Критичний стан буття – той, що торкається найглибинніших струн буттєвої цілісності людини; спонукає до змін у сутнісних стосунках зі світом – пізнавальному та перетворюючому. Цей стан по суті – “коливання на межі буття”, сенс якого – “утриматись на межі попри реальну можливість втра-ти-ти рівновагу”. Складним випробуванням для людини є саме відчуття та переживання межі: між радістю та стражданням, добром і злом, минулим і майбутнім, життям і смертю. Буттєва криза – це і є вияв, прояв, переживання і подолання межі, граничності, краю.

Для побудови типології потенціальних ознак подолання людиною кри-тич-них станів буття можна застосувати прообраз типології онтологіч-них форм потен-ціаль-ності, що була наведена вище. Моделлю типізації обрана “прогресивна дихотомія”. Отже, у протистоянні людини і світу в ситуації “критичної напруженості буття” можна спосте-рігати такі типи здатності долати набуті критичні стани у поєднанні відповідних складових кожного з типів потенціалу подолання критичних станів: 1 – природжений, прогре-сив-ний, конструктивний, завер-ше--ний; 2 – природжений, статичний, нейтральний, незавер-ше-ний; 3 – природжений, регресивний, деструктивний, незавер-ше-ний; 4 – природжений, прогре-сивний, нейтральний, незавер-шений; 5 – набутий, прогресивний, конструктивний, завершений; 6 – набутий, статичний, нейтральний, незавершений; 7 – набутий, регресив-ний, деструктивний, незавершений.

Виокремлені типи постають домінантними у переліку всієї сукупності можливих типологізованих і водночас індивідуалізованих проявів діяння особистості у критичних станах, що супроводжують її буттєвий шлях. Домінантні типи об’єднують навколо себе всю сукупність інших – часткових, які досить часто утворюються шляхом аглютинації ознак домінантного типу з деякими випадковими змінними, зумовленими передусім індивіду-аль-ними ознаками буття людини.

Наголошено, що наведений перелік домінантних типів не відтворює повної картини алгоритмів діяння людини в умовах критичного стану буття, проте демонструє принцип типологізації за 4-ма типоло-гічними основами: 1 – за ознакою психологічної обумов-леності буттєвих характе-ристик (потенціал природжений, потенціал набутий); 2 – за ознакою перспективності індивідуального розвитку (потенціал прогресивний, статичний, регресивний); 3 – за ознакою продуктивності саморозвитку (потенціал конструктивний, нейтральний або деструктивний); 4 – за ознакою цілісності “розгортання” індивідуальної сутності “Я” (потенціал завершений або незавершений). У процесі типологізації з переліку означуваних типів виключені ті поєднання типологічних ознак, які є сутнісно суперечливими, наприклад: деструктивність – довершеність; конструктивність – недовер-шеність; статичність – довершеність; регресивність – довершеність та ін.

Змістовим простором актуалізації потенціалу індивідуального буття людини є простір онтологічних відношень до світу, які зокрема визначають сутнісні особливості способу існування людини як специфічного серед існуючих. Динаміка становлення і роз-

гортання онтологічних відношень до світу – пізнавального, перетворюючого та відношення “людяності” – зумовлює динаміку розгортання потенціалу індивідуального буття людини загалом.

Для людського засобу існування онтологічно вихідними є відношення пізнання і перетворення. Саме в реалізації цих відношень виявляється специфіка власне людського буття. За допомогою здійснення такого роду відно-шень людина осягає сутнє як ціле. У

індивідуально-неповторному здійсненні цих відношень відбуваються “виявлення”, становлення, розвиток індивідуальної сутності одинич-ного, конкретного буття людини. Пізнавальне і перетворююче відношення як такі – суть інтенція людського буття. І навіть

системне сполучення цих відношень у реальності життя особистості – також її інтенціо-нальна властивість.

Типологія “потенціалу пізнавального відношення особистості до світу” відтво-рює сутнісні складові даного явища. Одиницею типізації виступає цілісний пізнавальний акт, узятий у єдності його онтологічних і індивідуально-психологічних характеристик, інтенціональних і потенціальних особливостей. Основами типізації обрані: а) “рівень розуміння” особистістю сутнього, що постає для неї у реаль-них, дійсних формах свого існування; б) “вектор потенціалу саморозвитку”, обумовлений тим або іншим сполу-ченням форм потенційності психічного, онтологічно властивих “одинич-ному самобуттю”; в) “змі-ну-масштаб” або “прогресію індивідуального пізнавального досві-ду” особистості. Таким чином, “потенціал пізнавального відношення особистості” може “тяжіти”, “бути спрямо-ваний” до одному з виділених типів: тип “природженої мудрості” (тип А); тип “набутої мудрості” (тип У); тип “мудрування” чи “помилкової мудрості” (тип С); тип “руйнівної мудрості” (тип D); тип, “трагічної мудрості” (тип Е).

У перетворюючому відношенні до світу сутність людини знаходить об'єктивне, почуттєве вираження. Якщо реалізований у пізнавальному відношенні “психологічний вплив” взаємодіючих сутніх здійснюється переважно як “вбирання” особистістю сутності пізнаваного предмета, то в перетворюючому відношенні “психологічний вплив” має інший характер і здійснюється як “розгортання” сутності “я” за допомогою сутнісних перетво-рень в об'єкті взаємодії. Проте, реалізуючи рефлектування – специфічний механізм пізна-валь-ної діяльності – стосовно себе як суб'єкта перетворюючого відношення, особистість, безумовно, здійснює розвиток і власної сутності, свого “я”.

Типологія “потенціалу перетворюючого відношення особистості до світу” від-тво-рює психологічні та онтологічно змістовні ознаки й характеристики предмета типізації. Одиницею типізації постає окремий перетворюючий акт, здійснюваний особис-тістю стосовно предмета активності чи діяльності. Істотним є уявлення про “заверше-ність” акту перетворення, що полягає в реалізованому психологічному впливі на предмет перетворюючого відношення незалежно від змістовного виходу цього впливу для обох суб'єктів взаємодії; саме “завершений” акт перетворення виступить одиницею типізації в запропонованій типології. Основами типізації обрані: а) “життєва сфера” перетворюючих впливів психолога”; б) індекс “психологічного впливу”, реалізованог оособистістю; в) засіб “утілення” індивідуальності “я” у засоби і прийоми перетворення світу, реалізований особис-тіс-тю у повсякденному діянні. г) реальний рівень регулятивності ціннісно-значеннєвих позицій “я” особистості у буттєвому діянні; д) рівень розуміння сут-ності власного “я”, досягнутий особистістю у результаті здійснення акту перетворюючого відно-шен-ня до предмета діяльності.

Тенденції індивідуального руху особистості у системі виокремлених ознак зумовлюють схильність особистості до одного з типів потенційності перетворю-ючого відно-шення особистості: тип, що“постійно перебуває в стані “психоло-гіч-ного впливу” (тип І); тип, що відкривається “психологічному впливу” (тип II); тип, що нейтралізує “психологічні впливи” (тип III); тип, закритий для “психологічного впливу” (тип IV); тип, що руйнується у “психологічному впливі”“ (тип V). Виокремлені типи потенційності перетворюючого відношення особистості не явля-ють собою закінчених абсолютів. Засіб буттєвого діяння конкретної особистості мо-же тяжіти до того або іншого типу; ступінь і якість (індивідуально-психологічний зміст) цього тяжіння визначається в кожному конкретному випадку окремо, вихо-дячи з реальних індивідуально-психологічних умов і ознак конкретної особистості.

Потенціал відношення “людяності”, властивий людині, визначається: 1) мас-штабом ціннісної-значеннєвої насиченості змісту діяльності, побудова-ного особистістю і що виокремив “психологічний простір” співвідношення об'єктивного світу й індиві-ду-ального світу особистості; 2) потенціалом духовно-діяльних впливів особистості на сут-ність буття: культурно-історичного, соціального, суспільного або індивідуального; 3) креа-тивным характером практичних перетворень, здійснюваних особистістю в її дійсному, у реальності її життя.

Змістовими аналогами потенціалу індивідуального буття людини є творчий потен-ціал особистості та буттєвий потенціал особистості. Маючи антиномічну (зумов-лену полярними ознаками) природу, творчий і буттєвий потенціал особистості визна-чаються змістовою результуючою двох протилежних тенденцій, які водночас постають домінантними тенденціями актуалізації потенціалу індивідуального буття людини. Це тенденції: 1 – “згортання” та 2 – “розгортання” потенційних ознак буття людини.

Творчий потенціал особистості, його змістові й динамічні складові слід визначати за принципом антиномій (або – за антиномічним принципом), що стверджує наявність в межах одного явища – співіснування і протидії двох протилежних, полярних тенденцій. Саме взаємодія полярних тенденцій безпосередньо зумовлює виявлення сутнісної резуль-туючої цієї взаємодії в ознаках того чи іншого явища.

Відповідно до принципу антиномій, творчий потенціал визначається за двома основними змістовими одиницями:

1 – як генералізована особистісна здатність продукувати нові образи дійсності на підставі елементів існуючого досвіду;

2 – як системоутворююча здатність переборювати вплив старого досвіду, що стримує процес продукування якісно нових елементів дійсності.

Перша тенденція постане, відповідно, як тенденція оригінальності – спрямованість на незвичне, нетрадиційне нове. Друга тенденція постане як тенденція стереотипності – власне як стримування появи нового. Цю тенденцію слід ідентифікувати саме зі стереотипністю тому, що існуючі елементи досвіду на той чи інший проміжок її існування дійсно здатні відігравати домінантну роль у процесі орієнтування особистості у процесі взаємодії з різноманітними елементами дійсності.

Таким чином, творчий потенціал особистості у якісному його вираженні постає змістовою результуючою двох провідних тенденцій, антитетичних за природою: 1 – оригінальності і 2 – стереотипності.

Творчий потенціал особистості слід розглядати як складно-організовану багатоком-понентну структуру, яка охоплює основні види творчої активності особистості за ознакою створю-ва-ного у процесі творення продукту. Для дослідження умов та ознак розгортання творчого потенціалу особистості серед усіх можливих типів і форм творчості обрані такі, що у різномодальних якостях (процесу, засобу та результату) постають від-носно стійкими та однорідними утвореннями. Це дозволяє здійснити аналіз різно-рівневої детермінації як у просторі кожної з означених форм, так і в межах цілісної структури, утвореної складовими творчої активності як такої. Виокремлено 7 компонентів творчої активності особистості, які окрес-лю-ють змістовий простір її розгортання: 1-й компонент – візуальна творчість; 2-й ком-по-нент – вербальна творчість; 3-й компонент – реконструктивна творчість; 4-й компо-нент – текстова творчість; 5-й компонент – образно-евристична твор-чість; 6-й компонент – інтелектуально-мислительна творчість; 7-й компонент – синтетична творчість.

Буттєвий потенціал особистості постає найбільш загальною ознакою потенці-аль-ності людського способу існування як такого, що набуває свого змістового наповнення і визначення на найбільш загальному для людини визначальному щаблі – рівні буття як такого. Однак “загальність” цього рівня не є “абстрагованою”, “занадто далекою” для людини. Буттєвий потенціал властивий і виявляє свій зміст і ознаки саме у просторі індиві-

дуального буття особистості, в реальності її життя – повсякденного і щохвилинного. Однак буттєвий потенціал свідчить про найбільш загальні ознаки індивідуального життєдіяння, в яких, власне, і можна спостерігати сутнісний перехід: 1 – всезагального у одинично-конкретне, 2 – універсального у індивідуально-неповторне.

Буттєвий потенціал людини відображає (і зумовлює) основні сутнісні складові життєдіяння людини. По-перше, саме буттєвий потенціал окреслює буттєвий контур простору розгор-тання активного життєдіяння людини. По-друге, він зумовлює сутнісні для конкретної людини темпоральні (часові) ознаки її життя. По-третє, буттєвий потенціал відображає змістове наповнення буттєвої активності людини.

Аналіз “можливого та дійсного”, “необхідного та достатнього” у буттєвому діянні дає можливість говорити про розгортання його потенціального та інтенціального змісту. Аналіз трансцендентної сутності вчинку як провідного елементу буттєвої активності людини є необхідним у започаткованій логіці розмірковування. Вчинок як специфічна соціальна (чи за певних умов власне-індивідуальна) моральна дія, що звершує певний поступ особистості щодо моральної творчості ціннісних основ власного життя, щодо рівня самовиявів себе як суб'єкта свого життя, щодо рівня перетворюючих дій у зовнішньому чи внутрішньому світі та ін., завжди має трансцендентні ознаки (або ознаки трансцендентного). Вони постають у сутнісній динаміці вихідного суб'єктивного змісту діяння, поведінки, творчості особис-тості до нової, набутої якості, що перевершує попе-ред-ній вихідний рівень, актуалізує певний вихід за межі усталеного, відомого, до-ступного. ———————

приклади можливих реально-практичних—

— — — — виявів буттєвої активності особистості

Рис.3. Контур буттєвої активності особистості у площині основних суперечностей буття

Оскільки вчинкова дія, вчинок як такий у цілому акту-алізують новий рівень самовиявів особистості, можна стверджувати наявність ознак трансцендентного не тільки у продукті, результаті здійсненого вчинку, а й у його окремих компонентах, об'єктивних і суб'єктивних умовах учинкового діяння особистості, засобах вчи-нювання тощо.

Конкретно-психологічний рівень об’єктивації основних тенденцій актуалізації потенціалу індивідуального буття людини дозволяє кваліфікувати змістову спорідненість між ними та тенденціями актуалізації творчого потенціалу особистості. Таким чином, тенденція “згортання” постає як тенденція “стереотипності”, а полярна їй тенденція – тенденція “розгор-тання” постає як тенденція “оригінальності” діяння, що можуть бути визначені як загальні динамічні закономірності актуалізації потенціалу індивіду-ального буття людини. В реальності індивідуального життя ознаки „стереотипного” та „оригінального діяння” можуть поєднуватись, перетинатись, впливати одна на одну, зумов-лю-ючи індивідуально-неповторний „спосіб творчого діяння” особистості у світі. Син-те-зо-вана схема-модель найбільш загальних культурно-істо-ричних та індивідуально-пси-хо-ло-гічних способів актуалізації потенціалу індивіду-аль-ного буття людини подана на Рис.4.

Рис.4. Основні способи та динамічні тенденції актуалізації

потенціалу індивідуального буття людини

Четвертий розділ “Емпіричне дослідження змістових та динамічних ознак індивідуального потенціалу людини” презентує зміст та результати емпіричного дослід-ження особистісних ознак творчого і буттєвого потенціалу. Визначено й застосовано онтологічні принципи (І–VII) психологічного пізнання потенційних харак-те-ристик індиві-дуального буття, які подано у співвідно-шенні з конкретно-методичними принципами (1–6):

Співвідношення онтологічних та методичних принципів пізнання потенційних ознак індивідуального буття

Таблиця 1

В організації емпіричного дослідження застосовано принцип “природного розвитку” індивідуального потенціалу особис-тості, сутність якого розкривають наступні теоретичні положення:

1) розгортання потенціалу індивідуального буття особистості відбувається не як штучний, “надособистісний” процес соціалізації, а як природний процес віднаходження особистістю сутності власного буття. Отже, предметом дослід-ження виступатимуть інди-ві--дуально-психологічні механізми розгортання особис-тіс-тю інтенцій і потенцій свого “Я” у процесі життєдіяння;

2) змістовий простір дослідження складуть сутнісні рівні буття предмета; за вихідний обрано індивідуально-психологічний рівень, що дозволяє безпосередньо відбити онтологічний зміст предмета; він поданий конкретними методами дослідження творчих ознак пізнавального відношення особистості до світу, перетво-рювального відношення і відношення людськості, що складають суть безпосереднього самобуття особистості;

3) методики дослідження відтворюють процес психо-логіч-ного впливу, що дозволяє досліднику проник-ну-ти в онтологічний план буття особистості, а прийоми психологічної взаємодії дослідника з особистістю є онто-ло-гіч-но змістовними, передбачають здійснення як діагностичних, так і розви-вальних процедур, які подані відповідними предметові сполу-ченнями методів і способів взаємодії.

У емпіричному дослідженні взяли участь декілька груп піддослідних, що передбачалося завданнями дослідження й умовами стандартизації вибірки за віковими та статевими ознаками:

1 група – студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ф-т соціології та психології, ІІ, ІІІ і IV курси), 226 осіб, вік 17-22 роки, з них експериментальну групу склали 127 осіб.

2 група – студенти НТУУ “Київський політехнічний інститут” (ІІ, ІІІ і IV курси), 175 осіб, вік 17-24 роки – основна група.

3 група – студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ф-т соціології та психології) і МАУП (Ін-т соціально-правових наук, І, ІІ, ІІІ курси), 95 осіб, вік 17-28 роки – допоміжна група.

Загальне число учасників – 496 осіб.

Загальна емпірична модель нашого дослідження представлена відносно самостій-ними експериментально-емпіричними блоками:

1 – Комплексне дослідження творчого потенціалу особистості (експеримент 1), завданням якого постане виявлення змістових та динамічних ознак творчого потенціалу особистості та умов його актуалізації.

2 – Дослідження складових буттєвого потенціалу особистості (експери-мент 2), завданням якого буде виявлення та аналіз: а) елементів буттєвого потенціалу особистості та б) індивідуал-ьно-психологічних умов і тенденцій його актуалі-зації.

3 – Дослідження умов змістової та динамічної організації “індивідуальної історії” особистості (експеримент 3), завданням якого буде виявлення та аналіз закономірностей розгортання “індивідуальної історії” особистості, а також – аналіз ознак цілеспрямованого впливу особистості на стратегію та результат (вибудовану траєкторію “індивідуальної історії”) цього процесу.

Методична модель дослідження в цілому представлена методами:

Експеримент 1: 1. Метод “Доповнення фігури”; 2. Метод “Кола”;3. Метод “Лінії”; 4. Ме-тод “Вербальне комбінування”; 5. Метод “Незвичне застосування”; 6. Метод “Тест на вдосконалення”; 7. Метод “Продовження і завершення тексту”; 8. Метод “Дослід-ження продуктивності уяви” (чорно-біле абстрактне фото); 9. Метод “Неіснуюча тварина”; 10. Метод “Інтелектуально-мислительний тренінг”; 11. Метод “Творчий синтез” (авторський);

Експеримент 2: 12. Метод “Простір психологічних впливів особистості” (авторський); Метод “Стерео-типний аналіз” (авторський);

Експеримент 3: 15. Біографічний метод (модифікований варіант); Метод “Буттєвий потенціал особистості” (авторський); Метод “Аналіз продуктів діяльності”.

Методами обробки емпіричних даних обрані:

І. Статистичні методи обробки даних: кореляційний аналіз; кластерний аналіз; факторний аналіз; аналіз нормаль-ного розподілу (варіативні моделі); дисперсійний аналіз; стандартизаційні техніки тощо.

ІІ. Методи якісного та змістового аналізу: контент-аналіз; моделювання; типо-ло-гічний метод; елементи герменев-тич-ного аналізу; категоріально-поняттєвий аналіз текстів.

Комплексне дослідження змістових та динамічних ознак творчого потенціалу особистості (експеримент 1) мало завдання: виявити змістові та динамічні ознаки творчого потенціалу особистості та встанови умови якісної залежності між ними. Припускалося, що полярними антиноміями, які об’єднують навколо себе основні складові творчого потенціалу особистості є “оригінальність” та “стереотипність”.

Теоретичною основою для побудови даного методичного комплексу виступило уявлення про багатокомпонентну структуру творчого потенціалу осо-бис-тості, яка охоплює основні види творчої активності за ознакою створю-ва-ного продукту. Виокремлені сім компонентів творчої активності особистості утворили два структурні блоки: з 1-го по 5-й компоненти утворили І блок (творчість візуальна, вербальна, реконструктивна, текстова, образно-евристична), що отримав назву “Загальні властивості творчої уяви особистості”. ІІ блок., який об’єднав 6-й і 7-й компо-нен-ти (творчість інтелектуально-мислительна та синтетична), отримав назву “Синтетичні властивості творчої уяви особистості”. Досліджувані ознаки визначених структурних компонентів творчості були умовно розбиті на дві групи, відповідно до ключових тенденцій розгортання творчого потенціалу людини: 1 – оригінальність (свідчення власне креатив-ності); 2 – стереотипність (ознака, протилежна оригінальності, “сила” якої проявляється у “стримуванні” творчих проявів особистості). Відповідно, емпіричною метою аналізу даних було встановлення наявності двох протилежних за змістом і якістю тенденцій у творчому діянні людини – “оригінального діяння” і “діяння за стерео-типом”.

Кластерний розподіл змістових ознак творчого потенціалу особистості, що був представлений у емпіричній моделі окремими компонентами творчості (К1-К7) та утвореними ними блоками (Б1 і Б2), а також результуючими загальними показниками О (оригінальності), С (стереотипності) та З (загальна результуюча, що складала різницю між О і С, постав досить показовим. Виокремились два кластери, що об’єднують дві умовні групи загальних показників. Факторами, що об’єднують навколо себе утворені групи, постали “Стереотипність” та “Оригінальність”, що підтверджує висунуту гіпотезу про домінантність названих характеристик у системі творчого потенціалу особистості.“

Стереотипність” і “Оригінальність” постають не лише рівнозначними по силі щодо формування навколо себе споріднених показників, вони постають полярними характе-рис-тиками по відношенню одна до одної, про що свідчить їх положення у кластерному дереві та визначені у ході кластерного аналізу показники “евклідових величин”, якими вимірюється “кластерна дистанція” між показниками . Це означає, що кожна з них в однаковій мірі здатна зумовлювати загальний розподіл показників та ознак у системі складових творчого потенціалу особистості. Найближчими до значень загального показника “Креативності” (ZAG Z) за числовими виразами “евклідових величин” є показники: загальний показник “Оригінальності” (ZAG О) та відповідні їм показники за Блоком 1 (Bl Z) і (Bl O), а також показники “Стереотипності” за 6-ма компонентами творчості (К1, К2, К3, К4, К5 та К6), що також підтверджує висновок про те, що показник “Стереотипності” є досить впливовим по відношенню до загаль-но-го показника “Креативності”.

К1, К2, ... К7 – компоненти творчого потенціалу особистості

Б.1, Б.2. (B1, B2) – блоки компонентів

О (O) – показник оригінальності

С (S) – показник стереотипності

ЗАГ (ZAG) – загальний показник креативності

Рис.5. Кластерний розподіл загальних показників творчого потенціалу особистості

Кластерний аналіз індивідуальних показників складових творчого потенціалу особистості дозволив виділити 5 основних кластерів, що емпірично можуть відповідати 5 основним типам креативності. Змістовий аналіз встановлених залежностей всередині кожного кластеру дозволить описати якісні показники певного індивідуального типу креативності. Індивідуальні типи креативності, представлені у 5 виділених кластерах, розподіляються за такими ознаками: 1) загальний показник креативності; 2) загальний показник оригінальності; 3) загальний показник стереотипності; 4) домінантний чи пропорційний розподіл показників за 1 і 2 блоками (утворе-ни-ми певними компо-нен-тами творчості); та 5) показником “динамічної стабіль-нос-ті” у виявленні відповідного рівня “креативності” по відношенню до кож-но-го з компонентів творчості (К1, К2, К3, ... К7).

С1, С2, ... С7 – індивідуальні показники творчого потенціалу особистості

Т1, Т2, ... Т5 – індивідуальні типи креативності

Рис.6. Кластерний розподіл індивідуальних показників творчого потенціалу особистості

Аналіз “домінантності і пропорційності розподілу” показників кожного з компонентів творчості (К1, К2, К3, ... К7), а також “динамічної стабіль-нос-ті” у виявленні відповідного рівня “креативності” по відношенню до кож-но-го з компонентів творчості, здійснений на матеріалі групового розподілу основ-них показників в межах вибірки, дозолив виявити динамічні показники утворення типів творчого потенціалу за ознаками дихотомічного розподілу між полюсами “оригінальність” та “стереотипність”. Емпірично встановлені типи розгортання творчого потенціалу особистості утворюються за системою ознак: 1) загальний показник креа-тивності; 2) загальний показник оригі-наль-ності; 3) загальний показник стерео-типності; 4) домінантність-пропорційність розподілу між окремими складовими творчого потенціалу; 5) показник “динамічної стабільності” у виявленні відпо--відного рівня “креативності” по відношенню до кожного з його компонентів. Загальний динамічний показник “креативності” зумовлюється внутрішніми ознаками взаємовпливів у системі “оригінальність – стереотипність – креативність”, які не є лінійними.

СПІВСТАВЛЕННЯ ПОКАЗНИКІВ “ОРИГІНАЛЬНОСТІ”, “СТЕРЕОТИПНОСТІ” ТА “КРЕАТИВНОСТІ”

(середній та типологізовані показники)

Таблиця 2 |

Показник “оригінальності”

(в од. евклід.дист.) | Показник “стереотипності”

(в од. евклід.дист.) | Показник “креативності”

Вибірка в цілому

(середній показник за

евклідовими дистанціями) |

466, 1 |

137,2 |

333,1

Тип 1 (вар. С1) | 568,0 | 139,0 | 435,0

Тип 2 (вар. С24) | 474,0 | 163,0 | 313,0

Тип 3 (вар. С113) | 471,0 | 90,0 | 386,0

Тип 4 (вар. С121) | 402,0 | 149,0 | 255,0

Тип 5 (вар. С124) | 194,0 | 70,0 | 128,0

Таблиця 3“

Оригінальність”

Тип 5

(194,0) | Тип 4

(402,0) | Середній

(466,1) | Тип 3

(471,0) | Тип 2

(474,0) | Тип 1

(568,0)“

Стереотипність

Тип 5

(70,0) | Тип 3

(90,0) | Середній

(137,2) | Тип 1

(139,0) | Тип 4

(149,0) | Тип 2

(163,0)“

Креативність”

Тип 5

(128,0) | Тип 4

(255,0) | Тип 2

(313,0) | Середній

(333,1) | Тип 3

(386,0) | Тип 1

(435,0)

0

Отримані емпіричні дані за всіма ключовими ознаками (“оригі-нальність”, “стереотипність”, загальний показник “креативності”) і отриманими емпіричними показниками відповідають вимогам нормального розподілу (Рис. 7; Рис. 8), що дозволяє використовувати отримані статистичні показники для опису загальних закономірностей сутнісних проявів досліджуваних явищ.

Рис. 7. Діаграми нормального розподілу емпіричних даних за загальними показниками “креативності” та “оригінальності”

Рис. 8. Діаграма нормального розподілу емпіричних даних за загальним показником “стереотипності”

Дослідження складових буттєвого потенціалу особистості (експери-мент 2) забезпеч-чило виявлення та аналіз: а) елементів “стерео-ти-пі-зованого діяння” як складової буттєвого потенціалу особистості; б) інди-ві-ду-ал-ьно-психологічних умов і тенденцій актуалі-зації “стереотипного досвіду” особистості; в) просторових ознак буттєвої активності людини, що передусім зазнають впливу “стереотипного досвіду”. Припускалося, що полярними антиноміями, які об’єднують навколо себе основні складові стереотипного діяння є “міфо-ло-гічно-образна” та “науково-абстрактна” стереотипізація. Методична модель дослідження представлена авторськими методами „Стереотипний аналіз” та „Простір психологічних впливів особистості”.

Теоретичною основою для дослідження постало уявлення про те, що явища “стерео-ти-пізації” і “досвіду” є достатньо близькими за змістом, сутністю, а найголовніше – суттєво взаємо-впли-вають один на одного: 1по-перше, процес формування досвіду особистості подібний до процесу утворення стереотипу у тій його ланці, коли йдеться про закріплення елементів діяння у світі. Окрім того, досить часто процес набування досвіду здійснюється особистістю саме за механізмом “стереотипізації”, що, безумовно, зближує ці два явища в умовах реально-практичного діяння особистості; 2) по-друге, стереотипи сприймання, ставлення, діяння, відношення до світу самі по собі є елементами досвіду особистості – досвіду пізнання й перетворення світу, а тому мають досліджуватись у якості окремої емпіричної одиниці, коли йдеться про буттєвий досвід особистості; 3) по-третє, коли йдеться про досвід активного діяння людини, творчого переопрацювання елементів дійсності, тоді механізм “переборювання стерео-ти-пів” стає одним з ключових у реалізації механізму творчого діяння людини. таким чином, протидія стереотипу, набутого досвідом, задля набуття нового досвіду (можливо, теж стереотипного) є ілюстрацією “механізму переборюван-ня” людиною “стримування”, що зумовлюють стереотипи її досвіду.

Таким чином, “стереотипний досвід” або “досвід стереотипного діяння” постають механізмами “стримування” у розгортанні буттєвого потенціалу особис-тості – сукупності різноманітних способів пізнання й перетворення світу (міфологічного, релігійного, філософського та ін.), засвоєних і освоєних особистістю. Зважалося також на те, що: 1) стереотипи складають одну з фундаментальних засад індивідуального досвіду особистості; 2) стереотипи є відносно сталими елементами досвіду, що зберігають свою незмінність навіть в умовах кардинального змінювання досвіду особистості; 3) стереотипи виконують позитивну роль в тих ситуаціях буттєвого діяння особистості, коли найбільш ефективними можуть виявитись саме автоматизовані дії, стаючи “у пригоді” необхідним “вчасним” проявом; 4) стереотипи здатні до “надійного” закріплення у досвіді, таким чином, використовуючи механізм формування стереотипу, можна цілеспрямовано закріплювати у досвіді особис-тості ті чи інші елементи діяння – пізнаваль-ного чи перетворювального; 5) оскільки механізм руйнування або знищення стереотипу не дослідже-ний психологічною наукою, залишається відкритим питання щодо редукції стереотипного досвіду особистості. Застосувавши “комп’ютерну” аналогію, можна по-ста-вити це ж питання таким чином: чи можливе “видалення” стереотипу з “буттєвої пам’яті” людини; чи залишають стереотипи “слідові рештки” після свого видалення; чи взагалі піддаються вони видаленню на зразок “програмним файлам”, що або “не видаляються”, або “залишають деструкту-ро-ваний (використаний, випрацьований) назавжди слід?

Загальні показники отриманих результатів піддавались кластерному, кореляційному та факторному аналізу. З наведеної діаграми на Рис. 9. видно, що із загальної кількості показників стереотипності виокремились три кластери: 1-й кластер – представляє узагальнені показники стереотипності; 2-й кластер – поєднує показники стереотипності за компонентами 3, 5, 6 і 7, саме тими компонентами методичні процедури дослідження яких були доповнені методом “Стереотипного аналізу”. Даний кластер за показником „евклідо-

Рис. 9. Діаграма кластерного розподілу загальних показників стереотипності

(м-д “Стереотипний аналіз”)

вої відстані” знаходиться ближче до 1-го кластеру, де об’єднані загальні показники стерео-типності за системою методів. Це свідчить про відповідну “близькість”, “наближеність” показників 1-го і 2-го кластерів; 3-й кластер – поєднує показники стереотипності компонентів творчого потенціалу 1, 2, 4 та контрольних ознак за тестам контролю 1 і 2.

Діаграма свідчить також, що 2-й кластер займає “центральне” положення у системі кластерного розподілу, тобто здатний виступити системоутворюючим елементом по відношенню до 1-го і 3-го кластерів. Наведемо показники стереотипності по відношенню до названих компонентів і кластерів:

Таблиця 4

Описова статистика (вибірка 127 осіб)

Середнє значення | Сумарне значення | Максимальний показник | Стандартне відхилення

K_01_S | 12,1417 | 1542,0000 | 21,0000 | 3,3279

K_02_S | 6,4331 | 817,0000 | 18,0000 | 4,1011

K_03_S | 23,8976 | 3035,0000 | 36,0000 | 6,6043

K_04_S | 3,3465 | 425,0000 | 7,0000 | 2,3983

K_05_S | 19,4646 | 2472,0000 | 25,0000 | 3,3825

T_KONT_1 | 1,5748 | 200,0000 | 6,0000 | 2,0335

BL_01_S | 65,2835 | 8291,0000 | 95,0000 | 12,6214

K_06_S | 30,3386 | 3853,0000 | 47,0000 | 9,0459

K_07_S | 41,5433 | 5276,0000 | 52,0000 | 8,5093

T_KONT_2 | 2,6142 | 332,0000 | 9,0000 | 2,2680

BL_02_S | 71,8819 | 9129,0000 | 94,0000 | 14,3967

ZAG_S | 137,1654 | 17420,0000 | 181,0000 | 22,0104

Показники стереотипності, які потрапили у 2-й кластер є значними у кількісному вираженні: К 03 = 23,9; К 05 = 19,5; К 06 = 30,3; К 07 = 41,5. Показовість означених компонентів свідчить про їхній суттєвий якісний вплив на загальний показник стереотипності у системі означених компонентів.

Таким чином, можна зробити висновок, що досвід стереотипності у системі творчого і буттєвого потенціалу особистості здебільшого і переду-сім проявляється у тих їхніх елементах, що пов’язані із: 1 – реконструктивною творчістю; 2 – образно-евристичною творчістю; 3 – інтелектуально-мислительною творчістю; 4 – синтетичною творчістю.

Названі компоненти творчого потенціалу виявляються у найбільш складних формах реалізації пізнавального й перетворюючого відношення людини до світу, які, власне і характеризують масштаб буттєвого потенціалу особистості. Як можна помітити, це є саме ті форми буттєвого діяння особис-тості, які охоплюють основні сфери її буттєвої активності як само-стій-ної і зрілої особистості. До таких сфер можна віднести: професійну (або фахову) сферу, пізнавальну (у широкому розумінні), образотворчу (пов’язану передусім з облаштуванням свого життєвого середовища), фантазійну (пов’язану з конструюванням образу “очікуваного” чи “бажаного” майбутнього), ціннісно-смислову (пов’язану з конструюванням цінностей і ідеалів власного життя).

Вивчення й аналіз багатомірних ознак індивідуального бут-тя людини, визна-чен--ня ступеня “освоєності” особистістю різних рівнів буттєвої активності здійсню-валося за допомогою роз-роб-леного нами методу “Простір психологічних впливів особис-тос-ті”. Метод дозволяє побудувати багаторівневу модель простору індивіду-аль-ного буття особистості, де кожний окремий шар (рівень, зріз тощо) постає окремим змістовим простором: предмет-ним, соціальним, “Я”-орієнтованим, сим-во-лічним тощо. Узага-ль-нений співвідносний аналіз визначених рівнів загалом складає цілісну картину буттєвого простору особистості, а також системи актуальних і потенціальних впливів, які вона реалізує відносно кожного з елементів цього простору.

Рис. 10. Діаграма кластерного розподілу показників стереотипності

(м-д “Простір психологічних впливів особистості”)

Кластерний аналіз результатів емпіричного дослідження дозволяє стверд-жувати домінування двох основних видів сте-реотипів: 1 – міфологічно-образні стереотипи; 2 – науково-абстрактні стереотипи. Кожний із цих видів стереотипів займає значне місце у системі буттєвого досвіду особистості, тому їхній кластерний вплив не є випадковим.

За результатами факторного аналізу, найбільш впливовими показниками по відно-шен-ню до визначених факторів є показники стереотипності, пов’язані з:

вар. 14 – візуальними образами (Ф.1);

вар. 30, 35, 38, 43, 46, – вербальними образами (Ф.2);

вар. 78, 86– реконструйованими образами дійсності (Ф.1);

вар. 102 – текстовими образами (Ф.4);

вар. 153, 158, 164, 169 – інтелектуально-мислительними образами (Ф.1);

вар. 207 – синтетична творчість (Ф.1).

Встановлено, що з-поміж виокремлених семи компонентів творчості, аналізо-ваних у експерименті 1, не бере участі у формуванні стереотипів образно-евристична твор-чість. Цей компонент характеризує фантазійність як складову творчості, яку неможливо стереотипізувати, технологізувати та ін. Можливо саме тому, як правило, поняття “чистої творчості” асоціюється саме з “фантазій-ніс-тю”, “польотом фантазії” тощо. Загалом слід відзначити, що у формуванні просторових ознак буттєвого діяння беруть участь всі компоненти творчого потенціалу особистості (1-7), а значить зумовлюють таким чином характер і зміст буттєвого потенціалу особистості.

Дослідження умов змістової та динамічної організації “індивідуальної історії” особистості (експеримент 3) було спрямоване на виявлення та аналіз антитетичних закономірностей розгортання “індивідуальної історії” особистості, а також – ознак цілеспря-мованого впливу особистості на стратегію та результат (вибудовану траекторію “індивідуальної історії”) цього процесу. Досліджувались домінантні антитези розгортання буттєвого потенціалу особистості. Припускалось, що полярними антитезами, які обумовлюють розгортання буттєвої активності людини є складові потенціалу “людяності” – одного з трьох онтологічних відношень людини до світу (відношення спорідненості, моральності, креативності, духовності). Використовувався авторський метод „Буттєвий потенціал особистості”, спрямований на дослідження спроможності особис-то-сті до цінніс-ної творчості. Йдеться про здатність особистості до самостійного творення цінностей власного життя, втілену нею у самостійно сконструйованій системі цінностей, ціннісних орієн-та-цій, смисложиттєвих настанов тощо.

За допомогою факторного аналізу отриманих результатів вдалося виявити декілька пар “Я”-позицій, що побудовані за принципом антиноміч-ності і дійсно можуть окреслювати контур буттєвої активності людини. Це такі “Я”-позиції: 1) деструктивність – конструктивність; 2) емоційна “холодність” – емоційна яскравість; 3) незахищеність-відкритість “Я” – захищеність-закритість “Я”; 4) протестність (тенденція до протесту, незгоди) – консенсусність (тенденція до згоди); 5) експансивність – толерантність. Розмістивши означені антитези “Я” відповідним чином, можна побудувати умовний “змістовий простір” розгортання буттєвої активності людини. Контур буттєвої активності людини може виглядати так:

Рис. 11. Умовно-символічне позначення простору і контуру буттєвої активності людини згідно з антитезами її “Я”- позицій”

(м-д “Буттєвий потенціал особистості”)

Загалом було встановлено, що умови якісної залежності між змістовими і динамічними ознаками творчого і буттєвого потенціалу особистості визначаються онтологічно діючим принципом антиноміч-ності, що полягає у полярному розподілі якісних і динамічних ознак буттєвої активності особистості загалом.

П’ятий розділ “Перспективи застосування онтологічно орієнтованої теорії потенціальності у дослідженні індивідуальних та суспільних явищ” подає ілюстративні приклади можливого застосування озна-че-ного підходу у пізнанні суспільно-історич-них та індиві-ду-ально-суб’єктивних явищ. Стверджується, що онтологічно орієнтований підхід у тлумачен-ні сутності явищ світу може бути застосований до явищ різних рівнів існування сутнього. Буття, як зазначалося, є багатомірним та багаторівневим, а онтологічно орієнтований підхід дозволяє цю “багаторівневість” і “багатомірність” виявити, теоретично описати й обгрунтувати.

Перша ілюстрація. Розглядаючи питання про конструювання онтологічних “моделей актуального буття” та визначення “буттєвої перспективи” соціальної групи чи спільноти, пропо-ну-ється застосовувати онтологічно орієнтовані моделі аналізу. Стверджується, що процес прогнозування перебігу суспільних (як і будь-яких інших) явищ без-посередньо пов’язаний з необхідністю застосування відпо-відних кваліфіка-ційних та прогностичних моделей, які відтворюють онтологічні складові процесу соціогенезу аналізованого явища. Вихідними моментами їх застосування постають:

1 – кваліфікація та аналіз поточного, “теперішнього”, реально трива-ю--чого моменту в існуванні досліджуваного явища, або явища, що підлягає детальному вивченню з огляду на вимоги ситуації утворення нового суб’єкта суспільної взаємодії. В феноменологічній традиції цей пізнавальний акт визначається як констатація стану “актуального буття”. Йдеться про змістовий аналіз сутнісних ознак явища в даний момент його існування (суспільна ситуація в цілому, показники суспільно-економічного та суспільно-політичного розвитку; встановлення принципово значущих характеристик даного явища по відношенню до іншого, який може цікавити дослідника у спів-відносному аналізі; визначення способів залучення ново-ство-рюваного суспільного суб’єкта в існуючу систему стосунків, взаємовпливів, взаємодетермінацій тощо).

Встановлений фактор є фактором “актуального буття”, того, що існує в даний момент і безпосередньо зумовить “стан справ” у найближчому майбут-ньому, що позна-ча-ється фактором “потенціального буття”. Порівнюючи та аналі-зу-ючи ці фактори, помилково зважати на певну непередбачуваність “майбут-нього” по відношенню до “теперішнього”, перебільшуючи міру випадковості у поступальності подій та станів суспільного життя. Технології “співвідносного аналізу”, застосовані у відповідності до вимог суспільного менеджменту, можуть стандартизувати уявлення про очікуване на рівні аналітико-прогностичних матриць, де одиницями співвідношення поставатимуть “діючі” суб’єкти заданого спектру суспільних відносин, а поле матриці окреслить реальну ситуацію взаємодії даних суб’єктів.

2 – аналіз та прогнозування очікуваного, “майбутнього” моменту в існуванні явища, що аналізується, або ситуації, в умовах якої розглядається предмет аналізу, як необ-хідний компонент розпочатої процедури аналізу, дозволить побудувати структурований образ “потен-ціального буття”, а власне - очікуваного успішного втілення започаткованої ідеї створення самостійно-повноцінного суспільного суб’єкта – партії, підприємства, організації та ін.

Застосування відповідних аналітико-прогностичних процедур дозволить спрогно-зувати й суспільно-політичний “індекс успіху” діяльності створю-ва-ного суспільного суб’єкта в очікуваних умовах конкуренції, протистояння, продуктивного діяння тощо. Саме “індекс успіху” є ключовим показником “буттєвої перспективи” аналізованого процесу соціогенезу суспільного суб’єкта. Суспільно-політичний “індекс успіху” – складно-організований, багато-рівневий показник ефективності діяльності соціального суб’єкта (наприклад, громадської організації, партії тощо), визначення якого дозволяють здійснити онтологічно орієнтовані моделі ана-лізу. Змістова кваліфікація ознак “буттєвої перспективи” того чи іншого суспільного утво-рення дозволяє, відповідно, прогнозувати динаміку ефективності діяльності визна-че-ного суспільного суб’єкта у конкретних просторово-часових умовах розгортання його активності.

Друга ілюстрація. Дослідження і аналіз культурно-історичного потенціалу покоління (як макро-феномена суспільного рівня) дозволяє говорити про онтологічний та технологічний аспекти “методу поколінь”. Індивід протягом свого життя, на будь-якому з його етапів, включений у систему взаємовідносин, що визначається трьома складовими: “предки – індивід – нащадки”. Ця система взаємовідносин є абсолютно реальним виміром і соціального, й індивідуального життя людини. Вона безпосередньо впливає на характер і зміст розгор-тан-ня індивідуального буття людини, що слід усвідомлю-вати і відповідним чином враховувати при виборі тієї чи іншої стратегії життєдіяння: в особистому житті, в ділових стосунках, широких соціальних контактах тощо.

Визначаючи умови хронологізації поколінь, можна виявити різні способи визначення і хронологічного статусу поколінь: 1 – визначається межею у 20 років. Таким чином, основні покоління визна-ча-ють-ся віковими межами: 20 – 40 – 60 років (Х.Ортега-і-Гассет). Це так звані суспільно-історичні покоління; 2 – у межах кожного покоління можна виокремити “під-покоління” чи “міні-покоління” з різницею у 5 років – це так звані соціально-психологічні покоління. Антагонізм між ними практично відсутній, але може проявлятися в умовах кардинальних змін у суспільстві, коли ця різниця стає суттєвою; 3 – якщо йдеться про систему поколінь тієї чи іншої історичної епохи, періоду, відтинку часу, то говорять про культурно-історичні покоління, у хронологічних і змістових межах якого відбувається певне “усереднення” як соціально-психологіч-них, так і суспільно-історичних поколінь. Таким чином і 20- і 40-, і 60-річні належа-ти-муть до одного культурно-історичного поко-ління історичної доби Наукової революції, чи Просвітництва, чи другої половини ХХ століття тощо.

Розглядаючи питання про різноманітні форми стосунків між поколіннями, вирізняють дві основні: 1 – наслідування; 2 – конфлікт. Кожне покоління має й виконує свою історичну місію. Тому вважають, що кожне покоління має своє покликання і призначення. Цим твердженням засвідчу-ється визнання за кожним поколінням певної суб’єктно-історичної ролі, яку воно відіграє в своєму конкретному часі життя та у загальному часі історії людства. Розробка й ефективне застосування в культурно-історичних, соціально-психо-логіч-них та інших формах наукового пізнання методів змістової кваліфікації, аналізу й прогнозу основних характеристик і суб’єктно-історичної ролі того чи іншого покоління – складає один з найцікавіших розділів пізнання й дослідження суспільних феноменів макро-рівня.

Визначення та аналіз потенціалу поколінь може застосовуватись передусім для здійснення істо-рич-ної ретроспективи минулих історичних