національна юридична академія україни

імені ярослава мудрого

Качур Віра Олегівна

УДК 340:091 (71)

становлення та розвиток

державно-правових інститутів Канади

в XVII – х роках ХІХ ст.

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та теорії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник– | кандидат юридичних наук, професор,

Тищик Борис Йосипович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії та теорії держави і права

Офіційні опоненти– | доктор юридичних наук, професор,

Страхов Микола Миколайович,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри історії держави і права України і зарубіжних країн –

кандидат юридичних наук, доцент,

зайцев Леонід Олександрович,

Національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри теорії та історії держави і права

Провідна установа – | Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра теорії та історії держави і права (м. Київ)

Захист відбудеться “2" квітня 2003 року о 9.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

Автореферат розісланий “28” лютого 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.

загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Головними напрямами розвитку України в ХХІ сторіччі є подальша демократизація її політичної системи та входження нашої держави у світову спільноту. Ці процеси складні і тривалі. Їхня динаміка багато в чому залежить від глибоких знань тих змін, що відбулися за незначний історичний період у світовому політичному устрої, у свідомості людей, у міжнародних правових відносинах. Відтак велике значення має вивчення в історичній площині інтеграційних процесів, що відбувалися в світі, державно-правового досвіду різних країн, можливості співробітництва з ними відповідно до нових реалій.

У сфері налагодження стійких міжнародних зв’язків особливий інтерес викликає Канада, яка є відносно молодою країною із значним потенціалом для ефективного співробітництва. Ця північноамериканська країна відома в Україні ще з першої половини ХІХ ст. Порівнюючи Україну і Канаду, головно звертають увагу на подібність історичної долі обох країн, довготривалий етнічний та культурний зв’язок між ними. Спільними для обох країн є і проблеми збереження природного та культурного спадку, наявність у цих країнах великого етнічного і релігійного розмаїття. Канада одна з перших країн визнала Україну як незалежну державу і встановила з нею дипломатичні відносини. Організація ефективного економічного, культурного і наукового співробітництва між Україною та Канадою залежить також від державно-правових знань і взаєморозуміння.

Для українських правників назріла нагальна потреба у науковому висвітленні ключових питань канадського державотворення, що дасть змогу уникнути помилок у розв’язанні власних національних, релігійних, політичних та правових проблем. Особливого значення набуває необхідність дослідження історії становлення і розвитку державно-правових інститутів Канади в XVII – 60-х роках ХІХ ст., яка дотепер є майже не висвітленою у вітчизняній історико-правовій літературі. Саме з тих часів бере свій початок національний, релігійний, політичний і правовий дуалізм цієї країни, без аналізу джерел якого неможливо глибоко осмислити сучасні державно-правові канадські проблеми. Серед них назвемо, зокрема, проблеми становлення канадської державності, боротьбу з пережитками колоніального минулого, протидію економічній залежності від США, загрозу сепаратизму і розколу країни, чимраз зростаючі соціальні диспропорції в суспільстві, проблеми правового становища корінного населення. Генезис усіх цих проблем сягає колоніального минулого. Саме в колоніальний період закладалися основи канадської самобутності, яка поєднала в собі не лише державно-правовий досвід Франції, Великобританії і США, а була доповнена внутрішнім досвідом самої Канади. Вивчення та узагальнення особливостей становлення і розвитку державно-правових інститутів Канади дасть можливість вітчизняній історико-правовій науці збагатити та уточнити окремі фрагменти канадського державотворення, а також зробити висновки, які, сподіваємося, матимуть практичне і прогностичне значення для українських правників.

Майже цілковита відсутність в українській історико-правовій науці спеціальних розробок, присвячених цій проблемі, зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри історії та теорії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка в контексті наукової теми “Актуальні проблеми історії держави і права України та зарубіжних країн” (тема № , затверджена наказом ректора ЛНУ імені Івана Франка за № Н-164 від 28.03.2000 р.).

Об’єктом дослідження є державно-правові інституції Канади та їх законодавче оформлення в XVII – 60-х роках ХІХ ст.

Предметом дослідження є закономірності становлення та розвитку державно-правових інститутів Канади в XVII – 60-х роках ХІХ ст.

Хронологічно рамки дослідження обмежені XVII – 60-ми роками ХІХ ст. Вибір цих меж визначається тим, що саме в XVII ст. виникли перші постійні поселення європейців на території сучасної Канади, була встановлена стійка система колоніального управління. Обмеження роботи шістдесятими роками ХІХ ст. пояснюється прагненням автора зберегти історизм дослідження. Саме тоді був прийнятий Акт про Британську Північну Америку 1867 р., який юридично закріпив об’єднання північноамериканських провінцій Великобританії у складі єдиної канадської держави.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є з’ясування загального й особливого в становленні і розвитку державно-правових інститутів Канади на етапах французького та англійського колоніального панування і їхньої значимості для подальшого канадського державотворення.

Для реалізації поставленої мети, не претендуючи на вичерпне і беззаперечне висвітлення всіх аспектів проблеми, автор зробив спробу вирішити такі конкретні задачі:

·

·

·

·

·

·

·

Методологічною основою дослідження є головні положення і висновки гносеології державно-правових явищ, історичні та сучасні загальнотеоретичні уявлення про державу і право. У роботі використані принципи єдності логічного та історичного, дослідження явищ у конкретних історичних умовах, переходу від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного із застосуванням методів загальнонаукових (діалектичного, функціонального, системно-структурного) і спеціально-юридичних (історико-правового, порівняльно-правового, логіко-правового, хронологічного та методу тлумачення права).

На підставі хронологічного методу виділено три етапи розвитку державно-правових інститутів Канади в досліджуваний період і розмежовано час французького колоніального панування на два періоди. Системно-структурний підхід дав можливість розкрити структуру конкретних державно-правових інститутів Канади, відобразити організаційні засади їхнього функціонування та взаємозв’язок між ними. За допомогою історико-правового методу показано еволюцію цих інститутів на різних етапах державно-правового розвитку цієї країни. Порівняльно-правовий метод використано не лише для порівняння державно-правових інститутів Канади з відповідними інститутами французької й англійської метрополій, а й для виявлення суто канадського досвіду в державотворчій практиці Канади. Методом тлумачення норм проаналізована нормативна база дисертаційної роботи. Переважно ці та інші методи наукового дослідження застосовувались в їхньому взаємозв’язку.

Теоретичною основою дослідження є положення, які містяться у працях вітчизняних та зарубіжних представників суспільних наук – правників, істориків, політологів, соціологів. Фундаментальними є праці В.Ш. Агамогланова, Дж. Бамстеда, Л. Бержерона, М.Я. Берзіної, М. Бішопа, М. Брюне, Р. Ван Луна, М. Віттінгтона, В. Генена, В.Б. Євтуха, Н.А. Єрофєєва, В.М. Калашникова, В.А. Качанова, Н.Ю. Козлової, В.А. Коленеко, С.А. Корфа, Л.В. Кошелева, Ч. Лукаса, В. Макнатта, К.Б. Марисюка, Е. Макінніса, А.А. Мелкумова, А.Г. Мілейковського, С.Б. Райерсона, Д. Смайлі, О.С. Сороко-Цюпи, Т.Н. Тімашової, В.О. Тішкова, П. Уайта, У.З. Фостера, Х.Харріса, М.М. Ябрової та ін.

Джерельною базою дисертації є передусім законодавчі та інші нормативні акти французьких й англійських властей, більшість з яких не публікувалися українською мовою. Серед них особливе місце посідають Акт про створення Компанії 100 пайовиків 1627 р., Королівська хартія про заснування Компанії Гудзонової затоки 1670 р., Паризький мирний договір 1763 р., Прокламація 1763 р., Квебекський акт 1774 р., Конституційний акт 1791 р., Акт про союз 1840 р., Закон про дію колоніальних законів 1865 р., Акт про Британську Північну Америку 1867 р. Широко використовуються збірники документів з конституційної історії Канади, опубліковані під редакцією А. Шота, А. Доуті і Н. Сторі (Documents Relating to the Constitutional History of Canada. 1759-1828), а також К. Ніша і П. Уайта (Canadian Historical Documents Series).

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній юридичній науці зроблено спробу цілісно і комплексно дослідити процеси становлення та розвитку державно-правових інститутів Канади в XVII – 60-х роках ХІХ ст.

У дисертації висвітлено історію державно-правового розвитку Канади в період колоніального панування Франції та Англії і його вплив на подальший державно-правовий розвиток цієї країни. У процесі дослідження виявлені, опрацьовані і введені в історико-правовий обіг мемуари Ісаака Раззілі про французьку колоніальну експансію 1626 р. (Le memoire d’Issaak Rasilli de l’expansion coloniale francaise 1626), які вважаються одним з найголовніших джерел з історії колоніальної політики періоду правління Людовика ХІІІ і згідно з якими була створена Компанія 100 пайовиків і Вест-Індійська компанія в 1664 р., а також Акт про дію колоніальних законів, прийнятий парламентом Великобританії у 1865 р., де не лише трактуються поняття “колонія”, “законодавча влада”, “колоніальна законодавча влада”, “представницький законодавчий орган”, “колоніальний закон”, “парламентський акт”, “губернатор”, “жалувана грамота”, а й встановлено порядок тлумачення законів у разі зіткнення імперського та колоніального законодавства.

Наукова новизна дисертації конкретизується у таких положеннях, які виносяться на захист:

1. Доведено, що Канада в процесі становлення і розвитку державно-правових інститутів у XVII – 60-х роках ХІХ ст. використала не лише досвід Франції, Англії і США, а й виробила свій власний, суто канадський досвід. Він виявився не в простому запозиченні державних механізмів і правових систем цих держав, а у їх видозміні і пристосуванні до канадських реалій.

2. Вперше у вітчизняній історико-правовій науці виділено три етапи становлення і розвитку державно-правових інститутів Канади: І етап (XVII ст. – 1760 р.) – період французького колоніального панування, який характеризується виникненням перших постійних поселень європейців у Північній Америці, формуванням соціальної структури тогочасного канадського суспільства і встановленням системи органів колоніального управління у Новій Франції. ІІ етап (1760-1864) – утвердження англійського колоніального режиму, під час якого були закладені основи релігійного, політичного і правового дуалізму сучасної Канади, що зумовило специфічність її державно-правових інститутів. ІІІ етап (1864-1867) – час, коли була утворена канадська конфедерація і прийнятий Акт про Британську Північну Америку 1867 р., що визначив подальший шлях еволюції нового державного утворення та його державно-правових інститутів.

3. Уперше розмежовано два періоди французького колоніального панування у Канаді залежно від особливостей соціально-економічного розвитку колонії і зміни форм та методів колоніального управління. Це період монополії французьких торговельних компаній (XVII ст. – 1663 р.) і період королівського управління (1663–1760), якими були зумовлені особливості у становленні державно-правових інститутів Канади на цьому етапі.

4. Обґрунтовано, що фундамент національного, релігійного і правового дуалізму сучасної Канади був закладений Квебекським актом 1774 р., який визнав чинними французьке цивільне право, сеньйоріальну систему землеволодіння та керівну роль католицької церкви у колонії.

5. Науково доведено, що встановлення в Канаді саме федеративної форми державного устрою, а відтак і системи державного апарату, було зумовлено головно соціальними, економічними, етнічними і політичними розбіжностями, які існували між провінціями Британської Північної Америки, а не політичною волею Великобританії як метрополії.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:– 

фактичний матеріал, поданий в роботі, може бути використаний під час проведення досліджень, спрямованих на вдосконалення державно-правових інститутів України та попередження національних і релігійних конфліктів;– 

отримані висновки деякою мірою заповнять прогалини у вітчизняній історико-правовій літературі, присвяченій дослідженню державно-правового розвитку Канади, і стануть поштовхом для подальших канадознавчих розробок;– 

матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному процесі юридичних та інших гуманітарних навчальних закладів, зокрема в процесі викладання курсів “Історія держави і права зарубіжних країн”, “Історія політичних і правових вчень”, “Конституційне право зарубіжних країн” і “Порівняльне правознавство”;– 

знання особливостей національного, релігійного і правового дуалізму Канади сприятимуть українським зовнішньополітичним відомствам й організаціям, які мають зв’язки з цією північноамериканською країною, точнішому прогнозуванню її внутрішнього розвитку і зовнішньої політики, зокрема щодо України.

Особистий внесок здобувача. У науковій статті “Утворення Канадської конфедерації” особистий внесок дисертанта полягає у висвітленні причин і процесу виникнення канадської конфедерації у 1864-1867 рр., обґрунтуванні цих положень з посиланнями на відповідні першоджерела, українську та іноземну літературу тощо.

Апробація результатів дослідження. Головні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка; висвітлювались у доповідях і повідомленнях здобувача на ІІІ, IV, V, VI, VII, VIII регіональних науково-практичних конференціях – “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002  рр. відповідно); на І регіональній науковій конференції аспірантів-правознавців – “Проблеми державотворення і законотворення в Україні” (м. Львів, 1998 р.); на регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів – “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2001 р.); на IV міжвузівській науково-практичній конференції – “Актуальні проблеми державотворення в Україні” (м. Рівне, 2001 р.); на міжнародній науково-методичній конференції – “Римське право і сучасність” (м. Одеса, 2001 р.); на IV науковій конференції – “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, 2002 р.).

Окремі положення дисертації апробовані в навчальному процесі Правничого коледжу Львівського національного університету імені Івана Франка в межах курсу “Історія держави і права зарубіжних країн”.

Публікації. Результати дослідження викладені автором у дев’яти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, а також у чотирьох випусках матеріалів наукових конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (209 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 189 сторінок, у тому числі основний текст – 174 сторінки.

зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається об’єкт та предмет, мета і задачі дослідження, висвітлені методологічна, теоретична, джерельна база, формулюються головні положення, що виносяться на захист, розкрито наукову новизну, науково-практичне значення роботи, охарактеризовано апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Стан розробки проблеми та характеристика джерел” детально проаналізовано сучасний стан розробки досліджуваної проблеми. Незважаючи на те, що процеси становлення та розвитку державно-правових інститутів Канади в XVII – 60-х роках ХІХ ст. є предметом дослідження не лише історії держави і права зарубіжних країн, а й інших юридичних (теорія держави і права, історія політичних і правових вчень, конституційне право зарубіжних країн, міжнародне публічне право), філософських (філософія, політологія, соціологія) й історичних (всесвітня історія, етнографія, країнознавство) дисциплін, досліджувана тема не знайшла всебічної і глибокої розробки ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. Дослідження проводилися по таких головних напрямах: загальна історія Канади (Дж. Бамстед, Л. Бержерон, В. Генен, Л.В. Кошелев, Е. Макінніс, С.Б. Райерсон, О.С. Сороко-Цюпа, В.О. Тішков й інші); еволюція і правова природа канадського федералізму (А.А. Мелкумов, Т.Н.Тімашова, Р. Ван Лун, М. Віттінгтон та ін.); квебекська проблема (В.Ш. Агамогланов, С. Арнопоулос, Р. Марсель і ін.); канадо-американські відносини (А.Г. Мілейковський), історико-правові аспекти виникнення, функціонування і розвитку канадського парламенту (С.А. Корф, К.Б. Марисюк), еміграційні та національні процеси (М.Я. Берзіна, В.Б. Євтух) та соціально-правове становище корінного населення країни (Ю.П.Аверкієва, Л.А. Фрайнберг). Це дає підстави стверджувати, що, як об’єкт наукового аналізу, державно-правовий напрям історії Канади є сприятливим ґрунтом для подальших канадознавчих досліджень.

Розділ другий “Становлення і розвиток державно-правових інститутів Канади на етапі французького колоніального панування (XVII ст. –  р.)” присвячено з’ясуванню питань виникнення перших постійних поселень європейців у Північній Америці, формування соціальної структури тогочасного канадського суспільства і встановлення системи органів колоніального управління у Новій Франції. Аналіз особливостей соціально-економічного розвитку цієї колонії, зміна форм і методів колоніального управління дав підстави дисертанту розмежувати цей етап державно-правової історії Канади на два періоди – період монополії французьких торговельних компаній (XVII ст. – р.) і період королівського управління (1663-1760).

Підрозділ 2.1. “Становлення системи колоніального управління Канади в період монополії французьких торговельних компаній (XVII ст. –  р.)” присвячено початковому періоду французького колоніального панування у цій частині північноамериканського континенту. Незважаючи на те, що Франція розпочала колонізацію Канади ще в середині XVI ст., перша постійна колонія на її території з’явилася лише через півстоліття. У XVII ст. –  р. у Новій Франції була встановлена стійка система колоніального управління. За формою це французьке володіння було лише торговельною факторією. Головним методом колонізації Франції була діяльність торговельних компаній, від волі яких залежала система колоніального управління Канади та розвиток її державно-правових інститутів. Це дало підставу автору назвати досліджуваний період французької колонізації періодом монополії французьких торговельних компаній.

Ініціаторами створення таких компаній завжди були дворяни – вищі посадові особи метрополії (принц Конде, герцог Анрі де Монморансі, кардинал Рішельє), які використовували купецький капітал з метою задовольнити свої меркантильні інтереси. Кожна з таких компаній, функціонуючи на свій страх і ризик, була далекою від місцевих інтересів – їх цікавило лише швидке одержання прибутків від хутряної торгівлі і, частково, від рибного промислу. Тому будь-які дії королівського уряду, спрямовані на створення постійних землеробських поселень у Новій Франції, наражалися на стійкий опір цих комерційних груп.

У результаті дослідження виявлено, що торговельні компанії діяли незалежно одна від одної за принципом наступництва. Лише із створенням у 1645 р. Компанії поселенців спостерігається певний відхід від цього принципу. Але оскільки Компанія 100 пайовиків і далі залишалася головним сеньйором у колонії, то можна стверджувати, що Компанія поселенців виступала лише її своєрідним структурним підрозділом на місці, завданням якого було не більше як монопольне здійснення хутряної торгівлі.

Діяльність торговельних компаній зумовила і специфіку управління французької колонії. До 1613 р., коли була створена перша торговельна компанія, король передавав монополію на нові землі Франції дворянам, яким надавав титули віце-короля і лейтенант-генерала (Роберваль, маркіз ля Рош). Після 1613 р. принц Конде та герцог Анрі де Монморансі уже почали делегувати свою владу губернатору на місці (Шамплену), а торговельні компанії були усунуті від управлінської діяльності. Певні зміни в колоніальній адміністрації накреслилися після створення Компанії 100 пайовиків. Тепер така посада, як віце-король та лейтенант-генерал, зникла і король призначав губернатора, який був водночас і ставлеником цієї компанії, і її активним учасником (Шамплен, де Монмані).

Це дало підставу дійти висновку, що у період монополії французьких торговельних компаній (XVII ст. – 1663 р.) діяльність органів колоніальної адміністрації (губернатор, загальний клерк, синдики, міські старости) повністю залежала від волі засновників та учасників цих господарських утворень. Французька Корона лише у 1647 р. вперше безпосередньо втрутилася в організацію колоніального управління, а у 1657 р. створила там перший представницький орган – Раду (Council), склад якої постійно змінювався.

Загалом відзначено, що новостворена система колоніального управління Канади до 1663 р. відрізнялася від адміністративної системи метрополії, мала самобутній характер, що є підставою говорити про суто канадський досвід у розвитку державно-правових інститутів у цей період.

У підрозділі 2.2. “Розвиток державно-правових інститутів Канади в період королівського управління (1663-1760 рр.)” досліджується другий період французького колоніального панування у Новій Франції. Відзначено, що у період королівського управління (1663–1760) у Новій Франції відбулися зміни в економічному розвитку, зросла кількість населення, сформувалася особлива соціальна структура суспільства, а також були встановлені нові владно-управлінські структури.

Оскільки за формою ця колонія була однією з королівських провінцій, на які поділялася територія тодішньої Франції, сюди імпортували соціально-економічні та державно-правові інститути, які функціонували у метрополії. Виявлено особливість, що інституції права, управління і релігії впроваджували з незначними змінами, тоді як правове становище населення колонії значно відрізнялось від того, яке існувало у Франції. Соціальну структуру тогочасного канадського суспільства становили дві головні категорії населення – європейські переселенці та індіанці, які залежно від статусу свободи поділялися на вільних і невільних. З’ясовано, що правовий статус вільних жителів колонії визначався їхнім доступом до публічних посад, можливістю користуватися урядовою опікою (патронажем) під час торгівлі чи будь-якої іншої комерційної діяльності, а також сеньйоріальним статусом – наявністю земельних наділів.

Результати дослідження показали, що головною опорою управління стали колоніальний уряд, церква і сеньйоріальний лад, який виступав однією з форм контролю королівського уряду над новими територіями і визначав соціально-правовий статус населення колонії. Створена у Новій Франції система органів колоніального управління діяла під прямим патронатом французької Корони. Уся верховна влада в колонії належала монарху, який видавав детальні інструкції щодо порядку здійснення там внутрішнього управління. На місцях інструментами централізованого королівського деспотизму були генерал-губернатор, інтендант і Верховна Рада. Однак найважливішою посадовою особою в колонії був інтендант, який, крім своїх широких повноважень, здійснював контроль за всіма колоніальними чиновниками.

Судову систему колонії становили три рівні юрисдикції: загальна, церковна та сеньйоріальна. Центральною фігурою в здійсненні судочинства був інтендант.

На території колонії діяло французьке феодальне право. Офіційним збірником законів, який регулював цивільні відносини у колонії, було Звичаєве право Парижу (Coutume de Paris).

Встановлено, що одна з головних особливостей державно-правового розвитку Нової Франції в період королівського управління (1663-1760) полягала в тому, що церква також відносилася до головних політичних інституцій колонії, оскільки часто скеровувала діяльність більшості посадових осіб в потрібне для неї русло, тоді як корінне населення колонії – індіанці – повністю усувалося від цього.

Третій розділ “Характеристика державно-правових інститутів Канади на етапі англійського колоніального режиму (1760-1864 рр.)” складається з трьох підрозділів. У першому з них “Утвердження англійського колоніального режиму в Канаді, його вплив на розвиток державно-правових інститутів в останній чверті XVIII ст.” показано, що в результаті чотирьох воєн, які відбулися між Англією і Францією, Франція поступово втратила свої колоніальні володіння на території Північної Америки. Хоча Нова Франція de facto потрапила під англійську юрисдикцію ще в 1760 р., однак de jure англійський колоніальний режим був встановлений там лише по спливу 18 місяців після підписання Паризького мирного договору 1763 р. Тому на початковому етапі англійського колоніального панування – період “воєнного режиму” (1760–1764) – управління здійснювалося генералом Дж. Емхерстом за допомогою капітанів міліції.

Першим офіційним документом, що зафіксував основи нового колоніального режиму, була Прокламація 1763 р. Аналіз її положень свідчить, що цей акт був спрямований на швидке “заанглізування” франкомовного населення шляхом поширення на територію Квебека стандартної британської системи управління колоніями (призначуваний генерал-губернатор і Рада), а також дії англійських законів, норм англійського права справедливості і судової системи. Водночас, заборонивши використання французької мови, норм французького права і обмеживши діяльність католицької церкви, Англія, однак, не змінила системи феодального землеволодіння і поклала охорону сеньйоріального устрою на колоніальну адміністрацію.

Це призвело до встановлення нового жорсткого авторитарного режиму, який спирався на союз англійської колоніальної адміністрації, привілейованої меншості населення англійського походження і старого панівного класу в особі феодальних сеньйорів і католицького духовенства. Автор поділяє та обстоює думку, що така система соціальної нерівноправності, національної дискримінації щодо франкомовного населення зумовила виникнення франкоканадського національного питання, яке стало складовою подальшого державно-правового розвитку Канади і, водночас, джерелом численних конфліктів.

Однак зовнішні обставини (війна за незалежність у США 1775–1783 рр. і буржуазна революція у Франції 1789–1794 рр.) змусили метрополію переглянути політику щодо своїх володінь у Північній Америці, відмовитися від політики швидкого “розфранцуження” жителів Квебека, і прийняти Квебекський акт 1774 р. та Конституційний акт 1791 р. Результати аналізу цих актів показали, що перший документ, визнавши французьке цивільне право, сеньйоріальну систему і керівну роль католицької церкви у колонії, заклав фундамент національного, релігійного і правового дуалізму сучасної Канади. Акт 1791 р., поділивши Квебек на дві провінції, поклав початок новій політичній одиниці – майбутній провінції Онтаріо. Він також забезпечив збереження державно-правових інституцій метрополії (призначуваний генерал-губернатор і Рада) і право створювати власні представницькі установи – двопалатні парламенти, які складалися з верхньої палати – Законодавчої ради (Council) і нижньої – виборної Асамблеї (House of Assembly). В результаті управління колонією мав здійснювати “змішаний”, або “збалансований”, уряд, який поєднав монархічний (генерал-губернатор), аристократичний (Законодавча рада) і демократичний (Асамблея) елементи під час утвердження законодавчих актів. Водночас Акт 1791 р. не скасував дію положень Квебекського акта 1774 р. про чинність норм французького цивільного права у франкомовній Нижній Канаді.

У підрозділі 3.2. “Державно-правовий розвиток Канади у першій половині ХІХ ст.” наголошено, що в перші десятиріччя XIX ст. у Канаді ще більше загострилися недружні відносини між франко- та англоканадцями. Законодавча, виконавча і судова влади перейшли до рук нечисленних аристократичних груп, не залежних від громадського контролю. У Верхній Канаді така група дістала назву “Сімейний союз” (Family Compact), а у Нижній Канаді – “Кліка Шато” (Chateua Cligue). У першій третині визвольна боротьба у цих провінціях наповнюється новим змістом. Однак повстання 1837-1838 рр. зазнало поразки. Це спонукало урядові кола Великобританії терміново шукати вихід з такого становища, і у 1838 р. до Канади було відряджено спеціальну комісію на чолі з лордом Даремом, яка відіграла значну роль у подальшому розвитку не лише Канади, а й усієї Британської імперії. Встановлено, що саме завдяки Дарему, який сміливо зрікся теорії, згідно з якою самоврядування колонії означало б її відділення від метрополії чи стало б прелюдією до завоювання нею незалежності, накреслились нові тенденції в розвитку колоніальної політики метрополії. Результатом діяльності Дарема у Канаді стала “Доповідь про стан справ у Британській Північній Америці. 1839”. Аналіз цього документа показав, що хоча доповідь і містила у собі низку пропозицій щодо британо-американських проблем, місцевого уряду, землеволодіння, політики, імміграції, фінансів і конституційних реформ, проте всі вони зводилися до трьох головних: допустити створення відповідального уряду; об’єднати Верхню і Нижню Канади; поділити юрисдикцію на місцеву (загальну) й імперську.

Стосовно реалізації рекомендацій Дарема у 1840 р. був прийнятий Акт про союз. Аналіз положень цього документа дав підстави назвати його першим законом метрополії, де можна простежити паростки парламентаризму, а у 1848 р. був сформований перший канадський уряд, відповідальний перед парламентом.

У підрозділі 3.3. “Партійна боротьба в Канаді в 50-х – середині 60-х років ХІХ ст. та її вплив на державно-правові інститути провінції” показано, що в зазначений період державно-правовий розвиток Канади характеризувався загостренням партійної боротьби між різними політичними угрупованнями, зокрема “Ruoge” у Східній Канаді, радикальними “Clear Grit” у Західній Канаді, ліберально-консервативною партією. Така розбіжність політичних дій призвела до політичної кризи в канадському суспільстві. Законодавча робота була призупинена, спостерігався секційний застій, а стара політична система не могла забезпечити політичну стабільність. Відтак Канада звернулася до ідеї створення федерації північноамериканських провінцій Великобританії, яку почали інтенсивно пропагувати з 1858 р. Дисертант не зовсім погоджується з думкою, що розвитку ідеї про об’єднання сприяло лише інтенсивне економічне і торговельне зростання Канади, а також прагнення територіального розширення на захід і заселення прерій. Як видається, набіги феніїв та експансіоністська політика США послужили важливими зовнішніми чинниками, які прискорили утворення союзу колоній Британської Північної Америки.

Четвертий розділ “Утворення канадської конфедерації і прийняття Акта про Британську Північну Америку 1867 р.” складається з двох підрозділів. У першому з них “Утворення канадської конфедерації (1864-1867 рр.)” розкрито причини об’єднання північноамериканських провінцій Великобританії в єдиний союз, а також простежується процес утворення єдиної канадської держави. Створення політичної коаліції Макдональда – Брауна – Картьє і скликання Примор-ськими провінціями конференції в м. Шарлоттауні 1864 р. стали першими сходинками на цьому шляху. При цьому необхідно було вибрати таку форму союзу, яка б найбільше сприяла розвитку Британської Північної Америки. Вибір ускладнювався наявністю релігійних, мовних, економічних та інших суперечностей, що точилися між провінціями. Тому спочатку пропонували лише економічні (Zollverein) та військові форми союзу, і то лише між певними територіями. Однак під впливом політичних діячів провінції Канади вдалося відстояти ідею створення загального політичного об’єднання.

Дослідження роботи квебекської конференції у жовтні 1864 р. привело до висновку, що федеральна, а не конфедеративна форма державного устрою була вибрана “батьками конфедерації” невипадково. Їхні політичні погляди відповідали вікторіанській епосі та прихильності їх до монархії, до легалізму, до парламентських інститутів. Відтак конституційна монархія британської моделі здавалася їм вершиною політичного розвитку, а громадянська війна у США 1861-1865 рр. розцінювалась ними як дискредитація республіканських ідей та інститутів. “Батьки конфедерації” сподівалися створити не лише тісний союз, зумовлений економічною доцільністю чи військовими перевагами, - вони мали намір створити нове політичне утворення в Північній Америці.

Їхнє рішення утвердити парламентське управління у Канаді під короною Великобританії стало фундаментальним принципом канадського плану об’єднання і було зафіксоване у “Сімдесяти двох резолюціях”. Водночас два моменти, передбачені в його положеннях, викликали різку критику у провінціях Нова Шотландія і Нью-Брансуїк. Перший – це ідея створити союз у формі федерації, яка не виправдала себе у державно-правовій практиці південного сусіда – Сполучених Штатах; другий – обмеження компетенції провінційних законодавчих органів на користь федерального парламенту. Лише завдяки метрополії, яка під дією цілої низки зовнішніх чинників була змушена переглянути свою політику щодо своїх північноамериканських володінь, провінціям вдалося досягти кінцевої мети у роботі трьох конфедераційних зустрічей у містах Шарлоттауні, Квебеку і Лондоні – утворити “домініон від моря до моря”.

Факт створення канадської конфедерації юридично закріпив Акт про Британську Північну Америку 1867 р. Цей документ був виявленням волі британського парламенту, що дає підстави говорити про “мирний шлях” об’єднання чотирьох британських провінцій Північної Америки. Звідси випливає вірнопідданська згода Канади делегувати свій зовнішньополітичний суверенітет метрополії.

Підрозділ 4.2. “Державно-правові інститути Канади за Актом про Британську Північну Америку 1867 р.” присвячений аналізу положень базового документа сучасної канадської конституції. Конституційний закон 1867 р. був актом парламенту Великобританії. Його преамбула проголошувала, що Канада матиме конституцію, в принципі подібну до конституції Сполученого Королівства, тому, цілком природно, “батьки конфедерації” перейняли багато дечого з неписаної британської конституції. Це такі інститути як Таємна рада, палата громад, Корона, генерал-губернатор. На відміну від конституції метрополії вона була писаним документом.

Водночас аналіз Акта 1867 р. показує, що він запозичив і деякі елементи з державно-правової практики США. Це, зокрема, торкається принципу федералізму. Оскільки союз провінцій Канада, Нова Шотландія і Нью-Брансуїк став політичним компромісом між ними і мав гарантувати безпеку і захист інтересів як самих провінцій, так і національно-мовних груп, тому Канада набула систему федеративного устрою з елементами надцентралізму, що знайшло своє відображення як у характері розподілу повноважень, так і в закріпленні за центральною владою права втручатися в справи суб’єктів федерації. Подібно до свого південного сусіда, Канада назвала верхню палату сенатом, однак, на відміну від США, його членів не обирали на певний строк, а призначали довічно. Якщо в США сенаторів від кожного штату була рівна кількість, то в Канаді їхня кількість для кожної провінції була різною.

Результати дослідження дали змогу підтвердити висновок про те, що поряд з американським і великобританським досвідом, в Акті 1867 р. простежується і суто канадський досвід. Зокрема: 1) конституція Канади є актом метрополії – парламенту Великобританії; 2) федеральний парламент побудовано на зразок двопалатного парламенту унітарної держави; 3) федеральна система, встановлена Актом 1867 р., мала сприяти досягненню балансу інтересів двох національно-культурних груп. Те, що провінція Квебек здобула право мати власне цивільне право і ввійшла в новостворений домініон з Цивільним кодексом Нижньої Канади 1866 р., дає підставу стверджувати, що ця правова пам’ятка поєднала в собі характерні риси загального і континентального права, законодавчо втілила змішану правову систему і довела, що можливий не тільки теоретичний компроміс між різними системами, а й їхня взаємодія та взаємодоповнення на рівні правотворення та правозастосування.

У Висновках наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у з’ясуванні загального й особливого в становленні та розвитку державно-правових інститутів Канади на етапах французького й англійського колоніального панування, а також їхньої значимості для подальшого канадського державотворення. У результаті проведеного дисертаційного дослідження отримано такі головні результати:

1. На основі аналізу різних джерел доведено, що Канада в процесі становлення і розвитку державно-правових інститутів у XVII – 60-х роках ХІХ ст. використала не лише досвід Франції, Англії і США, а й виробила свій власний, суто канадський досвід. Він виявився не в простому запозиченні чужих державних механізмів і правових систем, а у їх видозміні і пристосуванні до канадських реалій. Саме цим був обумовлений хронологічний поділ історії становлення та розвитку державно-правових інститутів Канади в XVII – х рр. ХІХ ст. на етапи і періоди.

2. Обґрунтовано, що саме Квебекський акт 1774 р., визнавши чинними французьке цивільне право, сеньйоріальну систему землеволодіння і керівну роль католицької церкви у колонії, заклав фундамент національного, релігійного і правового дуалізму сучасної Канади. Акт про Британську Північну Америку 1867 р. закріпив положення, за яким прийняття канадського цивільного законодавства належить до виняткової компетенції законодавчих органів провінцій. Відтак провінція Квебек здобула право мати власне цивільне право і увійшла в новостворений домініон з Цивільним кодексом Нижньої Канади 1866 р., який поєднав в собі характерні риси загального і континентального права, законодавчо втілив змішану правову систему і довів, що можливий не тільки теоретичний компроміс між різними системами, а й їхня взаємодія та взаємодоповнення на рівні правотворення та правозастосування.

3. Науково доведено, що вибір саме федеративної форми майбутнього союзу був зумовлений необхідністю вирішення релігійних, мовних, економічних та інших суперечностей, які точилися між провінціями, а федеральна система, встановлена Актом 1867 р., була з елементами надцентралізму і мала сприяти досягненню балансу інтересів двох національно-культурних груп. 

4. Використання державно-правових традицій Канади є надзвичайно важливим для України. Особливої ваги набуває унікальний канадський досвід в уніфікації державних органів і правових систем, вирішенні національних і соціальних суперечностей, проблем двомовності, багатокультурності, врегулюванні міжетнічних відносин, вплив на цю країну процесів макрорегіоналізації і глобалізації. Водночас Україна зможе уникнути, зокрема, таких недоліків канадського державно-правового розвитку як надцентралізоване управління, загроза сепаратизму і розколу країни, невідповідність фактичного стану державно-правового життя юридичному.

Основні положення дисертації відображено у таких

публікаціях:

1. Тищик Б., Качур В. Утворення Канадської конфедерації // Право України. – 1997. – № 10. – С.65–67.

2. Качур В. Розробка, прийняття та суть Акта про Британську Північну Америку 1867 р. // Вісник Львівського ун-ту. Серія юридична. – Вип. 34. – Львів, 1999. – С.33-36.

3. Качур В. Причини, хід та значення національно-визвольної революції 1837-1838 рр. у Канаді // Вісник Львівського ун-ту. Серія юридична. – Вип. 35. – Львів, 2000.– С.117-120.

4. Качур В. Законодавча історія та загальна характеристика цивільного кодексу Квебека 1991 р. // Вісник Львівського ун-ту. Серія міжнародні відносини. – Вип.2. – Львів,2000. – С.391-394.

5. Качур В. Cуспільно-політичний лад Канади періоду французького колоніального панування // Право України. – 2001. – № 2. – С.137-140.

6. Качур В.О. Цивільний кодекс Нижньої Канади 1866 р.: прийняття, джерела, структура та оцінка // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В.Л.Регульський. – Львів: ЛІВС при НАВС України. – 2001. – Вип.1. – С.38-41.

7. Качур В. Становлення та суть сеньйоріальної системи землеволодіння у Канаді в період французького колоніального панування (середина XVI ст. – 1763 р.) // Вісник Львівського ун-ту. Серія юридична. – Вип.36. – Львів, 2001. – С.142-145.

8. Качур В.О. Історико-правові аспекти франкоканадського національного питання в Канаді (XVII – 1867 р.) // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – 2001. – Випуск V.- С.3-12.

9. Качур В. До питання про рецепцію римського права в Канаді // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. Випуск 13. – Одеса: Юридична література, 2002. – С.17-21.

10. Качур В.О. Етапи становлення державності у Канаді // Проблеми