ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

КУРИЛО ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

УДК 342.951:061.23

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ НАДАННЯ ОХОРОННИХ ПОСЛУГ

Спеціальність: 12.00.07. - теорія управління; адміністративне

право і процес; фінансове право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Ірпінь - 2003

Дисертацією є рукопис.

Дисертаційна робота виконана на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Національного аграрного університету Кабінету Міністрів України.

Науковий керівник: - кандидат юридичних наук, доцент Коваль Микола Васильович, Академія державної податкової служби України, професор кафедри адміністративного права, адміністративної і кримінально-процесуальної діяльності (м. Ірпінь).

Офіційні опоненти: - доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Додін Євген Васильович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри морського та митного права (м. Одеса);

- кандидат юридичних наук, професор Колпаков Валерій Костянтинович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри адміністративного права (м. Київ).

Провідна установа: - Національний університет внутрішніх справ, кафедра адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ (м. Харків).

Захист відбудеться “ 9 ” квітня 2003 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.27.855.02 Академії державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. К.Маркса, 31.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Академії державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, 53.

Автореферат розіслано “ 6 ” березня 2003 р.

Заступник голови

спеціалізованої вченої ради К.27.855.02 В.К.Шкарупа

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Докорінні суспільно-політичні та економічні зміни в Україні зумовили бурхливий розвиток ринкових відносин, особливо в економічному середовищі. У зв’язку з цим важливого значення набувають питання, пов’язані з регулюванням надання різноманітних послуг. Нині держава здійснює їх регулювання шляхом прийняття відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актів. Ряд послуг повноцінно існували і за соціалістичної економіки, інші - мали обмежене застосування, окремі - не надавалися взагалі, а тому стали новим явищем в економічному житті українського суспільства.

З появою на теренах України нового економічного явища – підприємництва, і в його складі надання послуг з охорони власності та громадян, постало питання про всебічне правове регулювання надання таких послуг та необхідність дослідження організаційно-правових аспектів, пов’язаних з наданням охоронних послуг, у тому числі і як виду підприємницької діяльності.

Держава сформувала досить ґрунтовну нормативно-правову базу, на основі якої і здійснюється цей вид господарсько-підприємницької діяльності. Проте в ній неоднозначно трактуються деякі поняття, що пов’язано з невідповідністю та неузгодженістю однорідних норм підзаконних та законодавчих актів. У практиці діяльності це викликає певні, інколи досить значні, незручності як для суб’єктів підприємництва з надання охоронних послуг, так і в роботі державних органів, які покликані здійснювати контроль за згаданими суб’єктами.

За період становлення і розвитку незалежної України теоретичні розробки в галузі адміністративного права не торкнулися сфери цієї діяльності. В юридичній літературі мають місце погляди фахівців на окремі аспекти охоронної діяльності, що стосуються практичного боку надання охоронних послуг. Відсутнє теоретичне осмислення адміністративно-правових та організаційно-управлінських відносин, що виникають в процесі надання послуг з охорони власності та охорони громадян, не вироблено комплексного погляду на це економічне явище, не здійснено аналізу різних аспектів проблеми як із погляду суб’єкта охоронного бізнесу, тобто, так званого внутрішнього погляду, так і з погляду контролюючого державного органу, тобто, свого роду, зовнішнього погляду.

З цих позицій проблеми, досліджені в дисертаційній роботі, є актуальними стосовно удосконалення діяльності контрольно-наглядових органів держави за суб’єктами підприємницької діяльності з надання охоронних послуг, збалансування організаційно-правових засад на ринку охоронних послуг в Україні та усунення недобросовісної конкуренції на ньому між усіма суб’єктами з надання таких послуг, удосконалення інституту адміністративної відповідальності. Досліджені в роботі проблеми можуть мати значення для підготовки відповідних фахівців органів внутрішніх справ, які здійснюють контроль за суб’єктами підприємницької діяльності з надання охоронних послуг, а також спецвідділень юридичних факультетів за спеціалізацією “Безпека бізнесу”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у відповідності з Пріоритетними напрямами наукових досліджень Національного аграрного університету в межах державної науково-технічної програми “Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України” та в контексті проведення в нашій державі адміністративно-правової реформи. Тема дисертації безпосередньо пов’язана з організаційно-управлінськими аспектами наукової теми “Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК” (номер державної реєстрації 0199U002510).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науковій розробці і формуванні висновків щодо вдосконалення організаційно-правових засад надання послуг з охорони власності та громадян, місця, ролі та завдань контрольно-наглядової діяльності органів внутрішніх справ за наданням таких послуг у період становлення й розвитку ринкових відносин в Україні, аналізі чинного законодавства з даного питання та розробки науково обґрунтованих рекомендацій.

Для досягнення цієї мети були визначені наступні завдання:

- розкриття та аналіз правового змісту послуг з охорони власності та охорони фізичних осіб, їх місця в інституті підприємництва;

- дослідження організаційно-правових та організаційно-управлінських аспектів стану і тенденцій розвитку ринку охоронних послуг в Україні;

- проведення аналізу організаційно-управлінського й організаційно-правового механізму надання охоронних послуг та визначення ролі і місця Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України в здійсненні контролю за суб’єктами підприємницької діяльності з надання охоронних послуг;

- дослідження адміністративно-правових відносин у сфері надання охоронних послуг і визначення шляхів їх удосконалення;

- аналіз чинного законодавства та практики діяльності органів внутрішніх справ з питання правового регулювання надання послуг з охорони власності та громадян і розробка рекомендацій з удосконалення правового регулювання охоронних послуг як виду підприємницької діяльності;

- внесення конкретних пропозицій організаційно-правового характеру стосовно поліпшення функціонування ринку охоронних послуг і системи державного контролю за підприємницькою діяльністю з надання таких послуг.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі державного регулювання надання послуг з охорони об’єктів різних форм власності та громадян, пов’язані із застосуванням норм адміністративного, а також інших галузей права України.

Предмет дослідження - адміністративно-правові й організаційно-управлінські засади надання охоронних послуг в Україні та організація і здійснення органами внутрішніх справ контролю за діяльністю суб’єктів підприємництва, які надають послуги з охорони власності та громадян, а також правові норми, що регулюють таку діяльність.

Загальна гіпотеза дисертаційного дослідження базується на конституційній нормі про рівність усіх форм власності, в тому числі і в процесі здійснення господарсько-підприємницької діяльності. Державне управління цією сферою повинне забезпечувати рівність умов для всіх суб’єктів такої діяльності, що є запорукою успішного розвитку як підприємництва, так і системи державного управління ним.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання та наукові методи системного, історичного, нормативно-порівняльного, формально-логічного, структурно-функціонального аналізу досліджуваних правових явищ, які дозволили визначити організаційно-правові та організаційно-управлінські засади регулювання послуг з охорони власності та охорони громадян, місце і роль органів внутрішніх справ у державному контролі за здійсненням цього виду підприємницької діяльності.

Застосування зазначених методів у дисертаційній роботі дозволило авторові також дослідити інститут юридичної відповідальності взагалі, та адміністративної відповідальності зокрема, й визначити можливі шляхи вдосконалення інституту юридичної відповідальності через віднесення до суб’єктів адміністративної відповідальності юридичних осіб, зокрема суб’єктів підприємницької діяльності з надання охоронних послуг.

Емпіричну основу дослідження склали Конституція та Закони України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти МВС України та інших міністерств і центральних відомств України, які регулюють правовідносини у сфері державного контролю за наданням охоронних послуг.

У дисертаційній роботі використаний особистий досвід служби здобувача у відділі Державної служби охорони при Московському РУ ГУ МВС України в м. Києві, а саме: виконання функцій контролю за здійсненням підприємницької діяльності щодо надання послуг з охорони власності та громадян столичними недержавними охоронними підприємствами та матеріали перевірок понад 250 таких підприємств протягом 1995 – 2000 років. Використані також матеріали, надані рядом недержавних охоронних підприємств.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали наукові роботи вітчизняних та зарубіжних учених-юристів, зокрема, С.С.Алєксєєва, Д.Н.Бахраха, П.Г.Бондаренка, С.М.Братуся, С.Т.Гончарука, В.Грищука, Л.Р.Грицаєнка, Є.В.Додіна, В.В.Дудченка, Д.В.Задихайла, І.Зуба, Ю.Ілюшина, О.С.Іоффе, С.В.Ківалова, В.Кир’якова, М.В.Коваліва, Л.В.Коваля, М.В.Коваля, В.А.Козлова, В.К.Колпакова, А.М.Колодія, В.В.Копєйчикова, М.Й.Коржанського, Н.М.Корчак, Н.С.Кузнєцової, С.Л.Лисенкова, Д.М.Лук’янця, А.Є.Лунєва, Л.А.Лунца, І.Б.Новицького, В.Нора, В.С.Обідіна, А.Ю.Олійника, В.П.Пастухова, С.Д.Подлінєва, Л.Л.Попова, Ф.С.Разаренова, Л.Соболевського, В.О.Суміна, О.Д.Тихомирова, В.О.Шамрая, Ю.С.Шемшученка, В.К.Шкарупи, В.З.Янчука, присвячені проблемам адміністративно-правового й організаційно-управлінського аспектів регулювання охоронних послуг та контрольно-наглядової діяльності органів внутрішніх справ за цим видом підприємницької діяльності, інституту юридичної відповідальності суб’єктів підприємницької діяльності, які мали істотний вплив на результати цього дисертаційного дослідження. Використовувалися також роботи авторів у інших галузях права, вчених-економістів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на основі чинного законодавства України та інших країн СНД, аналізу практики його застосування і новітньої української правничої думки здійснено наукове дослідження охоронних послуг як об’єкта державного регулювання, в якому комплексно проаналізовані адміністративно-правові й організаційно-управлінські аспекти надання послуг з охорони власності різних форм та охорони фізичних осіб, як цілісного явища в економічному житті країни. В даному дослідженні сконцентрована увага на контрольно-наглядовій діяльності органів внутрішніх справ за цим особливим видом господарсько-підприємницької діяльності в умовах становлення й розвитку вітчизняної ринкової економіки та зміцнення демократичних процесів в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження знайшла конкретний прояв у таких основних положеннях, які виносяться на захист:

- вперше сформульовано визначення поняття послуг з охорони власності та охорони фізичних осіб як виду господарсько-підприємницької діяльності, який за своїм суб’єктним складом і змістом є цивільно-правовими зобов’язальними правовідносинами і здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативно-правових актів або державних ліцензій на право надання послуг з охорони власності та охорони громадян.

- дістали подальшого розвитку визначення та обгрунтування питань щодо рівня озброєності охоронного персоналу суб’єктів з надання охоронних послуг, який є чинником, що безпосередньо впливає на їх конкурентоздатність на ринку таких послуг та контрольно-наглядової діяльності органів внутрішніх справ за роботою охоронних підприємств як окремого виду адміністративного провадження зовнішньої дії, який спрямований на перевірку дотримання суб’єктами підприємницької діяльності з надання охоронних послуг умов та правил здійснення такої діяльності;

- уточнено визначення методів адміністративної діяльності органів внутрішніх справ і контролю за роботою охоронних підприємств та доведено, що нормативні приписи Інструкції про умови та правила здійснення підприємницької діяльності з надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охороні громадян та контроль за їх дотриманням, які регулюють питання, пов’язані з порушеннями умов та правил підприємницької діяльності з надання послуг з охорони власності та громадян, є адміністративно-правовими нормами, що встановлюють адміністративну відповідальність у разі їх порушення чи недотримання;

- удосконалено класифікацію суб’єктів охоронного бізнесу за ознакою рівня озброєності, згідно з якою виділено три групи суб’єктів;

- обґрунтовується доцільність надання повноважень на здійснення ліцензування послуг по охороні власності та охороні громадян такому органу як Міністерство юстиції України або ж Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, з наданням йому права контролюючого органу з цього виду підприємницької діяльності, з обов’язковим залученням до перевірок спеціалістів Державної служби охорони при МВС України, з метою усунення негативних наслідків поєднання однією особою функцій ліцензійного та контролюючого органу, а також конкурента на ринку охоронних послуг для суб’єктів підприємницької діяльності з надання послуг з охорони власності та охорони громадян;

- сформульовані та запропоновані пропозиції щодо внесення змін у деякі законодавчі та інші нормативно-правові акти, зокрема:

а) в усі нормативно-правові акти, в яких зустрічається термін “охорона громадян”, з метою заміни його терміном “забезпечення фізичної безпеки осіб”. Це, насамперед, Закони України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про підприємництво”, Інструкція про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності ліцензій на надання послуг з охорони державної, крім особливо важливих об’єктів, колективної та приватної власності, а також охороні громадян, Інструкція про умови та правила здійснення підприємницької діяльності з надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охороні громадян та контроль за їх дотриманням, Інструкція про порядок контролю за діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності, які надають послуги з охорони власності, охорони громадян, а також за діяльності служб охорони підприємств та організацій усіх форм власності. Відповідно, вид підприємницької діяльності, організаційно-правові аспекти якого досліджені в даній дисертаційній роботі, може визначатися як “надання послуг з охорони державної й іншої власності та забезпечення фізичної безпеки осіб”;

б) до Закону України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” від 26.03.92 р.;

в) до Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого Наказом Держнагляд-

охоронпраці від 30.11.1993 р. №123;

г) до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1999 р. № 256 “Про внесення доповнень до Положення про дозвільну систему”, Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. № 622, та Наказу МВС України від 13 квітня 1999 р. № 292 “Про внесення доповнень до Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів”, затвердженої наказом МВС України від 21.08.98 № 622”, якими вилучити слова “вітчизняного виробництва” в контексті “пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних положень і нових висновків у сфері контрольно-наглядової діяльності за наданням охоронних послуг суб’єктами підприємницької діяльності, які формують основу для подальшого комплексного вивчення охоронних послуг як цілісного економіко-правового явища.

Пропозиції щодо удосконалення правового регулювання надання послуг з охорони власності та охорони фізичних осіб спрямовані на поліпшення функціонування ринку охоронних послуг в Україні, усунення нерівних конкурентних умов для суб’єктів охоронного бізнесу на ринку охоронних послуг, усунення правових колізій в цій галузі, підвищення ефективності контрольно-наглядової діяльності органів внутрішніх справ України за суб’єктами підприємницької діяльності з надання послуг з охорони власності та фізичних осіб, шляхів удосконалення юридичної відповідальності суб’єктів підприємницької діяльності щодо надання послуг з охорони власності та фізичних осіб.

Основні положення і висновки дисертації можуть бути також використані:

- в законотворчому процесі та при підготовці відомчих нормативних актів стосовно охоронних послуг і контрольно-наглядової діяльності за суб’єктами підприємництва з надання зазначеного виду послуг;

- у практичній діяльності органів внутрішніх справ щодо контролю за суб’єктами підприємницької діяльності з надання охоронних послуг;

- у практичній діяльності недержавних охоронних підприємств;

- для підготовки фахівців органів внутрішніх справ, які здійснюють контроль за суб’єктами підприємницької діяльності з надання охоронних послуг.

Окремі положення дисертаційного дослідження впроваджені в практику службової діяльності відділу Державної служби охорони при Московському РУ ГУ МВС України в м. Києві (довідка від 20 грудня 1999 р.), практику господарсько-підприємницької діяльності приватної охоронної фірми “Ветеран-К” (довідка від 30 березня 2002 р. № 17) та товариства з обмеженою відповідальністю “Охоронні технології” (довідка від 6 грудня 2002 р.).

Основні положення дисертації використовуються в навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін “Адміністративне право України” та “Судові та правоохоронні органи України” на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права Навчально-наукового інституту земельних ресурсів, правознавства та педагогіки Національного аграрного університету (акт від 2 грудня 2002 р. № 3-09).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дослідження, що містяться в дисертаційній роботі та виносяться на захист, є самостійними розробками автора. Комплексне дослідження суб’єктів з надання таких послуг, правове становище працівників охоронних підприємств щодо носіння, зберігання та застосування спеціальних засобів і зброї, особливості застосування норм трудового законодавства в роботі з кадрами у недержавних охоронних підприємствах, охоронні послуги як об’єкт підприємництва висвітлені в чотирьох одноосібних наукових працях, надрукованих у фахових виданнях.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Навчально-наукового інституту земельних ресурсів, правознавства та педагогіки Національного аграрного університету, а також кафедри адміністративного права та адміністративної і кримінально-процесуальної діяльності Академії Державної податкової служби України ДПА України і дістали позитивну оцінку. Основні положення дисертації апробовані та оприлюднені у виступах на міжвузівському науковому симпозіумі з аграрного права (м. Київ, 2000) та на науково-практичному “круглому столі” “Конституційні права людини в Україні: проблеми та перспективи” (м. Київ, 2002).

Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертаційного дослідження викладені дисертантом у чотирьох одноосібних наукових статтях, які опубліковані в наукових фахових виданнях ВАК України, та у тезах доповіді на круглому столі.

Структура роботи зумовлена темою дисертаційного дослідження та характером розглянутих проблем. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок комп’ютерного тексту, із яких 1 сторінка – перелік скорочень, 28 сторінок – список використаних джерел із 240 найменувань, 4 сторінки – додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається його мета та завдання, характеризуються об’єкт, предмет і методологічна основа дослідження, висвітлюються наукова новизна роботи та основні положення, що виносяться на захист, теоретична і практична значимість, апробація результатів дослідження, наводяться наукові публікації з теми дисертації.

Розділ 1 “ Послуги з охорони державної, колективної та приватної власності та охорони громадян як об’єкт державного регулювання” складається з трьох підрозділів, в яких здійснено всебічний аналіз послуг з охорони об’єктів різних форм власності та охорони громадян як об’єкта державного регулювання.

Підрозділ 1.1. “Поняття послуг з охорони власності та громадян” присвячено загальній характеристиці підприємництва як об’єкта державного регулювання, соціально-економічного явища та правового інституту. Відзначається, що важливим принципом державного регулювання підприємництва є певні адміністративно-правові обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Так, підприємництво не може застосовуватися у видах діяльності, в яких ставляться підвищені вимоги до безпеки робіт та необхідність централізації функцій управління. Ряд видів підприємницької діяльності, відповідно до чинного законодавства, підлягають обмеженню і можуть здійснюватися лише певними підприємствами. До таких видів належить діяльність, пов’язана з охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності.

Поряд з цим, надання послуг з охорони власності і громадян, як і надання будь-яких інших послуг, належить до інституту зобов’язального права. Чинним цивільним законодавством договір на охорону (об’єктів, громадян, охоронне супроводження, інкасація) не виділяється в окремий вид договірних відносин. Водночас договір на охорону є самостійним договором за предметом, яким є організаційні заходи щодо забезпечення схоронності майна власника, здійснення перепускного режиму на об’єкті охорони та організаційно-правові заходи щодо забезпечення особистої безпеки фізичної особи. Правовідносини, що виникають на підставі договору про охорону (об’єктів, фізичної особи, майна, що перевозиться, інкасації), мають усі ознаки, властиві цивільно-правовим зобов’язанням.

Наведена характеристика та класифікація суб’єктів з надання послуг по охороні власності та громадян, зокрема за обсягом надання таких послуг.

Як підсумок, послуги з охорони власності та громадян визначаються як вид господарсько-підприємницької діяльності, яка за своїм складом і змістом ґрунтується на

цивільно-правових зобов’язальних правовідносинах і здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативно-правових актів або державних ліцензій на право надання послуг з охорони власності, крім окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, та охорони громадян.

У підрозділі 1.2. “Нормативно-правове регулювання послуг з охорони власності та громадян” автор класифікує охоронні послуги за ознакою належності до інституту підприємництва, аналізує законодавчі та інші нормативно-правові акти, що регулюють надання послуг з охорони власності та громадян, розмежовує режим державного регулювання охоронних послуг як виду підприємницької діяльності та як оплатних послуг, що надаються державними організаціями. На підставі цього аналізу зроблено висновок, що надання послуг з охорони особливо важливих об’єктів права державної власності має характер обов’язкового державного замовлення на послуги такого роду.

Аналіз нормативно-правової бази надання охоронних послуг також виявив певну невідповідність правових приписів вказівки МВС України від 17.03.2000 р. № 67 “Про впорядкування надання охоронних послуг органами і підрозділами органів внутрішніх справ, підрозділами внутрішніх військ МВС України” нормам Закону України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” від 26.03.92 р. Невідповідність полягає в тому, що серед основних завдань внутрішніх військ, які встановлені зазначеним законом, не передбачено надання охоронних послуг на договірних засадах. Лише наближено про охоронні послуги згадується в абзаці 1 ч. 1 ст. 1 Закону: “охорона та оборона важливих державних об’єктів”, та абзаці 2: “супроводження спеціальних вантажів”. Автор звертає увагу, що ч. 2 ст. 1 цього Закону забороняє використання внутрішніх військ для виконання завдань, не передбачених законом, яка на законодавчому рівні фактично забороняє здійснення діяльності, не передбаченої законом, відповідно – і надання платних послуг з охорони власності і громадян, оскільки така діяльність не належить до компетенції внутрішніх військ МВС України.

На підставі аналізу нормативно-правової бази надання охоронних послуг обґрунтовується необхідність узагальнення та систематизації всіх правових норм, які регулюють недержавну охоронну діяльність як вид підприємницької діяльності, та викладення їх в одному законодавчому акті - Законі України ““Про приватну детективну та охоронну діяльність”, який має стати спеціальним законодавчим актом, що вичерпно регулює всі правовідносини у сфері недержавної охоронної діяльності.

У підрозділі 1.3. “Правове становище надавачів охоронних послуг щодо зберігання, носіння та застосування спеціальних засобів і зброї” класифікуються суб’єкти з надання охоронних послуг за ознакою наявності права на придбання, носіння та застосування вогнепальної зброї і спеціальних засобів. Виділено три групи суб’єктів :

1) суб’єкти, охоронний персонал яких згідно з чинним законодавством України має право на носіння, зберігання і використання вогнепальної зброї та спеціальних засобів при виконанні договірних робіт з надання охоронних послуг; до них відносимо всі спеціальні державні організації, що надають охоронні послуги і діють на підставі законів України та відповідних положень. Серед них:

а) ДСО при МВС України;

б) інші органи та підрозділи МВС України;

в) підрозділи внутрішніх військ МВС України;

г) служба інкасації та перевезень цінностей НБУ;

2) суб’єкти, які не мають права мати вогнепальну зброю, проте їх право на володіння будь-якими спецзасобами, використання яких передбачене чинним законодавством, не обмежене: до них відносимо державні підприємства як суб’єкти права власності, що надають охоронні послуги на підставі ліцензій МВС України на право надання послуг з охорони власності та громадян;

3) суб’єкти, охоронний персонал яких не має такого права, до яких відносимо підприємства з недержавною формою власності, що здійснюють охоронну діяльність на підставі ліцензій МВС України на право надання послуг з охорони власності та охорони громадян.

На підставі аналізу чинного законодавства та практики діяльності недержавних охоронних підприємств автор робить висновок про те, що, рівень оснащення, в тому числі наявність зброї та спеціальних засобів у працівників охоронних підприємств, є одним із важливих чинників конкурентоспроможності цих підприємств на ринку охоронних послуг і, таким чином, становище суб’єктів із надання охоронних послуг на ринку охоронних послуг в Україні є не рівноправним.

Обґрунтовується думка, що в Україні сформувалися соціально-політичні умови, за яких можливо і необхідно законодавчо врегулювати право громадян на придбання, носіння та використання короткоствольної нарізної зброї. Реалізація такого права повинна забезпечувати безпеку громадян від потенційної шкоди, яку можуть завдати власники зброї.

Розділ 2 “Мета діяльності, завдання та повноваження органів внутрішніх справ по контролю за суб’єктами підприємництва з надання охоронних послуг” розкриває місце органів внутрішніх справ взагалі та Державної служби охорони при МВС України зокрема в системі державного контролю за суб’єктами підприємницької діяльності з надання охоронних послуг, деякі особливості регулювання надання таких послуг стосовно сфери охорони праці та роботи з кадрами.

В підрозділі 2.1. “Державне ліцензування як правова підстава підприємницької діяльності з надання охоронних послуг” аналізується інститут ліцензування господарсько-підприємницької діяльності, в тому числі надання послуг з охорони державної, крім окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, та іншої власності, а також охорони громадян. Автор акцентує увагу на тому положенні, що наділення МВС України повноваженнями органу ліцензування в сфері надання охоронних послуг з початку здійснення цього виду підприємницької діяльності викликало широку дискусію в юридичних, а точніше – у правоохоронних колах та серед підприємців, які надають такі послуги. Аналіз охоронних послуг показав, що на ринку таких послуг підрозділи Державної служби охорони при МВС України виступають як суб'єкти з надання охоронних послуг. Тому, очевидно, що ДСО є конкурентом недержавних охоронних підприємств, які здійснюють надання охоронних послуг на підставі ліцензії, що видається їм цим органом, тобто органом, підрозділи якого є їх конкурентом на такому ринку. Поєднання однією особою, мається на увазі ДСО при МВС України, функцій органу ліцензування, контролюючого органу та конкурента на ринку однорідних послуг потенційно ставить під сумнів неупередженість такого державного органу при розгляді заяв суб'єктів підприємницької діяльності про видачу ліцензій на право надання послуг з охорони власності та громадян та в процесі контрольно-наглядової діяльності за дотриманням умов і правил підприємницької діяльності з надання охоронних послуг.

Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють надання охоронних послуг, виявив доцільність заміни терміну “охорона громадян” на термін “забезпечення фізичної безпеки осіб”, оскільки такий підхід більш точно відображає коло дій, які входять в склад охоронних послуг, оскільки охорона людей охоплюється поняттям “особи”, яке за своїм юридичним змістом є узагальнюючим, тобто включає громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства.

Визначається, що контроль з боку органів МВС України є одним з аспектів державного управління сферою надання охоронних послуг, а державний охоронний нагляд визначається як різновид адміністративного провадження, який за сферою поширення дії процесуальних норм відноситься до адміністративних проваджень.

При розгляді принципів адміністративного процесу відзначається, що: 1) демократизація суспільного життя в Україні, приведення системи законодавства в цілому та адміністративного права зокрема у відповідність з міжнародними принципами права, ставить інтереси особи на пріоритетне місце порівняно з інтересами держави, що закріплено нормами Конституції України. У зв’язку з дією такої конституційної норми, принципи адміністративного процесу повинні відображати пріоритетність інтересів особи, а тому один із них доцільно сформулювати у такій редакції: “охорона прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина та інтересів держави”.

У підрозділі 2.2. “Повноваження органів внутрішніх справ України по контролю за діяльністю суб’єктів підприємництва, зайнятих в охоронному бізнесі“ розглядаються повноваження органів внутрішніх справ у питанні контролю за дотриманням умов та правил здійснення підприємницької діяльності з надання охоронних послуг суб’єктами підприємництва, що надають такі послуги на підставі ліцензії МВС України, та за об’єктами дозвільної системи, процедури здійснення такого контролю.

Проведений автором аналіз чинного законодавства з питань діяльності дозвільної системи виявив доцільність вилучення слів “вітчизняного виробництва” в контексті “пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії” з ряду нормативно-правових актів. У разі прийняття запропонованої поправки до нормативно-правових актів буде ліквідована прогалина у колі предметів, на які поширюється дія дозвільної системи, і будь-які пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони, незалежно від країни-виробника, будуть охоплюватися дозвільною системою, що відповідатиме фактичному стану справ у цій сфері.

Підрозділ 2.3. “Особливості управління підприємницькою діяльністю з надання послуг з охорони власності та охорони громадян” присвячений особливостям управління підприємницькою діяльністю з надання охоронних послуг у сфері охорони праці і роботи з кадрами в недержавних охоронних підприємствах. Акцентується увага, що підприємницька діяльність по наданню послуг з охорони власності та фізичних осіб займає в цьому відношенні, поряд з деякими іншими галузями виробничої сфери та сфери послуг, особливе становище. Воно зумовлене наявністю підвищеного ризику для життя та здоров’я працівників, які виконують охоронні функції на об’єктах, що охороняються, та при охороні фізичних осіб. Відповідно, всі питання, пов’язані з охороною праці та технікою безпеки при виконанні працівниками охоронних підприємств охоронних функцій, необхідно розглядати насамперед через призму підвищеної загрози для життя та здоров’я конкретного працівника при виконанні ним трудових обов’язків по охороні як об’єктів, так і фізичних осіб.

Аналіз чинного законодавства в сфері охорони праці дає підстави стверджувати, що деякі норми підзаконних актів цієї галузі не повною мірою відповідають нормам галузевих законодавчих актів. Так, пункт 149 Переліку робіт з підвищеною небезпекою (затверджений Наказом Держнаглядохоронпраці №123 від 30.11.1993 р.) відносить до робіт з підвищеною небезпекою “охорону колективної та приватної власності, об’єктів”. Пункт 12 ч. 6 ст. 4 Закону України “Про підприємництво” та п. 42 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” до ліцензованих видів підприємницької діяльності відносить “надання послуг по охороні державної (крім особливо важливих об’єктів права державної власності) та іншої власності, а також охороні громадян”. Таким чином, із змісту законодавчих норм випливає, що в підзаконних актах слід застосовувати редакцію законодавчих актів, оскільки відступ від редакції законів на практиці призводить до неправильного тлумачення норм підзаконних актів. У даному випадку очевидно, що до п. 149 Переліку не включено “охорону громадян” як роботу з підвищеною небезпекою. Така нормативна регламентація видів робіт з підвищеною небезпекою значно звужує коло цих робіт, передбачене законодавчими нормами.

Розділ 3 “Адміністративна відповідальність за порушення порядку та правил здійснення підприємницької діяльності з охорони власності та громадян” присвячений дослідженню інституту юридичної відповідальності суб’єктів охоронного бізнесу за порушення умов та правил здійснення підприємницької діяльності з охорони власності та громадян, а також визначає можливі шляхи удосконалення юридичної відповідальності таких суб’єктів.

У підрозділі 3.1. “Поняття та зміст адміністративної відповідальності у сфері надання послуг по охороні власності та забезпечення фізичної безпеки осіб” розглядаються теоретичні питання юридичної відповідальності та її виду - адміністративної відповідальності, досліджується інститут юридичної відповідальності суб’єктів підприємництва, що надають охоронні послуги. На підставі аналізу наукової думки та чинних правових норм зроблено ряд теоретичних висновків щодо необхідності запровадження інституту адміністративно-правової відповідальності юридичних осіб.

Підрозділ 3.2. “Підстави юридичної відповідальності суб’єктів підприємництва, які надають охоронні послуги” включає аналіз підстав юридичної відповідальності суб’єктів підприємницької діяльності по наданню послуг з охорони власності та охорони громадян, який дав змогу автору зробити висновок про те, що порушення умов та правил здійснення підприємницької діяльності по наданню послуг з охорони власності та охорони громадян є адміністративним проступком, а юридична відповідальність в цьому разі – адміністративно-правовою відповідальністю суб’єктів підприємницької діяльності, незалежно якою особою є такий суб’єкт – юридичною чи фізичною.

У підрозділі 3.3. “Шляхи вдосконалення законодавства про юридичну відповідальність за порушення порядку та правил надання послуг з охорони власності та громадян” пропонується удосконалення інституту юридичної відповідальності через запровадження інституту адміністративно-правової відповідальності юридичних осіб і, відповідно, віднесення до суб’єктів адміністративно-правової відповідальності всіх суб’єктів підприємницької діяльності з надання охоронних послуг.

ВИСНОВКИ

На основі узагальнення результатів дисертаційного дослідження пропонуються рекомендації щодо удосконалення законодавства, яке регулює як порядок та правила надання охоронних послуг, так і питання контрольно-наглядової діяльності державних органів за такими послугами, а також удосконалення адміністративної відповідальності за порушення умов та правил здійснення цього виду підприємницької діяльності.

1. Послуги з охорони власності та охорони громадян визначаються як вид господарської діяльності, який за своїм суб’єктним складом і змістом є цивільно-правовими зобов’язальними правовідносинами і здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативно-правових актів або державних ліцензій на право надання послуг з охорони власності, крім окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, та охорони громадян.

2. Класифіковані суб’єкти з надання охоронних послуг за ознаками обсягу надання таких послуг та рівня озброєності та обґрунтовується теза, що рівень озброєності охоронного персоналу таких суб’єктів є чинником, який безпосередньо впливає на їх конкурентоздатність на ринку охоронних послуг: становище державних спеціалізованих організацій та органів, які мають право надавати охоронні послуги на оплатній основі, вигідно відрізняється від становища недержавних охоронних підприємств.

3. Методи адміністративної діяльності органів внутрішніх справ по контролю за роботою охоронних підприємств визначаються як способи цілеспрямованого впливу на поведінку громадян, а також діяльність юридичних осіб з метою захисту прав і свобод людини та громадянина, забезпечення громадської безпеки та громадського порядку, а контрольно-наглядова діяльність органів внутрішніх справ за роботою охоронних підприємств - як окремий вид адміністративного провадження зовнішньої дії, спрямований на перевірку дотримання суб’єктами підприємницької діяльності з надання охоронних послуг умов та правил здійснення цього виду підприємницької діяльності.

4. Уточнені принципи адміністративного процесу, а саме: два з них викладені у такій редакції: “провадження процесу державною мовою, або національною мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості, або мовою, прийнятною для населення даної місцевості”, та “охорона прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина та інтересів держави”.

5. Пропонується внесення змін і доповнень в деякі законодавчі та інші нормативно-правові акти, а саме:

- в усіх законодавчих та інших нормативно-правових актах, в яких зустрічається термін “охорона громадян”, замінити його терміном “забезпечення фізичної безпеки осіб”. Такий крок систематизував би правові норми, які регулюють поставлене питання, і унеможливив неоднозначність тлумачення тих чи інших норм;

- доповнити статтю 12 Закону України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” від 26.03.92 р. частиною четвертою такого змісту: “З метою залучення додаткових позабюджетних коштів для зміцнення матеріально-технічної бази та покращення грошового утримання військовослужбовців внутрішніх військ їх підрозділи можуть укладати договори на надання платних послуг з охорони об’єктів державної та іншої власності і забезпечення фізичної безпеки осіб”;

- у Переліку робіт з підвищеною небезпекою (затверджений Наказом Держнаглядохоронпраці №123 від 30 листопада 1993 року ) - п. 149 викласти у такій редакції: “Охорона державної та іншої власності, забезпечення фізичної безпеки осіб”;

- вилучити з тексту Постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1999 р. № 256 “Про внесення доповнень до Положення про дозвільну систему”, тексту та назви Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. № 622, та тексту Наказу МВС України від 13 квітня 1999 р. № 292 “Про внесення доповнень до Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 21.08.98 № 622” слів “вітчизняного виробництва” в контексті “пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії”. У разі прийняття запропонованої поправки до названих нормативно-правових актів буде ліквідована прогалина у колі предметів, на які поширюється дія дозвільної системи, і будь-які пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи