НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

КЛИМЧУК ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 341.3

СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ

МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2003

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі міжнародного права та державного права іноземних держав Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: | кандидат юридичних наук, професор Семенов Володимир Сергійович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн.

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор Висоцький Олександр Федорович, Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України, провідний науковий співробітник;

кандидат юридичних наук, доцент Заблоцька Людмила Григорівна, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доцент кафедри міжнародного права.

Провідна установа: | Національний університет внутрішніх справ МВС України, кафедра конституційного і міжнародного права (м. Харків).

Захист відбудеться 17 лютого 2003 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розіслано 17 січня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Спасибо-Фатєєва І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На превеликий жаль, збройні конфлікти залишаються реальністю сучасного світу і повинні враховуватися як окремий об'єкт міжнародно-правового регулювання. Сфера застосування міжнародного права, діючого в період збройних конфліктів, не охоплює всі ситуації збройного насильства. Істотні розходження військових, економічних, політичних можливостей воюючих сторін є чинником порушення норм міжнародного гуманітарного права найслабшим учасником конфлікту. Безсилля перед приголомшливою перевагою супротивника об'єктивно сприяє формуванню концепції війни без правил, “асиметричних дій”, які важко піддаються міжнародно-правовому регулюванню і включають, крім військового, терористичні, фінансові, ідеологічні, інформаційні компоненти.

Крім того, терористичні акти, здійснені в США 11 вересня 2001 року, виявили нові проблеми в системі міжнародних відносин: раніше терористи не вважалися воюючою стороною, а їх дії не визнавались актом війни; кількість людських жертв, руйнувань і вплив тероризму на стан міжнародних відносин за своїми масштабами вперше зрівнялися зі збройними конфліктами. Очевидно, що боротьба з міжнародним тероризмом вимагає не тільки нової тактики застосування збройних сил, але і розробки нових нормативно-правових актів міжнародного права, які адекватно відображають реалії ХХІ століття та сприяють створенню “єдиного простору безпеки”.

Міжнародне гуманітарне право відіграє істотну роль у практиці сучасних міжнародних відносин, безпосереднім учасником яких є Україна, а також військовослужбовці Збройних Сил України, що знаходяться в складі миротворчих сил і застосовують норми міжнародного гуманітарного права в реальних умовах.

В зв'язку з цим представляється украй важливим дослідження принципів міжнародного гуманітарного права, пов'язане з аналізом сфери його застосування, що надає можливість виявити пріоритетні напрямки розвитку і кодификації даної галузі міжнародного права.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Дослідженням принципів міжнародного гуманітарного права займалося чимало представників міжнародно-правової науки, як вітчизняних, так і закордонних. Правових, філософських, історичних та інших аспектів основних положень міжнародного гуманітарного права тією чи іншою мірою в різний час торкалися Арцибасов І.Н., Баскін Ю.Я., Бірюков П.Н., Бюньон Ф., Ваттель Е., Гассер Х.-П., Грабар В.Е., Гроций Г., Гудбі Д., Дрейпер Д., Дубік Н.Н., Дюнан А., Єгоров С.А., Кастрен Е., Калугін В.Ю., Кальсховен Ф., Келлер П., Коломбос Д., Колосов Ю.М., Кольб Р., Коробовський Ю., Лукашук І.І., Маланчук П., Меран Ж., Моріс Ф., Морозов П.І, Мулінен Ф., Найєр А., Нахлик С., Оппенгейм Л., Пікте Ж., Полторак А.І., Пустогаров В.В., Рогожин С., Савинський Л.І., Семенов В.С., Сінгх Н., Тимченко Л.Д., Тіунов О.І., Тункін Г.І., Тускоз Ж., Фердросс А., Шиндлер Д. та інші. Однак внаслідок своєї виняткової багатогранності дослідження цієї проблематики далеко не вичерпано.

Роботи українських авторів в основному торкалися окремих принципів міжнародного гуманітарного права. Можна говорити про те, що в Україні рівень наукових досліджень системи принципів міжнародного гуманітарного права неповно відображає усю важливість і актуальність даного питання. Таким чином, дослідження тематики даної дисертаційної роботи може у певній мірі сприяти подальшому розвитку сучасного міжнародного права і заповнити відповідну прогалину в українській міжнародно-правовій науці.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках державної цільової комплексної програми “Проблеми історії, теорії та практики державного права іноземних країн і міжнародного права (Основне. Пріоритетне)” (державна реєстрація № 0186.0.070868).

Мета і завдання дослідження: визначення принципових положень існуючої системи міжнародного гуманітарного права та їх потенціалу в удосконаленні міжнародного права, яке застосовується в період збройних конфліктів. Відповідно до цього в дисертації зосереджена увага на виконанні таких основних завдань:

- виявити зв'язок міжнародного гуманітарного права з іншими соціальними нормами, що застосовуються в сфері збройної боротьби;

- виходячи з існуючих реалій міжнародних відносин, запропонувати визначення міжнародного гуманітарного права і внутрішніх збройних конфліктів;

- виявити роль і співвідношення принципів у системі міжнародного гуманітарного права;

- дослідити зміст і нормативне закріплення галузевих принципів міжнародного гуманітарного права;

- розробити конкретні науково-практичні рекомендації, спрямовані на удосконалення норм міжнародного гуманітарного права.

Об’єктом дослідження є міжнародні відносини в сфері збройних конфліктів, миротворчої і гуманітарної діяльності.

Предметом дослідження є міжнародні договори, акти міжнародних організацій, інші документи, що стосуються збройних конфліктів.

Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів використано весь комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які знаходять широке застосування в сучасній науці міжнародного публічного права: метод об’єктивності використано для встановлення вірогідності й повноти застосованої у процесі дослідження інформації; діалектичний метод - для аналізу розвитку концепції правового регулювання збройних конфліктів, виходячи з розумінь гуманності; історико-правовий - для характеристики генезису принципових положень права війни на різних етапах його розвитку; формально-логічний - для визначення системи принципових положень міжнародного гуманітарного права; спеціально-юридичний - для аналізу положень міжнародно-правових документів щодо предмету дослідження; системно-структурний - для визначення галузевих принципів і дослідження їх зв’язку з іншими елементами системи міжнародного гуманітарного права; порівняльно-правовий - для проведення класифікації джерел і принципів міжнародного гуманітарного права; методи моделювання, багатофакторності та прогнозування - для розробки пропозицій стосовно удосконалення і подальшого розвитку міжнародного гуманітарного права. У дослідженні використовувалися й інші традиційні для сучасної юриспруденції методи.

Наукова новизна одержаних результатів визначається, перш за все, тим, що дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці монографічним дослідженням, що розглядає всю сукупність галузевих принципів міжнародного гуманітарного права.

У процесі роботи основна увага була зосереджена на ролі принципів, як елемента системи міжнародного гуманітарного права, що здійснює логічний і змістовий зв'язок права з іншими соціальними нормами й забезпечує відповідність нормативно-правових актів цілям і змісту даної галузі міжнародного права.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в таких положеннях і висновках роботи:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що їх можна використовувати для активізації участі України в міжнародно-правовому співробітництві в удосконаленні й імплементації норм міжнародного гуманітарного права, в області миротворчих і гуманітарних операцій а також для підготовки і перепідготовки юристів, працівників правоохоронних органів, військовослужбовців Збройних Сил України.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, розглядалися й обговорювалися на засіданні кафедри міжнародного права і державного права іноземних держав Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також доповідалися на науково-практичних конференціях “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (до 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод) і “Права людини в Європі в минулому, у сучасності і у майбутньому”. Теоретичні аспекти роботи використовувались у навчальному процесі Харківського військового університету.

Публікації. Основні положення дисертації викладені в чотирьох наукових статтях автора, а також у двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура і обсяг дисертації. Структура роботи визначається її метою, завданнями, об'єктом і предметом. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел (що нараховує 220 позицій і займає 18 сторінок) і додатків. Загальний обсяг роботи 162 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, характеризується стан її дослідженості, вказується на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються об’єкт і предмет, мета і завдання дослідження, характеризується його методологічна основа, формулюються основні положення, які визначають наукову новизну дисертації, розкривається теоретичне і практичне значення праці, висвітлюється стан апробації результатів дослідження, наводяться відомості про публікацію результатів дисертації, структуру й обсяг дисертації.

Розділ 1 “Принципи в системі міжнародно-правових норм гуманітарного права” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Основні принципи міжнародного права” розглядається роль принципів у системі міжнародного права.

Право за своєю формою повинне бути належним чином організовано, щоб не спростовувати себе в силу внутрішніх протиріч, тобто мати властивість системності. Система міжнародного права спирається на комплекс принципів, має характерну структуру з певними методами формування і функціонування, яка розвивається відповідно до властивих їй закономірностей. Незважаючи на те, що загальновизнаної системи міжнародного права сьогодні в науці не існує, незаперечним визнається факт існування основних і галузевих принципів як найважливішого елемента системи сучасного міжнародного права. Принципи міжнародного права є критерієм правомірності дій суб'єктів міжнародного права і нормативності міжнародно-правових актів. Галузеві принципи міжнародного права, доповнюючи і розвиваючи основні принципи, не повинні суперечити їм у силу їх імперативності.

При дослідженні співвідношення понять “війна” і “міжнародне право” мова йде про те, як поєднати розв'язання військових задач з дотриманням норм права, необхідних мір гуманності під час бойових дій. Дотримання міжнародного гуманітарного права - складне й об'ємне питання, яке вимагає окремого висвітлення і вивчення, але варто відзначити, що, на жаль, немає такого нормативно-правового акта, який би виконувався завжди й усіма. Війна (збройний конфлікт) нас цікавить, перш за все, як ситуація, що повинна бути обмежена і регульована правом. Критерієм цієї регуляції і є система принципів міжнародного гуманітарного права, і в першу чергу, принцип гуманізму, що визначає мету цієї регуляції: зменшення жертв і руйнувань, порушень прав людини й інших негативних наслідків збройних конфліктів, виходячи з гуманітарних міркувань.

У підрозділі 1.2. “Поняття міжнародного гуманітарного права” проаналізована назва даної галузі міжнародного права, її визначення і місце в системі міжнародного права.

У давнину правова регуляція війни заперечувалася (Mars ex lex). У середні століття виникло “Право на війну” (Jus ad bellum), яке називається зараз - “Право на застосування сили”. З Права на війну виникло Право війни, нормативно регулююче саме хід воєнних дій. Саме тому jus in bello (право війни) відрізняється від jus contra bellum (право запобігання війни). Таким чином, у традиційному міжнародному праві термін “Jus ad bellum” використовується, коли мається на увазі право оголошувати і вести війну з іншим суб'єктом міжнародного права, а “Jus in bello” - стосовно до правил і юридичних норм, якими пов’язані воюючі сторони під час ведення війни чи збройного конфлікту. У сучасній міжнародно-правовій доктрині переважно використовуються два терміни: право збройного конфлікту (міжнародне право в період збройного конфлікту); міжнародне гуманітарне право. Часто використовуються також більш старі терміни “закони і звичаї війни”, “право війни”.

Міжнародне гуманітарне право вводить правові обмеження виходячи з міркувань гуманітарного характеру й містить у собі:

- сукупність принципів і норм, спрямованих на захист прав людини в умовах збройного конфлікту;

- сукупність принципів і норм, спрямованих на обмеження розвитку і застосування озброєнь;

- сукупність принципів і норм, спрямованих на захист прав людини в умовах миру (права біженців, військовополонених і деяких інших категорій осіб після завершення бойових дій).

Слід зазначити тенденцію злиття і взаємопроникнення підгалузей міжнародного гуманітарного права (право Женеви і право Гааги), а також зближення міжнародного гуманітарного права з іншими галузями міжнародного права, перш за все, із правом міжнародної безпеки, роззброєння, правами людини, зростання впливу міжнародного права на створення внутрішньодержавних правових норм.

У підрозділі 1.3. “Особливості застосування міжнародного гуманітарного права” аналізується сфера дії і роль норм міжнародного гуманітарного права в міжнародних відносинах, досліджується поняття “збройний конфлікт”, що охоплює будь-яку ситуацію, незалежно від її правової кваліфікації, у якій дві чи більш сторони протистоять одна одній зі зброєю в руках, причому мова йде про воєнні дії значного масштабу, що відрізняються від локальних поліцейських операцій чи хаотичних хвилювань і безладь.

Особлива увага приділяється не міжнародним збройним конфліктам як найбільш поширеним останнім часом у зв'язку з деякими труднощами при їх міжнародно-правовому регулюванні, що обумовлено:

- складністю їх класифікації і як наслідок - труднощами застосування норм міжнародного гуманітарного права, міжнародного контролю за розвитком збройного конфлікту такого типу;

- виникаючим протиріччям між принципами державного суверенітету, територіальної цілісності і концепцією “гуманітарного втручання”;

- надзвичайними труднощами при застосуванні міжнародного гуманітарного права в період “етнічних” і “безструктурних” збройних конфліктів через відсутність дисципліни в рядах воюючих, нечіткою різницею між комбатантами і нонкомбатантами, озброєнням цивільного населення (armed civilian), активним використанням найманців;

- характерними для внутрішніх збройних конфліктів численними порушеннями прав людини і проблемами гуманітарного характеру при масовому русі біженців у період конфлікту.

В умовах збройного конфлікту чи оголошеного стану війни в системі міжнародно-правового регулювання вступає в дію більшість норм міжнародного гуманітарного права, що регламентують: методи і засоби ведення бойових дій; поводження комбатантів у бою; дії влади і цивільних осіб під час збройного конфлікту; дії воюючих сторін стосовно об'єктів і осіб, що знаходяться під захистом міжнародного права під час збройного конфлікту; поводження з жертвами війни; управління окупованою територією; взаємини між воюючими і нейтральними державами.

Міжнародне гуманітарне право прагне розширити свою дію на усі види збройних зіткнень з метою введення гуманітарних обмежень на хід і наслідки бойових дій; і в той же час всіляко обмежити театр воєнних дій шляхом створення нейтральних, санітарних зон, районів зосередження культурних цінностей, розмежування військових і цивільних об'єктів, класифікації комбатантів, цивільного населення і жертв збройних конфліктів, виходячи з тих же гуманітарних міркувань. Дуже важливо також відзначити, що дія міжнародного гуманітарного права (права збройного конфлікту) припиняється не після закінчення активних бойових дій сторін збройного конфлікту, а тільки після вирішення всіх проблем, що стосуються жертв збройного конфлікту і урегулювання майнових суперечок між сторонами збройного конфлікту (наприклад, по культурних цінностях, ушкоджених чи захоплених у результаті збройного конфлікту).

Виходячи з міркувань гуманізації сфери збройних конфліктів, принципи і норми міжнародного гуманітарного права спрямовані на:

- обмеження бойових дій у часі і просторі;

- визначення “законних цілей”;

- регулювання взаємин між воюючими сторонами і нейтральними державами й організаціями;

- вилучення методів і засобів ведення війни, що створюють загрозу масового винищування людей, заподіюють надмірні страждання або діють не вибірково;

- недопущення дискримінації за будь-якою ознакою і порушень прав людини;

- здійснення контролю за дотриманням міжнародного гуманітарного права.

Розділ 2 “Соціальні норми як джерела принципів міжнародного гуманітарного права” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Розвиток законів і звичаїв війни” на підставі історичного і системного підходу розглянута еволюція звичаїв і правил, що стосуються регулювання збройної боротьби на основі людяності і милосердя. Традиції, звичаї, політичні, моральні й інші соціальні норми і фактори стали фундаментом міжнародного гуманітарного права до його кодификації.

Принципи міжнародного права і принцип гуманізму, зокрема, здійснюють зв'язок між нормами міжнародного права й іншими соціальними нормами, шляхом переносу смислових понять соціальних норм в область юридичних відносин, таким чином, “олюднюючи” право, привносячи в правовідносини суб'єктів міжнародного права кращі досягнення соціуму, тим самим, збільшуючи позитивну роль права в житті людського суспільства. Особливо це характерно для міжнародних відносин і процесу створення міжнародно-правових норм, сформованих під постійним тиском суперечливих політичних, економічних та інших інтересів. Використання загальнолюдських цінностей, традицій, моральних постулатів сприяє взаєморозумінню держав, вирішенню складних міжнародних проблем і форсує загальний прогрес міжнародного права.

У підрозділі 2.2. “Вплив релігії на розвиток принципових положень права війни” розглядається внесок світових релігій у формування гуманітарної концепції права війни. Особлива увага приділяється аналізу біблійних військово-гуманітарних установлень. Дане дослідження стосується тільки гуманітарних аспектів ведення війн, не претендує на всебічний аналіз біблійних підходів до змісту міжнародних відносин, що вимагає більш глибокого аналізу.

У змісті так званих загальнолюдських цінностей зближаються і зливаються різні в т.ч. релігійні погляди на цілі і принципи міжнародної нормативної системи. Релігія вважається одним з найважливіших джерел законів війни, виступає мірилом “гарної” поведінки у відносинах між народами, у тому числі й у сфері збройної боротьби. Саме тому в даному дослідженні робиться спроба розглянути загальні концептуальні підходи релігії до гуманітарних аспектів регуляції збройної боротьби.

Вплив релігії на розвиток принципів і норм міжнародного гуманітарного права вимагає подальшого серйозного наукового аналізу.

У підрозділі 2.3. “Гуго Гроций про закони і звичаї війни” розглядається внесок у формування гуманних критеріїв регулювання збройних конфліктів Гроция Гуго де Гроота (1583 - 1645), голландського юриста, богослова, соціолога і державного діяча, одного з визнаних засновників теорії природного права і науки міжнародного права. Проводиться аналіз його основної праці “Про право війни і миру” (1625 р.) з метою виявлення принципових положень концепції гуманізації збройної боротьби.

У підрозділі 2.4. “Кодекс Лібера про гуманні обмеження на ведення воєнних дій” проводиться аналіз одного з перших нормативно-правових актів, що кодифікували право війни. “Інструкція сухопутним військам уряду Сполучених Штатів (Кодекс Лібера)” у 1863 р. вперше об'єднала в одному наказі юридичні, моральні, організаційні норми ведення бойових дій і керівництво військами.

Розділ 3 “Комплекс принципів міжнародного гуманітарного права” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Принцип гуманності” здійснюється аналіз основного принципу міжнародного гуманітарного права – принципу гуманності (людяності, людинолюбства), що виражає сутність даної галузі міжнародного права. Основну роль принципу гуманності визнають практично усі вітчизняні і закордонні представники доктрини міжнародного права, у силу того, що більшість норм міжнародного гуманітарного права безпосередньо стосується забезпечення поваги до особистості й елементарних розумінь гуманності.

Положенням, що нормативно закріплює принцип гуманізму, насамперед, називають “застереження Мартенса”, по імені її автора. Дане формулювання, хоча і було складене в зв'язку з проблемою збройного опору партизан на окупованій території, що розглядалася на Гаазькій конференції 1899 р., набула значення, що виходить далеко за межі цього питання. Вона має на увазі, що ведення війни завжди повинне підкорятися: існуючим принципам міжнародного права; нормам гуманності і моралі; стану суспільної свідомості.

Включення “застереження Мартенса” у тексти основних договорів міжнародного гуманітарного права підтверджують її загальну значимість і актуальність, вона допускає можливість як вузького, так і розширеного тлумачення. Правовий і моральний зміст “застереження Мартенса”, його актуальність і перспективність складає розуміння важливості і закономірності переходу від чисто юридичних важелів регулювання збройного конфлікту до більш діючого синтезу правових, моральних норм і правил міжнародних відносин, обумовлених як існуючим станом правосвідомості, так і загальнолюдських цінностей.

Ряд міжнародно-правових актів, ґрунтуючись на принципі гуманізму, покладає на держави наступні зобов'язання:

- з урахуванням науково-технічного прогресу у військовій справі встановлювати “технічні границі, в яких потреби війни повинні зупинитися перед вимогами людинолюбства” (Санкт-Петербурзька декларація 1868 р.);

- вносити в закони і звичаї ведення війни необхідні обмеження, які, наскільки можливо, пом’якшили б їх суворість; “зменшити нещастя війни, наскільки дозволяють військові вимоги” (IV Гаазька конвенція 1907 р.);

- гуманно поводитися з жертвами війни: військовополоненими, пораненими і хворими, цивільним населенням (ст. 18 I і II Женевських конвенцій 1949 р., ст. 13 III і IV Женевських конвенцій 1949 р.);

- щадити культурні цінності у випадку збройного конфлікту (Гаазька конвенція 1954 р.);

- воюючі у своїх діях повинні виходити з принципів гуманності (ст. 1 Додаткового протоколу I, Преамбула Додаткового протоколу II 1977 р.) тощо.

Таким чином, принцип гуманізму в ситуаціях збройного конфлікту виступає в якості “противаги” принципу tout ce que n'est pas detendu est permis (усе, що не заборонено, дозволене), що украй важливо, з огляду на руйнівний характер і наслідки війни як явища. Реалізація принципу гуманності зводиться не тільки до обмеження засобів і методів ведення війни, його варто розглядати в широкому змісті, як найстарший і основний принцип міжнародного гуманітарного права, що поширюється на всі дії воюючих сторін, забороняє застосування такого військового насильства, що не є необхідним у ході збройного конфлікту. Принцип гуманності – найбільш узагальнений принцип системи норм міжнародного гуманітарного права, всі інші галузеві принципи його конкретизують і розвивають.

У підрозділі 3.2. “Галузеві принципи міжнародного гуманітарного права” проводиться порівняльний аналіз думок юристів-міжнародників щодо існуючої в даний час системи галузевих принципів міжнародного гуманітарного права, а також закріплення в діючих нормах міжнародного права найбільш загальновизнаних принципів міжнародного гуманітарного права.

Принципи міжнародного гуманітарного права носять нормативний характер і повинні розглядатися в якості імперативного керівного положення з моменту, коли вони стають загальновизнаними, як при тлумаченні діючих, так і при формуванні нових норм даної галузі права. Часто висловлюється думка, що принципи міжнародного гуманітарного права є основними правилами поведінки воюючих сторін. Представляється, що норми і принципи міжнародного гуманітарного права відображають більш широку сферу відносин, ніж правила поведінки воюючих сторін, наприклад, право нейтралітету. Якщо норми регулюють конкретні ситуації, то принципи мають загальний характер і поширюються на всю область збройної боротьби, а також створюють морально-правову основу конкретних нормативно-правових актів. Досить розповсюдженим є судження, що на відміну від основних принципів міжнародного права, принципи міжнародного гуманітарного права не закріплені в одному чи декількох міжнародно-правових актах, вони випливають з аналізу всіх конвенцій і угод, застосовуваних у період збройних конфліктів.

Внутрішнє право держав повинне відповідати принципам і нормам міжнародного гуманітарного права, наявність у міжнародному гуманітарному праві системи принципів надає ключ до правильної оцінки внутрішньодержавних актів, і в першу чергу тих, які регламентують дії збройних сил під час бойових дій; виникаючі невідповідності і протиріччя повинні усуватися на користь принципів і норм міжнародного гуманітарного права, а у випадку не усунення можуть бути основою міжнародно-правової відповідальності.

На наш погляд, спостерігаються наступні тенденції розвитку міжнародного гуманітарного права:

- заборона засобів і методів ведення війни, що порушують гуманітарні принципи;

- застосування єдиного комплексу принципів і норм у відношенні міжнародних і не міжнародних збройних конфліктів;

- створення ефективної системи кримінального переслідування і покарання осіб, винних у злочинному порушенні міжнародного гуманітарного права;

- використання до держав, що допустили серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, ряду санкцій (дипломатичні міри, резолюції міжнародних організацій, економічні санкції, воєнні операції).

У Додатку А міститься переклад на українську мову “Інструкцій сухопутним військам уряду Сполучених Штатів від 24 квітня 1863 р. (Кодекс Лібера)”, які представляють теоретичний і науковий інтерес, та можуть використовуватися у навчальному процесі.

У Додатку Б міститься проект Декларації про принципи міжнародного гуманітарного права.

ВИСНОВКИ

Висновки, яких дійшов дисертант у результаті дослідження, підсумовані наприкінці кожного розділу роботи. Серед висновків, що зроблені в дисертації, найважливішими є такі.

1. Міжнародне гуманітарне право є галуззю права, логічно розвиваючою і нормативно закріпляючою цілий комплекс соціальних норм, сформованих протягом усієї історії людства й поєднуючою: закони і звичаї війни (у т.ч. гуманні й обмежуючі засоби і методи ведення війни); загальнолюдські цінності; релігійні приписи; морально-бойові кодекси воїна; внутрішні правові акти держав (у т.ч. військові статути й інструкції); міжнародні відносини в сфері регуляції збройних конфліктів і захисту жертв війни.

2. Пропонується наступне визначення міжнародного гуманітарного права: сукупність міжнародно-правових звичаїв, принципів і норм, що регулює збройні конфлікти, захищає осіб і власність, що постраждали або можуть постраждати в результаті конфлікту, що обмежує засоби і методи ведення воєнних дій, а також установлює відповідальність за порушення цих звичаїв, принципів і норм.

3. Принципи міжнародного гуманітарного права є тим елементом системи міжнародного права, який шляхом переносу змісту соціальних норм в область юридичних відносин здійснює логічний і смисловий зв'язок права з відповідними соціальними нормами і забезпечує відповідність нормативно правових актів цілям і змісту міжнародного гуманітарного права, тим самим удосконалюючи структурну цілісність і соціальну значимість даної галузі міжнародного права.

4. На наш погляд, доцільно виділити наступні обов'язкові ознаки внутрішнього (не міжнародного) збройного конфлікту, що дозволяє більш широко застосовувати норми міжнародного гуманітарного права, включаючи мінімальні гуманітарні і процесуальні гарантії, а також правовий механізм відповідальності при їхньому порушенні:

1) це збройні конфлікти, що не підпадають під дію ст. 1 Додаткового Протоколу І;

2)

3) колективний характер бойових дій і наявність організованості сторін конфлікту.

5. Надмірна деталізація і громіздке формулювання галузевих принципів, розподіл їх на загальні і спеціальні, представляється недоцільним. Чіткість і лаконічність запропонованої системи принципів міжнародного гуманітарного права, на наш погляд, може сприяти більш ефективному її розумінню і використанню. Пропонується наступна структура галузевих принципів міжнародного гуманітарного права:

1) принцип гуманності: основний принцип, що виражає загальногуманітарну спрямованість і суть міжнародного гуманітарного права; визначає напрямки подальшого розвитку і кодификації міжнародного гуманітарного права;

2) принцип військової необхідності: обумовлений особливостями сфери дії міжнародного гуманітарного права й обов'язками органів влади і збройних сил держав під час збройного конфлікту; допускає незаборонені міжнародним правом міри до досягнення воєнних цілей, тобто подавлення противника; розглянута як виключення, військова необхідність однак не виправдовує віроломства, жорстокості чи будь-яких інших дій, заборонених міжнародним гуманітарним правом;

3) принцип обмеження: закріплює найважливіше положення про те, що право сторін збройного конфлікту вибирати методи і засоби ведення воєнних дій обмежено “вимогами людинолюбства”; встановлює кількісні і якісні межі застосування сили: застосовувані методи і засоби ведення воєнних дій повинні бути домірні (пропорційні) стосовно передбачуваної військової переваги; вимагає заборони чи обмеження застосування деяких видів озброєнь, властивості яких суперечать вимогам діючого міжнародного права; з принципів обмеження і домірності (пропорційності) логічно випливає принцип неспричинення зайвих страждань і руйнувань; хід воєнних дій і будь-яке застосування сили суб'єктами міжнародного гуманітарного права повинні бути обмежені критеріями чесності і сумлінності у виборі засобів і методів ведення війни; заборонено використання навколишнього середовища як засобу ведення війни чи перетворення його в об'єкт нападу як такий;

4) принцип поваги: забезпечує будь-якій особі (яка не бере участі в збройній боротьбі або яка вийшла з строю) мінімальних юридичних гарантій і гуманітарних умов, сформованих як принцип однакового поводження з учасниками збройної боротьби і заборони дискримінації; повага закріплених міжнародно-правовими нормами прав комбатантів, представників гуманітарних організацій, медичного і духовного персоналу, журналістів та ін.; повага права нейтралітету;

5) принцип захисту: загальна гуманітарна спрямованість міжнародного гуманітарного права ставить під захист міжнародного права певні категорії осіб і об'єктів: цивільне населення й об'єкти; жертви війни (військовополонені, поранені, хворі, що потерпіли аварію корабля); медичний персонал і об'єкти; культурні цінності й об'єкти; нейтральні об'єкти; повинне проводитися розмежування (відмінність) між комбатантами і цивільним населенням (військовими і цивільними об'єктами), щоб останні залишалися поза сферою воєнних дій (принцип проведення відмінності); крім того, міжнародне гуманітарне право захищає права людини в період збройних конфліктів;

6) принцип відповідальності: норми міжнародного права і міжнародного гуманітарного права передбачають відповідальність фізичних осіб і суб'єктів міжнародного права (держав) за злочинне порушення положень міжнародного гуманітарного права, а також міжнародне співробітництво в даній області; вимагає необхідності існування міжнародних судових органів; вимагає наявності у внутрішньому законодавстві держав відповідних норм і правових механізмів їх реалізації.

6. Загальну статтю 3 Женевських конвенцій 1949 року варто було б доповнити нормами: про обов'язок воюючих сторін надавати громадськості інформацію про людські втрати в ході конфлікту і результатів слідства у відношенні затриманих осіб; про статус і захист медичного персоналу, об'єктів і транспорту (як військового, так і цивільного).

7. Діяльність міжнародного співтовариства в сфері гуманітарного права надалі може відбуватися по наступних можливих напрямках: зусилля по ратифікації, імплементації і пропаганда існуючих норм міжнародного гуманітарного права; їх адаптація до нових видів збройних конфліктів; прийняття міжнародних договорів, забороняючих розробку, прийняття на озброєння і застосування тих засобів ведення війни, які не відповідають системі принципів міжнародного гуманітарного права (запропоновано у Додатку Б); міжнародно-правова регламентація концепції “гуманітарного втручання” у рамках ООН; удосконалення механізмів міжнародно-правової відповідальності і контролю як факторів, що забезпечують виконання норм міжнародного гуманітарного права.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ,

ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ

1.

2.

3.

4.

5.

АНОТАЦІЇ

Климчук Ю.В. Система принципів міжнародного гуманітарного права. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11. – міжнародне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2002.

Дисертацію присвячено дослідженню принципів міжнародного гуманітарного права, аналізу сфери його застосування, що надає можливість виявити пріоритетні напрямки розвитку і кодификації даної галузі міжнародного права. Особлива увага приділяється внутрішнім збройним конфліктам, як найбільш розповсюдженим і найскладнішим при їх міжнародно-правовому регулюванні. Розглянуто еволюцію звичаїв і нормативних актів, призначених для регулювання збройної боротьби на основі гуманності, у тому числі релігійних приписів про правила ведення війни. Окремо досліджується внесок праці Гуго Гроция “Про право війни і миру” (1625) і Кодексу Лібера (1863) в формування гуманітарної концепції права війни.

Сформована лаконічна система принципів міжнародного гуманітарного права, що включає принципи гуманності, воєнної необхідності, обмеження, поваги, захисту та відповідальності. Галузеві принципи забезпечують відповідність нормативно-правових актів цілям і змісту міжнародного гуманітарного права, а також є критерієм при оцінці правової природи дій суб'єктів міжнародного права і воюючих сторін у ситуаціях збройних конфліктів.

Запропоновано класифікацію джерел принципових положень права війни, визначення міжнародного гуманітарного права і внутрішнього збройного конфлікту, заходи для подальшого удосконалення гуманітарного права, розроблений проект Декларації про принципи міжнародного гуманітарного права.

Ключові слова: закони і звичаї війни, джерела права війни, Jus ad bellum, Jus in bello, сфера застосування міжнародного гуманітарного права, збройний конфлікт, система принципів, гуманність, комбатанти і нонкомбатанти, правила поведінки воюючих сторін.

Климчук Ю.В. Система принципов международного гуманитарного права. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11. – международное право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2002.

Диссертация посвящена исследованию принципов международного гуманитарного права, анализу сферы их применения, что дает возможность выявить приоритетные направления развития и кодификации данной отрасли международного права. Рассмотрена эволюция обычаев и нормативных актов, предназначенных для регулирования вооруженной борьбы на основе гуманности, предложена классификация источников принципиальных положений права войны, включающая в себя: законы и обычаи войны; общечеловеческие ценности; религиозные нормы; морально-боевые кодексы воина; внутригосударственные акты; международные отношения в сфере регулирования вооруженных конфликтов и защиты жертв войны.

Подробно рассматриваются содержащиеся в Библии правила ведения войны как одни из наиболее древних и значимых социальных норм, оказавших существенное влияние на развитие права вооруженных конфликтов.

Отдельно исследуется вклад труда Гуго Гроция “О праве войны и мира” (1625) и Кодекса Либера (1863) в формирование гуманитарной концепции права войны.

Сформулирована лаконичная система принципов международного гуманитарного права, включающая:

1) принцип гуманности: основной принцип, выражающий общегуманитарную направленность и суть международного гуманитарного права; определяет направления дальнейшего развития и кодификации международного гуманитарного права;

2) принцип военной необходимости: обусловленный особенностями сферы действия международного гуманитарного права; допускает незапрещенные международным правом меры к достижению военных целей, т.е. подавлению противника;

3) принцип ограничения: закрепляет положения о том, что право сторон вооруженного конфликта выбирать методы и средства ведения военных действий ограничено “требованиями человеколюбия”; устанавливает количественные и качественные (соразмерные или пропорциональные) границы применения силы; требует запрещения или ограничения применения некоторых видов вооружений; запрещает причинение излишних страданий и разрушений; ход военных действий должен быть ограничен критериями честности и добросовестности в выборе средств и методов ведения войны; запрещено использование окружающей среды в качестве объекта нападения или средства ведения войны;

4) принцип уважения: обеспечивает любому лицу (не принимающему участия в вооруженной борьбе или вышедшему из строя) минимальных юридических гарантий и гуманитарных условий; запрещает дискриминацию; обеспечивает уважение права нейтралитета, прав комбатантов, медицинского и духовного персонала, представителей международных и гуманитарных организаций, журналистов и др.;

5) принцип защиты: нормы международного гуманитарного права защищают определенные категории лиц и объектов; должно проводиться различие между комбатантами и гражданским населением (военными и гражданскими объектами), чтобы последние оставались вне сферы военных действий; международное гуманитарное право защищает права человека в период вооруженных конфликтов;

6) принцип ответственности: нормы международного права предусматривают ответственность физических лиц и государств за преступное нарушение положений международного гуманитарного права, а также международное сотрудничество в данной области; требует необходимости существования международных судебных органов и наличия во внутреннем законодательстве государств соответствующих норм и правовых механизмов их реализации.

Отраслевые принципы являются элементом системы международного права, который путем переноса содержания социальных норм в область юридических отношений осуществляет логическую и смысловую связь права с другими социальными нормами и обеспечивает соответствие нормативно-правовых актов целям и содержанию международного гуманитарного права, тем самым совершенствуя структурную целостность и социальную значимость данной отрасли международного права, а также являются критерием при оценке правовой природы действий субъектов международного права и воюющих сторон в ситуациях вооруженных конфликтов.

Предложено определение международного гуманитарного права и вооруженных конфликтов. Особое внимание уделяется внутренним вооруженным конфликтам, как наиболее распространенным и представляющим сложности при их международно-правовом регулировании.

Разработан проект Декларации о принципах международного гуманитарного права.

Деятельность международного сообщества в сфере гуманитарного права в дальнейшем может осуществляться по следующим направлениям: усилия по ратификации, имплементации и пропаганде существующих норм международного гуманитарного права; расширение сферы действия норм международного гуманитарного права и их адаптация к новым видам вооруженных конфликтов; заключение международных договоров, запрещающих разработку, принятие на вооружение и применение тех средств ведения войны, которые не соответствуют принципам международного гуманитарного права; международно-правовая регламентация концепции “гуманитарного вмешательства” в рамках ООН; принятие новые международных договоров, обобщающих принципиальные положения международного гуманитарного права с целью улучшения эффективности его применения; совершенствование механизмов международно-правовой ответственности и контроля как важнейших факторов, обеспечивающих выполнение норм международного