НацІональна юридиЧна академІЯ УкраЇни

імені Ярослава Мудрого

Москвич Лідія Миколаївна

УДК .962.1

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ

СТАТУСУ СУДДІВ

Спеціальність 12.00.10 – судоустрій; прокуратура
та адвокатура

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків — 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, професор Марочкін Іван Єгорович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри організації судових та правоохоронних органів

Офіційні опоненти:–

доктор юридичних наук, професор Долежан Валентин Володимирович, Одеська національна юридична академія, професор кафедри організації судових та правоохоронних органів

–

Провідна установа – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою (м. Київ)

Захист відбудеться “18” грудня 2003 р. о 11.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77

Автореферат розісланий “17” листопада 2003 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Спасибо-Фатєєва І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дана робота є комплексним теоретичним дослідженням актуальних проблем правового статусу суддів України. Відсутність фундаментальних наукових розробок цього питання і тенденції судово-правової реформи обумовили вибір теми дисертації.

Актуальність теми дослідження. Україна, ратифікувавши в 1997 р. Конвенцію про захист прав та основних свобод людини, прийняла на себе зобов'язання забезпечити кожному, чиї права порушені, ефективні способи правового захисту. У юридичному механізмі цього захисту особливе місце посідає суд, фундаментальним призначенням якого і є захист прав людини і громадянина.

Одне з основних завдань судово-правової реформи є реалізація демократичних ідей правосуддя, вироблених світовою практикою й наукою. У цьому зв'язку особливого значення набуває розробка концептуальних основ статусу суддів України, який відповідатиме міжнародним стандартам, оскільки виключно останні є носіями судової влади в державі.

Особливо ці питання актуалізуються сьогодні, в період становлення і розвитку правової держави, формування громадянського суспільства. Тому саме зараз так необхідний принципово новий підхід до визначення поняття, структури і змісту правового статусу судді, сутності його службових прав, обов'язків, повноважень і правосуб'єктності.

Незважаючи на те, що окремі проблеми статусу суддів уже були предметом вивчення деяких учених, комплексного наукового дослідження основ статусу судді в Україні не провадилося, як немає й фундаментальних досліджень юридичної природи статусу носія судової влади, структури і змісту цього інституту, а також сутності службових прав, обов'язків, повноважень і правосуб'єктності судді у відповідності з міжнародними стандартами. Належне законодавче визначення статусу суддів є вирішальним кроком до становлення справжно незалежної судової влади, здатної забезпечити надійний захист прав та основних свобод людини і громадянина. Усе викладене й визначає актуальність теми даної наукової праці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі організації судових і правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до Державної цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації й діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (державна реєстрація № 0186.0.09931).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження — визначити поняття, юридичну природу, структуру і зміст правового статусу судді і на цій основі сформулювати його оптимальну модель.

Згідно з поставленою метою в роботі передбачено вирішення таких важливих наукових завдань:—

вивчити ступінь теоретичної розробки зазначених питань у юридичній літературі й обґрунтувати можливість використання їх основних результатів на сучасному етапі соціально-економічного й політичного розвитку держави; —

визначити поняття “правовий статус судді”, проаналізувати його структуру і зміст, дати його визначення, розробити оптимальну модель статусу судді;—

розглянути й узагальнити чинне законодавство про статус суддів, здійснити порівняльно-правовий аналіз становища носіїв судової влади в Україні й у деяких зарубіжних країнах; —

сформулювати основні організаційно-правові проблеми забезпечення статусу судді, розробити пропозиції по удосконаленню відповідного законодавства;—

розкрити правову природу, зміст службових прав, обов'язків і повноважень суддів України, позначити механізм їх ефективної реалізації, охарактеризувати службові права, обов'язки й повноваження суддів в інших державах;—

дослідити поняття “правосуб'єктність судді”, показати генезу соціально-правових і моральних вимог, що ставляться до судді;—

здійснити соціально-психологічний аналіз професійної діяльності судді, розробити професіограму суддівської діяльності, науково обґрунтувати доцільність нормативного визначення переліку професіонально необхідних якостей судді, сформулювати соціопсихограму судді;—

з’ясувати статус кандидата на посаду судді, простежити генезу цього інституту, розробити комплекс організаційно-правових гарантій статусу кандидата на посаду судді; внести пропозиції щодо вдосконалення процедури підбору суддівських кадрів; —

узагальнити вітчизняну і світову практику щодо становлення системи навчання суддів і на цій підставі запропонувати авторське бачення цієї системи в Україні, розробити проект Комплексної державної програми підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації професійних суддів України.

Об'єктом дослідження є правовий статус судді, норми міжнародного права й національного законодавства, що закріплюють його підвалини.

Предметом дослідження є поняття, юридична природа правового статусу судді, сутність і зміст його службових прав, обов'язків, повноважень і правосуб'єктності.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації становить універсальний діалектичний метод пізнання суспільно-правових явищ, а також такі загальнонаукові методи, як: історико-правовий — при дослідженні генези службових прав, обов'язків, повноважень судді, вимог, що ставляться до нього та кандидата на цю посаду; порівняльно-правовий — при аналізі правового статусу суддів в Україні та інших країнах світу; індукції і дедукції — при визначенні понять “правовий статус судді”, “службові права судді”, “службові обов'язки судді”, “повноваження судді”, “правосуб'єктність судді”; системно-структурний — при дослідженні сутності і змісту правового статусу судді та його основних структурних елементів, при аналізі змісту професійної діяльності судді; формально-логічний — при класифікації службових прав, обов'язків і повноважень судді, вимог, що ставляться до нього, при характеристиці процедури формування суддівського корпусу, а також формулюванні висновків дослідження; логіко-правовий — при розробці проекту структури закону України “Про статус професійних суддів України”, проекту Комплексної державної програми підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації професійних суддів України; статистичний — при дослідженні умов, що впливають на ефективність використання суддею своїх службових прав, обов'язків і повноважень; моделювання — при конструюванні оптимальної моделі статусу судді, розробці професіограми суддівської діяльності; соціологічний — при проведенні моніторингу серед суддів.

Теоретичну основу дисертації становлять наукові роботи в галузі судоустрою, загальної теорії права, конституційного, адміністративного, кримінального процесуального, цивільного процесуального, господарського процесуального права (а) вітчизняних учених, як-то: Ю.П. Битяк, В.Ф. Бойко, В.Д. Бринцев, Ю.М. Грошевой, В.В. Долежан, Ю.М. Кармазин, В.Т. Маляренко, І.Є. Марочкін, О.В. Петришин, Д.М. Притика, Г.О. Мурашин, С.В. Подкопаєв, А.О. Селиванов, Н.В. Сібільова, В.С. Стефанюк, Ю.М. Тодика, О.М. Толочко, В.І. Шишкін та ін.; (б) вчених Російської Федерації та інших країн СНД, як-то: С.С. Алексєєв, О.Б. Амбросимова, В.О. Байдуков, В.М. Бібіло, О.Д. Бойков, В.Л. Васильєв, М.В. Вітрук, Ю.О. Дмитриїв, А.В. Дулов, Є.Є. Єршов, М.І. Клеандров, А.Ф. Козлов, М.О. Колоколов, О.М. Костюков, Н.С. Крилова, В.О. Кряжков, В.О. Лазарєва, В.М. Лебедєв, М.І. Матузов, Т.Г. Морщакова, І.Л. Петрухін, Н.В. Радутна, В.О. Ржевський, В.Г. Розенфельд, Т.О. Савєльєва, Л.О. Сергієнко, Ю.М. Старілов, Ю.І. Стецовський, Л.С. Халдєєв, Г.А. Шмавонян, Н.М. Чепурнова, Черемних Г.Г., В.О. Четвернін та ін.; (в) вчених іноземних держав, як-то: П. Арчер, А. Барак, Р. Гольдман, М. Делла, Коллісон, Г. Крефт, Ж.-М. Ламбер, Д. Мідор, Л. Уайнреб, Р. Уолкер В. Хайде та інших правників, а також роботи фахівців у галузі філософії, соціології та психології.

Особливо належить вирізнити теоретичні розробки таких видатних дослідників кримінального процесу кінця XIX — початку XX ст., як О.І. Загоровський, А.Ф. Коні, М.В. Муравйов, П.П. Пусторослєв, С.М. Трегубов, І.М. Тютрюмов, І.Я. Фойницький тощо.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять: а) статистичні дані Верховного Суду України, Міністерства юстиції України; б) результати узагальнення практики підбору суддів у Харківській області; в) результати анкетування 340 суддів Харківської, Полтавської, Херсонської областей.

Нормативну базу дисертаційного дослідження становлять Конституція України і Конституції іноземних країн, закони України та зарубіжних держав, що регламентують правове становище суддів, міжнародно-правові документи з питань організації й діяльності судової влади, інші нормативно-правові акти, що закріплюють окремі елементи статусу суддів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним монографічним науковим дослідженням теоретичних проблем правового статусу суддів України, у якому детально обґрунтована необхідність чіткого нормативного врегулювання об'єктивних аспектів суддівської посади, науково аргументовані вимоги, що ставляться до особи судді, запропоновано механізм їх виявлення та оцінки. З низки раніше не досліджуваних або досліджуваних недостатньо проблемних питань статусу суддів зроблено висновки і сформульовано положення, спрямовані на вдосконалення законодавства про статус носіїв судової влади.

Отримані наступні нові науково обґрунтовані результати:

1. Уперше визначена та комплексно досліджена оптимальна модель правового статусу судді як єдність об'єктивних характеристик суддівської посади (службові права, службові обов'язки, повноваження) і суб'єктивних вимог до особистості його носія (правосуб'єктність судді).

2. Уперше системно досліджені службові права, обов'язки, повноваження і правосуб'єктність судді, визначена їх юридична природа, структура та зміст.

3. По-новому, з урахуванням норм міжнародного права в сфері відправлення правосуддя проведено соціально-психологічний аналіз професійної суддівської діяльності, виокремленні й досліджені такі її компоненти, як пізнавальний, моральний, комунікативний, організаційний і творчий, сконструйована професіограму суддівської діяльності.

4. На підставі діяльнісно-особистісного підходу вирізненні й систематизовані професіонально важливі якості судді, що включають психологічні, соціальні, психофізіологічні й медичні аспекти. Сформовано соціопсихограму судді.

5. Обґрунтовано доцільність проведення психодіагностичного обстеження особистості як професійних суддів, так і кандидатів на цю посаду з визначенням чітких критеріїв професійної придатності або непридатності до цієї діяльності. Наведені пропозиції щодо організації і проведення зазначеної процедури.

6. Уперше проведено порівняльно- й історико-правове дослідження генези інституту кандидата на посаду судді в Україні і країнах франко-германської й англосаксонської правової системи. Сформульовано рекомендації щодо вдосконалення законодавства, яке регламентує процедуру підбору кандидатів у судді і призначення (обрання) їх на посаду. Аргументована доцільність доповнення закону України “Про статус суддів” розділом “Статус кандидата на посаду судді”.

7. Запропоновано структуру державної системи навчання суддів, визначено її мету, завдання і принципи функціонування, наведені рекомендації щодо організації навчального процесу, його матеріально-технічного забезпечення. Розроблено проект Комплексної державної програми підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації професійних суддів України.

8. Запропоновано авторський проект структури закону України “Про статус професійних суддів України”, шляхи вдосконалення законодавства України про статус носіїв судової влади.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані:—

у науково-дослідній сфері — як підґрунтя для подальшої розробки концепції правового статусу суддів;—

у правотворчій сфері — при розробці і прийнятті нових нормативних актів, вдосконаленні чинного законодавства, що регламентує статус суддів;—

у правозастосовчій царині — для вдосконалення реалізації правових норм у сфері забезпечення статусу суддів, процедури підбору кандидатів на посади суддів, практики їх підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації; —

у навчальному процесі — при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників з курсів “Організація судових і правоохоронних органів України”, “Організація роботи суду”, “Статус суддів в Україні”, у викладанні відповідних навчальних дисциплін, науково-дослідницькій роботі студентів;—

у правовиховній сфері — в роботі по підвищенню громадського авторитету суддів, судової влади в цілому, підвищенню правосвідомості громадян і самовихованню суддів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (м. Харків, 27 грудня 2000 р.), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 10-й річниці Незалежності України “Українська державність: проблеми історії, права, економіки, мовознавства, філософії, політології та культури” (м. Миколаїв, 20 квітня 2001 р.), науковій конференції молодих учених “Конституція — основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (м. Харків, 30 червня 2001 р.), науковій конференції молодих учених “Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності” (м. Харків, 20 – 21 грудня 2001 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Стан судової реформи в Україні: проблеми і перспективи” (м. Харків, 18 – 19 квітня 2002 р.).

Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри організації судових і правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Основні результати теоретичного дослідження використовувалися авторкою у викладанні відповідних тем при проведенні семінарських занять з курсів “Організація судових і правоохоронних органів”, “Організація роботи суду”, “Статус суддів в Україні”.

Публікації. Основні теоретичні положення і практичні рекомендації дисертації опубліковані в шести наукових статтях (з них 5 — у фахових виданнях) і п'яти тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обрана відповідно до мети, завдань, предмета й логіки дослідження і складається зі вступу, двох розділів (8-ми підрозділів), висновків, списку використаної літератури і 5-ти додатків. Загальний обсяг дисертації становить 244 сторінки, з них основного тексту — 180 сторінок, обсяг додатків — 22 сторінки, загальна кількість використаних літературних джерел — 288.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертаційного дослідження, її науково-теоретичне підґрунтя, визначаються мета й завдання, методичні, теоретичні, нормативні й емпіричні засади. Указується на наукову новизну отриманих результатів, на практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості про апробацію основних результатів дослідження.

РОЗДІЛ 1 “Правовий статус суддів України” містить п'ять підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Правовий статус судді: поняття і зміст” комплексно досліджені юридична природа, структура і зміст категорії “правовий статус судді”, сформульовані й аргументовані такі концептуальні для всього дослідження положення: 1) правовий статус є цілісною правовою категорією, що характеризує весь спектр як юридичних можливостей, так і соціально-психологічних якостей особи, на яку покладено функцію здійснення судової влади в державі; 2) правовий статус судді не повинен розглядатися поза зв'язком із конституційним статусом людини і громадянина, змістом та обсягом прав, основних свобод та обов'язків, закріплених у Конституції України, що виступають фундаментом спеціального професійного статусу судді; 3) зміст правового статусу судді визначається цілями й завданнями його професійної діяльності, виконуваної соціальної функції і становить відповідну сукупність правових можливостей, міру свободи поведінки судді в суспільному житті і професійній діяльності; 4) при характеристиці правового статусу судді повинно йтися не про статут посади, а про правовий статус суб'єкта, що обіймає цю посаду; 5) специфіка професійної діяльності судді вимагає певного обмеження (виключення) деяких конституційних прав і свобод громадянина.

Аналіз чинного законодавства дозволяє авторці вирізнити такі обмеження конституційних прав та свобод судді, як-то: (а) заборона брати участь у політичній і профспілковій діяльності і (б) обмеження свободи вибору виду додаткової трудової діяльності. Досліджуючи сутність і передумови закріплення в Конституції та законодавстві України заборони брати суддями участь у політичній діяльності, дисертантка аргументує необхідність нормативного визначення вичерпного переліку дій, які можуть бути визнані як політична діяльність, участь у якій несумісна зі статусом носія судової влади. На думку авторки, наявність у законодавстві цього обмеження пов'язано з необхідністю зміни сформованих стереотипів, підвищення авторитету суддів у сучасному суспільстві. Надалі, в умовах правової держави й громадянського суспільства, ця заборона не буде затребуваною.

Аналізуючи обмеження свободи вибору виду додаткової трудової діяльності, авторка підтримує точку зору тих правознавців, які обстоюють думку про необхідність установлення меж і критеріїв допустимості такої діяльності.

Критично осмисливши погляди вітчизняних і зарубіжних учених про сутність категорії “правовий статус посадової особи”, дисертантка доходить висновку, що донині вона ототожнювалася із поняттям “правовий статут посади” і вказує на неприпустимість використання існуючого в науці адміністративного права такого підходу при визначенні правового статусу судді. Обстоюється позиція, що аналогія з державними службовцями не може бути застосована до суддів, тому що за природою вони різні. Дисертантка акцентує на сутності професійної діяльності судді як своєрідній єдності, взаємопроникненні виконуваної соціальної функції й особистості судді (виконавця). Додатково аргументується обґрунтованість запропонованого в літературі підходу до визначення правового статусу судді: мова повинна йти не про правовий статус суддівської посади, а про правовий статус судді — особи, яка обіймає посаду носія судової влади.

На підставі аналізу теоретичних підходів до визначення структурних елементів правового статусу судді пропонується в якості таких розглядати службові права, обов'язки, повноваження і правосуб'єктність судді.

Таким чином, у дисертації вперше визначено поняття правового статусу судді шляхом опису єдності об'єктивних характеристик суддівської посади і суб'єктивних аспектів — вимог до особи, яка її обіймає.

Підрозділ 1.2. “Службові права суддів: юридична природа і класифікація” присвячено теоретичному дослідженню сутності службових прав суддів, основних організаційно-правових проблем їх реалізації. Наводиться порівняльно-правовий аналіз службових прав суддів України і службових прав суддів низки інших держав, розглядаються передумови й етапи становлення деяких службових прав суддів, даються практичні рекомендації, що забезпечують їх реалізацію.

Ґрунтуючись на загальнотеоретичних положеннях про сутність службових прав, авторка досліджує характерні ознаки службових прав суддів, зміст яких визначається нею як єдність виду й міри наступних можливостей: а) певної поведінки самого носія статусу судді; б) вимагати відповідного поводження від інших осіб; в) звернутися в необхідних випадках за сприянням у реалізації цих прав до компетентного державного органу; г) користатися конкретними соціальними благами.

Залежно від змісту в роботі класифікуються та детально розглядаються групи службових прав суддів, саме права: а) що вказують на винятковість (привілейованість) правового статусу судді (право на повагу професійної честі й гідності, особисту й майнову недоторканність, стабільність трудової зайнятості, на кар'єрний зріст, відставку тощо); б) які безпосередньо сприяють виконанню службових функцій (право самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень, вимагати створення й забезпечення необхідних умов здійснення професійної діяльності, на суддівський індемнітет та ін.); в) що встановлюють можливість користатися додатковими соціальними благами (право на соціальний і правовий захист, одержання гідної матеріальної винагороди за роботу, на інші права, передбачені трудовим і пенсійним законодавством, на поліпшені житлові умови, пільги щодо житлово-комунального, транспортного та іншого обслуговування, на відпочинок, вільний вибір додаткової педагогічної, наукової і творчої діяльності, на страхові гарантії, підвищення кваліфікації тощо).

Досліджуються організаційно-правові проблеми реалізації деяких службових прав суддів, запропоновано шляхи їх вирішення, вказується на необхідність чіткого нормативного закріплення переліку службових прав суддів, їх змісту, механізму реалізації й захисту.

У підрозділі 1.3. “Службові обов'язки суддів: юридична природа і класифікація” вивчається й аналізується юридична природа і зміст службових обов'язків суддів, організаційно-правові проблеми їх реалізації.

Ґрунтуючись на загальнотеоретичних дослідженнях сутності і змісту обов'язків, авторка розглядає службові обов'язки суддів як нормативно визначений вид і міру необхідної поведінки носія судової влади, що забезпечує реалізацію інтересів суб'єктів, з якими суддя вступає у правовідносини при здійсненні професійних функцій. Невиконання (неналежне виконання) суддею своїх службових обов'язків може призвести до істотних змін у його правовому становищі, аж до втрати статусу.

Досліджуючи зміст службових обов'язків суддів, дисертантка вказує на їх двоїсту природу — правову і моральну. Наслідком цього є висновок про неможливість нормативного закріплення вичерпного переліку службових обов'язків суддів. Залежно від вимоги, що міститься в обов'язку, виділяються й детально розглядаються три блоки службових обов'язків суддів: а) дотримання Конституції та законодавства України; б) дотримання етичних основ діяльності; в) сумлінне і професіональне виконання службових функцій.

Особлива увага приділяється вивченню організаційно-правових проблем реалізації службових обов'язків судді. Обстоюється позиція, відповідно до якої належна реалізація службових обов'язків повинна забезпечуватися не тільки за допомогою юридичного інструментарію (правових норм, що закріплюють перелік службових обов'язків судді, основних форм і способів їх реалізації, відповідальності за невиконання), а й шляхом урахування впливу індивідуальної, соціально-психологічної структури особистості носія цих обов'язків (його ціннісні орієнтації, установки, цілі) в контексті відповідних політичних, організаційних, ідеологічних та інших соціальних умов і передумов, що спонукають до свідомого й сумлінного виконання суддею службових обов'язків.

У підрозділі 1.4. “Повноваження судді: юридична природа і класифікація” аналізуються юридична природа, структура і зміст повноважень судді, суб'єктивний і об'єктивний аспекти їх реалізації. Виходячи з існуючих підходів до визначення структури повноваження, авторка підтримує погляди С.С. Алексєєва, І.Я. Дюрягіна, В.В. Лазарєва, І.Л. Петрухіна, В.А. Юсупова про особливу юридичну природу повноважень судді, додатково аргументує необхідність включення в їх структуру такого елемента, як розсуд судді.

Обстоюється позиція точка зору, що при дослідженні процесу реалізації повноважень судді крім об'єктивних чинників, необхідно брати до уваги й суб'єктивний аспект: адже реалізує їх людина, яка наділена відповідними соціальними і психофізіологічними характеристиками, що суттєво впливають на процес ухвалення рішення.

Запропоновано таку класифікацію повноважень судді: (а) за змістом — предметні й функціональні і (б) за обсягом — основні й додаткові. Відповідно до логіки аналізу детально розглядаються повноваження судді з урахуванням сучасної судової системи.

У підрозділі 1.5. “Правосуб'єктність як елемент правового статусу судді” правосуб'єктність розглядається як необхідна умова набуття й володіння статусом судді. Дисертантка пропонує розглядати правосуб'єктність судді як юридичну характеристику особистості носія судової влади, її якостей і здібностей з погляду відповідності законодавчо встановленим критеріям, що визначають успішність професійної діяльності. Додатково аргументовано необхідність розгляду правосуб'єктності не тільки як передумови, й як структурного елемента правового статусу судді.

Правосуб'єктність судді досліджується як реальне правове явище, що має самостійний зміст і структуру. На думку дисертантки, зміст досліджуваного поняття зумовлено специфікою правового статусу носія судової влади й полягає у визнаній державою за допомогою правових норм відповідності особистості судді вимогам його професійної діяльності.

Як структурні елементи правосуб'єктності судді вирізняються соціальна, психофізіологічна, професійна й моральна компетентність. Підкреслюється, що встановлення професіональної придатності суб'єкта до здійснення професійної діяльності судді можливо шляхом порівняння структури його особистісних якостей з “ідеальною моделлю”, закладеною в соціопсихограмі судді. Додатково обґрунтовано необхідність соціально-психологічного аналізу професійної діяльності судді (розробка професіограми суддівської діяльності), що є фундаментом, який визначає зміст його правосуб'єктності.

РОЗДІЛ 2 “Організаційно-правові проблеми кадрового забезпечення судової влади” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Статус кандидата на посаду судді” досліджується генеза інституту кандидата на посаду судді в порівняльно-правовому аспекті його становлення в Україні й низки зарубіжних країн. Розглядаються етапи підбору кандидатів на заміщення вакантних посад носіїв судової влади, сформульовано шляхи вдосконалення зазначеної процедури.

Спираючись на нормативно-правову базу, авторка наводить аналіз системи і критерії підбору кандидатів на посади суддів у період а) перебування України у складі Росії (1654-1917 рр.); б) боротьби за встановлення української національної державності (1917-1920 рр.); в) за радянських часів (1917-1991 рр.); г) в роки незалежності України (з 1991 р. по сьогодення). Сформульовано низку практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення нормативно-правової бази в цій царині. Обґрунтовано необхідність перегляду кваліфікаційних вимог, що ставляться до кандидатів на посади суддів. Зокрема, пропонується передбачити: вимогу успішного завершення навчання в Академії суддів України; необхідність попереднього медичного обстеження; підвищення мінімального і встановлення граничного віку претендента на цю посаду; легалізацію конкурсних засад і принципу гласності при підборі кандидатів на посади суддів; проведення тестування на придатність до суддівської діяльності; розроблення й використання при підборі кадрів професіограми суддівської діяльності.

Досліджено організаційно-правові проблеми проведення кваліфікаційної атестації кандидатів на посади суддів, обґрунтовано доцільність єдиної процедури добору кандидатів — як тих, які вперше претендують на посаду судді, так і тих, які претендують на безстрокове обрання. Головна роль у цьому процесі, на думку авторки, має належати Вищій раді юстиції.

У підрозділі 2.2. “Діяльнісно-особистісний підхід до формування суддівського корпусу” розглядається можливість використання діяльнісно-особистісного підходу до формування суддівського корпусу України, розроблені практичні рекомендації щодо його використання.

Фундаментом організації підбору й розміщення суддівських кадрів, з точки зору авторки, повинен стати науково-практичний аналіз їх професіональної діяльності через систему вимог, що ставляться до судді, включаючи його особистісні якості, особливості процесів мислення, знань, умінь і навичок. Це дозволить сконструювати професіограму суддівської діяльності, що створить передумови для наукового підходу до проблеми формування суддівського корпусу.

У результаті проведеного дослідження, дисертантка дійшла до висновку, що сутність професіограми полягає в соціально-психологічному аналізі професійної діяльності, на підставі якого вирізняється комплекс необхідних здібностей, якостей і рис особистості, що становлять зміст соціопсихограми. У роботі по-новому, з огляду на сучасні вимоги, досліджено структуру професіональної діяльності судді, детально характеризуються такі її підструктури, як пізнавальна, моральна, комунікативна, організаційна і творча.

Авторка акцентує увагу на необхідності вивчення особистості судді і визначення впливу якостей останньої на виконання покладених на нього функцій для того, щоб встановити такі властивості, які є професіонально корисними і які актуалізують успішність професійної діяльності. Використовуючи концепцію функціональної динамічної структури особистості, запропоновану К.К. Платоновим, дисертантка описує оптимальну структуру особистості судді, обґрунтовує зміст її структурних елементів. Результати теоретичних досліджень підтверджуються емпіричними даними, отриманими при анкетуванні суддів. У роботі сформульовано науково обґрунтовані й підтверджені практичною діяльністю судді як професійно необхідні, так і негативні якості його особистості, що становлять зміст соціопсихограми носія судової влади. Запропоновано використовувати кваліфікаційні, об'єктивні, психологічні критерії оцінки професійно важливих якостей і здібностей судді при психодіагностичному методі дослідження особистості.

У підрозділі 2.3. “Проблеми підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації суддів” дається оцінка існуючої в Україні системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації суддів, аналізується досвід низки зарубіжних держав, розглядаються організаційно-правові проблеми в цій сфері, пропонуються конкретні рекомендації щодо їх вирішення.

На підставі аналізу міжнародно-правових актів, що закріплюють окремі елементи статусу суддів, норм національного законодавства й порівняльної характеристики досвіду деяких зарубіжних країн обґрунтовується необхідність створення єдиної державної системи навчання суддів, що складається із трьох елементів: підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації. Розроблено конкретні пропозиції стосовно змісту навчальних програм та організації навчального процесу. Основне місце в системі навчання посадових осіб судової влади надається Академії суддів України, при цьому доводиться доцільність створення відділення підготовки суддів на базі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати теоретичного дослідження проблем підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації суддів ґрунтуються також на емпіричних даних.

Оскільки підготовка суддів повинна мати цілеспрямований характер, пропонується передбачити три відділення — загальне, господарське, адміністративне. Акцентується увага на необхідності нормативного закріплення як критерію підбору кандидатів на посади суддів вимоги успішного завершення відповідного відділення підготовки суддів. Опрацьовано конкретні рекомендації щодо способів і процедури добору слухачів, їх матеріального забезпечення, організації навчального процесу тощо. Особлива увага приділяється завершальному етапу підготовки — підсумковій атестації, що повинна мати, на думку авторки, характер кваліфікаційної, проходити у формі іспиту, результати якого дійсні на всій території України. При такому підході особливого значення набувають питання організаційного і правового забезпечення, зокрема, статус Державної атестаційної комісії, її склад, процедура проведення іспиту і зміст підсумкової атестації слухача.

Навчання за програмою професійної перепідготовки посадових осіб судової влади, на думку дисертантки, є обов'язковим для тих суддів, які: а) переводяться на посаду професійного судді в суд вищої інстанції без зміни спеціалізації; б) переводяться на посаду професійного судді в суд вищої інстанції або суд того ж рівня зі зміною спеціалізації; в) переводяться на посаду професійного судді в суд іншої юрисдикції; г) призначаються (обираються) на адміністративні посади.

Підвищення кваліфікації суддів — це продовження навчання з метою поновлення й поглиблення теоретичних і практичних знань професійних суддів, розвитку умінь і навичок, необхідних для ефективного вирішення покладених на них завдань, що сприяє підтримці рівня відповідності обійманій посаді. Розглянуто такі елементи системи підвищення кваліфікації суддів, як-то: а) навчання на відповідному відділенні Академії суддів України; б) систематичне самостійне навчання (самоосвіта); в) відвідування тематичних лекцій і семінарів науковців і практиків; г) участь у проведенні короткострокових тематичних семінарів; д) участь у науково-практичних конференціях; д) стажування. Аргументується необхідність нормативного закріплення обов'язку кожного судді підвищувати свою кваліфікацію систематично.

На підставі одержаних результатів теоретичного дослідження, оцінки емпіричних даних дисертанткою запропоновано авторський проект Комплексної державної програми підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації професійних суддів України.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні поняття, юридичної природи, структури і змісту правового статусу судді, розв’язання низки організаційно-правових проблем його забезпечення. Отримані результати роботи можуть стати підґрунтям для подальшого дослідження інституту правового статусу носія судової влади, забезпечити методологічні передумови для аналізу особливостей правового становища суддів Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Касаційного суду України, апеляційних і місцевих судів, удосконалення чинного законодавства. Основними науковими і практичними результатами цього дослідження є наступні висновки:

1. Правовий статус судді — цілісна правова категорія, що характеризує весь спектр юридичних можливостей і соціально-психологічних якостей суб'єкта, на якого покладено функцію здійснення судової влади в державі. Сутність цього поняття полягає в нормативно визначеній можливості поведінки судді, обмеженої інтересом виконуваної ним соціальної функції.

2. Для забезпечення стабільності правового статусу судді необхідно чітке теоретичне визначення і детальне закріплення в національному законодавстві всіх структурних елементів, що становлять зміст цієї правової категорії, що сприятиме цілісному правовому забезпеченню статусу суддів України.

3. Структурними елементами, що становлять зміст правового статусу судді, є: а) службові права; б) службові обов'язки; в) повноваження; г) правосуб'єктність.

4. Службові права суддів визначають вид і міру конкретно визначеної поведінки суб'єкта, наділеного статусом посадової особи судової влади. Вирізняють службові права: а) що вказують на винятковість (привілейованість) правового статусу судді; б) що сприяють безпосередньому виконанню службових функцій; в) що містять можливість користатися додатковими соціальними благами.

5. Службові обов'язки суддів — нормативно визначені вид і міра необхідної поведінки носія судової влади. Залежно від змісту вимоги, що міститься в обов'язку, можна виділити три блоки службових обов'язків суддів: а) дотримання Конституції і законодавства України при здійсненні професійної діяльності; б) дотримання етичних основ діяльності; в) сумлінне і професіональне виконання службових функцій. Службові обов'язки мають характер додаткових і не виключають необхідності виконання конституційних та інших громадянських обов'язків.

6. Повноваження судді становлять вид і міру службового поводження, що полягає в його владному впливі з метою відновлення справедливості на суб'єкта заінтересованого (чи незаінтересованого) у вирішенні правового конфлікту. Повноваження складаються із синтезу процесуальних прав, обов'язків і суддівського розсуду і можуть бути класифіковані (а) за змістом — предметні й функціональні і (б) за обсягом — основні й додаткові.

7. Правосуб'єктність судді визначена як юридична характеристика особистості носія судової влади, її якостей і здібностей з погляду відповідності законодавчо встановленим критеріям, що визначають успішність професійної діяльності. Правосуб'єктність є необхідною умовою для наділення (правосуб'єктність кандидата на посаду судді) і володіння (правосуб'єктність судді) правовим статусом судді. Структуру даного поняття утворюють соціальна, психофізіологічна, професійна, моральна компетентність, а його зміст — професіонально необхідні якості і здібності особистості, якісний склад яких обумовлюється змістом професійної діяльності.

8. З метою забезпечення належного статусу суддів в Україні мають бути прийняті новий Закон “Про статус професійних суддів”, Комплексна державна програма підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації суддів, професіограма суддівської діяльності. Проекти зазначених документів, розроблені авторкою дисертації, становлять додаток останньої.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ:

1. Москвич Л.М. Правовий статус судді: поняття та зміст // Вісн. Запорізьк. юрид. ін-ту. — 2000. — № 4. — С. 223–229.

2. Москвич Л.М. Проблеми підбору суддівських кадрів в Україні // Актуал. пробл. держави та права: Зб. наук. пр. – Одеса: Одеськ. нац. юрид. акад., 2001. – Вип.10. – С. 275-283.

3. Москвич Л.М. Деякі проблеми формування професійного суддівського корпусу // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. – Вип.54. – С. 194-200.

4. Москвич Л.М. Деякі проблеми добору кандидатів на посаду судді // Держава і право: Зб. наук. пр.: Юрид. і політ. науки. — К.: ІДП НАН України, 2002. — Вип.15. — С. 156-161.

5. Москвич Л.М. Правосуб’єктність судді: сутність та зміст // Держава і право: Зб. наук. пр.: Юрид. і політ. науки. — К.: ІДП НАН України, 2002. — Вип.17. — С.122-127.

6. Москвич Л.Н. Служебные права судей // Проб. історії та сучасн. стану науки Укр. держави. — Миколаїв - Одеса: “ТОВ ВіД”, 2002. — С. 186-192.

7. Москвич Л.М. Суддя: яким він повинен бути? // Актуал. пробл. формування прав. держави в Україні (До 50-ї річн. Конвенції про захист прав та основних свобод людини): Тези доп. та наук. повід. Всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених / За ред. М.І. Панова. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. — С. 187-189.

8. Москвич Л.М. Правовий статус судді // Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України: Тези доп. та наук. повід. учасн. наук. конф. молодих учених (м. Харків, 30 черв. 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – С. 155-157.

9. Москвич Л.М. Становлення судової влади в Україні // Укр. державність: пробл. історії, права, економіки, мовознавства, філософії, політології та культури. (Всеукр. наук. конф., присв. 10-й річниці незалежності України): Зб. наук. пр.: В 2-х т. — Т.2. — Миколаїв - Одеса: Тетра, 2001. — С. 367-371.

10. Москвич Л.М. До питання про підготовку професійних суддів // Сучасні пробл. юрид. науки і правозастосовчої діяльності: Тези доп. та наук. повідом. учасн. наук. конф. молодих учених (м. Харків, 20-21 груд. 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. — Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. — С. 189-192.

11. Москвич Л.М. Проблеми статусу судді України // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матер. наук.-практ. конф., 18-19 квіт. 2002 р., м. Харків / Голов. ред. Сташис В.В. – К.-Харків: Юрінком Інтер, 2002. – С. 178-180.

АНОТАЦІЯ

Москвич Л.М. Організаційно-правові проблеми статусу суддів. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.10 — судоустрій; прокуратура та адвокатура. — Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. — Харків, 2003.

Дисертація присвячена теоретичному дослідженню юридичної природи, сутності і змісту правового статусу суддів. Здійснено порівняльно-правовий аналіз особливостей визначення статусу суддів в Україні і країнах франко-германської й англосаксонської правової системи. Комплексно досліджено поняття правового статусу судді шляхом опису єдності об'єктивних характеристик суддівської посади й суб'єктивних вимог до особи, яка її займає.

Наводиться класифікація службових прав, обов'язків і повноважень суддів, досліджена правосуб'єктність судді, сформульовано пропозиції по вдосконаленню законодавства у сфері забезпечення статусу судді відповідно до світових стандартів.

Ключові слова: правовий статус судді, службові права судді, службові обов'язки судді, повноваження судді, правосуб'єктність судді.

АННОТАЦИЯ

Москвич Л.Н. Организационно-правовые проблемы статуса судей. — Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.10 — судоустройство; прокуратура и адвокатура. — Национальная юридическая академия имени Ярослава Мудрого. — Харьков, 2003.

В работе комплексно исследуются теоретические проблемы правового обеспечения статуса судей Украины. Осуществлён сравнительно-правовой анализ особенностей правового положения судей в Украине и странах романо-германской и англосаксонской правовой системы. Оценена возможность использования положительного опыта зарубежных стран в сфере обеспечения статуса носителей судебной власти.

В работе научно обоснованы ряд концептуальных положений: а) правовой статус является целостной правовой категорией, характеризующей весь спектр, как юридических возможностей, так и социально-психологических качеств человека, на которого возложена функция осуществления судебной власти в государстве; б) правовой статус судьи не должен рассматриваться вне связи с конституционным статусом человека и гражданина; в) содержание правового статуса судьи определяется целями и задачами профессиональной деятельности и составляет определенную совокупность правовых возможностей, меру свободы поведения судьи; г) специфика профессиональной деятельности судьи предполагает некоторые ограничения (исключения) конституционных прав и свобод судьи; д) при характеристике правового статуса судьи речь должна идти не о статуте судейской должности, а о правовом статусе человека, занимающего должность носителя судебной власти. На основании данных положений впервые понятие правового статуса судьи определено и исследовано через описание единства объективных характеристик судейской должности и субъективных требований к личности его носителя.

Исследованы юридическая природа, сущность и содержание структурных