ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. Каразіна

МАРТИНЮК ВІТАЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 330.101.54

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ в УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Спеціальність 08.01.01 – економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ХАРКІВ – 2003

Дисертація є рукописом

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор Яременко

Олег Леонідович, заступник керівника експертно-

аналітичного центру з питань грошово-

кредитної політики Ради НБУ – начальник

відділу стратегії монетарної політики

Офіційні опоненти - доктор економічних наук, професор Галуза

Станіслав Григорович, Харківський національний

університет ім. В.Н. Каразіна, професор кафедри

економічної теорії та економічних методів

управління

- кандидат економічних наук, доцент Марченко

Ольга Сергіївна, Національна юридична академія

України ім. Ярослава Мудрого, доцент кафедри

економічної теорії

Провідна установа - Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії

Захист дисертації відбудеться „14” листопада 2003 року о 17-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою:

61077, м. Харків-77, майдан Свободи, 4, ауд. V-67.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою:

61077, м. Харків-77, майдан Свободи, 4.

Автореферат розісланий „14” жовтня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.М. Соболєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Прийнято вважати, що основною проблемою інвестування в перехідних економіках є дефіцит інвестиційних ресурсів. На наш погляд, справа не тільки в дефіциті інвестиційних ресурсів, але й у механізмах, які б дозволили консолідувати й ефективно використовувати реально існуючий інвестиційний потенціал економік, які реформуються. Створення таких механізмів – задача більш важлива і більш складна, ніж форсований пошук фінансових джерел інвестицій.

Передумовою такого підходу могло б стати теоретичне моделювання тих суттєвих аспектів інвестиційних процесів, що звичайно виводяться за дужки економічних досліджень, економічної практики і політики. У цьому дисертаційному дослідженні за основу для аналізу і моделювання передумов і механізмів інвестування в перехідній економіці був узятий інституціональний компонент господарської діяльності, тобто ті традиції, норми, правила, звички, установи й організації, що забезпечують передбачуваність і погодженість взаємних дій економічних агентів, що переслідують свої інтереси.

Питання формування, функціонування і розвитку соціально-економічних основ інвестиційної діяльності традиційно є предметом економічної науки. Основний характер носить концепція капіталістичного накопичення К.Маркса, якому вперше в історії економічної науки вдалося одержати цілісну інституційно-функціональну модель передумов, механізмів, наслідків і тенденцій інвестування капіталу в умовах індустріальної системи. Величезний внесок у розвиток методології аналізу інвестиційних процесів зробила австрійська школа в особі Е.Бем-Баверка, К.Менгера, Ф.Візера, а також їхні послідовники В.Парето, У.Джевонс. У 20 столітті методи маржиналізма одержали значний розвиток в економетричних моделях інвестиційного процесу. Особливе місце в теорії інвестицій посідає макроекономічна модель Дж.М.Кейнса. Кейнс показав вирішальну роль інвестицій у функціональній рівновазі індустріальної системи. Варто підкреслити, що Кейнс добре усвідомлював історичну й інституціональну детермінованість своєї моделі, відзначаючи, що в інших умовах ця модель може бути іншою.

У сучасній зарубіжній літературі інституціональні проблеми інвестування й економічного росту досліджують Д.Норт, К.Перес, К.Фрімен, Г.Менш. Серед українських і російських дослідників слід відзначити І.Бланка, Д.Богиню, Г.Волинського, С.Галузу, І.Лукінова, А.Гріценка, Б.Губського, В.Паламарчука. В їхніх роботах проведений детальний аналіз проблем і протиріч інвестиційної діяльності в умовах ринкового переходу, розроблені і досліджені теоретичні й категоріальні аспекти цих проблем. Це дозволяє, спираючись на вже отримані результати, перейти до комплексного, цілісного теоретичного моделювання інвестиційного розвитку постсоціалістичних держав.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах плану науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна № 01-21-01 „Інституціональна складова ринкових перетворень”.

Предмет дослідження - інвестиційна діяльність у різноманітті й суперечливій єдності її основних аспектів, взаємозв'язків і наслідків.

Об'єкт дослідження – інституціональні механізми і передумови інвестиційної діяльності.

Методологічний інструментарій дослідження був сформований на основі конкретно-історичного підходу до моделювання об'єкта дослідження з використанням інституціональних категорій і понять; при розгляді специфічних інституціональних механізмів інвестування в перехідній економіці була активно використана концепція інверсійного розвитку.

Для отримання цілісних уявлень про об`єкт дослідження було застосовано такі загально-наукові методи, як системний, логічний, функціональний та статистичний аналіз.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з потреби в заглибленому і розширеному тлумаченні інвестиційних проблем перехідної економіки, а також з огляду на ступінь розробленості в науці питань інституціонального забезпечення інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації, дисертант поставив мету дослідження – вивчити передумови, фактори і механізми формування інституціональних основ інвестиційної діяльності в умовах переходу до ринку.

На підставі даної мети були сформульовані такі конкретні задачі:

1. З'ясувати конкретно-історичну обумовленість і інституціональну природу інвестування.

2. Структурувати інституціональні основи і передумови інвестиційної діяльності і виділити критерії періодизації становлення зрілих форм інвестування.

3. Визначити місце інвестиційної діяльності в системі факторів ринкового реформування і шляхи оптимізації впливу інвестиційних процесів на інституціональну систему економіки, що трансформується.

4. Виявити і систематизувати актуальні і перспективні інституціональні форми інвестиційної діяльності і визначити на цій основі оптимальні напрямки державної інвестиційної політики.

5. Розкрити взаємозв'язок мікроекономічних й інституціональних теоретичних уявлень інвестування і сформулювати на цій основі соціальні передумови, фактори й обмеження інвестиційної політики держави.

6. Дослідити форми зовнішнього інституціонального впливу на інвестиційне середовище перехідної господарської системи і запропонувати заходи для оптимізації цього впливу.

Наукова новизна результатів дослідження, отриманих особисто здобувачем, полягає в наступному:

1. На підставі трактування інвестування як образу господарських дій, що історично формується і розвивається, показано, що істотним аспектом інвестування є реалізація і розширення позитивної свободи суб'єкта, що хазяйнує, за допомогою професіоналізованого керування невизначеністю на тривалих інтервалах, у силу чого інвестування може розглядатися як прямий інструмент ринкової трансформації, що формує і закріплює навички вільної ринкової поводінки.

2. Обґрунтовано висновок, що важливу роль у системі інституціональних форм і передумов інвестування відіграє інвестиційний статус суб'єкта, під яким розуміється сукупність формальних і неформальних повноважень, обумовлених наявністю інвестиційних ресурсів, інвестиційних здібностей, професійних навичок, права на захист інтересів і повноважень, інвестиційної (кредитної) історії; в сукупності ці умови дають можливість автоматично включатися в коопераційні інвестиційні процеси різного рівня як легітимному учаснику, чиї базисні інвестиційні преференції не підлягають сумніву.

3. Розкрито зміст інституціонального механізму інвестиційної діяльності як сукупності загальних, особливих і специфічних інститутів, що забезпечують:

-

-

-

-

4. Доведено, що у зрілій інвестиційній системі конкуренція інвесторів носить переважно горизонтальний характер (між носіями однакового статусу з приводу доходів), у системі, що формується, переважає вертикальна конкуренція між статусами різних рівнів - із приводу повноважень і ресурсів.

5. Обґрунтовано висновок, що інвестиційні процеси в перехідній економіці сприяють такому важливому комплексному інституціональному ефекту як формування консолідованого конкурентного соціального середовища.

6. Виявлено тенденцію посилення ролі індивідуальних інвестиційних рішень окремої людини в забезпеченні функції її добробуту і поступовому розширенні в силу цього кола споживчих або господарських ситуацій, що допускають чи припускають інвестиційне трактування.

7. Охарактеризовано істотний зв'язок між політикою інституціональних запозичень та інверсійними процесами в умовах соціально-економічної модернізації і реформування.

8. Обґрунтовано необхідність і запропоновані шляхи підпорядкування постіндустріальних критеріїв і цілей інвестиційної політики держави більш широкій і цілісній системі національних соціально-інституціональних і технологічних завдань.

Наукові положення, сформульовані в п.п. 1, 2, 6 є новими, а в п.п. 3, 4, 5, 7, 8 – суттєво доповнюють існуючі положення і вносять в них часткову новизну.

Практичне значення результатів дослідження. Результати дослідження можуть стати основою для подальшої розробки теоретичних проблем, пов'язаних із формуванням і розвитком інституціональних механізмів інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації. Теоретичні положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі для викладання економічної теорії, мікро- і макроекономіки.

Пропозиції і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці економічної політики.

Апробація результатів дисертації. Дисертація Мартинюка В.М. пройшла апробацію на II межвузівській науково-практичній конференції “Проблемы равновесия экономических систем в условиях рыночной трансформации” (м. Харків, 2001, тези опубліковані).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковані три наукові статті в спеціалізованих наукових виданнях загальним обсягом 0,65 д.а.

Структура і обсяг роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури з 162 джерел, 8 таблиць, 1 малюнка, 5 додатків. Загальний обсяг дисертації – 170 сторінок, у тому числі основний обсяг (вступ, основна частина і висновки) – 149 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені предмет і об'єкт дослідження, методологічна і теоретична база дослідження, викладена наукова новизна отриманих результатів, розкрите їхнє практичне значення.

У першому розділі “Інституціональний зміст інвестування в ринковій економіці” дається характеристика інвестування як історично сформованого образу господарських дій.

Особливістю підходу, що пропонується використовувати в даному дослідженні, є трактування інвестування не з погляду функціональних проблем і механізмів, а з погляду зовнішніх передумов і ефектів, що традиційно або вважалися такими, що самі собою розуміються, і тому не підлягають аналізу, або виносилися за дужки теоретичної проблематики.

Фундаментальним складовим елементом ринкової системи є інвестування. Індустріальна економіка – це економіка, що інвестує. Модель простого відтворення, що допускає нескінченно тривале поновлення локальної господарської системи за умови відсутності інновацій і росту – теоретична абстракція. Інвестиції – це передумова не тільки динамічної, але і статичної рівноваги системи. Неминучість чистого інвестування випливає з трьох причин: знос, інновації, ріст. Сама нерівномірність і невизначеність процесу зносу капіталу не тільки змушує заміняти ці зношені елементи у визначеній пропорції, але і порушує їхню вихідну структуру. Через це виникає необхідність у витратах, що компенсують і відновлюють порушені пропорції і що не включаються в склад амортизації чи резервного фонду. Таким чином, потреба в чистих інвестиціях може виникати вже в системі з відсутністю інновацій і росту.

Інвестування являє собою особливий спосіб технологічного використання ресурсів, заснований на активній ролі тимчасового ресурсу. На відміну від поточної господарської діяльності чи поточного споживання, де фактор часу присутній в знятому виді, інвестування додає ресурсу часу самостійної економічної форми.

Інвестиційна діяльність є образом дій, що формується історично. Внутрішніми моментами процесу інвестування виступають: заощадження частини прибутку, відрахування з поточного споживання, культивування зростаючих потреб, відкладання споживання, розміщення частини прибутку

в формі діяльності, що дозволяє відкласти процес у часі. Усі ці форми господарської поведінки носять конкретно-історичний характер. Збереження коштів чи майна в бездіяльній формі суперечить природі економічних ресурсів. Споконвічна невизначеність і конкурентна природа ринкової економіки призводять до того, що просте збереження наявного капіталу в часі означає реальну втрату його відносної значимості.

Інвестиційна діяльність є реалізацією і розширенням позитивної свободи суб'єкта, що хазяйнує. Фактор часу відіграє важливу роль у суб’єктивації економічних відносин. Суб'єкт, що інвестує, отримує додатковий вимір своєї господарської діяльності - з погляду ресурсів, процесу і результату. Ця теза, безперечно, має і зворотний бік: якщо інвестору зв'язують руки, обмежують його право на раціональний вибір у просторі й часі, то це позбавляє інвестиційну діяльність значної частини її соціальної привабливості і престижності.

Економічна свобода є дуже істотним елементом ринкового механізму розподілу ресурсів. Можливість вибору обов'язково припускає свободу вибору. Роль інвестування в цьому механізмі двояка. З одного боку, механізм оптимального розподілу ресурсів не може працювати ефективно, якщо в ньому немає інструмента оптимізації переваг у часовому вимірі, що дозволяє розподіляти ресурси не тільки в просторі, але і в часі. Таким інструментом виступає свобода суб'єкта в часі. З іншого боку, загальний рівень економічної свободи і її інституціонального забезпечення є обов'язковою передумовою практичного включення в число критеріїв і обмежень розподілу ресурсів часового виміру.

Структурування й упорядкування інвестиційного процесу досягається завдяки дії як загальних ринкових механізмів, так і виключно інвестиційних, і переведення цих механізмів на рівень суб'єкта (суб’єктивації). Важливу роль у суб’єктивації системи інституціональних форм і передумов інвестування відіграє інвестиційний статус суб'єкта, що хазяйнує. Під ним ми розуміємо сукупність формальних і неформальних повноважень суб'єкта, обумовлених наявністю в нього:

-

-

-

-

У сукупності ці умови дають можливість автоматично включатися в складні (коопераційні) інвестиційні процеси різного рівня як легітимному учаснику, чиї базисні інвестиційні преференції не піддаються сумніву. Ефект інвестиційної кооперації дозволяє мінімізувати витрати, оптимізувати ризики, максимізувати доходи інвестування. Інвестиційний статус може приймати і зовнішні, відчужувані (“продавані”) форми – як інститути спільного інвестування, інститут гарантій та інститут страхування. Фактор інвестиційного статусу латентно визначає нормальний для даної системи (середній, прийнятний і т.і.) рівень трансакціонних витрат підготовки, укладання і виконання інвестиційних угод. З іншого боку, інвестиційний статус є активною передумовою формування індивідуальної моделі поточної і довгострокової рівноваги даного суб'єкта. Статус задає його інвестиційні переваги, можливості і співвідношення поточних і перспективних потреб, підстави для корекції, контролю і зворотних зв'язків діяльності суб'єкта. Визначеність суб'єкта і його діяльності досягається через присвоєння статусу.

У зрілій системі конкуренція інвесторів носить переважно горизонтальний характер (між носіями однакового статусу), у системі, що формується, переважає вертикальна конкуренція між статусами різних рівнів - із приводу повноважень і ресурсів. Така перевага породжує й істотні відмінності в наслідках і результатах конкурентної діяльності. Горизонтальна конкуренція забезпечує оптимальний розподіл і використання економічних ресурсів у традиційному розумінні цього терміна. Вертикальна ж конкуренція веде до розподілу, перерозподілу і використання статусних повноважень, тобто має не функціональну, а інституціональну спрямованість. Але оскільки обидва види конкуренції не ізольовані один від одного, то їм властиве використання механізмів і ресурсів з формально далекої їм сфери. Якщо сказати просто, то мета вертикальної конкуренції - влада, а горизонтальної - гроші.

Ієрархія статусів упорядковує господарську систему й уможливлює мінімально необхідний рівень її саморегулювання. І формально, і реально вершину піраміди статусів займає держава: вона має найвищий рівень доступу до публічних інвестиційних ресурсів завдяки системі оподатковування і державного кредиту; вона видає законодавчі норми інвестиційної діяльності; вона має монопольне право на використання важелів макроекономічного регулювання інвестиційної діяльності. Тому не можна побудувати нормальне інституціональне середовище інвестиційної діяльності, не сформувавши інвестиційні інститути і функції держави. Інвестиційний статус держави особливого роду: вона має власні інвестиційні цілі, пріоритети, ресурси і механізми, власний професійний апарат і інвестиційну (кредитну) історію; крім цього, вона має і деякі загальні повноваження і механізми стосовно інших суб'єктів.

У загальному виді статусна піраміда складається з чотирьох рівнів і може бути описана в такий спосіб (у порядку наближення до вершини): індивідуальні інвестори в особі домогосподарств; корпоративні інвестори; суб'єкти (інститути) спільного інвестування; держава. Система може вважатися завершеною, якщо всі чотири рівні статусів належним чином визначені і специфіковані. Неможливе існування повноцінного індивідуального, корпоративного чи спільного інвестора, якщо в системі відсутні в належній якості інші три рівні чи хоча б один з них.

Таким чином, у системі господарства, що інвестує, реальне присвоєння і використання загальних інвестиційних ресурсів досягається суб'єктом усередині і за допомогою його інвестиційного статусу. Для окремого суб'єкта його автономне наявне господарське буття не є чимось винятково йому приналежним. У статусі обов'язково присутня інституціональна складова, тобто дана суб'єкту практична загальність його діяльності. У силу цього система статусів забезпечує такі важливі ефекти як позитивна автономність і погодженість інвестиційної поведінки суб'єктів.

Якщо розглядати економічного суб'єкта як виключно споживаючого, то будь-яке відкладання споживання в часі є нерівноважним рішенням з погляду максимізації функції корисності. У той же час високі тимчасові переваги по споживчій компоненті можуть компенсуватися високою соціальною престижністю й іншими соціально-інституціональними ефектами заощадження й інвестування. Якщо інвестиційний статус не визрів, і ріст тимчасових переваг споживача не зустрічає компенсуючої економічної сили інвестиційного статусу, то суспільство схиляється до проїдання національного багатства, як це відбувається сьогодні в деяких постсоціалістичних державах. Тому в суспільстві, що трансформується, винятково висока потреба в довгострокових витратах капітального характеру закономірно сполучається з непропорційно великими споживчими пріоритетами.

Формування системи інвестиційних статусів буде сприяти оптимізації рівня тимчасових переваг: суспільство, таким чином, здатне стати в більшій мірі таким, що інвестує, чим таким, що споживає. Практична цінність поняття інвестиційний статус двояка: він дає можливість забезпечити цілісний підхід до інвестиційної стратегії держави; він дозволяє зрозуміти, яким чином суспільство переходить до збалансованого співвідношення потокових і довгострокових інтересів.

Властиве інвестиційній діяльності розширення позитивної свободи призводить до зіткнення із зовнішніми межами ринкового середовища. Це призводить до подвійних наслідків. По-перше, більш вільні суб'єкти вимагають і більш інституціоналізованого середовища: необхідні додаткові правила, стереотипи, причому не тільки загальні, але і специфічно інвестиційні. З іншого боку, підсилюються зовнішні фактори ризику і невизначеності.

Таким чином, інвестиційна діяльність характеризується системою інститутів, що регулюють потокове і довгострокове господарське життя в їхній суперечливій єдності. Суб'єкти й об'єкти інвестування, сама діяльність і її результати існують за допомогою норм, правил і стереотипів, що роблять можливими концентрацію, економічний обіг і використання інвестиційних ресурсів суспільства.

Природничо-історичний характер інвестиційної діяльності виявляє себе в тім, що механізми й інститути інвестування виникають не одночасно й миттєво, а поступово і “вроздріб”. Спочатку з'являються найбільш загальні підстави ринкового зв'язку - розподіл праці, відокремлення і приватна власність, грошова форма буття загальної праці; на цій основі з'являються такі інститути, що роблять інвестування як необхідним, так і можливим: держава, право, кредит, заощадження. Лише на цій основі виникають і закріплюються вже власне інвестиційні інститути: оцінка альтернативи споживання - заощадження; оцінка співвідношення ризик - прибуток; гарантії; страхування. Тим самим з цього етапу інвестування розвивається на своїй власній основі, що за певних умов породжує специфічні інвестиційні інститути.

Усі інститути, що беруть участь в інвестиційному процесі, можна розділити на три групи: загальні інститути ринку; загальні інвестиційні інститути; специфічні інвестиційні інститути. Практична значимість такого спрощеного розподілу полягає в тому, що він може послужити основою для формування цілей державної політики і її послідовних етапів. Тут знаходяться глибинні підстави логіки цілеспрямованих реформаторських дій держави, їхньої субординації і координації. Інверсійний характер ринкової трансформації не може цілком скасувати цю фундаментальну субординацію, хоча і досить серйозно модифікує безпосередні інтереси, мотиви і механізми вироблених змін. Нерідко поверхневе приймається за фундамент, потокове – за стійке. Додання традиційного, природного характеру інвестиційній поведінці власника, формування стереотипних інвестиційних реакцій на фактори зовнішнього і внутрішнього середовища повинні розглядатися як один з важливих критеріїв реальної приватизації державної власності, що ще повинна прийти на зміну сьогоднішньої формальної приватизації.

У другому розділі “Особливості інверсійного розвитку інститутів інвестиційної діяльності в умовах перехідних процесів” розглянуті конкретні напрямки формування інституціональних механізмів інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації. Історичний зміст інверсійного розвитку - інституціональне заповнення, тобто формування збалансованої і більш-менш інституційно стійкої господарської системи, що здатна асимілювати, насамперед, найвищі досягнення світового технологічного й інституціонального розвитку. Інверсія істотно впливає на співвідношення загального й особливого в змісті інвестиційних механізмів перехідної економіки. У фундаментальному плані загальне командує особливим, в актуальному плані перехідних реалій – особливе є активним механізмом побудови загального.

Інверсія не існує в історичному вакуумі. Вона являє собою своєрідну форму рефлексії відсталої системи в зовнішньому інституціональному і технологічному середовищі. Одним з істотних факторів феномена інверсійності, але таким, що враховуються недостатньо, виступають демонстраційні ефекти більш розвинутих держав. Держава, що робить історичний стрибок, завжди має перед собою реально існуючі зразки, моделі бажаного соціально-економічного устрою. Однак дуже часто суспільство, що наслідує, наштовхується на непередбачені межі і границі ефективності запозичень. Ці межі можуть бути пов'язані не тільки з конкретно-історичною специфікою даної держави чи народу, але ще й зі схованими інверсійними явищами. У силу цього шлях інтенсивних інституціональних запозичень є внутрішньо суперечливим і конфліктним.

Рефлексія, властива інверсійному розвитку, носить не тільки ідеологічно-концептуальний характер, але і практично-діяльний. Матеріальним носієм такої практичної рефлексії виступають відносини із закордонними фінансовими інститутами й організаціями, іноземні інвестиції і кредити. Логіка інверсійного розвитку ставить на порядок денний необхідність системного осмислення ролі і місця держави в інституціональних механізмах інвестування перехідного суспільства. Це дасть можливість більш ефективно будувати інвестиційну політику, погоджуючи її з процесами ринкового реформування.

Загальність інституту держави націлює його на забезпечення загальних умов соціально-економічної діяльності в процесі функціонування і розвитку суспільства. Особливий характер держави вимагає першочергової реалізації її інтересів як практичного інституціонального утворення, що потребує людських, матеріальних і фінансових ресурсів для свого існування і відтворення.

Хоча ці дві сторони державного організму й нероздільні, у реальності вони припускають суперечливу систему критеріїв, цілей і методів державної діяльності. Це відбивається й у системі інвестиційних інтересів. Практичним утіленням загальної природи інституту держави в інвестиційній діяльності виступає структурна складова його інвестиційної політики. Тут для держави як ніколи важливо піднятися як над приватними (груповими, галузевими, місцевими, клановими, корпоративними і т.і.) інтересами, так і над власне державними особливими і потоковими інтересами з метою формування стратегічної структурної позиції національної економіки, розрахованої на тривалу стабілізацію і зміцнення конкурентоспроможності у глобальній господарській системі.

У реалізації інвестиційних функцій особливу роль відіграють дві передумови: 1) існуючі в даній державі процедури вироблення і прийняття найважливіших національних соціально-економічних рішень стратегічного рівня; 2) професійний рівень виконання стратегічних функцій держави у всіх причетних до цього державних законодавчих і виконавчих органах.

Інвестиційні процеси в перехідній економіці сприяють такому важливому комплексному інституціональному ефекту, як формування консолідованого конкурентного соціального середовища. З погляду цілей, задач і методології даного дослідження, конкуренція розуміється, як універсальний спосіб відтворення відособлених (автономних) елементів цілого за допомогою інформаційного, ресурсного і товарного обміну між зацікавленими один в одному професійно спеціалізованими учасниками коопераційної системи. Носіями такої конкурентної системи можуть бути тільки в достатньому ступені соціалізовані й професійно підготовлені індивіди.

Зрозуміло, конкурентна консолідація соціуму, як і будь-яка інша соціальна форма, що історично виникла, не може розглядатися, як абсолютна і необмежена форма розвитку технологічної й інституціональної могутності цивілізації. Їй обов'язково притаманні внутрішні протиріччя і недоліки, що роблять її історично обмеженою, минущою формою. Але доти, поки вона не виконала свою історичну функцію, вона, безумовно, перевершує інші варіанти і консолідуючі механізми за своїми адаптивними й інтегруючими можливостями.

Економічні механізми конкурентної консолідації, що формуються у процесі інвестиційної діяльності, мають властивість генерувати і стимулювати похідні соціальні форми, які закріплюють і розвивають різноманітні соціальні зв'язки і залежності: правові, політичні, соціально-інституціональні. Не випадково, що в більшості нових індустріальних країн феномен “інвестиційного буму” супроводжувався відносно швидким згасанням соціальних протиріч і конфліктів (звичайно, не зникненням), перетворенням зовнішніх запозичених форм ринкової і політичної демократії в реальні механізми інтеграції суспільства.

Загострення політичної і соціальної напруженості в українському суспільстві на початку другого десятиліття незалежності не випадкове. Можливості використання консолідуючого потенціалу зовнішніх, запозичених форм практично вичерпані. Сьогодні саме інвестиції здатні стати каталізатором консолідації, що йде знизу, і діяльної інтеграції економічної, політичної і соціальної системи України. З цього можна зробити висновок, що всіляке стимулювання інвестиційної активності на сучасному етапі реформування економіки України може трактуватися як самоціль політики держави.

Визнання творчих і навчальних потенцій інвестиційної діяльності у той же час не виключає необхідності її цілеспрямованого інфраструктурного забезпечення. Відпрацьовування системи професійної підготовки інвестиційних менеджерів, формування інформаційних систем і комунікацій, розвиток банківської і страхової системи, мережі фондових, товарних і валютних бірж, оптимізація інвестиційного законодавства - усі ці задачі повинні послідовно зважуватися як найважливіші умови активізації інвестиційних процесів.

Як було показано вище, інвестування є формою соціальної поведінки, що виникла природно - історичним шляхом. Для індивідума, що знаходиться на визначеному ступені культури і цивілізованості, інвестувати не просто прийнятно, а ще і необхідно - для підтримки і зміцнення свого рівня життя, якості життя і соціального статусу. Інвестувати - це означає реалізовувати деякі складні і важливі соціальні потреби особистості. Тому інвестиційна діяльність може розглядатися як важливий убудований соціальний стабілізатор постіндустріального суспільства. Людина привласнює загальні продуктивні сили цивілізації завдяки тому, що її соціальна поведінка здобуває не тільки ситуативний характер, орієнтований на поточну життєдіяльність, але і довгостроковий характер, що дає їй визначену владу над майбутнім.

Виявляється це в тенденціях посилення ролі власне інвестиційних рішень окремої людини в її добробуті і поступовому розширенні сфери споживчих чи господарських ситуацій, що допускають чи потребують інвестиційне трактування. Масова економічна грамотність забезпечується не стільки за рахунок власних зусиль освітньої системи суспільства, скільки за рахунок практики раціональної споживчої поведінки. Рішення про освіту, про місце проживання, про житло, про придбання товарів тривалого користування все частіше розглядаються пересічним громадянином з погляду оцінки співвідношення поточної і довгострокової корисності, довгострокової споживчої рівноваги, очікуваного результату і ризику його неотримання.

Важливу роль у формуванні повноцінного статусу індивідуального інвестора грає пенсійна реформа. Пряме заощадження доходів населення через накопичувальні системи пенсійного страхування дозволяє в стислий термін добудувати фундамент піраміди статусів і дає можливість заробити проміжним блокам (багато в чому поки формальним) - корпоративному й інституціональному інвестору. Це в принципі вирішує проблему інвестиційних ресурсів і формує природне інвестиційне середовище. При цьому, як показує досвід пенсійних реформ інших країн, якісно змінюється привабливість національної економіки для іноземних інвесторів. З відомою часткою умовності можна сказати, що суспільство массового споживання переростає в суспільство масового інвестування. Саме по собі це здатне стати передумовою фундаментальних соціальних зрушень з невизначеними результатами. Здавалося б, можна зробити висновок, що дифузія інвестиційних рішень, слідом за дифузією власності, свідчить про подальшу демократизацію господарської системи і дозволяє їй знайти додаткові стабілізуючі механізми в умовах змін, що прискорюються. Однак будь-який прогрес – річ “не безкоштовна”. Масове подовження часових обріїв, що відбувається в постіндустріальних державах, може означати втрату однієї з істотних основ сучасного соціального устрою. Дифузія відповідальності й анонімність тривалих у своїх наслідках господарських рішень можуть носити і потенційно деструктивний характер.

На перший погляд, ця проблематика не актуальна для індустріальної у своїй основі економічної системи України, яка реформується. Однак, як показано в ряді досліджень, перехідна система носить аномально і вимушено відкритий характер. Це означає, що ми є підлеглими впливу (частіше деструктивному, ніж конструктивному) тенденцій і процесів, обумовлених інформатизацією і глобалізацією світової економіки. В нашій господарській системі парадоксальним чином переплітаються доіндустріальні (масове городництво з використанням технологій епохи мотичного рільництва), індустріальні (застарілі промислові гіганти епохи перших п'ятирічок) і постіндустріальні (інтернет-бізнес та інші інформаційні технології) форми. Було б помилкою вважати, що тільки форсований постіндустріальний розвиток з'явиться для України шляхом переходу на траєкторію стабільного росту.

Будь-який форсований розвиток у формі модернізації є досить обтяжним і багато в чому непередбаченим у своїх наслідках. Таке тверезе і, можливо, насторожене ставлення до постіндустріальної модернізації не означає, що ми повинні виключити постіндустріальні критерії і цілі інвестиційної політики держави. Просто вони повинні бути вмонтовані в більш широку і цілісну систему національних соціально-інституціональних і технологічних задач. Реальність погрози однобічного і незбалансованого розвитку постіндустріального сектора у відсталій системі індустріального і доіндустріального типу демонструє сучасна Бразилія. Екзогенні технологічні й інституціональні імпульси породили феномен дуальної, двоїстої структури: компактний високорозвинений постіндустріальний сектор охоплює незначну частину самодіяльного населення і сусідить із величезним стагнуючим традиційним сектором. Україні навряд чи варто ігнорувати цей досвід, адже здатність постіндустріальних технологій до створення нових робочих місць в економіці несумірно мала в порівнянні зі здатністю цих технологій до руйнування попередніх укладів.

Оптимальна інвестиційна політика держави не може замикатися тільки на окремих функціональних вимірах. Необхідно виходити по можливості з більш цілісних і синтетичних моделей інвестиційної діяльності. Якоюсь мірою цій вимозі відповідає облік і прогнозування соціально-інституціональної складової інвестицій.

В умовах первісного накопичення й “інституціонального вакууму” одночасно відбувається ряд рівнобіжних процесів, що мають власний інвестиційний зміст, власне коло суб'єктів і зону переважних ресурсів. Розбіжність інвестиційних суб'єктів і переважних ресурсів призводить до того, що конкуренція і кооперація між ними спочатку носять випадковий характер.

У силу цього інвестиційні механізми перехідної економіки носять мозаїчний характер. Це означає, що вони не являють собою систему в повному розумінні слова. Зв'язки між елементами можуть бути охарактеризовані, як випадкове зіткнення і доповнення. Відсутні єдині інформаційні критерії і стандарти. Це породжує загальний обман і загальну підозрілість, що унеможливлює однозначне тлумачення ситуацій, які вимагають погодженої і передбачуваної поведінки. Масове неповернення кредитів, навмисні банкрутства, підставні фірми-одноденки – от тільки деякі з інструментів “безінституціональної” інвестиційної діяльності епохи первісного нагромадження в постсоціалістичних державах.

Потім у процесі хаотичних зіткнень виникають відносно стійкі зони перетинання великої кількості суб'єктів і великої кількості ресурсів. Це змушує практикувати хоча б мінімально погоджені інформаційні стандарти і призводить до того, що акти конкуренції і кооперації здобувають усе більш стійкий характер. Так виникають осередки системності. Для цих осередків стосовно середовища характерні два ряди реакцій: асиміляція всього прийнятного і ізоляція, відкидання на периферію неприйнятного чи марного.

У ході стабілізації і систематизації формальних і неформальних правил інвестування відбуваються два взаємозалежних, але таких, що істотно розрізняються, процеси: становлення і зміцнення інвестиційних статусів суб'єктів; визрівання цивілізованого інвестиційного середовища. Істотна відмінність полягає в тім, що сукупність статусів усіх суб'єктів за своїм змістом “менша” змісту середовища. Якщо статуси, як було показано вище, характеризують повноваження суб'єктів, то середовище містить у собі такі компоненти, що у принципі не можуть ставитися окремим суб'єктам чи навіть їм усім відразу. Мова йде про елементи емерджентності, тобто про деякі системні ефекти, що мають істотне значення для розвитку інвестування.

ВИСНОВКИ

Необхідність активізації інвестиційних процесів стає особливо актуальною в міру завершення перших етапів ринкової трансформації. Ринкові механізми господарювання вимагають формування адекватної їм технічної й інституціональної бази економіки, інакше вони мовби “провисають у повітрі” і можуть досить швидко деградувати в силу їхнього формального характеру. У той же час класичні ринкові методи стимулювання інвестицій далеко не завжди призводять до очікуваних результатів в умовах перехідної економіки. Потреба в дослідженні інституціональних механізмів інвестиційної діяльності в умовах переходу до ринку обумовлена, насамперед, відсутністю цілісної системи надійних практичних інструментів інвестиційної політики.

Інвестування як спосіб , організації господарської діяльності являє собою суперечливу єдність загальних абстрактних моментів, властивих усім історичним епохам і формам організації господарства, і специфічних, конкретно-історичних моментів, що виражають особливі методи і стереотипи господарської поведінки людей на різних історичних етапах і в різних національно-державних умовах економічного життя суспільства. Загальні моменти інвестиційної діяльності традиційно є предметом функціонального моделювання в рамках усіляких теоретичних шкіл і напрямків економічної науки. Специфічні моменти звичайно виводяться за рамки об'єкта економічного моделювання, і тим самим залишаються “на відкуп” або конкретно-економічним наукам, або різного роду практичним методичним посібникам різного рівня - від методів інвестиційного менеджменту на підприємстві до методичних рекомендацій з розробки інвестиційної складової державної економічної політики.

Наслідком такої ситуації звичайно є дефіцит системного цілісного підходу при розробці цілей, задач і напрямків інвестиційної політики держави. Це, у свою чергу, знижує ефективність інвестиційної політики і може породжувати непередбачені наслідки інвестиційних рішень - у соціальній сфері, у сфері зовнішньоекономічних зв'язків, у монетарній системі і т.і. Профілактика таких непередбачених наслідків можлива на основі системного осмислення всіх зв'язків і взаємодій інвестиційних процесів як складової частини більш загальної функціональної й еволюційної поведінки господарської системи.

Проведене дослідження дозволило прийти до наступних висновків. Інвестування як особливий напрямок і форма господарської діяльності характеризується конкретно-історичною обумовленістю і має інституціональну природу. Основним системостворюючим елементом інституціонального комплексу виступає інвестиційний статус суб'єкта, що дозволяє визначити зміст і рамки взаємодії інвестиційних процесів і інституціональних форм у ринковій економіці.

На підставі аналізу форм і передумов, відкладених у часі рівноважних бюджетних рішень, удалося структурувати інституціональні основи і передумови інвестиційної діяльності і виділити критерії періодизації становлення зрілих форм інвестування.

Аналіз феномена інверсійного розвитку економік, які реформуються, дозволив розкрити деякі особливості взаємодії внутрішнього змісту процесу ринкових реформ із зовнішнім середовищем. Інверсійний розвиток – це рефлексія відсталої системи в зовнішньому інституціональному і технологічному середовищі. Передумовою переходу до інверсійної траєкторії соціально-економічної еволюції служать так звані демонстраційні ефекти більш розвинутих держав. Криза державно-соціалістичної системи розверталася і поглиблювалася на фоні реально існуючих постіндустріальних зразків моделей бажаного соціально-економічного пристрою.

Але інверсійний розвиток таїть у собі і визначені небезпеки. Нерідко виникають спрощені уявлення про межі історичного наслідування, що орієнтують країну на повторення всього успішно і ефективно працюючого в лідера. Однак дуже часто країна, що наслідує, наштовхується на межі і границі ефективності запозичень. Ці межі можуть бути пов'язані не тільки з конкретно-історичною специфікою даної держави чи народу, але ще і зі схованими інверсійними явищами. Тому шлях прискореної модернізації є внутрішньо суперечливим і конфліктним.

В умовах реформ державі потрібно чітко вказати мінімум незмінних чи більш-менш стабільних інституціональних зон господарювання – державний сектор, недержавний сектор, дрібний бізнес чи що-небудь інше. У цих зонах має бути гарантований принцип непогіршення базисних умов господарювання – доступу до ресурсів, свободи вибору, рівня і порядку оподатковування і т.і. Селективна інституціональна стабільність повинна розглядатися не як повна ізоляція від процесу реформ, а як критерій інтенсивності напрямків змін. Цей підхід є в інвестиційному відношенні більш ефективним і дає можливість послідовно формувати такі інвестиційні механізми, що можуть включатися в роботу поетапно, без попереднього формування всього комплексу інвестиційних інститутів ринкового типу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових наукових виданнях

1. Мартынюк В.Н. Особенности инверсионного развития институтов инвестиционной деятельности в условиях рыночной трансформации // Технічний прогрес та ефективність виробництва: Вісник Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”. Збірка наукових праць. Випуск 24. – Харків: НТУ “ХПІ”, 2001. – С.27-30.

2. Мартынюк В.Н. Инверсия как социально-экономический феномен и ее проявление в институтах переходной экономики индустриального типа // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Економічна серія. – Харків. – 2001. - № 530. – С. 308- 311.

3. Мартынюк В.Н. Инвестиционные процессы в институциональной системе координат // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Економічна серія. – Харків. – 2002. - № 575 – С.350-354.

Інші статті

4. Мартынюк В.Н. Система инвестиционных институтов переходной экономики // Вчені записки Харківського гуманітарного інституту “Народна українська академія”: Зб.наук.праць. Т.8. – Харків: Око, 2002. – С.367-372.

Тези доповідей:

5. Мартынюк В.Н. Конкурентные механизмы консолидации социально-экономической системы // Проблемы равновесия экономических систем в условиях рыночной трансформации: Материалы II межвуз. науч.-практ. конф. – Харьков. - 2001. – С.65-66.

АНОТАЦІЯ

Мартинюк В.М. Інституціональні механізми інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01. економічна теорія.- Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, м. Харків, 2003.

В якості робочої гіпотези при побудові логіки даного дослідження було обрано припущення про конкретно-історичну обумовленість форм і методів інвестиційної діяльності, в яких виражається складна сукупність інституціональних факторів, механізмів і аспектів інвестування.

Для вирішення задач дисертаційного дослідження було здійснено аналіз практики інвестиційного розвитку України та інших постсоціалістичних держав, проведена систематизація і узагальнення поглядів українських і закордонних економістів. Це дало можливість зробити висновок про те, що в умовах фундаментальної трансформації сугубо функціональний підхід до вироблення інвестиційної політики держави є непослідовним та