Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Муляр Софія Петрівна

УДК 811. 161. 1’371

КОЛОРИСТИЧНА СЕМАНТИКА

В СТРУКТУРІ РОСІЙСЬКОГО ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ

(МОВА ПОЕЗІЇ 70-80-х рр. ХХ СТОЛІТТЯ)

Спеціальність 10.02.02 – російська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2003

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі слов’янської філології Волинського

державного університету імені Лесі Українки

Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

БУБЛЕЙНИК ЛЮДМИЛА ВАСИЛІВНА,

Волинський державний університет імені Лесі Українки,

завідувач кафедри слов’янської філології

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

ІВАНОВА ЛЮДМИЛА ПЕТРІВНА,

Національний педагогічний університет

імені М.П.драгоманова,

професор кафедри російської мови

кандидат філологічних наук

СИНИЦЯ ІРИНА АНАТОЛІЇВНА,

докторант Інституту мовознавства

імені О.О.Потебні НАН України

Провідна установа – Черкаський державний педагогічний університет

імені Б.Хмельницького Міністерства освіти і науки України,

кафедра загального та російського мовознавства (м.Черкаси)

Захист відбудеться “16” травня 2003 року о 14:00 на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 64, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01017, м. Київ, вул.Володимирська, 64, кімн. 62)

Автореферат розіслано “14” квітня 2003 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О.Медведєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вивчення семантики кольоропозначень спирається на основні положення про сутність мови художньої літератури, опрацьовані такими лінгвістами, як О.О.Потебня, Л.А.Булаховський, В.Жирмунський, Б.О.Ларін, В.В.Виноградов, Г.О.Винокур, Р.Якобсон, М.О.Карпенко, В.В.Жайворонок, А.К.Мойсієнко, О.С.Снітко, Д.М.Шмельов та ін. Історія дослідження російської літературної колористики має праці, які висвітлюють її значення та функціонування у поетичних текстах XVIII-XIX століть – тут треба, зокрема, відзначити роботу Н.О.Кожевникової, присвячену незвичним сполукам з колористичними прикметниками на матеріалі російської художньої літератури XIX-XX століть, дисертацію С.І.Григорук про колористичну лексику Г.Державіна у контексті поетичного мовлення його епохи, С.Надірова – про колористичні прикметники у віршах О.Блока, а також роботи Ю.Снєжкова, М.Олексеєнка, О.Ковалевської, Л.В.Краснової – про символіку червоного кольору в поетиці О.Блока та ін., які досліджують та узагальнюють різні аспекти значень колоративів.

У мові поезії 70-80-х рр. ХХ ст. колористична семантика є одним із недосліджених аспектів. Між тим колористичні лексеми у творах Б.Ахмадуліної, Л.Татьяничевої, Н.Матвєєвої, В.Висоцького, А.Вознесенського та інших поетів, їхніх сучасників, набули нових індивідуальних особливостей, що потребує уважного вивчення слововживання у їхніх творах та обумовлює актуальність теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження узгоджується з науковою темою кафедри слов’янської філології Волинського державного університету імені Лесі Українки “Лексична та словотвірна семантика східнослов’янських мов”. Тема дисертації затверджена Вченою радою Волинського державного університету імені Лесі Українки (протокол № 5 від 26 листопада 1999 р.).

Мета дисертаційного дослідження – багатоаспектний комплексний системний аналіз колористичної лексики у російських поетичних текстах 70-80-х рр. ХХ століття.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

з’ясування функцій колористичної лексики у прямому і метафоричному значеннях;

вивчення символічних ускладнень колористичних лексем у поетичному тексті;

виявлення характеру оказіонального вживання кольоропозначень;

розкриття особливостей функціонування колористичної лексики у складі порівняльних конструкцій (колір як основа і як засіб для порівняння);

аналіз кольоропозначень як засобів створення антонімічних ситуацій.

Об’єктом дослідження в дисертації є активно вживані у текстах російської поезії 70-80-х рр. ХХ ст. лексичні одиниці із значенням кольору, а також лексичні одиниці із сумісним значенням кольору і світла.

Предметом дослідження є семантичні, структурні і функціональні особливості колористичної лексики у поетичних текстах 70-80-х рр ХХ ст. (лірика Б.Ахмадуліної, А.Вознесенського, В.Висоцького, Ю.Друніної, М.Дудіна, Н.Матвєєвої, Б.Окуджави, С.Орлова, Н.Рубцова, Б.Слуцького, Л.Татьяничевої). У складі лексико-семантичного поля кольоропозначень схарактеризовано ядерні і периферійні компоненти.

Матеріал дослідження – ліричні твори російських поетів 70-80-х рр. ХХ ст. Аналіз проведено на основі текстів, отриманих шляхом суцільної вибірки; лексична картотека нараховує понад 2000 одиниць.

Ахмадулина Б. Избранное. Стихи. – М.: Сов. писатель, 1988. – 480 с.; Вознесенский А. Стихотворения. – М.: Мол. гвардия, 1991. – 173 с.; Высоцкий В. Поэзия и проза. – М.: Кн. палата, 1989. – 448 с.; Друнина Ю. Избранное: В 2 т. – М.: Худож. лит., 1986; Дудин М. Книга лирики. – Л.: Худож. лит., 1986. – 678 с.; Евтушенко Е. Граждане, послушайте меня…: Стихотворения и поэмы. – М.: Худож. лит., 1989. – 495 с.; Матвеева Н. Избранное. Стихотворения; Поэмы. – М.: Худож. лит., 1986. – 535 с.; Окуджава Б. Стихотворения. – М.: Сов. писатель, 1984. – 272 с.; Орлов С. Собр. соч.: В 3 т. – М.: Худож. лит., 1980; Рубцов Н. Подорожники: Стихи. – М.: Молод. гвардия, 1985. – 319 с.; Слуцкий Б. Собр. соч.: В 3 т. – М.: Худож. лит., 1991; Татьяничева Л. Собр. соч.: В 3 т. – М.: Худож. лит., 1986.

Методи дослідження. Завдання комплексного аналізу колористичної лексики передбачають застосування в дисертації описового методу, а також елементів зіставного, лексикографічного, компонентного методів.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше описано склад, семантичні і функціональні характеристики кольоропозначень у мові російської поезії 70-80-х рр. ХХ століття; визначено особливості метафоризації колористичної лексики; виявлено риси нового (у складі колористичних метафор, нетрадиційних колористичних контрастів, незвичних сполук з колористичними лексемами і т.п.) у слововживанні, яке в цілому спирається на традиції.

Теоретичне значення дисертації визначається її зв’язком з розробкою теорії метафори, зокрема з вивченням механізмів створення колористичних метафор, проблематики колористичної семантики в поетичному тексті у її складних функціональних виявах, в індивідуально-авторському вживанні. Важливим у теоретичному плані є дослідження еволюції символічних значень складників кольоропозначень у художньому мовленні. Теоретичної значущості набуває аналіз комплексу окремих засобів побудови тексту за участю колористичної лексики.

Практична цінність дисертації зумовлена тим, що основні її положення і висновки можуть бути використані для подальшої практичної розробки питань ролі назв кольорів у структуруванні поетичного тексту. Результати здійсненого в дисертації семантико-стилістичного аналізу колоративів знайдуть застосування у лекційних курсах “Сучасна російська мова” (розділ “Лексикологія”), “Стилістика російської мови”, “Теорія і практика перекладу”, у роботі практикуму “Лінгвістичний аналіз тексту”, у програмах спецкурсів і спецсемінарів, лексикографічних працях, у шкільному викладанні мови.

Дисертаційна тема апробована у доповідях на заняттях наукового семінару кафедри слов’янської філології Волинського університету (Луцьк, 2000 – 2002), окремі розділи дисертації та дисертація в цілому обговорені на засіданнях та наукових семінарах кафедри, на щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу та студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки, а також на II Всеукраїнській конференції “Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2001), Х Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми семантичних досліджень” (Харків, 2001), на XI Міжнародній науковій конференції “Мова і культура” імені проф. Сергія Бураго (Київ, 2002).

Основні положення дисертаційного дослідження викладено в публікаціях автора (6 статей у фахових виданнях).

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку джерел та додатку – матеріалів до словника “Колористична лексика в російській поезії 70-80-х рр. ХХ століття”. Обсяг основного тексту – 198 сторінок, загальний обсяг – 230 с., обсяг додатку – 31 с., список використаної літератури становить 230 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі визначено об’єкт і предмет дослідження, обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання, схарактеризовано методи дослідження, його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, освітлено апробацію основних положень дисертації.

У першому розділі “Теоретичні основи дослідження колористичної лексики” розглянуто проблеми стилю російської поезії 70-80-х рр. ХХ ст., умови, які дозволяють простежити особливості мовно-стильових процесів у цей період, що накладає відбиток і на функціонування колористичної лексики.

З початку 70-х рр. ХХ ст. в російській поезії почала домінувати нова стильова парадигма, яка вирізняється, за словами М.Епштейна, особливим “співвідношенням умовно-метафоричного и життєподібного стилів”. Підкреслено, що в основному поети цього часу продовжували залишатися на позиціях реалістичного методу, тяжіючи до перевірених часом традиційних, стійких метафоричних моделей.

Аналізу семантики кольоропозначень передує розгляд основних положень теорії лексичного значення.

Лексичні одиниці, об’єднані спільним інваріантним значенням кольору, на основі архісеми включаються в певне семантичне поле, утворюючи в ньому певні ієрархічні відношення.

У дисертації на матеріалі кольоропозначень враховано такі види лексичного значення: сигніфікативне (“власне семантичне”); структурне: а) синтагматичне; б) парадигматичне, емотивне; в) денотативне (предметне). Під час дослідження назв кольорів проаналізовано також значення: 1) загальне, або інваріантне, що властиве для всіх семантичних варіантів слова і визначає його зміст; 2) головне (семантично найпрозоріше, що відзначається найвищою сполучуваністю). Розглянуто роль емоційно-експресивного компонента значення, важливого в колористичній лексиці, цій невід’ємній частці корпусу слів з вираженими емоційними елементами, які, на думку П.Яньшина, формуються вже самим предметним рівнем значення кольору. Визначають певну емоційну тональність і різноманітні стильові ефекти. Ця лексика є частиною поетичного словника (голубое небо, синее море, белая береза; короткі форми прикметників зелен, бел, ал; іменники синь, синева, темнота і т.д.). Через це колористична лексика, навіть уживаючись у прямому значенні, збагачується конотативними прирощеннями змісту. Ускладнення йде також унаслідок “загальної образності” художнього тексту (О.М.Пєшковський, Г.О.Винокур та ін.).

Розглянуто роль колористичної лексики в утворенні метафор, проаналізовано конкретні способи формування словесних колористичних образів у характеризуючій функції, символічні їхні нашарування. З’ясовано роль зорових асоціацій в їх утворенні. У вживанні метафор простежено явища контекстних ускладнень, взаємопереходів, викликаних бажанням повніше відобразити багатовекторність навколишнього реального світу. Схарактеризовано роль у цьому процесі чинника актуалізації внутрішньої форми в умовах зіткнення різнорідних елементів: В бору сквозь ветки тихо Сияет синий свет. И ощущенья лиха На белом свете нет (М.Дудін).

На матеріалі колористичної лексики проаналізовано структуру метафоричного контексту і роль у ньому експресивного центру – вершини, домінанти експресії, котра в контексті отримує самостійну характеристику (О.Некрасова), визначено межі “впливу” такого слова на формування контекстуальних лексичних зв’язків. Усі слова, смисли котрих безпосередньо беруть участь у виявленні або створенні семантичного зрушення, яке робить колористичну лексику експресивним центром, створюють його мінімальний семантичний контекст. У дисертації проаналізовано тексти, експресивним метафоричним центром яких є колористична лексика: А синева, а вся голубизна! О как сиятельна ее темница! Но у сияния свои границы: летишь. крылом упрешься и – стена. (Б.Слуцький); Там лежит на траве И на золоте сонных осин Синевой в синеве осиянная синяя синь! (М.Дудін).

Проаналізовано смислові асоціації, зв’язані з переносом значень колоризмів за подібністю; семантична трансформація традиційної поетичної лексики цього різновиду у зображенні месяца, звезд, рассвета, вечера: бледный серпик месяца (Л.Татьяничева), розовая зима облаков (Н.Матвєєва), закат… – пурпур смрадный, прекрасно-зловещий, заря незнаемого цвета (Б.Ахмадуліна).

Аналіз колористичної лексики в поезії розглянутого періоду виявив, що у деяких поетів, насамперед у Б.Ахмадуліної, спостерігається створення вишуканих колористичних метафор, які базуються на віддалених, суб’єктивних асоціаціях: Слив двоюродно-близких цветов: от лилового неотделимы фиолетовость детских стихов на полях с отпечатком малины.

У дисертації схарактеризовано символічні ускладнення колористичної лексики. При цьому розмежовуються словесні символи традиційні, що йдуть від фольклору, і індивідуально-авторські. Традиційна загальна символіка представлена у творчості кількох художників, маючи властивості усталеного вживання у поетичному мовленні. Навантажена всіма відомими асоціаціями, вона використовується поетами у складі “готових” образів: На фоне красного заката зеленокоса и бела, Береза в Стратфорде когда-то Мне переводчицей была (М.Дудін).

Індивідуальна символіка збагачується у поета додатковими суб’єктивними співзначеннями. Так, М.Дудін створює індивідуальний символ швидкоплинного часу в образі рыжего коня: День иль жизнь готовилась к уходу, У седого времени в долгу, Рыжий конь скакал себе в угоду На зеленом скошенном лугу.

У розгляді колористичної лексики у поетичній мові 70-80-х рр. ХХ ст. було передбачено також вивчення значеннєвої структури колористичного образу в психосемантичному аспекті, що дозволило схарактеризувати текст як “сукупність відтінків”, які являють собою “стійку семантичну структуру, співвіднесену з емоційно-особистісними особливостями людини” (П.Яньшин).

У другому розділі “Кольоропозначення в мові поезії: їхній склад і функціонування” проаналізовано колористичні асоціації, які завдяки особливостям свого виникнення належать до поверхневих: загальновизнаною є думка, що зорові зв'язки предметів і явищ найбільш прозорі і прості, вільні від суб’єктивності (голубое небо, розовая роза і т.д.). Назви кольорів свідчать, що мовці зазвичай не відривають їх від об’єктів матеріальної дійсності: у поетичній мові кольори нерідко називають небесными ‘кольору неба’, землистыми ‘кольору землі’, огненными ‘кольору вогню’, солнечными ‘кольору сонця’ і т.д. Ця сама риса властива і для запозичень: оранжевый (пізнє запозичення з франц. orange “апельсин”), фиолетовый (запозич. від лат. viola “фіалка”) і т.д.

У мові поезії кольори виконують, як правило, оцінну функцію, сприймаючись у складі оцінних означень по-різному, залежно від того, які категорії предметів характеризують (пор.: синее небо і синее лицо). Вочевидь, оцінки, у тому числі й колористичні, великою мірою залежать від суб’єкта, вони ускладнені, неоднозначні, демонструють розбіжності “концептуального” і “матеріального” напрямків, що характерно для ряду поетичних ідіостилів: Уже темно! И там лишь не темно, где нежно меркнет розовая зелень. Ее скончанье и мое окно – Я так стою – соотношу со зреньем (Б.Ахмадуліна).

Таким чином, мова поезії 70-80-х рр. ХХ ст. фіксує у змісті своїх одиниць рівною мірою як віддзеркалені реальні (об’єктивні) ознаки означуваних предметів, на разі колористичні, так і ті колористичні характеристики, котрі приписуються предметам авторським мисленням.

Серед кольоропозначень, що входять до складу метафоричних словосполучень, одного з основних засобів створення експресивності й емоційності у художньому тексті, частою вживаністю відрізняється золотой, який є синонімом жовтого.

Метафори, засновані на колористичній ознаці золота, актуалізують прямі й переносні значення опорних слів. Співуживаючись у поетичному тексті, такі лексико-семантичні варіанти характеризуються рельєфною образністю. Автор відштовхується від звичайного погляду на навколишній світ, його індивідуальне сприйняття малює дійсність своєрідними барвами, висвічуючи внутрішні, приховані протиріччя. Поети намагаються повернути слову, що здається узвичаєним, первісне значення навіть у словосполученнях, котрі є передбачуваними. Яскраві взірці таких конструкцій з кольоропозначенням золотой знаходимо у поезії Б.Ахмадуліної: И самодержец души там, где исток звездопада, / повелевал: – Не пиши! Августу славы не надо. / Слиткам последней жары сыщешь эпитет не ты ли, / коль золотые шары, видишь, и впрямь золотые. / Так моя осень текла. Плод упадал переспелый. / Возле меня и стола день угасал невоспетый (“Сад еще не облетал…”); К делам других садов был сад нелюбопытен. / Он в золото облек тот дом внутри со мной, / так прочно, как в предмет вцепляется эпитет. / (В саду рацвел пример: вот шар, он – золотой) (“Палец на губах”).

Кольоро-світлові семи означення золотой можуть ускладнюватися однорідними означеннями, що розширюють його семантику. Так, прикметник огнистый, уміщений до низки епітетів із золотистым, привносить додаткову колористичну ознаку красного. Не випадково В.Даль близькоспоріднену кольороназву огневой визначає як синонім красного. Отже, синтаксична конструкція золотого створює передумови для виділення кольору як домінуючого чинника у створенні словесного образу. Колір у подібних структурах є опорним компонентом виразу, несучи на собі основне семантичне навантаження: А как стали вставать, с неохотой глаза открывать – / вдоль метели пронесся трамвай. изнутри золотистый. / Все столпились у окон, как дети: – вот это трамвай! / Словно окунь, ушедший с крючка: весь пятнистый, огнистый (Б.Ахмадуліна).

Лексема золотой у поетичних текстах розглянутого періоду розвиває також значення “кольором подібний до золота”. З таким семантичним наповнювачем це кольоропозначення фігурує у композитах, перша частина яких складається з основ золото- і злато-: О, сколько тайн ты, море, хранишь! Сколько глубоких! В рыбках золотобоких разве их все отразишь? (Н.Матвєєва). Низка контекстуальних синонімів золотого містить кольоропозначення сусальний, котре визначає якість по відношенню до золота, точніше – до сусали: Накрыла его (А.Меня) безучастная сусальная простыня (А.Вознесенський).

Золотой у складі метафоричного словосполучення відрізняється найчастіше позитивним семантичним забарвленням, хоч не завжди несе заряд радості, світла. Поети 70-80-х рр. ХХ ст. пробуджують такими словесними образами у читача і негативні емоції, що з’являються у назв з семою “золотий колір” у сполученні зі словами, які семантично не поєднуються. Негативне оцінне забарвлення золотого зближує його з желтым, тому що желтый – це колористичний символ, що передає “почуття внутрішнього пригнічення”, “тон гіркоти”, “принижень, внутрішньої дисгармонії”. У складі метафоричних словосполучень він, як правило, виправдовує своє символічне призначення: Твои отходят корабли. А я – как рыба на мели. На жабрах желтого песка Скрипит смертельная тоска (М.Дудін).

Таким чином, метафоричні словосполучення, котрі засновані на використанні центрального компонента желтый і тих, що в групі належать до нього (золотой, рыжий, сусальный та ін.), реалізують різноманітні семантичні зв’язки, вживаючись у різних типах метафор. Навіть у складі усталених (“стертих”) метафор слова збагачуються прирощеннями смислу в певних контекстних умовах, наприклад, у персоніфікаціях природи. Продуктивними є словосполучення, що актуалізують прямі і переносні значення кольоропозначення золотой у співвідношенні з назвами реалій, які вміщують аналогічні колористичні семи. Ускладнення смислу виникає в підтексті, імпліцитно, торкаючись полярних емоційно-оцінних відтінків, що формуються в інтенсіональному полі центрального словесного образу. Особливий інтерес являють собою кольоропозначення, які виступають диференційними компонентами складних слів зі спільними формами.

Лірика 70-80-х рр. ХХ ст. відрізняється зміною характеру емоційного забарвлення колористичної лексики, котра здавна поетизувалася в умовах традиційних образних уявлень, появою нових, іноді несподіваних елементів. Враховано, що значення традиційних образів та їхній вплив на сучасників може бути сильнішим тому, що, як слушно пише О.Шульська, “повторені, вони збагачуються емоціями тих художників слова, які шукають у них новий зміст”, перероджені, вони дають “ефект поєднання різних асоціацій в одному слові”, а образ при цьому набуває подвійної інтенсивності.

Одним з елементів оновлення традиційних моделей метафор є функціонування слова у складі незвичних словосполучень (Н.О.Кожевникова). Воно властиве для всіх часів розвитку російської художньої літератури, але поетична думка другої половини ХХ ст. відрізняється пошуком у цьому напрямку нових шляхів розвитку, що відбилося у ліричних творах Б.Ахмадуліної, Ю.Друніної, С.Орлова та їхніх сучасників. В індивідуальних стилістичних системах незвичні сполучення характеризуються різною частотою, різним ступенем віддаленості від системно усталених моделей. Так, новизна простежується у створенні образу зими, неодноразово оспіваної поетами упродовж усієї історії російської художньої літератури: в ліриці 70-80-х рр. ХХ ст. образ трансформується через нетрадиційні словосполуки, обов’язковим компонентом котрих є кольоропозначення белый. Оскільки белый є звичним кольором зими, то поети розглянутого періоду шукали нові можливості для оживлення словесних асоціацій. У ліриці Л.Татьяничевої, Б.Ахмадуліної, М.Дудіна та їхніх сучасників у кольоропозначенні белый акцент переміщується від прямої колористичної семантики в бік символічних співзначень. Незвичні словосполучення, що формують образ білосніжної зими, найчастіше створюються поєднанням кольоропозначення белый з абстрактними іменниками, в значенні яких відсутня не тільки сема, що реалізує цей відтінок, але й узагалі будь-яка колористична ознака: круженье, краса: Но это белое круженье Грозит свести меня с ума!; Не восхитишь красою белой Зимы, пьянящей, как вино (Л.Татьяничева). Несподіване метафоричне осмислення образ зими отримує у вірші С.Орлова “Кружевницам”. Асоціативні зв’язки в цілому тексті виявляють смислові паралелі між образами зимы і кружева, об’єднаних значеннями, по-перше, оцінним колористичним (белый), а, по-друге, предметним (снігові мережива зими і мереживні узори). Ці паралелі реалізують у тексті багатозначність ключового дієслова плести. Б.Ахмадуліна теж створює незвичні колористичні конструкції через подібність символічних колористичних і предметних зв’язків, ускладнюючи їх психологічними контрастами. Семантично і стилістично незвичними у створенні образу зими в ліриці 70-80-х рр. ХХ ст. є словосполуки, в яких колористичний компонент набуває негативного смислового забарвлення (Ю.Друніна, Н.Матвєєва). Констатується, що новизна словесних зв’язків є достатньо рельєфною і збагачує систему поетичного мовлення.

Окремо розглянуто незвичні словосполучення з абстрактними іменниками в поєднанні з кольоропозначеннями синий і голубой. На противагу традиціям, що склалися на початку ХХ ст., Л.Татьяничева, М.Дудіна, Ю.Друніна та інші поети в незвичних словосполученнях частіше використовують кольоропозначення синий, яке передає більш інтенсивний відтінок кольору у порівнянні з голубим (лазурным). У синій колір забарвлюються, втілюючись у реалії природи, самі поняття з абстрактною просторовою і часовою семантикою – простор, март, июль: Сломлен только что февраль, Впереди синеет март (Н.Матвєєва); А солнце Этих северных небес Вершило праздник Синего июля (Л.Татьяничева). Що стосується голубого кольору, то він в експресивному лексико-семантичному полі у складі синестетичних сполук продовжує розвиток смислових і емоційних ознак, закладених російською поезією ще на початку ХХ ст. Так, якщо у В.Сологуба – голубая сказка, у А.Бєлого – бирюзовые сказки, то у Н.Матвєєвої – лазурная поверхность сказки. Збіги, перегуки простежуються і в опорних компонентах сполучень. Прикметники синий і голубой розвивають додаткові, вторинні, похідні від основного значення, що семантично і стилістично перевтілюються у складі незвичних словосполучень, стаючи експресемами.

Розглянуто також колір у компаративних конструкціях, де він як предмет порівняння позначається ядерними компонентами і компонентами ближньої та дальньої периферії лексико-семантичного поля кольору: Надо дробить Эти чертовы глыбы, Белые, как альбиносы (Л.Татьяничева). Найчастіше потребує уточнення колоратив черный (7 одиниць), далі за статистикою – белый (6 одиниць), красный (4 одиниці), синий і голубой (по 3 одиниці), розовый (2 одиниці), седой і серебряный – по одній.

У семантичній характеристиці кольоропозначень, які виступають у структурі порівнянь, відбивається консервативність підходів до вибору основ для зіставлення (черный – колір “сажи, угля” і т.п.). Тому закономірними є у складі компаративних зворотів назви традиційних реалїй: Свет бел за окошком, как мел (С.Орлов); Костер в снегу, как снег, такой же белый (М.Дудін). Назва реалії може підкреслювати не пряме (колірне) значення відтінку, а метафоризоване, нерідко подане імпліцитно: белый як традиційний “символ чистоты, непорочности, радости” – белая, как справедливость, роза (М.Дудін). Символічне значення кольору завжди зберігається в субстантивованих колористичних прикметниках. Розшифровка символічного змісту кольоропозначень подається в порівняльному звороті: Декретом времени, эпохи властью У ветеранов мировой войны Жизнь – красным – разделило на две части, Как некогда погоны старшины (Ю.Друніна). Кольоропозначення, представлені в основній частині речення, часом ускладнюються антонімічними зв’язками. При цьому назви реалій, обраних для порівняння, можуть залишатися тими самими для обох кольоропозначень-антонімів або ж різнитися протилежними співзначеннями. Пор.: Очи светлые, Брови черные, Будто соболи прирученные (Л.Татьяничева); Под фламбоянами Дакара – Две проститутки на углу. Одна черна, как грех. Другая – белей прощения греха (М.Дудін).

Прикметникова назва кольору як предмета для порівняння стоїть як у препозиції, так і в постпозиції. Пор.: Небо синее, как на картинке (Б.Окуджава) і Лес, как после пожара, черный (Ю.Друніна). Увиразнює ознаку предмета кольоропозначення, поєднані з низкою оцінних слів основної частини речення: Ждут морозного снега, Чтоб шел он, как лебеди-гуси, Белый, мягкий, пушистый Над Русью (С.Орлов).

У компаративних конструкціях відтінки насичуються, приглушуються або взагалі нейтралізуються семантичними характеристиками порівняльного звороту, а синтаксичні його особливості дають можливість виділити колір як домінуючу ознаку в характеристиці предмета, точніше з’ясувати функцію колористичної семантики в організації поетичного тексту.

Третій розділ “Колористична лексика як засіб створення контрасту в мові поезії 70-80-х рр. ХХ століття” присвячено розглядові одного з найбільш продуктивних засобів поетичної стилістики у ліриці Б.Окуджави, Н.Матвєєвої, Л.Татьяничевої, М.Дудіна, С.Орлова та їхніх сучасників.

До улюблених форм контрасту в поетичних текстах належить образ чорної плями на білому тлі, рідше, навпаки – білого на чорному: Все зароки не в срок Да не впрок, Черным тополем В белом снегу Ты стоишь На развилке дорог (Л.Татьяничева); Мало прошло по земле справедливых баталий: В черной отаре – лишь несколько белых овец! Но в приятнейших войнах, как мы посчитали, Все-таки самое славное время – конец (Н.Матвєєва).

На контрастній основі часто базується зміст символу. Так, образ березы стає втіленням Росії, постійним епітетом для назви цього дерева у фольклорі є означення белая. В поезії 70-80-х рр. ХХ ст. белый формує розгалужене лексико-семантичне поле, ставши центром ускладнених метафор, головну роль в яких відіграє зіткнення колористичних ознак: Береза – в рисунке полос, полотенец, подковок, – Как голос серебряный, сорванный несколько раз; Не будь этих черных – на белом стволе – остановок, Совсем бы она улетела, пропала из глаз… (Н.Матвєєва); Краса белоствольных берез! Взгляни – И ты сразу поверишь, Что это волшебник нанес На белое Черную ретушь (Л.Татьяничева).

Субстантивати белый і черный рідше зустрічаються у зіставленні: И черный белую подцепит, А белый черную возьмет, И только листьев легкий трепет На пальмах веером вразмет (М.Дудін).

Оформлюють антитези в поетичних текстах розглянутого періоду і ближня, і дальня периферії колористичного поля кольору. До периферії поля белого і черного кольорів належать дієслівні форми белеть, чернеть: Белеть – нелепо, а чернеть – не ново, Чернеть – недолго, а белеть – небрежно. Все более я пред людьми безгрешна, Все более я пред детьми виновна (Б.Ахмадуліна).

Серед колористичних означень, які належать до дальньої периферії белого та черного кольорів, виділено найбільш поширені – светлый і темный: Быстро мчится меж ними (берегами) Река, Днем светла, А ночами темна (Л.Татьяничева).

Психологічне протиборство, протистояння у ліриці 70-80-х рр. ХХ ст. виражається антитезами з усім багатством і різноманітністю їх форм, актуалізацією сем блиску, що спостерігалося з іншим емоційним навантаженням ще у ХVIII-XIX ст.: Мы сами раскрыли ворота, мы сами счастливую тройку впрягли, и вот уже что-то сияет пред нами, но что-то погасло вдали (Б.Окуджава).

До компонентів периферії належать і такі колоризми та кольоропозначення, як белесый, молочный, ясный, бледный, прозрачный, карий і т.п. (белесый фланг – черная палка, полусвет молочный – темный сон, в небо ясный вход – темнеющая загадка, прозрачный чертог – свалка чернот, дрожь карих радуг – белизна). Вони зазвичай реалізуються тільки у складі метафоричних конструкцій (за винятком означення бледный: бледная женщина в черном).

Підсилюючи емоційно-естетичне звучання поетичної мови, Б.Ахмадуліна, М.Дудін, Л.Татьяничева, А.Вознесенський та інші автори часто протиставляють колористичні одиниці, що належать до проміжних ланок хроматичної гами кольору: Марс красен, а Венера зелена (Н.Матвєєва). Виникають пари белый – красный (Это память опять от зари до зари Беспокойно листает страницы. И мне снятся всю ночь на снегу снегири, В белом инее красные птицы – М.Дудін); пари, сформовані семами кольороназв белый – зеленый (…Побелит землю снег летучий, А листья дуба – зелены – Л.Татьяничева); белый – синий (То не лебедь с лебедихой Легкий пух роняют в пруд, – Тополь с белой тополихой В синем мареве плывут – Л.Татьяничева).

Зіставлення контекстуальних антонімів зумовлюється усім висловленням. Семантично неоднорідні протиставлення у поезії 70-80-х рр. ХХ ст. найчастіше будуються антонімічними парами з колористичними прикметниками белый, красный, синий, зеленый, причому лексема белый зазвичай протиставляється слову красный (15 пар), синий, зеленый (відповідно по 7 пар), голубой (4 пари).

На базі кольоропозначення белый непередбачуваний і тому яскравий контраст створила Б.Ахмадуліна в картині білої ночі, прозрачной і расплывчатой: На любованье маленьким оттенком Уходит час. Светло, но не рассвет. Теряю свет и слово – так аптекарь – то на весы глядит, то на рецепт. Але з цієї расплывчатости вимальовуються чітко окреслені предмети, певність меж яких у просторі видає гра світлотіні, від чого контраст виступає як завуальований (розпливчастість і водночас жорсткі форми забарвлених предметів): Кирьява – Лахти – имя вод окольных. пред – Ладожских. Вид из окна ушел в расплывчатость. На белый подоконник будильник белый грубо водружен.

Для черного найпоширенішим антонімічним означенням є красный, так само, як і для белого (6 пар), далі за частотним показником – яркий (5 пар), розовый (4 пари), золотой і рыжий (3 пари), голубой, бирюзовый (2 пари). Одиничні випадки протиставлення черного кольору синему, пестрому, цветному трапляються в Н.Матвєєвої, зеленому – у М.Рубцова.

Оказіональні протиставлення доволі часто створюються красным, стилістично нейтральним, не дуже виразним через свою часту вживаність, але найбільш об’ємним за значенням у синонімічній групі, що ним очолюється у парі з багатьма кольоропозначеннями, найчастіше – зі словом золотой.

Контрастність кольоропозначень досягається сумісним вживанням желтого і синего, голубого, седого, причому слова, що зіставляються, фігурують не у складі метафор, а у прямому своєму значенні. Протиставні зв’язки, часто імпліцитні, простежуються з достатньою виразністю у Б.Слуцького, С.Орлова, Л.Татьяничевої: Рыжий, а впоследствии седой, / ныне старый, бывший молодой, / не лишенный совести и чести, / исчерпавший почти весь объем / срока своего, на своем месте / я, когда на месте на своем (Б.Слуцький); Я все плыву на родину и вижу, Как изменилась та земля сама. В воде высокий тонет берег рыжий, И странные там люди и дома (голубая вода – рыжий берег – С.Орлов); На плоском песке Голубеет Русалочье тело реки (желтый песок – голубая вода – Л.Татьяничева).

Колористичні означення входять у протиставні відношення з назвами, що містять семи зеленого. Найпоширеніший контраст з зеленым утворює желтый, колір, частіше означуваний синонімами золотой, рыжий. Один із кольорів у таких випадках буває, як правило, лише плямою на тлі іншого: Что дальше, то глуше, слабее… Не так ли над золотом блюдца От пальцев зеленые пятна на ножках грибов остаются? (Н.Матвєєва).

Колористична контрастність, яка виражається близькими у спектральному ряду тонами, в поезії 70-80-х рр. ХХ ст. не є поширеною. Здебільшого гра майже ідентичних тонів характерна для творчості тих поетів, котрі зарекомендували себе як майстри створення тонких психологічних нюансів, прихованих душевних коливань – колір для них стає одним з ефективних засобів передачі внутрішніх відчуттів.

Окремо розглянуто конструкції, що протиставляють всі кольори белому у вірші Б.Ахмадуліної “Милость пространства”.

Отже, найпродуктивнішими засобами реалізації колористичного контрасту у поетичних текстах є: 1) сумісне вживання прямо протилежних колористичних позначень ядерних і периферійних одиниць; 2) накладання колористичних номінацій; 3) виділення протилежного кольору на тлі антонімічного відповідника.

Висновки. Визначення хронологічних рамок аналізованого матеріалу (70-80-і рр. ХХ ст.) обумовлено суттєвими особливостями розвитку літературного процесу в цей час. Оскільки мовна тканина в ліриці цього періоду має спокійний, нейтральний характер, а метафоричні структури близькі до узуальних моделей, то колористична лексика реалізує, як правило, значення, що закріпились у загальному вжитку.

У дисертації проведено комплексний системний аналіз колористичних лексем з урахуванням їхніх зв’язків у складі лексико-семантичного поля кольору. Центр семантичного поля створюють колористичні одиниці з меншою кількістю диференційних семантичних ознак (белый, красный і т.п.), а периферію – одиниці з їх більшою кількістю (светлый, малиновый та ін.).

Компонентний аналіз колористичної лексики в семантичному полі у російських поетичних текстах висвітлив системні парадигматичні і синтагматичні зв’язки між колористичними компонентами мови художніх творів. В аналізі функціонування кольоропозначень, що своєрідно реалізує такі види лексичного значення, як парадигматичне, емотивне і денотативне (предметне), виявлено широку семантичну валентність, що по-різному використовується різними поетами. Навіть тоді, коли колоративи у поетичних текстах розглянутого періоду вживаються в основному, прямому значенні, їхня семантика змінюється, ускладнюючись конотативними елементами. Найбільш функціонально навантаженою в ліриці виявляється колористична лексика в її емотивних значеннях, які стають потенційною базою для численних експресивних слововживань завдяки, зокрема, актуалізації внутрішньої форми кольороназв. Емоційно забарвлена колористична лексика у мові поезії 70-80-х рр. семантично і стилістично змінюється, переоформлюючи традиційні поетизми в змалюванні ознак таких реалій, як месяц, звезды, небо, вечер, рассвет. Психологічні відчуття, передані колоризмами, з’ясовуються з урахуванням психосемантичного аспекту, який демонструє “психічний” елемент кольору. “Картина світу” розфарбовується в співвідносні повідомленню кольори, іноді у сприйнятті суб’єктивно змінюючи барви реалій.

У створенні поетичної “картини світу” беруть участь і утворені на базі колоризмів метафоричні конструкції, які часто характеризуються особливим відношенням між “традиційним” і “новим”. Поети 70-80-х рр. ХХ ст. змінювали старі образні уявлення, відштовхуючись від них, зберігаючи їх лише частково, оновлювали художні асоціації. Відбулося переосмислення ряду традиційних усталених колористичних символів, створювалися символи індивідуальні, що різною мірою представлені в поетичних ідіостилях.

Яскраво виявляють індивідуальність світосприйняття поета і незвичні словосполучення, що будуються на базі кольоропозначень. Вони, зокрема, сформовані колоративами лексико-семантичного фрагменту поля белого кольору в образі зими. При цьому нетрадиційність зображення досягається завдяки ускладненню значень своєрідними конотативними елементами. Один із різновидів нетрадиційних словосполучень утворюється на базі кольоропозначень синий і голубой, що, поєднуючись із абстрактними іменниками, розвивають додаткові співзначення, семантично і емоційно переоформлюючись, стаючи експресемами.

Незвичність уживання колоративів у поезії розглянутого періоду виявилася також у структурах, що базуються на антонімії. Найяскравіший контраст спостерігається у парі белый-черный, що образно ускладнюється з допомогою колоративів ближньої і дальньої периферії. Великого поширення набуло використання оказіональних антитез, з імпліцитною представленістю в них колористичних сем. Компоненти лексико-семантичного поля кольору здебільшого створюють контраст асиметричний, стаючи контекстуальними антонімами, або квазіантонімами (белый – красный, белый – голубой, черный – красный).

Колір у російській поезії 70-80-х рр. ХХ ст. нерідко використовується і як предмет для порівняння – в компаративних конструкціях. Синтаксичні особливості колористичних порівнянь дають можливість виділити колір як домінуючу ознаку в характеристиці предмета. Найчастіше порівнюються кольори черный, белый, красный, синий, голубой.

Таким чином, вивчення колористичної семантики як однієї з організуючих ланок структури російських поетичних текстів 70-80-х рр. ХХ ст. дозволило з’ясувати спільні й відмінні особливості ідіостилю поетів розглянутого періоду, дало можливість простежити подальший розвиток колористичних значень у поетиці нового часу з урахуванням тих традиційних її ознак, котрі сформувалися в літературі попереднього періоду.

Основні положення дисертаційного дослідження викладено в таких публікаціях:

Колористичний контраст і засоби його реалізвції у російських поетичних текстах 70-80-х рр. ХХ століття (белый – черный) // Наук. вісник Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2000. – № 6. – С. 188-194.

2. Колір як предмет для порівняння у компаративних конструкціях (семантичний і синтаксичний аспекти) // Проблеми славістики: Наук. часопис. –Луцьк, 2000. – № 1. – С. 55-59.

3. Цветоопределения синий и голубой в словосочетаниях с отвлеченным значением в русской поэзии 70-80-х гг. ХХ века // Проблеми славістики: Наук. часопис. – Луцьк, 2000. – № 3-4. – С. 28-34.

4. Колористические квазиантонимы группы белый – красный в контексте русской поэзии // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць / За ред. проф. Л.А.Лисиченко. – Вип. 7. – Харків: ХДПУ, 2001. – С. 59-64.

5. Метафорическое употребление цветообозначения золотой в русских поэтических текстах 70-80-х гг. ХХ века // Вісник Волин. держ. ун-ту: Серія Філологічні науки. – Луцьк, 2001. – Вип. 9. – С. 61-66.

6. Полисемантические образные особенности цветоопределения белый в поэтическом творчестве Беллы Ахмадулиной (стихотворение “Милость пространства”) // Вісник Черкаського ун-ту: Серія Філологічні науки. – Черкаси: ЧДУ ім. Б.Хмельницького, 2001. – Вип. 24. – С. 144-147.

АНОТАЦІЇ

Муляр С.П. Колористична семантика в структурі російського художнього тексту (мова поезії 70-80-х рр. ХХ століття). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.02 – російська мова. – Волинський державний університет ім. Лесі Українки, Луцьк. – 2003.

Досліджено склад та функціонування власне колористичної лексики та колоративів у мові російської поезії 70-80-х рр. ХХ ст. Матеріалом для аналізу слугували тексти Б.Ахмадуліної, А.Вознесенського, Ю.Друніної та їхніх сучасників. Розглянуто метафоричні структури на базі номінацій кольору, наближені в значній своїй частині до узуальних моделей, разом з тим з’ясовано й індивідуальні конотативні ускладнення лексем. Увагу приділено розглядові колоративів в емотивних значеннях, які стають основою для численних експресивних слововживань. Як один із чинників підвищення експресивності мовлення схарактеризовано актуалізацію внутрішньої форми колоризмів.

У складі лексико-семантичного поля кольору описано парадигматичні і синтагматичні зв’язки компонентів ядерної і периферійної зони; висвітлено символічні їхні осмислення, роль в антонімічних структурах, у складі компаративних зворотів тощо. Розкрито можливості колористичної лексики у створенні індивідуальної поетичної “картини світу”.

Ключові слова: антонімія, експресивність, колоратив, колоризм, колористична семантика, кольоропозначення, метафора, поезія, символ, текст.

Муляр С.П. Колористическая семантика в структуре русского художественного текста (язык поэзии 70-80-х гг. ХХ века). – Рукопись.

Диссертация