Державний комітет архівів України

Український державний науково-дослідний інститут
архівної справи та документознавства

МАГА ІРИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 94:930.25(477)“19”(043.3)

віктор Олександрович Романовський –
Історик та архівіст

07.00.06 – історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

КАЛАКУРА Ярослав Степанович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, професор кафедри

архівознавства та спеціальних галузей

історичної науки

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

КАЗЬМИРЧУК Григорій Дмитрович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри

історії для гуманітарних факультетів

кандидат історичних наук,

ЯСЬ Олексій Васильович,

Інститут історії України НАН України,

науковий співробітник відділу

української історіографії

Провідна установа: Інститут української археографії

та джерелознавства ім. М.С. Грушевського

НАН України, відділ джерел

з новітньої історії України.

Захист відбудеться 14 січня 2004 р. о 10 годині на засіданні спеці-алізованої вченої ради К 26.864.01 в Українському державному науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства за адресою: 03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися у Науково-довідковій бібліотеці Центральних державних архівів України: 03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 24.

Автореферат розісланий “12” грудня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук С. Л. ЗВОРСЬКИЙ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку української історичної науки та архівознавства характеризується відродженням їх національних традицій, підвалини яких були закладені на рубежі ХІХ–ХХ ст., застосуванням нових підходів і методів до вивчення актуальних проблем історії, становлення та розвитку архівної справи в Україні. Подолання наслідків тоталітаризму, відновлення незалежності України, демократизація суспільства, утвердження свободи наукових пошуків і доступу до архівів дозволили правдиво й об’єктивно відтворювати історію україн-ського народу та видатних її діячів на основі залучення широкого кола джерел, перегляду стереотипів партійно-класового підходу до їх вивчення та використання.

Провідним чинником зростання ролі української історичної науки, розвитку архівістики та інших спеціальних галузей історичних знань став фактор особистісний. Закономірно, що одним із пріоритетних напрямів досліджень новітньої історіографії є вивчення творчого доробку українських архівістів, джерелознавців, археографів, зокрема тих, життя й творчість яких замовчувалися або спотворювалися. Наукове студіювання біографій і спадщини вчених, що самовіддано та натхненно працювали на ниві науки, об’єктивна оцінка їх наукового доробку і звільнення його від ідеологічних нашарувань радянської доби – справа необхідна та актуальна. Серед цих імен одне з чільних місць посідає Віктор Олександрович Романовський (1890–1971) – видатний діяч архівної справи в Україні, фундатор навчальної літератури з історії, теорії та практики архівістики, відомий історик, археограф, джерелознавець, історіограф та педагог. Його дослідницька і організаційна діяльність, багатий творчий доробок мають важливе наукове й практичне значення, особливо в контексті відродження української історіографії й становлення національних традицій сучасного архівознавства.

Актуальність дисертації зумовлена відсутністю спеціального комплексного дослідження про життя й діяльність В.О. Романовського, потребою створення повної та об’єктивної наукової біографії вченого, необхідністю виваженої оцінки його внеску та впливу на становлення української архівістики в 20–30 рр. ХХ ст., спробою ліквідувати упереджені підходи та фальсифікації щодо особи В.О. Романовського, віднайденням та залученням до наукового обігу невідомого досі комплексу джерел, зокрема, з колишніх спецсховищ архівів, бібліотек України та тих, що зберігаються за її межами.

Виходячи із зазначених критеріїв оцінки актуальності теми, можна стверджувати, що вивчення творчого шляху та наукового доробку В.О. Романовського має важливе значення для розвитку історіографії, джерелознавства та архівістики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема розроблялася за напрямом наукових досліджень кафедри архівознавства та спе-ціальних галузей історичної науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Спеціальні галузі та дисципліни історичної науки” та на основі угоди про співробітництво кафедри з Інститутом україн-ської археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України у рамках плану наукової теми Інституту “Історико-археографічні та архівознавчі дослідження в Україні у ХІХ–ХХ ст.” (№ 93.2.7.22).

Об’єктом дослідження виступає історико-архівознавчий доробок В.О. Романовського, комплекс історичних та історіографічних джерел, пов’язаних із дослідженням життя та діяльності вченого, його особистим внеском у розроблення проблем історії України, організації архівної справи.

Предметом дослідження є процес формування і становлення В.О. Романовського як історика та архівіста, еволюція його наукових поглядів у контексті загальних тенденцій розвитку української історіографії та архівознавства.

Хронологічні межі дисертації визначені двома рівнями: перший зумовлений роками життя В.О. Романовського (1890–1971) та його діяльності як в Україні, так і поза її межами, зокрема, в Караганді та Ставрополі, а другий пов’язаний з хронологічними рамками формування джерельної та історіографічної бази дослідження
(80-і рр. XIX ст – початок XXI ст. ).

Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному системному вивченні та реконструкції життєвого шляху В.О.Романовського, аналізі його наукового доробку, осмисленні наукових пріоритетів, ідей та концепцій історика-архівіста, оцінці місця та ролі вченого в розвитку архівознавства та новітньої історіографії.

В процесі реалізації поставленої мети вирішувались такі завдання:–

проаналізувати стан дослідження проблеми, синтезувати рівень її науково-теоретичного осмислення, визначити інформаційний потенціал і до-стовірність джерельного комплексу;–

ретроспективно відтворити життєвий і науковий шлях В.О. Романовського як історика та архівіста, висвітлити формування та становлення його історико-архівознавчих поглядів, обґрунтувати періодизацію життя та діяльності вченого, укласти повну наукову бібліографію праць, звільнити образ науковця від застарілих й упереджених підходів та ідеологічних стереотипів; –

дослідити наукову, педагогічну та організаційну діяльність ученого, зокрема в архівній галузі, визначити його внесок у становлення українського архівознавства та розвиток історичних знань, проаналізувати архівістичний доробок, виокремивши пріоритетні напрями досліджень наукової творчості історика;–

систематизувати за проблемами наукові студії вченого, зосередивши головну увагу на працях В.О. Романовського з соціально-економічної історії України доби Гетьманщини, джерелознавчих та історіографічних розвідках, дослідах з проблем друкарства, декабристознавства, краєзнавства; з’ясувати його теоретико-методологічні підходи до вивчення та опрацювання джерел, відтворення історичних подій, обґрунтування історичних концепцій.

Методологічну основу дисертації склали принципи історизму, науковості,
об’єктивності і всебічності, загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. В основу дослідження покладено історичний та проблемно-хронологічний методи, а також критичного аналізу та синтезу, логічний, порівняльний і ретроспективний методи, які дозволили комплексно здійснити реконструкцію наукової біографії
В.О. Романовського, укласти бібліографію його праць, визначити пріоритетні напрями практичної діяльності вченого. В дисертації застосовані методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації і критики джерел, їх ідентифікації, що допомогло виявити та залучити до наукового обігу важливі архівні та опубліковані документи, здійснити аналіз їх відкритої й латентної, потенційної та актуалізованої інформацій, провести атрибуцію джерел.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в українській історіографії життєвий шлях, наукова діяльність та архівістичний доробок В.О. Романовського розглядаються комплексно. До наукового обігу залучено велику кількість нових джерел, у тому числі й неопублікованих, виявлених в архівах України та Російської Федерації, що дозволило достовірно реконструювати невідомі досі сторінки життя вченого та ретроспективно відтворити його наукову біографію. В дисертації визначено пріоритетні напрями досліджень В.О. Романовського, оцінено його персональний внесок у науку як історика та архівіста, проаналізовано та систематизовано творчу спадщину, укладено бібліографію наукових праць ученого.

Теоретичне та практичне значення дослідження зумовлене тим, що одержані й викладені в ньому результати й положення збагачують знання з історіографії соці-ально-економічної історії України доби Гетьманщини, історії архівної справи, реконструюють генезис української архівістики, розкривають її специфічні ознаки та особливості, теоретичні засади та характерні тенденції розвитку, персоніфікують внесок В.О. Романовського в історичну науку та її спеціальні галузі.

Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історіографії, архівознавства, археографії та джерелознавства; укладанні біографічних та бібліографічних довідників; дослідженні біографістики, декабристознавства, історичного краєзнавства, історії друкарства, бібліографії тощо. У навчально-педагогічній роботі результати дослідження можна використати при підготовці навчальних посібників, лекційних та спеціальних курсів з архівознавства, археографії, джерелознавства.

Особистий внесок здобувача. Викладені положення та висновки належать дисертантові одноосібно і зводяться до здійсненого вперше в українській історіо-графії комплексного дослідження життя і діяльності В.О. Романовського як історика та архівіста.

Апробація роботи. Основні положення дослідження апробовані на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, архівознавчих та джерелознавчих читаннях, у доповідях на засіданнях кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати та висновки роботи доповідалися на: “Перших джерелознавчих читаннях” (К., ), “Архівознавчих читаннях” (К., ), всеукраїнській науковій конференції “Архів і особа” (К., ) та міжнародній науковій конференції “Львівському Апостолу – 425” (К., 1999), “Третіх джерелознавчих читаннях” (К., ), “Четвертих джерелознавчих читаннях”(К., ).

Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у восьми наукових публікаціях загальним обсягом 3,5 друк. арк. у фахових виданнях, затверджених переліками ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, 4-х розділів (11 підрозділів), висновків, списку використаних
джерел і літератури (41 с., 437 позицій), 7 додатків на 17 с. Обсяг тексту дисертації
190 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дисертації, визначено її хронологічні межі, показано новизну та практичне значення дослідження.

Розділ 1 “Стан наукової розробки та джерела дослідження” складається
з двох підрозділів і присвячений аналізу історіографії проблеми та джерельній базі дослідження життєвого і творчого шляху В.О. Романовського, його наукової спадщини.

У підрозділі 1.1 “Історіографія проблеми” за хронологічною ознакою на основі існуючої періодизації розвитку української історіографії проведено аналіз наукового доробку вчених, які досліджували окремі аспекти життя та творчості
В.О. Романовського.

Опрацювання літератури з проблеми дозволило умовно визначити три основні періоди: перший – охоплює період 1920-х – першу половину 1930-х рр., коли політика українізації змінилася репресіями та ідеологічним наступом на історичну науку та архівістику. Другий період пов’язаний з працями про В.О. Романовського середини 1930-х – другої половини 1980-х рр., підготовлені за його життя, та дослід-ження, що вийшли друком після смерті В.О. Романовського. Третій період представлений працями сучасних дослідників, написаних у пострадянських умовах.

Праці першого періоду представлені науковими розвідками двох напрямів: ідеологічно заангажовані та ті, в яких наукові здобутки вченого висвітлювалися без політичного контексту, з позицій об’єктивної оцінки його внеску в історичну науку та фіксації його участі в організаційній та практичній діяльності наукових установ, з’їздів, семінарів, курсів тощо. В дисертації виділено прижиттєві публікації про вченого та рецензії на його праці, в яких давався їх аналіз, як правило,
у контексті загальних оглядів або колективних праць. У ґрунтовних рецензіях
В. Веретенникова, І. Голубцова, П. Клименка1  підкреслено важливе значення архівознавчих розвідок ученого, зокрема видання першого підручника з архіво-знавства.

Не залишився непоміченим сучасниками й історіографічний доробок В.О. Романовського. Окреме місце посідає праця О. Оглоблина2 , в якій, незважаючи на певну тенденційність та ідеологічно заангажовану оцінку наукової та практичної діяльності В.О. Романовського як історика та архівіста, зазначається, що вона стала суттєвим доповненням джерельної бази вивчення творчої спадщини вченого.

Прижиттєві публікації про В.О. Романовського та його внесок в історичну науку в другому історіографічному періоді – поодинокі. У 1940–1971 рр. з’явилися лише одна рецензія О. Захарова на монографію “Перепись населения и ее критическая оценка” та два посилання на рукопис докторської дисертації. У брошурі В. Дядиченка, Ф. Лося та В. Сарбея “Розвиток історичної науки в Українській РСР” згадуються праця В.О. Романовського “Нариси з архівознавства” та зредаговані і підготовлені ним до друку “Переписні книги 1666 року”. Упереджене ставлення до вченого та його колег, з якими він працював у 1920-х – на початку 1930-х рр., як до представників буржуазних теорій “техніцизму” та “об’єктивного документалізму” обмежувало можливості радянських істориків об’єктивно оцінити наукову діяльність В.О. Романовського, його внесок в архівну науку та практику. На цей період припадають досліди та посилання на окремі праці В.О. Романов-ського, зокрема з історії друкарства та історії України3 . В цілому, оцінки праць та постаті вченого не виходили за межі пануючих на той час ідеологічних догм4.

Відновлення державної незалежності України – пріоритетний чинник третього періоду історіографії, коли відкрилися “спецсховища”, поверталися несправедливо забуті імена багатьох науковців, в тому числі й істориків, архівістів. Стали перевидаватися праці замовчуваних авторів, зокрема і В.О. Романовського. Третій історіографічний період представлений низкою публікацій, які дисертантом систематизовані та поділені на дві групи. До першої з них віднесені статті науково-довідкового характеру, опубліковані в енциклопедіях, довідниках, збірниках наукових праць та документів. До другої – спеціальні дослідження, присвячені
В.О. Романовському. Серед них статті: О. Богдашиної, І. Бутича, Л. Савенок та ін.5 . Окремої уваги заслуговують розвідки Г. Казьмирчука6  та І. Матяш7.

Аналіз новітніх публікацій з історіографії, архівознавства, археографії свідчить про те, що їх типовою ознакою є посилання на праці В.О. Романовського. Високу оцінку теоретичних розробок В.О. Романовського з археографії дали Г. Боряк, О. Журба, С. Кіржаєв Г. Папакін8 . Вагомий внесок В.О. Романовського у розвиток української архівістики, її історії, теорії й практики відзначають Я. Калакура,
В. Страшко9. В багатьох історіографічних дослідженнях також фігурує прізвище В.О. Романовського, зокрема в працях С. Михальченка та ін. Однак, багато сторін біографії, науково-дослідної та організаційної діяльності В.О. Романовського на ниві української історії, джерелознавства, архівознавства, археографії ще не отримали достатнього висвітлення в науковій та науково-популярній літературі. Ці прогалини значною мірою доповнює реферована дисертація.

Підрозділ 1.2 “Джерельна база дослідження” містить аналіз документів, які зберігаються в 24 фондах семи архівосховищ та рукописних відділів бібліотек України та Росії. Серед них чільне місце посідає особовий фонд ученого, який знаходиться на постійному зберіганні в Державному архіві Ставропольського краю Росій-ської Федерації (ДАСК, ф. Р – 6007, оп.1, спр.1 – ). Великий масив документів зберігається в центральних архівах України: ЦДАВО України (ф. – Головне ар-хівне управління при Кабінеті міністрів України; ф. – Народний комісаріат освіти УРСР; ф. – Уповноважений Комісії сприяння вченим Ради Народних Комі-сарів СРСР при Раді Народних Комісарів УРСР (Всеукраїнський Комітет сприяння вченим); ф. 3561 – особовий фонд О.П. Оглоблина; ф. – особовий фонд
Н.Д. Полонської-Василенко ); ЦДАГО України (ф. – Колекція позасудових справ реабілітованих); ЦДАМЛМ України (ф. – особовий фонд М.К. Гудзія; ф. – особовий фонд М.К. Зерова; ф. – особовий фонд М.М. Ткаченка; ф. – особовий фонд І.Ю. Сенченка; ф. – особовий фонд М.П. Василенка); ДА м.Києва (ф. – Київський державний університет; ф. – Київські вищі жіночі курси; ф. Р – 346 – Вищий інститут народної освіти ); ДАКО (ф. – Київський Археологічний інститут); ІР НБУВ (ф.– Літературні матеріали; ф.– Архів Всеукраїн-ської Академії Наук, ф.– особовий фонд В.Л. Модзалевського; ф.– особовий фонд В.Ю. Данилевича; ф. – Український науковий інститут книгознавства; ф. – особовий фонд М.Ф. Владимирського-Буданова; ф. – особовий фонд М.М. Ткаченка; ф. 251 – Видавниче товариство “Друкар”). Цей комплекс джерел систематизований за такими групами: 1) біографічні матеріали; 2) документи, що відклалися в результаті службової діяльності; 3) наукові й творчі праці та підготовчі матеріали до них; 4) епістолярії; 5) зображальні матеріали; 6) рукописи та друковані праці інших осіб. Документи першої групи поділяються на дві підгрупи: а) ті, що репрезентують біографію В.О. Романовського; б) ті, що містять відомості про членів сім’ї і родини вченого та стосунки між ними. Серед матеріалів першої підгрупи – свідоцтво про народження В.О. Романовського, атестат про закінчення Глухівської гімназії, диплом першого ступеня про закінчення історико-філологічного факультету Київського університету Св. Володимира, посвідчення про складання магістер-ських іспитів10; рекомендаційний лист М. Довнар-Запольського щодо зарахування В.О. Романовського професорським стипендіатом по кафедрі російської історії, послужний список В.О. Романовського як помічника архіваріуса, численні автобіографії тощо11. Чільне місце в цій підгрупі джерел посідають матеріали, зосереджені у трьох судово-слідчих справах В.О. Романовського, зокрема, постанови про арешти, протоколи допитів, вирок про покарання, характеристики, подання щодо зняття судимості, постанова про реабілітацію12.

До другої підгрупи біографічних джерел віднесено документи, що відображають службову діяльність батька В.О. Романовського – Олександра Йосиповича, ви-світлюють факти з біографії дружини вченого – Олени Павлівни та її родини, сина Олександра, інших родичів: матері, брата, сестер13.

Другу групу складають джерела, що відтворюють службову діяльність В.О. Романовського. Надзвичайно цінним щодо своєї інформативності є “трудовий список” київського періоду творчості, в якому зафіксовані академічні установи, наукові інституції та навчальні заклади, в яких він працював протягом 1914 – 1934 рр. Інші матеріали, виявлені в архівосховищах Києва та Ставрополя, доповнюють відомості “трудового списку” про обрання В.О. Романовського в 1916 р. дійсним членом Саратовської вченої архівної комісії14, співробітництво з Історико-географічною Комі-сією та Комісією з Історії західно-руського права ВУАН, Комісією з Історії книги Українського Наукового Інституту Книгознавства (УНІК), Історичним товариством Нестора-літописця (ІТНЛ) тощо15. Документи ДАКО та ЦДАВО України висвітлюють участь В.О. Романовського в роботі Київського Археологічного Інституту (КАІ) на посаді викладача історії України, а згодом і архівознавства, організації та підготовці Курсів архівістів, що проводилися в 1923 та 1926 рр.16  Серед документів виділено службове листування, яке становить окрему, досить чисельну підгрупу джерел, що хронологічно охоплює всі три періоди творчої діяльності В.О. Романов-ського.

Третю групу джерел становлять наукові праці В.О. Романовського. За способом відтворення їх можна поділити на рукописні, машинописні, гранки та вирізки з газет; за цілісністю: закінчені, без початку (чи закінчення), фрагменти. В цілому, всі праці історика розподіляються на опубліковані та ті, що залишились у рукописах.

За проблематикою досліджень у науковому доробку В.О. Романовського виокремлюються такі напрями: історія України; історія Росії (здебільшого праці з історії Ставрополля та Північного Кавказу); історіографія; джерелознавство, архівознавство та археографія; бібліографія; педагогіка; мемуаристика. Особливу джерельну цінність мають рукописи докторської дисертації та підручника з архівознавства17. Окреме місце в джерельній базі посідають праці В.О. Романовського історіографічного циклу, які стосуються історії України та історії діяльності Ставропольського педагогічного інституту18.

Четверту групу джерел склала численна епістолярна спадщина В.О. Романов-ського, яка представлена документами особового архівного фонду вченого у ДАСКу та фондами ІР НБУВ і ЦДАМЛМ України. Епістолярні джерела умовно поділені на дві підгрупи: листи й телеграми В.О. Романовського та листи до нього встановлених і невстановлених осіб. Серед адресатів В.О. Романовського – В. Данилевич, В. Модзалевський, Д. Багалій, Н. Полонська-Василенко та ін. Чимало листів зберігається і від учених Київського університету: В. Маркіної, А. Введенського, В. Дядиченка. Загалом епістолярна спадщина вченого налічує понад 200 од. зб., її опрацювання дозволило розширити джерельну базу вивчення творчості В.О. Романов-ського, доповнити відомості біографічного характеру та зробити ряд уточнень.

До п’ятої групи віднесені зображальні джерела19, які наочно доповнюють джерела службового та біографічного характеру.

Шосту групу джерел утворюють документи і праці інших авторів та осіб, що стосуються В.О. Романовського. Серед них: відзиви та рецензії на праці історика, зокрема, П. Смирнова, С. Чекменьова, автографи ранніх поезій та сонетів М. Зерова та ін. Окремо виділено судово-слідчі справи В.О. Романовського щодо його участі в діяльності масонської ложі та нібито причетності до організації “Київський обласний центр дій” (КОЦД); свідчення окремих осіб (С. Назимова-Некрасова,
Г. Бахметьєва-Білоцерківського та ін.) тощо20.

Отже, виявлена і опрацьована джерельна база є цілком достатньою для здійснення комплексного наукового дослідження життя і діяльності В.О. Романовського як історика, архівіста, археографа, джерелознавця. Водночас зазначено, що евристична робота щодо подальшого збагачення джерельної бази дослідження життя і творчості історика має продовжуватись.

Розділ 2 “Формування історико–архівознавчих поглядів В.О. Романов-ського” складається з двох підрозділів, у яких висвітлюються наукова біографія вченого та процес становлення його наукових поглядів як історика та архівіста.

У підрозділі 2.1 “Основні віхи життя і діяльності” на основі численних і різноманітних джерел реконструйовано життєвий шлях В.О. Романовського, умовно виділено три основних періоди творчої діяльності: київський (1914 – ), карагандинський (1940 – ), ставропольський (1947 – ). Методом співставлення та порівняння біографічних документів уточнена дата народження вченого; на підставі власноруч складених списків наукових праць В.О. Романовського виявлено криптоніми та псевдоніми історика.

Визначено основні форми і напрями наукової, педагогічної, архівно-технічної та організаційної діяльності вченого в наукових установах АН України. До пріоритетних віднесено роботу в Комісії по складанню історико-біографічного словника видатних діячів України, Археографічній комісії, в ІТНЛ, в організації роботи Історико-архівного гуртка при історико-філологічному факультеті університету Св. Володимира. Десятилітній термін перебування В.О. Романовського на посаді завідувача Київським центральним архівом давніх актів (1921 – ) позитивно позначився як на науково-дослідній, організаційній та архівно-технічній роботі архіву в цілому, так і на результатах наукових студій ученого. За цей період він опублікував майже половину праць з власного наукового доробку. На 1920-ті – початок 1930-х рр. у коло його зацікавлень входили проблеми з історії архівної справи, історіо-графії, джерелознавства, краєзнавства, декабристознавства, друкарства. В підрозділі підкреслюється, що шлях В.О.Романовського в науку не був легким. Протягом десятиліть він наполегливо працював на освітянській, науковій та громадській нивах. Однак творчий процес був перерваний арештом у результаті сфабрикованої справи КОЦД. На основі безпідставних звинувачень учений провів 5 років у виправному трудовому таборі. Реабілітовано історика було лише посмертно в 1989 р.

Досліджуючи карагандинський період життєдіяльності В.О. Романовського, в дисертації акцентується увага на труднощах, зумовлених подіями Другої світової війни та умовами праці в Карагандинському вчительському інституті. Незважаючи на обтяженість педагогічною працею, В.О. Романовський зумів відновити наукову роботу та захистити в 1946 р. кандидатську дисертацію на тему: “Борьба за финансовую автономию Украины в 60-х годах XVII века”.

Останній, ставропольський період життя та творчості історика представлений висвітленням та аналізом його наукової кар’єри ( захист докторської дисертації в 1948 р. та отримання професорського звання в 1950 р.), педагогічної діяльності
в Ставропольському державному педагогічному інституті ( завідування кафедрою історії СРСР у 1955 –  рр. ) та окресленням основних напрямів наукових інтересів В.О. Романовського.

У підрозділі 2.2 “Становлення В.О. Романовського як історика та архівіста” зазначається, що В.О. Романовський сформувався як учений-історик і архівіст під впливом низки факторів: родинних, освітніх, наукових. Акцентується увага на християнських традиціях сімейного виховання, де панувало шанобливе ставлення до української історії. Під час навчання в Глухівській гімназії В.О. Романовський захоплювався народною піснею, читав твори М. Максимовича, М. Костомарова,
Т. Шевченка. Навчаючись в університеті Св. Володимира, він працював в історико-етнографічному гуртку під керівництвом М. Довнар-Запольського, де опанував методику роботи з історичними джерелами, зокрема, переписними книгами. Саме тут прищеплювалася любов і вміння ґрунтовно вивчати джерела, їх аналізувати. На ці роки припадає і перша наукова праця В.О. Романовського “Экономический быт Черниговского полка в XVII – XVIII вв.”, за яку його в 1914 р. було нагороджено золотою медаллю.

У дисертації висвітлюється вплив на становлення поглядів В.О. Романовського таких непересічних особистостей як О. Пчілка, М. Лисенко, О. Кошиць – подвижників української культури, фундаторів її національних традицій. Однак, найбільший вплив на становлення історичних поглядів вченого здійснив професорсько-викладацький склад історико-філологічного факультету Київського університету.

Як історик та архівіст В.О. Романовський сформувався наприкінці 1910-х – на початку 1920-х років під впливом поширених у той час ідей позитивізму. Важливою складовою впливу на погляди і творчість вченого мали традиції Київської історичної школи документалістів, успадковані в методиці її учнів та послідовників, до третього покоління яких належав і В.О. Романовський.

Розділ 3 “Діяльність В.О. Романовського в архівній галузі” складається з
3-х підрозділів. У першому – “Науково-організаційна робота в КЦАДА” висвітлено працю вченого в Київському центральному архіві давніх актів (КЦАДА ), в якому він з 1914 по 1918 рр. обіймав посаду помічника архіваріуса, а протягом 1921 – 1931 рр. – завідувача архівом. Зазначено, що основну увагу, як керівник архіву,
В.О. Романовський сконцентрував на двох головних напрямах: охорона і підготовлення документів до подальшого наукового студіювання (наукове описування, складання покажчиків) та перевіряння архівного майна (тобто проведення архівно-технічних робіт). У дисертації показана роль ученого в опрацюванні методів фізичного збереження пошкоджених грамот та опису архівних колекцій, складанні алфавітних та географічних покажчиків до описів актових книг та інших документів, що знаходилися в КЦАДА. Турботою про фахову підготовку і кваліфікацію співробітників архіву був проникнутий проект В.О. Романовського організувати при КЦАДА семінар з палеографії та архівознавства, якому, на жаль, не судилося здійснитися.

За час роботи в КЦАДА В.О. Романовський, по-перше, як організатор та керівник, доклав чимало зусиль для розвитку архіву як цілісної наукової установи, спромігся уникнути недоречних реорганізацій; по-друге, як науковець, визначав науковий та практичний напрями його праці. Багатогранна робота архіву виконувалась у трьох основних підрозділах і провадилася за такими головними напрямами: концентрація та організація фізичного збереження архівних документів; науково-те-хнічне упорядкування архівних фондів (визначення фондової належності архівних документів та взяття їх на облік, складання описів, вивчення історії фондоутворювачів); створення та удосконалення науково-довідкового апарату архіву; підготовка документів до їх наукового використання. Поряд з роботою в архіві, В.О. Романов-ський співпрацював з іншими науковими інституціями та навчальними закладами.

У підрозділі 3.2 “Наукові досліди В.О. Романовського з архівістики” проаналі-зовано архівістичний науковий доробок ученого, виокремлено блок праць з історії, теорії та практики архівістики. Зазначено, що в його науковій спадщині 22 праці з архівознавства та археографії, які охоплюють проблеми історії архівних установ, історії формування фондів, їх комплектування, упорядкування, збереження, класифікації та описування; організації роботи з документами (від камерального описування до актуалізації документа); архівної техніки, організації праці архівної установи. За проблемним спрямуванням праці згруповано за такими напрямами: а) історія архівної справи та архівних установ; б) практична робота з документами (описування, систематизація, консервація тощо); в) підготовка документів до друку.

В дисертації підкреслюється, що історія архівної справи, тенденції становлення та діяльності перших архівних інституцій в Україні, комплектування їх документами, стан зберігання були об’єктом та предметом дослідження вченого як з історичних, так і з архівознавчих позицій. Акцентується увага на аналізі його власних розробок з методики описування, систематизації, укладанні покажчиків, фізичного зберігання документів.

Отже, проблеми, пов’язані з вивченням історії архівних установ, їх фондів, класифікації, консервації та інших методик збереження документів для подальшого їх опрацювання та публікації складали пріоритетний напрям наукових студій В.О. Романовського. Набутий досвід опрацювання джерел учений втілював у своїх наукових дослідженнях, у публікаціях документів та розробці настанов для молодих дослідників.

Підрозділ 3.3 “В.О. Романовський – автор першого навчального посібника з архівознавства” містить аналіз основної праці архівознавця – “Нариси з архіво-знавства. Історія архівної справи на Україні та принципи порядкування в архівах” (1927 р.). Вона містить систематичний виклад історії, теорії і практики архівної справи, започаткувала створення навчальної літератури з архівознавства і заклала фундамент національних традицій формування навчальних посібників з архівістики.

Підкреслено непересічне значення виявленого дисертантом в ЦДАГО України рукопису підручника з архівознавства, який налічує 196 арк. і є важливим джерелом вивчення процесу його створення і підготовки до друку, свідченням підходів автора до оптимізації його структури, назви та змісту. Виявлені розбіжності між рукописним та опублікованим текстами “Нарисів з архівознавства” дали змогу проникнути в дослідницьку лабораторію вченого та з’ясувати його погляди на кардинальні чинники архівістики. Особливу увагу В.О. Романовський зосередив на принципах археографічного опрацювання та видання архівних джерел, а також визначенні обов’язків архівіста.

В підрозділі аналізуються рецензії на “Нариси з архівознавства”, зокрема В. Веретенникова, П. Смирнова, П. Клименка та інших, у яких відзначається конструктивне вирішення основних проблем архівознавства, вказується на деякі протиріччя в архівній термінології, плутанину у визначенні інвентарного виду описування архівного матеріалу. Дисертантом підкреслюється, що В.О. Романовський по суті вперше запропонував наукову дефініцію архівознавства не тільки як допоміжної історичної науки, а, насамперед, як системи наукових знань. Його підручник був першим, що вийшов в Україні та не мав аналогів у тодішній навчальній літературі. Він не втратив свого наукового і дидактичного значення й нині. Головна його заслуга полягає в тому, що традиції національної архівознавчої думки, започатковані вченим на початку ХХ ст., знайшли своє втілення та продовження в перших сучасних, власне українських підручниках з архівознавства. В цьому полягає і основний внесок науковця в історію, теорію і практику архівної науки.

Розділ 4 “Внесок В.О. Романовського в історичну науку” охоплює різнобічні напрями історичних досліджень ученого і складається з 4-х підрозділів.

Підрозділі 4.1 “Праці В.О. Романовського з історії України” містить аналіз розвідок з історії України. Провідне місце серед них посідає докторська дисертація “Очерки истории государственного хозяйства Украины в XVII в.”, яка й нині залишається неопублікованою. Вона написана на основі опрацьованих і виданих
В.О. Романовським ще в 1933 р. “Переписних книг 1666 р.”, багатьох інших документів з архівів Києва, Москви, Полтави, Санкт-Петербурга, Чернігова, Харкова та ін. міст, вперше залучених вченим до наукового обігу.

У підрозділі показано, що історія України, насамперед, соціально-економічне становище та фінансовий устрій Гетьманщини були центральним об’єктом уваги В.О. Романовського. У численних працях історик вибудував досить чітку концепцію фінансового устрою Гетьманщини XVII ст., яка ґрунтується на аналізі кількісних показників, статистичних даних і дає глибокий науковий зріз соціального складу тогочасного українського суспільства.

Зазначається, що В.О. Романовський неодноразово звертався до дослідження видатних історичних постатей української історії: Івана Федорова (Федоровича), Петра Конашевича-Сагайдачного, Семена Гаркуші, Устима Кармалюка та ін.

Таким чином, у працях В.О. Романовського з історії України найбільш повно досліджена фінансово-економічна та суспільно-політична історія XVII – XVIII ст. Цій проблемі присвячена докторська дисертація, історико-джерелознавчі дослідження з історії міст і сіл України, аналіз переписних книг 1666 р., вивчення фінансового устрою Гетьманщини часів Б. Хмельницького, І. Брюховецького, І. Мазепи тощо. Питання, порушені вченим в історичних розвідках, залучений ним джерельний матеріал, зроблені узагальнення і висновки не втратили свого наукового значення і актуальності.

У підрозділі 4.2 “Джерелознавчі дослідження вченого” аналізуються праці джерелознавчого спрямування, методика дослідження вченим переписних книг та інших джерел з історії України.

Зазначається, що значна кількість праць ученого ґрунтується на дослідженні переписних книг, зокрема документах перепису населення Лівобережної України 1666 р. Підкреслено, що праця “Переписні книги 1666 р.” (1933 р.) на той час була єдиним виданням переписних книг 1666 р., здійсненим у такому обсязі та на належному фаховому рівні.

Акцентується увага на блоці праць, присвячених вивченню джерел з історії правових засад та фінансового устрою Гетьманщини. У розвідці “До історії бюджетового права Гетьманщини за Кирила Розумовського” (1927 р.) автор наголошував, що саме в цей час створилися сприятливі умови для поновлення автономії України і повернення їй колишніх прав та порядків. Стаття В.О. Романовського побудована на джерельному матеріалі, що зберігався в архіві Колегії іноземних справ.

Підсумовуючи джерелознавчий доробок В.О. Романовського, дисертант зазначає, що, по-перше, він досліджував як актові так і наративні джерела (переписні книги 1666 р., прибутково-видатковий реєстр 1678 р., книги Рум’янцевського опису, грамоти, універсали, літопис Самовидця тощо). По-друге, в процесі підготовки джерелознавчих праць учений використовував метод критики джерел, багато працював над встановленням їх автентичності. Майже всі його розвідки цього напряму тісно переплітаються з відомостями археографічного характеру, що, безумовно, свідчить про високий рівень археографічної культури автора та розуміння взаємо-зв’язку таких спеціальних історичних дисциплін як джерелознавство та археографія.

У підрозділі 4.3 “Історіографічні студії В.О. Романовського” аналізуються праці, присвячені вивченню наукового доробку визначних істориків України, їх внеску у збагачення історичних знань та розвиток історичної науки.

Об’єктом історіографічних студій вченого послужила творчість М. Костомарова, П. Куліша, В. Антоновича, М. Грушевського, В. Модзалевського, Д. Багалія та ін. Встановлено, що лише частина цих наукових розвідок побачила світ, багато з них досі залишаються невідомими науковій громадськості. Серед опублікованих однією з перших була розвідка “Куліш та його праці з історії України”. Вперше праця побачила світ у 1919 р., а вдруге – “без змін” у 1990 р. В.О. Романовський відзначав, що П. Куліш став справжнім збирачем і видавцем історичних джерел та одним серед тих, хто піддав критичному аналізу “Історію Русів”.

Чимало історіографічних розвідок ученого оформлені у вигляді проблемно-аналітичних рецензій на праці В. Дядиченка, Г. Максимовича, В. Різниченка, В. Крикунова та ін. Розгляд цих праць включав у себе ґрунтовний аналіз джерел та історіографії проблеми, оцінку вміння авторів робити узагальнення та важливі висновки. В.О. Романовський був безкомпромісним у питаннях щодо встановлення реальної картини історичних подій, а тому, відстоюючи принцип об’єктивності в науці, піддавав безжалісній критиці хибні тлумачення джерел та необґрунтовані висновки.

Значну увагу в підрозділі приділено неопублікованим історіографічним розвідкам В.О. Романовського. Серед них праці про науковий доробок В. Антоновича, В. Модзалевського, Д. Багалія.

Таким чином, історіографія як окремий напрям наукових досліджень у творчій спадщині В.О. Романовського займає вагоме місце. Їх тематика здебільшого пов’язана з історією української історичної думки. Історіографічні розробки вченого у вигляді рецензій були серед перших опублікованих ним праць та продовжували з’являтися на шпальтах наукових часописів протягом всієї його творчої діяльності. Водночас багато праць саме історіографічного циклу, які безумовно зацікавили б багатьох сучасних українських дослідників, й досі залишаються в рукописах.

У підрозділі 4.4 “В.О. Романовський як історик друкарства, декабристознавства, краєзнавства” аналізуються праці вченого з окремих напрямів історичних знань, які були у колі його наукових інтересів. Йдеться про розвиток друкар-ської справи в Україні, історію папірництва і папірень, діяльність друкаря Івана Федорова (Федоровича). У них на широкій джерельній та історіографічній базі розкрито місце і роль І. Федоровича в розвитку українського книгодрукування, об’єктивно відтворено образ видавця українських стародруків, введено до наукового обігу нові документи, які розширювали знання про книгодрукування та історію папірень.

В.О. Романовського можна віднести до піонерів українського декабристознавства, як дослідника передумов виникнення та ідеологічних засад декабризму, причин поразки повстання та долі солдат-декабристів, засланих на Кавказ. Поразку декабристського руху історик пов’язував з відсталістю економіки, реакційністю дворянства та випередженням на 30–40 років ідей декабристів, які в силу історичних обставин не мали міцного підґрунтя і широкої підтримки.

В числі краєзнавчих дослідів В.О. Романовського виділяються нариси з історії найдавніших поселень уздовж Дніпра – Трипілля, Ржищева, Трахтемиріва, Переяслава, Канева. В дисертації вказується на ґрунтовне знання автором археологічних, літописних та топографічних джерел. Інтерес до краєзнавчої тематики знайшов своє продовження у дослідженнях історії Ставрополля в останні роки життя В.О. Романовського. Об’єктом цих студій ученого виступило поселення Маслов Кут – чисельний анклав проживання українців. Усі п’ять розвідок з історії масло-кутівців написані на основі ґрунтовного аналізу історіографії проблеми та широкої джерельної бази.

Таким чином, В.О. Романовський зробив помітний внесок у вивчення, по-перше, соціально-економічних та фінансових проблем історії Гетьманщини другої половини XVII ст., по-друге, відредагував та опублікував переписні книги 1666 р., які розширили джерельну базу з історії України, по-третє, історіографічні та біографічні розвідки вченого про П. Куліша, В. Антоновича, Д. Багалія, видатних державних та культурних діячів, з одного боку, збагатили українську історіографію та історичну біографістику, а з другого, виявили інформаційний потенціал архівного комплексу джерел, і нарешті, його, краєзнавчі, декабристознавчі та друкарствознавчі студії також залишили помітний слід у розвитку знань з цих проблем.

У результаті проведеного дослідження зроблені такі основні висновки:

1. На основі критичного аналізу історіографії проблеми та її джерельної бази показано, що життя та наукова творчість В.О. Романовського на сьогодні залишається недостатньо вивченою, а низку розглянутих аспектів досліджено епізодично та побіжно. Виявлення та залучення до наукового обігу нових архівних та історіографічних джерел свідчить про недостатність опанування авторами джерельної бази, а відтак часто заангажованих, необґрунтованих оцінок особистості історика.

2. Реконструйовано життєвий та науковий шлях ученого: визначені хронологічні етапи його творчості, які умовно відповідають київському, карагандинському та ставропольському періодам. Проведені бібліометричні підрахунки свідчать, що за період творчого наукового життя вчений опублікував 74 праці. Встановлено, що найбільш плідним був “київський ” період.

3. Формування історико-архівознавчих поглядів В.О. Романовського відбувалося під впливом сім’ї, суспільного оточення в період навчання у Глухівській гімназії та Київському університеті Cв. Володимира. Виховання у дусі національних традицій української культури, поваги до минулого українського народу, любові та шани до джерел старовини, праця в історико-етнографічному гуртку Довнар-Запольського зумовили подальший вибір наукових інтересів ученого та сприяли обранню ним фаху архівіста.

4. Діяльність В.О. Романовського в галузі архівістики означена його працею в КЦАДА, активною участю у розробленні організаційних наукових і практичних проблем архівної справи:–

наголошено, що історик обстоював необхідність кардинальної реорганізації описувальної системи, запропонував власну методику описування архівних документів. В.О. Романовський виступив ініціатором розроблення нових правил уніфікованого описування актових книг і активізації технологічного процесу нової системи опису цього виду джерела; –

досліджено особистий внесок В.О. Романовського у вирішення проблеми збереження архівних матеріалів, археографічного опрацювання документів, включаючи вивчення їх палеографічних особливостей, техніки приміток, цитування тощо.

5. Визначено пріоритетні напрями наукової творчості В.О. Романовського та виділено блок дослідів архівістичного спрямування: –

досліджено науковий доробок вченого з проблем архівістики та виокремлено провідні напрями його студій: а) історія архівної справи та архівних установ; б) практична робота з документами (комплектування, описування, систематизація, консервація тощо); в) археографічне опрацювання документу з метою його актуалізації; –

показано, що створення В.О. Романовським першого українського навчального посібника з архівознавства свідчить, з одного боку, про усвідомлення ним свого громадянського обов’язку перед