КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МАЛАЦАЙ ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 94(437.6)”18/19”:323.1

СЛОВАЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РУХ

(60-ті роки ХІХ ст. – 1914 р.)

Спеціальність 07.00.02 – Всесвітня історія

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

КИЇВ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії слов’ян історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Яровий Валерій Іванович,

завідувач кафедри історії слов’ян

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, старший науковий

співробітник

Майборода Олександр Микитович,

завідувач відділу етнополітології Інституту

політичних та етнонаціональних

досліджень НАН України

кандидат історичних наук, старший науковий

співробітник

Песчаний Олег Олександрович

докторант Інституту української археографії та

джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН

України

Провідна установа: Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України, м. Київ

Захист відбудеться “24” березня 2003 року о 10-тій годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.349.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “15” лютого 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Божко О. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Її загальний обсяг становить 181 сторінку. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та літератури (24 сторінки, 308 назв).

Вступ. Актуальність дослідження. Національно-визвольна боротьба словацького народу відіграла важливу роль в історії Словаччини, у її подальшому розвитку. Впродовж останніх років, у зв’язку із утворенням незалежної Словацької Республіки, зростає науковий інтерес та кількість публікацій, присвячених окремим аспектам суспільних процесів у словацьких землях.

Упродовж багатьох століть Словаччина була невід’ємною частиною Угорщини. З першої половини XVI ст. ці землі входили до складу імперії Габсбургів. Тривале перебування словацьких земель у складі Угорського королівства мало вагомий вплив на їх історичний розвиток. Важливе місце у цьому процесі посіла національно-визвольна боротьба словацького народу, складовою якої став словацький національно-політичний рух 60-х рр. ХІХ ст. – 1914 р.

Характер цього руху був зумовлений сформованим упродовж сторіч відчуттям невіддільності словацьких земель від Угорщини. Головною метою його учасників стало прагнення ввійти у політичну систему Угорського королівства і вже з цих позицій виборювати національно-політичні права словаків. Утворення окремих політичних партій та виокремлення ідейних течій, які на перше місце ставили завдання надання словакам національно-політичних прав, підняло національно-визвольну боротьбу словаків на якісно новий рівень. Тому перед історичною наукою постає необхідність дослідження передумов активізації словацького національно-політичного руху, його структури та ідейно-політичної диференціації.

Актуальність дослідження визначається ще й тим, що для України Словаччина є близьким сусідом, що зумовлює необхідність поглибленого дослідження її історичного минулого.

Актуальність дослідження посилюється відсутністю праць, присвячених комплексному аналізові словацького національного руху 60-х рр. ХІХ ст. – 1914 р.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконано у межах науково-дослідної теми кафедри історії слов’ян Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Історія слов’янських народів у контексті становлення та розвитку українсько-європейських стосунків з давніх часів до початку ХХ ст.” (державний реєстраційний номер 97123).

Об’єктом дослідження є словацькі політичні партії та ідейні течії періоду існування Австро-Угорщини, пріоритетним напрямком діяльності яких була реалізація національно-політичних прав словацького народу в межах Угорщини, а також програмні документи цих партій і течій.

Предметом дослідження є словацький національно-політичний рух 60-х рр. ХІХ ст. – 1914 р., як складова національно-визвольного руху, а саме процес утворення, ідейно-політична диференціація та діяльність словацьких політичних партій та ідейних течій спрямована на визнання самобутності словацького народу.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період із 60-х років ХІХ ст. до 1914 р. Нижня межа – прийняття програми словацького національно-політичного руху – Меморандуму словацького народу 1861 р., а верхня – початок 1-ї світової війни та проголошення словацькими політичними партіями тимчасового припинення своєї діяльності.

Географічні рамки дослідження охоплюють землі, що входили до складу Братиславського та Кошицького дистриктів Угорського королівства, населені переважно словаками.

Мета даного дослідження – комплексний та об’єктивний аналіз зародження словацького національно-політичного руху 1860-х рр., його пріоритетних напрямків періоду існування Австро-Угорщини та ідейної диференціації словацьких політичних сил, яка сприяла активізації національного руху словаків.

У відповідності з поставленою метою в дисертації визначені наступні завдання:

проаналізувати джерельну базу та стан наукової розробки історії словацького національно-політичного руху з 60-х рр. ХІХ ст. по 1914 р.;

дослідити передумови активізації словацького національно-політичного руху;

простежити процес створення програми словацького національно-політичного руху та визначити її особливості;

дослідити розвиток словацького національно-політичного руху в умовах жорсткого національного гніту та визначити його пріоритетні напрямки;

з’ясувати причини ідейно-політичної диференціації словацьких національно-політичних сил та їх, вплив на подальшу активізацію словацького національного руху до початку 1-ї світової війни.

Методологічною основою роботи є принципи науковості, об’єктивності, історизму. Вирішенню поставлених у дисертації завдань сприяло застосування порівняльно-історичного, проблемно-хронологічного, статистичного та аналітичного методів наукового пізнання.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у постановці та розробці актуальної теми, яка не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці. На основі широкого масиву джерел, насамперед документальних матеріалів, уперше залучених до наукового обігу у вітчизняній історіографії, дається комплексний аналіз словацького національно-політичного руху від часу його активізації з 60-х рр. ХІХ ст. до початку 1-ї світової війни, висвітлюється його місце та значення у національно-визвольному русі словаків. Уперше одержано нові дані щодо динаміки поширення національно-політичного руху в словацьких землях. Детально досліджено характер, форми й методи діяльності окремих словацьких партій та політичних угрупувань, головним завданням яких було вирішення словацького національного питання періоду існування Австро-Угорщини. Дістало подальший розвиток дослідження проблеми співробітництва окремих угорських політичних партій із представниками словацьких національних сил із метою створення прийнятних умов вирішення національного питання в межах Угорського королівства, ролі співробітництва слов’янських національно-політичних сил (румунів, сербів та словаків) у пожвавленні саме словацького національно-визвольного руху.

Практичне значення роботи полягає у тому, що її матеріали, основні положення й висновки можуть бути використані для подальшої наукової розробки питань історії європейських національно-політичних рухів у нову добу, для написання спеціальних та узагальнюючих праць з історії Словаччини та Центральної й Південно-Східної Європи, для підготовки відповідних наукових і науково-популярних праць, у навчальному процесі при підготовці загальнотеоретичних та спеціальних курсів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних конференціях ”Історичне слов’янознавство: спадщина, традиції та сучасність” (Київ, 23-24 травня 1997 р.), “Перша світова війна і слов’янські народи” (Київ, 14-15 травня 1998 р.), “Розвиток історичної науки в Україні (до 10-річчя незалежності України)” (Київ, 18 травня 2001 р.), “Національно-культурне відродження слов’янських народів” (до 200-річчя від дня народження Ю.І.Гуци-Венеліна) (Ужгород, 22 квітня 2002 р.). За темою дисертації опубліковано 6 статей загальним обсягом 2,7 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Огляд історіографії та джерельної бази дослідження” визначений стан наукової розробки теми, проаналізовано основні види джерел, необхідних для її подальшого вивчення.

Історіографія. Словацький національно-політичний рух 60-х років ХІХ ст. – 1914 р. є одним із найменш досліджених явищ у новій історії Словаччини. До цього часу не опубліковано жодної монографії присвяченої комплексному аналізові даної проблеми. Історіографічну базу дослідження умовно можна поділити на чотири періоди, що відповідають історичним процесам, які відбувалися в словацьких землях від 60-х років ХІХ ст. по сьогодення: 1) 1860-ті роки – 1918 р.; 2) 1918 – 1948 рр.; 3) 1948 – 1989 рр.; 4) з 1989 р. по сьогодення.

До першого періоду належать наукові доробки часу існування Австро-Угорщини, яким притаманний загально-оглядовий характер. Враховуючи особливості розвитку Словаччини, яка знаходилася під жорстким національним гнітом угорської влади, перші праці, з’явилися за межами Угорського королівства. Усі вони, за незначним винятком, виділялися критичним аналізом розвитку словацького національного руху, зробленого на основі дослідження економічного та соціального становища словаків у межах Угорського королівства. Серед них роботи О.Пича Піч О. Очерки политической и литературной истории словаков за последние сто лет // Славянский сборник. – 1877. – Т. 2. – С. 101-209., який піддав сумніву спроможність словаків відстоювати свої національні інтереси, аргументуючи це низьким рівнем їх, економічного розвитку на ХІХ ст., та Г.А. Де-Волланя Де-Воллань Г.А. Мадьяры и национальная борьба в Венгрии с приложением этнографической карты Венгрии. – СПб., 1877., який охарактеризував конфесійно-мовне розмежування словацького населення, як перепону, що гальмувала розвиток словацького національного руху.

Уперше в українській історичній науці спробу прослідкувати національно-політичну діяльність словаків було зроблено В.Доманицьким Доманицкий В. Словаки. – К., – 1909., який охарактеризував процес насаджування угорської мови, як одну із причин неможливості досягнення словаками національної незалежності.

Близькою до досліджуваної проблематики є низка робіт російських учених, які вивчаючи етнічний склад населення Австро-Угорщини, зверталися і до суспільних процесів у словацькому середовищі Будилович А.С. Славянский мир. Историко-географические и этнографические исследования // Журнал народного просвещения. – 1885. Ч. ССХLI., отд. 2. – С. 52-71; Погодин А.Л. Словаки // Славянский мир. Политическое и экономическое положение славянских народов перед первой мировой войной в 1914 году. – М., 1915. – С. 265-275; та ін.. Ці праці вимагають критичного підходу, адже використані дослідниками джерела не завжди вміщували правдиву інформацію.

До другого періоду належать праці, від часу проголошення Чехословацької республіки 1918 р. до перемоги комуністичного режиму в Чехословаччині 1948 р. Насиченість зазначеного проміжку часу історичними подіями, не мала особливого впливу на дослідження словацького національно-політичного руху 60-х років ХІХ ст. – 1914 р. Окремі аспекти знайшли своє відображення у працях чехословацьких, радянських та західноєвропейських істориків і мають переважно описовий характер.

Початок якісно нового періоду дослідження словацького національно-політичного руху словаків припав на 30–40-ві рр. ХХ ст. Праці Я.Светоня, А.Пражака та особливо Ф.Бокеса Svetoт J. Slovaci v Maпarsku. Prispevky k otбzke statistickej maпarizacie. – Bratislava, 1942; Praћak A. Slovenskб otazka v dobe J.M.Hurbana // Sbornнk FF UK v Bratislave. – 1922 –1923. – R. 1. – S. 39-46; Bokes F. Viliam Pauliny-Tуth, slovenskэ poslanec v r. 1869 – 1872. Martin, 1942; його ж. Pociatky politickej aktivity slovenskej na konci XIX. storocia // Slovenska liga. – 1944. – R. 21, C. 3. – S. 24-28. засвідчили появу нових тенденцій у словацькій історіографії проблем, пов’язаних із розширенням кола досліджуваних проблем і джерельної бази наукових праць. Насамперед вони були звернуті до питань активізації словацького національного руху та зародження в його лоні наприкінці ХІХ ст. ідейно-політичних течій.

Ролі особистості у словацькому національному русі присвячені наукові доробки словацьких дослідників Ш.Яншака та А.Мраза Mraz A. Slovenskэ tolstovec Albert Љkarvan // Slovenske Pohѕady. – 1935. – И. 9. – S. 647-656., які на основі власних спостережень високо оцінили діяльність представників ліберальної течії, що у свою чергу вимагає зваженого ставлення до зроблених ними висновків.

У 40-ві рр. ХХ ст. значно зріс науковий інтерес до історії країн Центральноєвропейського регіону в країнах Заходу. Однак вивчення словацького національно-політичного руху не стало пріоритетною темою праць західних учених. Більшу увагу вони приділяли дослідженню історії імперії Габсбургів Seton-Watson R.W. A History of the Czech and Slovak. – London, New York, Melbourne, 1943; Taylor A.J.P. The Habsburq Monarchy. – London, 1948., що дозволяє стверджувати про відсутність наукових доробків із проблематики словацького національно-політичного руху серед західних учених.

На історичних дослідженнях радянських учених 40-х рр. ХХ ст. негативно позначився тиск тоталітарного режиму та жорстка ідеологічна цензура. Не був виключенням науковий доробок І.А.Трейніна, який стверджував про присутність у словацьких землях др. пол. ХІХ ст. лише антифеодальної боротьбиТрайнин И.А. Национальные противоречия в Австро-Венгрии и ее распад. // Национальный вопрос в Венгрии после 1867 года. – М. – Л., 1947. – С. 225-249..

Третій період у вивченні словацького національно-політичного руху припадає на час прорадянського режиму в Чехословаччині, який супроводжувався насаджуванням відповідної ідеології. В цей час у СРСР вийшло ряд праць чехословацьких учених радянської доби, які характеризували словацький національно-політичний рух, як буржуазний, класово-обмежений та антинародний Госиоровський М. До історії словацького робітничого рух. – Пряшів, 1954; його ж. История словацкого рабочего движения 1848-1918. – М., 1958; Крейчи К. Борьба чехов и словаков за национальное освобождение ХIХ- начале ХХвв. // Вестник истории мировой культуры. – 1958. – № 3. – С. 78-98; Матула В. Людовит Штур (1815-1856 ). – Братислава, 1956..

У радянській історіографії 50 – 80-ті рр. ХХ ст. стали часом появи ряду доробків з історії слов’янських народів Пушкаш А.И. Очерки новой и новейшей истории Венгрии. – М., 1963; История Венгрии / Исламов Т.М., Авербух Р.А., Писарев Ю.А., Смирин М.М., Шушарин В.П. – М.,1972. – Т.2.. Проте словацький національно-політичний рух 60-х років ХІХ ст. – 1914 р. позбавлений у них достатньої уваги. У загальних працях з історії Чехословаччини словацький національно-політичний рух теж не знайшов окремого висвітлення История Чехословакии: В 3 т. – М., 1956-1959; Краткая история Чехословакии. – М., 1988.. Ряду колективних праць радянських дослідників присвячених національно-визвольним рухам слов’янських народів також притаманна недостатня деталізація та аналіз головних тенденцій словацького національно-політичного руху Национально-освободительная и антифеодальная борьба южных и западных славян // Славянский сборник Саратов. ун-та. – Вып. 3. – 1985; У истоков формирования наций в Центральной и Юго-Восточной Европе: Общественно-культурное развитие и генезис национального самосознания / Ред. Мыльников А.С. – М., 1984; Формирование наций в Центральной и Юго-Восточной Европе / Ред. Миллер И.С. – М., 1982,та ін..

Чехословацьким дослідникам 50–80-х рр. ХХ було притаманне дослідження проблеми диференціації словацьких політичних сил межі ХІХ–ХХ століть Holotнk ј. Problйm nбrodnooslobodzovacieho boja a politika slovenskej burћoбzie pred prvou svetovou vojnou // Historickэ иasopis. – 1954. – R. 2, И. 1. – S. 26-51; Voљahlнkovб P. Slovenskй politickй smмry v obdodн pшechodu k imperializmu. – Praha, 1968; Urban Z. Problйmy slovenskйho nбrodnнho hnuti na konci 19. stoletн. – Praha, 1972; Pнsch M. Slovenskэ lъd v zбpase o burћoaznodemokratickъ prestavbu Uhorska v obdobi nбstupu imperializmu // Zbornik FF UK – Historia. – 1976. – R. 27. – S.103-145; Butvin J. Slovenske nбrodnopoliticke hnutie v r.1890-1898 // Historickэ иasopis. – 1983. – R. 31, И. 4 – S. 421-465, ?? ?н.. Усі вони становлять цінність не лише висвітленням окремих аспектів, а й загальними спостереженнями, міркуваннями. До публікацій включено чимало важливих документів.

Послаблення ідеологічного тиску у Чехословаччині та початок існування незалежної словацької держави відкрили перед науковцями широкі можливості для більш детального дослідження історії словацького народу. Великий масив досліджень сучасної словацької історичної науки утворюють праці присвячені громадсько-політичній діяльності окремих історичних постатей та їх ролі у суспільних рухах Pavъkovб O. Vzќahy Lґdovita Љtura a Jozefa Miloslava Hurbana // Literбrnomъzejnэ letopis. – 1998. – R. 28. – S. 299-305; Pareniиka P. Jozef Miloslav Hurban a Matica slovenska // Literбrnomъzejnэ letopis. – 1998. – R. 28. – S. 282-293; Kovaиka M. Jбn Francisci a Matica Slovenska // Literбrnэ archнv. – 1999. – R.34. – S. 55-63, ?? ??..

Важливим компонентом історіографічної бази є дослідження угорських та західних учених, які спрямовані на визначення місця та ролі політичних процесів в Угорщині та їх, вплив на словацький національно-політичний рух Szarka L. Szlovбk nemzeti fejlцdes – magyar nemzetisegi politika 1867 – 1918. Slovenskэ nбrodnэ vyvнn – narodnostnб politika v Uhorsku 1867 – 1919. – Bratislava, 1995; Stubkjoer F.T. Naionalitдtenkonflikte in der Monarchie als kampf um die Sprache // Цsterreich: kultur u. ?dentitдt-heute u. vor 100 jahren. – Odense, 2000..

У вітчизняній історичній науці словацький національно-політичний рух 60-х рр. ХІХ ст. – 1914 р. до теперішнього часу не був предметом окремого дослідження. У контексті з’ясування міжслов’янських культурних зв’язків на проблеми словацького національного руху звертають увагу І.В.Андрущенко та М.М.Кріль Андрущенко І.В. Культура Австро-Угорщини кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Духовний злет доби історичного занепаду. – К., 1999; Кріль М.М. Слов’янські народи Австрійської монархії: освітні та наукові взаємини з українцями 1772-1867. – Львів, 1999..

Таким чином, в історіографії словацький національно-політичний рух 60-х років ХІХ ст. – 1914 р. поки що не знайшов свого повного відображення.

Джерельну базу дослідження становить різноманітний масив документів, який поділяється на декілька груп: матеріали архівів, опубліковані документи, матеріали періодичної преси, спогади учасників подій, праці теоретиків словацького національно-політичного руху. Автором уведено до наукового обігу документи й матеріали з фондів Словацького національного архіву (м. Братислава) та Архіву літератури та мистецтва Матиці Словацької (м. Мартин).

У Словацькому Національному архіві було опрацьовано фонд “Словацька національна партія 1896-1914 рр.”, до якого ввійшли протоколи засідань Словацької національної партії (СНП). Вони роблять можливим дослідити еволюцію поглядів представників консервативної течії словацького національно-політичного руху, а також організаційне оформлення партії та ставлення її керівництва до співпраці з представниками решти словацьких політичних течій.

Важливі відомості містять у собі звіти господарської діяльності представників ліберально-гласистської течії словацького національного руху, із фонду “Федора Гоудека”. Вони дозволять з’ясувати, які заходи проводилися гласистами для покращення становища словацького народу.

Цінна інформація для дослідження процесу вироблення тактики національно-політичної боротьби знаходиться у фондах “Антона Штефаника” та “Йозефа Шкультети”, насамперед, в особистих листах, які дають змогу визначити причини посилення ролі словацької буржуазії у словацькому національному русі.

Серед опублікованих документів, що вміщують у собі відомості про суспільні процеси у словацькому середовищі, із позицій формування його національної самосвідомості, чільне місце посідають листи учасників словацького національно руху. Насамперед – це збірки опублікованих листів М.Годжі до В.Пауліні-Тотга, листування С.Гурбана-Ваянського, Й.Шкультети, П.Орсага-Гвєздослава із С.Гурбаном-Ваянським та Я.Влчка з Й.Шкультетим Listy Marнny Miloslavy Hodћovej Viliamovi Paulinymu-Tуthovi. – Martin, 1965; Vzбjomnй listy Jaroslava Vlиka a Jozefa Љkultйtyho / Ed. Ambruљ. – Bratislava, 1963; Listy Jozefa Љkultйtyho: V 2 zv. / Ed.Koиak M. – Martin, 1982. – Zv. 1; 1983. – Zv. 2; Koreљpondencia P.O. Hviezdoslava so S.H. Vajanskэm a J. Љkultйtym. – Bratislava, 1962; Koreљpondencia Svetozбra Hurbana Vajanskйho: V 3zv. / Ed. Petrus P. – Bratislava, 1967. – Zv. 1; 1972. – Zv. 2; 1978. – Zv. 3.. В певній мірі вони дозволяють прослідкувати еволюцію поглядів відомих представників словацького національно-політичного руху.

Окрему групу джерел утворюють опубліковані збірки документів, які вміщують матеріали угорських та словацьких архівів, періодичних видань, особисті листи, офіційні програмні документи партій та окремих політичних течій періоду 1848-1914 рр.Dokumenty k slovenskemu nбrodnemy hnutiъ v rokoch 1848-1914: V 3 zv. / Ed. Bokes E. – Bratislava: SAV. – 1962. – Zv. 1 (1848–1867).; 1965. – Zv. 2 (1868–1884).; 1972. – Zv. 3 (1885-1901); Dokumenty slovenskej nбrodnej identity a љtбtnosti / Иaploviи D., Beтko J., Marsina R., Segeљ V., Huиko J., Podrimavskэ M. – Bratislava: Nбrodй literбrne centrum, 1998. – Zv.1.

Важливим джерелом для написання дисертації стали матеріали словацьких періодичних видань 60-х р. ХІХ ст. – 1914 р., на сторінках яких відображені тенденції, притаманні словацькому національно-політичному рухові. До них належать “Пешбудинські відомості”, “Словацькі новини” під редакцією Я.Бобули, “Народні новини”, “Біла Угорщина”, ”Світло”, “Голос”, а також матеріали на сторінках проугорської “Одностайності”.

Роботи лідерів словацького національно-політичного руху, які за своїми ідейними переконаннями відстоювали під час протилежні погляди, мають досить важливе значення у процесі дослідження словацького національно-політичного руху 60-х рр. ХІХ ст. – 1914 р., оскільки сприяють поглибленому аналізові процесів, що відбувалися в словацькому суспільствіДакснер Ш. Словаки и Словенское околье в Угорщине // Журнал Министерства Народного Просвещения. – август 1868. – Часть ХХХIХ. – С. 555-645; Гурбан-Ваянский С. Нынешнее положение словаков // Славянский ежегодник. – 1884. – Вып. VI. – С. 248-267; Smetanay J. Medzi dvoma vekmi. Kniha pamдti. – Bratislava, 1900; Blaho P. Mlбdeћi // Hlas. – 1900. – И. 12. – S. 324; Gordiљ L. Niekoѕko slov k politike nemadґarskych narodov Uhorska // Prudy. – 1913. – И. 4. – S. 85-86; Hloћanskэ J. Naљa vnutorna politika // Biele Uhorsko. – 1869. – 28 februar. – S. 2, та ін..

Аналіз мемуарних творів свідчить, що не всі вони рівноцінніBodickэ M. Rozpomienky a pamдti. – Martin, 1933; Љrobar V. Boj o novэ ћivot. – Ruћomberok, 1920; ???о ж. Z mojho zivota. – Praha, 1946.. Зокрема, спогади В.Шробара привертають увагу лише конкретними сюжетами та загальними міркуваннями. Мемуарні твори М.Бодіцкого навпаки містять глибокі роздуми та обґрунтовані висновки. Проте, всі вони заслуговують на увагу, оскільки дають можливість повніше зрозуміти основні тенденції притаманні словацькому національному рухові.

Отже, джерельна база є достатньо широкою для створення комплексного дослідження словацького національно-політичного руху 60-х рр. ХІХ ст. – 1914 р.

У другому розділі “Активізація словацького національно-політичного руху та прийняття його програми (60-ті р. ХІХ ст.)” основна увага, зосереджена на з’ясуванні передумов активізації словацького національно-політичного руху за особливих умов історичного розвитку словацьких земель та на виробленні й прийнятті головного програмного документу словацького національно-політичного руху – Меморандуму 1861 р. Звертається увага на те, що, починаючи з 60-х рр. ХІХ ст. відбулися якісні зміни у розвитку національної самосвідомості словаків.

Процес активізації національно-визвольної боротьби словаків, складовою якого був національно-політичний рух, овпливнювався відсутністю власної національної держави, знаходженням під іноземним національним гнітом, що супроводжувалося насаджуванням мадяризму, пануванням у політичній сфері іншомовної аристократії та зміцненням позицій австро-німецького та угорського капіталів.

Провідником процесу активізації був Л.Штур, який одним із перших звернувся до ідеї самовизначення словацького народу й зайняття відповідних позицій у культурно-мовних та політичних питаннях.

Новий етап у національному русі словаків розпочався із проголошенням Жовтневого диплома 1860 р. в Угорському королівстві, що відновив роботу Державних зборів. Невід’ємною частиною національно-політичного руху словаків стала їх участь у боротьбі за місця у Державних зборах, які керувалися принципом, досягнення національних прав “законним шляхом”.

Складнощі, з якими довилося зіткнутися словацьким діячам в період передвиборчої кампанії, небажання угорських політичних сил допускати до роботи в угорському сеймі слов’янських представників, в тому числі й словаків, змусила їх активізувати свої дії. Було засновано першу словацьку політичну газету ”Пештбудинські відомості”, що відображала процеси в словацькому національному русі та сприяла його пожвавленню. Наступним кроком словацького національно-політичного руху стало вироблення його лідерами, Ш.Дакснером, Я.Францисці, В.Пауліні-Тотгом, М.М.Годжою, головного програмного документа, яким став “Меморандум словацького народу” прийнятий на Народних зборах у Мартині 1861 р. За задумом організаторів зборів (народовців), Меморандум висловив національні прагнення словаків та став основою виборчих програм словацьких кандидатів до Державних зборів.

Після того як депутати угорського сейму відмовилися розглядати цей Меморандум, за ініціативи Й.М.Гурбана (одного з лідерів словацького національного руху) було прийняте рішення надіслати петицію австрійському імператорові Францу Йосипу І. Віденський двір використав ситуацію, яка склалася між угорцями та словаками у власних цілях. Залишивши без уваги політичні вимоги, було зроблено поступки у культурно-мовній сфері. У м. Мартині було відкрито культурний центр словаків “Матицю Словацьку”, яку очолив відомий представник словацького національного руху Ш.Мойзес та три словацькі гімназії у Ревуцей, Турчанському св. Мартині та Кляшторі під Знєвом.

Словацький національно-політичний рух, який активізувався в 60-х роках ХІХ ст. ще був небагаточисленним й представленим переважно словацькою інтелігенцією.

У третьому розділі “Словацький національно-політичний рух в Австро-Угорщині (кін. 60-х – 80-ті роки ХІХ ст.)” досліджуються процеси, які відбувалися у словацькому національному русі в наслідок утворення Австро-Угорщини. Звертається увага на розмежування поглядів народовців відносно можливих шляхів вирішення словацького національного питання та на діяльність їх політичних течій, одна з яких, із часом, перетворилася на Словацьку національну партію (СНП).

Уже в першій половині 60-х рр. ХІХ ст. у словацькому національному русі виділилося дві основні політичні течії. До так званої “Старої школи”, активними представниками якої були С.Гурбан-Ваянський та П.Мудронь належали прибічники виділення словацьких земель у окрему територіально-адміністративну одиницю під назвою “Околіє” у межах імперії Габсбургів, на правах автономії з відповідними умовами. Представники “Нової школи” на чолі з Я.Палариком, Я.Маллим та Я.Бобулом поділяли процес досягнення словаками національно-політичних прав на два етапи. В ході першого – вони виступали за надання національної автономії лише у культурно-мовній сфері, а другий – вони пов’язували із перемогою угорських опозиційних політичних сил у боротьбі з віденською владою за відокремлення Угорського королівства, сподіваючись, що тоді угорський уряд зверне увагу на необхідність вирішення національного питання слов’ян.

Утворення дуалістичної монархії у 1867 р. та прийняття 1868 р. угорськими Державними зборами “Закону про рівність націй” змусили обох політичних течій переглянути свої позиції.

Представниками Старої школи у 1871 р. було засновано СНП на чолі з В.Пауліні-Тотгом. Але внаслідок посилення національного тиску з боку угорської влади антислов’янської політики в 70-х рр. ХІХ ст., її членам не вдалося бути обраними до Державних зборів. На знак протесту проти такої політики, яка унеможливлювала слов’янського представництва в Державних зборах, у 1884 р. СНП оголосила про відмову від участі у виборах і дотримувалася цієї позиції аж до 1901 р., що вело її до політичної ізоляції.

Представники Нової школи сподівалися на перемогу у виборах до Державних зборів в результаті співробітництва з угорськими поміркованими політичними партіями. Внаслідок політики цих угорських партій поступово відбувається їх, відхід від співробітництва з лідерами Нової школи у вирішенні національного питання. В результаті, в 1875 р. Нова школа припинила свою діяльність, й частина її прибічників приєдналася до СНП.

У четвертому розділі “Ідейно-політична диференціація головних течій словацького національно-політичного руху (90-ті рр. ХІХ ст. – 1914 р.)” основна увага приділяється розвитку словацького національно-політичного руху в умовах інтенсивного розвитку капіталістичних відносин в Австро-Угорщині. Розвиток продуктивних сил в Угорщині став однією з передумов ідейно-політичної диференціації національно-політичних руху словаків.

Пасивність у політичній діяльності СНП призвела до незадоволення в середовищі частини словацької інтелігенції, яка розпочала пошук інших шляхів у національно-політичному русі.

Про необхідність повернення до активних форм боротьби ще наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. неодноразово заявляли окремі представники словацького національного руху. Однак, довготривала полеміка серед членів СНП відносно шляхів подальшої активної політичної діяльності, довгий час залишалася безрезультатною.

Важливим проявом національної активності словаків в умовах національного гніту з боку угорців стало проведення у Будапешті Конгресу румунів, сербів та словаків 1895 р. на якому зібралися представники національно-політичних сил цих народів. Він мав вирішити питання спільних дій у національно-політичному русі та взаємної координації дій національних партій. Але далі прийняття спільної програми справи не пішли. Причиною такого становища стала наступна хвиля мадяризації, яка була пов’язана із святкуванням тисячоліття приходу мадяр до Центральної Європи.

Незважаючи на суттєві розбіжності ідеологічного характеру, наприкінці ХІХ ст. СНП, почала співпрацювати з угорською Католицькою народною партією (КНП), яка на той час мала велику підтримку серед словацького населення. Утворення цього союзу повинне було допомогти словакам відновити свою політичну активність шляхом непрямої участі СНП у виборах до Державних зборів. Однак, поступовий відхід КНП від своєї початкової політичної програми, в якій на одне з перших місць виносилася вимога вирішення національного питання, припинив співробітництво. В результаті, словаки утворили власну Словацьку людову партію (СЛП), яку згодом очолив відомий чехословацький політик А.Глінка, що продовжувала відстоювати національні інтереси словацького населення.

Утворення ліберально-гласистської Гласисти – частина учасників словацького національно-політичного руху, яка об’єдналася навколо часопису “Глас”. течії словацького національно-політичного руху відбулося із-за невдоволення молодих словацьких студентів, що навчалися у Празі, Відні та Будапешті, позицією, яку зайняла СНП на кінець ХІХ ст. Цьому сприяли погляди одного з лідерів чеських реалістів Т.Г.Масарика. Активізувати словацьке національне життя, стало головною метою гласистів. Від початку, їхня діяльність не передбачала участі у політичному русі. Однак, одного сприяння “моральному відродженню словаків” було недостатнім для досягнення національної незалежності. Уже у 1902 р. відбувається розкол. Його результатом стала активна участь окремих представників гласистів (П.Благо) у передвиборчій боротьбі Продовжувачами ліберального напрямку словацького політичного руху стали прудисти Прудисти – група молодих словацьких політиків, яка отримала назву від власного друкованого органу часопису “Пруди”., які об’єдналися у 1909 р.

На початку ХХ ст. найактуальнішою політичною вимогою в Угорщині було надання загального виборчого права. Але угорська влада не бажала втрачати пануючі позиції і тому розпочалася нова хвиля мадяризації. В таких умовах навіть тривала диференціація словацьких політичних сил не зашкодила втіленню ідеї згуртування національних сил. Було прийнято рішення про створення “Словацької національної ради”, як найвищого представницького органу словаків, про що мало бути проголошено в серпні 1914 р.

Початок 1-ї світової війни змінив ці плани. Прогабсбурзько настроєними лідерами словацьких політичних партій було оголошено про тимчасове припинення діяльності, що залишало їх на позиціях вичікування до 1918 р.

У висновках підведені підсумки дослідження, які виносяться на захист:

У вітчизняній історичній науці словацький національно-політичний рух 60-х рр. ХІХ – 1914 р. є питанням малодослідженим; джерельна база, яка складається з архівних матеріалів, опублікованих документів, матеріалів періодичної преси, спогадів учасників подій, дозволяє комплексно дослідити словацький національно-політичний рух 60-х років ХІХ ст. – 1914 р.;

Активізація словацького національно-політичного руху розпочалася за особливих умов історичного розвитку словацьких земель. Новий етап у національному русі словаків розпочався проголошенням в Угорському королівстві Жовтневого диплома 1860 р., яким було відновлено роботу Державних зборів. Якісно нові зміни у національній самосвідомості словаків дозволило розгорнути словацьким народовцям національно-політичну боротьбу. Невід’ємною частиною національно-політичного руху словаків стала їх участь у боротьбі за місця у Державних зборах, які керувалися принципом, досягнення національних прав “законним шляхом”.

Загострення національного питання на поч. 60-х рр. ХІХ ст. та зростання політичної активності в середині Угорського королівства поставив перед необхідністю, найбільш свідомих представників словацької інтелігенції, створення програми словацького національно-політичного руху. Результатом їхньої діяльності стало підписання “Меморандуму словацького народу” 1861 р. який визначив становище словаків у багатонаціональній державі. Документ став основою виборчих програм словацьких кандидатів до Державних зборів.

Після утворення Австро-Угорської імперії у межах Угорського королівства відчутно посилився національний гніт. За цих умов у словацькому національно-політичному русі відбулося виділення двох політичних течій Старої школи та Нової школи. Хоча мета їхньої діяльності була спільною, але шляхи досить відмінними. Обраний шлях представниками “Нової школи”, які орієнтувалися на угорські опозиційні політичні сили потерпів поразку. “Стара школа”, згодом СНП, на знак протесту проти національної політики угорського уряду, з 1884 р. проголосила про припинення участі у виборах до Державних зборів.

За умов соціально-економічного розвитку словаків відбуваються зміни у національно-політичному русі словаків. Виокремлення консервативної течії стало наслідком розмежування ідейно-політичних поглядів представників словацького національного руху. Від початку ХХ ст. керівництво СНП, яке представляло цю течію, постійно перебувало у пошуках оптимального варіанта досягнення результатів у національно-політичній боротьбі. Об’єднання різних течій у передвиборній боротьбі, організаційне оформлення СНП були спробою пожвавити свою діяльність. Представники католицько-клерикальної течії словацького національно-політичного руху утворити СЛП, яка боролася за лідируючі позиції у словацькому національному русі. Соціально-політичний характер політичної програми клерикалів, їхні погляди, що до перспектив розвитку Словаччини були популярними серед словацького населення.

Виникнення ліберально-гласистської течії, за участю передових ідей чеського суспільства дало поштовх до наступної активізації словацького національно-політичного життя, яке його овпливнювало до початку 1-ї світової війни.

Опубліковані праці за темою дисертаційного дослідження

Головні напрямки діяльності Словацької національної партії у 90-х роках ХІХ ст. // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. – Вип. 37. – К., 1998. – С. 54–57;

Створення ліберально-гласистської течії словацького національного руху // Грані. – № 3 (23). – Дніпропетровськ, 2002. – С. 51–54;

Формування головних національних вимог словацького народу в середині ХІХ ст. // Вісник Київського інституту “Слов’янський університет”. – Вип. 12. – К., 2002. – С. 96–102;

Словацький національно-політичний рух на межі ХІХ–ХХ століть // Вопросы германской истории. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 186–192, (співавтор – В.І.Яровий);

Вплив Людовіта Штура на національний рух словаків (30-40-ві рр. ХІХ ст.) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. – Вип. 63-64. – К., 2002. – С. 132-133.

Словацький національно-визвольний рух під час Першої світової війни // Перша світова війна і слов’янські народи (Матеріали міжнародної наукової конференції 14-15 травня 1998 року). – К., 1998. – С. 212-217.

АНОТАЦІЯ

Малацай І.В. Словацький національно-політичний рух (60-ті роки ХІХ ст. – 1914 р.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню словацького національно-політичного руху, як складової національно-визвольної боротьби словацького народу з 60-х років ХІХ ст. до початку Першої світової війни. У праці розглядаються передумови активізації словацького національно-політичного руху, простежується процес створення та визначаються особливості програми словацького національно-політичного руху. Досліджується його розвиток та визначаються пріоритетні напрямки в умовах жорсткого національного гніту, з’ясовуються причини ідейно-політичної диференціації словацьких політичних сил та їх, вплив на подальшу активізацію словацького національного руху до початку Першої світової війни.

Ключові слова: національно-політичний рух, Словаччина, Угорське королівство, Австро-Угорщина, Меморандум словацького народу 1861 р., Словацька національна партія.

АННОТАЦИЯ

Малацай И.В. Словацкое национально-политическое движение (60-е года ХIХ в. – 1914 г.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 – Всемирная история. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию истории словацкого национально-политического движения, как составляющей национально-политической борьбы словаков от 60-х годов ХIХ в. до начала Первой мировой войны. На основании широкого круга источников освещается процесс активизации, развития и дифференциации словацких национально-политических сил.

В исследовании рассматриваются предпосылки активизации национально-политического движения в исследуемый период. Отмечается, что особенности исторического развития словацких земель, их нахождение в составе Венгерского королевства, повлияли на процесс активизации национально-политического движения. Процесс активизации национально-политической борьбы словаков начался под воздействием отсутствия собственного национального государства, нахождением под иностранным национальным гнётом, что сопровождалось насаждением мадяризма, главенствующей роли в политической сфере иноязычной аристократии, а также усилением позиций австро-немецкого и венгерского капитала.

В диссертации освещен процесс выработки программного документа словацкого национально-политического движения 60-х годов ХIХ в. – 1914 г. Меморандума 1861 г., который выразил национальные устремления словаков и стал основой для создания избирательных программ словацких кандидатов в состав Государственного собрания.

В работе исследована деятельность первых политических течений словацкого национально-политического движения 60-х годов ХIХ в., обоснованность их тактических действий для достижения общей цели. Уделено внимание особенностям активной политической деятельности представителей словацкого национального движения после образования Австро-Венгрии 1867 г. и принятия венгерским Государственным собранием 1868 г. закона “О равноправии наций”, следствием, чего стало усиление национального гнета со стороны венгерского правительства на славянское население.

Исследуется процесс создания Словацкой национальной партии (СНП), которая, в дальнейшем стала, выразителем национально-политических стремлений словаков.

Особое внимание в работе уделено причинам дифференциации словацких политических сил, что было связано как с внутренними так и внешними особенностями развития словацкого общества. Отмечается, что в условиях интенсивного социально-экономического развития на рубеже ХIX–ХХ веков происходят качественные изменения и в словацком национально-политическом движении. Определяется, что выделение консервативного течения произошло в результате размежевания идейно-политических взглядов прогрессивных представителей словацкого национального движения. С начала ХХ в. руководство СНП, которое фактически и было этим течением, пыталось найти новые пути для достижения словаками национально-политических прав, но тщетно. Словацкая людовая партия (СЛП), которая образовалась в результате выхода словаков из состава венгерской Католической народной партии (КНП), достигла больших результатов в борьбе за главенствующую роль в словацком национально-политическом движении, что определялось её поддержкой словацким