КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КРЮЧКОВА Поліна Георгіївна

УДК 811.111’42

АВТОРИТАРНИЙ ДИСКУРС

(на матеріалі сучасної англійської мови)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ-2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі англійської філології Київського

національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

БЄЛОВА Алла Дмитрівна,

завідувач кафедри англійської філології Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

КОЛЄГАЄВА Ірина Михайлівна,

завідувач кафедри лексикології і стилістики англійської мови

Одеського національного

університету імені І.І. Мечнікова МОН України

кандидат філологічних наук, доцент

БУЛАТЕЦЬКА Людмила Іванівна,

завідувач кафедри англійської філології,

декан факультету романо-германської

філології Волинського державного університету

імені Лесі Українки МОН України

Провідна установа: Ужгородський національний університет

МОН України, кафедра англійської філології

Захист відбудеться “18” вересня 2003 р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 15 серпня 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради, д-р. філол. наук Неборсіна Н.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У лінгвістиці кінця ХХ – початку ХХІ століття спостерігається особливий інтерес до дискурсивного аналізу, теорії мовної особистості, теорії мовленнєвого впливу. Антропоцентризм лінгвістичних розвідок, урахування людського людського чинника в комунікативних процесах посідає нині чільне місце у мовознавчих студіях. Питання про те, що таке дискурс, стає основою нової парадигми лінгвістичного знання, яка дістала назву когнітивно-дискурсивної. З’являється дедалі більше праць, присвячених різновидам дискурсу, наприклад, політичному, науковому, рекламному, педагогічному, аргументативному, спонукальному, судовому, медичному.

Протягом останніх десятиліть лінгвістика активно запозичує термінологію і методи дослідження інших наукових дисциплін, таких як психологія, соціологія, політологія, аксіологія, філософія, культурологія, етнологія, з чим пов’язані зміни в концепції дискурсу, який розглядається не лише як текст, а як комунікативна дія з психологічним, соціальним, культурним та іншими компонентами. Вивчення дискурсу як поєднання вербального і невербального в комунікації призвело до тісної взаємодії лінгвістики з багатьма іншими антропологічноорієнтованими дисциплінами, сприяло проникненню лінгвістичної інформації в інші галузі знань.

Актуальність дисертаційногно дослідження пов’язана з антропологізацією наукової парадигми; вивченням різновидів дискурсу; інтересом до авторитарності в сучасній соціології, психології та політології; створенням типології мовних особистостей.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми “Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01 БФ 0147-01), яка розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка і була затверджена Міністерством освіти і науки України.

Мета дисертаційного дослідження – здійснення комплексного та багатоаспектного аналізу авторитарного дискурсу – зумовила наступні завдання: дослідити основні лінгвальні й позалінгвальні елементи авторитарного дискурсу; проаналізувати основні інтенції та стратегії комунікантів в авторитарному дискурсі; визначити комунікативні риси авторитарних особистостей.

Об’єктом дослідження є мовні маркери авторитарного дискурсу; інтенції та комунікативні стратегії авторитарних комунікантів, що впливають на організацію авторитарного дискурсу; комунікативні риси авторитарної мовної особистості; ідіолекти авторитарних особистостей; мовленнєвий вплив авторитарної особистості на партнерів по комунікації.

Предметом дослідження виступив авторитарний дискурс, проаналізований у різних сферах комунікації з урахуванням досліджень останніх років у межах не лише лінгвістики та дискурсології, але й соціології, психології, політології, конфліктології та аксіології. У роботі визначаються загальні характеристики авторитарного дискурсу, його лінгвальні та позалінгвальні компоненти, а також аналізуються конкретні комунікативні ситуації, в яких комуніканти проявляють авторитарну поведінку.

Матеріалом дослідження стали понад 36 книг художньої літератури та промов сучасних політичних діячів англійською мовою загальним обсягом 17300 сторінок, а також Інтернет-сайти, сценарії англійських фільмів, художні відеофільми.

У роботі використовувалися методи дискурсології, теорії мовленнєвих актів, дескриптивний, контекстуально-інтерпретативний, семантико-синтаксичний, стилістичний аналіз, а також елементи статистичного аналізу.

Наукова новизна дослідження зумовлена тим, що в ньому вперше на матеріалі сучасної англійської мови визначаються:

- лінгвальні та позалінгвальні маркери авторитарного дискурсу;

- інтенції та стратегії авторитарних комунікантів;

- комунікативна характеристика авторитарної особистості;

- причини ефективного та неефективного мовленнєвого впливу авторитарних комунікантів на партнерів по комунікації.

Теоретична значущість роботи полягає в узагальненні існуючих лінгвістичних уявлень про дискурс і варіативність дискурсу, визначенні сфер перетину авторитарного дискурсу з іншими різновидами дискурсу, вивченні компонентів авторитарного дискурсу, уточненні основних комунікативних рис авторитарних особистостей.

Практична цінність дослідження зумовлена тим, що воно може бути використане для поліпшення мовної компетенції комунікантів, у курсах з дискурсології, теорії мовленнєвого впливу, теорії комунікації та викладанні англійської мови.

Особистий внесок дисертанта полягає в теоретичному обґрунтуванні особливостей авторитарного англомовного дискурсу як різновиду дискурсу, визначенні інтенцій та стратегій комунікантів в авторитарному дискурсі, дослідженні рис та ідіолектів авторитарних особистостей.

На захист виносяться такі положення:

Авторитарний дискурс є цілеспрямованою комунікативною дією, обумовленою особливою адресантно-адресатною конфігурацією, з ілокутивною метою здійснити психологічний тиск на партнерів по комунікації, яка включає вербальні й позалінгвальні компоненти комунікації і, як правило, супроводжується порушенням принципу ввічливості та максим комунікації.

Авторитарний дискурс спостерігається в різноманітних комунікативних сферах: побутовій, науковій, професійній. Він має зони перетину з типами дискурсу як за сферами спілкування (політичним, побутовим, педагогічним, юридичним, дискурсом ділового спілкування тощо), так і за характером комунікації (спонтанним, підготовленим, офіційним та неофіційним).

Авторитарність виникає лише за особливої адресантно-адресатної конфігурації комунікативної ситуації, що припускає можливість авторитарної поведінки. Основними критеріями у визначенні авторитарності дискурсу є ілокуція адресанта, спрямована на пригнічення, домінування та тиск, порушення ним комунікативних норм, властивих тій чи тій комунікативній сфері, авторитетність комуніканта, наявність вербальних маркерів авторитарного дискурсу, які є мовним втіленням ілокутивної мети авторитарного комуніканта.

Авторитарні комунікативні стратегії можуть бути експліцитними та імпліцитними. Залежно від ілокутивної мети комуніканта авторитарні стратегії розподіляються на 1) авторитарне домінування, 2) авторитарний тиск і 3) авторитарне маніпулювання.

Найпоширеніші лексико-синтаксичні маркери авторитарного дискурсу: засоби вираження категорії негативності; прикметники, що виражають оцінне значення; займенник першої особи однини у поєднанні з акціональними, каузативними, епістемічними дієсловами; вульгаризми; терміни; апелятиви; модальні дієслова зі значенням облігаторності; неповні речення та прості короткі речення. Стилістичні маркери, що вказують на авторитарність: іронія, буквалізми, гіперболи, повтори. Найтиповіші прагматичні маркери авторитарного дискурсу: директиви, менасиви, констативи, інвективи, деклінативи та певні різновиди інтеррогативів.

На експонентному, змістовному та інтенціональному рівнях авторитарні особистості переважно переконані у власній правоті, створюють егоцентровану, конфліктну ситуацію, виявляють тенденцію чітко оформлювати думки, використовують директивні мовленнєві акти.

Ефективним авторитарним впливом слід вважати досягнення авторитарним комунікантом ілокутивної мети. Ефективний вплив авторитарного комуніканта на партнера по комунікації може нейтралізуватися психологічним та аксіологічним чинником, унаслідок чого адресати не піддаються авторитарному домінуванню, маніпулюванню та тиску.

Апробація роботи. Основні положення роботи були висвітлені у доповідях на наукових конференціях: “Культурний потенціал мовного знаку в концептосфері етносу” ( Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, жовтень 2001 р.); Наукова конференція аспірантів і студентів у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка (квітень 2003 р.), а також обговорювались на засіданнях кафедри англійської філології КНУ. З теми роботи було опубліковано шість наукових статей.

Структура роботи. Дисертація загальним обсягом 192 сторінки (166 сторінок основного тексту) складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, списку джерел ілюстративного матеріалу та додатка.

У вступі визначається мета, завдання та методологія дослідження, обґрунтовується його актуальність та новизна, теоретична та практична цінність, сформульовані основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі подається узагальнення існуючих підходів до дискурсивного аналізу; розглядається варіативність дискурсу; аналізуються дисертаційні дослідження, присвячені різновидам дискурсу; сформульовано визначення авторитарного дискурсу; авторитарний дискурс та явище авторитарності розглядаються як міждисциплінарний об’єкт дослідження.

У другому розділі визначені основні компоненти авторитарного дискурсу. Розглядаються різновиди авторитарних інтенцій та комунікативних стратегій, які обирають авторитарні комуніканти. Класифікуються основні вербальні маркери авторитарного дискурсу (лексико-синтаксичні, стилістичні та прагматичні), а також позалінгвальні компоненти авторитарного дискурсу (психологічний, соціальний, культурний).

У третьому розділі узагальнюються існуючі підходи до аналізу мовної особистості, подається комплексний аналіз рис авторитарної мовної особистості, розглядаються ідіолекти декількох особистостей, аналізуються випадки ефективного і неефективного мовленнєвого впливу авторитарних особистостей на партнерів по комунікації.

У висновках узагальнюються теоретичні й практичні результати дисертаційного дослідження

Список використаних джерел складається з 244 позицій, з них 27 Інтернет сайтів.

Список джерел ілюстративного матеріалу налічує 84 позиції, серед них 35 Інтернет сайтів та 13 відеофільмів.

Додатки містять схему утворення авторитарного дискурсу та схему різновидів авторитарної поведінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Загальна характеристика авторитарного дискурсу” обґрунтовується місце авторитарного дискурсу у дискурсивній парадигмі, окреслюються його параметри та подається його визначення. Зазначається, що у межах лінгвістичної парадигми останніх років увага зосереджена на теоретичних і прикладних проблемах дискурсу, починаючи від полеміки про визначення дискурсу та його компонентів, проблеми співвідношення вербального та позалінгвального в дискурсі, проблеми впливу дискурсу на свідомість, закінчуючи аналізом окремих різновидів дискурсу.

У межах сучасних інтерпретацій дискурсу можливо визначити його характеристики: зв’язність, когерентність, когезія, змістовна цілісність, історичність. Основні компоненти дискурсу можна розподілити на лінгвальний та позалінгвальні: когнітивний, соціальний (статус та рольові установки), культурний, психологічний, прагматичний .

Незважаючи на велику кількість визначень дискурсу та підходів до його аналізу, переважну більшість з них можна умовно позділити на 2 типи: 1) ті, що ототожнюють поняття дискурсу й тексту і зосереджуються безпосередньо на дослідженні вербальних факторів та 2) ті, що враховують позалінгвальні компоненти: комунікативну ситуацію, культурний, соціальний та психологічний чинники.

Визначення авторитарного дискурсу передбачає розгляд поняття авторитарності, що позначає панування однієї особи, яка вимагає і досягає безумовного підкорення й виконання своїх наказів та розпоряджень і використовує жорсткий, вольовий стиль здійснення влади. Слід зазначити, що поняття авторитарності тісно пов’язане з поняттям авторитетності, але не ідентичне йому. Авторитет визначається як загальновизнана важливість, вплив особи чи організації в різних сферах суспільного життя, зумовлений знаннями, моральними перевагами, досвідом. І в авторитарності, і в авторитетності є спільний елемент впливу на інших, проте авторитетний комунікант не завжди є авторитарним, а лише у випадках здійснення тиску, домінування над партнером по комунікації. Якщо при неавторитарній авторитетності вплив базується на перевагах авторитетної особи і сприймається адресатом як обґрунтований, то при авторитарній – на психологічних рисах авторитарної особистості або її статусних перевагах і викликає імпліцитний або експліцитний конфлікт.

Авторитетність є важливим фактором визначення авторитарності дискурсу поряд з таким критерієм як ілокутивна мета адресанта та порушення ним комунікативних норм, властивих тій чи тій комунікативній сфері. Наприклад, широке вживання інвективів лише тоді вважатиметься авторитарним дискурсом, якщо це здійснюється авторитетним комунікантом.

Авторитарність може втілюватися у численних формах комунікативної поведінки (див. Схему 1). Експліцитна авторитарна поведінка може виражатися у категоричності, насильстві, фізичній дії, грубості, інвективності, конфліктності, іронічності, егоцентрованості, емоційності. Імпліцитна авторитарність може виражатися у маніпуляції, формальній кооперативності, формальній ввічливості, формальній усмішці, мовчанні. Визначальним є ефект авторитарного тиску.

Схема 1: Різновиди авторитарної поведінки

Вищенаведені аспекти авторитарного дискурсу можна узагальнити у такому визначенні: авторитарний дискурс – це цілеспрямована комунікативна дія, зумовлена особливою адресантно-адресатною конфігурацією, з ілокутивною метою здійснення адресантом психологічного тиску на партнерів по комунікації, що включає вербальний та позалінгвальні компоненти комунікації і супроводжується порушенням принципу ввічливості та комунікативних максим.

Поняття авторитарності, авторитарної особистості, авторитарного дискурсу виступають об’єктом дослідження декількох наукових дисциплін: лінгвістики, психології, соціології, конфліктології, політології, аксіології.

У другому розділі “Компоненти авторитарного дискурсу” докладно розглядаються інтенції, комунікативні стратегії та тактики авторитарних комунікантів, виділяються компоненти авторитарного дискурсу. Мовлення виступає лише засобом передачі повідомлень, але передача повідомлень ніколи не є кінцевою метою спілкування. Це лише засіб досягнення мети контролю поведінки і стану партнера по комунікації. Авторитарний дискурс завжди спрямований на досягнення комунікативних або позакомунікативних цілей, у зв’язку з чим великого значення набувають інтенції авторитарних комунікантів. Авторитарні інтенції можуть бути спрямованими на зміну стану партнера по комунікації або на спонукання адресата здійснити певні дії. У свою чергу інтенції зміни стану поділяються на: 1) зміну емоційного стану партнера по комунікації та 2) зміну ментальних переконань адресата. Авторитарними інтенціями, спрямованими на дію, можуть бути: 1) комунікативна дія/бездіяльність партнера по комунікації (передача чи приховання інформації, мовчання, передача неправдивої інформації та 2) позакомунікативна дія/бездіяльність (наприклад, виконання/невиконання адресатом певного завдання).

Акціональна інтенція, спрямована на позакомунікативну дію партнерів по комунікації, переважно оформлюється у прямих або транспозиційних директивах:

You two. Get back... Grab them! I said ‘grab them’! Tie them up! Go on. Tie them (Golding).

Залежно від психологічної диспозиції авторитарні особистості обирають різні комунікативні стратегії, які можуть бути експліцитними або імпліцитними. Перша з можливих авторитарних стратегій – авторитарне домінування – зустрічається переважно у побутовому, навчальному та професійному дискурсі. Друга авторитарна стратегія – авторитарний тиск – є впливом на адресата, з метою примусити його виконати необхідні для авторитарного комуніканта дії, небажані для адресата. Для здійснення цієї стратегії адресант може використовувати тактики наказів, погроз, звинувачень. Третя можлива авторитарна стратегія - маніпулювання – є видом психологічного впливу, здійснення якого призводить до прихованого виникнення в іншої людини намірів, які не збігаються з бажаннями цієї людини. Для реалізації такої стратегії комунікант може дотримуватися тактик з використанням імплікацій, неправди або шантажу.

У комунікативних ситуаціях, де хоча б один з комунікантів проявляє авторитарність, використовуються мовні засоби, які вказують на авторитарність і якими авторитарні комуніканти користуються з метою здійснення авторитарного тиску, підкреслення власних переваг, підсилення категоричності. Залежно від сфери комунікації комуніканти використовують різні маркери авторитарного дискурсу. Вербальні маркери, які вказують на авторитарність у певних сферах спілкування, можуть вважатися комунікативною нормою в іншій сфері. Наприклад, імперативи по-різному сприйматимуться в побутовому та військовому дискурсах.

У парадигмі можливих вербальних маркерів авторитарного дискурсу домінують лексико-синтаксичні.

Одним з найпоширеніших лексико-синтаксичних маркерів авторитарного дискурсу є вживання комунікантом засобів вираження категорії негативності, які сприяють досягненню категоричного ефекту. Англійській мові в цілому притаманне уникнення категоричності та вживання засобів ввічливості. Тим різкішими і авторитарнішими постають експліцитні засоби негативності, особливо якщо вони накопичуються. Категоричність підсилюється, якщо спостерігається велика концентрація засобів висловлення негативності на одну репліку або якщо негативність спрямована на партнера по комунікації і вказує на негативну оцінку або негативне ставлення:

This isn’t a charade! I don’t like you, Derek, is that so difficult to comprehend? I don’t want to be near you. I don’t want to be in this house and I particularly don’t want to be in your room (Graham).

I have never believed in the nonsense which crops up from time to time in the press (Churchill).

Лексичним маркером авторитарного дискурсу є прикметники, що виражають особисту оцінку, особливо якщо вони мають негативну конотацію. Як правило, негативно забарвлені оцінні прикметники свідчать про надмірну увагу адресанта до власних суджень, домінування його оцінок над думкою партнера по комунікації.

I must be absolutely clear about this. Britain cannot accept the present situation on the Budget. It is demonstrably unjust. It is politically indefensible (Thatcher).

Універсальний за сферами вживання вербальний маркер авторитарного дискурсу – займенник першої особи однини I. За багаторазового вживання він створює егоцентрованість висловлювань. Це часто пов’язане з надмірною увагою мовця до себе та небажанням рахуватися з партнерами по комунікації, що характеризує мовця як авторитарну особистість. У таких випадках у синтагматичні відношення з займенником I найчастіше вступають акціональні, каузативні дієслова, епістемічні дієслова зі значенням упевненості.

Маркером авторитарного дискурсу в побутовому та іноді у професійному спілкуванні можуть виступати вульгаризми, вживання яких пов’язане з їхнім образливим змістом та посиленням категоричності висловлювання.

Вербальний маркер авторитарного дискурсу в побутовій, навчальній і професійній сферах комунікації – професійна термінологія. Велика кількість термінів ускладнює розуміння партнера по комунікації і вказує на енциклопедичне домінування авторитарного комуніканта.

Маркером авторитарного дискурсу також можуть виступати звертання або апелятиви. Звертання належить до емоційно-вольового мовлення. Головна функція апелятивів – спонукати адресата до сприйняття інформації.

На авторитарність дискурсу вказують модальні дієслова зі значенням облігаторності.

Синтаксичний маркер авторитарного дискурсу - неповні речення та прості короткі речення. Вживання коротких речень комунікантом та відсутність мітигаторів свідчить про нехтування інтересами співрозмовника, порушення принципу ввічливості, що й створює авторитарність. Еліптичні речення та відсутність складних конструкцій сприяють категоричності та домінуванню авторитарної особистості в комунікативній ситуації, особливо якщо вони спрямовані на те, щоб примусити партнера по комунікації вчинити так, як того хоче адресант:

Reverse the order. Telephone her and say you’re detained. Send the limousine to pick her up and deliver her to the Сote Basque. You walk to the St Regis and go into the King Cole Bar. You’ll get a message. After that you can move across to the Сote Basque. Clear? (West).

Існують стилістичні засоби, які створюють або підсилюють категоричність в авторитарному дискурсі. Авторитарний комунікант вживає їх з ілокутивною метою експлікації конфліктної ситуації, здійснення авторитарного тиску, відмови від кооперативного спілкування, а також із бажанням підкреслити власні переваги.

Авторитарні комуніканти можуть вдаватися до іронії, щоб висловити негативне ставлення до партнера по комунікації та його дій:

Well...may I ask what you were hoping to see out of a Torquay hotel bedroom window? Sydney Opera House Perhaps? The Hanging Gardens of Babylon? Herds of wildebeests sweeping majestically...(Fawlty Towers. Communication Problems)

Як вербальний стилістичний маркер авторитарного дискурсу можна розглядати буквалізм чи буквальну відповідь на запитання з прагматичною транспозицією. Якщо комунікант правильно розуміє інтенцію іншого комуніканта і вживає буквалізм, це свідчить про відмову від принципу кооперації, бажання збентежити співрозмовника, а, отже, про авторитарний тиск на партнера по комунікації.

Для посилення враження як у побутовому, так і в політичному дискурсі часто вживаються гіперболи.

З-поміж стилістичних фігур, характерних для авторитарного дискурсу, можна виділити повтор. Повтор як стилістичний засіб вживається з метою логічного наголосу, необхідного для того, щоб привернути увагу адресата до ключового слова в реченні. За допомогою повторів автор досягає ефекту прагматичного впливу на реципієнта. Синтаксичний повтор у поєднанні з лексичними одиницями зі значенням негативної оцінки руйнує позитивну роль адресата і підвищує ефект авторитарного домінування:

I had no illusions about you. I knew you were silly and frivolous and empty-headed. But I loved you. I knew that your aims and ideals were vulgar and commonplace. But I loved you. I knew that you were second-rate. But I loved you (Maugham)

До прагматичних маркерів власне авторитарного дискурсу належать найтиповіші для нього типи мовленнєвих актів: директиви, менасиви, категоричні констативи, інвективи, деклінативи та певні різновиди інтеррогативів.

Поєднання менасивів та інвективів, ужитих стосовно партнера по комунікації, руйнує його позитивну роль і збільшує авторитарний ефект: ‘

Curse you, you little filthy vermin!’ he hissed. ‘ Untie your legs? I’ll untie every string in your bodies. Do you think I can’t search you to the bones? Search you! I’ll cut you both to quivering shreds!’(Tolkien)

Прагматичним маркером авторитарного дискурсу в побутовій і професійній комунікації виступають директиви. Водночас у деяких різновидах професійного дискурсу (військовий дискурс, рекламний дискурс, спортивний дискурс) вживання директивів є нормою і не створює авторитарного ефекту. Для англійської мови більш характерна прагматична транспозиція директивів, наприклад, вживання питальних речень для висловлення побажання, навіть наказу, що зумовлене вимогами ввічливості. У мовленнєвому спілкуванні нерідко буває недоречним висловлення прямих наказових пропозицій або експліцитних перформативних пропозицій.

Авторитарні комуніканти можуть вживати деклінативи та оформлювати їх без мітигаторів ілокутивної сили відмови. Деклінатив є небажаною для адресата реакцією і належить до стратегій конфліктного дискурсу. У випадках, коли деклінатив вживає особа, яка відзначається авторитетністю, це можна розцінювати як авторитарну поведінку:

“Hear me out.”

“I don’t intend to. You’re guilty. You’re guilty as the devil” (Asimov).

Маркером авторитарного дискурсу в побутовій та певних різновидах професійної сфери може виступити такий різновид інтеррогативів як короткі запитання-уточнення. Авторитарний комунікант може використовувати короткі запитання з ілокутивною метою збентежити партнера по комунікації, довести нелогічність його думок чи безглуздість його переконань. Завдяки цьому авторитарному комунікативові вдається поставити партнера по комунікації у слабку позицію і домінувати в комунікативній ситуації:

“I think I understand.”

“Do you?”

“Well, yes, damnit! And I don’t want to steal anyone’s land! I want to see that the Indians live better lives–”

“Better than what?”

“Than what they lead now! I want to improve their living conditions–”

“Oh, and what are those conditions?”

“Well...”

“You don’t know a thing about it!”(Graham)

Паралінгвістичні засоби виступають одним з найважливіших позалінгвальних чинників, які підсилюють вплив авторитарного дискурсу.

У контактних діалогах важливу роль відіграє підвищення тону голосу:

Police! Freeze! Get your hands behind your head! Hands behind your head! Now! Do it! (The Matrix)

Для інтенсифікації авторитарного впливу широко використовується такий паралінгвістичний чинник, як логічний наголос.

Для виділення важливих слів авторитарні комуніканти можуть використовувати й паузи, які свідчать не про невпевненість і вагання, а про бажання акцентувати увагу адресатів на змісті важливих слів.

У переліку аспектів впливу авторитарної особистості слід врахувати використання адресантом міміки, жестів, положення тіла для здійснення авторитарного тиску, наприклад, домінуючий тип потиску рук, закладання рук за голову, довгий погляд із відхиленою назад головою, відомий як зверхній погляд, стиснуті губи та інші.

Robert Jordan was watching Pilar. She was looking at Pablo as at some strange animal. On her face there was a shadow of the expression the mention of the blinding had put there. She shook her head as though to be rid of that then tossed it back. “Listen”, she said to Pablo (Hemingway).

Ще один засіб реалізації невербальної поведінки – сіленціальний компонент комунікації – мовчання.

Дослідження авторитарного дискурсу в межах дискурсивного аналізу має враховувати соціальний фактор, що передбачає аналіз соціального статусу та соціальних ролей комунікантів. У парах ролей батько – дитина, вчитель – учень, керівник – підлеглий, поліцейський – правопорушник, лікар – пацієнт одна з ролей передбачає вищий статус. Що вищий статус авторитарної особистості, то легше їй здійснювати авторитарну поведінку і чинити тиск на партнерів по комунікації. Авторитарна особистість може зловживати власним статусом, наприклад, в односторонньому порядку змінювати умови домовленості з підлеглими:

VADER: Calrissian, take the princess and the Wookiee to my ship.

LANDO: You said they'd be left in the city under my supervision.

VADER: I am altering the deal. Pray I don't alter it any further (Star Wars. The Empire Strikes Back).

Важливим позалінгвальним компонентом дискурсу виступає культура комунікантів. Культура мовлення конкретної особистості залежить від країни її походження (в різних англомовних країнах сформувалися різні культурні звичаї), від її суспільного шару, від виховання, освіти тощо. Носії мови в більшості випадків дотримуються норм та обирають вищерозглянуті лексичні, граматичні й стилістичні засоби для здійснення авторитарного впливу.

Інтенції та комунікативні стратегії авторитарних комунікантів, компоненти авторитарного дискурсу узагальнені у Схемі 2.

Схема 2: Утворення авторитарного дискурсу

У Розділі 3 “Комунікативні характеристики авторитарної особистості" розглядаються комунікативні риси авторитарних особистостей та ідіолекти. Як правило, авторитарна особистість є впевненою у власній правоті та намагається здійснити тиск на партнера по комунікації або висловити байдужість до його думки.

Авторитарні особистості можуть вдаватися у мовленні до гумору і навіть сатири стосовно партнера по комунікації, послаблююючи таким чином позицію адресата:

Sybil: ‘Don't shout at me. I've had a difficult morning.’

Basil: ‘Oh dear, what happened? Did you get entangled in the eiderdown again? Not enough cream in your йclair? Hmm? Or did you have to talk to all your friends for so long that you didn't have time to perm your ears?’ (Fawlty Towers. The Hotel Inspectors)

Оскільки авторитарним особистостям властиві категоричність, порушення принципу кооперації, то як мовні особистості вони створюють конфлікну, егоцентровану комунікактивну ситуацію. Авторитарні особистості тяжіють до використання директивності, домінують у комунікативній ситуації.

Аналіз ідіолектів авторитарних особистостей вказує на необхідність врахування гендерного фактора, оскільки рисами авторитарної особистості можуть володіти й жінки.

Для посилення мовленнєвого ефекту авторитарність можуть проявляти і неавторитарні за психологічним типом особи. Наприклад, Президент США Джордж Буш (молодший) не володіє усім комплексом психологічних рис авторитарної особистості, проте має соціальну роль керівника однієї з найсильніших країн світу і проявляє авторитарну поведінку в різноманітних комунікативних ситуаціях. Так, промови Дж. Буша у 2003 році та його відповіді на запитання журналістів на актуальну тему протистояння Іраку і США перенасичені засобами вираження авторитарності.

Як у підготовлених промовах Дж. Буша, так і в його спонтанних відповідях на запитання журналістів очевидна висока егоцентрованість та категоричність, зумовлена поєднанням займенника першої особи однини I (me) з акціональними, каузативними, епістемічними дієсловами, дієприслівниками та прикметниками (assure, urge, direct, be confident, be determined, keep...), вживанням присвійних займенників (my) та цілеспрямованим підкресленням статусу та ролі Дж.Буша.

Для ідіолекту Дж. Буша показовим є вживання дієслова пропозиційного ставлення want у поєднанні з займенниками першої особи:

We want to see people stand up and say what their opinion is about Saddam Hussein and the utility of the United Nations Security Council.

З-поміж модальних дієслів, які посилюють категоричність та авторитарність мовлення Буша, переважає дієслово зі значенням облігаторності must. Час від часу вживає також Дж. Буш модальне дієслово should:

Saddam Hussein and his sons must leave Iraq within 48 hours. Their refusal to do so will result in military conflict, commenced at a time of our choosing. For their own safety, all foreign nationals -- including journalists and inspectors -- should leave Iraq immediately.

У промовах Дж.Буша простежуються не характерні для політичних промов імперативні конструкції:

I urge every member of the Iraqi military and intelligence services, if war comes, do not fight for a dying regime that is not worth your own life. Do not destroy oil wells, a source of wealth that belongs to the Iraqi people. Do not obey any command to use weapons of mass destruction against anyone, including the Iraqi people.

Залежно від індивідуальних особливостей комунікантів та специфіки комунікативної ситуації авторитарність може проявлятися по-різному. Коли дискурс хоча б одного з комунікантів можна визначити як авторитарний, можливі наступні варіанти ситуацій:

Домінантна авторитарність: Авторитарна особистість намагається вчинити авторитарний вплив на партнера/ партнерів по комунікації, який/ які піддаються авторитарному впливу.

Конкурентна авторитарність: Дві авторитарні особистості намагаються вербально перемогти одна одну, при цьому виникає конфлікт.

Випадкова авторитарність: Неавторитарна особистість у надзвичайних умовах проявляє авторитарність.

Будь-який випадок авторитарного дискурсу є намаганням авторитарного адресанта здійснити вплив на адресата, причому сам адресант може усвідомлювати або не усвідомлювати власну ілокутивну мету. У комунікативних ситуаціях, де авторитарний комунікант усвідомлює власну ілокутивну мету, залежно від того, вдалося йому чи ні досягти мети і здійснити мовленнєвий вплив, можливий їх поділ на ситуації з вдалим і невдалим мовленнєвим впливом.

Ефективність авторитарного впливу забезпечується реальним збігом мети адресанта і результату впливу. Під ефективним авторитарним мовленнєвим впливом слід розуміти досягнення авторитарним комунікантом ілокутивної мети, наприклад, приниження адресатів та домінування в комунікації:

“You better straighten up those stitches, dear. They look like the tracks of a drunken chicken on a moonless night.”

“Yes, ma’am.”

“And you, hon, by any chance, did you happen to be Dr. Frankenstein in a previous life? I have varicose veins that are straighter than that.”

“Sorry, ma’am. I’ll try and do better” (Myers).

Неефективний комунікативний вплив спостерігається у ситуації, де реципієнт не розуміє комунікатора, не осмислює ситуацію своєї діяльності, як потрібно комунікатору, і не формує ті мотиви і цілі своєї діяльності, які заплановані комунікатором. У комунікації часто зустрічаються ситуації, де адресат розуміє цілі авторитарного адресанта та зміст мовленнєвого впливу, але відмовляється виступати в ролі реципієнта цього впливу:

VADER: There is no escape. Don't make me destroy you. Join me and I will complete your training.

LUKE: I'll never join you! (Star Wars. The Empire Strikes Back)

Неефективність впливу авторитарного дискурсу може бути обумовлена насамперед психологічними рисами, цінностями, переконаннями адресата.

Загальні висновки

Комплексний аналіз комунікативних ситуацій, де хоча б один з комунікантів виявляє авторитарність, дає можливість стверджувати, що компонентами авторитарного дискурсу є лінгвальний та позалінгвальні: паралінгвістичний, соціальний (статус та рольові установки), культурний (етнічно-культурна приналежність комунікантів), психологічний (психологічні риси та прийоми авторитарних комунікантів), прагматичний (комунікативна ситуація, комуніканти, комунікативна стратегія, ілокутивна мета). Авторитарний дискурс може виникати лише за особливої адресантно-адресатної конфігурації комунікативної ситуації, яка уможливлює прояв авторитарної поведінки. Головні критерії авторитарного дискурсу – ілокутивна мета комуніканта; авторитетність комуніканта; порушення комунікантом однієї або декількох максим комунікації; порушення принципів ввічливості та/ або кооперативності.

Порівняльний аналіз авторитарного дискурсу та інших різновидів дискурсу дає можливість встановити, що авторитарний дискурс має спільні зони з декількома різновидами дискурсу за сферами комунікації: політичним, побутовим, судовим, педагогічним, бізнес-дискурсом тощо. Крім цього, авторитарний дискурс може бути чоловічим або жіночим, спонтанним або підготовленим, офіційним або неофіційним.

Запропоновано визначення авторитарного дискурсу: цілеспрямована комунікативна дія, зумовлена особливою статусно-рольовою конфігурацією комунікативної ситуації, з ілокутивною метою здійснення адресантом психологічного тиску на партнерів по комунікації, що включає вербальний і позалінгвальні компоненти комунікації й супроводжується порушенням принципу ввічливості та комунікативних максим.

Авторитарні інтенції зумовлюють вибір стратегії, яка може бути експліцитною або імпліцитною. Дослідження авторитарних стратегій дає критерії для їх класифікації, залежно від ілокутивної мети комуніканта на 1) авторитарне домінування, 2) авторитарний тиск, 3) авторитарне маніпулювання.

Для реалізації ілокутивної мети авторитарний комунікант насичує мовлення різними лінгвальними та позалінгвальними засобами. Лінгвальні засоби вираження авторитарності:

1) лексико-синтаксичні (засоби вираження категорії негативності, прикметники, що виражають особисту оцінку; займенник першої особи однини I у поєднанні з каузативними, епістемічними дієсловами; вульгаризми, терміни, апелятиви, модальні дієслова зі значенням облігаторності; неповні речення та прості короткі речення),

2) стилістичні (іронія, буквалізми, гіперболи, повтори),

3) прагматичні (найхарактерніші для авторитарного дискурсу типи мовленнєвих актів – директиви, менасиви, категоричні констативи, інвективи, деклінативи та деякі різновиди інтеррогативів).

Проаналізовано найголовніші позалінгвальні компоненти авторитарного дискурсу – психологічний, соціальний та культурний. Психологічний компонент авторитарного дискурсу включає психологічні рисиадресанта та психологічні чинники, що посилюють вплив дискурсу на адресата: публічність висловлювання, чітку вимову слів, роль візуального сприйняття, міміку, жести, положення тіла, мовчання. Соціальний фактор авторитарного дискурсу включає соціальний статус та соціальні ролі комунікантів. Культурний компонент – це дотримання комунікативних норм, мовна компетенція, зумовлена культурною приналежністю комунікантів.

Дослідження ролі особистісного фактора в утворенні авторитарного дискурсу та рис авторитарних особистостей дало можливість виділити основні мовні риси авторитарних особистостей на експонентному, змістовному та інтенціональному рівнях: переконаність у власній правоті, використання директивних мовленнєвих актів, створення егоцентрованої, конфліктної ситуації.

Встановлено, що авторитарний дискурс виникає в ситуаціях авторитарного тиску та домінування одного авторитарного комуніканта, в ситуації протистояння двох авторитарних особистостей та у винятковій ситуації, в якій за виняткових обставин авторитарність проявляє неавторитарна особистість.

Виявлено, що авторитарний комунікант не завжди досягає ілокутивної мети. Ефективний авторитарний вплив спостерігається лише в тих ситуаціях, де збігаєтьсявинятковій мета авторитарного адресанта і результат впливу. Визначені причини ефективного авторитарного впливу: психологічні риси, комунікативні і позакомунікативні переваги адресантів. Причинами неефективного авторитарного дискурсу виступають психологічні риси, цінності, переконання адресата.

У дисертаційному дослідженні окреслені загальні характеристики і компоненти авторитарного дискурсу. Подальші дослідження можуть бути зосереджені на діахронічному аналізі авторитарного дискурсу, поглибленому аналізі стратегій і тактик авторитарних комунікантів, аналізі ідіолектів окремих авторитарних особистостей, аналізі просодичних чинників авторитарного дискурсу, аналізі етнічних аспектів авторитарності.

Основні положення дисертації викладені у публікаціях:

Крючкова П.Г. Авторитарний дискурс у різних моделях взаємовідносин (на матеріалі сучасної англійської мови)// Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наукових праць – К.: Логос, 1999. – С. 161-167.

Крючкова П.Г. Лексичні та граматичні маркери авторитарного дискурсу// Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наукових статей КДЛУ. – К.: Вид. центр КДЛУ, 2001. – Вип.5. – С.109-113.

Крючкова П.Г. Використання стилістичних засобів в авторитарному дискурсі// Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наукових статей КДЛУ. – К.: Вид. центр КДЛУ, 2001. – Вип.6. – С.130-133.

Крючкова П.Г. Соціальний фактор і авторитарний дискурс// Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наукових праць. – К.: Логос, 2001. – №5. – С.109-113.

Крючкова П.Г. Авторитарність в ідіолекті Уїнстона Черчіля// Проблеми семантики, слова, речення та тексту: Зб. наукових праць КНЛУ. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2003. – Вип.9. – С.180-185.

Крючкова П.Г. Авторитарність в ідіостилі Мадлен Олбрайт// Наукова спадщина професора Ю.О. Жлуктенка та сучасне мовознавство. – К.: Логос, 2000. – С.161-166.

АНОТАЦІЇ

Крючкова П.Г. Авторитарний дискурс (на матеріалі англійської мови). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.04 – германські мови. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2003.

Дослідження присвячене аналізові авторитарного дискурсу в різних комунікативних сферах. Визначаються основні лінгвальні на позалінгвальні компоненти авторитарного дискурсу, аналізуються комунікативні риси авторитарних особистостей, комунікативні стратегії, ідіолекти авторитарних особистостей.

У дисертації обґрунтовується, що основними критеріями авторитарності є особлива адресантно-адресатна конфігурація комунікативної ситуації, ілокутивна мета комуніканта здійснити авторитарний тиск чи домінувати у комунікації, порушення комунікативних максим, принципів кооперації та ввічливості, авторитетність. Досліджується мовна реалізація авторитарної поведінки, ефективний і неефективний вплив авторитарного дискурсу.

Ключові слова: авторитарний дискурс, комунікативні стратегії, мовленнєвий вплив, лінгвальні і позалінгвальні фактори, комунікативна ситуація, авторитарний тиск, авторитарне домінування.

Крючкова П.Г. Авторитарный дискурс (на материале английского языка). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 – германские языки. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2003.

Диссертация посвящена исследованию авторитарного дискурса в различных сферах коммуникации (бытовой коммуникации, профессиональной, учебной). В исследовании предложено определение авторитарности и авторитарного дискурса, определены зоны пересечения авторитарного дискурса с другими разновидностями дискурса (политическим, семейным, судебным, педагогическим, бизнес-дискурсом и т.д.).

В работе обосновывается, что авторитарный дискурс, авторитарная личность и явление авторитарности являются объектом анализа не только лингвистики, но и других научных дисциплин: социологии, психологии, культурологии, этнографии, конфликтологии, аксиологии. Определены основные разновидности авторитарного поведения, а также критерии авторитарного дискурса: особая адресантно-адресатная конфигурация коммуникативной ситуации, иллокутивная цель коммуниканта, авторитетность адресанта, нарушение адресантом максим коммуникации, нарушение принципов вежливости и кооперативности.

Исследование проводилось на материале английского языка и было основано на анализе коммуникативных ситуаций, отобраных из книг художественной литературы, речей современных политических деятелей, Интернет-сайтов, сценариев фильмов, художественных видеофильмов.

В результате анализа были обобщены и классифицированны основные стратегии и тактики авторитарных коммуникантов, влияющие на образование авторитарного дискурса. Ключевые стратегии авторитарных личностей включают доминирование в коммуникативной ситуации, манипуляции и давление на партнера по коммуникации. Для доминирования авторитарный коммуникант может использовать тактики негативной оценочности, самовосхваления, безразличия, контроля за сменой коммуникативных ролей. Для осуществления стратегии манипуляции коммуникант может использовать тактики импликаций, лжи и шантажа. Для давления на партнера по коммуникации могут использоваться тактики приказов, угроз, обвинений.

Анализируются компоненты авторитарного дискурса, включающие вербальный, невербальный и экстралингвистический (психологический, социальный, культурный). Вербальный компонент авторитарного дискурса включает лексико-синтаксические, стилистические и прагматические средства, которые использует авторитарный коммуникант для осуществления авторитарного давления. Психологический компонент авторитарного дискурса включает психологические черты адресанта и психологические факторы, усиливающие воздействие на адресата. Социальный компонент включает социальный статус и социальные роли коммуникантов. Культурный компонент – это языковая компетенция, обусловленная культурной принадлежностью коммуниканта.

Исследована роль личностного фактора в образовании авторитарного дискурса. Выделены основные коммуникативные черты авторитарных личностей на экспонентном, смысловом и интенциональном уровнях: убежденность в собственной правоте, создание эгоцентрической конфликтной коммуникативной ситуации, склонность к использованию директивных речевых актов. Рассмотрены идиолекты нескольких авторитарных личностей.

Определено, что модели авторитарного взаимодействия включают доминантную авторитарность (где один из коммуникантов осуществляет давление на партнера по коммуникации); конкурирующую авторитарность (при противостоянии двух авторитарных личностей); а также случайную авторитарность (ситуации, когда в исключительных обстоятельствах авторитарность проявляет неавторитарная личность).

Анализируются ситуации с успешным и неуспешным речевым воздействием авторитарного коммуниканта. Определены причины эффективного речевого воздействия: психологические черты, коммуникативные и внекоммуникативные преимущества