НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

КИСЕЛЬОВА Тетяна Сергіївна

УДК 346.2+351(477)

ОСПОРЮВАННЯ ТА ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ

МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ:

ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність 12.00.04 - Господарське право;

господарське процесуальне право

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Донецьк - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому національному університеті

Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор

Бобкова Антоніна Григорівна,

Донецький національний університет

МОН України, завідуюча кафедрою

господарського права (м. Донецьк)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Пронська Граціелла Василівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, професор

кафедри господарського права (м. Київ)

кандидат юридичних наук

Сліпачук Тетяна Володимирівна,

Міжнародний комерційний арбітражний суд

при Торгово-промисловій палаті України,

генеральний секретар (м. Київ)

Провідна установа – Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого МОН України (м. Харків).

Захист відбудеться “  ” березня 2003 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “ 24 ” лютого 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Граніш В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Верховна Рада України в “Основних напрямах зовнішньої політики України” визначила, що економічні інтереси, пов'язані з інтеграцією економіки нашої країни у світове господарство, є національними інтересами України. Один із напрямків інтеграції – зовнішньоекономічна діяльність, здійснення якої потребує належного захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарської діяльності насамперед шляхом забезпечення ефективного механізму вирішення спорів.

Основним способом вирішення зовнішньоекономічних спорів як в Україні, так і в усьому світі є міжнародний комерційний арбітраж (далі - МКА), оскільки 90 відсотків зовнішньоекономічних договорів передбачає вирішення спорів саме цим органом. За період з 1994 р. по 2000 р. кількість справ, розглянутих у постійно діючих міжнародних комерційних арбітражних установах, збільшилася у два рази, а господарських спорів, розглянутих Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України (далі - МКАС при ТПП України), - більш ніж у 30 разів і досягла 700 спорів на рік. За цим показником МКАС при ТПП України посідає перше місце серед постійних арбітражних установ Європи.

Для запровадження ефективного механізму вирішення зовнішньоекономічних спорів у 1994 році прийнято Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (далі – Закон про МКА), який заснований на положеннях Типового закону ЮНСІТРАЛ “Про міжнародний комерційний арбітраж”. Разом з тим низка суттєвих питань правового регулювання розгляду зовнішньоекономічних спорів, у тому числі оспорювання і примусового виконання рішень МКА, в цьому нормативному акті не відображена. Недостатня увага законодавця до проблем оспорювання та примусового виконання рішень МКА, неврахування при прийнятті Закону про МКА специфіки відповідних правовідносин в Україні, а також прогалини і колізії інших нормативних актів спричинили суперечливу практику, що склалася на сьогодні в різних регіонах нашої країни. Це негативно позначається на захисті прав та інтересів українських суб'єктів господарювання і на іміджі України в цілому.

Недолік Закону про МКА стосовно примусового виконання іноземних арбітражних рішень усунуто Законом України "Про визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів". Проте відносини з приводу оспорювання і примусового виконання рішень МКА, винесених на території України, залишились урегульованими лише частково. Водночас у законодавстві багатьох країн названі питання дістали належне регулювання, що забезпечило широке використання арбітражу в практичній діяльності із захисту прав та інтересів субєктів господарювання.

Питання оспорювання і примусового виконання арбітражних рішень опрацьовувалися під час підготовки декількох проектів Закону України про третейський суд (арбітраж), які подані до Верховної Ради України. Однак єдності концептуальних підходів до правового регулювання відповідних відносин не досягнуто. Окремі аспекти оспорювання і примусового виконання рішень МКА, винесених на території України, розглядалися в працях Ю. Притики, А. Цірата, Т. Сліпачук, Л. Винокурової, Н. Кичкіної та інших. Але комплексно зазначені питання в Україні не досліджувалися. Таким чином, комплексне теоретичне дослідження проблем правового регулювання в Україні відносин з приводу оспорювання і примусового виконання рішень МКА є доцільним та актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за темою “Зближення і гармонізація законодавства України з міжнародним і європейським правом” (Г-01/7, номер держреєстрації 0101U005730), в якій авторка брала участь як співвиконавиця. У межах цієї теми досліджені питання несудового вирішення спорів, правового регулювання МКА і примусового виконання його рішень у країнах ЄС; розроблений механізм примусового виконання рішень МКА в Україні.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних положень і практичних рекомендацій з удосконалення правового регулювання відносин, що виникають у процесі оспорювання і примусового виконання рішень МКА, винесених в господарських спорах на території України. Реалізація зазначеної мети дисертаційної роботи обумовила необхідність вирішення наступних задач:

уточнення поняття, ознак і властивостей рішення МКА; розкриття особливостей, що відрізняють рішення МКА від рішення судів загальної юрисдикції;

розробка та уточнення поняття оспорювання і примусового виконання рішень МКА, визначення правової природи їх як інституту господарського процесуального права;

проведення порівняльного аналізу законодавства України й інших країн щодо провадження в справах про оспорювання і примусове виконання рішень МКА;

розкриття змісту підстав скасування і відмови в примусовому виконанні рішень МКА;

розробка пропозицій про внесення змін і доповнень до законодавства України про МКА, господарського процесуального законодавства, проекту Закону України про третейські суди (арбітраж).

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в перебігу оспорювання і примусового виконання рішень МКА в господарських спорах, винесених на території України, а також такі відносини в інших країнах.

Предметом дослідження є правове регулювання оспорювання і примусового виконання рішень МКА в господарських спорах, винесених на території України, а також таких відносин в інших країнах.

Методологічну основу дослідження становлять: міжгалузевий системний підхід, відповідно до якого проведений аналіз теоретичних концепцій щодо природи рішень МКА, розроблених у різних галузях права, насамперед господарському процесуальному, цивільному процесуальному, господарському та цивільному. Для вирішення окремих завдань використовувались наступні методи: історичний - для аналізу становлення та розвитку МКА, правового регулювання оспорювання та примусового виконання рішень МКА в різних країнах; формально-логічний – для виявлення колізій в законодавстві України про МКА та розробки рекомендацій щодо їх усунення; діалектичний метод – для аналізу становлення законодавства про МКА в Україні та інших країнах; порівняльно-правовий - для дослідження сучасних тенденцій у правовому регулюванні оспорювання та примусового виконання рішень МКА. Крім України, для порівняльного аналізу були обрані наступні країни: Франція, Нідерланди, Швейцарія, Німеччина, Англія, Бельгія, США, Болгарія, Хорватія, Індія, Китай, Молдова, Бєларусь, Російська Федерація. Також аналізувалися регламенти таких постійно діючих арбітражних установ: МКАС при ТПП України, Арбітражного суду Міжнародної торгової палати (м. Париж), Лондонського міжнародного арбітражного суду, Американської арбітражної асоціації, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації;

Інформаційними джерелами дослідження стали матеріали МКАС при ТПП України, практика судів загальної юрисдикції України у справах про скасування і примусове виконання рішень МКА; матеріали Донецького обласного управління юстиції; судова та арбітражна практика з цих питань інших країн; аналітичні огляди, наукові публікації, матеріали мережі Інтернет.

Теоретичну основу проведеного дослідження склали праці М. Авдюкова, В. Анурова, А. Бєлова, М. Богуславського, Є. Борисової, Г. Борна, Є. Брунцевой, А. Ван ден Берга, О. Вінник, Є. Виноградової, Л. Винокурової, А. Волкова, Е. Гайларда, Б. Голдмана, М. Гурвича, Р. Давида, Г. Дмитрієвої, Т. Добровольської, О. Дрижчаної, М. Дубровиної, Л. Завадської, Т. Захарченко, Н. Зейдер, Г. Знаменського, Б. Карабельникова, А. Кейліна, В. Кисіля, Н. Кичкиної, А. Комарова, В. Комарова, В. Крейга, С. Лазарєва, П. Лалі, С. Лебедєва, Л. Лунца, Дж. Лью, В. Мамутова, В. Мартем’янова, І. Маришевої, О. Мінакова, Л. Містеліса, Ю. Монастирського, А. Муранова, Т. Нешатаєвої, Дж. Паулсона, І. Побірченка, Д. Полумордвінова, Ю. Притики, Г. Пронської, Є. Пушкаря, А. Редферна, М. Розенберга, П. Сандерса, Дж. Сауссер-Холла, Б. Сегліна, Т. Сліпачук, Н. Ткачова, М. Треушнікова, П. Трубнікова, Ф. Фушара, М. Хантера, Б. Ханото, В. Хахуліна, Г. Цірата, Н. Чечіної, Д. Чечот, В. Щербини, М. Штефана, К. Юдельсона, В. Яркова.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше комплексно досліджені з урахуванням законодавства і практики його застосування в інших країнах теоретичні та практичні проблеми правового регулювання в Україні оспорювання та примусового виконання рішень МКА, винесених на території України, в спорах за участю суб’єктів господарювання. Новизна отриманих результатів полягає в наступному:

вперше:

визначено поняття "оспорювання рішення МКА", під яким пропонується розуміти звернення суб'єктів господарювання до компетентного суду з вимогою перевірити рішення МКА, що набрало сили;

аргументовано доцільність встановлення підвідомчості та підсудності справ про скасування і примусове виконання рішень МКА, винесених на території України, господарським апеляційним судам за місцем арбітражу (місце за домовленістю сторін);

доведено необхідність закріплення в законодавстві України дозвільного порядку примусового виконання рішень МКА, винесених на території України;

удосконалено:

поняття "примусове виконання рішення МКА" як застосування органами судової влади і державної виконавчої служби примусових заходів, спрямованих на виконання рішення МКА;

механізм визначення підвідомчості конкретного спору МКА в Україні, дійсності арбітражної угоди, суперечності арбітражного рішення правовому господарському порядку;

знайшло подальший розвиток:

ознаки рішення МКА (арбітражне рішення виноситься недержавним органом вирішення спорів, є процесуальним документом і результатом специфічного правозастосовчого процесу, виноситься безпосередньо арбітрами в комерційних спорах, що ускладнені іноземним елементом, розв'язує всі питання по суті);

властивості рішення МКА, серед яких відносна обов'язковість, незмінність, винятковість, відносна неспростовність, умовна здійсненність, умовна преюдиціальність; доведено, що такі властивості як обов'язковість, здійсненність, неспростовність, преюдиціальність рішення МКА набуває в повному обсязі тільки після закінчення терміну на оспорювання чи після підтвердження його судом під час оспорювання чи примусового виконання;

зміст таких підстав скасування і відмови у виконанні рішення МКА як непідвідомчість спорів арбітражу, недійсність арбітражної угоди, суперечність рішення правовому господарському порядку.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що теоретичні висновки доведені до рівня конкретних практичних рекомендацій, сформульовані у вигляді тексту статей із змінами та доповненнями чинних нормативних актів України (Законів України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, "Про виконавче провадження", Господарського процесуального кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Інструкції Міністерства юстиції України "Про проведення виконавчих дій") та пропозицій до проекту Закону України про третейські суди (арбітраж).

Викладені в роботі висновки і рекомендації можуть бути використані в процесі подальшого удосконалення законодавства про МКА; господарського процесуального законодавства, правозастосовчої практики господарських судів з вирішення справ про оспорювання та примусове виконання рішень МКА.

Практичне впровадження отриманих наукових результатів підтверджується також довідками Українського національного комітету Міжнародної торгової палати і Донецького національного університету МОН України.

Результати дослідження з питань оспорювання та примусового виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу були використані Українським національним комітетом Міжнародної торгової палати при підготовці проекту Закону України про третейські суди (арбітраж) (довідка від 21.09.02 р.)

Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі під час викладання спеціальної навчальної дисципліни “Міжнародний комерційний арбітраж" на економіко-правовому факультеті Донецького національного університету МОН України (довідка від 25.09.02 р.).

Упровадження результатів дослідження здійснювалось поетапно, в процесі виконання роботи, шляхом розробки положень і рекомендацій з удосконалення законодавства про оспорювання та примусове виконання рішень МКА.

Особистий внесок здобувачки. У дисертації викладені наукові результати, які отримані особисто авторкою під час науково-дослідних робіт протягом 1998-2003 рр. Дисертацію виконано авторкою самостійно. Внесок здобувачки в наукових працях, які підготовлені та опубліковані в співавторстві, конкретизовано в списку опублікованих праць за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Результати проведеного дослідження обговорювалися на міжкафедральному семінарі та засіданнях кафедри господарського права економіко-правового факультету Донецького національного університету МОН України; доповідалися на наукових конференціях професорсько-викладацького складу економіко-правового факультету Донецького національного університету МОН України (м. Донецьк, 1999 р., 2001 р.), науково-практичній конференції "Впровадження альтернативних засобів вирішення конфліктів у судову систему України" (м. Київ, 2000 р.), міжнародних науково-практичних семінарах "Вирішення спорів у арбітражному суді Міжнародної торгової палати" і "Вирішення спорів Лондонським міжнародним арбітражним судом" (м. Київ, 2001 р., 2002 р.).

Публікації. Результати дослідження опубліковані в 11 друкованих працях, загальним обсягом 3,89 д.а., з яких особисто авторці належить 3,29 д.а.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 273 найменувань, містить 168 сторінок комп’ютерного тексту, додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовуються вибір теми, її актуальність, визначаються мета і завдання дослідження, висвітлюються наукова новизна, практичне значення результатів проведеного дослідження та їх апробація.

Розділ 1. Поняття і основні характеристики міжнародного комерційного арбітражу та його рішень. У першому підрозділі цього розділу надається стислий огляд історії розвитку арбітражу. Аналізується сучасний стан вирішення спорів у сфері міжнародних економічних зв'язків, вказується на збільшення кількості постійно діючих арбітражних установ і популярності МКА у світі в цілому.

Звертається увага на те, що терміни арбітраж і третейський суд є синонімами і визначають одне правове явище. Досліджуються різні визначення поняття "арбітраж" як органу і як процесу вирішення спорів. Для цього аналізуються ознаки МКА, серед яких наступні: це недержавний (приватний) орган, що розглядає справи на підставі угоди сторін, які самостійно обирають арбітрів, процедуру розгляду справи, право, що застосовується, мову розгляду; рішення, яке виноситься арбітрами є остаточним і обов'язковим; МКА розглядає комерційні спори, що ускладнені іноземним елементом; арбітражний розгляд відбувається в простій процесуальній формі в стислий термін з меншими, ніж при судовому розгляді витратами, з дотриманням конфіденційності; арбітром може бути як професійний юрист, так і фахівець, компетентний у своїй галузі. Далі розглядаються основні концепції МКА (процесуальна, договірна, змішана й автономна), робиться висновок, що змішана концепція найбільш адекватно відображає суть МКА в Україні на сучасному етапі його розвитку.

На підставі зазначеного уточнюється поняття МКА в Україні як недержавного органу змішаної природи, заснованого за згодою сторін, для розгляду комерційних спорів, що ускладнені іноземним елементом, за процедурою, яка визначається сторонами.

У другому підрозділі проаналізовані ознаки, що відрізняють рішення МКА від рішень судів та інших органів. Перша ознака полягає в тому, що воно виноситься органом, який не входить до судової системи України. Друга ознака – це процесуальний документ і правозастосовчий акт, що є результатом специфічного правозастосовчого процесу, в якому сторони визначають право, що застосовується. При цьому дозволяється застосування "наднаціональних" норм права чи "загальних принципів права", може виноситися рішення, не засноване на нормах матеріального права (рішення "дружніх посередників"). Третя ознака – винесення рішення МКА безпосередньо арбітрами, які діють виключно від свого імені, а не від імені арбітражної установи. Четверта – рішення містить розв'язання всіх питань по суті, у зв'язку з чим його необхідно відрізняти від ухвал арбітражу і від актів інших органів постійно діючих арбітражних установ. П’ята ознака полягає в тому, що воно виноситься в комерційних (господарських) спорах, ускладнених іноземним елементом.

З урахуванням зазначених ознак пропонується наступне визначення рішення МКА: це остаточний акт правозастосування у формі процесуального документа, що містить вирішення всіх питань комерційного спору по суті, винесений МКА як недержавним органом вирішення господарських спорів, ускладнених іноземним елементом.

Далі аналізуються властивості рішення МКА (арбітражного рішення), серед яких відносна обов'язковість, незмінність, винятковість, відносна неспростовність, умовна здійсненність, умовна преюдиціальність.

Досліджуючи таку властивість арбітражного рішення як обов'язковість, авторка робить висновок про те, що арбітражне рішення з моменту набрання сили, є обов'язковим тільки для сторін спору (відносна обов'язковість). Моментом набрання сили арбітражним рішенням пропонується вважати момент одержання рішення сторонами. Суб'єктивні межі сили арбітражного рішення можуть бути розширені до меж абсолютної обов'язковості тільки у випадку підтвердження його судом.

Неспростовність арбітражного рішення є відносною: з одного боку, його неможливо оскаржити до вищої інстанції за винятком деяких постійно діючих арбітражних установ; з іншого – арбітражне рішення може бути оскаржене до суду загальної юрисдикції, хоча перегляд його по суті не допускається. Абсолютну неспростовність арбітражне рішення набуває з моменту закінчення терміну на оспорювання арбітражного рішення в суді чи з моменту підтвердження цього рішення судом у перебігу оспорювання чи примусового виконання.

Такі властивості арбітражного рішення як незмінюваність і винятковість збігаються за змістом з властивостями незмінюваності і винятковості судового рішення.

Арбітражне рішення набуває властивість преюдиціальності в повному обсязі тільки після підтвердження його судом під час процедури оспорювання чи примусового виконання у зв'язку з тим, що суд, як орган державної влади, не може ґрунтувати своє рішення на неперевіреному рішенні приватного органу. Така властивість арбітражного рішення як здійсненність також є відносною і в повному обсязі набувається арбітражним рішенням з моменту набрання законної сили ухвалою суду про видачу дозволу на примусове виконання арбітражного рішення.

Розділ 2. Провадження в справах про оспорювання і примусове виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу. У першому підрозділі для визначення змісту поняття "оспорювання арбітражного рішення" виділені його ознаки: наявність предмета оспорювання, а саме арбітражного рішення, що набрало сили; подання вимоги про скасування арбітражного рішення до суду; заборона перегляду арбітражного рішення по суті; неможливість повторного оспорювання самого арбітражного рішення. На підставі зазначених ознак формулюється визначення поняття оспорювання рішення МКА як звернення суб'єктів господарювання до компетентного суду з вимогою перевірити рішення МКА, що набрало сили. Поняття "примусове виконання рішення МКА" визначається як застосування органами судової влади і державної виконавчої служби примусових заходів, націлених на виконання рішення МКА.

У другому підрозділі досліджуються передумови виникнення у сторін права на оспорювання рішень МКА. Доводиться, що право на оспорювання арбітражного рішення виникає у суб’єктів господарювання, які брали участь у розгляді спору, при наявності арбітражного рішення, котре набрало сили, за умови, що термін на оспорювання арбітражного рішення, встановлений законодавством, не закінчився, і всі формальні вимоги до клопотання про скасування арбітражного рішення дотримані.

Важливе місце в цьому підрозділі займає питання про підвідомчість і підсудність аналізованої категорії справ. Дисертанткою обґрунтовується доцільність розгляду справ про оспорювання рішень МКА, винесених на території України, господарськими судами на підставі того, що міжнародному комерційному арбітражу підвідомчі тільки господарські спори. Виходячи з необхідності скорочення кількості судових органів та інстанцій, в яких може розглядатися арбітражне рішення, пропонується віднести справи про оспорювання рішень МКА до підсудності апеляційного господарського суду. Як критерій визначення територіальної підсудності зазначених справ пропонується використовувати місце арбітражу (місце за домовленістю сторін).

На основі аналізу практики судів України з’ясовуються питання про форму і зміст клопотання про скасування рішень МКА, порядок розгляду і розмір державного мита, яке справляється із таких клопотань, повноваження суду. Пропонується законодавчо закріпити, що клопотання про скасування рішення МКА розглядаються суддею одноособово, з викликом сторін, у відкритому судовому засіданні, за результатами якого суд виносить мотивовану ухвалу про скасування рішення МКА або про відмову в задоволенні клопотання про скасування рішення МКА, або про зупинення провадження в справі і повернення її для повторного розгляду до того ж арбітражу за умови наявності в нього компетенції розглядати цей спір.

У третьому підрозділі досліджується питання щодо правового регулювання примусового виконання рішень МКА, винесених на території України, в тому числі рішень МКАС при ТПП України. Зроблений висновок про суперечливість низки положень Закону про МКА, Закону України "Про виконавче провадження", Інструкції Міністерства юстиції України "Про проведення виконавчих дій", Регламенту МКАС при ТПП України. Аргументується доцільність використання Закону про МКА, який передбачає дозвільний порядок примусового виконання таких рішень через суди загальної юрисдикції. Запропоновано привести зазначені нормативні акти у відповідність один з одним, закріпити в них, а також у Господарському процесуальному кодексі України дозвільний порядок примусового виконання всіх рішень МКА, винесених на території України, виходячи з такого.

По-перше, примусове виконання арбітражних рішень через суди загальної юрисдикції є однією з важливих гарантій захисту прав сторін і публічних інтересів в арбітражному процесі. По-друге, перевірка арбітражних рішень судами є однією із засад легітимності арбітражу в цілому. По-третє, необхідність перевірки рішень МКА судами загальної юрисдикції в процесі їх примусового виконання випливає зі змішаної концепції арбітражу. По-четверте, наявність позитивного досвіду інших країн, у законодавстві яких передбачається процедура "екзекватури", тобто видачі судами дозволів на примусове виконання арбітражних рішень.

Далі аналізуються передумови виникнення права на примусове виконання рішень МКА. Пропонується законодавчо зафіксувати вимоги до форми і змісту клопотання про видачу дозволу на примусове виконання рішення МКА, порядку розгляду і розміру державного мита, яке справляється із таких клопотань.

При провадженні в справах про примусове виконання та в справах про оспорювання рішень МКА доцільно однаково вирішувати питання про державне мито, яке справляється із таких клопотань, а також про правила розгляду таких клопотань. Для того, щоб уникнути ситуацій, коли один суд розглядає клопотання про скасування рішення МКА, винесеного на території України, а інший – про примусове виконання того ж рішення, пропонується установити однакову підсудність цих категорій справ – апеляційним господарським судам за місцем арбітражу. Дисертантка вважає за доцільне, щоб у випадку відмови в примусовому виконанні рішень, винесених на території України, суд виносив ухвалу про відмову в примусовому виконанні арбітражного рішення та про його скасування.

Розділ 3. Підстави скасування і відмови у примусовому виконанні рішень міжнародного комерційного арбітражу. У першому підрозділі аналізується застосування такої підстави скасування чи відмови в примусовому виконанні рішень МКА як непідвідомчість спорів арбітражу. Характеризуючи цю підставу, авторка виділяє можливі критерії визначення наявності іноземного елементу в правовідносинах сторін. Замість закріпленого в Законі про МКА “місцезнаходження комерційних підприємств сторін” запропоновано використовувати як критерій “місцезнаходження органу управління (контори) сторін”, що найбільш тісно пов’язаний з арбітражною угодою сторін.

Для уточнення змісту підстави “непідвідомчість спорів МКА” має значення ст. 12 ГПК України. Згідно з цією статтею до спорів, непідвідомчих арбітражу, належать спори, непідвідомчі господарським судам, а також спори про банкрутство, по заявам Антимонопольного комітету України, про визнання актів недійсними та спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, які пов'язані із задоволенням державних потреб. Досліджено зміст поняття "державні потреби" відповідно до рішень Конституційного Суду України і нормативних актів України, що регулюють державні закупівлі та державне замовлення. Унаслідок зроблений висновок, що "державні потреби" – оціночна категорія, яка підлягає додатковому тлумаченню і роз’ясненню.

У роботі відзначається, що більшість країн не встановлює обмеження підвідомчості арбітражу спорів, пов’язаних з державними потребами, керуючись загальновизнаною в науці доктриною умовного імунітету, згідно з якою, якщо держава або державний орган укладає господарський договір чи здійснює інші комерційні дії (acta jure gestionis), вона автоматично втрачає свій імунітет. Право державних органів вирішувати комерційні спори за їх участю в арбітражному порядку закріплено в національному законодавстві багатьох країн і в міжнародно-правових документах, ратифікованих Україною (Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року, Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 року).

Таким чином, при застосуванні аналізованої підстави скасування та відмови в примусовому виконанні рішень МКА суд у кожному випадку окремо має визначати, беручи до уваги мету договору, чи не пов’язаний він із задоволенням державних потреб.

У другому підрозділі розглядається недійсність арбітражної угоди як підстава скасування і відмови в примусовому виконанні арбітражного рішення. При цьому аналізуються істотні умови арбітражної угоди, до яких пропонується відносити передачу спору до арбітражу і вказівку на предмет арбітражної угоди (коло спорів, що передаються на розгляд до арбітражу). Інші умови, наприклад, точна назва постійно діючої арбітражної установи чи вид арбітражу, не є, на думку авторки, істотними умовами арбітражної угоди. Далі наведена характеристика таких умов недійсності арбітражної угоди, як правоздатність сторін, допустимість спору як предмета арбітражного розгляду, дотримання форми арбітражної угоди. Крім зазначених умов, що є загальними для всіх договорів, судам необхідно досліджувати арбітражну угоду з точки зору наявності спеціальних умов її дійсності, властивих тільки цьому виду угод (умови про силу і здійснюванність арбітражної угоди).

У третьому підрозділі розглядається зміст поняття "суперечність публічному порядку України" як підстави скасування і відмови у виконанні рішення МКА. На основі аналізу визначення поняття публічного порядку в законодавстві України й інших країн, підходів окремих учених, судової та арбітражної практики виділяються його риси.

Доводиться, що публічний порядок в контексті МКА розуміється досить обмежено. Застосовуючи норму про суперечність рішення МКА публічному порядку України, українським судам варто користуватися поняттям правового господарського порядку. Критерієм визначення приналежності норм та інших засобів до цієї категорії може бути їх спрямованість або мета – оптимальне поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів; забезпечення гармонізації приватних і публічних інтересів, стабільності та ефективності господарювання; створення партнерських і добропорядних взаємовідносин у господарюванні; задоволення і захист інтересів суб’єктів господарювання. При цьому необхідно брати до уваги те, що норми, на яких ґрунтується публічний (суспільний) порядок, є нормами не всього масиву законодавства, а тільки його найголовнішої частини. Крім того, у зв’язку з специфікою спорів, які розглядаються в МКА, застосовуючи категорію публічного порядку стосовно МКА, суди України повинні керуватися не винятково правом України, а й основними принципами права, закріпленими в міжнародно-правових документах, ратифікованих чи визнаних Україною.

На підставі вищевикладених теоретичних положень розроблені пропозиції про внесення змін і доповнень:

в Закон України про МКА щодо рішень та ухвал МКА, актів органів постійно діючої арбітражної установи та інших уповноважених органів, моменту набрання сили рішенням МКА; підвідомчості та підсудності справ про оспорювання та примусове виконання рішень МКА;

в Господарський процесуальний кодекс України щодо преюдиціальності рішень МКА; провадження по справах про оспорювання або дозвіл на примусове виконання рішень МКА, винесених на території України;

в Декрет Кабінету Міністрів України "Про державне мито " щодо розміру державного мита, яке справляється з клопотань про скасування та видачу дозволу на примусове виконання рішень МКА;

в Закон України "Про виконавче провадження" щодо рішень МКА як виконавчих документів; порядку примусового виконання рішень МКА; строку звернення до виконання таких рішень;

в Інструкцію Міністерства юстиції України "Про проведення виконавчих дій" щодо виконавчого документу, який видається на підставі рішення МКА та ухвали суду про дозвіл на примусове виконання; порядку примусового виконання; строку звернення до виконання рішень МКА.

В проекті Закону України про третейські суди (арбітраж) пропонується закріпити положення щодо підвідомчості та підсудності справ про оспорювання та примусове виконання рішень МКА; строків їх оспорювання та примусового виконання; підстав скасування та відмови в примусовому виконанні рішень МКА; порядку примусового виконання таких рішень.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в удосконаленні правового регулювання оспорювання і примусового виконання рішень МКА як важливої складової захисту прав субєктів господарювання України. На підставі результатів аналізу законодавства і правозастосовчої практики України та інших країн зроблені наступні висновки.

1. Рішення МКА - це остаточний акт правозастосування у формі процесуального документа, що вирішує всі питання по суті, винесений МКА – недержавним органом вирішення господарських спорів, ускладнених іноземним елементом. Серед властивостей рішення МКА слід відзначити відносну обов'язковість (тільки для сторін спору), яку воно набуває з моменту набрання сили, тобто з моменту отримання рішення сторонами. Арбітражне рішення стає загальнообов’язковим тільки після підтвердження його судом у процесі оспорювання та примусового виконання. Крім того, арбітражне рішення набуває таких властивостей, як здійсненність, неспростовність, преюдиціальність, в повному обсязі тільки після закінчення терміну для оспорювання чи після підтвердження його судом у перебігу оспорювання чи примусового виконання.

2. Оспорювання рішень МКА – це звернення субєктів господарювання до компетентного суду з вимогою про перевірку рішення МКА, що набрало сили. Примусове виконання рішень МКА означає застосування органами судової влади і державної виконавчої служби заходів примусового виконання рішення МКА, визначених законодавством. Сукупність норм, які регулюють оспорювання рішень МКА та їх примусове виконання, складають самостійний правовий інститут господарського процесуального права, що доводиться на основі аналізу загальновизнаних ознак галузі та правового інституту права.

3. При провадженні в справах про оспорювання рішень МКА та в справах про їх примусове виконання доцільно однаково вирішувати питання про державне мито, яке справляється із таких клопотань, а також про правила розгляду таких клопотань. Варто встановити однакову підсудність цих категорій справ – апеляційним господарським судам за місцем арбітражу (місце, про яке домовились сторони).

Доцільно, щоб за результатами розгляду клопотань про скасування рішень МКА суд, залежно від підстав, виносив ухвалу про скасування арбітражного рішення цілком чи частково, відмову в задоволенні клопотання або зупинення провадження і передачу справи на повторний розгляд до того ж арбітражу за умови наявності в нього компетенції розглядати цей спір. За результатами розгляду клопотань про примусове виконання рішень МКА, винесених на території України, доречно виносити ухвалу про дозвіл на примусове виконання або про відмову в примусовому виконанні арбітражного рішення та його скасування.

4. У перебігу примусового виконання рішень МКА, винесених на території України, слід керуватися Законом про МКА, який передбачає дозвільний порядок примусового виконання таких рішень через суди загальної юрисдикції. Необхідність перевірки арбітражного рішення судом загальної юрисдикції під час його примусового виконання зумовлена наступними факторами: перевірка арбітражного рішення є основою легітимності арбітражу в державі в цілому, вона відповідає змішаній процесуально-договірній концепції арбітражу, є гарантією дотримання прав сторін та інтересів держави в арбітражному процесі. Дозвільний порядок примусового виконання рішень МКА необхідно закріпити в Господарському процесуальному кодексі та законодавстві про виконавче провадження.

5. При провадженні в справах про скасування чи відмову в примусовому виконанні рішень міжнародного комерційного арбітражу на підставі непідвідомчості спорів арбітражу суду необхідно, насамперед, установити наявність іноземного елемента в правовідносинах сторін, для чого пропонується використовувати критерій місцезнаходження органу управління (контори) сторін, найбільш тісно пов'язаного з арбітражною угодою сторін. Крім цього, суду необхідно з'ясувати питання про неналежність спору до однієї з категорій, що вилучені ст. 12 ГПК України з підвідомчості третейському суду (спори про визнання актів недійсними і спори, пов'язані з державними потребами).

6. Підставою скасування і відмови у примусовому виконанні рішення МКА може бути недійсність арбітражної угоди. При цьому слід аналізувати істотні умови арбітражної угоди, до яких пропонується відносити передачу спору до арбітражу і вказівку на її предмет. Розглядаючи питання про недійсність арбітражної угоди суди мають мати на увазі як загальні умови недійсності договорів, так і умови, властиві виключно арбітражним угодам (умови про силу і здійснюванність арбітражної угоди).

7. Однією з підстав скасування і відмови у виконанні рішення МКА є суперечність публічному порядку України. Розуміння останнього доречно базувати на визначенні правового господарського порядку згідно з Господарським кодексом України. При цьому необхідно брати до уваги те, що норми, на яких ґрунтується публічний порядок, є нормами не всього масиву законодавства, а тільки його найголовнішої частини. Крім того, у зв’язку з специфікою спорів, які розглядаються в МКА, застосовуючи категорію публічного порядку стосовно МКА, суди України повинні керуватися не винятково правом України, а й основними принципами права, закріпленими в міжнародно-правових документах, ратифікованих чи визнаних Україною.

Запропоновані зміни і доповнення до законодавства України про регулювання оспорювання і примусового виконання рішень МКА, винесених на території України, а саме: ГПК, Закону про МКА, Закону “Про виконавче провадження”, Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Інструкції Міністерства юстиції України "Про проведення виконавчих дій". Зокрема, ГПК пропонується доповнити окремим розділом, в якому передбачити регулювання провадження в таких справах. Наведена редакція цього розділу, а також розділу проекту Закону України про третейські суди (арбітраж), що регламентує оспорювання і примусове виконання рішень МКА.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

АНОТАЦІЯ

Кисельова Т.С. Оспорювання та примусове виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу: порівняльно-правове дослідження. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – “Господарське право; господарське процесуальне право”. - Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2003.

Дисертація присвячена розробці пропозицій щодо вдосконалення господарського процесуального законодавства України про оспорювання та примусове виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, винесених на території України, та практики його застосування. Зокрема, систематизовані ознаки та властивості рішення міжнародного комерційного арбітражу; визначене поняття “оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу”, уточнено поняття “примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу”; визначена підвідомчість справ про оспорювання і примусове виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу; доведена доцільність закріплення в законодавстві дозвільного порядку примусового виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу. На основі результатів дослідження цих питань обґрунтована необхідність внесення змін і доповнень до чинного законодавства; розроблені пропозиції щодо проекту Закону України про третейські суди (арбітраж).

Ключові слова: господарське процесуальне законодавство, оспорювання та примусове виконання рішень, міжнародний комерційний арбітраж, підвідомчість, недійсність арбітражної угоди, публічний порядок, правовий господарський порядок.

ANNOTATION

Kyselova T.S. Challenge and Enforcement of International Arbitral Awards: Comparative Study.

Dissertation for candidate of legal science degree in specialization 12.00.04 – “Commercial Law; Law of Commercial Procedure”. - Institute of Economic and Legal Research, National Academy of Science of Ukraine, Donetsk, 2003.

Dissertation is aimed at proposals for improvement of Ukrainian legislation on challenge and enforcement of international arbitral awards, made in Ukraine, and practice of its application. In particular, the author has systematized main characteristics and features of