Дніпропетровський національний університет

Музичко Олександр Євгенович

УДК 94 (477): 930 Леонтович (043.3)

ІСТОРИК Ф. І. ЛЕОНТОВИЧ: ЖИТТЯ ТА НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Хмарський Вадим Михайлович

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, завідувач кафедрою історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Кравченко Володимир Васильович

Харківський національний університет ім. В.Н Каразіна, завідувач кафедрою українознавства

кандидат історичних наук,

Толочко Олексій Петрович

Інститут історії України НАН України, старший науковий співробітник

Провідна установа - Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України

Захист відбудеться „ 28 ” січня 2004 р. о 13:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8

Автореферат розісланий „ 12 ” грудня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Суспільні трансформації кінця ХХ ст. викликали значну інтенсифікацію розвитку сучасної української історичної науки, вдосконалення наукової методології, оновлення світоглядних позицій її представників. В цих умовах суттєво збільшився інтерес до життєвого та інтелектуального досвіду вітчизняних істориків, особливо другої половини ХІХ - початку ХХ ст. - часу формування модерної історичної науки. Актуальним завданням сучасної української історіографії є глибоке вивчення всіх історичних шкіл та напрямків, що існували в Україні, визначення ролі їх представників в суспільно-політичному та науковому житті, їх внеску у дослідження минулого українських земель. Інтеграційні тенденції в сучасній науці потребують включення до кола біоісторіографічних досліджень репрезентантів суміжних галузей гуманітаристики. В цьому контексті великий інтерес викликає життя та наукова діяльність одного з найвидатніших представників київської школи істориків західноруського права, професора Новоросійського та Варшавського університетів, Федора Івановича Леонтовича). Професор відіграв значну роль в розвитку вищої освіти в Україні, його праці важливі для вивчення наріжних питань історії України періоду середньовіччя. Попри це, досі не складено цілісної картини життя та наукової діяльності історика в контексті розвитку суспільно-політичного життя та вітчизняної і світової історичної науки в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота безпосередньо пов’язана з науковою темою, яку розробляє колектив викладачів кафедри історії України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова: “Південна Україна: історія, історіографія, джерела” (№ 233; державна реєстрація 0101U008289).

Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є всебічна реконструкція життя та наукової діяльності Ф. Леонтовича. Для досягнення цієї мети поставлено такі дослідницькі завдання: простежити основні етапи вивчення постаті історика; виявити нові факти його біографії і визначити її етапи, особливості характеру, суспільно-політичних поглядів, окреслити коло його безпосередніх учнів та послідовників; розкрити теоретико-методологічні основи творчості дослідника; відтворити особливості його історичних поглядів на історію руських земель за доби середньовіччя; визначити конкретний вплив, що справила праця науковця на сучасну йому історичну науку та подальші історичні дослідження.

Об’єктом дослідження є життєвий шлях та наукова діяльність Ф. Леонтовича.

Предметом дослідження є наукова, педагогічна та громадська діяльність Ф. Леонтовича, методологія його наукової праці, історичні погляди, інтерпретація історичних джерел з історії слов’янських народів, руських земель за доби Київської Русі та Великого князівства Литовського (далі - ВКЛ).

Хронологічні рамки дослідження переважно охоплюють життя Ф. Леонтовича - 1833-1910 р.

Територіальними межами даного дослідження є територія європейської частини Російської імперії другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження стали принципи об’єктивності та історизму, що втілилися у відповідному ставленні до фактів біографії та історичних поглядів Ф. Леонтовича, врахуванні специфіки суспільно-політичного та наукового життя Російської імперії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Дотримання міждисциплінарного підходу втілилось в застосуванні категоріального апарату історичної, правової, соціологічної та етнологічної наук. За допомогою біоісторіографічного методу показано взаємозв’язок між біографією та науковою діяльністю вченого, на тлі особливостей його наукової праці проаналізовано специфіку історико-правової методології, як одного з різновидів загальноісторичної. Використовуючи історико-порівняльний метод, вдалося встановити спільне та відмінне в історичних поглядах Ф. Леонтовича та інших істориків його доби. Важливе місце у роботі належить контекстуальній реконструкції історичної концепції науковця, яка не представлена в його працях в цілісному вигляді, а випливає з єдиного потоку авторських міркувань. За допомогою проблемно-хронологічного підходу визначено внесок вченого в дослідження історії руських земель за доби середньовіччя. Комплексний підхід до розгляду процесів і явищ дозволив об’єктивно дослідити соціально-культурне середовище, в якому він формувався як особистість і вчений. Використання конкретно-історичного методу дозволило встановити та уточнити факти та події, які складають основу висвітлення життя і наукової діяльності Ф. Леонтовича. Окрім цього у роботі використано логічний, історико-типологічний та ретроспективний методи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в історіографії у взаємозв’язку розглянуті життя та наукова діяльність Ф. Леонтовича, проведено комплексне дослідження формування та розвитку його історичних поглядів. Зокрема, простежено за основними етапами вивчення постаті історика в історіографії; дана характеристика етапам його життя, з використанням нових матеріалів та з урахуванням специфіки соціально-культурного середовища міст, де жив та працював вчений; показані основні риси його характеру та суспільно-політичних поглядів; складено та класифіковано бібліографію його праць; при вивченні історичних поглядів Ф. Леонтовича залучено усю його наукову спадщину; історичні погляди дослідника розглянуто в тісному зв’язку з його концептуальними переконаннями; виявлено малодосліджені аспекти його наукової діяльності; інтегровано історичні погляди вченого в еволюцію української історичної науки та простежено його внесок в її концептуальне оформлення. Дістало подальший розвиток: визначення основної проблематики наукових інтересів Ф. Леонтовича; вивчення наукової спадщини історика в таких її ділянках як дослідження давньоруської та литовсько-руської історії; характеристика особливостей теоретико-методологічних засад творчості історика, оригінальних рис його історичних поглядів; з’ясування конкретного впливу його наукової діяльності на сучасну йому історичну науку та подальші історичні дослідження; розкриття на прикладі наукової діяльності Ф. Леонтовича ролі істориків права у розвитку історичної науки на території Російської імперії й, зокрема, України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дають змогу усвідомити громадсько-наукову діяльність і науковий доробок Ф. Леонтовича й ширше використовувати останній в дослідженнях середньовічної історії Центрально-Східної Європи й, зокрема, України, в інших галузях гуманітарних знань.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал, теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у загальному курсі історії України, спеціальних курсах з історіографії української та всесвітньої історії, спеціальних курсах з історії Київської Русі та ВКЛ, біографічних словниках, краєзнавчих оглядах, працях з історії вищої освіти в Україні, Росії та Польщі.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були апробовані в доповідях на:

ІV Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 19-20 березня 2002 року); ІІІ Всеукраїнській науковій конференції „Інтелігенція і влада” (Одеса, 16-17 жовтня 2003 року); ХІІ міжнародному славістичному колоквіумі (Львів, 21-23 травня 2003 року). Міжнародних наукових конференціях: “Біографічний метод в сучасному гуманітарному знанні” (Одеса, 21-23 березня 2003 року); “Українознавчі діалоги у наукових дослідженнях та практичній діяльності” (Одеса, 8-9 жовтня 2002 року); „40-річчя журнала “Український історик” (Острог, 23-24 травня 2003 року); „Археологія та етнологія Східної Європи” (Одеса, 20-22 листопада 2003).

Структура даного дисертаційного дослідження підпорядкована поставленій меті і реалізації основних завдань. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (172 с.), списку джерел (278 найменувань) та літератури (382). Загальний обсяг дисертації - 227 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, вказано предмет та об’єкт дослідження, його хронологічні та територіальні межі, визначено мету та завдання, відображено зв’язок роботи з науковими програмами, визначено її практичне значення та наукову новизну, вказано дані про апробацію результатів дослідження.

В першому розділі „Історіографічна та джерельна база дослідження” визначено рівень історіографічної розробки теми, окреслено джерельну базу дисертаційного дослідження. Дослідження життя та наукової діяльності вченого поділено на три великих етапи. На першому етапі - в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. - наукову діяльність історика вивчали його сучасники. Вони дали оцінку окремим працям вченого, зробили перші спроби узагальнити його науковий доробокКоялович М.О. История русского самосознания по историческим памятникам и научным сочинениям. - Минск: Лучи Софии, 1997. - С. 307; Загоскин Н.П. История права русского народа. - Т. І. - Казань, 1899. - С. 105.. До аналізу окремих праць вченого часто звертався видатний український історик М. Грушевський Записки наукового товариства імені Т. Шевченка (далі - ЗНТШ). - 1896. - Кн. ІІ. - Т. Х - Бібліографія. - С. 22-25; 1893. - Т. ІV. - Бібліографія. - С. 172-176; 1896. - Т. ХІV. - Кн. . - Бібліографія. - С. 8-11; 1896. - Т. ХІ. Кн.. ІІІ. - Бібліографія. - С. 4-6.. Загалом, сучасники визнали Ф. Леонтовича високоерудованим вченим, одним з провідних спеціалістів з історії права слов’янських народів.

На другому етапі - в 1910-1980-х роках - наукову діяльність Ф. Леонтовича досліджували представники радянської та еміграційної російської і української науки. Вони прагнули більш чітко окреслити основні риси наукового доробку історика, визначити його місце в історіографічному процесі другої половини ХІХ - початку ХХ ст. В межах цього етапу слід виділити період 1910-1920-х років, коли були здійснені перші спроби синтетичного осягнення його наукової діяльностіТарановский Ф.В. Ф.И. Леонтович // Юридические записки, издаваемые Демидовским юридическим лицеем в Ярославле. - 1911. - В. 1. - С. 139-153; Грушевський М.С. Ф. Леонтович - В. Ключевський - Д. Самоквасов // ЗНТШ. - 1911. - Т.105. - Кн.5. - С. 168-174; Авалиани С.Л. Заслуги Ф. Леонтовича в изучении обычного права русских инородцев // ЖМЮ. - 1911. - № 6. - С. ; Есипов В.В. Ф.И. Леонтович // Варшавские университетские известия. - 1914. - № 2. - С. 35-37. . Українські історики в Україні та еміграції включили науковий доробок Ф. Леонтовича до контексту розвитку української медієвістики Грушевський М.С. Розвиток українських досліджень у ХІХ в. і вияви у них основних питань українознавства // Український історик. - 1990. - № 1-4 (104-107). - С. 32; Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії. - К.: Українознавство, 1996. - С. 157-159; Лащенко Р. Лекції по історії українського права. - К.: Україна, 1994. - С. 10.. Значну роль в актуалізації наукової спадщини вченого для розвитку української науки відіграла діяльність членів „Комісії з виучування західноруського та українського права”, що функціонувала в Києві в 1920-ті роки. В 1940-1980-ті роки радянські вчені, зокрема, українські, досить часто зверталися до наукового доробку Ф. Леонтовича Очерки истории исторической науки в СССР /Под ред. М.В. Нечкиной. - Т. ІІ. - М.: Изд-во АН СССР, 1960. - C. 125-126; Пашуто В.Т. Образование Литовского государства. - М.: Изд-во АН СССР, 1959. - C. 162; Копысский З.Ю., Чепко В.В. Историография Белорусской ССР. Эпоха феодализма. - Минск: Университетское, 1986. - C. 50-51.. Найбільш вагомим внеском у вивчення наукової діяльності вченого стала стаття Ю. Анчабадзе, який вперше розглянув етнографічний аспект його праці Анчабадзе Ю.Д. Этнографические сюжеты в творчестве Ф.И. Леонтовича // Советская этнография. - 1984. - № 4. - С. 81-91.. Разом з тим, біографія вченого залишалась маловивченою, мало уваги зверталося на його адміністративно-педагогічну діяльність та суспільно-політичні погляди.

В 1990-х роках розпочався третій етап у вивченні постаті Ф. Леонтовича. Нові загальнонаукові тенденції на території колишнього СРСР зумовили якісно новий рівень підходів до наукового доробку історика. Об’єктом вивчення стали його праці з історії руських земель за доби середньовіччя, особливо з історії ВКЛ Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVIІ ст. (Волинь і Центральна Україна). - К.: Наукова думка, 1993. - C. 14; Кром М.М. Меж Русью и Литвой. Западнорусские земли в системе русско-литовских отношений конца ХV - первой трети ХVI в. - М.: Археографический центр, 1995. - C. 34; Дворниченко А.Ю. Русские земли Великого княжества Литовского до середины ХVІ в.- СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1993. - C. 11.. Опрацювання наукового доробку дослідника продовжили і представники української науки в діаспорі Velychenko S. National history as cultural process. A survey of the interpretations of ukrainian historical writing from the earliest times to 1914. - Edmonton, Canadian institute of ukrainian studies press. University of Alberta, 1992. - S. 202, 219.. Вивчення діяльності вченого проводилося також в контексті дослідження історії Новоросійського (Одеса) та Варшавського університетів Кудінова Л.Ю. Леонтович Ф.І. // Професори Одеського (Новоросійського) університету. Біографічний словник. - Т. І (ректори). - Одеса: Астропринт, 2000. - С. 16-22; Михальченко С.И. Юридический факультет Варшавского университета. 1869-1917. - Брянск: Из-во БГПУ, 2000. - C. 42-43.. Якщо раніше об’єктом інтересу була переважно його наукова спадщина, то тепер дослідницька увага зосереджується й на його життєвому шляху. Спробу синтетичного осягнення творчості історика здійснили представники української та російської історіографії - Т. Бондарук, С. Михальченко, Н. Іллерицька Бондарук Т.І. Західноруське право: дослідники та дослідження. (Київська історико-юридична школа). - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. - C. 37-45; Михальченко С.И. Киевская школа в русской историографии (школа западно-русского права). - М.: Прометей - Брянск: Изд-во БГПУ, 1996. - C. 30-58; Його ж Неопубликованные письма ученых школы истории “западно-русского” права в архивах России и Украины // Археографический ежегодник.- М.: Наука, 1996.- С.289-298; Його ж Ф.И. Леонтович - деятель науки и просвещения // Российские университеты в ХІХ - начале ХХ века. Сб. ст. / Отв. ред. В.И. Чесноков - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1996. - С. 90-107.; Иллерицкая Н.В. Историко-юридическое направление в русской историографии второй половины ХІХ века. - М.: РГГУ, 1998. - C. 7, 38, 143, 148, 151.

.

Отже, в більшості історіографічних праць ім’я Ф. Леонтовича згадувалося в загальному контексті найзначніших напрямків історичної науки другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Однак, не було проведено комплексного аналізу внеску вченого в розвиток історичної науки, залишились великі прогалини у висвітленні його життєвого шляху.

Різноманітною є джерельна база дослідження. Джерелами для вивчення життя та наукової діяльності Ф. Леонтовича є: 1) праці історика; 2) наративні джерела (мемуарна література, епістолярія, матеріали преси тощо); 3) актові джерела - переважно матеріали діловодства навчальних закладів (Ніжинського ліцею князя О. Безбородько, Київського, Новоросійського та Варшавського університетів), товариств, адміністративнe листування. Разом з цим, увесь масив джерел складає дві великі групи: архівні та опубліковані. Архівні джерела переважно зосереджені в архівах та рукописних відділах бібліотек України (Державний архів Одеської області, Інститут рукописів національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Державний архів міста Києва), Росії (Російський державний історичний архів, Відділ рукописів Російської державної (Москва) та національної (Санкт-Петербург) бібліотек, Інституту російської літератури (Пушкінський дім)) та Польщі (Державний архів міста Варшави). Невелика частина архівного матеріалу зберігається в архівах Хорватії (Архів Б. Богішича в Цавтаті) та Естонії (Відділ рукописів Тартуської наукової бібліотеки, фонд Ф. Тарановського).

Праці вченого поділені за їх тематичним спрямуванням та стилістикою на: 1) дослідження звичаєвого права; 2) праці з історії слов’янських народів, зокрема, східних словян за давньоруської доби; 3) з історії ВКЛ; 4) лекційні курси; 5) археографічні та бібліографічні публікації; 6) публіцистично-наукові і публіцистичні статті, промови.

Збереглася незначна частина епістолярної спадщини Ф. Леонтовича. Великий інформаційний потенціал мають його листи кінця 1860-х - 1870-х років до відомого вченого О. Кістяківського Інститут рукописів національної бібліотеки України. - Ф. 61 (О.Ф. Кістяківський). - Спр. 658; Ф. ІІІ. - Спр. 68807-68819.. Листи Ф. Леонтовича до інших осіб переважно ілюструють його активну діяльність на посаді ректора Новоросійського університету Відділ рукописів Російської державної бібліотеки. - Ф. 239 (Н.А. Попов). - К. 12. - Спр. 30, К. 17. - Спр. 14; Ф. 86 (В.И. Григорович). - К. 4. - Спр. 72-73.. Епістолярна спадщина сучасників Ф. Леонтовича надає важливу інформацію про обставини життя вченого, ставлення до нього інших осіб, педагогічну працю, особливості його наукових поглядів, зображує внутрішню атмосферу в Новоросійському університеті. Відділ рукописів Російської національної бібліотеки. - Ф. 386. (А.А. Котляревский) - Оп 1. - Спр. 62, 88; Письма Ф.В. Тарановского к Н.П. Павлову-Сильванскому / Публикация С.И. Михальченко // Проблемы социальной истории Европы: от античности до нового времени. - Брянск: Изд-во БГПУ, 1995. - С. 174-184.. Серед наративних джерел особливо важливими є спогади О. Маркевича, “Щоденник” О. Кістяківського тощо Кістяківський О.Ф. Щоденник / Упор.: Шандра В.С., Бутич М.І., Глизь І.І., Франко О.О. - К.: Наукова думка, 1994. - Т. І. - 646 с.; Т. ІІ. - К.: Наукова думка, 1995. - 583 с.; Маркевич А.И. Ф.И. Леонтович // Маркевич А.И. 25-е императорского Новороссийского университета. - Одесса, 1890. - С. .. Важливий компонент наративних матеріалів складають дані преси ХІХ - початку ХХ ст., особливо одеської, де висвітлювалися різноманітні аспекти діяльності вченого Отчет о праздновании 25-я ученой деятельности Ф.И. ЛеонтовичаОдесский Вестник. - 1886. - 28 июля; Отчет о праздновании 25-я ученой деятельности Ф.И. ЛеонтовичаНовороссийский телеграф. - 1886. - 28 июля..

Серед актових джерел важливе значення мають протоколи засідань ради юридичного ліцею кн. О. Безбородько в місті Ніжині, Київського, Новоросійського, Варшавського університетів. Матеріали адміністративного листування складають переважно листи ректора Ф. Леонтовича до міністерства народної освіти, попечителя одеської учбової округи, чиновників тощо ДАОО. - Ф.45. - Оп. 7. - Спр. 14; ДАОО. - Ф. 42. - Оп. 35. - Спр. 109.. Листування чиновників між собою ілюструє часто приховане ставлення до Ф. Леонтовича з боку представників влади РДІА. - Ф. 733. - Оп. 149. - Спр. 170.. Серед актових джерел важливе місце посідають формулярні списки професора, аналіз яких дозволяє простежити за змінами в його адміністративній карєрі, особистому житті тощо Відділ рукописів бібліотеки Тартуського університету. - Ф. 82 (Ф.В. Тарановский). - Оп. 1. - Спр. 49; ДАОО. - Ф. 45. - Оп. 8. - Спр. 16.

.

Отже, наявність різноманітного корпусу історичних джерел дозволяє відтворити основні етапи життя Ф. Леонтовича, суспільно-політичні погляди вченого, проаналізувати його історичні погляди і визначити його місце в громадському та науковому житті Російської імперії другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

В другому розділі „Життєвий шлях Ф. Леонтовича” на тлі тенденцій суспільно-політичного розвитку Російської імперії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. відтворено біографію вченого. Життя вченого поділено на три етапи. Протягом першого етапу - 1830-ті - перша половина 1860-х р. - він набув ґрунтовну освіту в ніжинському юридичному ліцеї кн. О. Безбородько та київському університеті Св.Володимира. В останньому закладі, під впливом О.Романовича-Славатинського та М.Іванишева, він розпочав працю над вивченням історії права, зокрема, ВКЛ.

Другий етап життя вченого охоплює другу половину 1860-х - початок 1890-х р. - час його перебування в Одесі. Головне місце в науковій діяльності вченого посіли питання історії Київської Русі. „Одеський період” був часом найбільшої науково-організаційної активності вченого. Наведено факти діяльності Ф. Леонтовича в низці одеських наукових товариств, організації та роботі шостого археологічного з’їзду в Одесі, ініціативі заснування в Одесі історичного архіву. Він брав участь й в акціях загальноімперського політичного значення: в комісіях для складання нового університетського Статуту та вирішення єврейського питання. Як ординарний професор на кафедрі історії російського права, адміністратор, він відіграв велику роль в перетворенні Новоросійського університета на один з центрів наукового життя Російської імперії. Ф. Леонтович увійшов в історію, як перший ректор Новоросійського університету, обраний самими професорами.

Проаналізовані лекційні курси Ф. Леонтовича з історії російського права. В своїх лекціях він відстоював плюралістичний підхід до вивчення закономірностей історичного процесу, ідею інтеграції наук, продуктивність порівняльно-історичного методу. Ф. Леонтович впливав на становлення історичних поглядів молодих істориків, адже його курс був рекомендований для відвідування студентам історико-філологічного факультету. Хоча професор не створив класичної наукової школи, його учнями слід вважати таких відомих вчених, як С. Бершадський та О. Маркевич. Під керівництвом Ф. Леонтовича Г. Блюменфельд написав працю „О формах землевладения в Древней России”, позитивно оцінену критикою.

Велику увагу зосереджено на реконструкції суспільно-політичних поглядів вченого. Наведений матеріал з адміністративної та публіцистичної діяльності Ф. Леонтовича засвідчує, що він був прихильником ідеї поліпшення дійсності шляхом поступових змін, що відбуваються суворо в межах закону під проводом держави. Найбільш вдало відображає специфіку суспільно-політичних поглядів Ф. Леонтовича поняття „консервативного лібералізму”. Представники цієї суспільно-політичної течії намагалися поєднати в своєму світогляді повагу до традиційних цінностей політичної культури з реформаторством у рамках діючого закону. “Задружна теорія” суспільно-політичного розвитку Русі, що висунув Ф. Леонтович, базувалася на ідеї “суспільного договору”. Це дає підстави припустити, що вчений був прихильником ідеї обмеженої монархії. Думки історика щодо реформування одеського комерційного училища за західним зразком, організації російських архівних інститутів за прикладом Франції, йшли в річищі ідеї “навчання у Заходу”. Це ставить під сумнів твердження про його слов’янофільські переконання, висловлене деякими попередніми історіографами. Джерела дають підстави віднести вченого до інтелектуалів, світогляд яких відзначався певною роздвоєністю між російською та українською ментальністю. Є дані про те, що вчений сприяв у своїй адміністративній діяльності представникам українського національного руху. Промовистими були спроби звинуватити Ф. Леонтовича в українофільській діяльності на посаді ректора Новоросійського університету. Цей, на свій час рідкісний, випадок, опосередковано свідчить, що вченого сприймали як представника українського соціокультурного середовища.

1890-ті-1910 р. складають третій етап життя науковця. Після переходу до Варшавського університету, він повернувся до дослідження правового устрою ВКЛ і продовжив студії в царині давньоруської історії. У Варшаві була втілена педагогічна та науково-організаційна ідея Ф. Леонтовича про інтеграцію гуманітарних дисциплін на основі історико-порівняльного методу у вивченні історичних явищ. На індивідуальному рівні цю ідею сприйняв його учень Ф. Тарановський, на громадському - члени товариства історії, філології та права при Варшавському університеті. Вихід на пенсію в 1902 р. дозволив Ф. Леонтовичу напружено працювати в науці до останньої миті свого життя.

Отже, Ф. Леонтович посідав помітне місце в науковому та громадському житті Російської імперії другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

В третьому розділі „Внесок Ф. Леонтовича у дослідження історії руських земель за доби середньовіччя” розглянуто внесок вченого у вивчення історії руських земель за доби середньовіччя. У першому підрозділі розглянуті погляди вченого на проблему чинників розвитку історичного процесу, джерел та методів його пізнання. Теоретичні основи його наукової діяльності склалися в 1870-1880-х роках. Вчений прийняв усі основні постулати позитивістського вчення. Найбільш яскраво в його працях проявився еволюціонізм, з такими елементами, як закономірність і органічність розвитку історичного процесу та плюралізм у дії його чинників. Ф. Леонтович більш, ніж історики не правових сторін історичного розвитку використовував порівняльно-історичний метод, велику увагу приділяв узагальненню історичних явищ.

Історію східного словянства за давньоруських часів історик вивчав у безпосередньому зв’язку з історією інших слов’янських народів. Для визначення магістральних тенденцій розвитку слов’ян, зокрема, східних, Ф. Леонтович запропонував задружно-общинну теорію. Погляд вченого на поняття задруги пройшов еволюцію від сприйняття її, як сімейно-територіальної общини до землеробської асоціації, артілі. Проведено критичний аналіз теорії з урахуванням досягнень сучасної науки. Визначено вплив теорїї на розвиток медієвістики. Ф. Леонтович застосовував задружно-общинну схему в дослідженні конкретно-історичних явищ: політогенезу у слов’ян, суспільного ладу, виникнення міст Київської Русі. Він розглядав давньоруське населення, як суспільство рівних общинників, всі групи якого він співвідносив не з князівсько-державною владою та її законодавчою системою, а з общиною та її вічовим, звичаєвим правом. Кожна суспільна група виконувала певний наряд: князь - правив, купець - торгував, духовенство - правило служби тощо. Проаналізовано внесок історика у вивчення системи звичаєвого права Київської Русі. Передусім в праці “Старый земский обычай” він представив звичаєве право центральною віссю життя давньоруського суспільства. “Земство” (община) охороняла та застосовувала звичай в інтересах регулювання свого життя. В працях Ф. Леонтовича Київська Русь поставала величною конфедерацією общин, що утворила струнку та розгалужену систему врядування, засновану на старовинних звичаєвих нормах. За такого підходу звичай панував над всіма жителями руських земель, незалежно від їх соціального стану.

Завдяки поглибленню в етнологічні дані, дослідникові вдалося запропонувати оригінальні розробки деяких маловивчених аспектів соціальної історії Русі. Праця Ф. Леонтовича “Национальный вопрос в Древней России” мала принципове значення для розвитку української медієвістики. В цій праці він одним з перших спростував традиційну думку про існування в Х-ХІ ст. національної єдності руського народу. Монографія Ф. Леонтовича була одним із проявів незадоволення усталеною історіографічною схемою, що не витримувала ні перевірки джерелами, ані критики з точки зору наукової логіки. Його думки йшли у річищі української історіографічної традиції, що формувалась у другій половині ХІХ ст. на противагу постулатам традиційної російської історіографії.

В окремому тематичному підрозділі розглянуто погляди історика на проблему впливу „монгольського іга” на становлення правової культури Московської держави. В рамках підходу Ф. Леонтовича, Московська держава зросла на ґрунті системи суспільно-політичних відносин Золотої Орди. Погляди Ф. Леонтовича входили у протиріччя із традиційною концепцією російської історії і відповідно пов’язували його з українською історіографічною традицією, що розвивалась у ХІХ ст. по лінії розмежування української та російської історії. Це зближує концепцію Ф. Леонтовича з позицією М. Костомарова.

Ф. Леонтович примкнув до общинної теорії давньоруського історичного процесу та розвинув її найбільш плідну рису: вивчення історії Русі в контексті слов’янської історії з приділенням основної уваги суспільній еволюції. Дослідник використав новітні напрацювання видатних європейських вчених, Г. Мена та В. Богішича, що дозволило йому висунути власний погляд на суспільно-політичну еволюцію слов’янських та, зокрема, руських земель. Дослідник заперечував концепцію національно-політичної єдності населення Київської Русі та “перетікання” давньоруської історії до Московської держави, твердив про общинний характер давньоруських соціальних відносин, що зближує його наукову діяльність з висхідними засадами української медієвістики другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Отже, основні риси наукового світогляду Ф. Леонтовича, дозволяють включити його до позитивістського напрямку в слов’янознавстві ХІХ ст. В Російській імперії вчений став одним із засновників історико-правового напрямку в дослідженні Київської Русі. З його ім’ям пов’язане поширення в науці порівняльно-історичного методу. Серед істориків Російської імперії він перший включив історію південнослов’янських общин в контекст порівняльно-історичних досліджень, що дозволило розширити теоретичну та джерельну базу вивчення історії Київської Русі, виявити закономірності в походженні соціальних та політичних інститутів у слов’янських народів.

В четвертому розділі „Внесок Ф. Леонтовича у дослідження історії Великого князівства Литовського” розглянуто концептуальні основи наукової діяльності вченого в галузі дослідження державного ладу, соціально-правового, соціально-економічного розвитку руських земель у складі ВКЛ та внесок дослідника у вивчення окремих історичних явищ цієї доби. Концептуальні та методологічні засади литуаністичних праць вченого сформувались в лоні київської школи істориків. Вчений відносив ВКЛ до слов’янської цивілізаційної моделі, вважаючи магістральною тенденцією еволюції його державного ладу, соціально-правових та соціально-економічних відносин витіснення традиційних руських інститутів польсько-німецькими - західними. Він виявив правові традиції Київської Русі в литовсько-руському праві, сприймав звичаєве право, як спільне джерело для давньоруського та литовсько-руського права. Ці ідеї безпосередньо вплинули на становлення досліджень історії ВКЛ в Російській імперії, зокрема, в Україні. Зокрема, праця Ф. Леонтовича “Русская Правда и Литовский Статут” стала своєрідним маніфестом членів київської школи істориків західноруського права, до якої належали такі відомі вчені як М. Владимирський-Буданов, І. Малиновський, М. Максимейко та інші. В свою чергу, в усіх принципових питаннях стосовно розвитку ВКЛ Ф. Леонтович схилявся до ідей київської історичної школи, знаходячись під впливом праць її представників.

Він простежив основні віхи політичного розвитку кожної з руських земель та дрібних удільних князівств, що входили до складу ВКЛ в ХIV-ХVІ ст. Велике значення для розвитку української медієвістики мало вивчення істориком долі українських земель у складі ВКЛ - Сіверщини, Київщини, Волині та Поділля. З викладу обставин політичного розвитку українських земель в складі ВКЛ випливав висновок про їх достатньо осібне існування у межах цієї держави. На думку історика, українські землі в складі ВКЛ були досить відособлені від решти регіонів цієї держави, продовжували зберігати протягом довгого часу старі політичні та соціально-економічні традиції.

Вивчення особливостей утворення ВКЛ та його адміністративно-територіального поділу і управління привело Ф. Леонтовича до висновків про те, що з виникненням ВКЛ удільний устрій Київської Русі не закінчив свого існування, а лише увійшов в нову, заключну, фазу розвитку. В уділах до XVІ ст. продовжував існувати земський лад, втілений у функціонуванні удільних князів, віч, громадських судів тощо. Удільна система та земський лад поступово руйнувалися унаслідок державної централізації, що проводилась великими литовськими князями та у зв’язку з поширенням у ВКЛ польського шляхетського права. З ім’ям Ф. Леонтовича пов’язаний початок дослідження державного ладу ВКЛ другої половини ХVI-XVIII ст. Зокрема, він один з перших в історіографії висловився на користь думки про збереження ВКЛ незалежного державного статусу після Люблінської унії. До цієї позиції схилялися такі авторітетні дослідникі як І. Лаппо, С. Кутшеба та М. Василенко. На сторінках своїх праць Ф. Леонтович висвітлив проблеми історії всіх соціальних груп ВКЛ: селянства, міщанства, боярства, шляхти. Звернуто увагу на досі малодосліджений аспект праці Ф. Леонтовича в галузі литуаністики - дослідження історії євреїв у ВКЛ. Праці вченого започаткували історико-юридичний напрямок у вивченні цієї теми.

Праці історика мають непересічне значення для української медієвістики. Висновки вченого в значній мірі були побудовані на аналізі величезного джерельного матеріалу з історії українських земель в ХІV-XVI ст. Його литуаністичні праці прийняті до уваги представниками історичної науки всіх історичних шкіл ХХ ст. Зокрема, в Україні думки, що висловив Ф. Леонтович, творчо використали Н. Яковенко, О. Русина, Л. Войтович, Т. Гошко та інші історики. Далеко не усі висновки Ф. Леонтовича вписуються у сучасну наукову парадигму. Зокрема, це стосується піднесеної в його працях тези про згубність польсько-німецького права для самобутнього розвитку Русі, заперечення можливості внутрішньої трансформації давньоруських політико-правових та соціальних інститутів у станові суспільство та державу. Попри це, надзвичайно важливим для розвитку литуаністики виявилася сама постановка й обговорення цих проблем на сторінках праць Ф. Леонтовича та інших дослідників.

Отже, науковець відтворював не тільки історію литовсько-руського права, але й вписував важливі сторінки в інші сторони історії ВКЛ, зокрема, у політичну та соціально-економічну. Наукова діяльність Ф. Леонтовича в галузі литуаністики, змістом якої був розгляд історії ВКЛ протягом ХIV-XVIII ст. у його державних кордонах, створила передумови для сучасного синтезу історії ВКЛ.

ВИСНОВКИ

Постать Ф. Леонтовича привертала сталу увагу з боку дослідників історії української, російської, загальнослов’янської медієвістики та історії вищої освіти. Вивчення постаті вченого тривало протягом трьох великих етапів: 1) друга половина ХІХ - початок ХХ ст.; 2) 1910-1980-ті р., включно з окремим періодом 1910-1920-х р.; 3) ті р.

Своє життя Ф. Леонтович присвятив відданому служінню науці. Тому основні віхи його біографії в основному відповідають його інтелектуальній еволюції як історика: 1) - середина 1860-тих р. - період навчання в Ніжині та Києві, формування світогляду і напрямків наукових досліджень, становлення творчої методології та концептуальних позицій в межах київської університетської школи; 2) друга половина 1860-х - кінець ХІХ ст. - активна адміністративна та педагогічна діяльність, набуття авторитету в широких колах наукової громадськості, наполеглива праця в галузі слов’янознавства та вивчення давньоруської історії, опрацювання матеріалу з історії ВКЛ; 3) початок ХХ ст. - 1910 р. - відхід від адміністративної і педагогічної діяльності та зосередження на науковій діяльності, спалах творчої активності, активізація праці в галузі вивчення історії ВКЛ, зокрема, українських земель.

Ретельне вивчення біографії Ф. Леонтовича дає підстави дещо скорегувати його характеристику, як вченого, зосередженого виключно на науці. Таким він постає тільки на заключному етапі свого життя. В Одесі вчений брав активну участь в університетському самоврядуванні, наукових товариствах тощо. В цей період вчений прагнув активно впливати на реальність, використовуючи науковий та адміністративний авторитет для власних ініціатив. З усього комплексу джерел щодо життя та наукової діяльності вченого випливає його образ різкої, жорсткої, безкомпромісної людини, яка часто прагнула йти всупереч обставинам.

Суспільно-політичні погляди професора належали до течії консервативного лібералізму. Ця суспільно-політична позиція не ставила його в різку опозицію до влади і надавала можливість вести діяльність, спрямовану на вирішення важливих матеріальних та навчальних проблем, довгий час залишатися на викладацькій посаді. Соціальне середовище, з якого походив історик (сільське духовенство), зумовило те, що його світогляду були властиві ідеї про пріоритет народних, власне селянських, інтересів над державними, перевагу норм звичаєвого права, що виробив народ, над громіздкою державно-бюрократичною машиною. Вчений належав до інтелектуалів, світогляд яких відзначався певною роздвоєністю між російською та українською культурою. Ця обставина наклала відбиток на його наукову діяльність.

Теоретико-методологічні основи творчості Ф. Леонтовича склалися в 1860-1880-х р. Вчений завжди підкреслював свою відданість позитивістській методології, зокрема, еволюціонізму, з такими елементами, як закономірність і органічність розвитку історичного процесу та плюралізм в дії його чинників. Одним з провідних дослідницьких принципів Ф. Леонтовича стала ідея історизму. З ім’ям історика пов’язано поширення в гуманітаристиці порівняльно-історичного методу. На методологію наукової діяльності вченого наклала відбиток його спеціалізація - історія права. Вчений не прагнув до створення власної концепції історії якогось регіону. Як історика права, соціолога, його цікавили найважливіші явища історичного процесу: община, держава, звичаєве право, етнічний розвиток тощо. Як історик структур, а не подій, він більш, ніж історики неправових сторін життя приділяв увагу узагальненню історичних явищ, встановленню певних закономірностей, причин. Тому його слід вважати типом історика-теоретика. З його ім’ям пов’язане становлення соціологічного підходу до історичного процесу в історичній науці. Він намагався передусім бути істориком суспільства з його елементом - правом. Діяльність Ф. Леонтовича щодо поєднання в методології досягнень історії, правознавства, етнології, соціології стала одним з передвісників сучасних інтеграційних пошуків в гуманітаристиці.

На науковий світогляд вченого вплинули західницьке та слов’янофільське історико-філософське вчення. Праці вченого ґрунтувались на ідеї єдності слов’янського права. Проте, в них відбитий панславізм західнослов’янського зразку, що передбачав визнання самоцінності кожного слов’янського етносу та його культури. В його творчості панславізм та позитивізм співіснували протягом всієї наукової діяльності. Позитивізм був певною науковою методологією для обґрунтування панславістських ідей, які в його працях не набували радикальних форм. Тому вченого слід віднести до представників позитивістського напрямку в слов’янознавстві.

Специфіка теоретико-методологічних засад зумовила оригінальні риси його історичних поглядів. Основні дослідницькі інтереси Ф. Леонтовича були зосереджені на проблемі еволюції соціально-правового та державного ладу руських земель протягом VI - XVI cт. Історію руських земель він розглядав в контексті вивчення історичної долі слов’янських народів, ставши одним з засновників історико-правового напрямку у вивченні слов’янства. Вивчаючи історію ВКЛ, дослідник виявляв давньоруські традиції в політичному, соціально-правовому та соціально-економічному житті князівства.

Ф. Леонтович належав до історико-правового напрямку в історіографії. Проте, вченого недоцільно співвідносити з традиціями “державницької” школи в історіографії, адже в більшості його праць головним суб’єктом історичного процесу виступає не держава, а суспільство. Ф. Леонтович належав до представників “общинно-земської” течії в історіографії, що протистояла “державницькому” підходу до історичного процесу. Відстоювання ідеї про перевагу “земських засад” на Русі типологічно зближує творчість Ф. Леонтовича з творчістю К. Бестужева-Рюміна, М. Костомарова та інших. На противагу слов’янофілам, Ф. Леонтович представляв общину стадією в суспільному розвитку усіх народів. Зазначені ідеї він проводив, як у працях з історії Київської Русі, так і з історії ВКЛ.

Вченому належить вагомий внесок у розвиток спеціальних історичних дисциплін. Особливо слід відзначити його діяльність в галузі історичної бібліографії. В його фундаментальних бібліографічних покажчиках широко представлені матеріали з історії ВКЛ, праці західноєвропейських та слов’янських вчених. Хоча ці покажчики були присвячені історії права, вони мали й мають непересічне значення для істориків інших спеціалізацій.

Наукова діяльність Ф. Леонтовича була однією зі сторінок розвитку української історичної науки. Як учень М. Іванишева, він належав до київської історичної школи і безпосередньо спричинився до становлення одного з її відгалужень - історико-правового чи школи істориків західноруського права. Як член київської історичної