завдяки якій проґресує, розвивається життя, і отже вдосконалюється світ і вдосконалюється людина. Таке вічне подолання, на думку Ніцше, є можливим не лише у минулому, а й у майбутньому. Як із тварини постала людина, так із людини має постати тип, вищий за людину. Він називає цей тип "надлюдиною". Більш високе буття, за яким здавна знемагало людство, не можна знайти у царстві небесному, де воно є готовим, його має створити людина власними зусиллями, і саме в цьому, ще недосконалому, неготовому світі. Жадобу влади Ніцше розглядає фактично як фундаментальне підґрунтя вдосконалення й самовдосконалення.
Прагнення людини до панування набуло нових обертів та можливостей завдяки стрімкому розвитку науки та техніки. Проблема сучасної цивілізації, на думку, Т.Адорно та М.Горкгаймера полягає у раціоналізації світу, яка, своєю чергою, полягає у нічим не обмеженому пануванні над природою та пристосування його лише для своїх потреб; принцип такої раціоналізації збігається з принципом волі до влади.
У другому підрозділі четвертого розділу "Критика просвітницької педагогіки та вдосконалення людини" окреслено основні напрямки критики ідей просвітництва, зокрема, критики просвітницької педагогіки та "проґресуючої" людини. Поняття просвітництва у Горкгаймера та Адорно застосовується не в історико-філософському контексті, а для означення таких понять як "раціональність" та "панування". Поняття "панування" трактується ними як підпорядкування людини усевладності технічного розуму, приниження людської суб’єктивності, що призводить до відчуження особистості. Досліджуючи розвиток цивілізації, вони звертають увагу на те, що, підпорядковуючи собі природу, людина не ставала вільнішою, навпаки, вона дедалі більше потрапляла у залежність від ідеалів, які нав'язувала їй її власна програма. Наслідком збільшення влади над собою та своїми взаємовідносинами із навколишнім світом, є, на їхню думку, відчуженість від усього того, чим забезпечується ця влада.
Суспільний розвиток пізньокапіталістичного суспільства спонукає до маніпуляції свідомості, яка ототожнюється з "просвітництвом". Маніпуляція здійснюється, зокрема, через сучасну "індустрію культури" за допомогою численної пропагандистської продукції, яка розповсюджується засобами масової комунікації, і, таким чином, стає можливим здійснювати цілеспрямований вплив на мислення людей. Йдеться, по суті, про вдосконалення об’єкта маніпуляції, що у його ролі постає сучасна людина.
У третьому підрозділі четвертого розділу "Людина — об’єкт маніпуляції: соціально-політичні технології як продукт розгортання ідеї вдосконалення" проаналізовано критику вдосконалення людини як об’єкту маніпуляції та подано розуміння сучасного місця людини в цій системі. У підрозділі зазначається, що прикметною ознакою сучасної епохи є намагання панувати над природою використовуючи сучасну техніку. Наслідком такої волі до панування є сучасні соціально-політичні мініпуляційні технології, у яких людина виступає лише як маріонетка наявної системи, прикладом якої є практика тоталітарних систем. Антропологічний компонент тоталітаризму полягає у прагненні до цілковитої трансформації людини відповідно до певних ідеологічних настанов. Для функціонування механізму, призначеного змінити людську природу, застосовують жорсткий контроль над свідомістю. Завданням такої цілковитої трансформації людини є прагнення до уніфікації індивідуального начала, стандартизації, придушення особистісного начала в людині. Протягом тисячоліть і особливо останніх сторіч відбувалася еволюція й удосконалювання технологій влади і соціального управління в суспільстві. Засоби масової комунікації створили для цього принципово нові можливості, багаторазово посиливши ефективність використання інформації з цією метою.
Сучасна ситуація вочевидь потребує альтернатив, пов’язаних із запобіганням криз пост-комуністичного суспільства. Багато в чому тут був би корисний досвід різних систем соціальної педагогіки, що пропонувалися в новітній європейській історії. Соціальна педагогіка, обравши своїм об’єктом людину, її формування та виховання в суспільстві, націлена на вирішування проблем взаємодії людини та середовища, формування духовних та моральних якостей людини. Домінантою сучасних педагогічних систем є категорія справедливості. Педагогічним сприянням справедливості є інтегральна освіта кожного, тобто освіта, яка складається із завдань, що підштовхують індивіда реалізовувати свій цілісний потенціал.
Перетворення ідеї вдосконалення на базу маніпулятивних технологій становить реальну загрозу для нормальних функціональних цінностей, тому проблема подолання технологічного синдрому у вигляді соціально-маніпулятивних проектів залишатиметься однією з основних проблем соціальної педагогіки. Отже є сенс говорити про потребу в створенні потужної громадської альтернативи, що важко уявити поза утвердженням засад громадянського суспільства.
ВИСНОВКИ
Наукові результати дослідження, а також перспективи подальшої розробки цієї засадничої теми роботи містяться у таких положеннях:
1.
Прикметною рисою ідеї вдосконалення в релігійних традиціях є те, що вона позначена орієнтацією на трансцендентний Абсолют. Водночас розуміння цього Абсолюту як ідеї вдосконалення щоразу залежить від певної культурно-історичної традиції. У всіх релігійних традиціях присутня думка про те, що людина, вдосконалюючись духовно, може набути певного рівня досконалості та досягнути Божественної межі. Варто зауважити, що вдосконалення людини у давнину не розумілося як лише вдосконалення тіла та душі, а пов’язувалося з принципово новим для людини станом.
2.
Домінуючою у європейської культури є парадигма, де досконалість людини виявляється через з’ясування місця людини у площині "людина-Бог", що знаходила своє вираження найбільшою мірою у християнізованому платонізмі. Якщо у Платона найдосконалішим є ідея Блага, то для Плотіна, який слідом за Платоном розташував царство досконалості у надчуттєве буття, найдосконалішим є Єдине. Ступінь досконалості, за Плотіном, зменшується у міру віддалення від Єдиного. Аналогічну думку розвиває і Псевдо-Діонісій Ареопагіт, який, формуючи свою концепцію небесної ієрархії, стверджує, що істоти, які стоять нижче, повинні вдосконалюватися вищими істотами. Аврелій Августин підтримав думку про те, що істинна, вища та цілковита досконалість не може бути досягнута тут, на землі, а у кінці історії, у царстві небесному, про що говорить він у трактаті "Два гради".
3.
Наступною значущою парадигмою вдосконалення людини у європейській культурі можна вважати парадигму просвітництва. Наголошуючи на тому, що спроможність до вдосконалення є важливою характеристикою людської сутності, просвітники виокремили фактори розвитку — спадковість, середовище та виховання. Таким чином, можна відзначити такі суттєві ідеї просвітників: пізнання за допомогою розуму сутності людини та вдосконалення людини, зміну її до кращого шляхом просвітництва та раціональної зміни політичних та соціальних установок.
4.
Ще одна парадигма європейської культури пов’язана з критикою культури та з’ясуванням становища людини у десакралізованому світі, визначенням шляхів її вдосконалення. Зміна уявлень про Всесвіт породила новий напрямок культурної творчості, який пов’язаний з критикою культури та існуючих традицій. Прикметні ознаки кризи культури та ідеї вдосконалення подаються у ніцшевій "переоцінці цінностей", тобто заміні всього того, що до цих пір вважалося мірилом істинного і цінного. Фундаментальним підґрунтям вдосконалення й самовдосконалення виступає, за Ніцше, воля до влади. Настанова волі до влади набуло нових обертів у маніпуляційних технологіях, зокрема у практиці тоталітарних систем.
5.
Дисертація може розглядатися як історико-культурне та філософсько-антропологічне дослідження буття людини, зокрема розуміння можливостей, меж та шляхів її вдосконалення. Ця робота дає можливість простежити основні напрямки становлення ідеї вдосконалення у європейській культурно-історичній традиції та показати значення культурно-історичних парадигм у розвитку ідеї вдосконалення та її впливу на посткомуністичний соціум. Разом з тим, розгляд ідеї вдосконалення людини показав нагальність дослідження та недостатність висвітлення ідеї вдосконалення людини у контексті української філософії, в якій також значна увага приділялася присвяченню проблемі вдосконалення людини.
Основні ідеї та положення дисертації викладені у 6 статтях та 1 тезах доповідей:
1) Вдосконалення людини: містичні аспекти релігійної традиції Заходу// Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна № 501 (Проблеми буття людини).— Серія “Теорія культури та філософія науки”.— Харків— Суми, 2001.—с.121—125 (0,5 д.а.)
2) Ідея вдосконалення в трактатах Діонісія Ареопагіта та сучасне бачення можливостей духовного відродження і проґресу //Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис Інституту філософії НАН України та Полтавського державного педагогічного університету .— Випуск 5. — Київ-Полтава, 2001.— с.179-188 (0,5 д.а.)
3) Самопізнання та вдосконалення у Платона (Про становлення ідеї Блага) // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. праць/ Відп. ред.: М.М.Бровко, О.Г.Шутов.— К.: Вид. центр Київського державного лінгвістичного університету, 2001.— с.60-66 (0,5 д.а.)
4) Діоніс та Аполлон : пошук досконалого життя та переосмислення європейської культури Фрідріхом Ніцше// Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. — К.: Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, 2002.— Вип. 11.— с.3-11 (0,5 д.а.)
5) Концепція “двох градів” Аврелія Августина та її вплив на становлення поняття вдосконалення// Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць/ Гол. ред. В.В.Лях., Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди — К.: Український центр духовної культури, 2002.— Вип. 28.— с. 68-76 (0,5 д.а.)
6) Вдосконалення людини та його вплив на соціально-економічний розвиток суспільства в концепції М.Вебера: сучасні реалії та перспективи// Молода нація/ Відповідальний редактор Олег Проценко.— К.: Смолоскип, 2000.— с.74—93 (1,1 д.а.)
7) Ідея вдосконалення людини в буддизмі та суфізмі: сутність, можливості, шляхи досягнення //Матеріали IV Міжнародної науково-теоретичної конференції “Людина: душа, дух, тіло”, Суми, 21-22 грудня 2000року.— Суми: Собор, 2000.—с. 78-80 (0,17 д.а.)
Лозниця С.А. Ідея вдосконалення людини в європейській культурно-історичній традиції: парадигми розвитку.— Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 — філософська антропологія, філософія культури. Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди Національної академії наук України. Київ, 2003
У дисертаційному дослідженні осмислюється та аналізується проблематика вдосконалення людини на основі вивчення робіт провідних європейських філософів, ідеї яких лягли в основу європейської культури. Обґрунтовано світобудовний характер ідеї вдосконалення у світових релігіях і релігійних практиках та доведено, що сутність людини й розуміння вдосконалення визначається через виявлення її місця стосовно Бога. Реконструйовано основні парадигми становлення ідеї вдосконалення у європейській культурно-історичній традиції та показано вплив цих парадигм на посткомуністичний соціум. Розкрито динаміку змін змісту і форм філософських концепцій вдосконалення людини у таких площинах: "людина-Бог" та "людина-суспільство". Проаналізовано критику просвітницької педагогіки і "прогресуючої" людини. Виявлено зв’язок між "поразкою" ідеї вдосконалення та критикою культури через розгляд вчення про "надлюдину" і ревізію християнської традиції, здійснену насамперед Фрідріхом Ніцше. Проаналізовано тлумачення вдосконалення людини як об’єкту маніпуляції, що укорінено в настанові технократичного мислення.
Ключові слова: вдосконалення людини, культурно-історична парадигма, європейська традиція, християнізований платонізм, Бог, надлюдина, воля до влади, соціальна педагогіка.
Лозница С.А. Идея усовершенствования человека в европейской культурно-исторической традиции: парадигмы развития. — Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 — философская антропология, философия культуры. Институт философии им. Г.С.Сковороды Национальной академии наук Украины. Киев, 2003.
В диссертационном исследовании осмысливается и анализируется проблематика усовершенствования человека на основе изучения работ известных европейских философов, идеи которых положены в основу европейской культуры. Акцентировано внимание на важности осмысления идеи усовершенствования в мировых религиях и религиозных практиках и доказано, что сущность человека и понимание усовершенствования определяется через выявление его места относительно Бога, а также, что возможность применения понятия "совершенство" к человеку существенно зависит от конкретной исторической и духовной традиции.
Реконструированы основные парадигмы становления идеи усовершенствования в европейской культурно-исторической традиции и показано влияние этих парадигм на посткоммунистический социум. Доказано, что наиболее значащая парадигма европейской культуры была заложена христианизированным платонизмом, за которым совершенство принадлежит сверхчувствительному миру (Платон) или Царству Небесному (христианство). Принципиально другая парадигма была создана в эпоху Просвещения, согласно которой усовершенствование человека понималось как личное и общественное воспитание. Следующая парадигма европейской культуры связана с критикой культуры и выяснением положения человека в обезбоженном мире, определением путей его усовершенствования.
Всесторонне исследовано представление об идее усовершенствования человека в християнизированном платонизме, через обращение к концепциям противопоставления совершенного и земного миров, прежде всего, сверхчувствительного мира во главе с идеей Блага, Единого, небесной и земной иерархий и фундаментальной концепции "двух градов" — града небесного и града земного.
Раскрыта динамика видоизменений содержания и форм философских концепций усовершенствования человека в таких плоскостях как "человек-Бог", и "человек-общество" и показано, что изменение парадигмы христианизированного платонизма, в которой господствовали религиозные ценности, на парадигму просвещения, со смешанной, преимущественно рационалистической, системой ценностей, принципиально повлияло на концепцию человека и общества, а также на дальнейшее направление идеи усовершенствования к техницистскому аспекту.
Выявлена связь между "поражением" идеи усовершенствования и критикой культуры через рассмотрение учения о "сверхчеловеке" и ревизию христианской традиции, осуществленную прежде всего Фридрихом Ницше и обусловленную философским дискурсом эпохи Модерна, как основой изменения отношения людей к религии и религиозным ценностям и, соответственно, к пониманию путей усовершенствования человека. Проанализирована критика просветительской педагогики и "прогрессирующего" человека и выявлено антропологическое содержание идей представителей Франкфуртской школы относительно репрессивной природы усовершенствования в просветительской идеологии.
Проанализировано толкование усовершенствования человека как объекта манипуляции, укоренённого в природе технократического мышления с его идеалом господства над природой, и сведении через это идеи усовершенствования к субъект-объектному аспекту, которое стало фундаментальной опасностью для бытия человека и привело к созданию манипулятивных технологий, наиболее полно воплощенных в практике тоталитарных систем.
Ключевые слова: усовершенствование человека, европейская традиция, культурно-историческая парадигма, христианизированный платонизм, Бог, сверхчеловек, воля к власти, социальная педагогика.
Loznytsya S.A. The idea of perfection in European cultural and historical tradition: paradigm of development.— Manuscript.
Thesis for a Ph.D. degree in philosophy, specialty 09.00.04 — philosophical anthropology, philosophy of culture. G.S. Skovoroda’s Institute of philosophy of Ukrainian academy of science. Kyiv, 2003.
This thesis comprehends and analyses issues of perfectionism and is based on the research of the works of the leading European philosophers, whose ideas formed the backgrounds of the European culture. The thesis emphasizes the idea of perfectionism in world religions. It reconstructs basic paradigms of establishing of perfectionism in European cultural-historical tradition and shows the impact these paradigms have on post-communist society. The thesis shows the dynamics of change of content and form of philosophical concepts of perfectionism from such angles as "Human-God", "Human-society". The thesis analyses critique of enlightening pedagogics and "progressing" human. The thesis discovers connection between the defeat of perfectionism and criticism of culture by examining "superhuman" doctrine and revision of Christian tradition accomplished by Friedrich Nietzsche. It analyses criticism of human perfection as an object of manipulation.
Keywords: perfectionism, cultural-historical paradigm, European tradition, Christianized Platonism, God, superhuman, will to power, social pedagogics.