Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Кулик Сергій Михайлович

УДК 329 (477) (092)

Микола Міхновський

у суспільно-політичних процесах України

(кінЕцЬ ХІХ – першА чвертЬ ХХ століття)

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Чернівці – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичних інститутів і процесів Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор

Ярош Богдан Олексійович,

Волинський державний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри теорії та історії політичної науки

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Брицький Петро Павлович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри історії України

кандидат політичних наук, доцент

Паславський Ігор Іванович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри української преси

Провідна установа – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України,

відділ етнополітичних досліджень, м. Київ.

Захист відбудеться 30.01.2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2 (корпус 14, аудиторія 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 28.12. 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ротар Н.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Участь і роль Миколи Міхновського, одного з лідерів національно-визвольного руху, стала вагомою складовою суспільно-політичних процесів України кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст. Його активна політична діяльність, теоретичні праці сприяли поступу національно-визвольного руху від просвітянсько-культурницького, з ідеологічно й організаційно невиразним українофільством, до політичного, з вимогою державної самостійності України.

М.Міхновський один з перших обґрунтував необхідність і обумовленість боротьби за державну самостійність України. Засновані ним політичні партії та громадські організації, періодичні видання мали на меті об’єднати українську еліту, виробити і впровадити програму досягнення політичного суверенітету України. М.Міхновський першим серед українського політикуму визнав творчу роль націоналізму. Він ініціював створення збройних сил Української держави у 1917 р., вів боротьбу за утвердження національної держави в період Гетьманату і Директорії. Універсальність і суперечливість постаті М.Міхновського, разом з тим поверховість і спрощеність оцінок його політичної діяльності сучасниками надають дослідженню особливої актуальності.

З проголошенням незалежності України в суспільстві спостерігається підвищення інтересу до теоретичної спадщини М.Міхновського. Досвід його політичної діяльності стане у пригоді сучасним політичним діячам, органам влади й управління, партіям під час подальшої розбудови політичної системи України.

Перші спроби аналізу участі й ролі М.Міхновського у суспільно-політичних процесах України кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст. було зроблено в працях діячів українських політичних партій – М.Грушевського, В.Винниченка, П.Христюка, Є.Чикаленка.

До перших нарисів, у яких простежено діяльність М.Міхновського, слід віднести праці Д.Дорошенка, С.Шемета, Р.Бориса. Зокрема Й.Гермайзе дослідив вплив М.Міхновського на діяльність і подальший розкол РУП. В.Мартинець проаналізував роль М.Міхновського в розробці теоретичних основ українського націоналізму. Ю.Коллард розкрив участь М.Міхновського у студентському русі. Цінними за фактологічним матеріалом є роботи В.Андрієвського, З.Книша. Вивченню діяльності М.Міхновського присвятили свої праці П.Мірчук та Р.Млиновецький. Ці автори засвідчили позитивне ставлення до політичної практики М.Міхновського, проте вони де в чому перебільшили роль М.Міхновського в суспільно-політичних процесах. Основним недоліком праць, що вийшли друком за кордоном, є їх фрагментарний характер, обмежена джерельна база.

З 90-х рр. ХХ ст. розпочинається новий етап осмислення суспільно-політичних процесів національного відродження. Найбільш ґрунтовною є колективна стаття І.Кураса, Ф.Турченка, Т.Геращенко. Вона відзначається критичним підходом до характеристики політичної діяльності й спадщини М.Міхновського. Внесок М.Міхновського в еволюцію суспільно-політичного руху вивчав М.Горєлов. Вплив М.Міхновського на суспільне життя Наддніпрянщини з’ясовується у книзі О.Голобуцького, В.Кулика. Окремо слід виділити праці Г.Касьянова, який, застосовуючи сучасні методичні підходи, розглядає внесок М.Міхновського в теорію націоналізму і елітизму. Ідейно-теоретичну спадщину М.Міхновського вивчають М.Кармазіна, І.Кресіна, Ю.Левенець.

Програмні засади і діяльність українських політичних партій, заснованих М.Міхновським, досліджують В.Головченко, В.Колесник, О.Мацагор, А.Павко, О.Шишко. Дисертація “Український суспільно-політичний рух у Харкові в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.” В.Пальченкової дозволяє простежити участь М.Міхновського у суспільному житті міста.

Працю “Самостійна Україна”, її значення у здобутті державності України проаналізовано в матеріалах науково-практичної конференції до 100-річчя її видання. Пропагандистську роботу М.Міхновського висвітлено в дисертації В.Гутковського, роботах В.Крупського. Різні аспекти політичної діяльності М.Міхновського опрацьовують С.Наумов, Р.Коваль, Ю.Ткаченко, С.Квіт, В.Остудін.

Військово-політичну діяльність М.Міхновського як керівника Військового клубу імені П.Полуботка частково висвітлено у працях В.Солдатенка, О.Щусь, О.Голубко.

Необхідно зазначити, що участь і роль М.Міхновського в суспільно-політичних процесах України кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст. знайшли певне відображення в науковій літературі. Однак ще немає політологічних праць які б мали узагальнюючий, системний характер.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації тісно пов’язана з науковими напрямами Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Вона є складовою частиною комплексної теми кафедри теорії та історії політичної науки Волинського державного університету імені Лесі Українки “Український політичний процес у ХХ столітті: проблеми теорії та практики”.

Мета дисертаційного дослідження – проаналізувати участь і роль М.Міхновського в суспільно-політичних процесах кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст., його впливи на утвердження української державності.

Мета роботи визначила постановку і розв’язання таких завдань:

• проаналізувати політико-правові умови боротьби М.Міхновського за державну самостійність України;

• з’ясувати місце і значення створених М.Міхновським політичних інституцій в еволюції українського національно-визвольного руху;

• уточнити вплив пропагандистської роботи М.Міхновського на активізацію суспільних процесів;

• дослідити участь М.Міхновського у процесах формування національних збройних сил в період Центральної Ради;

• простежити активність М.Міхновського у політичних процесах Гетьманату і Директорії.

Названі завдання не вичерпують усіх напрямів дослідження проблеми. Тому в дисертації та висновках окреслені й інші підходи подальшого розгляду аспектів теми дослідження.

Об’єкт дисертаційного дослідження – сутність та особливості політичних процесів в Україні, роль політичних суб’єктів і лідерів у розвитку форм і методів боротьби за державну незалежність України в кінці ХІХ – першій чверті ХХ ст.

Предмет дослідження – участь і роль Миколи Міхновського у суспільно-політичних процесах України кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст.

Хронологічні рамки дослідження обмежені роками активної політичної діяльності М.Міхновського (1893 – 1924), і охоплюють розвиток суспільно-політичних процесів від останнього десятиріччя ХІХ ст. до першої чверті ХХ ст. Нижньою межею є заснування у 1893 р. першої націоналістичної організації в Україні “Братерство тарасівців”. Верхню межу становить рік смерті М.Міхновського.

Географічні межі дослідження охоплюють українські землі, що входили до складу Російської імперії, а також Галичину, Буковину, інші землі – Кубань, тобто територію, де М.Міхновський вів активну політичну діяльність.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові, логічні та емпіричні методи, що дало змогу комплексно дослідити участь і роль М.Міхновського в суспільно-політичних процесах. Використання різних методів і підходів зумовлено характером об’єкта дослідження, а також поставленою метою та завданнями.

При аналізі подій, документів та матеріалів дисертант дотримувався проблемно-хронологічного методу. Використання системного і структурно-функціонального методів дозволило проаналізувати конкретні політичні процеси кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст., реконструювати інституційні моделі політико-державного управління Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, а також визначити особливості їх функціонування. Елементи новоінституційного підходу використовувалися для з’ясування змін у політичній системі, ініціатором яких був М.Міхновський. Компаративістський метод дав можливість зіставити розвиток і трансформацію політичних інститутів у досліджуваний період за різних політичних режимів. Біхевіористський метод дав змогу визначити особистісний фактор партійних, державних лідерів у конкретних ситуаціях.

Використовувалися логічні методи дослідження. Емпіричні методи допомогли об’єктивно проаналізувати документи, електоральну статистику й інші джерела політичної інформації. Дисертант послуговувався також методами класифікації та типологізації ідейно-політичних явищ і процесів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці здійснено комплексний аналіз участі та ролі М.Міхновського в суспільно-політичних процесах України кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст. При цьому виділено і сутнісно обґрунтовано три етапи його політичної діяльності: самостійницький, націонал-інституційний, державницький. Подальший розвиток отримало вивчення політологічної спадщини М.Міхновського. Спростовано ряд стереотипів, які тривалий час побутували в оцінці політичної діяльності М.Міхновського.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони дають змогу врахувати досвід діяльності українських політичних партій, громадських об’єднань і їх лідерів та розкривають сутність суспільно-політичних процесів в Україні кінця ХІХ – першої чверті XX ст.

Матеріали і висновки дослідження можуть бути використані під час викладання нормативних і спеціальних курсів з політології в навчальних закладах, а також для більш поглиблених досліджень із цієї проблематики.

Робота має практичне значення для суб’єктів сучасного політичного процесу: органів державної влади, політичних партій, громадських об’єднань при розробці програм, стратегії і тактики їхньої діяльності.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження пройшли апробацію на наукових конференціях різних рівнів: на Всеукраїнському семінарі “Українська національна ідея: реалії і перспективи розвитку” (Львів, 15-16 квітня 1999 р.), на науково-практичній конференції “Християнство і Україна” (до 2000-ліття Християнства) (Луцьк, 23 червня 2000 р.). Дисертант брав участь у науково-практичній конференції “Україна ХХІ століття – шлях і мета” (Київ, 26 травня 2001 р.). Автор дисертації виступав на науково-практичній конференції “Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи” (Львів, 22 листопада 2001 р.).

Результати дисертаційного дослідження оприлюднювалися на “Днях науки” історичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки в 1997 – 2003 рр.

Дослідження автора “М.Міхновський – поборник Української державності” отримало третю премію на всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт (1997 р.). З проблем наукового дослідження автор неодноразово виступав у передачі “Акценти” Волинського державного телебачення і на обласному радіо.

Апробація результатів дисертації здійснена шляхом її обговорення та рекомендації до захисту на кафедрі політичних інститутів і процесів, кафедрі теорії та історії політичної науки Волинського державного університету імені Лесі Українки та на кафедрі політології і соціології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Публікації. Зміст дисертації розкрито у восьми публікаціях, що надруковані в наукових збірниках та матеріалах конференцій, з них – у трьох фахових виданнях.

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків (190 сторінок), списку використаних джерел (310 найменувань) і чотирьох додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження і актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його хронологічні та географічні межі, розкрито наукову новизну і практичне значення, повноту апробації результатів дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічні аспекти дослідження політичної діяльності М.Міхновського у суспільно-політичних процесах кінця ХІХ – першої чверті ХХ століття” проаналізовано суспільно-політичні реалії цього періоду, участь і роль у них М.Міхновського.

Сучасна наука не виробила єдиних підходів до визначення напрямів політичної діяльності М.Міхновського. Зокрема, Г.Касьянов зазначає труднощі визначення напряму, репрезентованого М.Міхновським: самостійницький, національно-радикальний, націоналістичний. І.Кресіна обґрунтовує радикально-націоналістичну концепцію української ідеї, яку започаткував М.Міхновський.

Взявши за критерії політичну активність, участь зі створення політичних інституцій, особисте політичне лідерство, ми виділили такі три етапи політичної діяльності М.Міхновського – самостійницький, націонал-інституційний, державницький.

Самостійницький – перший – етап охоплює 1893 – 1902 рр. і започатковує вироблення М.Міхновським програми досягнення державної самостійності України.

Активна участь М.Міхновського у роботі українських студентських громад дозволила йому стати керівником київської громади “Братерства тарасівців”, що вирізнялася самостійницькими поглядами. “Тарасівці” першими закликали до повної автономії України у складі Російської імперії і прагнули перетворити український рух з просвітянсько-культурного на політичний.

Створення першої української політичної партії на Наддніпрянській Україні – Революційної української партії – прискорило еволюцію національного руху. В її програмовому документі “Самостійна Україна”, написаному М.Міхновським, чітко сформульовано самостійницьку перспективу України на етнічних територіях компактного проживання українців. У ній він обґрунтовує політичні, правові, економічні та культурні підстави боротьби за самостійність. М.Міхновський наголошує на першочерговості розв’язання національного питання. Для цього він висуває етнічний принцип формування нації: “Україна для українців!” і пропонує силові методи політичної боротьби.

Націонал-інституційний етап (1902 – 1917 рр.) політичної боротьби М.Міхновського був спрямований на формування і вдосконалення політичних інституцій.

В основу досягнення державної самостійності України М.Міхновським покладено ідеологію націоналізму, який він розглядає передусім як суспільну проблему в широкому значенні цього поняття. У своїх працях він детально розробляє програму здобуття незалежності України, намагається виробити національну ідею. У проекті конституції “Самостійної України” М.Міхновський пропонує своє бачення політичної системи майбутньої Української держави.

У цей час зусиллями М.Міхновського започатковано організаційне оформлення українського націоналізму – створено Українську народну партію, ряд громадських об’єднань. Для пропагування ідей державної незалежності М.Міхновський заснував періодичні друковані видання – “Хлібороб”, “Самостійна Україна”, “Слобожанщина”, “Сніп”. Українські національні інтереси М.Міхновський активно відстоював під час участі у виборчих кампаніях до І і ІІ Державної Думи Росії, роботи у самоврядних органах. Усе це загострило увагу громадськості до вирішення українського національного питання, демократизації суспільного життя. Партійно-організаційна, пропагандистська діяльність М.Міхновського прискорили формування національної свідомості українського народу.

Державницький етап (1917 – 1924 рр.) названо так тому, що за активної участі М.Міхновського Україні на нетривалий час вдалося здобути державну незалежність. Політична діяльність М.Міхновського цього періоду характеризується як військово-політична. Армію він розумів як один з найважливіших ресурсів політичної влади, вагомий аргумент внутрішньої і зовнішньої політики держави. Створені за ініціативою М.Міхновського перші національні українські полки мали стати основою збройних сил України.

Член Центральної Ради, М.Міхновський належав до партійно-політичних структур, що виступали за негайне проголошення державної самостійності України. Цим зумовлене його ідеологічне протистояння представникам соціалістичних партій, боротьба за лідерство в українському військовому русі.

М.Міхновський постійно наголошував на необхідності захисту державних інтересів у політиці урядів П.Скоропадського. Спираючись на військову силу, М.Міхновський неодноразово робив спроби проголошення державної самостійності України шляхом повстання “полуботківців”, примирення Гетьманату і Директорії. На цьому етапі погляди М.Міхновського еволюціонували до консерватизму, наблизились до позицій В.Липинського.

Змушений відійти від активної політичної діяльності, в останні роки життя М.Міхновський намагався об’єднати прихильників державності України.

У другому розділі “Вплив Миколи Міхновського на розвиток політичних процесів кінця ХІХ століття” з’ясовано особливості політичних процесів означеного періоду, охарактеризовано становлення М.Міхновського як політика.

Формування світогляду М.Міхновського відбувалося на тлі активізації суспільно-політичних рухів у Російській імперії. Його ідеалом боротьби за самостійність України був Тарас Шевченко. Багато значила для становлення М.Міхновського як політика співпраця з О.Кониським, М.Кононенком, В.Антоновичем. Політичну діяльність М.Міхновський розпочав у студентські роки. Він здобув популярність і визнання серед українських студентських громад – у Прилуцькій гімназії та в Київському університеті. Створення першої націоналістичної організації – “Братерства тарасівців” – сприяло перетворенню українського руху з просвітянсько-культурницького на політичний, з вимогами федеративного устрою й самостійності України. В розділі наведено різні точки зору щодо авторства і змісту “Profession de foi молодих українців”. Його основна думка: “Україна була, єсть і буде завсіди окремою нацією, і як кожна нація, так і вона потребує національної волі для своєї праці й поступу”. В той час на такі заяви ніхто не наважувався. Важливе значення мала ідея єдності всіх українських земель. М.Міхновський став лідером київської громади “Братерства”, що вирізнялася самостійницькими поглядами.

У розділі зроблено аналіз праці М.Міхновського “Самостійна Україна”, простежено її вплив на розвиток політичних процесів ХХ ст. Ведучи боротьбу за визволення української нації та утвердження держави, М.Міхновський детально розробляє доктрину самостійницького руху. Заснування Революційної Української партії значно політизувало національний рух. Замість енциклопедії “Русини з початком ХХ ст.”, задуманої М.Міхновським, у 1900 р. з’явилася брошура “Самостійна Україна”. На нашу думку, “Самостійна Україна” є подальшим розвитком “Profession de foi” тарасівців. У документі стверджується, що “державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин”.

Уперше у ХХ ст. в “Самостійній Україні” М.Міхновський аналізує Переяславський договір 1654 р. з точки зору принципів міжнародного права. Він розкриває ворожу політику царату щодо українського народу.

М.Міхновський відстоює домінування національних інтересів у системі соціополітичних цінностей. Уперше в українській політичній практиці М.Міхновський рішуче ставить питання про політичне відокремлення України від Росії. Простежуючи процеси державотворення в Україні у минулому, він обґрунтовує політичні, правові, історичні підстави її майбутньої самостійності і проголошує свій ідеал – “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ”. При цьому відкидаються будь-які міжнаціональні форми державності. Майбутня Україна мала охоплювати усі етнічні українські землі. М.Міхновський пропонує своє розуміння нації. “Україна для українців!” розумілася ним так, що в Україні господарем має бути український народ.

Різко критикуючи українську інтелігенцію за опортунізм і зраду національних інтересів, М.Міхновський закликає національну еліту очолити рух українського народу за власну державу. За М.Міхновським, визволення нації можливе лише за умов тотальної боротьби в усіх сферах суспільного життя. Він не виключає силових методів боротьби. Боротьба українського народу за державну самостійність розглядалась ним як частина світового політичного процесу.

“Самостійна Україна” викликала величезний суспільний резонанс. З різкою критикою її основних положень у пресі виступили представники соціалістичних і ліберальних партій. Своєрідним підсумком дискусії стала стаття “Поза межами можливого” І.Франка, в якій він рішуче підтримав М.Міхновського. В дисертації зазначено, що сучасні дослідники теж по-різному оцінюють “Самостійну Україну” М.Міхновського.

На думку дисертанта, поширення соціалізму, невизначеність і строкатість складу РУП обумовили те, що “Самостійна Україна” лише нетривалий час була програмним документом партії. Розкол в РУП змусив М.Міхновського шукати інших шляхів організаційного структурування своїх прихильників. Впливу РУП не уникнула жодна з українських політичних партій, а “Самостійна Україна”, лист до міністра внутрішніх справ імперії, дискусії навколо них сприяли формуванню політичної свідомості українців.

У третьому розділі “М.Міхновський – ідеолог та організатор самостійницької доктрини” простежено розвиток націонал-інституційного етапу політичної діяльності М.Міхновського. Особливу увагу звернено на діяльність Української народної партії.

Існування УНП – це період найбільш продуктивної політичної діяльності М.Міхновського. УНП розпочала свою діяльність зі створення ідейно-теоретичних засад партії. У 1904 р. кількома політичними акціями УНП гучно заявила про себе. Її члени в Харкові виступали ініціаторами багатьох легальних заходів, спрямованих на ліквідацію утисків щодо українства зі сторони уряду, які активно підтримала еліта міста. Національні вимоги лідер УНП вважав першочерговими. УНП розглядала політичну автономію, лише як проміжний етап до повної державної незалежності, і тільки тому підтримувала автономістські вимоги українських політичних партій.

Засновані М.Міхновським громадські об’єднання – “Українське імені Г.Квітки-Основ’яненки літературно-мистецьке-етнографічне товариство”, “Третє харківське товариство взаємного кредиту”, “Перший курінь” – перебували під ідейним впливом УНП. Організація “Оборона України” готувалася до збройного повстання за державну самостійність України.

Аналіз програмних документів УНП, дає підстави стверджувати, що в них сформульовано цілісну програму здобуття незалежності України, розбудови її політичної системи. У “Десяти заповідях УНП” М.Міхновський проголошує окремі народи ворогами України, маючи на увазі тих, хто “панує” і “визискує”, денаціоналізує український народ. Гасло “Україна для українців!” розумілося ним як право титульної нації панувати у своїй державі, дотримуючись національних інтересів.

Здобуття державної незалежності України М.Міхновський пов’язував із солідарними діями всіх її громадян. У працях “Робітнича справа у програмі УНП”, “Робітниче свято 1-го Мая” він переконує, що тільки у власній незалежній державі український робітник зможе забезпечити собі належні соціальні права, позбутися експлуатації. У “Справі української інтелігенції в програмі УНП” М.Міхновський висунув тезу, що українському народові слід іти до незалежності шляхами західної цивілізації з опорою на власні сили. На його думку, причина нещастя нашої нації – “москалефільство” і “брак націоналізму”.

В “Основному законі “Самостійної України” М.Міхновського Україна постає державою з розвинутою політичною системою і плюралістичним суспільством. Дисертант простежує у проекті взаємообумовленість федеративно-земельного устрою та форм політичного правління, вплив М.Драгоманова на її правові норми. Зазначено, що ряд конституційних ідей М.Міхновського знайшли своє втілення у державотворчій практиці УНР і сучасної незалежної України.

Щоб утвердити ідеї самостійності на загальноукраїнському рівні, лідер УНП був змушений включити в її програму соціалістичні гасла. Програма УНП поєднала націоналізм із невиразним лібералізмом і політичним радикалізмом. М.Міхновський намагався порозумітися з ТУП, легальні методи роботи якої були більш пристосованими до діяльності в умовах реакції. Незважаючи на регіональність і нечисленність партії, різку критику зі сторони лідерів УСДРП – С.Петлюри, В.Винниченка на адресу М.Міхновського і УНП, її діяльність стала помітним явищем у політичному процесі України початку ХХ ст.

Особливістю політичної діяльності М.Міхновського було використання різних засобів і форм політичної боротьби. Розширенню бази національного руху слугували численні друковані органи, засновані М.Міхновським. Часописи “Самостійна Україна”, “Хлібороб”, “Слобожанщина”, “Запоріжжя” послідовно відстоювали національні інтереси, закликали українську еліту очолити боротьбу за власну державу. Найбільшого розголосу набуло видання у Харкові 1912 року тижневика “Сніп”. Актуальні газетні публікації М.Міхновського передруковувалися українськими часописами за кордоном. Це дає підстави стверджувати, що М.Міхновський є одним із фундаторів політичної журналістики в Україні.

Для посилення національно-політичних вимог українського народу М.Міхновський вміло використовував вибори до І і ІІ Державної Думи Росії. Дисертант простежує участь М.Міхновського у виборчих кампаніях, відзначає державницькі позиції М.Міхновського. Вибори до Думи, політичну активність українських представників у ній М.Міхновський вважав важливими тактичними кроками у боротьбі за визволення українського народу. Політичну спрямованість мала і праця М.Міхновського – радника Харківського магістрату, його адвокатська практика.

Четвертий розділ “Військово-політична діяльність Миколи Міхновського” присвячений державницькому етапу політичної діяльності М.Міхновського. Розкрито військово-політичну роботу М.Міхновського з формування українських військових підрозділів доби Центральної Ради і його участь у політичних процесах Гетьманату і Директорії.

М.Міхновський один із перших усвідомив, що з падінням царату перед українським народом, його лідерами постають завдання державного характеру. На думку дисертанта, М.Міхновський ще 3 березня 1917 р. здійснив спробу створити самостійницький політичний центр, який пізніше об’єднався з Центральною Радою на чолі з М.Грушевським.

Вирішення питань державної самостійності України, націоналізації землі, обрання державних органів влади він не відкладав на кінець війни, а намагався негайно їх розв’язати. Військове товариство “Клуб імені гетьмана П.Полуботка” під керівництвом штабс-капітана М.Міхновського ініціювало організацію регулярної української армії. Створення національних збройних сил розглядалося М.Міхновським як важливий фактор здобуття незалежності України. Для цього він вів активну пропагандистську і організаційну роботу серед військових. Так, уже 1 травня 1917 р. солдати збірного пункту, під впливом членів Військового клубу, проголосили себе Першим українським козачим полком імені гетьмана Богдана Хмельницького. Як член Клубу, М.Міхновський обирається до складу ЦР.

Тогочасні українські політичні діячі переважно поділяли дві концепції створення національної армії. Самостійницьку репрезентував М.Міхновський. Натомість, прихильники автономії, послідовники соціалістичної доктрини спочатку взагалі ігнорували військове питання, вважаючи, що формування армії є справою непотрібною і небезпечною. Вкрай негативно ставився до діяльності М.Міхновського й очолюваного ним Клубу М.Грушевський. На одному з засідань ЦР В.Винниченко назвав це “міхновщиною” і висловив надію, що це явище тимчасове. Однак переконавшись у результативності творення національної армії силами самостійників і відчувши загрозу захоплення М.Міхновським керівництва нею, лідери Центральної Ради підмінили процеси формування регулярної армії її показною українізацією.

У дисертації простежено боротьбу М.Міхновського за політичне лідерство в армії в роботі українських військових з’їздів, в Українському Генеральному військовому комітеті. Слабкість політичних партій, громадських організацій, очолюваних М.Міхновським, не давала їм можливості суттєво впливати на прийняття політичних рішень в Українській Центральній Раді. Прагнення до самостійності наштовхувалося на протистояння УПСР і УСДРП, які зберігали лояльність до Тимчасового уряду. Суспільно-політична ситуація в Україні в той час не сприяла тому, щоб ставити багато питань так рішуче, як це робив М.Міхновський.

Продовженням боротьби за самостійність України був виступ “полуботківців”. Припускаємо, що ініціатива і план повстання належать М.Міхновському. Цей виступ керівництво Центральної Ради використало для того, щоб позбутися опонента в розбудові національної армії.

Участь М.Міхновського в політичних процесах періоду гетьманської держави і Директорії пов’язана з діяльністю Української демократично-хліборобської партії. Програма УДХП із чітко сформульованою самостійницькою перспективою України повторювала програму УНП. Це зблизило М.Міхновського з В.Липинським, сприяло певній еволюції його поглядів.

Розвиток політичних процесів в Україні навесні 1918 р. вніс значні зміни в розстановку політичних сил. УПСР, УСДРП розпалася, а вплив УПСФ і УПСС був незначний. У цих умовах УДХП першою виступила проти Центральної Ради.

У “Меморіалі Українського національно-державного союзу”, укладеному М.Міхновським, зазначалося, що кабінет міністрів П.Скоропадського є неукраїнським за своїм складом та політичною орієнтацією. Під час збройної боротьби між військами Директорії і гетьманською армією М.Міхновський намагався примирити сторони і створити національно-демократичний кабінет при збереженні гетьманату. Спроби мирного вирішення конфлікту реалізувати не вдалося. В останні роки своєї політичної діяльності М.Міхновський все робив для об’єднання прихильників державної самостійності України в Росії і на еміграції.

У висновках дисертації викладено основні результати дослідження, обґрунтовано ряд узагальнюючих положень, які винесено на захист. Головні наукові результати зводяться до таких:

Аналіз сутності суспільно-політичних процесів кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст. дав підстави виділити три етапи політичної діяльності М.Міхновського: самостійницький, націонал-інституційний, державницький. Державницький етап став логічним підсумком двох попередніх етапів політичної діяльності М.Міхновського, що підпорядковувалася досягненню державної самостійності України.

М.Міхновський перший у ХХ ст. запропонував гасло: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі”. На той час більшість українського політикуму вважала це передчасним і нездійсненим. Головним у розбудові держави він вважав опору на власні сили українського народу.

Політичні партії, громадські товариства, лідером яких був М.Міхновський, об’єднали прихильників державної самостійності України. Усі ці інституції діяли в умовах гострого політичного протистояння з боку офіційної влади, соціалістичних і ліберальних партій. Це зумовило їх недостатню структурованість і нечисленність. Щоб привернути увагу суспільства до своїх політичних програм і гасел, М.Міхновський використовував різноманітні форми політичної боротьби. Ці інституції сприяли еволюції національного руху, їх діяльність мала величезний резонанс серед українства.

М.Міхновський був лідером конструктивної опозиції. В умовах гострої політичної боротьби за часів Української Центральної Ради, Гетьманату, Директорії М.Міхновський намагався досягти політичного компромісу, неодноразово ініціював примирення ворогуючих сторін. Він не піддався на політичну кон’юнктуру, не прагнув до одноосібної влади.

М.Міхновський одним із перших серед тогочасних політичних діячів зрозумів важливу роль агітації і пропаганди в активізації суспільно-політичних процесів.

Створення національних збройних формувань М.Міхновський вважав одним з основних факторів досягнення незалежності України. Погодившись на співпрацю з Центральною Радою, він визнає її першість у всіх питаннях державного будівництва. Однак наростаюче прагнення військових до створення власної армії наштовхувалося на протидію соціалістичної більшості в Центральній Раді. Політичне, ідеологічне протистояння посилювалося особистою боротьбою політичних діячів за лідерство у військах. Створений М.Міхновським Військовий Клуб імені гетьмана П.Полуботка, прискорив українізацію окремих полків російської армії, надав творенню власної армії організаційної та політичної завершеності.

М.Міхновський був професійним політиком, харизматичним політичним лідером, якому було притаманне відчуття політичного часу. Він постійно продукував нові ідеї або вдосконалював уже апробовані. На всіх етапах своєї політичної діяльності М.Міхновський намагався об’єднати інтереси всіх верств українського народу, подолати індивідуалізм національної еліти і політичний регіоналізм. Стійкі переконання, прагматизм, тактика довершених фактів, гнучкість форм і методів боротьби вирізняють політичну діяльність М.Міхновського. Проте він не завжди знаходив і приймав оптимальні рішення, йому був властивий популізм і конфліктність.

М.Міхновський одним із перших започаткував вироблення української національної ідеї в сучасному розумінні. Для нього визначальним було питання нації та її ролі в суспільних процесах. Діяльність М.Міхновського мала значний вплив на розвиток політичних процесів в Україні кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Кулик С. М.Міхновський й питання української інтелігенції початку ХХ століття //Історико-політичні проблеми сучасного світу. Збірник наукових статей. – Чернівці: Рута, 2002. – С. 80-86.

2. Кулик С. Конституція “Самостійної України” Миколи Міхновського //Держава і право: Збірник наукових праць. Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України. Серія Юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України. – 2002. – Випуск 18. – С. 86-92.

3. Кулик С. Військово-політична діяльність Миколи Міхновського //Держава і право: Збірник наукових праць. Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України. Серія Юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України. – 2002. – Випуск 19. – С. 604-611.

4. Кулик С. Микола Іванович Міхновський: огляд політичної діяльності //Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волинського державного університету, 1999. – Випуск 4. – С. 181-187.

5. Кулик С. “Самостійна Україна” М.Міхновського та дискусії навколо неї //Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету. – Луцьк: Редакційно-видавничий відділ “Вежа” Волинського державного університету імені Лесі Українки, 2001. – Випуск 6. – С. 29-33.

6. Кулик С. Діяльність Української народної партії Миколи Міхновського //Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи: Матеріали науково-практичної конференції. – Львів: Видавництво Української Академії державного управління при Президентові України, Львівський філіал, 2001. – Частина 1. – С. 63-67.

7. Кулик С. Національна ідея Миколи Міхновського //Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Матеріали Всеукраїнського теоретичного семінару (круглого столу). – Львів: МІОК, 2000. – Випуск 4. – С. 5-11.

8. Кулик С. Націоналізм Миколи Міхновського //Бібліотечка молодого націоналіста №21. Україна ХХІ століття: мета і шлях (матеріали науково-теоретичної конференції). – К.: Українська видавнича спілка. – 2002. – Частина І. – С. 13-14.

анотація

Кулик С.М. Микола Міхновський у суспільно-політичних процесах України (кінець ХІХ – перша чверть ХХ століття). Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – Політичні інститути і процеси. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2003.

У дисертації досліджено участь і роль Миколи Міхновського у суспільно-політичних процесах України кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст. Визначено три етапи його політичної діяльності: самостійницький, націонал-інституційний, державницький. Проаналізовано політико-правові умови, форми і методи боротьби М.Міхновського за державну самостійність України. Головну увагу в роботі приділено партійно-організаційній діяльності М.Міхновського, його участі в формуванні політичної системи України. Досліджено його військово-політичну діяльність та подальше її значення в захисті державних інтересів України. В цьому контексті вивчено його пропагандистську та видавничу роботу. Доведено, що М.Міхновський був професійним політиком, діяльність якого найбільшою мірою відповідала національно-визвольному руху в Україні.

Ключові слова: “Самостійна Україна”, “Братерство тарасівців”, нація, націоналізм, Українська народна партія, часопис “Сніп”, Українська Центральна Рада, Військовий Клуб імені гетьмана Павла Полуботка, Директорія.

анНотация

Кулик С.М. Николай Михновский в общественно-политических процессах Украины (конец ХІХ – первая четверть ХХ столетия). Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – Политические институты и процессы. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. – Черновцы, 2003.

В диссертации исследовано участие и роль Н.Михновского в общественно-политических процессах Украины конца ХIХ – первой четверти ХХ ст. Определено три этапа его политической деятельности: самостийницкий, национал-институционный, государственный. Проанализированы политико-правовые условия, формы и методы борьбы Н.Михновского за государственную независимость Украины. Главное внимание в работе уделено партийно-организационной деятельности Н.Михновского, его участию в формировании политической системы Украины. Исследована его военно-политическая деятельность, ее дальнейшее значение в защите государственных интересов Украины. В этом контексте изучена его пропагандистская и издательская робота. Доказано, что Н.Михновский был профессиональным политиком, деятельность которого в наибольшей степени соответствовала национально-освободительному движению на Украине.

Ключевые слова: “Самостийна Украина”, “Братство тарасовцев”, нация, национализм, Украинская народная партия, газета “Снип”, Украинская Центральная Рада, Военный Клуб имени гетмана Павла Полуботка, Директория.

annOTATION

Kulyk S.M. Mykola Michnovskiy in social-political processes of Ukraine (the end of the ХІХ century – the first quarter of the ХХ century). – Manuscript.

Thesis for the degree of candidate of political sciences. The specialty 23.00.02 – Political institutes and processes. – National University named after Yuriy Fedkovych. – Chernivtsi, 2003.

In the dissertation the participation and the role of Mykola Mikhnovskiy in the social-political processes in Ukraine in the end of the XIX century – the first quarter of the XX century is investigated. The three stages of his political activity are determined: independent, national-institutional and state one. The criteria for the given periods were Mykola Mikhnovskiy’s political activity, political institutions creation and political leadership.

The main attention in the thesis is drawn to Mykola Mikhnovskiy’s organizing political parties, his participation in forming political system of Ukraine. Mykola Mikhnovskiy began his political activity being a student. He became the leader of the Kiev cluster “Brotherhood of Tarasovci”, that was known for its independent ideas. The work “Independent Ukraine” is the primary stage of his thorough work on the independent doctrine. For the first time in Ukrainian politics the question of Ukraine and Russia separation is stated. “The only one, indivisible, free, independent Ukraine from the Carpathian mountains top the Caucuses” was treated by M.Mikhnovskiy embracing all the ethnographical Ukrainian land. The applicant for the degree analyzed political and law conditions, forms and methods of Mykola Mikhnovskiy struggle for the state independence of Ukraine.

The political parties, community organizations, founded by M.Mikhnovskiy, united people who supported the state independence of Ukraine. They acted in the conditions of acute political resist of the official authority, socialist and liberal parties. That caused their small number and insufficient structural complex. Ukrainian state party, founded by M.Mikhnovskiy on the basis of his own ideas and organization structure, attracted the attention of community to national question solving. In Kharkiv its members were the initiators of a number of legal measures aiming at government pressure on the Ukrainians elimination. In the dissertation the program documents of UNP such as “The question of Ukrainian intelligence in the UNP program”, “The question of workers in the program of UNP”, “The holiday of workers May, 1” are analyzed. The basis for the state independence acquiring by M.Mikhnovskiy is the ideology of nationalism, that is viewed primarily as the social problem in the wide sense of the meaning.

Propagandistic activity of M.Mikhnovskiy was aiming at spreading the idea in the society, increasing the social basis of the national movement. Newspapers “Slobozhanshchyna”, “Zaporizhzhye”, “Snip”, that were edited and published by M.Mikhnovskiy, consequently stood up for national interests of Ukraine. Weekly publishing “Snip” in 1912 was of the great importance. Those articles of press were the proof that the process of the fight for independence politicization favored the ideological forming of the Ukrainian national idea. We consider M.Mikhnovskiy to be one of the founders of the political journalism in Ukraine.

“The main law of the “Independent Ukraine” of M.Mikhnovskiy is analyzed in detail. It is noted that the constitutional ideas of M.Mikhnovskiy found its embodiment in the stateforming practice of UNR and that of modern independent Ukraine.

To reinforce the national and political demands to Ukrainians M.Mikhnovskiy used election compaigns to the I and II Derzhavnuch Dum of the Russian Empire. The work of the Kharkiv magistrate counselor, lawyer’s practice of M.Mikhnovskiy was closely connected with political activity.

The activity of M.Mikhnovskiy in the spheres of army and politicswas important from the point of view of the national interests of Ukraine protection. The Military Club named after Pavlo Polubotko, created by M.Mikhnovskiy, initiated national military forces forming. In the conditions of acute political resistance of the party and state leaders, the lack of possibilities for normal political institutions functioning during the period of Central Rada, Hetmanat, Dyrectoriya functioning, M.Mikhnovskiy was the initiator of the enemies reconciliation.

In the last years of his political activity M.Mikhnovskiy wanted to unite those who were in favor of Ukraine’s independence living in Russia and abroad (emigrants).

The material researched