ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

КОБЕРСЬКА ТЕТЯНА АНАНІЇВНА

УДК 21(091) – 23/28

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ МІФОЛОГІЧНО-РЕЛІГІЙНИХ УЯВЛЕНЬ І ВІРУВАНЬ УКРАЇНЦІВ ТА ЇХ ІНКОРПОРАЦІЯ В МОНОТЕЇЗМ

Спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2003

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі філософії Українського державного університету водного господарства та природокористування.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Саух Петро Юрійович

(Житомирський державний педагогічний

університет імені І.Франка, ректор)

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Глушак Анатолій Степанович

(Севастопольський військово-морський

інститут імені П.С. Нахімова, професор кафедри українознавства та світової культури)

кандидат філософських наук

Саган Олександр Назарович

(Інституту філософії імені Г.С. Сковороди

НАН України, старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства)

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені

М.П. Драгоманова, кафедра культурології

Захист відбудеться „ 23 ” січня 2004 року о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені

Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий 22 грудня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук Бучма О.В.

Актуальність теми дослідження. Національний ренесанс актуалізував процес переосмислення духовної спадщини вітчизняної культури. Важливою, у цьому контексті, постає проблема осягнення етнічного духу українців, що обумовлює потребу поглиблення її науково-теоретичного аналізу і філософської рефлексії. Пізнання особливостей міфо-релігійної свідомості, яка поєднує минуле, нинішнє й майбутнє життя народу, стає одним із завдань у цьому процесі.

На сучасному етапі зібрано чимало емпіричного матеріалу про міфо-релігійний світогляд українців, закладені теоретичні основи його дослідження, у чому бачимо значний доробок як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. І все ж, відчувається брак ґрунтовних узагальнень, продуктивних теоретичних моделей, які б без надмірного схематизму давали можливість віднайти й простежити реальні тенденції нашого соціально-духовного, в тому числі й національно-релігійного життя. Тому систематизація й ґрунтовне вивчення процесів зародження міфів, генези язичницьких вірувань, їх інкорпорації в християнську культуру і, врешті, виявлення глибинних коренів духовної парадигми української нації, викликає особливу зацікавленість, вимагаючи об’єктивного та всебічного філософсько-релігієзнавчого аналізу вітчизняної традиції.

Застосування структурно-функціонального підходу до розгляду міфологічно-релігійних уявлень і вірувань українців обумовлюється особливостями міфологічно-образної структури мислення. Сутність останнього зводиться до ідеального освоєння дійсності, де предмети зовнішнього світу сприймаються не ізольовано, а завжди об’єднані в певні системи. Така системність властива всім міфологіям, незалежно від рівня розвитку того чи іншого суспільства та ступеня поширення в ньому тенденцій свідомої кодифікації релігійно-міфологічних текстів. Специфіка ж має місце лише в структурній організації системи. Не є винятком в цьому відношенні й український народ. Його міфологія - це структурована система з багатьма елементами, які взаємодіючи, складають своєрідний комплекс світоглядних уявлень. Таким чином, актуальним є визначення інваріантних структур, які відтворюються на рівні колективної свідомості та характеризуються сталістю при варіативності їх змістовної чи функціональної схематики, зумовленої певним історичним станом і досвідом. Подібна реконструкція є важливою складовою у визначенні етнічної моделі світу у світлі взаємовпливів давньоукраїнської язичницької та християнської культур.

Актуальність досліджуваної проблеми зумовлена й тим, що експлікація особливостей Українського православ’я неминуче відкриває в ньому нашарування язичницьких вірувань і культу, а це зобов’язує до з’ясування шляхів синтезу різнорідних релігійних уявлень і встановлення форм та специфіки їх побутування у свідомості та культовій практиці українського народу. Без глибокого розуміння усіх цих проблем неможливе пізнання духовного світу українців та осмислення особливостей православ’я, яке ось уже більше тисячоліття функціонує на українських теренах.

Суттєве значення має проблема дослідження як з огляду на подальше осягнення ментальності українців, так і потреб розвитку вітчизняного релігієзнавства та зміцнення міждисциплінарних зв’язків у комплексі сучасного гуманітарного знання.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах наукової теми: “Культура і світогляд: методологічні, історичні і практичні проблеми” кафедри філософії Українського державного університету водного господарства та природокористування (м. Рівне). А також пов’язане з комплексною проблемою “Тенденції розвитку релігії і релігійності в українському суспільстві” (0101U002661), яка розробляється Відділенням релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України.

Мета дослідження полягає у визначенні основних тенденцій еволюції системи міфологічно-релігійних уявлень і вірувань українського народу шляхом її структурного розчленування та виявлення функціонального призначення окремих її елементів. Для реалізації цієї мети необхідно вирішити наступні задачі:

- охарактеризувати сучасний стан наукової розробки проблеми та знайти адекватні філософські підходи для її поглибленого осягнення;

- з’ясувати за допомогою семіотичних методів особливості функціонування прадавньої української міфології в етнокультурному і релігійному контексті світових образних універсалій;

- розкрити сутність міфологічно-язичницької світотворчої моделі;

- визначити характерні риси давньоукраїнського міфологічно-релігійного світогляду;

- розкрити зміст процесу інкорпорації міфологічно-язичницького світоглядного елементу давніх українців у християнський монотеїзм, виявивши сутність та особливості язичницько-християнського двовір’я та синкретизму як форм осягнення національного українського світу.

Об’єктом дослідження є комплекс міфологічно-релігійних уявлень та вірувань як статична і динамічна система.

Предметом дослідження – структура й функціонування системи міфологічно-релігійних уявлень і вірувань давніх українців та процес інкорпорації її елементів у християнський монотеїзм.

Методи дослідження. У процесі дослідження автор використала комплекс методів як загально-, так і конкретнонаукових, теоретичних й емпіричних. Дослідження ґрунтується на методах аналогій (порівняння традицій та світоглядних систем), синтезу (формування язичницької та християнської моделей світу), індивідуалізації (виокремлення структурних елементів традицій та явищ, що її репрезентують) і узагальнення (висвітлення ролі язичництва та його впливу на становлення християнства на теренах України). Серед емпіричних методів застосовується джерелознавчий (дослідження фольклорно-етнографічного матеріалу, богословських, агіографічних, літературних творів). З аналітичних методів провідними виступають - структурний та функціональний (аналіз міфології як структурованої системи, елементи якої несуть певне функціональне навантаження). Застосовані також семантичний (визначення семантичної специфіки універсальних образів-першоелементів) та історіографічний (вивчення сучасного стану наукового дослідження проблеми).

При аналізі релігійних явищ автор дотримується дослідницьких принципів, які є традиційними для вітчизняної релігієзнавчої школи, а саме: світоглядного плюралізму, позаконфесійності, об’єктивності, історизму, поліметодичності.

Наукова новизна одержаних результатів. Структурно-функціональний аналіз давньоукраїнських міфологічно-релігійних уявлень і вірувань дав можливість довести, що українська міфологія є структурно сталою й водночас динамічною світоглядною системою. Вона вміщує універсальні першооснови (світове дерево, образи води, вогню, землі та ін.), які, переломлюючись через призму міфологічно-релігійного світогляду українців, набувають виразного етнонаціонального колориту, художньо-образної своєрідності та власного обрядово-функціонального навантаження.

Комплексне філософсько-релігієзнавче дослідження української міфологічно-релігійної традиції дало можливість сформулювати наступні теоретичні положення, що містять елементи наукової новизни:

· феномен української міфології дістає самостійну філософсько-антропологічну експлікацію шляхом використання в ролі методологічної основи структурно-функціонального та соціокультурного підходів, а також залучення в активний філософський обіг концептуального поля міфологічно-релігійної класики у тісному поєднанні з досягненнями сучасної релігієзнавчої думки;

· на основі систематизації емпіричної інформації та поєднанні різних семіотичних втілень здійснено реконструкцію давньоукраїнської міфологічно-язичницької системи у призмі співвідношення: трансцендентне, сакральне – мирське, профанне у складі сущого. Визначено, що первісні етнічні уявлення про світ і людину виражені засобами, основою яких є міфологічні образи. Вони в свою чергу складаються з лексичних одиниць зі сталим семантико-асоціативним навантаженням, що формують мовну картину світу етносу й експлікують властивими їй засобами цілісне світобачення й світорозуміння людини (збереження первісного, архетипового елементу, що реалізується семантичними кодами християнської філософії й українського менталітету);

· підхід до міфології як до системи дозволив реконструювати міфологічно-язичницьку парадигму „моделі світу”. Її основу складає універсальна єдність світоглядних категорій “космосу” і “хаосу”. Домінантою, що визначає формальну і змістовну організацію космічного простору, є світове дерево (axis mundi – вісь світу) у широкому семантичному, образному та функціональному спектрах. Процес творення світу є “предметно-речовим”, його початок має доцентровий характер, а розгортання у часі - календарно-циклічну форму. Серед вихідних стихій світобудови пріоритет віддається землі - як телуричній основі і хтонічній глибині світу;

· давньоукраїнський язичницький світогляд ґрунтується на: інтерпретації людини як невід’ємної частини природи; визнанні астральної залежності людини, нерозривності її життя зі світом вічного кругообігу природи, що поєднує елементи універсалізму та глибокого традиціоналізму;

· компаративний аналіз міфологічно-язичницької та християнської моделей світу показав, що інкорпорація давньоукраїнських міфологічно-релігійних елементів у християнський монотеїзм є складним багаторівневим і неоднорідним процесом. Визначено, що основними варіантами історичної взаємодії цих двох світоглядних моделей є: механічне змішування, вкраплення та органічне взаємопроникнення;

· на багатому фольклорному й обрядово-релігійному матеріалі простежено зміни в універсальних світоглядних категоріях-міфологемах - „світове дерево”, світло-вогонь, вода, земля, що становили стрижень язичницької світобудови, але зрештою зрослися з християнськими ідеологемами та обрядовістю. Засвідчено, що міфо-релігійний світогляд наших предків відзеркалився на традиції українського філософування, зберігши в ньому антеїзм, „сродість” людини всьому світові та екзистенціальні мотиви;

· на основі структурно-функціонального аналізу в роботі здійснено масштабний розгляд міфологічно-релігійних процесів, трансформації українського духу через випробування його національно-історичним буттям. Встановлено, що особливістю міфу як детермінанти міфологічно-релігійних процесів є втрата ним ролі єдиної загальносвітоглядної парадигми у зв’язку з прийняттям християнства. Завдяки своїм універсалістським засадам цілісності, спорідненості в ньому світу і людини, міф залишається засобом людської життєдіяльності у сфері фольклору, побутової обрядовості та набуває якісно нового смислового значення в релігії, соціальній філософії та політології.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретичне значення полягає у релігієзнавчо-філософському з’ясуванні особливостей міфологічно-релігійних уявлень і вірувань українців на основі структурно-функціонального підходу. Науковий аналіз процесу інкорпорації елементів міфо-релігійного світогляду в християнський монотеїзм дозволяє аналізувати духовні вияви і стан сучасної української культури.

У практичному сенсі матеріали і висновки дисертації можуть бути корисними для реконструкції міфологічної спадщини та при аналітичному розгляді численних фактів взаємозв’язку філософії з фольклором і художньою літературою, звичаєвим правом, побутовою обрядовістю та релігійною практикою в системі православного віровчення. Окремі узагальнення можуть використовуватись у викладанні навчальних курсів та спецкурсів з історії української філософії, української культури, історії світової і вітчизняної релігієзнавчої думки.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на теоретичних семінарах кафедри філософії в Українському державному університеті водного господарства і природокористування (1999-2002) та апробовані на міжнародних наукових конференціях „Християнство в контексті історії і культури України” (Київ, листопад 1997), „Християнство в історії слов’янських народів” (Рівне, листопад 2001), на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми реалізації духовно-творчого потенціалу молоді: пошуки і перспективи” (Рівне, жовтень 1996) та обласних науково-практичних конференціях: „Національне виховання: формування світогляду і духовних цінностей у студентської молоді” (Рівне, березень 1996), „Діячі науки і культури рідного краю” (Рівне, травень 1995). Результати дослідження використовувалися під час викладання курсів „Релігієзнавство”, „Українська та зарубіжна культура”, „Філософія” в Українському державному університеті водного господарства і природокористування (м. Рівне).

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження проблеми, яка визначена метою і завданнями проведеного пошуку. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і бібліографії (211 найменувань). У першому розділі здійснено джерелознавчий та історіографічний аналіз поставлених у дисертації проблем. Одне із головних завдань дослідження передбачало розкриття парадигми давньоукраїнської міфологічно-язичницької моделі світу, чому присвячений другий розділ дисертації. З’ясування загальних особливостей системи уявлень і вірувань „моделі” світу, що складається з певної суми універсалій, потребувало й реконструкції їх окремих форм (міфологічних персонажів, ритуальних символів, етимологій), які детально висвітлені у третьому розділі. Процесам трансформації світогляду русичів в умовах взаємодії з християнською культурою та особливостям функціонування його в комплексі Українського православ’я, присвячений четвертий розділ дисертації. Загальний обсяг праці без списку використаної літератури становить 189 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, окреслено його об’єкт і предмет, сформульовано мету та основні завдання, визначено методологічну основу дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, форми та рівні її апробації.

Перший розділ являє собою узагальнений огляд стану наукового дослідження піднятої в дисертації проблеми й має назву „Міфологічно-релігійні уявлення і вірування українців як предмет наукового дослідження”. У ньому зазначається, що інтерес до міфу, міфології як до вічно живої реальності не тільки не зменшується, але й посилюється, про що свідчить неперервний потік нових публікацій з цієї проблеми. І хоч зусилля дослідників (Ж.Дюмезіля, М.Еліаде, Е.Кассірера, Л.Леві-Брюля, К.Леві-Строса, Б.Маліновського, Є.Мелетинського, М.Мюллера, В.Проппа, Е.Тайлора, Дж.Фрезера, О.Фрейденберг та ряду ін.) широко представлені у філософських, релігієзнавчих, культурологічних, етнографічних та психологічних доробках дали можливість досягти розуміння цієї проблеми в багатьох аспектах, проте український міф, українська міфологія як система, залишаються недостатньо вивченими і проаналізованими.

Наукові студії української міфологічно-релігійної традиції розпочалися в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Саме в цей період завершується тривалий процес нагромадження емпіричного матеріалу, який дав поштовх подальшій його систематизації. Освоювався прогресивний метод порівняльного аналізу, створювалися різні напрями і школи. З’являються фундаментальні праці з міфології, які дотично, а іноді й безпосередньо стосуються й досліджень української міфології. Йдеться передусім про відомих істориків, етнологів, мовознавців: Є.Анічкова, О.Афанасьєва, Д.Антоновича, Г.Булашева, Ф.Вовка, М.Гальковського, Г.Глінки, В.Гнатюка, М.Драгоманова, П.Єфименка, П.Житецького, Д.Зеленіна, П.Іванова, М.Костомарова, П.Куліша, М.Максимовича, В.Милорадовича, І.Нечуя-Левицького, О.Потебні, І.Срезневського, М.Сумцова, О.Фамінцина, І.Франка та ін.

Варто наголосити, що матеріалістичний світогляд радянських часів, який владно диктував принципи методології дослідження, дещо звужував проблематику наукових студій з міфології, котра трактувалась лише як примітивне, пережиткове явище. До того ж не всі праці відомих фольклористів, етнографів, істориків та філософів ставали відомими для широкого загалу читачів. Рукописні матеріали української етнографічної літератури розпорошені по різних архівах, протягом тривалого часу були важко доступними навіть фахівцям. Це стосується, зокрема, праць В.Гнатюка, П.Іванова, М.Маркевича, В.Милорадовича. Лише недавно вітчизняні вчені отримали можливість познайомитися із доробком науковців української діаспори: І.Огієнка, О.Кульчицького, І.Мірчука, С.Килимника, Я.Оріона, Л.Силенка, М.Шлемкевича, Д.Чижевського та ін. Однак, період цей містить і ґрунтовні розвідки у дослідженні проблем міфологічно-релігійного світогляду наших предків. Особливо виділяються праці Б.Рибакова, зорієнтованого на історико-еволюційний підхід та Т.Гамкрелідзе, В.Іванова, В.Топорова, що ґрунтуються на засадах структуралізму та порівняльно-історичної лінгвістики. Аналіз особливостей міфологічно-язичницького мислення віднаходимо у роботах Ф.Кессиді, Є.Мелетинського, В.Проппа, В.Соколової, С.Токарева, та ін. Саме вони закладають теоретичні підвалини аналізу духовної історії наших предків їх світоглядних засад.

У пострадянський період питанням міфологічно-релігійних уявлень та вірувань наших пращурів присвячено роботи вітчизняних істориків, археологів та філософів: В.Зубаря, Г.Лозко, О.Моці, Ю.Павленка, М.Поповича, В.Рички. Цікаві паралелі давньоукраїнської міфологічної традиції з іншими міфологічними системами наводять Т.Голіченко, О.Знойко, М.Чмихов, Ю.Шилов.

Істотним етапом усвідомлення національного українського світу через призму його міфологічно-релігійного світогляду стали колективні монографії Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України - „Дохристиянські вірування. Прийняття християнства”, „Релігія в духовному житті українського народу”, „Академічне релігієзнавство” та ін. У цьому плані значний інтерес становлять для нас праці О.Бучми, А.Глушака, А.Колодного, Б.Лобовика, Л.Филипович.

Схвально зустрінуті наукою праці В.Войтовича, В.Давидюка, В.Скуратівського, В.Ятченка та ін., які розглядають окремі аспекти присвячені міфо-релігійному світогляду предків українців. Однак, незважаючи на їх глибину і яскравість, не дають однозначної відповіді на проблему української міфології як цілісного явища в системі світової духовної культури.

Аналізу давніх вірувань українського народу у їх переплетенні із православним культом присвячені роботи сучасних науковців: А.Голуба, Т.Горбаченко, Л.Конотоп, Г.Кулагіної, О.Сагана, О.Шуби, П.Яроцького. Ґрунтовними дослідженнями духовної спадщини України-Русі її філософської думки стали роботи А.Бичко, В.Горського, Ю.Федіва.

Слід належним чином відмітити й праці українських релігієзнавців та філософів – В.Бондаренка, М.Заковича, Я.Любивого, І.Мозгового, П.Кралюка, О.Крижанівського, В.Пащенка, П.Сауха, А.Чернія. В їх науковому доробку знайшли узагальнення методологічні та історіософські засади релігії в Україні, а також досліджуються окремі питання впливу релігії на духовну культуру українського етносу, що має важливе значення для розуміння особливостей українського національного менталітету.

Проведений аналіз літератури й джерел свідчить, що міфо-релігійний світогляд давніх українців потребує комплексного структурно-функціонального дослідження з метою вивчення його „статусу”, аналізу його структурних елементів, механізмів просторово-часових екстраполяцій та особливостей інкорпорації його в монотеїзм, на що й спрямоване дане дисертаційне дослідження.

Другий розділ – „Міфологічно-язичницька парадигма „моделі світу”. У першому його параграфі - “Міф як форма антропологічного виміру світу” - проаналізовано феномен міфу в контексті сучасних теоретико-методологічних пошуків, що дозволяють виділити основні риси міфосвідомості, зрозуміти закономірності міфологічного мислення та структури устрою міфологічних культур і закласти фундамент для реконструкції української міфології.

В антропологічному вимірі світу міф посідає одне з перших місць в історії духовної культури. Визначено, що пізнання світу „засобом” міфу - це не просто відображення характеристик реальності, а її інтенційність, тобто побудова деякої моделі. Основним модусом світу в категоріальному розумінні є світ людини. Довкілля і людина виявляють свою взаємозалежність, яка й утворює поняття „світу” в екзистенціальному його розумінні. Міфологічне світорозуміння і світосприйняття наших предків, їх вірування, естетичні й етичні цінності, нелінійність мислення, осмислення ними розгортання простору і часу, уявлення про смерть і потойбічне життя, попри деяку мозаїчність, формують своєрідну цілісність – „модель світу”. Явища та процеси, які реалізують себе в цій моделі, відрізняючись засобами вираження, структурно утворюють певні прототипи та стереотипи мислення, світоглядні орієнтири та настанови. Вони й визначають міфологічно-світоглядну парадигму.

Міфи, що постають у своїй сукупності як система, формують підґрунтя національної традиції, виконуючи в житті первісного суспільства низку життєво-важливих функцій - етіологічну, естетичну, регулятивну, комунікативну та інтегративну. З плином часу функції міфу не втрачають свого значення, вони ускладнюються, поєднуються з функціями інших світоглядних форм, підтримуючи тим самим фундамент духовної культури народу, її специфіку та унікальність.

У другому параграфі – „Українська міфологія в контексті індоєвропейського та загальнослов’янського міфо-релігійного світогляду” – автор відстоює методологічне положення, що вже архаїчні світосприйняття й світорозуміння характеризувалися прагненням до впорядкованості і подолання хаосу. Адже сприймати світ - означає систематизувати його явища та предмети, кодувати інформацію, що надходить. Структурування довкілля, виражене в „моделі світу”, може реалізовуватись у різноманітних формах людської поведінки та її результатах, наприклад, у фольклорних текстах, соціальних інституціях, пам’ятках матеріальної культури. Звісно, така системність міфу взагалі не заперечує його варіативності, адже конкретні реалізації міфу багатші за змістом, вони виходять за межі схеми. Реконструкція міфологічної системи, таким чином, – це реконструкція саме її інваріантного змісту, що відволікається від позасистемних елементів, хоч і не заперечує їх існування.

У роботі йдеться про спробу реконструкції міфів давніх українців на тлі окремих макроетнічних спільнот. При цьому беруться до уваги фундаментальні культурологічні праці про міфологічно-світоглядні системи індоєвропейських, семітських та інших спільнот, на ґрунті яких складалися картини світу споріднених індоєвропейських етносів.

Найважливішим висновком, що випливає з цього параграфу, є обґрунтування імперативу національної міфологічної спадщини, яку доводить дисертант, з повною підставою слід називати українською. Вона є однією з ланок загальнослов’янської і світової міфології, що увібрала в себе багато різних ідей, але розвинула їх відповідно до конкретно-історичного та культурного буття власного етносу. Саме цією останньою обставиною й зумовлені особливості і специфіка української міфології, які мають виразний етно-національний колорит, художньообразну своєрідність та характерну обрядово-функціональну систему.

У третьому параграфі - “Аксіологічна семантика образів-символів в давньоукраїнській міфологічній традиції” - розглядаються ті засадничі світоглядно-ідейні поняття, що складають “каркас” міфологічної свідомості. Йдеться передусім про “світове дерево”, яке, по суті, виступає домінантою, що визначає формальну й змістову організацію космічного простору. На широкому тлі цієї моделі світу, що сповна представлена в розмаїтті міфологічних систем, “світове дерево” розглядається і в його українській модифікації, причому в широкому семантичному, образному і функціональному спектрах. Встановлено, що образ цей в українців досить структурований, багаторівневий і в сукупності становить стрижень давньоукраїнської міфологічної картини світу.

Серед першооснов природи, що творять цілісну модель світу, особливе місце посідає образ води. У світовій міфології символіка образу-поняття „води” доволі складна і глибока. В українському контексті міфологема води також постає одним з найпоширеніших і смислово-насичених образів, символіка якого реалізується в цілому ряді варіантів, що в сукупності творять велике семантичне поле. Воно охоплює такі універсальні категорії, як народження і смерть, космос і хаос, дитинство і старість, любов і страждання. У семантиці образу води домінують космогенезові та прокреаційні ознаки.

Таким же багатопроявним у давньоукраїнській міфологічній традиції є образ „світла-вогню”. Він постає як світотворча сила. Найвиразніше в ньому виділяється пурифікаційна функція. Одним із втілень вогняної стихії є сонце, що несе в собі ознаки чистоти, доброти та праведності. Астральний вогонь та вода хоч і виступають творчими началами світу, проте основою та гарантом подальшого його існування є створення земної тверді. Серед п’яти вихідних стихій світобудови (небо, вода, земля, повітря й вогонь) домінує земля, причому не космічне її тіло, а земля як ґрунт. Культ землі та культ землеробської праці стає основою світобачення українців.

Автор відзначає, що жоден із цих космогонічних образів-символів у міфологічно-релігійному світогляді народу не є однозначним. Кожен з них виступає своєрідним кодом, що сформувався історично, протягом століть, а тому несе велике смислове навантаження. Ідея ця знаходить свій розвиток у третьому розділі дослідження - “Міфологічно-релігійний світогляд давніх українців: сутність, зміст, характерні риси”. У першому параграфі – “Поклоніння природі - визначальна риса міфології давніх українців” – стверджується й на багатьох прикладах доводиться, що природа та її стихії в українських міфах мали сакральний характер. Досліджується політеїзм як характерна особливість і ознака дохристиянського світогляду та аналізується наївно-пантеїстичне розуміння світу, в якому матеріальне й божественне не протиставлялися одне одному. Божественному в ньому не відводилася роль творчого начала, оскільки боги лише вносили лад в оточуючий світ. Практично вся “вища” (божества) та “нижча” (демони й духи) міфологія наших предків ґрунтувалася на натуралістичних віруваннях і пов’язувалася з їх господарськими інтересами. У розділі розкривається суть демонічних та анімістичних уявлень, які, хоча і в дещо видозміненому вигляді, збереглися до наших днів.

Проблема “Співвідношення міфології та релігії в дохристиянському світогляді” становить зміст наступного параграфу. Незважаючи на розбіжності між окремими школами та дослідниками щодо розуміння ними міфології й релігії, автор дисертації відстоює точку зору, що без міфології зрозуміти релігію неможливо. У роботі доводиться, що в давньоукраїнському світогляді вже спостерігається обожнення природного начала Всесвіту, формуються уявлення про граничні модуси буття. На матеріалах попередніх дослідників та власному збирацькому доробку розглянуто язичницькі божества. Їх ієрархія включає в себе принаймні чотири рівні. Перший з них характеризується найбільш узагальненою функцією богів, до нього належать герої „основного міфу” – Перун і Велес та персонажі „пантеону Володимира”. Другий рівень містить божества, що уособлювали сезонні господарські цикли, а також втілювали цілісність замкнених соціальних угруповань (Род, Коляда). Елементи третього рівня складають персоніфіковані космо-етичні поняття (Доля, Лихо, міфічна Бола тощо). До четвертого рівня міфології відносяться різні групи неіндивідуалізованих істот (русалки, домовики, упирі тощо). Відзначено їх регіональні, локальні особливості. Дисертантка обстоює думку, що хоча розуміння єдиного Бога у слов’ян тільки проглядається, проте еволюція образів багатьох божеств шляхом їх функціональної диференціації торувала ґрунт для монотеїзму.

У третьому параграфі – “Давньоруська інституція жрецтва та його функціональне призначення” – йдеться про те, що ігнорування деякими (зокрема, зарубіжними) дослідниками факту наявності давнього жрецтва мало на меті, свідомо або й несвідомо, принизити справжню розвинутість релігійності наших предків і заперечити їх здатність до засвоєння нової – християнської - світоглядної парадигми. Автор на базі фольклорно-етнографічних та релігієзнавчих джерел доводить факт функціонування інституції давньоруського жрецтва, яке виконувало найрізноманітніші функції, що випливали із засад нашої давньої релігії і суспільного життя. Зазначається, що в народі жерці користувалися незаперечним авторитетом. Відгомони уявлень про них збереглися дотепер й знаходять вияв у різних сферах побуту українського народу.

Завершальний, четвертий розділ дисертаційного дослідження – “Інкорпорація міфологічно-язичницького елементу українців у християнський монотеїзм”. Як преамбула до нього висловлюється думка про те, що упродовж тисячолітньої історії християнської церкви на українській землі виробилося негативне ставлення її до слов’янської міфологічної традиції. Між тим, виступаючи проти прадавньої віри, християнство змушене було йти з нею на компроміс, що й породило новий феномен – двовір’я, якому й присвячено перший параграф – “Двовір’я як закономірний етап у розвитку релігійної свідомості українського народу”. У цьому істотний момент становлення нового світогляду на наших землях, адже, як і до багатьох інших народів, християнство ввійшло як штучний витвір, а не продукт власного розвитку. Автор визначає поняття двовір’я, оскільки з цього приводу в науці існує поліфонія думок.

Запровадження християнства в Київській Русі трактується автором не одними лише державницькими міркуваннями великих князів, але й кризою язичницького світогляду, його внутрішніми суперечностями, що, до певної міри, й підштовхувало до змін і уможливило прийняття києворусичами християнсько-моністичної світоглядної системи. Акцентовано увагу на психологічних моментах та ритуально-магічних актах під час хрещення киян Володимиром, відзначено їх міфологічно-язичницьку семантику.

Заради плюралізму й об’єктивності міркувань з цього приводу аналізуються твердження Л.Силенка, В.Шаяна та ін. про те, що християнізація була зрадою нашим давнім традиціям та призвела до припинення своєрідного процесу української культури.

У другому параграфі – „Модифікації символічного світорозуміння у християнську добу” – експліковано образи „світового дерева”, води, світла-вогню й землі, що становили стрижень язичницької світобудови, у християнській картині світу. За міфологічною традицією світове дерево зростає посеред моря або на білому камені-„алтарі”, острові Буяні чи як у колядках, - на дворі господаря або полі. Із прийняттям християнства в мереживо народної міфології вплітаються мотиви, пов’язані з Іудеєю („на річці Йордані” на „Сіянських горах”). Транслятором в християнську символіку образної системи давньоруської культури стає певною мірою, модель „світ як будинок” (образ космосу як „будинку” сприяв рецепції християнського символу храму як образу світу). Центр світу збігається з центром вписаних один в одного сакралізованих об’єктів – космосу, землі, країни, міста, храму, вівтаря.

Водний символізм русичів теж збагачується новими смислами, що відносяться до діянь Христа. Перед водосвяттям вода наповнюється найвищими духовними цінностями: „Голос господній волає на водах, кажучи: прийміть усі Дух премудрості, Дух розуму, Дух страху Божого від Христа, що з’являється”. Образ води тісно пов’язаний із пурифікацією, однак в християнському світорозумінні акцентується увага, перш за все на духовному очищенні, а через нього - на тілесному зціленні (здоров’ї).

Символ світла-вогню пов’язаний вже із поняттям “світла передвічного”, що осяяло темряву вченням Христа. Образ Сонця – одна з модифікацій символу світла, трактується як прояв божества (образ Божої слави, лице Боже, всевидяче око Боже, дзеркало). Усі різдвяні відправи пронизані ідеєю Сонця-Христа („Христос – Сонце правди, сяйво, вогонь”). Зрештою, вогняна стихія виступає не тільки в означенні одвічного світла, але й палаючого та невгасного пекельного вогню.

Позначеними дохристиянською традицією залишились і релікти вірувань, пов’язаних з культом землі. Земля для наших предків - свята. Вона безгрішна й насичена Святим Духом. Її гріх бити, без потреби копати. А оскільки упродовж усієї своєї історії українська нація була хліборобською, то й освоєння хлібородного поля стає не тільки способом її біологічного існування, але й засобом духовного буття. “Добра земля” наділяється подвійним значенням: виступає як синонім хліборобської життєдайності, а в морально-містичній інтерпретації – як обдаровуюча любов.

На базі аналізу багатого фольклорного й релігійно-обрядового матеріалу автор робить висновок, що символіка, яка становила розвинуту систему в міфологічну добу, насичує всю духовність українців від язичництва через християнство до сьогодення. Вона постає глибиною та потаємною формою пізнання й витлумачення світу. Для християнської символіки, як і символіки витвореної у сфері міфопоетичного образу світу, характерною є ієрархічність, що передбачає взаємопідпорядкованість елементів у певній системі та поліфункціональність.

У заключному параграфі – “Поєднання язичницьких святково-обрядових елементів у комплексі українського православ’я” – йдеться вже про синкретизм - нерозчленованість, злиття суперечливих у минулому міркувань, поглядів і образів у формально єдину релігійну систему, яка іменується Українським православ’ям. Християнство абсорбувало уявлення про язичницьких богів-покровителів, численних духів-демонів і в трансформованому вигляді втілило їх у поглядах на святих, нечисту силу, зберегло в церковній обрядовості, сфері побуту. У процесі становлення і розвитку християнства синтезовані були також язичницькі уявлення і вірування про духовну субстанцію людини, потойбічний світ із християнськими поглядами на душу та загробне життя.

На матеріалі української духовної спадщини підтверджено принцип визначального впливу соціально-історичного чинника на формування міфологічних уявлень та релігійно-побутових навичок, звичаїв і навіть церковної обрядовості. У роботі наводиться приклад запозичення угорцями давньоруського язичницького поняття „Корочун” для утворення християнської назви Різдва Христового.

У висновках, підсумовуючи результати свого дослідження, дисертант констатує: український міф як світоглядний феномен характеризується системністю світобачення й світосприйняття, що зумовлене фундаментально-онтологічною потребою людини у цілісній картині світу та прагненням до впорядкованості хаосу.

Міф не існує в закритому вимірі священного. Він тісно вплетений у часово-просторові координати національного осягнення світу. Уявлення про життя і смерть, добро і зло, любов і щастя, різноманітні морально-етичні настанови не зводяться до раціонально-логічного виміру, а швидше апелюють до певних дорефлективних структур свідомості, носять емоційно-чуттєве забарвлення, підтверджуючи тим самим, що елементи міфо-етнічної картини світу, маючи образно-емоційну природу, торкаються глибинних смисло-життєвих орієнтацій етнічної спільноти.

Семіотика українського міфу, його загалом класична структурно-функціональна організація живить духовні корені української нації, зберігаючи первісні, архетипові елементи, що знаходять продовження та реалізуються семантичними кодами християнської філософії, українського менталітету й випробуються національним буттям.

Українську міфологію слід розглядати не лише з позиції духовності її народу, але й як частку міфологічної та міфопоетичної традиції всього людства. Попри свою універсальну спрямованість, міфологічно-релігійний світогляд українців характеризується виразним етнонаціональним колоритом, художньообразною своєрідністю та власною обрядово-функціональною системою.

Експлікація широкого кола світоглядних проблем, що аналізуються в контексті народної соціонормативної культури українського язичництва та християнства, дала змогу зробити висновок про наявність власного філософського поля, детермінованого характером і способом життєдіяльності українців. Християнство з притаманною йому системою моральних цінностей, ірраціональністю, символізмом поглинуло основні світоглядні засади наших предків, що виявлялися в шанобливому ставленні до землі, вірі у творчі сили природи, її одухотворенні, персоніфікації. Цей духовний синкретизм позначився на традиції українського філосовування, зберігши в ньому антеїзм, „сродність” людини всьому світові та екзистенціальні мотиви.

Таким чином, духовна культура українського народу на сучасному етапі є результатом поєднання найрізноманітніших елементів і світоглядних ідей усіх попередніх поколінь, і лише на цьому фундаменті можливий подальший розвиток духовності нашого народу та національного будівництва.

Основні положення і висновки дисертації подаються у наступних публікаціях автора:

1. Полелюк Т.А. Християнство в українському соціокультурному просторі: демаркація конструктивного і деструктивного впливів // Українське релігієзнавство. - 1999. - № 9. - С. 3-9.

2. Полелюк Т.А. Особливості інкорпорації міфологічно-язичницького елементу давніх українців у християнський монотеїзм // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2003. - Вип. 32. - С. 110 - 121.

3. Полелюк Т.А. Життя та смерть у контексті української соціонормативної культури // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2003. - Вип. 33. - С. 132 - 142.

4. Полелюк Т.А. Міфологія та культура слов’янського світу // Слов’янський вісник. Міжвідомчий науковий збірник. - Рівне, 1998. – Вип. 1. - С. 188 - 193.

5. Полелюк Т.А. Світогляд поліщуків (за польовими записами на Рівненщині) // Етнокультура Волинського Полісся і Чорнобильська трагедія. Збірник наукових праць. - Рівне, 1997. - Вип. 2. - С. 233 - 242.

6. Полелюк Т.А. Замовляння. Демонологія // Наукові студії Рівненського державного інституту культури. Методичні рекомендації для дослідження пам’яток матеріальної та духовної культури Полісся. - Рівне, 1997. - С. 94 - 104.

7. Полелюк Т.А. Специфіка і характерні особливості української міфології // Ювілейна науково-технічна конференція професорсько-викладацького складу та студентів інституту, присвячена 50-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні. Секція „Філософія та культурологія” - Рівне: УІІВГ, 1995. - С. 70.

8. Полелюк Т.А. До питання характеристики особливостей українського міфу // Діячі науки і культури рідного краю. Збірник матеріалів і тез науково-практичної конференції. - Рівне, 1995. - Вип. 3. - С. 35 - 39.

9. Полелюк Т.А. Соціальна міфотворчість та формування духовного світу людини // Національне виховання: формування світогляду і духовних цінностей у студентської молоді. Збірник матеріалів, тез міжвузівської науково-практичної конференції. - Рівне: РДІК, 1996. - С. 147 - 148.

10. Полелюк Т.А. Міф як початок людської духовності // Проблеми реалізації духовно-творчого потенціалу молоді: пошуки і перспективи. Матеріали доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Рівне: РІПКПК, 1996. - С. 140 - 141.

11. Зайцев М.О., Полелюк Т.А., Патріархальний колектив: культурна реальність та проблеми індивідуального буття // Слово молодим дослідникам. Збірник матеріалів і тез науково-теоретичної конференції. - Рівне, 1996. - С. 44 - 47.

12. Полелюк Т.А. Демаркація конструктивного і деструктивного в контексті становлення християнської культури // Християнство в контексті історії і культури України. Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції. - Київ, 1997. - С. 63 - 64.

АНОТАЦІЯ

Коберська Т.А. Структурно-функціональний аналіз міфологічно-релігійних уявлень і вірувань українців та їх інкорпорація в монотеїзм. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.11 - релігієзнавство. - Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної Академії наук України. - Київ, 2003.

Дисертація є філософсько-релігієзнавчим дослідженням комплексу міфологічно-релігійних уявлень і вірувань українців. У роботі на основі структурно-функціонального підходу проводиться систематизація й поглиблене вивчення процесів зародження міфів, а далі й релігії на українських землях, розглядаються тенденції генези язичницьких вірувань та їх трансформації в умовах взаємодії з християнською культурою.

Експлікація давньоукраїнських міфологічно-релігійних уявлень і вірувань зводиться до реконструкції системи уявлень про „модель світу”, яка складається з певної суми універсалій та реконструкції окремих форм (міфологічних персонажів, ритуальних символів, етимологій і т.д.), що відтворюють фрагменти цієї системи. Підхід до міфології як до системи дозволив довести, що українська міфологія є структурованою, сталою й водночас динамічною світоглядною системою. Визначено аксіологічне, семантичне та функціональне навантаження універсальних образів-першооснови світу в давньоукраїнській та християнській соціонормативній традиції. Розглянуто механізм інкорпорації міфологічно-язичницьких елементів у християнський монотеїзм через феномен двовір’я та синкретизму.

Ключові слова: українська міфологія, політеїзм, структурно-функціональний аналіз, модель світу, міфологічно-релігійний світогляд, двовір’я, синкретизм, інкорпорація, монотеїзм.

АННОТАЦИЯ

Коберская Т.А. Структурно-функциональный анализ мифологическо-религиозных представлений и верований украинцев и их инкорпорация в монотеизм. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11- религиоведение.- Институт философии имени Г.С. Сковороды Национальной Академии наук Украины. - Киев, 2003.

Диссертация является комплексным исследованием мифологическо-религиозных представлений и верований украинцев с точки зрения их структурно-функционального анализа. В работе проводится систематизация и углубленное изучение процессов зарождения мифологии и религии на территории древней Украины, рассматриваются тенденции генезиса языческих верований и их трансформации в условиях взаимодействия с христианской культурой.

В основу исследования древнеукраинских мифологично-религиозных представлений и верований положены два подхода – реконструкция „модели мира”, которая состоит из определенной сумы универсалий, и реконструкция отдельных форм (мифологических персонажей, ритуальных символов, этимологий и т.п.), отображающие фрагменты данной системы. Поход к мифологии как к системе позволил доказать, что украинская мифология есть структурированая, стабильная и тотчас же динамической мировоззренческой системой. Автор анализирует специфику проявления в украинской мифологии таких наиболее распространенных архетипов-первооснов, как мировое дерево, образы воды, света-огня, земли. Каждый из них представляет своеобразный код, сформированный исторически, на протяжении столетий, а поэтому имеющий широкое смысловое, функциональное и семантическое поле. Рассмотрены особенности проявления этих образов в христианской традиции, параллели их структурних уровней, аксиологического и функционального назначения, выявлены формы их модификаций.

Давнеукраинское языческое мышление основывается на интерпретации человека как неотъемлемой части природы, признании его астральной зависимости, неразрывности человеческой жизни с миром вечного круговорота природы посредством объеденения элементов универсализма и глубокого традиционализма, которые, трансформировавшись на разных уровнях этнонациональной культуры украинцев, образуют разнообразные мифо-религиозные формы. Констатируется, что мифологическое мировоззрение украинцев отличается также ярко выраженым этнонациональным колоритом, художественнообразным своеобразием собственной обрядно-функциональной системой.

Центральное место в работе занимает проблема инкорпорации мифологично-языческих элементов киеворусичей в христианский монотеизм. Акцентируется внимание на психологических моментах и семантике ритуально-магических актов при введении христианства. Условная демаркация украинской мифологии, язычества и христианства, их мировоззренческих парадигм миротворческих моделей, позволила раскрыть механизм „инкорпорации” посредством