Третя ілюстрація. З позицій онтологічно орієнтованого підходу запропоноване тлумачення одного із найбільш цікавих і змістових у плані розкриття потенційних і актуальних ознак буття людини явища – психологічного феномену стану. Стан є по суті згорнутим у визначеній оди-ни-ці часу (хвилина, час, день, тиждень, місяць, рік і т.д.) переживанням людиною сутності свого буття через призму того, що (або хто) зро-би-ло це переживання актуальним. Пере-жи-вання розуміється тут не як якась емо-цій-но-почуттєва реакція, нехай навіть генера-лізована у своєму вираженні й прояві. Переживання є “про-живання, що відбувається” людиною якогось моменту власного життя у співставленні його (моменту) сутності з уявленням про сутність життя в цілому, її перспективами, її змістом. Рівень сутностей у даному проживанні обумовлює глибину переживання і його конструктивну, або ж деструктивну, потенційну міць.

Розгортання змісту переживання, що обумовило той або інший стан людини, є таке проживання всіх (внутрішніх і зовнішніх) елементів ситуації, що викликала пережи-вання, у результаті якого людина наближається до їхнього усвідомлення, і тим самим іде “з-під влади стану, що полонив і поневолив”. Коли відбудеться шукане й бажане розгортання, коли нарешті зрозумілою і доступною стає сутність того, що породило даний стан, тільки тоді наступає настільки необхідне “відживання стану”. Відживання стану, завершене про-живання стану – це подолання сили, що тисне на “спонукача” даного стану. Відповідаючи на питання про те, чи завжди відбувається, наступає відживання стану, можна “ствердно відповісти: немає, не завжди”. Деякі стани людини переходять у процес, що постійно триває, гострота котрого істотно зменшилася в порівнянні з піковим його рівнем, проте наявність не зникаючого “болючого фона” свідчить про “невіджитість” даного стану. Часом людина цілеспрямовано не розстається з цим фоном, так чи інакше підкріпляючи його і, тим самим, продовжуючи.

Розмаїтість станів, що випадає (і вдається) переживати людині, є настільки вели-ким, що здається неможливим хоч якось впорядкувати й узагальнити усю цю зовнішню і внутрішню багатоманітність відчувань і ----діянь, що спонукають і супроводжують розгор-тання стану навіть визначеного і встановленого типу. Так можна говорити про стани реальні і ірраціональні. Можна говорити про стани випадкові й закономірні, бажані й не бажані, що усвідомлюються і не усвідомлюються, зрозумілі й незрозуміліх. Як особливий вид станів можна виокремити стани трансцендентальні, медитативні і т.д.

Класифікуючи і систематизуючи станиа, відомі й доступні людині, можна говорити про три групи станів: 1 – стани функціональні, що супроводжують реально-практичні прояви індиві-дуальної природи людини в різноманітних діяльних, пізнавальних, спогля-дальних і ін. ситуаціях її життєдіяння; 2 – стани екзистенціальні, що супроводжують форми активності людини, пов'язані з осмисленням, рефлексуванням, розумінням нею реальності, а також “прихованого” змісту й сутності її буття, засобу існування, стилю життєдіяння і т.д.; 3 – стани онтичні, сутнісні, суть власне виявлення індивідуальної природи “Я” лю-ди-ни. Як правило, це – полярні, протилежні за спрямованістю й змістовою наповненістю стани. Ці стани можна назвати полюсними, оскільки вони позначають полюси сутнісної вібра-ції, динаміки, власне існування емоційно-почуттєвого і змістовно-значеннєвого кон-тек-стів буття людини. Полярність і полюсність задають визначені параметри прос-тору, у якому розгортається “людська індивідуальність”. Ці параметри мають змістові і динамічні характеристики.

Змістові характеристики онтичних станів дають можливість назвати полярні ста-ни, що задають “вектори” прямування в даному просторі – просторі сутнісного розгор-тання індивідуально-неповторних особливостей глибинного характеру. Полярні стани – суть по-лю-с-ні, протилежні, разноспрямовані. Ці стани відрізняються “макси-мальною наси-че-ніс-тю” за знаком, проявленням, сутнісною “виявленістю”, виразністю індивідуальної природи “Я” людини. Це стани, знак яких і співвідносної схильності на шкалі “потенціалу станів” визначають амплітуду можливостей людини і її спроможностей почувати, переживати, власне перебувати у взаємодії з іншим, іншим.

Динамічні характеристики онтичних станів дають можливість позначити, актуа-лі-зувати характер руху, тенденції руху в даному просторі. Те, де перебуває людина в прос-то-рі можливих станів між полюсами; те, що вибирає людина у величезній кількості можли-вих сентенцій з елементів почуттів, емоцій і устремлінь до Іншого (як предмету пережи-ван-ня, що народжується ,); а також те, як утілює, реалізує обрану “лінію відчування і пережи-ва-ння”. Запропоновано типологію вихідних станів, у змістовому порсторі яких відбувається розгортання всєї палітри станів життєдіяння особистості. Полярними, полюсними станами, сутнісними для буття людини визначені: любов, розпач, страждання, радість.

Можливо говорити про побудову типології потенціалу індивідуального покли-кан-ня або призначення людини почувати або переживати виходячи з якісного позначення властивого йому типу переживання або відчування в системі домінантних станів. У такий спосіб виокремлено чотири основні й позначити множину можливих типів домінування “полярних станів” людини: 1 – радість - любов; 2 – любов - страждання; 3 – страждання - розпач; 4 – розпач - радість. Кожна конкретна людина схильна (або тяжіє) до того або іншого типу за принципом домінування діади полярних станів. Так, наприклад, існує тип людей, що усю систему відношень і діянь у світі вибудовують із діади “радість - любов”, віднаходячи саме в ній інтенції до існування, наповнюю саме цим змістом усе різноманіття форм власних життєпроявів, урівноважуючи саме цією якістю всі перипетії як світу зовнішнього, так і світу внутрішнього.

Аналіз і діагностика типу домінування “полярних станів” (1), а також “логік” руху в системі полярних станів (2), властивих людині і реалізованих їм, дозволять виявити (в ситуації психологічного консульту-ван-ня, психотерапевтичної роботи тощо) основні супе-реч--ності та протиріччя в розгортанні потенціалу переживання, потенціалу “перебування в станах”, властивого конкретній людині. Це дозволяє, по-перше, забезпечити адекватну кваліфікацію наявного, існуючого в конкретний момент стану особистості; по-друге, це дає можливість здійснення “історичного, часового зрізу” стосовно динаміки даного стану особистості, що розгор-та-єть-ся, а значить – буттює, існує, триває, змінюючись.

У висновках підбито підсумки дисертаційного дослідження. Зазначено, що у дисертації здійснено комплексне психологічне дослідження проблеми потенціалу індивідуального буття людини: від історико-психологічного й історико-культурного до конкретно-наукового аналізу емпіричних проявів потенціальних ознак індивідуального буття людини; побудовано психологічну теорію потенціалу індивідуального буття людини; розроблено засади та методи емпіричного дослідження потенціальних проявів життєдіяння людини у процесі творення світу і власного „Я”.

Здійснений на засадах онтологічно орієнтованого підходу аналіз культурно-істо-ричних та індивідуально-психологічних ознак потенціальності індивідуального буття людини та змістових ознак її потенціалу як генералізованої властивості розгортати власний зміст і масштаб його втілення в реальності життєдіяння конкретної людини, дозволяє зробити наступні висновки:

1. Проблема методологічної кризи в сучасному науковому знанні загалом і в психології зокрема є явищем антиномічним за змістом та умовами динамічного її розгортання в просторі та часі історичного поступу наукового знання загалом, та психологічного – зокрема. Як свід-чить історико-критичний аналіз, явище пізнавальної (або мето-дологічної) кризи є до-сить умовним, оскільки його причини носять здебільшого суб’єктивний і локальний харак-тер, а наукове знання володіє достатньою кількістю засобів як для подолання кризо-вих явищ пізнавального характеру, так і для запобігання виникненню подібних явищ. Пояснювальними моделями кризових ситуацій у пізнавальній сфері науки є: 1 – “Іє-рархічна модель культурно-історичних пізнавальних криз”, згідно з якою кожна істо-рич-на епоха від початку культурогенезу має характерний саме для неї “домінантний тип пізнавальної кризи”, який зумовлював вияв інших, „локальних” по відно-шен-ню до рівня його впливу, типів пізнавальних криз; 2 – “Модель знарядь пізнавальної кризи” – представ-лена руйнівними для наукового пізна-валь-ного простору елементами, що сприяють “розмиванню” змістових ознак наукового знання. Врахування умов та ознак розгортання пізнавальної кризи дозволить здійснювати запобіжні дії в системі заходів наукового (чи суспільного) менеджменту з метою гармонізації кризових явищ у психологіч-ному науковому пізнанні.

2. Методологічний простір сучасної психологічної науки є багатоманітним та різнорідним, що дозволяє долати прояви „ідеологічної кризи” (актуальної для ХХ і ХХІ століть) в межах однієї науки. Дієвим засобом запобігання появі “екстрадиційних” кризових явищ у психо-ло-гіч-ному науковому знанні є встановлення так званого “методологічного ладу”, що дає змогу гармонізувати систему основних пізнавальних конструктів і тенденцій їх розвитку. Умовою запровад-ження принципів “гармонійного улаштування” в методологічному просторі психологічної науки є відтворення системи провідних пізнавальних функцій, які повинна виконувати та чи інша методологія в межах загального методологічного простору. Засадничу роль тут має виконувати онтологія як “перша” філософія і “перша” (найбільш загальна) методологія, пізнавальний „поза-кризовий” досвід якої може бути корисним не лише у пізнанні потенціальних явищ світу загалом та потенціалу індивідуального буття людини зокрема, а й у процесі гармонізації взаємозв’язків між різними типами методологій у межах єдиного наукового знання.

3. Онтологічно орієнто-ваний підхід у дослідженні та тлумаченні психологічних явищ різного зміс-тового рівня – суспільно-історичного, соціально-політичного, індивіду-аль-но-психо-логіч-но-го та ін. – забезпечує вимогу “багаторівневого та багатомірного” пізнання явищ, обра-них предметом уваги у кожному конкретному випадку. З огляду на досить високий рівень абстраго-ваності вихідних категорій (буття, сутнє, існування, світ тощо), в межах яких здійснюється пізнання тих чи інших явищ, онтологічно орієнтований підхід дозволяє здійснювати змістовий аналіз і узагальнення явищ різнорівневих і різноспрямо-ваних: від найбільш абстрактних – до найбільш конкретних; в цьому постає універсальність пізнавальних можливостей даного підходу. Застосування онтологічно-орієнтованого підходу дозволяє виявляти основні складові досліджуваного явища на тому чи іншому рівні його існування, проте це не вичерпує можливостей подальшого застосування його вже на іншому (більш чи менш узагальненому) рівні аналізу, що свідчить про достатньо високу полі-функціональність даного підходу.

4. Онтологічно орієнтований підхід у тлумаченні ознак потенціальнос-ті індиві-дуального буття людини постає тією методологічною засадою, яка дозволяє: визна-чити онтологічну природу потенціальності індивідуального буття; встановити сутнісні, глибинні умови її виявлення та розгортання; визначити сутнісні рівні прояву потенціальних ознак буття людини з метою їх змістової кваліфікації та прогнозування можливості дієвого впливу. Онтологія потенціалу індивідуального буття людини вказує на такі сутнісні його ознаки: 1) для людського способу існування властивою є законо-мір-ність того, що сутнє постає “позитивною можливістю” для буття людини; 2) сут-нісні ознаки власне людського способу існування набуваються людиною протягом всього життя і не дані їй у закінченому вигляді від народження; 3) буття людини як специфічний спосіб існування сутнього визначається двома основними формами спричинювання – спричи-нювання іншим (а) і самоспри-чи-ню--ван-ня (б), яке постає домінантним для людини способом обумовлювання ознак і умов її розвитку; 4) рушійною силою саморозвитку людини є самопіз-нан-ня як провідний засіб осягнення людиною сутності свого буття; 5) для людського способу існування є характерним ряд специфічних ознак – відношення спорід-не-ності, моральності, креативності, духовності, що складають своєрідну ознаку “людяності” і розгортаються у двох змістових напрямах – “інтенціональному” і “потенціальному”.

5. Змістова кваліфікація культурно-історичних форм і визначень потен-ці-альності людського буття повинна здійснюватись через дослідження основних способів пізнання і перетворення світу, що були створені людством протягом всієї історії його існування, до яких відносять: міф, філософію, релігію, мистецтво, науку, реально-практичну діяльність. По відношенню до потенціальних можливостей людини кожний із способів пізнання та перетворення світу актуалізував одну з двох тенденцій: 1 – тенденція до “згортання”, “стримування” потен-ціальних можливостей людини, “обмежен-ня” їх рамками встановлених правил, норм діяння; 2 – тенденція до “розгортання”, „вивільнення” потенціальних можли-востей людини, що підкріплювалася створенням відповідних для цього умов.

6. Міфологічний та релігійний способи осягнення світу передусім спрямовані на “згортання” потенціальних можливостей людини, обмеження їх рамками табу, стереотипів, ритуальних діянь тощо. Стереотипізація та ритуалізація (в релігійному також – догматизація) постають у міфі та релігії як провідні засоби “стри-мування” потенційних ознак людського буття – як індивідуального, так і суспільного. Проте в релігійному способі життєдіяння можна виокре-мити елементи ритуальної практики, що створювали умови для певної “актуалі-зації” потенційних можливостей людини: “сакралізація”, “молитовне посеред-ни-ц-тво”, “сповідаль-не слово” як провідний елемент критичної рефлексії. Філософський спосіб осягнення світу, передусім у його онтологічній спрямованості та зорієнтованості, є історично першим з тих, що спрямований на забезпе-чен-ня “розгортання” потенціальних ознак людини. Цей спосіб осягнення світу виникає в епоху Античності, проте й досі не складає домінантної позиції щодо “сприяння актуалізації” індивідуальної природи “Я” людини. У філо-соф-ст-вуванні можна виокремити три основні спрямування щодо визначення природи потенціалу індивідуального буття людини: суспільно-орієнтований, індивідуально-орієнтований та онтологічно-орієнто-ваний. Загалом філософ-ський спосіб осягнення світу реалізує обидві тенденції щодо потенціальності індивіду-ального буття – спрямовані як до її “згортання” чи “стримування”, так і до її “розгортання” та “вивільнення”. Онтологічний вимір у визначенні потенціалу індивідуального буття лю-дини може реалізуватись із застосуванням змістових дефініцій, до яких пере-ду--сім належать: “потен-ціальність – інтенціональність”; “потенціальність – суб-стан-ціальність”; “потенці-аль-ність – акциденціальність” та ін. Вказані дефініції по---бу-довані за принципом антино-міч-ності, що є характерним і для міфоло-гіч-ного, і для релігійного, і для філософського способів осягнення світу.

7. Потенціал індивідуального буття людини можна розглядати як явище, що відтворює генералізовані ознаки розгортання індивідуальної природи “Я” людини протягом її життя. Потенціал індивідуального буття постає як здатність людини актуалізувати протягом свого життя інтенції і потенції власного існування, вибудовуючи таким чином індивідуально неповторний “простір” і “час” буттєвої активності. Процес актуалізації індивідуального потенціалу буття людини постає як “індивідуальна історія”, що характеризується своєрідними (властивим саме їй) “історич-ними феноменами” дій, подій, результатів, здобутків, причинно-наслідкових зв’язків та ін., відтворених у визначеній системі “історичних координат” розгортання буттєвої активності людини. Оскільки індивідуальному буттю людини природно властива “критич-ність” як онтологічна ознака і передумова буттєвості, актуалізація потенціалу індивідуального буття людини відбуватиметься в тому числі як долання критичних буттєвих станів, що виникатимуть. Таким чином, потенціал індивідуального буття визначатиметься також потенціалом долання людиною критичних станів власного буття.

8. Змістовим простором актуалізації потенціалу індивідуального буття людини є простір онтологічних відношень до світу, які, зокрема, визначають сутнісні особливості способу існування людини як специфічного серед існуючих. Динаміка становлення і розгортання онтологічних відношень до світу – пізнавального, перетворюючого та відношення “людяності” – зумовлює динаміку розгортання потенціалу індивідуального буття людини загалом. Розроблені типологізовані моделі кваліфікації індивідуально-психологічних особливостей реалізації онтологічних відношень (типологія „потенціалу пізнавального відношення” особистості до світу”, типологія „потенціалу перетворюючого відношення особистості до світу”, типологія „потенціалу відношення людяності” дозво-ляють встановити домінантний для конкретної особистості інтегральний тип реалізації онтологічних відношень до світу. Це дає змогу здійснювати змістові екстраполяції й проек-тивний аналіз щодо інших складових потенціалу індивідуального буття особистості – інтегральних типів індивідуальної історії, кризового потенціалу та ін. Розроблений цикл типологій дозволяє також визначити засади ефективного потенціювального впливу (пізнаваль-ність, перетворюваність, людяність, самоспричинюваність, креативність, вчин-ко--вість, історичність) на процес розвитку особистості з метою актуалізації індивідуально-непов-торного змісту її буття.

9. Змістовими аналогами потенціалу індивідуального буття людини є творчий потенціал особистості та буттєвий потенціал особистості. Маючи антитетичну (зумовлену полярними ознаками) природу, творчий і буттєвий потенціал особистості визна-чаються змістовою результуючою двох протилежних тенденцій, які водночас постають домінантними тенденціями актуалізації потенціалу індивідуального буття лю-дини. Це тенденції: 1 – “згортання” та 2 – “розгортання” потенційних ознак буття людини. Конкретно-психологічний рівень об’єктивації основних тенденцій актуалізації потенціалу індивідуального буття людини дозволяє кваліфікувати змістову спорідненість між ними та тенденціями актуалізації творчого потенціалу особистості. Таким чином, тенденція “згортання” постає як тенденція “стереотипності”, а полярна їй тенденція – тенденція “розгор-тання” постає як тенденція “оригінальності” діяння, що можуть бути визначені як загальні динамічні закономірності актуалізації потенціалу індивідуального буття людини.

10. Розроблені методи „Творчий синтез”, „Стереотипний аналіз”, „Простір психо-ло-гічних впливів особистості”, „Буттєвий потенціал особистості” дозволяють вияв-ля-ти та досліджувати змістові й динамічні особливості реалізації особистістю потенціальних ознак власного буття. Емпірично доведена наявність і дія принципу “антиномічності”, полюсності у виявленні еле-мен-тів буттєвої активності, що визначається як законо-мірність змістового розподілу складових творчого і буттєвого потенціалу особистості. Доведено, що динаміка розгортання творчого і буттєвого потен-ціалу особис-тості відбувається за двома напрямками: “згортання” й “розгор-тання”, що є проти-лежними по суті, проте однаково зумовлюють актуалізацію буттєвого потенціалу особистості. Продемонстровано, що сутнісними аналогами тенденцій “згортання” і “роз-гортання” постають тенденції “оригінального діяння” і “стереотипного діяння”, змістова й динамічна кваліфікація яких дозволяє встановити загальні закономір-ності буттєвого діяння людини у світі.

Представлені загальні результати дисертаційного дослідження, якими слід вважати:

1 – Психологічну теорію потенціалу індивідуального буття люди----ни як:

синте-тичного феномена, в сутності якого поєднуються ознаки онтоло-гічного, феноме-но-логічного, екзистенціального та власне психологічного змісту;

конкретно-психологічного явища, що визначає індиві-ду-альне буття як таке, що здатне розгортати власну сутність в часових та просторових межах свого існування у сукупності його інтенціальних та потенціальних складових;

конкретно-психологічної ознаки розгортання індивідуального буття людини від “простих” психологічних явищ (процеси, стани, властивості тощо) – до “складних” і “генералізованих” (здібності, обдарованість, активність, “психоло-гіч-на перспектива”, сенс тощо).

2 – Систему психологічних методів дослідження, аналізу й тлумачення реально-практичного та феноменологічного вияву потенціальних ознак розгортання індивідуального буття людини, а також методів кваліфікації змістових та динамічних ознак потенціалу індивідуального буття людини як онтологічної здатності й спроможності людини розгорнути в просторі індивідуального буття ознаки: а) людського способу існування як такого; б) власного індивідуально неповторного буття як окремого, “одиничного” само-буття.

3 – Ряд емпірично встановлених закономірностей розгортання творчого та буттєвого

потенціалу індивідуального буття людини:

доведена наявність принципу “антиномічності”, полюсності у виявленні елементів буттєвої активності, що постає як законо-мірність змістового розподілу складових творчого і буттєвого потенціалу особистості потенціалу особистості;

доведено, що динаміка актуалізації творчого і буттєвого потен-ціалу особистості відбувається за двома напрямками: “згортання” й “розгор-тання”, що є протилежними по суті, проте однаково сприяють актуалізації буттєвого потенціалу особистості;

продемонстровано, що сутнісними аналогами тенденцій “згортання” і “розгортання” постають тенденції “оригінального, творчого діяння” і “стереотипного діяння”, змістова й динамічна кваліфікація яких дозволяє встановити загальні та індивіду-ально-неповторні закономірності буттєвого діяння людини у світі.

Таким чином, на підставі результатів теоретичного та емпіричного аналізу роз-роблено систему концептуальних положень, що є основою для побудови цілісної психологічної теорії та розгор-ну-то-го циклу дослідницьких методів та технік, спрямо-ва-них на діагностику, кваліфікацію та прогностичний аналіз потенціальних ознак розгортання людиною індивідуальних проявів власного “Я”.

Публікації за темою дисертації:

Монографія:

1. Маноха І.П. Психологія потаємного “Я”. – К.: Поліграфкнига, 2001. – 448 с. – 25,4 ум.д.а.

Статті:

Потенціал індивідуального буття людини: поняття, сутність, способи тлума-чення. // Вісник Київського університету ім. Т.Шевченка; Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. – К.: Ред.-вид. Центр “Київ. ун-т”, 1998. – Вип. 5. — С.23-27. – 0,6.

Онтологія долі: потенціал подолання людиною критичних станів буття. // Психологія на перетині тисячоліть: Зб.наук.праць Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.– К.: Гнозис, 1999. – Т.2. – С. 423-433. – 0,5.

Індивідуальна історія буття людини: практика методологічного синтезу // Наукові студії з політичної психології. – Вип.3.—К.: Агропромвидав України, 1999. – 0,45.

Проблема методологічної кризи в психології: різновиди тлумачних міфів // Наукові студії із соціальної та політичної психології: Зб. статей. – К.: Агропромвидав України, 1999. – Вип. 2 (5). – С. 27-35. – 0,4.

Психологія вчинку: сходинки екстатичного буття. // Психологія на перетині тисячоліть: Зб.наук.праць Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К.: Гнозис, 1999. – Т.3. – С. 81-92. – у співавт. з В.А.Роменцем. – 0,55.

Типологизация как ведущий технологический прием в исследовании “профес-сиональной одаренности” психолога // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики: Міжвузівський збірник наукових праць. – Вип. 9. – К., 2000. – С. 93-107. – 0,55.

Методологічна криза в психології: реальність дійсна чи уявлювана // Вісник Київського університету ім. Т.Шев-чен-ка; Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. – К.: Ред.-вид. Центр “Київ. ун-т”, 2000. – Вип. 8. — С.65-69. – 0,45.

Традиция и экс-традиция в методологизации кризисных явлений бытия человека // Наукові студії із соціальної та політичної психології: Зб. статей. – К.: Інф. Центр Тов-ва “Знання” України, 2001. – Вип. 4 (7). – С. 33-41. – 0,45.

Життя як вчинок і достеменна творчість (психологічне вчення В.А. Роменця) // Психологія і суспільство. – 2001. – № 2 (4). – С. 12-17. – 0,5.

Провідні методологічні конструкти сучасної психології та перспективи їх подальшого розвитку: структуралізм // Актуальні проблеми психології: Наукові записки Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України – К.: Нора-Друк, 2001. – Вип. 21. – С. 177-189. – 0,6.

Потенциал “онтологических отношений к миру” как методологический ориентир в профессиональном развитии и саморазвитии психолога // Вісник національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”: Філософія. Психологія. Педагогіка: Зб. наук. праць. – К.: ІВЦ “Політехніка”, 2001. – № 3. – Кн. 1. – С. 104-110. – 0,45.

Криза сучасного наукового знання та її “знаряддя” // Зб-к наукових праць Ін-ту пси--хології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К.: “НЕВТЕС”, 2001. – Т. ІІІ. – Ч. 6. – С. 4-14. – 0,45.

Провідні ідеї екзистенціалізму у розв’язанні проблеми потенціалу індивідуального буття людини // Зб-к наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К.: “НЕВТЕС”, 2001. – Т. ІІІ. – Ч. 7. – С. 159-166. – 0,45.

Жертовність і руйнування як міфологічні засоби стримування потенційного в людині. // Зб-к наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К.: “Гнозис”, 2001. – Т. ІІІ. – Ч. 8. – С. 153-160. – 0,45.

Культурно-історич-ний взаємовплив поколінь: наслідування чи конфлікт. До питання про технологічні можливості методу поколінь у соціально-психологічних дослідженнях. // Актуальні проблеми психології: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. – К.: Ін-т психології ім. Г.С.Ко-стюка, 2001. – Т.1. – Ч.2. – С.88-96. – 0,5.

Принцип “антино-міч--ності” у визначенні природи творчого потенціалу особистості (теорети-ч-ний та емпіричний аналіз) // Зб-к наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН Ук-ра-їни. – К.: “Гнозис”, 2002. – Т. ІV. – Ч. І. – С. 164-172. – 0,45.

Карусель: движение по кругу (к вопросу о потенциальной одаренности человека к любви и отчаянию). // “Ars vetus – Ars nova”: М.М.Бахтін / за ред. В.А. Роменця. — К.: Гнозис, 1997. – 1,2.

Техники преобразую-щего психологического влияния в профессиональной подготовке психолога. // Психологічна освіта в системі вищої школи: Зб-к статей. — Одеса-Київ, 1997. — С.68-83. – 0,9.

Психологические контуры “Я” в многоуровневом пространстве бытия // Проблема человека: Сб-к науч. Статей. – М.-К., 1997. – С. 24-32. – 0,6.

Онтологічно орієнтовані освітні технології та соціально-педагогічна практика. // Політико-психологічні та соціально-педагогічні проблеми освіти і виховання. – Зб-к наук. статей. — К.:ДОК-К, 1997. — С.127-132. – 0,45.

Про методологічний лад психологічної науки: ретроспективи й перспективи філософської психології. // Вісник Київського університету ім. Т.Шев-чен-ка; Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. – К.: Ред.-вид. Центр “Київ. ун-т”, 2002. – Вип. 12. — С.27-30. – 0,45.

Буттєвий потенціал особистості: психологічні способи змістової кваліфікації // Зб-к наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН Ук-ра-їни. – К.: “Гнозис”, 2001. – Т. IV. – Ч. II. – С. 159-166. – 0,45.

Онтологічна природа міфу та її проекції в сучасному світі. // Вісник Київського університету ім. Т.Шев-ченка; Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. – К.: Ред.-вид. Цен-тр “Київ. ун-т”, 2002. – Вип. 13. – С.101-107. – 0,55. – у співавт. з Клименко І.В.

Міфологічні аналоги потенційного в людині та інших явищах світу: манізм // Зб-к наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН Ук-ра-їни. – К.: “Гнозис”, 2002. – Т. IV. – Ч. ІII. – С. 139-145. – 0,44.

Психологічний контур буттєвої активності людини у системі суспільно-істо-рич-них та індивідуально-типологічних ознак. // Актуальні проблеми психології: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. – К.: Ін-т психології ім. Г.С.Ко-стюка, 2002. – Т.1. – Ч.3. – С.88-96. – 0,45.

Взаємовплив особистості і етносу в істор-ичному процесі (методологіч-ний аспект) // Особистість і народ: погляд історичної психології: Зб. матер. Всеукр. наук. конф. – Київ, 1994. – 0,4.

Потенціал індивідуального буття особистості: проблема саморозвитку. // Менталь-ність. Духовність. Самороз-виток особистості. – Зб.матер.міжнар. конфер. – Київ-Луцьк, 1994. – Ч.І. – р.ІІІ. — С.488-491. – 0,2.

Витоки психологіч-ної теорії потенціалу індивідуального буття особистості в тво-р-чості Г.С.Сковороди. // Г.С.Сковорода — видатний україн-ський філософ і просвітитель. Зб. матер. Всеукр. наук.-практич. конф. Київ, 1994. — С.120-122.– 0,2.

“Відносини людяності” як осередок духовного розвитку особистості. // Діалог культур і духовний розвиток людини. Матер. Всеукр. наук.-практич. конф. – Київ, 1995. — С.157-160. – 0,3.

Принципи моделювання соціальних явищ та процесів у політико-психоло-гіч-них досліджен-нях. // Проблеми та перспективи розвитку психології в Україні. — Т.6. — Симпозі-ум “Мето-до-логічні засади та прикладні проблеми політичної психоло-гії”. — К., 1996. — С.34-36. – 0,2.

Людина і держава: концептуальні рефлексії Античності та Середньовіччя. // Про-бле-ми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави: Матеріали II Всеукраїнської наукової конференції. — К., 1997. — С.59-64. – 0,3.

Людина в соціумі: ідея свободи та міф реального вибору. // Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні: Наук.видання. – К.: Гнозис, 1998.– С.16-20. – 0,4.

Ідеологія в структурі вчинкового осередку психологічної системи. // Психолого-педагогіч-на наука і суспільна ідеологія: Матеріали методологічного семінару АПН України. –– Наукове видання — К.: Гнозис, 1998. – С. 100-106. – 0,5. – у співавт. з В.А.Роменцем.

Конструювання моделей “актуаль-ного буття” та суспільно-політичний індекс успіху. // Партийное строительство в Украине: 90-е годы. – Одесса, 1998. – С. 47-48. – 0,2.

Кризис психологической науки и пути его преодоления: современность и своевре-мен-ность воззрений Г.И.Челпанова // Г.И.Челпанов и современность: проблемы развития современной психологической науки. – М.-К.: МГППИ, 2000. – 100 с. – C. 5-13. – 0,45.

Вчинковий гуманізм як світоглядний імператив психоло-гічного вчення В.А.Роменця // “Ars vetus – Ars nova”: В.А.Роменець / за ред. І.П.Манохи. – К.: Гнозис, 2001. – С. 7-14. – 0,45.

Той, що “творив світ зі своєї власної глибини” (психологічна теорія творчості В.А.Роменця) // “Ars vetus – Ars nova”: В.А.Роменець / за ред. І.П.Манохи. – К.: Гнозис, 2001. – С. 55-63. – 0,5.

Навчальні посібники, підручники, монографії:

Основи психології. Підручник. – К.: Либідь, 1995, 1996, 1997, 1999. – Вид.1. – Вид.2. – Вид.3. – Вид.4. – у співавт. з: Киричук О.В., Роменець В.А., Титаренко Т.М., Татенко В.О., Кириленко Т.С., Пискун В.М.

Історія психології ХХ століття. Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1998. – 63,0 – у співавторстві з В.А.Роменцем.

Маноха И.П. Человек и потенциал его бытия. Монография. – К.: “Стимул К”, 1995. – 256 с. – 16,0 п.л.

Роменец В.А., Маноха И.П., Бреусенко А.А. Г.И.Челпанов: период профес-сорства в Университете Св.Владимира (г.Киев, 1892-1907 гг.). Монография – К.: Гнозис, 2000. – 270 с. – Серия “Историко-психологический архив” – 13,5 п.л.

Науково-методичні розробки:

История психологии: Программа изучения дисциплины. – К.: МАУП, 1998, 1999, 2000. – 1,0.

История психологических учений: Программа изучения дисциплины. – К.: МАУП, 1998, 1999, 2000. – 1,0.

Соціально-психологічні технології роботи органів місцевого самоврядування із громадськими групами. Матеріали тренінг-семінару. – К., 2000. – 2,5 д.а. – у співавт. з Допіра А.І.

Анотація

Маноха І.П. Психологія потенціалу індивідуального буття людини: онтологічно орієнтований підхід. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 – загальна психологія, історія психології. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2002.

Дисертацію присвячено проблемі кваліфікації, актуалізації та розвитку потенціалу індивідуального буття людини. Дослідження реалізоване на засадах онтологічно орієн-това-ного підходу, змістові межі застосування якого в психологічному дослідженні як такому встановлені й визначені автором. Розроблені принципи та вихід-ні поло-ження онтологічно орієнтованого підходу в психології. Побудована авто-р-ська психологічна теорія потенціалу індивідуального буття людини, складові якої втілені у тлумаченні теоретичних та емпірич-них ознак буттєвої активності людини. Потенціал індивідуального буття людини постав як синтетичне й багатозмістове явище, що генералізує в собі здатність людини розгортати в процесі життєдіяння індивідуально-неповторний зміст онтологічних відношень до світу у системі інтенціальних та потенціальних ознак. Змістовими аналогами потенціалу індивідуального буття визнані творчий і буттєвий потенціал особистості.

Створена система дослідницьких методів; у ході проведеного емпіричного дослід-жен-ня встановленні серії емпіричних залежностей у проявах і реалізації творчого потенціалу особистості. Доведено, що творчий і буттєвий потенціал особистості утворені за антиномічним принципом. Домінантними антиноміями тут постають оригінальність і стереотипність, змістова результуюча яких безпосередньо визначає загальний рівень креативності особистості, а тому – основних тенденцій реалізації потенціалу її буття.

Ключові слова: онтологічно орієнтований підхід, методологічна криза, “знаряддя кризи” в науці, потенціал індивідуального буття, тенденції актуалізації потенціалу, культурно-історичні аналоги потенційного, принцип антиномічності, буттєвий потенціал, творчий потенціал, креа-тив-ність, оригінальність, стереотипність, інтенціальність, потенці-альність, типи онтологіч-них відношень до світу, індивідуальна історія буття, типи критичних станів буття, засоби долання критичних станів буття, ефект розщеплення змістових ознак креативності.

Аннотация

Маноха И.П. Психология потенциала индивидуального бытия человека: онто-логи-чески ориентированный подход. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора психологических наук по специальности 19.00.01 – общая психология, история психологии. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2002.

Диссертация посвящена проблеме квалификации, актуализации и развития потен-циала индивидуального бытия человека. Исследование реализовано в соответствии с принципами онтологически ориентированного подхода, содержательные границы которого в психологическом исследовании как таковом установлены и определены автором. Разработаны принципы и базовые положения онтологически ориентированного подхода в психологии. Построена авторская психологическая теория потенциала индивидуального бытия человека. Потенциал индивидуального бытия человека представлен как синте-ти-ческое и многоуровневое явление, которое генерализует в себе способность человека развертывать в процессе жизнедействования индивидуально-неповторимое содержание онтологических отношений к миру. Содержательными аналогами потенциала индивиду-ального бытия определены творческий и бытийственный потенциал личности.

В первом разделе “Онтологически ориентированный подход к определению понятия и феномена “потенциал индивидуального бытия человека” представлен анализ методологического пространства современного научного знания. Показано, что проблема методологического кризиса в современном научном знании и, в частности, в психологии антиномична. Предложены две объяснительные модели познавательных кризисов: “Иерар-хи-ческая модель культурно-исто-рических познавательных кризисов” и “Модель орудий познавательного кризиса”. Осуществлен анализ методологического пространства современной психологической науки. Результатом предпринятого анализа стало представ-ление онтоло-ги-чески ориентированных традиций в современном истолковании явлений мира и, прежде всего, природы человека. Онтологически ориентированный подход в истолковании признаков потенциальности индивидуального бытия человека представлен в качестве методологического основания, которое позволяет: 1) определить онтологическую природу потенциальности индивидуального бытия; 2) установить сущностные, глубинные условия ее проявления и развертывания; 3) определить сущностные уровни проявления потен-ци-альных признаков бытия человека с целью их содержательной квалификации и прогнози-рования возможности действенного влияния.

Во втором разделе “Культурно-исторические и философские определения потен-циальности индивидуального бытия” осуществлены анализ и содержательная квали-фи-кация культурно-исторических форм и определений потенциальности человеческого бытия. Исследованы основные способы познания и преобразования мира, внутри которых про-исхо-дило определение потенциальности: миф, религия, философия, искусство и др. Каждый из названных способов реа-лизовал одну из двух тенденций актуализации потенциального в человеке: 1 – тенденция к “свер-ты-ванию”, “сдерживанию” потен-циаль-ных возможностей человека, “ограничение” их рамками установленных правил, норм дей-ст-во-вания; 2 – тенденция к “развертыванию”, актуализации потенциальных воз-можностей, что подкреплялось созданием соответствующих для этого условий. Представлены и про-ин-тер-претированы отдельные способы реализации мифоло-ги-ческого, религиоз-ного и фило-соф-ского способов актуализации потенциальности человека: манизм, инициация, жертво---при-ношение, молитва, исповедь, социализация, индивидуализация, онтоло-гиза--ция и др.

В третьем разделе “Психологическая теория потенциальности и определения потенциала индивидуального бытия человека” представлена многоуровневая и много-ком-понентная психологическая теория потенциала индивидуального бытия человека. Осу-ще-ст--влен анализ конкретно-психологических признаков потенциальности индивиду-аль-ного бытия человека и содержательных признаков его потенциала как генерализованного свойства бытия разворачивать свое содержание и определять масштаб этого развертывания в реальности жизнедействования конкретного человека. Потенциал индивидуального бытия человека определяется как способность актуализировать в течение своей жизни интенции и потенции собственного существования, выстраивая таким образом неповторимое “прост-ранство” и “время” бытийственной актив-ности. Процесс актуализации индивидуального потенциала понимается как “индиви-дуаль-ная история”, насыщенная индивидуально-непов-то-римыми “историческими феноменами” действий, событий, результатов, приобретений, причинно-следственный связей, осущест-вленных в определенной системе “исторических координат” развертывания бытийственной активности человека. Построены типологии “индивидуальных историй” и способов преодоления крити-чес-ких состояний бытия. В сис-те-ме с типологиями онтологических отношений у миру – познавательного, преобразующего и отношения “человечности”, предложенные модели образуют структурную модель потенциала индивидуального бытия человека.

В четвертом разделе “Эмпирическое исследование содержательных и динами-ческих признаков индивидуального потенциала человека” представлена эмпирическая часть иссле-дования, в ходе которой создана система исследовательских методов; проведено эмпирическое исследование особенностей проявления и реализации творческого и бытийственного потенциала личности. Продемонстрировано, что творческий и бытийст-венный потенциал образованы в соответствии с антиномичным принципом. Доминантными антиномиями здесь являются “оригинальность” и “стереотипность”, содержательная результирующая которых непосредственно определяет общий уровень креативности личности и, таким образом, – основные тенденции развертывания потенциала ее бытия. Установлены закономерности сущностных и динамических особенностей развертывания потенциала индивидуального бытия человека.

В пятом разделе “Перспективы применения онтологически ориентированной теории потенциальности в исследовании индивидуальный и общественных явлений” представлены примеры возможного использования онтологически ориентированного подхода в исследовании и теоретизации таких общественных явлений, как социальные образования микро- и макроуровня (организации, культурно-исторический феномен поко-ле-ния и др.), индивидуально-психологический феномен переживания. В выводах названы основные результаты и обобщены возможности предложенного подхода в теоретизации различных психологических явлений и практическом применении полу-чен-ных результатов на последующих уровнях изучения и исследования потенциальных особенностей индивидуального бытия человека.

Ключевые слова: онтологически ориентированный подход, методологический кризис, “орудия кризиса” в науке, потенциал индивидуального бытия человека, тенденции актуализации потенциала, культурно-исторические аналоги потенциального, принцип анти-номичности, бытийственный потенциал, творческий потенциал, креативность, ориги-наль-ность, стереотипность, интенциальность, потенциальность, типы онтологических отно-ше-ний к миру, индивидуальная история бытия, типы критический состояний бытия, средства преодоления критических состояний бытия, эффект расщепления содержательных признаков креативности.

Summary

Manokha I.P. Psychology of individual being potential: ontological background. – Manuscript.

The dissertation for doctor degree in psychological sciences. Speciality 19.00.05 – General psychology, History of psychology. – The Kyiv National University by Taras Shevtchenko, Kyiv, 2002.

The dissertation is devoted to problem of human being potential. The researching contain some procedure of the qualification, actualization and developing of the potential characteristic of human being. The principles and background position of the ontological methodology are presented in dissertation. Authorities theory of the human being potential was build as system of ontological attitudes to world: cognitive, reconstructive, humanity. Creative and being potential are essences analogs of the human potential. The main results of the researching are: psychological theory of the human being potential, some methods of the scientific investigation models and techniques of the personality creative potential, new results of the empirical researching of the main tendencies of the human being potential’s realization.

The system of special researching methods was created. The antinomy principal as main background of the creative and being potential is presented and devoted. Main dominants in this phenomenon are: originality, stereotypization and creativity as global ability of person, and being potential are essences analogs of the human potential. Typologies of the essence elements of the human potential are the keys to the presentation of the individual peculiarities of the “personal history” as ontological analog of the human life.

Key words: ontology, methodological crisis, human being potential, tendences in realization of the potential, historical analogs of the potential, antinomy principles, creative potential, being potential, creativity, originality, stereotypes, intencionality, potentionality, ontological attitudes, individual history of being, typology of the being crisis, ways of the