відповідного теоретичного та експериментального обгрунтування, що зумовлюється відсутністю спеціальних педагогічних досліджень означеної проблеми.

Враховуючи актуальність і недостатнє дослідження означеної проблеми визначено тему дисертаційного дослідження: “Виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи”.

Зв’язок теми дисертації з планами науково-дослідної роботи: тема дисертації є складовою колективної теми “Особистісно-орієнтовані технології екологічного виховання школярів” лабораторії екологічного виховання Інституту проблем виховання АПН України державний реєстраційний номер 0199 U 000062.

Об’єкт дослідження: екологічне виховання учнів загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження: педагогічні умови і технології виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

Мета дослідження: теоретично обгрунтувати педагогічні умови виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи; розробити та експериментально перевірити технології, що забезпечують реалізацію визначених умов.

Гіпотеза дослідження: виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи здійснюється ефективніше у разі дотримання таких педагогічних умов: підпорядкування процесу виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи меті особистісного розвитку; гармонізація виховного впливу природного та соціального середовища; врахування специфіки сільського та міського виховуючого середовища; також, якщо виховні технології забезпечують особистісну орієнтацію виховного процесу, справляючи послідовний вплив на емоції, мотиви, систему особистісних цінностей старшокласників.

У відповідності з метою та гіпотезою визначені завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають філософські положення про: єдність і взаємообумовленість природного та соціального середовища, гармонізацію та гуманізацію взаємодії суспільства і природи у процесі усвідомлення природи як цінності; дані психології про закономірності особистісного розвитку, вплив зовнішніх умов на формування внутрішніх спонук саморозвитку особистості. Дослідження грунтується на ідеях особистісно орієнтованого підходу до виховання учнів, положеннях Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепції екологічної освіти в Україні.

Для досягнення мети і реалізації завдань дослідження застосовувався комплекс наукових методів.

Теоретичні методи. Серед них мали місце аналіз та узагальнення філософської, психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження, наукових джерел з екології; аналіз шкільної документації, кількісний та якісний аналіз результатів педагогічного експерименту. За допомогою цих методів дібрано теоретичний матеріал з проблеми дослідження, визначено мету та завдання експериментальної роботи, отримано об’єктивні дані про стан вихованості у старшокласників ціннісного ставлення до природи на констатуючому та формуючому етапах дослідження, визначено ефективність експериментальної роботи. Метод аналізу змісту та організації екологічного виховання старшокласників сприяв з’ясуванню стану екологічного виховання у загальноосвітніх школах.

Емпіричні методи. Анкетування, тестування, написання творчих робіт мали на меті з’ясування потреб, мотивів старшокласників у взаємодії з природою, емоційного ставлення до її об’єктів. У ході анкетування батьків та вчителів з’ясовано їх підготовку до розв’язання проблем виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи.

Метод спостереження за поведінкою старшокласників у природі забезпечив додаткову перевірку отриманих даних, збір фактичного матеріалу упродовж дослідження, дозволив зробити висновки про ефективність застосованих технологій. Ситуативне опитування, аналіз пріоритетних життєвих цінностей, своїх переживань у процесі рефлексії сприяли зміні споживацьких стереотипів ставлення старшокласників до природи, усвідомленню особистої причетності до виникнення та розв’язання екологічних проблем, пошуку та відпрацюванню оптимальних форм взаємодії з природою. Провідними методами дослідження були констатуючий та формуючий експеримент.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі середніх загальноосвітніх закладів. У констатуючому етапі експерименту брали участь 680 учнів 10-11 класів: 354 учні загальноосвітніх шкіл №№ 11, 194, 288, 303 міста Києва, 326 учнів Глевахівської і Хотівської загальноосвітніх шкіл Київської області; 95 вчителів цих шкіл, 167 батьків учнів.

До формуючого етапу експерименту залучалися загальноосвітні заклади м. Києва № 288, № 303, с. Хотів та селища Глеваха Київської області. У ньому брали участь 672 учні 10-11 класів (з них 344 учні міських шкіл і 328 учнів сільських шкіл), 8 вчителів, 168 батьків.

Дослідження проводилося у три етапи:

На першому етапі (1999-2000рр.) здійснювався теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми дослідження: опрацьовано філософські, психолого-педагогічні джерела з проблем екологічної освіти і виховання школярів, виховання в учнів ціннісного ставлення до природи, на основі чого визначено концептуальний апарат дослідження, критерії вихованості у старшокласників ціннісного ставлення до природи. Вивчався стан виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи у шкільній практиці, з’ясовано педагогічні протиріччя.

На другому етапі (2000-2001рр.) обгрунтовно педагогічні умови виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи, розроблено відповідні особистісно орієнтовані технології; проводився формуючий етап експерименту, у ході якого уточненно зміст та послідовность застосування обгрунтованих технологій, запровадженно технології екологічного виховання старшокласників у навчально-виховному процесі експериментальних класів.

На третьому етапі (2001-2002 рр.) проводились підсумкові контрольні зрізи, здійснювалася статистична обробка здобутих експериментальних даних та їх порівняння, формулювалися висновки дисертаційного дослідження.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження: вперше з’ясовані сутнісні ознаки особистісного розвитку старшокласників у сфері взаємодії з природою; уточнено поняття “ціннісне ставлення до природи” стосовно учнів старшої школи, критерії та показники вихованості відповідної якості, типи ставлень старшокласників до природи; обгрунтовано педагогічні умови виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи та особистісно орієнтовані технології, що забезпечують їх реалізацію.

Практичне значення дослідження складає розробка методики визначення вихованості в учнів старших класів ціннісного ставлення до природи; конкретних засобів виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи відповідно до технологічних етапів цього процесу; методичних рекомендацій для вчителів щодо застосування обгрунтованих технологій виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані вчителями середніх загальноосвітніх шкіл, працівниками позашкільних навчальних закладів, викладачами і студентами вищих навчальних закладів, у післядипломній педагогічній освіті та перепідготовці педагогічних працівників з проблем виховання в учнів старших класів ціннісного ставлення до природи.

Вірогідність здобутих даних, зроблених висновків та методичних рекомендацій забезпечується методологічною обгрунтованістю вихідних положень дослідження; застосуванням комплексу методів науково-педагогічного дослідження, адекватних його об’єкту, предмету, меті та завданням; єдністю теоретичних і емпіричних методів дослідження; кількісним і якісним аналізом емпіричних даних; достатньою репрезентативністю вибірки для кількісного та якісного аналізу; позитивними результатами запровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл авторських технологій виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи.

На захист виносяться:

1.

2.

3.

4.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалось у процесі експериментальної роботи в школах м. Києва та Київської області. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на педагогічних радах експериментальних шкіл, доповідалися на всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах” (17-18 жовтня 2000 року, м. Київ), “Формування здорового способу життя у студентської та учнівської молоді засобами туристської роботи” (19-20 квітня 2001 року, м. Переяслав-Хмельницький), “Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості” (17-18 жовтня 2001 року, м. Київ), “Проблеми вищої педагогічної освіти у світлі рішень ІІ Всеукраїнського з’їзду працівників освіти” (4 грудня 2001 року, м. Київ), “Екологічна освіта: проблеми та шляхи їх розв’язання” (18-20 грудня 2001 року, м. Київ), “Педагогічні засади формування у підростаючого покоління активної громадянської позиції” (15-16 жовтня 2002 року, м. Київ),

Публікації. Результати дослідження викладені у 11 одноосібних публікаціях, з яких 5 надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел (219 найменувань), додатків. Дисертаційна робота викладена на 238 сторінках (з них 156 сторінок основного тексту), містить 12 таблиць, 1 схему, 9 діаграм на 10 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми, наукову новизну, сформульовано об’єкт, предмет, гіпотезу, мету та основні завдання дослідження; розкрито теоретико-методологічні засади, основні положення, що виносяться на захист; особистий внесок автора; описано апробацію та впровадження здобутих результатів, визначено їх аргументованість; названі етапи та методи дослідження, визначено експериментальну базу.

У першому розділі – “Теоретико-практичні основи виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи” – розкрито теоретичні та методологічні засади виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи, уточнено понятійний апарат.

Особливої актуальності у сучасному вихованні набули категорії “цінність” та “особистісна цінність”. Філософські джерела характеризують цінність як значення будь-якого явища, вчинку, загалом сущого для життя певної людини, суспільства. Цінності набувають особистісного значення, коли трансформуються у відповідні потреби та інтереси особистості. Особистісні цінності виступають системоутворюючим ядром діяльності і внутрішнього духовного життя людини. Вони залежать від потреб та інтересів людини та детермінують її ціннісне ставлення до природи.

У нашому дослідженні природа розглядається як суспільна та особистісна цінність.

Структуру ціннісного ставлення особистості до природи визначає логічна єдність таких психологічних утворень: емоційні переживання, зумовлені світом природи; потреби та інтереси особистості у об’єктах природи; система особистісних цінностей, спрямованих на збереження природи; творча активність екологічного спрямування.

Отже, виховання ціннісного ставлення особистості до природи можливе за умови забезпечення позитивних емоційних переживань у світі природи, усвідомлення значення природи у задоволенні особистих потреб, наявності внутрішніх спонук збереження природи, визнання самоцінності об’єктів природи, гуманістичної творчої взаємодії з ними.

У відповідності до результатів аналізу психолого-педагогічних досліджень, зокрема Ш.А.Амонашвілі, Б.Г.Ананьєва, Р.Бернса, Л.С.Виготського, П.І.Підкасистого, В.В.Рибалки та ін., з’ясовано, що для забезпечення ефективності виховного процесу необхідна його особистісна орієнтація, сприяння розвитку особистості, розгортанню її особистого буття та природних потенційних можливостей. Пріоритетами такого виховання мають бути свобода, рівність, гідність, унікальність. Ця тенденція відбивається також на процесі екологічного виховання школярів. Вирішення екологічних проблем вбачається у зближенні людини з природою, формуванні екологічної культури суспільства та особистості, що передбачає відповідні екологічні цінності.

Виховання ціннісного ставлення учнів старшого шкільного віку до природи – найменш досліджене педагогічне явище. Враховуючи психологічні особливості юнацького віку, виховні впливи на старшокласників спрямовуються на вибір поведінки і діяльності, яка не порушує екологічної рівноваги в природі, утвердження життєвих цінностей, що забезпечують виховання ціннісного ставлення особистості до природи.

З метою з’ясування вихованості у старшокласників ціннісного ставлення до природи добиралися традиційні критерії: когнітивний, ціннісний, поведінково-діяльнісний. Спираючись на “Національну доктрину розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті”, де головною метою української освіти означено створення умов для особистісного розвитку кожного громадянина, а також наукові дослідження Р.Бернса, С.Л.Братченка, Л.С.Виготського, В.Корженка, Л.В.Потапчук, Д.І.Фельдштейна та інших вчених, що актуалізують проблему особистісного розвитку, нами додатково виділено критерій особистісного розвитку. Відповідно зазначених критеріїв обгрунтовано рівні ставлення старшокласників до об’єктів природи: високий, середній, низький.

Високий рівень ціннісного ставлення до природи передбачає достатню обізнаність старшокласників з екологічних проблем, мотиви екологічної діяльності, що базуються на відповідальності перед своїм “Я” у ставленні до природи, поведінку учнів, що не порушує рівноваги у природі, екологічно доцільні вчинки, адекватну самооцінку особистого ставлення до об’єктів природи, здатність до вирішення протиріч у взаємодії з природою.

Середній рівень: фрагментарні знання з екологічних проблем, переважають мотиви самоствердження, наслідування, поведінка не завжди екологічно доцільна, характер вчинків щодо об’єктів природи залежить від ситуації, самооцінка особистого ставлення до природи не завжди адекватна, наявні утруднення у вирішенні протиріч взаємодії з природою.

Низький рівень: майже відсутні знання з екологічних проблем, мотиви екологічної діяльності прагматичні або пов’язані з необхідністю виконання доручення дорослих, поведінка та вчинки шкодять природі, самооцінка особистого ставлення до природи неадекватна, виявляється нездатність вирішувати протиріччя у взаємодії з природою.

Кожному рівню відповідає певний тип ставлення учнів до природи: високому рівню – турботливий, середньому рівню – раціональний та суперечливий, низькому рівню – байдужий та руйнівний. До турботливого типу ставлення віднесено учнів зі стійкою моральною позицією стосовно природи, які є ініціаторами екологічної діяльності, засуджують порушення норм і правил поведінки у природі, вимогливі до себе.

Раціональний тип ставлення характеризується наявністю в учнів недостатньо стійкої шкали цінностей, вони знають моральні норми і правила поведінки у природі, та не завжди дотримуються їх, якщо останні суперечать особистим інтересам чи усталеним поглядам.

Учні з суперечливим типом ставлення мають нестійку систему цінностей, регулятором їхньої поведінки переважно є не особиста думка чи ставлення, а характер поведінки більшості: вони розуміють необхідність вирішення екологічних проблем, але не вміють визначати особисту роль у цій справі.

Для байдужого типу ставлення учнів характерний низький рівень самоконтролю щодо взаємодії з природою, відсутність емоційних проявів стосовно природи, намагання перебувати у “тіні”, перекласти відповідальність за скоєння негативного вчинку стосовно природи на іншого.

Руйнівний тип ставлення учнів характеризується агресивністю щодо об’єктів природи. Учні з цим типом ставлення систематично шкодять природі своєю поведінкою та вчинками.

Констатуючий етап експерименту показав, що у загальноосвітніх середніх школах процес виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи відбувається недостатньо результативно.

Близько 30% старшокласників (26,6% - у міських школах, 35,9% - у сільських школах) виявили низький рівень екологічних знань; майже в половини учнів переважає низький рівень потреб у об’єктах природи (69,1% - у міських школах, 42,6% – у сільських школах).

Незалежно від місця проживання, у старшокласників переважно виявляються такі мотиви взаємодії з природою: моральні, прагматичні, спілкування.

Відслідковується значна кількість старшокласників, що мають низький рівень поведінки у природі (міські школи – 34,5%, сільські школи – 40,9% учнів). У міських школах переважає кількість старшокласників з раціональним (33,1%) та суперечливим (29,9%) типами ставлення до природи, у сільських – з раціональним (36,1%) та байдужим (24,4%) типами ставлення.

Отже, існує необхідність у диференційованому підході до виховання ціннісного ставлення до природи в учнів старших класів сільських та міських шкіл.

У старшокласників спостерігається неадекватна самооцінка ставлення до природи, вони майже не готові до вирішення протиріч взаємодії з нею, їхні дії та вчинки переважно не відповідають моральним нормам та правилам.

З’ясовано, що на ефективності формування у старшокласників ціннісного ставлення до природи суттєво позначаються такі особливості шкільної практики екологічного виховання:

·

·

·

·

Низька ефективність виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи зумовлена недостатнім програмно-методичним забезпеченням екологічного виховання учнів, впливом низького рівня екологічної культури суспільства. До того ж, батьки майже не залучаються до екологічного виховання учнів, що порушує цілісність системи виховання особистості.

Обгрунтовані методологічні та психолого-педагогічні засади, а також виявлені у ході експериментального дослідження протиріччя слугують основою розробки спеціальної методики, що сприятиме диференційованому вихованню у старшокласників ціннісного ставлення до природи.

У другому розділі “Педагогічні умови виховання ціннісного ставлення старшокласників до природи” теоретично обгрунтовано та експериментально доведено, що для підвищення рівня ціннісного ставлення старшокласників до природи ефективні такі педагогічні умови:

1)

2)

3)

Означені умови тісно пов’язані між собою зв’язками супідрядності. Перша умова є головною, визначає загальне спрямування організації процесу виховання ціннісного ставлення старшокласників до природи на забезпечення психічного здоров’я, особистісної, моральної, громадянської зрілості і життєвої компетентності учнів. Ця умова сприяє розвитку адекватної самооцінки особистого ставлення до об’єктів природи, здатності до вирішення протиріч у взаємодії з природою, відповідальності перед своїм “Я” у ставленні до природи. Дві наступні підпорядковуються головній умові. Одна - враховує залежність розвитку людини від впливу навколишнього середовища (соціального та природного), сприяє появі внутрішніх спонук саморозвитку особистості у взаємодії з природою (емоцій, інтересів, цінностей). Друга – обумовлюється спільністю та специфікою екологічних проблем міста й села, забезпечує усвідомлення старшокласниками взаємозалежності екологічних проблем локального, регіонального та глобального значення.

Враховуючи означені умови виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи, постала необхідність з’ясування показників особистісного розвитку старшокласників у сфері взаємодії з природою (ознак особистісної, моральної, громадянської зрілості, соціокультурної компетентності).

Особистісна зрілість характеризується прийняттям себе як складової світу природи; розумінням свого ставлення до об’єктів природи; усвідомленням своєї свободи у ставленні до природи та відповідальністю перед собою за її реалізацію; наявністю системи цінностей особистості, що сприяють збереженню світу природи; конструктивною зміною характеру своєї взаємодії з природою; розумінням та прийняттям світогляду інших людей щодо ставлення до природи; вмінням вирішувати проблеми взаємодії зі світом природи та попереджувати умови виникнення нових екологічних проблем.

Про моральну зрілість особистості старшокласника свідчать: внутрішнє прийняття суспільних норм та правил поведінки у природі; орієнтація на принципи совісті та справедливості у взаємодії з природою.

До показників громадянської зрілості та життєвої компетентності належать: усвідомлення особистістю громадянських прав та обов’язків, як механізму регулювання ставлення суспільства та кожної людини до природи; здатність до конструктивного співробітництва з вирішення проблем сталого розвитку суспільства; здатність адекватно оцінювати особисту позицію у ставленні до природи, продуктивно вирішувати конфліктні ситуації, що загрожують світу природи.

Розглядаючи ціннісне ставлення до природи у контексті особистісного розвитку, а також враховуючи сутність поняття “виховуюче середовище”, важливим є визначення впливу середовища, у якому мешкають старшокласники. Для досягнення мети дослідження оптимальним є таке виховуюче середовище, у якому гармонізовано вплив на учнів старшого шкільного віку об’єктів природи та соціуму, та яке передбачає гуманістичні суб’єкт-суб’єктні стосунки. Суб’єктами виступають об’єкти природи, старшокласники та їх найближче оточення. Сприятлива емоційна атмосфера забезпечується механізмами емпатії, ідентифікації у взаємодії означених суб’єктів, усвідомленням їх самоцінності.

Визначено напрями гармонізації впливу природного та соціального середовища на особистість: 1) використання у виховному процесі соціально-моральних задач, що стосуються взаємодії людини з природою; 2) підвищення компетентності вчителів з вирішення проблем екологічного виховання старшоклаників; 3) побудова гуманістичних міжособистісних стосунків між суб’єктами виховного процесу у взаємодії з природою.

Посилаючись на особливості природних, соціальних, інформаційних, культурних та інших характеристик середовища, постає необхідність врахування специфіки середовища, що здійснюється у дослідженні на рівні відмінностей міської і сільської місцевостей. Адже для села та міста характерні специфічні екологічні проблеми, а також простежуються типологічні відмінності ставлення до природи сільських та міських школярів. У старшокласників міських шкіл провідними є раціональний та суперечливий типи ставлення до природи та низький рівень потреб у спілкуванні з об’єктами природи. У сільських школах переважають раціональний та байдужий типи ставлення старшокласників до природи, низький рівень поінформованості щодо екологічних проблем. Врахування особливостей сільського та міського виховуючого середовища важливе для диференційованої корекції емоцій, мотивів, системи цінностей старшокласників, усвідомлення взаємозалежності екологічних проблем локального, регіонального та глобального значення.

З метою забезпечення реалізації означених педагогічних умов виховання ціннісного ставлення старшокласників до природи науково обгрунтовано особистісно орієнтовані технології: серія соціально-психологічних тренінгів екологічного змісту, самоаналіз особистого ставлення старшокласників до природи на основі спеціально розробленої програми, проектна екологічна діяльність учнів. Ці види технологій взаємопов’язані, кожна спонукає розвиток певних якостей особистості, а разом вони забезпечують комплексний вплив, необхідний для особистісного розвитку у сфері взаємодії з природою та виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи.

Для забезпечення особистісної, моральної громадянської зрілості та життєвої компетентності старшокласників виховні технології спрямовуються на вербалізацію стереотипів ставлень людей до природи, протиріч у взаємодії з нею, аналіз своїх дій, вчинків, можливостей у взаємодії з природою, що спонукає розвиток адекватної самооцінки ставлення до природи, прийняття позиції інших людей. Рольове перевтілення з метою вирішення екологічних проблем та протиріч у взаємодії з природою сприяє задіянню механізму відповідальності, реалізації особистісного потенціалу, стимуляції внутрішніх сил у взаємодії з об’єктами природи. З’ясування старшокласниками доступних шляхів удосконалення свого ставлення до природи спонукає вміння учнів аналізувати свої потенційні можливості, здатність до свідомого відтворення моральних зразків та еталонів поведінки у природі.

З метою гармонізації впливу природного і соціального середовища на особистість у технологіях передбачено рольове перевтілення старшокласників у об’єкти природи, вербалізацію їхніх позитивних якостей, моделювання та переживання їх стану, з’ясування функцій природи. Такі виховні засоби сприяють розвитку суб’єкт-суб’єктної взаємодії учнів з об’єктами природи, підвищують інтерес, увагу до цих об’єктів та потребу у взаємодії з ними. Аналіз учнями своїх дій та вчинків у природному середовищі спонукає до самоконтролю за поведінкою у природі, розширення контактів з об’єктами природи.

Врахування специфіки сільського та міського виховуючого середовища забезпечується спрямуванням технологій на самостійне вирішення старшокласниками екологічних проблем місцевого значення, обговорення екологічних проблем різного рівня з метою усвідомлення їх взаємозалежності. Зміст окремих завдань, передбачених у технологіях, спеціально розроблено для учнів сільських та міських шкіл з урахуванням особливостей природного середовища міста й села.

Визначено оптимальну послідовність застосування розроблених технологій: соціально-психологічні тренінги коректують емоційні ставлення учнів старших класів до природи та потребнісно-мотиваційну сферу; самоаналіз особистого ставлення до природи спонукає до пошуку шляхів самовдосконалення у взаємодії з природою; творча проектна діяльність сприяє свідомій саморегуляції ставлення до природи. Означені технології запроваджувались нами на уроках та в позаурочній виховній роботі.

Ефективність обгрунтованих педагогічних умов та технологій виховання ціннісного ставлення старшокласників до природи перевірено на формуючому етапі експерименту протягом 2000-2002 рр. У ньому брали участь 8 вчителів, 672 учні експериментальних та контрольних класів, 168 батьків 4-х шкіл Києва та Київської області. У експериментальних класах (Е) запроваджувалися обгрунтовані педагогічні умови та розроблені особистісно орієнтовані технології їх реалізації; ці класи брали участь також у роботі Всеукраїнської дитячої спілки “Екологічна варта” та у традиційних шкільних екологічних заходах. Контрольні класи (К1, К2) залучалися до екологічних заходів, передбачених шкільним планом виховної роботи. Частина контрольних класів (К1) також співпрацювали з дитячою спілкою “Екологічна варта”.

Експериментально доведено, що визначені педагогічні умови викликають позитивні якісні зміни ставлення старшокласників до природи. Ці зміни спостерігалися за певними зовнішніми проявами: підвищенням інтересу вчителів та учнів до екологічного виховання, зростанням ініціативи учнів щодо взаємодії з природою, екологічно доцільних вчинків.

Узагальнення і порівняння відповідних емпіричних даних, отриманих на констатуючому та формуючому етапах експерименту, засвідчує, що запропонована методика створює сприятливі умови для виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи.

Оскільки зовнішніми проявами ставлення особистості до природи є поведінка та діяльність, то порівняння рівнів ставлення старшокласників до природи відбувалося за показниками поведінково-діяльнісного критерію. Статистична обробка даних, здобутих у ході дослідження, базувалася на обчисленні середнього арифметичного і середньозваженої величини та здійснювалась з метою характеристики певної досліджуваної сукупності одним числом; з’ясування тенденції розвитку структурних компонентів ціннісного ставлення до природи; порівняння різних сукупностей: учнів міста та села, контрольних та експериментальних класів тощо.

Позитивна якісна динаміка ставлення до природи однаково властива учням експериментальних старших класів сільських та міських шкіл. Проте, дещо різняться кількісні показники. А саме: турботливий тип ставлення, що відповідає високому рівню ціннісного ставлення до природи, виявила практично однакова кількість старшокласників міських (12%) та сільських (12,6%) шкіл (на констатуючому етапі ці показники були значно менші: у міських школах –2,5%, у сільських – 1,9% старшокласників),.

Старшокласників з раціональним типом ставлення залишилося більше у сільських школах. Цей показник на формуючому етапі експерименту склав: 55,8% - у сільських, 49,1% - у міських школах; на констатуючому етапі показники були меншими: 36,1% - у сільських, 33,1% - у міських школах. Зафіксовано зменшення кількості учнів з суперечливим типом ставлення та, водночас, переважання суперечливого типу ставлення у старшокласників міських шкіл, як на етапі констатуючого (29,9% - у міських, 21,1% - у сільських школах), так і формуючого експерименту (21,9% - у міських, 11,7% - у сільських школах).

Раціональний та суперечливий типи ставлення відповідають середньому рівню ціннісного ставлення до природи. Отже, порівняно з констатуючим етапом експерименту, залишається тенденція переважання учнів із середнім рівнем ціннісного ставлення до природи (71% - учнів міських шкіл, 67,5% - учнів сільських шкіл).

Зафіксовано зменшення числа учнів старших класів, чиє ставлення до природи відповідає показникам байдужого та руйнівного типів ставлення. Байдужий тип ставлення майже однаково властивий старшокласникам міських (13,8%) і сільських (13,6%) шкіл. На констатуючому етапі ці показники були вищими: 24,8% учнів міських і 24,4% учнів сільських шкіл. Зберігається зафіксована на констатуючому етапі дослідження тенденція до переважання руйнівного типу ставлення у старшокласників сільських шкіл (6,3%) порівняно зі старшокласниками міста (3,2%). Проте, кількісні показники на констатуючому етапі були значно вищими: 9,7% – у міських і 16,5% – у сільських школах.

Байдужий та руйнівний типи ставлення до природи відповідають низькому рівню ціннісного ставлення до природи. Отже, низький рівень на етапі формуючого експерименту виявили: 17% старшокласників міських шкіл та 19,9% - сільських шкіл.

Зменшення числа учнів старших класів, які виявляють байдужий і руйнівний типи ставлення до природи, і збільшення проявів турботливого і раціонального типів ставлення засвідчує загальну позитивну динаміку ставлення старшокласників до природи і, водночас, підтверджує ефективність запропонованих у експерименті розробок. На користь цього висновку свідчить порівняння показників сформованості ціннісного ставлення до природи, одержаних у ході констатуючого і формуючого експерименту, а також позитивних змін, зафіксованих у різних типах контрольних класів.

Проте, у контрольних класах (К1), що співпрацюють з дитячою спілкою “Екологічна варта” спостерігаються вищі показники ставлення старшокласників до природи, порівняно з контрольними класами (К2), де проводяться традиційні форми екологічного виховання.

Відбулися також якісні зміни у ставленні старшокласників, що вказують на їхній особистісний розвиток: зросла адекватна самооцінка особистого ставлення до природи, здатність до вирішення протиріч та відповідальність перед своїм “Я” у взаємодії з об’єктами природи.

Динаміка типів ставлення старшокласників до природи в експериментальних класах подана у діаграмах (“К” – констатуючий експеримент, “Ф” - формуючий).

1. Міські школи

2. Сільські школи

Отже, доведено, що застосування у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи розроблених нами виховних технологій забезпечує суттєві зміни у внутрішній сфері особистості: емоціях, потребах, мотивах, особистісній системі цінностей, порівняно з традиційними екологічними заходами та практичними акціями.

В цілому результати формуючого етапу експерименту підтвердили гіпотезу дослідження і дають підстави для таких висновків:

1.

2.

3.

4.

·

·

·

5.

6.

7. Експериментально доведено, що визначені педагогічні умови сприяють позитивним якісним та кількісним змінам ставлення старшокласників до природи. Узагальнення і порівняння відповідних емпіричних даних, отриманих у констатуючому та формуючому етапах експерименту, засвідчує, що запропонована методика створює сприятливі умови для виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи.

8. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми виховання у старшокласників ціннісного ставлення до природи. Перспективи подальшого дослідження можуть пов’язуватись із запровадженням у старших класах ЗОШ окремого узагальнюючого курсу “екологія”, ширшому залученні батьків до екологічного виховання учнів, розробкою технологій екологічного виховання залежно від профілю навчання старшокласників. Потребує детальнішого дослідження проблема виховання ціннісного ставлення школярів до природи в основній та початковій школі.

Основні положення та результати дослідження відображено в таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.