Національна академія наук України

центр досліджень науково-технічного потенціалу та

історії науки ім. Г. М. Доброва

Мех Олег Андрійович

УДК 681.3:539.143

Організаційно-економічне обгрунтування розвитку науково-технічного потенціалу

ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ галузі УКРАЇНи

Спеціальність 08.02.02. –

економіка та управління науково-технічним прогресом

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КИЇВ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Дисертаційна робота виконана у відділі системних досліджень Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки (ЦДПІН) ім. Г. М. Доброва НАН України

Науковий керівник: кандидат економічних наук

Кавуненко Лідія Пилипівна,

Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки

ім. Г.М. Доброва НАН України, заступник директора.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Терехов Віктор Іванович

Інститут економіки та права “Крок” (м. Київ), завідуючий кафедрою

менеджменту зовнішньоекономічної діяльності;

кандидат економічних наук

Карпов Володимир Іванович

Науково-дослідний інститут статистики Держкомстату України (м. Київ),

в.о. директора.

Провідна установа: Інститут економічного прогнозування НАН України (м. Київ)

Захист відбудеться 13.05.2003 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.189.01 при Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України за адресою: 01032, Київ-32, бульвар Т.Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України.

Автореферат розісланий 11.04.2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Лобанова Л.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сьогодні для будь-якої розвиненої країни світу наука відіграє вирішальне значення в її економічному зростанні. Або країна конкурує з високотехнологічною продукцією, або не конкурує зовсім. У співвідношенні факторів, що найбільше впливають на економіку, в промислово розвинених країнах частка науки має найбільше значення, випередивши майже на сорок відсотків такі фактори, як пряме вкладання капіталу та підвищення кваліфікації робочої сили, що є результатом використання відкриттів, винаходів та досліджень, застосування технічних інновацій. Однією з характерних рис будь-якої високорозвиненої економіки є значний обсяг фармацевтичного ринку, адже в більшості індустріально розвинених країн розробка та виробництво лікарських засобів стоїть поруч з такими галузями, як аерокосмічна та телекомунікаційна. А для найбільших фармацевтичних компаній світу головним фактором успіху є підтримка безперервних інновацій, наукових досліджень, які пов’язані з винайденням нових лікарських засобів та щорічне їх впровадження у світовий ринок. Отже, щоб йти вперед та конкурувати між собою, щорічно ці компанії вкладають у науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) мільярди доларів США і постійно збільшують ці витрати.

Вивчення потенціалу фармацевтичної галузі, як частини всього українського науково-технічного потенціалу, в цілому розглядається нами як проблема з наукознавства. Методологічною базою в дослідженні даної проблеми виступають наукові концепції та розробки провідних українських вчених – Г. Андрощука, О. Богороша, В. Геєця, Г. Доброва, В. Карпова,

Б. Малицького, В. Олександрової, Б. Патона, В. Соловйова, Ю. Спіженка, В. Терехова.

На сьогодні фармацевтична наука України зазнала значних змін, зменшився обсяг наукових досліджень, звузився їх спектр, впала якість, багато наукових колективів фактично припинили своє існування, а головне те, що наука втрачає вплив на розвиток фармацевтичної галузі. Українські виробники через брак коштів на наукову діяльність, впроваджують у виробництво “дженерикові” препарати, а це не самої високої якості препарати-“двійники” іноземних оригінальних ліків, на які закінчився термін патентного захисту у фірм-розробників. Проблема полягає в тому, що виробники “дженерикових” препаратів у більшості випадків виробляють їх за своїми власними технологіями, адже компанія - розробник вказує в патенті лише приблизну схему синтезу хімічної речовини, яка нерідко досить віддалена від оригінальної. До того ж для випуску даних препаратів потрібні значно менші обсяги експериментальних даних, а замість клінічних звітів – копії друкованих статей про досвід клінічного застосування “двійника”. Таким чином, без дотримання оригінальної технології виробництва і при відсутності довгострокових клінічних досліджень виробляється хімічно еквівалентний препарат з багатьма терапевтичними недоліками. До того ж українські заводи десятками їх дублюють. Реалізуючи таку продукцію, українським підприємствам важко розраховувати на достатнє самофінансування власних наукових досліджень та на вдалу конкуренцію з іноземними фармацевтичними корпораціями.

А на світовому фармацевтичному ринку дедалі активніше відбувається процес глобалізації, об’єднання капіталу, йде приєднання, придбання та злиття компаній, що виробляють лікарські засоби. Основною причиною об’єднання великих корпорацій у ще більші структури є збільшення ними витрат на НДДКР. Щоб компанія могла успішно конкурувати з іншими, їй потрібно випускати на ринок щороку кілька нових оригінальних ліків (брендів), але на винайдення одного такого лікарського засобу потрібно до десяти років досліджень та сотні мільйонів доларів на рік. А фінансувати такі ризиковані та довгострокові проекти із сторонніх фінансових установ ніхто не бажає. Отже, об’єднані наукові бюджети провідних фармацевтичних компаній досягають щороку розмірів від одного до семи млрд. дол. США.

Таким чином ситуація щодо шляхів розвитку фармацевтичних НДДКР в Україні відрізняється суттєво від ситуації з даними дослідженнями в розвинених країнах. Слід наголосити, що в Україні представникам галузі потрібно об’єднати свої зусилля на винайденні саме оригінальних лікарських засобів. Однією з причин цього є наявність значного науково-технічного потенціалу. Два десятки великих фармацевтичних підприємств, значна кількість науково-дослідних інститутів (НДІ), що належать Національній академії наук (НАН), Міністерству освіти та науки (МОН), Міністерству охорони здоров’я (МОЗ) та Медичній академії наук (МАН) – усі вони мають значні наукові здобутки, пов’язані саме з винайденням нових, оригінальних лікарських засобів. До того ж у ціну оригінального медикаменту додатково закладено: майбутні витрати на фінансування нових наукових розробок та клінічних випробувань, підготовку наукових кадрів, навчання лікарів і фармацевтів, витрати на маркетингові дослідження та різноманітне дослідницьке обладнання. Тобто, заздалегідь вирішується гостре питання фінансування всього спектра науково-дослідницької роботи. Виходячи з цього, можна констатувати, що сьогодні для представників фармацевтичної галузі альтернативи проведенню досліджень, спрямованих на виробництво інноваційної продукції, просто немає. Все це визначає актуальність теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження, що проводилося згідно з планом дисертаційної роботи, виконане у відповідності з тематикою таких державних програм, як “Концепція інноваційного розвитку економіки України”, “Фармація-2005” та роботи Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва, в межах наукової теми “Удосконалення науково-технічних засад оцінювання з метою об’єктивізації інформації щодо стану та розвитку науково-технічної сфери”, де виконувалась робота.

Мета роботи: Метою даного дисертаційного дослідження є обгрунтування організаційно-економічних заходів щодо вдосконалення розвитку науково-технічного потенціалу та підвищення конкурентоспроможності фармацевтичної галузі України на основі дослідження сучасного стану науково-технічного потенціалу даної галузі.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:–

встановити і показати сучасні протиріччя, закономірності та невирішені проблеми науково-технічного потенціалу фармацевтичної галузі України;

проаналізувати офіційні статистичні дані щодо основних характеристик науково-технічного потенціалу фармацевтичної галузі України;

розробити методичний підхід щодо встановлення спроможності національних виробників виконувати науково-дослідну роботу; –

дослідити фактори та організаційно-економічні умови для інноваційної діяльності вітчизняного фармацевтичного виробника;–

проаналізувати стан закордонних наукових досліджень, що пов’язані з винайденням нових ліків та виконати порівняльний аналіз щодо ситуації даних досліджень в Україні;

виявити відповідність (релевантність) фармацевтичного науково-технічного потенціалу України сучасним проблемам галузі;–

обгрунтувати основні напрямки розвитку фармацевтичної галузі в процесі ринкових перетворень в Україні.–

розробити рекомендації щодо підвищення конкурентоспроможності національних учасників та розбудови інноваційно-орієнтованої фармацевтичної галузі України.

Об'єктом дослідження є науково-технічний потенціал фармацевтичної галузі України.

Предметом дослідження є сучасні процеси, пов’язані з фінансовим, кадровим та організаційним забезпеченням наукових розробок нових лікарських засобів, а також із становленням в Україні ринкових засад у даній галузі наукової діяльності.

Методологія і методика дослідження. В дослідженні даної проблеми та для виконання поставлених задач при обробці офіційних статистичних даних використовувались методи: економіко-математичного та математично-статистичного аналізу, порівняльного аналізу, проблемно-орієнтованих оцінок, індукції та дедукції, аналізу та синтезу, законодавчі нормативні матеріали, які застосовуються в практиці фінансування науки. Логіку даного дослідження обумовили наступні методологічні підходи:–

у галузі винайдення нових лікарських засобів фінансовий механізм являє собою підсистему економічних відносин, якісне функціонування яких визначається рівнем розвитку економіки в цілому та можливостями конкретних підприємств до інновацій;–

становлення ринкової економіки в Україні породжує проблему щодо необхідності трансформаційних процесів у макроекономічному механізмі фінансування науки;–

при змінах у системі фінансування фармацевтичних наукових досліджень слід враховувати набутий світовий досвід щодо ефективного функціонування науки.

Інформаційна база. При написанні роботи для аналізу використовувались різні джерела, а саме: статистичні матеріали, надані авторові Державним комітетом України із статистики, Фондом фундаментальних досліджень України, представництвами іноземних компаній виробників лікарських засобів, а також дані, що були опубліковані в періодичній та монографічній літературі.

Наукова новизна результатів дисертації полягає у: –

проведенні детального аналізу стану науково-технічного потенціалу фармацевтичної галузі з використанням методу проблемно-орієнтованої оцінки, що дозволило встановити ряд протиріч, виявити закономірності та сучасні проблеми даної галузі;–

визначенні факторів і організаційно-економічних умов, що впливають на макроекономічний механізм фінансування наукових досліджень, пов’язаних з винайденням нових ліків, як системи взаємодій між джерелами фінансування та результатами науково-технічної діяльності і впливом їх на економічний розвиток галузі;–

розробці методичного підходу щодо визначення спроможності виробників лікарських засобів виконувати науково-дослідну роботу; –

визначенні, на основі проблемно-орієнтованих підходів, рівня відповідності (релевантності) науково-технічного потенціалу фармацевтичної галузі України сучасним проблемам та науковим задачам останньої; –

порівняльному аналізі стану наукових досліджень, пов’язаних з винайденням нових лікарських засобів у фармацевтичній галузі України, зі станом аналогічних досліджень за кордоном, що дозволяє національним учасникам фармацевтичного ринку України визначити перспективи співпраці з іноземними; –

розробці рекомендацій та обгрунтуванні подальшої стратегії розвитку наукових досліджень та побудови інноваційно орієнтованої, конкурентоспроможної фармацевтичної галузі в Україні.

Теоретичне та практичне значення дослідження. Викладені в дисертаційній роботі теоретичні положення, практичні результати, висновки та конкретні пропозиції визначають основні напрямки, в яких можуть діяти державні органи управління для побудови інноваційно-орієнтованої фармацевтичної галузі, також усунення недоліків у механізмі фінансування наукових досліджень, пов’язаних з винайденням нових лікарських засобів. Запропоновані рекомендації можуть бути використані для розробки механізму підвищення ефективності капіталовкладень у НДДКР, для організації тісної співпраці наукових, фінансових та виробничих підприємства, що служитиме одним з макроекономічних інструментів формування ринкових відносин у сфері науки, орієнтування її на потреби суспільства. В результаті проведеного аналізу ситуації з національними фармацевтичними дослідженнями визначено стратегічні орієнтири, досвід яких може лягти в основу формування державної політики у сфері фінансування науки.

Особистий внесок автора в розробку проблеми полягає у наступному:–

визначено, згідно з проблемно-орієнтованими оцінками, стан та рівень відповідності науково–технічного потенціалу сучасним проблемам і задачам фармацевтичної галузі та надано рекомендації щодо майбутніх шляхів розвитку;–

обгрунтовано основи ефективного функціонування механізму фінансування фармацевтичних наукових розробок у ринкових умовах, головною з яких є формування новоствореної вартості національними виробниками лікарських засобів; –

визначено основні недоліки державного регулювання науки в Україні, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення методів фінансування науки, які мають стати цілісною системою, що спрямована на економічний результат;

розраховано коефіцієнти: зайнятості та навантаженості одного вченого, фінансування наукової роботи та одного фахівця, як за міністерським розподілом установ так і в галузі в цілому;

визначено положення українських науково-дослідних установ та виробників фармацевтичної продукції порівняно з їх іноземними конкурентами. На основі проведеного аналізу визначено стратегічні орієнтири для формування цілісної інноваційної політики, адекватної можливостям, та запропоновано модель інноваційних структур для фармацевтичної галузі.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження за темою дисертації доповідались і обговорювались на науково-практичних конференціях та симпозіумах. Зокрема, на XVIII Міжнародному київському симпозіумі з наукознавства та науково-технічного прогнозування “Наука і використання наукових знань в країнах з перехідною економікою” (Київ, 2000 р.); Х Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства “Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень” (Донецьк, 2001 р.); на щорічних Добровських читаннях (конференціях з наукознавства та історії науки), які проводились ЦДПІН (Київ, 2000, 2001, 2002 р.р.)

Наукові публікації. Найважливіші положення дисертаційного дослідження викладено у 6 статтях загальним обсягом 2,6 друкованих аркушів та брошурі 4,0 друкованих аркуша.

Обсяг та структура роботи. Дисертація викладена на 167 сторінках, складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та 3 додатків. Основна частина дисертації містить 38 таблиць та 7 діаграм. Список джерел включає 201 найменування і займає 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі роботи – “Сучасний стан науково-технічного потенціалу фармацевтичної галузі України” – розкривається ситуація щодо основних тенденцій, які спостерігалися у НДДКР фармацевтичної галузі в останнє десятиліття.

На сьогодні наукові дослідження, що пов’язані з винайденням нових лікарських засобів, як і вся українська наука перебувають у непростому становищі. Актуальність дослідження сучасного стану науково-технічного потенціалу фармацевтичної галузі України підкреслюється виникненням поруч із старими нових, ще більш проблемних питань. Як оновити технічну базу наукових установ, як утримати на своїх робочих місцях кваліфікованих фахівців, як впровадити у національне фармацевтичне виробництво результати сучасних наукових досліджень, адже за браком коштів, відповідних технологій та обладнання вони продаються за кордон, як перейти до цивілізованого трансферу технологій та багато інших проблем. Однією з основних українські вчені вважають проблему подальшого розвитку українського фармацевтичного виробництва та фінансування відповідних НДДКР. Для багатьох вітчизняних заводів привабливою є ідея освоєння виробництва дженерикових версій відомих брендів, оскільки це не вимагає значних коштів для наукових досліджень і розробки нових ліків. Однак світовий досвід свідчить, що компанії, відомі своєю спеціалізацією по виробництву дженериків, з метою забезпечення економічного зростання розпочали реалізацію проектів по створенню оригінальних ліків.

В Україні також є необхідний науковий потенціал для створення нових лікарських засобів. Але якщо фінансова підтримка вітчизняної науки буде на тому рівні, на якому вона знаходиться зараз, то навряд чи можна реально розраховувати на створення нових оригінальних препаратів. Не можна розраховувати на вихід на міжнародні ринки навіть із препаратами-дженериками, поки не будуть введені належні світові стандарти на доклінічному етапі дослідження лікарських засобів, а також інші норми. Введення цих стандартів також вимагає значних фінансових засобів.

Отже, в Україні діють науково-дослідні установи, що проводять дослідження й розробки лікарських нових препаратів, заклади, що досліджуюють існуючі препарати, вивчають їх дію, ефективність, безпеку, тобто виконують клінічні дослідження, необхідні для впровадження нових ліків у виробництво. Більша частина цих досліджень проводиться в установах, які підпорядковані таким структурам, як Міністерство охорони здоров’я України (МОЗУ), Міністерство освіти та науки (МОН), Національна академія наук (НАН) та Академія медичних наук (АМН), а також у незначній кількості наукових лабораторій, що належать фармацевтичним підприємствам.

Щодо МОЗУ, то дана структура є координатором та державним замовником наукових досліджень, під керівництвом якої близько сорока науково-дослідних інститутів виконують наукову роботу, в тому числі і фармацевтичні НДДКР. Міністерству освіти підпорядковані такі визнані центри медичної освіти та науки, як Харківська національна фармацевтична академія, Львівський державний медичний університет ім.Д.Галицького, Київський національний медичний університет ім. О.Богомольця та ін. Так само в складі АМН та НАН України працює значна кількість науково-дослідних закладів, де проводяться новітні наукові дослідження. В дану структуру також увійшли й фармацевтичні підприємства, адже в цій галузі економіки України зайнято понад 20 великих фармацевтичних заводів. По-перше, вони впроваджують у серійне виробництво винайдені вищезгаданими науковими установами нові ліки. А по-друге, й самі виконують НДДКР та замовляють їх за двосторонніми договорами, тобто виступають значним (за українським виміром) джерелом фінансування. Співробітництво українських виробників з даними науковими організаціями на сьогодні є головною перспективою розвитку.

Наступним кроком був аналіз офіційних статистичних даних (Держкомстату) стосовно стану та змін з науковими кадрами, що пов’язані з даним дослідженням, а також ситуації з фінансуванням останніх. Щодо кадрового питання слід зазначити, що чисельність аспірантів, зайнятих у галузі в останні десять років, мала значні коливання щодо дійсних, прийнятих та випущених; кількість наукових фахівців основного виду діяльності суттєво зменшилась, 25% вчених, зайнятих саме у фармацевтичній науковій галузі, залишили своє місце роботи. Це фахівці з вищою та середньою спеціальною освітою, їх у цілому поменшало на 23%, серед них тих, які мають вищу освіту, поменшало на 33%, а тих, хто має середню спеціальну освіту, – на 17%. Так само кадровий потенціал галузі (з 1995 по 2001 р.р.) значно зменшився за рахунок фахівців з науковими ступенями, в цілому їх поменшало на 28%, серед них фахівців, які мають ступінь доктора наук, поменшало в 2,3 раза, а кандидатів наук стало менше на 19%.

Значні кадрові зміни відбулись у наукових установах за міністерським розподілом, так фахівців (з вищою та середньою-спеціальною освітою), які виконують науково-дослідну роботу в МОЗ України, стало менше на 6,4%; по НАНУ їх кількість зменшилась на 5,2%, а по МОНУ дане зменшення становило 16%. Щодо фахівців з науковими ступенями, то найбільші зменшення кадрів відбулися по МОЗУ. Тут у цілому їх стало менше на 28%, з них докторів – на 29%, а кандидатів – на 20%. По МОНУ їх загальна кількість зменшилась на 9%, докторів – також на 9%, а кандидатів – на 5%. Таким чином, статистика підтверджує те, що за останній час відбулося значне послаблення кадрового потенціалу багатьох наукових установ України. Така сама ситуація склалась у наукових установах фармацевтичної галузі, де значно зменшилась кількість фахівців, які виконували наукову роботу. І найгірше те, що залишили ці установи в більшості спеціалісти з високим рівнем освіти та вчені з науковими ступенями – кандидати і доктори наук.

Що ж до фінансування НДДКР (і фармацевтичних у тому числі), то основне полягало в тому, і статистика це підкреслює, що з 1995 по 2001 р.р. воно було нестабільним, що у джерел, з яких робляться видатки, реально існують значні проблеми. За данний період часу викреслено деякі негативні тенденції. Основна з них полягає в тому, що постійно зменшуються можливості найбільшого джерела – бюджетних витрат. Крім цього, дане джерело сильно залежить від стабільного виконання доходної частини державного бюджету. А за відсутності страхових фондів будь-який економічний негаразд відразу негативно впливає на обсяги фінансування досліджень. До того ж значний рівень інфляції, що мав місце в національній економіці країни у той період часу, ставить під сумнів міркування, нібито наявні показники збільшення обсягів фінансування мали позитивний ефект. І зменшення кадрового потенціалу підтверджує це. Отже, дана негативна ситуація змусила наукові заклади шукати інші шляхи вдосконалення механізму фінансування. І це підтверджується єдиною після аналізу статистичних даних позитивною тенденцією. А саме тією, що частка такого джерела фінансування, як кошти замовників, що за міністерським розподілом, що за галузевим, або була стабільною, або збільшувалася щороку. Таким чином зменшення обсягів фінансування з одного боку, тобто державного бюджету та інших фондів, змусило наукові установи самостійно вирішувати дане питання та мати хоч і незначні, але позитивні результати.

У другому розділі роботи – “Дослідження факторів та умов забезпечення інноваційної активності у фармацевтичній галузі”, починаючи з аналізу статистичних даних щодо продуктивності наукових досліджень, спостерігалась абсолютно чітка залежність між зменшенням обсягів фінансування наукової роботи в наукових організаціях міністерського, академічного і галузевого підпорядкування та обсягами виконаних наукових робіт. Так, по фармацевтичній галузі кількість виконаних розробок мала значні коливання (від спаду до стрімкого піднесення), відбулося зменшення обсягів наукових та науково-технічних робіт, виконаних, з фінансової сторони, власними силами, та рівня фінансових витрат на наукові роботи, що виконані власними силами організацій, за галузями наук. Отже, можна відзначити, що, маючи певні позитивні зрушення в основних проблемах наукових досліджень, у цілому ж ситуація залишається складною й нестабільною. Відсутня загальна, для більшості характеристик НТП, тенденція оздоровлення.

Далі в розділі було досліджено організаційно-економічні умови, в яких працюють українські виробники. В результаті можна констатувати, що фармацевтична промисловість України сьогодні – це 180 підприємств, 23 з яких визнані стратегічно важливими для економіки і безпеки держави. З них 90 знаходяться у приватній власності. Кількість працюючих на підприємствах і в установах галузі перевищує 25 тис.чоловік. Нині фарміндустрія на 50% (проти 20% у 1991р.) забезпечує потреби України у лікарських засобах. За допомогою НДІ з 1991 по 2001 р.р. підприємства освоїли випуск 788 препаратів, 60 з яких оригінальні. Тільки в останні роки за рахунок власних коштів підприємств 26 лікарських препаратів вироблено вперше. Але стосовно фінансування слід зазначити, що 50% підприємств, які знаходяться у власності держави, отримують кошти з державного бюджету, а ті заводи, які перейшли у приватну власність, спроможні витрачати на НДДКР не більше 3% від обсягу реалізації продукції. Зауважимо, що з числа найбільших підприємств основні розташовані в Києві та Харкові. У першу п’ятірку найбільш розвинених підприємств входять Київське підприємство “Дарниця”, АТ “Київмедпрепарат”, АТ “Фармак”, АТ “Борщагівський ХФЗ” а також Харківське “Здоров’я”.

Проаналізувавши відомості стосовно національних фармацевтичних виробників, далі представляємо загальні характеристики їх спроможності вести науково-дослідну роботу (табл. 1). Тобто, кожне фармацевтичне підприємство розглянуте на наявність у ньому наукових підрозділів, загальної чисельності працюючих та джерел фінансування науково-дослідної роботи.

Таблиця 1

Науково-дослідний потенціал українських виробників

Вид діяльності | Наявність наукових підрозділів та загальна чисельність працюючих | Джерело фінансування наукових досліджень та розробок

1 Державний науковий центр лікарських засобів (ДНЦЛЗ) м. Харків

Створення нових, оригінальних ліків, розробка документації, промисловий випуск ліків. Виступає науковою базою Державного комітету з медичної та мікробіологічної промисловості. | 4 науково-дослідні відділи, 25 лабораторій, 4 сектори, віварій, дослідний завод. Центр має можливість виробляти і виводити на ринок 3-5 нових лікарських засобів на рік. | Фінансування програмно- цільове на конкурсних умовах. Склалася велика сума заборгованості – 3 млн. грн (основні боржники центру – заводи та держава)

2 “Дарниця” м. Київ

Промислове виробництво, експорт ліків. Частка на ринку України 7%, асортимент понад 130 найменувань. | 1 науково-дослідна лабораторія, інші дослідження замовляються на ДНЦЛЗ м. Харків та інших НДІ, персонал більше 1200 чол. | Самофінансування за результатами господарської діяльності.

3 “Київмедпрепарат” м. Київ

Промислове виробництво, експорт ліків. Частка підприємства на фармацевтичному ринку України – 5%. | Наукові розробки і дослідження замовляються на ДНЦЛЗ м. Харків та в інших НДІ, персонал більше 1200 чол. | Самофінансування за результатами господарської діяльності

4 “Фармак” м. Київ

Наукові розробки та промислове виробництво, експорт ліків. Частка підприємства на фармацевтичному ринку України також 5%. | 1 науково-дослідна лабораторія, дослідження замовляють також в установах АМН та НАН України, персонал більше 1000 чол. | Самофінансування за результатами господарської діяльності. Витрати на науку понад 1 млн грн на рік

5 “Борщагівський ХФЗ” м. Київ

Промислове виробництво, експорт ліків. Асортимент продукції більше 140 найменувань. | В 1995 році створено свій науково-дослідний центр, інші дослідження замовляються в установах АМН та НАНУ, персонал більше 500 чол. | Самофінансування за результатами господарської діяльності

6 “Концерн Стірол” м. Горлівка

Промислове виробництво (за стандартами GMP), експорт ліків. Асортимент більше 60 найменувань | Дослідження замовляються на ДНЦЛЗ м.Харків та в установах НАН України, персонал більше 500 чол. | Самофінансування за результатами господарської діяльності

На жаль, в Україні національні фармацевтичні підприємства після 1991 року опинилися у важкому становищі і проблема фінансування фармацевтичних НДДКР в умовах “виживання” зовсім відійшла на другий план. До основних причин, з яких вони опинилися в негативному становищі, можна віднести: розрив зв’язків з постачальниками і майже зупинку виробничих потужностей на початку 90-х років (внаслідок розпаду СРСР багато постачальників сировини опинилися за кордоном); недосконалу законодавчу базу; недостатній рівень захисту виробника; низьку купівельну спроможність споживача; розробка лікарських засобів проводиться одночасно численними установами, вони часто погано координуються, не мають можливості своєчасно обмінюватися інформацією, що розсіює бюджетні кошти і призводить до дублювання робіт.

До внутрішніх причин можна віднести: процес реорганізації самих підприємств (одні перейшли в колективну, інші – в приватну власність); застарілі основні фонди (характерна особливість українського фармацевтичного сектора – відсутність системи забезпечення якості світового рівня, тобто стандартів GMP – світового стандарту якості виробництва). Отже, відсутність вільного обігового капіталу позбавляє можливості вкладати кошти в фармацевтичні НДДКР (для того, щоб мати оригінальні препарати) й змушує підприємства масово виробляти дженерики. А це продукція з малою долею доданої вартості у ціні та з невеликим рівнем частки прибутку.

Розглянувши стан та основні тенденції розвитку НТП фармацевтичної галузі, його основних характеристик, проаналізувавши щодо цього офіційні статистичні дані, далі робиться спроба відповісти на питання про відповідність (релевантність) потенціалу галузі основним її проблемам. Тобто, з’ясувати, що потрібно для найбільш ефективного використання існуючого НТП, враховуючи сучасні зміни в розвитку науки та відповідно до цілей, пріоритетів та можливостей, що також постійно змінюються. Дане питання потребувало використання універсальних, цільових підходів до оцінки НТП, наприклад таких, як метод проблемно-орієнтованих оцінок.

Для цього були використані всі вищезгадані характеристики НТП, що застосовуються при проведенні проблемно-орієнтованих оцінок, а саме: кількість фахівців, які виконують наукові дослідження в даній галузі щодо створення нових ліків та їх клінічних випробувань; кількість установ в яких проходять наукові робити над створенням або вивченням нових лікарських засобів; кількість виконаних наукових робіт; обсяг фінансування досліджень у фармацевтичній галузі; кількість підприємств галузі та стан їх виробничої та, якщо є, – науково-технічної бази.

Отже, виходячи з аналізу вищезгаданої статистики та інших джерел стосовно стану НТП фармацевтичної галузі, було визначено: якщо низький рівень відповідності передбачає необхідність обов’язкового збільшення відповідності НТП за рахунок саме зовнішніх джерел, а високий рівень – відповідає умовам самостійного вирішення ряду проблем, то в цілому НТП даної галузі відповідає середньому рівню, а саме ситуації, коли його відповідність дає привід починати роботу по вибраній частині проблеми самостійно, що й відбувається в багатьох наукових установах, а для забезпечення відповідного саморозвитку наукового потенціалу в ході роботи йде його оновлення за безпосередньою участю партнерів (табл. 2).

Таблиця 2

Визначення рівня відповідності проблемній орієнтації НТП фармацевтичної галузі України

Складові наукового

потенціалу | Характеристики НТП

в галузі винайдення нових лікарських засобів | Тенденції

щодо змін з характеристиками НТП |

Рівень відповід-

ності

Кадрова (К) | Кількість фахівців, зайнятих в науці.

Кількість докторів наук.

Кількість кандидатів наук. | Зменшення (по деяких установах значне) працівників основного виду діяльності, докторів та кандидатів наук у наукових установах, як за міністерським розподілом (МОЗ, МОН, АМН та НАНУ), так і в установах фармацевтичної галузі. | Середній

Матеріально-технічна (М) | Фінансування науково- дослідної роботи.

Експериментально-виробнича база (Б). | Недостатній обсяг коштів на НДР. За міністерствами: зменшення обсягів фінансування з бюджету та позабюджетних фондів, але збільшення обсягів коштів замовників. За галузевим розподілом – зменшення обсягів по всіх джерелах. Експерементально – виробнича база потребує значного оновлення | Середній

Інформаційно-методична (ІМ) | Кількість виконаних наукових тем, робіт.

Особисті наукові результати (Р). | Кількість виконаних робіт коливалась за міністерствами та академіями (збільшення кількості по установах МОЗ та МОН, та зменшення по АМН та НАНУ); кількість робіт у фармацевтичній галузі мала тенденцію до збільшення. | Середній

Організаційна (ОР) | Кількість організацій науки.

Зв’язки із замовниками (З).

Наукові зв’язки з партнерами (П). | Значне зменшення кількості установ, які належать МОЗУ - 25%, збільшення по академіях (АМН та НАНУ), та незначні коливання кількості у фармацевтичній галузі; значна реорганізація зв’язків із замовниками та партнерами | Середній

До цього треба додати, що галузь має науково-дослідні установи, які підпадають під більш високий рівень відповідності НТП, такі, наприклад, як ДНЦЛЗ (м.Харків), де потенціал надає можливість самостійно проводити весь спектр наукових досліджень щодо нових оригінальних ліків, від ідеї до серійного виробництва, але в цілому більшість належить до середнього рівня.

Таким чином, з даного розділу можна зробити кілька висновків: по-перше, в Україні існує значний НТП, який працює на фармацевтичну галузь, до складу якого входять науково-дослідні інститути та ВУЗи, підпорядковані МОЗ, МОН, МАН та НАН України, унікальні науково-дослідні установи типу ДНЦЛЗ м. Харків, близько 20 виробничих заводів та фабрик; по-друге, так само вже досить довго існують значні руйнівні (особливо проблеми фінансування) різновекторні проблеми, що впливають на даний потенціал – його кадрової частини (відток кадрів і в тому числі за кордон), оновлення матеріально-технічної бази тощо. Отже, сьогодні, враховуючи стан та рівень відповідності НТП сучасним проблемам галузі, важливо робити більш енергійні кроки до оздоровлення даної ситуації, прискорити співробітництво наукових установ, як з національними виробниками, так і з усіма зацікавленими структурами й іноземними в тому числі, впроваджувати нові форми розрахунків за виконану наукову роботу, відшукувати нові джерела фінансування дійсних та майбутніх досліджень, підтримувати загальне стимулювання всіх задіяних у галузі суб’єктів господарювання до інноваційної моделі розвитку останньої.

У третьому розділі роботи – “Обгрунтування основних засад щодо перспектив розвитку фармацевтичної галузі України”– розглядається ситуація щодо НДДКР, пов’язаних з винайденням нових ліків за межами України. Розглядаються великі компанії, їх можливості до фінансування НДДКР і порівнюються дані їх розробок з даними розробок в Україні, простежуються наслідки взаємовідносин з українськими учасниками ринку. Адже дані НДДКР закордоном і в Україні різні. Закордоном основний обсяг наукової роботи виконується та фінансується виробниками (держава фінансує від 10-15%), крім цього, на світовому ринку внаслідок об’єднання та приєднання утворилися компанії–гіганти. Вони мають незрівнянно більші бюджети на науку, кількість наукових центрів та лабораторій, ніж українські підприємства та наукові установи.

До лідерів можна віднести транснаціональні корпорації (ТНК), які виконують свої дослідження в різних часових поясах і відраховують на НДДКР приблизно від 1 до 7 млрд доларів на рік. Ці надвеликі фінансові потоки дозволяють компаніям підключати до наукової роботи значну кількість установ будь-якого підпорядкування, чи то ВУЗи, чи галузеві науково-дослідні інститути в будь-якій частині світу, та зробити наукові розробки безперервними. Таким чином вони можуть кожного року впроваджувати у виробництво та презентувати фармацевтичному ринку нові оригінальні препарати, мати захищену законом монополію на виробництво останніх та прибутки, до яких вже закладено нові видатки на майбутні НДДКР. А щоб підтримувати високі витрати на рівні, й без того великі компанії йдуть на злиття, утворюючи ще більші структури.

Далі в табл. 3 наведено кілька прикладів основних показників фінансового становища цих компаній. Так деякі цифри щодо іноземних виробників, які виступають найбільш спроможними (у фінансовому плані) замовниками НДДКР, свідчать: компанія “Авентіс”–науковий бюджет більший за 2 млрд дол на рік; обсяг реалізованої продукції 20 млрд дол. на рік; заводів–76; наукових центрів–11; компанія “АстраЗенека”- науковий бюджет понад 2,4 млрд дол; кількість науковців–3,5 тисячі; компанія “Байєр”–науковий бюджет 3,7 млрд нім. марок; наукових центрів–20; працюючих науковців–3,2 тисячі; 60% прибутків компанія отримує завдяки своїм розробленим лікарським засобам; компанія “Глаксо СмітКляйн”–науковий бюджет 4 млрд дол; компанія “Пфайзер” - науковий бюджет в 2000 р. близько 4,7 млрд дол на рік; кількість науковців–12 тисяч; на стадіях вивчення 138 нових ліків. А після злиття в 2002 р. з “Фармацією Корпорейшн” “Пфайзер” витратив на НДДКР того ж року 7 млрд доларів, і т. д.

Таблиця 3

Компанії, які отримали найбільший прибуток у 1998-2001р.р.

Таким чином наведено тільки декілька прикладів великих фармацевтичних компаній – лідерів, що разом витрачають на фармацевтичні НДДКР до 20 млрд доларів на рік. Треба відмітити, що це надвеликі за розмірами високотехнологічні ТНК, які впливають на світову економіку, а річне виробництво продукції кожної з них перевищує загальний об’єм фармацевтичного ринку України. Всі вони утворилися в результаті злиття, і цей процес об’єднання компаній не завершено. А це вже в свою чергу робить неможливим проведення чіткої межі між економічними та політичними інтересами компаній, оскільки інтереси таких корпорацій виходять за межі окремих країн.

На підставі вищезазначеного порівняння можна визначити основні розбіжності в ситуаціях з фармацевтичними науковими дослідженнями та розробками, що проводяться в Україні та в розвинених країнах світу (табл 4).

Таблиця 4

Порівняльні характеристики, щодо розвитку фармацевтичних НДДКР в Україні та за кордоном.

1. Обсяги фінансування НДДКР

Україна: | Світ:

На сьогодні основним джерелом фінансування (хоч і дуже нестабільним) лишається державний бюджет країни, хоча значно збільшилися видатки з такого джерела, як “кошти замовників”. Виробники ж, маючи дифіцит обігових коштів, спроможні вкладати в НДДКР не більше 3% від прибутку, що є абсолютно недостатнім. | Основний тягар фінансових витрат на НДДКР несуть фармацевтичні компанії-виробники (близько 85-90%), з державного бюджету фінансується біля 10%. Компанії лідери відраховують на це від 15 до 20% від загального обсягу продажу і мають наукові бюджети від 1 до 7 млрд дол на рік (близько 5 млн доларів на день).

2. Основні види додаткових джерел фінансування для науково-дослідних установ

Україна- надходження від: | Світ:

Фінансові надходження від наукових консультацій; прикладних досліджень; орендування приміщень та сплати за навчання. | Надходження від наукових, ділових та юридичних консультацій; прикладних досліджень та бізнесової діяльності (власні готелі, торговельні заклади, спортивні споруди тощо); фінансової діяльності, як суб’єктів фінансового ринку; орендування приміщень та сплати за навчання; виробництва товарів інтелектуального споживання; банківських позичок, тобто, прибутки від підприємницької діяльності.

3. Кількість наукових центрів на підприємствах галузі

Україна: | Світ:

З двох десятків великих фармацевтичних заводів тільки декілька мають свої наукові лабораторії, щоб самостійно виконувати весь спектр НДДКР. Більшість замовляє дослідження у відповідних інститутах НАН, МАН, МОЗ та МОН. | Кожна з компаній лідерів має у своєму штаті не один науковий центр чи лабораторію, у деяких компаній їх кількість сягає 15-20 одиниць.

4. Реорганізація фармацевтичної галузі

Україна: | Світ:

За останні 10 років відбувся процес роз’єднання в галузі, більшість підприємств було приватизовано та перетворено на різного роду товариства (АТВТ та АТЗТ). Вони перетворилися на конкурентів, головною метою яких є виживання, а не НДДКР. Щодо науково-дослідних установ, то їх кількість збільшилась. Але дане збільшення є результатом роз’єднання однієї установи на кілька. | Відбувається постійний процес злиття, придбання та приєднання одних компаній іншими. Для більшості основною причиною об’єднання є безупинна конкуренція в галузі НДДКР, а це потребує рік у рік збільшувати видатки на них. Тобто йде концентрація науково-виробничої діяльності. 15 мегакорпорацій до 2010 р. (за прогнозами спеціалістів) будуть контролювати всі світові фармацевтичні виробництва та наукові дослідження.

5. Фармацевтична продукція виробників

Україна: | Світ:

Основна маса продукції, що виробляється, це препарати–“дженерики”. Неоригінальні ліки з малим % доданої вартості. До того ж низька купівельна спроможність і конкуренція змушують знижувати ціни, що негативно впливає на прибутки підприємства і зменшує можливість фінансувати фармацевтичні НДДКР. | Більшість виробленої продукції це оригінальні (що не мають аналогів), захищені на 10-15 років патентами ліки, з дуже високим % доданої вартості, в який відразу закладено майбутні витрати виробника на НДДКР. Дані бренди приносять компаніям основні прибутки, з яких приблизно 15% йде на фінансування науки.

Дане порівняння вказує на те, що перед українською фармацевтичною наукою стоїть непроста задача, яка означає жорстку конкуренцію з тими самими компаніями, які тільки на НДДКР витрачають мільярди доларів на рік.

Що ж до основних напрямків підвищення конкурентоспроможності фармацевтичної галузі України та співпраці українських та іноземних участників національного фармацевтичного ринку, то, незважаючи на всі значні труднощі перехідної економіки, все ж існують перспективи як для реалізації власної продукції, так і співпраці у сфері винайдення нових лікарських форм. Адже інфраструктура національного фармацевтичного ринку досить розвинена - це і велика кількість аптек та оптових компаній, і значна кількість медичних закладів для надання різного роду медичних послуг, винайдення нових ліків та проведення їх клінічних досліджень. Тому наявність такого досить цивілізованого ринку та значного НТП є перспективною реальністю для вигідної співпраці як для національних підприємств, так і закордонних компаній у таких напрямках: спільного фінансування наукових проектів; співробітництва в галузі клінічних іспитів; утворення спільних дослідницьких лабораторій та участь іноземних компаній в інноваційних структурах; співробітництва у галузі міжнародного патентування