НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 341.01

Мухаммед Абу Хеджлех

Особливості застосування норм міжнародного права у внутрішньому праві Йорданії і Ізраїлю (порівняльно-правовий аналіз)

Спеціальність: 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ-2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі конституційного права і місцевого самоврядування

Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Науковий керівник – |

член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор

ПОГОРІЛКО Віктор Федорович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, заступник директора інституту

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України

ТОДИКА Юрій Миколайович,

Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого (м. Харків),

завідувач кафедри конституційного права

кандидат юридичних наук

ГІЖДІВАН Любомир Юзефович,

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, доцент кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства

Провідна установа – | Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кафедра міжнародного права

Захист відбудеться 23 січня 2004р. о 17 годині на засіданні спеціалізованної вченої ради Д.26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 23 грудня 2003р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради УСЕНКО І. Б.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В сучасних умовах взаємопов’язаності та взаємозалежності держав у міжнародному суспільстві проблема взаємодії міжнародної та внутрішньої правових систем набирає особливої наукової і практичної актуальності.

Подальший розвиток універсалізму, посилення ефективності дії міжнародного права пов’язані з розвитком правозастосувальних механізмів його міжнародної та національної імплементації, з добровільним самообмеженням деяких суверенних прав держав у загальних інтересах людства. Вплив процесу інтернаціоналізації суспільного життя на правові системи різних країн призводить до поглиблення взаємодії правових систем на основі, передусім, принципу демократії і поваги прав людини як складової частини загальної системи ефективності міжнародного права.

Зазначені тенденції зумовлюють наукову актуальність проблеми здійснення державами своїх зовнішніх зобов’язань та вивчення в цьому аспекті ролі правостворюючих і правозастосувальних державних механізмів і засобів імплементації міжнародно-правових норм.

Проблема ефективного використання міжнародного права у внутрішньому правопорядку за останні роки набуває особливого значення для близькосхідних країн. З одного боку, це зумовлене активною і багатогранною роллю цих держав у сучасному міжнародному житті, їх участю в багатосторонніх міжнародних конвенціях і впливових міжнародних органах, що потребує відповідного внутрішнього механізму виконання державами своїх міжнародно-правових зобов’язань. З іншого боку, актуальність даної проблеми підвищується у зв’язку з процесами сучасної законотворчої політики Йорданії і Ізраїлю. В запропонованій роботі фактично вперше на дисертаційному рівні досліджується питання імплементації міжнародних зобов’язань близькосхідними країнами: Ізраїлем та Йорданією. Порівняльний аналіз правових систем Йорданії та Ізраїлю має наукову та практичну актуальність внаслідок того, що ці країни тривалий час знаходились у стані військово-політичного конфлікту, припинення якого було оголошено Мирною Угодою між Йорданією та Ізраїлем 1994 р. Отже, аналіз правового матеріалу стосовно видів міжнародних угод, сторонами яких виступали обидві держави, а також особливостей впливу норм цих угод на їх внутрішні законодавства дозволяє зробити деякі висновки стосовно міжсистемних взаємозв'язків між ними, які, за умови поліпшення політико-правового клімату в регіоні, можуть трансформуватися у взаємозв’язки функціонального характеру, і вплинути на процес урегулювання близькосхідного конфлікту.

Отже, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена наступними аспектами:

1.Сучасними тенденціями міжнародно-правового регулювання, поглибленням взаємодії міжнародно-правової та внутрішньо- правової систем, зокрема, на основі застосування доктрини інкорпорації.

2.Необхідністю узагальнення нового правового матеріалу, пов’язаного з процесами реформування законодавств близькосхідних держав у відповідності до їх міжнародних зобов’язань.

3.Недостатнім рівнем вивчення теми, відсутністю монографічних досліджень, присвячених аналізу взаємодії міжнародного та внутрішньодержавного права в законодавстві та практиці Йорданії та Ізраїлю.

В українській, російській та зарубіжній міжнародно-правовій літературі питанням співвідношення двох правових систем присвячено дослідження І.П. Бліщенка, В.Г. Буткевича, А.С. Говердовського, В.Н. Денисова, В.І. Євінтова, Г.В. Ігнатенка, В.М. Корецького, І.І. Лукашука, В. Маві, М.В. Миронова, Р.А. Мюллерсона, О.Н. Талалаєва, Є.Т. Усенка, Н.А. Ушакова, А.Г. Хачатуряна, Д. Анцілотті, Я. Броунлі, Ф. Джессепа, Ш. Руссо та ін. Серед арабських дослідників до цієї проблеми зверталися Мухамед Аль-Дакака, Хасан Аль-Хендаві, Рашад Аль-Саїд, Аль-Садик Абу Хейф та деякі інші. Разом з цим, питання співвідношення міжнародного та внутрішнього права залишається до теперішнього часу одним з найменш розроблених у близькосхідній міжнародно-правовій науці.

Серед представників загальної теорії міжнародного права, чиї праці мали суттєвий вплив на визначення методологічних основ дисертації, слід, перш за все, назвати роботи В.А. Василенка, В.Н.Денисова, В.І. Евінтова, Г.І. Тункіна, Л. Деттера, С. Дженкса, Ш. Фішера, Г. Шварценбергера та ін.

Оскільки у висвітленні питання про співвідношення міжнародного та внутрішнього права в законодавстві та практиці Ізраїлю вирішальна роль належить національним судам, які конкретизують та тлумачать зміст міжнародно-правових норм у внутрішньодержавному правовому полі, автором використовувалися рішення ізраїльських судів, а також дослідження, в яких ці рішення узагальнюються та обґрунтовуються в аспекті їх відповідності міжнародному праву. Зокрема, це питання розглянуто у працях М.Бойда, П.Вайза, Н.Л.Кантора, Дрейпера, І.Дінштайна, Л.С.Гріна, Кашера, Р.Лепідота, М.Шамгара та інш.

Для вирішення наукової проблеми дисертаційної роботи важливими є також наукові результати, отримані авторами досліджень з міжнародно-правового врегулювання арабо-ізраїльского конфлікту. Це роботи Л.А. Алексідзе, І.Блюма, Газі Ас-Сааді, С.В. Ісаковича, Мухаммеда Салєма Аль-Сафаді, Мухамеда Талала та ін.

Проте, навіть за наявності наукових досліджень, які торкаються такої багатогранної проблеми, як співвідношення міжнародно-правової та національних правових систем, тема, обрана в дисертації, не була об’єктом спеціального дослідження в українській та арабській міжнародно-правовій літературі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у руслі загальної науково-дослідної роботи Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України по дослідженню актуальних питань розвитку міжнародного права в рамках теми: “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (державна реєстрація № 0100U000800).

Метою дисертаційного дослідження є аналіз особливостей взаємодії міжнародного права з національними правовими системами Йорданії та Ізраїлю, а також вироблення на основі отриманих результатів пропозицій і рекомендацій щодо підвищення ефективності законодавчого забезпечення міжнародних угод у цих країнах.

Відповідно до мети дослідження основна увага в дисертації зосереджена на розв’язанні таких завдань:

· розгляді основних моністичних та дуалістичних концепцій взаємодії двох правових систем;

· обґрунтуванні основних складових доктрини інкорпорації міжнародного права у внутрішнє право як такої, що забезпечує найбільш ефективний механізм виконування державами своїх міжнародних зобов’язань та розв’язання колізійних проблем;

· розкритті основних особливостей взаємодії внутрішнього права Йорданії, в тому числі конституційного права, з загальновизнаними міжнародно-правовими нормами та зобов’язаннями по міжнародним угодам;

· аналізі особливостей реалізації зобов’язань Ізраїлю згідно міжнародних угод, а також правозастосувальної практики ізраїльських судів, якими сприйнято доктрину інкорпорації міжнародних угод у внутрішнє право Ізраїлю;

· визначенні концептуальниї підходів до проблеми гармонізації законодавств Йорданії і Ізраїлю згідно з міжнародним правом.

Об’єктом дослідження є комплекс правовідносин, які виникають між Йорданією, Ізраїлем та іншими учасниками міжнародних угод стосовно імплементації угод у національні законодавства і їх використання у правопорядках цих країн.

Предметом дослідження є угоди з різних питань міжнародних міждержавних відносин, в тому числі, універсальні конвенції, двосторонні угоди близькосхідних держав; конституційні акти та інші закони Йорданії та Ізраїлю, методи, засоби та перспективи розвитку законодавчого забезпечення в цих країнах міжнародних угод.

Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дисертантом використовувався весь комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які знаходять застосування в сучасній науці міжнародного права. У процесу дослідження еволюції доктринальних положень про взаємозв’язок міжнародного і внутрішнього права автор роботи виходить з поєднання природно-правового та позитивно-правового підходів. Для розгляду досліджуваних проблем та визначення основних напрямків застосування норм міжнародного права у внутрішньому праві Йорданії ті Ізраїлю використовувався порівняльний метод, а також загальна теорія наукового пізнання суспільно-правових явищ (у процесі аналізу політико-правових, суспільно-економічних та історико-культурних складових сучасного міжнародного спілкування держав).

Використання історичного, формально-юридичного та порівняльного методів дало можливість проаналізувати юридичний зміст міжнародно-правових норм, застосованих у внутрішньому праві Йорданії та Ізраїлю, виявити спільні та відмінні риси стосовно засобів законодавчого забезпечення у цих країнах міжнародних угод. При встановленні ступеня імплементації міжнародних норм у діюче законодавство Йорданії та Ізраїлю використовувались логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для удосконалення законотворчої політики Йорданії і Ізраїлю, пов’язаною з імплементацією ними своїх міжнародних зобов’язань.

Значимими є наступні аспекти практичного використання дисертаційного дослідження:

· науково-дослідницький: в галузі вивчення теорії взаємодії загальновизнаних норм міжнародного права і норм міжнародних угод з внутрішнім, в тому числі конституційним, правом;

· освітній: в процесі викладання вузівських курсів з міжнародного права і конституційного права зарубіжних країн, а також окремих спеціальних навчальних курсів з історії становлення та розвитку доктринальних концепцій взаємодії двох правових систем, з аналізу методів та засобів міжнародно-правової і національної імплементації;

· правозастосувальний: запропоновані конкретні рекомендації державно-правовим органам Йорданії і Ізраїлю з метою подальшого реформування і розвитку національних правових систем в аспекті інкорпорації ними загального міжнародного права і зобов’язань країн по міжнародним угодам.

Наукова новизна дисертації. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, яке присвячене комплексному аналізу особливостей застосування норм міжнародного права у внутрішньому праві Йорданії та Ізраїлю.

Наукова новизна одержаних результатів знайшла своє втілення в таких висновках та пропозиціях:

· в авторській концепції взаємозв’язку міжнародного та внутрішнього права та визначенні основних змістовних складових моністичних та дуалістичних теорій, а саме: ієрархічного пріоритету однієї з правових систем над іншою як концептуальної основи всіх моністичних теорій; визнання самостійності та рівноцінності двох правових систем та їх взаємовпливу у процесі нормо створення як концептуальної основи дуалістичних теорій;

· в обґрунтуванні найефективнішої моделі дії міжнародного права у внутрішньому праві, якою є засвоєння статутним законодавством і судами держав доктрини інкорпорації, що заснована на принципі верховенства міжнародного права у співвідношенні з внутрішнім правом;

· в авторській концепції основних підходів до аналізу конституційних текстів, що мають відповідати сучасній тенденції інтернаціоналізації конституційних законодавств на конкретних засадах, впроваджених в конституційні норми, а саме: а) включення в конституції держав рецепційних положень, якими визначено порядок взаємодії національного та міжнародного права; б) конституційного забезпечення загальнодемократичних принципів поділу влад і верховенства закону; в) відповідного рівня конституційного забезпечення міжнародно-правових стандартів з прав людини;

· у визначенні основних механізмів трансформації міжнародних угод в законодавство Йорданії, а саме: промульгації, офіційного опублікування, видання внутрішнього законодавчого акту; в авторських пропозиціях щодо удосконалення статутного законодавства Йорданії в аспекті більш чіткого урегулювання взаємовідношень між внутрішнім і зовнішнім правом;

· у визначенні місця звичаєвого і договірного права як частин правової системи Ізраїлю, включаючи норми окремих міжнародних угод, не ратифікованих Ізраїлем; окресленні ролі ізраїльських судів як основних органів застосування права в правовому полі Ізраїлю та подолання юридичних колізій між нормами двох правових систем;

· в пропозиціях стосовно можливості використання палестино-ізраїльських та йордано-ізраїльских угод 1990-х років як основи механізму вирішення колізійних проблем, що пов’язані з невідповідністю законодавства та практики Ізраїлю на окупованих територіях міжнародному праву.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на спільному засіданні відділу конституційного права та місцевого самоврядування і відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; доповідалися у виступах на конференції “Духовно-моральні виміри українського суспільства: погляд XXI століття”, яка відбулася 17 квітня 2002 року в Національній академії управління (матеріали конференції не публікувалися).

Публікації. Основні положення дисертації викладені автором у чотирьох публікаціях, що містяться у відповідних фахових наукових виданнях.

Структура дисертації визначена метою й завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації 189 сторінок, в тому числі список використаних джерел – 20 сторінок (311 посилань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і задачі дослідження, його об’єкт і предмет, а також методологічні і теоретичні основи дисертації. Характеризується наукова новизна отриманих результатів, обґрунтовується практичне значення отриманих результатів, зазначаються дані щодо апробації результатів дослідження, структури і змісту роботи.

Перший розділ – “Еволюція доктринальних положень про взаємозв’язок міжнародного і внутрішнього права” – складається з трьох підрозділів. У розділі досліджено основні моністичні та дуалістичні теорії взаємозв’язку двох правових систем. Проаналізовано доктрину інкорпорації, яка засвоєна конституціями та судами багатьох держав. Розглянуто основні концепції близькосхідних юристів стосовно проблеми взаємодії міжнародного права та національних правових систем арабських країн.

Визначено основні історичні етапи розвитку моністичних та дуалістичних уявлень стосовно взаємодії двох правових систем, викладено погляд дисертанта стосовно змісту кожного етапу, а також негативних та позитивних складових вказаних теорій у порівнянні з сучасним рівнем розв’язання цієї проблеми.

Здійснюючи характеристику дуалістичної теорії, автор дійшов висновку, що її основний зміст полягає у визначенні самостійності та рівноцінності двох правових систем – міжнародного і національного права, які відрізняються за своїми джерелами, об’єктами та засобами правового регулювання, не є протиставленими, не підпорядковуються одна одній, але взаємовпливають у процесі нормостворення.

У розвитку дуалістичної теорії автором умовно визначено три етапи: 1) теорія реалістичного дуалізму, в межах якої відокремлюються джерела, предмети та об’єкти узгодження, що опосередковують взаємозв’язок двох правових систем; 2) теорія координації міжнародного та внутрішнього права; 3) теорія координації та узгодження, що поєднує ідеї 2-х попередніх концепцій.

Встановлено, що зміст моністичної теорії полягає у визначенні ієрархічного пріоритету однієї з правових систем над іншою.

У розвитку “державної” моністичної теорії, якою стверджується пріоритет національних правових систем над міжнародним правом, умовно визначаються два етапи: 1) нігілістична теорія, що обґрунтовує примат внутрішнього права над міжнародним виходячи з первинності держави (як політико-правової категорії) у відношенні до права; 2) концепція міжнародного права як сукупності “зовнішньодержавних” прав, здійснення яких залежить виключно від суверенних воль держав. Сучасна моністична нігілістична теорія пропонує замінити міжнародне право як єдину нормативну систему на серію паралельних національних систем на засаді змістовної подібності норм цих систем.

Визначаються також основні напрямки у розвитку “міжнародно-правової” моністичної теорії. Це концепція радикального монізму, згідно з якою конфлікт норм як конфлікт вертикального характеру має вирішуватись через скасування законодавчої норми, що суперечить міжнародному праву. Радикальним монізмом обґрунтовується необхідність відміни державного суверенітету як архаїчної категорії та вводиться категорія міжнародної правосуб’єктності фізичних осіб. Нова міжнародно-правова моністична теорія базується на концепції “помірного” монізму, що не закликає до скасування всіх національних норм, які є в ситуації юридичної колізії з міжнародним правом, але постулює підпорядкованість національного правотворчого та правозастосувального процесів міжнародному контролю за умови вирішення конфлікту у межах єдиної правової системи.

Сучасні міжнародно-правові доктрини, використовуючи моністичну термінологію, спираються на різні теорії гармонізації двох правових систем, в основі яких міститься ідея єдності процесу здійснення міжнародної та внутрішньої законності, що втілена в правову ідеологію примату міжнародного права.

Доведено, що принцип примату міжнародних зобов’язань над внутрішнім правом, пов’язаний з проблемою ефективності та універсальності міжнародно-правової системи в цілому, є основним ідеологічним підґрунтям доктрини інкорпорації. Наголошується, що основою доктрини інкорпорації, засвоєною конституціями і судами багатьох сучасних держав, є принцип верховенства міжнародного права у взаємодії з національними законами у випадку виникнення юридичних колізій між нормами двох правових систем; а також визнання міжнародних зобов'язань держав частиною їх внутрішнього права.

Окремим питанням у практиці застосування доктрини інкорпорації є проблема співвідношення міжнародних угод та конституційних законів. Практика розв’язання колізій міжнародного і статутного права є досить різноманітною: в деяких країнах суди можуть припускати верховенство зобов’язань по міжнародним угодам над нормами конституції (Італія, Нідерланди, Польща, США, Японія (за виключенням двосторонніх угод)); в інших державах міжнародні угоди складають частину внутрішнього права країни, доки не вступають в конфлікт з конституційними нормами (зокрема, Росія, за виключенням загальновизнаних норм з захисту прав людини – ч. 1 ст. 55). В третьому випадку конституційність угод розглядається судами опосередковано, шляхом оспорювання законів, якими їх імплементовано, і питання може вирішуватись в залежності від рангу конфліктуючих актів (Угорщина, Італія). Поширеною практикою є профілактика колізій, коли конституційність угод, які підлягають ратифікації, з’ясовується на стадії підготовки закону про ратифікацію.

У випадку неконституційності міжнародної угоди, підписаної виконавчою владою, та виникнення колізії міжнародного і статутного права питання стосовно пріоритету першого або другого вирішується Конституційними Судами, якщо їх наділено відповідною компетенцією. В багатьох країнах (в Австрії, Англії, Україні, Японії) Конституційні Суди компетентні вирішувати питання про конституційність угод. В інших країнах Конституційні Суди мають право розглядати питання про конституційність не самої угоди, а закону, яким її імплементовано. В окремих країнах (Нідерланди) Конституційні Суди взагалі не мають повноважень вирішувати питання про конституційність або неконституційність міжнародної угоди, що є важливим кроком у підвищенні правового статусу міжнародних угод у внутрішньому праві.

Окремо досліджується проблема дії у внутрішньому праві правостворюючих резолюцій міжнародних організацій. Зокрема, правом Європейського Союзу передбачається пряма дія деяких категорій норм у правових системах держав-членів цієї конфедеративної структури, прирівнення цих норм в конституціях до норм міжнародного права та пріоритет права організації у випадку колізій з національними законами. Незважаючи на те, що право ЄС є складовою частиною правопорядків держав-учасниць лише стосовно регулювання обмеженого кола відношень, зокрема, економічного характеру, воно дозволяє говорити про якісно новий рівень інкорпорації міжнародних норм, що відбивається у відповідній міжнародно-правовій термінології, а саме: “новий міжнародний порядок”, “європейський правовий порядок”, “ordo” та інш.

Досліджуючи проблеми взаємозв’язку міжнародного і внутрішнього права, дисертант приділяє особливу увагу аналізу доктринальних підходів щодо вирішення цього питання юристами близькосхідних країн. Арабська правова доктрина характеризується різними концепціями стосовно розв’язання колізійних ситуацій у випадку конфлікту між нормами двох правових систем. Ряд юристів вважає, що національний суддя має виконувати приписи свого національного права навіть тоді, коли вони суперечать міжнародно-правовим нормам. Якщо наслідком цього є порушення прав інших держав, виникають правовідносини компенсаційної міжнародно-правової відповідальності. Згідно з іншою правовою теорією близькосхідних юристів, міжнародні норми мають діяти на території держави, якою ратифіковано угоду, безпосередньо, і держава несе відповідальність за їх порушення з самого моменту ратифікації.

У другому розділі – “Доктрина та практика Йорданії у сфері взаємодії внутрішнього і міжнародного права” - проведено аналіз конституційного законодавства Йорданії в аспекті співвідношення законодавчих норм з міжнародним правом. Проаналізовано особливості імплементації міжнародного права в національну правову систему країни. Розділ складається з двох підрозділів.

Визначено групи факторів, що зумовлюють специфіку взаємодії двох правових систем, а саме: 1) фактори, пов’язані з особливостями політико-правової системи йорданської держави, її історією та традиціями, з впливом на систему йорданського законодавства принципів ісламу; 2) фактори, пов’язані з рівнем “входження” Йорданії у систему міжнародних відносин на початку 50-х років, тобто в період прийняття Конституції 1952 р., а також з політико-правовими та суспільно-економічними складовими сучасного міжнародного спілкування Йорданії.

Показано, що вказаними факторами зумовлено “інтровертність” Конституції Йорданії, неурегульованість статутним законодавством країни питань компетенції державної влади у зовнішній політиці, відсутність норм загального характеру щодо основ взаємодії внутрішнього права з міжнародним та правових гарантій стосовно дотримання Йорданією міжнародних угод.

Нечисленні норми, що встановлюють “норми видавання міжнародних злочинців” (п. 2 ст. 21 Конституції 1952 р.) або положення, які вказують на “міжнародну практику” щодо дотримання законів іншої країни “у питаннях особового статусу іноземців, цивільних і торговельних справ” (п. 1 ст. 103), безумовно, не створюють конституційних передумов щодо інкорпорації загальновизнаних і договірних норм міжнародного права у внутрішнє право Йорданії.

Досліджуючи проблеми взаємодії внутрішнього і міжнародного права в законодавчій практиці Йорданії, автор дійшов висновку, що ефективність дії міжнародного права у правопорядку Йорданії знижується внаслідок відсутності конституційно окреслених органів контролю за імплементацією міжнародного права в правову систему країни, а також через невирішеність питань стосовно місця трансформованої угоди в системі внутрішніх джерел права Йорданії та відносно механізмів щодо подолання юридичних колізій між міжнародно-правовими нормами та йорданським законодавством у випадку їх виникнення.

Встановлено, що серед методів визнання Йорданією юридичної обов’язковості міжнародно-правових актів найбільше поширення мають приєднання та ухвалення (у ряді випадків – без підписання), рідше – ратифікація. Законодавча практика Йорданії дотримується принципу трансформації міжнародної угоди шляхом промульгації, видання відповідного законодавчого акту у вигляді королівського указу та офіційного опублікування в основному органі національної преси. Проте вказаний порядок імплементації міжнародних угод не встановлено у статутному законодавстві Йорданії.

Визначено, що імплементація норм міжнародних угод у законодавстві Йорданії здійснюється переважно шляхом рецепції, відсилки, утворення подібних моделей правової поведінки у відповідності до міжнародно-правових стандартів, а в окремих випадках – скасування актів, суперечних міжнародному праву.

Обґрунтовано, що у статутному законодавстві Йорданії 1952 та 1991 рр. впроваджені такі засади правової та демократичної держави, як загальнодемократичний принцип поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову та принцип верховенства закону, а також конституційно забезпечені, у відповідності до міжнародно-правових стандартів, основні права та свободи йорданських громадян.

Розроблено пропозиції стосовно удосконалення статутного законодавства Йорданії в аспекті більш чіткого врегулювання взаємовідношень між внутрішнім і зовнішнім правом. Автор дійшов висновку, що з метою підвищення ефективності правового забезпечення цих відношень в Конституцію країни необхідно внести доповнення такого змісту: застосування внутрішнього права Йорданії має в цілому відповідати міжнародним зобов’язанням держави.

Третій розділ – “Проблема взаємодії міжнародного права та внутрішнього права Ізраїлю в аспекті урегулювання близькосхідного конфлікту” – присвячено аналізу проблеми взаємодії двох правових систем доктриною Ізраїлю. Проаналізована практика застосування міжнародних норм в національній правовій системі Ізраїлю, а також вплив внутрішнього права Ізраїлю на виконування рішень ООН щодо урегулювання арабо-ізраїльского конфлікту. Розділ складається з двох підрозділів.

Досліджено основні теорії ізраїльських юристів відносно засобів законодавчого забезпечення міжнародних угод, тлумачення ізраїльських законів стосовно їх відповідності міжнародному праву, а також специфіки законотворчої та правозастосувальної діяльності Ізраїлю на окупованих територіях; проаналізовані рішення ізраїльських судів, в яких застосовуються міжнародні договірні норми.

Обґрунтовано, що ізраїльська доктрина переважно виходить з принципу пріоритету міжнародного права відносно права внутрішнього, що підтверджується рішеннями ізраїльських судів. Особлива увага приділяється ізраїльськими авторами питанню прямої дії у національних правових системах імперативних норм міжнародного права, відхилення від котрих є неприпустимим навіть під час оголошення надзвичайного стану. Деякими авторами підкреслюється необхідність скасування державних актів, що суперечать міжнародному праву.

В розділі проаналізовано закони Ізраїлю, в тому числі статутне законодавство, а також практику ізраїльських судів стосовно тлумачення права Ізраїлю з точки зору його відповідності міжнародному праву. Оскільки в статутному законодавстві країни відсутні положення, що регламентують перевагу міжнародного права над внутрішнім, питання співвідношення норм двох правових систем та засобів щодо подолання юридичних колізій (у разі їх виникнення) розробляються ізраїльською судовою практикою та доктриною Ізраїлю.

Зроблено висновок, що ізраїльською конституційною юриспруденцією та судовою системою Ізраїлю в цілому “сприйнята” доктрина інкорпорації. Міжнародні конвенції, в яких бере участь Ізраїль, трансформуються в його законодавство шляхом встановлення положень, що регламентують перевагу міжнародного права над внутрішнім, а також є аналогом для розробки та уніфікації відповідного національного законодавства, критерієм правомірності рішень ізраїльських суддів, що відсилають до міжнародних угод як до юридичної основи тлумачення ізраїльських законів. В практиці ізраїльських судів спостерігається тенденція стосовно визнання частиною права країни не тільки загальновизнаних норм (звичаєвого міжнародного права), але й норм міжнародних угод. В окремих випадках, при відповідних лакунах у внутрішньому законодавстві, як діюче право Ізраїлю визначаються угоди, в яких Ізраїль взагалі не приймав участі. Цей аспект підкреслюється, зокрема, у судових рішеннях, пов’язаних з урегулюванням різних компонентів трудового права. Проте ізраїльською доктриною припускається така можливість розв’язання колізій між двома правовими системами, коли суддя має віддати перевагу правовій системі, в межах якої він оперує.

Окремо аналізується позиція ізраїльських авторів стосовно тлумачення правовідносин, що пов’язані з питаннями власності або особового статусу мешканців окупованих територій. Зроблено висновок, що під час вирішення таких проблем ізраїльська судова практика та доктрина віддають перевагу профілактиці та запобіганню колізій, обґрунтовуючи правомірність ізраїльського окупаційного законодавства шляхом відповідного тлумачення міжнародно-правових угод (перш за все, Гаазького регламенту 1907 р. та 4-ї Женевської конвенції 1949 р.).

В аспекті відповідності та “несуперечності” міжнародному праву ізраїльською доктриною і судами тлумачиться законодавство Ізраїлю стосовно права на повернення; накази про депортацію та вислання “інфільтратів”, а також конфіскаційне законодавство.

Дисертант дійшов висновку, що тлумачення ізраїльською доктриною та судовою практикою міжнародного права під час розв’язання юридичних проблем на окупованих територіях вирішує такі завдання: 1) усуває або “знімає” колізії національних законів з міжнародним правом; 2) обґрунтовує правомірність застосування в колізійній ситуації національних законодавчих заходів шляхом норм, що відсилають до міжнародних угод, та їх відповідної інтерпретації. Під час висвітлення питань стосовно впливу внутрішнього законодавства Ізраїлю на виконування їм своїх зобов’язань за міжнародними угодами окремо розглядаються особливості імплементації ізраїльською стороною двосторонніх палестино-ізраїльських угод, зокрема Декларації принципів про тимчасові міри з самоврядування 1993 р., Угоди про автономію Газа та Єрихона 1994 р., Тимчасової (Проміжної) угоди відносно Західного берега ріки Йордан та Сектора Газа 1995 р., Протоколу відносно виведення військ з Хеврону 1997 р., Меморандуму “Вай Рівер” 1998 р.

Наголошується, що в цих угодах закріплено імплементаційні заходи, що є необхідними для виконування ізраїльською стороною своїх зобов’язань стосовно палестинських територій, а також визнано примат міжнародного права над внутрішнім у сфері регулювання прав людини (зокрема, на окупованих територіях) на період імплементації цих угод (ст.XIX Тимчасової угоди 1995 р. та ін.).

Показано, що процес трансформації палестино-ізраїльських угод у внутрішнє право Ізраїлю здійснюється певною мірою шляхом внесення змін у норми цього права (зміни в Законах про вибори у місцеві Ради з метою “узгодження” цих актів зі ст.III Декларації принципів та ст. III Тимчасової угоди).

Отже, палестино-ізраїльські угоди 1990-х років передбачають заходи стосовно урегулювання близькосхідного конфлікту за умови забезпечення пріоритету міжнародного права над внутрішнім правом сторін угод в галузі захисту прав людини. Виконування цих угод допоможе вирішити колізійні проблеми, що пов’язані з невідповідністю міжнародним стандартам деяких аспектів ізраїльського законодавства та практики його застосування на окупованих територіях.

Висновки дисертації містять наступні положення:

1. В сучасних умовах, коли міжнародне право набуває якості універсальності на основі принципів демократії та верховенства права, проблему взаємодії двох правових систем – міжнародної та внутрішньої – слід розглядати в контексті поширення тенденції щодо інтернаціоналізації внутрішнього права і доместикації міжнародного, сприйняття конституційним правом загальновизнаних демократичних принципів, удосконалення законодавчих і правозастосувальних механізмів імплементації звичаєвого міжнародного права та конкретних зобов’язань за міжнародними угодами.

2. Ефективність дії міжнародного права у внутрішньому праві пов’язана з засвоєнням статутними законодавствами та судами доктрини інкорпорації, основаної на принципі верховенства міжнародного права над внутрішнім правом, що встановлюється загальною рецепційною нормою стосовно статусу звичаєвого та договірного міжнародного права, а також правостворюючих резолюцій міжнародних організацій у внутрішніх правопорядках.

3. Статутним законодавством Йорданії втілені такі засади правового і демократичного суспільства, як принцип поділу влади та принцип верховенства закону, а також конституційно забезпечені, у відповідності до міжнародно-правових стандартів, основні права та свободи громадян. Проте, конституцією Йорданії не регламентовано порядок взаємодії національного права з міжнародним звичаєвим та договірним правом, не передбачено органів і механізмів контролю щодо відповідності внутрішніх правових актів міжнародним зобов’язанням країни.

4. Законодавча практика Йорданії дотримується принципу трансформації міжнародної угоди шляхом промульгації, офіційного опублікування та видання внутрішнього законодавчого акту; імплементація договірних норм в закони Йорданії, які не є конституційними, здійснюється через рецепцію, відсилку, скасування актів, суперечних міжнародним зобов’язанням, а також шляхом створення моделей правової поведінки згідно з міжнародно-правовими стандартами.

5. З метою підвищення ефективності правового забезпечення взаємодії міжнародного права та йорданської правової системи дисертант пропонує внести в Конституцію Йорданії таке доповнення: застосування внутрішнього права Йорданії має в цілому відповідати міжнародним зобов’язанням держави.

6. Через відсутність у статутному законодавстві Ізраїлю норм, якими визначається місце звичаєвого та договірного права у ізраїльській правовій системі, питання щодо співвідношення двох правових систем і подолання колізій вирішується судами Ізраїлю, якими сприйнято доктрину інкорпорації, а саме: доказова практика ізраїльських судів націлена на визнання частиною права країни не тільки звичаєвого, але й договірного права, включаючи норми окремих угод, не ратифікованих Ізраїлем.

7. Законодавча та правозастосувальна практика Ізраїлю на окупованих територіях пов’язана із зміною їх адміністративно-організаційного статусу, демографічного складу та судової системи і суперечить нормам міжнародного гуманітарного права та основним принципам інституту військової окупації. Тлумачення змісту міжнародного права під час його застосування на окупованих територіях не має за мету інкорпорацію останнього, обґрунтувуючи, з одного боку, відсутність юридичних колізій і, з іншого боку, імпліцитне (приховане) верховенство в колізійній ситуації національного ізраїльського законодавства.

8. Основи механізму вирішення колізійних проблем, що пов’язані з невідповідністю міжнародному праву ізраїльської законотворчої та правозастосувальної політики на окупованих територіях, закладені палестино-ізраїльськими угодами 1990-х років, які встановлюють примат звичаєвого міжнародного права та міжнародних угод з прав людини над ізраїльським та палестинським законодавством на окупованих територіях на термін імплементації цих угод.

9. З метою підвищення ефективності правового забезпечення взаємовідносин між внутрішнім і зовнішнім правом було б доцільним внести в проект конституції Ізраїлю положень, що регламентують перевагу звичаєвого та договірного міжнародного права над внутрішнім правом країни, а також визначити органи, які уповноважені вирішувати питання щодо встановлення та подолання юридичних колізій між нормами двох правових систем.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1.Проблеми поняття процесу трансформації у міжнародному праві та основних методів її здійснення // Правова держава. – Вип. 9. – К., 1998. – С. 405-408.

2.Международно-правовая наука на Ближнем Востоке о взаимодействии международного и национального права // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 10. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 236-241.

3.Особенности внутригосударственного регулирования международных обязательств Израиля в контексте решения ближневосточной проблемы // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 11. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 171-178

4.Особенности применения доктрины инкорпорации международного права во внутреннем праве стран Ближнего Востока (Иордании и Израиля) // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Випуск 29 (ч.II). – К., 2001. – С. 181-183.

Мухаммед Абу-Хеджлех. Особливості застосування норм міжнародного права у внутрішньому праві Йорданії і Ізраїлю (порівняльно-правовий аналіз). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11. – міжнародне право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ. 2003.

Дисертація присвячена науковому обґрунтуванню та системному аналізу проблеми взаємодії міжнародного і внутрішнього права в правових системах близькосхідних країн, вивченню порядку трансформації норм однієї системи права в іншу як основи здійснення державами своїх зовнішніх зобов’язань.

Досліджуються основні засоби та механізми імплементації міжнародно-правових норм, процеси інкорпорації в національні правові системи загальних норм міжнародного права та норм міжнародних угод.

Сформульовані наукові висновки і пропозиції, спрямовані на вдосконалення правових систем Йорданії і Ізраїлю в аспекті більш чіткого урегулювання взаємовідношень між внутрішнім і зовнішнім правом.

Ключові слова: імплементація, інкорпорація, трансформація, зовнішні зобов’язання, договірне право, правостворюючий, правозастосувальний.

Мухаммед Абу-Хеджлех. Особенности применения норм международного права во внутреннем праве Иордании и Израиля (сравнительно-правовой анализ). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11. – международное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2003.

Диссертация посвящена научному обоснованию и системному анализу проблемы взаимодействия международного и внутреннего права в правовых системах ближневосточных стран, изучению порядка трансформации норм одной системы права в другую как основы осуществления государствами своих внешних обязательств.

Исследуются основные средства и механизмы имплементации международно-правовых норм, процессы инкорпорации в национальные правовые системы общих норм международного права и норм международных соглашений.

В работе сделан вывод о том, что наиболее эффективная модель реализации международных обязательств государств воплощена в доктрине инкорпорации, которая усвоена статутным законодательством и судами многих стран и основана на принципе примата международного права над внутренним правом в ситуации коллизий между нормами двух правовых систем, а также на признании международных обязательств государств частью их внутреннего права.

Подчеркивается, что основным элементом доктрины инкорпорации является конституционное закрепление положений, регламентирующих статус обычного и/или договорного международного права, а также правообразующих резолюций международных организаций, во внутренних правопорядках государств.

Вторым основным элементом доктрины инкорпорации является толкование международно-правовых норм национальными судами, которые применяют международное право во внутреннем правопорядке, устанавливают и преодолевают правовые коллизии между национальным законом и инкорпорированной международной нормой.

Элементы доктрины инкорпорации проанализированы в работе в аспекте формирования механизма выполнения международных обязательств некоторыми ближневосточными государствами.

Анализ израильского законодательства, практики израильских судов, а также израильской конституционной юриспруденции позволил сделать вывод о том, что в целом Израилем воспринята доктрина инкорпорации, которая специфически реализуется во внутреннем правовом поле израильскими судами вследствие отсутствия у Израиля единой конституции.

В статутном законодательстве Израиля нет положений, признающих международное право частью внутреннего права страны и устанавливающих его преимущество над внутренним законодательством. В то же время в практике израильских судов наблюдается тенденция, направленная на признание прямого действия международных договоров во внутреннем правопорядке страны. В работе проанализированы решения израильских судов, в которых международное право прямо определяется в качестве действующего права Израиля. В отсутствие соответствующих норм статутного законодательства Израиля нормы ратифицированных международных договоров используются израильскими судами в качестве юридической основы и критерия правомерности судебных решений. В отдельных случаях, при имеющихся лакунах во внутреннем законодательстве, судебная практика Израиля признает в качестве действующего права страны даже те международные договора, в которых Израиль не принимал участия.

В диссертации установлено, что Конституцией Иордании не урегулированы вопросы компетенции государственной власти во внешней политике, не определен статус международного права во внутреннем правопорядке, а также не предусмотрены органы и механизмы контроля в отношении соответствия внутренних правовых актов международным обязательствам государства. Отдельные отсылочные нормы к международным правилам и к международной практике не могут рассматриваться как конституционные предпосылки инкорпорации обычного и договорного права во внутренний правопорядок Иордании.

Судебная практика Иордании также не позволяет сделать вывод о том, что суды считают себя связанными ратифицированными международными договорами. Законодательная практика Иордании придерживается принципа трансформации международного договора посредством промульгации, издания законодательного акта в виде королевского указа и официального опубликования.

В работе внесены конкретные предложения по совершенствованию механизма применения международного права во внутренних правопорядках Иордании и Израиля.

Ключевые слова: имплементация, инкорпорация, трансформация, внешние обязательства, договорное право, право образующий, правоприменительный.

Mohammad Abu Hegleh. Peculiarities in implementation of the International Law into the legislative systems of Jordan and Israel (comparative-legal analysis). – Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Science (Law) on the speciality 12.00.11. – International Law. – V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Sciences, Kyiv, 2003.

Dissertation is dedicated to the scientific substantiation and system analysis of the problem of interrelation between the International Law and national legal systems of the Near-Eastern States while researching the procedures of the norms transformation being envisaged as the basis of implementation by the states of their international obligations.

The main means and mechanisms of the International Law implementation together with the processes of incorporation of the “common” international law and the treaty norms in the national legislative systems are analyzed. The scientific conclusions are aimed at the improving of the