Київський національний університет імені Тараса Шевченка

МАЛИШЕВА КАРІНЕ ОЛЕГІВНА

УДК 159.964.22:615.851

СИНДРОМ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРЯННЯ ПСИХОЛОГА-КОНСУЛЬТАНТА: ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ, ПРОФІЛАКТИКА ТА КОРЕКЦІЯ

Спеціальність 19.00.04 –

медична психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, доцент Грабська Ірина Адамівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

докторант кафедри психодіагностики та медичної психології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Бєлов Володимир Михайлович,

Міжнародний навчально-учбовий центр ЮНЕСКО Інформаційних

технологій і систем НАН України, провідний науковий співробітник;

кандидат психологічних наук Манілов Ігор Феліксович,

Інститут психології імені Г.С.Костюка АПН України,

старший науковий співробітник.

Провідна установа:

Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика,

кафедра дитячої, соціальної та судової психіатрії.

Захист відбудеться “09” червня 2003 р. о 12-00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.26 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м.Київ, вул. Володимирська, 64, ауд.314.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “06” травня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор психол. наук Максимова Н.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Становлення в нашій країні психологічного консультування як прикладної галузі медичної психології пов’язане з розвитком і реорганізацією відповідних інституцій, до яких зокрема належить: підготовка спеціалістів, забезпечення їх теоретичним і методичним інструментарієм, супервізорський конроль. В цьому контексті особливого значення набуває вивчення проблеми емоційного вигоряння психолога-консультанта.

У науковий лексикон термін “синдром емоційного вигоряння” (англ. – “burn-out syndrome”) увійшов в 1977 р. після розгляду цієї проблеми на щорічній конференції Американської психологічної асоціації. Цим терміном було позначено досить поширену ситуацію, коли співробітники медичних та соціальних служб після кількох місяців чи років сумлінного виконання своїх обов’язків “вигоряють”, виявляючи ознаки знервованості, занепокоєння, байдужості, апатії чи, навіть, цинізму (К.Маслач). Проблема швидко привернула до себе увагу науковців: емоційне вигоряння стало предметом досліджень, дискусій, занепокоєнь.

Сьогодні синдром емоційного вигоряння входить до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10). У класифікаційній рубриці “Проблеми, пов’язані з труднощами подолання життєвих ускладнень” його можна знайти під номером Z73.0. Безліч психологів у світі спеціалізуються в цій галузі. Розробляються спеціальні програми з профілактики, діагностики та корекції цього синдрому та явищ, з ним пов’язаних. Однак всебічна наукова розробка проблеми “поранених целителів” (Р.Мей) не втрачає актуальності.

Цікавість наукового співтовариства до певної проблеми відбиває кількість присвячених їй публікацій. За даними PsychLit (найбільшої в світі електронної інформаційної бази, що видається Американською психологічною асоціацією і містить відомості про психологічні публікації у книгах, монографіях, збірниках, дисертаціях, періодичних виданнях) з часу своєї появи на науковому небосхилі проблема постійно привертає зростаючий інтерес дослідників. Загальна кількість публікацій з цього питання в період з 1977 по 2002 р.р. складає майже три тисячі (за даними на 02.02 – 2762 публікації), причому майже половина з них вийшли в останнє десятиріччя.

Однак, порівнюючи із накопиченим зарубіжним досвідом, стан наукової розробки проблеми у вітчизняній психології вимагає появи нових теоретичних та емпіричних досліджень, в яких було б враховано специфічні культурно-історичні особливості.

Значимість і актуальність проблеми обумовили вибір теми: “Синдром емоційного вигоряння психолога-консультанта: психологічні чинники, профілактика та корекція”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планової науково-дослідницької програми „Психодіагностика особистості” кафедри психодіагностики та медичної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об’єктом дисертаційного дослідження виступають психогенні розлади у психологів-консультантів, що виникають у зв’язку зі здійсненням професійної діяльності.

Предметом дослідження є психологічні чинники, що зумовлюють розвиток синдрому емоційного вигоряння психолога-консультанта.

Мета дослідження полягає у визначенні психологічних чинників емоційного вигоряння психолога-консультанта та у розробці практичних рекомендацій, спрямованих на його подолання.

Означена мета конкретизується у наступних завданнях:

проаналізувати представлені в літературі теоретичні розробки та дані емпіричних досліджень з проблеми емоційного вигоряння психолога-консультанта;

визначити на концептуальному рівні вірогідні чинники емоційного вигоряння;

підібрати адекватний методичний інструментарій для дослідження психологічних чинників емоційного вигоряння;

встановити у ході емпіричного дослідження характер взаємозв’язків між емоційним вигорянням психолога-консультанта та виділеними чинниками.

на основі аналізу отриманих даних розробити практичні рекомендації, щодо профілактики і корекції явищ, пов’язаних з емоційним вигорянням психолога-консультанта.

Методологічна та теоретична основа дослідження.

В ході теоретичного вивчення особливостей психотерапевтичних взаємовідносин ми звернулись до філософії діалогу (М.Бубер, М.Бахтін), використавши її принципи як методологічне підгрунтя подальшого емпіричного дослідження.

Для збору первинної інформації використовувався ряд методів та методик, як відомих, так і спеціально розроблених і модифікованих, виходячи із специфіки досліження.

Для вимірювання рівня емоційного вигоряння психолога-консультанта використовувалась методика В.В.Бойко, а також Кольоровий тест ставлень. Соціально-демографічні характеристики досліджуваних, а також відомості щодо організаційних умов праці отримувались за допомогою анкетування. Особистісні властивості визначались за допомогою опитувальника Кеттелла (16 PF). Для дослідження особливостей когнітивного і афективного компонентів професійної установки використовувались модифікації методики семантичного диференціалу. Дослідження поведінкового компоненту професійної установки психолога-консультанта проводилось за допомогою спеціально розроблених процедур контент-аналізу вербальних реакцій психолога-консультанта під час роботи з клієнтом. Рівень прояву базових умов ефективного консультування (емпатії, конгруентності психолога-консультанта, безумовної позитивної уваги до клієнта) обчислювався методом експертної оцінки фрагментів консультативної бесіди за допомогою шкал Ч.Труа та Д.Кіслера.

З метою статистичної обробки даних застосовувались: регресійний, кореляційний і факторний аналіз, а також t-критерій Стьюдента, коефіцієнт ? Кронбаха.

Наукова новизна дослідження. Сучасний стан розробки проблеми емоційного вигоряння психолога-консультанта у вітчизняній психологічній науці характеризується відсутністю грунтовних емпіричних досліджень, порівняно із накопиченим досвідом зарубіжних колег. Однак, проведене дослідження стосується також аспектів, які ще не дістали належної розробки у світовій науці. Особливо слід відзначити наступні положення:

Вперше на емпіричному рівні у вітчизняних культурно-історичних умовах розглянута проблема емоційного вигоряння психолога-консультанта, виділені його психологічні чинники.

Запропонована нова як для вітчизняної, так і для зарубіжної науки дослідницька модель, що поряд із традиційними групами факторів розглядає в контексті вигоряння особливості клінічних взаємовідносин.

Введено і операціоналізовано новий теоретичний конструкт: „тип професійної установки психолога-консультанта в клінічних взаємовідносинах (діалогічний і монологічний); розроблено спеціальні методики його дослідження на трьох рівнях: когнітивному, афективному, поведінковому.

Перекладено і адаптовано ряд методик, спрямованих на дослідження особливостей клінічних взаємовідносин (Шкала емпатії Ч.Труа, Шкала безумовної позитивної уваги Ч.Труа, Шкала конгруентності Д.Кіслера).

Практичне значення отриманих результатів визначається можливостями їх застосування в багатьох прикладних галузях, а саме:

на підставі даних дисертаційного дослідження розроблено і апробовано програму заходів профілактики і корекції емоційного вигоряння психолога-консультанта;

результати роботи створюють основу для супервізорської оцінки характерних ознак, закономірностей і наслідків емоційного вигоряння психолога-консультанта;

розроблені, перекладені і модифіковані методики можуть бути застосовані у дослідницьких і психодіагностичних цілях, зокрема – для діагностики професійного розвитку в ході підготовки професійних психологів-консультантів.

Впровадження результатів дослідження здійснювалось автором на базі Центру соціальних служб для молоді Солом’янського району в м. Києві в ході застосування програми профілактики та корекції емоційного вигоряння психологів-консультантів, співробітників спеціалізованої служби “Громадська приймальня”. Результати дослідження також використовуються під час проведення практичних занять з курсу “Клінічної психології” для студентів третього курсу відділення психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Результати роботи апробовані на Другій Всеукраїнській науковій конференції “Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень” (Київ, 1999); на Першій Всеукраїнській науково-практичній сходознавчій конференції (Київ, 1998); науковій конференції „Психологія життєвої кризи особистості” (Київ, 2000); Щорічній науковій конференції студентів та аспірантів Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка (Київ, 2000, 2001); засіданнях кафедри психодіагностики і медичної психології Київського університету імені Тараса Шевченка (2000, 2001).

Результати дисертації опубліковані у вигляді чотирьох статей у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, заключення, списку використаних джерел і шести додатків. Зміст роботи викладений на 173 сторінках друкованого тексту і включає 30 таблиць, 6 малюнків. Список використаних джерел нараховує 213 робіт, 130 з яких опубліковані в іноземних виданнях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовується актуальність проблеми пошуку психологічних чинників емоційного вигоряння психолога-консультанта, ступінь її розробленості в сучасній психології і зв’язок з науковими планами; визначаються об’єкт, предмет, мета та задачі дослідження; вказуються методологічні і теоретичні основи дослідження, методи дослідження; розкривається наукова новизна і практичне значення роботи; наводяться відомості про впровадження результатів дослідження та особистий внесок здобувача.

В першому розділі „Проблема емоційного вигоряння психолога-консультанта у науковій літературі” представлені загальні концептуальні положення, що стосуються дослідженого явища, визначаються його компоненти і стадії, а також специфічні ознаки.

Розробку проблеми емоційного вигоряння у зарубіжній психології ми пов’язуємо з роботами таких вчених, як К.Маслач, М.Лейтер, Х.Дж.Фрейденбергер, В.Б.Шауфелі, А.Пінес. Серед робіт вітчизняних авторів слід відзначити дослідження В.В.Бойко, Г.В.Ложкіна, Т.В.Форманюк, В.Є.Орла, Н.В.Грішиної.

На думку більшості дослідників емоційне вигоряння психолога-консультанта - це динамічний процес, що складається з трьох фаз, пов’язаних у часі причинно-наслідковими зв’язками (Х.Дж.Фрейденбергер; Б.Ешфорс, П.Лі; К.Черніс; Р.Голембієвскі). Найбільш обгрунтованою з методичної точки зору уявляється модель В.Бойко, який, спираючись на визначені К.Маслач компоненти вигоряння (емоційне виснаження, деперсоналізація та редукція професійних досягнень) та теорію стресу Сельє, пропонує виділити наступні фази емоційного вигоряння: напруження, резистенцію та виснаження.

Емоційне вигоряння слід відрізняти від широкого кола споріднених явищ, в першу чергу - від професійної деформації (В.С.Медведев, Д.Трунов), а також депресії та робочого стресу.

В роботі підкреслюється, що явище емоційного вигоряння доцільно розглядати не окремо, а в континумі, де його позитивним антиподом є залученість: виснаження, цинізм і зниження рівня досягнень з одного боку і енергійність, зануреність у роботу, ефективність - з іншого (К.Маслач, М.Лейтер).

Найбільший інтерес вчених в контексті дослідження синдрому емоційного вигоряння викликає визначення чинників, що його обумовлюють. Традиційно ці чинники розподілялись на два блоки: індивідуальні (внутрішні) та організаційні (зовнішні) .

Індивідуальні, в свою чергу, можна розділити на дві групи: соціально-демографічні характеристики та особистісні властивості.

До зовнішніх чинників (синоніми - „організаційні” та „ситуаційні фактори”) належать такі характеристики, як умови праці та соціально-психологічні особливості організації.

Однак сучасні емпіричні дослідження вигоряння необхідно проводити на новій концептуальній основі в межах цілісного підходу до визначення його факторів. Крім двох груп психологічних чинників: індивідуальних (внутрішніх) та організаційних (зовнішніх), що традиційно вивчають в контексті вигоряння, в роботі обгрунтовується доцільність виділення третьої групи. Йдеться про чинники, пов’язані зі специфікою психотерапевтичних взаємовідносин (М.Кан, І.Ялом, Дж.Б’юдженталь).

Перспективним напрямком досліджень є пошук змінних-модераторів, що опосередковують зв’язки вигоряння з основними чинниками, а також розгляд не окремих властивостей, а їх структури і її зв’язків з вигорянням (В.Є.Орел).

У другому розділі „Методи дослідження особливостей клінічних взаємовідносин в контексті емоційного вигоряння психолога-консультанта” аналізуються методологічні засади, намічаються шляхи емпіричного дослідження, обгрунтовується обраний діагностичний інструментарій.

Розглянувши методики вимірювання рівня вигоряння, ми зупинились на опитувальнику В.В.Бойко. З метою перевірки ефективності методики В.В.Бойко було проведено дослідження, в якому взяли участь представники різних професій групи „людина-людина” (чоловіки та жінки, віком від 23 до 59 років, середній вік 36,3, стандартне відхилення 8,4; серед них: 30 психологів, 16 соціальних працівників, 21 юрист, 26 співробітників служб МВС, загалом - 93 особи).

Результати дослідження показали, що при застосуванні цього опитувальника найбільш надійні дані можуть бути отримані, якщо розглядати загальний показник вигоряння, а також показники його фаз (напруження, резистенції, виснаження). Значно обережніше слід ставитися до показників на рівні окремих симптомів, з яких складаються фази, оскільки показник їхньої надійності за внутрішньою узгодженістю в багатьох випадках не досягає належної величини.

Для вимірювання рівня емпатії, конгруентності психолога-консультанта і безумовного позитивного ставлення до клієнта, було перекладено та адаптовано шкали експертної оцінки Ч.Труа і Д.Кислера.

Поряд з такими широко визнаними „вимірами” консультативного процесу, як емпатія, конгруентність і безумовна позитивна увага психолога-консультанта, було обгрунтоване введення нового конструкту: тип професійної установки психолога-консультанта в клінічних взаємовідносинах. Методологічні засади для вивчення і подальшої операціоналізації цього конструкту утворює філософія діалогу, зокрема розробки Мартіна Бубера та Міхаїла Бахтіна. Було виділено два типи професійної установки психолога-консультанта: діалогічний та монологічний.

Психотерапевт з монологічною установкою тяжіє до суб’єкт-об’єктних відносин з клієнтом, що проявляється як одинарна спрямованість реакцій терапевта на певний об’єкт взаємодії (наприклад - проблему клієнта).

Діалогічна професійна установка психолога-консультанта в клінічних взаємовідносинах проявляється як схильність до суб’єкт-суб’єктної взаємодії, виразом якої є подвійна спрямованість реакцій психолога-консультанта - на предмет взаємодії та на особливості його відображення клієнтом.

В структурі установки виділяються три компоненти: когнітивний, афективний та поведінковий. Відмінності між двома типами установки на кожному рівні узагальнені в Таблиці 1.

Таблиця 1

Компоненти професійної установки психолога-консультанта у клінічних взаємовідносинах

Діалогічна професійна установка | Монологічна професійна установка

Когнітивний компонент

Особливості імпліцитної теорії особистості: свобода; раціональність; холізм; проактивність; взаємодія з оточенням; змінність; суб’єктивність; гетеростаз; непізнаваність. | Особливості імпліцитної теорії особистості: детермінізм; ірраціональність; елементалізм; реактивність; спадковість; незмінність; об’єктивність; гомеостаз; пізнаваність.

Афективний компонент

Емоційні реакції психолога-консультанта з приводу клієнта узгоджуються із станом клієнта
| Емоційні реакції психолога-консультанта з приводу клієнта доповнюють стан клієнта | `rl

Поведінковий компонент

Використання мікронавичок фасілітації; поглиблення взаємодії (від ситуаціїного до світоглядного рівня); взаємообумовленість вербальних реакцій психолога-консультанта і клієнта | Використання мікронавичок впливу; орієнтація на вирішення проблеми; відносна незалежність вербальних реакцій психолога-консультанта.

Для дослідження когнітивного компоненту професійної установки психолога-консультанта нами було розроблено спеціальну шкалу, що являє собою модифікацію методики семантичного диференціалу. Шкала складається з 18 протилежних тверджень, які стосуються загальних поглядів на природу людини (імпліцитної теорії особистості психолога-консультанта). Надійність шкали було перевірено у дослідженні, в якому взяли участь студенти 4-го курсу заочного відділення вузу гуманітарного профілю (73 особи - 29 чоловіків і 44 жінки, вік яких коливався від 25 до 46 років, середній вік - 31 рік). За результатами дослідження показник надійності шкали за внутрішньою узгодженістю (коефіцієнт ?. Кронбаха) дорівнює 0,614.

Для дослідження особливостей афективного компоненту професійної установки було розроблено методику самозвіту, спрямовану на виявлення емоційних станів, які переживають клієнт і терапевт під час інтерв’ю. В ході розробки методики, з метою перевірки її ефективності було досліджено 36 осіб (чоловіки та жінки віком від 18 до 47 років, які звертались у психологічну консультацію Соціальної служби для молоді Залізничного району м. Києва).

Дослідження поведінкового компоненту професійної установки психолога-консультанта проводилось за допомогою спеціально розроблених процедур контент-аналізу вербальних реакцій психолога-консультанта під час роботи з клієнтом. При цьому у якості показників діалогічності поведінкових проявів психолога-консультанта виступали: збільшення ступеню визначеності позицій партнерів, глибини та двобічності їх взаємодії (Г.М.Кучинський).

Перша тенденція - зростання ступеню визначеності змістовних позицій партнерів (особливо - клієнта), в ситуації терапії проявляється через застосування психотерапевтом комплексу спеціальних мікронавичок (фасілітацію). Для вимірювання наступної тенденції (поглиблення взаємодії - від діалогу ситуаційного до світоглядного) ми використали Шкалу Сакса для оцінки рівня глибини взаємодії між психотерапевтом і клієнтом. Нарешті поведінковими індикаторами тенденції до зростання двобічності взаємодії як прояву діалогічності вважались такі ознаки, як: персональна адресованість висловів, передбачення реакцій та цитування співбесідника, вживання редукованих речень, відсутність діагностичних термінів та номіналізацій тощо.

Таким чином, особлива увага у методичній частині роботи була приділена розробці і перевірці психодіагностичних методик дослідження професійної установки психолога-консультанта в клінічних взаємовідносинах на трьох рівнях - когнітивному, емоційному і поведінковому.

Третій розділ „Дослідження психологічних чинників емоційного вигоряння психолога-консультанта” містить докладний опис процедури і результатів проведеного емпіричного дослідження. Були розглянуті взаємозв’язки емоційного вигоряння психолога-консультанта з трьома групами чинників: індивідуальними (внутрішніми), організаційними (зовнішніми) та чинниками, пов’язаними зі специфікою клінічних взаємовідносин (див. Рис. 1).

Рис.1 Психологічні чинники емоційного вигоряння психолога-консультанта

На першому етапі досліджувались індивідуальні та організаційні чинники емоційного вигоряння психолога-консультанта.

В підгрупі індивідуальних чинників було виділено:

1) соціально-демографічні характеристики (стать, вік, стаж роботи, освіта, сімейний стан), щодо яких відомості було зібрано за допомогою анкетування;

2) особистісні риси - було застосовано методику багатофакторного дослідження особистості Р.Кеттелла.

В підгрупі організаційних чинників було враховано такі особливості:

- приватна практика/ робота в держустанові;

- кількість супутніх видів діяльності (викладання, дослідницька робота, психодіагностика);

- індивідуальні консультації/ групова робота;

- кількість прийомів на тиждень;

- складність проблематики клієнтів;

- наявність належного робочого місця.

Відомості щодо вказаних особливостей було зібрано за допомогою анкетування.

Рівень емоційного вигоряння обчислювався за допомогою методики В.В.Бойко та модифікації Кольорового тесту ставлень (аналізувалось ставлення до себе, до роботи та до клієнта).

Вибірка складалась з 43 психотерапевтів, серед них - 30 жінок, 13 чоловіків, вік досліджуваних коливався від 24 до 61 року, середній вік - 36 років, стандартне відхилення - 9,9.

Отримані дані були оброблені за допомогою пакету статистичних програм SPSS-10. Для обробки даної частини результатів використовувався кореляційний аналіз та t-тест. При розрахунку отриманих кореляцій в необхідних випадках контролювався фактор статі.

За результатами дослідження найменші показники вигоряння спостерігались у психотерапевтів, що займались приватною практикою та поєднували індивідуальну та групову роботу. Зв’язок вигоряння з рівнем навантаження не досягав рівня значущості, в деяких випадках демонструючи парадоксальну тенденцію до зворотніх кореляцій: більші показники навантаження (кількість прийомів на тиждень, складність проблематики клієнтів, додаткові види діяльності) спостерігались у психотерапевтів з меншим рівнем вигоряння.

При дослідженні особистісних чинників вигоряння найсильнішими виявились взаємозв’язки з емоційною стійкістю і напруженістю (фактори С і Q1 за Кеттеллом). При цьому контроль фактору статі дозволив виділити цікаві відмінності між чоловічою та жіночою підгрупою консультантів. Виявилось, що вигорянню також протидіють риси, нормативні дані за якими є вищими у представників протилежної статі. А саме: екстраверсія, чутливість та уява - у чоловіків-консультантів, та інтелект, нормативність та емоційна стійкість - у жінок, негативно корелюють з вигорянням.

В підгрупі соціально-демографічних відмінностей найбільш значущим виявився показник стажу роботи. Було встановлено, що психотерапевти більше ризикують вигоріти в перші роки роботи. Це збігається з результатами існуючих на сьогоднішній день зарубіжних досліджень і пояснюється наявністю нереалістичних очікувань та ідеалів у молодих спеціалістів.

Другий етап дослідження був присвячений вивченню особливостей клінічних взаємовідносин як психологічних чинників емоційного вигоряння.

Враховувались наступні характеристики клінічних взаємовідносин:

- тип професійної установки психолога-консультанта;

- структурні характеристики професійної установки, а саме її гомогенність (єдність між проявами діалогічності/монологічності на когнітивному, афективному та поведінковому рівнях);

- рівень емпатії, конгруентності та безумовної позитивної уваги до клієнта.

В цій частині дослідження взяли участь 31 психотерапевт; серед них - 22 жінки, 9 чоловіків, вік досліджуваних коливався від 24 до 61 року, середній вік - 37 років, стандартне відхилення - 10. Вимірювання деяких аспектів клінічних взаємовідносин вимагало також участі клієнтів цих психотерапевтів (31 особа). Дослідження велось за умови їх добровільної згоди до співпраці. В ході дослідження було записано на аудіоплівку фрагменти роботи кожного психолога-консультанта зі своїм клієнтом, що дало змогу обчислити ряд важливих показників, застосувавши методи контент-аналізу та експертної оцінки фрагментів інтерв’ю. Тривалість фрагментів коливалась від 40 хв. до 1 год. 20 хв.

Отримані дані оброблялись за допомогою кореляційного та регресійного аналізу. Таблиця 2 узагальнює результати кореляційного аналізу взаємозв’язків вигоряння з особливостями клінічних взаємовідносин.

Таблиця 2

Коефіцієнти кореляції між показниками особливостей клінічних взаємовідносин та показниками емоційного вигоряння. |

Загальний показник вигоряння | Фаза „Напруження” | Фаза „Резистенції” | Фаза „Виснаження”

Емпатія (вибірка в цілому) N = 31 | -,292 | -,103 | -,352 | -,385* |

Емпатія (підгрупа з діалогічною установкою) N = 15 | -,694** | -,583* | -,670** | -,703**

Емпатія (підгрупа з монологічною установкою) N = 16 | ,242 | ,368 | ,105 | ,019

Конгруентність психолога-консультанта | -,388* | -,255 | -,432* | -,376*

Безумовна позитивна увага до клієнта | -,470** | -,274 | -,494** | -,533**

Гетерогенність установки | 368* | ,400* | ,111 | ,423*

*p < 0,05; ** p < 0,01

Значущих відмінностей у вираженості ознак вигоряння в двох підгрупах (з діалогічною та монологічною установкою) виявлено не було (статистична обробка проводилась за допомогою t-тесту). Однак дослідження структурних характеристик професійної установки встановило: вигоряння корелює на значущому рівні із гетерогенністю установки (роз’єднаністю між проявами діалогічності/монологічності на когнітивному, афективному та поведінковому рівнях).

Що стосується взаємозв’язків емпатії та вигоряння, розподіл вибірки консультантів на дві підгрупи (з діалогічною та монологічною установкою) виявив показові відмінності. В підгрупі, де переважає діалогічна установка, негативний зв’язок емпатії з вигорянням значно міцніший, ніж у загальній вибірці. В той же час геометрія взаємозв’язків змінюється із домінуванням монологічної установки, де на рівні окремих фаз спостерігається слабка пряма залежність емпатії та вигоряння. Виявлені відмінності свідчать про те, що тип професійної установки психолога-консультанта опосередковує цей зв’язок. Іншими словами, емпатичне ставлення до клієнта протидіє вигорянню діалогічного консультанта, але може виступати фактором ризику у монологічного консультанта.

За даними регресійного аналізу основними предикторами емоційного вигоряння психолога-консультанта виявились два показника: емоційна нестійкість (фактор С за Кеттеллом) та рівень гетерогенності (роз’єднаності) професійної установки психолога-консультанта в клінічних взаємовідносинах.

Четвертий розділ “Шляхи профілактики та корекції емоційного вигоряння психолога-консультанта” присвячений розробці програми заходів, спрямованих на попередження та подолання ознак вигоряння.

Основними напрямками застосування профілактичних і корекційних заходів є:

- розвиток комплексу особистісних рис із гармонійним поєднанням маскулінності та фемінінності, подолання обмежуючих статево-рольових стереотипів;

- формування цілісної, гомогенної професійної установки психолога-консультанта у клінічних взаємовідносинах, що включає усвідомлення імпліцитних засад власних світоглядних орієнтацій, їх поєднання в ситуації психотерапії з відповідними поведінковими мікронавичками і типом емоційних реакцій з приводу клієнта;

- профілактика симптомів вигоряння на когнітивному, афективному та поведінковому рівнях;

- урахування провідної проблематики різних етапів професійного шляху психолога-консультанта, відповідність запропонованих корекційих заходів специфічним особливостям того чи іншого етапу;

- поєднання різних форм роботи: супервізорської допомоги, групових занять та самостійної роботи, опрацювання відповідної літератури, застосування спеціальних психодіагностичних методик.

Узагальнення отриманих результатів дисертаційного дослідження дало можливість сформулювати загальні висновки:

Емоційне вигоряння психолога-консультанта – це динамічний процес, що складається з трьох фаз (напруження, резистенція та виснаження), пов’язаних у часі причинно-наслідковими зв’язками. Синдром емоційного вигоряння необхідно відрізняти від близьких явищ – професійної деформації, хронічної втоми, депресії, професійного стресу. Основними ознаками синдрому вигоряння є емоційне спустошення, деперсоналізація і зниження рівня досягнень.

Психологічні чинники синдрому емоційного вигоряння консультанта розподіляються на три групи: індивідуальні (внутрішні), організаційні (зовнішні) та чинники, пов’язані з особливостями взаємовідносин “консультант-клієнт”. З трьох проаналізованих груп чинників найкращими предикторами вигоряння виявляються особистісні риси психологів-консультантів та особливості клінічних взаємовідносин. Відносно менший внесок організаційних чинників пояснюється специфічними рисами вітчизняного соціокультурного середовища, що, зокрема, характеризується слабкою зовнішньою (організаційною, правовою) регламентацією діяльності психолога-консультанта і недостатньо розвинутою системою її матеріального забезпечення.

Аналіз організаційних чинників емоційного вигоряння виявляє найменші ознаки вигоряння у тих психологів-консультантів, які займаються не тільки індивідуальною, але й груповою роботою, і мають приватну практику.

На рівні особистісних рис, компенсаторною по відношенню до вигоряння є вираженість фемінінних рис у чоловіків та маскулінних – у жінок-консультантів. Таким чином, тенденція до „андрогінності”, вихід за межі статево-рольових стереотипів дозволяє запобігти вигорянню.

Вигоряння не залежить від типу професійної установки психолога-консультанта (діалогічного чи монологічного), а пов’язане з її структурними характеристиками. Вигорянню протидіє єдність (гомогенність) трьох компонентів професійної установки психолога-консультанта – когнітивного, афективного, поведінкового.

У діалогічного консультанта емпатія є бажаною умовою, що запобігає вигорянню, а брак емпатії збільшує його ризик. Але домінування монологічної установки змінює геометрію взаємозв’язків: на рівні окремих фаз спостерігається слабка пряма залежність емпатії від вигоряння. Отже зв’язок емпатії психолога-консультанта з вигорянням опосередковується типом його професійної установки.

Таким чином, програма заходів профілактики та корекції ознак емоційного вигоряння має сприяти подоланню обмежуючих статево-рольових стереотипів та формуванню цілісної професійної установки психолога-консультанта у клінічних взаємовідносинах, враховуючи при цьому специфіку різних етапів його професійного шляху і поєднуючи різні форми роботи (індивідуальну, групову, супервізорський контроль).

Положення дисертаційної роботи створюють концептуальне та емпіричне підгрунтя для майбутніх розробок у галузі проблеми емоційного вигоряння психолога-консультанта. Проблема організаційних чинників вигоряння потребує подальшого вивчення з урахуванням мінливого вітчизняного соціокультурного контексту. Перспективним напрямком залишається пошук взаємозв’язків між вигорянням та структурними характеристиками особистості. Співвіднесення отриманих результатів з даними зарубіжних досліджень обіцяє виявлення важливих закономірностей у крос-культурному ракурсі.

Основний зміст дисертації викладено в таких публкаціях автора:

Малишева К.О. Професійні настанови психотерапевта в клінічних взаємовідносинах // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, т.IV, ч.1. - К., 2002. – С. 152-159.

Малишева К.О. Емпатія психотерапевта: Шкала C.Truax // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: Вид-во „Плай” Прикарпатського університету, 2002. - Вип. 7. - Ч.1.- С. 205-213.

Малишева К.О. Синдром професійного вигоряння психотерапевта: роль особливостей клінічних взаємовідносин // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, т. IV , ч.3. - К., 2002. – C. 134-139.

Малишева К.О. Дослідження особливостей психотерапевтичних взаємовідносин методом психосемантики // Вісник Харківського університету. Серія: Психологія, 2002. - № 550. – С.187-191.

Малишева К.О. Діалог і східна мовно-культурна традиція // Матеріали Першої Всеукраїнської науково-практичної сходознавчої конференції. - К., 1998. - С. 97-99.

Малишева К.О. Нарциссическая личность - психотерапевтический подход // Збірник доповідей Другої Всеукраїнської наукової конференції “Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень”. - К., 2000. - с. 59-62.

Малишева К.О. Синдром емоційного вигоряння психолога-консультанта: психологічні чинники, профілактика та корекція. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.04 – медична психологія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

Дисертація присвячена проблемі психологічних чинників емоційного вигоряння психолога-консультанта. Виділено та досліджено три групи чинників: індивідуальні, організаційні та чинники, пов’язані зі спеціфікою психотерапевтичних (клінічних) взаємовідносин. Запропоновано та операціоналізовано новий конструкт – тип професійної установки психолога-консультанта в клінічних взаємовідносинах (діалогічний та монологічний). За результатами дослідження найменші показники вигоряння спостерігаються у психотерапевтів, що займаються приватною практикою та груповою роботою. На рівні особистісних рис вигорянню протидіє тенденція до “андрогінності”, поєднання маскулінних та фемінінних рис. Виявлено значущі взаємозв’язки між вигорянням та структурними характеристиками професійної установки, зокрема – роз’єднаністю між її компонентами. Встановлено, що тип професійної установки опосередковує взаємозв’язок між емпатією психолога-консультанта та його емоційним вигорянням.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у вигляді профілактичної та корекційної програми на базі Центру соціальних служб для молоді Солом’янського району в м.Києві.

Ключові слова: емоційне вигоряння психолога-консультанта, клінічні взаємовідносини, професійна установка психолога-консультанта, емпатія, супервізія.

Малышева К.О. Синдром эмоционального выгорания психолога-консультанта: психологические факторы, профилактика и коррекция. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.04 – медицинская психология. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.

В диссертации рассматривается проблема эмоционального выгорания психолога-консультанта, исследуются его психологические факторы. В работе проведен теоретический анализ проблемы эмоционального выгорания, выделены его специфические признаки, стадии, компоненты. Особое внимание уделяется исследованию его факторов. Так, опираясь на существующие эмпирические исследования, выделено три группы факторов: индивидуальные (внутренние), организационные (внешние), а также факторы, связанные со спецификой психотерапевтических (клинических) взаимоотношений. Наряду с такими общепризнанными “измерениями” клинических взаимоотношений, как эмпатия, конгруэнтность психолога-консультанта и безусловное позитивное внимание к клиенту, было обосновано введение нового конструкта: тип профессиональной установки психолога-консультанта в клинических взаимоотношениях. В ходе теоретического осмысления проблемы были использованы принципы философии диалога и на ее основе было выделено два типа установки (диалогический и монологический). Проявления установки каждого типа изучались на уровне когнитивном, аффективном и поведенческом.

В исследовании использовался ряд методов и методик, как известных, так и специально разработанных и модифицированных в соответствии с целями исследования. Так уровень эмоционального выгорания определялся при помощи методики В.В.Бойко и модификации проективной методики Цветового теста отношений. Личностные особенности психологов-консультантов исследовались с помощью методики Кеттелла (16 PF). Социально-демографические и организационные факторы учитывались с помощью анкетирования. Для исследования особенностей когнитивного и аффективного компонентов профессиональной установки была модифицирована методика семантического дифференциала. Исследование поведенческого компонента проводилось посредством специально разработанных процедур контент-анализа вербальных реакций психолога-консультанта во время работы с клиентом. Уровень проявления базовых терапевтических условий (эмпатии, конгруэнтности, безусловного позитивного внимания) устанавливался методом экспертной оценки фрагментов терапевтической беседы с помощью переведенных и адаптированных шкал Ч.Труа и Д.Кислера.

Анализ организационных факторов эмоционального выгорания психолога-консультанта показал, что признаки выгорания оказываются наименьшими у тех специалистов, которые ведут частную практику и занимаются групповой работой.

На уровне личностных черт компенсаторной по отношению к выгоранию оказалась выраженность маскулинных черт у женщин-консультантов и фемининных – у мужчин-консультантов. Таким образом, выгоранию противодействует тенденция к “андрогинности”, выход за пределы полоролевых стереотипов.

Было установлено, что выгорание не зависит от типа профессиональной установки (диалогического и монологического), а связано с его структурными характеристиками. Избежать выгорания позволяет цельность (гомогенность) трех компонентов установки: когнитивного, аффективного и поведенческого.

В соответствии с полученными данными, связь эмпатии психолога-консультанта с выгоранием опосредуется типом его профессиональной установки. У диалогического психолога-консультанта эмпатия является желательным условием, которое предотвращает выгорание, а недостаток эмпатии увеличивает его риск.

Результаты диссертационного исследования внедрены на базе Центра социальных служб для молодежи Соломенского района г.Киева в виде программы профилактики и коррекции признаков эмоционального выгорания у психологов-консультантов, сотрудников службы “Общественная приемная”.

Ключевые слова: эмоциональное выгорание психолога-консультанта, клинические взаимоотношения, профессиональная установка психолога-консультанта, эмпатия, супервизия.

Malysheva К.О. The psychological factors, prevention and therapy of counsultant psychologist’s burnout. - Manuscript.

Dissertation for the Candidate degree in Psychological Sciences (Specialty 19.00.04 - Medical Psychology. - Kyiv National Тaras Shevchenco University, Kyiv, 2003.

Dissertation is devoted to a problem of consulting psychologist’s burnout. On the basis of the theoretical and empirical analysis, three groups of factors are distinguished: individual, organizational and factors concern to clinical relations. New construct (the type of therapist’s professional attitude in clinical relation: dialogic and monologic) is developed. The results of research have shown, that the least degree of burnout characterizes therapists, who is dealing with groups and having the private practice. A type of professional attitude mediates correlation between therapist’s empathy and burnout. Significant correlations between burnout and structural characteristics of professional attitude are revealed. On the basis of findings special program of preventive and therapeutic measures is developed.

Key words: consultant’s burnout, clinical relations, professional attitude in clinical relations, empathy, supervision.