НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

КОМАРОВА Зоя Іванівна

УДК 81’367.5

ФОРМАЛЬНО-СИНТАКСИЧНІ І СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПАРАМЕТРИ ДІЄПРИСЛІВНИКОВИХ ЗВОРОТІВ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:доктор філологічних наук, професор ПЛЮЩ Марія Яківна,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова, професор кафедри української мови.

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор ІВАНИЦЬКА Ніна Лаврентіївна, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, завідувач кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент СТЕПАНЕНКО Микола Іванович, Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка, завідувач кафедри української мови.

Провідна установа: | Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград.

Захист відбудеться “20 ” січня 2004 р. о 1630 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано “2 ” грудня 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Гальона Н.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Функціональний підхід до вивчення граматичних одиниць (як синтаксичних, так і морфологічних) у сучасному мовознавстві є панівним. Основне завдання функціонального синтаксису, який постає у двох своїх різновидах – семантичному і формальному, полягає у виявленні мовних ознак синтаксичних одиниць і з’ясуванні їхньої ролі у процесі комунікації.

З погляду функціонального синтаксису науковий інтерес викликає просте речення, ускладнене другоряднопредикативними відношеннями через уведення у його структуру компонента, вираженого напівпредикативною дієприслівниковою конструкцією. Такі речення вважаються за формою простими, а за змістом – семантично складними (неелементарними).

Для розкриття синтаксичної сутності дієприслівникового звороту продуктивним є його зіставлення з різними лінгвістичними побудовами, а також визначення різноманітних зв’язків дієприслівника як семантичного і граматичного центру напівпредикативної конструкції з іншими елементами в синтаксичній структурі речення.

У мовознавстві питання синтаксису і морфологічного статусу дієприслівника неодноразово було предметом спеціальних досліджень (праці Н.Й. Бовтрук, Г.В. Валімової, Л.О. Дерібас-Тюкшиної, Л.М. Коць, О.М. Кузьмич, О.В. Кульбабської, Т.В. Ликової, Е.С. Сасинович). Однак, незважаючи на посилений інтерес мовознавців до особливостей функціонування дієприслівникового компонента у структурі речення (словосполучення), ще й досі існують розбіжності у трактуванні сутності дієприслівника й утворюваного ним звороту. Отже, актуальність теми дисертаційної роботи вмотивована потребою комплексного аналізу дієприслівникових зворотів з погляду їхньої структури та діапазону функціонування, а також необхідністю виявлення функцій дієприслівника, який не має граматикалізованого синтаксичного значення, що дозволить глибше пізнати граматичну природу і потенційні можливості його семантики на синтаксичному рівні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з науковим напрямком Національного педагогічного університету імені дагогічного університету імені ________________________________________________________________________________________________М.П. Драгоманова „Дослідження проблем гуманітарних наук”, входить до плану науково-дослідної роботи кафедри української мови і є складовою частиною комплексної теми „Лінгводидактичний опис функціонування української мови”.

Об’єктом дослідження є функції дієприслівникових комплексів у структурі простого ускладненого речення та складного речення з компонентом придієприслівникового зв’язку.

Мета дослідження з’ясувати внутрішню формально-синтаксичну організацію дієприслівникових зворотів та параметри їхнього функціонування у структурі простого ускладненого й складного речень.

Постановка мети передбачає розв’язання таких завдань:

1) уточнити зміст і граматичний статус дієприслівників та дієприслівникових зворотів;

2) виявити особливості реалізації внутрішньої валентності дієприслівника як семантичного і граматичного організатора побудов із ним;

3) описати внутрішню формальну структуру дієприслівникових конструкцій;

4) з’ясувати параметри функціонування напівпредикативних дієприслівникових зворотів у структурі простого ускладненого речення;

5) виявити основні типи реалізацій семантико-синтаксичних відношень між складовими частинами простого ускладненого речення, формальними центрами яких виступають дієслово-присудок і дієприслівник;

6) охарактеризувати типи складних речень із залежним компонентом придієприслівникового зв’язку, встановити їхню структурно-функціональну своєрідність.

Матеріалом для дослідження послужили прості та складні речення з дієприслівниковими зворотами, дібрані методом суцільного виписування з художніх текстів української літератури XIX – XX ст. Джерельну основу дисертаційної роботи становлять вибірки фактичного матеріалу з творів В. Винниченка, О. Гончара, Є. Гуцала, П. Загребельного, О. Іваненко, Л. Костенко, М. Коцюбинського, Лесі Українки, Б. Лепкого, Ю. Мушкетика, Олександра Олеся, Д. Павличка, В. Підмогильного, П. Тичини, І. Франка, Т. Шевченка, В. Шевчука (усього близько 5 тисяч синтаксичних конструкцій).

Методологія і методи дослідження. Науковий аналіз здійснено на основі відомих положень про зв’язок мови і мислення, мови і мовлення, єдності загального та конкретного, співвідношення форми і змісту мовних одиниць. Характер дослідження зумовив необхідність комплексного використання різних методів, основним серед яких є описовий. Використовувались елементи трансформаційного, дистрибутивного і компонентного аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній комплексно описано механізм взаємодії формально-граматичної та семантико-синтаксичної організації простого та складного речень, що містять у своєму складі напівпредикативну дієприслівникову конструкцію; виділено конкретні моделі дієприслівникових словосполучень; виявлено особливості внутрішньої формальної структури дієприслівникового звороту.

Теоретичне значення дисертації. Результати проведеного дослідження доповнять граматичний опис простих ускладнених речень та складних речень із компонентом придієприслівникового зв’язку. Аналіз сполучуваних можливостей дієприслівника як другорядного предиката сприятиме поглибленому вивченню валентності, що охоплює усі лексико-граматичні класи повнозначних слів, по-різному матеріалізуючись у синтаксичних побудовах.

Практичне значення роботи визначається можливістю використання висновків та узагальнень наукового дослідження у теоретичних напрацюваннях із функціонального синтаксису, у лекційних курсах із граматики української мови та підготовці підручників і посібників із синтаксису сучасної української мови для студентів філологічних спеціальностей вищої школи.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова та кафедри української мови Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Основні теоретичні положення і практичні результати дисертаційного дослідження висвітлювались у доповідях на міжнародних та всеукраїнських конференціях: „Методика вивчення ділового мовлення в середній та вищій школі” (Умань, 2001); „Граматика української мови у функціональному висвітленні” (Полтава, 2001); „Мова у слов’янському культурному просторі” (Умань, 2002), „Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (Київ, 2003), а також на звітно-науковій конференції викладачів та аспірантів Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (Київ, 2003). Зміст роботи викладено в семи публікаціях.

Матеріали дисертаційного дослідження були використані у процесі викладання курсу сучасної української літературної мови для студентів Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка про впровадження № 504/03 від 26.08.03 р.) та Уманського державного педагогічного училища імені Т.Г. Шевченка (довідка про впровадження № 157/2 від 20.06.03 р.).

Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (288 позицій), списку текстових джерел та їх умовних скорочень, переліку умовних позначень. Основний текст дисертації викладено на 177 с., загальний обсяг роботи – 204 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету й завдання дисертаційного дослідження, визначено наукову новизну роботи, методи дослідження, окреслено теоретичну і практичну значущість одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі – Граматичний статус дієприслівника і дієприслівникового звороту” – проаналізовано наукову літературу, що відбиває основні етапи розвитку досліджуваної проблеми, погляди вітчизняних та зарубіжних мовознавців на дієприслівник як морфологічну одиницю та компонент синтаксичної структури речення; уточнено його граматичний статус.

Дієприслівник має тривалу історію функціонування у мовній системі, проте питання його морфологічного статусу усе ще залишається дискусійним. Складність і суперечливість у визначенні властивостей дієприслівника пояснюється його ґенетичними зв’язками з давніми формами – короткими дієприкметниками та їхніми функціональними ознаками. Втрата коротких дієприкметникових форм й оформлення їх у дієприслівники, які успадкували диференційні ознаки різних класів слів, позначилася на тому, що й дотепер у лінгвістичній літературі немає єдиного загальноприйнятого визначення дієприслівника як морфологічної одиниці.

Дієприслівники кваліфікували як самостійний лексико-граматичний клас слів (Д.І. Арбатський, С.І. Дорошенко); відносили до розряду прислівників дієслівного походження (І.Р. Вихованець, І.К. Кучеренко, О.М. Кузьмич); включали в систему дієслівних форм (Н.Й. Бовтрук, Л.Л. Буланін, М.А. Жовтобрюх, О.О. Каминіна, А.Г. Кващук, Л.М. Коць, М.В. Леонова, М.Я. Плющ, Е.С. Сасинович, Н.Ю. Шведова) або розглядали як синкретичну (перехідну, проміжну, гібридну) частину мови (В.В. Бабайцева, О.Я. Баудер, В.В. Виноградов, О.М. Пєшковський). Відсутність однозначної кваліфікації дієприслівника пояснюється тим, що він належить до морфологічних категорій, місце яких на певному етапі розвитку мовної системи не може бути чітко визначеним, оскільки його граматичний статус великою мірою визначається функціонуванням у реченні. У теорії функціональної граматики характеристика дієприслівника дістає більшу опору на традиційні критерії: за морфологічними ознаками й на основі спільної з дієсловом семантики він входить до парадигми дієслова як незмінювана форма. У дисертаційному дослідженні прийнято традиційне визначення дієприслівника як морфологічної форми дієслова (верб?їда).

На сьогодні лишається також відкритим питання граматичного статусу речень із дієприслівниковими зворотами. Традиційна граматика такі структури кваліфікує як прості речення, а їх ускладнення пов’язує із наявністю відокремленого обставинного компонента, вираженого дієприслівником (О.М. Пєшковський, Л.А. Булаховський, І.І. Дацюк, М.Т. Доленко, А.Г. Кващук, Б.М. Кулик).

Поширення ідей семантичного синтаксису сприяло тому, що зазначені конструкції розглядають із формально-граматичного боку як прості, оскільки вони зберігають структурну схему основного складу речення, до якого додається „згорнуте” речення у формі напівпредикативного дієприслівникового звороту, а за змістом ці побудови визнають семантично складними (неелементарними), поліпредикатними, поліпропозитивними (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, Н.В. Гуйванюк, Л.О. Кадомцева, О.О. Каминіна, О.В. Кульбабська, А.Ф. Прияткіна, В.М. Русанівський, І.І. Слинько та ін.). Проте в лінгвістичній літературі аналізовані синтаксичні одиниці кваліфікують також як поліпредикативні, тобто складні речення (Н.М. Сазонова, М.І. Черемісіна), або ж як перехідний тип конструкцій від простого до складного речень (В.В. Бабайцева, Л.К. Дмитрієва, В.К Покусаєнко).

Дискусійним у літературі є і питання синтаксичних функцій дієприслівника, які мовознавці визначають по-різному: за формально-синтаксичним способом зв’язку дієприслівника з дієсловом-присудком; за характером семантико-граматичної детермінації; за відношеннями, що встановлюються у словосполученні; за наявністю/відсутністю предикативності. За дієприслівником закріплено функції: 1) другорядного присудка (О.О. Шахматов, І.П. Распопов); 2) другорядного присудка й обставини (Л.О. Дерібас, Л.К. Дмитрієва, Е.С. Сасинович); 3) дієприслівникових повідомлень (частин речення), складників основного висловлення (членів простого речення), вставних і вставлених, а також службових слів (Л.М. Коць); 4) предикативної обставини (Т.В. Ликова, Д.М. Овсянико-Куликовський, О.Г. Руднєв); 5) напівпредикативної обставини (Н.А. Навалихін); 6) обставинного означення (М.М. Власенко); 7) адвербіально-якісної ознаки дії, адвербіальних детермінантів та недетермінантної залежності від основної дії (Л.О. Кадомцева); 8) другорядного присудка і поширювача присудка (Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська, І.І. Слинько).

Зважаючи на те, що в сучасному мовознавстві переважає вербоцентричний принцип формування речення, видається прийнятною думка, що дієприслівник як особливий поширювач складу речення виступає у ролі другорядного предиката, перебуваючи у зв’язку не тільки з присудком, а й із підметом, при цьому дієприслівниковий компонент на семантико-синтаксичному рівні виконує функцію другорядного присудка, а на формально-синтаксичному рівні – функцію обставин.

У другому розділі – „Валентнісні ознаки дієприслівника і внутрішня формальна організація синтаксичних побудов з ним” – виділено конкретні моделі дієприслівникових словосполучень; виявлено морфологічні репрезентанти цих моделей; визначено основні лексико-семантичні групи дієприслівників та залежних від них компонентів; установлено семантичний зв’язок між носієм валентності (дієприслівником) та валентно зумовленими предметними актантами й іншими обставинними компонентами.

У дисертаційному дослідженні лінгвістичне явище валентності не ототожнюється з поняттями сполучуваності, дистрибуції, інтенції та керування і кваліфікується, по-перше, як властивість мовних одиниць до сполучуваності з іншими одиницями, по-друге, як наявна в лексичному значенні слова синтаксична потенція, тобто здатність слова приєднувати до себе інше категоріально визначене повнозначне слово. Валентність є семантико-синтаксичною категорією, вона властива всім повнозначним словам, зокрема і дієприслівникам.

У структурі речення дієприслівник характеризується зовнішньою підпорядкованістю предикативній основі речення та внутрішньою валентністю – властивістю сполучатися зі словами у межах звороту, а також можливістю бути ускладненим іншими синтаксичними одиницями. Внутрішня валентність дієприслівника є активною, може бути обов’язковою або факультативною; вона виявляє особливості внутрішньої формальної організації дієприслівникового звороту.

Конкретна мовна реалізація валентності дієприслівника і функцій словоформ, які заповнюють його оточення, здійснюється за виробленими моделями словосполучень, що відображають морфологічні ознаки певної частини мови, які тісно пов’язані з семантикою слів цього класу.

Проведений у дисертації аналіз фактичного матеріалу засвідчує функціонування дво-, три-, чотири- і п’ятикомпонентних дієприслівникових конструкцій, опорне слово в яких виявляє здатність приєднувати одну-дві або, рідше, три-чотири безприйменникові чи прийменникові словоформи з об’єктною або обставинною функцією, означатися прислівником, інфінітивом, цілою фразою чи поєднувати різні засоби для поширення свого складу.

Двокомпонентні дієприслівникові конструкції представлені такими моделями: Р2+Obj; Р2+Аdv; Р2+Р.d. (P2 – предикат другорядної дії, Obj – об’єктний компонент, Adv – обставинний компонент, P.d. – предикативний компонент).

Найбільш продуктивними є словосполучення, що спеціалізуються на реалізації об’єктних відношень. Залежний валентно зумовлений компонент у таких синтаксичних побудовах виражається словоформами знахідного, родового, давального й орудного відмінків без прийменників, напр.: схиливши голову, узявши хліба, ступаючи ногами, вклоняючись небу; прийменниково-відмінковими словоформами знахідного з прийменниками на, в (у), про, за, об; родового з прийменниками до, з, в(у), проти; орудного з прийменниками з (із), під, за; місцевого з прийменниками в (у), на, по, напр.: натикаючись на каменюку, тримаючись за стіни, прислухаючись до грому, розмовляючи з тіткою, заощадивши на сніданку; а також інфінітивом, напр.: забувши попрощатися, скінчивши писати.

Семантичний діапазон однооб’єктних дієприслівників широкий. Найбільш активними у плані валентності постають дієслівні форми зі значенням конкретної фізичної дії, руху чи переміщення у просторі, мовлення і мислення, зорового і чуттєвого сприйняття, внутрішнього стану особи.

Утворювані дієприслівником звороти з обставинною детермінацією характеризуються локативним, темпоральним, медіативним і каузальним значеннями. Семантичне коло різних видів детермінації формується на основі дієприслівників зі значенням буття, місцерозташування, руху чи переміщення у просторі, спрямованості, тривалості, конкретної фізичної дії або стану.

Дієприслівникові словосполучення з локативним значенням репрезентовані різними структурами, у яких залежний компонент, що є назвою конкретних предметів або їхньої сукупності, параметричних характеристик предмета, виражається прийменниково-відмінковими словоформами родового з прийменниками в (у), до, з (із, зі, зо), з (із)-за, з-під, з (із)-поміж, поміж, серед, біля, коло, навколо, довкола, край, обіч; орудного з прийменниками між (поміж), під, над, перед, за або без них; місцевого з прийменниками в (у), на, по; знахідного з прийменниками в (у), повз, за, між (поміж), напр.: вилетівши з грудей, випливши із-за хмар, гублячись серед лопухів, бігаючи навколо хати, шугаючи між хвилями, зникаючи під кригою, пролітаючи над містом, рухаючись морем, опинившись на волі, повзаючи по листку. Обставинний компонент виражається також локативними прислівниками, напр.: тікаючи додому, зупинившись неподалік, опускаючись донизу.

Дієприслівникові словосполучення з темпоральним значенням представлені структурами, морфологічними репрезентантами яких є темпоральні прислівники, іменники з часовою семантикою у формах знахідного відмінка з прийменниками з, на; родового з прийменником після, напр.: встаючи щодня, щойно приземлившись, помовчавши з хвильку, одійшовши на мить, прокидаючись після сплячки.

У дієприслівникових словосполученнях зі значенням способу дії обставинний компонент, який не зумовлений валентністю другорядного предиката, виражений якісно-означальними прислівниками, прислівниками способу дії, стійкими прислівниковими сполученнями; відмінковими і прийменниково-відмінковими словоформами іменників (орудного; знахідного з прийменниками в (у), через; місцевого з прийменником по), а також сполученням словоформ родового зі знахідним із прийменником з (із) – в (у), або родового з родовим та прийменником від – до, напр.: граціозно визирнувши, ступаючи крок за кроком, скрутившись клубочком, хитаючись в такт, звертаючись через голови, не роззираючись по боках, поникавши з кутка в куток, бігаючи від скрині до печі.

Дієприслівникові словосполучення, компоненти яких пов’язані між собою каузальними відношеннями, представлені структурами двох типів: AdvPart+ з(із, зі)N2 або AdvPart+від(од)N2 (AdvPart – дієприслівник, N – іменник, цифрове позначення – порядковий номер відмінка), напр.: стогнучи з відчаю, сяючи від задоволення.

У словосполученнях, що реалізують значення „міри простору чи кількості”, залежний від дієприслівника компонент виражається здебільшого прислівниками міри і ступеня, рідше – сполученням числівника та іменника зі значенням неозначеної кількості та іменника у родовому відмінку (з прийменниками на, до або без них), напр.: недовго думавши, двічі перевернувшись, відскочивши на декілька метрів, пробігши до трьох кілометрів.

Моделі словосполучень із предикатно-детермінуючим дієприслівником являють собою структури з залежними іменниками або прикметниками у формі орудного відмінка, напр.: ставши паном, будучи директором, бездомним бувши.

Словосполучення з опорними двооб’єктними дієприслівниками представлені такими структурами: AdvPart+N4+N5 (закривши лице руками), AdvPart+N4(2)+N3 (даючи поради чоловікам); AdvPart+N5/N4+за,на,в(у),обN4 (вдарившись грудьми об сусіда, розбиваючи груди об сітку, хапаючись руками за бадилля, потягши матір за плаття); AdvPart+N4+в(у),від(од)N(Pron)2, де Pron – займенник (у нього переймаючи знання, взявши дар від неї); AdvPart+N4+на,поN6 (несучи на губах спрагу); AdvPart+N5+відN2 (затулившись долонями від сонця).

У словосполученнях, організованих об’єктно-адвербіальним дієприслівником, реалізуються одночасно об’єктні та різні обставинні значення (місця, способу дії, рідше – мети, часу, міри і ступеня). Модель валентності P2+Obj+Adv репрезентовано у таких синтаксичних структурах: AdvPart+N4(2)+в,наN6 (не побачивши на канапі Ліни); AdvPart+N4+з,за,над,під,передN5 (розтинаючи повітря зі свистом, лишаючи місто за виступами берега, піднявши зброю над головою, стиснувши під підборіддям пальці, побачивши перед очима доньку); AdvPart+N4+в(у),на,під,заN4 (спустивши ноги у рівчак, на вуста поклавши палець, заклавши руки під голову, наставивши вухо за Мораву); AdvPart+(з,із)N5+з(із),з-під,доN2 (витикаючись головами з води, пострілюючи з-під кузова димком, спустившись із тракторами до вибалка); AdvPart+зN(Pron)5+в(у),на,поN6 (зустрічаючись з ним у коридорі чи на лекції, гуляючи з Людою по дніпрових кручах); AdvPart+N5+в(у),на,між,під,крізьN4 (уп’явшись очима в небо, головою схилившись на руки, вриваючись між дерева тілом, штовхаючи чоботом під бік); AdvPart+N3+N5 (усім своїм виглядом співчуваючи дівчині); AdvPart+N(Pron)3+доN2 (припадаючи тобі до скроні); AdvPart+N3+в(у),наN4 (ставши товаришам на плечі).

Конструкції з двома залежними від вторинного предиката компонентами представлені також моделями P2+Obj1+Obj2/Adv, P2+Obj1+Adv/Obj2, у яких реалізація крайнього компонента залежить від семантики сполучуваних елементів. Морфологічними репрезентантами Obj1 виступають знахідний, родовий та орудний відмінки; Adv/Obj2 – родовий відмінок із прийменниками з (із), до, попереду, позаду, перед, біля, мимо, між, з-за, а також місцевий із прийменниками в (у), на, по; Obj2/Adv – знахідний відмінок із прийменником на, родовий із прийменниками від (од), для, до, на, з (із), напр.: прокладаючи хід до берега і простягаючи до людей руки; пропустивши мимо себе лося і женучи корову мимо хати.

Словосполучення з двоадвербіальними дієприслівниками реалізують здебільшого локативно-медіативні, власне локативні, темпорально-локативні значення, рідше – власне медіативні, темпорально-медіативні, каузально-локативні значення. Такі словосполучення являють собою синтаксичні структури з залежними від опорного слова двома прислівниками; прислівником та різними прийменниково-відмінковими словоформами іменника (знахідного з прийменниками в(у), на, під; місцевого з прийменниками в(у), на; родового з прийменниками (із)-поміж, з, з-за, до, серед); двома прийменниково-відмінковими словоформами, напр.: бентежно в’ючись поблизу, вільно спадаючи на плечі, ледве виткнувшись із-поміж листя, сидячи на камені серед річки, викупавшись після роботи у річці.

У моделях словосполучень, у яких другорядний предикат відкриває три позиції (Obj1+Obj2+Adv), опорний компонент поєднується з двома (трьома) відмінковими (знахідний чи родовий, давальний, орудний) і прийменниково-відмінковими формами іменника чи займенника (знахідного з прийменниками в, за, на, під, про; родового з прийменниками в, до, від, для, з-під, замість, поперед; орудного з прийменниками з, за, над, перед; місцевого з прийменниками в(у), на, по) та прислівником. Найпоширенішими є структурні схеми: AdvPart+N4(2)+(над,перед)N5/в,заN4/від,попередN2/в,наN6+Adverb (легко підминаючи пісок ногами, схвильовано схопивши Стефу за руку, посилаючи вряди-годи поперед себе струмінь світла, обережно несучи на плечах голову); AdvPart+N5+поN6+Adverb (потарабанивши трохи пальцями по шибі); AdvPart+N4(2)+N(Pron)3+в,на,підN4/Adverb (лишивши їм на нічний спомин стукіт каблучків, мимохіть протягнувши йому свою руку).

У моделі P2+Obj+Adv1+Adv2 морфологічними репрезентантами об’єктної синтаксеми є словоформи знахідного або родового відмінка, а також орудного з прийменниками з (із), за, перед; компоненти з адвербіальною семантикою виражаються поєднанням прийменниково-відмінкової форми іменника з прислівником або двох прийменниково-відмінкових словоформ знахідного відмінка з прийменниками в (у), на, під, через; родового з прийменниками з (із), до, від (од), для, посеред; орудного з прийменником з; місцевого з прийменниками в (у), на, по. Найпродуктивнішими є синтаксичні структури, побудовані за зразком: AdvPart+N4(2)+в(у)N6+Adverb (наперед скомпонувавши в голові план викладу); AdvPart+N4(2)+в(у),під,черезN4+Adverb (старанно засуваючи граблі під машину, недбало пустивши через чоло пасмо чуба); AdvPart+N3/N5+в(у),наN4+Adverb (довірливо зазираючи жінці у вічі, міцно врісши підпорами в пагорок).

Маловживаними є чотирикомпонентні дієприслівникові словосполучення, які реалізують власне об’єктні значення: AdvPart+N(Pron)4+N5+поN6 (похльоскуючи нагаєм себе по чоботі); AdvPart+N4+Pron3+N(Pron)5 (зробивши мені цим тайну втіху); AdvPart+N(Pron)4(2)+N(Pron)5+(в)N2 (шукаючи поглядом підтримки в Марії, цим позбавляючи себе змоги зайти в стосунки зі співмешканцями); AdvPart+N4+заN4+вPron6 (приймаючи в ній зовнішню сухість за вияв душевної черствості).

У ряді конструкцій дієприслівник поєднується з трьома обставинними компонентами у функціях: 1) медіатива (Adverb; безN2) і двох локативів (зN2+наN4; відN2+наN4; заN4+вN6), напр.: легко перестрибуючи з брили на брилу, розмашисто збігаючи від берега на пагорб, без краю тягнучись за межі в дзеркалах; 2) локатива (ізN2; наN6; Adverb) і двох медіативів (Adverb+Adverb; Adverb+поверх, протиN2), напр.: пускаючись із гори бігцем навперейми дівчатам, перекинувшись навхрест поверх сорочки на грудях, пробиваючись проти вітру крок за кроком вперед, трохи схилившись безсило вперед; 3) трьох локативів (повзN4+наN6+протиN2; зN2+вN6+Adverb), напр.: проходячи повз садки на вулиці проти пам’ятника, далеко видніючись з горба в синьому надвечір’ї); 4) темпоратива (Adverb), каузатива (зN2) і локатива (вN6), напр.: опинившись увечері з волі старшини в центрі підрозділу; 5) медіатива (Adverb), каузатива (відN2) і локатива (наN4), напр.: мало не падаючи від знесилення на каміння.

П’ятикомпонентні словосполучення з чотирма залежними від дієприслівника компонентами представлені такими моделями: P2+Obj1(N4)+Obj2(N3/N5)+Adv1+Adv2(Adverb+наN4/наN6), напр.: довірливо поклавши Вовикові руку на плече, благословляючи ним (хрестом) тепер купання киян на пляжі; P2+Adv1+Adv2(Adverb+Adverb)+Adv3(зN2)+P.d., напр.: ідучи попідтинню з бенкету п’яний уночі; P2+Adv1+Adv2+Adv3+Adv4 (Adverb+Adverb+відN2+доN2; Adverb+зN2+наN4+вN4), напр.: іноді важко плигаючи від куща до куща, бережно спускаючи з віття на віття і в діл.

Моделей із п’ятьма і шістьма залежними елементами не зафіксовано.

Особливості внутрішньої формальної організації дієприслівникового звороту відображають також моделі P2+S1 (S2), P2+S1 (S2)+Obj (S1 – суб’єкт основної дії; S2 – суб’єкт другорядної дії). Морфологічними репрезентантами суб’єктної синтаксеми, що є складовою частиною напівпредикативного звороту, виступають займенники (сам, увесь, кожний), рідше – іменники у називному відмінку, напр.: тремтячи весь, сама того не помічаючи, розбивши вітер чорні хмари.

Отже, кількісний склад дієприслівникової конструкції може від речення до речення істотно змінюватися. Процес поширення структурного мінімуму дієприслівникового звороту не регламентується: крім приєднання словоформ, зумовлених валентністю дієприслівника як дієслівної лексеми, цей вербоїд виявляє здатність до поширення за рахунок слів і словоформ, передбачуваних комунікативними завданнями висловлення – семантично доповнити, уточнити дієприслівниковий компонент, який виступає семантичним і граматичним центром організованого ним звороту.

У третьому розділі – Семантико-синтаксична і формально-граматична організація простого і складного речень з дієприслівниковим зворотом” – окреслено основні типи реалізацій семантико-синтаксичних відношень у структурі простого неелементарного речення з дієприслівниками доконаного і недоконаного виду, визначено й охарактеризовано різні типи складних речень із компонентом придієприслівникового зв’язку та з’ясовано їхню функціональну своєрідність.

Формуванню семантики другорядної предикації сприяють різні чинники, вирішальними з яких є значення дієприслівника і дієслова-присудка та контекст. Функціональне розмаїття смислових відношень, виражених дієприслівниковим зворотом, простежується на прикладах трансформаційного аналізу простих ускладнених речень.

Продуктивними є конструкції з дієприслівником доконаного виду, який передає стан суб’єкта під час основної дії, позначеної дієсловом-присудком. За таких умов дієприслівник входить до семантичного предиката і виконує роль прислівного поширювача. У функції адвербіально-якісної характеристики основної дії виступають переважно дієприслівники з перфектним значенням, які означають перебування предмета у певному стані або внутрішній стан особи. Конструкції з перфектним дієприслівником можуть бути замінені лише синонімічним відмінково-іменниковим сполученням з відповідним пасивним дієприкметником, напр.: Хима лежала на полу, розплющивши очі... (Коцюб.) – лежала з розплющеними очима; Дід ішов, схиливши голову (Виннич.) – ішов з похиленою головою.

Перфектні дієприслівники доконаного виду, які характеризують здебільшого людей, рідше – тварин, птахів і рослини, іноді – предмети, але тільки у метафоричному вживанні, поєднуються з дієсловами недоконаного виду зі значенням стану, руху і переміщення у просторі, а також із дієсловами на позначення процесів діяльності людського організму, напр.: Ми стояли, спершись на поруччя... (Шевчук); Над повінню кружляли лелеки, виструнчивши стрілами довгі червоні ноги... (Тют.); На станції бігав чогось паровоз, гордо задравши димаря догори... (Виннич.).

Якщо дієслово-присудок недоконаного виду замінити словоформою доконаного виду, то перфектне значення дієприслівникового звороту слабшає і на його місці виразніше виступає значення попередньої минулої дії, пор.: Лежав ... заклавши руки під голову – Ліг ... підклавши під голову руки. Перфектне значення дієприслівника зникає і тоді, коли він виступає у препозиції до дієслова доконаного виду, напр.: Війнувши капюшоном плаща, зник за дверима (Гонч.); Схиливши голову, вона тихо попленталась назад (Коцюб.). Дієприслівники легко трансформуються у фінітне дієслово без порушення змісту речення.

Конструкції з дієприслівником доконаного виду, які містять у собі додаткове повідомлення з приводу висловленого у головній частині речення, репрезентують значення супровідної характеристики дії або стану, зумовленої суб’єктом. Важливими умовами такого вживання є постпозиція дієприслівника стосовно дієслова-присудка та відсутність спільної семи у головному і другорядному предикатах, напр.: А становий ... повагом перекидав листки паперу, нахилившись над столом... (Коцюб.); Чому ліси мене чекають знову, на щит піднявши сонце і зорю... (Кост.).

Дієприслівники на позначення конкретних фізичних дій у постпозиції до дієслів доконаного виду набувають обставинного відтінку часу, який нашаровується на їх основне супровідне значення. Допускається заміна дієприслівникового утворення підрядним реченням часу, що вводиться за допомогою сполучників коли, після того як, а також приєднувальними зворотами зі сполучниками тим що, і при цьому, причому, напр.: Ця думка підбадьорила Семена, і він навіть заснув на хвилинку, примостившись на траві під деревом (Коцюб.) – заснув після того, як примостився на траві під деревом.

Якщо дієприслівниковий зворот зі значенням супровідності означає дію, усупереч якій відбувається дія (стан) головної частини речення, його можна замінити підрядним реченням допусту. Зазвичай відтінок допусту виявляється у заперечних конструкціях із дієприслівником доконаного виду, напр.: Людочка поїхала, не сказавши йому жодного слова й не залишивши ніякої записки (Мушк.).

Препозитивний щодо дієслова-присудка дієприслівник доконаного виду з залежними словоформами характеризує основну дію з погляду способу її здійснення, вказуючи на дію, яка забезпечує іншу або проявляється в ній, напр.: Юхим, заклавши чисті, одмиті цеглиною руки за спину, йде до своєї кузні (Тют.); Підклавши руки під голову, до ранку дивлюся в склепіння своєї душі (Кост.).

Поєднуючись із дієсловами-присудками доконаного виду, такі дієприслівникові конструкції піддаються трансформації у підрядне речення часу зі складеним сполучником після того як (після того коли), який виражає значення наступності, напр.: Катря помалу взяла Василеву руку й, поклавши собі на плечі, пригорнулась до його (Виннич.) – пригорнулася, після того як поклала (руку) собі на плече. Дієприслівникову конструкцію, яка поєднується з дієсловами недоконаного виду, не можна замінити підрядним реченням часу. Це пояснюється тим, що формам доконаного виду не властиве значення повторюваності, і тому допускається заміна дієприслівника фінітним дієсловом, до якого головний присудок приєднується за допомогою сурядних приєднувальних сполучників, напр.: На полу, скрутившись клубочком, лежало козеня (Тют.) – лежало, при тому скрутилось.

При частковій втраті дієприслівником дієслівного значення, особливо коли існує більш сильний семантичний зв’язок дієприслівникового утворення з суб’єктом (підметом), ніж із предикатом (присудком), дієприслівникова конструкція трансформується у підрядне присубстантивно-атрибутивне речення або замінюється дієприкметниковим зворотом чи сполученням дієприкметника з іменником у формі орудного відмінка, напр.: Він ... власними очима бачив, як місяць, занурившись гострими рогами в повінь, жовтим човном запливає в сад (Гуц.) – місяць, занурений (із зануреними, що зануривсь) гострими рогами в повінь, запливає в сад.

Вступаючи в атрибутивні семантико-синтаксичні відношення з підметом, напівпредикативна дієприслівникова конструкція одночасно може виражати додаткові значеннєві відтінки обставини. За таких умов між головною і другорядною діями встановлюються відношення мотиваційної предикації, подібні до тих, що поєднують дії у складнопідрядних реченнях із підрядними обставинними, тому дієприслівниковий зворот легко трансформується в підрядне речення часу, причини, мети, наслідку, умови, допусту, напр.: Першим, кого я побачив, переступивши поріг, був Стоволос (Тют.) – побачив, коли переступив поріг; Старий, не помітивши іронії, вдоволено засопів (Гонч.) – вдоволено засопів, бо не помітив іронії; Певно Карналь міг би давно вже пожбурити оту скриньку, виказавши тим свою волю й незалежність (Загр.) – міг би пожбурити, щоб виказати тим волю; Луна, вихопившись із лугу, вже не доскочила до неї (Тют.) – не доскочила, хоча вихопилась із лугу.

Відсутністю експліцитно вираженого відношення дієприслівника до головного присудка пояснюється можливість заміни дієприслівникової конструкції одночасно кількома реченнями різних типів і різної семантики; при цьому дієприслівник набуває значень: часу і причини, напр.: Вгледівши сина, поставила ношу на землю (Гуц.); часу й умови, напр.: Чому, опинившись на межі зла, людина так легко й безболісно межу ту переступає (Гонч.); способу дії і причини, напр.: Вона слухала дуже уважно, явно зацікавившись (Іваненко); умови, часу і причини, напр.: Не звикнувши до самотності, не можеш спершу ні втішатися, ні радіти (Гуц.); часу, умови, причини і допусту, напр.: Ті стріли, пронизавши крила, ранять їх без болю (Гуц.) тощо.

Досить різноманітні семантико-синтаксичні відношення виражають і дієприслівники недоконаного виду. Препозитивні щодо дієслова-присудка дієприслівники зазвичай характеризують основну дію з погляду способу її здійснення або ж позначають дію, яка проявляється в основній. Тобто така характеристика є супровідною щодо суттєвих сторін чи ознак основної дії, і тому допускається заміна дієприслівника фінітною формою, що вводиться в речення за допомогою сполучників при цьому, притому, причому, а дієслова-присудка – підрядним реченням часу зі сполучниками коли, у той час коли (як), поки, напр.: Тваринка, знічено і винувато озираючись, поповзла в куток (Шевчук) – тобто: у той час коли тваринка поповзла, вона озиралася; тваринка поповзла, при цьому вона озиралася. Дієприслівниковий зворот можна також замінити іменниковими конструкціями, напр.: І, не роздумуючи довго, рушив В нову дорогу (Фр.) – рушив без роздумів.

Дієприслівники зі значенням „характеристики основної дії (стану) з погляду способу її здійснення” поєднуються переважно з дієсловами на позначення руху або переміщення у просторі, рідше – з дієсловами мовлення, мислення, зорового сприймання. Самі ж дієприслівники репрезентують семи: „внутрішній (фізичний або психічний) стан суб’єкта”, „стан суб’єкта за його зовнішнім виглядом”, напр.: Я не обізвався, а, пригинаючись і клацаючи зубами, дременув до річки... (Тют.); Слухаючи й не слухаючи одне одного, говорили про те, що на язик спливало... (Гуц.).

Між основною і супровідною діями можуть встановлюватися відношення „фонової” предикації, коли на тлі тривалих другорядних дій розгортаються основні. У цьому випадку дієприслівниковий зворот легко замінюється підрядним реченням часу зі сполучниками коли, у той час коли або особовим дієсловом, до якого приєднується дієслово-присудок за допомогою співвідносних зворотів причому, і при цьому, і при тому, і до того ж, напр.: За якусь коротку хвилю Ліда набрала пучок синіх дзвоників і, помахуючи перед Іваном, помахуючи по-дитячому пустотливо, спитала: „Правда ж, дзвонять?” (Гуц.) – спитала у той час, коли помахувала дзвониками; помахувала дзвониками і при цьому спитала.

Фоном основної дії можуть виступати дієприслівники різних семантичних груп, зокрема на позначення стану суб’єкта за його розташуванням; руху, переміщення у просторі; зорового сприймання та інтелектуальних дій. Дієприслівники зі значенням руху і переміщення у препозиції щодо дієслова-присудка виражають значення часу, залишаючись при цьому тлом для основної дії, напр.: Проходячи повз них, Марія із співчуттям глянула на хлопчиків, і її вразила гірка журба дитячих очей (Іваненко).

Поряд із відношеннями „фонової” предикації між основною і другорядною діями можуть виявлятися атрибутивні відношення, напр.: Сонце, поволі спускаючись на захід, більшає, немов росте, яснішає, розпалюється (Коцюб.).

Допускається також поєднання відношень „фонової” і мотиваційної предикації, при цьому дієприслівник виражає значення: причини, напр.: Блукаючи по Україні, Прибивсь якось і в Чигирин... (Шевч.); мети, напр.: Тебе вітаючи, фантазіє ясна, Підводимо чоло, похиленеє в горі (Л. Укр.); допусту, напр.: Так щедро, так від душі роздавала усім своє радісне багатство і, роздаючи його, не біднішала, а навпаки, ставала сама ще багатшою (Гонч.).

Постпозитивні дієприслівники недоконаного виду у поєднанні з дієсловом-присудком будь-якого з видів реалізують одне з основних своїх значень – супровідну характеристику дії (стану), зумовлену діючим суб’єктом. Такі дієприслівники не вказують на спосіб виконання основної дії, а позначають іншу дію суб’єкта, що відбувається паралельно з основною упродовж певного відрізку часу. У названих конструкціях дієприслівник легко замінюється особовим дієсловом, вимагаючи обов’язкового відтворення підмета-суб’єкта, і вводиться у трансформоване речення за допомогою слів при цьому, притому, причому, напр.: Зелений вуж повз по столі, вибираючи дорогу між наїдків (Шевчук) – вуж повз по столі, причому він вибирав дорогу між наїдків. Допоміжні слова можуть виступати й у складі дієприслівникового звороту, напр.: І дід покинув грати, І лук узяв, руками пильно щупав З усіх боків, махаючи при тім Похиленою головою (Фр.).

Супровідне значення дієприслівників недоконаного виду реалізується за певних умов – постпозитивного розташування щодо головного присудка та віднесеності дієслівних лексем до різних семантичних груп.

На значення супровідної характеристики дії або стану дієприслівників недоконаного виду нашаровуються різні обставинні відтінки, зокрема причини, часу, способу дії, наслідку, допусту і мети, напр.: Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур (Гуц.) – гілляка не падала, тому що вперто трималася за стовбур; „Не моя це дитина, не моя!” – казала стара собі, стежачи очима за Романом (Коцюб.) – казала собі і одночасно стежила за Романом; Гомін підіймався все вище й вище, заповнюючи кожен закуток і вибалок… (Шевчук) – гомін підіймався, так що заповнював кожен закуток.

Можливе одночасне поєднання двох різних обставинних відтінків, а саме: способу дії і наслідку, напр.: З плавнів знявся білий туман, сивими хмарами покотився по тихому Дунаю, закриваючи блакитні гори, заступаючи світло сонця… (Коцюб.); способу дії і причини, напр.: Можливо, що в паніці люди просто забули про них і руки їхні вже самі собою прикипіли до мішків, не випускаючи їх (Гонч.); причини і допусту, напр.: В повітрі запахло справжнім димом, і небо стало таке низьке, що кат таки спам’ятався, відірвався од землі і встав, відчуваючи на плечах важезний тягар (Шевчук).

Значення „супровідність + атрибутивність” реалізують постпозитивні щодо головного присудка дієприслівники, які виступають безпосередньо після підмета-суб’єкта, напр.: Перед нею стояв бідно вдягнений, немолодий, з виснаженим худим обличчям чиновник, тримаючи в руках потріпаний портфельчик (Іваненко).

Дієприслівники недоконаного виду зі значенням супровідної характеристики можна замінити також фінітними дієсловами (із збереженням змісту), що приєднуються до дієслів теперішнього або минулого часу дійсного способу сурядними сполучниками або перелічувальною інтонацією. Це свідчить про можливість вираження відношень рівноправної предикації між основною і другорядною (але лише у синтаксичному плані, а не з погляду семантики) діями, напр..: Твої очі – тихий вечір, Що спускається безгучно, Несучи на землю спокій на своїх сріблястих крилах (Олесь) – вечір спускається і несе спокій.

Паралельно з відношеннями супровідної і рівноправної предикації між основною і другорядною діями встановлюються відношення атрибутивної та мотиваційної предикації, й тому можлива заміна дієприслівникової конструкції підрядними реченнями з атрибутивною й обставинною семантикою. Серед обставинних значень найбільш поширеними є: спосіб дії, напр.: Чарівниця іде, осяваючи бір (Павл.); причина, напр.: Вона замовкла, думаючи про своє (Іваненко); час, напр.: Болото невдоволено зітхнуло, випускаючи свою здобич, але відразу ж схаменулося і потягло ту здобич ще з більшою силою