НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ

ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

МІЩУК СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 026:069(09)(477.42)

БІБЛІОТЕКА ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ

У ЖИТОМИРІ (1900–1932): ПОХОДЖЕННЯ, СКЛАД, ДОЛЯ

Спеціальність 07.00.08 – книгознавство,

бібліотекознавство, бібліографознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті біографічних досліджень Національної бібліотеки України

імені В. І. Вернадського.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

ЧИШКО ВІТАЛІЙ СЕРГІЙОВИЧ,

Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського,

директор Інституту біографічних досліджень

Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор

ГОРБИК ВЯЧЕСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Інститут історії України НАН України,

заввідділом історико-краєзнавчих досліджень

кандидат історичних наук

БУЛАТОВА СВІТЛАНА ОЛЕГІВНА

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,

с. н. с. відділу кодикології та кодикографії Інституту рукопису

Провідна установа: Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника

НАН України, Відділ рідкісної книги, м. Львів

Захист відбудеться “6” березня 2003 р. о 14:00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.165.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського за адресою: 03039, Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

З дисертацією можна ознайомитися у читальному залі літератури з бібліотекознавства у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського: Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

Автореферат розісланий 6 лютого 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук Чекмарьов А.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток науки та духовної культури, які формують основи національно-державної ідентифікації народу України, на сьогодні багато в чому залежить від уваги держави до вивчення і збереження рукописних та книжкових пам’яток, особливо цінних видань і колекцій. Цьому сприяє концепція Державного реєстру національного культурного надбання України, а також – до реєстрації наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Такими були визначені “унікальні об’єкти, що не піддаються відтворенню, втрата або руйнування яких матимуть серйозні негативні наслідки для розвитку науки та суспільства”. До них було включено й унікальні книжкові колекції Реєстр передбачається створити згідно з розпорядженням Президента Украї-ни від 26.06.96 № 173 “Про наукові об’єкти, що становлять національне надбан-ня” та постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 № 174, що затвер-ди-ла По-ложення про порядок визначення наукових об’єктів, які становлять націо-нальне надбання..

Волинський краєзнавчий музей у Житомирі (далі ВКМ) Назва ВКМ має умовне значення. У різні роки Музей іменувався: Волинський центральний музей, Волинський державний науково-дослідний музей, Волинський краєзнавчий музей у Житомирі, нині Житомирський обласний краєзнавчий музей.2 був заснований у 1900 р. і лише за першої чверті ХХ ст. перетворився на одне з найцінніших не лише музейних, а й бібліотечних зібрань України. Однак його доля, як і доля багатьох місцевих бібліотечних зібрань України, що уособлювала історію розвитку одного з найвидатніших органічно складених центрів української культури, склалася трагічно. Після катастрофічних подій ХХ ст. – революцій, війн, ідеологічних репресій та недбалого ставлення до історичних цінностей минулого – вкрай цінні для історії української культури та духовності монастирські книжкові зібрання, колекції, приватні бібліотеки Волині, історично складені впродовж багатьох попередніх століть, зазнали руйнації або були розпорошені.

Музей у Житомирі був найзначнішим на Волині бібліотечним сховищем колекційних бібліотечних фондів. Він сформувався як науковий центр, де активно діяли наукові та краєзнавчі товариства, передусім, Волинське церковно-археологічне товариство і Товариство дослідників Волині тощо. Багато видатних діячів вийшли з цього регіону: історики культури М.П. Кудрицький, П.Н. Абрамович, етнограф і письменник В.Г. Кравченко, метеоролог і географ С.А. Бржозовський, історики О.А. Фотинський, І.Ф. Левицький.

У Бібліотеці Музею у 20-х роках було зосереджено величезний (до 150 тис. од. зб.) фонд колекційних рукописних та книжкових зібрань. Доля розкиданих на сьогодні фондів тогочасних житомирських товариств, музеїв та бібліотек не вивчалася. Не досліджувалася історія бібліотечної справи у Житомирі (регіональному центрі Волині в 1920–30-х роках), куди під час націоналізації були звезені колосальні за обсягом бібліотечні фонди з усього регіону. Музей став місцем зосередження великої кількості бібліотек приватних осіб, духовних і культурологічних товариств та установ: аристократів Плятерів і Шодуарів, поміщиків Кандиби, Дровольського; монастирів: Тригірського, Любарського і Домарадського, Кодненського; духовних установ: Луцько-Житомирської римсько-католицької і православної духовних семінарій, Луцької капітули, бібліотечних фондів Волинського єпархіального давньосховища; Волинського церковно-археологічного товариства; державних організацій: Волинського губернського комітету охорони пам’яток старовини та мистецтв.

Розкриття історії бібліотеки Музею у Житомирі має принципове значення для історико-культурологічних досліджень такого складного для України періоду, як ХХ ст., зокрема 20–30-х років, коли буржуазна і національна культура була приречена на забуття, багато імен викреслено з історії, а бібліотеки – розпорошені по сховищах різних бібліотек і архівів, передусім київських та харківських. Особливого значення набуває вивчення долі книжкових зібрань, змісту, складу, походження і характеристика сучасного їх стану, заповнення невідомих сторінок духовної культури України.

Дослідження історії бібліотек і бібліотечних зібрань ХVІІ–ХХ ст. є складовою частиною всебічного вивчення історії української культури, які тривалий час не провадились. Особливого значення набуває вивчення регіональної історії, що вписується в контекст всеукраїнської. Щодо Волинського регіону, то історія житомирських зібрань, на сьогодні значно розпорошених по різних архівосховищах, й досі вивчається недостатньо активно. Із спеціальних досліджень слід відзначити статті Є.А. Біленького, присвячені історії бібліотечного зібрання баронів де Шодуар у ХVІІ–ХІХ ст., у яких висвітлюється збирацька діяльність представників роду (Антуана, Станіслава, Максиміліана, Івана), їх значення для розвитку культури України, а також склад і зміст бібліотеки. Крім того, окремі аспекти долі зібрання розкриті у монографії Л. А. Дубровіної та О.С. Онищенка, присвяченій історії Всенародної бібліотеки України. Історію Музею вивчалі також Л. Грузська та Е. Піскова (Товариство дослідників Волині), Н.В. Ланчук та Н.В. Кузьменкова (основні етапи розвитку Музею, колекції, імена доброчинників). Слід назвати каталоги інкунабулів та палеотипів Б.І. Зданевича та М.А. Шамрай, де були вміщені відомості про походження деяких волинських книжок, що опинилися у складі Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Проте, історію Бібліотеки Музею та її рукописно-книжкові фонди не досліджувалися.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема пов’язана із загальною науковою темою НБУВ “Рукописна спадщина діячів науки і культури України: джерелознавчі дослідження та археографічний опис” (4.11.99–01), що виконувалася як відомча тема НАН України. Автор також брав участь у виконанні програми Державного комітету з питань науки і технологій за 1997–2000 р.” “Рукописно-книжна культура України в суспільних процесах” (1709–97/9.4.43).

Метою є встановлення складу бібліотечного фонду Житомирського краєзнавчого музею в 10–20-х роках, коли тут були зібрані усі губернські зібрання ХІХ – поч. ХХ ст. і простежити їхню подальшу долю, оскільки вони були розформовані і передані у різні сховища.

Об’єктом дослідження є Науково-дослідна бібліотека Волинського краєзнавчого музею у Житомирі (1900–1932) та її колекційні рукописно-книжкові фонди.

Предмет дослідження – історія створення Бібліотеки в контексті історії Музею, встановлення складу її фондів, подальшої їхньої долі, наукова реконструкція розпорошених колекційних рукописно-книжкових фондів Бібліотеки Музею як джерельної бази для вивчення регіональної історії та культури України ХVІІ–ХХ ст.

Хронологічні межі дослідження визначаються періодом існування Бібліотеки ВКМ, комплектування її фондів із великих колекційних зібрань Волині (приватних, монастирських, освітніх та просвітницьких установ), зокрема, основну увагу приділено періоду 1920-х років до 1932 р. – року фактичної ліквідації Науково-дослідної бібліотеки і передачі її рукописно-книжкових фондів до інших установ.

Методологічною основою є принципи історизму, наукової об’єктивності, хронологічного, історико-порівняльного, джерелознавчого, архівознавчого та бібліографічного аналізів, спеціальних методів: евристики, атрибуції, реконструкції книжкової та рукописної спадщини ВКМ тощо.

Джерельною базою є, по-перше, самі зібрання і окремі книжкові та рукописні колекції ВКМ, що зберігаються в різних державних сховищах: Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського, Державному архіві Житомирської області та Житомирському обласному краєзнавчому музеї, а також у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (далі ЦДІАК України), куди потрапили частково документи Волинського краєзнавчого музею та Науково-дослідної бібліотеки при ВКМ. Загальна кількість реконструйованого зібрання близько 12 тис. документів та книжок. У зв’язку з тим, що колекції передавалися до установ Всеукраїнської академії наук у 20–30-х роках, важливі матеріали з історії цього зібрання зберігаються в Архіві Президії НАН України та архіві Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі ІР НБУВ), куди було передано архів Всеукраїнської академії наук за 1918–1933 рр. У його складі були матеріали з польської рукописної спадщини, що були передані до фондів Інституту Польської пролетарської культури. Деякі документи з історії бібліотечної справи містяться в Центральному державному архіві громадських організацій України (ЦДАГО), зокрема, Управління політосвіти УСРР за 1924–1925 рр.

Основні завдання дослідження: –

провести історіографічний аналіз проблеми і оцінити стан її вивчення, виявити джерельну базу дослідження; –

встановити історію заснування та розвитку ВКМ, заснування та основні етапи формування його Бібліотеки; –

розглянути розвиток бібліотечної політики радянської влади на Волині, долю бібліотеки ВКМ у 1920–30-х роках і засади створення науково-дослідної бібліотеки Волинського музею; –

простежити походження та долю книжкових приватних і монастирських зібрань, книжкових колекцій просвітницьких установ і наукових та церковних товариств Волині, зібраних у 1920–30-х роках; –

встановити комплекс рукописних книг, архівних документів та пам’яток писемності та друку колишньої “Волиніки”, що зберігається в НБУВ та ЦДІАК, взаємозв’язки між ними щодо походження, провести класифікацію архівних документів, рукописних фондів бібліотек, пам’яток друку; –

з’ясувати роль видатних діячів музейної та бібліотечної справи, членів наукових товариств Волині у створенні та збереженні унікального книжкового зібрання “Волиніка”; –

систематизувати відомості, що дають змогу оцінити важливість цього комплексу джерел з історії рукописно-книжкової культури Волині для розвитку бібліотечної справи у Житомирі в 10–20-х роках ХХ ст.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що: –

розглянуто історію заснування та багаторічної збирацької діяльності Волинського державного науково-дослідного краєзнавчого музею у Житомирі, формування його книжкового зібрання як важливої сторінки науково-культурного розвитку не лише Волині, а й України; –

встановлено основні тенденції розвитку бібліотечної справи на Волині в 20-х роках і висвітлено політику радянського уряду щодо книжкової спадщини дореволюційного походження; –

вперше з’ясовано походження книжково-рукописних зібрань приватних осіб, монастирів та просвітницьких товариств, переданих після націоналізації до ВКМ; –

досліджено історичну долю рукописно-книжкового зібрання ВКМ після ліквідації Науково-дослідної бібліотеки; –

визначено сучасне місце зберігання, коло тих книжково-рукописних комплексів, що на сьогодні можна вважати джерельною базою дослідження регіональної історії культури Волині у ХVІІ–ХХ ст., а також проведено наукову реконструкцію складу та змісту зібрань; –

окреслено найціннішу частку рукописних пам’яток, зокрема, конфесійні та літургічні унікуми, що зберігаються в НБУВ, ЦДІАК; –

відзначено роль деяких культурних діячів та вчених Волині у формуванні колекцій. Серед них: В.Г. Кравченко, С.А. Бржозовський, О.А. Фотинський, П.А. Тутковський та ін. Визначена роль Товариства дослідників Волині і тих, хто формував колекцію музею – Р.І. Собкевича, П.Н. Абрамовича, М.М. Белоніна, П.О. Демидова, А.В. Ксенжопольського, Р.С. Сангушка; а також відзначено внесок бібліотекаря М.П. Кудрицького і працівника Музею В.Я. Гнатюка у справу комплектування та зберігання зібрання.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що проведена наукова реконструкція рукописно-книжної спадщини ВКМ у Житомирі, встановлено основні етапи, напрями та форми діяльності Бібліотеки, походження книжкових колекцій, розглянуто склад зібрань і тим створено базу для подальших поглиблених досліджень регіональної історії культури і науки в Україні. Уточнення походження книжкових колекцій дало змогу вдосконалити облікові документи ІР НБУВ та ЦДІАК. Основні результати використано у курсах лекцій з історії бібліотечної справи в Україні, використовуєтья у підготовці спеціальних курсів у рамках дисциплін “Архівознавство”, “Бібліографознавство” “Історія культури” у профільних вищих навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження належать дисертанту одноосібно.

Апробація роботи. Основні положення дослідження апробовано на Міжнародних конференціях “Бібліотечно-інформаційний сервіс” (Київ, жовтень 2001 р.), “Професійний імідж бібліотекаря інформаційного суспільства” (Київ, жовтень 2002 р.), методологічних та науково-практичних семінарах НБУВ.

Структура дисертації визначається специфікою проблеми, метою та завданням дослідження. Вона складається зі вступу, 4-х розділів, висновків, списку використаних архівних джерел та літератури ( назв). Обсяг основного тексту дисертації 179 стор., загальний – 243 арк.

Основний зміст дисертації

У Вступі розкриваються актуальність і наукова новизна дисертації, ступінь дослідженості теми, обгрунтовано мету, завдання, хронологічні межі, висвітлено джерельну базу, практичне значення та апробацію дисертації.

У розділі І розглянуто історіографію та джерельну базу дослідження. Дослідження історії книжкових фондів й колекцій, створених на території України протягом ХVІІ–ХХ ст., останнім часом сформувалися як самостійний напрям української школи історичного книгознавства, бібліотекознавства, музеєзнавства, архівознавства. Стали з’являтися спеціальні статті, присвячені вивченню історії формування родових бібліотек і комплексних зібрань, які на сьогодні зберігаються у великих бібліотеках України, зокрема в НБУВ та ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. Серед них праці С.О. Булатової (роду Яблоновських, та архіву реформатів Руської провінції), І.О. Римарович (родів Потоцьких, Вишневецьких, Мікошевських), П.В. Голобуцького та Н.М. Ольховик (Хрептовичів), Є.В. Рукавіциної-Гордзієвської (митрополита Євгенія Болховітінова) О.М. Колосовської (колекціонування стародрукованої кириличної книги в Галичині в ХVІІ–ХІХ ст.), Є.А. Біленького (баронів де Шодуар), В.І. Ульяновського (Мнішків та єпископа Павла Доброхотова), К.І. Клімової (Потоцьких). Т.Є. Мяскова досліджувала історію комплектування та сучасний склад колекцій бібліотеки Київського університету св. Володимира. Окремі латинські та східні рукописні пам’ятки вивчалися Є.К. Чернухіним та В.І. Гамяніним (наукові описи).

У монографії Л.А. Дубровіної та О.С. Онищенко “Історія Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. 1918–1941” (К., 1998) були висвітлені питання історії передачі зібрань ВКМ до НБУВ у 30-х роках ХХ ст. У 90-х роках до вивчення історії ВКМ звертаються самі музейні фахівці та історики культури – Л. Дахненко, Г. Міщук, Л. Грузська та Є. Піскова, які досліджують історію колекціонування в Україні і, передусім, діяльність найвідоміших житомирських колекціонерів ХVІІІ–ХІХ ст. Шодуарів. Було проведено конференцію “З історії колекціонування в Україні” і видано тези Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої збирацькій діяльності баронів де Шодуар (Житомир, 10–12 жовтня 1994 р.). У 1995 р. у Житомирі проводиться конференція, присвячена 130-річчю від дня заснування Музею, де у доповідях дослідників Н.В. Ланчук та Н.В. Кузьменкової висвітлено основні етапи розвитку музею та природничої колекції, імена деяких доброчинників та працівників Музею. Зазначено, що й досі відсутні спеціальні дослідження історії Бібліотеки Музею та її рукописно-книжкових фондів, хоча зібрання Бібліотеки у 20-х роках налічувало понад 100 тис. книжок та рукописів, значна частина котрих потрапила до її фондів внаслідок націоналізації, проведеної радянською владою.

Джерельною базою дослідження стали як опубліковані, так і неопубліковані архівні документи з історії ВКМ, бібліотечної та музейної справи, а також власне фонд рукописно-книжкової спадщини, що нині зберігається в складі НБУВ та ЦДІАК.

Основну джерельну базу можна представити трьома групами архівних джерел. Перша – архівні джерела з фондів Державного архіву Житомирської області, зокрема, Волинського губернського виконавчого комітету та Волинського комітету губнаросвіти, які висвітлюють розвиток бібліотечної справи в губернії та області в 10–20-х роках ХХ ст., діяльність бібліотечних секцій підвідділу позашкільної освіти Губполітпросвіти Житомирської губернії, а також звіти ВКМ, обіжники Волинського губернського виконавчого комітету тощо.

Друга група джерел концентрується в ЦДІАК, зокрема, самі фонди ВКМ, що були передані з ЦНБ АН УРСР у 1979 р., – Колекція документів Волинського музею (ф. 2227). Вони містять документи російських та польських адміністративних органів і громадських організацій з питань політики, управління, економіки тощо, документи з історії міст Житомирщини (ХVІ–ХХ ст.); з історії церкви: православної, греко-католицької, католицької конфесій, каталоги бібліотек, генеалогічні, метричні, особові та інші документи різних осіб і родів – Андрацьких, Міодушевських, Карла Ліхтенштейна, Сенютичів, Людвига Піотовського та ін.

Третя група джерел зберігається в НБУВ. Передусім, зібрання ВКМ у складі фонду І ІР НБУВ (Літературні матеріали, ф. 1, № 1668–5154), що нараховує понад 3 тис. документів, листування польських діячів ХVІІІ–ХІХ ст. (ф. ІІІ та Х, № 33280–33293). Окрему групу складають документи, що стосуються передачі бібліотеки до ВБУ, передачі документів від відділу рукописів до ЦДІАК, від Інституту пролетарської культури – до БАН, матеріали Архіву ВБУ Вінницької філії НБУВ (1923–1928) та обстежень житомирських книгосховищ та архівів у 1921 р. Використовувалися документи архівів працівників ВБУ – О.Т. Дзбановського, І.П. Житецького, П.М. Попова, С.І. Маслова, М.В. Геппенера. Залучалися й матеріали архіву та бібліотеки Шодуарів в ІР НБУВ, що зберігаються в його першому фонді. Документальна спадщина, що збереглася до сьогодні, налічує понад 12 тис. документів.

У розділі 2 “Волинський державний науково-дослідний краєзнавчий музей у Житомирі: заснування та розвиток (1900 – поч. 1930-х рр.)” розкриваються передумови заснування Волинського музею та його книгозбірні (1865 р. – кін. ХІХ ст.), розглядається процес утворення та розвиток бібліотеки Волинського музею у Житомирі у 1900–1925 рр.: особливості комплектування, опрацювання фондів та їх використання. Аналізуються основні закономірності розвитку бібліотечної справи на Волині у 20-х роках та перетворення наукової книгозбірні ВКМ на Науково-дослідну бібліотеку при ВКМ.

Історія формування та багаторічної збирацької діяльності ВКМ – одна з важливих сторінок науково-культурного розвитку не лише Волині, а й України в цілому. Музей засновано дбаннями видатних діячів науки, культури, освіти Волині. Його колекцію започатковано 15(28) жовтня 1865 р. при створенні публічної бібліотеки в Житомирі. Спочатку колекція створювася як геологічна та етнографічна, за рахунок пожертв волинського губернатора М.І. Черткова, а також місцевого статистичного комітету.

ВКМ створювався як Волинський центральний музей у Житомирі у 1900 р. під егідою Товариства дослідників Волині. Його фонди спочатку складалися переважно з природничих, археологічних та етнографічних колекцій. У формуванні колекції брали участь місцеві вчені: етнограф і письменник В.Г. Кравченко, метеоролог і географ С.А. Бржозовський, історик О.А. Фотинський, П.А. Тутковський та ін. 20 жовтня 1910 р. всі колекції Товариства дослідників Волині були передані до музею. Серед тих, хто поповнював колекцію – Р.І. Собкович, П.Н. Абрамович, М.М. Белонін, П.О. Демидов, А.В. Ксенжопольський, Р.С. Сангушко.

8 квітня 1913 р. було затверджено Статут Музею, а з 1 січня 1914 р. він став самостійним закладом. Музей складався з чотирьох відділів: природничого, етнологічного, економічного та історичного, на його обліку вже тоді перебувало 8292 експонати.

Бібліотека Музею також заснована в 1900 р. за рахунок дарунків різноманітних академічних і культурних установ, організацій, товариств, обміну виданнями, а також купівлі щойновиданої необхідної літератури. Однак, у цілому, комплектування було випадковим. До 1914 р. (офіційної дати відкриття Музею), бібліотека зібрала усього 2429 од. зб. і мала підручний характер.

У 1919 р. здійснюється ліквідація усіх дореволюційних установ, однак Волинський центральний музей не було розформовано, а передано у відання Волинського губернського комітету по охороні пам’яток мистецтва і старовини (Волгубкопіс). Музей став офіційним місцем зосередження націоналізованих бібліотечних та музейних фондів приватних власників і різноманітних установ та інституцій (насамперед, релігійних), чия діяльність була заборонена за радянських часів (зокрема, колекцій Шодуарів, Кандиби, Дровольського, Підгірського, графа Ілінського, зібрання монастирів – Тригірського, Любарського і Домарадського, Кодненського тощо).

Важливим науково-збирацьким здобутком у комплектуванні і систематизації фондів Бібліотеки Музею було, передусім, створення фонду “Волиніка” – книжкового та рукописного фонду матеріалів історико-краєзнавчого характеру як найповнішого зібрання літератури та архівно-рукописних пам’яток з історії Волині, _рунтовної джерельної бази наукових досліджень. Основна заслуга у формуванні цього книжкового та рукописного фонду належала бібліотекарю М.П. Кудрицькому, працівникам Музею В.Я. Гнатюку і П.Н. Абрамовичу та ін.

У 1920–1925 рр., бібліотечна діяльность на Волині пожвавлюється. Це виявляється в активному відкритті масових бібліотек, переважна більшість яких знаходилася у Житомирі, також Волинської публічної народної бібліотеки і, численних читалень та бібліотечок. Ця діяльність була спрямована, передусім, на формування розгалуженої мережі бібліотек і загальну боротьбу з неписемністю, однак і свідчила про накопичення в губернському місті значної кількості книжкового фонду, при чому в той час, коли радянські видавництва ще не розгорнули свою діяльність. У 1924 –1925 рр. у бібліотеках здійснюється “чистка” книжкових фондів від “буржуазної” літератури, і відповідно – вилучення з них “сумнівних в ідеологічному відношенні” архівних документів, книг та вітчизняної і зарубіжної періодики. Колекційні фонди передавалися до Музею, де “чистка” не провадилася.

Накопичення значних за обсягом цінних книжкових фондів у бібліотеці ВКМ сприяло тому, що у 1925 р., завдяки дбанням наукової громадськості Житомира, її статус змінився. З фактично підручної бібліотеки вона офіційно стає науковою бібліотекою при Музеї. Її створення свідчило про наявність міцного наукового та культурного осередку в Житомирі – історично сформованому центрі культурного життя України.

Розділ 3 “Доля цінних рукописно-книжкових фондів Науково-дослідної бібліотеки Житомирського Музею в 1926–1970-х роках” присвячений аналізу політики радянської держави щодо ретроспективних фондів бібліотек України в 1924–1928 рр., вирішенню долі книжкових фондів Бібліотеки Музею, а також історії переміщення книжково-рукописних фондів Музею з Житомира до ВБУ у Києві: чинники, попередні заходи для підготовки переміщення та його реалізація на початку 30-х років.

З 1925 р. відбувається цілеспрямована переорієнтація діяльності бібліотек на потреби масового читача, політосвітню роботу, перебудова бібліотечної системи та її підведення під завдання соціалістичного будівництва й ідейного виховання мас. Бібліотеки з пам’ятками культури попередніх століть перестали бути актуальними. Засудження “буржуазної культури” не могло не впливати на загальну бібліотечну політику радянської влади, водночас з “очищенням від ідеологічно шкідливої, застарілої та непрофільної літератури” бібліотек приймається рішення сконцентрувати цінні ретроспективні фонди в головних книгосховищах України з метою їх опису, контролю та управління ними. Для цього були обрані головні регіональні бібліотеки, серед них – Всенародна бібліотека України у Києві.

У цей час визначається профіль комплектування архівів бібліотек і музеїв, здійснюється колосальний перерозподіл книжкової та рукописної спадщини між бібліотечною, архівною та музейною системами, які певний час працювали без чіткого узгодження “комплектувальної” діяльності, розподіляються “сфери впливу” щодо рукописної та архівної спадщини. У зв’язку з такою політикою Науково-дослідна бібліотека у Музеї функціонувала досить недовго. Вже через три роки згідно з постановами Президії Укрнауки від 2 червня 1928 р. і колегії Наркомосу від 2 липня 1928 р. книжкові фонди ВКМ було вирішено передати до Всенародної бібліотеки України у Києві. На момент передачі на книжкові, рукописні та архівні фонди ВКМ лише тільки почали створювати обліковий апарат та науково їх описувати, тому значна частина фондів зберігалася у стосах. Тому на сьогодні неможливо встановити обсяги і зміст тієї частини бібліотечної колекції, що не була передана до Києва.

Передачі колекційних фондів передувала майже річна робота працівників ВБУ (серед них П.М. Попов, М.В. Геппенер, О.Т. Дзбанівський та ін.), яка здійснювалася за цілком зрозумілих обставин протидії кадрових бібліотечних працівників Музею, які не хотіли втрачати “Волиніку”. Тому частина колекційних фондів залишилася в фондах Музею. Одночасно передавалися польські рукописи до новоствореного Інституту польської пролетарської культури ВУАН. Завершилася передача фондів до ВБУ 9 жовтня 1932 р.. Акт передачі до ВБУ підписували заступник директора Волинського державного музею Д.Ю. Антонов і завідувач бібліотеки музею М.П. Кудрицький – з одного боку, і уповноважений ВБУ О.Т. Дзбанівський – з іншого. Згідно з цим актом, книжкові зібрання кількістю 9421 том було переміщено до ВБУ разом з іншими матеріалами музею. Однак, ліквідація самої Академії у 1933 р., репресії щодо кадрових працівників, реформи в Академії призвели до об’єднання у фондах Бібліотеки АН – правонаступниці ВБУ, усіх, переданих до складу різних установ Академії бібліотечних та рукописно-книжкових фондів вже в 1934 р.

Наступне надходження до відділу рукописів ЦНБ АН УРСР (правонаступниці БАН УРСР) відбулося в 1979 р., коли до ЦНБ з Житомирського музею надійшли цінні матеріали з колекції Шодуарів, що не були передані в 1932 р. Причиною передачі, за визнанням Міністерства культури, була неможливість опрацювати ці матеріали власними силами працівників Музею. Наприкінці 1979 р. частина архівних матеріалів колишнього Волинського музею передається до фондів ЦДІА УРСР, де з них формуються нові систематизовані справи і порушуються принципи органічного походження документів. Разом з тим, описання документів дало можливість увести цінні документи у науковий обіг.

Матеріали Волинського музею у фондах ЦДІАК та рукописні матеріали ІР НБУВ органічно взаємопов’язані спільним походженням; розподіл зібрання поміж двома сховищами має штучний характер, про що свідчить наявність у них фрагментів одних і тих самих збірок, зокрема, каталогів Фундаментальної бібліотеки Волинської духовної семінарії, рукописів реформатів або луцько-житомирської консисторії тощо). У зв’язку з цим першочергове завдання дослідження полягає у комплексному аналізі розпорошених архівних і рукописних матеріалів, які походять з Волинського музею у Житомирі, та створенні єдиного каталогу цих документів із вказівкою на їхнє походження.

Розділ 4. “Склад та унікальні пам’ятки із зібрання бібліотеки ВКМ як джерела історико-культурного розвитку Волині у ХVІІІ–ХХ ст.” присвячений історії комплектування Бібліотеки Музею у першій чверті ХХ ст. найзначнішими зібраннями різних губернських відомств, установ, приватних осіб, а також духовних установ та організацій скасованих як у попередні часи, так і в період зміцнення радянської влади. У фондах ВКМ зосередилися зібрання: Луцько-Житомирської римо-католицької духовної семінарії (близько 20000 книжок, переважно стародруків); Луцької капітули, Житомирського кафедрального собору, Луцько-житомирських біскупів (15888 книжок); Волинського єпархіального давньосховища; Волинської православної духовної семінарії (близько 3000 стародруків та цінних книжок); Церковно-археологічного товариства і Товариства дослідників Волині, Житомирського російського драматичного товариства (рукописна збірка близько 400 одиниць) тощо. З приватних найзначнішими надходженнями є архів і бібліотека житомирської родини баронів Шодуарів (приблизно 50000 книжок).

Розглянуто найціннішу частину рукописно-книжкової спадщини, зокрема, рукописні конфесійні пам’ятки ХVІІ–ХІХ ст., місали та градуали ХVІІ–ХVІІІ ст.

Оцінити реальну цінність зібраного у 20-х роках фонду допомагають деякі рукописні каталоги бібліотек, що увійшли до складу ВКМ, однак вони збереглися частково: у ЦДІАК та в ІР НБУВ. Ці каталоги у ЦДІАК розкривають етапи формування бібліотеки. Вони не відображають повністю склад фонду, тому що останній склався за дуже короткий проміжок часу. Цінність каталогів музею полягає також і в тому, що, крім суто бібліографічно-облікової інформації, що міститься в них, вони дають уявлення про склад колекцій на момент передачі. Аналіз їх змісту дає змогу встановити історію формування зібрань. Важливим джерелом є каталоги зібрань Житомирського кафедрального собору, Волинської духовної семінарії, приватної колекції Шодуарів тощо. Крім того, слід підкреслити цінність рукописних каталогів попередніх, скасованих у ХVІІІ ст., установ, що збереглися у складі Бібліотеки ВКМ як джерело з історії книжкової культури минулих століть. Слід особливо наголосити на ролі бібліотекаря В.Я. Монахова у справі збереження бібліотечних каталогів та роботи з ними.

Комплекси матеріалів католицького походження відображають стан побутування документів у середині ХІХ ст. – поч. ХХ ст., коли в результаті бурхливих історико-політичних подій у Європі поч. ХІХ ст., католицькі монастирі в даному регіоні здебільшого були скасовані, діяльність їх чинів заборонена чи реорганізована. Внаслідок цих процесів, їх документація значною мірою постраждала та зосталася розпорошеною, тому лише частково надійшла до Житомирського римо-католицького капітулу чи Волинської духовної римо-католицької семінарії, збірки котрих, в свою чергу, згодом, вже у ХХ ст., поповнили фонди Волинського музею у Житомирі. Аналізуючи ці матеріали можна виявити попередні документи з колегії тринитаріїв у Луцьку, конвентів тринітаріїв у Брагілові та Кам’янці-Подільському, Острозькій колегії єзуїтів, конвентах капуцинів у Брусилові та Вінниці, реформатів Кременецького і Дедеркальського конвентів, кляштору бернардинів у Янові, базиліян з монастирів в Любартові та Гощі та інших католицьких і уніатських монастирів і церков. Перед сучасними археографами, джерелознавцями, культурологами поставлене завдання визначити попередний період зберігання документів в межах первісної приналежності бібліотекам, архівам духовних установ, дату їх створення, а також на підставі збережених документів і фрагментів збірок встановити їх зміст та характер функціонування, простежити історію.

Здебільшого це джерела ХVІІ–ХІХ ст. латинською та польською мовами. Серед них найбільша кількість пам;яток стосуются діяльності монастирів: євангелія, градуали, місали, та інші богослужбові книги, трактати історико-дидактичного змісту, літописи, хроніки, збірники промов, духовних віршів, сентенцій, драматичні твори, рецепти ліків, історичні збірники та листи, бібліотечні каталоги та інвентарі. Ціла низка рукописних книг відтворює навчальні процеси та студіювання духовними особами обовязкових дисциплін: трактати з філософії, теології, анатомії, фізики, космографії, поетики, риторики тощо. На здебільшого латиномовних рукописах теологічного або дидактичного характеру зустрічаються власницькі записи, які належали викладачам окремих дисциплін, а також є власницькі записи бібліотек різних монастирів Правобережної України.

Аналіз стану бібліотек та книжкових фондів приватних осіб дав змогу оцінити надзвичайну значимість книжкових фондів. Комплекс палеотипів та рукописів ІР НБУВ повною мірою репрезентує рукописно-бібліотечну спадщину різних католицьких духовних орденів, конгрегацій, церков, костьолів, кляшторів, монастирів, конвентів, які активно діяли на терені Правобережної України, передусім у Волинському регіоні, протягом ХVІІ–ХІХ ст.

Рукописна спадщина духовних установ представлена великими за розміром фоліантами ХVІІ–ХVІІІ ст. – богослужбовими книгами латинською мовою: градуалами, антифонаріями, місалами. Серед них найціннішими є Луцький градуал 1642 р. видатного польського переписувача книжок і мініатюриста Блажея Дерея. Виділяються місали реформатів ХVІІІ ст. Однак, в цілому слід відзначити, що рукописна спадщини Волині і сьогодні є маловідомою для дослідників історії церкви, а також історії освіти та культури, оскільки вона лише нещодавно увійшла у науковий обіг.

Основні висновки

1. Історія формування та багаторічної збирацької діяльності ВКМ у Житомирі – одна із важливих сторінок науково-культурного розвитку не лише Волині, а й України в цілому. У 20-х роках Музей зібрав понад 150 тис. колекційних рукописно-книжкових фондів ХVІІ–ХVІІІ ст. як краєзнавчу “Волиніку”, і тому спеціальним рішенням відділу Народного комісаріату освіти було створено Науково-дослідну бібліотеку ВКМ. На сьогодні ці рукописні і книжкові фонди Бібліотеки ВКМ зберігаються в центральних бібліотеках і архівах України, однак не втратили духовних та історичних зв’язків, вивчення котрих є важливим не лише для краєзнавства, а й для історії України.

2. Дослідження історії заснування та розвитку ВКМ, основних етапів формування його Бібліотеки, починаючи з її створення у 1900 р. показало, що до 1918 р. бібліотека розвивалася як підручна, і напередодні революції в ній налічувалося близько 4 тис. книжок. З 1919 р. Музей передається у відання Волинського губернського комітету з охорони пам’яток історії та культури, і з цього ж таки року фонди бібліотеки почали поповнюватися увіверсальними колекційними матеріалами, що було наслідком політики концентрації таких матеріалів у спеціальних бібліотеках. На 1928 р. загальний обсяг фонду налічував понад 150 тис. рукописно-книжкових матеріалів.

3. Розвиток бібліотечної справи на Волині у 20–30-х роках зумовив створення Волинської науково-дослідної бібліотеки ВКМ. Однак, за постановою НКО, в 1931–1934 рр. найціннішу частину фондів ВКМ було розпорошено і передано до різних установ Всеукраїнської академії наук, передусім до ВБУ (понад 9421 од. рукописно-книжкових матеріалів) та Інституту польської пролетарської культури (понад 6 тис. документів, переважно листування видатних польських діячів та магнатів ХVІІІ–ХІХ ст.).

4. Черговий перерозподіл книжок та документів ВКМ відбувається в 1979 р.: частина фонду баронів Шодуарів переміщується до відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, майже одночасно частина матеріалів зі складу документів волинського походження, що зберігалися в цьому відділі рукописів, переміщується до ЦДІАК.

5. Аналіз складу комплексного рукописно-книжного зібрання з історії науки та культури Волині ХVІІ–ХХ ст., дало змогу визначити комплекс рукописних документів та пам’яток писемності, документальних масивів колишньої “Волиніки”, що зберігається в НБУВ (понад 9421 од.) та ЦДІАК України (понад 6 тис. од. різних документів), взаємозв’язків між ними щодо походження, класифікації документів та рукописних фондів бібліотек і встановити їх органічний зв’язок за походженням з фондів ВКМ 20-х років.

6. У формуванні та зберіганні колекційних фондів унікального книжкового зібрання “Волиніки”, дослідженні пам’яток провідна роль належить діячам музейної та бібліотечної справи, наукових товариств Волині. Серед них: бібліотекар М.П. Кудрицький, працівники Музею П.Н. Абрамович (який одночасно очолював бібліотечну секцію Губнаросвіти), В.Я. Гнатюк, В.Я. Монахов та ін. Над виокремленням найціннішого фонду та його описанням працювали київські дослідники, П.М. Попов, С.І. Маслов, М.В. Геппенер, О. Т. Дзбанівський, О.А. Назаревський.

Результати дослідження опубліковані:

1. Міщук С.М. Рукописні конфесійні пам’ятки ХVІІ–ХІХ ст. Волинського державного краєзнавчого музею в Житомирі // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство : Міжвід. зб. наук. пр. – К., 2001 .– Вип. 5. – С. 125–133.

2. Міщук С.М. Матеріали Волинського краєзнавчого музею (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) як джерело з історії церкви, духовної освіти та бібліотечної справи // Библиотечное дело и краеведение : Сб. науч. тр. – К. ; Симферополь, 2002.– Вып. 3.– С. 16–23.

3. Міщук С.М. Рукописні літургійні пам’ятки ХVІІ–ХVІІІ ст. Волинського державного науково-дослідного музею у Житомирі у фондах Інституту рукопису НБУВ // Студії з архівної справи та документознавства. – К., 2002. – Вип. 8. – С. 169–173.

4. Міщук С.М. Нездійснений проект бібліотечної “Волиніки”: з історії книжкового зібрання Волинського музею у Житомирі у 20-х рр. ХХ ст. // Бібл. вісн. – 2002. – № 3. – С. 16–22.

5. Міщук С.М. Регіональне наукове краєзнавство України кінця ХІХ – початку ХХ ст. (Товариство дослідників Волині, Волинський музей у Житомирі, Волинське церковно-археологічне товариство, Волинський окрархів) // Рукописна та книжкова спадщина України. – К., 2002. – Вип. 7. – С. 111–119.

6. Міщук С.М. Специфіка консультаційної роботи під час обслуговування фондами історичних колекцій (на прикладі Бібліотеки Волинського єпархіального давньосховища) // Наук. праці Нац. б-ки України імені В.І. Вернадського. – К., 2002. – Вип. 9. – С. 230–237.

Міщук Сергій Миколайович “Бібліотека Волинського краєзнавчого музею у Житомирі (1900–1932): походження, склад, доля”. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. Спеціальність 07.00.08 – книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського – Київ, 2003.

Розглянуто історію походження, формування та розвиток діяльності науково-дослідної бібліотеки Волинського краєзнавчого музею у Житомирі в 1900–1932 рр. як одну із важливих сторінок науково-культурного розвитку не лише Волині, а й України. В 20-х роках ХХ ст. у Бібліотеці Музею було зібрано понад 150 тис. колекційних рукописно-книжкових фондів ХVІІ–ХVІІІ ст. У 1931–1934 рр. зібрання було розформовано, значну частину фондів Бібліотеки та цінних документів розпорошено по центральних бібліотеках і архівах України. Тому спеціальна увага приділяється встановленню складу і змісту зібрання, долі і сучасному місцезнаходженню.

Ключові слова: історія Волині, Волинський краєзнавчий музей у Житомирі, стародруки, рідкісні видання, рукописні книги ХVІ–ХVІІІ ст., колекції рукописів, архіви, музеї.

Mishchuk Serhij Mykolajovych. “Library of the Volyn’ Local History Museum in Zhytomyr (1900–1932): the origin, content and fate”. Manuscript.

Dissertation for the degree of Candidate in History in the field 07.00.08. – Book History, Library Science and Bibliography. V. I. Vernadsky National Library of Ukraine. – Kyiv, 2003.

Formation and development of the scientific library of Volyn local history Museum in Zhytomyr in 1900–1932 is viewed as one of the important pages of scientific and cultural life not only in Volyn, but also in Ukraine. During the 1920-s there were over 150,000 of rare books, and manuscripts dated XVII-XVIII in the Museum’s library. In the 1931–1934 the collection was dispersed, and the majority of the valuable documents ended up in the central libraries and archives. That is why a special attention is paid to the establishment of the collection’s origin, content and fate, as well as today’s position.

Key words: Volyn’ local history, Museum in Zhytomyr, rare books, manuscripts of 16–18 centuries, manuscript collections, archives, museums.

Мищук Сергей Николаевич. “Библиотека Волынского краеведческого музея в Житомире (1900–1932): происхождение, состав, судьба”. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук. Специальность 07.00.08 – книговедение, библиотековедение, библиографоведение. Национальная библиотека Украины имени В.И. Вернадского. – Киев, 2003.

Рассмотрены предпосылки создания Волынского краеведческого музея во второй половине ХІХ в., прослежена история формирования коллекции музея, происхождение и комплектование