Дніпропетровський державний аграрний університет

Любович Олександр Андронович

УДК 631.115:331.101.1

Становлення і розвиток підприємництва

в аграрнОМУ виробництві

08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Дніпропетровськ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Дніпропетровському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Семіусов Павло Михайлович, Дніпропетровський державний аграрний університет, професор кафедри аграрного бізнесу

Офіційні опоненти – доктор економічних наук, професор

Рабштина Василь Михайлович, Полтавська державна аграрна академія, завідувач кафедри економіки ринкових відносин та маркетингу

– кандидат економічних наук, доцент Олійник Віктор Якович, Дніпропетровський державний фінансово-економічний інститут, завідувач кафедри фінансів

Провідна установа – Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва, кафедра організації виробництва і агробізнесу, Міністерство аграрної політики України, м. Харків

Захист відбудеться “ 26 грудня 2003 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ вул. Ворошилова, 25 ауд. 342

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25

Автореферат розісланий 24 листопада 2003р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Миронова Р. М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Стабільність становлення ринкової системи господарювання України значною мірою залежить від ефективної діяльності нових організаційно-правових структур в аграрному секторі економіки, росту їхньої підприємницької активності. Саме підприємництво в сільському господарстві є одним із самих перспективних напрямків його конкурентноспроможного розвитку, важливим компонентом закріплення приватної власності на землю і засоби виробництва. Підприємці все більше усвідомлюють, що підприємництво і, насамперед, приватне, є вагомим чинником самоствердження і самозбагачення через одержання підприємницького доходу, без чого вони не змогли б самовідтворювати, розширювати і збільшувати свою власність завдяки особистим якостям, ініціативній інноваційній ринковій діяльності.

В даний час приватне підприємництво в аграрному секторі знаходиться на початковому етапі розвитку і його ефективне функціонування ускладнюється тривалим виходом економіки країни з кризи. Тому подальше формування і розвиток підприємництва в сільському господарстві, як структуроутворюючого елементу ринкової економіки набуває особливого значення.

Проблеми підприємництва в ринковій економіці постійно привертають увагу вчених. Суттєвий внесок у теорію підприємництва внесли західні вчені Р. Кантільон, А. Маршалл, М. Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, Ф. Хайєк і ін.

Вагоме місце в розвитку підприємництва займають праці З. Варналія, Л. Воротіної, В. Черняка, А. Кантрабаєвої, В. Гейця, С. Мочерного, М. Долішнього і інших.

Аграрному підприємництву присвячені наукові праці П. Гайдуцького, М. Маліка, Л. Романової, П. Макаренка, Л. Мельника, П. Саблука, О. Онищенка, В. Юрчишина і багатьох інших.

Разом з тим, враховуючи динаміку процесу аграрного підприємництва у вітчизняних дослідженнях, ряд положень залишаються недостатньо розробленими, оскільки посилення конкурентних позицій нових підприємницьких структур вимагають постійного вивчення ринкового середовища, що розвивається. Це відноситься до наступного: дослідження основних протиріч аграрного підприємництва і форм їхнього вирішення в міру становлення ринкової економіки в країні; формування організаційно-економічного механізму державного регулювання і підтримки підприємницької діяльності в сільськогосподарському виробництві; обґрунтування параметрів підприємницької діяльності в особистих селянських і фермерських господарствах, з огляду на досягнутий рівень їхнього розвитку і регіональні перспективи.

У цілому науково-теоретична і практична значимість аграрного підприємництва, наявність ряду невирішених проблем обумовили вибір теми, її актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до напрямку науково-дослідних робіт кафедри аграрного бізнесу Дніпропетровського державного аграрного університету за темою: “Організація, розвиток і державне регулювання аграрного підприємництва в умовах ринкових перетворень” (номер державної реєстрації 0102U005022)

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних і методичних положень, розробці практичних рекомендацій подальшого поліпшення підприємницької діяльності в особистих селянських і фермерських господарствах регіону. Для досягнення поставленої мети в роботі вирішувалися наступні задачі:

- узагальнення теоретичних аспектів підприємницької діяльності і її особливостей в аграрному виробництві щодо ринку, що розвивається;

- визначення функцій і основних напрямків державного регулювання, а також підтримки аграрного підприємництва на початковому етапі післяреформеного розвитку різних форм сільськогосподарських структур;

- проведення порівняльного аналізу й оцінки ефективності функціонування суб'єктів підприємництва в сільському господарстві регіону;

- виявлення економічних факторів, які впливають на організацію і подальший розвиток приватного підприємництва в сільському господарстві регіону;

- обґрунтування параметрів виробничої структури і поєднання галузей приватного підприємництва та його взаємин з партнерами на селі;

- розробка методичних підходів забезпечення цінової політики і прибутковості підприємництва в сільському господарстві;

- обґрунтування фінансово-кредитного забезпечення аграрного підприємництва державою і іншими партнерами АПК.

Предмет і об'єкт дослідження. Предметом наукового дослідження є теоретичні і практичні аспекти формування, функціонування і підвищення ефективності аграрного підприємництва в новостворених виробничих структурах на селі.

Об'єктом дослідження є сукупність організаційно-економічних відносин, що забезпечують функціонування підприємництва в сільському господарстві Дніпропетровської області.

Методи дослідження. Теоретична і методологічна основа досліджень побудована на використанні базових положень економічної теорії, аграрної економіки, наукових розробок учених з проблем сутності аграрного підприємництва. У роботі використовувалися наступні методи досліджень:

- діалектичний, абстрактно-логічний, монографічний (теоретичного і методологічного узагальнення, визначення сутності підприємництва, його особливостей у сільському господарстві, напрямків регулювання і підтримки державою аграрної підприємницької діяльності) – перший розділ і висновки;

- економіко-статистичний, аналітичних порівнянь, розрахунково-конструктивний (оцінка підприємницької діяльності в новоорганізованих формах господарювання на селі) – другий розділ роботи;

- абстрагування, аналізу і синтезу, теоретичного та економіко-математичного моделювання, формалізації (розробка методичних підходів до ціноутворення на продукцію і фінансово-кредитні відносини аграрного підприємництва, обґрунтування параметрів приватного підприємництва) – третій розділ роботи.

Джерелами інформації були: матеріали Держкомстату України, розробки науково-дослідних установ, бухгалтерська звітність, аналітична і оперативна інформація головного управління сільського господарства і продовольства Дніпропетровської облдержадміністрації, а також результати власних спостережень.

Наукова новизна отриманих результатів досліджень полягає в тому, що автором обґрунтовуються теоретичні положення і визначаються практичні рекомендації подальшого розвитку ефективного підприємництва в сільському господарстві. Нові важливі наукові рішення проведених дисертантом досліджень полягають у наступному:

- одержала подальший розвиток оцінка суб'єктів підприємництва через умовне виділення підприємців в аспекті природних і набутих здібностей людини, а з позицій їхніх потреб, переслідування своїх власних цілей;

- уточнено класифікацію підприємців за ознаками власності на засоби виробництва: визначені підприємці з повною власністю, дольовою, довірчою;

- уточнено фактори, що обумовлюють нові риси підприємництва в сучасних умовах. Це – неоконсервативні реформи, масштаби і роль дрібного бізнесу, що підтримується державою, формування інноваційної моделі економічного росту, підвищення значимості тих чи інших методів конкуренції;

- доповнено систему факторів, що враховуються підприємцем при виплаті орендної плати за господарське використання землі. До них віднесені: родючість ґрунту, урожайність поточного року, прогноз урожайності на майбутній рік, місце розташування земельної ділянки щодо ринку збуту виробленої продукції, фактичні ціни, що склалися і прогнозований їх рівень, витрати виробництва, державні програми розвитку сільського господарства, співвідношення попиту та пропозиції на землю при її купівлі-продажу, рівень і динаміка банківського відсотку за надані кредитні ресурси;

- одержала подальший розвиток на регіональному рівні оцінка ефективності підприємництва в різних організаційно-правових формах господарювання на селі через встановлення ступеню і спрямованості дії факторів ресурсного і виробничо-технічного потенціалу на результативність аграрного виробництва в сучасних економічних умовах;

- доповнено стратегію формування економічно-ефективної виробничої структури приватного підприємництва в сільському господарстві методикою та економіко-математичними моделями оптимізації виробництва і сполучення галузей у різних типорозмірах особистих селянських і фермерських господарств;

- одержали подальший розвиток методичні підходи до формування цінової політики на продукцію аграрного підприємництва. Встановлено, що потрібно використовувати цільові (гарантовані), заставні, мінімальні, граничні, лімітні “плаваючі”, “інтервенційні” і дотаційні ціни, а також ціни еквівалентного рівня;

- одержали подальший розвиток механізми кредитування і інвестування діяльності аграрних підприємницьких структур, сутність яких полягає в обґрунтуванні: застави права оренди земельних ділянок, нерухомого і рухомого майна, землі, товарів в обігу або переробці, майнових прав; розширення лізингових операцій при підтримці державою; забезпечення селянським і фермерським господарствам пільгових кредитів, що не перевищують 50% загальної суми інвестицій, передбачених бізнес-планом; видачі субвенцій на заходи щодо відновлення і підвищення родючості ґрунтів, захист земель від ерозії і забруднення, дотримання екологічних вимог.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що, по-перше, викладені теоретичні і методологічні положення, є науковим підґрунтям подальшого розвитку теорії аграрного підприємництва і розробки прикладних методів забезпечення його ефективного функціонування; по-друге, розроблені і приведені в дисертації методики, моделі, призначені для формування раціональної структури та ефективної діяльності приватного підприємництва в сільському господарстві, застосовуються в практиці роботи управління сільського господарства і продовольства Дніпропетровської облдержадміністрації (довідка від 03.07.2003 р.); по-третє, запропоновані напрямки підтримки і регулювання цін, міри фінансово-кредитного забезпечення аграрного підприємництва можуть бути цілеспрямовано використані в процесі формування державної податкової, кредитної та інвестиційної політики.

Теоретичні і методичні розробки рекомендовані до впровадження в навчальному процесі, і зокрема, при веденні курсів “Основи підприємницької діяльності і агробізнесу” в Дніпропетровському державному аграрному університеті (довідка від 08.07.2003 р.)

Особистий внесок здобувача. З наукових праць, що опубліковані у співавторстві, в дисертації використані тільки ті положення, що є результатом особистої роботи здобувача. За переліком публікацій в авторефераті автором роботи [1] визначені і викладені особливості, напрямки і способи регулювання підприємництва в аграрному виробництві. Досліджено ціноутворення і підтримка цін, фінансово-кредитний механізм аграрного підприємництва; у роботі [2] досліджені та висвітлені проблеми розвитку фермерських господарств (розділи 1.2 і 2.1); у статті [3] узагальнена практика розвитку підсобних господарств населення; у тезах [7] розкрито особливості державної політики в аграрному секторі періоду його ринкової трансформації.

Апробація отриманих результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичній конференції викладачів та студентів економічного факультету Дніпропетровського державного аграрного університету “Особливості та основні напрямки економічної стабілізації сільського господарства в перехідний період” (Дніпропетровськ, 1999 р.), міжнародних науково-практичних конференціях “Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні і правові аспекти”, “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування”, (Запоріжжя, 2000 і 2001 рр.), міжнародній конференції “Оптимізація агроландшафтів: раціональне використання, рекультивація, охорона”, (Дніпропетровськ, червень 2003 р.)

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 7 наукових праць авторським обсягом 8,8 ум. вид. аркушів у двох монографіях, журналах, збірниках наукових праць. З них – 4 публікації в фахових виданнях ВАК України.

Обсяг та структура дисертаційної роботи. Дисертація викладена на ___ сторінках комп'ютерного тексту, складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних літературних джерел із ____ назв, містить 23 таблиці, 3 додатки на 15 сторінках.

Основний зміст дисертаційної роботи.

У “Вступі” обґрунтована актуальність теми дисертації, її значимість, ступінь розробки наукової проблеми, визначені об'єкт, предмет і завдання дослідження, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, наведені дані їхньої апробації і впровадження, показана можливість теоретичного і практичного застосування.

У першому розділі "Наукові основи формування і розвитку підприємництва в ринковій економіці" розглядаються теоретичні положення і аналізуються погляди зарубіжних та вітчизняних дослідників на соціально-економічну сутність і особливості підприємництва в аграрному виробництві перехідної і ринкової економіки.

Логічна послідовність процесу дослідження підприємництва, на думку здобувача, дає підставу для обґрунтування наступного положення. Класики політекономії розділяли власників капіталу, тобто грошей, що використовувалися з метою виробництва і присвоєння додаткової вартості (прибутку) на функціонуючих капіталістів і позичкових капіталістів. Перші використовували не тільки свій, але й позичковий капітал. Другі не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Це особливий клас капіталістів рантьє. Функціонуючі капіталісти перетворюють грошовий капітал у засоби виробництва і робочу силу, організовують процес виробництва. У ньому створюється додаткова вартість, що приймає форму прибутку. Частину її функціонуючий капіталіст уступає позичковому (рантьє) за користування позичкою. Частина, що залишилася, це підприємницький доход.

Цілком логічно, що якщо той чи інший суб'єкт одержує підприємницький доход, то він є підприємцем. Дії товаровиробника-підприємця "детерміновані" ринковим механізмом. Він змушений "виконувати" його розпорядження. Але кожен товаровиробник в умовах конкурентної боротьби може поводитися активно, заповзятливо, ризикувати і т.п. Інакше він зазнає економічного банкрутства. Підприємця, відповідно до сутності підприємництва, можна розглядати:

- в аспекті як природних здібностей людини, так і процесі здобутої освіти та практичного досвіду. Не кожен індивідуум має ці здібності. Підприємець це людина, енергетичний потенціал якого вищий в порівнянні з іншими людьми. Це - пассіонарій (за Л. Гумільовим);

- з позицій його потреб, переслідування своїх власних цілей. У деяких випадках стверджується, що до визначення сутності підприємництва треба йти не від здібностей індивіда, а від його потреб. Іншими словами, людина може бути здатною до підприємництва, але не бажає ним займатися.

Підприємець - це особистість, для якої підприємництво є потребою.

Установлено, що відносно господарського середовища, заснованого на ринкових принципах, до підприємців варто відносити, насамперед, усіх суб'єктів ринкової економіки, що є функціонуючими господарями виробництва, які вирішують загальні питання організації останнього: що, як, скільки і для кого робити. Якою мірою вони конкретно виявляють новаторство і творчість, не має значення для віднесення їх до підприємців. Такими вони і будуть доти, поки здійснюють господарську діяльність.

На ранніх етапах розвитку ринкової економіки господар-товаровиробник, як правило, був власником виробничих ресурсів, що використовувались ним. Але розвиток кредиту, поява і широке поширення цінних паперів, оренди, прокату, лізингу призвело до того, що функції власника і підприємця не завжди збігаються, тобто підприємець не обов'язково повинен бути власником засобів виробництва. Частину їх, чи навіть усі, він може одержати в користування у формі оренди або на іншій законній підставі.

З погляду власності на засоби виробництва підприємців можна підрозділити на такі групи:

-

-

-

В усіх цих випадках підприємець є реальним господарем виробництва. Щодо власності на результати виробництва, то створений продукт підприємець привласнює і особисто розпоряджається ним.

Але не всі власники засобів і результатів виробництва є підприємцями в повному розумінні цього поняття. Мова йде про тих із них, хто виконує функцію підприємницького менеджменту. Інакше кажучи, власник передає управлінські функції найманим менеджерам, що управляють його майном. Власник підприємства одержує тільки доход від власності. Тим більше не відносяться до підприємців ті власники землі й інших засобів виробництва, що віддають їх у оренду чи в лізинг. Підприємцем у такому випадку стає та особа, що тимчасово одержує юридичне право володіння і користування об'єктом власності. Орендар є власником створеного продукту, господарем виробництва, а за орендовані їм засоби виробництва він вносить визначену плату їх власнику (орендодавцю). Не є підприємцями і власники грошового капіталу, які віддають його під відсоток підприємцям для здійснення господарської діяльності (власники-рантьє).

Визначено, що підприємець, як господар виробництва, здійснює такі функції:

-

-

-

Організовуючи і здійснюючи господарську діяльність, керуючись комерційними інтересами, підприємець діє заради одержання доходу (прибутку), що визначається витратами виробництва і цінами. Але це не єдиний мотив підприємницької діяльності.

Під впливом ряду, встановлених за дослідженнями, факторів (неоконсервативні реформи, збільшення долі і обсягів розміщення малого бізнесу в економіці, інноваційного економічного зросту, перехід конкурентної боротьби в сфери науки, нових технологій, інформатики), що обумовлюють нові риси підприємництва. У сучасних умовах формується професіоналізм бізнесмена, якому доводиться діяти в умовах диктату споживача. Для ведення бізнесу необхідні знання і розуміння потреб покупця, кон'юнктури ринку в такій мірі, коли продукція і послуги „самореалізуються”. Сучасне підприємництво в аграрному виробництві  це пошук і знаходження оптимальних господарських рішень за допомогою маневрування і вигідного використання виробничих ресурсів, уміння відкрити на ринку власну нішу і закріпитися на ній на тривалий час.

У роботі визначено, що на аграрне підприємництво істотно впливають сезонність виробництва, а це нерівномірний вихід готової продукції і надходження доходів протягом року, більш згубна (у порівнянні з іншими галузями виробництва) дія інфляції, вплив на вихід кінцевої продукції фактору часу на всіх видах робіт, великий ризик ведення справи і посилення значимості утворення в господарствах страхових фондів, екологічна складова державної політики.

В аграрному підприємництві особливе місце належить землі, що, подібно іншим засобам праці, є об'єктом привласнення і розпорядження. Власник, передаючи землю в оренду, одержує частину доходу від господарського використання землі у формі орендної плати, рівень і величина якої обумовлені природними, організаційними, економічними і соціальними факторами місцевого, регіонального і державного рівня.

Виявлено, що коли на землі є справжній господар-підприємець, і він розраховує закріпитися в цій якості на тривалий час, то форма землеволодіння і землекористування не має вирішального значення для раціонального використання землі. Суб'єктами господарювання на ній повинні бути вільні підприємці, що працюють на основі повної економічної самостійності, рівноправності, відповідальності в конкурентному середовищі.

Установлено, що для ефективного функціонування підприємництва в стратегічній моделі аграрних відносин необхідне вільне ціноутворення, переплетення, взаємопроникнення функцій ринку і державного регулювання.

В другому розділі "Сучасний стан і ефективність становлення аграрного підприємництва" визначені організаційно-економічні умови розвитку суб'єктів підприємництва в сільському господарстві, дано оцінку їх ресурсного забезпечення і ефективності функціонування, досліджено та проаналізовано результати становлення фермерства, як основної форми приватного підприємництва на селі.

Перехід України до ринкової економіки викликав необхідність формування аграрного підприємництва. Його започаткуванням у сільському господарстві стало фермерство. Досвід фермера як підприємця сприяв реформуванню усіх форм господарювання на селі. В даний час всі організаційні форми підприємництва в сільському господарстві можна об'єднати в два укрупнених блоки: 1) приватні (індивідуальні чи сімейні) господарства з юридичною особою і без такої; 2) різні об'єднання власників-господарів, загальною рисою яких є власність + колективне підприємництво.

На жаль, процес формування в Україні аграрного підприємництва ринкового типу виявився складним і неоднозначним, дуже тривалим у часі прийняття діючих рішень. До 2000 р. результати ринкової трансформації підприємництва в аграрному секторі економіки виявилися навіть не нульовими, а негативними. У даному контексті підсумки аграрної реформи досить відомі, тому відзначимо лише деякі з них. Індекс валової продукції у 2001 році склав відносно 1990 року 58,8%, а до 1995 року 90,5%. Виробництво валової продукції сільського господарства (у порівняних цінах 2000 р.) на душу населення скоротилося з 2012,7 грн. у 1990 р. до 1261,4 грн. у 2001 р., або на 37,3%. Рівень рентабельності в сільськогосподарському виробництві за 1996-1999 р. був негативним і тільки у 2000-2001 р. прибуток перевищив грошово-матеріальні витрати. Таким чином, сама по собі зміна форми власності і господарювання не забезпечує високоефективного підприємництва. Основними факторами, що впливають на підприємницьку діяльність, є техніка, технологія, організація виробництва, особистість підприємця, його уміння адекватно реагувати на зміни внутрішнього ринкового середовища, ефективно враховувати особливості організаційно-економічного механізму, форм і прийомів господарського управління.

В результаті дисертаційного дослідження встановлено, що найбільш ефективними із створених організаційно-правових структур є приватні господарства з орендою сільськогосподарських угідь і без таких, де основна роль належить фермерським господарствам і особистим селянським подвір'ям.

Групування господарств населення за розмірами земельних ділянок Дніпропетровської області показало, що вартість валової продукції на одне господарство в групі землевласників (з площею 1,16 га) у порівнянні із земельною ділянкою до 0,2 га збільшилася в 2,2 рази, а товарної - в 3,4 рази. Більші за розмірами землі господарства населення переходять у розряд товарних зі споживчих, що підтверджується їхнім рівнем товарності. Так, якщо в особистому господарстві (до 0,2 га) на споживання витрачається 53,1%, то в більшому (1,16 га) тільки 38,2% виробленої продукції. У великих за розмірами землекористування особистих селянських господарствах масштаби концентрації виявляються сильнішими, ніж у дрібних господарствах населення, оскільки фактори виробництва (площа землі, поголів'я худоби, кількість зайнятих) прямо пропорційні росту обсягів виробництва і кінцевих результатів. У той же час підвищення затрат фізичної праці знижує її продуктивність при землеволодінні від 0,51 га і більше.

У досліджуваному регіоні за останні три роки зменшилася кількість фермерських господарств із землекористуванням до 30 га більш ніж у 8 разів. На початок 2002 р. фермерських господарств розмірами 101 га і більше було 61,1% від наявності, у тому числі за 200 га 11,9%. Ріст фермерства за масштабами землеволодіння і землекористування збільшує кількість прибуткових господарств (табл. 1).

Таблиця 1

Вплив розмірів фермерського землекористування на ефективність

аграрного підприємництва в регіоні (2002 р.)

Показники | Розміри землекористування, га

до 20 | 20,1-50 | 50,1-100 | понад 100 | разом по вибірці

Кількість фермерських господарств, в тому числі

прибуткових

збиткових | 784

652

132 | 1520

1490

30 | 480

480 |

321

321 |

3105

2943

162

Загальна земельна площа, в тому числі

прибуткових

збиткових | 9713

8100

1613 | 56602

55485

1117 | 29502

29502 |

187636

187636 |

283453

280723

Загальна сума, тис. грн.,

прибутку

збитку |

1173,6

488,4 |

5066,0

36,0 |

2640,0 |

2311,2 |

11190,8

524,4

Припадає на 1 господарство, тис. грн.,

прибутку

збитку |

1,8

3,7 |

3,4

1,2 |

5,5 |

7,2 |

3,8

3,2

Припадає на 100 га, тис.грн.,

прибутку

збитку |

14,5

30,3 |

9,1

3,2 |

8,9 |

1,2 |

4,0

19,2

Фермерські господарства регіону з площею землі більше 100 га обробляють понад 66% усієї землі, виділеної під фермерство. Збитковими є господарства із землекористуванням до 50 га. Якщо в середньому на одне господарство в 2002 р. отримано 3-8 тис. грн. прибутку, то при розмірах землекористування понад 100 га фермери одержували прибутку в 2 рази більше.

Право на функціонування в регіоні мають різні за розмірами фермерські господарства, але при обґрунтуванні їхніх виробничих параметрів необхідно орієнтуватися на площі земель від 51 до 100 га, а в перспективі від 100 га і більше.

Аграрне підприємництво не є однорідним за економічним станом. Його організаційні структури можна розділити на ті, що відбулися і працюють ефективно, і ті, що не відбулися (збиткові), а також ті, що знаходяться в стадії невизначеності. До тих, що відбулися, можна віднести ряд фермерських господарств, що були на початковому етапі формування фермерства організовані його ентузіастами, активними, ініціативними підприємцями. Це господарства, яким держава виділила пільгові кредити на купівлю техніки, вони мають кошти для відтворення і подальшого розвитку виробництва, а також ті які створилися у 2000 році і мають високий ступінь забезпеченості інвестиціями (через перелив капіталу з інших галузей), та ефективний менеджмент.

Визначено, що при будь-якому напрямку продовження аграрної реформи необхідно враховувати загальну закономірність у розвитку аграрного підприємництва підвищення рівня концентрації виробництва, використання переваг великих господарств.

У приватному та приватно-колективному аграрному підприємництві, заснованому на самореалізації сумлінного, творчого відношення до праці, раціональному використанні засобів і результатів виробництва причини низького рівня ефективності, а нерідко і збитковості, "загасання" темпів росту варто шукати не в самій його природі, а у формуванні державою такого ринкового середовища, коли воно стає непривабливою сферою (у порівнянні з іншими) для вкладення праці і капіталу.

Держава на макроекономічному рівні через усунення диспаритету цін, забезпечення аграрного сектора машинами і механізмами, поліпшення фінансово-кредитних відносин повинна сприяти подальшому розвитку аграрного підприємництва і підвищенню його ефективності.

У третьому розділі – “Шляхи розвитку і підвищення ефективності підприємництва в сільському господарстві” - обґрунтовано параметри виробничої структури і поєднання галузей в подальшому формуванні і розвитку ефективної діяльності особистих селянських і фермерських господарств за прийнятими розмірами землеволодіння і землекористування, визначено ступінь і принципи їхніх взаємин із партнерами на селі, запропоновано напрями формування цінового механізму в сільському господарстві та усунення диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, що використовується в ньому, розроблено пропозиції щодо фінансово-кредитного забезпечення і підтримки аграрного підприємництва.

Дослідженнями встановлено, що специфіка аграрного підприємництва вимагає обґрунтування виробничої структури як багатогалузевих, так і спеціалізованих господарств. Головним є те, що приватне господарство при припустимому ступені ризику повинно одержувати стабільний доход. Тут важливо визначити не саму по собі діяльність, а вибрати найкращий варіант сполучення сільськогосподарських галузей і продукції з урахуванням особистих інтересів, схильностей селянина, традиції виробництва в тій або іншій природно-економічній зоні досліджуваного нами регіону. Приймаючи до уваги інтенсивність розвитку приватного аграрного сектору і виходячи з перспективи його подальшого становлення і ефективного функціонування в роботі для оптимізації обсягів продукції і сполуки галузей незалежно від форм господарювання вихідною була багатогалузева структура виробництва. Оптимальний варіант був одержаний залежно від доходності продукції і бажання господаря займатися тими чи іншими видами підприємницької діяльності, знаходячи свою нішу в умовах ринкової економіки.

Так, за результатами рішення симплекс-методом оптимізаційних моделей особистих селянських господарств багатогалузевий їх розвиток в міру збільшення земельних розмірів дещо звужувався. Поряд з овочівництвом формувалось товарне скотарство або свинарство, розвивалось рільництво. У фермерських господарствах чітко визначається зерновиробництво і висока питома вага технічних культур. Рільництво в структурі товарної продукції фермерів має домінуючий прояв і пов’язане із скотарством молочного напрямку.

Оцінка валової продукції (в порівняних цінах 2000 р.) в розрахунку на 1 га землі вказує на високу інтенсивність виробництва в особистих селянських господарствах (табл. 2).

Таблиця 2

Оптимальні розрахунки параметрів ефективності приватного

підприємництва в сільському господарстві регіону

Показники | Розміри земельних ділянок, га

Приватні селянські господарства | Фермерські господарства

5 | 10 | 15 | 100 | 300 | 900

В розрахунку на 1 га :

- валова продукція в порівняних цінах, грн. | 3210,2 | 3566,7 | 3442 | 1858 | 3387 | 2598,5

- витрати праці, люд.-год. | 178,1 | 191,4 | 186,9 | 88,5 | 164,6 | 107,0

- вартість послуг МТП, грн. | 222,5 | 237,5 | 241,7 | 248,0 | 227,0 | 241,8

- вартість насіння та гербіцидів, грн. | 204,2 | 350,7 | 312,0 | 143,2 | 353,3 | 255,7

- вартість куплених кормів, грн. | 260 | 283,4 | 366,1 | 54,9 | 63,9 | 15,9

Валова продукція в розрахунку на 1 люд.-год. витрат праці, грн. | 18,02 | 18,6 | 18,4 | 21,0 | 20,6 | 24,3

Виторг від реалізації товарної продукції:

- усього, тис. грн. | 11876 | 35934 | 49355 | 247306 | 809721 | 2202237

- на 1 га землі, грн. | 2375,2 | 3593,4 | 3290,3 | 2473,1 | 2699,1 | 2446,9

Прибутковість продаж, % | 36,6 | 37,6 | 39,4 | 50,9 | 51,1 | 57,4

По двох типорозмірах фермерських господарств вихід валової продукції на 1 га дещо нижчий за селянські і залежить від тієї або іншої спеціалізації. Зокрема, порівняльна характеристика вирощування культур показує, що введення в сівозміну посівів цукрових буряків підвищує інтенсивність виробництва на 40-82%.

Вибираючи напрямок діяльності, підприємець повинен визначитись стосовно можливості власних матеріальних витрат і одержання максимального валового доходу. Так, у господарстві на 10 га землі займаючись овочівництвом і свинарством, він може одержати близько 3,6 тис. виторгу від реалізації на 1 га землі і мати прибутковість продажу 37,6%. Якщо підприємець має фермерство на 900 га, то при меншому виході валової продукції на 1 га (в порівнянні з особистим селянським господарством площею на 10 га) майже в 1,4 рази і меншій відсотковій долі виторгу від реалізації продукції його прибутковість продажу складе майже на 20% більше.

Економічні відносини приватних і приватно-колективних підприємницьких структур в аграрному секторі повинні виходити з того, що це різні форми господарювання, які конкурують між собою і в той же час мають взаємовигідне партнерство по таких напрямках: одержання в прокат і в оренду матеріальних і технічних засобів, взаємна допомога технічними засобами для виконання окремих технологічних операцій, участь у здійсненні соціальних проектів на селі, створення спільних підприємств по збереженню, переробці і реалізації продукції, кооперація зусиль по агротехнічному обслуговуванню. При цьому треба дотримуватись принципів однакової підтримки виробництва з боку держави, еквівалентної основи відносин, конкурентного розвитку, вигідності взаємин, згладжування економічних протиріч і недопущення соціальної конфронтації.

У сільському господарстві повинні знайти своє застосування два види так званих “цін підтримки” підприємництва. Введення Урядом у 2003 р. заставних цін викликає необхідність доповнити їх цільовими, або, як їх іноді називають, гарантованими цінами. Вони орієнтовані на відшкодування витрат (до складу яких включають середню норму прибутку на підприємницький капітал і розрахункову земельну ренту) і на встановлений доход (понад середню норму прибутку і земельної ренти). Така ціна повинна гарантувати рівень доходу для самофінансування розширеного відтворення в господарствах із середнім і пониженим рівнем витрат. Реалізація продукції проходить за ринковими цінами. Наприкінці року підприємець повинен одержати різницю між цільовою ціною і ціною реалізації, якщо остання нижче цільової.

Коли ринкова ціна знижується до певного рівня, держава повинна вводити у функціонування так звані “інтервенційні ціни” і по них скуповувати продукцію в необмежених кількостях.

Щоб захистити своїх сільських підприємців необхідно на імпортовані аграрні продукти встановлювати граничні ціни, тобто робити подорожчання на різницю між ціною світового ринку і граничною ціною. Навпаки, щоб зробити власні аграрні продукти конкурентноздатними на світовому ринку, експортерам необхідно компенсувати різницю між ціною усередині країни і ціною світового ринку.

Базисом цільових цін може бути цінова модель, розроблена згідно калькуляції собівартості виробництва найважливіших сільськогосподарських продуктів у господарствах із кращими умовами виробництва. Для цього в Україні треба провести зонування умов виробництва. Для господарств із гіршими умовами виробництва передбачати цінові дотації, що встановлюються по тій же процедурі, що і ціни на сільськогосподарську продукцію, що йде на експорт. При цьому, якщо підприємці роблять експортну сільськогосподарську продукцію з витратами вище дотаційних цін, то збитки їм не відшкодовують. Додаткові ціни, як правило, нижче цільових.

Одним зі способів скорочення диспаритету цін може служити кредитування під заставу сільськогосподарської продукції. При цьому мінімальна ціна заставної продукції гарантується еквівалентним рівнем. Ціни еквівалентного рівня розраховують: матеріальні витрати оцінюються за сформованими на відповідну дату оптовими цінами і тарифами; оплата праці встановлюється на рівні працівників промисловості порівняної кваліфікації; прибуток визначається за нормативами для розширеного відтворення. Такі ціни щорічно уточнюються.

Кредитування по фінансовому обігу припускає видачу позичок лише у випадку, якщо маса грошового виторгу або вартість нерухомого майна, переданого в заставу, дозволяють розрахуватися за наданий кредит. В організації забезпечення аграрного підприємництва позиковими коштами особливого значення набуває гарантія під заставу майна і землі, заставу права оренди земельних ділянок, заставу товарів в обороті або переробці, застави майнових прав.

Установлено, що державні субсидії варто направляти в першу чергу на розвиток: селекції і насінництва культур, племінної і ветеринарної роботи у тваринництві, меліорації землі і навколишнього середовища. Це може забезпечуватися звільненням від оподатковування доходів від несільськогосподарської діяльності, виключення з податкової бази суми реінвестицій. При невиконанні бізнес-плану усі форми державної підтримки відзиваються і трансформуються у кредит з процентною ставкою за його використання.

Висновки

У дисертації теоретично узагальнені і вирішені задачі по удосконаленню ведення аграрного підприємництва і підвищення його ефективності у створених організаційно-правових структурах на селі. Результати досліджень, викладених у дисертації, дозволяють зробити наступні основні висновки і пропозиції.

1. В міру розвитку ринкових відносин відбуваються істотні зміни підприємницького середовища і діяльності підприємців. Цьому сприяє зменшення економічної ролі держави в плані розширення “коридору економічної свободи”, проведення прогресивних податкових реформ, зростання масштабів і ролі малого бізнесу в економіці, що підтримується державою, формування “інформативно-індустріальної” моделі економічного росту з переміщенням конкуренції в області науки, техніки і технології, використання нецінового суперництва, боротьби за якість обслуговування споживачів.

2. Установлено, що підприємці розрізняються за ознаками: власники всіх засобів виробництва або всіх акцій; долі власності, або контрольного пакету акцій, що забезпечує положення реального господаря виробництва; довірчої власності, коли він контролює виробництво за допомогою “чужих” капіталів (орендоване майно, земля, акції і т.д.) яке йому довірили власники.

3. Особливості підприємництва в сільському господарстві обумовлені: нерівномірністю надходження доходів протягом року, сезонним характером виробництва, більш пагубною дією інфляції, фактором часу, що впливає на кількість і якість кінцевої продукції, породжує сезонну зайнятість і нерівномірне завантаження техніки, великий ризик, створюваний природним фактором, значні втрати від несприятливої екологічної обстановки.

4. Підприємці, що господарюють на кращих і середніх за родючістю ґрунтах або ближче розташованих до ринків збуту сільськогосподарської продукції, постійно одержують додатковий доход, що більший за звичайний підприємницький доход рівний середньому прибутку на вкладений капітал. Якщо земельна ділянка знаходиться в приватній власності господаря-підприємця, то цей додатковий доход привласнюється ним цілком, у випадку ж оренди – передається землевласникові.

5. На величину і динаміку орендної плати впливають: родючість ґрунту, урожайність поточного року, прогноз урожайності на майбутній рік, місце розташування земельної ділянки до ринку збуту тієї продукції, що на ній вирощується, ціни на сільськогосподарську продукцію що склалися і прогнозований їхній рівень, витрати виробництва, державні програми розвитку сільського господарства і надання йому допомоги, співвідношення попиту та пропозиції на землю при її купівлі-продажу, рівень і тенденції банківського відсотку за кредит.

6. В створених структурах аграрного підприємництва розмежовується власність і управління. Найбільша кількість сільськогосподарських підприємств у Дніпропетровській області – 49,1% організована 2-10 засновниками. Чисельність працюючих у ринкових формах господарювання склала 78 тис. чол. з них 7,9% - фахівці сільського господарства.

7. Неефективна діяльність нових аграрних підприємницьких структур обумовлена зношеністю основних фондів, обмеженістю матеріально-технічних ресурсів і можливостей їхнього придбання, складністю відносин із власниками землі і майна, недостатністю об'єктів ринкової інфраструктури в регіоні, монополізмом інженерно-технічного обслуговування, заготівельних організацій і переробних підприємств.

8. Приватне дрібне підприємництво в сільському господарстві інтенсивно нарощується. У більших господарствах населення, включаючи й особисті селянські, масштаби концентрації проявляються сильніше, ніж у дрібних, оскільки фактори виробництва (земля, худоба, кількість зайнятих) безпосередньо пов'язані з обсягами виробництва і кінцевим результатом. У господарствах землекористуванням більше 1 га рівень товарності складає 71,8%. Доходу від реалізації таке господарство одержує в 3,7 рази більше середнього по всій вибірці господарств населення. Однак сумарний ефект малого підприємництва в сільському господарстві поки не компенсує втрат крупнотоварного виробництва.

9. Розвиток фермерства, як і інших приватних підприємств у сільському виробництві варто розглядати не тільки з економічної точки зору, але і соціальної, психологічної. Вони створюють конкурентне середовище аграрного ринку і забезпечують духовне і культурне відродження села і у цілому держави. У регіоні фермерські господарства землекористуванням понад 100 га обробляють близько 67% усієї виділеної під фермерство землі. Збитковими є господарства що мають до 50 га землі. Сума доходів фермерських господарств за останні три роки збільшилася на 44,6%, а питома вага тих, що отримали доход - до 99%.

10. У перспективі розвиток приватного аграрного підприємництва буде зміцнюватись за рахунок появи одних і банкрутства інших виробничих структур, тобто природного відбору. Особисті селянські господарства на відміну від господарств населення усе більше будуть переходити від натурального на товарно-споживчий характер функціонування.

11. Отримані параметри селянських і фермерських господарств різних типорозмірів, за розробленою методикою оптимізації галузевої структури дозволили виявити доцільні пропорції між окремими виробничими елементами, забезпечити максимальний доход від підприємницької діяльності. Вони є орієнтиром для створення нових і розвитку діючих селянських і фермерських господарств досліджуваного регіону. Установлено, що взаємодія підприємців на селі з іншими партнерами аграрного бізнесу ґрунтується на принципах: однаковій підтримці виробництва з боку держави, відносин на комерційній, договірній і еквівалентній основі, взаємній вигідності і конкурентному розвитку. Взаємини можуть здійснюватися у виробничому середовищі, по наданню послуг (технологічних, технічних і організаційно-економічних), створенню спільних союзів і підприємств, кооперації.

12. Державна політика розвитку аграрного підприємництва повинна бути спрямована на його цінову підтримку, застосування інтервенції і деінтервенції на ринку сільськогосподарської продукції, сприяти формуванню системи цінового механізму. Ціна повинна виступати засобом, а не об'єктом державного регулювання підприємницької діяльності на селі.

13. Усунення диспаритету цін на продукцію промисловості і сільського господарства диктує нагальну потребу компенсації сільськогосподарському підприємництву втрат від