ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

МОНАСТИРСЬКИЙ

ГРИГОРІЙ ЛЕОНАРДОВИЧ

УДК 352.1(1-22)

Організація управління та регулювання економічним і соціальним розвитком

сільських поселень

Спеціальність: 08.02.03 –

Організація управління, планування і регулювання економікою

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ЛЬВІВ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі державного і муніципального управління Тернопільської академії народного господарства Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор

МЕЛЬНИК Алла Федорівна,

Тернопільська академія народного господарства,

проректор з наукової роботи, завідувач кафедри державного і муніципального управління

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

МАЛЬСЬКИЙ Маркіян Зіновійович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, декан факультету міжнародних відносин, завідувач кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби

Кандидат економічних наук, доцент

СЛАВ’ЮК Ростислав Анатолійович,

Волинський державний університет імені Лесі Українки, декан економічного факультету, завідувач кафедри фінансів підприємств і кредиту

Провідна установа: | Донецький національний університет, кафедра економіки підприємства, м. Донецьк

Захист відбудеться 7 жовтня 2003 року о 1530 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.01 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79008, м. Львів, проспект Свободи, 18, корпус економічного факультету, ауд. 115

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5

Автореферат розісланий 5 вересня 2003 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, професор С.М.ПАНЧИШИН

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Становлення ринкової економіки в Україні, поглиблення євроінтеграційних процесів вимагає трансформації політичної, економічної та соціальної систем на всіх територіальних рівнях, що об’єктивно зумовлює необхідність формування сучасної моделі управління їх розвитком, адаптованої до світових стандартів. Неузгодженість реформування цих систем в загальнодержавній, регіональних та первинних територіальних площинах стримує макроекономічне зростання, загострює деструктивні явища, посилює просторово-поселенську диференціацію, що, зрештою, позначається на рівні соціаль-ного добробуту населення.

Системна криза трансформаційного періоду в Україні найбільш повно виявила себе на рівні сільських поселень. Заміна моделі управління економічним і соціальним розвитком села, заснованої на принципах патерналізму, на поки що нежиттєздатну самоврядну зумовила те, що сільські поселення опинилися в умовах нескоординованого регулятивного впливу управлінських суб’єктів. Це детермінує неможливість своєчасного коригування несприятливих тенденцій економічного й соціального розвитку села, призводить до появи незворотних кризових процесів в сільських поселеннях.

Питання економічного й соціального розвитку сільських поселень та управління цим процесом знайшли своє відображення в працях багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених. Так, питанням соціального розвитку села присвячені роботи О.Бугуцького, Т.Заславської, С.Крапчан, Д.Крисанова, Л.Молдаван, І.Мучніка, В.Плонського, І.Прокопи, Р.Ривкіної, Л.Шепотько, П.Шейко, К.Якуби. Теоретичні та практичні аспекти формування й розвитку економічної підсистеми сільських поселень досліджувалися В.Алеаном, П.Гайдуцьким, В.Галанцем, М.Гладієм, А.Зельднером, С.Коломийчуком, І.Лукіновим, І.Михасюком, С.Писаренко, Д.Робертом, П.Саблуком, Р.Слав’юком, Л.Штріве, М.Янківим. Низка наукових розробок зосередилася на різних проблемах управління розвитком первинних територіальних спільнот (Р.Беннет, Є.Войцеховський, Г.Гілберт, Б.Данилишин, М.Долішній, В.Іванов, О.Кириленко, Т.Ковальчук, А.Коробова, В.Кравченко, М.Мальський, А.Мельник, М.-К.Морелл, А.Салліван, С.Тулуб, З.Франковський, О.Чемерис та ін.).

Разом з тим, в науковій літературі продовжує домінувати ідентифікація села та сільського господарства, залишається недостатньо вивченою проблема багатофункціонального розвитку села як складної системи, відсутні комплексні дослідження формування механізму управління економічним і соціальним розвитком сільських поселень в умовах ринкової трансформації, адаптованого до зарубіжної практики муніципального управління. Наслідком теоретичного вакууму в цій сфері є поверховість, необґрунтованість та декларативність застосування правових, економічних та адміністративних методів державного регулювання щодо стабілізації соціально-економічної ситуації та забезпечення розвитку села, що, в свою чергу, зумовлює формальність та недієздатність сільського місцевого самоврядування, управлінська діяльність якого недостатньо підкріплена економічною базою. Актуальність окреслених проблем з огляду на соціальні, економічні та геополітичні орієнтири розвитку України обумовила вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з виконанням наукових досліджень, передбачених планом науково-дослідної роботи Тернопільської академії народного господарства, в рамках держбюджетної теми кафедри державного і муніципального управління “Організаційно-економічний механізм реформування і розвитку економіки регіону в умовах перехідного періоду до ринкових відносин” (№ держреєстрації 0101U000260). Особисто автором виконувався підрозділ “Удосконалення організаційних структур та функціональних механізмів управління економічним і соціальним розвитком територій”.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертації — розробка теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо організації управління і побудови механізму регулювання економічним та соціальним розвитком сільських поселень в умовах становлення ринкових відносин на селі.

Реалізація мети роботи зумовила постановку й розв’язання таких завдань:

—

—

—

—

—

—

—

Об’єктом дослідження є економічний і соціальний розвиток сільських поселень в Україні. Предметом дослідження є організація управління та регулювання економічним і соціальним розвитком сільських поселень.

Методи дослідження. Методологічними засадами дисертаційної роботи є положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених різних шкіл та напрямків, які стосуються проблем регулювання економічного і соціального розвитку муніципальних утворень. В роботі використано такі методи дослідження: системний аналіз (для дослідження підсистем сільського поселення з метою виявлення факторів, що стримують чи сприяють динамізації їх розвитку); порівняльний аналіз (для співставлення якості життя сільських і міських жителів, визначення відмінностей базового адміністративно-територіального рівня в Україні та зарубіжних країнах); локальний маркетинг (для дослідження села як географічного сегменту регіонального ринку); статистичні (для визначення ефективності використання елементів ресурсного потенціалу сільського поселення в процесі забезпечення економічного й соціального розвитку сільської системи); експертні (для дослідження практичного досвіду підвищення ефективності регулювання комплексним розвитком села).

Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає в тому, що в ній вперше на принципах комплексного системного підходу розроблені методологічні засади та практичні рекомендації щодо розбудови механізму управління економічним та соціальним розвитком сільських поселень в сучасних умовах становлення ринку на селі. Зокрема, в дисертації:

—

—

—

—

—

—

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність дисертації полягає в тому, що розроблені в ній теоретичні положення та методичні підходи до побудови механізму управління економічним і соціальним розвитком сільських поселень можуть бути використані при реалізації державної регіональної політики України в контексті підтримки розвитку місцевого самоврядування на первинному рівні та проведення адміністративно-територіальної реформи, в законотворчій діяльності Верховної Ради України, в економіко-аналітичній та прогностичній роботі підрозділів обласних та районних державних адміністрацій, апаратів обласних і районних рад, в управлінській діяльності сільських органів місцевого самоврядування. Результати дослідження знайшли впровадження в роботі Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва і місцевого самоврядування (довідка про впровадження № 06-2/17-2353 від 27.11.2001р.), Тернопільської обласної ради (довідка про впровадження № 11-396/26-19 від 24.07.2002р.), головного управління економіки Тернопільської обласної державної адміністрації (акт про впровадження № 01/1-339 від 03.07.2002р.); при розробленні дисципліни “Муніципальний менеджмент”, що викладається в Тернопільській академії народного господарства (довідка про впровадження № 126-06/337 від 21.04.2003р.).

Особистий внесок здобувача. Всі наукові результати, що викладені в дисертації й виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї й положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи пройшли апробацію на 10 міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, зокрема: “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (Донецьк, 2000, 2001 та 2002рр.), “Ефективність державного управління (регіональний аспект)” (Львів, 2001р.), “Реформы в России и проблемы управления” (Росія, Москва, 2001р.), “Проблеми забезпечення економічного зростання” (Донецьк, 2001р.), “Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології” (Дніпропетровськ, 2001р.), “Розвиток соціально-трудових відносин у сучасних економічних умовах” (Донецьк, 2001р.), “Трансформація системи державного регулювання економіки на завершенні ХХ століття” (Тернопіль, 2001р.), “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (Луцьк, 2001 та 2002рр). Наукові результати дослідження обговорювалися та отримали позитивну оцінку на наукових семінарах кафедри державного і муніципального управління Тернопільської академії народного господарства в 2000 – 2002 роках.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 21 наукову працю (20 статей опубліковано автором одноосібно), в тому числі 14 статей у фахових виданнях, 7 статей і тез в інших виданнях та збірниках матеріалів науково-практичних конференцій. Загальний обсяг опублікованих робіт становить 7,23 д. а. (особисто автору належить 6,87 д. а.). 2 наукові статті опубліковано в Росії.

Структура та обсяг роботи. Дисертація, зміст якої викладено на 211 сторінках, складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 197 найменувань та 5 додатків, обсягом 36 сторінок. Робота ілюстрована 25 рисунками, які розміщені на 7 сторінках, та місить 13 таблиць на 9 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження механізму забезпечення економічного та соціального розвитку сільських поселень” проаналізовано теоретико-методологічні підходи до характеристики економічного й соціального розвитку сільських поселень як об’єкта управлінського впливу; визначено сутність механізму забезпечення економічного й соціального розвитку села.

Використання системного підходу, спроба подолати спрощене розуміння села дозволили автору охарактеризувати сільське поселення як складну соціально-економічну систему, що є інтегративним сполученням таких структурних елементів — підсистем як територіально-просторова, природно-ресурсна, екологічна, демографічна, культурно-історична, архітектурно-забудовча, туристично-рекреаційна, соціальна, соціально-трудова, економічна, фінансова, управлінська.

Як і будь-яка система, сільське поселення розвивається, тобто в його підсистемах відбуваються невідворотні, спрямовані та закономірні зміни. Розвиток сільського поселення відбувається в двох взаємопов’язаних напрямах: соціальному та економічному. Критичний аналіз вітчизняних та зарубіжних підходів до розуміння понять “соціальний розвиток” та “економічний розвиток”, проекція їх загальнотеоретичної сутності на рівень сільських поселень дозволили ствердити, що соціальний розвиток села – це процес зростання рівня життя сільських жителів, наближення його до міського шляхом дотримання загальнодержавних соціальних стандартів та нормативів. Під економічним розвитком сільського поселення в роботі розуміється процес зміни, зростання та покращення кількісних та якісних характеристик економічної підсистеми села шляхом раціоналізації використання виробничих, природних, трудових, фінансових ресурсів на основі підприємництва та рівноправного поєднання різних форм власності для задоволення потреб сільського населення.

Ефективність економічного та соціального розвитку села на засадах цілеспрямованості, передбачуваності, раціонального використання ресурсів можна забезпечити лише за умови комплексного управління цим процесом. Трансформація системи економічного й соціального розвитку села як об’єкта управління зумовила модифікацію та специфіку суб’єктів його забезпечення. Оцінка форм фінансування сільської соціальної сфери дозволила виділити дві основні моделі управління розвитком сільських поселень: патерналістську та самоврядну. Генетичний аналіз цих моделей показав, що перенесена на радянський грунт патерналістська модель виявилася як спосіб державно-господарського утриманства села, оскільки на сільськогосподарські підприємства покладалися невластиві господарюючим суб’єктам функції щодо управління розвитком сільських поселень. В умовах функціонування самоврядної моделі суб’єктами управління економічним і соціальним розвитком села є сільська територіальна громада, органи місцевого самоврядування, менеджери підприємницьких структур, інститути ринкової інфраструктури, громадські та соціальні організації, розташовані на території сільських поселень, що формують управлінську підсистему села. В роботі обґрунтовано, що головним суб’єктом управління комплексним розвитком сільської системи повинні бути органи місцевого самоврядування, що наближені до територіальної громади, спроможні оперативно реагувати на зміну параметрів функціонування та розвитку території, яка їм підпорядкована. Встановлено, що метою й критерієм результативності їх управлінської діяльності є соціальний розвиток села, економічний розвиток виступає знаряддям його досягнення.

У дисертації зазначено, що забезпечення економічного й соціального розвитку сільських поселень здійснюється на принципах ринкової саморегуляції та за допомогою управлінського механізму. Визначено, що механізм забезпечення комплексного розвитку села — це динамічна система управлінських важелів, які використовуються органами місцевого самоврядування з метою виконання покладених на них функцій та повноважень, спрямованих на досягнення економічного й соціального розвитку сільських поселень, яка доповнюється управлінськими діями керівних підрозділів підприємств, ринкових інститутів, громадських організацій, що розміщені на території села.

Теоретичний аналіз сутності механізму забезпечення економічного й соціального розвитку села дозволив ствердити, що його важливим функціональним елементом в умовах нерозвинутості ринкових регуляторів і інститутів громадянського суспільства є регулювання, яке в широкому розумінні означає сукупність прийомів та засобів цілеспрямованого впливу суб’єктів управління на об’єкт для стабілізації його розвитку та спрямування цього розвитку відповідно до програмних орієнтирів. Регулювання виступає комплексною управлінською функцією, адже для її ефективного виконання потрібно залучити практично всі функціональні важелі управління. Регулювання розвитку територіальних систем різного ієрархічного рівня відбувається з боку різних суб’єктів. Це зумовлює виокремлення автором декілька видів регулювання соціального та економічного розвитку сільських поселень (рис. 1):

1) ринково-інституційне регулювання, яке здійснюють інститути ринкової інфраструктури. Нерозвинутість цих інститутів в Україні вимагає посилення владного регулювання розвитку села;

2) громадське регулювання — регулювання з боку громадських організацій. Оскільки, сільська територіальна громада є своєрідним громадським об’єднанням, то в умовах самоврядності громадське регулювання на рівні села тісно взаємодіє й перетинається з регулюванням з боку органів місцевого самоврядування. У сукупності ці види регулювання становлять демократичне регулювання економічним і соціальним розвитком села;

3) владне регулювання. Запровадження даного поняття дає змогу об’єднати регулятивні впливи з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Питання самоврядного регулювання комплексним розвитком села, під яким автор розуміє систему форм і методів цілеспрямованого впливу сільських органів місцевого самоврядування на економічний та соціальний розвиток сільських поселень з метою спрямування його найоптимальнішим чином для досягнення поставлених цілей в рамках загальнодержавних орієнтирів, є недослідженим в науковій літературі. В Україні місцеве самоврядування на селі вивчається лише як правова інституція. В розвинутих країнах воно виступає, насамперед, як економічний інститут, в реалізації громадських завдань якого основне місце посідає регулятивна діяльність. Такий підхід визначив логіку дисертаційного дослідження.

Другий розділ “Системний аналіз функціонування та розвитку сільських поселень в умовах трансформації економіки” присвячений аналізу ресурсного потенціалу сільських поселень та оцінці ефективності його використання; виявленню тенденцій та чинників економічного й соціального розвитку села; оцінці процесу формування комунальної власності як основи забезпечення розвитку села.

В роботі обґрунтовано, що вихідною засадою, яка уможливлює економічний і соціальний розвиток сільського поселення, є його ресурсний потенціал, що є інтегрованою системою базових та соціально-обумовлених ресурсів (рис. 2). Перша група ресурсів існує об’єктивно та визначає розвиток села як природно-територіальної біологічної системи; формування соціально-обумовлених ресурсів спричинене розвитком сільського поселення як суспільного утворення.

Комплексний аналіз ефективності використання компонентів ресурсного потенціалу сільських поселень України, проведений в дисертації, показав, що села володіють вагомим сукупним ресурсним потенціалом, що зумовлюється, насамперед, значними резервами природних, територіально-просторових, історико-культурних, еколого-рекреаційних та трудових ресурсів. Проте, на сьогодні відсутня належна управлінська координація його складових з метою використання синергетичного ефекту в процесі забезпечення економічного й соціального розвитку сільських поселень, що зумовлена хаотичністю регулюючого впливу з боку суб’єктів управлінської підсистеми села.

Для визначення слабких та сильних ланок сільської системи, співставлення ресурсних можливостей розвитку окремих поселень, вироблення регуляторів забезпечення економічного й соціального розвитку села, прийняття управлінських рішень щодо його стратегічних напрямків необхідним є проведення покомпонентної та інтегральної оцінки сільського ресурсного потенціалу. Різноплановість характеристик його елементів, відсутність необхідного комплексу статистичної інформації обмежує використання фактографічних методів їх оцінки, тому для аналізу в роботі використано експертний метод бальної оцінки певного ресурсу, за яким вид ресурсу, що отримав найвищу відносну оцінку, є ресурсною домінантою, спроможною стати поштовхом для забезпечення економічного розвитку сільських населених пунктів. Цей компонент ресурсного потенціалу визначає можливі напрями розвитку сільської економічної підсистеми. Активізація ресурсних домінант уможливить інтеграцію та взаємну компенсацію інших ресурсів сільського поселення з метою подолання депресивних кризових явищ та забезпечення сприятливої господарської кон’юнктури на селі. В якості індикаторів експертної оцінки певного ресурсу автором запропоновано систему показників за десятибальної шкали оцінювання. Наприклад, для оцінки природних ресурсів певного села використано такі показники: коефіцієнт експлуатаційності родовищ мінеральної сировини, бальна та грошова оцінка земельних ресурсів, площа лісових угідь та водних басейнів; демографічних: число жителів, природний приріст та статево-вікова структура населення; трудових: рівень безробіття та трудової еміграції населення, галузево-секторна структура зайнятості; еколого-рекреаційних: кількість стихійних сміттєзвалищ, обсяг рекультивації земельних угідь, стан розвитку сільського туризму; інфраструктурних: наявність об’єктів соціальної сфери та використання їх за призначенням, стан обладнання житла видами благоустрою; фінансових: середній рівень бюджетних надходжень та грошових доходів на душу населення, рівень прибутковості суб’єктів господарювання; економіко-господарських: наявність підрозділів сільськогосподарських та промислових підприємств, стан їх матеріальної бази, темпи становлення підприємництва тощо.

Для комплексної оцінки ресурсного потенціалу села як системи в дисертації проведено обрахунок інтегрального показника ресурсного потенціалу за формулою:

де РП – інтегральний показник ресурсного потенціалу сільського поселення; Ri – середнє статистичне значення експертних оцінок і-ого виду ресурсу; m – кількість компонентів ресурсного потенціалу; ai – коефіцієнт важливості і-ого виду ресурсу (вимірюється значенням від 0 до 1, визначається експертним шляхом).

Він дозволив, наприклад, для Чортківського району Тернопільської області визначити можливі адміністративно-господарські центри територіальних утворень, що формуватимуться в процесі об’єднання територіальних громад (села, що володіють високим інтегральним показником) та сільські поселення, для забезпечення економічного й соціального розвитку яких необхідними є активні зовнішні управлінські та ресурсні втручання (інтегральний показник цих поселень є низьким).

Системний аналіз стану та динаміки сільських підсистем дав змогу виявити тенденції, що простежуються в їх розвитку. Встановлено, що функціонування та розвиток сільських поселень в умовах ринкової трансформації характеризується тривалістю й системністю кризових процесів, збереженням аграрної монофункціональності економічної підсистеми села, загостренням соціальних проблем.

Зокрема, домінуючими тенденціями в розвитку демографічної підсистеми села є критичне скорочення чисельності сільського населення та зростання частки осіб старше працездатного віку. Коефіцієнт природного приросту сільського населення є негативним і щороку зростає: в 1990р. – -3,4; в 1995р. – -8,0; в 2001р. — -9,9 осіб на 1000 населення). Визначено, що ці тенденції є результатом поліфункціонального впливу соціально-трудових, культурно-етнічних, природно-екологічних, історичних та управлінських чинників.

Аналіз природо-ресурсної та екологічної підсистем сільського поселення дозволив виокремити такі тенденції в їх розвитку: загострення й дерегуляція зв’язків в системі “людина — природа” та скорочення рівня розорюваності земельних площ. Так, за період 1996-2001рр. кількість сіл, на території яких знаходяться забруднені поверхневі водоймища, збільшилась на 1,1 тис. і склала 3,2 тис.; обсяги самовільної вирубки лісових насаджень зросли в 6,2 рази. Порушення екологічної рівноваги між антропогенним впливом та самовідтворенням природного середовища зумовлене: тривалою надмірною хімізацією та раптовим скороченням підживлення землі мінеральними та органічними добривами; зменшенням фінансування чи припиненням діяльності дослідних станцій, невикористанням більшістю сільськогосподарських підприємств послуг професійних агрономів; неврахуванням екологічного фактору в діяльності виробничо-господарського та комунально-побутового комплексу села. Скорочення господарського використання землі як природного ресурсу в період реформування сільськогосподарського виробництва (в Тернопільській області більше 20 % родючих орних земель не обробляється) має позитивний екологічний ефект з врахуванням рівня розорюваності землі в Україні, що наближався до 80 %.

В соціально-трудовій підсистемі села простежуються тенденції до зростання чисельності трудових ресурсів, не залучених до економічного кругообігу; поглиблення натуралізації трудової діяльності. Так, на початок 2001 р. серед сільського населення працюючі складали лише 4,4 млн. чол. (53,4 % населення працездатного віку). 2,4 млн. осіб (30 % населення працездатного віку) не працювало та не навчалося. На натуралізацію трудової діяльності вказує збільшення чисельності осіб, зайнятих тільки в особистому підсобному господарстві: 2,1 млн. чол. в 2001р., що в 2,6 рази більше, ніж в 1996р. Таке зростання пояснюється не лише бажанням самостійно працювати на отриманих земельних ділянках, але, в основному, труднощами пошуку роботи. Чинником поглиблення натуралізації соціально-трудових відносин та збереження сільськогосподарського напрямку розвитку села є суцільне розпаювання та клаптикова приватизація земельних ресурсів. Відбувся процес консервації високої зайнятості селян у сільському господарстві через подрібнення його виробничих структур і перехід на ручну працю, який, фактично, є формою зростання безробіття сільського населення та виявом падіння добробуту селян.

Розвиток соціальної підсистеми села характеризується домінуванням тенденцій до матеріального занепаду та скорочення мережі соціальної інфраструктури, що зумовлено тривалою економічною кризою в країні, безсистемністю та довготривалістю передачі установ соціально-культурної сфери в комунальну власність. Зокрема, за період 1996-2001рр. чисельність лікарень в сільських поселеннях України скоротилася на 31,8 %. Чисельність діючих торговельних закладів скоротилася на 9,7 %, підприємств служби побуту – в 3,6 рази, закладів харчування – на 12,2 %. 11 073 села (38,7 % від загальної чисельності) не мають клубів та будинків культури, 13 268 (46,3 %) — бібліотек. Скорочення суспільно організованих закладів, які надають платні послуги, як закономірна реакція на зниження попиту й зростання збитковості, не компенсувалось легалізованим розвитком приватних форм надання цих послуг підприємцями-фізичними особами, що характерно для країн Східної Європи.

Визначені органами статистики позитивні зрушення в економічній підсистемі села, зумовлені становленням багатоукладної економіки на основі запровадження приватної форми власності на землю та інші засоби виробництва, не достатньо забезпечені ресурсною базою для закріплення їх на перспективу. Зростання валового продукту сільського господарства на 9,9 % в 2001р., порівняно з 2000р., не можна зіставити зі зниженням обсягів сільськогосподарського виробництва в 2,3 рази в 1990-1999рр. Вибіркове дослідження, проведене в селах Тернопільської області показало, що 70 % матеріально-технічної бази колишніх сільськогосподарських підприємств зруйновано, не отримавши в процесі реформування ефективного власника. Вже в 2002 році темпи зростання сільськогосподарського виробництва знизилися: валовий обсяг продукції сільського господарства, порівняно з 2001 роком, збільшився всього на 1,9 %, в тому числі — в сільськогосподарських підприємствах скоротився на 1,1 %. В процесі аналізу економічної підсистеми сільського поселення виявлено, що основними чинниками несприятливих процесів в її розвитку є затягування та непослідовність ринкових перетворень в аграрному комплексі; переоцінка значення приватної власності на землю та інші засоби виробництва в підвищенні ефективності розвитку сільського господарства; спрямованість реформування виробничого комплексу села виключно на трансформацію аграрної сфери, що усунуло можливість започаткування його поліфункціонального економічного розвитку; інерційність радянської практики державного утриманства сільського господарства, за якої пріоритетом державної підтримки визначалися не окремі перспективні сектори сільськогосподарського виробництва, а сільське господарство в цілому.

Домінування несприятливих тенденцій в розвитку села позначається на посиленні деструктивних процесів в сільських підсистемах та є чинником стримування загальнодержавної позитивної динаміки. Управління розвитком сільських поселень з боку відповідних суб’єктів у цьому випадку повинно орієнтуватися на корекцію несприятливих тенденцій, усунення негативних наслідків їх тривалої дії на соціально-економічний стан сільської системи. Обґрунтовано, що несприятливі явища в соціально-трудовій, демографічній, економічній підсистемах села повинні корегуватися та компенсуватися за рахунок пошуку можливостей додаткового залучення значних резервів природного, історико-культурного, екологічного й територіально-просторового потенціалу сільських поселень.

Ратифікувавши Європейську Хартію місцевого самоврядування, Україна взяла зобов’язання адаптувати систему управління територіями до європейських стандартів, забезпечивши належне місце в цьому процесі органам місцевого самоврядування. Дослідження, проведене в дисертації, показало, що сільські органи місцевого самоврядування в Україні є декларативними владними утвореннями, не здатними ефективно виконувати власні та делеговані повноваження в сфері економічного та соціального розвитку села. Визначено, що основними причинами такого стану є: низький рівень фінансово-матеріального забезпечення реалізації управлінських функцій, невисокий професійно-кваліфікаційний рівень кадрового забезпечення, нежиттєздатність діючої системи первинного адміністративно-територіального устрою України, відсутність дієвої державної підтримки місцевого самоврядування. Об’єктивною причиною нежиттєздатності сільських територіальних громад є їх подрібнення. Малочисельні громади навіть потенційно не можуть бути полігоном імплементації функцій управління комплексним розвитком територій, напрацьованих світовою практикою місцевого самоврядування. Так, в Україні чисельність жителів сільської територіальної громади складає, в середньому, всього 1,55 тис. осіб, а за розрахунками фахівців мінімальний рівень населення територіальної громади, що є необхідною умовою забезпечення її життєздатності, має бути не менший 5-6 тис. осіб.

Необхідним фактором забезпечення економічного й соціального розвитку сільської системи є комунальна власність. Результати аналізу процесу становлення комунальної власності на селі дозволили стверджувати, що в Україні не сформовано повноцінний інститут сільської комунальної власності. Автором зроблено висновок, що основними причинами цього є відмежування сільських територіальних громад від процесу приватизації аграрних та промислових підприємств, розташованих на території села; нерозмежованість земель права державної та комунальної власності; низька фіскальна здатність місцевих податків і зборів; неврегульованість системи міжбюджетних відносин. Визначено, що структурна дефектність, ресурсно-вартісна й функціональна слабкість майнової частини сільської комунальної власності не дозволяють сповна використовувати ефективні форми управління комунальним майном, охарактеризовані в дисертації (оренда, концесія, іпотека, приватизація, застава, спільне використання майна).

У третьому розділі “Удосконалення організаційно-економічного механізму управління економічним та соціальним розвитком сільських поселень” обґрунтовано шляхи підвищення ефективності управлінської діяльності сільських органів місцевого самоврядування; сформовано рекомендації з імплементації програмування в процес забезпечення комплексного розвитку села; відпрацьовано проблему інтеграції територіальних громад населених пунктів для вирішення спільних питань місцевого життя; охарактеризовано важелі економічного регулювання розвитку сільського господарства, промислових виробництв та сфери послуг на селі; визначено напрями зміцнення фінансово-матеріальної бази сільських поселень.

Комплексне дослідження проблем забезпечення економічного й соціального розвитку сільських поселень довело, що сільські органи представницької влади не використовують сповна свого управлінського потенціалу. Це позначається на дезорганізації всіх елементів сільської системи. Функціонально-системний підхід до аналізу управлінської діяльності сільських органів місцевого самоврядування дозволив згрупувати напрями підвищення її ефективності в окремі блоки, які можна розглядати як елементи шестикутника деформалізації самоврядного управління економічним і соціальним розвитком села: організаційний блок, блоки кадрового удосконалення, інформаційного наповнення, функціонального урізноманітнення, координаційного підсилення та економічного забезпечення.

Нові соціально-економічні та політичні реалії, зміни, які відбуваються в об’єкті управління, необхідність корекції негативних тенденцій, що простежуються в економічному й соціальному розвитку села, вимагають імплементації в діяльність органів сільського місцевого самоврядування, як суб’єкта ринкових економічних відносин, функцій муніципального менеджменту, систему яких за змістом відпрацьовано в дисертації (рис. 3). В роботі обґрунтовано, що реалізація цих функцій потребуватиме зміни ідеології управління економічним і соціальним розвитком села, комплексного навчання службовців сільських самоврядних органів основам муніципального управління, впровадження компонентів спеціального економічного інструментарію муніципального менеджменту в процес управління розвитком села. Доведено, що зміна ідеології управління комплексним розвитком сільських поселень має виходити з їх розуміння не як елементів аграрного сектору економіки, а як муніципальних утворень, що є суб’єктами економічних, соціальних і політичних відносин. Метою управління їх розвитком повинно бути забезпечення інвестиційної привабливості через використання факторів, що визначають конкурентні переваги території, зумовлюють її конкурентноздатність у порівнянні з іншими муніципальними утвореннями. Впровадження компонентів спеціального економічного інструментарію муніципального менеджменту – фінансового менеджменту, проектного менеджменту, логістики, менеджменту ризиків, антикризового управління та ситуаційного муніципального управління – в процес управління розвитком села вимагатиме оптимізації територіальної основи муніципального управління в Україні.

З метою забезпечення керованої орієнтації розвитку сільської системи як поліелементної структури необхідним є вмонтування функцій стратегічного, тактичного та оперативного планування у діяльність всіх суб’єктів управлінської підсистеми села. В умовах нестабільності соціально-економічної ситуації, дефіциту фінансових, економіко-господарських ресурсів виправданим є застосування мінімалістської стратегії розвитку сільського поселення, що передбачає орієнтацію на використання місцевих ресурсів та резервів з метою виживання територіальної системи. При реалізації мінімалістської стратегії економічного й соціального розвитку сільських поселень доцільним є формування програм-мінімумів, методика розробки яких запропонована в роботі. Такі програми дозволять визначати пріоритетні напрямки за кожною сферою соціально-економічного життя села на основі реалізації його конкурентних можливостей з врахуванням існуючої ресурсної бази та переваг потенційної інтеграції зусиль з іншими територіальними утвореннями. Для їх реалізації необхідним є формування багатосуб’єктної системи виконання програмних заходів із залученням підприємницьких структур села на основі активного застосування важелів економічного регулювання, а саме пропонується: надання пільг з місцевих податків і зборів суб’єктам, залученим до виконання програми; використання комунальної власності в якості гарантії повернення кредитів комерційним банкам, які надаються підприємствам-виконавцям програми; залучення підприємств до виконання місцевих замовлень і контрактів, до забезпечення реалізації місцевих закупівель товарів, робіт і послуг, що фінансуються за кошти місцевого бюджету; надання консультативних, управлінських та маркетингових послуг; допомога у формуванні коопераційних зв’язків з підприємствами інших територій.

У роботі обґрунтовано, що об’єктивна здатність сіл, селищ і міст формувати мережу різнопланових відносин визначає можливість їх поглибленого використання з метою спільного вирішення локальних проблем та становлення повноцінного первинного адміністративно-територіального рівня в країні на основі посилення економічної бази комплексного розвитку поселень. Узагальнення досвіду зарубіжних країн щодо забезпечення економічного й соціального розвитку базових територіальних спільнот дозволило в роботі запропонувати дві форми інтеграції територіальних громад різних населених пунктів: територіальне (унітарне) об’єднання та функціональне (федеративне) об’єднання. При територіальному об’єднанні територіальні громади близько розташованих сіл, міст, селищ формують єдину громаду й спільні органи місцевого самоврядування. Функціональна інтеграція територіальних громад різних населених пунктів передбачає консолідацію фінансово-матеріальних зусиль для виконання лише певних функцій. Проведений в роботі аналіз свідчить, що в сучасних умовах пріоритетне значення повинно надаватися функціональному об’єднанню територіальних громад в процесі вирішення спільних проблем як регуляторному механізму економічного та соціального розвитку населених пунктів. Це зумовлено, насамперед, існуванням законодавчо закріпленого права територіальних громад об’єднувати фінансово-матеріальні зусилля для розв’язання окремих завдань економічного й соціального розвитку територій; збереженням загальної економічної, фінансової та політичної самостійності громади в процесі функціональної інтеграції; чіткістю й виразністю цілей ресурсної консолідації територіальних громад.

Організаційні трансформації управлінської підсистеми сільських поселень будуть малоефективними без удосконалення економічної бази комплексного розвитку села. В контексті забезпечення становлення різносторонньої підприємницької діяльності в сільських поселеннях, задіяння її фіскальних можливостей в процесі наповнення сільського бюджету в роботі запропоновано: законодавче закріплення пріоритетності розвитку малого підприємництва на селі; імплементація в управлінську діяльність сільських органів місцевого самоврядування функції з надання консультаційно-інформаційних послуг підприємницьким структурам; удосконалення державного регулювання розвитку сільського господарства та інших форм підприємництва на селі. Для законодавчого забезпечення пріоритетності багатофункціонального розвитку малого та середнього підприємництва слід поширити принципи, закладені в Законі України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років”, на всі підприємницькі структури, що функціонують на селі, передбачивши можливість використання важелів економічного регулювання їх розвитку на основі пільгового оподаткування, першочергового кредитування та державного страхування підприємницьких ризиків. Для формування ефективної системи державного регулювання розвитку сільського господарства необхідно запровадити: стабільну систему регулювання цін на сільськогосподарську продукцію (заставні, стартові, індикативні ціни); довгострокове кредитування сільськогосподарського виробництва, забезпечивши цільове бюджетне фінансування часткового погашення відсотків за користування кредитами, що надаватимуться комерційними банками; лізинг сільськогосподарської техніки з використанням системи загальнодержавних та регіональних лізингових фондів; мікрокредитування фермерських господарств.

Зміцненню фінансової бази розвитку сільських поселень, а, відповідно, покращенню соціально-економічного становища сільських населених пунктів в Україні сприяли б: підвищення ролі місцевих податків і зборів у формуванні дохідної частини сільських бюджетів через віднесення до місцевих деяких загальнодержавних податків, що традиційно надходять до місцевих бюджетів (плати за землю, плати за торговий патент, податку на промисел), впровадження податку на нерухомість та специфічних місцевих податків з врахуванням особливостей певної території; стабілізація податкової бази сільських бюджетів шляхом чіткого визначення частки регулюючих податків, яка надходитиме в місцеві бюджети, що дасть змогу використовувати механізм бюджетного прогнозування; удосконалення механізму міжбюджетних відносин через механізм бюджетування, що передбачає регулювання фінансових потоків між бюджетами територіальних спільнот низового рівня та регіональними бюджетами; легалізація діяльності господарюючих суб’єктів на селі, що надають платні послуги населенню та не зареєстровані як підприємці, з використанням економічних та адміністративних методів; залучення альтернативних джерел наповнення сільських бюджетів, насамперед, через використання механізму добровільного самооподаткування членів територіальної громади; стабільне в повному обсязі фінансування виконання органами місцевого самоврядування делегованих повноважень; формування повноцінних бюджетів розвитку через застосування механізму іпотеки, консолідації фінансових зусиль територіальних громад населених пунктів.

Для підвищення ефективності функціонування матеріальної частини комунальної власності на селі автором запропоновано: законодавчо врегулювати статус комунальної власності; провести інвентаризацію комунального майна; передбачити формування механізму комунізованого управління комунальною власністю декількома територіальними громадами, що повинен включати договірне оформлення об’єднання власності, захист майнових та фінансових інтересів суб’єктів інтеграційного процесу, передачу функцій з оперативного управління об’єктами власності спеціально створеним комунальним підприємствам чи приватним суб’єктам; запровадити комплекс економічних та управлінських інструментів для зміцнення матеріального стану об’єктів соціальної інфраструктури (залучення зовнішніх фінансових ресурсів, використання методу народної будови, створення культурно-побутових комплексів на засадах самофінансування).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми організації управління й регулювання економічним і соціальним розвитком сільських поселень, що дозволяє зробити наступні висновки:

1.

2.