ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

Мельничук Ірина Валентинівна

УДК: 152.32+154.2

ГЕНЕЗА ЕМОЦІЙНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ

У ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ ТА СТАТІ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Харків - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського (м.Одеси), Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник : доктор психологічних наук, професор

дійсний член АПН України

Чебикін Олексій Якович

Південноукраїнський державний педагогічний університет

ім. К.Д.Ушинського (м.Одеса) ,

завідувач кафедри теорії та методики

практичної психології

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Кульчицька Олена Іполитівна

Інститут педагогіки та психології

професійної освіти АПН України (м.Київ)

старший науковий співробітник

кандидат психологічних наук, професор

Моргун Володимир Федорович

Полтавській державний педагогічний

університет ім. В.Г.Короленка,

завідувач кафедри психології

Провідна установа: Дніпропетровський державний університет,

Міністерства освіти і науки України

кафедра педагогічної психології та

англійської мови

Захист відбудеться “_1__” липня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.08 в Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, пл.Свободи, 4, ауд. 5-24.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, пл.Свободи, 4.

Автореферат розісланий 29 травня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крейдун Н.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Дослідження емоційної сфери дітей є предметом численних досліджень (Запорожець О.В., 1987; Кульчицька О.І., 1981; Неверович Я.З., 1974; Чебикін О.Я., 1990 та ін.). Актуальність пізнання процесу виникнення, генези і впливу емоцій на життєдіяльність дитини зумовлена їхньою інтегративністю та взаємозв’язком із різними функціями психіки (Вілюнас В.К., 1984; Додонов Б.І., 1987; Саннікова О.П., 1996; Рубінштейн С.Л., 1976; Тихомиров О.К., 1980 та ін.).

Узагальнюючи різні дослідження (Грот М., 1880; Ізард К.Е., 1980; Ліндслей Д.Б., 1960; Рейковський Я., 1979 та ін.), можна відзначити, що емоції як невід'ємний компонент психічної діяльності змінюються у процесі життя людини. Вплив емоцій на протікання багатьох психічних процесів посилює необхідність пізнання механізмів їхнього виникнення, розвитку і можливого коригування в навчально-виховному процесі.

Дані щодо розвитку емоційних особливостей у дітей різного віку та статі (Авдєєва Н.Н., Мещерянова С.Ю., 1991; Бауер Т.Д., 1979; Кон І.С., 1978; Лічко А.Е., 1983; Мухіна В.С., 1985; Ельконін Д.Б., 1960 та ін.) засвідчують недостатність пізнання цієї проблеми. До того ж, окремими фахівцями ( Вісковатова Т.П., 1996; Ісаєв Д.Н., 2000; Кульчицька О.І., 1981; та ін.), констатуються численні складнощі у розвитку емоційної сфери дітей. Враховуючи це, нами була обрана тема дисертаційного дослідження: "Генеза емоційних особливостей у дітей різного віку та статті".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема входить до тематичного плану Південного наукового Центру АПН України (м. Одеса) "Психолого-педагогічне забезпечення розвитку й діяльності особистості" (№0194006237). Автором досліджувалася динаміка змін особливостей емоційної сфери у дітей різного віку (від 7 до 17 років) та статі.

Мета роботи полягала в розкритті найбільш суттєвих змін в генезі емоційної сфери дітей різного віку та статі.

Об'єкт дослідження – емоційна сфера особистості, яка розвивається.

Предмет дослідження – ознаки змін в генезі емоційних особливостей дітей різного віку та статі.

Гіпотеза дослідження – в роботі ми виходили з припущення про те, що кожний віковий період дитини має свої специфічні комплекси домінуючих емоційних особливостей, серед яких є провідні. Розкривши зміст цього, ми зможемо не тільки уточнити структуру механізмів генези емоційної сфери дітей різного віку та статті але й визначити адекватні умови для їх розвитку в навчально-виховній діяльності.

Задачі дослідження.

1. Уточнити сутність емоцій, а також основні концептуальні уявлення, що дозволяють зрозуміти механізми й умови їх виникнення.

2. Узагальнити зовнішні та внутрішні фактори, що детермінують розвиток емоційної сфери особистості дитини.

3. Виділити й обґрунтувати систему методів комплексного вивчення емоційної сфери дітей.

4. Провести порівняльний аналіз особливостей генези емоційної сфери в дітей різного віку та статі.

5. Розкрити психологічну структуру взаємозв'язків емоційних особливостей у дітей різного віку та статі.

Методи дослідження. Теоретичні: вивчення, аналіз наукової літератури за проблемою дослідження розвитку емоцій; емпіричні: спостереження, опитування, тестування та констатуючий експеримент.

З метою вивчення різних проявів тривожності, агресії, почуттів відчуженості, неповноцінності та невпевненості, особистісної самооцінки використовувались методики: "Дім-Дерево-Людина" (Бук Дж., 1948); "Кінетичний рисунок сім’ї" (Вульф В., 1947); "Неіснуюча т варина" (Друкаревич М.Д., 1968), "Методики самооцінки" (Дембо Т.В. і Рубінштейн С.Л., 1970) та (Спілбергер Ч.Д., Ахмаджанов Н.Р., 1997). Для діагностики нейротизму - "Особистісний опитувальник" Айзенка Г., (1963); вивчення експресивності, саморегуляції та емпатії - опитувальник "Діагностика емоційної зрілості" (Чебикін О.Я., 1991); невротичності, депресивності, дратівливості, врівноваженості, різних проявів агресії, сором'язливості, емоційної лабільності - "Фрайбурський особистісний опитувальник" (в адаптації Крилова А.А. та співавторів, 1990).

Базою дослідження виступили експериментальні майданчики Південного наукового Центру АПН України школи №122 та "АСТР" м.Одеси, Нерубайська гімназія №1 Біляївського району Одеської області. У констатуючому експерименті брали участь 566 дітей, серед яких: школярів 7 років – 90 учнів, 8 років – 115 дітей, 9 років – 59 учнів, 11 років – 28 школярів, 12 років – 23 підлітка, 13 років – 45 учнів, 14 років – 78 школяра, 15 років – 51 учень, 16 років – 25 юнаків та юнок, 17 років – 52 школяра.

Дослідження проводилося у три етапи.

На першому етапі (1998-1999 рр.) здійснювалося теоретико-методологічне дослідження, спрямоване на уточнення сутності розуміння емоцій, розкриття концептуальних уявлень, що дозволяють визначити їхні механізми та умови виникнення, а також узагальнювалися фактори, що детермінують емоційний розвиток дитини.

На другому етапі (1999-2000рр.) розроблялися й апробовувалися методи дослідження емоційної сфери. Проводився констатуючий експеримент, здійснювався порівняльний аналіз змін у генезі емоційної сфери дітей з урахуванням віку та статі.

На третьому етапі (2000-2001рр.) перевірялися гіпотетичні припущення дослідження, розкривалася психологічна структура особливостей емоційних змін у дітей різного віку та статі.

Наукова новизна дослідження. Вперше встановлено, що такі особливості як різнонаправлена тривожність, сімейна агресивність та емоційна лабільність є інформативні ознаки в динаміці змін розвитку емоційної сфери дітей з урахуванням віку та статі. Здійснено подальший розвиток системи методів дослідження емоційної сфери дітей на рівні оцінки емоційної зрілості. Уточнено характеристику генези емоційної сфери дітей за рахунок даних про інтенсивність вираженості тривожності у дітей, підлітків, юнаків та юнок 8, 11, 14 та 17 років, саморегуляції та емпатії у юнаків та юнок 16 років; агресії – у дітей, підлітків, юнаків та юнок 9, 11, 16 років; депресивності – у підлітків 12 і 13 років; емоційної лабільності у підлітків, юнаків та юнок 11, 13 і 17 років.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження, пов'язані з уточненням сутності, змісту й направленості емоцій особистості, яка розвивається, дані про динаміку генези різних емоційних особливостей, порівняльна характеристика емоційного розвитку дітей різного віку та статі можуть бути використані при підготовці навчальних посібників в практиці для студентів психологічних і педагогічних факультетів, а також педагогами та психологами в організації навчально-виховного процесу. Запропонована порівняльна характеристика генези емоційних особливостей впроваджена автором у систему навчально-професійної підготовки психологів на факультеті практичної психології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м.Одеса) імені К.Д. Ушинського (Акт впровадження № 127 від 15.05.2002). Дані про особливості взаємозв’язку ознак, що характеризують емоційну сферу дітей впроваджені також у Південному науковому Центрі АПН України (м. Одеса) (Акт впровадження № 73 від 15.05.2002).

Особистий внесок дослідника. У працях у співавторстві пошукачем виділено зовнішні і внутрішні фактори, що детермінують розвиток емоційної сфери в дітей; визначено методи їх дослідження; особисто розкрито динаміку зміни найбільш суттєвих емоційних особливостей, описано їхні структурні комплекси з урахуванням віку та статі; представлено порівняльну характеристику генези емоційної сфери учнів 7-17 років.

Достовірність одержаних результатів дослідження забезпечувалася: методологічним та теоретичним обґрунтуванням його вихідних положень, використанням взаємодоповнюючих методів, що відповідають меті та завданням дослідження, результатам перевірки теоретичних положень у констатуючому експерименті, виділенням об'єктивних показників генези емоційних особливостей дітей, репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісного і якісного аналізів одержаних емпіричних даних, використанням сучасних методів математичної статистики.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідалися на Міжнародній (Одеса, 2000), республіканських (Одеса, 1999, 2000) науково-практичних конференціях, а також щорічних підсумкових конференціях (протягом 1998-2001 років) Південноукраїнського державного педагогічного університету (м.Одеса) імені К.Д.Ушинського.

Список опублікованих праць. Основні положення й результати дисертаційного дослідження відображено в 8-ми публікаціях, 5 з них – у фахових наукових виданнях України.

Структура дисертації: дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації 222 сторінки тексту, з них 162 сторінки основного тексту. В дисертації вміщено 15 таблиць, що займають 15 сторінок основного тексту. У списку використаних джерел 208 найменувань, з них іноземною мовою 18.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, задачі, методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичну значущість роботи, подано дані про особистий внесок автора, апробацію основних положень дослідження, його результатів, і публікації за темою дисертації.

У першому розділі - "Теоретико-методологічне дослідження механізмів і факторів, що характеризують особливості генези емоційної сфери людини" – наведено зміст концептуальних підходів, спрямованих на уточнення сутності розуміння емоцій, розкриття концептуальних уявлень, що дозволяють визначити механізми й умови їхнього виникнення.

Показано, що проблема дослідження генези емоцій має свою тривалу історію . Незважаючи на надзвичайно велику увагу, яку фахівці приділяють проблемі емоцій у різних галузях наукових знань, визначення їхньої сутності залишається актуальним питанням і для сучасних досліджень (Вілюнас В.К., Ізард К.Е., Леонтьєв А.Н., Рубінштейн С.Л., Тихомиров О.К., Чебикін О.Я.та ін.). Основна складність щодо цього пов'язана з кількома причинами. По-перше, з-поза того, що ряд авторів по-різному витлумачують поняття „емоції”. Так, одні з них (Ананьєв Б.Г., Вундт В, Грот М., Додонов Б.І., Піаже Ж., Фресс П., Якобсон П.М. та ін.) емоції ототожнюють з почуттями й переживаннями, а інші чітко диференціюють їх (Анохін П.К., Вілюнас В.К., Ізард К.Е., Леонтьєв А.Н., Сімонов П.В., Шингаров Г.Х.та ін.). По-друге, визначення емоцій ускладнюється тим, що вони щільно інтегруються з іншими властивостями, процесами і станами (Запорожець О.В., Додонов Б.І., Рейковський Я., Рейнвальд Н.І.та ін.).

У цьому аспекті нами умовно виділено два підходи до розуміння емоцій. По-перше, підхід, в якому змістовий бік поняття емоції розглядається на рівні специфічної форми відображення, тобто у вигляді переживання (Ананьєв Б.Г., Додонов Б.І., Фресс П., Якобсон П.М.). По-друге, підхід, у якому емоції розглядаються як специфічна форма ставлення суб'єкта до тих чи інших обставин (Анохін П.К., Гельгорн Е., Кеннон В., Ліндслей Д.Б., Наем Дж., Сімонов П.В. та ін.). Узагальнення цих та інших підходів дозволило нам розглядати емоції як складний психічний процес, пов'язаний з відображенням відношення у формі специфічного полімодального почуттєвого тону, спрямованого на дії внутрішніх та зовнішніх факторів життєдіяльності.

Аналіз основних концепцій, що пояснюють природу виникнення та генезу емоцій, також дозволив умовно їх розділити на два напрямки. До першого увійшли системні теорії, що досить докладно описують специфіку виникнення і генезу емоцій (Вундт В., Ізард К.Е., Сімонов П.В. та ін.); до другого - теорії, в яких фрагментарно описуються концептуальні основи генези емоцій в аспекті взаємозв'язку з іншими явищами психіки (Джемс У., Кеннон В., Клапаред Е., Ліндслей Д.Б., Ліпер Р.У. та ін.).

Особливості впливу емоцій на особистість, яка розвивається, у дослідженні розглядалися на рівні їх функцій. Показано, що в сучасній психології виділяється понад 20 функцій емоцій, значення яких зростає залежно від специфіки людської діяльності. Умовно функції емоцій згруповані в декілька класів. По-перше, функції, пов'язані з орієнтувальною основою психічної діяльності. До таких можна віднести, передусім, оцінну або когнітивно-оцінну (Вілюнас В.К., Грот М., Клапаред Е., Леонтьєв А.Н., Сімонов П.В. та ін.), евристичну (Васильєв І.А., Поплужний В.Л., Тихомиров О.К. та ін.), експресивну (Ізард К.Е., Яковлева Е.Л. та ін.) та інші функції. По-друге, функції, пов'язані з процесом розвитку психофізіологічних систем активності людини. Це насамперед такі функції, як-то: регулююча (Вайнер М.Е., Додонов Б.І., Ломов Б.Ф., Рейнвальд Н.І., Рубінштейн С.Л. та ін.), активуюча (Вундт В., Ліндслей Д.Б. Сімонов П.В. та ін.), спонукальна (Петражицький Л.І., Ліпер Р.У. та ін.) й інші.

Надалі виділено декілька груп факторів, що детермінують розвиток емоційної сфери. Зокрема показано, що в одних працях за такі фактори приймаються виключно біологічні (Анохін П.К., Вундт В., Джемс У., Кеннон В., Лобзін В.С., Полякова А.А., Сімонов П.В. та ін.), в інших - соціальні (Виготський Л.С., Гальперін П.Я., Запорожець А.В., Неверович Я.З., Леонтьєв О.М., Ольшаннікова А.Е. та ін.). До того ж, деякі спеціалісти відносять соціальні фактори до зовнішніх, а біологічні – до внутрішніх. До останніх належать біологічні фактори, пов'язані із задоволенням головних потреб (Анохін П.К., Ліндслей Д.Б., Сімонов П.В. та ін.), також пов'язані зі специфікою розвитку уявлень (Хомська Е.Д., Батова Н.Я. та ін.), мислення (Васильєв І.А., Поплужний В.Л., Тихомиров О.К., Зінченко В.П., Копіна О.С. й ін.), процесів пам'яті (Громова Е.А., Носенко Е.Л., Єгорова С.Н., Ільюченюк Р.Ю., Рейковський Я., Рубінштейн С.Л. та ін.), особистісних властивостей людини (Ковальов А.Г., Якобсон П.М. та ін.). До зовнішніх факторів більшість спеціалістів відносять соціальне середовище, в якому опиняється дитина, особливості неформального спілкування з дорослими та однолітками (Кон І.С., Леонтьєв О.М.), умови виховання і навчання (Макаренко А.С., Ушинський К.Д., Шепель В.М. та ін.). Існують і роботи, в яких до зовнішніх факторів відносять засоби мистецтва й літератури, обряди, традиції, досягнення науково-технічного прогресу, засоби масової інформації (Букін В.Р., Раппорт С.Х., Семенов В.Е., Шляхова Н.М. та ін.). За останні роки зросла кількість досліджень, в яких виділяються так звані глобальні фактори (екологічні, соціально-економічні, техногенні та інші), що прямо чи опосередковано впливають на розвиток емоційної сфери дитини (Вісковатова Т.П., Ісаєв Д.Н., Кульчицька О.І.та ін.).

Отже проведений аналіз дозволив уточнити сутність емоційного явища, концептуальні підходи, які пояснюють механізми й умови його виникнення, а також зовнішні і внутрішні фактори, що детермінують генезу емоційної сфери.

У другому розділі "Експериментальне дослідження генези емоційної сфери у дітей різного віку та статі" вивчено особливості генези емоційної сфери, досліджено динаміку різних ознак емоційних особливостей, визначено типові прогностичні тенденції у становленні та уточнено накопичені дані про особливості їхнього розвитку в сучасних дітей.

При відборі методів дослідження ми опиралися на використання комплексного підходу, що розкриває можливість вивчення досить значного спектру показників одних і тих же ознак емоцій різними методиками. Загалом було відібрано 8 методик, які дозволяють оцінити та якісно охарактеризувати 24 показники емоційної сфери дітей.

В дослідженні брали участь 566 дітей віком від 7 до 17 років. Експеримент проводився у три етапи. На першому – апробовувались методики, необхідні для комплексного дослідження, на другому - проводилось психодіагностичне дослідження емоційних особливостей розвитку дітей, на третьому – аналізувалися й систематизувалися одержані дані. З урахуванням мети і завдань дисертаційного дослідження, використовувалися такі методи обробки даних: визначення первинної статистики середнього значення, стандартні відхилення, оцінка достовірності відмінностей та кореляційний аналіз.

Як результат комплексного дослідження було встановлено, що показники, які характеризують емоційну сферу дітей різного віку та статі, представлені неоднозначно. У кожній віковій групі відзначено певну варіативність у діапазоні їх вираженості. Найбільш чітко вона фіксується за показником тривожності у школярів 8, 11, 14 та 17 років, агресії - 9, 11, 16 років, депресивності - 12, 13 років, саморегуляції та емпатії – в 16-річніх учнів, дратівливості – в дітей 11, 13, 15 років та емоційної лабільності в 11, 13 і 17 років.

Подальший аналіз одержаних результатів дозволив виявити певні статистично достовірні відмінності за діагностованими показниками між дітьми різного віку. Зокрема, встановлено статистично достовірні відмінності за параметрами почуття відчуженості й неповноцінністі між дітьми та підлітками 7-8, 9-11 та 12-13 років на рівні не меншому як p<0,01; за показником ворожості між дітьми 8-9 років ( t=2,16 ; p<0,05), підлітками 12-13 років ( t=3,20; p<0,01), підлітками 13-14років ( t=2,55; p<0,05) та 14-15 років ( t=3,12; p<0,01), за показниками тривожності між дітьми 7-8 років ( t=4,08; p<0,01), 8-9 років (t=3,42; p<0,01), 9-11 років (t=5,00 ; p<0,01), підлітками 11-12 років ( t=5,00 ; p<0,01), 12-13 років ( t=3,55 ; p<0,01), 13-14 років ( t=3,67; p<0,01) і юнаками та юнками 14-15 років (t=5,00 ; p<0,01); за різними проявами агресії між учнями 9-11 років (t=3,56; p<0,01), 11-12 років (t=2,05 ; p<0,05), 12-13 років ( t=2,02 ; p<0,05), 13-14 років (t=2,13; p<0,05); за параметром ворожості між дітьми 8-9 років ( t=2,16 ; p<0,05), підлітками 12-13 років (t=3,20; p<0,01), 13-14 років ( t=2,55; p<0,05) і юнаками та юнками 14-15 років ( t=3,12 ; p<0,01); невпевненості в собі - між випробуваними 12-13 років ( t=2,8; p<0,01) та 14-15 років (t=2,68 ; p<0,05); за параметрами саморегуляції і депресивності між підлітками 13-14 років (t=2,30; p<0,05); сором'язливості - між юнаками і юнками 15-16 років ( t=2,39 ; p<0,05); невротичності - між учнями 11-12 років (t=2,22; p<0,05) та емоційної лабільності - між учнями 13-14 років ( t=2,67; p<0,05), 15-16 років ( t=3,04 ; p<0,01) і 16-17 років (t=3,55; p<0,01). Ці дані дають підставу стверджувати , що такі емоційні особливості як невротичність, депресивність, емпатія та саморегуляція, що знаходяться в межах середніх ознак вираженості, суттєво не змінюються за віком. Водночас, такі особливості, як ворожість, різні прояви тривожності й агресії, а також емоційна лабільність зі зростанням дитини змінюються.

Виділені особливості відмінностей емоційної сфери дітей різного віку мають свою специфіку. Так, між дітьми 7-8 і 8-9 років їх було виявлено за трьома показниками, між юнаками та юнками 16-17 років – за чотирма, між дітьми, підлітками, юнаками та юнками 9-11, 11-12 та 15-16 років – за п'ятьма, між підлітками, юнаками та юнками 12-13 і 14-15 років – за шістьма показниками, між підлітками 13-14 років – за семи параметрами. Це дало підставу стверджувати, що сензитивними періодами у зміні окремих проявів емоційної сфери виступають такі: від 12 до 13 років, за якими відзначається підвищення почуття відчуженості, ворожості, та зниження різних проявів тривожності; від 13 до 14 років – підвищення особистісної тривожності, саморегуляції, депресивності й емоційної лабільності, зниження – ворожості й особистісної агресії; від 14 до 15 років – підвищення різних проявів тривожності, а також зниження – ворожості і невпевненості в собі.

Розкрито, що існують також відмінності між хлопчиками і дівчатками в діагностованих показниках, які характеризують особливості генези емоційної сфери. Статистично достовірні відмінності за параметрами почуття відчуженості й неповноцінності виявлені між хлопчиками і дівчатками у 9 років ( t=2,6; p<0,05), у 13 років ( t=2,7; p<0,05) та у 15 років ( t=2,0; p<0,05), за показником ворожості - у 8 років (t=2,6 ; p<0,05) і у 12 років ( t=3,9; p<0,01); особистісної тривожності і саморегуляції у 8 років (t=2,0 ; p<0,05), у 13 років ( t=3,4; p<0,01) і у 14 років ( t=2,4; p<0,05); тривожності в сім’ї у 15 років ( t=2,0 ; p<0,05); різних проявів агресії - у 9 років ( t=3,2; p<0,01), у 11 років (t=3,0 ; p<0,01), у 12 років ( t=3,9 ; p<0,01), у 13 років ( t=2,1; p<0,05), у 14 років ( t=2,4; p<0,05) та у 17-річному віці ( t=2,4; p<0,05), нейротизму у 13 років ( t=2,8; p<0,05) і в 14 років (t=5,1 ; p<0,01), невпевненості в собі та емпатії у 12 років ( t=2,2 ; p<0,05), реактивної тривожності у 12 років ( t=2,1 ; p<0,05) і в 15 років ( t=2,5; p<0,05), сором'язливості у 13-річному віці ( t=2,8 ; p<0,05), невротичності у 12 років ( t=4,7 ; p<0,01) і в 14 років ( t=2,7 ; p<0,05), дратівливості в 14 років ( t=2,6; p<0,05) і у 15 років (t=2,4; p<0,05), депресивності у 12 років ( t=3,9 ; p<0,01), у 14 років (t=4,1; p<0,01) і у 17 років (t=2,3 ; p<0,05) та емоційної лабільності у 11 років ( t=3,4; p<0,01), у 14 років (t=3,5; p<0,01) і у 17 років ( t=2,5; p<0,05). Як видно з наведених результатів, суттєві відмінності виявлені між хлопчиками й дівчатками у 8, 9 та 11 років за трьома показниками, у 15 років – за чотирма, у 17 років – за шістьма, у 12 і 13 років – за сімома й у 14 років – за дев'ятьма параметрами емоційної сфери.

Ці дані вказують на те, що емоційна сфера хлопчиків і дівчаток найбільш суттєво відрізняється за показниками агресії й тривожності, почуттями відчуженості, депресивності й емоційної лабільності.

На основі проведеного комплексного аналізу , вибудована структура взаємозв'язків показників, які характеризують особливості емоційної сфери, дозволила відзначити, що у дітей 7 й 8 років у її змісті домінуючими виступають різні прояви агресії. У дітей 11 років виявлено комплекс показників, що включає емоційну лабільність, депресивність і дратівливість. У дітей 12 й 13 років у структурі взаємозв'язків провідними виступають емоційна лабільність та врівноваженість. У дітей 14 років цей комплекс дещо відрізняється і включає емоційну лабільність та експресивність. У 15-річному віці домінуючими у структурі виступають сором'язливість, реактивна агресія та емоційна лабільність. У 17 років – емоційна лабільність, дратівливість і депресивність.

Одержані результати цілком підтверджують літературні дані описаних раніше досліджень про домінування у структурі емоційних особливостей зростаючої особистості таких особливостей, як емоційна лабільність, депресивність та агресія.

Розкриваючи тенденції в особливостях генези емоційної сфери, ми опиралися на: 1) виділення найбільших значень у зростанні чи зменшенні кількісних характеристик діагностованих показників емоційних особливостей у дітей залежно від вікових змін; 2) виявлення найбільш суттєвих достовірних відмінностей, що спостерігаються між дітьми різного віку за діагностованими показниками емоційних особливостей; 3) визначення характеру зміщення кореляційних взаємозв'язків з урахуванням вікових особливостей дітей.

З урахуванням першого підходу було відзначено, що вірогідність виникнення підвищеної тривожності досить суттєва у 8, а також в 11 – 14 та у 17 років. Разом з тим, можливість виникнення емоційних зривів у школярів є найбільш вірогідною в середньому підлітковому віці, тобто у 12 і 13 років. Значні емпатійні переживання можна очікувати в 11 і 15 років. Досить висока емоційна саморегуляція проявляється в 11, 13, 15 і 16 років. Можливість виникнення депресії, дратівливості також більш вірогідна у 12-літньому віці. Підвищені ознаки сором’язливої поведінки можуть мати місце у 16 років. Підвищена агресивність вірогідна у віці 11, 12, 14 і 17 років.

З урахуванням другого підходу встановлено, що достатньо прогностичним у динаміці зміни особливостей емоційної сфери виступає параметр тривожності. У той же час, можна припустити, що найбільше зростання у змінах показників сімейної агресивності, емоційної лабільності можна сподіватися при переході від 11 до 12-річного віку, від 14 до 15-річного віку, а також від 15 до 16-річного віку. Виявлені спади рівня вираженості ворожості, різних проявів тривожності вказують на певні тенденції щодо стабілізації перелічених особливостей емоційної сфери у віці від 8 до 9 років, від 9 до 11 років, від 12 до 13-ти років та від 14 до 15 років.

На основі третього підходу виявлено, що такі показники, як сімейна агресивність, нейротизм і особистісна тривожність можуть бути саме тими ознаками, що вірогідно впливають на всю структуру емоційного розвитку особистості дитини. У свою чергу, стійкість у становленні емоційної сфери, збалансованість у її проявах є більш вірогідною в період з 11 до 14 років, а також з 15 до 16 років, а розбалансованість найбільш чітко фіксується в період від 7 до 11 років, а також від 16 до 17 років. Тобто можна стверджувати, що суттєвими у генезі емоційної сфери виступають такі періоди як 12, 13 і 15 років. Визначені тенденції у розвитку емоційної сфери дітей цього вікового періоду пояснюються тим, що: високий рівень сімейної агресивності, особистісної тривожності й нейротизму вочевидь обумовлений особистісною нестабільністю, яка є типовою для означеного вікового періоду. Відомо, що в цей період з'являється особлива форма самосвідомості – почуття дорослості. Разом з тим, агресія по відношенню до дорослих, особливо до рідних та близьких, виникає, можливо, як результат невідповідності вимог дорослих до дитини на рівні "застарілих" ставлень.

Такі результати мають важливе теоретичне (як прогностична підстава для характеристики розвитку емоційної сфери) так і практичне значення, пов'язане з урахуванням виявлених закономірностей в організації навчально-виховного процесу і проведенні психо-корекційної роботи.

На основі аналізу виконаного експериментального дослідження особливостей емоційної сфери дітей були зроблені певні уточнення та доповнення даних про генезу емоційної сфери дітей.

Спираючись на існуючі у спеціальній та методичній літературі дані (Вайнер М.Е., Кулагіна І.Ю., Левітов І.А., Мухіна В.С., Петровський А.В., Ставицька С.О. та ін.) ми виявили , що суттєвою ознакою генези емоційної сфери дітей від 7 до 11 років виступає відносна стабілізація функціонування емоційних процесів. Для цього вікового періоду характерними є підвищені емоційна сензитивність і переключуваність, високий рівень емпатії та низький рівень тривожності. У нашому дослідженні ці дані доповнюються тим, що в семилітніх дітей виявлено завищений рівень почуття неповноцінності, занижений рівень особистісної агресії й тривожності. У 8-ми й 9-тирічних дітей типовим є невпевненість у собі, занижений рівень почуття неповноцінності.

Деякі автори (Абрамова Г.С., Василішина Т.В., Лічко А.Е. та.ін.) зазначають, що для дітей підліткового вікового періоду характерними ознаками є високий рівень тривожності, пов'язаний із самооцінкою, який найбільш яскраво виражений у школярів 12 та 16 років. Починаючи від 13 і 14 років різко зростає кількість особистісних розладів. Підвищується рівень емоційної чутливості, невпевненості в собі. У 14 років яскраво вираженим є високий рівень саморегуляції, рефлексії та емпатії. За нашими даними відзначається завищений рівень сімейної агресивності й тривожності в 11 років; підвищений рівень нейротизму, особистісної тривожності, емоційної лабільності та зниження різнонаправленої агресії у 13 років; завищений рівень особистісної агресії та різних проявів тривожності у 14 років; підвищений рівень експресивності, тривожності, саморегуляції і зниження агресії у 15 років.

Узагальнення даних відносно старшого шкільного (юнацького) віку (Абрамова Г.С., Брушлинский А.В., Василішина Т.В., Левітов І.А., Кон І.С., Кулагіна І.Ю.та ін.), засвідчує, що характерними рисами цього вікового періоду є підвищена емоційність, яка знаходить відображення у розвитку почуттів дружби й любові, високому рівні емпатії. Рівень тривожності наприкінці 16 років спадає, але до 17 років знову зростає. Загалом цей період характеризується особистісною стабілізацією, зменшенням невпевненості в собі, внутрішньої небезпечності й тривожності, почуттів залежності й неповноцінності.

Результати нашого дослідження дозволили додатково виявити підвищення реактивної агресії й сором'язливості, а також пониження нейротизму в 16 років, підвищення рівня почуття відвергнутості, реактивної тривожності в юнаків та дівчат 17 років.

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення і вирішення наукової проблеми, сутність якої полягає у розкритті специфіки генези особливостей емоційної сфери дітей різного віку та статі, що дозволить розширити та поглибити уявлення про динаміку емоційних змін розвиваючої особистості.

1. Показано, що емоції – це складний психічний процес, пов'язаний з відображенням відношення у формі специфічного полімодального почуттєвого тону, спрямованого на дії внутрішніх та зовнішніх факторів життєдіяльності .

2.Відзначено, що існуючі теорії, які розкривають умови виникнення, механізми функціонування та генези емоцій, можна згрупувати на такі, що домінуючим фактором у цьому процесі виділяють у першому випадку біологічну основу, у другому - соціальну, у третьому – синтезують і те й інше.

3. Розкрито наявність впливу емоцій на численні психічні процеси розвиваючої особистості. Найбільш виразно це проявляється в таких її функціях як активність, саморегуляція, формування усвідомлених форм поведінки.

До найбільш суттєвих внутрішніх факторів, що детермінують генезу емоційної сфери дітей, можна віднести потрібнісно-мотиваційну активність, розвиток адаптивних і захисних функцій організму. До зовнішніх факторів – умови життєдіяльності, серед яких як соціально-психологічні, так і природно-техногенні.

4. Обґрунтовано, що ефективність дослідження емоційної сфери особистості дитини може бути більш вагомою, якщо для цього використовується комплексний підхід, який дозволяє аналізувати широкий спектр емоційних параметрів діагностованих кількома методиками.

5. Установлено, що в учнів різних за віком, розвиток багатьох проявів емоційної сфери має значну варіативність. Виявлено максимальні значення за показником тривожності – у школярів 8, 11, 14 та 17 років. При цьому мінімальні значення зафіксовані за параметрами сором'язливості в дітей 12 й 14 років, невротичності в дітей 12 і 16 років.

6. Розкрито, що такі емоційні особливості як невротичність, депресивність, емпатія й саморегуляція суттєво не змінюються від вікового зростання. Водночас, такі особливості як ворожість, різні прояви тривожності, сімейна агресивність і емоційна лабільність з віком змінюються, що підтверджується статистично достовірними відмінностями (Р< 0,05), які виявлено при порівнянні показників, які характеризують дані особливості в дітей різного віку.

7. Показано, що сензитивними періодами у змінах окремих проявів емоційної сфери виступають періоди: від 12 до 13 років, в якому відзначається підвищення почуття відчуженості, ворожості; та зниження різних проявів тривожності; від 13 до 14 років – підвищення особистісної тривожності, саморегуляції, депресивності й емоційної лабільності, зниження – ворожості й особистісної агресії; від 14 до 15 років – підвищення різних проявів тривожності, особистісної самооцінки, а також зниження – ворожості і невпевненості в собі.

8. Виявлено певні відмінності у вираженості показника ворожості на рівні статистично достовірних відмінностей (Р< 0,05), між хлопчиками й дівчатками у дітей 8 та 12 років; особистісної тривожності й саморегуляції в дітей 8, 13 і 14 років; різних проявів агресії в 9, 11, 12, 13, 14 і 17 річному віці; невпевненості в собі та емпатії в учнів 12 років; нейротизму – у віці 12 і 14 років; невротичності – у віці 12 і 14 років; сором'язливості в учнів 13 років. В інших випадках виявлено відмінності на рівні тенденцій за одним показником.

9. Встановлено, за результатами аналізу взаємозв'язку показників, які характеризують емоційні особливості у дітей різного віку, що домінуючими : у 7 і 8 років виступають різні прояви агресії; у дітей 11 років – емоційна лабільність, депресивність та дратівливість; у дітей 12 та 13 років - також емоційна лабільність та врівноваженість; у дітей 14 років - емоційна лабільність і експресивність; у дітей 15 років - сором'язливість, реактивна агресія й емоційна лабільність; у дітей 17 років – емоційна лабільність, дратівливість і депресивність.

10. Відзначено, що на відміну результатів, одержаних раніше, у сучасних дітей 7 років, має прояв завищеного рівня почуття неповноцінності; занижений рівень особистісної агресії і тривожності; занижений рівень почуття неповноцінності й особистісної самооцінки у 8 і 9 років; завищений рівень сімейної агресивності і тривожності в 11 років; підвищений рівень нейротизму, особистісної тривожності, емоційній лабільності та зниження різнонаправленої агресії у 13 років; завищений рівень особистісної агресії та різних проявів тривожності у 14 років; підвищення рівня експресивності, тривожності, саморегуляції та понижений – агресії у 15 років; підвищений рівень реактивної агресії, сором'язливості і занижений – нейротизму у 16 років, підвищений рівень почуття відчуженості, реактивної тривожності в юнаків і юнок 17 років. Ці дані мають уточнити існуючі відомості про генезу емоційної сфери сучасних дітей.

Проведене дослідження дало можливість визначити ряд теоретико-експериментальних завдань на подальше пізнання проблеми генези емоційної сфери в дитячому, підлітковому і юнацькому віці. До таких пріоритетних завдань ми відносимо: дослідження емоційної сфери дітей залежно від умов їхнього виховання, стану здоров'я; визначення впливу особливостей функціонування пізнавальної сфери на розвиток емоційної сфери дітей й інші.

Список опублікованих праць за темою дисертації :

1.

2.

3.

4.

5.

6. Игнатенко И.В., Чебыкин А.Я. К вопросу об эмоциональном развитии детей //Наука і освіта. – Одеса, 1999. - №3-4. – С. 63-65.

7.

8.

АНОТАЦІЯ

Мельничук І. В. Генеза емоційних особливостей у дітей різного віку та статі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна , Харків, 2003.

У дисертації досліджено генезу емоційних особливостей розвиваючої особистості; уточнено сутність поняття емоцій, розкрито концептуальні уявлення, що дозволяють зрозуміти механізми й умови їхнього виникнення. Показано, що емоції – це складний психічний процес, пов'язаний з відображенням відношення у формі специфічного полімодального почуттєвого тону, спрямованого на дії внутрішніх та зовнішніх факторів життєдіяльності. Досліджено динаміку генези різних емоційних особливостей, визначено типові прогностичні тенденції в їхньому становленні, уточнено наявні на означений період дані про особливості їхнього розвитку в сучасних дітей.

Ключові слова: емоції, емоційні особливості, динаміка, прогностичні тенденції.

АННОТАЦИЯ

Мельничук И.В. Генезис эмоциональных особенностей у детей разного возраста и пола. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19. 00. 07 – педагогическая и возрастная психология. – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2003.

Диссертация посвящена исследованию генезиса эмоциональных особенностей у детей разного возраста и пола. Проведено теоретико-методологическое исследование, направленное на уточнение сущности понятия эмоций, раскрытие концептуальных представлений, позволяющих понять механизмы и условия их возникновения. Показано, что эмоции это сложный психический процесс, связанный с отражением отношения в форме специфичного полимодального чувственного тона, направленный на действия внутренних и внешних факторов жизнедеятельности. Раскрыто, что эмоции влияют на многие процессы развивающейся личности. Наиболее отчетливо это проявляется в таких ее функциях как активность, саморегуляция, формирование осознанных форм поведения. Выделены несколько групп факторов, детерминирующих развитие эмоциональной сферы. К числу наиболее существенных внутренних факторов развития эмоциональной сферы детей отнесены потребностно-мотивационная активность, развитие адаптивных и защитных функций организма. К внешним - условия жизнедеятельности, включая как социально-психологические, так и природно-техногенные.

Анализ результатов экспериментальной работы свидетельствует, что характер выраженности особенностей эмоциональной сферы во всех обследуемых выборках имеет значительную вариативность, что дало возможность дифференцировать детей на три группы: с высоким, низким и средним уровнем показателей эмоциональной сферы.

В работе представлены результаты комплексного изучения особенностей развития эмоциональной сферы. Показано, что сензитивными периодами в изменении отдельных проявлений эмоциональной сферы выступают периоды: от 12 до 13 лет, где отмечается повышение чувства отвергнутости, враждебности, и понижение различных проявлений тревожности; от 13 до 14 лет