ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. Каразіна

Нітенко Ольга Валеріївна

УДК 801. 56

СКЛАДНІ НОМІНАТИВНІ ОДИНИЦІ В СТРУКТУРІ ЗАЙМЕННИКОВО-СПІВВІДНОСНИХ ОТОТОЖНЮВАЛЬНИХ РЕЧЕНЬ

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Ломакович Світлана Володимирівна,

Харківський державний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди,

завідувач кафедри українознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Гуйванюк Ніна Василівна,

Чернівецький національний університет

імені Ю. Федьковича,

завідувач кафедри сучасної української мови

кандидат філологічних наук, доцент

Загревський Євген Іванович,

Харківський інститут управління, доцент

кафедри мовознавчих дисциплін

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет,

кафедра української мови,

Міністерство освіти і науки України,

м. Дніпропетровськ

Захист відбудеться 16 грудня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. ІІ-37).

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розіслано 14.11.2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Гноєва Н.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

До актуальних проблем лінгвістичної науки належить питання про те, одиниці якого рівня слід вважати номінантами. Відповідно до сучасних уявлень номінативними засобами мови поряд зі словами є стійкі лексикалізовані й фразеологізовані словосполучення та синтаксичні конструкції, еквівалентні слову, а також вільні словосполучення та речення. Інакше кажучи, найменуваннями можуть бути одиниці будь-якої складності й протяжності, які здатні називати, позначати, указувати на реалії об’єктивної дійсності. Отже, одиницями номінації є також і номінативні блоки в структурі займенниково-співвідносних ототожнювальних речень із корелятом те, на зразок те, що виграю в реченні Я й те, що виграю, програю (Л. Костенко).

Складні номінативні одиниці привертали увагу багатьох дослідників: Є.С. Кубрякової, О.А. Земської, В.М. Нікітевича, К.Г. Городенської, С.В. Ломакович, М.Й. Алексіюк, Г.Є. Бойченка, А.А. Бурова, Н.В. Романець, М.В. Арделян. Вони утворені поєднанням різних за значенням корелятів у складі головної частини із підрядною частиною цих речень. Лише деякі з них ставали предметом спеціальних досліджень, як, наприклад, номінативні блоки на позначення особи з корелятом той (Г.Є. Бойченко, М.Й. Алексіюк). Що ж до номінативних одиниць з іншими корелятами, то вони не були детально описані. Це стосується й номінативних блоків із корелятом те, що широко функціонують як складні номінанти, специфічно іменуючи різноманітні явища та реалії об'єктивної дійсності. Складнопідрядні речення, що містять номінативні блоки з корелятом те, представлені в сучасній українській мові в численних семантичних варіантах, визначаючи її стильову різнобарвність. Викладені міркування й зумовлюють актуальність дослідження.

Об'єктом дисертаційної роботи стали складні номінативні одиниці в структурі займенниково-співвідносних ототожнювальних речень із корелятом те на зразок: Під час бою треба по можливості підібрати те, що накидає ворог (У. Самчук); Воно [кохання] ширшим робить наш духовний зір, просвітлює глибину, воно й притемняє те, що лежить поблизу (М. Стельмах).

Предмет дослідження становлять особливості будови номінативних блоків із корелятом те, їх синтаксична структура й лексико-семантичне оформлення, а також сфери функціонування ототожнювальних конструкцій, що містять ці складні номінанти.

У зв'язку з тим, що номінативні блоки в структурі займенниково-співвідносних речень із корелятом те залишаються недостатньо вивченими й описаними, метою роботи є комплексний аналіз номінативних блоків "корелят те+підрядна частина" у складі займенниково-співвідносних ототожнювальних речень сучасної української мови з боку формально-синтаксичної будови й семантичних особливостей, які визначають їх функціонування як своєрідних одиниць малого синтаксису. Для досягнення цієї мети в роботі визначено завдання:

1) розкрити роль корелята те у формуванні складної номінативної одиниці в структурі досліджуваних речень – номінативного блоку "співвідносне слово + підрядна частина";

2) виявити роль лексико-семантичного наповнення підрядної частини в складі номінативних блоків, передусім позицій предикатних лексем та їх поширювачів, у формуванні значення цих складних номінантів;

3) описати ознаки досліджуваних одиниць як предметних і пропозитивних номінантів і схарактеризувати номінативні можливості кожного з них;

4) виявити взаємозв’язок між явищем асиметрії форми та змісту ототожнювальних речень із корелятом те, з одного боку, і функцією номінативних блоків у їх складі, з іншого;

5) описати умови трансформації й руйнування номінативних блоків “те+підрядна частина” в реченнях асиметричної будови;

6) виявити чинники, які зумовлюють здійснюваний мовцем вибір на користь номінативного блоку з корелятом те та його аналогів;

7) встановити стильову приналежність конструкцій, що містять номінативні блоки з корелятом те;

8) виявити сфери функціонування блоків “те+підрядна частина” як окремо оформлених парцельованих частин ототож-нювальних речень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди: "Закономірності розвитку і функціонування української мови", що передбачає вивчення питань синтаксису сучасної української мови.

Матеріалом дослідження послужила картотека, що налічує понад 5000 займенниково-співвідносних ототожнювальних речень із корелятом те, укладена шляхом суцільної вибірки з художніх та літературно-критичних творів українських письменників ХІХ-ХXI століть, наукової літератури, періодичних видань та усного мовлення.

Методологічну основу дослідження становить дихотомічне розуміння мови як суспільного явища, усвідомлення діалектичного взаємозв'язку загального й окремого.

Методи дослідження зумовлені його метою й завданнями. В аналізі матеріалу застосовано описовий метод, метод зіставлення, а також трансформаційний метод.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі здійснено системний аналіз складних номінативних одиниць “те+підрядна частина” в складі займенниково-співвідносних речень, із позицій сучасної науки описано особливості їхньої формальної і семантичної організацій, на основі чого визначено місце цих конструкцій у системі номінативних засобів мови.

Теоретичне значення дослідження визначає те, що його результати сприяють подальшій розробці структурно-семантичної теорії складнопідрядних речень і питання про можливість утворення в їх структурі складних номінантів – одиниць малого синтаксису. Комплексний аналіз номінативних блоків “те+підрядна частина” в складі займенниково-співвідносних ототожнювальних речень сучасної української мови виявив релевантні для них як складних найменувань формальні й лексико-семантичні ознаки, дозволив уточнити уявлення про конструктивні властивості співвідносних слів, доповнити синтаксичну теорію положенням про складну співвіднесеність процесів номінації та предикації в структурі складнопідрядних речень.

Практичне значення дисертаційної роботи визначається тим, що результати дослідження можуть використовуватися для читання лекцій у вищій школі, а також для написання підручників та посібників, методичних розробок із синтаксису української мови. Спостереження й висновки роботи можуть бути предметом обговорення на заняттях спецсемінарів, а також викладатися в спецкурсах із семантичного синтаксису.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації були представлені в доповідях на Х Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень (Харків, 2001), на VII Міжнародній науковій конференції “Семантика мови і тексту” (Ялта, 2002), на ХІІ Міжнародній конференції “Мова і культура” (Київ, 2003), на Міжнародній науковій конференції „Підсумки і перспективи розвитку літератури та літературознавчої думки ХХ століття. До 200-річчя Харківського університету” (Харків, 2003). Основні положення дисертаційної праці обговорювалися на засіданнях кафедри української мови й кафедри українознавства Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

З теми дисертації опубліковано три статті в провідних наукових фахових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку літератури. Повний обсяг роботи 174 сторінки, основного тексту 160 сторінок. У списку використаної літератури налічується 175 найменувань.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, формулюється мета, завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, визначається предмет та методи його дослідження, подаються дані про апробацію роботи.

Перший розділ "Теоретичні засади дослідження складних номінативних одиниць у структурі займенниково-співвідносних ототожнювальних речень" містить огляд літератури з питання, аналіз стану його вивчення в сучасній українській мові. У розділі викладено вихідні теоретичні положення дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат.

В описі ототожнювальних речень із корелятом те існують різнотлумачення. Це стосується поглядів на їхню сутність як синтаксичних конструкцій, а також їх зв’язки з іншими реченнями в системі складнопідрядних конструкцій, що зумовлює необхідність багатоаспектного дослідження цих речень, у тому числі з боку утворення в їх структурі складних номінантів.

Огляд проблемних питань, пов’язаних зі згаданими синтаксичними конструкціями, засвідчує, що для досягнення визначеної в роботі мети необхідно здійснити комплексний аналіз номінативних блоків у їх структурі, а саме формально-синтаксичного й семантико-синтаксичного рівнів їх будови. Такий диференційований підхід до аналізу складних номінативних одиниць відповідає сучасним поглядам на речення, що їх містять, як багатоаспектну одиницю й передбачає використання в дослідженні понять і термінів відповідно до особливостей кожного з рівнів організації.

Завдання формально-синтаксичного аналізу - з’ясувати роль корелята те у формуванні номінативних блоків ототожнювальних речень, окреслити коло інших займенникових слів, що можуть функціонувати в його позиції, а також визначити їхню значеннєву диференціацію. Крім того, аналіз формальної будови розглядуваних блоків дозволяє виявити роль підрядної частини в їх складі, у тому числі тоді, коли вона зазнає ускладнення як структура реченнєва. Механізм номінації, здійснюваної досліджуваними блоками, аналізується в роботі за допомогою формули складних найменувань, запровадженої В.М. Нікітевичем: N=КC+СC, де N – номінативна одиниця, СС – її семантичний складник і КС – класифікаційний складник. Передбачається, що компонентний склад номінативних блоків відповідає цій формулі.

Семантико-синтаксичний аналіз дозволяє визначити особливості номінативної функції блоків „те+підрядна частина” в складі ототожнювальних речень, тобто з’ясувати питання про характер здійснюваної ними номінації, що передбачає дослідження предикатних лексем підрядної частини та їх поширювачів. Предметом аналізу є також особливості механізму номінації за допомогою цих блоків. Йдеться про своєрідну взаємодію в їх структурі процесів номінації й предикації.

Одним із завдань дослідження є опис номінативних блоків у складі речень асиметричної будови – зміст яких не відповідає їх формальній структурі. Належить виявити специфічність номінативної функції й з’ясувати особливості вживання речень, що їх містять. Такий аспект аналізу дозволяє простежити складну взаємодію граматики й лексики, адже головним чинником у виникненні таких номінантів є своєрідне лексико-семантичне наповнення предикативних частин ототожнювальних речень.

Важливий аспект аналізу становить функціонування номінативних блоків. Його мета - виявити, які потреби мовця вони можуть задовольняти як складні номінанти, а також встановити стильову приналежність синтаксичних конструкцій, що їх містять.

У другому розділі дисертації “Особливості будови та номінативної функції блоків “те+підрядна частина” розглядаються особливості досліджуваних складних номінантів, пов’язані з використанням для їх утворення реченнєвих структур, описуються формально-синтаксичні й лексико-семантичні риси їх будови, з'ясовується залежність характеру їх номінативної функції від типу предикатів і предикатної лексики в складі підрядних частин, які репрезентують ці предикати, розглядаються блоки з ускладненнями підрядної частини.

Аналіз довів, що в основі номінативного блоку як синтаксичної конструкції лежить механізм ототожнення (тотожність співвідносного слова те і сполучного слова що), який є засобом поєднання підрядної і головної частин у структурі займенниково-співвідносного речення. Таким чином, механізм побудови складнопідрядного речення використовується в мові також як механізм побудови складної номінативної одиниці – номінативного блоку “те, що…”, а одиниця предикативна (підрядна частина), функціонуючи в складі блоку, слугує для потреб номінації. Відповідно до згадуваної формули В.М. Нікітевича співвідносне слово те, що здійснює вказівку на предмет як граматичну ознаку іменників, вважається класифікаційним складником блоку. Підрядна частина є семантичним складником, оскільки її зміст компенсує синсемантичність співвідносного слова. Внаслідок цього номінативний блок набуває співвіднесеності з явищем позамовної дійсності, що й забезпечує його функціонування як складної назви.

Номінація за допомогою номінативного блоку “те + підрядна частина” в складі ототожнювальних речень є предметною, непропозитивною, коли він позначає елемент простої ситуації дійсності, або ж пропозитивною, коли іменується певний стан речей як елемент складної ситуації дійсності. Непрямий, описовий характер номінації, здійснюваної блоками (те, що відбулося вчора в університеті), відрізняє їх від інших складних номінантів на позначення ситуацій дійсності, наприклад, неповних номіналізацій у складі вміщувальних речень (те, що студенти зустрічалися з письменником), які називають ситуацію прямо.

Предметний або пропозитивний характер номінації блоків із корелятом те формується залежно від семантичного типу предиката в складі їх підрядної частини. Якщо це модальний, логічний або фазисний предикат, блок зі скріпою “те=що” є номінантом події, ситуації, наприклад: [Мирослава і Данило посміхнулись,] вірячи й не вірячи в те, що сталось (М. Стельмах); Прокопович критично оцінював всілякі забобони, чудеса, марновірства, все те, що було генетично зумовлено предковічними віруваннями (М. Жулинський); Мене завжди більше цікавить не те, що робиться, а те, чим воно кінчиться (В. Підмогильний). Якщо ж предикатна лексема називає фізичну дію, має значення місцезнаходження або переміщення в просторі, блок виступає засобом предметної номінації: Василь обережно торкається того, що лежить у нього на колінах; Ті там за бараками дістають дулю з вітром і живуть, спасибі тому, що привезли з собою (З творів У. Самчука); [В обидва кінці дорога захаращена, залізна ріка спинилася до крайнеба,] те, що тільки-но летіло, двигтіло, мчалось і стугоніло, зараз стоїть нерухомо, розпікається на сонці, [виповнивши повітря духом гарячої гуми, лаку, бензину ] (О. Гончар).

Серед блоків “те+підрядна частина” є такі, що можуть виступати назвами істот. Функціонування їх у такій ролі забезпечує певне лексичне наповнення підрядної частини: 1) наявність у її складі предикатної лексеми “називатися” у поєднанні з власною назвою – іменем особи, наприклад: [Все, що було колись – гори, люди в кожухах,] навіть те, що звалося Кіті Йонашівна, все то було не тут, не на цій землі (У. Самчук); 2) наявність предикатних лексем на позначення фізичної дії у поєднанні з інструментальними поширювачами - назвами знарядь праці, як-от: [Дівчата, підлітки, діди, молодиці,] - все, що могло орудувати лопатою, рискалем, келепом, від світанку до смеркання було при роботі (У. Самчук); 3) наявність предикатів на позначення життєдіяльності людей, у тому числі лексем “жити”, „живий”, „життя”, „людський”: [Потім перед ним у яскравих фарбах з’являвся барак] і все, що там стогнало й катувалось (В. Підмогильний); Іде, біжить – усе, що є живого. Жене корів, кульгає до узбіч (Л. Костенко); І їх вбивали безпощадно, з глупим і безцільним завзяттям, з охотою винищити все, що виявляло прояви життя, що мало подобу людську (Б. Лепкий).

Номінативні блоки з корелятом те за певних умов набувають значення місця, наприклад: Тому доля запродала Од краю до краю, А другому оставила Те, де заховають (Т. Шевченко). У цьому разі вони вживаються як аналоги локальних лексем (те, де заховають = могила). За згадуваною формулою В.М. Нікітевича, корелят те є класифікаційним складником блоку, який надає йому предметного значення, а підрядна частина, що містить сполучне слово де, – семантичним складником, який забезпечує значення локатива, пор.: “те, де заховають” – “місце, де заховають”.

Блоки в складі ототожнювальних речень із корелятом те можуть слугувати як для ідентифікації, так і для характеризації об’єктів позамовної дійсності. У блоках, що ідентифікують позначуваний об’єкт, у функції опорного слова, крім вказівного займенника те, можуть уживатися його більш змістовні еквіваленти: займенник зі значенням близької вказівки це, займенник узагальненого значення все, неозначені займенники щось, дещо, що-небудь, будь-що, а також порядкові числівники перше, друге, третє, наприклад: [Небезпека, безперечно, велика,] але за це, що праворуч, турбуватися нічого (М. Хвильовий); Все, що тут написано, ви мусите самі розповісти, не затаюючи нічого (І. Багряний); Це було щось, що торкнулося не матеріального тіла, а ковзнуло по їхніх аурах; Там потрібна буде твоя метикуватість і дещо, про що тобі повідомлять після підписання контракту (В. Савченко); Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь, що не сам бачив, [ а чув, то спершу скаже: - Коли старі люди брешуть, то й я з ними] (Т. Шевченко); Перше, що подумала, - як звідси буде тікати (Ю. Яновський). Показово, що блоки з опорними словами -займенниками щось, дещо, що-небудь, будь-що втрачають конкретну референтну співвіднесеність і відсилають до кола подій, до певної множинності, тоді як блоки з порядковими числівниками навпаки набувають конкретної референтої співвіднесеності, обмежують коло референтів.

У позиції опорного слова блоків, які здійснюють функцію характеризації, виступають займенник означального значення таке або лексеми оцінної семантики на зразок хороше, приємне, дороге, веселе, страшне: Ах, скільки є на світі такого, за чим можна пошкодувати (О. Гончар); Всі вони хочуть забрати найдорожче, що має, і вже рушили супроти неї (В. Шевчук).

Розглядувані блоки допускають поєднання функцій ідентифікації та характеризації. Спостерігається це тоді, коли щось і таке вжито поряд: А ще мені було цікаво: що ж доценти п’ють – каву, чай, а чи щось таке, що в ніс шпигає? (П. Загребельний). Закономірним для блоків цього типу є також уживання в їх підрядній частині предикатних лексем (прикметників або дієприкметників), що мають оцінне значення, та предикатних лексем якісної семантики, оформлених як дієслова на зразок шпигати, гірчити, колоти(ся) та ін.: Все, що є найсвятіше, в мені називається Нансен (Л. Костенко); Ти ще, юначе, надто молодий, щоб вирішати на землі те, що є присуджене на небі (У. Самчук); Щось є в цьому салаті, що гірчить (Розмовне мовлення).

Блоки „те+підрядна частина” можуть виступати як засіб компаративної номінації, як-от: Пригадали старі ковальські серпи, які то вони були добрі, зовсім не те, що тепер ота фабрична тендита (У. Самчук), пор.: “не такі, як тепер ота фабрична тендита”. Блоки в таких реченнях містять порівняння, відсилаючи до певного прикладу чи зразка. Роль ідентифікатора в структурі розглядуваних номінативних блоків виконує співвідносне слово те в обов’язковому супроводі заперечної частки не, тоді як характеризація об’єкта здійснюється за допомогою підрядної частини - через заперечення тієї ознаки, яка в ній описується. Уживання компаративних номінантів супроводжується генералізацією судження: автор розраховує на здатність адресата мовлення зробити конкретний висновок із загального положення. Крім того, реченням цього типу властива преференційність. Значення надання переваги формується через оцінку мовцем об’єкта як “не того”, а точніше – “не такого”, пор.: - Що то літечко! - Старий підійшов до сипанки, вийняв звідти диню, черкнув по ній ножем – і медвяні пахощі одразу забили пахощі борошна. – Це не те, що зимова цибулина (М. Стельмах) та “літня диня не така, як зимова цибулина, краща за неї”.

Обсяг змісту номінативного блоку з корелятом те збільшується за рахунок ускладнень підрядної частини. Як структура предикативна вона може містити однорідні члени речення, вставні слова, звертання, порівняння, уточнення, відокремлені члени речення, виражені дієприслівниковими і дієприкметниковими зворотами, наприклад: По один бік своїх сподівань вона бачила те, що бачить кожна селянка, закохана в землю (М. Стельмах). Зміст підрядної частини номінативного блоку може розгортатись у додатковій предикативній структурі, яка підпорядковується їй, утворюючи конструкцію з послідовною підрядністю: Робиться, Максиме Петровичу, те, що неминуче буває, коли одна велика сила несподівано нападає на іншу (М. Стельмах). Таким чином, наявність у складі досліджуваних номінантів реченнєвої структури – підрядного речення - суттєво збагачує їх, різноманітить їхню номінативну функцію і забезпечує їх широке вживання поряд із простими найменуваннями.

У розділі описано роль контексту у визначенні референтної співвіднесеності блоків “те+підрядна частина”: в ньому може міститися пряма назва того, що складний номінант позначає описово. Така назва буває необхідною в ряді випадків: 1) якщо блоки містять предикатні лексеми оцінної семантики, наприклад: За дверима стояла незвична тиша, але він легко вчув у ній те, що віднині мало стати єдино близьким, дорогим, рідним, незамінним: всемогутнє струменіння людської думки (П. Загребельний); 2) якщо в складі підрядної частини вжито предикатні лексеми з найзагальнішим значенням здійснення, реалізації, створення на зразок статися, трапитися, робити(ся), відбуватися і под.: Учора о двадцять другій годині вечора на журналістку Нового каналу двома невідомими було здійснено напад, у результаті якого відібрано журналістське посвідчення та еквівалент 100 доларів США. Міліція відпрацьовує декілька версій того, що сталося (Розмовне мовлення).

Роль контексту, необхідого для розуміння висловлень із номінативними блоками виконує діалог. Так, блоки, що містять в підрядній частині предикати на позначення сприйняття за допомогою органів чуттів (те, що чуєш; те, що бачиш) не здійснюють номінації об’єкта, а виступають як засіб експресивного синтаксису: Л у к а ш - Що ти говориш? К и л и н а - Те, що чуєш (Леся Українка). У такий спосіб мовець демонструє своє небажання відповідати співрозмовнику, показує негативне ставлення до нього.

Семантичний аналіз засвідчив, що номінативні блоки в складі ототожнювальних речень із корелятом те можна вважати універсальним засобом мовної номінації з огляду на широту їхніх можливостей щодо іменування, оскільки за їх допомогою в мові позначаються певні стани речей у позамовній дійсності, не-істоти й істоти, навіть місце.

Третій розділ “Трансформація номінативних блоків у складі асиметричних ототожнювальних речень із корелятом те” присвячено функціонуванню блоків у межах речень, будова яких асиметрична їх змісту. У ньому описується взаємозв’язок між асиметрією речень та трансформацією або руйнуванням блоків те+підрядна частина” в їх складі; здійснюється аналіз конструкцій, у структурі яких номінативна функція блоків видозмінена.

У складі асиметричних ототожнювальних конструкцій спостерігається або трансформація номінативних блоків “те+підрядна частина”, або їх руйнування через спрощення або ускладнення пропозитивної семантики речень, які їх містять. Номінативна функція блоку видозмінюється, коли підрядна частина у його складі не виражає пропозитивного змісту, а відображає один з етапів діяльності мовця, що передують побудові будь-якого висловлення і формують його семантичне тло: 1) таксономічний (етап ідентифікації): Андрій відчув те, що було сумом за минулим (В. Савченко); 2) етап іменування: Жоден завод не може жити без того, що називається реконструкцією й модернізацією (П. Загребельний); 3) етап встановлення факту буття, існування: [Пригадалися казки, оповідання, і тітка, і старенька няня,] і все, що було, минуло, неначе огнем спалахнуло (Б. Лепкий). Отже, зміст, що в симетричних реченнях утворює пресупозицію висловлення, у названих блоках поданий у розгорнутому, експлікованому вигляді. Така особливість їх будови допомагає мовцеві винести обране ним найменування в комунікативний фокус, що задовольняє його мовленнєві потреби. Крім того, він має змогу відобразити у висловленні додаткові значення, збагатити ?х семантику. Так, у реченнях, що експлікують етап таксономі?, в позиці? корелята яких уживаються його аналоги - слова одне, єдине, останнє, виражається значення обмеженості, виключності, наприклад: Одно, що його тримало при житті, це те,[ що край цей не став укра?нський, а тому рано чи пізно знов може стати мадярським] (Ю. Яновський), пор.: “його тримало при житті тільки те, [що край цей не став укра?нський, а тому рано чи пізно знов може стати мадярським]; Єдине, що непокоїло жінку – це ясна, трохи несвітська всмішка на бранцевому обличчі (В. Шевчук), пор.: “непокоїла жінку тільки ясна, трохи несвітська всмішка на бранцевому обличчі”; Останнє, що встигли повідомити заручники по мобільному зв’язку, - це їх точна кількість (Розмовне мовлення), пор.: “заручники встигли повідомити по мобільному зв’язку тільки їх точну кількість”.

За умови вживання в підрядній частині предикатних лексем зі значенням іменування (зватися, називатися, мати назву тощо) мовець може відобразити діяльність, пов’язану з добором необхідних назв, і тим вказати на їх нестандартність, незвичність або неорганічність для свого слововжитку, як-от: Жоден завод не може жити без того, що називається реконструкцією й модернізацією (П. Загребельний).

Своєрідною є номінативна функція блоків в ототожнювальних реченнях інклюзивної семантики: вони слугують для позначення процесів руйнації, як-от: [Він вилаявся] і підняв з підлоги те, що недавно було стільцем (В. Савченко), або становлення, наприклад: Досить сумно і забур’янено виглядає зараз картина того, що буде у 2004 році новою станцією нашого метро (З газети). Блоки цього типу представляють етап таксономії об’єкта, перенесений в минуле або майбутнє, оскільки на момент мовлення підстав, щоб іменувати об’єкт належним чином, не існує. Аналіз встановив, що функція дієслова “бути” в реченнях з інклюзивними відношеннями не є виключно зв’язковою: вона синтезує в собі семантику буття і таксономії. Облігаторними компонентами семантики блоків у складі таких речень є темпоральні поширювачі предиката, виражені лексемами на зразок давно/скоро, вчора/завтра, хвилину тому/за хвилину, колись і под. Сполучаючись із лексемою “бути”, вони сприяють вираженню значення попередньо-го/подальшого існування об’єкта як такого, що раніше належав або в майбутньому належатиме певному класу реалій дійсності.

Видозміна номінативної функції блоків “те+підрядна частина” відбувається в тих ототожнювальних реченнях, предикативні частини яких позначають ту саму ситуацію дійсності в різному модусному обрамленні, як-от: Максим оповів те, що можна було оповісти (В. Радич). Пропозитивний зміст речень цього типу дорівнює одній пропозиції – головної частини, а підрядна тільки вносить у зміст речення особливе модальне значення, через що руйнується механізм використання її змісту для іменування. Аналіз виявив, що в багатьох випадках позиція предикатної лексеми блоку при модальному слові може бути незаміщеною, адже зміст, що дублює головну частину, є надлишковим, наприклад: І робив я те, що міг (У. Самчук), пор.: “робив я те, що міг робити”. Блоки, що функціонують у складі таких речень, виявляють тенденцію до формування додаткових значень у їх межах, таких, як значення оцінки, тотальності, обмеження, винятковості тощо. Значення оцінки, наприклад, формується номінативними блоками у реченнях на зразок [Крім напруги керма, тут скидаєш всі інші напруги,] - для нервів це якраз те, що треба (О. Гончар); значення тотальності, необмеженості формують блоки у реченнях типу На яхті може бути все, що завгодно, [але я маю великий сумнів, щоб там була хоч би поганенька скрипка] (В. Собко). Семантичні особливості таких речень пояснюють ?х здатність фразеологізуватися: Роби, що хочеш (Розмовне мовлення).

Номінативна функція блоку “те+підрядна частина” зазнає суттєвих змін у реченнях із дублюванням лексичного наповнення синтаксичних позицій головної частини в підрядній, наприклад: Маємо те, що маємо (Розмовне мовлення). Предикатна лексема, що міститься в підрядній частині такого ототожнювального речення, повторюючи предикатну лексему частини головної, семантично знецінюється й не може сприяти повноцінній номінації реалії позамовної дійсності. Однак така специфічна організація ототожнювальних речень дозволяє надати висловленню тонких семантичних відтінків, як-от: 1) експлікувати семантику даності, невідворотності, коли дійсність сприймається: а) як небажана, наприклад, така, що має негативні наслідки для людини: Сталося те, що сталося (пор.: на жаль, сталося те, що сталося); б) як бажана, наприклад, така, що встановлює справедливість: Попри все, є те, що є,- сьогодні ж мав одбутися суд, який учинить сотник на пораду отамана, козаків та жителів Попової Гори: судитимуть моїх здирців (В. Шевчук); в) як така, що є вірною, справедливою, адекватною дійсності: Він же знає, що те, що він говорить, що він робить, - все це єсть те, що єсть (М. Хвильовий); 2) схарактеризувати стан речей, повідомивши про існування нереалізованих, невикористаних можливостей або обмеженість реалізованого: Але зроблено те, що зроблено. Бюджет на цей рік вже затверджений (І. Курас).

Речення, що містять блоки згаданого змісту, можуть реалізовувати різноманітні мовленнєві дії, наприклад: 1) прагнення переконати слухача, що базується на впевненості в достовірності стверджуваного: Я знаю те, що знаю (Леся Українка); 2) осуд: Він не платить зайвого – у нього заробляєш те, що заробляєш (Розмовне мовлення); 3) заклик: Треба робити те, що треба. [Воювати за Україну] (Б. Лепкий); 4) попередження, застереження: Я сказав те, що сказав; Я маю на увазі те, що я маю на увазі (Розмовне мовлення), пор.: "не шукай іншого змісту в мо?х словах; 5) докір: Маєш те, що маєш (Розмовне мовлення); 6) настійну вимогу: Роби [те], що робиш (Розмовне мовлення).

Помітну групу серед речень із повторюваною предикатною лексемою становлять конструкції на зразок Що є, то є; Що так, то так; Що правда, то правда. Сфера функціонування таких висловлень - діалогічне мовлення. Мовець використовує їх у ситуаціях, коли повністю поділяє й схвалює думку співрозмовника, наприклад: [-Відіб’ємо ж німця?] – Що відіб’ємо, то відіб’ємо (М. Стельмах), пор.: “безсумнівно, відіб’ємо”. У ролі предикатних лексем таких речень уживаються оцінні предикати, які позитивно характеризують висловлення з точки зору істинності (“так”, “правда”, “правильно”, “вірно” тощо). Їх повтор в обох предикативних частинах ототожнювального речення використовується мовцем як засіб експресивного синтаксису й забезпечує їх широке функціонування в контекстах схвалення.

Протилежну функцію виконують речення, у яких повторювану предикатну лексему вжито з негацією. В одних випадках мовець використовує їх для заперечення істинності фактів, у тому числі й тих, що їх наводить співрозмовник, як-от: Чого не було, того не було (П. Загребельний); в інших випадках вдається до їх використання, коли не володіє інформацією, наприклад: [- Куди ж він подався?] – От чого не знаю, того не знаю (М. Стельмах). У цьому разі висловлення має вигляд такої мовної дії, як відмова.

Ототожнювальні речення з дублюванням предикатної лексеми набувають все більшого поширення як у розмовному мовленні, так і в публіцистичному та художньому стилях, що дає підстави твердити про перехід конструкцій цього типу в розряд мовних штампів та кліше.

Руйнування синтаксичної або семантичної структури блоків корелює з формуванням у межах асиметричних ототожнювальних речень додаткових, логічних, змістів. У реченнях цього типу замість відношень ототожнення ви-ражаються інші значення, ті, які звичайно знаходять відображення у межах детермінантних складних речень. Це передусім значення зумовленості, а саме умови, наприклад: Що з воза впало, те пропало (Народна творчість) і допусту: Що не заробить, усе проп’є (К. Гордієнко). Аналіз виявив, що допустові відношення формуються також у реченнях, що містять номінативні блоки „те, чого нема”, на зразок Вередуля-вереда, дай того, чого нема (Народна творчість), пор.: “…хоча чогось нема, вередуля його вимагає дати”. Ті ж закономірності спостерігаються в реченнях із порівнянням: Двічі проводити парламентські вибори – це те саме, що двічі справляти весілля: непотрібні подвійні витрати (З газети), пор.: „Двічі проводити парламентські вибори, як двічі справляти весілля”, а також у реченнях із зіставленням: Нехай [вона] вірить у людей, вірить у те, в що він сам уже не може повірити (Ю. Мушкетик) і протиставленням: [Я роззирнувся навколо] – все те, що кілька днів тому було мені повабне, видалося тепер буденним і сірим (В. Шевчук).

Отже, номінативні блоки приваблюють мовця як виразний і водночас економний засіб відображення своєрідних явищ позамовної дійсності. Видозміна їх номінативної функції корелює з вираженням особливих змістів, специфічних відтінків семантики, що супроводжується трансформацією цих блоків або навіть втратою ними структурної цілісності.

У четвертому розділі “Умови вживання та пріоритетні сфери функціонування номінативних блоків “те+підрядна частина” описано чинники, які зумовлюють вибір мовця на користь цих складних номінантів, та особливості висловлень з ними, що зумовлюють їх своєрідне використання в мовленні.

Мовець послуговується номінативним блоком “те+підрядна частина” за умови відсутності потрібного йому найменування серед засобів лексичної системи. Так буває тоді, коли він не може таксономічно визначитися з описуваними реаліями дійсності, відчуває утруднення в їх класифікації. Йдеться про реалії, що повною мірою не відповідають ознакам певних класів, а лише скидаються на них, наприклад: З ним діялося щось дивне – те, що він побачив, не можна було назвати сном (В. Савченко).

Мовець робить вибір на користь номінативного блоку „те = що...„ також тоді, коли позначуване ним явище є незвичним, незнайомим, не вивченим наукою й знаходиться поза компетенцією людини, як-от: [Ми в цьому житті нічого не можемо і не важимо.] Може тільки те, що отам, нагорі (Розмовне мовлення).

Автор номінації послуговується блоками з корелятом те та його аналогами для позначення не звіданих, не усвідомлених і не кваліфікованих раніше явищ, наприклад: Я щось почав розуміти в тому, що відбувається навколо. Щось таке, що тільки неясно почував, проте здогадуватися не смів, але що непокоїло мене весь час (В. Шевчук). Те саме стосується відображуваних мовцем душевних станів, у тому числі явищ його власної психічної сфери: Люди моєї крові мають у душі щось таке, що не перестає їх палити навіть тоді, коли ледве вже дихають (В. Шевчук). Крім того, мовець вживає розглядувані номінативні блоки в разі, якщо наявні в мові лексеми, на його погляд, неадекватні позначуваним ними явищам: Слово “цех” не зовсім точно відтворювало те, що під ним ховалося (П. Загребельний).

Номінативні блоки на зразок „те, що відбувається, „те, що сталося”, „те, що трапляється” слугують для розгортання тексту, виявляючи подібність до дейктичних засобів мови. Оскільки в українській мові, на відміну від російської, не існує однослівних лексем на позначення подій типу „происходящее”, „происшедшее”, то наведені блоки слугують єдино можливими для цього засобами. Цим пояснюється їх використання в таких реченнях, як [Оленині слова вразили її,] але соромно було їй натякнути на те, що сталося з нею (З. Тулуб), пор. з російською: „намекнуть на случившееся”; [22 травня у селищі Бабаї загорівся житловий будинок по вулиці Леніна. Полум’я не встигло охопити всю будівлю, оскільки пожежники прибули на місце події уже через 10 хвилин. Сусіди потерпілих вважають, що пожежу зумовили пошкодження лінії електропередач.] Дійсні причини того, що сталося, належить встановити під час розслідування (Розмовне мовлення), пор. з російською: “причины происшедшего”.

Розглядувані блоки використовуються мовцями також за наявності в мові їх аналогів - однолексемних номінантів – з огляду на більші порівняно з ними виражальні можливості. Як було описано, номінативні блоки „те+підряжна частина” можуть здійснювати номінацію реалій дійсності, не тотожних собі, як-от: Оце, що від мене лишилось, То, власне, уже не я (Л. Костенко); Ще кілька сиділо, позгинавшись над тим, що колись, мабуть, буде обчислювальною машиною (П. Загребельний). Для таких реалій в мові наявні однослівні прямі назви, однак використання номінативних блоків дозволяє схарактеризувати їх з боку руйнації/становлення.

Номінативні блоки, що мають у мові однолексемні відповідники, уживаються також:

а) для попередньої характеризації позначуваних реалій дійсності: І встиг зробити те, на що не мав дотепер часу, - нагулявся вволю (Р. Іваничук); Тут я не можу дати Батьківщині те, що могла б в інших умовах – дві-три напористі, міцні і захоплюючі книжки (З. Тулуб);

б) з метою узагальненого позначення - кола явищ або реалій дійсності, наприклад: Вернувшись до хати, Володько ще довго собі міркує над тим усім, що діється на рідній землі в цей час (У. Самчук); Відтоді Чінгісом було встановлено назавжди, щоб їли вони все, що можна жувати й ковтати, а від звірів щоб не лишали нічого (П. Загребельний); [...коханка, недавня перукарка, зробивши поважний ривок у кар’єрі, покинула працю і розважалася,] їздячи по міських крамницях та вимагаючи того, що притримують під прилавками для потрібних людей (І. Дрозд);

в) як евфемістичні назви у висловленнях типу: [- Що ви говорите? – з жахом промовила жінка і сама відчувала, що вона зовсім не жахається, що вона таки зайде до каюти Топченка і] що там трапиться те, чого так боявся ревнивий Валентин, коли відпускав її з ревізором до виноградників (М. Хвильовий); Потім Вадим вирив саперною лопаткою яму і закопав те, що зосталося після кремації (В. Савченко); На тих кістках ще мало нарости те, що наростає в дівчат (П. Загребельний); у тому числі з метою уникнення слова “смерть”, як-от: Старий перехрестився та й почав думати і про житейське, і про те, що вже зазирало йому в притомлені очі, кликало в останню дорогу (М.