Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Коміссаров Вадим Олексійович

УДК 37.018.46

формування

Соціально-культурного простору

середнього навчально-виховного закладу

13.00.01 – загальна педагогіка

та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті експериментальних систем освіти Тернопільської академії народного господарства

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор

Фурман Анатолій Васильович,

Тернопільська академія народного господарства, директор Інституту експериментальних систем освіти.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Дем’яненко Наталія Миколаївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри педагогіки.

кандидат педагогічних наук, доцент

Гранюк Людмила Олексіївна,

Верховна Рада України, головний консультант Секретаріату депутатської фракції.

Провідна установа: Волинський державний університет імені Лесі Українки, кафедра педагогіки, м. Луцьк.

Захист відбудеться 30 січня 2004 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.16 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, поверх 3, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, ауд.9

Автореферат розісланий 23 грудня 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої ради Безносюк О.О.

Загальна характеристика роботи

Дисертаційна робота присвячена обґрунтуванню малодослідженої проблематики наукового осмислення, проектування та експериментального впровадження соціально-культурного простору загальноосвітніх навчальних закладів, педагогічні колективи яких системно займаються інноваційною діяльністю.

Актуальність теми дослідження. Сучасне суспільне і, щонайперше, шкільне життя не робить запиту на численні здібності дітей і молоді, обмежуючи їх соціальний досвід вербально-теоретичним навчанням. Тому питання розвитку спроможності школярів активно впливати на навколишній світ і максимально широко реалізувати природний потенціал щодо власного культурного зростання нівелюється формальним виконанням замовлення середньої загальноосвітньої школи на підготовку молоді до життя. У результаті потенційно широкий простір потреб, здібностей та інтересів учня не заповнюється оптимально можливим спектром міжсуб’єктної розвивальної взаємодії, не актуалізує найрізноманітніші форми поведінки, діяльності, спілкування, які мають непересічне значення у прискоренні формування соціально-духовної зрілості підростаючої особи.

Актуальна суспільна проблема полягає в тому, щоб система шкільного навчання забезпечувала багатосферний гармонійний розвиток нахилів, здібностей і обдарувань у контексті формування такого освітнього простору, котрий дає змогу кожній особистості досягти високих меж соціальної взаємореалізації і духовного самовдосконалення. Крім того, є нагальна потреба підняти соціально-культурний статус середніх загальноосвітніх закладів й у такий спосіб розширити межі їхнього гуманно-демократичного впливу на сучасне суспільство. Зокрема, вони покликані давати не лише наукові знання, а й формувати соціально прийнятні норми життя громадян (взаємодопомога, національна свідомість, відповідальність, міжетнічна повага та ін.) і сприяти духовній зрілості молоді.

Серед низки нормативних актів у системі національної освіти, пропоноване дослідження керується і змістовно наповнює два важливих положення з реформування загальної середньої освіти: Про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності, затвердженого наказом МОН України від 07.11.2000 р. №522 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.12.2000 р. за №946/5167, і Про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого МОН України від 20.02.2002р. №114.

Водночас лонгітюдне психодидактичне дослідження здійснювалося за окремою науковою програмою, що була названа “Школа здібностей” та одержала науково-практичну апробацію в окремому спецвипуску журналу “Рідна школа” (1996. – №8). Основне призначення цього інноваційного проекту полягає в тому, щоб запропонувати таку версію модульно-розвивальної освітньої системи, яка б адекватно і повноцінно розвивала природні багатосферні нахили, здібності та інтереси учнів і давала змогу готувати соціально компетентного випускника школи, спроможного реалізувати власний позитивний потенціал у суспільній та індивідуальній життєдіяльності, а мета створення Школи здібностей як соціально-культурної педагогічної оргсистеми – комплексна діагностика і гармонійний розвиток посферних здібностей особистості вчителя і учня у системі модульно-розвивального навчання (А.В. Фурман).

Зміст проекту, виконання програми дослідно-експериментальної роботи за темою “Школа здібностей” (1995–2001 роки) і перспективність утвердження у сфері освіти модульно-розвивальної проблематики зумовили вибір теми нашого дослідження: “Формування соціально-культурного простору середнього навчально-виховного закладу”.

Стан наукової розробки проблеми. У вітчизняній і зарубіжній науковій літературі досить докладно на теоретико-філософському рівні аналізу обґрунтований взаємозв’язок освіти і культури (Х.Г. Гадамер, Б.С. Гершунський, М.С. Каган, В.С. Стьопін), запропонована культурологічна парадигма освітньої системи (О.С. Анісімов, В.С. Біблер, В.Г. Кремень, А.В, Фурман), сформована концепція полікультурної освіти, нарешті, доведено, що “освіта є соціокультурним феноменом і виконує соціокультурні функції”, відіграє роль оптимального та інтенсивного входження особи у світ науки і культури (Н.В. Бордовська і А.О. Реан). Крім того, кожна відома у світі педагогічна система та освітня модель так чи інакше висвітлює умови та особливості організації навчально-виховного процесу, а тому передбачає створення певним чином наповненого соціально-культурного простору освітнього закладу. Це передусім стосується таких відомих імен у педагогіці, як Я.А. Коменський, Дж. Локк, Г. Песталлоці, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, О.А. Захаренко та ін.

Проте поза сферою наукового пізнання залишаються актуальні питання теоретико-методологічного і проектно-засобового обґрунтування соціально-культурного змісту педагогічної життєдіяльності середніх і вищих закладів освіти, а також експериментального підтвердження ефективності такої системної інноваційної роботи педагогічних колективів шкіл у контексті входження України до світового освітнього простору як єдиного розвиткового організму духовного виробництва і культурного збагачення сучасної цивілізації.

Подальшого ґрунтовного наукового осмислення потребують парадигмальний, дидактичний і праксеологічний аспекти нової освітньої моделі вітчизняного походження і змісту – модульно-розвивальної оргсистеми (А.В. Фурман), за логікою соціокультурного розвитку якої і проводилося пропоноване дослідження. Це підтверджують його мета і завдання, об’єкт і предмет, авторська ідея та гіпотеза, методи і здобуті результати.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема пропонованого дослідження упродовж чотирьох років (1995-99 роки) була однією з основних у річних планах наукової роботи Державної академії керівних кадрів освіти (м. Київ) у розділі “Фундаментальний соціально-психологічний експеримент у школах України”, з 2000 року входить до тематичного плану науково-дослідної та інноваційно-методичної роботи Інституту експериментальних систем освіти (м. Тернопіль, шифр проекту: ІЕСО – 2,5–00 “А”), а з 2002 року має державну реєстрацію у змістовій проблематиці загальної теми “Теорія і методологія інноваційних соціосистем” (№ 0102U003511). Тема також затверджена Вченою Радою Державної академії керівних кадрів освіти (протокол № 2 від 02.04.98), Вченою Радою Тернопільської академії народного господарства (протокол № 3 від 12.12.2001), рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 4 від 04.06.1998).

Мета дослідження – виявити та обгрунтувати об’єктивність принципів, закономірностей і параметрів наукового проектування розвивального соціально-культурного простору експериментального середнього навчально-виховного закладу (в контексті наукової програми “Школа здібностей”).

Об’єктом дослідження є система педагогічної діяльності експериментальної школи як освітнього закладу, який функціонує за модульно-розвивальною схемою організації навчання.

Предмет дослідження: педагогічний досвід формування соціально-культурного простору експериментального середнього навчально-виховного закладу.

Головна концептуальна ідея дослідження: експериментальне впровадження модульно-розвивальної системи у практику сучасної школи не тільки комплексно вдосконалює її традиційну (класно-урочну) модель організації навчання, а й створює гуманно-особистісний, соціально-культурний простір, основу якого становлять розвивальна педагогічна взаємодія і паритетна освітня діяльність учителів і учнів.

Гіпотеза дослідження: спрямування, зміст і характер педагогічної діяльності загальноосвітньої школи можна істотно змінити в напрямку розвиткового функціонування її як соціокультурного закладу новаційного типу, якщо поетапно спроектувати і реалізувати низку експериментальних умов переходу школи від підтримувальної моделі до інноваційної: а) концептуалізувати життєдіяльність педагогічного колективу; б) домогтися вчинкової організації освітньої праці з боку вчителів і учнів; в) нормативно, ціннісно та естетично збагатити освітній зміст традиційних навчальних предметів; г) налаштувати навчально-виховний процес на змістові, особистісні та креативні рівні соціального розуміння його учасників; д) навчити кожного суб’єкта навчання розрізняти психолого-педагогічний, навчально-предметний і методично-засобовий різновиди змісту актуальної розвивальної взаємодії; е) гармонізувати учбовий, навчальний, виховний, та освітній педагогічні ритми організованого оволодіння учнями соціально-культурним досвідом; є) організувати технологічне впровадження основних етапів цілісного модульно-розвивального циклу.

Відповідно до змістовного наповнення запропонованих мети, об’єкта, предмета, концептуальної ідеї та гіпотези визначені такі завдання дослідження:

- обґрунтувати теоретико-методологічні засади наукового проектування соціально-культурного простору середнього навчально-виховного закладу;

- поаспектно охарактеризувати змістові компоненти соціально-культурного простору експериментальної школи;

- спроектувати та зреалізувати авторську систему методично-засобового забезпечення системної інноваційної діяльності педагогічного колективу;

- експериментально довести ефективність соціально-культурного простору середнього загальноосвітнього закладу модульно-розвивального типу, щонайперше за параметрами зростання а) загальної культури і психолого-педагогічної грамотності вчителів-дослідників, б) розумового та особистісного потенціалу школярів, в контексті розвиткового впливу актуальної педагогічної взаємодії і паритетної освітньої співдіяльності на ефективність життєдіяльності учасників інноваційного навчання.

Теоретичною основою дослідження є загально-філософське та соціально-психологічне обгрунтування суб’єкт-суб’єктних відносин у навчально-виховному процесі (С.Л. Рубінштейн, М.В. Лапонов, А.М. Бойко, М. Вєйт, І.Д. Бех), теорії навчальної, учбової, педагогічної та освітньої діяльностей (А.М. Алексюк, І.Я Лернер, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, Ю.К. Бабанський, О.В. Киричук, І.В. Зязюн, О.Я. Савченко, А.В. Фурман та ін.), національна доктрина розвитку освіти в Україні. Звідси природна міждисциплінарність обстоюваного психолого-педагогічного пошуку, який стосується теорії виховання, дидактики, педагогічної та вікової психології, педагогічного менеджменту і соціальної педагогіки.

Методологічною основою дослідження є система принципів інноваційної педагогічної діяльності котра розгортається за логікою безперервної педагогічної взаємодії (А.В. Фурман), реалізується через авторську науково-дослідну програму “Школа здібностей” і зумовлює розвиток особистості в конкретно-ситуативному освітньому просторі. Звідси гармонійне поєднання філософських, загальнонаукових, спеціальних і локальних способів пізнання і перетворення соціально-педагогічної дійсності, що містить такі методи дослідження:

філософсько-освітній – для з’ясування глобальних тенденцій розвитку і функціонування освітніх систем і моделей розвинених країн сучасного світу;

теоретичного аналізу і синтезу – для обґрунтування принципів, закономірностей і параметрів інноваційного соціально-культурно-психологічного простору загальноосвітнього навчального закладу;

методологічного обґрунтування – задля вироблення ефективних стратегії, тактики і техніки наукового проектування досліджуваного простору експериментальної школи;

дидактичного проектування і соціального прогнозування – для схарактеризування змістовно-педагогічних компонентів культурно насиченого освітнього середовища експериментальної школи;

загальнопедагогічного лонгітюдного експерименту – для підтвердження авторської теоретичної концепції у практиці роботи інноваційного загальноосвітнього навчального закладу модульно-розвивального типу;

педагогічного спостереження – для емпіричного відстеження наявних інноваційних змін і трансформацій у соціокультурному середовищі паритетної освітньої діяльності вчителів і учнів;

психолого-педагогічної діагностики – задля оцінки темпів зростання загальної культури та функціональної грамотності учителів експериментальної школи;

психолого-педагогічного тестування – для об’єктивної оцінки динаміки розумового та особистісного розвитку учнів;

ситуативно-засобового впливу на учнів – для організації безперервної розвивальної педагогічної взаємодії шляхом ефективної роботи учасників інноваційного навчання з актуалізованим психолого-дидактичним змістом освітньої співдіяльності;

педагогічної експертизи нововведень – для комплексної оцінки кількісних і якісних показників соціально-культурного наповнення освітнього простору експериментальної школи;

математичної статистики та векторного моделювання – для кількісного обґрунтування достовірності одержаних результатів і даних;

вивчення продуктів інноваційної діяльності вчителів і учнів – для підтвердження результативності експерименту за науковою програмою “Школа здібностей”.

Наукова новизна дослідження полягає у тому що вперше створена комплексна теоретико-методологічна та праксеологічна система формування соціально-культурного простору середнього навчально-виховного закладу, основу якого становить інноваційний досвід модульно-розвивальної педагогічної взаємодії, котрий ґрунтується на діагностиці і багатосферному гармонійному розвитку вчителя і учня, дає їм змогу повно реалізувати власний природний і соціальний потенціал.

Теоретичне значення роботи. Вперше з міждисциплінарних і педагогічних позицій висвітлені теоретичні засади проектування соціально-культурного простору навчально-виховного закладу модульно-розвивального типу та експериментально підтверджена наявність сукупності його інноваційних характеристик-параметрів, які підлягають аналізу, конструюванню і впровадженню. Крім того, теоретичне обґрунтування одержала проблема логіко-змістових перспектив розвитку культурно зорієнтованої виховної системи середньої школи.

Практичне значення одержаних результатів має потрійне спрямування: по-перше, для організації системної інноваційної діяльності педагогічного колективу загальноосвітнього навчального закладу, тому що упродовж низки років демонструє технологію-взірець ефективної пошуково-експериментальної роботи вчителів-дослідників із науковцями – педагогами, психологами; по-друге, в забезпеченні соціально-культурного простору школи авторськими інноваційними програмово-методичними засобами (граф-схеми навчальних курсів, культурні матриці і наукові проекти навчальних модулів, освітні сценарії, розвивальні міні-підручники та освітні програми самореалізації особистості учня); по-третє, у створенні нової системи психолого-педагогічного моніторингу ефективності освітнього процесу у середній школі, основу якої становить експертно-діагностичний комплекс розвитку багатосферних здібностей учнів.

Особистий внесок автора полягає в науковому обґрунтуванні та експериментальному втіленні, як керівника загальноосвітнього навчального закладу, нової управлінсько-педагогічної моделі життєдіяльності школи – модульно-розвивальної організації навчально-виховного процесу, поетапне впровадження якої дає змогу не лише поступально проектувати соціально-культурний простір нетрадиційної школи, а й повно розвивати суб’єктний, особистісний, індивідуальний та універсумний потенціал учителя і учня як активних діячів-учасників безперервної розвивальної педагогічної взаємодії.

Апробація дослідження. Основні концептуальні положення, теоретичні висновки та емпіричні узагальнення висвітлювалися і пропагувалися на Всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, під час роботи численних семінарів для керівників шкіл і вчителів, які організовувалися з 1995 по 2003 роки: “Програмно-методичне забезпечення модульно-розвивального навчання” (м. Бердичів, 1996 р.), “Авторська модель управління експериментальною школою” (м. Дніпропетровськ, 1999 р.), “Проблеми і перспективи розвитку середньої освіти України” (м. Київ, 2003 р.), “Наукове проектування інноваційних та альтернативних систем вищої освіти” (м. Тернопіль, 2000 р.), “Технологія інноваційного пошуку в системі вищої школи” (м. Тернопіль, 2002 р.).

На сьогодні ЗОШ № 44 м. Запоріжжя – інноваційний освітній заклад, в якому поєднується продуктивна творча діяльність педагогічного колективу та ефективна навчальна робота учнівського загалу, що створює сприятливі умови як для розвитку учасників партнерської співпраці, так і для просторово-ситуативного культуротворення. За сім років системного експериментування на базі школи були проведені такі науково-методичні заходи: всеукраїнська конференція “Розвиток шкільної освіти: інноваційні процеси, проблеми та перспективи” (1996 р.); всеукраїнські семінари: “Створення діагностичної системи посферних здібностей учителя і учня (1996 р.), “Проектування розвивального соціально-культурного простору середнього навчально-виховного закладу” (1999 р.); щорічні районні науково-практичні семінари з проблем інновацій щодо мети, змісту, форм, технологій в діяльності освітніх закладів (за річними планами Жовтневого відділу освіти м. Запоріжжя).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 12 наукових праць загальним обсягом 12,48 друкованих аркушів, у т. ч. монографія “Соціально-культурний простір експериментальної школи” (Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 144 с.), три статті побачили світ у фахових виданнях ВАК України.

Структура та обсяг дисертації є наслідком теоретичного та експериментального розв’язання проблеми формування інноваційного соціально-культурного простору загальноосвітнього навчального закладу і має таке наповнення: вступ, три розділи, висновки, список літературних джерел, три додатки. Повний обсяг дисертації – 223 сторінки, основна частина 174 сторінки. Список використаних джерел має 281 найменування, додатки А, Б, В займають 28 с. Кількісні дані наведені у 7 таблицях і 9 рисунках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені мета, гіпотеза, задачі, об’єкт, предмет дослідження, його наукова новизна, теоретичне і практичне значення; викладені положення, що характеризують особистий внесок здобувача, а також подана інформація щодо апробації дисертаційного дослідження, кількості та якості наукових публікацій.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади проектування соціально-культурного простору середнього навчально-виховного закладу” – здійснено науково-парадигмальне та методологічне обґрунтування перспектив розвитку соціально-культурного простору національної освіти, проаналізовані зміст і структура програми дослідно-експериментальної роботи “Школа здібностей”.

У системі сучасної теоретичної педагогіки найактуальнішою є проблема цивілізаційно-парадигмального обґрунтування освіти як основоположної сфери духовного життя суспільства. Серед імовірних версій пропонуються креативно-педагогічна, критично-креативна, проектно-естетична, культурологічна та інші парадигми, які більшою чи меншою мірою обстоюють перехід від підтримувально-трансляційної освітньої моделі до інноваційної, культуротворчої. Однак переваги зазначених парадигмальних схем реформування освіти стосуються переважно ідейно-теоретичного рівня осмислення цього соціального феномена; водночас їхній істотний недолік полягає у відсутності належного проектного та оргтехнічного забезпечення, експериментального та методично-засобового підтвердження.

У царині національної освіти за останні десять років сформувалася на концептуальному, теоретичному, проектному та експериментальному рівнях наукового обґрунтування соціально-культурна парадигма, що має своїм теоретико-методологічним і програмово-методичним підґрунтям інноваційну систему модульно-розвивального навчання. Її суть відображають категорії “культуротворення”, “культурний розвиток”, “самотворення”, теорія паритетної освітньої діяльності вчителя і учнів, концепція безперервної розвивальної педагогічної взаємодії та оргтехнічна модель повного функціонального циклу модульно-розвивального процесу. Найголовніше те, що вона не лише теоретично, а й експериментально передбачає поетапне створення повноцінного соціокультурного простору школи, основні параметричні координати якої зводяться до проектування трьох змістових складових кращого вселюдського досвіду: а) гармонійного взаємодоповнення знань, умінь, норм і цінностей у змісті навчальних курсів; б) ефективної діяльності кожного учасника навчання із психолого-педагогічним, навчально-предметним, методично-засобовим та управлінсько-технологічним різновидами змісту актуальної розвивальної взаємодії; в) ситуативної актуалізації провідних форм пошукової особистісної активності і самоактивності учнів (пізнавальна, регуляційна, ціннісно-естетична, духовна).

Ефективне реформування національної освіти безпосередньо пов’язане з виробленням нової теорії та методології розуміння суспільно-педагогічної дійсності, щонайперше шляхом здійснення педагогічного експериментування та організації професійної інноваційної діяльності вчительських і викладацьких колективів. У зв’язку з цим виправдане створення низки провідних експериментальних навчальних закладів, які б багатоаспектно і вичерпно повно проектували насичений розвивальними міжсуб’єктними взаємостосунками соціально-культурний простір. Тоді, як показує семирічний досвід проведення такої експериментальної роботи педагогами-дослідниками ЗОШ №44 м. Запоріжжя, школа набуває організаційних рис інноваційної інституції, яка не лише забезпечує оптимальний розвиток здібностей та обдарувань учнів, а й домагається, груповими та індивідуальними зусиллями вчителів, добування об’єктивно нового наукового знання.

Однією з основних форм сучасного наукового обґрунтування є підготовка і реалізація програми дослідно-експериментальної роботи, що характеризується подвійним структурно-функціональним спрямуванням і взаємодоповненням: а) мети, ідей, принципів та поетапного змісту діяльності експериментальної школи і б) парадигми, об’єкта і предмета, завдань, гіпотез, методології, новизни та теоретичного значення дослідження. Авторська програма “Школа здібностей” описує картину плідної спільно-паритетної роботи науковців, управлінців, практиків і в такий спосіб: 1) взаємозбагачує фундаментальні та прикладні аспекти загальнопедагогічного пошуку, теоретизування і практикування, наукове проектування та новаторське впровадження; 2) забезпечує поетапну заміну основних параметрів функціонування та розвитку загальноосвітнього закладу – від виконання пізнавально-інформаційних до соціально-культурних завдань; 3) досягає програмної мети – впроваджує таку версію модульно-розвивальної системи навчання, яка адекватно виявляє і повно розвиває багатосферні нахили, здібності та інтереси учнів і вчителів.

У другому розділі – “Змістово-засобове забезпечення інноваційної діяльності педагогічного колективу експериментального загальноосвітнього навчального закладу” - охарактеризовані змістові компоненти та обґрунтоване відповідне засобове забезпечення соціально-культурного простору експериментальної школи.

Управління та педагогічне керівництво соціально-культурним простором загальноосвітнього навчального закладу полягає в науковому обґрунтуванні, структурованому виділенні та досвідному змоделювані низки системних інноваційних умов, які у нашому досвіді поетапно, упродовж семи років наукового пошуку, вводилися відповідно до цілей і завдань програми дослідно-експериментальної роботи “Школа здібностей”. Водночас параметричне забезпечення аналізованого простору здійснювалося за модульно-розвивальною схемою проектування оптимально заданого змісту новаційної освітньої системи. В результаті кількісно і якісно доведена наявність низки тенденцій щодо позитивних змін: а) основних пластів соціального розуміння учнів, б) співвідношення між компонентами їхньої вчинково-освітньої комунікації, в) взаємодоповнення типів дидактичних модулів (рис. 1), г) ефективності роботи педагогічного колективу із різновидами змісту міжсуб’єктної розвивальної взаємодії, д) взаємозалежності ритмів і рівнів оволодіння учнями соціально-культурним змістом навчальних курсів, е) пропорційності між етапами цілісного модульно-розвивального процесу (рис. 2).

Крім того, етапність утілення експериментальних умов знайшла відображення також у нарощуванні системи операцій-заходів: спочатку була організована теоретико-методологічна підготовка вчителів-дослідників, далі почергово реалізовувалися стратегія, тактика і техніка наукового проектування, й насамкінець проводилася комплексна науково-адміністративна експертиза ефективності здійснених системних нововведень.

У модульно-розвивальній системі відкрита сукупність авторських програмово-методичних засобів (граф-схеми навчальних курсів, культурно-змістові матриці, наукові проекти навчальних модулів, освітні сценарії, міні-підручники, освітні програми самореалізації), що відіграють інструментальну роль у налагодженні безперервної розвивальної взаємодії вчителя і учнів, дають змогу кожному з них домогтися повносуб’єктної участі у функціонуванні паритетної освітньої діяльності. Педагог спочатку науково проектує зазначені засоби у груповій та індивідуальній миследіяльності, а потім використовує їх для ситуативного збагачення актуального соціально-культурного простору класної кімнати та шкільного довкілля загалом.

Модель методично-засобового забезпечення аналізованого простору експериментальної школи ефективно реалізується у системі інноваційного навчання тільки за умови ґрунтовного проблемно-модульного проектування соціально-культурного змісту цілісного освітнього процесу. Тоді налагоджується оптимальне розвиткове (зовнішньо-внутрішнє) спричинення основних складових безперервної педагогічної взаємодії в трьох модульних напрямках: а) освітній цикл: знання – уміння – норми – цінності; б) розвивальний цикл: психолого-педагогічний зміст – навчально-предметний – методично-засобовий – управлінсько-технологічний; в) самореалізаційний цикл: несвідоме – підсвідоме – свідомість – надсвідомість. У такий спосіб організується постійне розгортання соціального і внутрішнього розуміння освітнього та розвиткового змісту кожним учасником навчання, створюється інноваційний простір школи як взірцевого закладу культури і духовності. У третьому розділі – “Дослідження ефективності соціально-культурного простору експериментальної школи модульно-розвивального типу” - виявлено та проаналізовано зростання загальної культури і психолого-педагогічної грамотності учителів експериментальної школи, динаміка розумового та особистісного розвитку учнів.

Суть тривалого педагогічного експерименту полягає в поетапному введенні низки великих груп експериментальних умов, кожна з яких конкретизована у системному наборі кількох (від трьох до п’яти) аспектів інноваційних змін: на підготовчому і першому етапах експериментування (1995-1997 роки) це впровадження перших п’ять нововведень (підготовка вчителів як психологів-дослідників, первинне діагностичне обстеження розвитку школярів, нова технологія організації освітнього процесу, системна диференціація навчання, соціокультурне збагачення навчальних курсів, на другому (1997-1999) – наступних п’ять (педагогічна апробація техноциклу, моніторинг розвитку особистості, створення авторських програмово-методичних засобів, робота студій посферних здібностей учнів, експертиза розвивальної педагогічної взаємодії), на третьому (2000-2001) – ще три (налагодження паритетної освітньої діяльності вчителя і учнів, оволодіння педагогом мистецькими технологіями навчання, корекція експериментальних умов).

Експеримент з модульно-розвивальної системи навчання забезпечує високу культурно-психологічну грамотність учителів-дослідників, навчає ефективно працювати із психолого-педагогічним змістом розвивальної взаємодії в класі, стимулює розгортання самоактуалізаційних процесів та налагодження безперервних міжсуб’єктних взаємостосунків під час впровадження мистецько зорієнтованих педагогічних технологій. Інтегральним психометричним показником розвитку внутрішньої культури і функціональної грамотності вчителів-дослідників є коефіцієнт самоактуалізації, зростання якого (на 5,7%) вказує на розширення меж вияву альтруїзму, добра, творчості і самоповаги особистостей в інноваційно оновленому педагогічному процесі (Табл.1).

Таблиця 1

Зведені результати усереднених даних та динаміка зростання показників особистісної самоактуалізації вчителів ЗОШ №44 м. Запоріжжя за етапами загальнопедагогічного експерименту з теми “Школа здібностей”

(методика Е. Шостром, вибірка 47 осіб)

Назва шкал опитувальника самоактуалізації особистості | Коефіцієнт самоактуалізації (у %) за етапами експерименту | Різниця між коефіцієнтами самоактуалізації (у %)

1995 рік – підготовчий | 1997 рік – розвивально-формувальний | 2000 рік – результативно-узагальнювальний | Між 1997 і 1995 роками | Між 2000 і 1997 роками | Між 2000 і 1995 роками

Часова компетентність | 39,8 | 45,5 | 46,7 | 5,7 | 1,2 | 6,9

Внутрішня і зовнішня підтримка | 42,1 | 48,2 | 50,4 | 6,1 | 2,2 | 8,3

Ціннісні орієнтації | 47,4 | 49,1 | 50,2 | 1,7 | 1,1 | 2,8

Гнучкість поведінки | 41,6 | 47,6 | 49,3 | 6,0 | 1,7 | 7,7

Сензитивність | 37,9 | 42,3 | 43,8 | 4,4 | 1,5 | 5,9

Спонтанність | 39,0 | 44,0 | 47,1 | 5,0 | 3,1 | 8,1

Самоповага | 52,5 | 52,9 | 54,0 | 0,4 | 1,1 | 1,5

Погляд на природу людини | 54,3 | 49,8 | 50,4 | -4,5 | 0,6 | -3,9

Сенергійність | 37,2 | 43,4 | 46,2 | 6,2 | 2,8 | 9,0

Прийняття агресії | 39,4 | 45,2 | 46,1 | 5,8 | 0,9 | 6,7

Контактність | 48,1 | 51,7 | 53,0 | 3,6 | 1,3 | 4,9

Самосприйняття | 39,7 | 48,1 | 49,9 | 8,4 | 1,8 | 10,2

Пізнавальні потреби | 51,8 | 52,4 | 54,8 | 0,6 | 2,4 | 3,0

Креативність | 40,3 | 46,5 | 48,5 | 6,2 | 2,0 | 8,2

Середні значення | 43,7 | 47,6 | 49,3 | 4,0 | 1,7 | 5,7

Педагогічні умови налагодження ефективних розвивальних взаємостосунків учителя з класом комплексно стимулює культурний розвиток учнів шляхом створення належних міжсуб’єктних контактів у контексті повної реалізації ними свого кращого особистісного потенціалу. Це багатопараметрично підтверджує досвід систематичної інноваційної діяльності педагогічного колективу ЗОШ №44 м.Запоріжжя під час виконання наукової програми “Школа здібностей”: має місце істотне зростання розумових здібностей школярів (загалом на 1,91%); модульні заняття набули глибшого розвиткового наповнення, про що свідчить коефіцієнт їх ефективності (74,7%); поліпшилася особистісна адаптованість школярів (відповідний коефіцієнт дорівнює 5,9%), а також соціально-психологічний клімат учнівських колективів (всього на 8,7%).

Висновки

На тлі стрімкого зростання значущості духовного творення соціальних взаємин порівняно з традиційним матеріальним виробництвом, зростання ролі інтелектуального капіталу в життєдіяльності народів і націй, унікальне місце посідає наукове проектування в системі освіти. Очевидно, що тільки зважені наукові програми і ґрунтовні проекти розвитку цієї суспільної сфери здатні цивілізаційно осучаснити національну систему освіти, трансформувати її до європейського соціально-культурного простору. При цьому проектування має йти у напрямку від Школи знання до Школи здібностей і культури, а також за умов дотримання критерію достатності: соціальні чи виробничі претензії зростають у ситуації успішної проектно-впроваджувальної діяльності і зменшуються у разі соціальних невдач. Зокрема, обстоювана нами теоретична концепція довела свою вірогідність у процесі семирічного експериментування і фактично трансформувалася у відповідний науковий проект, що реалізується багатоваріантно, у т. ч. й за допомогою програми дослідно-пошукової роботи “Школа здібностей” (див. табл.2).

Звідси такі найважливіші узагальнення:

1. Аналізований науковий проект як універсальна форма інтеграції теорії і практики значущий не стільки широтою застосування, скільки здатністю збагачувати соціально-культурний досвід нації, спроможністю перетворити можливе у дійсне, демократизувати та гуманізувати соціум.

2. Класно-урочна і модульно-розвивальна системи, реалізуючи принципи, закономірності і вимоги різних освітніх моделей, мають відмінне методично-засобове забезпечення, що надбудовується у вигляді своєрідної “піраміди” над переважно науковим змістом Державних навчальних програм.

3. За традиційного підходу до навчання вчитель вимушений першочергово працювати з науково-предметним змістом, а тому належним чином не контролює перебіг психолого-педагогічного та управлінсько-технологічного різновидів змісту в їх повному обсязі і різноманітності; для нього не мають значення наукові проекти інформаційно-змістових модулів, а відтак не рефлексуються умови оптимізації різних складників соціально-культурного простору, тому що зміст освітньої діяльності обмежується суто викладанням.

Таблиця 2

Матриця інноваційного соціально-культурного змісту науково-дослідної діяльності з теми „Формування соціально-культурного простору середнього навчально-виховного закладу”

4. В буденній педагогічній роботі соціально-психологічні, процедурно-технологічні і методично-засобові компоненти виконують не критеріальні функції, а допоміжні, обслуговуючі, тобто периферійні; це призводить до того, що вчитель не бачить у безперервній розвивальній взаємодії з учнями основну цінність їхнього соціально значущого духовного співбуття; він уболіває за рівень знань та способи їх інтерпретації у класі, а не за наповнення актуального соціокультурного простору та психологічний розвиток кожної особистості.

5. За модульно-розвивального навчання, яке становить основу наукової програми “Школа здібностей”, картина організованої причетності підростаючого покоління до соціально-культурного досвіду є принципово іншою:

по-перше, учитель професійно працює з чотирма різновидами змісту розвивальної взаємодії з учнями – психолого-педагогічним, що нормативно визначається етапом модульно-розвивального процесу, навчально-предметним (традиційні плани, програми, підручники та допоміжна література), методично-засобовим, що створюється у системі наукового проектування в динамічному форматі фундаментального експерименту, та управлінсько-технологічним, що оволодівається кожним учителем у притаманному для нього темпі персонального інноваційного наповнення його власної педагогічної діяльності;

по-друге, він домагається паритетності освітньої діяльності у класі завдяки утіленню на етапах наукового проектування і психомистецького втілення соціально-рольових вимог поетапного функціонування кожного окремого навчального модуля, керуючись організаційною схемою цілісного модульно-розвивального процесу;

по-третє, він свідомо збагачує конкретний освітній простір педагогічних взаємостосунків соціально-культурним змістом, який є ситуативно оптимальним, тобто найкращим за певних умов і за вимог відповідних критеріїв, щонайперше з огляду на специфіку навчального матеріалу, актуалізує мотиваційно-інтелектуальний потенціал школярів та забезпечує рівноцінність взаємодоповнення наукових знань і навчальних умінь соціальними нормами і культурними цінностями. В такий спосіб моделюється соціально-культурний простір у класних кімнатах й експериментальній школі в цілому.

6. Поданий вище теоретичний, проектний, експериментальний і досвідний матеріал щодо принципів, закономірностей і критеріїв формування, розвитку та управління соціально-культурним простором загальноосвітнього закладу модульно-розвивального типу свідчить про те, що мета і завдання дослідження досягнуті, гіпотетичні версії і припущення доведені, а також експериментально підтверджена ефективність наукового пошуку, що упродовж семи років проводився педагогічним колективом ЗОШ № 44 м. Запоріжжя за програмою “Школа здібностей”.

7. Встановлено, що повноцінне виконання завдань соціокультурного збагачувального формування традиційної системи навчання визначається передусім тим педагогічним фактом, що вчителі-дослідники оволоділи управлінсько-технологічним і методично-засобовим змістом розвивальної взаємодії. В нашому досвіді це означає, що вони успішно реалізують такі напрямки педагогічного менеджменту:

стратегія управління культурним наповненням середовища і психолого-педагогічним насиченням розвивальної взаємодії покликана оптимізувати аспекти, складові, чинники, засоби і механізми поетапного впровадження модульно-розвивальної системи як складної соціокультурної організації;

тактика управління розвитковими впливами навчально, виховно та освітньо орієнтованого соціуму гармонійно поєднує в цілісному технологічному циклі модульно-розвивального процесу різні типи модулів – навчальний, змістовий, організаційний, формальний, процесуальний, методичний, розвивальний, результативний та ін.;

техніка управління психомистецьким перебігом освітнього процесу безпосередньо спричинює ефективність педагогічних розвивальних взаємин за будь-яких загальнопедагогічних, психологічних умов (обставини навчання, його діагностичне і методичне забезпечення, ментальний досвід та полівмотивованість учасників взаємин тощо);

засоби самоуправління дають змогу кожному учневі максимально повно виявити на всіх етапах цілісного освітнього циклу суб’єктну активність і самоактивність, яка й забезпечує оптимальне розгортання процесів соціального та особистісного розуміння, внутрішнього зростання самоповаги і самореалізації його особистості.

8. Істотною відмінністю нашої тривалої пошукової роботи (1995 – 2001 роки) у сфері інноваційної освіти є процесуально-змістове взаємодоповнення теорії і практики як найфундаментальніших складових організації загальнолюдського досвіду. Тому він чітко диференціюється на дві, діалектично неподільні й однаково значущі, частини: перша характеризує науково-проектну складову професійної інноваційної діяльності педагогічного колективу ЗОШ № 44 м. Запоріжжя і стосується головним чином теорії, методології і технології модульно-розвивальної освіти, а друга відображає досвідно-практичні результати в реалізації авторської програми дослідно-експериментальної роботи “Школа здібностей” (див. Рідна школа. – 1996. – №8. – С. 5-9) і природно висвітлює життєдіяльність інноваційної школи в проблемно-ситуативному та конкретно-емпіричному контекстах.

Результати багаторічного дослідження аж ніяк не свідчать про те, що піднята тема вичерпана. Наукове пізнання нескінченне, як і Всесвіт. Зважаючи на предметну складність і змістову міждисциплінарність здійсненого педагогічного пошуку, поза науковим осмисленням природно залишилися не лише важливі теоретичні аспекти актуалізованої проблематики (зокрема, принципи функціонування та закономірності розвитку соціально-культурного простору школи, що характеризуються відмінностями у системах освіти інших країн), а й прикладні перспективи проектування, втілення та експертизи того, як саме гуманізується шкільне середовище. Всі ці та багато інших проблем будуть розв’язуватися залежно від темпів уходження України до європейського науково-освітнього простору.

Список опублікованих праць

Монографія:

1. Коміссаров В. О. Соціально-культурний простір експериментальної школи /За ред. Фурмана А. В. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 144 c. – 7,18 др. арк.

Статті:

2. Коміссаров В. О. Експериментальна школа: досвід і проблеми // Рідна школа: Спецвипуск. – 1996. – № 8. – С. 2-4. – 0,5 др. арк.

3. Коміссаров В. О. Актуальні проблеми освіти. Середня школа: управлінський аспект // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Збірник наукових праць. – Випуск 19. – Київ-Запоріжжя. – 2000. – С. 143-155. – 0,75 др. арк.

4. Коміссаров В. О. Методично-засобові координати соціокультурного простору інноваційної школи // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. – Серія: Педагогіка. – 2001. – № 9. – С. 17-28. – 1,0 др. арк.

5. Коміссаров В. О. Методично-засобове забезпечення соціально-культурного простору модульно-розвивальної школи // Економіка освіти: Збірка наукових праць Науково-дослідницького центру “Економіка вищої освіти” НДІ Вищої освіти АПН України. – Т. 1. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – С. 187-192. – 0,5 др. арк.

6. Коміссаров В. О., Фурман А. В. Школа здібностей. Програма дослідно-експериментальної роботи в СШ № 44 м. Запоріжжя // Рідна школа: Спецвипуск. – 1996. – № 8. – С. 5-9. – 0,8 др. арк. (авт. – 0,4 арк.).

7. Коміссаров В. О. Модель соціально-культурного простору експериментальної школи та її емпіричне обґрунтування // Психологія і суспільство. – 2002. - № 3-4. – С. 83-104. – 1,3 др.арк.

Тези:

8. Коміссаров В. О. Соціально-культурний простір навчально-виховного закладу // Інститут експериментальних систем освіти (науково-дослідний): Інформ. бюлетень. – Випуск 2. – Тернопіль: Економічна думка, 2000. – С. 24-25. – 0,1 др. арк.

9. Коміссаров В. О. Моделювання освітнього простору і становлення громадянського суспільства // Наукове проектування інноваційних і альтернативних систем вищої освіти: Збірка матеріалів до Всеукраїнської конференції. – Тернопіль: Економічна думка, 2000. – С. 43-45. – 0,25 др. арк.

10. Коміссаров В. О. Соціально-культурно-психологічний простір освітнього закладу модульно-розвивального типу // Інститут експериментальних системи освіти (науково-дослідний): Інформ. бюлетень. – Випуск 3. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – С. 18 – 19. – 0,1 др. арк.

11. Коміссаров В. О., Фурман А. В. Соціально-культурна доктрина національної освіти як основа політичної стратегії держави // Нива знань. – Ч. 1. Авторська модель управління експериментальною школою. – Дніпропетровськ: Промінь, 1999. – С. 12-17. – 0,6 др. арк. (авт. – 0,3 др. арк.).

12. Коміссаров В. О. Переднє слово // Фурман А. В. Психокультура української ментальності. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – С. 3-4. – 0,1 др. арк.

АНОТАЦІЯ

Коміссаров В.О. Формування соціально-культурного простору середнього навчально-виховного закладу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, Київ, 2003.

Дисертація присвячена обґрунтуванню проблематики наукового проектування та експериментального впровадження соціально-культурного простору загальноосвітніх навчальних закладів які системно займаються інноваційною діяльністю.

У роботі здійснено науково-парадигмальне та методологічне обґрунтування перспектив розвитку соціально-культурного простору національної освіти, описана авторська програма дослідно-експериментальної роботи “Школа здібностей”, охарактеризовані змістові компоненти та відповідні новаційні методичні засоби експериментальної школи, проаналізоване зростання загальної культури і психолого-педагогічної грамотності учителів-дослідників і динаміка розумового та особистісного розвитку учнів. Доведено, що сформувалася соціально-культурна парадигма, яка має своїм теоретико-методологічним і програмово-методичним підґрунтям інноваційну систему модульно-розвивального навчання. Вона не лише теоретично, а й експериментально передбачає поетапне створення повноцінного соціокультурного простору школи.

Управління соціально-культурним простором загальноосвітнього навчального закладу полягає в науковому обґрунтуванні, структурованому виділенні та досвідному моделюванні низки системних інноваційних умов, які поетапно, упродовж шести років наукового пошуку, вводилися відповідно до цілей і завдань програми дослідно-експериментальної роботи “Школа здібностей”.

Водночас відкрита сукупність авторських програмово-методичних засобів (граф-схеми навчальних курсів, культурно-змістові матриці, наукові проекти навчальних модулів, освітні сценарії, міні-підручники, освітні програми самореалізації), що відіграють інструментальну роль у налагодженні безперервної розвивальної взаємодії вчителя і учнів.

Узагальнення результатів дослідження дало змогу зробити висновок, що наукове прогнозування перспектив зміни соціально-культурного оточення людини у близькому і віддаленому майбутньому – важлива тенденція стійкого розвитку демократичних суспільств, що базується на засадах і можливостях наукового проектування та фундаментального експериментування.

Ключові слова: соціально-культурний простір, експериментальна освітня система, психолого-педагогічне проектування, модульно-розвивальна система навчання, паритетна освітня діяльність, науково-методична експертиза, міні-модуль.

АННОТАЦИЯ

Комиссаров В.А. Формирование социально-культурного пространства среднего учебно-воспитального заведения. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики. Киевский национальный университет им. Т.Г. Шевченко, Киев, 2003.

Дисcертация посвящена обоснованию проблематики научного осмысления, проектирования и экспериментального внедрения социально-культурного пространства общеобразовательных учебных заведений, педагогические коллективы которых системно занимаются инновационной деятельностью.

В работе сделано научно-парадигмальное и методологическое обоснование перспектив развития социально-культурного пространства национального образования, описана авторская научно-исследовательская программа экспериментальной работы “Школа способностей”, охарактеризованы содержательные компоненты и обосновано соответствующие методические средства экспериментальной школы, проанализированы рост общей культуры и психолого-педагогической грамотности учителей экспериментальной школы, динамика умственного и личностного развития учеников. Доказано, что на концептуальном, проектном и экспериментальном уровнях сформировалась социально-культурная парадигма, теоретико-методологическим и программно-методическим основанием которой является инновационная система модульно-развивающего обучения. Она не только теоретически, но и экспериментально предполагает поэтапное создание полноценного социально-культурного пространства школы, основные параметрические координаты которой сводятся к проектированию трех содержательных составляющих человеческого опыта: а) гармонического взаимодополнения знаний, умений, норм и ценностей в содержании учебных курсов; б) эффективной деятельности каждого участника обучения с психолого-педагогическим, учебно-предметним, методическим и управленческо-технологическим разновидами содержания актуального развивающего взаимодействия; в) ситуативной актуализации ведущих форм поисковой личностной активности и самоактивности учащихся (познавальная, регуляционная, ценностно-эстетическая, духовная).

Управленние социально-культурным пространством общеобразовательного учебного заведения состоит в научном обосновании, структурированном выделении и опытном моделировании совокупности системных инновационных условий, которые поэтапно, на протяжении