КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК {130.2:572}:177

НАЗАРЕНКО Оксана Андріївна

ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДІАЛОГІЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ КУЛЬТУРИ

09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Гатальська Стелла Миколаївна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Савельєва Марина Юріївна,

Національний університет харчових технологій,

професор кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент

Іщенко Юрій Анатолійович,

Центр гуманітарної освіти НАН України, заступник директора.

Провідна установа: Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, м.Київ.

Захист відбудеться 22 вересня 2003 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий 3 липня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Діденко В.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У наш час швидких темпів розвитку людства проблема досягнення взаєморозуміння між людьми, спільнотами, культурами набула особливої гостроти. Більшість сучасних дослідників даної проблеми вважає, що діалогізм як філософський принцип, що спонукає до обмеження егоцентризму, утвердження відкритості в стосунках із зовнішнім світом, зможе в певній мірі вирішити цю проблему. Тому відбувається методологічний поворот від філософії свідомості до філософії комунікації, до діалогу.

Вважається, що розуміння має діалогічну основу, а майбутнє філософії полягає не в індивідуалізмі, де за основу береться самотня людська особистість, і не в колективізмі, де особистість повністю розчиняється у спільностях, а у сфері ''між'', у конкретному спілкуванні.

Окрім того, з апеляцією до діалогу пов'язувались сподівання аби у філософській теорії запровадити етичний вимір. Акт діалогу передбачає суб'єкт-суб'єктний зв'язок, визнання в іншій людині та в іншій культурі суверенного суб'єкта, повагу до нього, а це вже й є початком етичного зв'язку. Тому дана тема є актуальною для філософської антропології, філософії культури, етики, соціології та психології.

Діалог - це ''зустріч між'' людьми, передумовою якої виступає взаємна відкритість. У діалозі відбувається становлення людської особистості. Діалог визначає справжню людську спільноту, оскільки учасниками діалогу створюється спільна мова, що дає можливість досягти їм згоди, а не підкоряти іншого власній мірці.

В суспільстві стала виразніше усвідомлюватися загроза безконтрольного використання науки і техніки, економічна експансія, забруднення навколишнього середовища. Ці проблеми набувають планетарного характеру. Як наслідок цього, проблематика даної роботи стає важливою також і для політики, медицини, науки та техніки.

Сьогодні, коли енергія злоби, ненависті до всього несхожого, до людей, що користуються іншою мовою, сповідують іншу релігію, притримуються іншої системи цінностей, мабуть, що так довго накопичувалася, вирвалася на поверхню, вирішення проблеми діалогу набуває глобального значення. Сучасна філософія діалогу намагається вирішити дану проблему за допомогою законів етики та моралі. Це сприяє виникненню нових філософських напрямків: етики відповідальності, етики ненасилля та ін.

Етика відповідальності намагається подолати ту антропоцентристську традицію, відповідно якій людина є мірою усіх речей, традицію, що була започаткована в елліністично-іудейсько-християнській етиці, в якій, якщо згадати Біблію, людина створена за образом і подобою Бога і є паном над усім сущим на Землі. Далі цей принцип знайшов свій подальший розвиток у категоричному імперативі Канта. Але масштаби власного автономного розуму обернулися сьогодні проти самої людини. Німецький філософ Г.Йонас вважає, що ми повинні в першу чергу піклуватися і відповідати за те, аби в майбутньому людство існувало як таке, а потім вже про те, в якому вигляді йому слід існувати.

Етика ненасилля пропагує ідею толерантності, вважаючи, що локальні війни і терористичні акти, переслідування національних меншин і натовпи біженців - це результат нетерпимості. Без вироблення взаємної терпимості цивілізації, культури, нації, соціальні групи, окремі люди можуть просто знищити один одного.

Тому особливої актуальності набуває дослідження феномену діалогу та його етичних аспектів: відповідальності, толерантності, ненасилля, довіри, відкритості по відношенню до Іншого, співучасті, миру, ідеї рівноцінності культур та принципу гостинності, які покладаються у основу відношення "Я-Інший".

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Вивченням даної проблеми займається багато філософських дисциплін. Це і філософська антропологія, і філософія культури, феноменологія, герменевтика, етика та ін. Окрім того ця проблема є актуальною для політологічних дисциплін. Серед західних розробок перші спроби вийти за межі індивідуальної свідомості й осмислено говорити про інше Я зробила феноменологічна філософія (Е.Гуссерль, М.Гайдеггер, М.Мерло-Понті та ін.). Принцип відкритості, що означає готовність феноменології до діалогу з тим, хто стоїть на інших позиціях, стане одним з важливих моментів дійсного діалогу у діалогічній філософії. Деякі дослідники вважають, що саме Ж.-П.Сартр ввів поняття "Іншого". Хоча ця проблема відношення Я-Інший так і залишилася у нього не вирішеною. М.Мерло-Понті вже говорить про утворення системи "я-інший", хоча інший залишається у нього об'єктом. Так само і у Л.Фейєрбаха "Ти" є об'єктом у відношенні "Я-Ти". Але він зробив досить важливі зауваження: по-перше, людина визначається через зв'язок Я і Ти; по-друге, відношення Я-Ти повинно ґрунтуватися на любові.

Сьогодні, коли енергія злоби, ненависті до всього несхожого, до людей, що користуються іншою мовою, сповідують іншу релігію, притримуються іншої системи цінностей, мабуть, що так довго накопичувалася, вирвалася на поверхню, вирішення проблеми діалогу набуває глобального значення. Сучасна філософія діалогу намагається вирішити дану проблему за допомогою законів етики та моралі. Це сприяє виникненню нових філософських напрямків: етики відповідальності, етики ненасилля та ін.

Широкої популярності дана проблематика набуває завдяки ідеям О.Розенштока-Хюссі та К.Ясперса. Що стосується останнього, то його ідеї досить близькі з буберівською концепцією. І хоча К.Ясперс не розмежовує такі поняття як діалог, спілкування та комунікація, він робить вагомий внесок у розвиток даної проблеми, особливо її розвиток у соціально-політичній сфері.

Крім цього, слід зазначити внесок у розробку даної теми досліджень німецької комунікативної філософії К.-О.Апеля, Ю.Габермаса та Г.Йонаса. Особливою заслугою їх філософії було те, що вона була комунікативною етикою, а саме, етикою відповідальності. Відтак філософія комунікації, як пошук останніх підвалин міжлюдських взаємин, за своєю глибинною суттю збігається з найактуальнішими для сьогодення питаннями та проблемами соціально-політичного життя. Вона дає змогу зрозуміти справжній смисл таких фундаментальних понять як "свобода", "відповідальність", "справедливість".

Окрім вище сказаного не можна не відмітити концепцію німецького філософа Б.Вальденфельса, який розкрив суть основних понять діалогового відношення і зробив висновок, що поняття "Інший" має бути замінено на "Чужий" - як наслідок зміни суті самого відношення.

Що стосується герменевтичної філософії, а саме Г.-Г.Гадамера, то тут ми можемо побачити важливість поняття "розуміння" для діалогового спілкування. Пізніше це поняття більш широко було досліджене П.Рікером.

Але не тільки філософія займалася вивченням даної проблеми. Свій внесок у розробку відношення "Я-Інший" зробила і французька психологія, а саме, Ж.Лакан. Досліджуючи праці З.Фрейда, він зазначав, що вимір істини виникає лише з виникненням мови. Великого значення Ж.Лакан надавав дослідженню поняття "Інший" через поняття мовлення.

Найбільш широкого і ґрунтовного аналізу і розвитку дана проблематика отримала у сучасній французькій феноменологічній філософії Е.Левінаса та П.Рікера. Ці дві концепції можна справді назвати діалогічними. Окрім того, лише тут було найглибше розкрито морально-етичні аспекти діалогу: відповідальність, толерантність, принцип "гостинності" як такі, без яких діалогічне відношення сьогодні просто неможливе. Але, з огляду на те, що ці дві концепції мають певні відмінності, які не виключають, а взаємно доповнюють одна одну стосовно даної проблеми, є підстави для дослідження цієї проблеми на основі аналізу вище відмічених концепцій.

Серед російських дослідників, що розробляли дану проблему, передусім, слід відзначити М.М.Бахтіна, який найбільшої уваги приділив сфері "між", що лежить між Я та Іншим, а саме, поняттю мови. Діалогічне відношення, за Бахтіним, - це єдина форма відношення до особистості, що зберігає її волю і недовершеність. Окрім того, дослідник вводить поняття відповідального вчинку щодо Іншого, що дало поштовх до подальшого розвитку аспекту відповідальності за Іншого в концепції Е.Левінаса. Свій внесок в розробку теорії діалогу зробили: С.С.Аверінцев (визначення основи спілкування як поваги до особистого буття того, з ким ми спілкуємося), Р.Г.Апресян, Г.С.Батіщев (дослідження суті діалогового спілкування), В.С.Біблер (розвиток проблеми діалогу культур), Л.П.Буєва, Л.С.Виготський, Б.М.Гаспаров, А.А.Гусейнов, Ю.Н.Давидов, М.С.Каган (визначення сутнісної основи понять діалогу, спілкування та комунікації), І.Калінаускас, М.І.Козлов, І.С.Кон (дослідження поняття дружби), В.А.Лекторський (внесок у розробку поняття толерантності), Л.А.Матвеєва, Н.В.Мотрошилова, О.П.Огурцов, Д.У.Орлов, І.В.Пєшков (внесок у розробку поняття відповідального вчинку), Д.М.Разеєв, О.М.Соколов (дослідження поняття "Іншого" та "Інакшого"), О.О.Ухтомський, В.А.Ядова, А.В.Ямпольська (аналіз і обґрунтування діалогічної концепції Е.Левінаса) та інші.

Українська філософія також звертається до аналізу різних аспектів проблеми діалогового відношення (Є.К.Бистрицький, А.М.Єрмоленко, К.К.Жоль, Є.Г.Злобіна, Н.А.Колотілова, С.Б.Кримський, В.С.Лук'янець, В.А.Малахов, Р.І.Олександрова, Г.Г.Почепцов, Б.О.Парахонський, Л.А.Ситниченко, С.В.Пролеєв, О.М.Соболь, В.Табачковський, Н.В.Хамітов та інші), в тому числі, проблеми толерантності (Ю.А.Іщенко) та відповідальності (Т.Є.Василевська).

Об'єктом дисертаційного дослідження є сучасні діалогічні концепції культури.

Предметом аналізу є принципи побудови філософської моделі діалогу та етичні чинники його функціонування на рівні культури.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у дослідженні морально-етичних аспектів феномену діалогу особистостей як діалогу культур.

Завданням дослідження буде:

1. Дослідити феноменологічне підґрунтя сучасних діалогічних концепцій.

2. Проаналізувати сутність основних діалогічних концепцій культури, з'ясувавши суть феномену діалогу.

3. Визначити специфіку діалогового відношення.

4. Дослідити ідею інакшості Іншого та порівняти концепт "іншого" Е.Левінаса і концепт "чужого" П.Рікера.

5. Проаналізувати дієвість морально-етичних чинників діалогу (відповідальності, толерантності та ін.) та здійснити аналіз можливості взаємодії культур за принципом "гостинності".

Теоретичною основою є творчий доробок сучасних діалогових мислителів (М.Бубер, М.Бахтін, О.Розеншток-Хюссі, Г.Марсель, Г.С.Батіщев та ін.), представників німецької комунікативної філософії (К.-О.Апель, Ю.Габермас, Г.Йонас) та феноменологічна традиція вивчення відношення "Я-Інший", особливо французька феноменологічна філософія Е.Левінаса та П.Рікера.

Методологічні основи дисертації визначаються необхідністю опрацювання великої кількості матеріалу з сучасної діалогової філософії, пошуком сучасної моделі діалогового відношення. Для розв'язання поставленої задачі використовуються праці з філософської антропології, філософії мови, німецької комунікативної філософії та ін.

Метод аналізу - порівняльно-аналітичний.

Щоб виявити суть проблеми діалогового відношення та можливості існування його сьогодні використовуються праці вітчизняних та зарубіжних авторів, які є представниками різних філософських напрямків: феноменологічного, антропологічного, герменевтичного, комунікативного та інших. Методологічним принципом дисертаційного дослідження є застосування методу порівняльного аналізу. Достовірність зроблених висновків обґрунтовується з використанням сучасних засобів теоретико-методологічного аналізу, верифікацією пропонованих теоретичних положень, емпіричними спостереженнями над реальною культурною практикою.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається, на думку автора, наступними положеннями, які виносяться на захист:

1. Значним поштовхом для розвитку сучасних діалогічних концепцій культури стало прагнення феноменології вийти за межі індивідуальної свідомості й осмислено говорити про інше Я. Сaме застосування феноменологічних принципів дало можливість діалоговим мислителям розкрити суть основних понять діалогового відношення.

2. Проблема діалогу/діалогу культур - це не тільки проблема діалогового спілкування на міжособистісному рівні, а також і діалогової комунікації на міждержавному рівні. Діалог - це відношення Самого та Інакшого (Інакших), яке відбувається у сфері "між" ("на межі"), що є сферою мови (комунікативної дії).

3. Вирішення проблеми діалогу відбувається у такій послідовності: діалог як "зустріч" Я і Ти, діалог як "не-зустріч" Самого та Інакшого (Чужого). Визначення діалогу як "не-зустрічі" не означає заперечення його як такого, а говорить про те, що ми повинні визнати поряд з поняттям відкритості поняття замкненості і, що сьогодні діалог культур можливий за певних умов: визнання Іншого як інакшого, поваги до нього, надання йому суверенного статусу.

4. Якщо порівняти між собою концепт "іншого" (Левінас) та концепт "чужого" (Рікер), то можна визначити:

"інший" - це, в першу чергу, існуючий суб'єкт, який тільки провокує "мене", а отже, я несу за нього відповідальність; по-друге, Інший - це наш ближній (ідея Іншого як своєрідний шлях до Бога);

"чужий" - це суб'єкт, який промовляє, діє, і в той же час несе відповідальність за свої вчинки і слова так само як і я; Чужий - це чужа культура, чужа країна.

5. Діалог не може відбутися без етичної передумови; етика претендує на роль метафізики. Але, оскільки, по-перше, окрім Іншого існують ще й інші, по-друге, окрім визнання Іншого має бути визнання себе, по-третє, оскільки у світі існує насилля, і останнє, оскільки виникають конфлікти у ході прикладання норм моралі до конкретних ситуацій, у основі діалогу мають лежати морально-етичні чинники: відповідальність, толерантність та інші.

6. Морально-етичні чинники відповідальності (як відповідальності за і перед Інакшим/Інакшими, що є сполученням турботи і справедливості) та толерантності (як толерантного ставлення до Чужого, що є сполученням поваги та справедливості) означають таку дію по відношенню до Інакшого/Чужого, яка має бути доброю, справедливою, вчиненою з обов'язку і наймудрішою у випадку конфлікту. "Універсальній гомогенності" може бути протиставлена взаємодія культур за принципом "гостинності" щодо Іншого.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Теоретичні результати дисертації можуть знайти своє застосування у царині філософії для подальшого наукового дослідження даної теми

Матеріали дисертації можуть використовуватися у вузівських курсах чи спецкурсах з філософії культури, філософської антропології, етики.

Апробація результатів дисертації. Зміст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри теорії філософії Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.

Загальні положення та результати дисертації доповідались на науково-пошуковому семінарі 22.11.2001, на конференції присвяченій "Дням науки" у 2002 році та на засіданні круглого столу присвяченого темі: "Діалог культур у глобальному світі" у "Центрі практичної філософії".

Структура дисертації. Порядок викладення матеріалу визначається послідовністю виконання завдань дисертаційного дослідження. Робота містить вступ, два розділи, висновки та список використаної літератури. Обсяг основного тексту дисертації становить 164 сторінки. Список використаної літератури включає 197 найменувань і складає 13 сторінок.

Перший розділ присвячений дослідженню поняття діалогічного відношення та з'ясуванню особливості його структури. У другому розділі визначаються морально-етичні засади діалогічного відношення (відповідальність, толерантність та інші).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається ступінь наукового опрацювання проблеми, мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, викладаються положення, що становлять наукову новизну роботи, розкривається теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження, вказується його апробація та структура.

У першому розділі - "Принципи побудови філософської моделі діалогу" - автор робить дослідження різних філософських діалогічних напрямків для того, щоб виявити сучасну модель діалогового відношення. Зокрема відмічається, що наше століття з повним правом може бути назване часом становлення і розвитку філософії діалогу. Пошуки "третього шляху" між нездійсненним ідеалом об'єктивності у дослідженнях про людину і картезіанським зведенням власної індивідуальності до деякого цілісного спустошеного "я", абсолютно не пов'язаного з іншими "я", привели філософів-діалогістів до висновку: існування людини завжди є "спів-буттям" з іншими людьми; істина про людину може бути досягнута шляхом аналізу зустрічі людини з іншою людиною як місце, де суб'єкт постає у відмінному від інших вимірів - діалогічному. У підрозділі 1.1. - "Феноменологічне підґрунтя сучасних діалогічних концепцій" - аналіз феноменологічного підґрунтя сучасних діалогічних концепцій показав, що феноменологічна філософія (Е.Гуссерль, М.Гайдеггер, Ж.-П.Сартр, М. Мерло-Понті та ін.) зробила значний поштовх для розвитку сучасної діалогової філософії, головним чином тим, що звернула свій погляд на іншого як на дійсно іншого, коли прагнула проникнути в таємницю людської здатності виходити за межі індивідуальної свідомості й осмислено говорити про інше Я. Сучасна діалогова філософія (Е.Левінас, П.Рікер), яка є в свою чергу також феноменологічною, переконливо демонструє, що лише феноменологія змогла розкрити нам суть основних понять діалогового відношення.

Отже, діалогове відношення - це відношення Я-Інший, яке стає наявним, коли ми зустрічаємо Іншого. Але ми його можемо зустріти лише тоді, коли ми внутрішньо відкриті для його сприйняття. Цей принцип відкритості став основоположним у подальшому розвитку філософії діалогу.

Окрім того, такі поняття як пробудження чи протверезіння свідомості, розкриті Е.Гуссерлем та М.Гайдеггером, поняття Іншого, введене Ж.-П.Сартром, а також поняття сліду, обличчя, мови, мовлення, діалогу, часу, досліджені М.Мерло-Понті, - стали теоретичною базою сучасних діалогічних концепцій. А такі поняття як любов (Ж.-П.Сартр), відкритість Іншому, відповідальність та дарування (Е.Мун'є) лягли в основу осмислення діалогового відношення.

Слід також відмітити важливість для розвитку діалогової філософії ідеї Е.Мун'є, яка полягає у прагненні зрозуміти іншого як дійсно іншого, що означає - поєднувати відмінні позиції у згоді, в якій не зникають відмінності. Вже у філософії Ж.-П.Сартра формується поняття толерантності, що базується на суб'єктивності і свободі людини, на праві невтручання у сферу її приватного життя.

Аналіз діалогічного напрямку філософської антропології у підрозділі 1.2. - "Діалог як сутнісна основа людського життя у діалогічній версії філософської антропології" - дав можливість зазначити, що починаючи з М.Бубера, філософія діалогу стає одним з вагомих напрямків філософської науки взагалі. Тобто, по-перше, в діалоговій філософії мова вже йде не про єдність Я-Ти, де Ти - це моє друге Я чи моя об'єктивована совість, як це було у філософії Л.Фейєрбаха, а переважно про Іншого, котрий дійсно протистоїть Я, і який по-іншому і інше мислить, тобто, коли непорушно сприймається інакшість Іншого, але з нею не ведеться боротьба як з існуючим супротивником, а її структура вводиться у власне мислення, про неї мислять і, мислячи, її висловлюють. По-друге, висувається обов'язкова вимога до взаємовідношення з Іншим - мислити його не як мислителя, а як особистість, якій належить і діяльність мислення (М.Бубер). Принцип, сформульований Бубером для взаємовідношень між різними системами мислення, може бути оцінено як граничний принцип толерантності - розуміти інакшість Іншого, але сприймати його не як носія іншої системи мислення, а як особистість, одним із атрибутів якої є ця система мислення.

Окрім вище зазначеного у даному підрозділі визначається поняття діалогу та його сутнісна основа:

- діалог - це відношення Я-Ти (Я-Інший);

- діалог - це зустріч двох логосів, двох смислів, двох розумових позицій;

- ця зустріч відбувається у сфері "між", що лежить між Я і Ти;

- сфера "між" - це спілкування між Я і Ти, що може бути виражене як у словах, так і у мовчанні;

- коли ми маємо на увазі феномен спілкування - ми маємо справу з поняттям мови та мовлення;

- тільки у відношенні Я та Іншого, яке опосередковане мовою, народжуються такі почуття, як дружба, любов, відповідальність за Іншого, свобода, співчуття і будь-яка духовна спільність, що звеличує і поглиблює зв'язок між двома індивідуумами.

Дане визначення дало нам всі підстави для дослідження феномену діалогового спілкування у підрозділі 1.3. - "Феномен спілкування у ситуації культури". Аналіз філософських вчень М.М.Бахтіна, Ю.М.Лотмана, Ж.Лакана, О.Розенштока-Хюссі, Г.Г.Гадамера та інших дав можливість зробити висновок, що коли ми говоримо про поняття діалогу, перед нами виникає дві проблеми: по-перше, проблема взаєморозуміння і, по-друге, проблема етичних чинників як невід'ємної частини діалогу.

Стосовно першого моменту, в роботі звертається увага на значимість психоаналізу для вивчення сутності діалогового відношення. Зважаючи на дослідження Ж.Лакана, зазначається, що серед багатьох проявів діалогу основними є внутрішній і зовнішній. Зокрема, зовнішній - це і є діалог з Іншим як з іншою особистістю, іншою культурою, де проблема взаєморозуміння є найскладнішою. Тому аналіз цієї проблеми передбачає обов'язкове звернення до феномену спілкування, а саме - поняття мови, мовлення, слова, що пов'язують нас з Іншим. Мова - це ніби місток, через який ми можемо наблизитися до Іншого, зрозуміти іншу культуру.

Стосовно другого моменту, ми можемо сказати, що діалог і етика - поняття взаємопов'язані через феномен спілкування. Бо, власне, спілкування - це і є етика. Такий висновок можна зробити виходячи з аналізу дослідження П.Рікера, який вважав насильство і мовлення протилежними поняттями. Тобто, насильство руйнує мову, але слово, дискусія, в свою чергу, є засобами зменшення насильства.

Проблема діалогу - це проблема, яка має розглядатися не тільки на міжособистісному рівні, а також і на міждержавному. І тут ми вже не можемо обмежитися спілкуванням лише з Іншим, бо "земна мораль веде до третіх, покинутих за межами любові" (Е.Левінас). Справжня несправедливість існує лише стосовно Третього. У сучасних діалогових мислителів відбувається відхід від первинної абсолютизації діалогічного відношення (як це було у М.Бубера, М.Бахтіна та ін.), де Я і Ти - це інтимна спільнота, яка закрита для Третіх і засадничо винна перед ними.

Таким чином, проблема діалогу/діалогу культур - це не лише проблема діалогового спілкування, що є інтимним особистісним поняттям, а також, - це і проблема діалогової комунікації як соціополітичного феномену. На думку автора цієї праці, дослідження останнього допоможе визначити сучасну модель діалогового відношення, а головне, виявити можливість існування діалогу у сучасному світі. Цьому присвячено підрозділ 1.4. - "Комунікація як умова соціокультурного розвитку", у якому дослідження німецької комунікативної філософії (К.Ясперса, К.-О.Апеля, В.Кульмана, Ю.Хабермаса та ін.) дало можливість поглянути на проблему діалогу не тільки на особистісному рівні, а також і у соціокультурному ракурсі. Відповідно до цього визначаються моменти, які уточнюють і доповнюють ті аспекти феномену діалогу, які були відмічені у попередніх підрозділах.

По-перше, підтверджується думка, що діалог, незалежно від того, між ким він відбувається, є зустріччю Я та Іншого у сфері "між" ("на межі"), яка є сферою мови (комунікативної дії). Таким чином виникає проблема взаєморозуміння як невід'ємна від проблеми діалогу, і яка є темою дослідження герменевтики.

По-друге, досить важливим моментом у діалогічній філософії стає обґрунтування проблеми інтерсуб'єктивності, яка приходить на заміну проблеми суб'єктивності. Визнання інтерсуб'єктивності як одного з найважливіших вимірів сучасного життя та філософії зробило це поняття однією з найважливіших сполучних ланок різних філософських напрямків - від феноменології Е.Гуссерля до діалогічної філософії Ф.Ебнера та М.Бубера, екзистенціалізму М.Гайдеггера та К.Ясперса. Сaме поєднання проблеми інтерсуб'єктивності з трансцендентальною аргументацією у К.-О.Апеля є надзвичайно важливим тому, що дає можливість адекватно осягнути феномен інтерсуб'єктивності та розглянути його як важливий принцип філософії.

По-третє, коли мова йшла про поняття діалогу на особистісному рівні, то невід'ємною частиною діалогового спілкування були поняття любові, співчуття, відповідальності за Іншого. Тепер, коли мова йде про діалог в більш широкому соціокультурному вимірі, сутнісна основа діалогу доповнюється такими чинниками, як свобода, толерантність, справедливість, відповідальність перед іншими. Тобто, діалог визначається як такий, що має керуватися законами і етики, і моралі.

Власне цій проблемі і присвячено другий розділ дисертаційного дослідження - "Морально-етичні чинники відношення "Я-Інший". Тут автор, головним чином ґрунтуючись на діалогових концепціях Е.Левінаса та П.Рікера, робить висновок, що проблема насилля є однією з причин осмислення проблеми діалогу сaме як етичного відношення. Окрім того, поряд з етичними та моральними чинниками визначаються морально-етичні (відповідальність за і перед Іншим (Іншими), толерантність та ін.). Причому ідея застосування у сучасному суспільстві законів як етики, так і моралі є більш дієвою, аніж застосування лише етичних законів. Етика, якою її розуміє Левінас, це заклик, Майбутнє, Прийдешнє, це своєрідний шлях до Бога. Вона передує відношенню Я-Інший. Для того щоб виникло поняття Іншого потрібне терпіння (пасивність). Окрім того, іноді здається, що Інший тут ось-ось зникне з горизонту нашого бачення. Отже, єдина можливість існування діалогового відношення Я-Інший - покладання у його основу морально-етичних чинників. Тут поняття Самого та Іншого вже існують і взаємодіють між собою як рівноправні особистості, на відміну від левінасівської асиметрії: існування Я заради Іншого. У дисертації зазначається, що у взаємодії культур принцип "гостинності" щодо Іншого має посідати перше місце.

У підрозділі 2.1. - "Ненасильницьке відношення до Іншого як інакшого" - відмічається, що намагання вирішити проблему діалогового відношення Я-Інший, приводить сучасних діалогових мислителів (Е.Левінас, П.Рікер) до більш глибокого і ґрунтовного аналізу основних понять цього відношення у порівнянні з попередниками. Але, лише у певному "спілкуванні" між собою та у взаємодоповненні їхні ідеї дають можливість глибше збагнути дану проблему. Порівняння цих концепцій у даному підрозділі привело до висновку, що сьогодні мова вже йде не про єдність Я-Ти та злиття двох свідомостей в одне ціле через аспект любові, а про відношення "Я як Самототожній - Інший як Інакший/Чужий".

Зміна понять відбувається тому, що "Я" - це поняття, певною мірою пов'язане з егологією, а "Сам" - це поняття, що вже передбачає Іншого поряд із собою, "аби можна було сказати, що він цінує себе як Іншого" (П.Рікер). Поняття "Інший як Інакший" говорить нам про ще більше віддалення Іншого від Я, про те, що Інший - це зовсім інший, це Чужий.

Другий момент - "говорити у напрямку до Іншого", тобто відношення до Іншого як співрозмовника, є етикою. Формальна структура мови проголошує етичну недоторканість Іншого, його "святість" (Е.Левінас). Левінасівське поняття Обличчя, Оголеності Обличчя, відсилає нас до поняття смислу: смислу основних понять діалогового відношення та його самого. Обличчя і мовлення пов'язані: Обличчя говорить, а мовлення - це відповідь, відповідальність.

Третій момент - Інший стає єдиною можливістю існування Я як свободи. Інший звільняє Я від обтяженості собою. І хоча відношення з Іншим, певною мірою, характеризується Левінасом як інтерсуб'єктивне, втім, саме спрямованість на інакшість та Обличчя Іншого утворює можливість не-зустрічі з Іншим, і тим самим, взаємного співіснування моєї свободи і свободи Іншого.

Підрозділ 2.2. - "Культура як "відповідальність за Іншого і перед іншими" - присвячено проблемі відповідальності, яка є сьогодні не тільки міжособистісною проблемою, а навіть проблемою світового рівня.

Поняття відповідальності можна розглядати як "відповідальність за" (сфера етики) і як "відповідальність перед" (сфера моралі). Тобто відповідальність може унаочнюватися як у турботі, так і у справедливості, але набуває свого вищого ступеню розвитку в агапічній любові.

Що стосується "відповідальності за Іншого" (Е.Левінас), то тут перевага надається Іншому. Між Я та Іншим існує асиметричне відношення. Я має відповідати за Іншого незалежно від внутрішнього самовизначення Іншого. Така відповідальність народжується як наслідок до-буттєвого заклику смертної людської істоти про допомогу. І як найвища форма відповідальності вона є зверненою до Майбутнього, власне, повинна стати Майбутнім. У свою чергу вона є, більшою мірою, особистісною відповідальністю.

Але, оскільки, по-перше, існують ще й інші, про яких ми не маємо права забувати, по-друге, окрім визнання Іншого має бути визнання себе, самобутності власної культури, і, по-третє, оскільки у світі існує насилля, - ми не можемо сьогодні говорити лише про відповідальність як турботу, любов, співстраждання. Тому, по-перше, етична орієнтація має пройти через осмислення з погляду норми. Пропущення через норму пов'язане з вимогою універсальності і раціональності. Отже, турботливість визначається тепер як перехід між самооцінкою та етичним почуттям справедливості. По-друге, потреба моральної норми в етичній орієнтації спричинена конфліктами, які виникають у ході самого прикладання норм до конкретних ситуацій.

Але тільки "практична мудрість може віднайти такі види поведінки, які б якнайбільше задовольняли можливості виключення, котрого вимагає турбота при якнайменшій можливості зради по відношенню до правила".

Отже, сьогодні відповідальність має бути такою дією по відношенню до Іншого, яка є доброю, справедливою, вчиненою з обов'язку, і є наймудрішою у випадку конфлікту.

У підрозділі 2.3. - "Проблема толерантного ставлення до Чужого та принцип "гостинності" у взаємодії культур" - визначається, що проблема діалогу культур як діалогу особистостей є однією з найважливіших проблем сьогодення. Сучасне суспільство опиняється у досить складній ситуації: потрібно знайти можливість взаємодії з Чужим як чужою культурою, щоб не було ані ігнорування відмінностей між різними культурами, ані поглинання чи підкорення однією культурою іншої. Таким чином, нам потрібно збудувати певну форму діалогу культур. А саме, діалог/діалог культур має розумітися як взаємовплив: коли кожен з учасників залишається при своєму, але обох цей діалог сутнісно збагачує. І якщо говорити сьогодні про феномен глобальної культури, то можна погодитися з визначенням: "глобальна культура являє собою структуру спільних відмінностей, всередині якої ми мусимо визначити культурні особливості, щоб розуміти одне одного й здобувати взаємне визнання та самоповагу" (Й.Брайденбах, І.Цуркіль). А відтак, ми маємо толерантно ставитися до Чужого, навіть якщо він є нетолерантним. Але, толерантність тут має розумітися не як байдужість і не як пасивність (або терпимість у Е.Левінаса), а як поєднання формальних принципів справедливості з етичним принципом поваги, що навчає поважати чужі переконання.

У висновках зазначається:

- сучасна модель діалогу, що спирається на феноменологічну традицію, передбачає розуміння його не лише як "зустрічі", а й як "не-зустрічі" Самого та Інакшого (Інакших), яка відбувається у сфері "між" ("на межі"), що є сферою мови (комунікативної дії). Визначення діалогу як "не-зустрічі" не означає заперечення його як такого, а говорить нам про те, що ми повинні визнати поряд з поняттям відкритості учасників діалогу поняття замкненості і що сьогодні діалог культур можливий за певних умов: визнання Іншого як інакшого, поваги до нього, надання йому суверенного статусу;

- людина повинна прийняти для себе дійсне існування Я і Іншого і визнати їх рівноправність. Особистість повинна бути відкрита Іншому як іншій особистості чи іншій культурі, бо вона існує лише у своєму прагненні до Іншого і пізнає себе лише через Іншого. Якщо основою спілкування буде повага до свободи особистого буття того, з ким ми спілкуємося, то поняття "насилля над Іншим" припинить своє існування. Проблема відсутності Діалогу виявляється у небажанні вийти за межі самого себе, визнати за іншим право на існування і спілкуватися з реально Іншим, а не зі своїм уявленням про нього. Сенс насильства в його іншому - мовленні. Але й навпаки, слово, дискусія, раціональність також набувають цілісності сенсу в тому, що вони є засобами зменшення насильства;

- оскільки у світі існує проблема насильства та конфліктів, ідея застосування у сучасному суспільстві законів і етики, і моралі є більш дієвою, аніж застосування лише етичних законів. Таким чином, визначаються морально-етичні чинники діалогу (відповідальність за і перед Іншим (Іншими), толерантність як поєднання формальних принципів справедливості з етичним принципом поваги та інші).

- проблема Я-Інший на Заході і в нашій країні постає в різних вимірах. Справа в тім, що в західній культурі пропагувалася ідея індивідуалізму як на особистому рівні, так і на міждержавному, тому для неї постала проблема звернення до Іншого, проблема діалогу. В нашій країні дещо інша ситуація, бо ми пропагували ідею колективізму, тому сьогодні для нас важливо спочатку навчитися поважати та цінувати себе, визначитися як особистості. Але в даному випадку йдеться не про ідею егоцентризму, а мається на увазі любов до себе як важливий момент у переході до Іншого та Інших;

- отже, якщо ми сьогодні говоримо про діалог культур, то повинні враховувати, що це такий діалог, де існує не принцип переконання, а взаємовплив: коли кожен залишається при своєму, але обох цей діалог сутнісно збагачує. Окрім того, такий діалог має ґрунтуватися на морально-етичних принципах: відповідальності за Іншого та перед Іншими, толерантності тощо.

Основні положення дисертації освітлені у публікаціях автора:

1. Круглий стіл. "Діалог культур у глобальному світі" (м.Київ, "Центр практичної філософії", 25 квітня 2002. Казимиренко Я., Кірюхін Д., Мєлков Ю., Назаренко О., Панченко О., Рогожа М., Щербак С.) // Практична філософія (Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України). - Київ, 2002 (№ 6). - № 2. - С. 189-200;

2. Назаренко О.А. Проблема діалогу. Від "Я" до "Іншого" // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія "Філософія. Політологія". - Київ, 2002. - Випуски № 42-45. - № 45. - С. 300-301;

3. Назаренко О.А. Феноменологічна етика Е.Левінаса // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія "Філософія". - Тернопіль, 2001. - № 6. - С. 51-58;

4. Назаренко О.А. Проблема діалогу та етичні аспекти у діалогічній версії філософської антропології // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія "Філософія. Політологія". - Київ, 2002. - Випуски 38-41. - Випуск 39. - С. 100-107;

5. Назаренко О.А. Проблема "іншого" та "чужого" у діалогічних концепціях культури // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць (Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України). - Київ, 2002. - Випуск 29. - С. 61-69;

6. Назаренко О.А. Етичні чинники у сучасних діалогічних концепціях // Наукові записки Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Серія "Релігієзнавство. Культурологія. Філософія". - Київ, 2003. - Випуск 12. - С.210-217.

АНОТАЦІЯ

Назаренко О.А. Етичні аспекти діалогічних концепцій культури. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2003.

В дисертації розглядаються принципи побудови філософської моделі діалогу та морально-етичні чинники його функціонування на рівні культури. Об'єктом дисертаційного дослідження є сучасні діалогічні концепції культури. Визначається, що сьогодні діалог культур - це взаємовплив, коли кожен залишається при своєму, але обох цей діалог сутнісно збагачує. Єдина можливість існування такого діалогового відношення - покладання в основу цього відношення морально-етичних чинників: відповідальності за Іншого і перед Іншими, толерантності та ін. "Універсальній гомогенності" може бути протиставлена взаємодія культур за принципом "гостинності" щодо Іншого.

Ключові слова: діалог, спілкування, комунікація, відповідальність, толерантність, гостинність тощо.

АННОТАЦИЯ

Назаренко О.А. Этические аспекты диалогических концепций культуры. -Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2003.

В диссертации рассматриваются принципы построения философской модели диалога и морально-этические аспекты его функционирования на уровне культуры. Объектом диссертационного исследования выступают современные диалогические концепции культуры. Сравнительный анализ данных концепций дает возможность автору выявить современную форму диалогического отношения. А именно, диалог - это отношение Я (Самотождественного) и Другого (Иного), которое происходит в сфере "между" ("на границе"), являющейся сферой языка (коммуникативного действия). Автор приходит к выводу, что проблема диалога это проблема диалогического общения на межличностном уровне и диалогической коммуникации на межкультурном уровне. Кроме того, если раньше диалог трактовался как встреча Я и Ты, то сегодня диалог следует понимать не только как "встречу", но и как "не-встречу" Самого и Иного (Чужого). Это говорит нам о том, что мы должны признать рядом с понятием открытости участников диалога понятие замкнутости; диалог культур возможен только при признании Другого как иного, уважения к нему и наделении его суверенным статусом. Таким образом, диалог не может осуществиться без этической предпосылки, т. е. этика претендует на роль метафизики. Рядом с этическими и моральными аспектами определяются морально-этические: ответственность, толерантность и др.

Сегодня диалог культур - это взаимовлияние, когда каждый остается при своем, но обоих этот диалог обогащает. Единственная возможность существования такого диалогического отношения - полагание в основу этого отношения морально-этических аспектов: ответственности за Другого и перед Другими, толерантности и др. "Универсальной гомогенности" может быть противопоставлено взаимодействие культур по принципу "гостеприимности".

Ключевые слова: диалог, общение, коммуникация, ответственность, толерантность, гостеприимность и др.

ANNOTATION

Nazarenko O.A. - Ethical aspects of dialogic conceptions of culture. - Manuscript.

Thesis for a candidate's of philosophy degree. Speciality - 09.00.04 - Philosophic anthropology, philosophy of culture. - Kyiv Taras Shevchenko National University. - Kyiv, 2003.

The author of this work considers the principles of a construction of the philosophic model of a dialogue and the moral-ethics aspects as a foundation of the dialogue. Today dialogue of culture - the interaction. In this situation everyone remains of the same mind but this dialogue enriches everyone of them. A single possibility of an existence of dialogic relation of that kind - to put moral-ethics aspects (responsibility for Other and before Others, tolerance, etc.) in a