ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Лихвар Володимир Дмитрович

УДК 37. 036: 372: 74

розвиток художньо-творчого потенціалу

молодших школярів

у процесі образотворчої діяльності

13.00.07 – теорія та методика виховання

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ХЕРСОН – 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національному фармацевтичному університеті (м.Харків) Міністерства охорони здоров’я України.

Науковий керівник – | доктор соціологічних наук, професор

Подольська Єлизавета Ананіївна, завідувач кафедри суспільних наук, проректор з гуманітарної освіти та виховання Національного фармацевтичного університету, м.Харків

Офіційні опоненти – |

доктор педагогічних наук, професор

Тарасенко Галина Сергіївна, завідувач кафедри педагогіки початкової освіти Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського

кандидат педагогічних наук

Олійник Тамара Федорівна,

доцент кафедри педагогіки дошкільного виховання та початкового навчання Херсонського державного університету

Провідна установа – | Інститут проблем виховання Академії педагогічних наук України, лабораторія естетичного виховання, Міністерство освіти і науки України, м.Київ.

Захист відбудеться “___” _________ 2003 р. о “____” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 67.053.01 у Херсонському державному університеті за адресою: 73000, м.Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Херсонського державного університету за адресою: 73000, м.Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27.

Автореферат розіслано “___” __________2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.В.Коршун

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми та ступінь наукової розробки теми. Як одне із актуальних завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти в Україні ХХІ ст., творчість розглядається у широкому розумінні як важлива умова формування багатогранної особистості. У світлі нових концепцій виховання людини перевага надається формуванню молодого покоління, здатного творчо включатися в життєдіяльність, самостійно розв’язувати доступні проблеми. В той же час початкова школа гостро відчуває потребу в оновленні наукової бази, яка дозволила б учителям розвивати творчий потенціал і забезпечувати цей складний процес на належному науковому і професійному рівні. У цьому віці образотворча діяльність стає природною і необхідною для подальшого формування і розвитку людини, формою пізнання матеріально-предметного світу. Творчість дає змогу виокремити резерви особистості. Завдяки художньо-творчій діяльності дитина має можливість пізнати нові шляхи власного вдосконалення.

Актуальність дослідження проблеми розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів зумовлена насамперед наявністю практичної потреби у використанні потенційних ресурсів дитини як основної сили у вирішенні завдань розвитку її творчих здібностей і активності. Обґрунтування і подальше дослідження комплексу проблем, пов’язаних із розумінням специфіки самої творчості, природи, сутності й структури творчого потенціалу людини, дає можливість більш глибоко розкрити механізм становлення і реалізації творчих здібностей учнів початкової школи засобами образотворчої діяльності. Творчий потенціал є важливим надбанням як суспільства в цілому, так і окремої людини, що дає можливість ефективно вирішувати суто практичні завдання, пов’язані з використанням людського потенціалу в розвитку українського суспільства.

Творчість є предметом аналізу багатьох учених, котрі досліджують природу цього феномена. Вивченню проблем художньо-творчого розвитку саме молодших школярів присвячено праці В.Барко, О.Борисової, І.Волкова, В.Вільчинського, Н.Вітковської, І.Гадалової, Н.Гурець, Д.Джоли, С.Левіна, В.Рожкової, Т.Сущенко, В.Сухомлинського, В.Томашевського. Роль психологічних і фізіологічних факторів творчості та уяви визначали О.Бакушинський, Л.Виготський, У.Джемс, П.Енгельмайєр, В.Зінченко, В.Кірієнко, Г.Кершенштейнер, В.Кузін, Л.Леонтьєв, Н.Наумова, К.Платонов, Я.Пономарьов, С.Раппопорт, К.Річі, О.Рубінштейн. Дослідження творчого потенціалу людини отримало інтерпретацію з позицій філософської науки в роботах П.Крамара, В.Ніколко, О.Клєпікова, Т.Кучерявого, Б.Новикова, І.Пригожина, О.Чаплигіна та інших. Роль мистецтва як потужного засобу розвитку творчих здібностей, образного мислення, естетичної свідомості людини розкрито у працях Р.Арнхейма, Л.Когана, В.Кудіна, Б.Ліхачова, Г.Шевченко. Формуванню у дітей та молоді естетичних ідеалів, потреб, оцінок, ціннісних орієнтацій присвятили праці П.Автомонов, В.Бутенко, Є.Квятковський, В.Кудін, Г.Локарєва, С.Мельничук, М.Миропольська, Є.Подольська, Ю.Протопопов, О.Рудницька, Г.Тарасенко, А.Щербо та інші.

Аналіз різних підходів до вивчення цієї проблеми виявив суперечність: з одного боку стверджується унікальність і неповторність творчого процесу, а з іншого - визначається закономірність у творчості. Проте з огляду на педагогічне забезпечення процесу розвитку художньо-творчого потенціалу учнів початкових класів вона не отримала достатнього висвітлення, теоретичного обґрунтування та практичного дослідження. Зокрема, актуальним є розв’язання проблеми розвитку творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності, що дає можливість розглядати творчість як багаторівневий духовно-діяльнісний феномен, як результат акумуляції різних видів енергії, продукованої як із внутрішніх, так із зовнішніх джерел у процесі життя людини, як основний фактор, що впливає на формування особистості, спроможної до творчої діяльності.

У дослідженні реконструйовано логіку розвитку зазначеної проблеми, поставлено завдання оновлення методології художнього пізнання, що дозволило подивитись на проблему еволюції латентних творчих можливостей молодших школярів як результат взаємодії різних видів образотворчої діяльності та педагогічних умов, що спроможні надати індивіду більшу чи меншу свободу для самовиявлення і стимулювали б розвиток творчих здібностей.

Ураховуючи актуальність проблеми, її недостатню дослідженість у навчально-виховному процесі, зокрема такий її аспект, як організація навчально-виховного процесу розвитку художньо-творчого потенціалу школярів у процесі образотворчої діяльності темою дисертаційного дослідження визначено "Розвиток художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності".

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної фармацевтичної академії України (№ держреєстрації 01980007010 "Проблеми педагогіки і психології вищої медико-фармацевтичної школи"). Тему було розвинено в межах науково-дослідного спрямування ВН 02.00061.91 "Соціологічні аспекти впливу гуманізації суспільних відносин на розвиток системи охорони здоров’я та формування здорового способу життя", що розроблялася кафедрою суспільних наук Національної фармацевтичної академії України (м.Харків). Дисертаційна тема затверджена вченою радою НФАУ (протокол №5 від 29.11.1994р.) та узгоджена в раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол №29-К від 28 січня 2003 року).

Об’єкт дослідження – процес творчого розвитку учнів молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження – педагогічні умови розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності.

Мета дослідження полягає в розкритті сутності художньо-творчого потенціалу молодших школярів, теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов його ефективного розвитку в процесі образотворчої діяльності.

Гіпотеза дослідження. Ефективність розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності суттєво зросте за таких педагогічних умов:

- урахування вчителями особливостей мети та завдань розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів;

- здійснення поетапного розвитку складових художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності;

- стимулювання в навчально-виховному процесі художньо-творчої активності учнів шляхом використання спеціально дібраних педагогічних засобів та урахування відповідних чинників соціокультурного середовища;

- комплексного методичного забезпечення навчально-виховного процесу з розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан проблеми розвитку художньо-творчого потенціалу в педагогічній теорії та практиці.

2. Виявити психолого-педагогічні особливості функціональної структури художньо-творчого потенціалу молодших школярів, окреслити його сутність, складові та способи виявлення.

3. Визначити критерії, показники та рівні розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності.

4. Розробити організаційно-педагогічну модель розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності.

5. Науково обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність педагогічних умов розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів.

6. Укласти методичні рекомендації щодо розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності.

Методологічну основу становлять філософські вчення, де подається наукова інтерпретація творчого потенціалу особистості. За загальної орієнтації на науково-матеріалістичне розуміння творчого потенціалу людини і факторів його становлення, розгортання і реалізації в онтогенезі й філогенезі в дослідженні інтегровано ідеї синергетики щодо інформаційно-енергетичної природи творчості та психолого-педагогічні вчення про розвиток художньо-творчих здібностей молодших школярів. Вихідні концептуальні положення ґрунтуються на державних документах про стратегію розвитку освіти в Україні.

Теоретичною основою дисертації стали філософські концепції творчості (Г.Давидов, О.Клєпіков, О.Коршунов, П.Крамар, В.Овчинніков); дослідження синергетичної інтерпретації творчості (І. Добронравова, С.Гончаренко, В.Ніколко, І.Пригожин, С.Ситько та інші); наукові праці з психології мистецтва, художньої творчості й художньо-естетичного сприймання (Р.Арнхейм, М.Бахтін, Л.Виготський, Р.Грегорі, В.Кузін, А.Моль, Ю.Полуянов, Я.Пономарьов, В.Роменець, Б.Юсов, М.Ярошевський), розвитку художньо-творчих здібностей різних вікових груп (Г.Біда, В.Бехтерев, І.Кабиш, В.Кіреєнко, Е.Кульчицька, М.Ростовцев), організації творчої роботи школярів (І.Волков, Є.Ігнатьєв, Г.Лабунська, Б.Неменський, Т.Олійник, Т.Сущенко).

Методи дослідження. Для досягнення мети та завдань застосовано комплекс різноманітних методів: теоретичні – аналіз філософської, мистецтвознавчої й педагогічної літератури з проблем дослідження; емпіричні – спостереження, педагогічний аналіз, тестування, метод експертної оцінки, педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий, контрольний), методи математичної обробки отриманих даних, аналіз і узагальнення власного педагогічного досвіду та педагогічної практики викладачів початкових класів загальноосвітніх шкіл м.Харкова і області.

Дослідження проводилось у три взаємопов’язані етапи:

На першому етапі (1994-1995 р.р.) здійснено узагальнення філософської, психологічної, мистецтвознавчої й педагогічної літератури, аналіз шкільних навчальних програм, підручників і посібників; ознайомлення та систематизація досвіду вчителів образотворчого мистецтва та початкової школи, що сприяло уточненню об’єкта, предмета, робочої гіпотези, мети, визначенню завдань і методів дослідження; розроблено методику дослідно-експериментальної роботи, визначено структурно-функціональну модель художньо-творчого потенціалу молодших школярів.

На другому етапі (1996-1998 р.р.) відповідно до гіпотези й завдань створено організаційно-педагогічну модель розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності, виявлено особливості розвитку художньо-творчого потенціалу, фактори формування художніх інтересів учнів загальноосвітньої школи, проведено констатуючий експеримент
та узагальнено його результати.

На третьому етапі (1999-2003 р.р.) здійснено формуючий та контрольний експерименти, спрямовані на перевірку організаційно-педагогічної моделі розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності, підведено його підсумки, сформульовано висновки, розроблено рекомендації, які втілено в практику роботи початкової школи та в методику викладання образотворчого мистецтва.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалася протягом 1995-2003 років у базових школах №№ 151, 13, 12, 66, 10, 8, 3 Харківського педагогічного коледжу, ЗОШ у с.Велика Данилівка та с.Коротич Харківської області, на базі художньої школи імені І.Ю.Рєпіна №1 м.Харкова. Усього дослідженням було охоплено 692 учня початкової школи, 45 учителів і студентів коледжу.

Наукова новизна полягає в тому, що:

· уперше розроблено організаційно-педагогічну модель розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності;

· обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічні умови ефективного розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності;

· уточнено сутність, зміст, особливості функціональної структури художньо-творчого потенціалу, охарактеризовано складові означеного феномена і виявлено специфіку його вияву в процесі образотворчої діяльності учнів молодшого шкільного віку;

· визначено критерії та показники діагностики рівнів виявлення художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності.

Теоретична значущість дослідження вбачається в з’ясуванні понять, що поглиблюють сутність, зміст та специфіку художньо-творчого потенціалу молодших школярів; обґрунтуванні необхідності розгортання і реалізації художньо-творчого потенціалу молодших школярів на основі положень, котрі характеризують тісний зв’язок із задатками та здібностями, психологічними якостями і виявами людини в процесі образотворчої діяльності; в узагальненні понять, які розкривають сутність творчості молодших школярів як цілісного багаторівневого феномена, що має інформаційно-енергетичну природу; виявленні педагогічних особливостей розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності.

Практичне значення дослідження полягає в розробці методичних рекомендацій щодо ефективного розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності, що знайшли застосування у шкільній практиці, можуть бути використані вчителями образотворчого мистецтва, вихователями груп подовженого дня з метою удосконалення художньо-естетичного виховання школярів, розвитку їх творчих задатків. Основні положення і висновки дослідження можуть бути враховані під час укладання програми для підготовки керівників гуртків образотворчого мистецтва в Харківському педагогічному коледжі, читання лекцій курсу “Методика викладання образотворчого мистецтва у початковій школі”, написання випускних кваліфікаційних робіт студентами вищих навчальних закладів, у процесі удосконалення чинних програм і підручників.

Вірогідність одержаних результатів і висновків дисертаційної роботи забезпечується методологічною обґрунтованістю його вихідних позицій, застосуванням комплексу методів, адекватних меті та завданням дисертаційного дослідження; репрезентованістю вибірки випробованих обсягів емпіричних даних та зафіксованим підвищенням кількісних та якісних показників отриманих результатів; статистичною обгрунтованістю педагогічних висновків дослідно-експериментальної роботи, позитивними результатами їхнього застосування у педагогічній практиці.

Особистий внесок здобувача полягає в уточненні сутності змісту й особливостей функціональної структури художньо-творчого потенціалу молодших школярів; у розробці та впровадженні організаційно-педагогічної моделі, спрямованої на ефективній розвиток творчих задатків і здібностей учнів початкової школи у процесі образотворчої діяльності.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні результати та положення роботи обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Національна програма виховання дітей і молоді в Україні: стан та перспективи” (Херсон, 2003), в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України (Київ, 2001), висвітлювалися в матеріалах республіканських і міжнародних конференцій (Київ, 1981; Харків, 1994, 1995, 1999, 2000, 2002; Житомир, 2002), науково-практичних конференціях Харківського педагогічного коледжу та педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди (1994-1999, 2000),
у Харківському національному університеті ім.В.Н.Каразіна (1996, 1998, 2002), Харківському національному політехнічному університеті (1998), Міжнародному слов’янському університеті (1999), Національному фармацевтичному університеті (1994, 1996, 2002). Матеріали дослідження доповідались на методичних семінарах викладачів образотворчого мистецтва педагогічних коледжів східного регіону України та під час проведення другого обласного конкурсу “Вища школа Харківщини – кращі імена” (перше місце в номінації “Науковець”, 2000р.). Апробація результатів здійснювалась в ході педагогічної роботи (32 роки), яка мала дослідницьку і експериментальну спрямованість. Результати опубліковано в методичному посібнику “Шрифт и шрифтовая композиция” (Харьков: РА, 1997. – 64с.: ил.).

Теоретичні положення, висновки та методичні рекомендації впроваджено у навчально-виховний процес харківських загальноосвітніх шкіл №3 (довідка №54 від 12.03.2003р.), №151, №8 (довідка №752 від 10.10.2001р.), базових шкіл Харківського педагогічного коледжу №12, №13, №10, Великоданилівської загальноосвітньої школи №1, СШ №2 с.Коротич Харківської області (довідка №50 від 12.03.2003р.).

За результатом наукового дослідження опубліковано 8 одноосібних статей у провідних наукових виданнях (три з них у фахових виданнях, затверджених ВАК України).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків (279 найменувань). Загальний обсяг дисертації 247 сторінок, із них основного тексту 180 сторінок, 12 таблиць і 7 рисунків, ілюстрований аналіз результатів констатуючого, формуючого і контрольного експериментів (61 рисунок додатку).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність наукової проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методологічні та теоретичні засади дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне й практичне значення, вірогідність та форми апробації одержаних результатів.

У першому розділі “Розвиток художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності як науково-педагогічна проблема”

розглянуто теоретико-методологічні засади розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності; проаналізовано зміст понять “художньо-творчий потенціал”, “образотворча діяльність”, “модель розвитку художньо-творчого потенціалу”, “педагогічні умови”; визначено психолого-педагогічні особливості функціональної структури художньо-творчого потенціалу молодших школярів, розроблено його критерії, показники та рівні.

Аналіз досліджень, що стосуються творчого потенціалу, дозволив виділити декілька важливих положень, які суттєво впливають на розкриття сутності й змісту художньо-творчого потенціалу молодших школярів. З’ясовано, що вихідними джерелами творчого потенціалу людини є вчення класичної філософії про парні діалектичні категорії потенційного і актуального (Аристотель). Зазначено, що потенціал — це сукупність наявних можливостей, засобів у певній сфері життя, людські ресурси та суб’єктивні сили і здібності людини, рівень її свідомості, підготовленості до того чи іншого виду діяльності. Творчий потенціал визначається як сукупність творчих здібностей, необхідних для творчої діяльності. Зовнішні фактори відіграють значну роль у розвитку творчого потенціалу, проте рушійною силою і його ядром є внутрішні фактори. Саме вони є важливими чинниками саморозвитку людини, самореалізації, самодіяльності, самобудівництва, вільних дій і вчинків.

Джерелом творчої активності людини є інформаційно-енергетичний обмін, що здійснюється за рахунок біоенергетичного, психоенергетичного, інтелектуально-інформаційного й мотиваційно-діяльнісного потенціалів людини. Творчість розглядається як пульсація енергії різних рівнів, завдяки чому відбувається перехід від небуття до буття, здійснюється приріст змістовності в бутті й у самому суб’єкті творчості. Системно-енергетичний підхід до творчості дозволяє розглядати її як природне явище, як найвищий ступінь самоактивності буття в його людському вияві. Підкреслено, що художньо-творчий потенціал представляє собою універсальну, цілісну якість людини, змістовна визначеність якої виявляється в художньо-творчій діяльності шляхом прирощення матеріально-духовних цінностей та саморозвитку і самореалізації особистості, концентруючи для цього фізичні, психологічні й духовні ресурси. Це діяльність в галузі мистецтва, особливістю якого є відображення реальності в художньо-образній формі.

Змістова характеристика художньо-творчого потенціалу є невід’ємною частиною цілісного гармонійного розвитку особистості. Будучи органічно пов’язаним з основними параметрами розвитку особистості (фізична енергія, задатки, здібності, мораль та ін.), художньо-творчий потенціал особистості водночас має свою структуру, яка охоплює такі складові, як біоенергетична, психоенергетична, інтелектуально-інформаційна та мотиваційно-діяльнісна.

Художньо-творчий потенціал молодших школярів є багаторівневою функціональною системою, котра виявляється у творчій активності особистості в галузі образотворчої діяльності, зумовлена рівнем розвитку природних задатків і творчих здібностей учнів, особливостями чуттєвого сприймання, інтелектуальною активністю, інтересами і внутрішніми потребами та творчою ініціативою у їх взаємодії. На основі багаторівневості художньо-творчого потенціалу молодших школярів убачається доцільність організації відповідного педагогічного забезпечення, яке стимулювало б розвиток творчих здібностей учнів.

Для оцінки результатів вияву творчих якостей особистості розроблено критерії оцінки художньо-творчого потенціалу молодших школярів та його показники, їх основою визначено діяльнісний підхід, оскільки за діяльністю та її результатами можна судити про творчі здібності учнів. Із цією метою було укладено перелік якісних показників образотворчих робіт учнів у системі структурних складових художньо-творчого потенціалу. До уваги бралася виразність малюнка як одного із найважливіших показників художнього розвитку дітей та вміння учнів віднаходити художньо-виражальні засоби створення художнього образу залежно від їх індивідуального уявлення про естетичні ознаки образів предметів реального світу.

В цілому представлено 46 показників складових художньо-творчого потенціалу, зокрема, біоенергетична включає 6 показників, психоенергетична - 11, інтелектуально-інформаційна – 15, мотиваційно-діяльнісна – 14. Для визначення ступеня їх вияву показників застосовувалися методичні засоби їх фіксації: оцінка і самооцінка стану учнів; тести з виявлення рівня знань основ образотворчої грамоти; аналіз якісних характеристик робіт учнів. Критеріями оцінки зазначених показників є: вияв оригінального художньо-образного мислення; лаконізм і простота засобів зображення; грамотність виконання малюнка; наявність творчих умінь і навичок роботи в різних художніх техніках і матеріалах; самостійність та ініціативність тощо.

За названими критеріями було визначено рівні розвитку художньо-творчого потенціалу, в основі яких лежить такий зміст: низький – “зникаючі й недостатньо виявлені показники” - це малюнки, у яких емоційна безпосередність, спостережливість, естетична інформація з віком втрачають свою виразність; середній – “стабільні показники”, способи чи елементи, що однаковою мірою характерні для всіх малюнків; достатній – “показники перспективи розвитку”, тобто складові художньо-творчого потенціалу, частота та вияви яких зростають і мають стабільність; високий – “показники, що позначають рубіжні, ключові моменти” розвитку і виявлення художньо-творчого потенціалу. В основу рівнів покладено відсоткову шкалу з визначенням складової у 25%.

У другому розділі “Дослідно-експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів” перевірено педагогічні умови ефективного розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності; розкрито особливості розвитку художньо-естетичного сприймання молодших школярів, висвітлено зміст та методику проведення констатуючого, формуючого і контрольного експериментів. Упровадження організаційно-педагогічної моделі розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності дозволило визначити спрямованість, мету, завдання, етапи та педагогічні умови (рис.1).

Першою педагогічною умовою є врахування вчителем особливостей, мети та завдань розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів, а саме: виховання соціально-активної, естетично-розвиненої й творчої особистості, здатної до самореалізації художньо-творчого потенціалу. Це потребує від учителя знання механізмів творчої діяльності, структури і моделі означеного феномена. Відповідно до цього розвиток творчого потенціалу дітей вимагає від учителя перегляду традиційних методик викладання предмета “Образотворче мистецтво”. Цей метод успішно реалізується за таких умов: зміст занять повинен бути сюжетно вмонтований у структурну модель розвитку художньо-творчого потенціалу з опорою на сенсибельність учнів; заняття потрібно переорієнтувати з вербально-понятійного на художньо образне мислення та сприймання; розвиток емоційно-почуттєвої сфери здійснювати з використанням на уроці інтегрованої схеми міжпредметних зв’язків насамперед, музики, літератури, поезії та елементів гри; розвитку пошуково-орієнтовних потреб пізнання естетичних і художніх цінностей на основі запропонованих еталонів та методів; запровадження нетрадиційних художньо-виражальних засобів і технік.

Наступною педагогічною умовою є здійснення поетапного розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності. Зазначено, що послідовність забезпечення розвитку художньо-творчого потенціалу в навчально-виховному процесі уроків образотворчого мистецтва в початковій школі може бути позначена термінами “відчуваю – знаю – вмію”. Перша ланка цієї структури представлена біоенергетичною і психоенергетичною складовими художньо-творчого потенціалу, куди входять фізична енергія, емоційна чутливість, естетичні відчуття та переживання, задатки та художньо-творчі здібності. Друга розгортається у взаємодії психоенергетичної й інтелектуально-інформаційної складових, коли здатність мислення у співвіднесенні з візуальними враженнями дає можливість вибудовувати візуальні моделі, створювати художні образи. Компонентами інтелектуально-інформаційної складової є знання основ образотворчої грамоти (кольорознавства, композиції, елементів перспективи, естетичних ознак предметного світу, особливостей художніх матеріалів тощо). Третя ланка взаємодіє з двома попередніми і розгортається як мотиваційно-діяльнісна. Атрибутами її є потреба в творчості, уміння, навички діяльності, самостійність, ініціативність, що складають основу первинного досвіду навчання.

У процесі художньо-творчої діяльності складові художньо-творчого потенціалу знаходяться в гармонійній взаємодії цілісної системи як координація ока, мислення, руки. Але, щоб стати основою для постійної дієздатності людини, зазначені складові повинні набути певної цілеспрямованості й системності. Це забезпечує мотиваційно-діяльнісна складова, яка репрезентує потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, настанови та інші складові (рис.1). На рівні молодших школярів цей структурний елемент, будучи в стадії формування, відіграє найважливішу роль для ідентифікації особистості в соціальному середовищі в майбутньому.

Третьою умовою є стимулювання в навчально-виховному процесі художньо-творчої активності учнів шляхом використання спеціально дібраних педагогічних засобів та врахування відповідних чинників соціокультурного середовища. Практика показує, що досить часто діти неспроможні реалізувати свій художньо-творчий потенціал засобами образотворчої діяльності. Зумовлено це тим, що внутрішній світ дитини має несформований характер. Він знаходиться в стані розвитку, а зовнішня інформація не завжди зрозуміла, повна протиріч і не завжди сприятлива для розвитку творчих здібностей учнів. Водночас використання вчителем у навчально-виховному процесі спеціально дібраних засобів може стимулювати художньо-творчу активність, спонукати до творчості. Цими засобами виступають: завдання для спостереження натури і творів мистецтва; навчально-виховні вправи для розвитку художньо-творчого потенціалу учнів; конкурси малюнків, композицій із нескульптурних матеріалів; динамічні й статичні посібники, педагогічний малюнок, навчальні таблиці; завдання для вправ
з використанням нетрадиційних художніх технік та матеріалів; завдання для самостійної творчої роботи учнів та інші.

Четвертою умовою є комплексне методичне забезпечення навчально-виховного процесу розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів. Підвищення художньо-творчої активності можливе за умови організації занять на основі комплексного використання біоенергетичної, психоенергетичної, інтелектуально-інформаційної та мотиваційно-діяльнісної складових художньо-творчого потенціалу.

Рис.1. Організаційно-педагогічне забезпечення розвитку художньо-творчого потенціалу

молодших школярів у процесі образотворчої діяльності

Ефективність педагогічних умов розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності залежить як від взаємодії педагогічного та художнього аспектів діяльності й соціокультурних факторів, так і від внутрішніх можливостей особистості в структурі творчої діяльності.

З метою перевірки стану проблеми розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності та розробки наукових передумов цільової спрямованості молодших школярів на художньо-творчу активність було проведено констатуючий експеримент. У його основу покладено розроблену структурно-функціональну модель художньо-творчого потенціалу. Завдання експерименту полягало у виявленні рівнів сформованості художньо-творчого потенціалу молодших школярів у контексті структурних складових художньо-творчого потенціалу: за діючою програмою з образотворчого мистецтва, за програмою гуртка образотворчого мистецтва та за програмою художньої школи. Такий підхід дозволив віднайти найбільш сприятливий період у розвитку природних сил, задатків і здібностей, коли умови для реалізації художньо-творчого потенціалу є найбільш оптимальними і ефективними.

У констатуючому експерименті було проведено три етапи дослідів. Перший полягав у визначенні рівня виявлення та продуктивних функцій біоенергетичної та психоенергетичної складових художньо-творчого потенціалу в умовах образотворчої діяльності та в межах суб’єктивного декодування емоційно-образних вражень і їх відображення в малюнках. Із цією метою було використано однаковий для усіх груп вид зображення, а саме малювання з пам’яті.

У першому етапі дослідницької роботи взяли участь 238 учнів початкової школи, зібрано й проаналізовано 714 малюнків дітей. Основа дослідження – аналіз дитячих малюнків. Для уникнення розбіжностей в оцінці рівнів була створена експертна група із спеціалістів – викладачів-методистів образотворчого мистецтва Харківського педагогічного коледжу.

Результати аналізу дитячих малюнків кожної вікової групи та груп із проведенням гурткових завдань і учнів художньої школи фіксувались у таблицях. Таблиця розподілу якісних характеристик зазначених показників складових художньо-творчого потенціалу для кожної із груп побудована за двома координатами: по вертикалі зазначалася кількість показників біоенергетичної та психоенергетичної складових, відображених у малюнках учнів, по горизонталі – порядкові номери малюнків кожної вікової групи, гуртка образотворчого мистецтва і учнів художньої школи. На перетині координат позначалась наявність того чи іншого показника в даному зображенні. Було передбачено, що для фіксації однієї з перерахованих складових у межах виявлення творчих задатків і здібностей та почуттєво-емоційного сприйняття, наявних у зображенні, достатньо, якщо він присутній лише в одному із багатьох виконаних малюнків. У підсумку аналізу робіт було виведено відсоткову наявність біоенергетичної та психоенергетичної складових художньо-творчого потенціалу в зображеннях на площині у кожному із завдань і у кожній віковій групі.

У перших класах показники рівнів біоенергетичної складової такі:
низький – 7%; психоенергетичної, низький – 18%; у других класах: біоенергетична, низький – 10%, психоенергетична, низький – 17%; у третіх класах (за відсутності низького показника): біоенергетична, середній – 29%, психоенергетична, середній рівень – 30%. Проте в групах з проведенням занять у гуртку образотворчого мистецтва і художньої школи спостерігається зростання рівнів зазначених складових: психоенергетична (гурток), середній – 40%, біоенергетична, достатній - 49%; художня школа: біоенергетична, достатній – 60%, психоенергетична, достатній – 58% (високий рівень відсутній).

Другий етап констатуючого експерименту передбачав творчі завдання зі створення малюнків на вільну тематику в межах мотиваційно-діяльнісної складової художньо-творчого потенціалу. Мета експерименту – вивчення впливу структурних складових художньо-творчого потенціалу і педагогічних умов на характер розвитку потреб і бажань учнів у образотворчій діяльності, оцінка їх змісту відповідно до рівня розвитку репродуктивних і продуктивних можливостей молодших школярів та відображення в малюнках ступеня вияву показників означеної складової (усвідомлений чи випадковий вибір у зображенні матеріалів, використання художніх технік, художньо-виражальних засобів, умінь та навичок творчого застосування різних видів композицій тощо).

У результаті аналізу і оцінки результатів експерименту було виокремлено п’ять груп малюнків за такими показниками: високий рівень – 78% (малюнки учнів художньої школи, виконані на основі фантазії й уяви); достатній – 65% (малюнки учасників гуртка, виконаних на основі візуальної пам’яті та яскравих емоційних вражень); середній – 50% (малюнки з теми пройденої програми, 3 кл.); достатній – 40% (скопійовані в друзів малюнки, 2 кл.); середній – 42% (малюнки учнів 1 класу з яскравим відображенням індивідуальних характеристик художнього образу).

Третім етапом констатуючого експерименту було визначення рівня сформованості інтелектуально-інформаційної складової художньо-творчого потенціалу шляхом вибіркового тестування 126 учнів початкових класів. У результаті зібрано й проаналізовано 378 відповідей на 30 тестів. На цій основі виведено середній рівень сформованості інтелектуально-інформаційної складової учнів, які навчались за чинною програмою, у гуртку та в художній школі: у перших класах низький рівень – 19%; у других класах середній – 40%; у третіх середній – 50%; учнів, які працюють за гуртковою програмою, достатній – 62%; учнів художньої школи - високий – 77,6%.

Результати цього дослідження дозволили зробити висновок, що інтелектуально-інформаційна складова художньо-творчого потенціалу багато в чому залежить не тільки від вікових даних, але й від фактора навчання та спеціально створених педагогічних умов. Із розв’язанням цієї проблеми пов’язано формування і тренування фантазії, інтуїції, здатності відчувати тенденцію розвитку.

Отримані дані констатуючого експерименту демонструють картину згасання художньо-творчого потенціалу молодших школярів у звичайних умовах класно-урочної системи навчально-виховної роботи на уроках образотворчого мистецтва. Це пояснюється недостатнім досвідом та браком знань образотворчої грамоти, невмінням використовувати їх у практичній діяльності. Чуттєво-образне пізнання навколишнього світу замінюється вербально-логічним пізнанням, яке в основному зорієнтоване на мінімальне врахування безпосередньо-чуттєвого досвіду дитини та її творчого потенціалу. Все це спричиняє труднощі в розвитку творчих задатків учнів і дає підстави побудувати систему навчально-виховної роботи в комплексі організаційної-педагогічної моделі.

Передбачувані докази доцільності цієї системи включають тезу про те, що творча активність дитини, яка організована в комплексі біоенергетичного, психоенергетичного, інформаційно-інтелектуального та мотиваційно-діяльнісної складових, а також у доцільних педагогічних умовах, дає подвійний ефект: 1) подальший поступальний розвиток творчого потенціалу дитини; 2) формування зацікавленого, емоційно-позитивного і естетично-морального ставлення до навколишнього як стійкої якості на даному віковому етапі.

Результати констатуючого експерименту визначили завдання, зміст і мету формуючого експерименту, основною метою якого була перевірка організаційно-педагогічної моделі та педагогічних умов ефективного розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів в умовах класно-урочної, гурткової й позакласної системи навчання та виховання.

Запропонована методика ефективного розвитку художньо-творчого потенціалу є складовою загальної структури уроку та позаурочної і позашкільної навчально-виховної роботи з молодшими школярами. У ході підготовки до занять ми враховували, що попереднє художньо-естетичне вивчення дійсності дає можливість візуального і художньо-образного “входження” в тему; перед кожним уроком заздалегідь ставиться образно-творча мета, якій підпорядковано систему навчально-практичних завдань; відповідно до поставлених завдань обираються методи навчання; використовується взаємодія різних форм роботи, міжпредметні зв’язки (за участю як вербально-образних, так і сенсорно-моторних й емоційно-чуттєвих факторів); простежується взаємозв’язок із практичними діями учнів і демонструванням учителем варіативних рішень завдань; закріплення нового матеріалу з наступною його систематизацією й узагальненням; враховуються вікові особливості учнів, їх зацікавленість та рівень сформованості творчого потенціалу; вивчення і запровадження різноманітних художніх технік і матеріалів здійснюється відповідно до природних задатків дітей.

Порівнюючи наведені результати констатуючого і формуючого експериментів було відзначено, що рівні художньо-творчого потенціалу молодших школярів за показниками складових у результаті запровадження організаційно-педагогічної моделі й педагогічних умов значно зросли. (рис.2). Так рівень художньо-творчого потенціалу учнів першого класу зріс на 6,7%; другого – на 7,2%; третього класу – на 9,3%. На 7,3% збільшились показники учасників гуртка образотворчого мистецтва та на 5,5% учнів художньої школи. Узагальнений показник зростання художньо-творчого потенціалу учнів усіх форм навчання склав 26,7%.

Результати порівняльної характеристики констатуючого і формуючого експериментів довели, що застосування організаційно-педагогічної моделі розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів сприяло зростанню якісних характеристик складових у межах продуктивного характеру образотворчих робіт. У результаті експериментального навчання, кількість малюнків, що була віднесена до продуктивного малювання, збільшилась і складала 55% від загальної кількості робіт. Обсяг малюнків репродуктивного характеру, навпаки, різко зменшився
і складав всього 5%. Спостерігалася також зміна якісних характеристик у виділених нами групах малюнків.

Для визначення ефективності педагогічного впливу на розвиток художньо-творчого потенціалу молодших школярів засобами образотворчої діяльності було проведено контрольний експеримент. Ми вважали, що емоційно-образні враження учнів 1 класу є найбільш ефективним фактором розвитку художньо-творчого потенціалу. Інтелектуально-інформаційна і мотиваційно-діяльнісна складові набуваються у процесі навчання, що зумовило вибір учнів цього віку для контрольного експерименту, який передбачав вирішення творчих завдань за власним задумом на основі візуальних вражень і прочитаного літературного твору (казка, вірш, мультфільм). Ці завдання дали можливість перевірити результативність навчання за експериментальною методикою в системі класно-урочної навчально-виховної роботи.

Результати дослідження показали, що кількість малюнків, виконаних на основі вільного оперування вербальними, візуальними й уявними образами, склала 55% (психоенергетична складова), на 45% більше, ніж у констатуючому експерименті; кількість малюнків, виконаних на основі життєвих вражень і спостережень (психоенергетична складова), - 40%. Ця група зменшилась на 18%. Третя складова включала зображення об’єктів із пройденого навчального матеріалу з образотворчого мистецтва і налічувала 5%. Тут, навпаки, кількість малюнків зменшилась на 16%. Четверта складова (мотиваційно-діяльнісна), виділена нами в констатуючому експерименті, що включала скопійовані в друзів малюнки, відсутня.

За результатами проведеного експерименту можна зробити висновок про те, що для ефективного розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності важливими є: збільшення часу в межах позаурочних занять, куди включаються різні форми образотворчої діяльності (зображення на площині, зображення в об’ємі, декоративно-прикладна діяльність); використання на уроках споріднених за тематикою творів мистецтва та ігрових ситуацій; комплексне методичне забезпечення цього процесу.

Узагальнені результати проведеного нами дослідження підтвердили ефективність висунутої гіпотези та дозволили сформулювати такі загальні висновки:

1. Розвиток художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності є актуальною проблемою сучасної теорії і практики виховання. Актуальність дослідження цієї проблеми зумовлена наявністю практичної потреби у використанні потенційних ресурсів дитини як основної сили в розв’язанні проблеми розвитку її творчих задатків, здібностей і діяльної активності та необхідністю поглиблення наукової бази, яка дозволяла б учителям здійснювати цей процес на належному науковому і професійному рівні.

2. Огляд і аналіз наукової літератури дозволив уточнити сутність художньо-творчого потенціалу молодших школярів як багаторівневої функціональної системи, котра виявляється у творчій активності особистості в галузі образотворчої діяльності, диктується рівнем розвитку природних задатків і творчих здібностей учнів, властивостями їхнього чуттєвого сприймання, інтелектуальною активністю, інтересами і внутрішніми потребами та творчою ініціативою у їх взаємодії. На основі багаторівневості художньо-творчого потенціалу молодших школярів убачається доцільність організації відповідного педагогічного забезпечення, яке стимулювало б розвиток творчих здібностей учнів.

Змістовна характеристика художньо-творчого потенціалу представляє невід’ємну складову цілісного гармонійного розвитку особистості. Будучи органічно пов’язаним з основними параметрами розвитку особистості (фізична енергія, задатки, здібності, мораль та ін.), художньо-творчий потенціал особистості водночас має свою структуру, яка охоплює такі складові, як біоенергетична, психоенергетична, інтелектуально-інформаційна та мотиваційно-діяльнісна.

3. Ознайомлення з психолого-педагогічними вченнями про розвиток художньо-творчих здібностей молодших школярів дало можливість обґрунтувати, експериментально перевірити структурно-функціональну модель художньо-творчого потенціалу, яка зорієнтована на науково-матеріалістичне розуміння природи творчої діяльності та ідеї синергетики щодо інформаційно-енергетичної природи творчості.

Застосування структурно-функціональної моделі здатне забезпечити формування в молодших школярів достатньо стійких навичок за умови використання спеціальних творчих умінь, готовності протистояти виявам уроджених чи набутих “шаблонів” у творчості, формування своєрідного фундаменту для розвитку більш складних творчих якостей.

4. Для оцінки результатів вияву творчих якостей молодших школярів розроблено критерії, показники і рівні. Основою критеріїв визначено діяльнісний підхід та характер вияву внутрішніх духовних резервів особистості, а саме: вияв оригінального художнього-образного мислення; лаконізм і простота засобів зображення; грамотність виконання малюнку; наявність творчих умінь і навичок роботи в різних художніх техніках і матеріалах; самостійність та ініціативність.

Показники розвитку визначено в системі складових художньо-творчого потенціалу, як - от: рівень працездатності та художніх задатків і творчих здібностей; характер естетичних відчуттів та переживань, розвиток художньо-естетичного сприйняття та художньо-образного мислення; рівень знань основ образотворчої грамоти та естетичних ознак предметного світу; рівень умінь і навичок у галузі образотворчої діяльності; характер виявлення в навчанні інтересів, стимулів, самостійності та ініціативності.

За розробленими критеріями було визначено рівні розвитку художньо-творчого потенціалу: низький – “зникаючі показники”, середній – “стабільні показники”, достатній – “показники перспективи розвитку”, високий – “показники, що позначають рубіжні, ключові моменти”.

5. У результаті констатуючого експерименту зроблено висновок, що у більшості учнів 1-3 класів спостерігається згасання творчої активності і послаблення образного оригінального бачення явищ навколишнього світу, відчувається вплив вербально-логічної системи навчання. Відповідно виникає передбачення в тому, що згасання творчого потенціалу дітей пов’язано зі збідненням діапазону творчих дій, а також із різким звуженням кількості чуттєвих вражень ї сенсорно-гармонійної активності, консервації ігрової діяльності як суттєвого способу творчого освоєння світу.

6. Система педагогічних умов, що забезпечує ефективний розвиток художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності, включає:

- урахування вчителями особливостей мети та завдань розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів;

- здійснення поетапного розвитку складових художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності;

- стимулювання в навчально-виховному процесі художньо-творчої активності учнів шляхом використання спеціально дібраних педагогічних засобів та врахування відповідних чинників соціокультурного середовища;

- комплексного методичного забезпечення навчально-виховного процесу з розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів.

7. Ефективність педагогічних умов розвитку художньо-творчого потенціалу в процесі образотворчої діяльності залежить як від взаємодії педагогічного та художнього аспектів діяльності, так і від внутрішніх духовних ресурсів особистості в структурі творчої діяльності. Зазначений спектр умов включає попереднє образно-творче завдання з метою візуального і художнього “вживання” в тему; постановку перед кожним заняттям образно-творчого завдання, якому підпорядковано навчально-практичні дії; використання взаємодії різних методик, міжпредметних зв’язків за участю як вербально-образних, так і сенсорно-моторних та емоційно-чуттєвих факторів; урахування вікових особливостей учнів, рівня творчих умінь і навичок, взаємодії з практичними діями