КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

НАЗАРЧУК ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 94(477)“19”ХХ ст. 90-ті рр.

ВІДРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНОГО

РУХУ В УКРАЇНІ В 90-х рр. ХХ ст.

Спеціальність 07.00.01 – Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

СЛЮСАРЕНКО АНАТОЛІЙ ГНАТОВИЧ,

завідувач кафедри новітньої історії України,

декан історичного факультету

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, старший науковий співробітник

МАЙБОРОДА ОЛЕКСАНДР МИКИТОВИЧ,

завідувач відділу етнополітології

Інституту політичних та етнонаціональних досліджень

НАН України

кандидат історичних наук, доцент

КАПЕЛЮШНИЙ ВАЛЕРІЙ ПЕТРОВИЧ,

декан юридичного факультету

Академії праці і соціальних відносин

Федерації профспілок України

Провідна установа: Інститут історії України НАН України

Захист дисертації відбудеться 29 вересня 2003 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий 28 серпня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент БОЖКО О. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Загальний обсяг дисертації – 236 сторінок. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та літератури (46 сторінок, 560 найменувань).

Вступ. Актуальність дослідження. Становлення України як незалежної держави, формування багатопартійної системи, постійна трансформація українського політикуму (політичного середовища), сприяють науковій зацікавленості багатьма суспільно-політичними явищами. Важливе місце у цьому процесі займають дослідження еволюції політичних партій та рухів. При цьому, соціал-демократичний напрямок користується особливою увагою.

В значній мірі, саме з соціал-демократією пов’язують економічний добробут і політичну стабільність сучасної Європи, активність інтеграційних процесів та їх успішність.

Сьогодні досить актуальними для України є реформування системи влади, розбудова громадянського суспільства, приєднання до євроатлантичної спільноти, у першу чергу, з використанням позитивно зарекомендованих напрацювань європейських соціал-демократів. Відтак, перед історичною наукою постає завдання з’ясувати процес становлення соціал-демократичного руху в Україні, встановити причини, через які він не зміг добитись на загальнодержавному рівні втілення у життя своїх головних принципів – свободи, справедливості, солідарності, стати дієвим гравцем загальноєвропейської політики, лобістом національних інтересів.

Актуальність обраної теми посилюється відсутністю ґрунтовних узагальнюючих наукових праць, присвячених комплексному дослідженню соціал-демократичного руху в Україні в 1990-х рр.

Об’єктом дослідження є партії – репрезентанти соціал-демократичного руху в Україні в 90-х рр. ХХ ст. – партія “Соціал-демократичний Союз” (СДС), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Соціал-демократична партія України (об’єднана) (СДПУ(О)), Українська соціал-демократична партія (УСДП).

Предметом дослідження є основні напрями та форми еволюції соціал-демократичних партій України. У зв’язку з цим, досліджуються насамперед особливості їх створення, участь у національно-державному будівництві, міжнародна діяльність та взаємовідносини з іншими структурами. Аналізуються результати з’їздів, конференцій, причини та наслідки розколів і об’єднань партій, вивчається теоретичний доробок. Висвітлюються ідеологічні засади світового соціал-демократичного руху, історія його зародження та розвитку.

Стан наукової розробки теми. Соціал-демократичний рух України 1990-х рр. є одним з недостатньо вивчених явищ у її новітній історії.

Існує ряд досліджень по певних періодах становлення соціал-демократичних партій, а також праць теоретико-ідеологічного характеру з основних проблем соціал-демократії.

Усю цю літературу можна поділити на три групи: довідкова Політичні партії України / За ред. В. Якушика. – К., 1996; Політичні партії України / Упоряд. Г. Андрущак, Ю. Марченко, О. Телемко, Д. Чаргеішвілі. – К., 1999; Слюсаренко А., Томенко М. Нові політичні партії України. – К., 1990; Яблонський В., Латко Я. Сучасні політичні партії України. – К., 1999., історико-політологічна Гарань О., Майборода О. Ідейні засади лівого руху в Україні: чи відбувається дрейф до соціал-демократії? – К., 1999; Литвин В. М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки ХХ ст.). – К., 2001; Політична система сучасної України: Особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф. М. Рудича. – К., 1998; Політичні структури та процеси в сучасній Україні: Політологічний аналіз / НАН України. Ін-т нац. відносин і політології. – К., 1995; Українські ліві: між ленінізмом і соціал-демократією / За ред. О. Гараня, О. Майбороди. – К., 2000. і теоретико-ідеологічна Буздуган Ю. Постіндустріальна система України. (Неефективна економіка). – К., 1999; Відродження соціал-демократії в Україні / За ред. М. Поповича. – К., 1997; Лівоцентристська перспектива України. Зб. експертних матеріалів / Кер. проекту В. Вовк. – К., 1997; Медведчук В. В. Дух і принципи соціал-демократії: українська перспектива. – К., 2000; Медведчук В. В. Соціал-демократичний вибір – історичний шанс для України. – К., 2000; Нижник А. Гибель мифа (антикоммунистический манифест). – К., 1999; Попович М. Європа – Україна – праві і ліві. – К., 1997..

У працях першої групи, якими є різноманітні довідники, подається коротка історія створення політичних організацій, інформація про їх представництво в органах влади, кількість членів, витяги з програмних документів. Ці роботи суттєво розширюють загальну картину еволюції соціал-демократичних партій, дають можливість порівняти тенденції їхнього розвитку, ознайомитись з головними ідеологічними засадами. Але разом з цим, у них не проаналізовано важливих деталей з’їздів, конференцій, їх резолюції та постанови.

Досить критично і багатосторонньо висвітлено політичне життя України, роль і місце у ньому керівників держави, партій та їх лідерів, громадських організацій у дослідженнях другої групи. Їх цінність полягає у тематичному охопленні значної кількості аспектів становлення політичних структур, порівнянні між собою, вивченні основних тенденцій участі у національно-державному будівництві. При цьому, суттєвий інтерес спостерігається до соціал-демократичного напрямку.

Першими науковими роботами по історії соціал-демократичних партій України початку 1990-х рр. є статті В. Литвина та О. Висоцького Висоцький О. Виникнення сучасної української соціал-демократії // Політологічні читання. – 1994. – № 4. – С. 67-83; Висоцький О., Голуб А. Витоки сучасної української соціал-демократії // Генеза. – 1995. – № 1 (3). – С. 184-187; Висоцький О. Соціал-демократи в сучасній Україні: досвід політичної опозиції // Політологічні читання. – 1995. – № 1. – С. 73-79; Литвин В. Сучасні соціал-демократичні партії України // Політика і час. – 1991. – № 8 (1261). – С. 44-49.. Вони мають особливе значення, оскільки в них ґрунтовно описано процес відродження соціал-демократії в Україні, створення гуртків, клубів, їх об’єднання в партії.

Окремим аспектам організаційного та ідеологічного становлення соціал-демократії в Україні в 1990-х – поч. 2000-х рр. присвячено статті Глушкова Л. В. Вибір соціал-демократичного розвитку суспільства – шлях України в ХХІ століття // Грані. – 2000. – № 5 (13). – С. 87-90; Глушкова Л. В. Соціал-демократична концепція розвитку громадянського суспільства – складова ідеологічних змагань виборчого процесу 2002 року // Грані. – 2002. – № 3 (23). – С. ; Глушкова Л. В. Соціал-демократичний рух в Україні в 90-роках ХХ століття: історіографія проблеми // Грані. – 2002. – № 1 (21). – С. 83-90; Глушкова Л. В. Становлення соціал-демократичного руху в українському суспільстві за умов політичного плюралізму // Грані. – 2001. – №3 (17). – С.102-105. та дисертаційна робота Глушкова Л. В. Соціал-демократичні партії України наприкінці ХХ – початку ХХІ століть: Автореф. дис... к.і.н.: 07.00.01 / Дніпропетров. нац. у-т. – Дніпропетровськ, 2002. – 16 с. Л. Глушкової. Проте, Л. Глушкова не використала матеріали архіву управління легалізації об’єднань громадян Міністерства юстиції України, поточних архівів УСДП, СДС, багатьох документів СДПУ, деяких важливих робіт по теорії та історії світової і української соціал-демократії, в тому числі й праць самих соціал-демократів, що негативно вплинуло на глибину її досліджень.

Роботи теоретико-ідеологічної групи представлені переважно у вигляді монографій та статей ідеологічно-пошукового змісту лідерів і рядових членів партій, науковців. У них аналізуються можливості української соціал-демократії, визначаються її основні ідеологічні і практичні завдання, обґрунтовуються історичний та духовний зв’язок з вітчизняними есдеками початку ХХ ст. і сучасними європейськими лівоцентристами. Ці праці є основою для розуміння ідеологічних постулатів нинішніх соціал-демократів України, поясненням багатьох аспектів їх діяльності.

До періоду кардинального переосмислення марксизму-ленінізму в СРСР і аналізу нових доктрин соціал-демократії (кін. 1980-х – поч. 1990-х рр.) , відноситься ряд досліджень, озвучених у квітні 1991 р. на Всесоюзній науково-практичній конференції “Соціалізм: теорія, історія, сучасність” Андрєєв Е. На шляху до нової соціальної реальності // Політика і час. – 1991. – № (1261). – С. 21-23; Валуйський О. Соціалізм і сучасна соціал-демократія // Політика і час. – 1991. – № 9 (1262). – С. 18-23; Славін Б. Про актуальні проблеми сучасної теорії соціалізму // Політика і час. – 1991. – № 8 (1261). – С. 14-20; Урчукін В. До суспільства демократичного соціалізму // Політика і час. – 1991. – № (1261). – С. 24-28.. В порівнянні з теоретичним доробком української соціал-демократії кін. 1990-х рр., вони дають змогу прослідкувати головні тенденції її ідеологічної еволюції, зрозуміти їх сутність.

Існують праці присвячені ідеологічним основам та історії світового соціал-

демократичного руху Айхлер В. Етичний реалізм. Вибрані праці з питань соціал-демократичної теорії. – К., 2001; Левый поворот и левые партии в странах Центральной и Восточной Европы: Сб. статей / Отв. ред. Н. И. Бухарин. – М., 1998; Висоцький О. Social democracy in a changing world // Політологічні читання. – 1993. – № 3. – С. 58-74; Даудерштадт М., Геррітс А., Маркус Д. Д. Драматичний перехід: соціал-демократія у Східній та Центральній Європі. – К., 2000; Європейська соціал-демократія: Трансформація у прогресі / За ред. Р.Куперуса, Й.Кендела. – К., 2001; Карлссон И., Линдгрен А.-М. Что такое социал-демократия. – Стокгольм, 1996; Майер Т. Демократический социализм – социальная демократия. Введение. – К., 2000; От Женевы к Стокгольму: материалы конгрессов Социалистического интернационала: В 2-х ч. – М., 1982; Попович М. Європа – Україна – праві і ліві. – К., 1997; Социал-демократия перед лицом глобальных проблем: Проблемно-тематический сборник / Ред.-сост. Т. Н. Мацонашвили; отв. ред. Б. С. Орлов. – М., 2000; Ястржембский С. В. Социал-демократия в современном мире. – М., 1991.. Аналіз цих робіт сприяє визначенню ролі та місця української соціал-демократії в міжнародному соціал-демократичному русі, допомагає порівняти методи вирішення багатьох суспільно-політичних проблем українськими та європейськими есдеками.

Одинокими прикладами комплексного викладу історії виникнення сучасних соціал-демократичних партій України є статті С. Грабовського та Ю. Мостової і С. Рахманіна, з характерним для журналістів публіцистичним викладом матеріалу, що у деяких моментах відзначається певною недостовірністю та суб’єктивністю Грабовський С. Українська соціал-демократія // Свобода. – 2000. – № 18. – 11 липня. – С. 5; Мостова Ю., Рахманін С. Соціал-демократична партія України (об’єднана) // Дзеркало тижня. – 2002. – № 10 (385). – 16 березня. – С. 3, 4..

Отже, стан розробки теми у сучасній історіографії представлено не в достатньо широкій мірі і лише по деяких періодах дає змогу дослідити еволюцію соціал-демократичного руху в Україні в 90-х рр. ХХ ст.

Мета роботи – проаналізувати процес створення і діяльності українських соціал-демократичних партій – СДПУ, СДПУ(О), УСДП, СДС, як складових соціал-демократичного руху в Україні в 90-х рр. ХХ ст.

Ця загальна мета конкретизується в таких основних наукових завданнях:

- висвітлити ідеологічні засади світового соціал-демократичного руху, історію його зародження та розвитку;

- розкрити основні етапи організаційного становлення української соціал-демократії наприкін. ХІХ – поч. ХХ ст.ст., між двома світовими війнами та у період з 1945 р. і до настання політичної відлиги в СРСР у 1980-х рр.;

- визначити передумови відродження соціал-демократичного руху в Україні, форми консолідації гуртків, клубів у напрямку формування партії;

- дослідити процес утворення та розбудови соціал-демократичних партій України, показати динаміку їх розвитку, ідеологічні засади;

- проаналізувати результати партійних з’їздів, конференцій, з’ясувати причини розколів та об’єднань у соціал-демократичному русі;

- з’ясувати роль соціал-демократичних партій в національно-державному будівництві;

- охарактеризувати взаємовідносини з іншими партіями та організаціями;

- виявити основні напрямки та проблеми міжнародного співробітництва соціал-демократичних партій України.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1989 р. по листопад 1999 р. Нижня межа – створення та вихід на політичну арену соціал-демократичних спілок, гуртків, клубів, а верхня – завершення виборів Президента України, як проміжного етапу в діяльності вітчизняного політикуму, підбитті підсумків, визначенні помилок та способів їх недопущення у майбутньому.

Методологічною основою дослідження є принципи науковості, історизму та об’єктивності. Відповідно до мети і завдань застосовувались такі наукові методи: історичний, аналітичний та проблемно-хронологічний.

Джерельну базу дослідження складають матеріали поточних архівів соціал-демократичних партій та архіву управління легалізації об’єднань громадян Міністерства юстиції України, партійні програми (в тому числі і виборчі), статути, декларації, документальні матеріали партійної, громадської і державної преси, нечисленні спогади соціал-демократів.

Найважливішим джерелом до вивчення історії як соціал-демократичних партій України, так і всього вітчизняного соціал-демократичного руху в 90-х рр. ХХ ст. є поточні архіви СДПУ(О), СДПУ, УСДП, СДС у яких зберігаються матеріали з’їздів, конференцій, різноманітні резолюції, постанови, заяви, відозви тощо керівних органів та окремих регіональних організацій. Відсутність деяких документів у партійних фондах, що пов’язано передусім з внутрішньопартійними розколами, добре компенсується їх наявністю в архіві Мін’юсту.

Пояснюють і обґрунтовують діяльність партій, методи ведення політичної боротьби їх теоретичні доробки (програми, декларації) та форми організаційної структуризації (статути).

Вагоме наукове значення мають документальні матеріали преси соціал-демократичних партій. Це інформаційні повідомлення про події партійного життя, а також резолюції, постанови, заяви правлінь, рад, з’їздів, статутні і програмні положення.

За період 1990-х рр. соціал-демократи мали такі друковані органи: “Форум”, “Призыв”, “Реформа”, “На повний голос”, “Дайджест социал-демократии”, “Диалог”, “Київський соціал-демократ”, “Социал-демократ Украины”, “Соціал-демократ України” – видання гуртків та клубів, які з 1990 р. – стали, в основному, пресою СДПУ, “Вісник української соціал-демократії” (ОСДПУ), “Вісник української соціал-демократії “Громадянин” (СДПУ Ю. Буздугана), “Соціал-демократ” (Первомайська регіональна організація СДПУ Ю. Буздугана), “Социал-демократ” (Артемівська організація СДПУ Ю. Буздугана), “Український соціал-демократ” (Київська міська організація СДПУ В. Онопенка), “Социал-демократия” (Луганська обласна організація СДПУ В. Онопенка), “Наше гасло” (СДПУ(О)), “Альтернатива” (СДПУ(О)), “Наша газета ” (СДПУ(О)), “СДС-новини” (СДС).

Крім цього, на протязі 1997 – 1999 рр., СДПУ досить широко інформувала про свою діяльність на шпальтах газет “Єдність” (видання профспілки працівників автосільгоспмашу України) та “Товариш” (видання Соціалістичної партії України (СПУ)).

Важливу історичну цінність мають статті соціал-демократів, опубліковані безпосередньо після описуваних у них подій. Такими є роботи В. Вовка, В. Великанова, О. Філатова, О. Аліна (Нижника), де йдеться про створення СДПУ і ОСДПУ, причини їх розходжень і непорозумінь, а також інтерв’ю А. Носенка про період з кінця 1980-х рр. і до кінця 1998 р., з досить детальною характеристикою перебігу основних подій і їх учасників Алин А. О текущем моменте в социал-демократическом движении Украины // Информационный бюллетень ОСДПУ. – К., 1991. – С. 11-13; Великанов В. Учредительный съезд СДПУ // Социал-демократ Украины. – 1990. – № 5 (июнь-июль). – С. 2; Вовк В. Соціал-демократія на Україні. В пошуках сучасних підходів // Голос громадянина. – 1990. – № 19 (вересень). – С. 10; Носенко А. Так ми починали... // Альтернатива. – 1998. – № 50 (121). – 14-20 грудня. – С. 5; Филатов А. СДПУ: начало пути // Крымский комсомолец. – 1990.– № 24 (7211). – 9 июня. – С.4.. Значно сприяє вивченню історії СДПУ(О), зокрема періоду з 1997 по 2001 рр., книга спогадів одного з лідерів партії, першого Президента України Л. Кравчука Кравчук Л. Маємо те, що маємо: Спогади і роздуми. – К., 2002.. І хоча ці роботи в певній мірі носять суб’єктивний характер, все ж вони допомагають ґрунтовніше розкрити багато аспектів діяльності вітчизняних соціал-демократичних партій.

Таким чином, джерельна база дисертаційного дослідження має досить широкий спектр, що дає можливість для всебічного вивчення та аналізу еволюції соціал-демократичного руху в Україні в 1990-х рр.

Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала багатостороннього та об’єктивного висвітлення в історичній науці. На основі, вперше залученого, широкого кола джерел, насамперед матеріалів архіву управління легалізації об’єднань громадян Міністерства юстиції України, багатьох документів поточних архівів СДПУ, СДПУ(О), УСДП, СДС, еволюцію суспільно-політичного руху України вивчено крізь призму становлення та діяльності партій – його репрезентантів і виділено у самостійний науковий об’єкт. На відміну від існуючих досліджень по історії соціал-демократичних партій України 90-х рр. ХХ ст., які висвітлюють лише окремі моменти їх становлення та діяльності, у дисертації проблема розглянута комплексно, шляхом порівняння розвитку цих структур. Досліджено міжнародну діяльність соціал-демократів України в 1990-х рр., їх взаємовідносини з профспілками. Дістало подальший розвиток вивчення контактів есдеків з іншими вітчизняними партіями та організаціями. У роботі вказано ряд нових причин розколів та об’єднань у соціал-демократичному русі в Україні в 90-х рр. ХХ ст., проблем у зв’язках з Соціалістичним Інтернаціоналом, соціал-демократичними партіями інших країн.

Практичне значення роботи полягає у тому, що її основні положення і висновки можуть бути використані у процесі дослідження проблем новітньої історії України, при укладанні навчальних посібників та професійно-орієнтовних лекційних курсів для студентів вищих навчальних закладів, написанні узагальнюючих праць з питань національно-державного будівництва, становлення багатопартійної системи.

Апробація дослідження. Основні положення дисертації викладені у доповідях на Міжнародній науково-практичній конференції “Соціал-демократична ідея в українському та європейському політичному просторі” (Київ, 9-10 лютого 2001 р.), Міжнародній науковій конференції “Розвиток історичної науки в Україні (до 10-річчя незалежності України) (Київ, 18 травня 2001 р.), на Науковій конференції “Історія України: історія вивчення, сучасний стан і перспективи досліджень” (до 125-ї річниці від дня народження автора першої історії України Д. Бантиш-Каменського) (Київ, 20-21 травня 2003 р.), на засіданні “круглого столу” під час проведення Міжнародного українсько-польського літнього табору молодіжних соціал-демократичних організацій під егідою СДПУ (Славське, 14-20 серпня 2002 р.), на курсах підвищення кваліфікації керівних кадрів СДПУ(О) (Київ, квітень 2003 р.) За темою дисертації опубліковано 3 статті загальним обсягом 2,1 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі дисертації “Ідеологічний зміст, історична традиція та передумови відродження соціал-демократичного руху в Україні” розглянуто основні ідеологічні положення світової соціал-демократії, її історичний шлях. Висвітлено ключові аспекти діяльності українських соціал-демократів з кін. ХІХ ст. і до кін. 1970-х рр. та з’ясовано головні чинники, що посприяли відродженню соціал-демократії в Україні.

Феномен соціал-демократичного руху, головним чином, обумовлюється теоретичним доробком, багато у чому, досить успішно, реалізованим на практиці в найрозвинутіших країнах Європи. Проголосивши свою відданість ідеям свободи, справедливості та солідарності, зазначивши, що “ринковою має бути економіка, а не суспільство” і, при цьому, відмітивши: “Ми виступаємо за обмеження бідності, а не багатства”, есдеки вже довгий залишаються однією з найвпливовіших політичних сил у світі.

Виникла соціал-демократія у Європі у др. пол. ХІХ ст. Значний вплив на її формування мав робітничий рух та діяльність деяких кіл інтелігенції. Найбільшого розвитку соціал-демократичний рух набув у Німеччині, Великій Британії, Швеції та інших країнах. Вперше соціал-демократи очолили уряд у 1904 р., коли в Австралії прем’єр-міністром став Дж. Ватсон.

В період між двома світовими війнами соціал-демократи проводили активну антифашистську та антисталінську діяльність. З др. пол. ХХ ст. соціал-демократичні партії стають одними з найвпливовіших у Європі. І вже у 1998 р. дев’ять з п’ятнадцяти урядів країн Європейського Союзу очолювали есдеки.

Багато в чому трагічною є доля соціал-демократії в країнах Центральної та Східної Європи. Після періоду відносного розквіту у міжвоєнний час, з захопленням цієї території фашистською Німеччиною, а згодом встановленням комуністичних режимів, соціал-демократичний рух практично припинив своє існування, аж до настання епохи часткової демократизації та плюралізму в СРСР.

Кілька разів соціал-демократи створювали власну міжнародну організацію, покликану бути місцем для дискусій, вироблення спільних рішень. Спочатку існували Перший, Другий і т. з. “двох-з-половинний” Інтернаціонали, між двома світовими війнами – Робітничий Соціалістичний Інтернаціонал, а у 1951 р. відбувся Установчий Конгрес, нині діючого, Соціалістичного Інтернаціоналу. За короткий час, Соцінтерн став однією з найвпливовіший світових організації, елітним клубом лівоцентристських партій.

Ще однією відомою структурою соціал-демократів є Партія Європейських Соціалістів (ПЄС) заснована у 1992 р. партіями з країн членів Європейського Союзу, Кіпру та Норвегії.

Своє місце в історії світового соціал-демократичного руху займають українські соціал-демократи. Революційна українська партія (РУП), Українська соціал-демократична партія (УСДП), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), а згодом – Українська соціал-радикальна партія (УСРП) та, створена вже після Другої світової війни – Українська соціалістична партія (УСП), перебуваючи в екзилі, брали активну участь у багатьох конгресах різних Інтернаціоналів, залишивши помітний слід в історії як теоретичної, так і практичної розбудови світової соціал-демократії.

В Україну соціал-демократія повернулась в др. пол. 1980-х рр. під впливом російського дисидентського руху, який розвивався на засадах розбудови соціалістичної концепції зміни державної системи, на відміну від українського, чия діяльність асоціювалась переважно з вирішенням національного питання.

Спочатку виникли різноманітні клуби, спілки, гуртки соціал-демократичного спрямування, які входили до складу Соціал-демократичної Асоціації (СДА)– Всесоюзного об’єднання соціал-демократів. Зустрічі під егідою СДА сприяли згуртуванню есдеків за національною ознакою. В першу, чергу це стосувалось українців.

Соціал-демократичний рух України 90-х рр. ХХ ст. є складовою світової соціал-демократії, має свої національні особливості, які гармонійно вписуються як у світоглядну систему нашого народу, так і не виходять за рамки концептуальних засад світової лівоцентристської ідеології.

У другому розділі “Створення та організаційна трансформація соціал-демократичних партій України” з’ясовано причини, простежено процес виникнення та організаційна розбудова соціал-демократичних партій України в 1990-х рр.

На базі спілок, гуртків, клубів, у 1990 р., в результаті розмежування на ідеологічному ґрунті, було утворено Об’єднану соціал-демократичну партію України (ОСДПУ) та Соціал-демократичну партію України (СДПУ). Розуміючи свою слабкість в організаційних можливостях, перебуваючи під впливом бажання швидше потрапити до Соцінтерну (що було легше зробити в разі існування однієї соціал-демократичної партії в Україні), у 1992 р. вони об’єднались в одну організацію під назвою – СДПУ (Голова Ю. Збітнєв).

Проте, у 1994 р. розгорілись внутрішньопартійні суперечки. Одна частина партійців – переважно вихідці з ОСДПУ підтримали на посаду лідера народного депутата Ю. Буздугана, а інша – в основному колишні члени СДПУ, зразка 1990-1992 рр., вимагала залишити Ю. Збітнєва. В результаті, у 1995 р. частина СДПУ Ю. Збітнєва об’єдналась з Партією прав людини (Голова В. Онопенко) та Українською партією справедливості (Голова М. Гречка) і в 1996 р. зареєструвалась як Соціал-демократична партія України (об’єднана). Назва СДПУ залишилась за однодумцями Ю. Буздугана.

Після виборів до Верховної Ради 1998 р., в обох партіях розпочалось опозиціонування багатьох регіональних організацій до дій керівництва. У випадку з СДПУ це було пов’язано з провальною виборчою кампанією, а у СДПУ(О) – з розмежуванням, в першу чергу, по ряду політичних питань між В. Онопенком і членами партійної фракції у Верховній Раді. Результатом стало обрання лідером СДПУ(О) В. Медведчука, створення В. Онопенком у 1998 р. Української соціал-демократичної партії і невдала спроба внутрішньопартійної фракції СДПУ “Солідарні регіони” на чолі з Ю. Бауманом і К. Малєєвим обрати нового Голову партії.

З наближенням виборів Президента України у 1999 р. перед соціал-демократами постало питання про висунення чи підтримку кандидатів на цей пост. Особливо гостро воно стояло перед СДПУ(О). У її лавах перебував потенційний претендент в кандидати на посаду Глави Держави, керівник партійної фракції у Верховній Раді, але який не мав при цьому партійного квитка – Є. Марчук. В результаті, не отримавши підтримки з боку СДПУ(О), але, з огляду своєї, широко задекларованої соціал-демократичної позиції, у 1999 р. він пішов шляхом створення партії “Соціал-демократичний Союз”, яка стала основою коаліції політичних організацій – його прихильниць.

Таким чином, на кінець 90-х рр. ХХ ст. соціал-демократичний рух в Україні був представлений чотирма партіями – СДПУ, СДПУ(О), СДС та УСДП. В значній мірі, їх поява обумовлена як амбіційністю лідерів, так і незрілістю, неструктурованістю політичної системи держави.

У третьому розділі “Громадсько-політична діяльність соціал-демократів” досліджується роль соціал-демократичних партій у національно-державному будівництві, взаємовідносини з іншими політичними партіями і громадськими об’єднаннями України, участь у парламентських та президентських виборах.

Відразу після створення, СДПУ та ОСДПУ активно включились у політичне життя. Вони підтримали Декларацію про державний суверенітет, Акт проголошення незалежності, засудили діяльність ДКНС під час подій серпня 1991 р. СДПУ активно співпрацювала з Народним Рухом, була членом Спілки демократичних сил України, разом з ОСДПУ входила до Комітету “Референдум: суверенна Україна” та об’єднання демократичних центристських сил “Нова Україна”.

Першими виборами у яких есдеки брали участь стала президентська кампанія 1991 р. СДПУ підтримала В. Чорновола, а ОСДПУ заявила про готовність висловитись за одного з лідерів Партії зелених України Ю. Щербака. Натомість вже єдина СДПУ у 1994 р. в другому турі агітувала за Л. Кравчука.

Обидві партії приділяли особливу увагу соціально-економічній та культурно-мовній політиці, вважаючи методом вирішення проблем у цих галузях – перехід до земельного устрою держави.

Законотворча діяльність соціал-демократів у період з 1990 по 1998 рр. не відзначилась особливою результативністю, в першу чергу, через мізерне представництво у Верховній Раді. Але разом з цим, есдеки активно виступали за прийняття нової конституції держави та закону про вибори на пропорційній основі.

Формування у 1998 р. фракції у парламенті вивело діяльність СДПУ(О) на якісно новий рівень. Вона дістала змогу реально впливати на процес національно-державного будівництва. Натомість СДПУ практично перестала бути помітною у політичному середовищі, а новостворені УСДП і СДС не встигли широко заявити про себе.

Періодом активної діяльності чотирьох партій став 1999 р. – рік виборів Президента України. СДПУ – підтримала О. Мороза, СДПУ(О) – Л. Кучму, СДС – Є. Марчука, а УСДП висунула власного лідера В. Онопенка. В результаті, лише СДПУ(О) укріпила свої позиції, оскільки Л. Кучму вдруге обрали Главою держави.

Найбільшими профспілками-партнерами соціал-демократів були: Національна конфедерація профспілок України (в СДПУ(О), з 1998 р. – в УСДП), Національна конфедерація праці (в СДПУ(О), з 1998 р. – в УСДП), профспілка “Солідарність” (у СДПУ(О), з 1997 р. – в СДПУ), профспілка працівників автосільгоспмашу (в СДПУ) та інші.

Свою молодіжну політику соціал-демократи проводили: СДПУ через Форум соціал-демократичної молоді, СДПУ(О) – спілку “Українська соціал-демократична молодь”, УСДП – Українську молодіжну соціал-демократичну спілку, а СДС – Лігу молоді Соціал-демократичного Союзу.

Громадсько-політична діяльність соціал-демократичних партій України в 90-х рр. ХХ ст. охарактеризувалась поступовим посиленням зацікавленості народу до ідей лівоцентризму. Про це свідчать як результати виборів 1998 р., коли СДПУ(О) зуміла набрати необхідний відсоток, щоб потрапити до Верховної Ради, так і ріст загальної кількості членів в соціал-демократичних партіях України з менш, ніж 2 тис. у 1990 р. і близько 200 тис. у 1999 р. Але разом з цим, маючи досить сильних суперників на лівому фланзі – КПУ та СПУ, соціал-демократи все ж не змогли на кін. 1990-х рр. стати виразником інтересів незаможних верств населення, середнього класу – тобто, в класичному варіанті, свого основного електорату.

У четвертому розділі дисертації “Українська соціал-демократія на міжнародній арені” аналізуються програмні положення СДПУ, СДПУ(О), СДС, УСДП щодо міжнародної політики. Досліджуються зв’язки з соціал-демократичними партіями інших країн, Соціалістичними Інтернаціоналом, різноманітними фондами по підтримці демократії.

Усі чотири соціал-демократичні партії України, що існували в кінці 90-х рр. ХХ ст., заявили про свою підтримку державної політики спрямованої на європейську інтеграцію, готовність відстоювати загальновизнані права людини, екологічну безпеку та мир.

Міжнародна діяльність українських соціал-демократів розпочалася з встановлення зв’язків з колегами в республіках Союзу в рамках СДА. А вже з появою СДПУ і ОСДПУ, розгорнулось налагоджування прямих контактів з європейськими соціал-демократами. Досягненням СДПУ на цьому етапі стало висловлення підтримки з боку ряду соціал-демократичних партій Центральної та Східної Європи у вересні 1991 р. Акту проголошення незалежності України, тобто до його визнання на офіційному міждержавному рівні, яке почалося після грудневого референдуму 1991 р. Представники обох партій брали участь у ХІХ Конгресі Соцінтрену (1992 р.).

ОСДПУ і СДПУ відзначились активною роботою в межах Демократичного конгресу партій соціал-демократичного, ліберально-демократичного і націонал-демократичного спрямування з колишніх республік СРСР у 1991-1992 рр.

Після розколу в єдиній СДПУ у 1994 р., СДПУ Ю. Буздугана активізувала співпрацю з фондом Ф. Еберта, фондом А. Мозера, СДП Німеччини і Партією Праці Нідерландів. У 1995 р. контакти з СДПН, СДП Екваторіальної Гвінеї, соціал-демократами Данії, Швеції, Норвегії та Фінляндії встановила СДПУ В. Онопенка.

Боротьба між СДПУ і СДПУ(О) за міжнародне визнання з кожним роком існування партій розгорталась та набувала нових форм. У 1994 р. СДПУ Ю. Буздугана стала членом Комітету Соцінтерну по Центральній та Східній Європі, брала участь у ХХ (1996 р.) і ХХІ (1999 р.) Конгресах Соцінтерну, з’їздах ПЄС. Натомість СДПУ(О) увійшла до кола засновників Ліги партій країн Міжмор’я, Балто-Чорноморської Асамблеї. Перемога у парламентських виборах 1998 р., формування власної фракції та обрання лідера партії В. Медведчука одним з керівників Верховної Ради, посприяло виходу СДПУ(О) на новий етап міжнародних контактів – на рівні керівників держав – членів партій соціал-демократичного спрямування.

Натомість УСДП та СДС, за час свого існування в межах періоду, що розглядається, помітних кроків у міжнародній діяльності не зробили. Насамперед тому, що майже весь цей час (а це 1999 р.) займались веденням агітаційної роботи у президентській кампанії.

Особливістю всієї міжнародної політики СДПУ, СДПУ(О), СДС та УСДП, їх задекларованому бажанню вступити до Соціалістичного Інтернаціоналу, було фактичне тупцювання на місці. Встановлені контакти з іншими партіями за період 1990-х рр. практично нічого не дали. Соцінтерн залишився для українських соціал-демократів закритою структурою на невизначений час. Крім того, в українських соціал-демократів з’явився досить сильний і досвічений конкурент на цьому шляху – СПУ, яка з 1999 р. почала суттєво соціал-демократизовуватись, і навіть подала заявку на вступ до Соцінтерну на його ХХІ Когресі.

У результаті проведеного дослідження автор дійшов наступних висновків:

- феномен успіху соціал-демократичного руху обумовлений його ідеологічними засадами; соціал-демократія має більш ніж вікову історію, якій характерне існування кількох Інтернаціоналів, боротьба з фашизмом і сталінізмом та за втілення у життя принципів свободи, справедливості, солідарності;

- основними етапами організаційного становлення української соціал-демократії є: кін. ХІХ – поч. ХХ ст.ст. – створення перших партій, період між початками двох світових війн – участь партій у національно-визвольних змаганнях 1917 - 1920 рр., діяльність в екзилі, 1950 р. - 1970-ті рр. – відновлення роботи за кордоном і призупинення функціонування українського відділення Соцінтерну;

- передумовами відродження соціал-демократії в Україні були політична та економічна криза в СРСР, настання епохи плюралізму, а формами консолідації соціал-демократичних гуртків, клубів у напрямку створення партії стали регулярні зустрічі в рамках СДА, проведення власних нарад та всеукраїнської конференції;

- становлення соціал-демократичних партій характеризується існуванням на кін 1990-х рр. чотирьох організацій – СДПУ, СДПУ(О), СДС, УСДП, активною динамікою їх діяльності, поступовим ростом чисельності та еволюцією ідеологічних засад;

- аналіз результатів партійних з’їздів, конференцій, засідань рад та правлінь, свідчить, що причинами розколів та об’єднань в соціал-демократичному русі були розходження по ідеологічних і політичних питаннях, амбіційність окремих діячів та бажання зміцнити свої однострої, добитись визнання на міжнародному рівні;

- соціал-демократичні партії зіграли важливу роль у процесі національно-державного будівництва: разом з іншим демократичними організаціями, вони добивались незалежності України, відстоювали демократичні засади в парламенті та публічних акціях, сприяли розвитку громадянського суспільства;

- взаємовідносинам соціал-демократів з іншими партіями та громадськими організаціями, в т. ч. й з профспілками, була характерна результативність на поч. 1990-х рр., активна, але менш вдала співпраця в середині цього періоду, посилення успішності з 1998 р. для СДПУ(О) і її партнерів на внутрішній політичній арені;

- основними напрямками та проблемами міжнародного співробітництва соціал-демократичних партій України було бажання увійти до Соцінтерну, встановити постійні зв’язки з його найвпливовішими партіями, що виявилось складним завданням з огляду існування аж чотирьох соціал-демократичних організацій та активної і досить успішної діяльності у цьому напрямку СПУ.

Основні положення дисертації знайшли своє відображення у таких публікаціях:

1. Державотворча діяльність українських соціал-демократів (1990 – перша половина 2000 р.) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. – 2001. – Вип. 52. – С. 73-77;

2. Відродження української соціал-демократії на початку 90-х рр. ХХ ст. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. – 2001. – Вип. 55. – С. 38-43;

3. Створення та діяльність Соціал-демократичного Союзу (1999 – 2000 роки) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. – 2001. – Вип. 57. – С. 50-53.

Анотація

Назарчук О. М. Відродження та розвиток соціал-демократичного руху в Україні в 90-х рр. ХХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2003.

Дисертацію присвячено комплексному вивченню історії становлення соціал-демократичного руху в Україні в 90-х рр. ХХ ст. шляхом аналізу процесу створення, розвитку та діяльності партій – його репрезентантів – партії “Соціал-демократичний Союз”, Соціал-демократичної партії України, Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), Української соціал-демократичної партії. З’ясовано ідеологічний зміст, історичну традицію та передумови відродження соціал-демократії в Україні. Досліджено хід організаційної розбудови соціал-демократичних партій, їх громадсько-політичну та міжнародну діяльність.

Ключові слова: партія “Соціал-демократичний Союз” (СДС), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Соціал-демократична партія України (об’єднана) (СДПУ(О)), Українська соціал-демократична партія (УСДП), Соціалістичний Інтернаціонал, соціал-демократичний рух.

Аннотация

Назарчук А. Н. Возрождение и развитие социал-демократического движения в Украине в 90-х гг. ХХ в. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. – Киев, 2003.

Диссертация посвящена комплексному исследованию истории возрождения и развития социал-демократического движения в Украине в 90-х гг. ХХ в. путём анализа процесса создания и деятельности партий – его репрезентантов – партии “Социал-демократический Союз”, Социал-демократической партии Украины, Социал-демократической партии Украины (объединённой), Украинской социал-демократической партии.

На основе широкой базы источников (главное место в которой занимают текущие архивы СДПУ(О), СДПУ, УСДП, СДС и архив управления легализации объединений граждан Министерства юстиции Украины, использование которого существенно способствует заполнению тех пробелов в исследовании, что имеют место вследствии отсутствия некоторых документов в архивах партий, что, в свою очередь, есть результатом многократных расколов в их среде) определён идеологический смысл, историческая традиция и предпосылки возрождения социал-демократии в Украине, её связь с наработками украинских социал-демократов начала ХХ в. и международным социал-демократическим движением. Высветлены основные моменты с истории Социалистического Интернационала, Партии Европейских Социалистов, социал-демократического движения в странах Центральной и Восточной Европы.

Отмечено, что возрождение социал-демократии в Украине началось под влиянием российского диссидентства, которое развивалось на социалистических идеях смены государственной системы, в отличии от украинского, котороё, прежде всего, боролось за решение национального вопроса. Детально отслежены события, что предшествовали созданию в 1990 г. первых отечественных социал-демократических партий – Объединённой социал-демократической партии Украины (ОСДПУ) и Социал-демократической партии Украины (СДПУ): деятельность разнообразных клубов, союзов, объединений социал-демократической напрвленности, проведение украинскими эсдеками трёх совещаний и Всеукраинской научно-практической конференции “Перспективы развития социал-демократии в Украине”.

Исследованы процессы расколов и объединений в среде социал-демократического движения Украины, названы их причины и последствия. Установлена хронология съездов, высветлен их ход, описано избрание или переизбрание руководящих органов, лидеров, отслежены основные изменения в уставных документах, изучена эволюция программных идей, их соответствие критериям международной социал-демократии.

В работе проанализирована общественно-политическая и международная деятельность украинских социал-демократов, взаимоотношения с другими партиями и организациями. Особое внимание уделено контактам с отечественными профсоюзами, Социалистическим Интернационалом, Партией Европейских Социалистов, ведущими западноевропейскими социал-демократическими партиями – Социал-демократической партией Германии, Социал-демократической рабочей партией Швеции, Лейбористской партией Великой Британии и другими.

Однако,