НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Михайлович Дмитро Мар’янович

УДК 340. 132.6

ОФІЦІЙНЕ ТЛУМАЧЕННЯ ЗАКОНУ

Спеціальність 12.00.01. — теорія та історія

держави і права; історія політичних

і правових вчень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ МВС України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент ШУЛЬГА Анатолій Матвійович, Національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри теорії та історії держави і права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор МУРАШИН Олександр Геннадійович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії держави і права;

кандидат юридичних наук

ЄВГРАФОВ Павло Борисович Конституційний Суд України, суддя.

Провідна установа: Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, кафедра теорії держави і права, Міністерство освіти і науки України (м. Харків).

Захист відбудеться “04” червня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, просп. 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, просп. 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “03” травня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кириченко В. Є.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається значенням демократичних перетворень, що відбуваються в Україні, спрямованих на формування громадянського суспільства і правової держави, котрі ставлять нові вимоги до функціонування національної правової системи, процесу реалізації права, нерозривно пов'язаного з таким видом інтелектуальної діяльності як тлумачення нормативно-правових приписів. Реальне втілення конституційно закріпленого принципу верховенства права прямо залежить не тільки від того, наскільки точно правотворчі органи зуміють відбити у своїх нормативно-правових актах специфіку становлення українського суспільства, особливості його культури, менталітету, поєднавши їх із загальними закономірностями розвитку права, але й того, наскільки потім адекватно нормативні приписи будуть відбиті у свідомості суб'єктів права. Норми права можуть бути ефективним регулятором суспільних відносин тільки за умови, що вони, будучи відбитими в індивідуальній, груповій і суспільній свідомості, однаково і правильно сприйняті й усвідомлені людьми, що завжди є результатом установлення їх змісту, як наслідку відповідної інтерпретаційної діяльності.

Практика правореалізації показує, що дуже часто поширеними є факти неоднозначної, суперечливої, помилкової інтерпретації актів законодавства. У одних випадках це результат “сумлінної помилки”, причиною якої є неясність, недостатня чіткість формулювань юридичних норм або ж низький рівень правової культури осіб – суб'єктів реалізації. У інших випадках спостерігається навмисне перекручування змісту законодавчих положень на догоду особистим або відомчим інтересам правозастосовника. Все це, безумовно, веде до зниження ефективності правового регулювання.

Важливим засобом забезпечення адекватного розуміння і застосування законодавчих актів є офіційне тлумачення закону. Встановлюючи справжній зміст нормативного припису, суб'єкт офіційного тлумачення усуває перекоси юридичної практики, забезпечує стабільність урегульованих правом суспільних відносин, єдність законності і правопорядку.

У роки т.зв. радянського періоду розвитку юриспруденції ця тема не залишалася без уваги юристів-вчених. Так, завдяки зусиллям М.М. Вопленко, П.О. Недбайло, О.Ф. Черданцева, В.В. Лазарєва і багатьох інших питання офіційного тлумачення було досліджено достатньо глибоко і всебічно. Проте зміни, що відбулися в нашому суспільстві, однозначно потребують переосмислення, переоцінки багатьох положень теорії тлумачення, розробленої в СРСР.

Необхідно певною мірою врахувати в цьому плані також досвід, що накопичений у країнах СНД за часів пострадянської державності, а також досвід сучасних західноєвропейських демократичних держав.

Проблематика тлумачення в сучасних умовах актуалізована багато в чому і появою в механізмі держави нових органів, що можуть бути суб'єктами того чи іншого виду офіційного тлумачення (наприклад, Президент України, Конституційний Суд України). У роботах радянських і дореволюційних вчених у силу об'єктивних причин відсутні положення про подібні органи, тим часом багато питань, пов'язаних з визначенням їх місця у державному апараті, структурованому, насамперед, з урахуванням принципу поділу гілок влади, а також юридичної сили різних видів тлумачення, потребують наукового дослідження.

Динамізм суспільних відносин у сучасний перехідний період розвитку держави і суспільства призводить до того, що якісні показники законодавства не відповідають кількісним, воно нерідко відстає від потреб юридичної практики, має багато прогалин, колізій, тому розібратися в ньому без офіційного тлумачення часто досить важко. У зв'язку з цим актуальним є питання про те, у яких межах припустима адаптація законодавства до мінливих умов громадського життя шляхом офіційного тлумачення. Достатньо актуальним є також питання про юридичну природу актів офіційного тлумачення в зв'язку із сучасними уявленнями про джерела (форми права).

Існує чимало й інших, пов’язаних з проблемами тлумачення, питань, аналіз яких, у зв'язку з їх актуальністю, розглянуто у дисертаційному дослідженні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає державним планам і програмам Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні), “Основним напрямкам наукових досліджень у сфері держави і права на 1998-2000 роки”, затвердженим загальними зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р., “Тематиці пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 р.р.”, затвердженій наказом МВС України від 30 червня 2002 р. №635, і Головним напрямкам наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 р.р., схваленим Вченою Радою Національного університету внутрішніх справ (м. Харків) (протокол №3 від 23 березня 2001 р.).

Мета та задачі дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі вивчення наукової літератури, узагальнення нормативно-правового матеріалу, практики його застосування здійснити комплексний аналіз офіційного тлумачення закону як специфічної форми діяльності уповноважених на те суб'єктів, розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо його удосконалення.

Така мета обумовила розв‘язання наступних задач:

- сформулювати і обґрунтувати власну позицію з приводу необхідності тлумачення нормативно-правових приписів на основі проведеного аналізу існуючих точок зору щодо цього;

- розробити класифікацію причин (підстав) юридичного тлумачення, з урахуванням відповідних об'єктивних і суб'єктивних, позитивних і негативних чинників;

- визначити, що саме підлягає встановленню в процесі тлумачення (цілі тлумачення);

- дослідити проблему співвідношення “духу” і “букви” закону в процесі його тлумачення;

- здійснити аналіз засобів тлумачення, що визнаються юридичною наукою, і розробити на їх основі “юридичний алгоритм тлумачення”;

- дослідити юридичну природу актів офіційного юридичного тлумачення;

- розробити і сформулювати дефініції „офіційне тлумачення закону”, „акт офіційного тлумачення закону”;

- розробити класифікацію видів офіційного юридичного тлумачення та актів офіційного юридичного тлумачення.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є офіційне тлумачення закону. Закон розуміється тут у широкому значенні як акт законодавства, до якого, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.98 р., належать не тільки власне закони, але й інші акти вищих державних органів, а також міжнародні договори, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України.

Предметом дослідження є закономірності розвитку і функціонування суспільства, права і мислення, котрі обумовлюють необхідність офіційного тлумачення закону, визначають його мету і засоби її досягнення, а також чинники, що впливають на зміст і форму закріплення результату офіційного тлумачення.

Методологічна основа дослідження. В процесі дослідження дисертант спирається як на герменевтичну філософію, так і на такі категорії діалектики, як сутність і явище, форма й зміст, ціле і частина, можливість і дійсність, простір і час, а також закони діалектики: єдності і боротьби протилежностей, переростання кількісних змін у якісні, заперечення заперечення.

Для одержання повних і істинних результатів дослідження дисертантом комплексно використовувалися , крім філософських, також загальнонаукові і спеціальні методи. Із загальнонаукових методів застосовувалися формально-логічний (зокрема, такі прийоми формальної логіки, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія), системний, структурно-функціональний; із спеціальних - порівняльно-правовий, формально-догматичний, аксіологічний.

Системний метод, зокрема, використовувався при розробці класифікації причин (підстав) тлумачення закону. Структурно-функціональний - при дослідженні стадій офіційного тлумачення і функцій інтерпретаційних актів. Формально-догматичний метод - при формулюванні дефініцій “офіційне тлумачення закону”, “акт офіційного тлумачення закону”, аксіологічний - при аналізі категорії “дух закону”.

Дослідження базується на принципах об'єктивності, конкретності, історизму, воно зорієнтоване на загальнолюдські цінності, такі як соціальна справедливість, демократія, пріоритет прав і свобод людини.

Нормативну базу дисертації складають Конституція України, закони, підзаконні нормативно-правові акти, судова практика і, перш за все, рішення Конституційного Суду України, міжнародні документи - у межах досліджуваних питань.

Теоретичною основою дослідження стали роботи класиків вітчизняної і зарубіжної юриспруденції, а також відомих сучасних учених: С.С. Алексєєва, Ж. -Л Бержеля, Р.Ф. Васильєва, Є.В. Васьковського, М.М. Вопленко, М.А. Гредескула, П.Б. Евгра-фова, А.М. Колодия, М.М. Коркунова, В.В. Лазарєва, Р.З. Лівшиця, М.Н. Марченко, І.В. Михайловського, Т.Я. Насирової, П.О. Нед-байло, В.С. Нерсесянца, О.С. Піголкіна, П.М. Рабіновича, П. Рікера, О.Ф. Скакун, Б. Спасова, С.В. Тарановського, Ю.О. Тихомирова, Ю.М. Тодики, Т.Я. Хабрієвої, М.В. Цвіка, О.Ф. Черданцева, В.М. Ша-повала, Г.Ф. Шершеневича, А.С. Шляпочникова, А.М. Шуль-ги, Б.С. Ебзеєва, П.С. Елькінд та ін.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в комплексному осмисленні проблеми офіційного тлумачення закону з урахуванням особливостей трансформаційних процесів, що відбуваються в українському суспільстві і торкаються всіх сфер його державно-правового буття. Акцентування уваги на чинниках, що викликають необхідність тлумачення нормативних приписів, дозволило дисертанту підкреслити об'ємний, багаторівневий характер досліджуваної проблеми й окреслити коло питань, що задають тон даній науковій праці і визначають напрямки подальших досліджень теорії і практики тлумачення.

У результаті дослідження отримані нові положення, основними з яких є наступні:

- встановлено, що необхідність юридичного тлумачення обумовлена комплексом загальносоціальних і спеціально-юридичних причин;

- запропоновано віднести до комплексу загальносоціальних причин наступні: політико-правова, комунікативно-інформаційна, просвітительсько-дидактична, науково-історична, національно-мовна, асиміляційно-мовна; а спеціально-юридичними причинами вважати: індивідуально-правові; такі, що випливають із правових форм діяльності держави; власне лінгвістичні; техніко-юридичні; темпоральні; викликані недосконалістю законодавства;

- всебічно проаналізована мета юридичного тлумачення, розглянуті існуючі в науці підходи до її визначення, обґрунтовано, що метою даного процесу є виявлення не “волі законодавця” і не “волі закону”, а встановлення справжнього, істинного змісту закону, який не може протиставлятися ані першому, ані другому;

- підкреслено, що розрізнення букви і духу закону при його тлумаченні в умовах конституційно проголошеного принципу верховенства права припускає орієнтування суб'єкта тлумачення на принципи права як вираження духу закону, засіб розкриття його істинного змісту;

- розкрито процес тлумачення, що є оптимальним для досягнення його мети. Він представлений у вигляді юридичного алгоритму, що розвивається за схемою “граматичне тлумачення - логічне тлумачення - системне тлумачення - телеологічне тлумачення - історичне тлумачення”;

- обґрунтовано розуміння юридичного тлумачення винятково як з'ясування змісту нормативного припису, у зв'язку з чим запропоновано дефініцію офіційного тлумачення закону: “офіційне тлумачення закону - це здійснюване компетентним суб'єктом з'ясування справжнього змісту нормативних приписів, результати котрого закріплюються в офіційному письмовому документі з метою їх доведення до відома всіх адресатів інтерпретованих норм”;

- розроблено нову класифікацію видів офіційного тлумачення закону;

- визначене загальне і особливе в офіційному і доктринальному тлумаченні, підкреслена їх відносна самостійність і водночас взаємозалежність, розкрита ступінь взаємопроникнення і обумовленості одного одним;

- дано визначення поняття акту офіційного тлумачення закону, розкриті його ознаки і відмінність від інших правових актів, і, зокрема, те, що він не є джерелом (формою) права;

- спираючись на практику правотлумачення в незалежній Україні і країнах СНД, встановлено основні функції акту офіційного тлумачення закону: конкретизації, забезпечення єдності законності, уникнення довільного застосування нормативних приписів, забезпечення безперервності правового регулювання, сигналізування про наявні хиби в нормативно-правових актах, підвищення рівня правової культури;

Теоретичне значення отриманих результатів полягає у тому, що сформульовані автором положення і висновки є теоретико-методологічною підставою наукового розв‘язання проблем офіційного тлумачення закону, що виникають на сучасному етапі удосконалювання правової системи України, адаптації її законодавства до міжнародних норм і стандартів верховенства права та прав людини. Науковий аналіз наявних з досліджуваного питання джерел дозволив багато в чому переглянути, поглибити і розширити уявлення про природу і характерні риси тлумачення нормативних приписів загалом й офіційного тлумачення закону зокрема.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані: а) у сфері науково-дослідної роботи - матеріали дисертації становлять інтерес для подальшого засвоєння загальних і спеціальних питань офіційного тлумачення; б) у правотворенні – висновки і пропозиції, що містяться у дисертації, може бути враховано при подальшому удосконалюванні законодавства, яке регламентує інтерпретаційну діяльність уповноважених на те суб'єктів; в) у правозастосовній діяльності – обґрунтовані в роботі рекомендації мають на меті забезпечення одноманітного і правильного розуміння законів, і на цій основі – гарантування законності рішень, що приймаються на практиці; г) у навчальному процесі - положення і висновки дисертації можуть бути впроваджені в процес викладання курсів “теорія держави і права” і “проблеми теорії держави і права”, використані при підготовці науково-методичних посібників, текстів лекцій, а також у науково-дослідній роботі студентів і курсантів.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася по розділах і в цілому на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права, а також сумісному засіданні кафедр філософії і політології, конституційного і міжнародного права, теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків). Окремі аспекти дослідження були оприлюднені шляхом опублікування тез і участі в роботі Міжвузівської науково-практичної конференції “Стан та перспективи удосконалення навчально-виховного процесу на етапі реформування воєнної організації та правоохоронних органів держави ” (м. Харків, 12 лютого 2003 року), науковому семінарі “Процес становлення демократії в Україні: передумови, сучасність та перспективи” (м. Харків, 22 лютого 2003 року). Такі положення дисертації, як: необхідність тлумачення закону, класифікація актів офіційного тлумачення закону, інші положення і матеріали дослідження викори-стовувалися викладачами кафедри теорії й історії держави і права при підготовці та в процесі проведення навчальних занять за курсом “теорія держави і права” у Національному університеті внутрішніх справ МВС .

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 4 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Відповідно до мети, задач та логіки дослідження дисертація складається з вступу, двох розділів, що включають шість підрозділів, висновків і списку використаних джерел (225 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 185 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, охарактеризовано стан розробки наукової проблеми, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, репрезентовано методологічну та теоретичну основу дисертації, визначено наукову новизну дослідження та його основні положення, котрі виносяться на захист, характеризується теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

Розділ 1 “Тлумачення закону як необхідна умова його реалізації” складається з трьох підрозділів, де обґрунтовується необхідність інтерпретації нормативних приписів, досліджується мета тлумачення норм права та висвітлюються засоби її досягнення.

Підрозділ 1.1. “Необхідність тлумачення закону” присвячений аналізу чинників, що обумовлюють практичну потребу ретельного дослідження тексту актів законодавства.

Насамперед зазначено, що під тлумаченням у власному значенні цього слова слід розуміти усвідомлення змісту норм права, оскільки саме усвідомлення відображає гносеологічну природу процесу тлумачення, його спрямованість на пізнання смислу правових явищ. Що стосується роз’яснення, то воно є наступним етапом після тлумачення.

Далі вказано, що необхідність юридичного тлумачення у найбільш узагальненому вигляді може мати суб’єктивний, об’єктивний та змішаний (суб’єктивно-об’єктивний) характер.

Після історичного екскурсу, який дозволив розглянути роль і місце тлумачення законодавства за різних соціальних умов, дисертантом розроблено загальнотеоретичну класифікацію причин необхідності тлумачення закону, серед яких виокремлено загальносоціальні та спеціально-юридичні причини. Дисертант вважає, що загальносоціальними причинами є:

- політико-правова (обумовлена наявністю у суспільстві великої кількості різноманітних інтересів і цінностей);

- комунікативно-інформаційна (відображає необхідність ознайомлення населення з діючим законодавством);

- просвітницько-дидактична (випливає з необхідності тлумачення нормативно-правових актів у навчальних цілях);

- науково-історична (підкреслює важливість тлумачення правових джерел минулого для розвитку юридичної науки і практики);

- національно-мовна (є наслідком потреби у перекладі нормативних приписів на інші мови);

- асиміляційно-правова (відображає наявність іноземних запозичень у мові законодавства).

Коло спеціально-юридичних складають причини:

- особистісно-правові (випливають із потреб кожного конкретного суб’єкта, наприклад громадянина, іноземця, особи без громадянства, в належній реалізації своїх прав і обов’язків);

- причини, що випливають із правових форм діяльності держави („правотворчої”, „правозастосовчої” та інших);

- лінгвістичні (зумовлені використанням у мові законодавства синонімів, омонімів, паронімів, близьких за змістом словосполучень);

- техніко-юридичні (їх існування припускає лаконічність нормативних приписів, наявність спеціальної юридичної термінології, використання у нормотворчості оцінних понять, правових презумпцій, преюдиций, фікцій, посилань, скорочень тощо);

- темпоральні (мають зв’язок з необхідністю визначення меж дії закону у часі, наступністю чи новелізацією законодавства);

- причини, що випливають з тих чи інших проявів недосконалості законодавства та юридичної практики (наявність прогалин, колізій, неясно сформульованих нормативних приписів тощо).

У підрозділі 1.2. “Мета тлумачення закону. Дух та буква закону” досліджуються питання, пов’язані з визначенням мети тлумачення закону. Розглянуто різні погляди, котрі існують в юридичній науці щодо цієї проблеми. Одні вчені наполягають, що у процесі тлумачення встановленню підлягає воля законодавця, інші вважають, що необхідно встановлювати волю закону. На думку дисертанта, з позиції методології так званого „широкого” праворозуміння, метою тлумачення закону є визначення не „волі законодавця” (оскільки законодавець власне не є творцем права і все значення його волі вичерпується тим, що завдяки їй закон як форма зовнішнього виразу права набуває юридичної сили), і не „волі закону” (закон, як форма зовнішнього виразу права, не має волі у власному значенні цього слова), а встановлення дійсного, істинного змісту нормативних приписів, що містяться у законі.

У зв’язку із зазначеним, автором розглянуто проблему розрізнення букви і духу закону в процесі його тлумачення. Аналіз історичного розвитку юриспруденції показує, що ставлення до даної проблеми постійно змінювалось. У найдавніші часи, завдяки надприродній вірі людей у силу слова, спостерігалося суворе слідування буквальному розумінню законодавчих положень. Потім юридична наука та практика перейшла до вільного тлумачення нормативних приписів, маючи за мету розкриття їх внутрішнього змісту, прихований за текстом. З часом це призвело до спроб абсолютно довільної інтерпретації змісту законів, до багатьох помилок і зловживань, що, в свою чергу, викликало відповідну реакцію – у ХVIII – XIX ст. законодавство більшості країн вимагало застосовувати закони виключно за їх буквальним значенням. У ХХ ст. виникають численні школи і концепції праворозуміння, які вбачають у праві дещо більше, ніж текст нормативно-правового акта.

Автор висловлює думку, що до зазначеної проблеми треба підходити помірковано. З одного боку, право не можна звести виключно до тексту закону, оскільки закон може й недостатньо правильно відображати в собі право і навіть бути неправовим. З іншого боку, сказане не припускає необхідність розглядати закон лише як „порожній посуд”, який суб’єкт правозастосування може заповнити чим завгодно. У процесі інтерпретації закону суб’єкт тлумачення повинен з’ясовувати його дійсний зміст, використовуючи ті чи інші загальні прийоми та засоби інтерпретації нормативно-правових приписів, але одночасно обов’язково зосередивши свою увагу на її відповідності принципам права, які є концентрованим вираженням духу законів.

У підрозділі 1.3. “Логічний процес досягнення мети тлумачення” дисертантом обґрунтовується думка про те, що досягнення мети офіційного тлумачення неможливе без використання загальних прийомів та способів інтерпретації нормативних приписів. Після аналізу існуючих в теорії права підходів щодо кількості способів тлумачення та послідовності їх використання, автором зроблено висновок про те, що існує певний „алгоритм тлумачення”, котрий схематично має наступний вигляд: „граматичне тлумачення – логічне тлумачення – системне тлумачення – телеологічне тлумачення – історичне тлумачення”.

Граматичне тлумачення є первинним етапом інтерпретації нормативного припису, оскільки правові норми завжди об’єктивуються за допомогою певної мови. У процесі пізнання права ми перш за все маємо справу не з юридичною реальністю, а зі знаками її вираження. Тому важливо спочатку встановити зміст слів та словосполучень, з яких складається нормативний припис, та визначити їх взаємозв’язок у відповідності з правилами морфології, синтаксису та пунктуації.

Логічне тлумачення дозволяє перевірити результати граматичного тлумачення з точки зору формальної логіки, а також сприяє розкриттю реального змісту нормативного акта при неповноті або недостатній ясності останнього.

Системне тлумачення (автор обґрунтовує, чому саме цей спосіб необхідно іменувати „системним”, а не „систематичним”, як це часто-густо зустрічається у літературі) передбачає з’ясування змісту норми права шляхом виявлення її типових функціональних зв’язків з іншими нормами (загальні і спеціальні, посилкові і банкетні, норми загальної та особливої частини кодексу тощо).

Телеологічне тлумачення спрямоване на дослідження мети, з якою було видано відповідний нормативно-правовий акт, що сприяє поглибленню аналізу його змісту.

Історичне тлумачення є факультативним способом, оскільки використовується лише тоді, коли для встановлення дійсного змісту нормативного припису необхідно звернутися до соціально-політичних обставин його прийняття, змісту попереднього нормативного акта та до інших відповідних „зовнішніх джерел” – альтернативних проектів, пояснювальних записок, доповідей, виступів депутатів тощо.

Розділ 2 „Особливості офіційного тлумачення закону в Україні” складається з трьох підрозділів, які присвячені аналізу теоретичних та практичних аспектів офіційного тлумачення актів законодавства в Україні.

У підрозділі 2.1. “Поняття, ознаки та види офіційного тлумачення закону” досліджується природа офіційного тлумачення нормативно-правових приписів, його значення для функціонування правової системи, формулюється поняття та ознаки офіційного тлумачення, пропонується авторська класифікація його видів.

Обґрунтовано і запропоновано розуміти під офіційним юридичним тлумаченням здійснене компетентним суб’єктом усвідомлення дійсного змісту нормативних приписів, результати якого закріплюються в офіційному письмовому документі з метою їх доведення до відома всіх адресатів інтерпретованих приписів.

При дослідженні загальних ознак офіційного тлумачення вказано, що воно здійснюється державним органом або посадовою особою у зв’язку з їх професійною діяльністю, є обов’язковим для всіх суб’єктів права, має ієрархічний характер, складається з певних послідовних стадій і його результати закріплюються в офіційному письмовому документі.

Серед основних видів офіційного тлумачення автор розрізнює наступні:

- залежно від суб’єкта тлумачення – автентичне і делеговане;

- за ступенем впливу на суспільні відносини – нормативне і казуальне;

- за юридичним механізмом набуття юридичної сили – таке, що має потребу чи не має потреби в затвердженні;

- за юридичною силою – остаточне та неостаточне;

- залежно від часових меж повноважень по офіційному тлумаченню – постійне і тимчасове;

- за суб’єктним складом – індивідуальне, колегіальне і спільне;

- залежно від того, за чиєю ініціативою воно здійснюється – здійснюване за власною ініціативою та зовнішньо ініційоване;

- за функціональною ознакою – таке, що має самостійне значення або виконує службову функцію;

- залежно від того, наскільки явно воно має зовнішній прояв – відкрите і приховане (латентне);

- за формою зовнішнього вираження – письмове і усне;

- за відношенням до інтерпретованого нормативно-правового акта – внутрішнє і зовнішнє;

- залежно від того, здійснюється воно до чи після набуття юридичної сили інтерпретованого акта – попереднє та наступне;

- за змістом, або за характером питань, що підлягають встановленню – матеріальне і процесуальне;

- залежно від наслідків – роз’яснююче, підтверджуюче, виправляюче та скасовуюче;

- залежно від кількості норм, що тлумачаться – тлумачення окремої норми та комплексне тлумачення.

Орієнтуючись на зазначену класифікацію видів офіційного тлумачення нормативно-правових приписів, автор аналізує існуючі в Україні види офіційного тлумачення закону.

Підрозділ 2.2. “Співвідношення офіційного та доктри-нального тлумачення” присвячено дослідженню співвідношення офіційного та доктринального тлумачення. Розглянуто особливості статусу доктринального тлумачення за різних часів та в різних державах. Зроблено висновок, що доктринальне тлумачення є більш вільним в плані вибору об’єкта, часу, прийомів аргументації, воно позбавлене тих обмежень, які є характерними для офіційного тлумачення. Так, наприклад, Конституційний Суд України як суб’єкт офіційного тлумачення не може здійснювати тлумачення законодавства за власною ініціативою, відмовляється від тлумачення при наявності прогалин у законодавстві та зв’язаний ще деякими обмеженнями.

Разом з тим, доктринальне тлумачення досить суттєво впливає на офіційне тлумачення. Так, у складі Конституційного Суду України є провідні юристи-вчені, наукові переконання та погляди котрих у тій чи іншій мірі знаходять вияв у змісті рішень цього органу. У свою чергу, офіційні рішення щодо тлумачення певного законодавчого акта аналізуються в роботах інших вчених та впливають на формування відповідної наукової думки (доктрини).

Автором досліджено природу такого формально-юридичного явища, як особиста думка судді Конституційного Суду. Автор зазначає, що особиста думка судді не має статусу офіційного тлумачення. Його позиція у даному питанні співпадає з визначеною в юридичній літературі точкою зору, що особиста думка судді є компетентним (професійним) тлумаченням, переплетеним з доктринальною інтерпретацією відповідних правових норм і положень.

У підрозділі 2.3. “Акти офіційного тлумачення: поняття, форми та класифікація” підсумовано результати дослідження акта офіційного тлумачення закону. Зроблено висновок, що, оскільки інтерпретаційні акти є різновидом правових актів, вони мають усі відповідні загальні риси останніх, а саме: вони видаються компетентними суб’єктами в межах своїх повноважень, мають обов’язковий характер, спрямовані на досягнення певного юридичного ефекту, існують лише в суворо визначеній правовій формі та видаються з додержанням певних процедурних вимог.

Разом з тим, акти офіційного тлумачення мають і специфічні риси:

- містять положення про те, як слід точно розуміти і застосовувати діючі нормативні приписи;

- є не обов’язковими, а факультативними елементами правового регулювання, оскільки видаються у тому випадку, коли зміст певної норми або порядок її застосування є недостатньо ясним;

- є допоміжними актами, оскільки не мають самостійного значення поза зв’язком з інтерпретованою нормою права;

- метою їх видання є забезпечення однакового розуміння і застосування діючого законодавства, або вирішення конкретної справи.

Таким чином, акт офіційного тлумачення закону – це правовий акт допоміжного характеру, спрямований на розкриття дійсного змісту і порядку застосування нормативних приписів, що містяться у чинному законодавстві, з метою забезпечення їх однакового розуміння і застосування.

Серед функцій актів офіційного тлумачення запропоновано розрізнювати наступні: функції конкретизації; забезпечення єдності законності; унеможливлення свавільного застосування нормативних приписів; забезпечення безперервності правового регулювання; сигналізування про недоліки в нормативно-правових актах; підвищення рівня правової культури.

Розроблено класифікацію актів офіційного тлумачення закону, яка певною мірою відповідає класифікації видів його офіційного тлумачення.

Зроблено висновок про те, що акт офіційного тлумачення закону не є джерелом права, оскільки не містить в собі всіх ознак нормативності.

У висновках репрезентовано основні результати проведеного дослід-ження. З тих висновків, що зроблені у дисертації, найбільш загальними і важливими, на думку автора, є такі:

1. Офіційне тлумачення закону має власну самодостатню цінність в правовій системі суспільства, воно є однією з найважливіших умов ефективності законодавства.

2. Необхідність юридичного тлумачення зумовлена існуванням певного комплексу загальносоціальних та спеціально-юридичних причин.

3. Метою тлумачення закону є з’ясування не волі законодавця і не волі закону, а встановлення дійсного, істинного змісту нормативних приписів, що містяться у законі.

4. Дійсним втіленням “духу” закону є сформовані у відповідності з категорією справедливості принципи права, на які перш за все повинен бути зорієнтований суб’єкт тлумачення .

5. Процес досягнення мети тлумачення являє собою логічний алгоритм, в межах якого послідовність зміни одних розумових операцій іншими відображає схема “граматичне тлумачення – логічне тлумачення – системне тлумачення – телеологічне тлумачення – історичне тлумачення”.

6. Офіційне юридичне тлумачення – це здійснене уповноваженим на те суб’єктом усвідомлення ним дійсного змісту відповідних нормативно-правових приписів, результати якого закріплюються в офіційному письмовому документі з метою їх доведення до відома всіх адресатів інтерпретованих приписів.

7. Офіційне і доктринальне тлумачення є самостійними, але разом з тим взаємопов’язаними різновидами юридичного тлумачення, які можуть взаємопроникати та взаємообумовлювати одне одного.

8. Акт офіційного тлумачення закону – це правовий акт допоміжного характеру, спрямований на розкриття дійсного змісту і порядку застосування нормативних приписів, що містяться у діючому законодавстві, з метою забезпечення їх однакового розуміння і застосування.

9. Акт офіційного тлумачення закону не є джерелом права, оскільки не містить в собі всіх ознак нормативності.

За темою дисертації опубліковані такі роботи:

1. Михайлович Д.М. Юридична природа тлумачення норм права // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — 2000. – Вип. 11. – С. 146-149.

2. Михайлович Д.М. Деякі аспекти проблематики доктринального тлумачення // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – Вип. 20. – С. 164–170.

3. Михайлович Д.М. Специфічні риси та функції актів офіційного тлумачення законів // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – Вип. 21. – С. 99–104.

4. Михайлович Д.М. Щодо поняття актів офіційного тлумачення закону // Актуальні проблеми державного управління. – Харків. – 2003. - № 1. – С. 141-145.

АНОТАЦІЇ

Михайлович Д.М. Офіційне тлумачення закону. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. – Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2003.

У дисертації досліджуються загальнотеоретичні та практичні питання офіційного тлумачення закону в сучасній Україні. Проаналізовано фактори, що викликають необхідність тлумачення нормативних приписів. Сформульовано мету тлумачення закону та запропоновано логічний алгоритм її досягнення. Дається визначення поняття офіційного тлумачення закону, репрезентовані його основні ознаки, стадії та види. Проаналізовано співвідношення офіційного та доктринального тлумачення. Висвітлено поняття, юридичну природу, загальні та специфічні ознаки, функції та види актів офіційного тлумачення, акцентовано увагу на особливостях їх дії у часі, просторі та щодо кола осіб.

Ключові слова: тлумачення, необхідність тлумачення, дух закону, буква закону, способи тлумачення, види офіційного тлумачення закону, доктринальне тлумачення, акт офіційного тлумачення, функції актів офіційного тлумачення.

Михайлович Д.М. Официальное толкование закона. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2003.

В диссертации исследуются общетеоретические и практические вопросы официального толкования закона в современной Украине. Проанализированы факторы, вызывающие необходимость толкования нормативных предписаний, среди которых особо выделены общесоциальные и специально-юридические причины. Указано, что целью юридического толкования является установление не “воли законодателя” и не “воли закона”, а действительного смысла законодательных положений. Алгоритм толкования представлен в виде схемы “грамматическое толкование – логическое толкование – системное толкование – телеологическое толкование – историческое толкование”.

Подчеркнуто, что различение буквы и духа закона в условиях провозглашенного Конституцией Украины принципа верховенства права предполагает ориентирование в процессе толкования на принципы права как концентрированное выражение духа законов.

Официальное толкование закона характеризуется как осуществляемое компетентным субъектом уяснение истинного смысла нормативных предписаний, результаты которого закрепляются в официальном письменном документе с целью их доведения до сведения всех адресатов интерпретируемых норм. Исследованы также его основные признаки, стадии и виды.

Обосновывается положение, согласно которому официальное и доктринальное толкование являются самостоятельными, но вместе с тем взаимосвязанными разновидностями толкования, которые могут взаимопроникать и взаимообуславливать друг друга.

Акт официального толкования рассматривается как правовой акт вспомогательного характера, направленный на раскрытие истинного смысла и порядка применения содержащихся в действующем законодательстве нормативных предписаний с целью обеспечения их единообразного понимания и применения. Исследованы его общие и специфические признаки, функции и виды, акцентировано внимание на особенностях действия интерпретационных актов во времени, в пространстве и по кругу лиц. Сделан вывод, что акт официального толкования закона не является источником права, поскольку не содержит в себе всех признаков нормативности.

Ключевые слова: толкование, необходимость толкования, дух закона, буква закона, способы толкования, виды официального толкования закона, доктринальное толкование, акт официального толкования, функции актов официального толкования.

Mihailovich D.M. Official interpretation of law. — Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by specialty 12.00.01 – theory and history of the state and law; history of political and legal studies. – National University of Internal Affairs. – Kharkiv, 2003.

General theoretical and practical problems of official law interpretation in modern Ukraine are researched in this thesis. Factors that excite the necessity to interpret normative directions are analyzed. The aim of law interpretation is formulated; logical algorithm of its achievement is proposed. Definition of official law interpretation is given; its main indications, stages and kinds are represented. Correlation of official and doctrinal interpretation is analyzed. Definitions, legal character, general and specific indications, functions and kinds of official interpretation acts are elucidated; great attention is paid to peculiarities of their implementation according to the time, spaciousness and the range of subjects.

Key words: interpretation, necessity of interpretation, spirit of law, the letter of the law, ways of interpretation, kinds of official law interpretation, doctrinal interpretation, act of official interpretation, functions of acts of official interpretation.