ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

ЛАПКА ОКСАНА ЯРОСЛАВІВНА

УДК – 351.745.5

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ УКРАЇНИ

(адміністративно-правовий аспект)

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління;

адміністративне право і процес;

фінансове право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Ірпінь - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі конституційного та адміністративного права Київського інституту внутрішніх справ

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент,

Заслужений юрист України,

СТОЛБОВИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ,

Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри адміністративного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

КАЛЮЖНИЙ РОСТИСЛАВ АНДРІЙОВИЧ,

Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри теорії держави та права

кандидат юридичних наук

ТОДОЩАК ОЛЕГ ВОЛОДИМИРОВИЧ,

Одеська національна юридична академія,

декан факультету заочного навчання

Провідна установа: Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова

Захист відбудеться “___19__” ___вересня___ 2003 р. о ___1400_____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.27.855.02 в Академії державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Садова 53.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Академії державної податкової служби України (08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Садова 53).

Автореферат розісланий 09.08.2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Г.Г.Забарний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Здійснювані в Україні глибокі державно-правові та соціально-економічні перетворення вимагають подальшого зміцнення законності та правопорядку, забезпечення безпеки особи, належного захисту та охорони конституційних прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина. Значну роль у здійсненні цих важливих завдань відіграють органи внутрішніх справ, складовою частиною яких є міліція. Покладаючи на працівників міліції широке коло обов’язків щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьби зі злочинністю, належної охорони життя та здоров’я особи від протиправних посягань, держава зобов’язана забезпечити їх належним захистом для підвищення ефективності їх правоохоронної діяльності. Викликає занепокоєння криміногенна ситуація, що склалася в країні щодо кількості вчинюваних правопорушень стосовно працівників міліції. Так, тільки за 2002 рік зареєстровано 42273 правопорушень відносно працівників міліції, тоді як у 2001 році було зареєстровано 41343. Під час виконання службових обов’язків у 2002 році загинуло 51 та поранено 347 працівників міліції. Усе це свідчить про необхідність посилення рівня особистого захисту, соціального забезпечення та надійного соціально-правового захисту працівників міліції з боку держави.

Проблеми правового статусу особи і громадянина, їх права та свободи, механізм реалізації конституційно закріплених гарантій досліджені в наукових працях окремих провідних вчених С.С. Алексєєва, Н.О. Бобрової, Н.Б. Болотіної, М.В. Вітрука, К.Г. Волинки, М.М. Гуренко, В.В. Копейчикова, О.П. Коренєва, О.Є. Мачульської, П.М. Рабіновича, Н.І. Раздималіної, В.Ю. Тихонової та інших. Разом з тим, поза межами наукових досліджень залишаються проблеми соціально-правового захисту деяких категорій громадян, зокрема, працівників міліції. У працях провідних українських науковців, зокрема, О.М. Бандурки, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, Р.А. Калюжного, Л.М. Князькової, А.М. Колодія, Ю.В. Корнєєва, Ю.Ф. Кравченка, В.В. Куличенка, О.В. Лавриненка, В.П. Пєткова, С.Д. Порощука, Л.Г. Чистоклєтова, В.О. Шамрая, В.К. Шкарупи та інших здійснюється аналіз окремих елементів правового статусу працівників міліції, проте комплексного наукового дослідження різнобічних проблем адміністративно-правового характеру їх соціально-правового захисту на сьогоднішній день не існує. Усі зазначені вище та багато інших робіт вчених минулого та сучасних науковців з проблем правового статусу особи і громадянина стали водночас науково-теоретичною основою даного дисертаційного дослідження.

Викладене зумовлює в цілому актуальність теми дослідження, її наукову новизну, структуру та зміст дисертації, а також вибір наукового, нормативно-правового та практичного матеріалу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 років”, затверджені рішенням колегії МВС України від 28 лютого 1995р. № 4 км/2 та “Пріоритетних напрямках фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 років”, затверджені наказом МВС України від 30 червня 2002р. № 635), Національної академії внутрішніх справ (“Основні напрямки наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 1995-2000 роки”) та Київського інституту внутрішніх справ (п. 4.5. Плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт на 2002 рік, затверджений Вченою Радою Київського інституту внутрішніх справ (протокол № 1) від 28 січня 2002 року). Актуальність цього напрямку досліджень обґрунтована у Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22.07.1998р. № 810/98, Концепції розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 років, схваленої рішенням колегії МВС України від 18.12.2000р. № км/1, Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000р. № 1376/2000.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у всебічному аналізі сучасного стану проблем, пов’язаних із забезпеченням належного соціально-правового захисту працівників міліції, комплексній розробці теоретичних положень та концептуальних основ у реалізації механізму адміністративно-правового захисту працівників міліції, розробці окремих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, яке регламентує такий захист.

Досягнення зазначеної мети забезпечується вирішенням наступних завдань:

–

–

–

–

–

–

–

–

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері соціально-правового захисту працівників міліції.

Предметом дослідження є поняття, сутність механізму адміністративно-правового захисту працівників міліції, реалізація їх законодавчо встановлених гарантій соціально-правового захисту в сучасних умовах.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання: всезагальний діалектичний метод пізнання при дослідженні сутності та змісту соціально-правового захисту працівників міліції, об’єктивної оцінки рівня його ефективності, взаємозв’язку з іншими явищами, зв’язку із суспільством; загальнонаукові методи: історико-правовий – для дослідження процесу виникнення, формування та розвитку поняття “соціальний захист” (підрозділ 1.2); аналіз та синтез як прийоми логічного методу при з’ясуванні суті та змісту категорій “правовий захист працівників міліції”, “соціально-правовий захист працівників міліції” (підрозділи 1.1, 1.3); структурний підхід для з’ясування елементного складу механізму соціально-правового захисту та механізму адміністративно-правового захисту працівників міліції (підрозділ 2.1); спеціальні методи: порівняльний метод, який використовувався під час здійснення аналізу точок зору провідних науковців щодо розуміння та змісту таких категорій, як “правовий захист особи”, “соціальний захист особи”, “правовий захист працівників міліції” (підрозділи 1.1, 1.2), а також у процесі аналізу деяких положень Закону України “Про міліцію” та Законів “Про міліцію (поліцію)” Російської Федерації, Молдови, Латвії (підрозділ 3.2); статистичного аналізу та анкетування для з’ясування рівня соціально-правового захисту працівників міліції, визначення проблем та надання пропозицій щодо їх вирішення.

Інформаційною базою дисертаційного дослідження слугували нормативно-правові акти з питань соціально-правового захисту працівників міліції: Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази та розпорядження МВС України, статистичні матеріали МВС України.

У процесі обґрунтування основних положень дисертації використовувались наукові роботи із загальної теорії держави та права, з конституційного, кримінального, адміністративного, цивільного, трудового та інших галузей права.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших в українській юридичній науці комплексним дослідженням механізму адміністративно-правового захисту працівників міліції, а також сучасною постановкою цієї проблеми, дослідженням нових ідей і тенденцій розвитку відносин у специфічній адміністративній сфері та окремих напрямів удосконалення законодавства з метою посилення соціально-правового захисту працівників міліції. Вивчення цих питань дало змогу обґрунтувати ряд висновків, рекомендацій і пропозицій:

–

–

–

–

–

–

–

–

Практичне значення дисертації полягає в тому, що викладені в ній висновки та пропозиції можуть бути використані:

–

–

–

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедр адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України і конституційного та адміністративного права Київського інституту внутрішніх справ.

Окремі результати дослідження висвітлювалися на семінарі “Забезпечення захисту прав людини у правоохоронній діяльності” (Київ, 2000 р.), на міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” (Дніпропетровськ, 2001 р.), на міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький, 2002 р.).

Узагальнені висновки і пропозиції були сформульовані і подані автором до ДРП МВС України, ГВ УМВС України в Миколаївській області. Результати дисертаційного дослідження використовувались у навчальному процесі Київського інституту внутрішніх справ в ході викладання курсів: “Забезпечення прав і свобод громадян в правоохоронній діяльності”, “Конституційне право України”, “Адміністративне право України”, “Адміністративна відповідальність”.

Публікації за темою дисертації. Основні положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у шести публікаціях чотири з яких опубліковані у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладення матеріалу. Вона містить вступ, три розділи, які поділяються на дев’ять підрозділів, висновки, список використаних джерел (266 найменувань), додатків (обсягом 29 сторінок). Загальний обсяг дослідження - 239 сторінок, з яких 187 – основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначено мету і завдання дисертаційного дослідження; висвітлюється рівень її наукової розробленості, розкривається теоретичне та практичне значення основних положень дисертації; визначається зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами МВС України, Національної академії внутрішніх справ України та Київського інституту внутрішніх справ; розкривається особистий внесок здобувача та питання апробації одержаних результатів; формулюються основні положення, які виносяться на захист.

Перший розділ “Поняття соціально-правового захисту працівників міліції та його зміст” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі “Поняття правового захисту працівників міліції України” досліджуються поняття “охорона прав”, “захист прав”, їх співвідношення, визначається суть, зміст та формулюється поняття “правовий захист працівників міліції”.

У науковій літературі науковці переважно оперують такими категоріями, як “охорона прав” та “захист прав”. На основі проведеного порівняльного аналізу цих категорій автор дійшов висновку, що вони не відображають суті всього кола суспільних відносин, які є важливими для забезпечення реалізації правового статусу громадян, і охоплюються ширшим за змістом поняттям – “правовий захист”, під яким розуміється система законодавчо встановлених правових гарантій, а також діяльність уповноважених на те органів та посадових осіб щодо їх реалізації.

У цьому розділі автор відзначає, що важливим чинником реального забезпечення прав особи є гарантування, яке здійснюється за допомогою специфічних засобів – гарантій. Правовий захист містить у собі ту частину юридичних гарантій, які безпосередньо забезпечують правомірну реалізацію, охорону та захист усіх елементів правового статусу громадян.

Всебічно дослідивши поняття правового захисту особи та на основі висновків, отриманих у ході критичного осмислення наукових та нормативно-правових джерел, дисертант пропонує визначити поняття правового захисту працівників міліції, як систему юридичних засобів, за допомогою яких уповноважені на те державні органи, їх посадові особи та інші суб’єкти здійснюють реалізацію і захист законодавчо встановлених організаційно-правових гарантій з метою забезпечення стану правової захищеності працівників міліції. Така точка зору дає змогу зрозуміти суть та зміст самого явища - правового захисту працівників міліції, всебічно розглянути його механізм і виробити відповідні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства, а також самого процесу реалізації правових гарантій на практиці.

У другому підрозділі “Поняття соціального захисту працівників міліції України” досліджується походження, визначається суть, зміст та формулюється поняття соціального захисту працівників міліції.

Особливе місце в структурі відносин соціального захисту займають такі відносини, де одним із суб’єктів виступає представник державної влади. Основним видом його соціального захисту є службово-трудовий соціальний захист. Так, працівники міліції як представники державної влади можуть користуватись пільгами щодо забезпечення житлом, його сплатою, оплатою комунальних послуг, а також одержання кредитів на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво, придбання житла у власність.

З огляду на специфіку службової діяльності працівники міліції не в повному обсязі користуються основними правами, передбаченими Конституцією України та іншими нормативними актами для громадян України. Правове становище працівників міліції має ряд обмежень, які зумовлюються характером та змістом службових завдань, виконанням специфічних функцій.

У цьому розділі дисертант на основі аналізу різних точок зору науковців приходить до висновку, що соціальний захист працівників міліції – це система соціальних гарантій, що забезпечують задоволення матеріальними і духовними потребами та компенсують певні обмеження, встановлені законодавством щодо цієї категорії осіб. Підкреслюється, що соціальний захист працівників міліції, тобто комплекс пільг та переваг, що закріплені в чинному законодавстві України, повинен не тільки компенсувати важкі умови праці представників міліцейської професії, але і довести їх до рівня загального балансу прав і обов’язків, які мають інші категорії робітників та службовців.

У третьому підрозділі “Співвідношення понять “правовий захист працівників міліції” і “соціальний захист працівників міліції” та їх зміст” здійснюється загальний аналіз категорії “соціально-правовий захист”.

Соціальний захист можна розглядати як в широкому, так і в вузькому розумінні. В першому випадку соціальний захист розуміється як економічний, правовий, екологічний, медичний тощо. У другому – застосовується у зв’язку із захистом одного з наведених видів прав чи сукупності декількох видів.

Враховуючи такий різний підхід до розуміння суті соціального захисту в цілому, автор дослідження відзначає, що питання соціального захисту працівників міліції за своїм змістом включає в себе не тільки матеріальний аспект, а і реальну можливість для підвищення культурного рівня, самоосвіти тощо.

У ході проведення логічного аналізу термінів “правовий захист” та “соціальний захист” дисертант прийшов до висновку, що соціальний захист включає в себе і правовий захист, тобто між цими поняттями існують родо-видові відносини, де родовим є соціальний, а видовим – правовий захист.

Ретельно дослідивши різне розуміння поняття соціально-правового захисту, автор приходить до висновку, що захист не зводиться тільки до системи юридичних засобів та гарантій чи до діяльності державних органів та їх посадових осіб, а й є невід’ємним компонентом правового статусу працівників міліції, необхідною умовою для здійснення ними своїх професійних обов’язків, а також дозволяє їм задовольнити як професійні, так і особисті інтереси у максимально можливій мірі.

Виходячи з цього, в роботі дається дефініція соціально-правового захисту працівників міліції, під яким розуміється система нормативно закріплених гарантій та юридичних засобів, за допомогою яких уповноважені на те державні органи, їх посадові особи та інші суб’єкти забезпечують реальну можливість працівників міліції ефективно використовувати законодавчо встановлені організаційно-правові заходи, а також користуватися тими пільгами та перевагами, які передбачені для цієї категорії громадян з метою компенсування певних обмежень та гарантування стану їх соціально-правової захищеності.

У четвертому підрозділі “Огляд літератури за темою дослідження” здійснюється загальний аналіз монографічної, наукової літератури, законодавчих та інших нормативно-правових актів, які закріплюють гарантії соціально-правового захисту працівників міліції України, висвітлюють проблеми їх реалізації.

Під час дослідження було відзначено, що у вітчизняній юридичній літературі до сьогоднішніх часів фактично відсутні спеціальні загальнотеоретичні, комплексні дослідження проблем соціально-правового захисту працівників міліції.

Аналіз наукових джерел радянських часів дозволяє вказати на те, що ще під час існування Радянського Союзу досить велика група вчених займалась питаннями правового статусу особи, проблемами реалізації їх прав та свобод. Разом з тим, слід відзначити, що погляди науковців радянського періоду містили дещо заполітизований, догматичний, ідеологічний характер, що було характерним для праць цього періоду.

Кардинальні зміни у сфері соціально-правового захисту особи, в тому числі й працівників міліції, відбулися на початку 90-х років, після здобуття Україною незалежності. Саме це стало першим кроком до нового погляду щодо гарантування прав та свобод особи.

У XX столітті починається процес законодавчого закріплення правового статусу працівників міліції, гарантій їх особистої безпеки. Саме з цього часу істотно переусвідомлюється роль працівників міліції у забезпеченні прав і свобод особи, закріплюються їх основні права та обов’язки, встановлюються гарантії їх соціально-правового захисту.

Починаючи з 90-их років у науковій літературі усе частіше починають з’являтися монографічні наукові роботи, присвячені питанням проходження служби в органах внутрішніх справ, правового статусу працівників міліції; проблемам їх особистої безпеки; розглядається вплив небезпечних факторів на їх службово-професійну діяльність; здійснюється загальна характеристика правового забезпечення; аналізується вплив професійної підготовки, досліджуються питання організації управління в органах внутрішніх справ, в тому числі і у сфері соціально-правового захисту працівників міліції тощо.

В ході дисертаційного дослідження було відзначено, що на сьогоднішній час відсутнє комплексне наукове дослідження з питань соціально-правового захисту працівників міліції України, фактично не розроблений механізм адміністративно-правового захисту; відсутній аналіз адміністративно-правових гарантій захисту, а також існує необхідність вирішення ряду проблем щодо забезпечення реальної реалізації гарантій соціально-правового захисту працівників міліції.

Другий розділ “Механізм адміністративноно-правового захисту працівників міліції України” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Поняття механізму адміністративно-правового захисту працівників міліції України та його структура” формулюється поняття та визначаються складові елементи механізму адміністративно-правового захисту працівників міліції.

Соціально-правовий захист є складним системним явищем, який включає систему норм конституційного, кримінального, адміністративного, цивільного та іншого законодавства, що закріплюють відповідні гарантії захисту, встановлюють відповідальність за їх порушення та реалізуються на основі відповідного механізму.

Адміністративно-правовий захист працівників міліції – система правових засобів, за допомогою яких уповноважені на те органи та їх посадові особи забезпечують реалізацію законодавчо встановлених адміністративно-правових гарантій.

Функціонування правової системи держави забезпечується комплексом державно-правових механізмів. Зокрема, до них можна віднести і механізм адміністративно-правового захисту.

До складових елементів механізму адміністративно-правового захисту працівників міліції можна віднести: адміністративно-правові норми, засоби захисту, адміністративно-правові відносини, професійну правову культуру та свідомість.

Адміністративно-правові норми, як один з елементів механізму соціально-правового захисту, є імперативними, закріплюють певні гарантії адміністративно-правового захисту працівників міліції, визначають засоби захисту і можуть мати матеріальний та процесуальний характер.

Адміністративно-правові норми містять елементи заохочення, що являється однією з форм переконання (дострокове присвоєння чергового спеціального звання; присвоєння спеціального звання, вищого на один ступінь від звання, передбаченого на займаній посаді тощо).

До гарантій адміністративно-правового захисту працівників міліції слід віднести ті гарантії, які з огляду на адміністративно-правовий статус законодавчо встановлені саме для цієї категорії громадян, зокрема: право на застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та засобів фізичного впливу тощо.

Захист прав включає у себе різні форми захисту, які можуть мати як юрисдикційний, так і не юрисдикційний характер. Юрисдикційні форми містять в собі судовий та позасудовий захист, зокрема, адміністративно-правовий захист (адміністративне провадження). Неюрисдикційні, тобто такі заходи, які застосовуються самими працівниками міліції – самозахист, необхідна оборона та крайня необхідність і які передбачають застосування фізичної сили, зброї та спеціальних технічних пристроїв. Підстави та порядок застосування таких заходів регламентуються адміністративним законодавством.

Адміністративно-правові відносини мають державно-владний характер, один із суб’єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин. Суб’єктами правовідносин у сфері адміністративно-правового захисту працівників міліції є: держава в особі її органів та посадових осіб; атестовані працівники міліції; пенсіонери органів внутрішніх справ і податкової міліції.

Специфічним для правовідносин у сфері адміністративно-правового захисту працівників міліції є їх об’єкт. З одного боку, ним виступають інтереси та потреби працівників міліції нематеріального характеру (здоров’я, честь та гідність), а з іншого - об’єктом виступають права та потреби, які здебільшого мають матеріальний характер. Зміст адміністративно-правових відносин формується на основі реалізації прав та обов’язків сторін. З одного боку – це права та обов’язки державних органів і їх посадових осіб, з іншого – права працівників міліції.

Адміністративно-правові відносини виникають, змінюються і припиняються за настання конкретних життєвих обставин – юридичних фактів. У адміністративно–правових нормах передбачаються певні юридичні обставини, з якими пов’язана можливість або необхідність реалізації працівником міліції своїх повноважень. Так, у статтях 15 - 151 Закону України “Про міліцію” називаються різні обставини - юридичні факти, при наявності яких працівник міліції має право застосовувати вогнепальну зброю. Прикладами юридичних фактів можуть бути також випадки виконання працівниками міліції службових обов’язків у вихідні та святкові дні – це дає право на пільгову оплату їхньої праці.

Засобом реалізації гарантій адміністративно-правового захисту працівників міліції є застосування примусу. Зокрема, адміністративним законодавством передбачено відповідальність за вчинення адміністративних проступків відносно працівників міліції (ст.ст. 185, 1857 КУпАП).

Невід’ємним елементом механізму адміністративно-правового захисту працівників міліції є відповідний рівень їх професійної правової культури, який відображає знання ними чинного законодавства і є необхідною умовою дотримання законності, правильного використання наданих їм державою прав та належного виконання обов’язків.

Виходячи зі змісту охарактеризованих елементів, дисертант формулює визначення механізму адміністративно-правового захисту працівників міліції – це система адміністративно-правових норм та інших засобів захисту, за допомогою яких уповноважені на те суб’єкти забезпечують реальну реалізацію гарантій адміністративно-правового захисту працівників міліції.

Другий підрозділ “Нормативна основа регулювання соціально-правового захисту працівників міліції України” присвячений дослідженню положень основних законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань соціально-правового захисту працівників міліції.

Ефективність дії механізму соціально-правового захисту працівників міліції залежить від досконалості правової бази, що регламентує порядок та умови проходження служби в органах внутрішніх справ України, процесу реалізації встановлених гарантій такого захисту. Сучасну систему нормативних джерел щодо соціально-правового захисту працівників міліції складають декілька груп законодавчих актів України: Конституція України, закони, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти МВС України, міжнародно-правові акти. Незалежно від рівня і юридичної сили того чи іншого нормативно-правового акта усі вони виконують одну і ту ж функцію – офіційно засвідчують державне визнання певних пільг, засобів захисту стосовно специфічних учасників суспільних відносин, якими є працівники міліції.

Діяльність правоохоронних органів по боротьбі із злочинними посяганнями відносно працівників міліції не відповідає сьогоднішнім потребам, що зазвичай негативно впливає на рівень їх соціально-правової захищеності. Зокрема, згідно з результатами, отриманими під час анкетування 1650 працівників міліції з цих питань, подібні злочини вчинялись стосовно 47% від загальної кількості опитаних, з них тільки 42% звертались з цього приводу до правоохоронних органів. Серед причин неефективності такого захисту працівників міліції дисертант називає: недооцінку судами суспільної небезпеки окремих подібних злочинів; недосконалість законодавства, що встановлює гарантії безпеки працівників міліції; неефективність існуючих заходів захисту тощо.

Законодавчо закріплене право працівників міліції на застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї на практиці використовується у виключних випадках і нерідко це приводить до поранення та загибелі. Так, за період 1996-2002 років при виконанні службових обов’язків в Україні поранено 2888, загинуло 420 працівників міліції, зокрема, безпосередньо при виконанні обов’язків по охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю поранено 1879 працівників міліції, що становить 65%, загинуло – 149 працівників, що становить 35% від загальної кількості поранених та загиблих співробітників міліції в Україні за вказаний період.

Працівники міліції наділені такими ж конституційно гарантованими правами соціального захисту, як і інші категорії громадян. Крім цього, з огляду на специфіку службової діяльності, їм надаються пільги та переваги, зумовлені їх функціональними обов’язками, але на сьогоднішній день вони не мають вагомого результату, реальної реалізації.

Діяльність працівника міліції по охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю згідно зі статтями 5 та 10 Закону України “Про міліцію” охоплюється поняттям виконання службових обов’язків, з огляду на що автор пропонує у п. 3 ст. 23 Закону України “Про міліцію” словосполучення “при виконанні службових обов’язків по охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю” замінити словами - “при виконанні службових обов’язків”.

У третьому підрозділі “Органи та їх посадові особи як суб’єкти соціально-правового захисту працівників міліції України” визначаються суб’єкти управління та їх компетенція у сфері соціально-правового захисту працівників міліції.

Однією зі сторін правових відносин, які складаються у процесі функціонування механізму соціально-правового захисту працівників міліції, виступають суб’єкти управління, тобто державні органи та їх посадові особи, які здійснюють управління системою ОВС України в цілому, у тому числі й у сфері їх соціально-правового захисту. Саме на них покладені обов’язки щодо забезпечення реалізації законодавчо встановлених гарантій соціально-правового захисту працівників міліції та здійснення контролю за їх виконанням.

До суб’єктів управління у сфері соціально-правового захисту працівників міліції відносяться: Президент України, Кабінет Міністрів України та інші державні органи і органи місцевого самоврядування.

Безпосереднім суб’єктом управління органами внутрішніх справ України є Міністерство внутрішніх справ України та його структурні підрозділи: Департамент роботи з персоналом МВС України, інспекція по особовому складу органів внутрішніх справ, Кадрова комісія МВС України, Головне управління військового та матеріально-технічного забезпечення МВС України, господарчі відділи, Управління капітального будівництва, Департамент фінансових ресурсів та економіки МВС України, підрозділи фінансово-економічної служби. Саме на них покладено ряд повноважень щодо забезпечення соціально-правового захисту працівників міліції України.

У результаті дослідження автором висувається пропозиція щодо вдосконалення системи органів виконавчої влади, зокрема, Міністерства внутрішніх справ України, яке здійснює безпосереднє управління як органами внутрішніх справ в цілому, так і у сфері соціально-правового захисту працівників міліції. Саме створення нової, більш гнучкої та оперативної у своїй діяльності структури, яка здатна забезпечити, на наш погляд, більш ефективну реалізацію гарантій соціально-правового захисту працівників міліції, на думку автора, повинен стати Департамент соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ України з його розширеними повноваженнями, відповідними функціями, з чітким розмежуванням обов’язків з іншими відомствами, який би здійснював управління у сфері соціально-правового захисту працівників міліції.

Третій розділ “Гарантії адміністративно-правового захисту працівників міліції України” присвячений аналізу норм адміністративного законодавства України, які встановлюють адміністративно-правові гарантії та передбачають адміністративну відповідальність за посягання на них.

Перший підрозділ “Адміністративна відповідальність як засіб адміністративно-правового захисту працівників міліції України” присвячений аналізу норм адміністративного законодавства України, які встановлюють адміністративну відповідальність за правопорушення, вчинені відносно працівників міліції, здійсненню загальної характеристики процесу їх реалізації.

Адміністративні проступки, що вчиняються стосовно працівників міліції під час виконання ними службових обов’язків, мають суспільно небезпечний характер. Так, згідно із статистичними даними Міністерства внутрішніх справ України протягом 1999-2002 років стосовно працівників міліції було вчинено 189713 проступків, притягнуто до відповідальності 186969 осіб, що становить 98% від загальної кількості зареєстрованих випадків вчинення адміністративних проступків зазначеної категорії, з них: до адміністративного арешту притягнуто 113346 осіб (61%); оштрафовано 52158 осіб (28%); застосовано виправні роботи до 3964 осіб (2%).

Автор підкреслює, що публічні заклики до невиконання вимог працівників міліції мають загрозливий характер не тільки стосовно працівників міліції, але й громадського порядку взагалі. Іноді такі заклики переходять у масові безпорядки, у результаті яких іноді отримують тілесні пошкодження і працівники міліції, і прості громадяни. Поширення неправдивих відомостей з метою провокації працівників міліції підривають їх авторитет та довіру до них громадськості. Досить часто особи, які вже притягались до відповідальності за ст. 1857 КУпАП, вчиняють такі ж дії повторно. І тому вважається доцільним посилити міри адміністративного покарання, а саме в ст. 1857 КУпАП передбачити міру відповідальності за цей проступок у виді адміністративного арешту на строк до п’ятнадцяти діб.

Далі автор звертає увагу на той факт, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення за ст. 1857 КУпАП може наступати тоді, коли воно здійснене у зв’язку з виконанням працівником міліції обов’язків по охороні громадського порядку. Таке становище звужує правозастосування зазначеної норми, що передусім негативно впливає на загальну ефективність адміністративно-правового захисту працівників міліції. У зв’язку з цим пропонується внести відповідні зміни до ст.1857 КУпАП, замінивши словосполучення “виконання працівником міліції обов’язків по охороні громадського порядку” словами - “у зв’язку з виконанням службових обов’язків”.

У другому підрозділі “Шляхи удосконалення законодавства щодо соціально-правового захисту працівників міліції на основі порівняльного аналізу закону України “Про міліцію” та відповідних законів країн СНД” здійснюється порівняльний аналіз законодавчо встановлених гарантій соціально-правового захисту працівників міліції України та працівників міліції (поліції) країн ближнього зарубіжжя.

Із метою вирішення проблем соціально-правового захисту працівників міліції дисертант здійснює на підставі Закону України “Про міліцію” та законів “Про міліцію (поліцію)” Російської Федерації, Молдови, Білорусії і Латвії порівняльно-правовий аналіз гарантій соціально-правового захисту працівників міліції (поліції), робить відповідні висновки і вносить ряд пропозицій щодо змін та доповнень до Закону України “Про міліцію”.

Автор звертає увагу на доцільність норм, які надають право працівникам міліції (поліції) на необхідну оборону, крайню необхідність та професійний ризик. У цьому випадку така норма покликана додатково впливати на правосвідомість застосування певних заходів, сприяти виправленню слідчої практики щодо упередженого ставлення до оцінки дій працівників міліції у подібних ситуаціях.

Зазначається, що право правоохоронців на необхідну оборону та крайню необхідність є однією з форм їх захисту, а законодавче закріплення професійного ризику передбачатиме ще одну важливу гарантію захисту працівників міліції, що сприятиме стимулюванню ініціативного підходу до виконання ними своїх обов’язків, а також виступатиме додатковою умовою для звільнення їх від відповідальності у подібних ситуаціях.

Потребує також вирішення проблема упередженого ставлення до показань працівників міліції, які допитуються як свідки чи потерпілі у справах про протиправні посягання, вчинені стосовно них, чи у пов’язаних з окремими обставинами їх правоохоронної діяльності, з боку прокурорських та судових працівників. Нерідко відповідним заявам працівників міліції до прокурорських та судових органів не приділяється належна увага, мотивуючи це їхньою зацікавленістю. З огляду на це дисертант стверджує, що використання зарубіжного досвіду та встановлення у чинному законодавстві України гарантії довіри до свідчень працівника міліції дозволить певною мірою скорегувати слідчу та судову практику щодо упередженого ставлення до його свідчень у якості свідка та потерпілого.

У роботі автор досліджує досвід зарубіжних країн щодо гарантій соціально-правового захисту працівників міліції, що передбачають їх право на судовий захист. Так, у Законі України “Про міліцію” встановлюється для працівників міліції право на судовий захист, але, на відміну від законодавства Росії та Молдови, вони мають право на оскарження в суді тільки тих рішень службових осіб органів внутрішніх справ, які явно посягають на їхню гідність та особисті права і не пов’язані із службовою діяльністю, безумовно, звужуючи цим їхні права. На основі здійсненого порівняльного аналізу та результатів, отриманих під час анкетування працівників міліції з цього питання, дисертантом пропонується внести відповідні зміни до Закону України “Про міліцію” і передбачити право працівників міліції на судовий захист, у тому числі і у випадках, пов’язаних з проходженням останніми служби в ОВС.

На відміну від України більшість країн СНД пішли шляхом встановлення конкретних строків надання деяких видів пільг: забезпечення житлом, встановлення квартирних телефонів, надання місць у дошкільних закладах для дітей працівників міліції (поліції) тощо. Так, забезпеченість житлом є одним із важливих чинників якості виконання працівниками міліції своїх службових обов’язків. Крім цього, тут певною мірою вбачається і психологічний аспект даної проблеми.

Враховуючи викладене, автор доводить необхідність розробки і введення програми житлового забезпечення працівників міліції України та пропонує звернутися до досвіду зарубіжних країн і встановити строки (п’ять років практичного стажу в ОВС) для отримання житла та врахувати питання щодо сплати компенсації за його оренду.

Шляхом здійснення порівняльного аналізу було відзначено, що закріплене право працівників міліції на безкоштовний проїзд має досить обмежений характер і вступає в суперечність із п. 27 ст. 10 Закону України “Про міліцію”. На підставі вказаного та з метою усунення існуючих проблем дисертант пропонує віднести право працівників міліції на безкоштовний проїзд до гарантій їх соціально-правового захисту.

Звернувшись до досвіду зарубіжних країн, автор вважає необхідним встановити відповідальність посадових осіб за невиконання гарантій соціального-правового захисту працівників міліції, пропонує у ст. 222 Закону України “Про міліцію” передбачити відповідну норму і викласти її у такій редакції: “У випадку невиконання законодавчо встановлених гарантій соціально-правового захисту працівників міліції винні у цьому посадові особи несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. У разі невиконання посадовими особами з незалежних від них причин відповідних норм, які передбачають гарантії соціально-правового захисту працівників міліції, згадані особи відповідальності не підлягають у зв’язку з відсутністю у їх діях (бездіяльності) складу правопорушення”.

У висновках викладаються підсумки проведеного дослідження, формулюються основні пропозиції.

1. Конкретизовано поняття правового захисту, під яким розуміється система юридичних засобів, за допомогою яких уповноважені на те державні органи, їх посадові особи та інші суб’єкти здійснюють реалізацію і захист законодавчо встановлених організаційно-правових гарантій з метою забезпечення стану правової захищеності працівників міліції.

2. На основі аналізу чинного законодавства та відповідних теоретичних джерел сформульовано поняття соціального захисту працівників міліції, під яким розуміється система соціальних гарантій, що забезпечують задоволення матеріальних і духовних потреб та компенсують певні обмеження, встановлені законодавством щодо цієї категорії осіб.

3. Доведено доцільність вживання та сформульовано поняття соціально-правового захисту працівників міліції, під яким слід розуміти систему нормативно закріплених гарантій та юридичних засобів, за допомогою яких уповноважені на те державні органи, їх посадові особи та інші суб’єкти забезпечують реальну можливість працівників міліції ефективно використовувати законодавчо встановлені організаційно-правові заходи, а також користуватися тими пільгами та перевагами, які передбачені для цієї категорії громадян з метою компенсування певних обмежень та гарантування стану їх соціально-правової захищеності.

4. Сформульовано поняття адміністративно-правового захисту працівників міліції, під яким розуміється система правових засобів, за допомогою яких уповноважені на те органи та їх посадові особи забезпечують реалізацію законодавчо встановлених адміністративно-правових гарантій.

5. Визначено, що складовими елементами механізму адміністративно-правового захисту працівників міліції є: адміністративно-правові норми, засоби захисту, адміністративно-правові відносини, професійна правова культура та свідомість.

6. Сформульовано поняття механізму адміністративно-правового захисту працівників міліції як системи адміністративно-правових норм та інших засобів захисту, за допомогою яких уповноважені на те суб’єкти забезпечують реальну реалізацію адміністративно-правових гарантій.

7. Запропоновано створити нову, більш гнучку та оперативну структуру, яка здатна була б забезпечити більш ефективну реалізацію гарантій соціально-правового захисту працівників міліції – Департамент соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ з його розширеними повноваженнями, відповідними функціями, з чітким розмежуванням обов’язків з іншими відомствами, який би