ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

МАНДЗІЙ ЛЮБОМИРА СТЕПАНІВНА

УДК 323.39

ПРАВЛЯЧА ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА УКРАЇНИ:

СУТЬ ТА ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ

Спеціальність: 23.00.02 - політичні інститути і процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ЛЬВІВ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Поліщук Микола Васильович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри політології

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Ярош Богдан Олексійович,

Волинський державний університет

імені Лесі Українки, кафедра політології;

кандидат політичних наук, доцент

Вдовичин Ігор Ярославович,

Львівська комерційна академія.

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться "10" жовтня 2003 р. о _15_годині на засіданні спеціалізованої вченої ради
Д 35.051.02 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м.Львів, вул. Університетська, 1, ауд.301.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: м.Львів, вул.Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий " 9 " вересня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор політичних наук, професор В.М.Денисенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Роль правлячої політичної еліти надзвичайно важлива в будь-якій державі й особливо актуалізується на етапах становлення або трансформації тієї чи іншої системи. Саме тому дослідження правлячої політичної еліти особливо цінне в Україні, відносно молодій державі, яка переживає перші етапи розвитку власних політичних інститутів. Поняття "правляча політична еліта" значною мірою втратило свою самозначимість тому, що його концептуальне наповнення розчинилося в ширших термінах та поняттях (особливо в таких, як "політична еліта" та "правляча еліта").

Незважаючи на численні наукові роботи, присвячені аналізу політичної еліти України, дослідження чинників, що визначають її виміри та функції, здебільшого залишаються поза увагою вчених. Разом з тим, вони відрізняються у стабільних, сформованих і тривалий час існуючих системах та у таких системах, що проходять етапи трансформації. В Україні, виходячи з особливостей її історичного розвитку, традицій, низки проблем та суперечностей, що накопичилися впродовж довгого часу, сформувався власний набір чинників, які вказують на параметри правлячої політичної еліти і, звісно, потребують детальнішого аналізу. Інтегральне поєднання дії всіх чинників призвело до можливості констатації правлячої політичної еліти України як певного системоутворюючого ядра політичної еліти і політичної системи загалом. Дослідження цього ядра та оцінка його значущості є ключовими для оцінки стану державності України і, на нашу думку, ще не отримали належного розгляду. У науковій літературі ще не висвітлені повною мірою як сама суть того, що таке правляча політична еліта України у досліджуваний період, так і етапи її становлення, розвитку та чинники, що її визначили.

Сьогодні в Україні переважають дослідження конкретико-теоретичного та загально-філософського типів аналізу, у той час як існує потреба ще й в узагальнених дослідженнях на рівні емпіричного пізнання. Порівняно незначна кількість таких досліджень, особливо стосовно другої половини 90-х років, вказує на те, що ця проблема гостро актуальна й порівняно мало досліджена, особливо на новому історичному матеріалі.

Рівень наукового опрацювання проблеми. Проблему еліт у політичній науці давно й всебічно розглядають різні автори. Ідеї політичного елітизму висловлювали ще Конфуцій, Платон, Н.Макіавеллі, Ф.Ніцше та інші.

У першій третині ХХ сторіччя розрізнені ідеї елітарності систематизували й узагальнили відомі соціологи Г.Моска та В.Парето, яких вважають засновниками науки елітології. Її основоположниками також вважають Р.Міхельса, Ж.Сореля, М.Вебера. Вони сформулювали абетку доктрин, їхні наступники розвинули, переосмислили окремі положення, однак фундаментальні основи залишились незмінними. Власне, вони зробили еліту предметом свого дослідження, дали їй визначення, розкрили структуру, закони її функціонування, визначили роль еліти в соціальній та політичній системі, вказали на закономірності зміни еліт.

Виникнення і глибоке обґрунтування елітарних теорій в Україні пов'язане з іменами В.Липинського та Д.Донцова. На проблеми еліт звертали увагу такі вчені з української діаспори, як І.Лисяк-Рудницький, Г.Грабович, Я.Пеленський. В Україні, починаючи з 90-х років, проблемою еліт у тому чи іншому контексті займалися такі сучасні науковці, як О.Білий, Д.Видрін, С.Вовканич, Б.Гаврилишин, О.Гринів, А.Колодій, І.Курас, Б.Кухта, О.Лазоренко, В.Лизанчук, В.Литвин, В.Малахов, М.Михальченко, А.Пахарев, В.Потульницький, В.Танчер, М.Шульга, Б.Ярош. Елітаристською проблематикою займається група вчених, що гуртується навколо редакції наукового журналу "Політична думка". Зокрема, В.Полохало, О.Дергачов, А.Федоров та ін. досліджують українську "посткомуністичну" еліту. Вагомий внесок у теорію політичної еліти зробили харківські політологи Л.Манжуловська, О.Куценко, О.Халецька та інші, які вивчають джерела поповнення еліти, способи її формування, взаємодію старої й нової, політичної та економічної еліти, її згуртованість, вплив еліти на трансформацію суспільства Куценко О. Динамика элит в изменяющемся мире // Харьковские социологические чтения - 95. - Х., 1995; Бакакина Е. Групповое качество политической элиты постсоветского периода // Харьковские чтения - 97. - Х., 1997; Иванова А., Манжуловская Л. Проблемы формирования властвующей элиты в современной Украине // Харьковские чтения - 97. - Х., 1997; Маркозова Е. Влияние элит на направление социальной трансформации общества // Харьковские чтения - 98. - Х., 1998; Халецька О. Типи української еліти та їх соціальна роль // Харьковские чтения - 98. - Х., 1998. - С. 155 -159.. Однак багато проблем елітотворчого процесу в Україні все ще мало досліджені або ж учені й зовсім залишають їх поза увагою.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є висвітлення правлячої політичної еліти в Україні 90-их років ХХ сторіччя в умовах переходу від однієї суспільно-політичної системи до іншої, з'ясування процесів її становлення, розвитку та особливих рис у період формування в Україні демократичних основ суспільства. Тому передбачається вирішення таких дослідницьких завданнь:

·

·

·

·

·

·

·

·

Об'єктом дослідження є правляча політична еліта України.

Предмет дослідження: процес становлення та розвитку правлячої політичної еліти України в період формування демократичних основ суспільства.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від проголошення незалежності України до завершення формування політичних інститутів на основі Конституції 1996 року та пов'язаних з нею законодавчих актів.

Теоретико-методологічні засади та емпірична база дослідження. Методологічна основа дисертаційної роботи включає основні загальнонаукові та емпіричні методи дослідження, які стали доробком зарубіжної, пострадянської та української політичної науки. Дисертація ґрунтується на принципах структурно-функціонального та системного аналізу, що дає змогу всебічно дослідити поняття "правляча політична еліта", виявляючи її основні параметри, структурні елементи, визначаючи етапні моменти становлення, розвитку та сучасної інституалізації. Використання структурно-функціонального методу обґрунтовано необхідністю визначення співвідношення загальноприйнятих ознак правлячої політичної еліти та їх вітчизняних проявів. Важливим є порівняльно-політологічний аналіз, який дає змогу визначити індивідуальну значущість окремо взятих елементів через співставлення різнопланового матеріалу. В контексті історичного аналізу ми розкриваємо значимість параметральних змін в сучасному розумінні правлячої політичної еліти, оцінюємо її значення та роль. Порівняльний метод при аналізі й оцінці правлячої політичної еліти України дав змогу використати досвід трактування правлячої політичної еліти або схожих за суттю термінів в інших країнах та теоретично обґрунтувати його застосування.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять документальні джерела, статистичні дані, результати соціологічних досліджень, здійснених в Україні, а також власні спостереження за розвитком сучасних політичних процесів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у з'ясуванні суті правлячої політичної еліти в перехідному суспільстві та особливостях застосування відомих нам теорій еліти як методології при аналізі аналогічних вітчизняних явищ і процесів, висвітленні специфіки їх становлення й розвитку. У рамках здійсненого автором дослідження отримано результати, які становлять певну наукову новизну:

·

·

·

·

·

·

·

Практичне значення отриманих результатів. Проведений у дисертаційному дослідженні аналіз проблеми дає змогу зробити висновок про обґрунтування, визначення та становлення окремого напрямку в сучасній політичній науці - політичної елітології. Виявлені головні теоретичні підходи до проблеми трансформації політичної еліти в системі перехідних суспільств, основні характеристики політичної еліти як суб'єкта політичного процесу можуть використати владні структури, політичні партії, виборчі штаби, засоби масової інформації та інституції, які готують управлінські кадри. Окрім того, їх можна використовувати у підготовці підручників, навчально-методичних посібників, для викладання загальних курсів із політології та історії України, спеціальних курсів, наприклад, "Політична еліта України" та інші.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки, які щороку отримували в результаті дослідження та які становлять основу дисертаційної роботи, обговорювалися на щорічних наукових звітних конференціях кафедри політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, на Міжнародній науковій конференції (лютий 2002 року, м.Львів) "Українська інтелігенція за духовне відродження народу" у виступі "Політична еліта і процес державотворення".

Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації -173 сторінки, з яких 14 сторінок становить список використаних джерел, укладений із 176 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність дисертаційного дослідження; з'ясовано рівень наукової розробки теми; визначено мету і завдання роботи; її методологічні та теоретичні основи; сформульовано наукову новизну одержаних результатів та їх науково-практичне значення.

Перший розділ "Політична еліта: суть та основні концептуальні підходи" складається із чотирьох підрозділів. У них здійснено аналіз теорій, що покладені в основу сучасного дослідження правлячої політичної еліти.

У першому підрозділі "Концептуальні підходи до аналізу правлячої еліти в історії політичної думки" зазначається, що теорії елітаризму відображені ще у працях Конфуція, Платона, Арістотеля, Н.Макіавеллі, Ф.Ніцше, Г.Гегеля та ін. Детально проаналізовано концептуальні положення творів Г.Моски, В.Парето і Р.Міхельса, яких вважають засновниками елітології. Визначено, що класичний елітаризм є грунтом для виникнення сучасного розуміння теорій еліт.

Сучасні теорії еліт почали складатися наприкінці ХІХ - на початку ХХ сторіччя. Автор приділяє увагу аналізу макіавеллістичної, ціннісної, структурно-функціональної, ліберальної концепцій, а також теорії демократичного елітизму.

У другому підрозділі "Дослідження правлячої еліти в сучасній політичній науці" розглянуто генезу поняття "еліта" як правлячого компонента суспільства. "Правлячу політичну еліту" ми трактуємо як особливий прошарок політичної еліти, що перебуває при владі або здійснює безпосередній вплив на неї. Необхідною умовою існування правлячої політичної еліти є існування незалежної держави. При цьому особи, що входять до складу правлячої політичної еліти, мають належати до сфери політичного управління процесами у державі, вони повинні мати можливість творити владну політику або мати на неї безпосередній вплив. Визначено основні напрями обґрунтування феномену еліти: ірраціональний, харизматичний, біологічний, психологічний, технократичний та історичний.

Автор аналізує моністичний та плюралістичний теоретичні підходи до пояснення феномену еліт. Перший репрезентують Ч.Р.Міллз, Дж.У.Дамхофф, Ф.Хантер, Т.Мейно, П.Бирнабаум та ін, які вважають, що суспільством керує одна еліта. Принципово інші акценти у трактуванні феномену еліти роблять автори плюралістичної теорії: Р.Арон, Д.Перрі, Д.Рісмен, Д.Трумен, Р.Даль. Спільним для цих двох концепцій є визнання еліти як правлячої меншості, яка має перевагу над більшістю завдяки своєму багатству, соціальному престижу, компетентності, політичній активності. Різняться вони тим, що прихильники моністичного підходу до оцінки еліти наголошують на її однорідності, замкненості, горизонтальній мобільності та непідконтрольності з боку більшості навіть при демократичних інститутах.

Ми аналізуємо проблему рекрутування еліти, вказуємо на існування двох систем відбору: гільдії та антрепренерство. Вибір тієї чи іншої системи зумовлюють кілька факторів - роль партійної системи в суспільстві, політичні традиції, ступінь однорідності культури, рівень соціальної нерівності та інші.

Проаналізовано також проблеми, пов'язані із трансформацією правлячої політичної еліти в перехідних суспільствах. Вони містять в собі дослідження перетворень усередині самої правлячої еліти, а також дослідження відмінностей у трактуванні термінів "трансформація еліти", "зміна еліти", "заміна еліти". Багатьом державам притаманні такі процеси трансформації еліт, де правляча політична еліта підлягає процесам вертикалізації та горизонталізації, що загалом створює певну ієрархізовану структуру боротьби за здобуття, реалізацію та утримання влади.

У третьому підрозділі "Проблеми політичної еліти у дослідженнях українських вчених" зосереджено увагу на ідеях елітаристських концепцій, які відображені у працях українських дослідників. Увагу приділено аналізу теоретичного доробку В.Липинського і Д.Донцова, які вперше в Україні створили власні завершені елітаристські теорії. В.Липинський заклав засади теорій політичної еліти та намагався застосувати їх до аналізу суспільних процесів в Україні. Він стверджує, що провідною силою перетворень має бути еліта національної держави. Для окреслення тієї сили, що має взяти на себе завдання створення національної української держави, повести за собою маси, він застосовує терміни "провідна верства", "національна аристократія", "правляча верства". Д.Донцов зосередив свою увагу на питанні утворення національної еліти - "вибраної ініціативної меншості". Основними завданнями цієї еліти є освідомлення українства національною ідеєю, національною ідеологією.

Узагальнюючи подальші дослідження науковців України, ми дійшли висновку: абсолютна більшість дослідників переконливо доводить, що правляча політична еліта України розпочала своє формування, і нині відбувається процес поступового оновлення (еволюції) еліти та шляхів її рекрутування. Процес формування правлячої політичної еліти незавершений, вона проходить черговий етап власної трансформації в самодостатню правлячу політичну еліту незалежної держави. В Україні склалася радше формальна політична еліта, яка відповідає лише окремим критеріям належності до цього поняття.

У четвертому підрозділі "Особливості правлячої політичної еліти в перехідних суспільствах" розглянуто концепції Дж.Хіглі, Р.Гюнтера, В.Гельмана, О.Криштановської, І.Куколева, О.Мясникова, Г.Ашина, У.Хоффман-Ланге, в яких охарактеризовано процеси, властиві правлячій політичній еліті в перехідних суспільствах. Зокрема, зазначається, що визначення та класифікація правлячої політичної еліти були сформульовані для стабільних суспільств. Очевидно, для перехідних суспільств ці визначення недосконалі. Характерною рисою таких суспільств є кардинальна зміна суспільних цінностей і соціальних норм.

Основною тенденцією трансформації політичної еліти у концепції Д.Хіглі, М.Бартона, Д.Філда є зміна еліти від роз'єднаної до консенсусно єдиної. У суспільствах, які переживають демократичну трансформацію, політичні еліти можуть бути згруповані у декілька типів: ідеологічно єдині еліти, консенсусно єдині еліти, розділені еліти. Першому типові відповідають еліти, які згуртовані, уніфіковані, зцементовані на ґрунті якоїсь ідеології, вирізняються високою стабільністю. Другому типові відповідають еліти, які за своїм характером плюралістичні, але консенсусно єдині. Третьому типові відповідають еліти, які розділені, дезінтегровані, їх різні фракції ведуть безкомпромісну боротьбу одна з одною. У рамках цієї концепції переходу до демократії виокремлюються дві основні моделі "демократизації" еліти: "пакт" і "конвергенція" еліти. "Пактом" називається варіант переходу, коли еліта раптово й усвідомлено перебудовує свою структуру та внутрішні взаємовідносини, її нова та стара частина домовляються про компроміси з надзвичайно важливих питань. "Конвергенція" - процес, який відбувається в умовах перехідного періоду до демократії та пов'язаний з необхідністю мобілізації мас опозиційними фракціями еліти, що формуються, для досягнення успіху в електоральній гонитві й здійснення коаліційної політики.

І.Куколев вказує декілька факторів, за допомогою яких можна розкрити суть трансформації елітних груп: "зміна потоків", "політичний капіталізм", "бунт економічної еліти чи пробудження регіональних еліт", "роль контреліти". О.Мясников процес заміни еліт розглядає у двох варіантах: "консолідація" та "вічний конфлікт". У.Хоффман-Ланге зазначає, що трансформація еліти виступає у двох формах. Перша - циркуляція індивідів (членів еліти) на керівних посадах у тих політичних інститутах і приватних організаціях, які зберегли свою силу й базову організаційну структуру в ході зміни режиму. Друга форма полягає в тому, що трансформація еліти відбувається через перерозподіл функцій між організаціями, що існували, і тими, що утворилися. Погоджуючись з думкою У.Хоффман-Ланге, автор зазначає, що вивчення елітної трансформації та результатів зміни режиму передбачає виділення обох аспектів, а тому доцільно аналізувати і старі, і нові інституціональні структури, а також весь процес циркуляції еліт та їхні встановлюючі, структурні й функціональні характеристики.

Дисертантка доходить висновку, що проблеми трансформації політичної еліти у перехідних суспільствах доволі широко висвітлюються у наукових дослідженнях, проте існує дефіцит у дослідженні проекцій вказаної трансформації саме на правлячу політичну еліту.

Розділ другий "Правляча політична еліта України: умови трансформації та етапи становлення" складається із чотирьох підрозділів і присвячений аналізу становлення правлячої політичної еліти України.

У першому із підрозділів "Суспільно-політичні передумови формування правлячої еліти України" охарактеризовано передумови формування правлячої політичної еліти України.

Аналіз суспільно-політичної ситуації в УРСР років перебудови демонструє різновекторність формування контреліти. Першими виявами майбутньої правлячої політичної еліти можна вважати діяльність дисидентських правозахисних груп. Водночас, джерелом поповнення правлячої політичної еліти стає і "демплатформа" в КПУ. Зазначається, що найбільше видозмін у правлячих колах простежено під час виборів народних депутатів СРСР 1989 року. Застосування відносно демократичних механізмів для формування законодавчої влади під час перших виборів на альтернативній основі окреслили появу нового покоління політичної еліти. Принципово новий канал рекрутування правлячої політичної еліти, що з'явився, не міг призвести до корінних змін її складу. Останнє явище було пов'язано передовсім із неготовністю населення до різких змін у політичній системі, відсутністю демократичних традицій формування органів влади, своєрідністю політичної свідомості та культури. Та саме це окреслило неминучість змін у правлячій верхівці.

У другому підрозділі "Особливості трансформації еліти періоду становлення незалежності" охарактеризовано перший етап становлення правлячої політичної еліти України, розглянуто головні тенденції її розвитку.

Авторка аналізує структури виконавчої та законодавчої влади в період початку їхнього функціонування в умовах незалежності.

Найважливішими характеристиками першого етапу трансформації правлячої політичної еліти є: процес зміни поколінь; регіональність, несамостійність, виконавча сутність правлячої політичної еліти, домінування в її трансформаціях тенденцій наступності; загострений вияв нестачі "внутрішніх" резервів, практично повна відсутність можливості рекрутування членів правлячої політичної еліти іззовні (з-поза меж партійно-господарської номенклатури УРСР), неподолані правлячою політичною елітою численні перешкоди на шляху до свого самодостатнього розвитку, існування певного "пакту". В Україні було дивовижно поєднано риси двох різних способів рекрутування: гільдій та антрепренерства. Правляча політична еліта набула рис консолідованої: вона поєднала представників колишньої влади та колишньої опозиції на основі ідеї незалежності та виживання у системі і витіснила радикальні частини двох колишніх таборів.

Авторка вказує на поступову зміну генерацій правлячої політичної еліти, підкреслює наступність їхньої зміни та яскраву вираженість окремих поколінь.

У третьому підроздлі "Трансформація правлячої еліти в період розбудови політичних інститутів" розглянуто трансформацію правлячої політичної еліти України після 1994 року до парламентських виборів 1998 року. Зокрема, простежено процес змін у керуючих державних інституціях.

На основі дослідження зроблено висновок про те, що саме в цей період було внесено суттєві корективи у склад та форми існування правлячої політичної еліти. Свідченням цього було продовження процесу зміни поколінь, який відбувався із різною інтенсивністю. У правлячій еліті, проте. з'явилися вкрай малочисельні раніше прошарки технократів, професійних управлінців і бізнесменів, які поступово набирали значущості. Одночасно зменшувався потужний колись прошарок вихідців із колишньої партійно-господарської номенклатури УРСР; правляча політична еліта, незважаючи на всі свої еволюції, значною мірою набула самодостатнього і самовпевненого образу, позбувшись рис правлячої політичної еліти із якостями радянських часів (виконавчості та провінційності). У її трансформаціях перестали домінувати тенденції наступності, а з'явилися рівноцінні їм тенденції різких змін у методах діяльності та особовому складі; у правлячій політичній еліті почали яскраво проявлятися тенденції поділу за схемами "регіонів", "еліта-контреліта", "влада-опозиція"; основою для консолідації стали принципово інші моменти, зокрема, утримання влади, майбутні перемоги на виборах та лобіювання інтересів певних бізнес-структур.

У четвертому підрозділі "Характеристика правлячої політичної еліти періоду формування політичних інститутів на новоствореній законодавчій базі" автор доходить висновку, що в цей період було остаточно визначено шлях оновлення, реструктуризації та існування правлячої політичної еліти України, вона набула сформованих та формально-окреслених рис. У правлячій політичній еліті України продовжився процес зміни поколінь, вона оформила свій самодостатній і самовпевнений образ. У її трансформаціях тенденції наступності лідерів змінилися на тенденції наступності команд, раніше рівноцінні їм тенденції різких змін у методах діяльності та особовому складі змінилися на такі ж рівноцінні тенденції підбору кадрів для досягнення певної мети і, відповідно, різких змін у методах діяльності та особовому складі; знову проявився "пакт", що кардинально відрізнявся від попередніх, - його основою стало формування такого конгломерату сил, який гарантував би досягнення результату, а тому він тільки підсилив поділ за схемами "регіони", "еліта-контреліта", "влада-опозиція"; правляча політична еліта почала страждати від зовнішніх впливів та різнобічності інтересів, які перетворилися в головну перешкоду для її самодостатнього розвитку.

У висновках підсумовано результати дослідження, сформульовано концептуальні положення, які випливають із комплексного дослідження проблеми та доповнюють висновки, зроблені у розділах. Аналізуючи результати досліджень, авторка стверджує, що серед векторів розвитку правлячої політичної еліти найважливішими є напрямки вертикального та горизонтального розгортання, що створюють певну ієрархізовану структуру влади, процесів її здобуття, реалізації та утримання. Правляча політична еліта трактується як особливий прошарок політичної еліти, який перебуває при владі або здійснює безпосередній вплив на неї. Необхідною умовою існування правлячої політичної еліти є існування незалежної держави. Особи, що становлять правлячу політичну еліту, мають належати до сфери політичного управління процесами у державі, вони повинні мати можливість творити владну політику або мати на неї безпосередній вплив. Звідси випливає відмінність цього терміна від терміна "політична еліта", який включає всіх, хто займається політикою на відповідному рівні (регіональному, державному і т.ін.), і має опосередкований вплив на процес прийняття політичного рішення.

Вказано три етапи розвитку правлячої політичної еліти, які синхронізуються із періодами становлення незалежності (1991-1994), розбудови політичних інституцій (1994-1997) та формування політичних інститутів на новоствореній законодавчій базі (1998-1999) і зумовлені якісними змінами в умовах функціонування та механізмах формування.

Головними чинниками, які визначали параметри правлячої політичної еліти України, є: поступовість та еволюційність у процесах змін у правлячій політичній еліті, певний історичний спадок еліти радянських часів, регіональні особливості України, специфіка утворення її політичних інституцій, специфіка утвердження демократизму в країні, поступове збільшення ваги політичної влади у супільстві та загострення боротьби за неї або її утримання, традиції політичної свідомості та культури.

На основі проведеного дослідження стверджується, що правляча політична еліта України відіграла визначну роль у процесах становлення України як незалежної держави. Оскільки правляча політична еліта керує державою, від неї значною мірою залежить стабільність державного та суспільного розвитку як у внутрішньому, так і у зовнішньому його вимірах.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:

1.Мандзій Л. Особливості формування політичної еліти в Україні // Вісник Львів. ун-ту. - Серія філософські науки. - Львів, 2000. Вип.2. - С.189-194.

2. Мандзій Л. Особливості формування політичної еліти в Республіці Польща і Україні в постсоціалістичний період // Вісник Львів. ун-ту. Серія міжнародні відносини. - Львів, 2001. Вип.6. - С.23-28.

3. Мандзій Л. Політичні еліти постсоціалістичних країн: проблеми методології дослідження // Вісник Львів. ун-ту. - Серія філософські науки. - Львів, 2002. Вип.4. - С.171-176.

АНОТАЦІЯ

Мандзій Л.С. Правляча політична еліта України: суть та етапи становлення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2003.

У дисертації проаналізовано концептуальні підходи до вивчення політичної еліти та подано трактування правлячої політичної еліти. Розглянуто специфіку правлячої політичної еліти у перехідних суспільствах, та особливості її становлення та розвитку в Україні. Виявлено передумови формування правлячої політичної еліти в Україні, означено чинники її трансформації. Виділено етапи становлення правлячої політичної еліти України.

Ключові слова: правляча політична еліта, влада, номенклатура, трансформація еліти, рекрутування, опозиція, контреліта, партія влади, системи рекрутування.

Summary

Mandziy L. S. Ruling political elite of Ukraine: the essence and stages of formation. - Manuscript.Dissertation for getting academic degree of Kandydat of political science, specialty 23.00.02 - political institutes and processes. - Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, 2003.

In the dissertation conceptual approaches to studying political elite are analyzed and treatment of ruling political elite is presented. Specific character of ruling political elite in transitional societies and particular traits of its formation and development in Ukraine are considered. Preconditions of formation of ruling political elite in Ukraine are revealed, factors of its transformation are identified. Stages of formation of ruling elite of Ukraine are determined.

Key words: ruling political elite, power, nomenclature, transformation of elite, recruiting, opposition, contrelite, party of power, the system of recruiting.

АННОТАЦИЯ

Мандзий Л.С. Правящая политическая элита Украины: сущность и этапы становления. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2003.

В диссертации проанализированы концептуальные подходы к изучению политической элиты и представлены трактования правящей политической элиты. Правящая политическая элита трактуется как особая прослойка политической элиты, которая находится у власти или осуществляет непосредственное влияние на нее.

Рассмотрена специфика правящей политической элиты в переходных обществах и особенности ее становления и развития в Украине.

Выявлены предпосылки формирования правящей политической элиты в Украине, обозначены факторы ее трансформации.

Выделены три этапа развития правящей политической элиты, которые синхронизируются с периодами становления независимости (1991-1994), развития политических институций (1994-1997) и формирование политических институтов на новообразованной законодательной базе (1998-1999) и обусловленные качественными изменениями в условиях функционирования и механизмах формирование.

Обоснованы изменения генераций в правящей политической элите Украины. В особенностях современной правящей политической элиты Украины наиболее оказались черты представителей генераций "восьмидесятников" и поколения, которое пришло в политику после провозглашения независимости.

На основе проведенного исследования утверждается, что правящая политическая элита Украины сыграла значительную роль в процессах становления Украины как независимого государства. Поскольку правящая политическая элита управляет государством, от нее в значительной мере зависит стабильность государственного и общественного развития как во внутреннем, так и внешнем его измерениях.

Ключевые слова: правящая политическая элита, власть, номенклатура, трансформация элиты, оппозиция, рекрутирование, контрэлита, партия власти, системы рекрутирования.

Підписано до друку 05.09.2003. Формат 60х84/16

Папір друк. № 3. Гарнітура Times.

Друк офс. Тираж 100 прим. Зам. № 123/7

Видруковано в поліграфічній лабораторії

Центру політичних досліджень

м. Львів, вул. Університетська, 1/348 a